Постанова

від 30.11.2022 по справі 569/8168/19

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

30 листопада 2022 року

м. Київ

справа № 569/8168/19

провадження № 61-20855св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Червинської М. Є.,

суддів: Зайцева А. Ю., Коротенка Є. В., Коротуна В. М., Тітова М. Ю. (суддя-доповідач),

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Фаворит-Агро»,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 27 травня 2021 року в складі судді Тимощука О. Я. та постанову Рівненського апеляційного суду від 09 грудня 2021 року в складі колегії суддів: Боймиструка С. В., Ковальчук Н. М, Хилевича С. В.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У квітні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Фаворит-Агро» (далі - ТОВ «Фаворит-Агро»), у якому просив стягнути вихідну допомогу в сумі 555 800,00 грн, що відповідно до курсу НБУ станом 29 січня 2019 року є еквівалентною 20 000,00 доларам США, та середній заробіток за весь час затримки виплати вихідної допомоги, починаючи з 30 січня 2019 року по 07 серпня 2019 року в сумі 101 167,73 грн.

Позовні вимоги обґрунтував тим, що 15 березня 2010 року його було прийнято на посаду директора ТОВ «Фаворит-Агро».

01 квітня 2017 року між ним та відповідачем укладено контракт на строк до 01 квітня 2021 року, а 21 квітня 2017 року вони уклали додаткову угоду до цього контракту, якою погодили виплату йому при звільненні (незалежно від підстав звільнення) вихідної допомоги в розмірі 20 000,00 доларів США.

29 січня 2019 року його звільнено з посади директора за угодою сторін, однак передбачену додатковою угодою до контракту вихідну допомогу при звільненні не виплачено, що стало підставою для звернення з цим позовом до суду.

Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Рівненського міського суду Рівненської області від 27 травня 2021 року, залишеним без змін постановою Рівненського апеляційного суду від 09 грудня 2021 року, у задоволенні позову відмовлено.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, виходив з того, що статтею 44 КЗпП України не передбачено виплати працівникові вихідної допомоги в разі розірвання трудового договору за угодою сторін на підставі пункту 1 частини першої статті 36 КЗпП України.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги

У грудні 2021 року ОСОБА_1 надіслав до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просить рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 27 травня 2021 року та постанову Рівненського апеляційного суду від 09 грудня 2021 року скасувати й ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог щодо стягнення вихідної допомоги, а в іншій частині позовних вимог направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Підставами касаційного оскарження судових рішень зазначає неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме застосування норм права без урахування висновку, викладеного в постанові Верховного Суду від 18 березня 2020 року в справі № 711/4010/13.

Касаційна скарга мотивована тим, що суди не звернули уваги на положення статті 9-1 КЗпП України, не врахували, що його право на отримання трудової гарантії у вигляді вихідної допомоги передбачено угодою сторін, а саме умовами укладеного між ним та відповідачем контрактом, тому безпідставно відмовили в задоволенні позову.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 31 січня 2022 року відкрито касаційне провадження в цій справі та витребувано її матеріали з суду першої інстанції.

25 квітня 2022 року справа № 569/8168/19 надійшла до Верховного Суду.

Представник відповідача ОСОБА_2 надіслав відзив на касаційну скаргу, у якому просить залишити її без задоволення.

Ухвалою Верховного Суду від 22 листопада 2022року справу призначено до судового розгляду.

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частин першої і другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Фактичні обставини, встановлені судами

Суди встановили, що з 15 березня 2010 року ОСОБА_1 працював на посаді директора ТОВ «Фаворит-Агро».

01 квітня 2017 року між ОСОБА_1 та ТОВ «Фаворит-Агро» укладено контракт на управління підприємством на строк до 01 квітня 2021 року, розділом 6 якого передбачені підстави розірвання контракту, зокрема, такий припиняється за угодою сторін (пункт 6.3), та підстави виплати вихідної допомоги (пункт 6.6).

21 квітня 2017 року сторони підписали додаткову угоду до цього контракту, якою внесли зміни до пункту 6.6 контракту та виклали його в такій редакції: «При залишенні посади, незалежно від підстав, керівникові виплачується вихідна допомога у сумі, яка є еквівалентною 20 000,00 (двадцяти тисячам) доларів США на дату здійснення виплати такої допомоги. Зазначена вихідна допомога виплачується не пізніше дати припинення даного контракту (припинення трудових відносин)».

