Постанова

від 17.11.2022 по справі 910/9721/18

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 листопада 2022 року

м. Київ

Cправа № 910/9721/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Банаська О. О. - головуючого, Васьковського О. В., Погребняка В. Я.,

за участю секретаря судового засідання Солоненко А. В.,

за участю представників:

Дочірнього підприємства "Луганський облавтодор" Відкритого акціонерного товариства "ДАК "Автомобільні дороги України"): Мучинського І. Д.,

Міністерства оборони України: Цицюри В. І.,

Служби безпеки України: Яновського А. В.,

Антитерористичного центру при Службі безпеки України: Тельніка О. О.,

Генерального штабу Збройних Сил України: Хланя В. М.,

Публічного акціонерного товариства "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України": Фрейдун О. М.,

Офісу Генерального прокурора: Ющенко М. А.

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Дочірнього підприємства "Луганський облавтодор" Відкритого акціонерного товариства "ДАК "Автомобільні дороги України"

на постанову Північного апеляційного господарського суду від 20.07.2022

у складі колегії суддів: Кравчука Г. А. - головуючого, Хрипуна О. О., Чорногуза М. Г.

у справі за позовом Дочірнього підприємства "Луганський облавтодор" Відкритого акціонерного товариства "ДАК "Автомобільні дороги України"

до

1. Міністерства оборони України

2. Військової частини НОМЕР_1

за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору

1. Державної казначейської служби України

2. Служби безпеки України

3. Антитерористичного центру при Службі безпеки України

4. Генерального штабу Збройних сил України

5. Публічного акціонерного товариства "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України"

за участю Офісу Генерального прокурора

про відшкодування шкоди у сумі 21 411 037,02 грн

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Вступ

1. У 2015 році на польових складах озброєння ЗСУ сталася пожежа з подальшою детонацією та вибухом боєприпасів внаслідок чого було пошкоджено майно Підприємства, яке звернулося з позовом до Міноборони та Військової частини про відшкодування шкоди, завданої вибухом боєприпасів.

2. Суд першої інстанції встановивши, що на час настання надзвичайної ситуації володільцем боєприпасів було Міноборони, стягнув з нього на користь Підприємства заподіяну шкоду його майну та відмовив у задоволенні позову до Військової частини з огляду на відсутність доказів перебування боєприпасів у володінні останньої.

3. Апеляційний господарський суд не погодився з висновком суду першої інстанції в частині заявлених вимог до Міноборони та відмовив у позові Підприємства в цій частині, оскільки воно не довело, що Міноборони є суб`єктом відповідальності за шкоду завдану його майну.

4. Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду, розглядаючи касаційну скаргу, має вирішити питання:

- які умови та підстави для стягнення шкоди за статтею 1187 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України)?

- ким має бути відшкодована шкода заподіяна джерелом підвищеної небезпеки - детонацією та вибухом боєприпасів на військових складах у разі відсутності доказів їх передачі у володіння військової частини?

5. Верховний Суд вважає передчасним висновок суду апеляційної інстанції щодо відсутності підстав для покладення на Міноборони обов`язку з відшкодування шкоди майну Підприємства, заподіяною детонацію та вибухом боєприпасів, виходячи з такого.

Короткий зміст і підстави наведених у позові вимог та заперечень відповідачів

6. У липні 2018 року Дочірнє підприємство "Луганський облавтодор" Відкритого акціонерного товариства "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України" (далі - ДП "Луганський облавтодор" ВАТ "ДАК "Автомобільні дороги України", позивач, скаржник) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Міністерства оборони України (далі - Міноборони України, відповідач 1) про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки в розмірі (з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог від 19.11.2018 № 1-5-645) 21 411 037,02 грн.

7. За клопотанням позивача від 04.08.2020 № 1-5-624 Господарський суд міста Києва ухвалою від 05.08.2020 залучив до участі у справі № 910/9721/18 в якості співвідповідача військову частину НОМЕР_1 (далі - в/ч НОМЕР_1 , відповідача 2).

8. Позовні вимоги ДП "Луганський облавтодор" ВАТ "ДАК "Автомобільні дороги України" мотивовані заподіянням його майну шкоди в результаті детонації та вибуху боєприпасів на польових складах озброєння Збройних Сил України Міноборони України.

9. Відповідач 1 щодо позову заперечує зазначаючи, що Міноборони України відповідно до визначених законодавством України завдань не має у своїй структурі (у складі своїх підрозділів) будь-яких складів боєприпасів. Склади боєприпасів у м. Сватове Луганської області не були організаційно-штатною одиницею Збройних Сил України, зазначені склади створені на підставі завдання, визначеного розпорядженням першого заступника керівника Антитерористичного центру при Службі безпеки України (керівника АТО на території Донецької і Луганської областей), посадовими особами сектору "А", а не посадовими особами Міноборони України і Збройних Сил України. Тому Міноборони України не є належним відповідачем у справі.

10. Відповідач 2 вважає заявлені позивачем до нього вимоги безпідставними, оскільки на в/ч НОМЕР_1 розпорядчим актом не покладався обов`язок щодо створення, організації функціонування, забезпечення охорони польового складу боєприпасів у м. Сватове, а її окремі військовослужбовці були лише відряджені до Луганської області для участі в антитерористичній операції.

Фактичні обставини справи, установлені судами попередніх інстанцій

11. Розпорядженням першого заступника керівника Антитерористичного центру при Службі безпеки України (керівника АТО на території Донецької та Луганської областей) були створені польові склади ракетно-артилерійського озброєння по АДРЕСА_1.

12. Після вилучення озброєння з військових частин, за якими воно було закріплене, та розгортання польових складів це військове майно не було передане на баланс (оперативне управління) військовому формуванню (військовій частині) зі статусом юридичної особи, яка б могла самостійно нести юридичну відповідальність за нього. Облік, прийом, зберігання та видача боєприпасів здійснювалися військовослужбовцями Збройних Сил України, відрядженими з місць постійної служби до військових формувань, які також не мали статусу юридичної особи.

13. У матеріалах справи відсутні будь-які докази, зокрема організаційно-розпорядчі документи або первинні фінансово-господарські документи, які можуть свідчити про закріплення об`єднаних польових складів ракетно-артилерійського озброєння у населеному пункті Сватове та зберігання боєприпасів на праві оперативного управління за в/ч НОМЕР_1.

14. 29.10.2015 близько 19 год 30 хв на території об`єднаних польових складів ракетно-артилерійського озброєння Збройних Сил України Міністерства оборони України по АДРЕСА_1 сталася надзвичайна ситуація - пожежа з детонацією та вибухами боєприпасів, які зберігалися на території складу.

15. За фактом надзвичайної події, яка сталася на об`єднаних польових складах озброєння 29.10.2015 розпочато досудове розслідування у кримінальному провадженні за № 22015130000000551 за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених частиною третьою статті 258 (терористичний акт, що призвів до загибелі людини) Кримінального кодексу України (далі - КК України) та частиною третьою статті 426 (бездіяльність військової влади) КК України.

16. Досудове розслідування у кримінальному провадженні № 22015130000000551 ще не завершено, причини та обставини пожежі на польових складах боєприпасів не встановлені.

17. Унаслідок вибухів було пошкоджено належне позивачу майно, а саме будівлі та споруди, розташовані на виробничих базах по АДРЕСА_1, та автомобілі ГАЗ 3110 д. н. НОМЕР_2 , ГАЗ 3302 д. н. НОМЕР_3 , ВАЗ 2131 д. н. НОМЕР_4 , ДЄ 21 ГАЗ 5321 д. н. НОМЕР_5 , КРАЗ 256Б д. н. НОМЕР_6 , КРАЗ 256Б1 р. н. НОМЕР_7 .

