Постанова

від 23.11.2022 по справі 611/791/18

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

23 листопада 2022 року

м. Київ

справа № 611/791/18

провадження № 61-15055св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Крата В. І.,

суддів: Антоненко Н. О. (суддя-доповідач), Дундар І. О., Краснощокова Є. В., Русинчука М. М.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - сільськогосподарське товариство з обмеженою відповідальністю «Старт»,

розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «Старт» на рішення Барвінківського районного суду Харківської області від 22 липня 2019 року в складі судді Андросова О. М. та постанову Харківського апеляційного суду від 09 вересня 2020 року в складі колегії суддів Яцини В. Б., Бурлака І. В., Хорошевського О. М.,

ВСТАНОВИВ :

Історія справи

Короткий зміст позовних вимог

У червні 2018 року ОСОБА_1 звернулася з позовом до СТОВ «Старт» про визнання правочину недійсним.

Позов мотивувала тим, що 20 червня 2006 року між ОСОБА_2 та СТОВ «Старт» було укладено договір оренди земельної ділянки площею 10,1702 га. ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 помер, а позивачка прийняла спадщину після його смерті та набула право власності на орендовану відповідачем земельну ділянку. Вказує, що в пункті 38 договору оренди землі сторони передбачили, що перехід права власності на орендовану земельну ділянку до іншої особи є підставою для зміни або розірвання договору, у зв`язку з чим вона звернулася до відповідача з вимогою розірвати договір оренди землі, однак відповідач повідомив її, що 17 червня 2014 року між СТОВ «Старт» та ОСОБА_2 було укладено додатковий договір, відповідно до умов якого сторони правочину внесли зміни до пункту 38 договору оренди землі, зазначивши, що перехід права власності на орендовану земельну ділянку до іншої особи не є підставою для зміни або розірвання цього договору.

Позивачка зазначила, що будь-яких інших договорів, окрім договору оренди земельної ділянки від 20 червня 2006 року ОСОБА_2 зі СТОВ «Старт» не укладав, а підпис на додатковому договорі від 17 червня 2014 року йому не належить.

З огляду на викладене ОСОБА_1 просила суд визнати недійсним додатковий договір від 17 червня 2014 року, укладений між ОСОБА_2 та СТОВ «Старт», який зареєстровано 21 червня 2014 року реєстраційною службою Барвінківського районного управління юстиції у Харківській області, до договору оренди земельної ділянки з кадастровим номером 6320483100:01:000:0140, площею 10,1702 га, розташованої на території Іллічівської сільської ради Барвінківського району Харківської області, від 20 червня 2006 року.

Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Барвінківського районного суду Харківської області від 22 липня 2019 року, залишеним без змін постановою Харківського апеляційного суду від 09 вересня 2020 року, позов задоволено та визнано недійсним додатковий договір від 17 червня 2014 року, укладений між ОСОБА_2 та СТОВ «Старт», який зареєстровано 21 червня 2014 року реєстраційною службою Барвінківського районного управління юстиції у Харківській області, до договору оренди земельної ділянки площею 10,1702 га, розташованої на території Іллічівської сільської ради Барвінківського району Харківської області з кадастровим № 6320483100:01:000:0140, від 20 червня 2006 року.

Судові рішення мотивовані тим, що ОСОБА_2 не мав волевиявлення на укладення оспорюваного правочину, оскільки підпис від його імені у графі «Орендодавець» виконано іншою особою. Суди також зробили висновок, що позивачка звернулась до суду з цим позовом у межах позовної давності, оскільки прийняла спадщину після смерті ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_2 , а позов у цій справі пред`явлено 14 серпня 2018 року. Апеляційний суд зазначив, що матеріали справи не містять доказів наявності у ОСОБА_2 примірника оспорюваного правочину та, відповідно, доказів обізнаності ОСОБА_1 як спадкоємиці орендодавця та нового власника земельної ділянки про факт порушення її прав до звернення 08 жовтня 2015 року до СТОВ «Старт» з вимогою розірвати договір оренди.

Суд апеляційної інстанції відхилив доводи відповідача про те, що після укладення оспорюваного додаткового договору орендодавець приймав орендну плату, у зв`язку з чим погодився з умовами додаткового договору, оскільки оспорюваним правочином вносились зміни виключно щодо права нового власника земельної ділянки вимагати розірвання договору оренди землі, а тому відсутні підстави для застосування положень статті 642 ЦК України про фактичне прийняття орендарем пропозиції укласти додатковий договір внаслідок отримання орендної плати.

