Рішення

від 30.11.2022 по справі 922/1379/22

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під`їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"30" листопада 2022 р.м. ХарківСправа № 922/1379/22

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Калініченко Н.В.

без повідомлення (виклику) учасників справи

розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ІМПЕРІЯ ГРАНДІС», місто Дніпро, до Товариства з обмеженою відповідальністю «БЕЛФІ», місто Харків, про стягнення коштів, - ВСТАНОВИВ:

Позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю «ІМПЕРІЯ ГРАНДІС», звернувся до господарського суду Харківської області з позовною заявою до відповідача, Товариства з обмеженою відповідальністю «БЕЛФІ», про стягнення заборгованості у розмірі 211591,89 грн., з яких 124500,00 сума основного боргу; 34797,88 грн. сума інфляційних втрат; 45743,08 грн. сума пені; 6550,93 грн. 3% річних.

30 серпня 2022 року, ухвалою господарського суду Харківської області, залишено позовну заяву без руху та надано позивачеві строк для усунення недоліків позовної заяви -п`ять днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху, шляхом надання до суду: оригіналу або належним чином засвідченої копіївидаткової накладної № 935 від 18 серпня 2021 року. 19 вересня 2022 року до суду від позивача надійшла заява про усунення недоліків (вх. № 10086) разом з додатками. 03 жовтня 2022 року, ухвалою господарського суду Харківської області, прийнято позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «Імперія Грандіс» до розгляду та відкрито позовне провадження у справі № 922/1379/22. Розгляд справи № 922/1379/22 вирішено здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами. Відповідач своїм правом на подання відзиву у справі не скористався; як вбачається з відмітки поштової установи від 11.10.2022, ухвала суду від 03 жовтня 2022 року є повернутою за відсутністю адресата за вказаною адресою. Водночас, до ч. 6ст. 242 ГПК України, днем вручення судового рішення є: день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси (пп. 5 ч. 6 ст. 242 кодексу). Приймаючи до уваги, що відповідач у строк, встановлений ухвалою про відкриття провадження у справі від 03 жовтня 2022 року, не подав до суду відзиву на позов, а відтак не скористався наданими йому процесуальними правами, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами відповідно до частини 9статті 165 Господарського процесуального кодексу України.

Згідностатті 248 Господарського процесуального кодексу України, суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі. Відповідно до частини 1статті 252 Господарського процесуального кодексу України, розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження здійснюється судом за правилами, встановленими цим Кодексом для розгляду справи в порядку загального позовного провадження, з особливостями, визначеними у цій главі. Згідно частини 2статті 252 Господарського процесуального кодексу України, розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається з відкриття першого судового засідання або через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться. Відповідно достатті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свободвід 04 листопада 1950 року, яка ратифікована Україною 17 липня 1997 року, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи у продовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру. Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини 1 статті 6 даної Конвенції (§ 66 - 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08 листопада 2005 року у справі "Смірнова проти України"). Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про вчинення усіх необхідних дій для розгляду справи та про достатність у матеріалах справи документальних доказів для вирішення спору по суті.

Розглянувши подані документи і матеріали, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується заявлені позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарським судом встановлено наступне.

Як зазначено у позовній заяві, впродовж 2021 року між позивачем та відповідачем за договором, що укладений в спрощений спосіб, склалися господарські взаємовідносини на підставі яких позивач поставляв відповідачу товар ядро насіння соняшника. 18 серпня 2021 року позивачем буде здійснено поставку товару: «Ядро насіння соняшника» на загальну суму 390000,00 грн. (з ПДВ), що підтверджується видатковою накладною № 935 від 18 серпня 2021 року. Станом на 15 листопада 2021 року заборгованість по видатковій накладній № 935 від 18 серпня 2021 року склала 347500,00 грн. В період з 19 листопада 2021 року та по 14 лютого 2022 року відповідач частково розрахувався за цією накладною, що підтверджується відповідними платіжними дорученнями. Станом на день подання позову відповідач частково не розрахувався за товар вартістю 390000,00 грн, який був поставлений за видатковою накладною № 935 від 18 серпня 2021 року та заборгованість за яким складає 124500,00 грн. Враховуючи наведені обставини, позивач вважає обґрунтованим вимагати стягнення з відповідача у судовому порядку суму у розмірі 124500,00 грн. Також, позивачем заявлено до стягнення: інфляційні втрати, 3% річних, пеня.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд зазначає наступне.

