Постанова

від 23.11.2022 по справі 357/4360/18

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

23 листопада 2022 року

м. Київ

справа № 357/4360/18

провадження № 61-7753св22

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Фаловської І. М.,

суддів: Ігнатенка В. М., Карпенко С. О., Мартєва С. Ю., Стрільчука В. А. (суддя-доповідач),

учасники справи:

позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Агрофірма «Матюші»,

відповідач - ОСОБА_1 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Агрофірми «Матюші» на ухвалу Київського апеляційного суду від 13 липня 2022 року у складі колегії суддів: Шебуєвої В. А., Мельника Я. С., Матвієнко Ю. О.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст заявлених вимог і судових рішень судів першої, апеляційної та касаційної інстанцій.

У квітні 2018 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Агрофірма «Матюші» (далі - ТОВ «Агрофірма «Матюші», Агрофірма) звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення збитків та штрафу за невиконання умов договору, посилаючись на те, що 05 липня 2014 року між ним та ОСОБА_1 було укладено договір оренди земельної ділянки, кадастровий номер 32204883500:03:002:0039, площею 2,1050 га строком на 10 років. 14 серпня 2017 року сторони уклали додаткову угоду до договору оренди землі, якою продовжили строк оренди на 19 років - до 2033 року. На виконання пунктів 7, 11 договору оренди Агрофірма виплатила відповідачу одноразовий платіж (бонус) у розмірі 5 000 грн та орендну плату в сумі 24 000 грн. Однак у грудні 2017 року ТОВ «Агрофірма «Матюші» стало відомо про існування іншого договору оренди тієї ж земельної ділянки, який укладено 29 грудня 2017 року між ОСОБА_1 та Товариством з додатковою відповідальністю «Шамраївський цукровий завод» (далі - ТДВ «Шамраївський цукровий завод»). Вказане грубе порушення відповідачем договірних зобов`язань призвело до неможливості використання Агрофірмою спірної землі за її цільовим призначенням та завдало їй збитків. Враховуючи викладене, ТОВ «Агрофірма «Матюші» просило стягнути з ОСОБА_1 на свою користь 108 503,12 грн, з яких: 29 000 грн - завдані збитки, 79 503,12 грн - штраф.

Рішенням Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 16 січня 2020 року позов задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Агрофірма «Матюші» 29 000 грн завданих збитків та 29 000 грн штрафу, а всього - 58 000 грн. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Агрофірма «Матюші» судовий збір у сумі 2 643 грн та витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 55 999,88 грн, всього - 58 642,88 грн. В задоволенні решти вимог відмовлено.

Рішення місцевого суду мотивоване тим, що преюдиційним рішенням Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 18 квітня 2019 року у справі № 357/11101/18, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 25 вересня 2019 року, визнано недійсним односторонній правочин, вчинений ОСОБА_1 , щодо дострокового розірвання договору оренди, укладеного між ОСОБА_1 та ТОВ «Агрофірма «Матюші»; визнано недійсним договір оренди землі від 29 грудня 2017 року, укладений між ОСОБА_1 та ТДВ «Шамраївський цукровий завод» щодо земельної ділянки, кадастровий номер 3220483500:03:002:0039, площею 2,1050 га; скасовано відповідні рішення про державну реєстрацію права оренди на спірну земельну ділянку. Уклавши з ТДВ «Шамраївський цукровий завод» договір оренди тієї ж самої земельної ділянки, ОСОБА_1 порушив взяті на себе зобов`язання перед ТОВ «Агрофірма «Матюші», що призвело до неможливості використання попереднім орендарем спірної землі за її цільовим призначенням та завдало йому збитків. Крім того, за порушення пункту 26 додаткової угоди від 14 серпня 2017 року до договору оренди землі від 05 липня 2014 року відповідач має сплатити позивачу штраф, сума якого підлягає зменшенню до розміру збитків на підставі частини третьої статті 551 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України).

Постановою Київського апеляційного суду від 12 серпня 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено. Рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 16 січня 2020 року скасовано та ухвалено нове судове рішення, яким позов залишено без задоволення.

Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що ОСОБА_1 належним чином виконував умови договору оренди від 05 липня 2014 року, а відтак, не може нести цивільно-правову відповідальність за заподіяння збитків позивачу. При цьому отримані відповідачем за умовами вказаного правочину грошові кошти не є збитками в розумінні положень статті 28 Закону України «Про оренду землі» та статті 22 ЦК України, оскільки виплачені позивачем добровільно і на підставі договірних правовідносин. Під час розгляду цієї справи ОСОБА_1 спростовував факт укладення між ним та ТДВ «Шамраївський цукровий завод» договору оренди, надавши висновок експерта від 06 лютого 2020 року № 18/20, згідно з яким підпис від імені орендодавця в договорі від 29 грудня 2017 року виконаний не відповідачем, а іншою особою.

Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 23 лютого 2022 року касаційну скаргу ТОВ «Агрофірма «Матюші» задоволено частково. Постанову Київського апеляційного суду від 12 серпня 2020 року скасовано, справу передано на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Судове рішення суду касаційної інстанції мотивоване тим, що предметом спору в цій справі є вимоги про стягнення збитків та штрафу за невиконання умов договору оренди землі, укладеного між ОСОБА_1 та ТОВ «Агрофірма «Матюші» щодо земельної ділянки, кадастровий номер 3220483500:03:002:0039, у зв`язку з укладенням відповідачем 29 грудня 2017 року договору оренди тієї ж самої земельної ділянки з ТДВ «Шамраївський цукровий завод». У справі № 357/11101/18 суди вже надавали правову оцінку правовідносинам сторін і встановили незаконність договору оренди землі від 29 грудня 2017 року, а також те, що законним користувачем земельної ділянки площею 2,1050 га є ТОВ «Агрофірма «Матюші». Проте апеляційний суд вдався до повторного встановлення обставин укладення ОСОБА_1 та ТОВ «Шамраївський цукровий завод» договору оренди від 29 грудня 2017 року без урахування частини четвертої статті 82 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України). Крім того, взявши до уваги висновок експерта від 06 лютого 2020 року № 18/20, який було складено після ухвалення місцевим судом рішення у справі, суд апеляційної інстанції не навів мотиви прийняття такого доказу. З огляду на викладене Верховний Суд в цій справі дійшов висновку про передачу справи на новий розгляд до апеляційного суду.

Постановою Київського апеляційного суду від 15 червня 2022 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 16 січня 2020 року - без змін. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Агрофірма «Матюші» витрати на правничу допомогу в суді апеляційної інстанції в розмірі 17 722,56 грн.

Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що висновки місцевого суду по суті вирішеного спору є правильними, підтверджуються наявними у справі доказами, яким суд дав належну правову оцінку. Доводи апеляційної скарги не спростовують цих висновків і не свідчать про порушення судом норм матеріального та процесуального права. Враховуючи складність справи, обсяг виконаної адвокатом роботи, виходячи з конкретних обставин справи, колегія суддів дійшла висновку про задоволення заяви ТОВ «Агрофірма «Матюші» і стягнення з відповідача на його користь 17 722,56 грн витрат, понесених на оплату професійної правничої допомоги в суді апеляційної інстанції.

У червні 2022 року ТОВ «Агрофірма «Матюші» подало до Київського апеляційного суду заяву про ухвалення додаткового рішення щодо розподілу судових витрат, в якій просило стягнути з ОСОБА_1 на свою користь понесені в суді касаційної інстанції витрати на професійну правничу допомогу, надану Адвокатським об`єднанням «Еверлігал» на підставі договору про надання правової допомоги від 22 грудня 2018 року № 18/12-06, додатку від 20 серпня 2020 року № 20/08/20-1 до нього, викладеного в додатковій угоді від 20 серпня 2020 року № 20/08/20-1, в розмірі 17 069,48 грн.

Заява мотивована тим, що постановою Київського апеляційного суду від 15 червня 2022 року стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Агрофірма «Матюші» витрати на правничу допомогу в суді апеляційної інстанції в розмірі 17 722,56 грн. Разом з тим апеляційцний суд не вирішив питання щодо розподілу витрат, понесених Агрофірмою під час касаційного перегляду постанови Київського апеляційного суду від 12 серпня 2020 року, за результатами якого справу було направлено на новий апеляційний розгляд.

Ухвалою Київського апеляційного суду від 13 липня 2022 року відмовлено в задоволенні заяви ТОВ «Агрофірма «Матюші» про ухвалення додаткового рішення.

Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що в заяві про ухвалення додаткового рішення ТОВ «Агрофірма «Матюші» просить стягнути з відповідача на свою користь витрати, понесені в суді касаційної інстанції на професійну правничу допомогу під час касаційного перегляду постанови Київського апеляційного суду від 12 серпня 2020 року. Однак ЦПК України не передбачено можливості вирішення апеляційним судом питання розподілу витрат, понесених в суді касаційної інстанції, в разі залишення рішення суду першої інстанції без змін. Так, за змістом пункту 4 частини першої статті 382 ЦПК України суд апеляційної інстанції здійснює новий розподіл судових витрат у випадку скасування або зміни судового рішення, а у випадку залишення рішення суду першої інстанції без змін апеляційний суд вправі здійснити лише розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи в суді апеляційної інстанції.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги.

У серпні 2022 року ТОВ «Агрофірма «Матюші» подало до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просило скасувати ухвалу Київського апеляційного суду від 13 липня 2022 року і направити справу (в частині вирішення вимог його заяви про ухвалення додаткового рішення) на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, посилаючись на порушення цим судом норм процесуального права.

На обґрунтування підстав касаційного оскарження судового рішення, передбачених абзацом 2 частини другої статті 389 ЦПК України, заявник вказав, що апеляційний суд безпідставно не врахував правовий висновок, викладений в постанові Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 травня 2020 року у справі № 530/1731/16-ц (провадження № 61-39028сво18), залишивши поза увагою те, що у випадку, якщо судом касаційної інстанції скасовано судове рішення з передачею справи на розгляд до суду апеляційної інстанції, то розподіл судових витрат здійснюється тим судом, який ухвалює остаточне рішення за результатами нового розгляду справи, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат.

Рух справи в суді касаційної інстанції.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 18 серпня 2022 року відкрито касаційне провадження в цій справі та витребувано її матеріали з Білоцерківського міськрайонного суду Київської області.

05 вересня 2022 року справа № 357/4360/18 надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 09 листопада 2022 року справу призначено до судового розгляду.

Позиція Верховного Суду.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку, зокрема ухвали суду апеляційної інстанції про відмову ухвалити додаткове рішення.

Згідно з абзацом 2 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги у межах, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Згідно з частинами першою, другою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Вказаним вимогам закону оскаржуване судове рішення апеляційного суду не відповідає.

Процесуальний порядок провадження у цивільних справах визначається ЦПК України та іншими законами України, якими встановлюється зміст, форма, умови виконання процесуальних дій, сукупність цивільних процесуальних прав і обов`язків суб`єктів цивільно-процесуальних правовідносин та гарантій їх реалізації.

За приписами частин першої, другої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 270 ЦПК України суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо судом не вирішено питання про судові витрати.

За загальним правилом у судовому рішенні повинні бути розглянуті всі заявлені вимоги, а також вирішено всі інші, в тому числі процесуальні питання. Неповнота чи невизначеність висновків суду щодо заявлених у справі вимог, а також окремих процесуальних питань, зокрема розподілу судових витрат, є правовою підставою для ухвалення додаткового судового рішення.

Додатковими судовими рішеннями є додаткове рішення, додаткова постанова чи додаткова ухвала, якими вирішуються окремі правові вимоги, котрі не вирішені основним рішенням, та за умови, якщо з приводу позовних вимог досліджувалися докази (для рішень, постанов) або вирішені не всі клопотання (для ухвал).

Крім того, додаткові рішення можуть прийматися, якщо судом при ухваленні основного судового рішення не визначено способу його виконання або не вирішено питання про судові витрати.

Додаткове судове рішення є невід`ємною складовою основного судового рішення.

Тобто додаткове рішення - це акт правосуддя, яким усуваються недоліки судового рішення, пов`язані з порушенням вимог щодо його повноти.

Порядок розподілу судових витрат вирішується за правилами, встановленими у статтях 141-142 ЦПК України.

Згідно з частинами першою, другою, тринадцятою статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Відповідно до підпунктів «б», «в» пункту 4 частини першої статті 382 ЦПК України постанова суду апеляційної інстанції складається, зокрема з резолютивної частини із зазначенням у ній нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, - у випадку скасування або зміни судового рішення; розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття (стаття 384 ЦПК України).

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу (пункт 3 частини першої статті 133 ЦПК України).

