Постанова

від 21.03.2024 по справі 910/9721/18

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 березня 2024 року

м. Київ

Справа № 910/9721/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

головуючого - Пєскова В. Г., суддів: Картере В. І., Погребняка В. Я.

за участю секретаря судового засідання Багнюка І. І.,

представники учасники справи:

скаржник (Міністерство оборони України) - Цицюра В. І.,

позивач (ДП "Луганський облавтодор") - Мучінський І. Д.,

відповідач (Військова частина НОМЕР_1 ) - ОСОБА_1 ,

третя особа-3 (ІНФОРМАЦІЯ_4) - ОСОБА_2,

третя особа-4 (Генеральний штаб ЗСУ) - Хлань В.М.,

третя особа-5 (ПАТ "ДАК "Автомобільні дороги України") - Фрейдун Д. В. ,

прокурор - Косенко Д. В.,

представники інших учасників справи в судове засідання не з`явилися,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Міністерства оборони України (вх. № 7122/2023)

на постанову Північного апеляційного господарського суду від 30.08.2023

у складі колегії суддів: Гаврилюка О. М. (головуючий), Тищенко А. І., Михальської Ю. Б.

та на рішення Господарського суду міста Києва від 10.02.2021

у складі судді Паламар П. І.

у справі № 910/9721/18

за позовом Дочірнього підприємства "Луганський облавтодор" Відкритого акціонерного товариства "ДАК "Автомобільні дороги України"

до відповідачів:

1) Міністерства оборони України,

2) Військової частини НОМЕР_1

за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору:

1) Державної казначейської служби України,

2) Служби безпеки України,

3) ІНФОРМАЦІЯ_4,

4) Генерального штабу Збройних сил України,

5) Публічного акціонерного товариства "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України",

6) Військової частини НОМЕР_2 ,

7) Військової частини НОМЕР_3

за участю Офісу Генерального прокурора

про відшкодування шкоди у сумі 21 411 037,02 грн,

На розгляд суду постало питання щодо стягнення з Міністерства оборони України шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки.

ВСТАНОВИВ

Обставини справи

1. Судами попередніх інстанцій встановлено, що Дочірньому підприємству "Луганський облавтодор" Відкритого акціонерного товариства "ДАК "Автомобільні дороги України" (далі - ДП "Луганський облавтодор") на праві господарського віддання належать:

- виробнича база - центральна база фідії " Сватівський райавтодор ", що розташована за адресою: АДРЕСА_1, до складу якої входили: адмінбудівля, прохідна, будівля для стоянки автомашин, заправочний пункт, склад, побутовий корпус, котельня, будівля їдальні з підвалом, пожежний резервуар, реммайстерня, склад противоожеледних матеріалів, будівля для стоянки техніки, водомаслогрійка, мийно-оглядова естакада, туалет, водонапірна башта, склад з підвалом, туалет, ангар для зберігання, навіс для зберігання техніки, гараж для стоянки і ремонту техніки, залізобетонна огорожа та ворота, підвищена колія (залізобетонна огорожа підвищеної колії, майданчик підвищеної колії вагончик металевий, підвищена колія) загальною площею 6 455,2 м2;

- виробнича база - асфальтобетонний завод, що розташований за адресою: АДРЕСА_4, до складу якої входили: адмінкорпус, трансформаторна підстанція, бітумосховище, газорозподільчий пункт, вагова, котельня, склад паливно-мастильних матеріалів, склад мінеральних добрив, туалет, майстерня, водонапірна башта, вузол для розчину цементу, залізобетонна огорожа, залізничний тупик) загальною площею 443,25 м2;

- транспортні засоби - автомобілі ГАЗ 3110 д.н. НОМЕР_4 , ГАЗ 3302 д.н. НОМЕР_5 , ВАЗ 2131 д.н. НОМЕР_6 , ДЄ 21 ГАЗ 5321 д.н. НОМЕР_7 , КРАЗ 256Б д.н. НОМЕР_8 , КРАЗ 256Б1 р.н. НОМЕР_9 .

2. Обидві виробничі бази та транспортні засоби є власністю Публічного акціонерного товариства "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України", про що свідчать відповідні копії Свідоцтва про право власності НОМЕР_12 від 01.06.2011 і Витягу про № 30169918 про державну реєстрацію прав від 02.06.2011, серія ССУ № 584991 та Свідоцтва про право власності НОМЕР_13 від 01.06.2011 і витягу про державну реєстрацію прав № 30169598 від 02.06.2011, серія № 548992.

3. Як встановлено судами попередніх інстанцій, на виконання розпорядженням першого заступника керівника ІНФОРМАЦІЯ_4 (керівника АТО на території Донецької та Луганської областей) № 341/082 ог/дск від 15.08.2014 по вул. Ново-Старобільській у м. Сватове Луганської області з метою забезпечення запасу боєприпасів, зменшення відстані їх підвозу до частин та підрозділів Сектору "А" були створені польові склади ракетно-артилерійського озброєння.

4. 21.08.2014, для організації виконання зазначеного розпорядження, телеграмою начальника ІНФОРМАЦІЯ_5 за № 342/2/10455 здійснено уточнення зазначеного завдання:

- Командиру ІНФОРМАЦІЯ_6 в термін до 25.08.2014 у взаємодії з керівником Сектору "А" розгорнути польовий склад боєприпасів у населеному пункту Сватове;

- Командиру ІНФОРМАЦІЯ_7 для ведення обліку, прийому, зберігання та видачі боєприпасів з 22.08.2014 призначити оперативну групу у кількості 4 військовослужбовців (начальник складу, помічник начальника складу, два начальника сховища) відрядити їх у розпорядження керівника Сектору "А". Керівником Сектору "А" виконання розпорядження першого заступника керівника ІНФОРМАЦІЯ_4 № 341/082 ог/дск від 15.08.2014 покладено на:

- Начальника штабу - начальника командного центру;

- Начальника групи озброєння - заступника керівника Сектору "А" з озброєння;

- Заступника керівника Сектору "А" з тилу;

- Начальника зв`язку та начальника групи оперативного забезпечення штабу Сектору "А" в частині.