Колегія суддів зазначила про власну обізнаність щодо практики суду касаційної інстанції про те, що:

непідписання договору його стороною свідчить про його неукладеність;

правочин, який не вчинено (договір, який не укладено), не може бути визнаний судом недійсним;

у випадку оспорювання самого факту укладення правочину такий факт може бути спростований не шляхом подання окремого позову про недійсність правочину, а під час вирішення спору про захист права, яке позивач вважає порушеним, шляхом викладення відповідного висновку про неукладеність договору в мотивувальній частині судового рішення;

пред`явлення позову про визнання такого правочину недійсним або неукладеним не відповідає критерію ефективності способу захисту порушеного права.

Разом із тим суд апеляційної інстанції зазначив, що одним із елементів принципу верховенства права є правова визначеність, яка не дотримується в ситуації, коли зміна практики касаційного суду щодо тлумачення ефективного способу захисту права буде застосовуватися судом апеляційної інстанції ретроспективно. Учасники справи за висновком колегії суддів у такому випадку наражаються на невиправдану необхідність повторно звертатися до суду для захисту своїх прав.

Суд апеляційної інстанції врахував, що постановою апеляційного суду Харківської області від 10 липня 2018 року в справі № 611/195/16-ц за позовом за позовом ОСОБА_1 до СТОВ «Старт» про розірвання договору оренди земельної ділянки саме з тих підстав, що додатковий договір, який є предметом спору у цій справі, не був підписаний орендарем, відмовлено у задоволенні позову, оскільки позовних вимог про визнання додаткового договору (який заперечує право нового власника на розірвання договору оренди землі) недійсним ОСОБА_1 не пред`явила, що відповідало практиці Верховного Суду на той час. Саме відмова в задоволенні вказаного позову з підстав неефективності обраного способу захисту порушеного права змусила позивачку звернутися до суду з позовом про визнання додаткового договору недійсним.

З огляду на викладене суд апеляційної інстанції зробив висновок, що застосування в цій справі правової позиції, викладеної в постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 червня 2020 року в справі № 145/2047/16-ц, та повторна відмова ОСОБА_1 у захисті її порушеного права саме з підстав обрання неефективного способу захисту матиме негативні наслідки для її конвенційного права на доступ до правосуддя.

Аргументи учасників справи

У жовтні 2020 року СТОВ «Старт» подало до Верховного Суду касаційну скаргу на вказані судові рішення, в якій просить їх скасувати як такі, що ухвалені з неправильним застосуванням норм матеріального права, й ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову.

Касаційна скарга мотивована тим, що позивачка обрала неправильний спосіб захисту порушеного права, оскільки в разі непідписання договору його стороною такий договір уважається неукладеним, а тому не може визнаватися недійсним. Посилається на те, що оспорюваним додатковим договором окрім зміни редакції пункту 38 договору оренди землі (наслідки переходу права власності на земельну ділянку) також унесено зміни до пункту 9 договору в частині розміру орендної плати. Вважає, що оскільки орендодавець в 2014 році вже отримав орендну плату в збільшеному розмірі, то він прийняв умови додаткового договору, оспорення якого позивачкою суперечить попередній поведінці ОСОБА_2 . Відповідач також зазначає, що суди безпідставно не застосували наслідки пропуску позовної давності.

У січні 2021 року від ОСОБА_1 до Верховного Суду надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому позивачка просила залишити її без задоволення, а оскаржені судові рішення - без змін.

Відзив мотивовано тим, що апеляційний суд застосував принцип «stare decisis» (повага до прецеденту, створеного попереднім судовим рішенням), пославшись на те, що відмова в задоволенні позову ОСОБА_1 про розірвання договору оренди з підстав неоспорення нею додаткового договору до договору оренди, спонукала позивачку до звернення до суду з цим позовом. При цьому зміна судової практики щодо визначення ефективного способу захисту не сприяє захисту порушених прав позивачки, яка понад 4 роки в судовому порядку намагається довести своє право на мирне володіння майном, та порушує принцип пропорційності. Вказує, що в справі, яка переглядається, відсутня ознака невідповідності поведінки ОСОБА_2 його попереднім заявам, оскільки суди встановили факт непідписання орендодавцем додаткового договору до договору оренди землі, а відповідність підпису на відомостях з отримання орендної плати в збільшеному розмірі підпису ОСОБА_2 судові експерти встановити не змогли. Вважає, що обставина отримання чи неотримання орендодавцем орендної плати не має правового значення в контексті предмета спору. Не погоджується також з доводами відповідача про пропуск позовної давності.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 28 жовтня 2020 року касаційну скаргу СТОВ «Старт» залишено без руху; надано для усунення недоліків касаційної скарги строк до 30 листопада 2020 року, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення цієї ухвали.

09 грудня 2020 року здійснено повторний автоматизований розподіл цивільної справи та передано її судді-доповідачеві Антоненко Н. О.

