Рішення

від 22.11.2022 по справі 521/16281/21

МАЛИНОВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.ОДЕСИ

МАЛИНОВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА ОДЕСИ__

Справа №521/16281/21

Пр. №2/521/1310/22

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 листопада 2022 року м. Одеса

Малиновський районний суд міста Одеси в складі:

головуючого - судді Сегеди О.М.,

при секретарі - Ткач А.О..,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Одесі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про захист честі, гідності, ділової репутації та стягнення моральної шкоди,

встановив:

У жовтні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з зазначеним позовом до ОСОБА_2 , посилаючись на те, що 06 вересня 2021 року останній особисто надав до приймальної голови Одеської обласної державної адміністрації ОСОБА_3 лист в якому поширив відносно нього недостовірну інформацію, яка порочить його честь, гідність та ділову репутацію, як громадянина, та директора Департаменту систем життєзабезпечення та енергоефективності Одеської обласної державної адміністрації (далі - Департамент).

Позивач зазначав, що в листі ОСОБА_2 була викладена відносно нього недостовірна інформація, а саме:

- що він 30 листопада 2018 року в ресторані «Чача» взяв у ОСОБА_2 в борг 3000,00 доларів США на 1-2 місяці, але до цього часу їх не віддав, при цьому вкрав у нього власноручно написану ним і надану йому розписку про отримання у нього цих коштів, а також за те, що взяв його на роботу, він дав йому в якості подяки золотий ланцюжок з хрестиком, вартістю 492,00 доларів США;

- що він з комерсантами обговорював відсотки відкату з переможців проведених тендерах, яких проводила працівник Департаменту - ОСОБА_4 ;

- що він за винагороду в сумі 10000,00 - 15000,00 грн. через посередницю ОСОБА_5 та інших осіб допомагав отримувати суб`єктам тепловодопостачання ліцензію (в даній злочинній схеми нібито приймав участь колишній начальник юридичного управління облдержадміністрації ОСОБА_6 ) і на цей час ним нібито вже отримано за це хабаря порядком 10000,00 доларів США;

- що ОСОБА_2 фактично був звільнений з роботи ним за вказівкою заступника голови Одеської обласної державної адміністрації ОСОБА_7 , щоб потім звалити на нього свою злочинну діяльність, а звільнення за скороченням штату це привід;

- що він прикривав бездіяльність працівника Департаменту, підлеглу ОСОБА_2 , ОСОБА_8 ;

- що він займався привласненням заробітних плат своїх підлеглих, зокрема ОСОБА_9 та відповідно самого ОСОБА_2 ;

- що він здійснював махінації з комунальними підприємствами Одеської обласної ради: Одеською обласною Енергозберігаючою компанією, «Облтрансбудом» та обслуговуючим о. Зміїний, ймовірно мова іде про КП «Острівне», щодо списання коштів під дизельне пальне, продовольство та їх реалізація (використання) тільки по документам;

- що він організовував незаконне встановлення рекламних бігбордів на автодорозі Одеса-Болград з рекламою діючого на той час президента України ОСОБА_10 , перед його приїздом та виборами, рекламною компанією «Елана» за що отримано 9000,00 доларів США;

- що він двічі примушував керівника відділу реклами ОСОБА_11 (відділу реклами в Департаменті ніколи не існувало, а ОСОБА_11 працював на посаді завідувача сектору дозвільних процедур управління енергоефективності та ліцензування Департаменту) складати акти обстеження метало приймальних пунктів не виїжджаючи на місце, за що отримав два ящика коньяку,15000,00 грн. в конверті, а в третьому випадку нібито я надав номер своєї банківської картки для перерахунку підприємцем йому коштів;

- що він здійснював махінації сумісно з ОСОБА_4 щодо питань благоустрою та питної води;

- що він отримав від ОСОБА_2 коньяк та цукерки за укладення договору оренди між Департаментом, який він очолює, та Департаментом з питань цивільного захисту, оборонної роботи та взаємодії з правоохоронними органами на оренду в останнього одного кабінету;

- що він за кошти ОСОБА_2 зі своєю дружиною ходив по ресторанах;

- що він вказав в декларації недостовірні факти.

Стверджував, що 17 вересня 2021 року відповідач вище вказану недостовірну інформацію опублікував в інтернеті на сайті «monitor-odessa».

Позивач вказував, що поширення відносно нього окресленої інформації порушує його немайнові права на честь, гідність та ділову репутацію як громадянина, та директора Департаменту.

