Рішення

від 09.11.2022 по справі 910/429/20

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

09.11.2022Справа № 910/429/20

За заявою Товариства з обмеженою відповідальністю "Бестом" в особі ліквідатора банкрута арбітражного керуючого Демчана О.І.

до ОСОБА_1

про визнання недійсними договору та застосування реституції

В межах справи № 910/17629/18

За заявою Товариства з обмеженою відповідальністю "Укройлпродукт"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Бестом"

про банкрутство

Суддя Чеберяк П.П.

Представники сторін:

від позивача Демчан О.І. - ліквідатор

від відповідача не з`явилися

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

У провадженні Господарського суду м. Києва перебуває справа № 910/17629/18 за заявою Товариства з обмеженою відповідальністю "Укройлпродукт" про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю "Бестом" на стадії процедури ліквідації, введеної постановою Господарського суду м. Києва від 02.10.2019.

До Господарського суду м. Києва надійшла заява Товариства з обмеженою відповідальністю "Бестом" в особі ліквідатора банкрута арбітражного керуючого Демчана О.І. до ОСОБА_1 про визнання недійсним договору та застосування реституції на підставі ст. 7, 42 Кодексу України з процедур банкрутства.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 30.06.2021 у задоволенні позовних вимог відмовлено повністю.

Постановою Північного апеляційного господарського суду від 28.09.2021 апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Бестом" в особі ліквідатора банкрута арбітражного керуючого Демчана О.І. залишено без задоволення, ухвалу Господарського суду міста Києва від 30.06.2021 - без змін.

Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 12.01.2022 касаційну скаргу Господарського суду міста Києва від 30.06.2021 Товариства з обмеженою відповідальністю "Бестом" в особі ліквідатора банкрута арбітражного керуючого Демчана О.І. задоволено частково, постанову Північного апеляційного господарського суду від 28.09.2021 та ухвалу Господарського суду міста Києва від 30.06.2021 у справі № 910/429/20 скасовано. Справу № 910/429/20 направлено на новий розгляд до Господарського суду міста Києва.

Згідно протоколу повторного автоматизованого розподілу справи визначено суддю Чеберяка П.П. для розгляду справи № 910/429/20 в скасованій частині.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 07.02.2022 прийнято до свого провадження справу № 910/429/20 в частині розгляду заяви Товариства з обмеженою відповідальністю "Бестом" в особі ліквідатора банкрута арбітражного керуючого Демчана О.І. до ОСОБА_1 про визнання недійсними договору та застосування реституції в межах справи № 910/17629/18 про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю "Бестом" та підготовче засідання призначено на 16.03.2022.

Судове засідання 16.03.2022 не відбулось, у зв`язку з запровадженням Указом Президента України № 64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні" воєнного стану з 5:30 год. 24.02.2022.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 25.05.2022 розгляд справи призначено на 27.06.2022.

27.06.2022 до Господарського суду міста Києва надійшло клопотання ліквідатора банкрута арбітражного керуючого Демчана О.І. про проведення судового засідання без його участі.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 27.06.2022 розгляд справи відкладено на 22.08.2022.

18.08.2022 та 22.08.2022 до Господарського суду міста Києва надійшли письмові пояснення ліквідатора банкрута арбітражного керуючого Демчана О.І.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 22.08.2022 розгляд справи відкладено на 05.09.2022.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 05.09.2022 закрито підготовче провадження та призначити заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "Бестом" в особі ліквідатора банкрута арбітражного керуючого Демчана О.І. до ОСОБА_1 про визнання недійсними договору та застосування реституції в межах справи № 910/17629/18 про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю "Бестом" до судового розгляду по суті на 17.10.2022.

Судове засідання 17.10.2022 не відбулось.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 18.10.2022 розгляд справи відкладено на 26.10.2022.

У судовому засіданні 26.10.2022 оголошено перерву до 09.11.2022.

У судовому засіданні 09.11.2022 представник позивача надав пояснення по суті заявлених позовних вимог.

Представник відповідача у судове засідання не з`явився, про причини неявки суд не повідомив.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представника сторони та дослідивши докази, суд

ВСТАНОВИВ:

11.10.2017 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Бестом" (позикодавець, позивач) та ОСОБА_1 (позичальник, відповідач) укладено договір позики № 11-10/П, згідно якого позикодавець надав позичальнику позику у розмірі 4 800 465,00 грн, а позичальник зобов`язався повернути надані кошти до 11.10.2020.

