Постанова

від 29.11.2022 по справі 712/7843/21

ЧЕРКАСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ЧЕРКАСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Номер провадження 22-ц/821/1445/22Головуючий по 1 інстанціїСправа №712/7843/21 Категорія: 301030300 Марцішевська О. М. Доповідач в апеляційній інстанції Гончар Н. І.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 листопада 2022 рокум. Черкаси

Черкаський апеляційний суд у складі колегії суддів:

Гончар Н.І.,Сіренка Ю.В., Фетісової Т.Л.

секретар Зінченко Ю.О.

учасники справи:

позивач ОСОБА_1 ;

представник позивача адвокат Кучер Юлія Вікторівна;

відповідач ОСОБА_2 ;

представник відповідача адвокат Стратілатов Костянтин Геннадійович;

третя особа Черкаське регіональне управління Державної спеціалізованої фінансової установи «Державний фонд сприяння молодіжному житловому будівництву»;

особа, яка подала апеляційну скаргу представник ОСОБА_2 адвокат Стратілатов Костянтин Геннадійович;

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 - адвоката Стратілатова Костянтина Геннадійовича на рішення Соснівського районного суду м. Черкаси від 08 вересня 2022 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа Черкаське регіональне управління Державної спеціалізованої фінансової установи «Державний фонд сприяння молодіжному житловому будівництву» про поділ майна,

в с т а н о в и в:

в липні 2021 року ОСОБА_1 звернулася до суду з указаним позовом, обґрунтовуючи його тим, що 27 травня 1999 року між нею та відповідачем був укладений шлюб, який рішенням Соснівського районного суду м. Черкаси від 16 листопада 2020 року розірвано.

За період перебування в шлюбі сторони набули у власність квартиру АДРЕСА_1 та автомобіль марки VOLKSWAGEN, 2003 р.в., д.н.з. НОМЕР_1 .

Вказувала, що 25 лютого 2004 року між відповідачем та Черкаським регіональним відділенням Державного фонду сприяння молодіжному житловому будівництву укладено кредитну угоду № 6, відповідно до якої Фонд від імені Держави надав відповідачу прямий адресний (цільовий) кредит у сумі 93495 гривень, терміном на 30 років з дати укладення кредитної угоди. Кредит вказаною вище угодою надавався на будівництво житла загальною площею 66,11 кв.м., згідно з проектом за адресою: АДРЕСА_2 .

Позивач зазначала, що додатковою угодою № 1 до кредитної угоди № 06 від 25 лютого 2004 року внесені зміни до п. 1.1. кредитної угоди № 06 від 25 лютого 2004 року, а саме згідно з умовами положення про порядок надання пільгових довготермінових кредитів молодим сім`ям та одиноким молодим громадянам на будівництво житла, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України «Про порядок надання пільгових довготермінових кредитів молодим сім`ям та одиноким молодим громадянам на будівництво (реконструкцію) і придбання житла» від 29.05.2001 № 584, Фонд від імені Держави надає позичальнику ( ОСОБА_2 ) прямий адресний (цільовий) кредит у сумі 117698 гривень, терміном повернення 30 років з дати укладення кредитної угоди. Відповідно до Додатку № 2 (обов`язковий) до кредитної угоди від 25 лютого 2004 року № 6 розрахунок суми щоквартального внеску становить: сума кредиту - 117698 гривень, сума щоквартального платежу - 1020,71 гривня.

Згідно з додатком 3 до кредитної угоди від 25 лютого 2004 року № 6 здійснено перерахунок щоквартального платежу з погашення кредиту, після чого щоквартальний платіж складає 756,65 гривень.

З метою забезпечення своєчасного виконання зобов`язань за кредитною угодою та додатковими угодами 17 травня 2005 року між ОСОБА_2 та Черкаським регіональним відділенням Державного фонду сприяння молодіжному житловому будівництву укладено Договір іпотеки, відповідно до якого згідно до кредитної угоди № 6 від 25 лютого 2004 року та додаткової угоди № 1 від 24 лютого 2005 року Фонд надав відповідачу кредит на придбання квартири за адресою АДРЕСА_3 в сумі 117698,00 грн. терміном повернення 30 років з дати укладення кредитної угоди з відсотковою ставкою по кредиту згідно з Положенням «Про порядок надання пільгових довготермінових кредитів молодим сім`ям та одиноким молодим громадянам на будівництво (реконструкцію) і придбання житла» затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 29 травня 2001 року № 584.