18. Факт пошкодження майна підтверджується поясненнями представника позивача, актом огляду територій та майна від 03.11.2015, складеним заступником начальника управління економічного розвитку Сватівської райдержадміністрації, головним інспектором Сватіського МВ ГУ ДСНС України в Луганській області, начальником філії "Сватівський райавтодор", головним експертом ДП "Укрдержбуд-експертиза", головним інженером ДП "Луганський облавтодор", майором цивільно-військового співробітництва сектору "А" та директором підприємства позивача, доданими до висновків за результатами проведення будівельно-технічних досліджень від 28.02.2018 № 1972 та від 31.10.2018 № 3558-3561 фототаблицями.

19. Згідно висновку будівельно-технічної експертизи Донецького науково-дослідного інституту судових експертиз від 28.02.2018 № 1972, висновку Донецького науково-дослідного інституту судових експертиз від 31.10.2018 № 3558-3561 вартість робіт з відновлення будівель та споруд по АДРЕСА_1 Луганської області становить 20 679 414,00 грн.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

20. 10.02.2021 Господарський суд міста Києва прийняв рішення у справі № 910/9721/18, яким позов ДП "Луганський облавтодор" ВАТ "ДАК "Автомобільні дороги України" до Міноборони України задовольнив частково. Стягнув з Міноборони України на користь ДП "Луганський облавтодор" ВАТ "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України" 20 679 411,00 грн майнової шкоди, 18 213,12 грн витрат з оплати експертизи та 310 191,21 грн витрат з оплати судового збору. В іншій частині позову до Міноборони України відмовив. У позові ДП "Луганський облавтодор" ВАТ "ДАК "Автомобільні дороги України" до в/ч НОМЕР_1 відмовив.

21. Суд першої інстанції дійшов висновку, що Міноборони України залучившись до проведення антитерористичної операції із застосуванням наявних засобів озброєння, здійснюючи діяльність з розміщення та утримання польових складів у м. Сватовому Луганської області зберегло за собою та здійснювало оперативний контроль (управління) над боєприпасами на складах, оскільки вилучене з місць постійного зберігання військове майно не було закріплене за іншою юридичною особою, спроможною нести самостійну юридичну відповідальність.

22. З урахуванням наведеного, місцевий господарський суд визнав доведеним та стягнув з Міноборони України розмір матеріальної шкоди, завданої позивачу внаслідок знищення та пошкодження належного йому нерухомого майна в сумі 20 679 411,00 грн, оскільки відповідач 1 будучи володільцем джерела підвищеної небезпеки на час настання надзвичайної ситуації не забезпечив збереження та утримання ракетно-артилерійських боєприпасів, що створило небезпеку як для нього так і інших осіб.

23. Водночас суд першої інстанції відмовив у задоволенні позову до Міноборони України в частині відшкодування шкоди, завданої транспортним засобам, оргтехніці, меблям та іншому побутовому майну позивача, оскільки ним не надано доказів, які б підтверджували розмір шкоди завданої його транспортним засобам та доказів знищення оргтехніки, меблів та іншого побутового майна у будівлях та спорудах (виробничих базах) по АДРЕСА_1, саме під час надзвичайної ситуації на польових складах.

24. Також суд першої інстанції дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позову ДП "Луганський облавтодор" ВАТ "ДАК "Автомобільні дороги України" до в/ч НОМЕР_1 з огляду на недоведеність факту перебування польових складів як джерела підвищеної небезпеки у володінні відповідача 2.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

25. Північний апеляційний господарський суд постановою від 20.07.2022 рішення Господарського суду міста Києва від 10.02.2021 у справі № 910/9721/18 скасував в частині задоволення позову ДП "Луганський облавтодор" ВАТ "ДАК "Автомобільні дороги України" до Міноборони України про стягнення 20 679 411,00 грн майнової шкоди, 18 213,12 грн витрат по оплаті експертизи та 310 191,21 витрат по сплаті судового збору. В цій частині ухвалив нове рішення, яким у позові відмовив повністю. В іншій частині рішення Господарського суду міста Києва від 10.02.2021 залишив без змін. Стягнув з ДП "Луганський облавтодор" ВАТ "ДАК "Автомобільні дороги України" на користь Міноборони України витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги в розмірі 481 748,30 грн.

26. Апеляційний господарський суд погодився з висновком суду першої інстанції про недоведеність факту перебування польових складів та боєприпасів як джерела підвищеної небезпеки у володінні відповідача 2 і відповідно відсутності підстав для покладення на нього відповідальності за завдану цим джерелом шкоду.

27. Водночас суд апеляційної інстанції також дійшов висновку про відсутність підстав для стягнення шкоди з відповідача 1, оскільки позивач документально не довів, що Міноборони України є суб`єктом відповідальності за шкоду, завдану майну ДП "Луганський облавтодор" ВАТ "ДАК "Автомобільні дороги України".

28. Суд апеляційної інстанції зазначив, що позивач у порушення статті 74 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) не довів, а в матеріалах справи відсутні будь-які докази, зокрема організаційно-розпорядчі документи або первинні фінансово-господарські документи, які можуть свідчити, що Міноборони України станом на 29.10.2015 володіло на відповідній правовій підставі (правовому титулі) об`єднаним польовим складом ракетно-артилерійського озброєння в м. Сватове та боєприпасами, які зберігалися на цьому складі і які в результаті пожежі спричинили шкоду позивачу.

29. Крім того, апеляційний господарський суд зауважив, що матеріали справи не містять також і доказів протиправних діянь Міноборони України - прийняття незаконних рішень, вчинення незаконних дій або бездіяльності щодо організації об`єднаних польових складів ракетно-артилерійського озброєння у населеному пункті Сватове та зберігання боєприпасів, які в результаті пожежі спричинили шкоду майну.

30. Також суд апеляційної інстанції із посиланням на приписи статей 74, 86 ГПК України не прийняв до уваги вирок Сватівського районного суду Луганської області від 28.10.2016 у справі № 426/13206/16-к, оскільки він не містить беззаперечного висновку про те, що пожежа на об`єднаних полових складах виникла внаслідок саме неправомірних дій майора ОСОБА_1, який виконував обов`язки начальника польового складу боєприпасів.

31. Ураховуючи наведене, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що зазначена обставина виключає цивільно-правову відповідальність Міноборони України перед позивачем на підставі статей 1173, 1174, 1187 ЦК України.

Короткий зміст наведених у касаційній скарзі вимог

32. 19.08.2022 ДП "Луганський облавтодор" ВАТ "ДАК "Автомобільні дороги України" звернулось до Верховного Суду з касаційною скаргою на постанову Північного апеляційного господарського суду від 20.07.2022 у справі № 910/9721/18, в якій оскаржене судове рішення апеляційного господарського суду скасувати та залишити в силі рішення суду першої інстанції від 10.02.2021.

Рух касаційної скарги

33. Автоматизованою системою документообігу суду для розгляду справи № 910/9721/18 визначено колегію суддів у складі: Банаська О. О. - головуючого, Васьковського О. В., Погребняка В. Я., що підтверджується протоколом передачі судової справи (касаційної скарги, апеляційної скарги, заяви) раніше визначеному складу суду від 23.08.2022.

34. 05.09.2022 Верховний Суд постановив ухвалу, якою відмовив у задоволенні клопотання скаржника про звільнення від сплати судового збору; касаційну скаргу залишив без руху та надав скаржнику строк на усунення її недоліків.

