Постанова

від 09.11.2022 по справі 756/13193/21

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

09 листопада 2022 року м. Київ

Справа № 756/13193/21

Провадження: № 22-ц/824/10573/2022

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого (судді-доповідача) Невідомої Т.О.,

суддів Вербової І. М., Нежури В. А.,

секретар Івасенко І. А.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу адвоката Травянка Олександра Івановича в інтересах ОСОБА_1

на рішення Оболонського районного суду міста Києва від 27 липня 2022 року, ухвалене під головуванням судді Жука М.В.,

у справі за позовом Державного підприємства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» в особі відокремленого підрозділу «Управління справами» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про виселення,

у с т а н о в и в :

У вересні 2021 року ДП «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» в особі відокремленого підрозділу «Управління справами» (далі - ДП «НАЕК «Енергоатом») звернулося до суду із вказаним позовом, мотивуючи свої вимоги тим, що у власності підприємства перебуває трикімнатна квартира АДРЕСА_1 , яка обліковується на балансі Відокремленого підрозділу «Управління справами». У вказаній квартирі проживають за відсутності законних підстав ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , які не перебувають з підприємством у трудових відносинах, договору оренду з підприємством не укладали, добровільно звільнити жиле приміщення відмовляються. Оскільки ДП «НАЕК «Енергоатом» є єдиним власником квартири АДРЕСА_1 , проживання відповідачів порушує його право на користування та розпорядженням належним майном, позивач просить суд виселити всіх мешканців квартири АДРЕСА_1 , а саме ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 .

Рішенням Оболонського районного суду міста Києва від 27 липня 2022 року позов ДП «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» в особі відокремленого підрозділу «Управління справами» про виселення задоволено.

Виселено ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 з квартири АДРЕСА_1 .

Стягнуто на користь ДП «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 по 2270 грн. судового збору, з кожного.

Не погодившись із таким судовим рішенням, адвокат Травянко О. І. в інтересах ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просив скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення про відмову в позові.

На обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначив, що суд першої інстанції ухвалив рішення без постановлення ухвали про закриття підготовчого засідання та призначення справи до розгляду по суті. Також суд першої інстанції під час проведення підготовчого судового засіданні 27.07.2022 року відмовив у задоволенні клопотання про зупинення провадження у справі до розгляду справи за позовом ОСОБА_1 до ДП «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» про визнання неправомірним та скасування спільного рішення роботодавця та профспілкового комітету. Звертав увагу і на те, що ОСОБА_1 законно користується спірною квартирою, а саме на підставі Положення «Про порядок надання ДП НАЕК «Енергоатом» цільових позик для поліпшення житлових умов працівникам, які перебувають в штатах дирекції та відокремлених підрозділів компанії, розташованих у м. Києві». При цьому, ОСОБА_1 не може використати своє право на викуп вказаної квартири у зв`язку з перебуванням цієї квартири під арештом. ОСОБА_4 на момент ухвалення судового рішення мала статус внутрішньо-переміщеної особи та була зареєстрована у спірній квартири, а тому її виселення зі спірної квартири є грубим порушенням положень ЗУ «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо-переміщених осіб». Зазначив і про те, що позивачем у справі є відокремлений підрозділ «Управління справами» ДП НАЕК «Енергоатом», проте суд першої інстанції стягнув судовий збір з відповідачів на користь іншої юридичної особи - ДП НАЕК «Енергоатом».

Ухвалами Київського апеляційного суду від 14 вересня 2022 року відкрито апеляційне провадження у справі, справу призначено до розгляду у відкритому судовому засіданні.