Вважає, що інформація, поширювана відповідачем щодо нього, по-перше, має негативний характер, оскільки повідомляє третім особам про порушення ним загальновизнаних правил співжиття, прийнятих у суспільстві вимог та принципів етики і моралі, та такою, що порушує його немайнові права, по друге не є оціночним судженням.

Зазначає, що поширення відповідачем неправдивої інформації свідчить про принизливе ставлення останнього до нього.

Вказував, що поширенням вказаної інформації відповідач створив негативну соціальну оцінку щодо нього в очах оточуючих та підлеглих, порушивши його честь та ділову репутацію, оскільки він є працюючим керівником.

Позивач стверджував, що по причині надуманих фактів, та недостовірної інформації, які були викладені відповідачем у листі, який останній особисто надав до приймальної голови Одеської обласної державної адміністрації ОСОБА_3 , він поніс моральні страждання, оскільки вказаними діями відповідач поширив відносно нього недостовірну інформацію, яка порочить його честь, гідність, та ділову репутацію.

Посилаючись на порушення своїх прав, позивач просив суд визнати недостовірною та такою, що порочить його честь, гідність, та ділову репутацію, інформацію, розповсюджену відповідачем в листі до голови Одеської обласної державної адміністрації та в інтернеті на сайті «monitor-odessa», а саме, що він 30 листопада 2018 року в ресторані «Чача» взяв у ОСОБА_2 в борг 3000,00 доларів США на 1-2 місяці, але до цього часу їх не віддав, при цьому вкрав у нього власноручно написану ним і надану йому розписку про отримання у нього цих коштів, а також за те, що взяв його на роботу, він дав йому в якості подяки золотий ланцюжок з хрестиком, вартістю 492,00 доларів США; що він з комерсантами обговорював відсотки відкату з переможців проведених тендерах, яких проводила працівник Департаменту - ОСОБА_4 ; що він за винагороду в сумі 10000,00 - 15000,00 грн. через посередницю ОСОБА_5 та інших осіб допомагав отримувати суб`єктам тепловодопостачання ліцензію і на цей час ним нібито вже отримано за це хабаря порядком 10000,00 доларів США; що ОСОБА_2 фактично був звільнений з роботою ним за вказівкою заступника голови Одеської обласної державної адміністрації ОСОБА_7 , щоб потім звалити на нього свою злочинну діяльність, а звільнення за скороченням штату це привід; що він прикривав бездіяльність працівника Департаменту, підлеглу ОСОБА_2 , ОСОБА_8 ; що він займався привласненням заробітних плат своїх підлеглих, зокрема ОСОБА_9 та відповідно самого ОСОБА_2 ; що він здійснював махінації з комунальними підприємствами Одеської обласної ради: Одеською обласною Енергозберігаючою компанією, «Облтрансбудом» та обслуговуючим о. Зміїний, щодо списання коштів під дизельне пальне, продовольство та їх реалізація (використання) тільки по документам; що він організовував незаконне встановлення рекламних бігбордів на автодорозі Одеса-Болград з рекламою діючого на той час президента України ОСОБА_10 , перед його приїздом та виборами, рекламною компанією «Елана» за що отримано 9000,00 доларів США; що він двічі примушував керівника відділу реклами ОСОБА_12 складати акти обстеження металоприймальних пунктів не виїжджаючи на місце, за що отримав два ящика коньяку, 15000,00 грн. в конверті, а в третьому випадку нібито він надав номер своєї банківської картки для перерахунку підприємцем йому коштів; що він здійснював махінації сумісно з ОСОБА_4 щодо питань благоустрою та питної води; що він отримав від ОСОБА_2 коньяк та цукерки за укладення договору оренди між Департаментом, який він очолює, та Департаментом з питань цивільного захисту, оборонної роботи та взаємодії з правоохоронними органами на оренду в останнього одного кабінету; що він за кошти ОСОБА_2 зі своєю дружиною ходив по ресторанах; що він вказав в декларації недостовірні факти; зобов`язати відповідача спростувати поширену ним відносно нього недостовірну інформацію, шляхом надіслання до голови Одеської обласної державної адміністрації листа та опублікування в інтернеті на сайті «monitor-odessa»; стягнути з відповідача на його користь моральну шкоду за розповсюдження недостовірної інформації в розмірі 15000,00 грн., витрати на правову допомогу в розмірі 5000,00 грн. та судовий збір в розмірі 908,00 грн.