35. Ухвалою від 19.09.2022 Верховний Суд відкрив касаційне провадження у справі № 910/9721/18 за касаційною скаргою позивача; призначив розгляд касаційної скарги у закритому судовому засіданні на 13.10.2022; надав учасникам справи строк для подання відзиву на касаційну скаргу до 04.10.2022; задовольнив клопотання позивача та зупинив виконання постанови Північного апеляційного господарського суду від 20.07.2022 у справі № 910/9721/18 в частині стягнення з позивача на користь Міноборони України витрат по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги в сумі 481 748,30 грн до закінчення її перегляду в касаційному порядку.

36. 03.10.2022 до Верховного Суду від Господарського суду міста Києва надійшли матеріали справи № 910/9721/18, розглянувши які встановлено відсутність документів, що містять інформацію зі ступенем секретності "Таємно".

37. Ухвалою від 07.10.2022 Верховний Суд постановив здійснити розгляд справи за касаційною скаргою позивача на постанову Північного апеляційного господарського суду від 20.07.2022 у відкритому судовому засіданні у раніше визначену дату та час - 13.10.2022 (14 год 00 хв).

38. 13.10.2022 судове засідання у справі № 910/9721/18 не відбулось, оскільки відповідно до розпорядження Голови Верховного Суду від 11.10.2022 № 57 рекомендовано суддям Верховного Суду у період з 12.10.2022 до 14.10.2022 утриматись від розгляду справ у відкритих судових засіданнях за участю учасників процесу та здійснювати свої повноваження дистанційно.

39. Ухвалою від 17.10.2022 Верховний Суд призначив розгляд справи за касаційною скаргою позивача на 27.10.2022.

40. 21.10.2022 до Верховного Суду від Генерального штабу Збройних Сил України надійшло клопотання про розгляд справи в закритому судовому засіданні у задоволенні якого суд на підставі службової записки начальника відділу режимно-секретної роботи Верховного Суду від 26.10.2022 № 2873/0/22-22 ухвалою від 27.10.2022 відмовив.

41. 27.10.2022 Верховний Суд відклав розгляд справи за касаційною скаргою позивача до 10.11.2022, а ухвалою від 10.11.2022 - до 17.11.2022.

42. У судове засідання 17.11.2022 з`явилися представники позивача, відповідача 1, Служби безпеки України, Антитерористичного центру при Службі безпеки України, Генерального штабу Збройних Сил України, Акціонерного товариства "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України" (далі - АТ "ДАК "Автомобільні дороги України") та Офісу Генерального прокурора, які надали пояснення у справі.

Розгляд клопотань

43. 04.10.2022 на адресу Верховного Суду надійшло клопотання Генерального штабу Збройних Сил України від 04.10.2022 б/н про зупинення провадження у справі № 910/9721/18 до припинення або скасування воєнного стану, введеного Указом Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24.02.2022 № 64/2022.

44. 05.10.2022 до Верховного Суду від Міноборони України надійшов відзив на касаційну скаргу позивача від 04.10.2022 б/н, в якому відповідач 1 просить суд закрити касаційне провадження у справі за касаційною скаргою позивача.

45. 11.10.2022 до Верховного Суду (через систему "Електронний суд") від АТ "ДАК "Автомобільні дороги України" надійшли:

- клопотання від 11.10.2022 б/н про зупинення провадження у справі № 910/9721/18 до припинення/скасування воєнного стану в Україні та/або деокупації міста Сєвєродонецьк (місцезнаходження ДП "Луганський облавтодор" ВАТ "ДАК "Автомобільні дороги України", всієї документації, статутних документів тощо);

- клопотання від 11.10.2022 б/н про передачу справи № 910/9721/18 на розгляд Великої Палати Верховного Суду.

46. Крім того, 11.10.2022 до Верховного Суду від в/ч НОМЕР_1 надійшло клопотання від 05.10.2022 № 501/26/328 про зупинення провадження у справі № 910/9721/18 до припинення або скасування воєнного стану, введеного Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022.

47. 13.10.2022 до Верховного Суду від позивача надійшло клопотання про передачу справи № 910/9721/18 на розгляд Великої Палати Верховного Суду.

48. 10.11.2022 до Верховного Суду від ДП "Луганський облавтодор" ВАТ "ДАК "Автомобільні дороги України" надійшло клопотання про зупинення провадження по справі на час деокупації території Луганської області чи зміни обставин щодо належної та реальної можливості участі позивача у розгляді справи.

Щодо клопотань про зупинення провадження у справі

49. Клопотання про зупинення провадження у справі № 910/9721/18 мотивовані із посиланням на приписи пункту 3 частини першої статті 228 ГПК України, зокрема:

- Генерального штабу Збройних Сил України, в/ч НОМЕР_1 - перебуванням їх як сторони у справі у складі Збройних Сил України;

- АТ "ДАК "Автомобільні дороги України" та ДП "Луганський облавтодор" ВАТ "ДАК "Автомобільні дороги України" - перебуванням їх представників на військовій службі, а єдиного юриста Компанії, який працює дистанційно - на лікарняному, переведенням в/ч НОМЕР_1 на воєнний стан та участю її у бойових діях, перебуванням позивача фактично в окупації та відсутністю у нього можливості захистити свої права, законні інтереси належними засобами доказування, віднесенням позивача до державного підприємства.

50. Відповідно до пункту 3 частини першої статті 227 ГПК України суд зобов`язаний зупинити провадження у справі у випадках, зокрема, перебування сторони або третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, у складі Збройних Сил України або інших утворених відповідно до закону військових формувань, що переведені на воєнний стан або залучені до проведення антитерористичної операції.

51. Суд звертає увагу, що зупинення провадження у справі - це тимчасове й повне припинення всіх процесуальних дій у справі, що викликане настанням зазначених у законі причин, що перешкоджають подальшому руху процесу і щодо яких невідомо, коли вони можуть бути усунені. Тобто на відміну від відкладення розгляду справи, зупинення провадження у справі, здійснюється без зазначення строку до усунення обставин, які зумовили зупинення провадження. Тому провадження у справі потрібно зупиняти за наявності беззаперечних підстав для цього.

52. Для вирішення питання про зупинення провадження у справі господарський суд у кожному випадку повинен з`ясовувати, чим обумовлюється неможливість розгляду такої справи.

53. Необґрунтоване зупинення провадження у справі призводить до затягування строків її розгляду і перебування в стані невизначеності учасників процесу, що свідчить про порушення положень частини першої статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), що покладає на національні суди обов`язок здійснити швидкий та ефективний розгляд справ упродовж розумного строку. Порушення права на розгляд справи упродовж розумного строку було неодноразово предметом розгляду Європейським судом з прав людини у справах проти України (далі - ЄСПЛ).

54. ЄСПЛ зазначає, що обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінку сторін, предмет спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини першої статті 6 Конвенції (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ від 08.11.2005 у справі "Смірнова проти України", від 27.04.2000 у справі "Фрідлендер проти Франції"). Роль національних судів полягає у швидкому та ефективному розгляді справ (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ від 30.11.2006 у справі "Красношапка проти України").

55. Однак, заявниками належним чином необґрунтованого та не підтверджено наявність підстав для зупинення провадження у справі за наведених ними обґрунтувань у поданих до суду клопотаннях, оскільки не надано доказів того, що всі їх працівники, які згідно з функціональними обов`язками здійснюють представництво та самопредставництво їх в судах, проходять військову службу, що унеможливлює належне представництво заявників в суді. Водночас, наявні матеріали та обставини справи дозволяють надати ґрунтовну оцінку правовідносинам, що склалися між сторонами спору та здійснити касаційний перегляд справи за касаційною скаргою позивача на оскаржене судове рішення апеляційного господарського суду у цій справі. Окрім того, реєстрація та перебування наразі позивача на окупованій території (м. Сєвєродонецьк Луганська область), як свідчать матеріали справи, не обмежило його реалізації права на участь у розгляді цієї справи.