Згідно з статтею 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

В постанові Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 травня 2020 року у справі № 530/1731/16-ц (провадження № 61-39028сво18), на яку послався заявник в касаційній скарзі, міститься висновок про те, що згідно з підпунктом «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України постанова суду касаційної інстанції складається крім іншого, і з розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції. Таким чином, встановлено дискреційне повноваження суду зазначити в резолютивній частині судового рішення про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції. Порядок розподілу судових витрат вирішується за правилами, встановленими в статтях 141-142 ЦПК України. Статтею 141 ЦПК України передбачено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України передбачено, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Разом з тим, такий обов`язок у випадку передачі справи на новий судовий розгляд не покладено. Аналіз зазначених норм дає підстави для висновку, що у разі, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Разом із тим, у випадку, якщо судом касаційної інстанції скасовано судові рішення з передачею справи на розгляд до суду першої/апеляційної інстанції, то розподіл суми судових витрат здійснюється тим судом, який ухвалює остаточне рішення за результатами нового розгляду справи, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат.

В постанові Верховного Суду від 19 травня 2021 року у справі № 754/76/18 (провадження № 61-5100св21) зазначено, що у справі, яка переглядається, постановою Верховного Суду від 02 вересня 2020 року скасовано постанову апеляційного суду, прийняту 07 листопада 2018 року за результатами апеляційного перегляду справи № 754/76/18 та направлено справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. Тобто зміни судового рішення чи ухвалення нового рішення касаційним судом не відбулося. Постановою Київського апеляційного суду від 03 листопада 2020 року залишено без змін рішення Деснянського районного суду міста Києва від 20 лютого 2018 року у цій справі. Однак судом апеляційної інстанції, який ухвалив остаточне рішення за результатами нового розгляду справи, не було вирішено питання про розподіл між сторонами судових витрат, понесених у зв`язку з апеляційним та касаційним переглядом справи. Посилання апеляційного суду на те, що судові витрати, понесені позивачем у зв`язку з розглядом справи у суді касаційної інстанції, підлягають розподілу Верховним Судом в порядку, передбаченому статтею 270 ЦПК України, є помилковими та суперечать висновкам Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду, викладеним у постанові 18 травня 2020 року в справі № 530/1731/16-ц. З урахуванням наведеного, колегія суддів вважає, що касаційну скаргу необхідно задовольнити частково, оскаржену ухвалу апеляційного суду скасувати і направити справу до апеляційного суду, який не дав оцінки наданим позивачем доказам щодо наявності підстав для відшкодування понесених ним судових витрат та передчасно відмовив у задоволенні заяви про ухвалення додаткового рішення щодо розподілу судових витрат.

В ухвалі Великої Палати Верховного Суду від 19 січня 2022 року в справі № 500/2632/19 (провадження № 11-436апп21), якою відмовлено в задоволенні заяви про ухвалення додаткового судового рішення щодо розподілу судових витрат, вказано, що у справі, яка розглядається, суд касаційної інстанції скасував постанову суду апеляційної інстанції від 26 травня 2020 року та направив справу на новий апеляційний розгляд, за наслідками якого Восьмий апеляційний адміністративний суд постановою від 10 серпня 2021 року залишив без змін рішення суду першої інстанції від 03 лютого 2020 року про задоволення позовних вимог. Після набрання постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 10 серпня 2021 року законної сили позивач звернувся до суду касаційної інстанції з вимогою про здійснення розподілу судових витрат, сплачених ним за подання касаційної скарги на постанову суду апеляційної інстанції від 26 травня 2020 року. Велика Палата Верховного Суду вважає, що судові витрати, пов'язані з розглядом відповідної касаційної скарги, підлягають розподілу за результатами нового розгляду спору та ухвалення остаточного рішення, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат. При цьому слід зазначити, у справі, яка переглядається,остаточне судове рішення ухвалив суд апеляційної інстанції, а тому, враховуючи аналіз зазначеного вище законодавства, до цього суду і повинен звернутися позивач із заявою про ухвалення додаткового судового рішення щодо вирішення питання розподілу судових витрат, які він поніс у зв'язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції. З огляду на викладене відсутні підстави для задоволення заяви позивача. Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що у разі, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Разом з тим у випадку, якщо судом касаційної інстанції скасовано судові рішення з передачею справи на новий розгляд до суду першої чи апеляційної інстанції, то розподіл судових витрат здійснюється тим судом, який ухвалює остаточне рішення за результатами нового розгляду справи, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат. Аналогічні висновки висловлені, зокрема, в ухвалі Великої Палати Верховного Суду від 30 березня 2021 року у справі № 911/2390/18, постанові Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 травня 2020 року у справі № 530/1731/16-ц. Отже, Велика Палата Верховного Суду не вбачає передумов для використання її повноважень для вирішення в цій справі наведених вище судом питань, пов'язаних з розподілом судових витрат на різних стадіях розгляду справ, ухваленням додаткових судових рішень з огляду на те, що процесуальне законодавство надає достатні та чіткі механізми для суду, який розглядає справу в касаційному порядку, задля узгодження існуючої судової практики чи заповнення її прогалин.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги.

