Постанова

від 12.11.2024 по справі 521/16281/21

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Номер провадження: 22-ц/813/1047/24

Справа № 521/16281/21

Головуючий у першій інстанції Сегеда О. М.

Доповідач Погорєлова С. О.

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12.11.2024 року м. Одеса

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Одеського апеляційного суду у складі:

головуючого судді: Погорєлової С.О.

суддів: Заїкіна А.П., Таварткіладзе О.М.

за участю секретаря: Зєйналової А.Ф.к.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про захист честі, гідності, ділової репутації та стягнення моральної шкоди, на заочне рішення Малиновського районного суду м. Одеси, ухваленого під головуванням ОСОБА_3 22 листопада 2022 року у м. Одеса, -

встановила:

У жовтні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду із зазначеним позовом до ОСОБА_2 , посилаючись на те, що 06 вересня 2021 року останній особисто надав до приймальної голови Одеської обласної державної адміністрації ОСОБА_4 лист, в якому поширив відносно нього недостовірну інформацію, яка порочить його честь, гідність та ділову репутацію, як громадянина, та директора Департаменту систем життєзабезпечення та енергоефективності Одеської обласної державної адміністрації.

ОСОБА_1 зазначав, що в листі ОСОБА_2 була викладена відносно нього недостовірна інформація, а саме:

- що він 30 листопада 2018 року в ресторані «Чача» взяв у ОСОБА_2 в борг 3000,00 доларів США на 1-2 місяці, але до цього часу їх не віддав, при цьому вкрав у нього власноручно написану ним і надану йому розписку про отримання у нього цих коштів, а також за те, що взяв його на роботу, він дав йому в якості подяки золотий ланцюжок з хрестиком, вартістю 492,00 доларів США;

- що він з комерсантами обговорював відсотки відкату з переможців проведених тендерах, яких проводила працівник Департаменту ОСОБА_5 ;

- що він за винагороду в сумі 10000 - 15000 грн. через посередницю ОСОБА_6 та інших осіб допомагав отримувати суб`єктам тепловодопостачання ліцензію (в даній злочинній схеми нібито приймав участь колишній начальник юридичного управління облдержадміністрації ОСОБА_7 ) і на цей час ним нібито вже отримано за це хабар порядком 10000 доларів США;

- що ОСОБА_2 фактично був звільнений з роботи ним за вказівкою заступника голови Одеської обласної державної адміністрації ОСОБА_8 , щоб потім звалити на нього свою злочинну діяльність, а звільнення за скороченням штату це привід;

- що він прикривав бездіяльність працівника Департаменту, підлеглу ОСОБА_2 , ОСОБА_9 ;

- що він займався привласненням заробітних плат своїх підлеглих, зокрема ОСОБА_10 та відповідно самого ОСОБА_2 ;

- що він здійснював махінації з комунальними підприємствами Одеської обласної ради: Одеською обласною Енергозберігаючою компанією, «Облтрансбудом» та обслуговуючим о. Зміїний, ймовірно мова іде про КП «Острівне», щодо списання коштів під дизельне пальне, продовольство та їх реалізація (використання) тільки по документам;

- що він організовував незаконне встановлення рекламних бігбордів на автодорозі Одеса-Болград з рекламою діючого на той час президента України ОСОБА_11 , перед його приїздом та виборами, рекламною компанією «Елана» за що отримано 9000 доларів США;

- що він двічі примушував керівника відділу реклами ОСОБА_12 (відділу реклами в Департаменті ніколи не існувало, а ОСОБА_12 працював на посаді завідувача сектору дозвільних процедур управління енергоефективності та ліцензування Департаменту) складати акти обстеження метало приймальних пунктів не виїжджаючи на місце, за що отримав два ящика коньяку,15000 грн. в конверті, а в третьому випадку нібито позивач надав номер своєї банківської картки для перерахунку підприємцем йому коштів;

- що він здійснював махінації сумісно з ОСОБА_5 щодо питань благоустрою та питної води;

- що він отримав від ОСОБА_2 коньяк та цукерки за укладення договору оренди між Департаментом, який він очолює, та Департаментом з питань цивільного захисту, оборонної роботи та взаємодії з правоохоронними органами на оренду в останнього одного кабінету;

- що він за кошти ОСОБА_2 зі своєю дружиною ходив по ресторанах;

- що він вказав в декларації недостовірні факти.