В ході виконання повноважень ліквідатора банкрута, арбітражним керуючим Демчаном О.І. встановлено, що позивачем в проміжок часу з 12.10.2017 по 13.11.2017 перераховано відповідачу кошти у розмірі 4 800 465,00 грн у якості позики на підставі договору про надання безвідсоткової поворотної фінансової допомоги №11-10/П від 11.10.2017 (виписка по особовому рахунку ТОВ "Бестом" долучена ліквідатором до матеріалів справи).

Проте, отримані відповідачем у якості позики кошти від позивача не повернуті.

Разом з тим, як відмічає ліквідатор, станом на дату перерахування ТОВ "Бестом" коштів у розмірі 4 800 465,00 грн за договором надання безвідсоткової поворотної фінансової допомоги на користь ОСОБА_1 у боржника вже була наявна заборгованість перед ПАТ "Фортуна-Банк" на загальну суму 38 566 210,10 грн.

Крім того, рішенням Господарського суду міста Києва від 02.08.2017 у справі № 910/9844/17 стягнуто з ТОВ "Бестом" на користь ТОВ "Укройлпродукт" суму боргу в розмірі 1 000 000,00 грн та 15 000,00 грн судового збору.

Також рішенням Господарського суду міста Києва від 13.12.2017 у справі № 910/20948/17 стягнуто з ТОВ "Бестом" на користь ТОВ "Укройлпродукт" 120 000,00 грн та 1 800,00 судового збору.

Вказані обставини встановлені в ухвалі Господарського суду міста Києва від 20.02.2019 у справі № 910/17629/18, якою відкрито провадження у справі про банкрутство ТОВ "Бестом".

За наведених обставин, ліквідатор ТОВ "Бестом" стверджує, що договір позики № 11-10/П від 11.10.2017 підлягає визнанню недійсним на підставі ч. 2 ст. 42 Кодексу України з процедур банкрутства.

Відповідач щодо заявлених позовних вимог заперечив зазначаючи, що 11.04.2018 між ТОВ "Бестом", ТОВ "Фактор Енерго" та ОСОБА_1 укладено договір переведення боргу № 11/04/18-1, відповідно до якого зобов`язання ОСОБА_1 у сумі 4 800 465,00 грн переводиться на ТОВ "Фактор Енерго", а ОСОБА_1 в свою чергу зобов`язується перерахувати на користь ТОВ "Фактор Енерго" плату за прийняття боргу у розмірі 4 800 465,00 грн.

Відповідач стверджує, що свої зобов`язання виконав у строк, грошові кошти в розмірі 4 800 465,00 грн перерахував, що підтверджується актом звірки взаєморозрахунків.

Відповідно до статті 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є: договори та інші правочини.

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

В статті 193 ГК України передбачено, що господарські зобов`язання повинні виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.

Аналогічні положення містять статті 525, 526 ЦК України.

Згідно ч. 1 ст. 530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно з ч. 1 ст. 202 ГК України, яка кореспондується з положеннями статті 599 ЦК України, господарське зобов`язання припиняється, зокрема, виконанням.

Визнання правочину недійсним є одним із передбачених законом способів захисту цивільних прав та інтересів за ст. 16 ЦК України, загальні вимоги щодо недійсності правочину встановлені ст. 215 ЦК України.

Згідно ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу, а згідно із частиною 3 цієї ж статті якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Стаття 203 ЦК України передбачає, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Однією із основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 статті 3 Цивільного кодексу України) і дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними. Тобто, відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.

Згідно із частинами другою та третьою статті 13 ЦК України при здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині. Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

З конструкції частини третьої статті 13 ЦК України випливає, що дії особи, які полягають у реалізації такою особою свого права, однак вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, є формою зловживання правом. Вчинення власником майна правочину з розпорядження належним йому майном з метою унеможливити задоволення вимоги іншої особи - стягувана за рахунок майна цього власника, може бути кваліфіковане як зловживання правом власності, оскільки власник використовує правомочність розпорядження майном на шкоду майновим інтересам кредиторів.

Такий правовий висновок викладений у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 07.12.2018 у справі № 910/7547/17.

Крім того, об`єднана палата Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду у постанові від 05.09.2019 у справі № 638/2304/17 дійшла висновку, що недійсність договору як приватно - правова категорія, покликана не допускати або присікати порушення цивільних прав та інтересів або ж їх відновлювати.

Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 03.07.2019 у справі № 369/11268/16-ц (провадження № 14-260цс19) викладено правовий висновок про те, що позивач вправі звернутися до суду із позовом про визнання договору недійсним, як такого, що направлений на уникнення звернення стягнення на майно боржника, на підставі загальних засад цивільного законодавства (пункт 6 статті 3 ЦК України) та недопустимості зловживання правом (частина третя статті 13 ЦК України), та послатися на спеціальну норму, що передбачає підставу визнання правочину недійсним, якою може бути підстава, зокрема, передбачена статтею 234 ЦК України, так і інша, наприклад, підстава, передбачена статтею 228 ЦК України.

Банкрутство за своєю природою є особливим правовим механізмом врегулювання відносин між неплатоспроможним боржником та його кредиторами, правове регулювання якого регламентовано Кодексом України з процедур банкрутства, який введено в дію з 21.10.2019, а до введення в дію цього Кодексу - Законом України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", які визначають особливості провадження у справах про банкрутство, тобто є спеціальними у застосуванні при розгляді цих справ.

Законодавство у сфері банкрутства містить спеціальні та додаткові, порівняно із нормами ЦК України та ГК України, підстави для визнання оспорюваних правочинів недійсними, і застосовуються коли боржник перебуває в особливому правовому режимі, який врегульовано законодавством про банкрутство.

У контексті зазначеного можна зробити висновок, що застосування спеціальних норм законодавства про банкрутство можливо лише при наявності відкритого провадження у справі про банкрутство боржника, а відтак правочин (договір), укладений до відкриття провадження у справі про банкрутство, не може оцінюватись судом на предмет його відповідності/невідповідності вимогам спеціального закону про банкрутство.

До того ж, на відміну від вимог ЦК України та ГК України, законодавство про банкрутство (як ст. 42 Кодексу України з процедур банкрутства, так і ст. 20 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" у редакції, чинній з 19.01.2013) не визначає вимоги до укладеного правочину, а врегульовує спеціальні правила та процедуру визнання недійсними правочинів, укладених боржником, щодо якого відкрито провадження у справі про банкрутство, та містить спеціальні положення щодо строків (сумнівного періоду протягом якого боржник вчиняє правочини), суб`єктів (осіб які мають ініціювати право визнання договорів недійсними) і переліку підстав, за наявності яких можна визнавати правочини недійсними.

Темпоральним критерієм для застосування норм ст. 42 Кодексу України з процедур банкрутства та ст. 20 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", у тому числі і до заяв, поданих після введення в дію Кодексу України з процедур банкрутства, є дата відкриття провадження у справі про банкрутство.

Наведеного правового висновку дотримується Верховний Суд у постанові від 20.07.2022 у справі № 917/373/18(917/1878/20).

Як вбачається з матеріалів справи, провадження у справі про банкрутство позивача відкрито ухвалою Господарського суду м. Києва від 20.02.2019 у справі № 910/17629/18.

Таким чином, до спірних правовідносин підлягають застосуванню положення Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" у редакції, чинній з 19.01.2013.

Так, стаття 20 Закону про банкрутство регулює відносини, що виникли між боржником, кредитором та іншими особами з приводу дій боржника щодо розпорядження своїм майном, вчинені в період до порушення справи про банкрутство або після порушення справи про банкрутство. Вказана стаття визначає підстави оспорювання майнових дій боржника з метою забезпечення зберігання майна в інтересах кредиторів або повернення майна боржника, у разі його вибуття, до ліквідаційної маси.

Відповідно до ч. 2 та ч. 4 ст. 20 Закону про банкрутство у разі визнання недійсними правочинів (договорів) або спростування майнових дій боржника на підставах, передбачених частиною першою цієї статті, кредитор зобов`язаний повернути в ліквідаційну масу майно, яке він отримав від боржника, а у разі неможливості повернути майно в натурі - відшкодувати його вартість у грошових одиницях за ринковими цінами, що існували на момент здійснення правочину або вчинення майнової дії.

Як вбачається з матеріалів справи, в ході проведення ліквідаційної процедури позивача, відкритої поставною Господарського суду м. Києва від 02.10.2019 у справі № 910/17629/18, ліквідатором було встановлено, що ТОВ "Бестом" в проміжок часу з 12.10.2017 по 13.11.2017 перераховано ОСОБА_1 кошти у розмірі 4 800 465,00 грн у якості позики на підставі договору позики №11-10/П від 11.10.2017. Однак, відповідач зазначені кошти не повернув.