ВІДНОСНО СТЯГНЕННЯ ОСНОВНОЇ СУМИ БОРГУ.

Стаття 11 Цивільного кодексу Українивказує, що цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки, й серед підстав виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, передбачає договори та інші правочини. Встатті 174 Господарського кодексу Українивизначено, що господарські зобов`язання можуть виникати, зокрема, із господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Частиною 2 статті 184 ГК України передбачено, що укладення договору на основі вільного волевиявлення сторін може відбуватися у спрощений спосіб або у формі єдиного документа, з додержанням загального порядку укладення договорів, встановленогостаттею 181цього Кодексу. Відповідно до ст. 181 ГК України господарський договір укладається в порядку, встановленомуЦивільним кодексом України, з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом. Відповідно до ч. 1, 2 ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною. Відповідно до ст. 180 ГК України зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов`язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов`язкові умови договору відповідно до законодавства. Господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода. При укладенні господарського договору сторони зобов`язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору. Відповідно до частин першої, другоїстатті 205 ЦК Україниправочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов`язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків. Згідно з пунктом 1 частини першоїстатті 208 ЦК Україниу письмовій формі належить вчиняти правочини між юридичними особами. Частинами першою, другоюстатті 207 ЦК Українипередбачено, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Відповідно достатті 639 ЦК Українидоговір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом. Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася.

Отже, нормами законодавства передбачено, що договори між юридичними особами повинні вчинятись в письмовій формі, при цьому правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами) - особами, уповноваженими на це їх установчими документами. Якщо зміст правочину, воля сторін зафіксована в одному або кількох документах (у тому числі електронних, за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони, то він також вважається таким, що вчинений у письмовій формі, за умови, якщо він підписаний його стороною.

Як вбачається з матеріалів справи, сторонами укладено договір в спрощений спосіб. Досягнення всіх істотних умови договору сторонами підтверджується, зокрема, підписанням видаткової накладної. Так, позивачем до суду надані відомості про поставки товару. З позовної заяви вбачається, що найдавніша поставка товару була здійснена 31 березня 2021 року, що підтверджується видатковою накладною № 379 від 31 березня 2021 року на суму 129000,00 грн. (надана в якості додатку до позовної заяви). У зазначеній видатковій накладній вказано, що вона складена на підставі договору поставки № 1/43 від 30 березня 2021 року. Текст зазначеного договору до суду не надано, так само як і не надано відомостей про те, укладений він в усній чи письмовій формі. Водночас, у позовній заяві зазначено, що договір між сторонами укладений в спрощений спосіб. Відповідно до ч. 1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

На підставі наявних в матеріалах справи документів, суд прийшов до висновку, що сторони уклали договір у спрощений спосіб та з 31 березня 2021 року почали його виконання шляхом здійснення поставки позивачем та прийняття товару відповідачем, що підтверджується видатковою накладною № 379 від 31 березня 2021 року на суму 129000,00 грн. (підписана з обох сторін). При цьому, суд звертає увагу, що зазначених висновків він дійшов на підставі документів, що наявні в матеріалах справи. Відповідач не скористався своїм правом на подання відзиву, а відповідно і не заперечив проти обставин, що викладені в позовній заяві.

При цьому, як вбачається зі змісту описаних між сторонами відносин та наданих до суду документів, вони за своєю правовою природою фактично є відносинами поставки, тому окрім загальних положень Цивільного кодексу України щодо зобов`язань, правовідносини між сторонами мають бути врегульовані нормами глави 54 «Купівля-продаж» Цивільного кодексу України та параграфом 3 глави 54 «Поставка» Цивільного кодексу України.

Відповідно до ч. 1, 2, 3 ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін. Законом можуть бути передбачені особливості регулювання укладення та виконання договорів поставки, у тому числі договору поставки товару для державних потреб.

