Рішення

від 04.08.2022 по справі 910/10567/21

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

04.08.2022Справа № 910/10567/21

Господарський суд міста Києва у складі судді Селівона А.М., за участю секретаря судового засідання Рєпкіної Ю.Є., розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження матеріали справи

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «МАТСН», вул. Доватора, буд. 27, м. Кривий Ріг, Дніпропетровська область, 50089

до Товариства з обмеженою відповідальністю «ДВС ЛОГІСТИКА», вул. Сіми Сосніних, буд. 7, літ. Д, м. Київ, 03134

треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача: 1. Приватне акціонерне товариство «Страхова компанія «Уніка» 04112, м. Київ, вул. Олени Теліги, будинок 6 літ. В;

2. Товариство з обмеженою відповідальністю «АТЗТ Транссервіс» 08301, Київська обл., місто Бориспіль (з), вул. Київський шлях, будинок 84

про стягнення 522 073,43 грн.

Представники сторін:

від позивача: не з`явився.

від відповідача: Шульга А.В.

від третьої особи 1: не з`явився.

від третьої особи 2: Ковальчук А.С.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «МАТСН» звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «ДСВ Логістика» про відшкодування збитків у розмірі 15 445,00 євро, що еквівалентно 522 073,43 грн., вартості втраченого вантажу.

В обґрунтування позовних вимог в позовній заяві позивач посилається на втрату експедитором вантажу, який був переданий відповідачу на умовах Договору на транспортно - експедиторське обслуговування №GC-015461 від 15.02.2021, що призвело до завдання позивачеві збитків у вказаному розмірі.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 19.07.2021 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі № 910/10567/21, приймаючи до уваги характер спірних правовідносин та предмет доказування, а також розмір заявлених позовних вимог господарським судом на підставі частини 2 статті 247 Господарського процесуального кодексу України постановлено розгляд справи здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи.

Так, від відповідача 27.08.2021 року через канцелярію суду надійшов відзив б/н від 27.08.2021 на позовну заяву, в якому відповідач заперечує проти задоволення позовних вимог, посилаючись на відсутність втрати спірного вантажу, оскільки згідно повідомлення поліції Західного Йоркширу викрадений товар було знайдено та повернуто компанії-продавцю ELEY Ltd Birmingham за місцем її знаходження Бірмінгем, Велика Британія, а також зазначаючи про відсутність підстав для відповідальності відповідача як експедитора. Відзив судом долучено до матеріалів справи.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 21.09.2021 з урахуванням наданих сторонами заяв та клопотань по суті справи та доданих доказів, а також враховуючи заперечення відповідача проти розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, постановлено здійснювати розгляд справи №910/10567/21 за правилами загального позовного провадження, призначено підготовче засідання на 03.11.2021.

Проте, у зв`язку з тим, що судове засідання призначене на 03.11.2021 не відбудеться, ухвалою Господарського суду міста Києва від 02.11.2021 розгляд справи призначено на 18.11.2021.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 18.11.2021 задоволено клопотання відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю «ДСВ ЛОГІСТИКА» та залучено до участі у справі на стороні відповідача третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача Приватне акціонерне товариство «Страхова компанія «Уніка» та Товариство з обмеженою відповідальністю «АТЗТ Транссервіс», відкладено підготовче засідання на 15.12.2021.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 15.12.2021 за клопотанням третьої особи 1 відкладено підготовче засідання на 26.01.2022.

Судом доведено до відома, що до початку судового засідання 17.12.2021 від третьої особи 2 надійшли пояснення б/н від 10.12.2021 разом з доказами направлення на адресу сторін у справі, в яких ТОВ «АТЗТ Транс Сервіс» як особа, залучена до виконання експедиторських обов`язків надає пояснення щодо суті спору та реалізації міжнародного перевезення, 18.01.2022 року від позивача засобами електронного зв`язку надійшла заява б/н від 18.01.2022 року про розгляд справи за відсутності позивача. Документи судом долучені до матеріалів справи.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 26.01.2022 закрито підготовче провадження у справі №910/10567/21 та призначено розгляд справи по суті на 23.02.2022.

У судовому засіданні з розгляду справи по суті 23.02.2022 судом протокольною ухвалою оголошено перерву на 16.03.2022.

Проте, у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України та введенням воєнного стану з 24.02.2022 судове засідання, призначене на 16.03.2022, не відбулось.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 31.05.2022 з метою забезпечення розумного балансу між нормами статті 3 Конституції України та положеннями статті 2 Господарського процесуального кодексу України, які визначають завдання господарського судочинства, розгляд справи по суті призначено на 13.07.2022.

Так, до початку судового засідання 11.07.2022 засобами електронного зв`язку від позивача надійшла заява №43 від 08.07.2022 про розгляд справи по суті за відсутності представника ТОВ «МАТСН» за наявними у справі письмовими матеріалами.

У судовому засіданні з розгляду справи по суті 13.07.2022 протокольно оголошено перерву на 04.08.2022.

Будь - яких інших заяв та клопотань процесуального характеру, окрім наявних в матеріалах справи, від сторін на час проведення судового засідання 04.08.2022 до суду не надходило.

Наразі, від позивача станом на час проведення судового засідання 04.08.2022 до суду не надходило відповіді на відзив, жодних заяв про неможливість подання такої заяви по суті спору та/або про намір вчинення відповідних дій та/або продовження відповідних процесуальних строків.

В свою чергу суд наголошує, що відповідно до частини 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.

Отже, оскільки позивач не скористався наданими йому процесуальними правами в частині надання відповіді на відзив згідно ст. 166 ГПК України, суд здійснював розгляд справи виключно за наявними матеріалами.

В судове засідання з розгляду справи по суті 04.08.2022 з`явились уповноважені представники відповідача та третьої особи 2, представники позивача та третьої особи 1 - не з`явилися.

Про дату, час і місце проведення судового засідання з розгляду справи по суті 04.08.2022 позивач та третя особа 1 повідомлені належним чином, що підтверджується наявними в матеріалах справи рекомендованими повідомленнями №№ 0105492558130, 0105492558172.

Про поважні причини неявки уповноваженого представника третьої особи 1 в судове засідання 04.08.2022 суд не повідомлено.