5. З метою реалізації прийнятих рішень керівника Сектору "А" створено рекогносцировочну групу, до складу якої увійшли:

- Начальник управління територіальної оборони штабу Сектору "А";

- Офіцер групи озброєння штабу Сектору "А" (за напрямком служби ракетно-артилерійського озброєння);

- Начальник відділу зберігання ІНФОРМАЦІЯ_6;

- Начальник відділу зберігання боєприпасів ІНФОРМАЦІЯ_7.

6. Вищезазначеною рекогносцировочною групою для розташування складу було вибрано земельну ділянку, загальна площа якої - 6,94 га і відповідно до Генерального плану, затвердженого 27.11.1984 виконкомом Ворошиловградської обласної ради № 465, розташовану у межах м. Сватове, яка межує з територіями підприємств:

- "Сватівміськгаз";

- ДП "Луганський облавтодор" ВАТ ДАК "Автомобільні дороги України" Луганської області;

- Дорожньо-ремонтного управління Сватівського району;

- ТОВ "Луганська фірма по агрохімічному обслуговуванню сільського господарства "Агрохім".

7. Керівником сектору "А" було прийнято рішення про розташування польового складу боєприпасів сектору на визначеній рекогносцировочною групою земельній ділянці.

8. Зазначені фактичні обставини встановлені в обвинувальному вироку Сватівського районного суду Луганської області від 28.10.2016 у справі № 426/13206/16-к.

9. Судом апеляційної інстанції також встановлено, що Міністерство оборони України в своїй апеляційній скарзі, з метою розуміння відповідальних осіб за організацію розгортання об`єднаного польового склад боєприпасів у населеному пункту Сватове та ведення обліку, прийому, зберігання та видачі боєприпасів зазначило наступне:

- ІНФОРМАЦІЯ_6 є базою зберігання боєприпасів Збройних Сил України та має умовне найменування військова частина НОМЕР_2 ;

- ІНФОРМАЦІЯ_7 є базою зберігання боєприпасів Збройних сил України та має умовне найменування військова частина НОМЕР_10 ;

- Центральне ракетно-артилерійське управління Збройних Сил України Озброєння Збройних Сил України (Центральне ракетно-артилерійське управління) є формуванням, функцією якого є забезпечення частин і підрозділів Збройних Сил України усію номенклатурою зброї та боєприпасів, має умовне найменування військова частина НОМЕР_11 ;

- Військові частини НОМЕР_2 та НОМЕР_10 підпорядковуються ІНФОРМАЦІЯ_2 , функцією якого є якого є забезпечення частин і підрозділів Збройних Сил України усію номенклатурою зброї та боєприпасів, має умовне найменування військова частина НОМЕР_11 ;

- Командування Сектор " А " (Оперативне командування " ІНФОРМАЦІЯ_3 " має умовне найменування військова частина НОМЕР_1 ).

- Відповідно до листа Озброєння Збройних Сил України від 21.08.2018 № 342/7480 об`єднаний польовий склад ракетно-артилерійського Озброєння Збройних Сил України знаходився в підпорядкування Сектору "А".

10. 29.10.2015 близько 19:30 год. на території об`єднаних польових складів ракетно-артилерійського озброєння Збройних Сил України у м. Сватове Луганської області, що були розташовані на території підвищеної колії і майданчика для розвантаження та зберігання дорожньо-будівельних матеріалів філії "Сватівський райавтодор", яка є структурним підрозділом позивача, сталася пожежа з детонацією та вибухами боєприпасів, які зберігалися на території цих складів. У зону ураження потрапили обидві виробничі бази, які знаходяться за адресами: АДРЕСА_1 та АДРЕСА_4.

11. 29.10.2015, за фактом надзвичайної події, яка сталася на об`єднаних польових складів ракетно-артилерійського озброєння Збройних Сил України у м. Сватове Луганської області, Головним слідчим управлінням Служби безпеки України розпочато досудове розслідування у кримінальному провадженні № 22015130000000551 за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 258 (терористичний акт, що призвів до загибелі людей) та ч. 3 ст. 426 (бездіяльність військової влади) Кримінального кодексу України.

12. Внаслідок вибухів боєприпасів було знищено та пошкоджено належне позивачу майно, а саме, будівлі та споруди виробничих баз, про що комісією у складі заступника начальника управління економічного розвитку Сватівської райдержадміністрації, головного інспектора Сватіського МВ ГУ ДСНС України в Луганській області, начальника філії "Сватівський райавтодор", головного експерта ДП "Укрдержбуд-експертиза", головного інженера ДП "Луганський облавтодор", майора цивільно-військового співробітництва сектору "А" та директора його підприємства було складено акт огляду територій та майна від 03.11.2015.

13. Судом апеляційної інстанції встановлено, що як свідчить копія Експертного висновку № 8-2015 про рівень надзвичайної ситуації, що сталася у м. Сватове Луганської області внаслідок пожежі на складі Міністерства оборони України, наданого Державною службою України з надзвичайних ситуацій від 05.11.2015 № 0216174/162 о 19 год. 35 хв. 29.10.2015 у м. Сватове Луганської області на території польового складу ракетно-артилерійського озброєння Міністерства оборони України, де зберігалося близько 3 тис. 132 т. боєприпасів, виникла пожежа з подальшою детонацією та розльотом уламків боєприпасів. Причини та обставини пожежі розслідуються. Відповідно до листа Луганської обласної військово-цивільної адміністрації від 04.11.2015 № 12/10-4161 обсяг збитків, завданих надзвичайною ситуацією складає понад 5 тис. мінімальних розмірів заробітної плати. Враховуючи вимоги п. 5.2 Порядку класифікації надзвичайних ситуацій за їх рівнями, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 24.03.2004 № 368, ДСНС України підтверджує рішення засідання регіональної комісії з питань ТЕБ та НС Луганської обладміністрації (протокол № 8 від 02.11.2015) щодо класифікації зазначеної події як надзвичайної ситуації техногенного характеру (код НС 10260 - НС унаслідок пожежі, вибуху на арсеналі, складі боєприпасів або іншому об`єкті військової призначеності) регіонального рівня.