У відзиві на апеляційну скаргу Собков В. В. в інтересах ДП НАЕК «Енергоатом» заперечував проти апеляційної скарги та зазначив, що скасування спільного рішення представника власника та профспілкового комітету ДП НАЕК «Енергоатом» від 01.08.2006 року № 593 не пов`язане із предметом спору у справі, що переглядається, а тому суд першої інстанції обґрунтовано відмовив у задоволенні клопотання про зупинення провадження у справі. Так, спільним рішенням № 593 відповідачу як працівнику ДП НАЕК «Енергоатом» було надано згоду на продаж квартири з подальшою заміною боргу за договором купівлі-продажу квартири на позикове зобов`язання. Надання у 2006 році згоди на продаж квартири, яка перебуває на балансі ВП «Управління справами» ДП НАЕК «Енергоатом», за відсутності факту укладення договору купівлі-продажу квартири протягом 16 років, не надає відповідачу права користування спірною квартирою. Спільне рішення не є договором, попереднім договором або іншим правочином, з яким можна пов`язувати виникнення у позивача обов`язку продати відповідачу квартиру на певних умовах. Під час перебування у трудових відносинах з ДП НАЕК «Енергоатом» і до свого звільнення, відповідач не реалізував спільне рішення № 593. Помилка суду першої інстанції при оформленні вступної та резолютивної частини не свідчить про відсутність факту оголошення судом вступної та резолютивної частини рішення, яке відбулось 27.07.2022 року. Вказав і на те, що на підставі Положення «Про порядок надання ДП НАЕК «Енергоатом» цільових позик для поліпшення житлових умов працівникам, які перебувають в штатах дирекції та відокремлених підрозділів компанії, розташованих у м. Києві» поширювалось виключно на працівників підприємства та було в подальшому скасовано 25.06.2012 року. При цьому, Положення не регулювало порядок користування житловим фондом до або після його придбання. ДП НАЕК «Енергоатом» є власником квартири, і вказана квартира обліковується на балансі ВП «Управління справами» ДП НАЕК «Енергоатом». Відповідач втратив право на викуп спірної квартири 01.06.2006 року внаслідок розірвання трудових відносин із ДП НАЕК «Енергоатом». Також відмітив, що ВП «Управління справами» ДП НАЕК «Енергоатом» є підрозділом ДП НАЕК «Енергоатом», а ЗУ «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо-переміщених осіб» не зобов`язує державні підприємства забезпечувати внутрішньо-переміщених осіб житлом. Як відповідач, так і члені його родини, мають інше постійне місце проживання у межах м. Києва. ОСОБА_1 є власником ѕ квартири АДРЕСА_2 . Просив рішення суду першої інстанції залишити без мін.

В судовому засіданні Барський А. О. в інтересах ДП НАЕК «Енергоатом» заперечував проти апеляційної скарги, просив рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Адвокат Травянко О. І. в інтересах ОСОБА_1 підтримав апеляційну скаргу та просив її задовольнити.

Після оголошення судом перерви в судовому засіданні 08 листопада 2022 року адвокат Травянко О. І. в інтересах ОСОБА_1 подав до суду надійшло клопотання про розгляд справи без його участі.

Інші учасники справи в судове засідання не з`явились, про дату, час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином, а тому колегія суддів відповідно до вимог ч. 2 ст. 372 ЦПК України вважала за можливе слухати справу за відсутності учасників справи, які не з`явились.

Згідно з ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Вислухавши пояснення учасників справи, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість судового рішення, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає.

Як убачається із матеріалів справи, квартира АДРЕСА_1 на праві власності належить ДП «НАЕК «Енергоатом» (т. 1 а.с. 12-13), обліковується на балансі ВП «Управління справами» ДП «НАЕК «Енергоатом» (т. 1 а.с. 14).

26.04.2004 року ОСОБА_1 був прийнятий на роботу до ДП «НАЕК «Енергоатом» на посаду радника президента з питань економічної та ядерної безпеки (т. 1 а.с. 87).

Як вбачається зі змісту пп. 4 п. 1 спільного рішення ДП «НАЕК «Енергоатом» та профспілкового комітету цього державного підприємства № 593 від 01.08.2006 року ОСОБА_1 надано згоду на продаж квартири, яка перебуває на балансі ВП «Управління справами» ДП «НАЕК «Енергоатом» і розташована за адресою: АДРЕСА_3 , з подальшою заміною боргу за договором купівлі-продажу квартир на позикове зобов`язання відповідно до ст. 1053 ЦК України (т. 1 а.с. 81-82).

Відповідно до акту приймання-передачі від 30.07.2018 року, складеного на підставі спільного рішення роботодавця та профспілкового комітету ДП «НАЕК «Енергоатом» № 593 від 01.08.2006 року, ОСОБА_1 та членам його сім`ї ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 передано приміщення за адресою: АДРЕСА_3 (т. 1 а.с. 17).