Згідно із частиною 1 статті 202 Господарського процесуального кодексу України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

З огляду на вищевикладене, оскільки позивач та третя особа 1 не скористалися наданими їм процесуальними правами, зокрема, представники останніх не прибули в судове засідання з розгляду справи по суті, а також враховуючи заяву позивача про розгляд справи без участі представника останнього, суд здійснював розгляд справи 04.08.2022 року виключно за наявними матеріалами та за відсутності представників позивача та третьої особи 1.

Представник відповідача в судових засіданнях з розгляду справи по суті 13.07.2022 та 04.08.2022 проти позову заперечував з підстав, викладених у відзиві на позовну заяву, та просив відмовити у його задоволенні.

Представник третьої особи 2 в судовому засіданні з розгляду справи по суті 04.08.2022 надав пояснення щодо суті спору.

Відповідно до статті 240 Господарського процесуального кодексу України в судовому засіданні 04.08.2022 оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, заслухавши в судових засіданнях пояснення представників сторін, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

Згідно з частиною 1, пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частинами 1, 4 статті 202 Цивільного кодексу України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.

Відповідно до частини 1 статті 174 Господарського кодексу України господарські зобов`язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Як встановлено судом за матеріалами справи, 15.02.2021 між Товариством з обмеженою відповідальністю «МАТСН» (замовник за договором, позивач у справі) та Товариством з обмеженою відповідальністю «ДСВ ЛОГІСТИКА» (експедитор за договором, відповідач у справі), було укладено Договір на транспортно-експедиторське обслуговування № GC-015461 (далі - Договір), відповідно до умов пункту 1.1. якого експедитор за оплату та за рахунок замовника надає замовникові комплекс послуг з організації та забезпечення імпортних, експортних, транзитних вантажів замовника і вантажів Замовника в 20-, 40- та понад 40-футових контейнерах стандартів ISO, тощо.

Розділами 2-10 Договору сторони погодили обов`язки замовника та експедитора, порядок розрахунків, відповідальність сторін, способи забезпечення виконання зобов`язань, порядок вирішення суперечок сторін, строк дії договору тощо.

Суд зазначає, що за приписами статті 180 Господарського кодексу України строком дії господарського договору є час, впродовж якого існують господарські зобов`язання сторін, що виникли на основі цього договору.

Відповідно до статті 631 Цивільного кодексу України час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов`язки відповідно до договору, є строком дії останнього.

Відповідно до пункту 8.1 Договору сторони погодили, що Договір набуває чинності з моменту його підписання сторонами та діє до 31 грудня 2021 року, але у будь-якому випадку до повного взаєморозрахунку між сторонами за надані послуги. У разі якщо жодна зі сторін за 20 календарних днів до закінчення терміну дії цього договору не заявить про намір розірвати договір, термін дії цього договору автоматично продовжується на кожний наступний календарний рік.

Як свідчать матеріали справи, вказаний Договір підписаний представниками замовника та експедитора і скріплений печатками обох сторін.

Судом встановлено, що укладений правочин за своїм змістом та правовою природою є договором про транспортне експедирування, який підпадає під правове регулювання норм глави 65 Цивільного кодексу України та глави 32 Господарського кодексу України.

Згідно положень частини 1 статті 929 Цивільного кодексу України, яка кореспондується зі статтею 316 Господарського кодексу України, за договором транспортного експедирування одна сторона (експедитор) зобов`язується за плату і за рахунок другої сторони (клієнта) виконати або організувати виконання визначених договором послуг, пов`язаних з перевезенням вантажу.

Договором транспортного експедирування може бути встановлено обов`язок експедитора організувати перевезення вантажу транспортом і за маршрутом, вибраним експедитором або клієнтом, зобов`язання експедитора укласти від свого імені або від імені клієнта договір перевезення вантажу, забезпечити відправку і одержання вантажу, а також інші зобов`язання, пов`язані з перевезенням. Договором транспортного експедирування може бути передбачено надання додаткових послуг, необхідних для доставки вантажу (перевірка кількості та стану вантажу, його завантаження та вивантаження, сплата мита, зборів і витрат, покладених на клієнта, зберігання вантажу до його одержання у пункті призначення, одержання необхідних для експорту та імпорту документів, виконання митних формальностей тощо).

Відповідно до статті 1 спеціального Закону України «Про транспортно-експедиторську діяльність», який визначає правові та організаційні засади транспортно-експедиторської діяльності в Україні і спрямований на створення умов для її розвитку та вдосконалення, транспортно-експедиторська діяльність - підприємницька діяльність із надання транспортно-експедиторських послуг з організації та забезпечення перевезень експортних, імпортних, транзитних або інших вантажів; транспортно-експедиторська послуга - робота, що безпосередньо пов`язана з організацією та забезпеченням перевезень експортного, імпортного, транзитного або іншого вантажу за договором транспортного експедирування; експедитор (транспортний експедитор) - суб`єкт господарювання, який за дорученням клієнта та за його рахунок виконує або організовує виконання транспортно-експедиторських послуг, визначених договором транспортного експедирування; клієнт - споживач послуг експедитора (юридична або фізична особа), який за договором транспортного експедирування самостійно або через представника, що діє від його імені, доручає експедитору виконати чи організувати або забезпечити виконання визначених договором транспортного експедирування послуг та оплачує їх, включаючи плату експедитору.

Згідно з частиною 3 статті 8 Закону України «Про транспортно-експедиторську діяльність» експедитори за дорученням клієнтів забезпечують оптимальне транспортне обслуговування, а також організовують перевезення вантажів різними видами транспорту територією України та іноземних держав відповідно до договорів (контрактів), згідно з якими сторони мають право використовувати відомі міжнародні звичаї, рекомендації, правила міжнародних органів та організацій, якщо це не заборонено прямо або у виключній формі цим та іншими законами України.

Як визначено частиною 1 статті 9 Закону України «Про транспортно-експедиторську діяльність», за договором транспортного експедирування одна сторона (експедитор) зобов`язується за плату і за рахунок другої сторони (клієнта) виконати або організувати виконання визначених договором послуг, пов`язаних з перевезенням вантажу.

Відповідно до частини 1 статті 11 Закону України «Про транспортно-експедиторську діяльність» експедитор зобов`язаний надавати транспортно-експедиторські послуги згідно з договором транспортного експедирування і вказівками клієнта, погодженими з експедитором у встановленому договором порядку.

При цьому сторони домовились, що організовуючи перевезення вантажів сторони керуються цим Договором, чинним законодавством України, правилами, що діють на транспорті, міжнародними угодами та конвенціями щодо перевезення та доставки вантажів, звичайною комерційною і морською практикою (пункт 9.1 Договору).

