Постанова

від 09.09.2020 по справі 611/791/18

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

---

Справа № 611/791/18 Головуючий суддя І інстанції Андросов О. М.

Провадження № 22-ц/818/104/20 Суддя доповідач Яцина В.Б.

Категорія: Спори, що виникають із договорів найму (оренди)

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 вересня 2020 року м. Харків.

Харківський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:

головуючого судді Яцини В.Б.

суддів колегії: Бурлака І.В., Хорошевського О.М.,

за участю секретаря судового засідання Семикрас О.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю Старт на рішення Барвінківського районного суду Харківської області від 22 липня 2019 року, ухвалене у складі судді Андросова О.М., по цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю Старт про визнання правочину недійсним,

В С Т А Н О В И В :

У червні 2018 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до СТОВ Старт про визнання недійсним правочину - додаткового договору від 17 червня 2014 року, укладеного між ОСОБА_2 та відповідачем, який був зареєстрований 21 червня 2014 року реєстраційною службою Барвінківського районного управління юстиції у Харківській області, до договору оренди земельної ділянки, площею 10,1702 га, розташованої на території Іллічівської сільської ради Барвінківського району Харківської області, кадастровий № 6320483100:01:000:0140, який був укладений 20 червня 2006 року між ОСОБА_2 та відповідачем, зареєстрованого 02 березня 2007 року у Барвінківському районному відділі реєстрації земель за № 040768400034.

В обґрунтування позову ОСОБА_1 зазначила, що вона є спадкоємцем померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 та 02 жовтня 2015 року отримала свідоцтво на право на спадщину і здійснила державну реєстрацію права власності на зазначену вище земельну ділянку.

Разом з тим, як вказує позивач, ч. 2 ст. 770 ЦК України та п. 38 вищевказаного договору оренди землі передбачено, що перехід права власності на орендовану земельну ділянку до другої особи є підставою для зміни або розірвання договору.

ОСОБА_1 з метою розірвання договору оренди № 040768400034 08 жовтня 2015 року звернулася до СТОВ Старт , але відповідач відмовився вирішити це питання добровільно, пославшись на те, що крім договору оренди, укладеного 20 червня 2006 року та зареєстрованого 02 березня 2007 року у Барвінківському районному відділі реєстрації земель за № 040768400034, було укладено також додатковий договір до вказаного договору оренди від 17 червня 2014 року, який був зареєстрований 21 червня 2014 року реєстраційною службою Барвінківського районного управління юстиції у Харківській області. Відповідно до додаткового договору сторони правочину внесли зміни до п. 38 договору оренди землі, згідно яким яких перехід права власності на орендовану земельну ділянку до другої особи не є підставою для зміни або розірвання цього договору.

Позивач посилалась на те, що будь-яких інших договорів, окрім договору оренди земельної ділянки, площею 10,1702 га, який був укладений 20 червня 2006 року, щодо цієї земельної ділянки ОСОБА_2 не укладав, підпис на додатковому договорі від 17 червня 2014 року до вказаного договору оренди землі ОСОБА_2 не належить.

У зв`язку з викладеним позивач змушена звернутися до суду за захистом свої прав та просить позов задовольнити.

Рішенням Барвінківського районного суду Харківської області від 22 липня 2019 року задоволено позов ОСОБА_1 .

Визнано недійсним додатковий договір від 17 червня 2014 року між ОСОБА_2 та сільськогосподарським товариством з обмеженою відповідальністю Старт (код ЄДРПОУ 31003808), який був зареєстрований 21 червня 2014 року реєстраційною службою Барвінківського районного управління юстиції у Харківській області, до договору оренди земельної ділянки, площею 10,1702 га, розташованої на території Іллічівської сільської ради Барвінківського району Харківської області, кадастровий № 6320483100:01:000:0140, який був укладений 20 червня 2006 року між ОСОБА_2 та сільськогосподарським товариством з обмеженою відповідальністю Старт , (код ЄДРПОУ 31003808), зареєстрованого 02 березня 2007 року у Барвінківському районному відділі реєстрації земель за № 040768400034.