ОСОБА_1 стверджував, що 17 вересня 2021 року відповідач вищевказану недостовірну інформацію опублікував в інтернеті на сайті «monitor-odessa».

Також позивач вказував, що поширення відносно нього окресленої інформації порушує його немайнові права на честь, гідність та ділову репутацію як громадянина, та директора Департаменту.

Вважав, що інформація, поширювана відповідачем щодо нього, по-перше, має негативний характер, оскільки повідомляє третім особам про порушення ним загальновизнаних правил співжиття, прийнятих у суспільстві вимог та принципів етики і моралі, та такою, що порушує його немайнові права, по друге не є оціночним судженням.

Посилаючись на порушення своїх прав, ОСОБА_1 просив суд визнати недостовірною та такою, що порочить його честь, гідність, та ділову репутацію, інформацію, розповсюджену відповідачем в листі до голови Одеської обласної державної адміністрації та в інтернеті на сайті «monitor-odessa»; стягнути з відповідача на його користь моральну шкоду за розповсюдження недостовірної інформації в розмірі 15000 грн., витрати на правову допомогу в розмірі 5000 грн. та судовий збір в розмірі 908 грн.

Рішенням Малиновського районного суду м. Одеси від 22 листопада 2022 року позов ОСОБА_1 було залишено без задоволення.

В апеляційній скарзі представник ОСОБА_1 просить рішення суду першої інстанції скасувати, та ухвалити нове рішення судове рішення, яким позов задовольнити, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права.

На думку апелянта, ОСОБА_2 у своєму листі не висловлює свою думку щодо дій позивача, а чітко оперує недостовірними фактами, які несуть в собі негативний характер, оскільки повідомляють третім особам про нібито порушення ОСОБА_1 . загальновизнаних правил співжиття, прийнятих у суспільстві вимог та принципів етики та моралі, фактично звинувачуючи позивача у здійсненні кримінальних правопорушень, що порушує немайнові права, честь та гідність апелянта.

У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_2 зазначає, що він діяв в межах Закону України «Про запобігання корупції», а тому ніяк не може бути притягнутий до відповідальності. Крім того, відповідач повідомляв Голові облдержадміністрації лише про можливі корупційні дії позивача.

Сторони про розгляд справи на 12 листопада 2024 рокубули сповіщені належним чином, у судове засідання з`явились представник ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .

Враховуючи, що оскільки в ході апеляційного розгляду справи судом апеляційної інстанції було створено сторонам необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства, зокрема, було надано достатньо часу та створено відповідні можливості для реалізації кожним учасником своїх процесуальних прав, то колегія суддів вважає за можливе закінчити розгляд апеляційної скарги в даному судовому засіданні.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та перевіривши наведені у скарзі доводи, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга представника ОСОБА_1 підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.

Згідно п.п. 1-3 ч. 1 ст. 376 ЦПК України, підставами для зміни судового рішення є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; порушення судом норм матеріального права; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи.

З матеріалів справи вбачається, що позивач ОСОБА_1 на час виникнення спірних правовідносин працював у Департаменті систем життєзабезпечення та енергоефективності Одеської обласної державної адміністрації на посаді директора.

ОСОБА_2 також працював у Департаменті на посаді заступника начальника управління та був звільнений 31 серпня 2021 року за скороченням штату.

Після свого звільнення, 06 вересня 2021 року відповідач особисто надав до приймальної голови Одеської обласної державної адміністрації ОСОБА_4 лист в якому, на думку ОСОБА_1 , поширив про нього недостовірну інформацію, яка не відповідає дійсності та порочить його честь, гідність, та ділову репутацію (а.с. 8-12).