Для забезпечення своєчасного виконання зобов`язань за кредитною угодою та додатковими угодами ОСОБА_2 передав Фонду в іпотеку квартиру АДРЕСА_1 , придбану за рахунок коштів кредиту. Вартість квартири складає 123261,00 грн.

Вказувала, що за час перебування сторін у шлюбі зобов`язання за кредитною угодою сплачувалося позивачем та відповідачем спільно. Після розірвання шлюбу, відповідач виконував зобов`язання щодо сплати щоквартальних платежів відповідно до умов кредитної угоди № 6 до Додатку № 3 самостійно, оскільки позивач у спірній квартирі не проживає, адже відповідач чинить їй перешкоди у користуванні спірною квартирою, від коштів, які складали половину необхідних щоквартальних внесків, які позивач пропонувала відповідачу, останній відмовився.

Таким чином, відповідач за період з 17 грудня 2020 року по 15 липня 2021 року самостійно сплатив щоквартальні платежі за 4 квартал 2020 року, та 1 і 2 квартал 2021 року, 756,65 гривень*3 = 2269,95 гривень. Станом на 01 липня 2021 року залишок зобов`язань за кредитним договором від 25 лютого 2004 року № 6, наданому ОСОБА_2 на придбання житла складає, 35700,00 гривень.

Враховуючи наведене, позивач, з урахуванням уточнених позовних вимог, просила суд: 1) визнати об`єктом права спільної сумісної власності ОСОБА_1 та ОСОБА_2 квартиру АДРЕСА_1 ; 2) визнати об`єктом права спільної сумісної власності ОСОБА_1 та ОСОБА_2 транспортний засіб: автомобіль марки VOLKSWAGEN, 2003 р.в., д.н.з. НОМЕР_1 ; 3) визнати за ОСОБА_1 в порядку поділу спільного майна подружжя право власності на 1/2 частину квартири АДРЕСА_1 ; 4) стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 грошову компенсацію в сумі 88808,52 грн., що становить 1/2 вартості частки у праві спільної сумісної власності на автомобіль марки VOLKSWAGEN, 2003 р.в., д.н.з. НОМЕР_1 з врахуванням відшкодування компенсації 1/2 залишку зобов`язання за Кредитною угодою від 25 лютого 2004 р. № 6, укладеної між Черкаським регіональним відділенням Державного фонду сприяння молодіжному житловому будівництву та ОСОБА_2 в розмірі 18984,98 гривень.

Рішенням Соснівського районного суду м. Черкаси від 08 вересня 2022 року позовну заяву ОСОБА_1 задоволено повністю.

Визнано об`єктом права спільної сумісної власності ОСОБА_1 та ОСОБА_2 та поділено у рівних частках квартиру АДРЕСА_1 .

Визнано за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частину квартири АДРЕСА_1 загальною площею 68,1 кв.м.

Визнано за ОСОБА_2 право власності на 1/2 частину квартири АДРЕСА_1 загальною площею 68,1 кв.м.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 грошову компенсацію за відчуження спільного майна в сумі 88808,52 грн.

Вирішено питання розподілу судових витрат.

Рішення суду обґрунтовано тим, що автомобіль VOLKSWAGEN, 2003 року випуску VIN-код: НОМЕР_2 був придбаний відповідачем 28 лютого 2019 року у період шлюбу між сторонами та ведення сторонами спільного господарства, а тому являвся об`єктом спільної сумісної власності подружжя.