Ухвалою суду від 05 листопада 2021 року по справі було відкрите провадження та призначено підготовче судове засідання (а.с.20-21).

Ухвалою суду від 15 лютого 2022 року строк підготовчого провадження по справі було продовжено (а.с. 38-39).

Ухвалою суду від 05 квітня 2022 року підготовче провадження по справі було закрито, справа призначена до судового розгляду (а.с.67-68).

Ухвалою суду від 13 травня 2022 року клопотання відповідача про виклик свідків було залишено без задоволення (а.с.84-85).

Позивач та його представник, діючий на підставі ордеру від 08 жовтня 2021 року в судове засідання не з`явились, про час і місце слухання справи повідомлялися відповідно до вимог ст.128 ЦПК України, надали заяву про підтримання позовних вимог та слухання справи за їх відсутністю (а.с.16, 127).

Відповідач в судове засідання не з`явився, про час і місце слухання справи повідомлявся відповідно до вимог ст.128 ЦПК України, надав заяву, якою позовні вимоги не визнав, просив суд відмовити в їх задоволенні та слухати справу за його відсутністю. Раніше надав відзив на позов, в якому зазначав, що він, як викривач, згідно з Законом України «Про запобіганню корупції» повідомив голову Одеської обласної державної адміністрації ОСОБА_3 про можливі корупційні правопорушення за місцем його колишньої роботи у Департаменту, в якому на посаді директора працює позивач (а.с. 45-54, 139).

Дослідивши матеріали справи, заслухавши доводи позивача, проаналізувавши і оцінивши надані докази у їх сукупності, суд вважає, що в задоволенні позовних вимог слід відмовити у повному обсязі, виходячи з наступного.

Відповідно до ч.1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Суд вважає, що правовідносини, які виникли між сторонами, регулюються главою 20 книгою другою Цивільного кодексу України, тому при винесенні рішення суд застосовує норми матеріального права, якими регулюються правовідносини, які виникли між сторонами.

Встановлено, що позивач працює в Департаменте систем життєзабезпечення та енергоефективності Одеської обласної державної адміністрації на посаді директора.

З матеріалів справи вбачається, що відповідач також до 31 серпня 2021 року працював в Департаменте на посаді заступника начальника управління та був звільнений 31 серпня 2021 року за скороченням штату.

Встановлено, що 06 вересня 2021 року відповідач особисто надав до приймальної голови Одеської обласної державної адміністрації ОСОБА_3 лист в якому за думкою ОСОБА_1 поширив про нього недостовірну інформацію, яка не відповідає дійсності та порочить його честь, гідність, та ділову репутацію (а.с. 8-12).

Відповідно до ст. 297 ЦК України кожен має право на повагу до його гідності та честі. Гідність та честь фізичної особи є недоторканими.

Статтями 3, 28 Конституції України визначено честь і гідність людини найвищою соціальною цінністю та встановлено, що кожен має право на повагу його гідності.

Згідно з ч.1 ст. 34 Конституції України кожному гарантується право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань.

Кожен має право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб - на свій вибір.

Відповідно до ст. 68 Конституції України кожен зобов`язаний неухильно додержуватися Конституції та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей.

Праву на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань відповідає обов`язок не поширювати про особу недостовірну інформацію та таку, що ганьбить її гідність, честь чи ділову репутацію.

Згідно зі ст. 201 ЦК України честь, гідність і ділова репутація є особистими немайновими благами, які охороняються цивільним законодавством.

Пунктами 4, 15 Постанови Пленуму Верховного Суду України №1 від 27 лютого 2009року «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи» визначено, що під гідністю слід розуміти визнання цінності кожної фізичної особи як унікальної біопсихосоціальної цінності, з честю пов`язується позитивна соціальна оцінка особи в очах оточуючих, яка ґрунтується на відповідності її діянь (поведінки) загальноприйнятим уявленням про добро і зло, а під діловою репутацією фізичної особи розуміється набута особою суспільна оцінка її ділових і професійних якостей при виконанні нею трудових, службових, громадських чи інших обов`язків.

Недостовірною вважається інформація, яка не відповідає дійсності або викладена неправдиво, тобто містить відомості про події та явища, яких не існувало взагалі або які існували, але відомості про них не відповідають дійсності.