56. До того ж, тлумачення змісту пункту 3 частини першої статті 227 ГПК України у взаємозв`язку з положеннями частин першої - третьої статті 56 ГПК України із застосуванням філологічного та логічного способів їх інтерпретації свідчить, що закріплена законодавцем у статті 227 цього Кодексу норма щодо обов`язку суду зупинити провадження у справі у разі перебування сторони або третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, у складі Збройних Сил України або інших утворених відповідно до закону військових формувань, що переведені на воєнний стан стосується та може бути застосована фактично щодо фізичних осіб, оскільки інститут представництва юридичної особи в суді надає можливість її участі в судовому процесі через уповноваженого представника.

57. З огляду на наведене, клопотання Генерального штабу Збройних Сил України, в/ч НОМЕР_1 , АТ "ДАК "Автомобільні дороги України" та ДП "Луганський облавтодор" ВАТ "ДАК "Автомобільні дороги України" про зупинення провадження у справі № 910/9721/18 задоволенню судом не підлягають.

Щодо клопотань про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду

58. Клопотання АТ "ДАК "Автомобільні дороги України" та ДП "Луганський облавтодор" ВАТ "ДАК "Автомобільні дороги України" мотивовані із посиланням на приписи частин третьої, п`ятої статті 302 ГПК України:

- вирішенням питання щодо наявності чи відсутності підстав для відступу від правової позиції Верховного Суду, сформульованої у постановах від 16.06.2021 у справі № 910/14341/18, від 22.03.2018 у справі № 910/23120/16, від 16.09.2020 у справі № 426/20347/18;

- вирішенням питання щодо наявності чи відсутності підстав для відступу від висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного у постанові від 05.06.2018 у справі № 243/10982/15-ц;

- уточненням питання щодо застосування положень статті 1187 ЦК України, Закону України "Про Збройні Сили України", Закону України "Про правовий режим майна у збройних Силах України", Закону України "Про господарську діяльність у Збройних Силах України", Закону України "Про боротьбу з тероризмом".

59. Розглянувши наведені клопотання заявників, проаналізувавши норми процесуального законодавства, суд дійшов висновку про відсутність підстав для їх задоволення з огляду на таке.

60. Згідно із частинами третьою, п`ятою статті 302 ГПК України суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів, палати або об`єднаної палати передає справу на розгляд Великої Палати, якщо така колегія (палата, об`єднана палата) вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду у складі колегії суддів (палати, об`єднаної палати) іншого касаційного суду. Суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії або палати, має право передати справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо дійде висновку, що справа містить виключну правову проблему і така передача необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики.

61. ЄСПЛ дотримання принципу правової визначеності пов`язує із забезпеченням єдності судової практики. Однак суд не наполягає на її незмінності, оскільки неспроможність забезпечити динамічний та еволюційний підхід у тлумаченні може призвести до ризику створення перепон під час проведення реформ або запровадження покращень. Разом з тим наявність глибоких та довгострокових розходжень у судовій практиці, неспроможність правової системи держави подолати їх усе ж таки призводить до порушення права на справедливий судовий розгляд.

62. При визначенні того, чи наявність конфліктуючих судових рішень у подібних справах суперечить принципу правової визначеності відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 (далі - Конвенція), беруться до уваги такі чинники: 1) існування "глибоких та довгострокових розходжень" у відповідній судовій практиці національних судів; 2) наявність у національному законодавстві механізмів подолання таких розбіжностей; 3) фактичне запровадження механізмів подолання розбіжностей і, якщо так, то 4) ефективність таких механізмів (висновок викладений в ухвалах Великої Палати Верховного Суду від 23.06.2020 у справі № 910/8130/17, від 30.06.2020 у справі № 908/2155/18, від 15.09.2020 у справі № 910/32643/15, від 14.09.2021 у справі № 757/7499/17-ц, від 22.02.2022 у справі № 663/3629/19).

63. Однак заявниками у поданими ними до суду клопотаннях, за винятком посилання на норми статей 8, 129 Конституції України, статей 11, 302 ГПК України та практику ЄСПЛ, належним чином не обґрунтовано наявність підстав для відступу від правових позицій Верховного Суду, наведених скаржником у касаційній скарзі, а аргументи щодо наявності висновку Великої Палати Верховного Суду у постанові від 05.06.2018 у справі № 243/10982/15-ц, який сформовано судом касаційної інстанції щодо застосування статті 1187 ЦК України на наявність якого зважав суд у постановах, які зазначив скаржник, жодним чином не свідчать про застосування судами в одних і тих самих правовідносинах різного підходу до відповідальності за заподіяну шкоду джерелом підвищеної небезпеки.

64. Окрім того, клопотання заявників, не містить викладення правової проблеми, яку містить ця справа саме у правозастосуванні, обґрунтування, в чому вбачається складність застосування відповідних положень законодавства у зазначеній правовій ситуації, невизначеність поставлених судом правових питань на нормативному рівні, неможливість подолання проблеми існуючими процесуальними механізмами.

65. Суд зазначає, що виключна правова проблема має оцінюватися з урахуванням кількісного та якісного вимірів. Кількісний ілюструє той факт, що вона наявна не в одній конкретній справі, а в невизначеній кількості спорів, які або вже існують, або можуть виникнути з урахуванням правового питання, щодо якого постає проблема невизначеності.

66. Проте АТ "ДАК "Автомобільні дороги України" та ДП "Луганський облавтодор" ВАТ "ДАК "Автомобільні дороги України" не зазначили кількісних та якісних критеріїв, які свідчили б про снування виключної правової проблеми у спірних правовідносинах.

67. Ураховуючи наведене, клопотання АТ "ДАК "Автомобільні дороги України" та ДП "Луганський облавтодор" ВАТ "ДАК "Автомобільні дороги України" про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду задоволенню судом не підлягають.

Щодо клопотання про закриття провадження у справі

68. Клопотання Міноборони України про закриття касаційного провадження за касаційною скаргою позивача на постанову суду апеляційної інстанції у цій справі, мотивоване з посиланням на пункт 1 частини другої статті 287 ГПК України тим, що висновки у постановах Верховного Суду у справах, на які посилається скаржник, стосуються правовідносин, які не є подібними з правовідносинами у цій справі.

69. Відповідно до пункту 5 частини першої статті 296 ГПК України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.

70. Тлумачення наведеної норми свідчить, що на підставі цієї норми може бути закрите касаційне провадження у разі наведення скаржником висновків Верховного Суду щодо застосування норм права у неподібних правовідносинах за умови відкриття такого провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України.

71. Процесуальний закон у визначених випадках передбачає необхідність оцінювання правовідносин на предмет подібності. З цією метою суд насамперед має визначити, які правовідносини є спірними, після чого застосувати змістовий критерій порівняння, а за необхідності - також суб`єктний і об`єктний критерії. З-поміж цих критеріїв змістовий (оцінювання спірних правовідносин за характером урегульованих нормами права та договорами прав і обов`язків сторін спору) є основним, а два інші - додатковими. Суб`єктний і об`єктний критерії матимуть значення у випадках, якщо для застосування норми права, яка поширюється на спірні правовідносини, необхідним є специфічний суб`єктний склад цих правовідносин або їх специфічний об`єкт.

72. Самі по собі предмет позову та сторони справи можуть не допомогти встановити подібність правовідносин за жодним із критеріїв. Не завжди обраний позивачем спосіб захисту є належним й ефективним. Тому формулювання предмета позову може не вказати на зміст і об`єкт спірних правовідносин. Крім того, сторонами справи не завжди є сторони спору (наприклад, коли позивач або відповідач неналежний). Тому порівняння сторін справи не обов`язково дозволить оцінити подібність правовідносин за суб`єктами спірних правовідносин. Отже, у кожному випадку порівняння правовідносин і їхнього оцінювання на предмет подібності слід насамперед визначити, які правовідносини є спірними (див. висновок, викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19).