На думку місцевого суду, відповідач 09 липня 2021 року на підставі договору купівлі-продажу № 7145/2021/2670081, укладеного в територіальному сервісному центрі 7145 РСЦ ГСЦ МВС в Черкаській області здійснив відчуження автомобіля VOLKSWAGEN, 2003 року випуску VIN-код: НОМЕР_2 за 215587,00 грн., який був об`єктом спільної сумісної власності сторін без згоди позивачки та сплати останній грошової компенсації, чим порушені права та законні інтереси останньої як співвласника, а тому до задоволення підлягають позовні вимоги про стягнення з відповідача 1/2 частини визначеної договором купівлі-продажу в сумі 107793,50 грн.

Крім того, спірна квартира АДРЕСА_1 , вартість якої в розмірі 123261,00 грн встановлена за погодженням сторін в ході судового розгляду, була зареєстрована на праві власності відповідача 28 квітня 2005 року в період зареєстрованого шлюбу та ведення спільного господарства сторонами частково за спільні кошти та за кредитні кошти в сумі 117698,00 грн.

Суд першої інстанції вважав обґрунтованим вимоги позивачки щодо зменшення суми грошової компенсації за 1/2 частини вартості автомобіля в сумі 107793,50 грн. на 18984,98 грн, в тому числі 1134,98 грн. 1/2 частина сплачених відповідачем особистих коштів 2269,95 грн по спільному зобов`язанню сторін за кредитною угодою в період з 17 грудня 2020 року по 15 липня 2021 року, а також 17850,00 грн. 1/2 частина сплатити залишку заборгованості за кредитною угодою в розмірі 35700,00 грн. В такий спосіб відповідачу за рахунок позивачки буде відшкодовано 1/2 частину фактично сплачених ним особистих коштів по спільному зобов`язанню сторін за кредитною угодою після розірвання шлюбу, а також наперед компенсована позивачкою 1/2 частина боргового зобов`язання відповідача до моменту повного розрахунку за кредитною угодою.

Додатковим рішенням Соснівського районного суду м. Черкаси від 28 вересня 2022 року доповнено рішення Соснівського районного суду м. Черкаси від 08 вересня 2022 року у даній справі.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 витрати на правничу допомогу в сумі 8000 грн.

В задоволенні решти вимог ОСОБА_1 відмовлено.

Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, представник ОСОБА_2 адвокат Стратілатов К.Г. подав апеляційну скаргу та просить змінити рішення Соснівського районного суду м. Черкаси від 08 вересня 2022 року, а саме: 1) поділити квартиру за адресою АДРЕСА_3 між сторонами та визначити право власності на неї в наступних частках: позивачу ОСОБА_1 34,5 %, відповідачу ОСОБА_2 65,5 %; 2) зменшити розмір компенсації за відчуження спільного майна з 88808,52 грн. до 47405,02 грн; 3) судові витрати розподілити пропорційно до задоволених вимог.

В апеляційній скарзі вказує, що оскаржуване рішення суду винесене з порушенням норм матеріального та процесуального права, не відповідає дійсним обставинам справи та наявним у ній доказам, у зв`язку з чим підлягає зміні.

На думку апелянта, частина вартості квартири в розмірі 37969,95 грн. сплачена відповідачем за рахунок власних коштів після розірвання шлюбу, а частина в розмірі 85291,05 грн. була сплачена в період шлюбу.

Вважає, що боргове зобов`язання за кредитною угодою має бути враховано при поділі майна подружжя:

1) частина вартості квартири в розмірі 85291,05 грн., що складає 69 % вартості квартири, сплачена в період шлюбу і вона є спільною сумісною власністю та підлягає поділу між сторонами;

2) частина вартості квартири в розмірі 37969,95 грн., що складає 31 % вартості квартири, сплачена (буде сплачена) після розірвання шлюбу за рахунок особистих коштів відповідача і вона є особистою власністю відповідача та не підлягає поділу між сторонами.

У зв`язку з чим, квартира підлягає поділу в наступних частинах: позивачу 34,5 %, відповідачу 65,5 %.

Апелянт вказує, що зазначена у договорі купівлі-продажу вартість спірного автомобіля у розмірі 215587,00 грн., є значно вищою, ніж середня ринкова вартість цього автомобіля, яка відповідно консультації № 1141/21 від 14 липня 2021 року, складеній ПП «Ажіо» та становить 132780,00 грн., що не враховано судом першої інстанції при винесенні рішення у даній справі.