Зокрема, у вказаному листі було зазначено наступне: що ОСОБА_1 30 листопада 2018 року в ресторані «Чача» взяв у ОСОБА_2 в борг 3000 доларів США на 1-2 місяці, але до цього часу їх не віддав, при цьому вкрав у нього власноручно написану ним і надану йому розписку про отримання у нього цих коштів, а також за те, що взяв його на роботу, відповідач дав йому в якості подяки золотий ланцюжок з хрестиком вартістю 492 доларів США; що ОСОБА_1 з комерсантами обговорював відсотки відкату з переможців проведених тендерах, яких проводила працівник Департаменту ОСОБА_5 ; що позивач за винагороду в сумі 10000,00 - 15000,00 грн. через посередницю ОСОБА_6 та інших осіб допомагав отримувати суб`єктам тепловодопостачання ліцензію і на цей час ним нібито вже отримано за це хабар порядком 10000,00 доларів США; що ОСОБА_2 фактично був звільнений з роботи ним за вказівкою заступника голови Одеської обласної державної адміністрації ОСОБА_8 , щоб потім звалити на нього свою злочинну діяльність, а звільнення за скороченням штату це привід; що ОСОБА_1 прикривав бездіяльність працівника Департаменту, підлеглу ОСОБА_2 , ОСОБА_9 ; що він займався привласненням заробітних плат своїх підлеглих, зокрема ОСОБА_10 та відповідно самого ОСОБА_2 ; що він здійснював махінації з комунальними підприємствами Одеської обласної ради: Одеською обласною Енергозберігаючою компанією, «Облтрансбудом» та обслуговуючим о. Зміїний, щодо списання коштів під дизельне пальне, продовольство та їх реалізація (використання) тільки по документам; що позивач організовував незаконне встановлення рекламних бігбордів на автодорозі Одеса-Болград з рекламою діючого на той час президента України ОСОБА_11 , перед його приїздом та виборами, рекламною компанією « ОСОБА_13 », за що отримано 9000 доларів США; що ОСОБА_1 двічі примушував керівника відділу реклами ОСОБА_12 складати акти обстеження метало приймальних пунктів, не виїжджаючи на місце, за що отримав два ящика коньяку та 15000 грн. в конверті, а в третьому випадку нібито він надав номер своєї банківської картки для перерахунку підприємцем йому коштів; що позивач здійснював махінації сумісно з ОСОБА_5 щодо питань благоустрою та питної води; що позивач отримав від ОСОБА_2 коньяк та цукерки за укладення договору оренди між Департаментом, який він очолює, та Департаментом з питань цивільного захисту, оборонної роботи та взаємодії з правоохоронними органами на оренду в останнього одного кабінету; що ОСОБА_1 за кошти ОСОБА_2 зі своєю дружиною ходив по ресторанах; що позивач вказав в декларації недостовірні факти.

Свідки ОСОБА_5 та ОСОБА_14 , які були допитані в судовому засіданні, пояснили суду першої інстанції, що про те, що відповідач подав звернення до голови Одеської обласної державної адміністрації ОСОБА_4 , їм стало відомо від працівників Департаменту, а коли звернення надійшло до Департаменту, ОСОБА_14 ознайомилась із цим зверненням офіційно.

Згідно ст. 297 ЦК України, кожен має право на повагу до його гідності та честі. Гідність та честь фізичної особи є недоторканими.

Статтями 3, 28 Конституції України визначено честь і гідність людини найвищою соціальною цінністю та встановлено, що кожен має право на повагу його гідності.

Згідно з ч. 1 ст. 34 Конституції України кожному гарантується право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань.

Кожен має право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб - на свій вибір.

Праву на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань відповідає обов`язок не поширювати про особу недостовірну інформацію та таку, що ганьбить її гідність, честь чи ділову репутацію.

Згідно зі ст. 201 ЦК України честь, гідність і ділова репутація є особистими немайновими благами, які охороняються цивільним законодавством.

Пунктами 4, 15 Постанови Пленуму Верховного Суду України №1 від 27 лютого 2009 року «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи» визначено, що під гідністю слід розуміти визнання цінності кожної фізичної особи як унікальної біопсихосоціальної цінності, з честю пов`язується позитивна соціальна оцінка особи в очах оточуючих, яка ґрунтується на відповідності її діянь (поведінки) загальноприйнятим уявленням про добро і зло, а під діловою репутацією фізичної особи розуміється набута особою суспільна оцінка її ділових і професійних якостей при виконанні нею трудових, службових, громадських чи інших обов`язків.

Недостовірною вважається інформація, яка не відповідає дійсності або викладена неправдиво, тобто містить відомості про події та явища, яких не існувало взагалі або які існували, але відомості про них не відповідають дійсності.

Верховним Судом у постанові від 07 вересня 2022 року по справі № 317/1154/19 визначено, що у справах про захист гідності, честі та ділової репутації суд повинен розмежовувати відомості, які принижують честь та гідність особи, від думок, поглядів, критичних висловлювань, ідей, оцінок, висловлених у порядку реалізації конституційного права на свободу думки і слова.