14. Відповідно до копії листа Штабу ІНФОРМАЦІЯ_4 від 20.08.2016 № 33/2/2-8938 за наявною у штабі інформацією, 29.10.2015 близько 19 год. 30 хв. в районі вул. Ново-Старобільської у м. Сватове Луганської області на території складів ракетно-артилерійського озброєння Збройних сил України стався вибух, що спричинив детонацію боєприпасів, які там зберігалися. Відомості за вказаним фактом внесено до ЄРДР № 22015130000000551 від 29.10.2015 за ознаками злочину, передбаченого ч. 3 ст. 258 терористичний акт, що призвів до загибелі людини Кримінального кодексу України.

15. Судом апеляційної інстанції встановлено, що з листа старшого слідчого в особливо важливих справах другого слідчого відділу слідчого управління Головної військової прокуратури Генеральної прокуратури України, полковника юстиції С. Пликанчука від 17.08.2017 № 10/1/1-22126-16 вбачається, що слідчим управлінням Головної військової прокуратури Генеральної прокуратури України здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань № 22015130000000551 від 29.10.2015 за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 258, ч. 3 ст. 426 Кримінального кодексу України. з урахуванням складності кримінального провадження, обумовленої обсягом і специфікою процесуальних дій, у тому числі, експертних досліджень, досудове розслідування на цей час триває. На даний час у кримінальному провадженні № 22015130000000551 відсутня особа, якій повідомлено про підозру відповідно до ст. 42, 276, 277, 278, 279 КПК України.

16. Як встановлено судом апеляційної інстанції, про аналогічне свідчить і лист старшого слідчого ОВС 5 відділу 1 управління досудового розслідування Головного слідчого управління СБУ, капітана юстиції О. Криворучика від 20.08.2018 № 6/6825.

17. Відповідно до висновку будівельно-технічної експертизи Донецького науково-дослідного інституту судових експертиз № 1972 від 28.02.2018 вартість відновлювальних робіт будівель та споруд, які знаходяться у повному господарському відання позивача та розташовані за адресою: АДРЕСА_1 становить 15 581 948 без ПДВ, а з ПДВ 18 698 338 грн; вартість відновлювальних робіт будівель та споруд, які знаходяться у повному господарському відання позивача та розташовані за адресою: АДРЕСА_4 становить 1 650 894 грн без ПДВ, а з ПДВ 1 981 073 грн. загальна вартість відновлювальних робіт будівель та споруд разом з ПДВ складає 20 679 411 грн.

Подання позову

18. У липні 2018 року Дочірнє підприємство "Луганський облавтодор" ВАТ "ДАК "Автомобільні дороги України" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Міністерства оборони України про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки в розмірі (з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог від 19.11.2018 №1-5-645) 21 411 037,02 грн.

19. Позовні вимоги з посиланням на ст.ст. 1174, 1187, ЦК України, ст.ст. 3, 14 Закону України "Про Збройні Сили України", ст.ст. 1, 2 Закону України "Про правовий режим майна у Збройних Силах України" мотивовані заподіянням його майну шкоди в результаті детонації та вибуху боєприпасів на польових складах озброєння Збройних Сил України Міноборони України.

Розгляд справи судами

20. 10.02.2021 рішенням Господарського суду міста Києва у справі № 910/9721/18 позов задоволено частково; стягнуто з Міністерства оборони України на користь Дочірнього підприємства "Луганський облавтодор" ВАТ "ДАК "Автомобільні дороги України" 20 679 411,00 грн майнової шкоди, 18 213,12 грн витрат з оплати експертизи та 310 191,21 грн витрат з оплати судового збору; в іншій частині позову до Міністерства оборони України - відмовлено; у позові до ВЧ НОМЕР_1 - відмовлено.

21. Суд першої інстанції дійшов висновку, що залучившись до проведення антитерористичної операції із застосуванням наявних засобів озброєння, здійснюючи діяльність з розміщення та утримання польових складів у м. Сватовому Луганської області саме Міністерство оборони України зберегло за собою та здійснювало оперативний контроль (управління) над боєприпасами на указаних складах, оскільки вилучене з місць постійного зберігання військове майно не було закріплене за іншою юридичною особою, спроможною нести самостійну юридичну відповідальність. Участь Міністерства оборони України у боротьбі з тероризмом здійснюється як безпосередньо, так і через органи військового управління, з`єднання, військові частини і підрозділи Збройних Сил України.

22. За висновком суду, протиправність поведінки Міністерства оборони України полягає у незабезпеченні збереження та утримання ракетно-артилерійських боєприпасів, що створило небезпеку як для нього, так і для інших осіб.

23. Отже, з Міністерства оборони України як володільця джерела підвищеної небезпеки на користь позивача відповідно до вимог ст. 1187 ЦК України підлягає стягненню 20 679 411 грн майнової шкоди, завданої позивачу внаслідок знищення та пошкодження належного йому нерухомого майна, розмір якої суд визнав доведеним, а також 18 213,12 грн - витрат по оплаті експертизи, необхідної для розгляду даної справи. Водночас, суд вказав, що позивачем не надано доказів знищення оргтехніки, меблів та іншого побутового майна у будівлях та спорудах (виробничих базах) по АДРЕСА_4 та АДРЕСА_1 , саме під час надзвичайної ситуації на польових складах, а тому в частині заявлених вимог суд відмовив.

24. Відносно позовних вимог до Військової частини НОМЕР_1 , суд першої інстанції виснував, що за недоведеності факту перебування польових складів як джерела підвищеної небезпеки у володінні Військової частини НОМЕР_1 , то підстави для покладення на неї відповідальності за завдану цим джерелом шкоду відсутні. За таких обставин у задоволенні позову до Військової частини НОМЕР_1 слід відмовлено.