Згідно з пунктом 1.4 Договору асортименти, кількість/обсяг вантажів, маршрут перевезення, способи транспортування та види транспорту, перевалки, зберігання, їх особливі умови, що вимагають більш докладної регламентації, умови фрахтування, необхідність стафірування/розстафірування, а також спосіб доставки вантажів до місця призначення можуть обговорюватися сторонами в письмових інструкціях замовника/Заявках або в додаткових угодах, які є невід`ємними частинами цього договору.

Відповідно до пункту 2.6 Договору замовник направляє експедитору заявку на надання транспортно-експедиторських послуг та/або організацію перевезення вантажів, з підтвердженням оплати послуг експедитора та усіх витрат, пов`язаних із проведенням необхідних митних та/або інших процедур а щодо оформлення вантажу в пункті відвантаження/вивантаження вантажів.

Зокрема, як встановлено судом за матеріалами справи, згідно умов Договору замовником було складено та направлено для виконання Заявку №1 від 15.02.2021 на організацію міжнародного перевезення вантажу (66 картонних коробок 41*17,5*15 см. на 1 палеті, вагою 1188,00 кг - нетто) за маршрутом від First Ave, Sutton Coldfield B76 ІBA, United Kingdom, ELEY Ltd Birmingham, на адресу розвантаження вул. Набережна буд. 2а, м. Вишгород Київської області.

Вказана заявка підписана замовником та скріплена печатками сторін, отже належним чином підтверджує узгодження замовником та експедитором (виконавцем) всіх необхідних умов перевезення та прийняття вказаної заявки до виконання відповідачем.

.

Відповідно до частини 1 статті 932 Цивільного кодексу України експедитор має право залучити до виконання своїх обов`язків інших осіб.

Згідно статті 4 Закону України «Про транспортно-експедиторську діяльність» експедитори для виконання доручень клієнтів можуть укладати договори з перевізниками, портами, авіапідприємствами, судноплавними компаніями тощо, які є резидентами або нерезидентами України.

Відповідно до частини 5 статті 9 Закону України «Про транспортно-експедиторську діяльність» у разі залучення експедитором до виконання його зобов`язань за договором транспортного експедирування іншої особи у відносинах з нею експедитор може виступати від свого імені або від імені клієнта.

Умовами пункту 5.16 Договору сторони передбачили, що експедитор має право залучати третіх осіб до виконання своїх обов`язків за цим договором та укладати з ними договори від свого імені, при цьому експедитор відповідає за їх дії як за свої власні.

Так, відповідачем як експедитором був укладений з Товариством з обмеженою відповідальністю «АТЗТ ТРАНССЕРВІС» Договір транспортного перевезення вантажів міжнародного сполучення №РН-7182 від 10.07.2017.

В свою чергу, як вбачається матеріалів справи, Товариством з обмеженою відповідальністю «АТЗТ ТРАНССЕРВІС» укладено Договір №3/34 з організації перевезення вантажів автомобільним транспортом у міжнародному, міжміському та міському сполученні з Фізичною особою-підприємцем Ємельяновим Антоном Олександровичем від 15.02.2021.

Поряд з цим, 31.01.2017 року між ФОП Ємельяновим Антоном Олександровичем та Услугі Транспортове, Крайове і Мендзінародове ораз Хандель Вечорек Богуміла ( Uslugi Transportowe Krajowe і Miedzynarodowe oraz Handel Wieczorek Bogumila) було укладено Договір №TIR-14/02-17-P про надання транспортних послуг з перевезення вантажів автомобільним транспортом у міжнародному сполученні.

Суд зазначає, що перелік документів, що підтверджують приймання вантажу до транспортування визначено статтею 9 Закону України «Про транспортно-експедиторську діяльність».

Так, відповідно до частин 11, 12 статті 9 Закону України «Про транспортно-експедиторську діяльність» перевезення вантажів супроводжується товарно-транспортними документами, складеними мовою міжнародного спілкування залежно від обраного виду транспорту або державною мовою, якщо вантажі перевозяться в Україні. Такими документами можуть бути: авіаційна вантажна накладна (Air Waybill);міжнародна автомобільна накладна (CMR); накладна СМГС (накладна УМВС); коносамент (Bill of Lading); накладна ЦІМ (CIM); вантажна відомість (Cargo Manifest); інші документи, визначені законами України.

Факт надання послуги при перевезенні підтверджується єдиним транспортним документом або комплектом документів (залізничних, автомобільних, авіаційних накладних, коносаментів тощо), які відображають шлях прямування вантажу від пункту його відправлення до пункту його призначення.

Відповідно до статті 6 Закону України «Про транзит вантажів», який визначає засади організації та здійснення транзиту вантажів авіаційним, автомобільним, залізничним, морським і річковим транспортом через територію України, транзит вантажів супроводжується товарно-транспортною накладною, складеною мовою міжнародного спілкування.

Залежно від обраного виду транспорту такою накладною може бути авіаційна вантажна накладна (AirWaybill), міжнародна автомобільна накладна (CMR), накладна УМВС (СМГС), накладна ЦІМ (СІМ), накладна ЦІМ/УМВС (CIM/SMGS, ЦИМ/СМГС), коносамент (Bill of Lading). Крім цього, транзит вантажів може супроводжуватися (за наявності) рахунком-фактурою (Invoice) або іншим документом, що вказує вартість товару, пакувальним листком (специфікацією), вантажною відомістю (Cargo Manifest), книжкою МДП (Carnet TIR), книжкою АТА (Carnet ATA). При декларуванні транзитних вантажів відповідно до митного законодавства України до органів доходів і зборів подається вантажна митна декларація (ВМД) або накладна УМВС (СМГС), накладна ЦІМ (СІМ), накладна ЦІМ/УМВС (CIM/SMGS, ЦИМ/СМГС), книжка МДП (Carnet TIR), книжка АТА (Carnet ATA), необхідні для здійснення митного контролю.

Поряд із цим перевезення небезпечних вантажів територією України здійснюються відповідно до вимог Законів України «Про перевезення небезпечних вантажів» від 6 квітня 2000 № 1644-ІІІ, а також Європейської угоди про Міжнародне дорожнє перевезення небезпечних вантажів (ДОПНВ) від 26.05.2000, до якої України приєдналася відповідно до Закону України від 17 лютого 2009 року № 1727-VI із застереженням.