У зв`язку з чим, на думку апелянта, частка позивача складає 66390,00 грн., а розмір компенсації, стягнутої з відповідача 47405,02 грн.

Представник ОСОБА_1 адвокат Кучер Ю.В. надіслала відзив на апеляційну скаргу, в якому вказує, що оскаржуване рішення ухвалене з додержанням норм матеріального та процесуального права, а тому відсутні підстави для його скасування, просить відмовити у задоволенні апеляційної скарги ОСОБА_2 у повному обсязі.

У відзиві вказує, що за час перебування сторін у шлюбі зобов`язання за кредитною угодою сплачувалося позивачем та відповідачем спільно, про що зазначає і відповідач, тобто вказані обставини ним визнаються в повному обсязі.

Зазначає, що квартира АДРЕСА_1 , яка придбана сторонами в період перебування в шлюбі за кредитні кошти, отримані на пільгових умовах молодої сім`ї з метою будівництва житла, є спільним майном подружжя, а тому підлягає розподілу між сторонами у рівних частинах.

Щодо залишку заборгованості за кредитним договором, суд першої інстанції врахував зобов`язання подружжя, у зв`язку з чим належну позивачу компенсацію за транспортний засіб зменшив пропорційно розміру її частки в зобов`язанні за кредитним договором.

Також вказує, що апелянтом не надано жодного доказу на спростування вартості транспортного засобу, яка зазначена в договорі купівлі-продажу.

Заслухавши пояснення учасників справи, які з`явились в судове засідання, перевіривши доводи апеляційної скарги та дослідивши матеріали справи, колегія суддів вважає наступне.

Інші учасники справи, належним чином повідомлені про дату, час та місце розгляду справи, в судове засідання не з`явився, що відповідно до статті 372 ЦПК не перешкоджає розгляду справи апеляційним судом.

Частиною третьою статті 3 ЦПК України визначено, що провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Оскаржуване рішення суду відповідає вказаним вимогам.

Відповідно до частини 1 статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_2 09 липня 2021 року на підставі договору купівлі-продажу № 7145/2021/2670081, укладеного в територіальному сервісному центрі 7145 РСЦ ГСЦ МВС в Черкаській області, здійснив відчуження автомобіля VOLKSWAGEN, 2003 року випуску VIN-код: НОМЕР_2 за 215587 грн., який був об`єктом спільної сумісної власності сторін без згоди позивачки та сплати останній грошової компенсації.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що указаними діями ОСОБА_2 порушив права та законні інтереси ОСОБА_1 як співвласника, у зв`язку з чим до задоволення підлягають позовні вимоги про стягнення з відповідача 1/2 частини визначеної договором купівлі-продажу в сумі 215587 грн. на момент його відчуження в розмірі 215587 / 2 = 107793,50 грн.

Посилання апелянта про неврахування місцевим судом консультації № 1141/21 від 14 липня 2021 року, складеної ПП «Ажію» щодо вартості спірного автомобіля, апеляційний суд не бере до уваги, оскільки договір купівлі-продажу № 7145/2021/2670081, укладений в територіальному сервісному центрі 7145 РСЦ ГСЦ МВС в Черкаській області ґрунтується на оціночній вартості спірного транспортного засобу, в той же час, коли консультацією № 1141/21 від 14 липня 2021 року зроблено висновок щодо ймовірної вартості автомобіля та встановлено його середню ринкову ціну.

Крім того, доказів на спростування вказаної у договорі купівлі-продажу № 7145/2021/2670081, укладеному в територіальному сервісному центрі 7145 РСЦ ГСЦ МВС в Черкаській області, оціночної вартості транспортного засобу апелянт в порядку ст. 81 ЦПК України до суду не надав.