25. 20.07.2022 Північний апеляційний господарський суд постановою рішення Господарського суду міста Києва від 10.02.2021 у справі № 910/9721/18 скасував в частині задоволення позову ДП "Луганський облавтодор" ВАТ "ДАК "Автомобільні дороги України" до Міноборони України про стягнення 20 679 411,00 грн майнової шкоди, 18 213,12 грн витрат по оплаті експертизи та 310 191,21 витрат по сплаті судового збору. В цій частині ухвалив нове рішення, яким у позові відмовив повністю. В іншій частині рішення Господарського суду міста Києва від 10.02.2021 залишив без змін. Стягнув з ДП "Луганський облавтодор" ВАТ "ДАК "Автомобільні дороги України" на користь Міноборони України витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги в розмірі 481 748,30 грн.

26. 17.11.2022 постановою Верховного Суду касаційну скаргу ДП "Луганський облавтодор" ВАТ "ДАК "Автомобільні дороги України" задоволено частково. Постанову Північного апеляційного господарського суду від 20.07.2022 у справі № 910/9721/18 скасовано повністю. Справу № 910/9721/18 направлено на новий розгляд до Північного апеляційного господарського суду.

27. Верховний Суд вказав, що суд апеляційної інстанції, врахувавши встановлені обставини щодо відсутності в матеріалах справи доказів передачі військового майна - польових складів боєприпасів відповідачу 2 (в/ч НОМЕР_1 ) в контексті спірних правовідносин - не з`ясував можливості покладення відповідальності у вигляді шкоди, за відсутності доказів закріплення військового майна за будь-якою військовою частиною, на Міноборони України, натомість безпідставно поклавши доведення обставин володіння польовими складами боєприпасів на позивача, в той час як саме Міноборони України як орган управління військовим майном, якого позивач визначив в якості відповідача, мав довести відсутність у його володінні та/або передачу такого майна військовій частині (іншому суб`єкту у разі такого) на момент виникнення надзвичайної події. Також, Верховний Суд дійшов висновку, що суд апеляційної інстанції, в силу наявних у них повноважень, визначених статтями 86, 269 ГПК України, не перевірив та не з`ясував дійсний розмір шкоди заподіяної позивачу джерелом підвищеної небезпеки.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

28. 30.08.2023 постановою Північного апеляційного господарського суду (повний текст складено та підписано 25.09.2023) рішення Господарського суду міста Києва від 10.02.2021 у справі № 910/9721/18 -залишено без змін.

29. Суд апеляційної інстанції визнав доведеним факт, що майно (боєприпаси), якими заподіяно шкоду майну позивача до переміщення на об`єднаний польовий склад належали різним військовим частинам, а після переміщення не було закріплено за жодною з військових частин, а тому саме Міністерство оборони України як головний розпорядник військового майна, було володільцем військового майна (джерела підвищеної небезпеки), яким і було заподіяно збитки позивачу. Протиправність поведінки міністерства оборони України, за висновком суду апеляційної інстанції, полягала у незабезпеченні збереження та утримання ракетно-артилерійських боєприпасів, що створило небезпеку як для нього, так і для інших осіб, що також підтверджується вироком Сватівського районного суду Луганської області від 28.10.2016 у справі № 426/130206/16-к.

30. Також, суд апеляційної інстанції погодився із висновками місцевого господарського суду про доведеність розміру майнової шкоди, завданої позивачу внаслідок знищення та пошкодження нерухомого майна.

31. Апеляційний господарський суд дійшов також висновку, що за недоведеності факту перебування польових складів як джерела підвищеної небезпеки у володінні військової частини НОМЕР_1 - відсутні підстави для покладення на неї відповідальності за завдану цим джерелом шкоду.

32. Суд вказав, що вимоги щодо відшкодування шкоди, завданої транспортним засобам, оргтехніці, меблям та іншому побутовому майну правомірна відхилена судом першої інстанції та позивачем в суді апеляційної інстанції не оспорювалася.

АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ У СУДІ КАСАЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ

А. Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

33. 18.10.2023 Міністерством оборони України подано до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду касаційну скаргу, в якій скаржник просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 10.02.2021 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 30.08.2023 у справі № 910/9721/18; справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

34. Підставами касаційного оскарження Міністерство оборони України зазначає пункт 1 частини другої статті 287 ГПК України.

35. За доводом скаржника, Міністерством оборони України чи його посадовими (службовими) особами при здійснені своїх повноважень не приймалось жодного рішення та не вчинялась жодна дія стосовно створення, розгортання та функціонування об`єднаних польових складів ракетно-артилерійського озброєння Збройних Сил України на території населеного пункту Сватово, Луганської області.

36. Скаржник наголошує на необхідності застосування до спірних правовідносин Закону України "Про боротьбу з тероризмом" та судової практики стосовно відшкодування матеріальної шкоди заподіяної терористичним актом фізичним та юридичним особам сформованої у постановах Великої Палати Верховного Суду від 04.09.2019 у справі № 265/6582/16-ц, від 22.09.2020 у справі № 910/378/19, висновки у постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного суду від 20.01.2023 у справі № 265/6582/16-ц.

37. При цьому, скаржник вказує, що 29.10.2015 на об`єднаних польових складах стався терористичний акт та зауважує, що 29.09.2023 Державне бюро розслідувань (далі - ДБР) довело причетність російських спецслужб до вибухів військових складів у Сватово Луганської області у 2015 році. Працівники ДБР у взаємодії із СБУ та за процесуального керівництва Офісу Генерального прокурора повідомили про підозри учасникам організованої групи.

38. Також Міністерство оборони України стверджує про незастосування судами до спірних правовідносин вимог ч. 5 ст. 1187 ЦК України та ст. 617 ЦК України щодо відповідальності за шкоду заподіяну джерелом підвищеної небезпеки внаслідок непереборної сили, а також пунктів 94-98, 129 постанови Верховного суду від 17.11.2022 у даній справі та висновку, викладеного у постанові Верховного суду від 31.05.2021 у справі 904/2830/20.