01.11.2006 року ОСОБА_1 звільнено з посади радника президента з питань економічної та ядерної безпеки ДП «НАЕК «Енергоатом» (т. 1 а.с. 87-89).

30.07.2018 року між ДП «НАЕК «Енергоатом» та ОСОБА_1 укладено договір про відшкодування витрат, відповідно до змісту п. 1.1, 1.2 якого ОСОБА_1 використовує житло для свого поживання разом із членами родини та відшкодовує ДП «НАЕК «Енергоатом» витрати щодо отриманих житлово-комунальних послуг займаної площі квартири у розмірі 97,8 кв. м за адресою: АДРЕСА_3 (т. 1 а.с. 15-16).

Згідно п. 2.2 цього договору ДП «НАЕК «Енергоатом» має право виселення ОСОБА_1 , попередивши за один місяць у наступних випадках: розірвання трудового договору з ДП «НАЕК «Енергоатом»; заборгованості з відшкодування житлово-комунальних послуг більше ніж за 2 місяця; порушення санітарних, протипожежних та інших норм використання кімнати; прийняття підприємством рішення щодо продажу квартири.

Пунктом 4.1. договору передбачено, що він набирає чинності з моменту підписання і поширює свою дію на правовідносини які виникають між сторонами з 01.08.2006 року та діє до настання обставин зазначених у п. 2.2., але ж в будь-якому випадку до повного і належного виконання сторонами своїх зобов`язань або за згодою сторін.

ОСОБА_1. несе витрати по оплаті житлово-комунальних послуг за адресою: АДРЕСА_3 (т. 1 а.с. 94-136).

Станом на 04.08.2021 року в квартирі АДРЕСА_1 ніхто не зареєстрований (т. 1 а.с. 18).

Місце поживання ОСОБА_3 , ОСОБА_2 та ОСОБА_1 з 05.02.2015 року зареєстроване за адресою: АДРЕСА_4 (т. 1 а.с. 47-49).

Листами ДП «НАЕК «Енергоатом» № 25/750 від 29.07.2020 року та № 25/527 від 29.03.2021 року мешканці квартири АДРЕСА_1 повідомлялись про необхідність звільнення цієї квартири (т. 1 а.с. 22-24).

Листом ДП «НАЕК «Енергоатом» № 25/1433 від 10.08.2021 року ОСОБА_1 повідомлено про необхідність звільнення займаної квартири в строк до 20.08.2021 року та проведення остаточного розрахунку за користування комунальними послугами, даний лист вручено відповідачу (т. 1 а.с. 25, 26).

Спільним рішенням роботодавця та профспілкового комітету ППО ДП «НАЕК «Енергоатом» № 222505/3 від 25.05.2022 року скасовано спільне рішення представника власника та профспілкового комітету від 01.08.2006 року № 593 (т. 1 а.с. 194).

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції вважав, що ОСОБА_1 право викупу квартири за час перебування у трудових правовідносинах із ДП «НАЕК «Енергоатом» реалізовано не було, а ДП «НАЕК «Енергоатом» додержано узгоджену сторонами процедуру виселення відповідачів у випадку розірвання трудового договору шляхом попередження за один місяць. При цьому, суд урахував, що відповідачі мають інше постійне місце проживання у межах міста Києва.

Перевіряючи вказані висновки суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів виходить з наступного.

Статтею 317 ЦК України передбачено, що власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місце знаходження майна.

Відповідно до частин першої, другої статті 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. При здійсненні своїх прав та виконанні обов`язків власник зобов`язаний додержуватися моральних засад суспільства.

Згідно з частиною першою та другою статті 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом. Тобто, непорушність права власності проявляється у тому, що правомірним буде визнане лише таке позбавлення права власності або обмеження у його здійсненні, яке відбувається у випадках і в порядку, встановлених законом.

Власник житлового будинку має право використовувати помешкання для власного проживання, проживання членів своєї сім`ї, інших осіб (частина перша статті 383 ЦК України).