Ухвалою Верховного Суду від 24 грудня 2020 року відкрито касаційне провадження в справі та витребувано матеріали справи з суду першої інстанції.

У січні 2021 року матеріали цивільної справи надійшли до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 06 грудня 2021 року провадження в справі зупинено до закінчення перегляду в касаційному порядку Великою Палатою Верховного Суду справи № 227/3760/19-ц (провадження № 14-79цс21).

Ухвалою Верховного Суду від 16 листопада 2022 року провадження в справі поновлено та призначено її до судового розгляду.

Межі та підстави касаційного перегляду

Переглядаючи в касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій статті 389 ЦПК України.

В ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина восьма статті 394 ЦПК України).

В ухвалі Верховного Суду від 24 грудня 2020 року вказано, що касаційна скарга містить підстави касаційного оскарження, передбачені пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України, оскільки заявник зазначає, що суди при вирішенні справи не застосували висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року в справі № 338/180/17 та постановах Верховного Суду від 14 квітня 2020 року в справі № 699/848/17, від 10 квітня 2019 року в справі № 390/34/17, від 22 січня 2020 року в справі № 674/461/16-ц.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди встановили, що 20 червня 2006 року між ОСОБА_2 (орендодавцем) та СТОВ «Старт» (орендарем) укладено договір оренди земельної ділянки з кадастровим номером 6320483100:01:000:0140, площею 10,1702 га, розташованої на території Іллічівської сільської ради Барвінківського району Харківської області, яка належала орендодавцеві на підставі державного акта на право власності на землю серії Р2 №40276, виданого 25 травня 2003 року Барвінківською райдержадміністрацією, строком на 20 років.

Договір зареєстровано у Барвінківському районному відділі реєстрації земель, про що у Державному реєстрі земель вчинено запис від 02 березня 2007 року № 0407684000.

У пункті 38 договору оренди землі передбачено, що перехід права власності на орендовану ділянку до другої особи, а також реорганізація юридичної особи-орендаря є підставою для зміни умов або розірвання договору.

У матеріалах справи наявний додатковий договір до договору оренди землі від 17 червня 2014 року, зареєстрований 21 червня 2014 року реєстраційною службою Барвінківського районного управління юстиції Харківської області, за яким сторони внесли зміни до пункту 38 договору оренди землі, виклавши його в новій редакції, а саме: «Перехід прав власності на орендовану ділянку не є підставою для зміни умов або розірвання цього договору».

Позивачка оспорює достовірність підпису ОСОБА_2 на додатковому договорі, зазначаючи, що цього договору ОСОБА_2 не укладав.

Ухвалою Барвінківського районного суду Харківської області від 13 січня 2017 року за клопотанням позивача призначено судову почеркознавчу експертизу, на вирішення якої було поставлено питання: чи виконано підпис у додатковому договорі про внесення змін до договору оренди земельної ділянки, укладеного 17 червня 2014 року між ОСОБА_2 та СТОВ «Старт», самим ОСОБА_2 чи іншою особою?

За висновком судової почеркознавчої експертизи № 1666/8039 від 24 травня 2017 року підпис від імені ОСОБА_2 у додатковому договорі про внесення змін до договору оренди земельної ділянки, укладеному 17 червня 2014 року, розташований на зворотній стороні документа у графі «Орендодавець» виконаний рукописним способом без попередньої технічної підготовки та використання технічних засобів не ОСОБА_2 , а іншою особою.

Апеляційний суд установив також, що постановою апеляційного суду Харківської області від 10 липня 2018 року в справі № 611/195/16-ц за позовом ОСОБА_1 до СТОВ «Старт» про розірвання договору оренди земельної ділянки саме з тих підстав, що додатковий договір, який є предметом спору у цій справі, не був підписаний орендарем, відмовлено у задоволенні позову, оскільки позовних вимог про визнання додаткового договору (який заперечує право нового власника на розірвання договору оренди землі) недійсним ОСОБА_1 не пред`явила.

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частин перших статей 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам.

Якщо закон або договір не визначають такого ефективного способу захисту, суд відповідно до викладеної в позові вимоги позивача може визначити у рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону. При розгляді справи суд має з`ясувати: чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права/інтересу позивача; чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права/інтересу у спірних правовідносинах. Якщо суд зробить висновок, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права/інтересу позивача, у цих правовідносинах позовні вимоги останнього не підлягають задоволенню.

Відповідно до частини другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 22 січня 2020 року у справі № 674/461/16-ц (провадження № 61-34764св18) зроблено висновок, що: «підпис є обов`язковим реквізитом правочину, вчиненого в письмовій формі. Наявність підпису підтверджує наміри та волю й фіксує волевиявлення учасника (-ів) правочину, забезпечує їх ідентифікацію та цілісність документу, в якому втілюється правочин. Внаслідок цього підписання правочину здійснюється стороною (сторонами) або ж уповноваженими особами».