Також судом першої інстанції встановлено, що відповідно до кредитної угоди № 6 Черкаське регіональне відділення Державного фонду сприяння молодіжному житловому будівництву від імені Держави надало ОСОБА_2 прямий адресний (цільовий) кредит на будівництво житла загальною площею 66,11 кв.м., згідно з проектом за адресою: АДРЕСА_2 , на склад сім`ї позичальника - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .

Спірна квартира АДРЕСА_1 , була зареєстрована на праві власності відповідача 28 квітня 2005 року в період зареєстрованого шлюбу та ведення спільного господарства сторонами частково за спільні кошти та за кредитні кошти в сумі 117698,00 грн.

З матеріалів справи вбачається, що кредит на придбання спірної квартири ОСОБА_2 був наданий на придбання житла не для його особистих потреб, а для потреб та в інтересах сім`ї.

Апеляційний суд погоджується з висновком місцевого суду про те, що квартира являється об`єктом спільної сумісної власності подружжя в зв`язку з набуттям за кредитними зобов`язаннями, що виникли в інтересах сім`ї. Такий висновок відповідає статті 60 СК України та підтверджується наявними в матеріалах справи доказами.

Доводи апелянта щодо погашення ОСОБА_2 кредитних зобов`язань на суму 2269,95 грн. за рахунок особистих коштів після розірвання шлюбу між сторонами не підтверджують підстав для відступу від рівності часток у спільному сумісному майні, а також, що його частка є більшою за рахунок внесення за придбання цього майна особистих коштів, не спростовують правильності висновків суду першої інстанції, що розірвання шлюбу не тягне за собою зміну правового статусу майна подружжя щодо спірної квартири та таке майно залишається їхньою спільною сумісною власністю.

Крім того, посилання апелянта про те, що залишок зобов`язань за кредитним договором у сумі 35700 грн. має бути врахований при визначенні розміру часток, колегія суддів вважає безпідставним, оскільки судом першої інстанції указана сума врахована, у зв`язку з чим зменшено розмір компенсації 1/2 вартості автомобіля, що підлягає стягненню з відповідача на користь позивача, на суму 17850 грн (половина залишку заборгованості за кредитом), а також на суму 1134,98 грн. (половина суми сплачених обов`язкових платежів за кредитною угодою № 6 в період розірвання шлюбу між сторонами), а всього 18984,98 грн.

Такі доводи апеляційної скарги фактично повторюють доводи відзиву на позовну заяву і зведені до переоцінки доказів, які місцевим судом досліджені на підставі вірно встановлених обставин, яким надано правильну оцінку.

Разом з тим, висновки суду першої інстанції, з якими погоджується колегія суддів, підтверджуються наявними у справі доказами, які було всебічно, повно та об`єктивно досліджено судом.

Відповідно до статті 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловіку на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважних причин (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Об`єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту (стаття 61 СК України).

Частиною 1 статті 70 СК України встановлено, що у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Зазначені норми закону свідчать про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Ця презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.

Аналогічний правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду України від 24 травня 2017 року у справі № 6-843цс17 та у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 372/504/17.

Статтею 63 СК України визначено, що дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпорядження майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

Згідно з частиною 1 статті 65 СК України дружина, чоловік розпоряджаються майном, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, за взаємною згодою.

Відповідно до частини 2, 3 статті 65 СК України при укладенні договорів одним із подружжя вважається, що він діє за згодою другого з подружжя. Дружина, чоловік має право на звернення до суду з позовом про визнання договору недійсним як такого, що укладений другим із подружжя без її, його згоди, якщо цей договір виходить за межі дрібного побутового; для укладення одним із подружжя договорів, які потребують нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, а також договорів стосовно цінного майна, згода другого з подружжя має бути подана письмово.

При цьому, якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім`ї, то гроші, інше майно, в тому числі гонорар, виграш, які були одержані за цим договором, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя (частина 3 статті 61 СК України) та використовуються подружжям спільно на підставі рівних прав на володіння, користування і розпоряджання відповідним майном (стаття 63 СК України).