Верховний Суд в постанові від 07 вересня 2022 року по справі № 317/1154/19 зазначив, що у справах про захист гідності, честі та ділової репутації суд повинен розмежовувати відомості, які принижують честь та гідність особи, від думок, поглядів, критичних висловлювань, ідей, оцінок, висловлених у порядку реалізації конституційного права на свободу думки і слова.

Відповідно до ст.275 ЦК України фізична особа має право на захист свого особистого немайнового права від протиправних посягань інших осіб. Захист особистого немайнового права здійснюється способами, встановленими главою 3 цього Кодексу.

У частині першій статті 277 ЦК України передбачено, що фізична особа, особисті немайнові права якої порушено внаслідок поширення про неї недостовірної інформації, має право на спростування цієї інформації.

Тлумачення ст. 277 ЦК України свідчить, що позов про спростування недостовірної інформації підлягає задоволенню за такої сукупності умов: поширення інформації, тобто доведення її до відома хоча б одній особі у будь-який спосіб; поширена інформація стосується певної фізичної чи юридичної особи, тобто позивача; поширення недостовірної інформації, тобто такої, яка не відповідає дійсності; поширення інформації, що порушує особисті немайнові права; врахування положень ст. 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) та практики Європейського суду з прав людини щодо її застосування (далі - ЄСПЛ).

Вирішуючи питання про визнання поширеної інформації недостовірною, суди повинні визначати характер такої інформації та з`ясовувати, чи є вона фактичним твердженням, чи оціночним судженням.

Частиною другою ст.30 Закону України «Про інформацію» визначено, що оціночними судженнями, за винятком наклепу, є висловлювання, які не містять фактичних даних, критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, зокрема з огляду на характер використання мовно-стилістичних засобів (вживання гіпербол, алегорій, сатири). Оціночні судження не підлягають спростуванню та їх правдивість не доводиться.

Відповідно до ст.10 Конвенції кожен має право на свободу вираження поглядів. Це право включає свободу дотримуватися своїх поглядів, одержувати і передавати інформацію та ідеї без втручання органів державної влади і незалежно від кордонів. Здійснення цих свобод, оскільки воно пов`язане з обов`язками і відповідальністю, може підлягати таким формальностям, умовам, обмеженням або санкціям, що встановлені законом в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадської безпеки, для охорони порядку або запобігання злочинам, для охорони здоров`я або моралі, для захисту репутації або прав інших осіб, для запобігання розголошенню конфіденційної інформації або підтримання авторитету і безсторонності суду і є необхідним в демократичному суспільстві.

Як зазначено в рішеннях Європейського суду з прав людини ЄСПЛ (справи Lingens v. Austria, De Haes and Gijsels v. Belgium, Goodwin v. The United Kingdom), свобода вираження поглядів, гарантована пунктом 1 статті 10, становить одну з основних підвалин демократичного суспільства й одну з принципових умов його розвитку та умов реалізації свободи кожної особи. За умови додержання пункту 2 свобода вираження стосується не лише тієї «інформації» чи тих «ідей», які отримані належним чином або розглядаються як необразливі чи незначні, а й тих, що викликають образу, обурення або неспокій. Такими є вимоги плюралізму, терпимості й широти поглядів, без яких «демократичне суспільство» неможливе.

Повинно бути зроблено чітке розмежування між констатацією фактів та оціночними судженнями. Тоді як наявність фактів може бути продемонстровано, достовірність оціночних суджень не піддається доведенню. Вимогу доводити достовірність оціночних суджень неможливо виконати, вона порушує свободу думки як таку.

Отже, коли робляться твердження про поведінку третьої особи, деколи може бути важко, як і в цій справі, віднайти різницю між оцінкою фактів та оціночними судженнями. Проте навіть оціночне судження може бути надмірним, якщо воно не має під собою фактичних підстав (Jerusalem v. Austria, no. 26958/95, n. 43, ECHR 2001-11).

Пункт 2 статті 10 Конвенції майже не надає можливостей для обмеження свободи вираження поглядів, коли йдеться про виступи політиків або про питання, які становлять суспільний інтерес. Крім того, межа допустимої критики щодо такої публічної особи, як політик, є ширшою, ніж щодо приватної особи.

На відміну від останнього, перший неминуче та свідомо йде на те, щоб усі його слова та вчинки були об`єктом пильної уваги з боку журналістів та широкого загалу, тому має виявляти більшу толерантність (Газета «Україна-центр» проти України, № 16695/04, § 46, ЄСПЛ, 15 липня 2010 року).