73. У справі, що розглядається скаржник в якості підстави касаційного оскарження постанови апеляційного господарського суду посилається на приписи пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України, які ухвалою Верховного Суду від 31.08.2022 визнано достатніми для відкриття касаційного провадження у справі.

74. Проаналізувавши правовідносини у цій справі та у справах, на постанови в яких посилається скаржник, шляхом співставлення юридичного змісту спірних правовідносин (основний критерій подібності), судом встановлено, що висновки у справах наведених скаржником (постанови від 16.06.2021 у справі № 910/14341/18, від 22.03.2018 у справі № 910/23120/16, від 16.09.2020 у справі № 426/20347/18) стосуються з-поміж іншого, зокрема, питання відшкодування шкоди за статтею 1187 ЦК України, завданої майну позивача джерелом підвищеної небезпеки, яке є військовим майном. Тобто стосуються застосування норм права у правовідносинах, які за змістовим критерієм є подібними з правовідносинами у цій справі, а тому висновки викладені в наведених постановах мають враховуватися під час перегляду в касаційному порядку за касаційною скаргою позивача судового рішення апеляційного господарського суду у цій справі.

75. Оскільки правовідносини у справі, що розглядається та у справах наведених скаржником є подібними за змістовим критерієм, клопотання ДП "Луганський облавтодор" ВАТ "ДАК "Автомобільні дороги України" про закриття касаційного провадження у справі із наведених в ньому підстав задоволенню судом не підлягає.

АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

(ДП "Луганський облавтодор" ВАТ "ДАК "Автомобільні дороги України")

76. ДП "Луганський облавтодор" ВАТ "ДАК "Автомобільні дороги України" в обґрунтування доводів касаційної скарги посилається на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального і порушення норм процесуального права та неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, зазначаючи, зокрема таке:

- суд апеляційної інстанції дійшов безпідставного висновку щодо відсутності доказів належності боєприпасів відповідачу 1, в той час як Міноборони України, яке є належним відповідачем у справі, будучи органом управління майном не здійснив в необхідному обсязі контроль за використанням і збереженням боєприпасів та не надав жодних доказів, що майно , як спричинило завдання шкоди позивачу, було передано в оперативне управління військовим частинам;

- апеляційний господарський суд безпідставно зазначив про відсутність доказів належності боєприпасів Міноборони України та помилково поклав тягар доказування вибуття джерела підвищеної небезпеки на позивача, а не на володільця такого джерела - Міноборони України;

- суд апеляційної інстанції в оскарженій постанові послався на висновок Великої Палати, викладений у постанові від 05.06.2018 у справі № 243/10982/15, однак такий висновок не може бути застосований у цій справі, оскільки у справі № 243/10982/15 на підставі належного доказу - довідки наданої військовою частиною достовірно було встановлено належність джерела підвищеної небезпеки саме військовій частині;

- апеляційний господарський суд не врахував обставин встановлених у вироку суду від 28.10.2016 у справі № 426/13206/16-к щодо неналежного виконання посадовими особами Міноборони України своїх службових обов`язків, які відповідали за стан збереження озброєння боєприпасів, бойової та іншої техніки;

- суд апеляційної інстанції в оскарженій постанові проігнорував висновки Верховного Суду щодо відповідальності за заподіяну шкоду джерелом підвищеної небезпеки, яке є військовим майном, сформовані у подібних правовідносинах.

Узагальнений виклад позицій інших учасників справи

(Міноборони України)

77. Міноборони України (відповідач 1) поданому до суду відзиві на касаційну скаргу не погоджується із доводами скарги позивача, зазначаючи про відсутність підстав для її задоволення, оскільки скаржником в скарзі не наведено суті порушень норм матеріального права, не зазначені які саме норми матеріального права були неправильно застосовані чи не застосовані судом апеляційної інстанції або невірно витлумачені судом, а також не наведено жодного посилання на норму процесуального права, яка порушена судом апеляційної інстанції. До того ж висновки у постановах Верховного Суду щодо застосування норм права були сформовані за інших встановлених фактичних обставин справи.

(В/ч НОМЕР_1 )

78. В/ч НОМЕР_1 (відповідач 2) у надісланому на адресу суду відзиві на касаційну скаргу не погоджується із доводами скарги позивача та просить суд залишити її без задоволення, а оскаржену постанову суду апеляційної інстанції без змін, зазначаючи, зокрема таке:

- у матеріалах справи відсутні будь-які докази, які можуть свідчити, що Міноборони України станом на 29.10.2015 володіло на відповідній правовій підставі об`єднаним польовим складом озброєння в м. Сватове Луганської області та боєприпасами, які зберігалися на ньому, а також докази протиправних діянь Міноборони України, вчинення ним незаконних дій або бездіяльності щодо організації об`єднаних польових складів;

- справа не містить доказів, які можуть свідчити про закріплення об`єднаних польових складів озброєння в м. Сватове Луганської області та боєприпасів на праві оперативного управління за в/ч НОМЕР_1, а вирок від 28.10.2016 у справі № 426/13206/16-к не містить беззаперечний висновок про те, що пожежа на польових складах боєприпасів виникла внаслідок саме неправомірних дій майора ОСОБА_1, який виконував обов`язки начальника складу боєприпасів.

(Антитерористичного центру при Службі безпеки України)

79. Антитерористичний центр при Службі безпеки України у відзиві на касаційну скаргу та поясненнях заперечує щодо доводів касаційної скарги позивача зазначаючи, що Антитерористичний центр при Службі безпеки України не приймав організаційно-розпорядчих рішень щодо створення складів ракетно-артилерійського озброєння, на яких стався вибух. У справі відсутні відомості про будь-які незаконні рішення, дії чи бездіяльність з боку Антитерористичного центру при Службі безпеки України, що могли б призвести до виникнення 29.10.2015 пожежі й детонації боєприпасів на складах озброєння та завдання внаслідок цього матеріальної шкоди.

(Служби безпеки України)

80. Служба безпеки України у надісланих на адресу суду поясненнях заперечує щодо доводів касаційної скарги позивача, вважає її необґрунтованою та безпідставною зазначаючи, що в справі відсутні відомості про будь-які незаконні рішення, дії чи бездіяльність з боку Служби безпеки України, що могли б призвести до завдання матеріальної шкоди.

(Офісу Генерального прокурора)

81. Офіс Генерального прокурора у поясненнях щодо касаційної скарги позивача вважає викладені у скарзі доводи необґрунтованими зазначаючи, зокрема, що встановлені обставини справи не спростовують висновків суду щодо відсутності підстав для покладення відповідальності за заподіяну позивачеві шкоду на відповідача 1 та не дають підстав для висновку про неправильне застосування апеляційним господарським судом норм матеріального чи порушення норм процесуального права.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Оцінка аргументів учасників справи й висновків суду апеляційної інстанції

82. Вирішуючи наведене в пункті 4 цієї постанови питання, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду, беручи до уваги приписи статті 300 ГПК України, виходить з такого.

Щодо умов та підстав для стягнення шкоди за статтею 1187 ЦК України

83. Згідно із частиною першою статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

84. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі (пункт 3 частини другої статті 11 ЦК України).

85. Відповідно до частини першої статті 144 Господарського кодексу України (далі - ГК України) майнові права та майнові обов`язки суб`єкта господарювання можуть виникати, зокрема, внаслідок створення та придбання майна з підстав, не заборонених законом; внаслідок заподіяння шкоди іншій особі.