Стягнуто з сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю Старт (код ЄДРПОУ 32826820) на користь ОСОБА_1 704 (сімсот чотири) грн. 80 коп. - сплаченого судового збору.

В апеляційній скарзі представник СТОВ Старт просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове про відмову у позові.

В обґрунтування скарги зазначено, що судом безпідставно було прийнято у якості доказу висновок судової почеркознавчої експертизи в іншій справі № 611/195/16-ц, оскільки при призначенні та проведенні вказаної експертизи судом було порушено норми процесуального права.

Вказано, що суд не взяв до уваги наявність іншого примірника Додаткового договору про внесення змін до Договору оренди землі від 17.06.2014, який зберігався у орендаря та який наданий до матеріалів цієї справи.

Послались на те, що наявний у матеріалах справах висновок експерта є також неповним, так як експертом не було досліджено примірник спірного договору, що зберігався у орендаря.

Зазначено, що відмова суду першої інстанції у призначенні по справі комісійної почеркознавчої експертизи направлена на обмеження прав відповідача у наданні доказів.

Зауважили, що матеріалами справи не спростовується, що інший примірник Додаткового договору про внесення змін до Договору оренди землі від 17.06.2014, який зберігався у орендаря, було підписано ОСОБА_2 .

Вважають, що при розгляді цієї справи підлягає врахуванню правовий висновок Верховного Суду, викладений у постанові Великої Палати по справі № 338/180/17 про те, що не можна вважати неукладеним договір після його повного чи часткового виконання сторонами.

Вказано, що суд безпідставно не застосував до позовних вимог наслідки пропуску строку позовної давності.

ОСОБА_1 суду надала відзив на апеляційну скаргу, в якому просить останню залишити без задоволення, а оскаржуване рішення - без змін.

Обґрунтовуючи відзив, зазначила про безпідставність клопотання про призначення судової експертизи, суд не дослідив примірник спірного правочину апелянта з вини самого апелянта, який не направив свого представника для участі у судовому засіданні.

Вважає, що позивач не пропустила строк позовної давності, оскільки вона дізналась про вчинення Спірного правочину в жовтні 2015 року лише під час оформлення своїх спадкових прав після смерті батька, ОСОБА_2 , та після державної реєстрації права власності на земельну ділянку, яка відбулася 02.10.2015. За життя батько позивача жодного разу не повідомляв його про вчинення спірного правочину. Про існування спірного правочину не було також відомо нікому з інших родичів позивача. До сьогоднішнього дня позивач не має у своєму розпорядженні оригінального примірника спірного правочину з імітацією підпису ОСОБА_2 на ньому.

Частина третя статті 3 ЦПК України передбачає, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, лише якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Відповідно до ст. 368 ЦПК України суд апеляційної інстанції розглянув справу за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими для апеляційного провадження, з повідомленням учасників справи.

Вислухавши доповідь судді-доповідача, пояснення учасників справи, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

У статті 263 ЦПК України визначені наступні вимоги до законності і обґрунтованість судового рішення:

1. Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

2. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

3. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

4. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

5. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Наведеним вимогам рішення суду відповідає.

Судом першої інстанції встановлено, що 20 червня 2006 року між ОСОБА_2 (орендодавець) та СТОВ Старт (орендар) укладено договір оренди земельної ділянки, площею 10,1702 га, розташованої на території Іллічівської сільської ради Барвінківського району Харківської області, кадастровий № 6320483100:01:000:0140, яка належала орендодавцеві на підставі державного акту на право власності на землю серії Р2 №40276, зареєстрованого в Книзі записів державних актів на право приватної власності на землю за № 78, виданого 25 травня 2003 року Барвінківською райдержадміністрацією. Договір зареєстровано у Барвінківському районному відділі реєстрації земель, про що у Державному реєстрі земель вчинено запис від 02 березня 2007 року № 0407684000 (а. с. 9-10).

Оскільки в установленому законом порядку, який діяв на час укладення оспорюваного договору оренди землі, здійснено державну реєстрацію права оренди, договір оренди є укладеним.

Пунктом 38 договору оренди землі від 20 червня 2006 року визначено, що перехід права власності на орендовану ділянку до другої особи, а також реорганізація юридичної особи - орендаря є підставою для зміни умов або розірвання договору. Зазначений пункт договору будь-ким із його учасників не оспорювався й у встановленому законом порядку недійсним не визнавався.