З матеріалів справи вбачається, що міжнародне перевезення вантажу відповідно до Заявки №1 від 15.02.2021 до Договору №GC-015461 здійснювалось транспортним засобом перевізника ФОП Ємельянова Антона Олександровича, - автомобілем з напівпричепом державний реєстраційний номер НОМЕР_1 /НОМЕР_1.

Завантаження товару (боєприпаси, 66 картонних коробок розміром 41*17,5*15 см на одній палеті) на автомобільний транспорт перевізника ФОП Ємельянова Антона Олександровича від компанії-продавця ELEY Ltd за її місцем знаходження: First Ave, Sutton Coldfield B76 ІВА, Бірмінгем, Велика Британія, відбулося 16 лютого 2021 року відповідно до товаросупровідних документів, а саме декларації відправника небезпечних вантажів (DGN) № 22919, пакувального листа та рахунку (інвойсу) на вантаж № 22919 від 21.01.2021, копії яких наявні в матеріалах справи.

Враховуючи зазначені приписи чинного законодавства, надана позивачем декларація є належним та допустимим доказом надання експедитором послуг перевезення вантажу, зокрема, в частині прийняття вантажу до перевезення.

Вартість отриманого до перевезення вантажу відповідно до інвойсу №22919 від 21.02.2021 становить 15 445,00 Євро.

Відповідно до пункту 3.2 Договору експедитор організовує та контролює транспортування вантажу, прийом/видачу вантажу в/з місц(ь) відвантаження та перевалки, вантажно-розвантажувальні роботи, зберігання вантажу, тощо.

Стаття 14 Закону України «Про транспортно-експедиторську діяльність» встановлює, що:

- експедитор відповідає перед клієнтом за кількість місць, вагу, якщо проводилося контрольне зважування у присутності представника перевізника, що зафіксовано його підписом, належність упаковки згідно з даними товарно-транспортних документів, що завірені підписом представника перевізника, якщо інше не встановлено договором транспортного експедирування;

- за невиконання або неналежне виконання обов`язків, які передбачені договором транспортного експедирування і цим Законом, експедитор і клієнт несуть відповідальність згідно з Цивільним кодексом України, іншими законами та договором транспортного експедирування;

- експедитор несе відповідальність за дії та недогляд третіх осіб, залучених ним до виконання договору транспортного експедирування, у тому ж порядку, як і за власні дії.

Експедитор і замовник несуть один перед одним майнову відповідальність за невиконання або неналежне виконання своїх зобов`язань за цим договором відповідно до чинного законодавства України та правил і звичаїв, що діють на транспорті. Сторони несуть відповідальність одна перед одною за збитки, пов`язані з виконанням зобов`язань за цим договором. Розмір збитків, за який сторона цього договору вимагає відшкодування, має бути документально обґрунтованим (пункт 5.1, 5.2 Договору).

Відповідно до пункту 5.3 Договору при наданні замовникові послуг, передбачених цим Договором, відповідальність експедитора за пошкодження/втрату/загублення вантажу обмежується лімітами (межами) відповідальності, встановленими для фактичних перевізників згідно з Міжнародною конвенцією з уніфікації деяких правил, що стосуються коносаментів, 1924 р. (Гаазькі правила); Брюссельським протоколом 1968 р. щодо перегляду Гаазьких правил про коносаменти 1921 р. (Правила Гаага-Вісбі), Конвенцією Організації Об`єднаних Націй про морське перевезення вантажів 1978 року, а також законодавством України, що встановлює відповідальність перевізника, - для морського та мультимодального перевезення вантажів; Конвенцією про договір міжнародного дорожнього перевезення вантажів, зміненою Протоколом від 05.07.1978 р., Митною Конвенцією про міжнародні перевезення вантажів з використанням книги МДП - для наземного перевезення вантажів; Конвенцією про міжнародні залізничні перевезення (КОТІФ) у редакції Протоколу від 03.06.1999 р. - для залізничного перевезення; Конвенцією про уніфікацію деяких правил міжнародних повітряних перевезень 28.06.1999 р. - для авіа перевезення.

Як вбачається із матеріалів справи, під час організації відповідачем перевезення вантажу (66 картонних коробок розміром 41*17,5*15 см на одній палеті) відповідно до Заявки №1 від 15.02.2021 до договору №GC-015461 на території країни Велика Британія 17 лютого 2021 року сталася крадіжка вантажу, а саме - однієї палети вагою 1188,00 кг.

Крадіжка сталася з автомобілю перевізника ФОП Ємельянова А.О., реєстраційний номер НОМЕР_1/НОМЕР_1 в 100-150 метрах від місця завантаження під час виконання водієм перевізника паузи для відпочинку, куди було викликано поліцію та яка провела слідчі дії у напівпричепі. За фактом повідомлення про правопорушення поліцією Західного Йоркширу було відкрито кримінальну справу за №20ВЕ/46251L/21.

Зокрема, про настання зазначених обставин щодо крадіжки належного замовнику вантажу з автомобіля перевізника експедитора позивача було повідомлено відповідачем листом №SIEV0005867 від 26.02.2021.

Як зазначено позивачем в позовній заяві, в порушення умов Договору прийнятий до перевезення вантаж відповідачем не було доставлено за вказаною в заявці адресою та не передано вантажоотримувачу, в зв`язку з чим позивач звернувся до відповідача з претензією б/н від 01.03.2021 про сплату на підставі пунктів 5.1, 5.2 Договору та статей 526, 525 Цивільного кодексу України суми збитків у розмірі 15 445,00 Євро, що в гривневому еквіваленті становить 522073,43 грн.

При цьому факт надсилання претензії на адресу відповідача та отримання її останнім 25.03.2021 підтверджується наданими позивачем копіями опису вкаладення в цінний лист від 09.03.2021, наладної № 5007102297213 від 09.03.2021 та витягом з офіційного сайту АТ «Укрпошта» щодо відстеження пересилання поштового відправлення № 5007102297213.

Проте, зазначена претензія залишена відповідачем без відповіді та задоволення.

Таким чином, за твердженням позивача, відповідач як експедитор не виконав свої зобов`язання за Договором та Заявкою № 1 від 15.02.2021 щодо належної організації перевезення та доставки вантажу до місця вивантаження та передачі вантажоотимувачу, що в свою чергу, призвело до понесення позивачем збитків у розмірі дійсної вартості втраченого вантажу в сумі 15 445,00 Євро, що в гривневому еквіваленті становить 522 073,43 грн., та стало підставою для звернення до суду з даним позовом.