Як вбачається з позовної заяви, підставою для звернення до суду з позовом стала часткова несплата за видатковою накладною № 935 від 18 серпня 2021 року на загальну суму 390000,00 грн. (з ПДВ), поставка за якою і буде предметом судового дослідження.

Так, судом встановлено, що 18 серпня 2021 року позивачем буде здійснено поставку товару: «Ядро насіння соняшника» на загальну суму 390000,00 грн. (з ПДВ), що підтверджується видатковою накладною № 935 від 18 серпня 2021 року. У цій видатковій накладній вказується, що вона складена на підставі договору поставки № 1/43 від 30 березня 2021 року, як і у випадку з видатковою накладною № 379 від 31 березня 2021 року на суму 129000,00 грн., про яку було описано вище. Видаткова накладна № 935 від 18 серпня 2021 року підписана з обох сторін та містить печатку відповідача.

Відповідно до ч. 1 ст. 664 ЦК України обов`язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент: вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов`язок продавця доставити товар; надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару.

Отже, позивач здійснив поставку товару відповідачу на загальну суму 390000,00 грн. (з ПДВ).

Відповідно до ч. 1 ст. 691 ЦК України покупець зобов`язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу, або, якщо вона не встановлена у договорі і не може бути визначена виходячи з його умов, - за ціною, що визначається відповідно достатті 632цього Кодексу, а також вчинити за свій рахунок дії, які відповідно до договору, актів цивільного законодавства або вимог, що звичайно ставляться, необхідні для здійснення платежу. Загальна вартість товару, що був поставлений, встановлена у видатковій накладній № 935 від 18 серпня 2021 року та складає 390000,00 грн. Відповідно до ч. 1 ст. 692 ЦК України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Прийняття товару відбулося 18 серпня 2021 року, що підтверджується видатковою накладною № 935. Цього ж дня складений рахунок № 881 на суму 390000,00 грн. та зареєстрована податкова накладна № 73 від 18 серпня 2021 року з відмітками: «Документ доставлено контрагенту» та «Зареєстровано в ЄРПН». Також, міститься квитанція № 1 про прийняття зазначеного документа Державною податковою службою України.

Відповідно до ч. 1 ст. 75 ГПК України обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованих підстав вважати їх недостовірними або визнаними у зв`язку з примусом. Обставини, які визнаються учасниками справи, можуть бути зазначені в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їх представників.

Позивачем зазначено, що відповідач здійснив часткову оплату заборгованості за видатковою накладною № 935 від 18 серпня 2021 року на загальну суму 265500,00 грн., що підтверджується платіжним дорученням № 185 від 15 листопада 2021 року на суму 100000,00 грн. (платіж був зарахований частково на суму 42500,00 грн. в оплату заборгованості за видатковою накладною № 935 від 18 серпня 2021 року у зв`язку із наявною заборгованістю за минулий період), платіжним дорученням № 198 від 19 листопада 2021 року на суму 25000,00 грн., платіжним дорученням № 227 від 29 листопада 2021 року на суму 23000,00 грн., платіжним дорученням № 553 від 03 грудня 2021 року на суму 10000,00 грн., платіжним дорученням № 265 від 10 грудня 2021 року на суму 25000,00 грн., платіжним дорученням № 314 від 04 січня 2022 року на суму 30000,00 грн, платіжним дорученням № 1 від 04 січня 2022 року на суму 50000,00 грн., платіжним дорученням № 98 від 04 лютого 2022 року на суму 30000,00 грн, платіжним дорученням № 120 від 14 лютого 2022 року на суму 30000,00 грн.

Враховуючи вищевикладене, суд прийшов до висновку, що загальна сума заборгованості за видатковою накладною № 935 від 18 серпня 2021 року складає 124500,00 грн. Таким чином, позовні вимоги в цій частині є обґрунтованими та підлягають задоволенню в повному обсязі.

Відповідно до частини 2статті 614 Цивільного кодексу Українивідсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов`язання. Відповідно до частини 3 та 4статті 13 Господарського процесуального кодексу Україникожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій. Відповідачем не надано належних та допустимих доказів на спростування наведених вище висновків, як і не надано належним доказів на підтвердження здійснення повної оплати.