Таким чином, оскільки за результати нового розгляду цієї справи остаточне судове рішення (постанову від 15 червня 2022 року) ухвалив суд апеляційної інстанції, то саме на цей суд покладено обов`язок вирішити питання щодо розподілу судових витрат, понесених ТОВ «Агрофірма «Матюші» у зв`язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції.

У справі, яка переглядається, постановляючи оскаржувану ухвалу, апеляційний суд залишив поза увагою те, що судові витрати, пов`язані з розглядом відповідної касаційної скарги, підлягають розподілу за результатами нового розгляду справи та ухвалення остаточного рішення, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат.

Отже, доводи заявника про те, що висновки суду апеляційної інстанції суперечать правовому висновку, викладеному в постанові Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 травня 2020 року у справі № 530/1731/16-ц (провадження № 61-39028сво18), є обґрунтованими. Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду погоджується з наведеним в цій постанові правовим висновком і не вбачає підстав для відступлення від нього.

З огляду на викладене, висновки суду апеляційної інстанції про відсутність в нього повноважень для вирішення питання щодо розподілу судових витрат, понесених ТОВ «Агрофірма «Матюші» на стадії касаційного перегляду цієї справи, є помилковими. Не надавши оцінки доводам та доказам, на які заявник посилався як на підставу для відшкодування витрат на правничу допомогу в суді касаційної інстанції, апеляційний суд передчасно відмовив ТОВ «Агрофірма «Матюші» у задоволенні заяви про ухвалення додаткового рішення у справі.

За таких обставин оскаржувана ухвала не може вважатися законною та обґрунтованою.

У рішенні Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) у справі «Кузнєцов та інші проти Російської Федерації» зазначено, що одним із завдань вмотивованого рішення є продемонструвати сторонам, що вони були почуті, вмотивоване рішення дає можливість стороні апелювати проти нього, нарівні з можливістю перегляду рішення судом апеляційної інстанції. Така позиція є усталеною у практиці ЄСПЛ (рішення у справах «Серявін та інші проти України», «Проніна проти України») і з неї випливає, що ігнорування судом доречних аргументів сторони є порушенням статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

В оскаржуваному судовому рішенні суд апеляційної інстанції в достатній мірі не виклав мотиви, на яких воно базується, адже право на захист може вважатися ефективним тільки тоді, якщо зауваження сторін насправді «заслухані», тобто належним чином судом вивчені усі їх доводи, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення ЄСПЛ у справах «Мала проти України»; «Суомінен проти Фінляндії»).

Відповідно до пункту 1 частини третьої, частини четвертої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається заявник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 389 ЦПК України. Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

Враховуючи, що внаслідок неналежного дослідження та оцінки зібраних доказів апеляційним судом не встановлені фактичні обставини, які мають значення для правильного вирішення питання щодо розподілу судових витрат, ухвалене ним судове рішення не може вважатися законним і обґрунтованим, а тому підлягає скасуванню з передачею справи на новий апеляційний розгляд.

Під час нового розгляду суду належить врахувати викладене, розглянути справу в установлені законом розумні строки з додержанням вимог матеріального та процесуального права, дослідити і належним чином оцінити надані сторонами докази, дати правову оцінку доводам та запереченням сторін і ухвалити законне та справедливе судове рішення відповідно до встановлених обставин і вимог закону.

Керуючись статтями 400, 409, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Агрофірми «Матюші» задовольнити.

Ухвалу Київського апеляційного суду від 13 липня 2022 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

ГоловуючийІ. М. Фаловська Судді:В. М. Ігнатенко С. О. Карпенко С. Ю. Мартєв В. А. Стрільчук