У разі якщо позивач є публічною особою, то суд, розглядаючи і вирішуючи справу про захист його гідності, честі чи ділової репутації, повинен враховувати положення Декларації Комітету Міністрів Ради Європи про свободу політичних дебатів у засобах масової інформації, схваленої 12 лютого 2004 року (далі - Декларація), а також рекомендації, що містяться в Резолюції № 1165 (1998) Парламентської Асамблеї Ради Європи про право на недоторканність особистого життя (далі - Резолюція).

У Резолюції зазначається, що публічними фігурами є особи, які обіймають державні посади і (або) користуються державними ресурсами, а також усі ті, хто відіграє певну роль у суспільному житті (у галузі політики, економіки, мистецтва, соціальній сфері, спорті чи в будь-якій іншій галузі).

У статтях 3, 4, 6 Декларації зазначається, що оскільки політичні діячі та посадові особи, які обіймають публічні посади або здійснюють публічну владу на місцевому, регіональному, національному чи міжнародному рівнях, вирішили апелювати до довіри громадськості та погодилися «виставити» себе на публічне політичне обговорювання, то вони підлягають ретельному громадському контролю і потенційно можуть зазнати гострої та сильної громадської критики у засобах масової інформації з приводу того, як вони виконували або виконують свої функції. При цьому зазначені діячі та особи не повинні мати більшого захисту своєї репутації та інших прав порівняно з іншими особами.

У зв`язку із цим межа допустимої критики щодо політичного діяча чи іншої публічної особи є значно ширшою, ніж окремої пересічної особи. Публічні особи неминуче відкривають свої слова і вчинки для ретельної уваги всього суспільства, повинні це усвідомлювати і мають виявляти більшу терпимість.

Як було встановлено, позивач є публічною особою, оскільки перебуває на посаді директора Департаменту систем життєзабезпечення та енергоефективності Одеської обласної державної адміністрації, а отже, межа допустимої критики стосовно нього як публічної особи є значно ширшою, а його діяльність є об`єктом значного суспільного інтересу, який, зокрема, втамовується, з одного боку, - продукуванням інформації стосовно такої особи засобами масової інформації, а з іншого - її сприйняттям та поглинанням суспільством як результат реалізації інтересу.

Оскільки позивач є посадовою особою і межа допустимої критики щодо нього є ширшою, ніж щодо приватної особи, а оспорювана поширена інформація не містить однозначного твердження про факти вчинення позивачем конкретних дій чи правопорушень і, за своїм змістом та з огляду на характер використання мовностилістичних засобів тільки наводить суб`єктивну оцінку (припущення) іншої особи щодо певних подій.

Відповідно до вимог ст. 40 Конституції України громадяни мають право направляти індивідуальні чи колективні письмові звернення або особисто звертатися до органів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових і службових осіб цих органів, що зобов`язані розглянути звернення і дати обґрунтовану відповідь у встановлений законом строк.

Згідно із ч.1 ст.1 Закону України «Про звернення громадян» громадяни України мають право звернутися до органів державної влади, місцевого самоврядування, об`єднань громадян, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, засобів масової інформації, посадових осіб відповідно до їх функціональних обов`язків із зауваженнями, скаргами та пропозиціями, що стосуються їх статутної діяльності, заявою або клопотанням щодо реалізації своїх соціально-економічних, політичних та особистих прав і законних інтересів та скаргою про їх порушення.

Отже, відповідно до вищевказаного закону та Конституції України суд прийшов до висновку, що відповідач звернувшись зі заявою щодо дій позивача до державного органу реалізував свої права на захист, оскільки вважав, що своїми діями останній порушував його права як колишнього працівника Департаменту так і громадянина.

Встановлено, що з даною заявою відповідач звернувся до посадової особи державного органу ні як державний службовець, а як фізична особа, оскільки на час звернення, відповідач був звільнений зі служби.

За таких обставин, суд прийшов до висновку, що причиною звернення відповідача до державних органів відносно позивача було не порушення честі, гідності та ділової репутації останнього, а попередження про можливе, за його думкою, порушення зі сторони позивача.

Крім того, суд вважає, що звернення до правоохоронного та державного органу з заявою або скаргою про неправомірні дії іншої особи, якщо цей орган наділений владними повноваженнями щодо поновлення законності у відповідних відносинах чи застосування передбачених законом санкцій до правопорушника у розуміння ст.277 ЦК України не може розцінюватись як поширення неправдивих відомостей, якщо не встановлено, що фактично метою цих дій було приниження честі, гідності та ділової репутації певної особи.