86. За частиною третьою статті 147 ГК України збитки, завдані суб`єкту господарювання порушенням його майнових прав громадянами чи юридичними особами, а також органами державної влади чи органами місцевого самоврядування, відшкодовуються йому відповідно до закону.

87. Згідно із частинами першою - другою статті 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.

88. Правило відшкодування шкоди, спричиненої джерелом підвищеної небезпеки урегульовано статтею 1187 "Відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки" ЦК України, положення якої є спеціальними й передбачають певні особливості, характерні для розгляду справ про деліктну відповідальність у разі завдання шкоди джерелом підвищеної небезпеки, які відмінні від загальних правил деліктної відповідальності.

89. За частиною першою статті 1187 ЦК України джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов`язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб.

90. Діяльність зі зберігання боєприпасів має ознаки джерела підвищеної небезпеки.

91. Відповідно до частини другої статті 1187 ЦК України шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

92. Положення статті 1187 ЦК України є спеціальними відносно статті 1166 ЦК України, у зв`язку з чим перевага у застосуванні має надаватися спеціальним нормам.

93. Головною особливістю відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки (крім випадку відшкодування шкоди, завданої внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки - стаття 1188 ЦК України), є те, що володілець такого джерела зобов`язаний відшкодувати завдану шкоду незалежно від його вини. Перед потерпілим несуть однаковий обов`язок відшкодувати завдану шкоду, як винні, так і невинні володільці об`єктів, діяльність з якими є джерелом підвищеної небезпеки.

94. Разом із тим, відповідальність за шкоду, заподіяну джерелом підвищеної небезпеки, має свої межі, за якими відповідальність виключається. До них за частиною п`ятою статті 1187 ЦК України належать непереборна сила та умисел потерпілого.

95. Під непереборною силою слід розуміти, зокрема, надзвичайні або невідворотні за даних умов події (пункт 1 частини першої статті 263 ЦК України), тобто ті, які мають зовнішній характер. Під умислом потерпілого слід розуміти, зокрема, таку його протиправну поведінку, коли потерпілий не лише передбачає, але і бажає або свідомо допускає настання шкідливого результату.

96. Тобто на відміну від загального порядку та умов відшкодування шкоди безпосередньо встановленого статтею 1166 ЦК України, умовами відшкодування за статтею 1187 ЦК України шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки, є: 1) протиправність поведінки заподіювача шкоди, 2) наявність цієї шкоди у потерпілого і 3) причинного зв`язку між ними.

97. Отже, зобов`язання про відшкодування майнової шкоди завданої джерелом підвищеної небезпеки виникає за таких умов: 1) наявність шкоди; 2) протиправність поведінки особи, яка завдала шкоди; 3) наявність причинного зв`язку між протиправною поведінкою особи яка завдала шкоди та її результатом - шкодою (висновок, викладений у постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 23.01.2019 у справі № 674/1666/14-ц).

98. Ураховуючи наведене, розподіл між сторонами спору про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки (крім відшкодування шкоди, завданої внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки - стаття 1188 ЦК України) обов`язків доказування і подання доказів відповідно до статті 74 ГПК України здійснюється таким чином:

- особа, якій завдано шкоду, подає докази, що підтверджують факт завдання шкоди за участі відповідача, розмір заподіяної шкоди, а також докази того, що саме відповідач її спричинив або є особою, яка відповідно до закону зобов`язана відшкодувати шкоду,

- володілець джерела підвищеної небезпеки доводить умисел потерпілого або наявності непереборної сили законом, оскільки діє цивільно-правова презумпція заподіювача шкоди (подібний висновок, викладений у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 31.05.2021 у справі № 904/2830/20).

Щодо суб`єкта відповідальності за шкоду заподіяну детонацією та вибухом боєприпасів на військових складах у разі відсутності доказів їх передачі у володіння військової частини

99. За статтею 3 Закону України "Про Збройні Сили України" (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) центральним органом виконавчої влади і військового управління, у підпорядкуванні якого перебувають Збройні Сили України є Міністерство оборони України.

100. Відповідно до частини другої статті 2 Закону України "Про правовий режим майна у Збройних Силах України" (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) Міністерство оборони України як центральний орган управління Збройних Сил України здійснює відповідно до закону управління військовим майном, у тому числі закріплює військове майно за військовими частинами (у разі їх формування, переформування), приймає рішення щодо перерозподілу цього майна між військовими частинами Збройних Сил України, в тому числі у разі їх розформування.

101. Військове майно - це державне майно, закріплене за військовими частинами, закладами, установами та організаціями Збройних Сил України. До військового майна належать будинки, споруди, передавальні пристрої, всі види озброєння, бойова та інша техніка, боєприпаси, пально-мастильні матеріали, продовольство, технічне, аеродромне, шкіперське, речове, культурно-просвітницьке, медичне, ветеринарне, побутове, хімічне, інженерне майно, майно зв`язку тощо (стаття 1 Закону України "Про правовий режим майна у Збройних Силах України" в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

102. Згідно із частиною першою статті 3 Закону України "Про правовий режим майна у Збройних Силах України" (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) військове майно закріплюється за військовими частинами Збройних Сил України на праві оперативного управління (з урахуванням особливостей, передбачених частиною другою цієї статті).

103. Відповідно до частини другої статті 14 Закону України "Про Збройні Сили України" (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) майно, закріплене за військовими частинами Збройних Сил України, є державною власністю і належить їм на праві оперативного управління.

104. Правом оперативного управління визнається речове право суб`єкта господарювання, який володіє, користується і розпоряджається майном, закріпленим за ним власником (уповноваженим ним органом) для здійснення некомерційної господарської діяльності, у межах, встановлених цим кодексом та іншими законами, а також власником майна (уповноваженим ним органом) (частина перша статті 137 ГК України).

105. Відповідно до статті 5 Закону України "Про господарську діяльність у Збройних Силах України" (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) за шкоду і збитки, заподіяні правам та інтересам фізичних і юридичних осіб та державі, військова частина як суб`єкт господарської діяльності несе відповідальність, передбачену законом та договором.

106. Тлумачення положень статей 1 - 3 Закону України "Про правовий режим майна у Збройних Силах України", статті 14 Закону України "Про Збройні Сили України" та статті 5 Закону України "Про господарську діяльність у Збройних Силах України" (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) свідчить, що військові частини володіють на праві оперативного управління закріпленим за ними Міноборони України військовим майном і можуть бути суб`єктами відповідальності за шкоду і збитки, заподіяні правам та інтересам фізичних і юридичних осіб та державі у випадку закріплення за ними військового майна на такому праві.

107. Тому вирішуючи питання про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки, суди повинні встановити, хто та на якій правовій підставі володіє відповідним транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку (див. висновок, викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі № 243/10982/15-ц).

108. У разі заподіяння шкоди об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку, і який був закріплений Міністерством оборони України на праві оперативного управління за військовою частиною, що має статус юридичної особи, її відшкодування здійснюється цією військовою частиною (подібний висновок, викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі № 243/10982/15-ц).

109. Натомість шкода заподіяна джерелом підвищеної небезпеки - об`єктом військового майна, який не був закріплений Міноборони України на праві оперативного управління за військовою частиною, що має статус юридичної особи, з огляду на положення статей 1, 2 Закону України "Про правовий режим майна у Збройних Силах України" відшкодовується Міноборони України як органом управління військовим майном (близького за змістом висновку щодо суб`єкта відповідальності за шкоду заподіяну джерелом підвищеної небезпеки - об`єктом військового майна у разі відсутності доказів його закріплення на праві оперативного управління за військовою частиною дотримується Касаційний цивільний суд у складі Верховного Суду у постанові від 16.09.2020 у справі № 426/20347/18, Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду у постанові від 16.06.2021 у справі № 910/14341/18).