За приписами статті 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого майнового права та інтересу.

У відповідності до статті 124, пунктів 2, 3, 4 частини 2 статті 129 Конституції України, статей 2, 7, 13 Господарського процесуального кодексу України основними засадами судочинства є рівність всіх учасників судового процесу перед законом та судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно зі статтею 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Суд наголошує, що відповідно до статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Таким чином обов`язок доказування, а отже і подання доказів відповідно до статті 74 Господарського процесуального кодексу України, покладено саме на сторони та інших учасників судового процесу, а тому суд лише створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.

Суд звертає увагу, що відповідно до статті 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Доказів визнання недійсним чи розірвання Договору на транспортно - експедиторське обслуговування №GC-015461 від 15.02.2021 та/або окремих положень суду також не надано.

Будь-які заперечення щодо порядку та умов укладення спірного Договору на час його підписання та на протязі виконання з боку сторін відсутні.

Суд зазначає, що згідно з частинами першою, третьою статті 314 Господарського кодексу України перевізник несе відповідальність за втрату, нестачу та пошкодження прийнятого до перевезення вантажу, якщо не доведе, що втрата, нестача або пошкодження сталися не з його вини. За шкоду, заподіяну при перевезенні вантажу, перевізник відповідає, серед іншого, у разі втрати або нестачі вантажу - в розмірі вартості вантажу, який втрачено або якого не вистачає.

Згідно з ст. 934 ЦК України за порушення обов`язків за договором транспортного експедирування експедитор відповідає перед клієнтом відповідно до глави 51 цього Кодексу.

Відповідно до статті 920 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов`язань, що випливають із договору перевезення, сторони несуть відповідальність, встановлену за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами).

Перевізник відповідає за збереження вантажу, багажу, пошти з моменту прийняття їх до перевезення та до видачі одержувачеві, якщо не доведе, що втрата, нестача, псування або пошкодження вантажу, багажу, пошти сталися внаслідок обставин, яким перевізник не міг запобігти та усунення яких від нього не залежало. Перевізник відповідає за втрату, нестачу, псування або пошкодження прийнятих до перевезення вантажу, багажу, пошти у розмірі фактичної шкоди, якщо не доведе, що це сталося не з його вини (стаття 924 Цивільного кодексу України).

За змістом наведених норм обсяг відповідальності перевізника за договором перевезення може бути погоджений сторонами у відповідному договорі і не повинен суперечити положенням чинного законодавства.

Згідно з правовою позицією, викладеною у постанові Верховного Суду від 17.05.2018 у справі № 907/603/17, вищевказані норми передбачають принцип винності в разі відповідальності перевізника за втрату, нестачу, псування й ушкодження вантажу, який є загальним для всіх видів транспорту. Перевізник несе відповідальність за нестачу, втрату, псування й ушкодження вантажу лише у випадках, коли він винен у несхоронності вантажу. При цьому обов`язок доведення своєї невинуватості лежить на ньому.

Так, умовами Договору передбачена відповідальність сторін за неналежне його виконання, зокрема, згідно пунктів 5.1, 5.2 експедитор і замовник несуть один перед одним майнову відповідальність за невиконання або неналежне виконання своїх зобов`язань за цим договором відповідно до чинного законодавства України та правил і звичаїв, що діють на транспорті. Сторони несуть відповідальність одна перед одною за збитки, пов`язані з виконанням зобов`язань за цим договором.

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про автомобільний транспорт" міжнародним перевезенням визнається перевезення вантажів автомобільним транспортом з перетином державного кордону. Організацію міжнародних перевезень вантажів здійснюють перевізники відповідно до міжнародних договорів України з питань міжнародних автомобільних перевезень (ст. 53 Закону вказаного Закону).

Одним із основних міжнародних документів, який регулює відносини сторін при виконанні міжнародних перевезень вантажів автотранспортом, є Конвенція про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів, підписана в Женеві 19 травня 1956р (далі - Конвенція).

За приписами статті 9 Конституції України та статті 19 Закону України „Про міжнародні договори України" чинні міжнародні договори України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства і застосовуються у порядку, передбаченому для норм національного законодавства. Якщо міжнародним договором України, який набрав чинності в установленому порядку, встановлено інші правила, ніж ті, що передбачені у відповідному акті законодавства України, то застосовуються правила міжнародного договору.

Законом України „Про приєднання України до Конвенції про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів" закріплено, що Україна приєдналася до зазначеної Конвенції, а згідно листа Міністерства закордонних справ України від 16.05.2007 № 72/14-612/1-1559 „Щодо набуття чинності міжнародними договорами" ця Конвенція набрала чинності для України 17 травня 2007 року.

Згідно ст. 1 Конвенція застосовується до будь-якого договору автомобільного перевезення вантажів транспортними засобами за винагороду, коли зазначені в договорі місце прийняття вантажу для перевезення і місце, передбачене для доставки, знаходяться у двох різних країнах, з яких принаймні одна є договірною, незважаючи на місце проживання і громадянство сторін.

Тлумачення цього положення дає підстави зробити висновок, що якщо договір перевезення передбачає, що місце завантаження і місце доставки знаходяться на території різних країн, Конвенція застосовуватиметься до відносин сторін за договором і тоді, коли з якихось причин (розірвання договору, заборона експорту) вантаж не перетнув кордон країни-відправника.

Тому, враховуючи, що обставини даного спору виникли з Договору на транспортно - експедиторське обслуговування в міжнародному перевезенні вантажу автомобільним транспортом, в якому у відносинах з замовником (позивачем) відповідач виступав в якості експедитора, яким із залученням до виконання умов правочину третіх осіб здійснювалось перевезення вантажу, а зникнення вантажу відбулась на території іншої держави, то на спірні правовідносини сторін поширюються положення Конвенції про договір міжнародного дорожнього перевезення вантажів, що підписана в Женеві 19.05.1956 р.

З врахуванням статті 9 Конституції України та статті 19 Закону України „Про міжнародні договори України", статті 4 Господарського процесуального кодексу України до спірних правовідносин застосовуються положення Конвенції про договір міжнародного дорожнього перевезення вантажів, які мають пріоритет над правилами, передбаченими законодавством України.

Стаття 4 Конвенції передбачає, що Договір перевезення підтверджується складанням вантажної накладної, зокрема, наданою сторонами декларації відправника. небезпечних вантажів, якою підтверджується прийняття вантажу до перевезення.