39. Міністерство оборони України звертає увагу на те, що шкода заподіяна позивачу джерелом підвищеної небезпеки була спричинена внаслідок непереборної сили (надзвичайної події - пожежі і детонації боєприпасів, причинами якої був терористичний акт) і, в силу частини 5 статті 1187, статті 617 ЦК України, Міноборони звільняється від відповідальності в зв`язку з тим, що шкоду було завдано внаслідок непереборної сили.

40. Скаржник стверджує про невиконання судом апеляційної інстанції рекомендацій Верховного Суду, викладених у постанові від 18.11.2022 у даній справі, зокрема в пункті 98, відповідно до якого позивач повинен надати докази того, що саме Міністерство оборони України спричинило шкоду, або є особою, яка відповідно до закону зобов`язано відшкодувати цю шкоду та пунктів 106-108, 131 постанови Верховного суду від 18.11.2022 в частині, що стосується закріплення військового майна за військовими частинами на праві оперативного управління.

41. При цьому, скаржник вказує, що в матеріалах справи наявні докази, які підтверджують, що об`єднаний склад знаходився в підпорядкуванні командування Сектору " А " (військової частини НОМЕР_1 ), яка за нього відповідала, наповнювала боєприпасами, організовувала їх зберігання, облік, використання, у тому числі контролювала з яких військових частин ці боєприпаси залучались для виконання бойових завдань, а також містяться докази, що наповнення складу боєприпасами здійснювалося за рахунок військової частини НОМЕР_2 ( АДРЕСА_6), НОМЕР_10 (АДРЕСА_5), у яких фактично ці боєприпаси знаходилися на оперативному обліку і саме вони були володільцем джерела підвищеної небезпеки (боєприпасів, які були розміщені на об`єднаних польових складах).

42. Крім того, скаржник вказує на не виконання судом апеляційної інстанції рекомендацій встановлений в пунктах 133-138 постанови Верховного Суду від 18.11.2023 у даній справі щодо встановлення та з`ясування дійсного розміру шкоди заподіяної.

43. Додатково скаржник наголошує, що існування кримінального провадження № 22015130000000551 та відсутність вироку по ньому свідчать про те, що на даний час причини надзвичайної події та винуваті особи, які її спричини - не встановлені та підтверджує факт неподання позивачем належних доказів, що саме що Міноборони є заподіювачем шкоди або особою, яка відповідно до закону зобов`язана відшкодувати шкоду у розумінні статті 1187 ЦК України. Вирок Сватівського районного суду Луганської області від 28.10.2016 у справі № 426/13206-16-к не може бути належним та допустимим доказом у даній справі, який підтверджує вину Міноборони в заподіянні шкоди позивачу. У вироку серед іншого зазначається, що начальник складу порушив правила пожежної безпеки, що призвело до поширення пожежі. Однак ані вирок, ані інші документи не містять висновку про те, що саме дії начальника складу боєприпасів стали причиною пожежі.

Б. Короткий виклад позицій інших учасників справи

44. 22.01.2024 до Верховного Суду від позивача надійшло клопотання про закриття касаційного провадження за касаційною скаргою Міністерства оборони України на п. 4, 5 ч. 1 ст. 296 ГПК України.

45. Позивач стверджує, що суди вже встановили, що Закон України "Про боротьбу з тероризмом" не підлягає застосуванню у цих правовідносинах, натомість спірні відносини вже були предметом розгляду, зокрема, в постановах Верховного Суду від 22.03.2018 у справі № 910/23120/16, від у справі № 426/20347/18, від 16.06.2021 та від 02.12.2020 у справі № 910/14341/18.

46. Також 22.01.2024 до Суду від позивача надійшов відзив, в якому наведено прохання залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, стверджуючи про безпідставність доводів касаційної скарги.

47. У додаткових поясненнях Міністерства оборони України, які надійшли до Суду 02.02.2024, скаржник вказує на безпідставність посилання позивача на правову позицію в постанові Верховного Суду у справі № 910/14341/18, предметом позову в якій були вимоги про стягнення 3% річних, інфляційних нарахувань та упущеної вигоди, тобто правовідносини не є подібними з цією справою. Висновки у справі № 910/23120/16, на думку скаржника також зроблені Верховним Судом за відмінних від цієї справи обставин. При цьому у вказаних справах, за доводом скаржника, були враховані висновки Верховного Суду України у справі № 3-86гс, від яких Велика Палата Верховного Суду відступила.

48. 05.02.2024 Військова частина НОМЕР_1 подала до Верховного Суду відзив, в якому війська частина вважає оскаржувані судові рішення законними та обґрунтованими в частині встановлення відсутності підстав для покладення відповідальності за спричинену шкоду на військову частину НОМЕР_1 . Водночас, в іншій частині вважає доводи скаржника такими, що заслуговують на увагу та просить оскаржувані судові рішення в частині задоволення позовних вимог скасувати та направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

49. 05.02.2024 від Офісу Генерального прокурора до Верховного Суду надійшов відзив, в якому Офіс Генерального прокурора підтримує вимоги касаційної скарги та вказує, що матеріли справи підтверджують факт того, що Міністерство оборони України не було залучено до діяльності , що є змістом джерела підвищеної небезпеки, а саме - щодо розміщення, утримання та зберігання боєприпасів на об`єднаних польових складах ракетно-артилерійського озброєння. Вказує, що судами також залишено поза увагою факт відсутності в поведінці Міністерства оборони України протиправної характеру. Офіс Генерального прокурора звертає увагу, що досудовим розслідуванням кримінального провадження № 22015130000000551 від 29.10.2015 установлені обставини, які переконливо свідчать дійсні причини надзвичайної ситуації (пожежі з детонацією та вибухами) та встановлено причетність російських військовослужбовців до вчинення диверсії на зазначених складах, що виключає протиправну поведінку Міністерства оборони України у спричиненні майнової шкоди позивачу. Офіс Генерального прокурора просить Суд розглянути можливість долучення до матеріалів цієї справи повідомлення про підозру від 29.09.2023, складене Державним бюро розслідувань.