Таким чином, сторони договору оренди землі, скориставшись своїми правами, на власний розсуд домовились, що перехід права власності на орендовану земельну ділянку до іншої особи може бути підставою для розірвання договору.

З оспорюваного додаткового договору про внесення змін до договору оренди землі від 17 червня 2014 року, який був зареєстрований 21 червня 2014 року реєстраційною службою Барвінківського районного управління юстиції Харківської області, укладеного ОСОБА_2 та СТОВ Старт , вбачається, що сторони внесли зміни до п. 38 договору, виклавши його в новій редакції, а саме: Перехід прав власності на орендовану ділянку не є підставою для зміни умов або розірвання цього договору .

Позивач оспорює підпис ОСОБА_2 на оспорюваному додатковому договорі і зазначає, що цього договору ОСОБА_2 не укладав.

Ухвалою Барвінківського районного суду Харківської області від 13 січня 2017 року за клопотанням позивача у справі № 611/195/16-ц було призначено судову почеркознавчу експертизу, на вирішення якої було поставлено питання: чи виконано підпис у додатковому договорі про внесення змін до договору оренди земельної ділянки, укладеного 17 червня 2014 року між ОСОБА_2 з одного боку, та ТОВ Старт в особі ОСОБА_3 , з іншого боку, самим ОСОБА_2 чи іншою особою.

Відповідно до витребуваного за клопотанням позивача з цивільної справи Барвінківського районного суду № 611/195/16-ц висновку судово-почеркознавчої експертизи № 1666/8039, наданого 24 травня 2017 року Харківським науково-дослідним інститутом судових експертиз ім. Засл. проф. М.С. Бокаріуса, підпис від імені ОСОБА_4 у додатковому договорі про внесення змін до договору оренди земельної ділянки, укладеного 17 червня 2014 року між ОСОБА_2 з одного боку, та ТОВ Старт в особі ОСОБА_3 , розташований на зворотній стороні документа у графі Орендодавець виконаний рукописним способом без попередньої технічної підготовки та використання технічних засобів не ОСОБА_2 , а іншою особою.

Задовольняючи вимоги ОСОБА_1 , суд першої інстанції мотивував свої висновки тим, що у ОСОБА_2 не було волевиявлення на укладення зазначеного додаткового договору про внесення змін до договору оренди землі від 17 червня 2014 року, який був зареєстрований 21 червня 2014 року реєстраційною службою Барвінківського районного управління юстиції Харківської області, додатковий договір був укладений з порушенням вимог закону, поза волею ОСОБА_2 як власника земельної ділянки, тому у відповідності до ч. 1 ст. 215 ЦК України цей договір слід визнати недійсними у зв`язку з недодержанням в момент вчинення правочину стороною вимоги, встановленої ч. 3 ст. 203 ЦК України.

Суд апеляційної інстанції погоджується з такими висновками районного суду.

Відповідно до ст.ст. 12, 13 ЦК України особа здійснює свої цивільні права вільно, на власний розсуд у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства.

Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема є договори та інші правочини, що визначено п. 1 ч. 1 ст. 11 ЦК України. Правочин є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (ст. 202 ЦК України).

За змістом ч. 2 ст. 792 ЦК України майнові відносини, що виникають з договору найму (оренди) земельної ділянки, є цивільно-правовими, ґрунтуються на засадах рівності, вільного волевиявлення та майнової самостійності сторін договору та, крім загальних норм цивільного законодавства, щодо договору, договору найму, регулюються актами земельного законодавства - ЗК України, Законом України Про оренду землі .

Згідно із ч. 1 ст. 6 Закону України Про оренду землі орендарі набувають право оренди земельної ділянки на підставах і в поряду, передбачених ЗК України, ЦК України, цим та іншими законами України і договором оренди землі.

Відповідно до ч. 5 ст. 6 Закону України Про оренду землі , ст.ст. 125, 126 ЗК України (в редакціях, чинних на момент виникнення спірних правовідносин) право оренди земельної ділянки підлягає державній реєстрації відповідно до закону. Право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень .

Відповідно до ч. 3 ст. 215 ЦК України якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним.

Підставою недійсності правочину передбаченою ч. 1 ст. 215 ЦК України є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч.ч. 1-3, 5, 6 ст. 203 цього Кодексу.

Частинами 1, 2 ст. 203 ЦК України визначено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Нормами ч. 1 ст. 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

У статті 76 ЦПК України визначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Ці дані встановлюються такими засобами:

1) письмовими, речовими і електронними доказами;

2) висновками експертів;

3) показаннями свідків.

У статті 77 ЦПК України вказано про належність доказів:

1. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

2. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

3. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

4. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

У статті 78 ЦПК України зазначено про допустимість доказів:

1. Суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом.

2. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно до ст. 79 ЦПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Про достатність доказів вказано у ст. 80 ЦПК України:

1. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

2. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Ухвалою Харківського апеляційного суду від 23 січня 2020 року по справі призначено судову почеркознавчу експертизу, провадження у справі зупинено на час проведення експертизи.

На адресу Харківського апеляційного суду 03.03.2020 разом з матеріалами справи надійшло клопотання провідного судового експерта Київського НДІ судових експертиз Полтавської Я.Р. про надання додаткових матеріалів для проведення експертизи № 5032?5034/20-32, а також рахунок № 517 від 20.02.2020 на оплату СТОВ Старт за проведення експертизи (а. с. 111 т. 2).

Ухвалою Харківського апеляційного суду від 30 квітня 2020 року клопотання провідного судового експерта Полтавської Я.Р. про надання додаткових матеріалів було задоволено частково. Також, продовжено на місяць строк на проведення судової експертизи та провадження у справі зупинено на час проведення експертизи.

На адресу Харківського апеляційного суду 01.07.2020 разом з матеріалами справи № 611/791/18 надійшов Висновок експерта за результатами проведення судово-почеркознавчої експертизи № 5032?5034/20-32 від 22.06.2020 (а.с. 174-188 т. 2).

При вивченні та порівнянні між собою зразків підписів ОСОБА_2 , які були надані згідно ухвали суду від 30.04.2020 у якості порівняльного матеріалу було встановлено, що вказані підписи відрізняються за транскрипцією частково, за суттєвими загальними та окремими почерковими ознаками, а тому при подальшому дослідженні були поділені на три групи.

Дослідивши усі три групи зразків судові експерти дійшли висновку про те, що:

1.Підпис від імені ОСОБА_2 у Додатковому договорі від 17.06.2014 про внесення змін до договору оренди землі від 20.06.2006, в графі ОРЕНДОДАВЕЦЬ у рядку

---

/ ОСОБА_5 , - виконаний рукописним способом без попередньої технічної підготовки та застосування технічних засобів.

2.Підпис від імені ОСОБА_2 у Додатковому договорі від 17.06.2014 про внесення змін до договору оренди землі від 20.06.2006, в графі: ОРЕНДОДАВЕЦЬ у рядку: _____/ ОСОБА_5 виконаний не тією особою, що виконала зразки групи №1 у:

-військовому квитку ОСОБА_2 серії НОМЕР_1 , виданому 11.11.1967, у рядку: Личная подпись владельца ;

-дорученні, виданому ОСОБА_2 на ім`я ОСОБА_6 , посвідченому 01.02.2008 секретарем виконкому Іллічівської сільської ради Барвінківського району Харківської області, у рядку: Підпис: ;

-технічному зображенні сторінок паспорта громадянина України ОСОБА_2 серії НОМЕР_2 , виданого 26.02.1999 Барвінківським РВУ МВСУ в Харківській області, у рядку: Підпис власника паспорта ;

-відомостях з Управління ПФУ в Барвінківдькому районі Харківської області на виплату пенсій, соціальних допомог:

№ 12/6302 за січень 2014, у графі ПІДИ ОДЕР у рядку: НОМЕР_3 ОСОБА_2 , за лютий 2014, у графі: ПІДП ОДЕР у рядку: 123055 ОСОБА_2 , за березень 2014, у графі: № 116302 за травень 2014, у графі: ПІДП ОДЕР у рядку: 123055 ОСОБА_2 ;