Наказом ТОВ «Фаворит-Агро»№ 17-К від 29 січня 2019 року ОСОБА_1 звільнено з посади директора ТОВ «Фаворит-Агро» за угодою сторін відповідно до пункту 1 частини першої статті 36 КЗпП України.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Статтею 43 Конституції України визначено, що кожен має право на працю. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Відповідно до частин першої та третьої статті 21 КЗпП України трудовим договором є угода між працівником і роботодавцем (роботодавцем - фізичною особою), за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, а роботодавець (роботодавець - фізична особа) зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін. Трудовим договором можуть встановлюватися умови щодо виконання робіт, які вимагають професійної та/або часткової професійної кваліфікації, а також умови щодо виконання робіт, які не потребують наявності у особи професійної або часткової професійної кваліфікації.

Особливою формою трудового договору є контракт, в якому строк його дії, права, обов`язки і відповідальність сторін (в тому числі матеріальна), умови матеріального забезпечення та організації праці працівника, умови розірвання договору, в тому числі дострокового, можуть встановлюватися угодою сторін. Сфера застосування контракту визначається законами України.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 36 КЗпП України підставами припинення трудового договору є угода сторін.

Статтею 40 КЗпП України передбачено, що при припиненні трудового договору з підстав, зазначених у пункті 6 статті 36 та пунктах 1, 2 і 6 статті 40, пункті 6 частини першої статті 41 цього Кодексу, працівникові виплачується вихідна допомога у розмірі не менше середнього місячного заробітку; у разі призову або вступу на військову службу, направлення на альтернативну (невійськову) службу (пункт 3 статті 36) - у розмірі двох мінімальних заробітних плат; внаслідок порушення роботодавцем законодавства про працю, колективного чи трудового договору (статті 38 і 39) - у розмірі, передбаченому колективним договором, але не менше тримісячного середнього заробітку; у разі припинення трудового договору з підстав, зазначених у пункті 5 частини першої статті 41, - у розмірі не менше ніж шестимісячний середній заробіток.

Отже, стаття 44 КЗпП України визначає, що вихідна допомога виплачується працівникові при припиненні трудового договору з певних підстав.

Водночас у статті 9-1 КЗпП України зазначено, що підприємства, установи, організації в межах своїх повноважень і за рахунок власних коштів можуть встановлювати додаткові порівняно з законодавством трудові і соціально-побутові пільги для працівників.

Таким чином, враховуючи, що законодавство встановлює мінімальні гарантії щодо виплати вихідної допомоги, то більший, ніж визначений у КЗпП України, її розмір може бути встановлений, зокрема, у трудовому договорі.

Подібний висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року в справі № 711/4010/13-ц.

У цій справі встановлено, що трудові відносини між сторонами були оформлені контрактом від 01 квітня 2017 року, умовами якого (з урахуванням внесених до нього змін) сторони погодили, що незалежно від підстав залишення позивачем посади директора, йому виплачується вихідна допомога в сумі, яка є еквівалентною 20 000,00 доларам США на дату здійснення виплати такої допомоги.

Отже, враховуючи вищевикладене та положення статті 9-1 КЗпП України,позивач має право на отримання вихідної допомоги в передбаченому трудовим договором (контрактом) розмірі та відповідно право на встановлену статтею 117 КЗпП України компенсацію середнього заробітку за час затримки виплати такої допомоги при звільненні.

Перевіряючи в апеляційному порядку законність і обґрунтованість рішення місцевого суду, апеляційний суд на наведене уваги не звернув, розмір виплат позивачу за останні два календарні місяці роботи, що передували його звільненню, для визначення середнього заробітку не з`ясував, внаслідок чого дійшов передчасного висновку про залишення рішення суду першої інстанції без змін.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається заявник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи.

Оскільки до повноважень Верховного Суду не належить установлення фактичних обставин, надання оцінки чи переоцінки зібраних у справі доказів, що позбавляє Верховний Суд ухвалити власне рішення, а суд апеляційної інстанції не використав вказані повноваження, ухвалене у справі судове рішення апеляційної інстанції підлягає скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, під час якого суду належить урахувати вищевикладене та ухвалити судове рішення відповідно до установлених обставин і вимог закону.

Щодо судових витрат

Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки Верховний Суд не змінює судові рішення та не ухвалює нове, а передає справу на новий розгляд, розподіл судових витрат не здійснюється.

Керуючись статтями 400, 409, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Постанову Рівненського апеляційного суду від 09 грудня 2021 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

ГоловуючийМ. Є. ЧервинськаСудді:А. Ю. Зайцев Є. В. Коротенко В. М. Коротун М. Ю. Тітов