Посилання на факти, які викладені у звернені відповідача, суд не може розцінювати як поширення недостовірної інформації відносно позивача, оскільки вважає, що звернення до правоохоронного та державного органу з заявою або скаргою про неправомірні дії іншої особи, якщо цей орган наділений владними повноваженнями щодо поновлення законності у відповідних відносинах чи застосування передбачених законом санкцій до правопорушника у розуміння ст.277 ЦК України не може розцінюватись як поширення неправдивих відомостей, якщо не встановлено, що фактично метою цих дій було приниження честі, гідності та ділової репутації певної особи.

Відповідно до ст.1 Закону України «Про інформацію» під інформацією слід розуміти документовані або публічно оголошені відомості про події та явища, що відбуваються у суспільстві, державі та навколишньому природному середовищі.

В силу ст.47-1 цього Закону ніхто не може бути притягнутий до відповідальності за висловлення оціночних суджень.

Оціночними судженнями, за винятком образи чи наклепу, є висловлювання, які містять фактичні дані, зокрема: критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, з огляду на характер використання мовних засобів, зокрема вживання гіпербол, алегорій, сатири. Оціночні судження не підлягають спростуванню та доведенню їх правдивості.

Суд вважає, що у особистому письмовому зверненню відповідач висловлював відносно позивача свої суб`єктивні думки та оціночні судження і які не були призначені тільки для спеціального використання.

Тому суд вважає, що за свої суб`єктивні думки та оціночні судження відповідач не може бути притягнутий до відповідальності, оскільки вказані висловлювання не є інформацією в розумінні Закону України «Про інформацію» та ст.277 ЦК України.

Отже, будучи вираженням суб`єктивної думки й поглядів відповідача, вони не можуть бути перевірені на предмет їх відповідності дійсності і не можуть бути спростовані.

В процесі судового розгляду було встановлено, що відповідач вищезазначену заяву особисто надав до приймальної голови Одеської обласної державної адміністрації ОСОБА_3.

Свідки ОСОБА_4 , ОСОБА_13 , які були допитані в судовому засіданні пояснили суду, що про те, що відповідач подав звернення до голови Одеської обласної державної адміністрації ОСОБА_3. їм стало відомо від працівників Департаменту, а коли звернення надійшло до Департаменту, ОСОБА_13 ознайомилась з цим зверненням, офіційно.

За таких обставин, суд вважає, що в судовому засіданні не найшли свого підтвердження факти, які б доводили, що дії відповідача були направленні на поширення неправдивих відомостей відносно позивача.

Що стосується твердження позивача, що відповідач 17 вересня 2021 року вище вказану недостовірну інформацію опублікував в інтернеті на сайті «monitor-odessa», то суд вважає, що позивач не надав суду доказів, які б достовірно підтверджували, що вказана інформація була опублікована саме відповідачем, а не іншою особою. Матеріали справи таких доказів не містить.

З урахуванням статті 10 Конвенції, суд вважає, що в задоволенні позовних вимог слід відмовити, оскільки висловлювання відповідача у листі до голови Одеської обласної державної адміністрації ОСОБА_3. не є поширенням недостовірної інформації, а є оціночними судженнями, які не підлягають спростуванню.

За таких обставин, суд вважає, що в задоволенні позовних вимог слід відмовити у зв`язку з їх необґрунтованістю та недоведеністю.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення у справі «Проніна проти України», № 63566/00, параграф 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Відповідно до ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Згідно ст. 263 ЦПК України, рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, у тому числі, питання щодо розподілу між сторонами судових витрат.

Згідно ч.1 ст.141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Судовий збір у справі складає 908,00 грн., які сплачені позивачем при зверненні до суду.

Зважаючи на відмову в задоволенні позову, понесені позивачем судові витрати за подання позову в розмірі 908,00 грн. відповідно до статті 141 ЦПК України підлягають відшкодуванню за рахунок позивача.

Керуючись ст. ст. 15, 16, 23, 270, 275, 277 ЦК України, ст. ст. 12, 13, 81, 259, 264, 268, 273, 354 ЦПК України, суд,

вирішив:

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про захист честі, гідності, ділової репутації та стягнення моральної шкоди - залишити без задоволення.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Одеського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом 30 днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складено 30 листопада 2022 року.

Суддя: О.М. Сегеда