№ 12/6302 за липень 2014, у графі: ПІДП ОДЕР у рядку: 123055 ОСОБА_2 ;

за жовтень 2014, у графі: ПІДП ОДЕР у рядку: 123055 ОСОБА_2 ;

за грудень 2014, у графі: ПІДП ОДЕР у рядку: 123055 ОСОБА_2 ;

-договорі № 533845 за Банківським продуктом Національна картка, укладеному 27.02.2013 з ОСОБА_2 , у рядку: підпис Клієнта/представника Клієнта ;

-заяві ОСОБА_2 про відмову від послуг служби зайнятості від 17.04.2006, у рядку: (підпис заявника) , (а.с. 133, т 2);

-додатку 1 до персональної картки ОСОБА_2 про відвідування особою центру зайнятості, наданні послуги та прийнятті рішення, у графах: Підпис особи , Дата та підпис особи , (а.с. 134, т 2);

-заяві про призначення (перерахунок) пенсії від 17.07.2008 за №133, (а.с. 155, т 2), які у відповідності з п.1.4. Науково-методичних рекомендацій з питань підготовки та призначення судових експертиз та експертних досліджень, можуть вважатися достовірними зразками підпису ОСОБА_2 , - а іншою особою.

Досліджуваний підпис від імені ОСОБА_2 у Додатковому договорі від 17.06.2014 про внесення змін до договору оренди землі від 20.06.2006, в графі: ОРЕНДОДАВЕЦЬ у рядку:

---

/ ОСОБА_5 виконаний не тією особою, що виконала зразки групи №2:

-у книзі реєстрації нотаріальних дій Іллічівської сільської ради Барвінківського району Харківської області, розпочата 07.02.2001, закінчена 10.06.2009, у графі: Підпис про одержання документа у рядку 351 21.01 ОСОБА_2 , (а.к. 215);

-у договорі оренди землі від 20.06.2006, у графі: Орендодавець у рядку:

---

Канцимал І.Г (а. с. 195-196, т 1);

-в акті приймання-передачі земельної ділянки (додаток 2 до договору оренди земельної ділянки від 20.06.2006), у рядку: Земельну ділянку передав (ла): ОСОБА_2 , (а. с. 197, т 1), а іншою особою.

Відповісти на питання щодо виконання підпису від імені ОСОБА_2 у Додатковому договорі від 17.06.2014 про внесення змін до договору оренди землі від 20.06.2006, в графі ОРЕНДОДАПВЕЦЬ у рядку:

---

/ ОСОБА_7 , ОСОБА_8 тією особою, що виконала зразки групи № 3 або іншою особою - не виявилося можливим.

До згаданої групи № 3 за відповідними ознаками судові експрерти віднесли наступні документи:

-відомість № 3 на виплату грошей за серпень 2014, у графі: 5 Підпис про одержання , у рядку: ОСОБА_9 , (а. с. 189, т.1);

-відомість на видачу орендної плати за землю, вересень 2014, у графі: Підпис у рядку: № з/п 4, ОСОБА_9

---

, (а. с. 192, т. 1);

-відомість на видачу кукурудзи в розрахунок Оренди земельного паю, за жовтень 2014, у графі: Підпис у рядку: № з/п 3, ОСОБА_9 .

---

, (а. с. 194, т. 1), або іншою особою не виявилося можливим з причин, вказаних у дослідницькій частині висновку експертів.

Виявлені у групі № 3 зразків розбіжні та збіжні загальні та окремі ознаки визнані судовими експертами несуттєвими, не інформативними, не характерними, у своїй сукупності є не стійкими та у комплексі не достатніми для отримання висновку як позитивного, так і негативного характеру у будь-якій формі.

Учасники справи не заперечували проти висновків судової експертизи, яку суд апеляційної інстанції вважає обґрунтованою та належним чином вмотивованою, а тому бере їх до уваги.