50. 05.02.2024 від ІНФОРМАЦІЯ_4 надійшли пояснення на касаційну скаргу, в яких вказано що останній відповідно до своїх повноважень не приймав організаційно-розпорядчих рішень щодо створення польових складів, на яких стався вибух 29.10.2015.

51. 05.02.2024 від Генерального штабу Збройних Сил України надійшов відзив, в якому заявником підтримано касаційну скаргу Міністерства оборони України та зазначено, що за спричинену позивачу шкоду мають відповідати військові частини, боєприпаси чиїх зберігалися на обумовленому складі під час вибухів на ньому, однак судами не встановлено військових частин, на балансі яких були боєприпаси, а тому безпідставно стягнуто майнову шкоду з Міністерства оборони України. Окрім того підтримує позицію скаржника, що причиною пожежі був саме терористичний акт.

52. 05.02.2024 Службою безпеки України подано відзив, в якому підтримано касаційну скаргу та вказано, що позивач не довів, що Міністерство оборони України станом на 29.10.2015 володіло на відповідній правовій підставі об`єднаним польовим складом та боєприпасами, а також вчинення що Міністерством оборони України протиправних діянь, що спричинили шкоду позивачу.

53. 14.02.2024 позивачем подано заяву, в якій просить закрити касаційне провадження у цій справі, посилаючись на відсутність підстав для застосування Закону України "Про боротьбу з тероризмом" та висновків Верховного Суду щодо зазначеного Закону.

54. 29.02.2024 до Верховного Суду надійшли додаткові пояснення ІНФОРМАЦІЯ_4, в яких наведено прохання не враховувати аргументи скаржника, наведені в касаційній скарзі стосовно Антитерористичного центру та вказує. що законодавством не передбачено відшкодування матеріальної шкоди під час проведення АТО за фактом вчинення терористичного акту/диверсії.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

А. Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів попередніх інстанцій

55. Згідно зі статтею 300 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази. У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Зміна предмета та підстав позову у суді касаційної інстанції не допускається. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 310, частиною другою статті 313 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

56. Предметом касаційного перегляду у цій справі постало питання щодо відшкодування позивачу шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки.

57. При цьому, зважаючи на визначену скаржником підставу касаційного оскарження (п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України) щодо неврахування судом апеляційної інстанції висновків Верховного Суду щодо застосування ст. 1187 ЦК України, Верховний Суд у цій справі не вбачає підстав для закриття касаційного провадження на підставі п. 5 ч. 1 ст. 296 ГПК України та вважає за необхідне розглянути касаційну скаргу по суті.

58. Судами попередніх інстанцій встановлено, що позивачу на праві господарського відання належать виробничі бази та транспортні засоби, які знаходяться в місті Сватове Луганської області.

59. 29.10.2015 на території об`єднаних польових складів ракетно-артилерійського озброєння Збройних Сил України у м. Сватове Луганської області сталася пожежа з детонацією та вибухами боєприпасів, які зберігалися на території цих складів. В зону ураження потрапили обидві виробничі бази, належні позивачу, внаслідок чого позивачу завдано майнову шкоду через знищення та пошкодження майна, а саме будівель та споруд.

60. При цьому, судами встановлено, що вказані об`єднані польові склади ракетно-артилерійського озброєння, на яких зберігалися боєприпаси, були розгорнуті для забезпечення проведення антитерористичної операції на території Донецької та Луганської областей на виконання розпорядженням першого заступника керівника ІНФОРМАЦІЯ_4.

61. Судом апеляційної інстанції також встановлено, що після вилучення озброєння з військових частин (ІНФОРМАЦІЯ_6 та ІНФОРМАЦІЯ_7), за якими воно було закріплено та розгортання польових складів, це військове майно не було передане на баланс (оперативне управління) військовому формуванню (військовій частині) зі статусом юридичної особи.

62. Здійснивши перевірку правильності застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права при прийнятті рішення про часткове задоволення позовних вимог, оцінивши доводи касаційної скарги Міністерства оборони України та позиції інших учасників справи, Верховний Суд дійшов наступних висновків.

63. Згідно із частинами першою та другою статті 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.

64. Відповідно до частин першої, другої статті 1187 ЦК України джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов`язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб.

65. Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

66. Розподіл між сторонами спору про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки (крім випадку відшкодування шкоди, завданої внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки - стаття 1188 ЦК України) обов`язків доказування і подання доказів (зокрема відповідно до статті 74 ГПК України) здійснюється таким чином, що особа, якій завдано шкоду, подає докази, що підтверджують факт завдання шкоди за участі відповідача, розмір заподіяної шкоди, а також докази того, що саме відповідач її спричинив або є особою, яка відповідно до закону зобов`язана відшкодувати шкоду.

67. Тоді як обов`язок доведення умислу потерпілого або наявності непереборної сили законом покладається на володільця джерела підвищеної небезпеки, оскільки діє цивільно-правова презумпція заподіювача шкоди.

68. Аналогічний висновок також наведено в постанові Верховного Суду від 17.11.2022 у цій справі № 910/9721/18 та від 31.05.2021 у справі № 904/2830/20, на яку посилається скаржник.

69. На відміну від загального порядку та умов відшкодування шкоди безпосередньо встановленого статтею 1166 ЦК України, умовами відшкодування за статтею 1187 ЦК України шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки, є: 1) протиправність поведінки заподіювача шкоди, 2) наявність цієї шкоди у потерпілого і 3) причинного зв`язку між ними.

70. Отже, зобов`язання про відшкодування майнової шкоди завданої джерелом підвищеної небезпеки виникає за таких умов: 1) наявність шкоди; 2) протиправність поведінки особи, яка завдала шкоди; 3) наявність причинного зв`язку між протиправною поведінкою особи яка завдала шкоди та її результатом - шкодою (висновок, викладений у постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 23.01.2019 у справі № 674/1666/14-ц).

71. Міністерство оборони України в касаційній скарзі наголошує, що не є особою, яка спричинила позивачу шкоду, або особою, яка зобов`язана відшкодувати цю шкоду.