В свою чергу відповідач стверджує, що виконав свої зобов`язання у повному обсязі, оскільки перерахував 4 800 465,00 грн на рахунок ТОВ "Фактор Енерго", згідно договору №11/04/18-1 від 11.04.2018 про переведення боргу.

Відповідно до п. 1 договору №11/04/18-1 від 11.04.2018 ОСОБА_1 переводить на ТОВ "Фактор Енерго" борг (грошове зобов`язання) у розмірі 4 800 465,00 грн, а ТОВ "Фактор Енерго" приймає борг та погоджується виконати зазначені грошові зобов`язання перед кредитором в строк до 10.05.2020.

Не пізніше 31.12.2020 ОСОБА_1 сплачує ТОВ "Фактор Енерго" плату за прийняття боргу грошові кошти в сумі 4 800 465,00 грн, шляхом перерахування вказаної суми на банківський рахунок ТОВ "Фактор Енерго" або в інший спосіб, визначений сторонами та не заборонений чинним законодавством України (п. 3 договору).

Суд зауважує, що наданий ОСОБА_1 акт звірки взаємних розрахунків не може бути прийнятий в якості належного доказу виконання зобов`язаннь за договором, оскільки не є первинним бухгалтерським обліковим документом.

Так, відповідно до вимог чинного законодавства акт звірки розрахунків у сфері бухгалтерського обліку та фінансової звітності не є зведеним обліковим, а лише технічним (фіксуючим) документом, за яким бухгалтерії підприємств звіряють бухгалтерський облік операцій. Він відображає стан заборгованості та в окремих випадках - рух коштів у бухгалтерському обліку підприємств та має інформаційний характер, тобто статус документа, який підтверджує тотожність ведення бухгалтерського обліку спірних господарських операцій обома сторонами спірних правовідносин.

Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 19.04.2018 у справі №905/1198/17; від 24.10.2018 у справі №905/3062/17; від 05.03.2019 у справі №910/1389/18 та від 04.12.2019 у справі №916/1727/17.

Таким чином, зважаючи на відсутність в матеріалах справи доказів сплати ОСОБА_1 на користь ТОВ "Фактор Енерго" грошових коштів у сумі 4 800 465,00 грн, а також враховуючи неповернення боржнику грошових коштів за договором про надання позики № 11-10/П від 11.10.2017, слід дійти висновку, що боржник уклав спірний договір в супереч інтересам товариства.

При цьому слід звернути увагу, що станом на час укладення спірного договору, за яким боржник надав ОСОБА_1 безвідсоткову позику у сумі 4 800 465,00 грн на 3 роки, у боржника вже існувала заборгованість перед ПАТ "Фортуна-Банк" на загальну суму 38 566 210,10 грн.

Також рішенням Господарського суду міста Києва від 02.08.2017 у справі № 910/9844/17 стягнуто з ТОВ "Бестом" на користь ТОВ "Укройлпродукт" суму боргу в розмірі 1 000 000,00 грн та 15 000,00 грн судового збору.

Переглядаючи в апеляційному порядку ухвалу місцевого господарського суду постановлену при першому розгляді судом апеляційної інстанції у постанові від 28.09.2021 встановлено, що у цій справі сукупність встановлених обставин свідчить, що укладення ТОВ "Бестом" з ОСОБА_1 договору про надання безвідсоткової поворотної фінансової допомоги призвело до зменшення обсягу майнових активів боржника та його неплатоспроможності, а також спрямовано на завдання шкоди кредиторам.

При цьому, відхиляючи доводи апеляційної скарги та залишаючи оскаржувану ухвалу без змін, апеляційний суд погодився з висновками місцевого господарського суду щодо відсутності підстав для визнання спірного правочину недійсним в силу положень статті 20 Закону про банкрутство, оскільки оспорюваний правочин укладено боржником за 1 рік та 4 місяці перед порушенням провадження у справі про банкрутство ТОВ "Бестом", а відтак він не підпадає під річний підозрілий період в розумінні вказаної статті цього Закону.

Однак, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду не погодився з такими висновками суду апеляційної інстанції та встановив, що вони є суперечливими та такими, що зроблені з порушенням вимог чинного законодавства у зв`язку з чим дана постанова суду апеляційної інстанції від 28.09.2021 та ухвала місцевого господарського суду від 30.06.2021 у даній справі були скасовані.

Однією з основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України) і дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними, відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.

Тобто цивільний оборот ґрунтується на презумпції добросовісності та чесності учасників цивільних відносин, які вправі розраховувати саме на таку поведінку інших учасників, яка відповідатиме зазначеним критеріям і уявленням про честь та совість.