Надаючи оцінку згаданому висновку експертизи, колегія суддів враховує, що зразки підписів, які експерти узагальнили до групи № 3, виконані на документах, які були видані відповідачем, тобто зацікавленою у результатах розгляду справи особою, тоді як зразки груп № 1 та № 2 містяться на документах, які видані незацікавленими уповноваженими органами та установами, при підписанні цих документів від імені ОСОБА_2 проводилась ідентифікація його особи, а тому ці зразки можна вважати достовірними доказами.

Таким чином, суд апеляційної інстанції вважає доведеним, що підпис від імені ОСОБА_2 у Додатковому договорі від 17.06.2014 про внесення змін до договору оренди землі від 20.06.2006 виконаний не ОСОБА_2 , а іншою особою, що свідчить про відсутність у нього волі на укладення спірного Додаткового договору від 17.06.2014.

Що стосується заяви відповідача про застосування наслідків спливу строку позовної давності суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Згідно ст. 262 ЦК України заміна сторін у зобов`язанні не змінює порядку обчислення та перебігу позовної давності.

У ч.ч. 4, 5 ст. 267 ЦПК України визначені такі наслідки спливу позовної давності: сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.

Матеріали справи свідчать про те, що з примірником спірного договору позивач ознайомилась не раніше березня 2016 року, коли звернулась до суду з позовом у справі № 611/195/16-ц після чого його примірник біло витребувано судом для проведення судової почеркознавчої експертизи.

Відповідачем не було доведено, що позивач дізналась про існування спірного договору раніше набуття права власності на земельну ділянку 02.10.2015 та раніше звернення 08.10.2015 до відповідача з метою розірвання договору оренди землі, недоведеним є пропуск ОСОБА_1 трирічного строку для звернення до суду з позовом у серпні 2018 року.

Недоведеним також є факт наявності у орендаря ОСОБА_2 примірника спірного договору, тому позивач ОСОБА_1 не могла до дізнатися про порушення права, що полягало у підробці підпису її батька-орендаря у Додатковому договорі, яке підлягає захисту судом за відсутності спливу трирічного строку позовної давності на день звернення до суду з цим позовом.

Відповідно до частини першої статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції. Якщо відповідно до акта цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії (частини перша та друга статті 640 ЦК України).

Згідно з частиною другою статті 642 ЦК України, якщо особа, яка одержала пропозицію укласти договір, у межах строку для відповіді вчинила дію відповідно до вказаних у пропозиції умов договору (відвантажила товари, надала послуги, виконала роботи, сплатила відповідну суму грошей тощо), яка засвідчує її бажання укласти договір, ця дія є прийняттям пропозиції, якщо інше не вказане в пропозиції укласти договір або не встановлено законом.

Судом було встановлено, що ОСОБА_2 не підписував спірний Додатковий договір, а надані відповідачем документи про отримання ним орендної плати мають підписи, які судові експерти відхилили з огляду на відсутність у них необхідних для ідентифікації ознак у розрізі тих питань, які були поставлені судом на вирішення експертам. Крім того, згадані документи з групи № 3, які були надані відповідачем, не містять відомостей про зміст спірного Додаткового договору, або посилання на спірний Додатковий договір, тому не можна вважати, що особа, яка отримувала орендну плату своїми діями погодилася на умови укладеного спірного Додаткового договору.

Колегія суддів враховує, що спірним Додатковим договором вносились зміни стосовно права нового власника земельної ділянки вимагати розірвання договору оренди землі, а не зміна розміру орендної плати, що у разі її виплати свідчило б про фактичне прийняття умов договору про внесення змін, то обов`язок доведення часу, коли позивач мала дізнатись про існування спірного договору покладається на відповідача.

Тому у даному випадку відсутні підстави для застосування норми ст. 642 ЦК України про фактичне прийняття орендарем пропозиції укласти Додатковий договір внаслідок отримання орендної плати, а також правових висновків, які з цього приводу дійшла Велика палата ВС у постанові від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17, яка не є релевантною до цієї справи. Тому наведені з цього приводу доводи скарги колегія суддів відхиляє.

Як у частині першій статті 215 ЦК України, так і у статтях 229- 233 ЦК України, йдеться про недійсність вчинених правочинів, тобто у випадках, коли існує зовнішній прояв волевиявлення учасника правочину, вчинений ним у належній формі (зокрема, шляхом вчинення підпису на паперовому носії), що, однак, не відповідає фактичній внутрішній волі цього учасника правочину.