72. Верховний Суд відзначає, що діяльність, пов`язана з використанням, зберіганням або утриманням військових боєприпасів має ознаки джерела підвищеної небезпеки.

73. Володільцем об`єкта, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку, є юридична або фізична особа, що експлуатує такий об`єкт в силу наявності права власності, користування (оренди), повного господарського відання, оперативного управління або іншого речового права. Не вважається володільцем об`єкта, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку, і не несе відповідальності за шкоду перед потерпілим особа, яка управляє джерелом підвищеної небезпеки в силу трудових відносин з таким володільцем (водій, машиніст, оператор тощо).

74. Тобто володільцем об`єкта, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку, є не лише його власник, але й інша фізична чи юридична особа, яка на відповідній правовій підставі володіє цим об`єктом (висновки Верховного Суду у постанові від 16.09.2020 у справі № 426/20347/18).

75. Відповідно до статті 3 Закону України "Про Збройні Сили України" (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) Міністерство оборони України є центральним органом виконавчої влади і військового управління, у підпорядкуванні якого перебувають Збройні Сили України.

76. Відповідно до частини другої статті 2 Закону України "Про правовий режим майна у Збройних Силах України" (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) Міністерство оборони України як центральний орган управління Збройних Сил України здійснює відповідно до закону управління військовим майном, у тому числі закріплює військове майно за військовими частинами (у разі їх формування, переформування), приймає рішення щодо перерозподілу цього майна між військовими частинами Збройних Сил України, в тому числі у разі їх розформування.

77. Військове майно - це державне майно, закріплене за військовими частинами, закладами, установами та організаціями Збройних Сил України. До військового майна належать будинки, споруди, передавальні пристрої, всі види озброєння, бойова та інша техніка, боєприпаси, пально-мастильні матеріали, продовольство, технічне, аеродромне, шкіперське, речове, культурно-просвітницьке, медичне, ветеринарне, побутове, хімічне, інженерне майно, майно зв`язку тощо (стаття 1 Закону України "Про правовий режим майна у Збройних Силах України" в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

78. Згідно із частиною першою статті 3 Закону України "Про правовий режим майна у Збройних Силах України" (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) військове майно закріплюється за військовими частинами Збройних Сил України на праві оперативного управління (з урахуванням особливостей, передбачених частиною другою цієї статті).

79. Відповідно до частини другої статті 14 Закону України "Про Збройні Сили України" (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) майно, закріплене за військовими частинами Збройних Сил України, є державною власністю і належить їм на праві оперативного управління.

80. Правом оперативного управління визнається речове право суб`єкта господарювання, який володіє, користується і розпоряджається майном, закріпленим за ним власником (уповноваженим ним органом) для здійснення некомерційної господарської діяльності, у межах, встановлених цим кодексом та іншими законами, а також власником майна (уповноваженим ним органом) (частина перша статті 137 ГК України).

81. Відповідно до статті 5 Закону України "Про господарську діяльність у Збройних Силах України" (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) за шкоду і збитки, заподіяні правам та інтересам фізичних і юридичних осіб та державі, військова частина як суб`єкт господарської діяльності несе відповідальність, передбачену законом та договором.

82. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі № № 243/10982/15-ц наведено висновок, за яким, вирішуючи питання про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки, суди повинні з`ясувати, який суб`єкт і на якій правовій підставі володіє відповідним транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку. Шкода, заподіяна об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку, і який був закріплений Міністерством оборони України на праві оперативного управління за військовою частиною, що має статус юридичної особи, відшкодовується цією військовою частиною.

83. Разом з тим, направляючи цю справу № 910/9721/18 на новий розгляд, Верховний Суд у постанові від 17.11.2022 вказав, що шкода заподіяна джерелом підвищеної небезпеки - об`єктом військового майна, який не був закріплений Міноборони України на праві оперативного управління за військовою частиною, що має статус юридичної особи, з огляду на положення статей 1, 2 Закону України "Про правовий режим майна у Збройних Силах України" відшкодовується Міноборони України як органом управління військовим майном (близького за змістом висновку щодо суб`єкта відповідальності за шкоду заподіяну джерелом підвищеної небезпеки - об`єктом військового майна у разі відсутності доказів його закріплення на праві оперативного управління за військовою частиною дотримується Касаційний цивільний суд у складі Верховного Суду у постанові від 16.09.2020 у справі № 426/20347/18, Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду у постанові від 16.06.2021 у справі № 910/14341/18).

84. За результатом нового розгляду справи, судом апеляційної інстанції було встановлено, що після переміщення військового майна (боєприпасів) на об`єднаний польовий склад, вказане військове майно не було закріплено за жодною військовою частиною. При цьому, судами також встановлено, що протиправність поведінки Міністерства оборони України полягає в незабезпеченні збереження та утримання джерела підвищеної небезпеки - ракетно-артилерійських боєприпасів, що створило небезпеку для нього та інших осіб, що підтверджується вироком Сватівського районного суду Луганської області від 28.10.2016 у справі № 426/13206/16-к.

85. Отже, за встановлених обставин незакріплення на праві оперативного управління за військовою частиною військового майна (боєприпаси), незабезпеченні їх належного утримання та заподіяння внаслідок детонації боєприпасів майнової шкоди позивачу, вірним є висновок суду апеляційної інстанції про покладення відповідальності на підставі положень статті 1187 ЦК України на Міністерство оборони України як головного розпорядника та володільця джерела підвищеної небезпеки.

86. Колегія суддів Верховного Суду відхиляє доводи касаційної скарги Міністерства оборони України про невиконання судом апеляційної інстанції вимог Верховного Суду в постанові від 17.11.2022 у цій справі щодо необхідності встановлення особи володільця об`єкту підвищеної небезпеки як особи відповідальної за завдану шкоду.

87. При цьому, слід погодитися із слушним зауваженням позивача у відзиві на касаційну скаргу про те, що саме Міністерство оборони України, відповідно до покладених на нього завдань з управління військовим майном, мало б надати докази передачі військового майна військовим частинам.