Положеннями статті 391 ЦК України передбачено, що власник майна

має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

Аналіз зазначеної норми дає підстави для висновку про те, що власник має право вимагати від осіб, які не є членами його сім`ї, а також не відносяться до кола осіб, які постійно проживають разом з ним і ведуть з ним спільне господарство, усунення порушень свого права власності у будь-який час.

Відповідно до ч. 4 ст. 9 ЖК України ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом.

Згідно з ч. 1 ст. 109 ЖК України, виселення із займаного жилого приміщення допускається з підстав, установлених законом. Виселення проводиться добровільно або в судовому порядку.

За приписами ст. 12, 81 ЦПК України, кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (ч. 2 ст. 77 ЦПК України).

Дослідження доказів - це безпосереднє сприйняття і вивчення судом в судовому засіданні інформації про фактичні дані, представленої сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі, за допомогою передбачених в законі засобів доказування на підставі принципів усності та безпосередності. Предметом доказування у кожній справі є факти, які становлять основу заявлених вимог і заперечень проти них або мають інше значення для правильного розгляду справи і підлягають встановленню для прийняття судового рішення.

Згідно з ч. 1 ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до частини 2 статті 76 ЦПК України ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Згідно з ч. 1 ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Положеннями ч. 2 ст. 78 ЦПК України визначено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Судом першої інстанції на підставі належним чином оцінених доказів правильно встановлено, що ОСОБА_1 разом із членами своєї родини ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 вселився до спірної квартири під час перебування у трудових правовідносинах із ДП «НАЕК «Енергоатом», яке є власником спірної квартири.

Під час перебування у трудовий відносинах з ДП «НАЕК «Енергоатом», 01.08.2006 року спільним рішенням ДП «НАЕК «Енергоатом» та профспілкового комітету цього державного підприємства № 593 ОСОБА_1. було надано згоду на отримання цільової безвідсоткової позики для викупу вказаної квартири.

Однак, ОСОБА_1 за час перебування у трудових відносинах з позивачем, а саме до 01.11.2006 року, вказане право реалізовано не було. Даних про те, що вказана квартира була надана йому як військовослужбовцю для постійного проживання в матеріалах немає.

Посилання скаржника на неможливість реалізувати право викупу квартири через накладення на неї судових арештів не спростовують обґрунтованості позовних вимог власника. При цьому, ОСОБА_1 не надано будь-яких доказів на підтвердження того, що ним вчинялись дії щодо отримання позики, щодо укладення договору купівлі-продажу квартири або попереднього договору купівлі-продажу, або, що він звертався до роботодавця з питанням неможливості реалізувати право на викуп.

В будь-якому випадку таке право ОСОБА_1 втратив внаслідок розірвання трудових відносин з ДП «НАЕК «Енергоатом».

При цьому, колегія суддів відмічає, що спільне рішення ДП «НАЕК «Енергоатом» та профспілкового комітету не може вважатись попереднім договором купівлі-продажу квартири, на підставі якого можуть виникати майнові права на квартиру.

Не можуть бути взяті до уваги і посилання скаржника на те, спірна квартира не є службовим житлом, оскільки право на виселення ОСОБА_1 у позивача як власника квартири виникло на підставі укладеного між ними договору на відшкодування витрат ДП «НАЕК «Енергоатом» з оплати житлово-комунальних послуг, яким сторони, зокрема, узгодили порядок виселення відповідача у випадку розірвання трудового договору шляхом попередження за один місяць.

Безпідставним є і посилання скаржника на Положення про порядок та умови надання Д НАЕК «Енергоатом» цільових позик для поліпшення житлових умов працівникам, які перебувають в штатах Дирекції та відокремлених підрозділів компанії, розташованих у м. Києві, оскільки вказане Положення поширювало свою дію виключно на працівників ДП. Вказане положення було скасовано позивачем 25.06.2012 року. Окрім того, вказане положення не регулювало порядок користування працівниками ДП житловим фондом до або після його придбання.

Щодо доводів про незаконність виселення ОСОБА_4 , яка має статус внутрішньо-переміщеної особи та була зареєстрована у спірній квартири, колегія суддів відмічає, що згідно статті 11 ЗУ «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо-переміщених осіб» повноваження щодо забезпечення внутрішньо-переміщених осіб делеговані органам місцевого самоврядування, а не державним підприємствам.