У відповідності до частини 2, 3 статті 70 СК України при вирішенні спору про поділ майна суд може відступити від засади рівності часток подружжя за обставин, що мають істотне значення, зокрема якщо один із них не дбав про матеріальне забезпечення сім`ї, ухилявся від участі в утриманні дитини (дітей), приховав, знищив чи пошкодив спільне майно, витрачав його на шкоду інтересам сім`ї. За рішенням суду частка майна дружини, чоловіка може бути збільшена, якщо з нею, ним проживають діти, а також непрацездатні повнолітні син, дочка, за умови, що розмір аліментів, які вони одержують, недостатній для забезпечення їхнього фізичного, духовного розвитку та лікування.

Відповідно до частини 3 статті 368 ЦК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом.

Задовольняючи вимоги позовної заяви ОСОБА_1 , суд першої інстанції правильно застосувавши положення статтей 60, 61, 63, 65, 70 СК України, статті 368 ЦК України, встановив належність майна до об`єктів права спільної сумісної власності.

Доводи апеляційної скарги представника ОСОБА_2 адвоката Стратілатова К.Г. не спростовують правильності висновків суду та були предметом розгляду суду першої інстанції.

Європейський суд з прав людини (далі ЄСПЛ) вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (пункт 23 рішення ЄСПЛ від 18 липня 2006 року у справі «Проніна проти України»).

З огляду на викладене, колегія суддів не вбачає підстав для зміни чи скасування законного та обґрунтованого рішення суду першої інстанції. Доводи апеляційної скарги були предметом розгляду суду першої інстанції та їм надана відповідна правова оцінка, з якою погоджується апеляційний суд.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Згідно зі статтею 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 адвоката Стратілатова К.Г. слід залишити без задоволення, а рішення Соснівського районногосуду м.Черкаси від08вересня 2022року без змін.

Представником позивача ОСОБА_1 адвокатом Кучер Ю.В. надано докази понесення позивачем судових витрат на правничу допомогу під час розгляду справи в суді апеляційної інстанції в розмірі 5000 грн.

Представник ОСОБА_2 адвокат Стратілатов К.Г. у судовому засіданні просив зменшити розмір витрат на правничу допомогу.

Відповідно до ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.

Згідно із ст. 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Відповідно до частини 4 статті 137 ЦПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може за клопотанням іншої сторони зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрат на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

У рішенні ЄСПЛ від 28 листопада 2002 року у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

На підтвердження понесених судових витрат стороною позивача подано: договір № 54/1 про надання правової допомоги від 14 листопада 2022 року, квитанцію до прибуткового касового ордера від 21 листопада 2022 року про оплату 5000 грн.

Відповідно до пункту 1 договору № 54/1 про надання правової допомоги від 14 листопада 2022 року предметом договору є надання правової допомоги та здійснення представництва інтересів клієнта в Черкаському апеляційному суді у справі № 712/7843/21.

Пунктом 3 указаного договору встановлено, що за правову допомогу клієнт сплачує адвокату винагороду (гонорар) в розмірі 5000 гривень.

Колегія суддів, беручи до уваги обсяг наданих адвокатом Кучер Ю.В. послуг, зокрема складення та подання до Черкаського апеляційного суду відзиву на апеляційну скаргу, враховуючи принцип справедливості, реальності адвокатських витрат та розумності їх розміру, а також клопотання представника відповідача про зменшення їх розміру, приходить до переконання, що за надання правничої допомоги згідно договору № 54/1 про надання правової допомоги від 14 листопада 2022 року, до стягнення підлягає 3000 грн.

Частиною 2 статті 141 ЦПК України встановлено, що судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову - на відповідача.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судові витрати за надання правничої допомоги у розмірі 3000 грн.

Керуючись статтями 374, 375, 381, 384 ЦПК України, апеляційний суд

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 - адвоката Стратілатова Костянтина Геннадійовича залишити без задоволення.

Рішення Соснівського районногосуду м.Черкаси від08вересня 2022року залишити без змін.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 витрати на правничу допомогу в сумі 3000 гривень.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції з підстав та на умовах, викладених у статті 389 ЦПК України.

Судді

Повний текст постанови складений 02 грудня 2022 року