Ухвала

від 30.11.2022 по справі 711/5175/20

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Ухвала

30 листопада 2022 року

м. Київ

справа № 711/5175/20

провадження № 61-11702ск22

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Крата В. І. (суддя-доповідач), Дундар І. О., Краснощокова Є. В., розглянув касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Черкаського апеляційного суду від 20 жовтня 2022 року у складі колегії суддів: Нерушак Л. В., Вініченка Б. Б., Новікова О. М., у справі за позовом ОСОБА_1 до комунального некомерційного підприємства «Черкаська міська реабілітаційно-оздоровча поліклініка «Астра» Черкаської міської ради про визнання бездіяльності протиправною та стягнення грошових коштів,

ВСТАНОВИВ:

У липні 2020 року ОСОБА_1 звернулася з позовом до комунального некомерційного підприємства «Черкаська міська реабілітаційно-оздоровча поліклініка «Астра» Черкаської міської ради (далі - КНП ЧМ РОП «Астра») про визнання бездіяльності протиправною та стягнення грошових коштів.

Позовна заява мотивована тим, що ОСОБА_1 вказує, що з квітня 2013 року позивач працювала в КНП ЧМ РОП «Астра» на посаді завідуючої фізіотерапевтичного відділення та лікаря-невролога по сумісництву. У травні 2014 року після відповідного навчання з підвищення кваліфікації позивач ОСОБА_1 атестувалася на визначення знань та практичних навиків в атестаційній комісії при Національній медичній академії післядипломної освіти імені П. Л. Шулика МОЗ України і їй присвоєно (підтверджено) звання лікаря-спеціаліста за спеціальністю фізіотерапія з видачею відповідного сертифікату із строком дії до 20 травня 2019 року. У жовтні 2018 року у позивача ОСОБА_1 народився син і вона перебувала у відпустці по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, проте 03 лютого 2020 року позивач перервала свою відпустку по догляду за дитиною і вийшла на своє основне місце роботи в КНП ЧМ РОП «Астра».

Враховуючи, що строк дії сертифікату позивача був дійсний до 20 травня 2019 року, то за наказом відповідача від 03 лютого 2020 року ОСОБА_1 відряджена на курси підвищення кваліфікації з 04 лютого 2020 року по 04 березня 2020 року на базі НМАПО м. Київ, за наслідками якого наказом по НМАПО імені П. Л. Шулика від 02 березня 2020 року позивачу ОСОБА_1 присвоєно (підтверджено) звання лікаря-спеціаліста за спеціальністю фізіотерапія з видачею відповідного сертифікату. Вартість програми курсу підвищення кваліфікації, проїзд на навчання і назад, проживання та харчування у м. Київ позивач ОСОБА_1 оплачувала за власні кошти, взявши готівковий кредит у «Приватбанку». В той же час, оскільки курси підвищення кваліфікації є обов`язковими для лікарів, то позивач ОСОБА_1 вважає, що відповідач мав компенсувати їй витрати з оплати проїзду на навчання і назад, а також добові.

Проте відповідач відмовив у здійсненні компенсації позивачу ОСОБА_1 таких витрат на відрядження, а звернення позивача до відповідача з цього питання залишились без належного реагування, внаслідок чого позивач ОСОБА_1 звернулась в суду з даним позовом та просила: визнати протиправною бездіяльність директора КНП ЧМ РОП «Астра»; стягнути із КНП ЧМ РОП «Астра» на її користь 2 160,00 грн відшкодування вартості проїзду на навчання (підвищення кваліфікації) та назад і добові за 30 календарних днів; стягнути з відповідача на її користь 15 840,80 грн судових витрат, з яких: 840,80 грн - судовий збір та 15 000,00 грн - витрати на професійну правничу допомогу.

Рішенням Придніпровського районного суду м. Черкаси від 29 липня 2022 року позов ОСОБА_1 задоволено частково. Визнано бездіяльність директора КНП ЧМ РОП «Астра» в частині невиплати ОСОБА_1 компенсації вартості проїзду на навчання і назад та добових протиправною. Стягнуто з КНП ЧМ РОП «Астра» на користь ОСОБА_1 компенсацію вартості проїзду на навчання (підвищення кваліфікації) і назад та добові за 30 календарних днів в загальній сумі 2 160,00 грн. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Постановою Черкаського апеляційного суду від 20 жовтня 2022 року апеляційну скаргу КНП ЧМ РОП «Астра» задоволено. Рішення Придніпровського районного суду м. Черкаси від 29 липня 2022 року скасовано в частині часткового задоволення позовних вимог, та у цій частині прийнято нову постанову, якою відмовлено у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 в частині щодо визнання бездіяльності протиправною та стягнення грошових коштів в розмірі 2 160,00 грн. У решті рішення суду першої інстанції залишено без змін.