ВІДНОСНО СТЯГНЕННЯ ПЕНІ.

Відповідно до ч. 1, 3 ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання. Відповідно до ч. 2 ст. 551 ЦК України якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства. Відповідно до ст. 1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань» платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Суд ще раз вказує про те, що договір між сторонами укладений в спрощеній спосіб. З документів, що надані до суду, сторонами не передбачено сплату пені за несвоєчасну оплату товару. При цьому, чинним законодавством не передбачено обов`язковість сплати пені, виходячи із суті спірних правовідносин.

Враховуючи це, не підлягають задоволенню позовні вимоги про стягнення з відповідача пені за прострочення сплати грошових коштів за поставлений товар у загальному розмірі 45743,08 грн.

ВІДНОСНО СТЯГНЕННЯ ІНФЛЯЦІЙНИХ ВТРАТ ТА 3% РІЧНИХ.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Як вбачається з наданих до суду документів, сторонами не було врегульовано строк оплати поставленого товару. Водночас, судом враховується, що відповідно до ч. 1 ст. 691 ЦК України покупець зобов`язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу, або, якщо вона не встановлена у договорі і не може бути визначена виходячи з його умов, - за ціною, що визначається відповідно достатті 632цього Кодексу, а також вчинити за свій рахунок дії, які відповідно до договору, актів цивільного законодавства або вимог, що звичайно ставляться, необхідні для здійснення платежу. Відповідно до ч. 1 ст. 692 ЦК України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 28 лютого 2018 року по справі № 910/9075/17 вказується:

«Якщо у договорі або законі не встановлено строку (терміну), у який повинно бути виконано грошове зобов`язання, судам необхідно виходити з приписів частини другоїстатті 530 Цивільного кодексу України. Цією нормою передбачено, між іншим, і можливість виникнення обов`язку негайного виконання; такий обов`язок випливає, наприклад, з припису частини першоїстатті 692 Цивільного кодексу України, якою визначено, що покупець за договором купівлі-продажу повинен оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього; відтак якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлено інший строк оплати товару, відповідна оплата має бути здійснена боржником негайно після такого прийняття, незалежно від того, чи пред`явив йому кредитор пов`язану з цим вимогу. При цьому передбачена законом відповідальність за невиконання грошового зобов`язання підлягає застосуванню починаючи з дня, наступного за днем прийняття товару, якщо інше не вбачається з укладеного сторонами договору. Відповідні висновки випливають зі змісту частини другоїстатті 530 Цивільного кодексу України».

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Товар за видатковою накладною № 935 був поставлений 18 серпня 2021 року. Враховуючи вимоги ч. 1 ст. 692 ЦК України, обов`язок відповідача з оплати товару наступає з моменту отримання товару. При цьому, 3% річних та інфляційні витрати за прострочення оплати товару підлягають застосуванню починаючи з дня, наступного за днем прийняття товару, тобто з 19 серпня 2021 року.

Перевіривши розрахунок суми 3% річних суд констатує, що позивачем було допущено помилки в періоді нарахування. Так, на прикладі першого періоду, суд зазначає, що позивачем визначено період з 19 серпня 2021 по 15 листопада 2021 року (включно). При цьому, обрахунок наступного (другого) періоду також починається з 15 листопада 2021 року. Водночас, 15 листопада 2021 року була здійснена часткова оплата за поставлений товар. Отже, кінцевим терміном в першому періоді має бути дата 14 листопада 2021 року (включно), а не 15 листопада 2021 року (включно). Тобто, в першому періоді має місце не 89 днів прострочення, а 88 днів. Аналогічна ситуація в кожному наступному періоді.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 26 січня 2022 року по справі №910/18557/20 зазначено наступне:

«Визначаючи розмір заборгованості відповідача, суд зобов`язаний належним чином дослідити подані стороною докази (зроблений позивачем розрахунок заборгованості, інфляційних втрат та трьох процентів річних), перевірити їх, оцінити в сукупності та взаємозв`язку з іншими наявними у справі доказами, а в разі незгоди з ними повністю бо частково - зазначити правові аргументи на їх спростування та навести в рішенні свій розрахунок - це процесуальний обов`язок суду».