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 червня 2020 року в справі № 145/2047/16 (провадження № 14-499цс19) зроблено висновок, що: «у випадку оспорювання самого факту укладення правочину такий факт може бути спростований не шляхом подання окремого позову про недійсність правочину, а під час вирішення спору про захист права, яке позивач вважає порушеним, шляхом викладення відповідного висновку про неукладеність спірних договорів у мотивувальній частині судового рішення».

У постанові від 26 жовтня 2022 року в справі № 227/3760/19-ц (провадження № 14-79цс21) Велика Палата Верховного Суду не знайшла підстав для відступу від указаного висновку, викладеного в постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц (провадження № 14-499цс19), та зазначила, що: «порушенням права у такому випадку є не саме по собі існування письмового тексту правочину, волевиявлення позивача щодо якого не було, а вчинення конкретних дій, які порушують право позивача (наприклад, зайняттям та використанням іншою особою приміщення позивача за відсутності встановлених для цього правових підстав). Протилежне тлумачення означало б, що суд надає документу, підробку якого встановлено належним чином, статус дійсного, визнає настання відповідних правових наслідків за відсутності як волевиявлення, так і інших законних підстав для цього та покладає на особу нічим не обґрунтований обов`язок застосувати для уникнення настання правових наслідків за підробленим документом ті самі способи захисту, що й в умовах, коли правочин дійсно вчинено, а його правомірність презюмується. […] Суд апеляційної інстанції, врахувавши висновки Великої Палати Верховного Суду у справі № 145/2047/16-ц, зробив обґрунтований висновок про відмову в позові ОСОБА_2 з підстав обрання позивачкою неефективного (неналежного) способу захисту, роз`яснивши, що відмова в задоволенні позову через обрання неефективного (неналежного) способу захисту не позбавляє її права заявити позов про усунення перешкод у використанні спірного нежитлового приміщення».

Посилаючись на наявність порушеного права, ОСОБА_1 як новий власник земельної ділянки зазначала, що додатковим договором від 17 червня 2014 року, який орендодавець не підписував, внесено зміни до пункту 38 договору оренди землі та визначено, що перехід права власності на орендовану ділянку з моменту укладення додаткового договору більше не є підставою для зміни умов або розірвання цього договору.

При цьому пункт 37 договору оренди землі щодо неможливості його розірвання в односторонньому порядку є незмінним протягом усього терміну дії договору оренди землі від 20 червня 2006 року.

У справі, що переглядається, встановивши, що ОСОБА_2 не підписував додатковий договір від 17 червня 2014 рокудо договору оренди землі, тобто, що цей додатковий договір є неукладеним, суди попередніх інстанцій зробили помилковий висновок про наявність підстав для його визнання недійсним.

За встановлених судами обставин справи в задоволенні позову ОСОБА_1 слід було відмовити в зв`язку з обранням позивачкою неефективного способу захисту.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги (частина третя статті 400 ЦПК України).

Доводи касаційної скарги свідчать, що оскаржені судові рішення ухвалені без урахування висновків, викладених у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 22 січня 2020 року у справі № 674/461/16-ц (провадження № 61-34764св18) та постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 червня 2020 року в справі № 145/2047/16 (провадження № 14-499цс19).

У зв`язку з необхідністю врахування висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 жовтня 2022 року в справі № 227/3760/19-ц (провадження № 14-79цс21) касаційна скарга підлягає задоволенню, а оскаржені судові рішення - скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову в задоволенні позову.

З урахуванням висновку щодо суті касаційної скарги з ОСОБА_1 на користь СТОВ «Старт» підлягає стягненню судовий збір за подання апеляційної та касаційної скарг в загальному розмірі 2 466,80 грн.

Керуючись статтями 141, 400, 409, 412, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ :

Касаційну скаргу сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «Старт» задовольнити.

Рішення Барвінківського районного суду Харківської області від 22 липня 2019 року та постанову Харківського апеляційного суду від 09 вересня 2020 року скасувати.

Ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову ОСОБА_1 до сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «Старт» про визнання правочину недійсним.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «Старт» судовий збір за подання апеляційної та касаційної скарг в загальному розмірі 2 466,80 грн.

З прийняттям постанови суду касаційної інстанції рішення Барвінківського районного суду Харківської області від 22 липня 2019 року та постанова Харківського апеляційного суду від 09 вересня 2020 року втрачають законну силу й подальшому виконанню не підлягають.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий В. І. Крат

Судді Н. О. Антоненко

І. О. Дундар

Є. В. Краснощоков

М. М. Русинчук