При цьому підставою даного позову є посилання позивача на факт невиконання експедитором обов`язків за Договором з передачі вантажу вантажоотримувачу внаслідок крадіжки, що сталася на території Великобританії з вини відповідача, який, як стверджує позивач, не забезпечив збереження вантажу при перевезенні.

Статтею 3 Конвенції закріплено, що транспортер відповідає, як за свої власні дії чи недогляд, за дії і недогляд своїх агентів і всіх інших осіб, послуги яких він використовує для виконання перевезення, коли ці агенти чи особи виконують покладені на них обов`язки.

Так, згідно частини 1 статті 17 Конвенції про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів перевізник несе відповідальність за повну чи часткову втрату вантажу або за його ушкодження, що сталися з моменту прийняття вантажу для перевезення і до його доставки, а також за будь-яку затримку доставки.

Згідно частини 2 статті 17 Конвенції перевізник звільняється від відповідальності, якщо втрата вантажу, його ушкодження чи затримка його доставки стались внаслідок дій або недогляду позивача, внаслідок інструкцій позивача, не викликаних діями або недоглядом з боку перевізника, внаслідок дефекту вантажу чи внаслідок обставин, уникнути яких перевізник не міг і наслідки яких він не міг відвернути.

Згідно частини 1 статті 18 Конвенції тягар доказу того, що втрата вантажу, його ушкодження чи затримка доставки викликані обставинами, зазначеними в пункті 2 статті 17, лежить на перевізнику.

Тобто, Конвенція закріплює презумпцію вини перевізника у випадку повної чи часткової втрати вантажу, його пошкодження чи прострочення доставки. Цей принцип, закріплений і у внутрішньому законодавстві України, зокрема, згідно зі ст. 14 Закону України "Про транспортно-експедиторську діяльність" за невиконання або неналежне виконання обов`язків, які передбачені договором транспортного експедирування і цим Законом, експедитор і клієнт несуть відповідальність згідно з Цивільним кодексом України, іншими законами та договором транспортного експедирування. Експедитор несе відповідальність за дії та недогляд третіх осіб, залучених ним до виконання договору транспортного експедирування, у тому ж порядку, як і за власні дії.

Згідно із частинами 1, 4 ст. 23 Конвенції перевізник зобов`язаний компенсувати повну або часткову втрату вантажу, така компенсація розраховується на підставі вартості вантажу в місці і під час прийняття його для перевезення. Крім того, підлягають відшкодуванню: плата за перевезення, мито, а також інші платежі, пов`язані з перевезенням вантажу, цілком у випадку втрати всього вантажу й у пропорції, що відповідає розміру збитку, при частковій втраті; інший збиток відшкодуванню не підлягає.

Вартість вантажу визначається на підставі біржового котирування чи, за відсутності такого, на підставі поточної ринкової ціни, чи, за відсутності біржового котирування або поточної ринкової ціни, на підставі звичайної вартості товару такого ж роду і якості. Однак розмір відшкодування не може перевищувати 8,33 розрахункових одиниць за кілограм відсутньої ваги брутто.

При цьому, згідно з частиною 7 статті 23 Конвенції розрахунковою одиницею, зазначеною в цій Конвенції, є одиниця спеціальних прав запозичення, визначена Міжнародним валютним фондом. Сума, зазначена в пункті 3 цієї статті, перераховується в національну валюту держави, суд якої розглядає відповідну справу, на підставі вартості цієї валюти станом на дату винесення рішення чи на дату, погоджену сторонами.

Наразі, доводячи розмір понесених збитків у сумі 522 073,43 грн. позивач посилається на рахунок (інвойс) на вантаж №22919 від 21.02.2021, а також на Меморіальний ордер №57287278 від 17.02.2020 про купівлю валюти у розмірі 15 445,00 євро, що відповідає вартості товару.

У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема відшкодування збитків (п. 4 ч. 1 статті 611 ЦК України).

Статтею 224 Господарського кодексу України передбачено, що учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов`язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб`єкту, права або законні інтереси якого порушено. Під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов`язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

Згідно з приписами статті 225 Господарського кодексу України до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються: вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб`єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов`язання другою стороною; неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов`язання другою стороною; матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом.

За змістом ст. 22 Цивільного кодексу України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. При цьому збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода). Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі.

Відтак, за загальним принципом цивільного права особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.

Відшкодування збитків є видом відповідальності учасників цивільних правовідносин за шкоду, яка є негативним наслідком правопорушення. При цьому враховано, що збиток - це грошова оцінка шкоди, яка підлягає відшкодуванню за неможливості, недоцільності або у разі відмови потерпілого від відшкодування шкоди в натурі.

Для застосування такої міри відповідальності, як відшкодування збитків, потрібна наявність повного складу цивільного правопорушення: протиправна поведінка, дія чи бездіяльність особи; наявність збитків; причинний зв`язок між протиправною поведінкою та збитками; вина правопорушника. За відсутності хоча б одного із цих елементів цивільна відповідальність не настає.

Таким чином, позивач повинен довести факт заподіяння йому збитків, розмір зазначених збитків та докази невиконання зобов`язань та причинно-наслідковий зв`язок між невиконанням зобов`язань та заподіяними збитками. При визначенні розміру збитків, заподіяних порушенням господарських договорів, береться до уваги вид (склад) збитків та наслідки порушення договірних зобов`язань для підприємства. Відповідачу ж потрібно довести відсутність його вини у спричиненні збитків позивачу.

Вина експедитора у порушенні договору транспортного експедирування презюмується та не підлягає доведенню замовником.

Предметом позову у цій справі є стягнення з відповідача як експедитора збитків, завданих втратою вантажу під час міжнародного перевезення автомобільним транспортом за спірним Договором.

Суд зазначає, що вирішуючи спори про стягнення заподіяних збитків, господарський суд повинен з`ясувати правові підстави покладення на винну особу зазначеної майнової відповідальності. Позивач повинен довести факт заподіяння йому збитків та їх розмір. При визначенні розміру збитків, заподіяних порушенням господарських договорів, береться до уваги вид (склад) збитків та наслідки порушення зобов`язань.

Під збитками у цьому випадку розуміються понесені позивачем (ТОВ «МАТСН») матеріальні витрати у ході виконання відповідачем як експедитором замовлення, зумовлені неналежним виконанням останнім обов`язку з перевезення та доставки ввіреного вантажу.