У ч. 1 ст. 277 ЦК України передбачено, що фізична особа, особисті немайнові права якої порушено внаслідок поширення про неї недостовірної інформації, має право на спростування цієї інформації.

Тлумачення ст. 277 ЦК України свідчить, що позов про спростування недостовірної інформації підлягає задоволенню за такої сукупності умов: поширення інформації, тобто доведення її до відома хоча б одній особі у будь-який спосіб; поширена інформація стосується певної фізичної чи юридичної особи, тобто позивача; поширення недостовірної інформації, тобто такої, яка не відповідає дійсності; поширення інформації, що порушує особисті немайнові права; врахування положень ст. 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) та практики Європейського суду з прав людини щодо її застосування (далі - ЄСПЛ).

Вирішуючи питання про визнання поширеної інформації недостовірною, суди повинні визначати характер такої інформації та з`ясовувати, чи є вона фактичним твердженням, чи оціночним судженням.

Згідно ч. 2 ст. 30 Закону України «Про інформацію» - оціночними судженнями, за винятком наклепу, є висловлювання, які не містять фактичних даних, критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, зокрема з огляду на характер використання мовно-стилістичних засобів (вживання гіпербол, алегорій, сатири). Оціночні судження не підлягають спростуванню та їх правдивість не доводиться.

Згідно ст. 10 Конвенції кожен має право на свободу вираження поглядів. Це право включає свободу дотримуватися своїх поглядів, одержувати і передавати інформацію та ідеї без втручання органів державної влади і незалежно від кордонів. Здійснення цих свобод, оскільки воно пов`язане з обов`язками і відповідальністю, може підлягати таким формальностям, умовам, обмеженням або санкціям, що встановлені законом в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадської безпеки, для охорони порядку або запобігання злочинам, для охорони здоров`я або моралі, для захисту репутації або прав інших осіб, для запобігання розголошенню конфіденційної інформації або підтримання авторитету і безсторонності суду і є необхідним в демократичному суспільстві.

Як зазначено в рішеннях Європейського суду з прав людини ЄСПЛ (справи Lingens v. Austria, De Haes and Gijsels v. Belgium, Goodwin v. The United Kingdom), свобода вираження поглядів, гарантована пунктом 1 статті 10, становить одну з основних підвалин демократичного суспільства й одну з принципових умов його розвитку та умов реалізації свободи кожної особи. За умови додержання пункту 2 свобода вираження стосується не лише тієї «інформації» чи тих «ідей», які отримані належним чином або розглядаються як необразливі чи незначні, а й тих, що викликають образу, обурення або неспокій. Такими є вимоги плюралізму, терпимості й широти поглядів, без яких «демократичне суспільство» неможливе.

Повинно бути зроблено чітке розмежування між констатацією фактів та оціночними судженнями. Тоді як наявність фактів може бути продемонстровано, достовірність оціночних суджень не піддається доведенню. Вимогу доводити достовірність оціночних суджень неможливо виконати, вона порушує свободу думки як таку.

Отже, коли робляться твердження про поведінку третьої особи, деколи може бути важко, як і в цій справі, віднайти різницю між оцінкою фактів та оціночними судженнями. Проте навіть оціночне судження може бути надмірним, якщо воно не має під собою фактичних підстав (Jerusalem v. Austria, no. 26958/95, n. 43, ECHR 2001-11).

У разі, якщо позивач є публічною особою, то суд, розглядаючи і вирішуючи справу про захист його гідності, честі чи ділової репутації, повинен враховувати положення Декларації Комітету Міністрів Ради Європи про свободу політичних дебатів у засобах масової інформації, схваленої 12 лютого 2004 року (далі - Декларація), а також рекомендації, що містяться в Резолюції № 1165 (1998) Парламентської Асамблеї Ради Європи про право на недоторканність особистого життя (далі - Резолюція).

У Резолюції зазначається, що публічними фігурами є особи, які обіймають державні посади і (або) користуються державними ресурсами, а також усі ті, хто відіграє певну роль у суспільному житті (у галузі політики, економіки, мистецтва, соціальній сфері, спорті чи в будь-якій іншій галузі).

У ст.ст. 3, 4, 6 Декларації визначено, що оскільки політичні діячі та посадові особи, які обіймають публічні посади або здійснюють публічну владу на місцевому, регіональному, національному чи міжнародному рівнях, вирішили апелювати до довіри громадськості та погодилися «виставити» себе на публічне політичне обговорювання, то вони підлягають ретельному громадському контролю і потенційно можуть зазнати гострої та сильної громадської критики у засобах масової інформації з приводу того, як вони виконували або виконують свої функції. При цьому зазначені діячі та особи не повинні мати більшого захисту своєї репутації та інших прав порівняно з іншими особами.