У тому ж випадку, коли сторона не виявляла свою волю до вчинення правочину, до набуття обумовлених ним цивільних прав та обов`язків правочин є таким, що не вчинений, права та обов`язки за таким правочином особою не набуті, а правовідносини за ним - не виникли.

У разі ж якщо сторони такої згоди не досягли, такий договір є неукладеним, тобто таким, що не відбувся, а наведені в ньому умови не є такими, що регулюють спірні відносини.

Правочин, який не вчинено (договір, який не укладено), не може бути визнаний недійсним. Наслідки недійсності правочину також не застосовуються до правочину, який не вчинено.

Відповідно до частини другої статті 16 цього Кодексу способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права, визнання правочину недійсним, припинення дії, яка порушує право, відновлення становища, яке існувало до порушення, примусове виконання обов`язку в натурі, зміна правовідношення, припинення правовідношення, відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди, відшкодування моральної (немайнової) шкоди, визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17 звернула увагу на те, що такий спосіб захисту, як визнання правочину неукладеним, не є способом захисту прав та інтересів, установленим законом.

При цьому колегія суддів не вбачає підстав для застосування правової позиції, яка була висловлена Великою палатою ВС у постанові від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц щодо тих ситуацій, коли судами встановлено, що орендодавець не підписував оспорюваний договір, але при цьому отримував орендну плату, визначену у договорі, що є ознакою недобросовісної поведінки, відсутні підстави застосовувати в таких випадках частину третю статті 203 і частину першу статті 215 ЦК України.

Згідно ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала про те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 5 червня 2018 року у справі № 338/180/17, від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16, від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц.

Відповідно до статті 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Зазначена норма кореспондує частинам другій, третій статті 215 ЦК України, висвітлює різницю між нікчемним і оспорюваним правочином і не застосовується до правочинів, які не відбулися, бо є невчиненими. Разом із тим Велика Палата Верховного Суду у постанові від констатує, що у випадку оспорювання самого факту укладення правочину, такий факт може бути спростований не шляхом подання окремого позову про недійсність правочину, а під час вирішення спору про захист права, яке позивач вважає порушеним шляхом викладення відповідного висновку про неукладеність спірних договорів у мотивувальній частині судового рішення.

Враховуючи, що у згаданій справі, яка була розглянута Великою Палатою, були інші позовні вимоги - повернення земельних ділянок, вважаючи, що ці ділянки знаходяться у фактичному користуванні відповідача без установлених законом підстав, з огляду на відмінність позову в цій справі, де не заявлено таких вимог, колегія суддів у контексті вимог ст. 2 ЦПК України щодо забезпечення права на справедливий суд та ефективне цивільне судочинство, загальних засад цивільного законодавства, передбачених п. 6 ч. 1 ст. 3 ЦК України - справедливість, добросовісність та розумність, - у контексті положень ст. 16 ЦК України про можливі способи захисту права не вбачає передбачених у ч. 4 ст. 263 ЦПК України підстав для застосування згаданої правової позиції Великої Палати.

Гарантії ст. 13 Конвенції Про захист прав людини і основоположних свобод кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Одним з елементів принципу верховенства права, ст. 10 ЦПК України, є правова визначеність, яка не дотримується в ситуації, коли зміна практики касаційного суду щодо тлумачення ефективного способу захисту права буде застосовуватися судом апеляційної інстанції ретроспективно. Таке застосування ч. 4 ст. 263 ЦПК України також не відповідає також принципу пропорційності, ст. 11 ЦПК України, який також є одним з аспектів принципу верховенства права та меті, з якою відбувається зміна правових позицій касаційного суду, що викладена у згаданій нормі ст. 2 ЦПК України, оскільки учасники справи у такому випадку наражаються на невиправдану необхідність повторно звертатися до суду для захисту своїх прав.

Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях неодноразово робив висновок, що принцип правової визначеності є одним з фундаментальних аспектів верховенства права. Така позиція сформульована, наприклад, у справі Брумареску проти Румунії (рішення від 28 жовтня 1999 р.). В інших рішеннях Європейський суд також зазначав, що для того, аби судове тлумачення відповідало вимогам Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, необхідно, щоб рішення судів були розумно передбачуваними (справи: S.W. проти Великобританії , рішення від 22 листопада 1995 р., Коккінакіс проти Греції , рішення від 25 травня 1993 р.).

Правова визначеність у демократичному суспільстві, на думку вчених, визнається однією з основоположних цінностей. Принцип правової визначеності передбачає стабільність правового регулювання та існуючих правовідносин. Зазначений принцип має на меті забезпечити учасників правовідносин можливістю точно спрогнозувати результати своїх дій, бути впевненими в незмінності свого правового статусу, набутих прав і обов`язків. Це також передбачає прогнозованість судових рішень. Важливою складовою принципу правової визначеності визнається єдність та сталість судової практики.

Відповідно правової позиції, яка була висловлена у постановах Верховного Суду України від 22 квітня 2015 року у справі № 6-48цс15, від 25 травня 2016 року в справі № 6-2612цс15 якщо судами під час розгляду справи встановлено, що спірний договір, укладений від імені позивача, підписаний не ним, а іншою особою, слід рахувати, що таким чином спірний договір був укладений без волевиявлення позивача, а тому суди дійшли правильного висновку про недійсність спірного договору на підставі частини третьої статті 203 та частини першої статті 215 ЦК України . Таку правову позицію застосував й Верховний Суд у постанові від 25 квітня 2018 року у справі № 710/2175/15-ц.

В межах іншої справи № 611/195/16-ц за позовом за позовом ОСОБА_1 до сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю агрофірми Старт про розірвання договору оренди земельної ділянки з тих підстав, що Додатковий договір, який є предметом спору у даній справі, не був підписаний орендарем, відповідно до діючої на той час згаданої правової позиції касаційного суду, викладеної у постановах Верховного Суду України від 22 квітня 2015 року у справі № 6-48цс15 та Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 25 квітня 2018 року у справі № 710/2175/15-ц, постановою Апеляційного суду Харківської області від 10 липня 2018 року було відмовлено у задоволенні позову. При цьому суд апеляційної інстанції відповідно до сталої на той день практики касаційного суду виходив з того, що ОСОБА_1 позовних вимог про визнання недійсним додаткового договору від 17 червня 2014 року заявлено не було, тому суд першої інстанції встановивши недійсність вказаного правочину вийшов за межі заявлених позовних вимог і як наслідок дійшов помилкового висновку про наявність підстав для розірвання договору оренди від 20 червня 2006 року. Такий розгляд справи змусив позивача звернутися до суду з позовом про визнання Додаткового договору недійсним, який був розглянутий рішенням суду, що наразі переглядається судом апеляційної інстанції по цій справі.

Таким чином, застосування у даній справі нової правової позиції, яку Велика Палата Верховного Суду застосувала у постанові від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц відступивши від попередньої правової позиції касаційного суду та друга відмова ОСОБА_1 у позові саме з підстав обрання позивачем неефективного способу захисту - змусить позивача звертатися до суду з тотожнім позовом, що буде мати негативні наслідки для його конвенційного права на доступ до суду та ефективний засіб юридичного захисту.

Залишення законного та обґрунтованого рішення суду першої інстанції без змін надає позивачу можливості подальшого захисту його прав як спадкоємця орендаря земельної ділянки з використанням правового механізму негаторного позову, на який позовна давність не поширюється, що забезпечує її конвенційне право на ефективний засіб юридичного захисту, ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 195 0р.

Таким чином, оскільки суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, а доводи скарги цього висновку не спростували, то відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін.

Керуючись ст.ст. 367, 368, п. 1 ч. 1 ст. 374, ст.ст. 375, 381-384, 389-391 ЦПК України, суд апеляційної інстанції

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю Старт - залишити без задоволення.

Рішення Барвінківського районного суду Харківської області від 22 липня 2019 року - залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня проголошення, і протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду.

Повний текст судового рішення складено 14 вересня 2020 року.

Головуючий В.Б. Яцина.

Судді колегії І.В. Бурлака.

О.М. Хорошевський.