У зв`язку із допущенням позивачем помилки в періодах нарахування 3% річних, суд здійснив власний розрахунок 3% річних: 1) в період з 19.08.2021 по 14.11.2021 (сума 390000,00 грн.) 2 820,82 грн.; 2) в період з 15.11.2021 по 18.11.2021 (сума 347500,00 грн.) 114,25 грн.; 3) в період з 19.11.2021 по 28.11.2021 (сума 322500,00 грн.) 265,07 грн.; 4) в період з 29.11.2021 по 02.12.2021 (сума 299500,00 грн.) 98,47 грн.; 5) в період з 03.12.2021 по 09.12.2021 (сума 289500,00 грн.) 166,56 грн.; 6) в період з 10.12.2021 по 03.01.2022 (сума 264500,00 грн.) 543,49 грн.; 7) в період з 04.01.2022 по 03.02.2022 (сума 184500,00 грн.) 470,10 грн.; 8) в період з 04.02.2022 по 13.02.2022 (сума 154 500,00 грн.) 126,99 грн.; 9) в період з 14.02.2022 по 04.08.2022 (сума 124 500,00 грн.) 1 760,05 грн.

Загальний розмір 3% річних, розрахунок яких здійснений судом та підлягають стягненню з відповідача, становить 6 365,80 грн.

Перевіривши розрахунок інфляційних втрат, суд зазначає, що помилки в періодах нарахування не вплинули на кінцеву суму інфляційних втрат та визначена позивачем вірно.

Таким чином, суд прийшов до висновку про часткове задоволення позовних вимог.

Здійснюючи розподіл судових витрат за наслідками розгляду справи, враховуючи вимогистатті 129 ГПК України, а також висновки суду про часткове задоволення позову, судові витрати, понесені позивачем у зв`язку з оплатою судового збору у розмірі 2 484,96 грн., покладаються на відповідача пропорційно задоволеним вимогам.

У відповідності до частини 1статті 13 Господарського процесуального кодексу Українисудочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін.

Відповідно до ч. 4 ст. 11 ГПК України суд застосовує при розгляді справКонвенцію про захист прав людини і основоположних свобод1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Рішення суду як найважливіший акт правосуддя має ґрунтуватись на повному з`ясуванні того, чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у справі, якими доказами вони підтверджуються та чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин.

У пункті 58 рішення Європейського суду з прав людини від 10 лютого 2010 року "Справа "Серявін та інші проти України" (заява N 4909/04) Європейський суд з прав людини наголошує, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення у справі "Суомінен проти Фінляндії", № 37801/97, пункт 36, від 01 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (рішення у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії", № 49684/99, пункт 30, від 27 вересня 2001 року).

З огляду на вищевикладене, суд дав вичерпну відповідь на всі питання, що входять до предмету доказування у даній справі та виникають при кваліфікації спірних відносин як матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.

Враховуючи викладене та керуючись статтями 1-5, 8, 10-12, 20, 41-46, 73-80, 86, 123, пунктом 9 статті 129, статтями 232, 233, 236-238, 240, 241, 247-252 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд Харківської області, -

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «БЕЛФІ» (61012, місто Харків, вулиця Полтавський шлях, будинок 28/19; код ЄДРПОУ: 34757225) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ІМПЕРІЯ ГРАНДІС» (49083, місто Дніпро, вулиця Собінова, будинок 1; код ЄДРПОУ: 36639159) заборгованість у сумі 124500,00 грн., 3% річних у сумі 6 365,80 грн., інфляційні втрати у розмірі 34797,88 грн. та судові витрати (сплачений судовий збір) у розмірі 2 484,96 грн.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

В іншій частині позову відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене безпосередньо до Східного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складання повного тексту рішення, відповідно до статей 256, 257 Господарського процесуального кодексу України та з урахуванням пункту 17.5 Перехідних положень Господарського процесуального кодексу України.

Повне рішення складено "30" листопада 2022 р.

СуддяН.В. Калініченко