У зв`язку із цим, межа допустимої критики щодо політичного діяча чи іншої публічної особи є значно ширшою, ніж окремої пересічної особи. Публічні особи неминуче відкривають свої слова і вчинки для ретельної уваги всього суспільства, повинні це усвідомлювати і мають виявляти більшу терпимість.

Колегія суддів погоджується із висновком суду про те, що позивач є публічною особою, оскільки перебуває на посаді директора Департаменту систем життєзабезпечення та енергоефективності Одеської обласної державної адміністрації, а отже, межа допустимої критики стосовно нього як публічної особи є значно ширшою, а його діяльність є об`єктом значного суспільного інтересу, який, зокрема, втамовується, з одного боку, - продукуванням інформації стосовно такої особи засобами масової інформації, а з іншого - її сприйняттям та поглинанням суспільством як результат реалізації інтересу.

На підставі викладеного можна зробити висновки, що по-перше, оскільки ОСОБА_1 є посадовою особою, то і межа допустимої критики щодо нього є ширшою, ніж щодо приватної особи, та по-друге, оспорювана поширена інформація не містить однозначного твердження про факти вчинення позивачем конкретних дій чи правопорушень і, за своїм змістом та з огляду на характер використання мовностилістичних засобів, тільки наводить суб`єктивну оцінку (припущення) іншої особи - відповідача щодо певних подій.

Звертаючись з листом до голови Одеської обласної державної адміністрації Гриневецького С.Р. щодо дій позивача, ОСОБА_2 діяв відповідно до положень ч.1 ст.1 Закону України «Про звернення громадян», згідно якої громадяни України мають право звернутися до органів державної влади, місцевого самоврядування, об`єднань громадян, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, засобів масової інформації, посадових осіб відповідно до їх функціональних обов`язків із зауваженнями, скаргами та пропозиціями, що стосуються їх статутної діяльності, заявою або клопотанням щодо реалізації своїх соціально-економічних, політичних та особистих прав і законних інтересів та скаргою про їх порушення.

Таким чином, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що відповідач, звернувшись зі заявою щодо дій ОСОБА_1 до державного органу, реалізував свої права на захист, оскільки вважав, що своїми діями останній порушував його права як колишнього працівника Департаменту так і громадянина.

Так, із даною заявою ОСОБА_2 звернувся до посадової особи державного органу не як державний службовець, а як фізична особа, оскільки на час звернення вже був звільнений з державної служби.

Відповідно, причиною звернення відповідача до державних органів відносно позивача було не порушення честі, гідності та ділової репутації останнього, а попередження про можливі, за його думкою, порушення зі сторони ОСОБА_1 при виконанні ним своїх функціональних обов`язків.

Посилання на факти, які викладені у звернені відповідача, судами першої та апеляційної інстанцій не може бути розцінено як поширення недостовірної інформації відносно позивача, оскільки факт звернення до правоохоронного та державного органу з заявою або скаргою про неправомірні дії іншої особи, якщо цей орган наділений владними повноваженнями щодо поновлення законності у відповідних відносинах чи застосування передбачених законом санкцій до правопорушника у розумінні ст. 277 ЦК України, не може розцінюватись як поширення неправдивих відомостей, якщо не встановлено, що фактично метою цих дій було приниження честі, гідності та ділової репутації певної особи.

Згідно ст. 47-1 Закону України «Про інформацію», ніхто не може бути притягнутий до відповідальності за висловлення оціночних суджень.

Оціночними судженнями, за винятком образи чи наклепу, є висловлювання, які містять фактичні дані, зокрема: критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, з огляду на характер використання мовних засобів, зокрема вживання гіпербол, алегорій, сатири. Оціночні судження не підлягають спростуванню та доведенню їх правдивості.

Колегія суддів погоджується із висновком суду про те, що у особистому письмовому зверненню відповідач висловлював відносно позивача свої суб`єктивні думки та оціночні судження і які не були призначені тільки для спеціального використання.

Таким чином, за свої суб`єктивні думки та оціночні судження ОСОБА_2 не може бути притягнутий до відповідальності, оскільки вказані висловлювання не є інформацією в розумінні Закону України «Про інформацію» та ст. 277 ЦК України.