Так, як вже було зазначено вище, ТОВ "МАТСН" як замовник спірного перевезення перебуває у договірних правовідносинах з ТОВ «ДСВ Логістика», яке є експедитором перевезення на підставі Договору на транспортно - експедиторське обслуговування №GC-015461 від 15.02.2021 та Заявки № 1 на організацію міжнародного перевезення від 15.02.2021 та, за приписами ст. 932 ЦК України та ст. 14 Закону України "Про транспортно-експедиторську діяльність", несе відповідальність за вибір третіх осіб, залучених експедитором до виконання зобов`язань перед замовником. Безпосереднім виконавцем спірного перевезення є ФОП Ємельянов А.О., залучений Товариством з обмеженою відповідальністю «АТЗТ ТРАНССЕРВІС» на виконання умов договору транспортного перевезення вантажів №RН-7182 від 10.07.2017, укладеного між ТОВ «АТЗТ ТРАНССЕРВІС» та відповідачем, зокрема, з автомобіля перевізника ФОП Ємельянова А.О. було викрадено належний позивачеві товар.

Разом з цим, судом під час розгляду справи згідно наданих відповідачем разом з відзивом доказів, зокрема, листів поліції Західного Йоркширу від 08.07.2021 та 12.07.2021, отриманих електронною поштою ТОВ «ДСВ Логістика», встановлено, що викрадений товар, який перевозився перевізником експедитора, було знайдено поліцією Західного Йоркширу та було повернуто компанії-продавцю ELEY Ltd Birmingham за її місцезнаходженням: First Ave, Sutton Coldfield B76 ІBA, United Kingdom, з можливістю подальшого транспортування до ТОВ «МАТСН» як покупця товару та замовника експедиторських послуг. Наведене підтверджується наявними в матеріалах справи копіями електронного листування відповідача з поліцією Західного Йоркширу, а також копією свідчення Детектива-констебля поліції Західного Йоркширу Джеймі Хадсона від 30.04.2021.

Окрім цього відповідачем на запит останнього щодо надання додаткових документів на підтвердження факту повернення знайденого товару продавцю отримано від поліції Західного Йоркширу електронною поштою лист від 02.09.2021, з доданим до нього рапортом від 30.04.2021 про передання знайденого поліцією викраденого товару для повернення продавцю ELEY Ltd Birmingham з переліком одиниць вантажу та зазначенням даних водія, яким здійснювалось повернення на автомобілі, наданому ELEY Ltd Birmingham. Додатково поліцією Західного Йоркширу надано засвідчену поліцією копію квитанції від 30.04.2021 про приймання товару, згідно якої вантаж прийнято водієм для доставки відправнику у повному обсязі.

Заперечень щодо факту та дати повернення товару продавцеві ELEY Ltd Birmingham від позивача до суду не надходило.

Таким чином, оскільки наявними в матеріалах доказами підтверджується, що спірний вантаж було знайдено та повернуто продавцю ELEY Ltd Birmingham за місцем його знаходження, наведене спростовує покладені в основу даного позову твердження позивача про те, що вантаж вартістю 15 445,00 євро - 66 картонних коробок на 1 палеті вагою 1188,00 кг був втрачений, чим позивачеві завдано матеріальні збитки.

Статтею 623 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник, який порушив зобов`язання, має відшкодувати кредиторові завдані цим збитки. Розмір збитків, завданих порушенням зобов`язання, доказується кредитором.

Згідно ч.1 ст.2 ГПК України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Статтею 20 Господарського кодексу України передбачено, що кожний суб`єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів.

Відповідно до ст. 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Встановивши наявність у особи, яка звернулася з позовом, суб`єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, про захист яких подано позов, суд з`ясовує наявність чи відсутність факту порушення або оспорення і відповідно ухвалює рішення про захист порушеного права або відмовляє позивачу у захисті, встановивши безпідставність та необґрунтованість заявлених вимог.

Розпорядження своїм правом на захист є диспозитивною нормою цивільного законодавства, яке полягає у наданні особі, яка вважає свої права порушеними, невизнаними або оспорюваними, можливості застосувати способи захисту, визначені законом або договором.

Виходячи зі змісту ст.ст.15, 16 Цивільного кодексу України та ст. 20 Господарського кодексу України застосування певного способу судового захисту вимагає доведеності належними доказами сукупності таких умов: наявності у позивача певного суб`єктивного права (інтересу); порушення (невизнання або оспорювання) такого права (інтересу) з боку відповідача; належності обраного способу судового захисту (адекватність наявному порушенню та придатність до застосування як передбаченого законодавством), і відсутність (недоведеність) будь-якої з означених умов унеможливлює задоволення позову.

Суд наголошує, що одним з основних принципів господарського судочинства є принцип змагальності. Названий принцип полягає в тому, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається на підтвердження чи заперечення вимог.

Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний.

Подібний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 07.07.2021 у справі №916/2620/20, від 04.12.2019 у справі №917/2101/17, від 18.11.2019 у справі №902/761/18 та від 23.10.2019 у справі №917/1307/18.

Вимоги, як і заперечення на них, за загальним правилом обґрунтовуються певними обставинами та відповідними доказами, які підлягають дослідженню, зокрема, перевірці та аналізу. Все це має бути проаналізовано судом як у сукупності (в цілому), так і кожен доказ окремо, та відображено у судовому рішенні.

Статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" встановлено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Так, у рішенні Європейського суду з прав людини від 23.08.2016 у справі "Дж. К. та Інші проти Швеції" ("J.K. AND OTHERS v. SWEDEN") наголошено, що "у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування "поза розумним сумнівом ("beyond reasonable doubt"). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням "балансу вірогідностей". …Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри".

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 01.12.2020 у справі №904/1103/20 та від 25.06.2020 у справі №924/266/18.

Стандарт доказування "вірогідність доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати саме ту їх кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.

Відповідно до статті 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.

В п. 53 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Федорченко та Лозенко проти України" від 20.09.2012 року зазначено, що при оцінці доказів суд керується критерієм доведення "поза розумним сумнівом". Тобто, аргументи сторони мають бути достатньо вагомими, чіткими та узгодженими.

Враховуючи вищевикладене, за результатом оцінки судом наданих сторонами доказів та матеріалів справи в сукупності, наявні у справі справи матеріали розцінюються судом як належні, достатні та достовірні у розумінні положень ст.ст. 73, 76, 77, 79 ГПК України докази, на підставі яких встановлено факт повернення продавцеві переданого позивачем для перевезення відповідачеві як експедитору товару.