110. Такий висновок не суперечить та цілком узгоджується із висновком щодо застосування статті 1187 ЦК України (у разі заподіяння шкоди джерелом підвищеної небезпеки, яке є військовим майном) викладеним у постанові Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі № 243/10982/15-ц згодом підтриманим у постановах Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 14.02.2020 у справі № 640/7219/17, від 30.03.2020 у справі № 640/5682/18, від 05.02.2021 у справі № 640/17130/17, в яких суд касаційної інстанції дійшов висновку про наявність підстав для покладення обов`язку з відшкодування шкоди на військову частину з огляду на встановлені обставини справи закріплення Міноборони джерела підвищеної небезпеки, яким заподіяно шкоду - об`єкта військового майна на праві оперативного управління за військовою частиною, тоді як наведений вище висновок стосується та може бути застосований у випадку встановлення обставин відсутності доказів закріплення військового майна, яким заподіяно шкоду за військовою частиною.

Щодо суті касаційної скарги

111. Предметом судового розгляду у цій справі є питання наявності підстав для покладення на Міноборони України та в/ч НОМЕР_1 обов`язку з відшкодування шкоди, заподіяної майну ДП "Луганський облавтодор" ВАТ "ДАК "Автомобільні дороги України" детонацією та вибухом боєприпасів на військових складах.

112. Суд першої інстанції за результатами розгляду заявлених вимог позивача дійшов висновку, що на час настання надзвичайної ситуації володільцем боєприпасів було Міноборони України, з урахуванням чого стягнув з нього заподіяну шкоду майну позивача та відмовив у задоволенні позову до в/ч НОМЕР_1, тоді як апеляційний господарський суд не погодився з висновком суду першої інстанції в частині заявлених вимог до відповідача 1 та відмовив у позові в цій частині з мотивів недоведення позивачем, що відповідач 1 є суб`єктом відповідальності за шкоду завдану його майну.

113. За своєю суттю доводи касаційної скарги ДП "Луганський облавтодор" ВАТ "ДАК "Автомобільні дороги України" ґрунтуються на аргументах щодо помилковості висновків суду апеляційної інстанції щодо недоведення позивачем належності боєприпасів Міноборони України, а відтак і наявності підстав для покладення на нього відповідальності за заподіяну шкоду та безпідставного покладення тягаря доказування вибуття джерела підвищеної небезпеки на позивача, а не на володільця такого джерела - Міноборони України.

114. Суд вважає доводи скаржника щодо передчасності висновків суду апеляційної інстанції про відсутність покладення обов`язку за заподіяну позивачу шкоду на відповідача 1 такими, що заслуговують на увагу, виходячи з такого.

115. Відповідно до статті 73 ГПК України доказами у справі є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

116. Статтею 86 ГПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

117. Суд акцентує, що обов`язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об`єктивності з`ясування обставин справи та оцінки доказів.

118. Усебічність та повнота розгляду передбачає з`ясування всіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв`язками, відносинами і залежностями. Таке з`ясування запобігає однобічності та забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення.

119. У пунктах 1 - 3 частини першої статті 237 ГПК України передбачено, що при ухваленні рішення суд вирішує, зокрема питання чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин.

120. З`ясування відповідних обставин має здійснюватися із застосуванням критеріїв оцінки доказів передбачених статтею 86 ГПК України щодо відсутності у жодного доказу заздалегідь встановленої сили та оцінки кожного доказу окремо, а також вірогідності і взаємного зв`язку доказів у їх сукупності.

121. Частинами першою, другою, четвертою статті 269 ГПК України визначено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

122. Суд зауважує, що чітке обґрунтування та аналіз є базовими вимогами до судових рішень та важливим аспектом права на справедливий суд.

123. Гарантуючи право на справедливий судовий розгляд, стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод не встановлює жодних правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є компетенцією виключно національних судів першої та апеляційної інстанцій. Проте зважаючи на прецедентну практику ЄСПЛ, суд зобов`язаний мотивувати свої дії та рішення, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті.

124. Однак суд апеляційної інстанції наведеного не врахував та не надав оцінку заявленим вимогам позивача з урахуванням наявних в матеріалах справи доказів та доводів сторін наведених в обґрунтування свої вимог та заперечень щодо позову, в тому числі умов за яких виникає зобов`язання про відшкодування майнової шкоди завданої джерелом підвищеної небезпеки та процесуального обов`язку доказування під час розгляду такого спору.

125. За статтею 1187 ЦК України умовами відшкодування шкоди заподіяної джерелом підвищеною небезпеки є: наявність шкоди; протиправність поведінки особи, яка завдала шкоди та наявність причинного зв`язку між протиправною поведінкою особи яка завдала шкоди та її результатом - шкодою.

126. Тлумачення частини другої статті 1187 ЦК України свідчить, що наведеною нормою визначено особливого суб`єкта, який несе відповідальність за шкоду, завдану джерелом підвищеної небезпеки, яким є його законний володілець.

127. Володільцем об`єкта, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку, є юридична або фізична особа, що експлуатує такий об`єкт в силу наявності права власності, користування (оренди), повного господарського відання, оперативного управління або іншого речового права. Не вважається володільцем об`єкта, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку, і не несе відповідальності за шкоду перед потерпілим особа, яка управляє джерелом підвищеної небезпеки в силу трудових відносин з таким володільцем (водій, машиніст, оператор тощо).

128. Тобто, володільцем об`єкта, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку, є не лише його власник, але й інша фізична чи юридична особа, яка на відповідній правовій підставі володіє цим об`єктом (див. висновок, викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі № 243/10982/15-ц).

129. ЦК України закріплено вказівку про перерозподіл доказування під час розгляду спору про відшкодування шкоди джерелом підвищеної небезпеки. Для відшкодування шкоди за статтею 1187 ЦК України потерпілий подає докази, що підтверджують факт завдання шкоди за участю відповідача, розмір завданої шкоди, а також докази того, що відповідач є завдавачем шкоди або особою, яка відповідно до закону зобов`язана відшкодувати шкоду, тоді як відповідач зобов`язаний довести, що шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, була спричинена внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого.

130. У справі, що розглядається, позивач в якості відповідача за заподіяну йому шкоду джерелом підвищеної небезпеки визначив Міноборони України як орган уповноважений здійснювати управління військовим майном, а згодом також подав до суду клопотання про залучення в якості відповідача 2 у справі в/ч НОМЕР_1, яке суд задовольнив.

131. Суд вкотре звертає увагу, що вирішуючи питання про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки, суди повинні встановити, хто та на якій правовій підставі володіє об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку (див. висновок, викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі № 243/10982/15-ц).

132. Проте суд апеляційної інстанції врахувавши встановлені обставини щодо відсутності в матеріалах справи доказів передачі військового майна - польових складів боєприпасів відповідачу 2 (в/ч НОМЕР_1 ) в контексті спірних правовідносин не з`ясував можливості покладення відповідальності у вигляді шкоди, за відсутності доказів закріплення військового майна за будь-якою військовою частиною, на Міноборони України, натомість безпідставно поклавши доведення обставин володіння польовими складами боєприпасів на позивача, в той час як саме Міноборони України як орган управління військовим майном, якого позивач визначив в якості відповідача, мав довести відсутність у його володінні та/або передачу такого майна військовій частині (іншому суб`єкту у разі такого) на момент виникнення надзвичайної події.

133. Крім того, однією з передумов для відшкодування шкоди заподіяної джерелом підвищеної небезпеки є доведення наявності шкоди та її розміру.