Згідно ч. 1 ст. 9 ЗУ «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо-переміщених осіб», внутрішньо переміщена особа має право на забезпечення органами державної виконавчої влади, органами місцевого самоврядування та суб`єктами приватного права можливості безоплатного тимчасового проживання (за умови оплати особою вартості комунальних послуг) протягом шести місяців з моменту взяття на облік внутрішньо переміщеної особи; для багатодітних сімей, осіб з інвалідністю, осіб похилого віку цей термін може бути продовжено;

Органи місцевого самоврядування в межах своїх повноважень надають у тимчасове безоплатне користування внутрішньо переміщеним особам з комунальної власності житлові приміщення, придатні для проживання (за умови оплати особою відповідно до законодавства вартості комунальних послуг) (п. 2 ч. 9 ст. 11 Закону)

В матеріалах справи відсутні будь-які докази на підтвердження того, що спірна квартира належала чи належить до фонду житлових приміщень, придатних для надання в тимчасове користування внутрішньо переміщеним особам та членам їх сімей, а ДП «НАЕК «Енергоатом» не тим органом, на якого Закон покладає обов`язок забезпечувати внутрішньо-переміщених осіб житлом.

В будь-якому випадку, ОСОБА_4 як внутрішньо переміщена особа за адресою: АДРЕСА_3 лише обліковується, а її зареєстрованим місцем проживання залишається АДРЕСА_5 .

Перевіряючи доводи апеляційної скарги щодо відмови судом першої інстанції в задоволенні клопотання про зупинення провадження у справі до ухвалення рішення у справі № 761/10067/21 за позовом ОСОБА_1 до ДП «НАЕК «Енергоатом» про визнання неправомірним та скасування спільного рішення роботодавця та профспілкового комітету ППО ДП «НАЕК «Енергоатом» від 25.05.2022 року, колегія суддів виходить із того, що розгляд справи № 761/10067/21 не є перешкодою для встановлення обставин у даній справі під час її розгляду по суті заявлених вимог. Справа № 761/10067/21 та справа, що переглядається, мають різні предмети та підстави позову, обставини, які будуть встановлені у справі №761/10067/21 не входять до предмету доказування у даній справі, а тому підстави для зупинення провадження у даній справі відсутні.

Щодо доводів скаржника про те, що суд першої інстанції ухвалив рішення без постановлення ухвали про закриття підготовчого засідання та призначення справи до розгляду по суті, колегія суддів звертає у вагу на наступне.

Процедурні питання, пов`язані з рухом справи в суді першої інстанції вирішуються судом шляхом постановлення ухвал (ч. 2 ст. 258 ЦПК України).

Згідно п. 2 ч. 2 ст. 200 ЦПК України, за результатами підготовчого засідання суд постановляє ухвалу про закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду по суті.

Ухвали суду, які оформлюються окремим документом, постановляються в нарадчій кімнаті, інші ухвали суд може постановити, не виходячи до нарадчої кімнати.

Ухвали суду, постановлені окремим документом, підписуються суддею (суддями) і приєднуються до справи. Ухвали, постановлені судом, не виходячи до нарадчої кімнати, заносяться до протоколу судового засідання (ч.ч. 4,5 ст. 259 ЦПК України).

Матеріали справи свідчать, що 13.06.2022 року Оболонський районний суд м. Києва постановив закрити підготовче провадження, справу призначити до судового розгляду. Вказана ухвала суду відповідно положень статті 259 ЦПК України занесена до протоколу судового засідання, а тому відсутні підстави вважати, що судом першої інстанції порушені норми процесуального права.

Неприйнятними є і посилання скаржника на те, що позивачем у справі є відокремлений підрозділ «Управління справами» ДП НАЕК «Енергоатом», а не інша юридична особа - ДП НАЕК «Енергоатом», оскільки згідно ч. 4 ст. 64 ГК України, підприємство має право створювати філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи, погоджуючи питання про розміщення таких підрозділів підприємства з відповідними органами місцевого самоврядування в установленому законодавством порядку. Такі відокремлені підрозділи не мають статусу юридичної особи і діють на основі положення про них, затвердженого підприємством. Підприємства можуть відкривати рахунки в установах банків через свої відокремлені підрозділи відповідно до закону.