ОСОБА_1 19 листопада 2022 року засобами поштового зв`язку подала до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Черкаського апеляційного суду від 20 жовтня 2022 року, у якій посилається на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права і просить скасувати постанову суду апеляційної інстанції і залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що саме з ініціативи відповідача та його наказом позивача було відряджено на курси підвищення кваліфікації, жодних заяв про направлення на курси, в тому числі і за власні кошти, позивачем не надавалися і в матеріалах справи відсутні. Медичний працівник, який направляється у відрядження для підвищення кваліфікації має право на гарантії і компенсації, передбачені Кодексом законів про працю України, Законом України «Про професійний розвиток працівників», Законом України «Про оплату праці» та постановою Кабінету Міністрів України від 28 червня 1997 року №695 «Про гарантії і компенсації працівників, які направляються для підвищення кваліфікації, підготовки, перепідготовки, навчання інших професій з відривом від виробництва» (далі - Постанова КМУ № 695). Заперечення та доводи апеляційного суду з цього приводу є обґрунтованими, оскільки відсутність закріплення відповідних гарантій і компенсацій (оплата витрат на проїзд та добових) для медичних працівників у Положенні про систему безперервного професійного розвитку фахівців у сфері охорони здоров`я, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28 березня 2018 року № 302 не перешкоджає дію положень Постанови КМУ № 695. Необґрунтованими є висновки суду про те, що позивач не направлялась на стажування в порядку відрядження. Слід звернути увагу, що направлення позивача наказом відповідача у відрядження на підвищення кваліфікації не є службовим відрядженням, проте це не впливає на зміст права позивача на отримання гарантій, передбачених для працівників, які направляються для підвищення кваліфікації з відривом від виробництва і визначених Постановою КМУ № 695. Окрім цього, відповідь на звернення позивача від 11 березня 2020 року директором КНП ЧМ РОП «Астра» було надано лише 08 травня 2020 року, що є грубим порушенням норм Закону України «Про звернення громадян» та є бездіяльністю і службовою недбалістю відповідача. Фактично судами було застосовано різне тлумачення і застосування положень матеріального законодавства та різне тлумачення і застосування положень процесуального законодавства. У подібних до цієї справи правовідносинах відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права. Оскільки існує колізія у трактуванні норм права між судами, то Верховний Суд має сформувати висновок норми права та формулювати правову позицію щодо того, яка саме норма права повинна застосовуватися у подібних правовідносинах.

У відкритті касаційного провадження слід відмовити з таких мотивів.

Європейський суд з прав людини зауважує, що спосіб, у який стаття 6 Конвенції застосовується до апеляційних та касаційних судів, має залежати від особливостей процесуального характеру, а також до уваги мають бути взяті норми внутрішнього законодавства та роль касаційних судів у них. Вимоги до прийнятності апеляції з питань права мають бути більш жорсткими ніж для звичайної апеляційної скарги. З урахуванням особливого характеру ролі Верховного Суду як касаційного суду, процедура, яка застосовується у Верховному Суді, може бути більш формальною (LEVAGES PRESTATIONS SERVICES v. FRANCE, № 21920/93, § 45, ЄСПЛ, від 23 жовтня 1996 року; BRUALLA GOMEZ DE LA TORRE v. SPAIN, № 26737/95, § 37, 38, ЄСПЛ, від 19 грудня 1997 року).

Однією з основних засад судочинства є забезпечення права на касаційне оскарження судового рішення у випадках, встановлених законом (пункт 8 частини другої статті 129 Конституції України, пункт 9 частини третьої статті 2 ЦПК України).

Не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує двохсот п`ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, якщо: касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково (пункт 2 частини третьої статті 389 ЦПК України).

Відповідно до пункту 2 частини шостої статті 19 ЦПК України для цілей цього Кодексу малозначними справами є справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує двісті п`ятдесят розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Предметом касаційного оскарження є судове рішення, ухвалене у справі про визнання бездіяльності протиправною та стягнення грошових коштів у розмірі 2 160,00 грн.

Отже, ця справа не є справою з ціною позову, що перевищує двісті п`ятдесят розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Ця справа є незначної складності та не належить до виключень, передбачених пунктом 2 частини шостої статті 19 ЦПК України.

Європейський суд з прав людини зауважує, що національні суди мають вибирати способи такого тлумачення, які зазвичай можуть включати акти законодавства, відповідну практику, наукові дослідження тощо (VOLOVIK v. UKRAINE, № 15123/03, § 45, ЄСПЛ, 06 грудня 2007 року).

Тлумачення статті 19 ЦПК України свідчить, що малозначна справа є такою в силу своїх властивостей, незалежно від того чи визнавав її такою суд першої чи апеляційної інстанції. Оскільки частина шоста статті 19 ЦПК України розміщена в розділі 1 Загальних положень ЦПК України, то вона поширюються й на стадію касаційного провадження.

З урахуванням предмету позову, характеру правовідносин, складності справи, а також значення справи для сторін і суспільства, Верховний Суд вважає за можливе визнати цю справу малозначною.

Посилання на випадки, передбачені пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України за наявності яких судове рішення у малозначній справі підлягає касаційному оскарженню, касаційна скарга та додані до неї матеріали не містять.

Суд відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судові рішення, що не підлягають касаційному оскарженню (пункт 1 частини другої статті 394 ЦПК України).

Таким чином, оскаржене судове рішення ухвалено у малозначній справі. Тому у відкритті касаційного провадження слід відмовити, оскільки касаційна скарга подана на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.

Керуючись статтями 19, 260, 389, 394 ЦПК України Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

УХВАЛИВ:

Відмовити ОСОБА_1 у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою на постанову Черкаського апеляційного суду від 20 жовтня 2022 року у складі колегії суддів: Нерушак Л. В., Вініченка Б. Б., Новікова О. М., у справі за позовом ОСОБА_1 до Комунального некомерційного підприємства «Черкаська міська реабілітаційно-оздоровча поліклініка «Астра» Черкаської міської ради про визнання бездіяльності протиправною та стягнення грошових коштів.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.

Суддя В. І. Крат

І. О. Дундар

Є. В. Краснощоков