У зазначеному аспекті суд враховує, що позивачем під час розгляду даної справи не надано суду доказів, які б свідчили про те, що на час розгляду даної справи спірний вантаж є втраченим, а також доказів неможливості його подальшого транспортування до ТОВ «МАТСН» як покупця товару, а тому, за висновками суду, факт наявності у позивача збитків у загальній сумі 522 073,43 грн. внаслідок втрати під час перевезення спірного вантажу матеріалами справи не підтверджується.

При цьому суд відзначає, що предметом позовних вимог ТОВ «МАТСН» є вимога позивача про стягнення з відповідача прямих збитків у розмірі вартості втраченого товару на суму 522 073,43 грн., яку позивач за змістом позовної заяви обґрунтовує з посиланням на норми статей 22, 314 Цивільного кодексу України та статей 224, 225, 314 Господарського кодексу України, якими регламентовано порядок та умови відшкодування збитків (шкоди) особою, відповідальною за порушення господарського зобов`язання.

Водночас, факт знаходження поліцією викраденого товару та повернення його на склад компанії-продавця був встановлений судом за поданими відповідачем доказами (зокрема, на підставі листів поліції Західного Йоркширу) вже під час розгляду даної справи та після подання позивачем позовної заяви до суду 01.07.2021.

Отже, на момент розгляду судом даної справи збитки внаслідок втрати (викрадення) вантажу у позивача відсутні.

В свою чергу, за змістом принципу диспозитивності господарського судочинства, закріпленого у статті 14 ГПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Так, під предметом позову розуміється певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення. Підставу позову становлять обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу.

Частиною третьою статті 46 Господарського процесуального кодексу України встановлено право позивача на зміну предмета або підстави позову шляхом подання письмової заяви до закінчення підготовчого засідання.

Відповідно до частини 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Проте, позивач своїм правом, наданим йому статтею 46 Господарського процесуального кодексу України щодо зміни предмета або підстав позову не скористався, від позивача станом на час винесення рішення до суду не надходило жодних заяв про зміну предмету або підстав позову.

При цьому одночасна зміна предмету та підстав позову не допускається.

Суд не може вийти за межі позовних вимог та в порушення принципу диспозитивності самостійно обирати правову підставу та предмет позову, отже за відсутності письмової заяви позивача про зміну вимоги, з якою він звернувся до відповідача, у суду в силу приписів статті 14 ГПК України відсутні підстави для самостійної зміни предмета спору та для виходу за межі позовних вимог.

З огляду на викладене, оскільки на момент розгляду даної справи фактичні обставини змінились та викрадений вантаж не є втраченим, отже матеріалами справи не підтверджується факт заподіяння збитків, стягнення яких є предметом даного позову згідно ст.ст. 224, 225, 310, 314 ГК України та ст.ст. 22, 934 ЦК України, суд приходить до висновку про недоведеність, відповідно, належними та допустимими доказами складу цивільного правопорушення у діях відповідача, у зв`язку з чим у суду відсутні підстави для задоволення позовних вимог в частині стягнення збитків в сумі 522 073,43 грн., які визначені позивачем як збитки за втрату (крадіжку) вантажу.

Відповідно до частини 1 статті 2 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Суди здійснюють правосуддя на основі Конституції і законів України та на засадах верховенства права (частина 1 статті 6 Закону України "Про судоустрій і статус суддів").

Аналіз практики Європейського суду з прав людини щодо застосування статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (див. рішення від 21 січня 1999 року в справі "ГарсіяРуїз проти Іспанії", від 22 лютого 2007 року в справі "Красуля проти Росії", від 5 травня 2011 року в справі "Ільяді проти Росії", від 28 жовтня 2010 року в справі "Трофимчук проти України", від 9 грудня 1994 року в справі "ХіроБалані проти Іспанії", від 1 липня 2003 року в справі "Суомінен проти Фінляндії", від 7 червня 2008 року в справі "Мелтекс ЛТД (MELTEX LTD) та ОСОБА_1 (MESROP MOVSESYAN) проти Вірменії" свідчить, що право на мотивоване (обґрунтоване) судове рішення є частиною загального права людини на справедливий і публічний розгляд справи та поширюється як на цивільний, так і на кримінальний процес.

Вимога пункту 1 статті 6 Конвенції щодо обґрунтовування судових рішень не може розумітись як обов`язок суду детально відповідати на кожен довід заявника. Стаття 6 Конвенції також не встановлює правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання в першу чергу національного законодавства та оцінки національними судами. Проте Європейський суд з прав людини оцінює ступінь умотивованості рішення національного суду, як правило, з точки зору наявності в ньому достатніх аргументів стосовно прийняття чи відмови в прийнятті саме тих доказів і доводів, які є важливими, тобто такими, що були сформульовані заявником ясно й чітко та могли справді вплинути на результат розгляду справи.

Відповідно до пункту 58 рішення Європейського суду з прав людини від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04) у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "РуїсТоріха проти Іспанії" (RuizTorija v. Spain) від 09.12.1994, серія A, № 303-A, пункт 29).

При цьому суд наголошує, що усі інші доводи та міркування сторін, окрім зазначених у мотивувальній частині рішення, взяті судом до уваги, однак не спростовують висновків суду та не суперечать дійсним обставинам справи і положенням чинного законодавства.

Рішення суду про задоволення позову може бути прийнято виключно у тому випадку, коли подані позивачем докази дозволять суду зробити чіткий, конкретний та безумовний висновок про обґрунтованість та законність вимог позивача.

У відповідності до пункту 1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 № 6 "Про судове рішення" рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з`ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі.

З огляду на вищенаведене, оскільки позивач не довів в розумінні статті 74 Господарського процесуального кодексу України ті обставини, на які він посилається як на підставу своїх позовних вимог, суд вважає за необхідне відмовити позивачу в задоволенні позову повністю з огляду на його необґрунтованість та недоведеність.

Відповідно до статті 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору покладаються на позивача.

Враховуючи вищевикладене та керуючись ст.ст. 73-80, 86, 129, 233, 236, 237, 238, 240, 241 Господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. В задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення (частина 1 статті 256 Господарського процесуального кодексу України).

Згідно частини 2 статті 256 Господарського процесуального кодексу України учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повний текст рішення складено та підписано 30 листопада 2022 року.

Суддя А.М. Селівон