134. Пред`явлення вимоги про відшкодування шкоди в порядку статті 1187 ЦК України покладає на позивача обов`язок довести заподіяння шкоди саме джерелом підвищеної небезпеки та її розмір, тоді суд як за змістом статті 86, частини п`ятої статті 236, статті 237 ГПК України має з`ясовувати обставини, пов`язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується.

135. Суд звертає увагу, що при визначенні розміру та способу відшкодування шкоди, завданої майну потерпілого, судам слід враховувати положення статті 1192 ЦК України. Наприклад, з урахуванням обставин справи суд за вибором потерпілого може зобов`язати особу, яка завдала шкоди майну, відшкодувати її в натурі (передати річ такого ж роду і такої ж якості, полагодити пошкоджену річ тощо) або відшкодувати завдані збитки у повному обсязі. Коли відшкодування шкоди в натурі неможливе, потерпілому відшкодовуються в повному обсязі збитки відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі. Як при відшкодуванні шкоди в натурі, так і при відшкодуванні реальних збитків потерпілий має право вимагати відшкодування упущеної вигоди (див. висновки, викладені у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 19.06.2018 у справі № 908/1108/17, постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 31.07.2020 у справі № 537/6956/14-ц).

136. Визначаючи розмір матеріальних збитків, суд зобов`язаний належним чином дослідити подані стороною докази (у цьому випадку - зроблений позивачем розрахунок шкоди), перевірити їх, оцінити в сукупності та взаємозв`язку з іншими наявними у справі доказами, а в разі незгоди з ними повністю або частково - зазначити правові аргументи на їх спростування та навести в рішенні свій розрахунок - це процесуальний обов`язок суду (див. висновок щодо оцінки судом розрахунку збитків/шкоди, викладений у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 08.09.2020 у справі № 926/1904/19, від 30.09.2021 у справі № 922/3928/20).

137. Однак попри наведене, суд апеляційної інстанції в силу наявних у них повноважень, визначених статтями 86, 269 ГПК України, не перевірив та не з`ясував дійсний розмір шкоди заподіяної позивачу джерелом підвищеної небезпеки.

138. Відповідно до частини першої статті 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

139. Частиною першою статті 36 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" передбачено, що Верховний Суд є найвищим судом у системі судоустрою України, який забезпечує сталість та єдність судової практики у порядку та спосіб, визначені процесуальним законом.

140. До повноважень Верховного Суду згідно приписів статті 300 ГПК України не входить дослідження доказів, встановлення фактичних обставин справи або їх переоцінка, тобто об`єктом перегляду касаційним судом є виключно питання застосування права.

141. ЄСПЛ неодноразово зазначав, що навіть якщо національний суд володіє певною межею розсуду, віддаючи перевагу тим чи іншим доводам у конкретній справі та приймаючи докази на підтримку позицій сторін, суд зобов`язаний мотивувати свої дії та рішення (див. mutatis mutandis рішення Європейського суду з прав людини "Олюджіч проти Хорватії"). Принцип справедливості, закріплений у статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, порушується, якщо національні суди ігнорують конкретний, доречний та важливий довід, наведений заявником (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справах "Мала проти України", "Богатова проти України").

142. Завданням національних судів є забезпечення належного вивчення документів, аргументів і доказів, представлених сторонами (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі "Ван де Гурк проти Нідерландів").

143. Відповідно до статті 236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

144. Однак, без дослідження і з`ясування наведених вище обставин ухвалене у справі оскаржене судове рішення та зроблені в ньому висновки не можна вважати правомірними та обґрунтованими.

145. Не з`ясувавши відповідних обставин та не дослідивши пов`язані з ними докази, суд апеляційної інстанції допустив порушення норм процесуального права, а саме статей 13, 86, 269 частини п`ятої статті 236 ГПК України, щодо повного та всебічного дослідження обставин, доказів та аргументів сторін, що мають значення для правильного розгляду позовних вимог про стягнення шкоди, заподіяної джерелом підвищеної небезпеки.

Щодо суті касаційної скарги

146. З огляду на наведене, касаційна скарга ДП "Луганський облавтодор" ВАТ "ДАК "Автомобільні дороги України" підлягає задоволенню судом частково.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

147. Відповідно до пункту 2 частини першої статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема за встановленою підсудністю або для продовження розгляду.

148. Згідно із пунктом 1 частини третьої статті 310 ГПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 287 цього Кодексу.

149. Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції (частина четверта статті 310 ГПК України).

150. За таких обставин відсутність у Верховного Суду процесуальної можливості з`ясувати дійсні обставини справи перешкоджає прийняттю рішення по суті справи, а тому враховуючи допущені порушення норм процесуального права судом апеляційної інстанції, постановлене судове рішення апеляційного господарського суду підлягає скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

151. Під час нового апеляційного розгляду справи, суду слід взяти до уваги викладене у цій постанові, вжити всі передбачені законом заходи для всебічного, повного і об`єктивного встановлення обставин справи, прав і обов`язків сторін, зокрема надати оцінку наявності/відсутності підстав для відшкодування заявленої позивачем до стягнення шкоди з урахуванням усієї сукупності умов необхідних для виникнення такого зобов`язання у відповідача та розподілу процесуального обов`язку доказування під час розгляду спору про стягнення шкоди в порядку статті 1187 ЦК України між сторонами цього спору.

Щодо судових витрат

152. Частиною чотирнадцятою статті 129 ГПК України передбачено, якщо суд апеляційної, касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

153. Оскільки в цьому випадку справа направляється на новий апеляційний розгляд до суду апеляційної інстанції, розподіл судових витрат Верховним Судом не здійснюється.

Висновки щодо застосування норм права

154. Тлумачення статті 1187 ЦК України свідчить, що зобов`язання про відшкодування майнової шкоди завданої джерелом підвищеної небезпеки виникає за таких умов: 1) наявність шкоди; 2) протиправність поведінки особи, яка завдала шкоди; 3) наявність причинного зв`язку між протиправною поведінкою особи яка завдала шкоди та її результатом - шкодою.

155. Для відшкодування шкоди за статтею 1187 ЦК України потерпілий (особа, якій завдано шкоду) подає докази, що підтверджують факт завдання шкоди за участю відповідача, розмір завданої шкоди, а також докази того, що відповідач є завдавачем шкоди або особою, яка відповідно до закону зобов`язана відшкодувати шкоду, тоді як відповідач зобов`язаний довести, що шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, була спричинена внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого.

156. Вирішуючи питання про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки, суди повинні встановити, хто та на якій правовій підставі володіє відповідним транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

157. Тлумачення положень статей 1 - 3 Закону України "Про правовий режим майна у Збройних Силах України", статті 14 Закону України "Про Збройні Сили України" та статті 5 Закону України "Про господарську діяльність у Збройних Силах України" (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) свідчить, що військові частини володіють на праві оперативного управління закріпленим за ними Міноборони України військовим майном і можуть бути суб`єктами відповідальності за шкоду і збитки, заподіяні правам та інтересам фізичних і юридичних осіб та державі у випадку закріплення за ними військового майна на такому праві.

158. У разі заподіяння шкоди об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку, і який був закріплений Міноборони України на праві оперативного управління за військовою частиною, що має статус юридичної особи, її відшкодування здійснюється цією військовою частиною.

На підставі викладеного та керуючись статтями 286, 300, 301, 308, 310, 314, 315, 317, 326 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Дочірнього підприємства "Луганський облавтодор" Відкритого акціонерного товариства "ДАК "Автомобільні дороги України" задовольнити частково.

2. Постанову Північного апеляційного господарського суду від 20.07.2022 у справі № 910/9721/18 скасувати повністю.

3. Справу № 910/9721/18 направити на новий розгляд до Північного апеляційного господарського суду.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий О. О. Банасько

Судді О. В. Васьковський

В. Я. Погребняк