Жодних доказів того, що дії відповідача були направленні на поширення неправдивих відомостей відносно ОСОБА_1 , останнім судам першої та апеляційної інстанцій не надано.

Що стосується доводів позовної заяви та апеляційної скарги ОСОБА_1 про те, що відповідач 17 вересня 2021 року зазначену вище недостовірну інформацію опублікував в інтернеті на сайті «monitor-odessa», то колегія суддів зазначає наступне.

Вирішуючи питання про визнання поширеної інформації недостовірною, суди повинні визначати характер такої інформації та з`ясовувати, чи є вона фактичним твердженням, чи оціночним судженням.

Суд при розгляді справи має виходити із складу осіб, які залучені до участі у справі позивачем.

У разі пред`явлення позову до частини відповідачів, суд не вправі зі своєї ініціативи і без згоди позивача залучати інших відповідачів до участі у справі як співвідповідачів та зобов`язується вирішити справу за тим позовом, що пред`явлений, і тих відповідачів, які зазначені в ньому.

Якщо позивач не заявляє клопотання про заміну неналежного відповідача (або залучення інших співвідповідачів в окремих справах згідно специфіки спірних правовідносин), суд повинен відмовляти у задоволенні позову.

Отже, визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Разом з тим, установлення належності відповідачів й обґрунтованості позову є обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи. Встановивши, що позов пред`явлений до неналежного відповідача та відсутні визначені процесуальним законом підстави для заміни неналежного відповідача належним, суд відмовляє у позові до такого відповідача.

Відповідний правовий висновок викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 12 грудня 2018 року у справі № 372/51/16-ц, від 05 травня 2019 року у справі № 554/10058/17.

У справах про спростування недостовірної інформації, захист честі, гідності, ділової репутації визначення складу осіб, які беруть участь у справі, має особливості.

У постанові Пленуму Верховного Суду України від 27 лютого 2009 року №1 «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи» зазначено, що відповідачами у справі про захист гідності, честі чи ділової репутації є фізична або юридична особа, яка поширила недостовірну інформацію, а також автор цієї інформації. Якщо позивач заявляє вимоги до одного з належних відповідачів, які спільно поширили недостовірну інформацію, суд вправі залучити до участі у справі іншого співвідповідача лише у разі неможливості розгляду справи без його участі (ст. ст. 32, 33 ЦПК України). Належним відповідачем у разі поширення оспорюваної інформації в мережі Інтернет є автор відповідного інформаційного матеріалу та власник веб-сайта, особи яких позивач повинен установити та зазначити в позовній заяві (п. 2 ч. 2 ст. 119 ЦПК. Якщо автор поширеної інформації невідомий або його особу та/чи місце проживання (місцезнаходження) неможливо встановити, а також коли інформація є анонімною і доступ до сайта - вільним, належним відповідачем є власник веб-сайта, на якому розміщено зазначений інформаційний матеріал, оскільки саме він створив технологічну можливість та умови для поширення недостовірної інформації. Дані про власника веб-сайта можуть бути витребувані відповідно до положень ЦПК в адміністратора системи реєстрації та обліку доменних назв та адреси українського сегмента мережі Інтернет (п. 9, 10, 12).

Належним відповідачем у разі поширення оспорюваної інформації в мережі інтернет є автор відповідного інформаційного матеріалу та власник веб-сайта, особи яких позивач повинен установити та зазначити в позовній заяві. Власники веб-сайтів та постачальники послуг хостингу, крім фізичних осіб, які не є суб`єктами господарювання, зобов`язані розміщувати у вільному доступі на власних веб-сайтах та (або) в публічних базах даних записів про доменні імена (WHOIS) достовірну інформацію про себе ….. Фізичні особи, які не є суб`єктами господарювання, розміщують у вільному доступі на веб-сайтах, власниками яких вони є, або в публічних базах даних записів про доменні імена (WHOIS) контактну інформацію власника веб-сайту, передбачену пунктом "в" цієї частини (частина одинадцята статті 52-1 Закону України «Про авторське право та суміжні права») (постанови Верховного Суду у складі Касаційного цивільного суду від 26 лютого 2020 року у справі № 742/3812/18; від 25 листопада 2020 року у справі № 753/7666/19).