Підсумовуючи наведене, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції щодо наявності підстав для виселення відповідача та членів його сім`ї зі спірної квартири.

Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція) і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського Суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.

У своїй діяльності ЄСПЛ керується принципом пропорційності, тобто дотримання «справедливого балансу» між потребами загальної суспільної ваги та потребами збереження фундаментальних прав особи.

Пункт 2 ст. 8 Конвенції чітко визначає підстави, за яких втручання держави у використання особою прав, зазначених в п. 1 цієї статті, є виправданим. Таке втручання має бути передбачене законом і необхідне в демократичному суспільстві, а також здійснюватися в інтересах національної і громадської безпеки або економічного добробуту країни, для охорони порядку і запобігання злочинності, охорони здоров`я чи моралі, захисту прав і свобод інших осіб. Цей перелік підстав для втручання є вичерпним і не підлягає розширеному тлумаченню. Водночас державі надаються широкі межі розсуду, які не є однаковими і в кожному конкретному випадку залежать від цілей, зазначених у п. 2 ст. 8 Конвенції.

Будь-яке втручання у права особи передбачає необхідність сукупності таких умов: втручання повинне здійснюватися «згідно із законом», воно повинне мати «легітимну мету» та бути «необхідним у демократичному суспільстві». Якраз «необхідність у демократичному суспільстві» і містить у собі конкуруючий приватний інтерес; зумовлюється причинами, що виправдовують втручання, які у свою чергу мають бути «відповідними і достатніми»; для такого втручання має бути «нагальна суспільна потреба», а втручання - пропорційним законній меті (рішення ЄСПЛ від 23 вересня 1982 року в справі «Спорронґ і Льоннрот проти Швеції» заяви № 7151/75, № 7152/75).

Втрата житла є найбільш крайньою формою втручання у право на повагу до житла (рішення ЄСПЛ від 13 травня 2008 року в справі «МакКенн проти Сполученого Королівства»).

Ураховуючи, що виселення є серйозним втручанням у право особи на повагу до її житла, суд надає особливої уваги процесуальним гарантіям, наданим особі в процесі прийняття рішення (рішення ЄСПЛ у справі «Зехентнер проти Австрії»). Зокрема, навіть якщо законне право на зайняття приміщення припинено, особа вправі мати можливість, щоб співрозмірність заходу була визначена незалежним судом у світлі відповідних принципів статті 8 Конвенції (рішення ЄСПЛ від 09 жовтня 2007 року в справі «Станкова проти Словаччини»; рішення ЄСПЛ від 15 січня 2009 року в справі «Косіч проти Хорватії» та рішення ЄСПЛ від 22 жовтня 2009 року в справі «Пауліч проти Хорватії»).

В рамках справи, що переглядається встановлено, що ОСОБА_1 не є ані власником спірної квартири, ані її користувачем (орендарем), тобто, користується нею без правових підстав, при цьому, має інше житло на праві власності, а саме ѕ квартири АДРЕСА_2 ), а тому усунення перешкод ДП «НАЕК «Енергоатом» у користуванні власністю шляхом виселення ОСОБА_1 та членів його родини з квартири не може вважатись втручанням у їхнє право на повагу до житла.

Доводи апеляційної скарги не спростовують правильність висновків суду першої інстанції та не дають підстав вважати, що судом порушені норми матеріального та процесуального права.

Суд першої інстанції повно і всебічно дослідив наявні у справі докази та дав їм належну правову оцінку, правильно встановив обставини справи, в результаті чого ухвалив законне й обґрунтоване рішення, яке відповідає вимогам матеріального і процесуального права.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи вищевикладене, апеляційна скарга адвоката Травянка О.І. в інтересах ОСОБА_1 підлягає залишенню без задоволення, а рішення Оболонського районного суду міста Києва від 27 липня 2022 року залишенню без змін.

Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, суд

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу адвоката Травянка Олександра Івановича в інтересах ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Оболонського районного суду міста Києва від 27 липня 2022 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції з підстав, визначених ч. 2 ст. 389 ЦПК України.

Повне судове рішення складено 01 грудня 2022 року.

Головуючий Т.О. Невідома

Судді І.М. Вербова

В.А. Нежура