88. Щодо доводів скаржника про те, що шкода, заподіяна позивачу джерелом підвищеної небезпеки, була спричинена внаслідок непереборної сили (надзвичайної події - пожежі і детонації боєприпасів причинами якої був терористичний акт) і в силу частини 5 статті 1187 ЦК України та статті 617 ЦК України Міноборони звільняється від відповідальності в зв`язку з тим, що шкоду було завдано внаслідок непереборної сили.

89. У постанові Верховного Суду від 31.05.2021 у справі № 904/2830/20, на яку також посилається скаржник, наведено висновок, відповідно до якого при завданні шкоди джерелом підвищеної небезпеки закон встановлює винятки, за яких на особу, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, не може бути покладено обов`язок з її відшкодування: якщо вона виникла внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого.

90. Під непереборною силою слід розуміти, зокрема, надзвичайні або невідворотні за даних умов події (пункт 1 частини першої статті 263 ЦК України), тобто ті, які мають зовнішній характер.

91. Під умислом потерпілого слід розуміти усвідомлене бажання особи заподіяти шкоду, тобто таку його протиправну поведінку, коли потерпілий не лише передбачає, але і бажає або свідомо допускає настання шкідливого результату. При цьому особа повинна розуміти значення своїх дій та мати змогу керувати ними.

92. Відповідно до ч. 1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

93. Проте, у цій справі Міністерством оборони України не надано судам попередніх інстанцій доказів та не доведено, що позивачу спричинена шкода внаслідок непереборної сили, зокрема, терористичного акту.

94. При цьому, Верховний Суд не бере до уваги посилання скаржника, а також аналогічне прохання Офісу Генерального Прокурора про врахування Верховним Судом повідомлення Державного бюро розслідувань від 29.09.2023 про підозру у межах кримінального провадження № 22015130000000551 від 29.10.2015, оскільки по-перше, такі докази є новими та не досліджувалися судами попередніх інстанцій, по-друге, Верховний Суд, в силу положень ст. 300 ГПК України, не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

95. Поряд з цим, за відсутності доведення завдання позивачу майнової шкоди терористичним актом, помилковими є доводи скаржника про необхідність застосування у цих правовідносинах Закону України "Про боротьбу з тероризмом" та, відповідно, судової практики стосовно відшкодування матеріальної шкоди заподіяної терористичним актом фізичним та юридичним особам сформованої у постановах Великої Палати Верховного Суду від 04.09.2019 у справі № 265/6582/16-ц, від 22.09.2020 у справі 910/378/19, висновки постанови Касаційного цивільного суду у складі Верховного суду від 20.01.2023 у справі №265/6582/16-ц.

96. Щодо доводів скаржника про не виконання судом апеляційної інстанції рекомендацій, викладених у постанові Верховного Суду від 17.11.2023 у даній справі щодо встановлення та з`ясування дійсного розміру шкоди заподіяної, Верховний Суд зазначає наступне.

97. Оцінюючи заявлений позивачем розмір шкоди, судами першої та апеляційної інстанції було досліджено висновок будівельно-технічної експертизи Донецького науково-дослідного інституту судових експертиз № 1972 від 28.02.2018 та висновок Донецького науково-дослідного інституту судових експертиз № 3558-3561 від 31.10.2018 та встановлено, що вартість робіт з відновлення будівель та споруд по АДРЕСА_4 та АДРЕСА_1 становить 20 679 414 грн.

98. Водночас, скаржником як не спростовано вказаний розмір шкоди, так і не доведено судам іншого розміру завданої шкоди. При цьому, скаржником в касаційній скарзі не обґрунтовано не дослідження судами попередніх інстанцій конкретного важливого та доречного доказу у справі чи оцінки доказів з порушенням норм процесуального права.

99. У частині позовних вимог про відшкодування шкоди, завданої транспортним засобам та іншому рухомому майну позивача, судами попередніх інстанцій було відмовлено та в цій частині рішення судів не оскаржуються.

100. Враховуючи викладене, Верховний Суд дійшов висновку, що доводи касаційної скарги не знайшли свого підтвердження та не спростовують законних та обґрунтованих висновків судів попередніх інстанцій про часткове задоволення позовних вимог.

101. Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків суду, суд касаційної інстанції ґрунтується на висновках, що їх зробив Європейський суд з прав людини у справі "Проніна проти України" (Рішення ЄСПЛ від 18.07.2006). Зокрема, ЄСПЛ у своєму рішенні зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

102. У даній справі Верховний Суд дійшов висновку, що скаржникові було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені в касаційній скарзі не спростовують обґрунтованих та правомірних висновків судів попередніх інстанцій.

Б. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

103. Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду дійшов висновків про те, що рішення та постанова у справі прийняті з повним, всебічним та об`єктивним з`ясуванням обставин, які мають значення для справи, із дотриманням норм матеріального та процесуального права.

104. Враховуючи вищевикладене та керуючись пунктом 1 частини першої статті 308, статтею 309 Господарського процесуального кодексу України, касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а прийняті у справі постанова та рішення - залишенню без змін.

В. Розподіл судових витрат

105. У зв`язку з тим, що Суд відмовляє в задоволенні касаційної скарги та залишає без змін раніше ухвалене судове рішення Суд покладає на скаржника витрати зі сплати судового збору за подання касаційної скарги.

Керуючись статтями 300, 301, пунктом 1 частини першої статті 308, статтею 309, 315 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду,

ПОСТАНОВИВ :

1. Касаційну скаргу Міністерства оборони України залишити без задоволення.

2. Постанову Північного апеляційного господарського суду від 30.08.2023 та рішення Господарського суду міста Києва від 10.02.2021 у справі № 910/9721/18 залишити без змін.

3. Поновити виконання рішення Господарського суду міста Києва від 10.02.2021 та постанови Північного апеляційного господарського суду від 30.08.2023 у справі № 910/9721/18.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В. Пєсков

Судді В. Картере

В. Погребняк