У даному випадку колегія суддів враховує, що ОСОБА_1 не пред`явив позов до власника веб-сайта «monitor-odessa», який створив технологічну можливість та умови для поширення відповідачем інформації про позивача, та не заявив клопотання про його залучення до участі у справі як співвідповідача.

У постанові Верховного Суду від 13 лютого 2019 року у справі № 687/1125/16-ц позивач спростовував інформацію, яку розміщено в мережі Інтернет у відеосюжеті про мітинг, де відповідач у своєму інтерв`ю кореспонденту виклав обставини про те, що позивач після обвинувального вироку пропонував відповідачу грошові кошти та схиляв до дачі неправдивих показань. Верховний Суд погодився із судами попередніх інстанцій щодо підстав для відмови у позові, зазначаючи, що належним відповідачем у разі поширення оспорюваної інформації в мережі Інтернет є автор відповідного інформаційного матеріалу та власник веб-сайту, особи яких позивач повинен установити та зазначити в позовній заяві; позивач правом на залучення до участі у справі власника веб-сайту не скористався.

У постанові від 19 вересня 2018 року Верховний Суд розглянув справу № 344/10697/15-ц, в якій позивач просив визнати такими, що не відповідають дійсності, принижують його честь, гідність і ділову репутацію відомості, висловлені та розповсюджені відповідачами на сайті youtube.com за адресою ІНФОРМАЦІЯ_45. Апеляційний суд відмовив у позові з тих підстав, що позивач не визначив належного відповідача в спірних правовідносинах, і його не було залучено до участі в розгляді справи, оскільки журналіст (автор) та власник вебсайту, на якому було розміщено відеоролик з інтерв`ю, не залучені до участі в справі як співвідповідачі. Верховний Суд погодився із висновками апеляційного суду.

Згідно ст. 1 Закону України «Про авторське право і суміжні права», веб-сайт - сукупність даних, електронної (цифрової) інформації, інших об`єктів авторського права і (або) суміжних прав тощо, пов`язаних між собою і структурованих у межах адреси веб-сайту і (або) облікового запису власника цього веб-сайту, доступ до яких здійснюється через адресу мережі Інтернет, що може складатися з доменного імені, записів про каталоги або виклики і (або) числової адреси за інтернет-протоколом; веб-сторінка - складова частина веб-сайту, що може містити дані, електронну (цифрову) інформацію, інші об`єкти авторського права і (або) суміжних прав тощо; власник веб-сайту - особа, яка є володільцем облікового запису та встановлює порядок і умови використання веб-сайту. За відсутності доказів іншого власником веб-сайту вважається реєстрант відповідного доменного імені, за яким здійснюється доступ до веб-сайту, і (або) отримувач послуг хостингу; власник веб-сторінки - особа, яка є володільцем облікового запису, що використовується для розміщення веб-сторінки на веб-сайті, та яка управляє і (або) розміщує електронну (цифрову) інформацію в межах такої веб-сторінки. Власник веб-сайту не є власником веб-сторінки, якщо останній володіє обліковим записом, що дозволяє йому самостійно, незалежно від власника веб-сайту, розміщувати інформацію на веб-сторінці та управляти нею.

З огляду на викладене та правове регулювання спростування поширеної інформації, захисту гідності та ділової репутації, викладеної в мережі Інтернет, колегія суддів доходить висновку, що у даному випадку позивачем невірно визначений склад учасників справи, та не залучено до участі у справі власника веб-сайту «monitor-odessa», який є належним відповідачем у справі.

При викладених обставинах колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов вірного висновку про відмови у задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 , однак неповно з`ясував обставини, що мають значення для справи, та невірно застосував норми процесуального права, у зв`язку із чим заочне рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 22 листопада 2022 року підлягає зміні, із викладенням його мотивувальної частини в редакції цієї постанови. В іншій частині судове рішення має бути залишено без змін.

Керуючись ст. ст. 367, 368, п. 1 ч. 1 ст. 374, ст. ст. 376, 381-384, 390 ЦПК України, колегія суддів, -

постановила:

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 задовольнити частково.

Заочне рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 22 листопада 2022 року змінити, викласти його мотивувальну частину у редакції цієї постанови.

В іншій частині судове рішення залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, та може бути оскаржена в касаційному порядку за правилами ст. 389 ЦПК України.

Повний текст судового рішення складений 29 листопада 2024 року.

Головуючий С.О. Погорєлова

Судді А.П. Заїкін

О.М. Таварткіладзе