Частиною третьою статті 13 ЦК України визначено, що не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

Формулювання "зловживання правом" необхідно розуміти як суперечність, оскільки якщо особа користується власним правом, то його дія дозволена, а якщо вона не дозволена, то саме тому відбувається вихід за межі свого права та дію без права. Сутність зловживання правом полягає у вчиненні уповноваженою особою дій, які складають зміст відповідного суб`єктивного цивільного права, недобросовісно, в тому числі всупереч меті такого права.

Правочини, які укладаються учасниками цивільних відносин, повинні мати певну правову та фактичну мету, яка не має бути очевидно неправомірною та недобросовісною. Правочин не може використовуватися учасниками цивільних відносин для уникнення сплати боргу або виконання судового рішення.

Відтак будь-який правочин, вчинений боржником у період настання у нього зобов`язання із погашення заборгованості перед кредитором, внаслідок якого боржник перестає бути платоспроможним, має ставитися під сумнів у частині його добросовісності та набуває ознак фраудаторного правочину (правочину, що вчинений боржником на шкоду кредиторам).

Обираючи варіант добросовісної поведінки, боржник зобов`язаний піклуватися про те, щоб його юридично значимі вчинки були економічно обґрунтованими. Також поведінка боржника, повинна відповідати критеріям розумності, що передбачає, що кожне зобов`язання, яке правомірно виникло, повинно бути виконано належним чином, а тому кожний кредитор вправі розраховувати, що усі існуючі перед ним зобов`язання за звичайних умов будуть належним чином та своєчасно виконані. Доброчесний боржник повинен мати на меті добросовісно виконати усі свої зобов`язання, а в разі неможливості такого виконання - надати справедливе та своєчасне задоволення (сатисфакцію) прав та правомірних інтересів кредитора

Наведені висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 28.11.2019 від 24.07.2019 у справі № 405/1820/17, від 28.11.2019 у справі № 910/8357/18 та від 20.05.2020 у справі № 922/1903/18.

Судовою палатою для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у постанові від 24.11.2021 у справі № 905/2030/19 (905/2445/19) міститься правовий висновок, згідно якого фраудаторним може виявитися будь-який правочин, що здійснюється між учасниками господарських правовідносин, який укладений на шкоду кредиторам, отже, такий правочин може бути визнаний недійсним в порядку позовного провадження у межах справи про банкрутство відповідно до статті 7 КУзПБ на підставі пункту 6 частини першої статті 3 ЦК України як такий, що вчинений всупереч принципу добросовісності, та частин третьої, шостої статті 13 ЦК України з підстав недопустимості зловживання правом, на відміну від визнання недійсним фіктивного правочину, лише на підставі статті 234 ЦК України. У такому разі звернення в межах справи про банкрутство з позовом про визнання недійсними правочинів боржника на підставі загальних засад цивільного законодавства та недопустимості зловживання правом є належним способом захисту, який гарантує практичну й ефективну можливість захисту порушених прав кредиторів та боржника.

Відповідно до ч.1 ст.73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно ст. 74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Підсумовуючи викладені вище фактичні обставини, виходячи з системного аналізу положень чинного законодавства та матеріалів справи в цілому, враховуючи встановлення обставин, що укладення спірного правочину призвело до зменшення обсягу майнових активів боржника та його неплатоспроможності, а також спрямовано на завдання шкоди кредиторам, суд дійшов висновку, що позовні вимоги про визнання недійсним спірного правочину та застосування реституції підлягають задоволенню.

Витрати по сплаті судового збору відповідно до ч. 4 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на відповідача.

Керуючись статтями 74, 76-80, 129, 236-242 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити.

2. Визнати недійсним договір позики № 11-10/П від 11.10.2017, укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю "Бестом" та ОСОБА_1 .

3. Стягнути з ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Бестом" (03142, м. Київ, вул. Василя Стуса, буд. 35-37; ідентифікаційний код 35235769) грошові кошти в розмірі 4 800 465 (чотири мільйона вісімсот тисяч чотириста шістдесят п`ять) грн. 00 коп., судовий збір в розмірі 4 204 (чотири тисячі двісті чотири) грн. 00 коп.

4. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

5. Копію рішення направити учасникам провадження у справі.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до апеляційного господарського суду через відповідний місцевий господарський суд протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складено 01.12.2022.

Суддя П.П. Чеберяк