Постанова

від 03.05.2023 по справі 569/8168/19

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

03 травня 2023 року

м. Рівне

Справа № 569/8168/19

Провадження № 22-ц/4815/255/23

Рівненський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого (суддя-доповідач) Вейтас І.В.,

суддів: Майданіка В.В.,

Шимківа С.С.

секретар Пиляй І.С.

учасники справи:

позивач ОСОБА_1 ,

відповідач Товариство з обмеженою відповідальністю «Фаворит Агро»,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 27 травня 2021 року, у складі судді Тимощука О.Я., повний текст рішення складено 09 червня 2021 року, у справі за позовом ОСОБА_1 доТовариства з обмеженою відповідальністю «Фаворит-Агро»простягнення вихідної допомоги при звільненні та середнього заробітку за час затримки розрахунку,

ВСТАНОВИВ:

У квітні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом доТовариства зобмеженою відповідальністю «Фаворит-Агро»(далі ТОВ «Фаворит-Агро»).Позовні вимоги обґрунтовано тим, що15 березня 2010 року його було прийнято на посаду директора ТОВ «Фаворит-Агро».

01 квітня 2017 року між ним та ТОВ «Фаворит-Агро» укладено контракт на строк до 01 квітня 2021 року, а 21 квітня 2017 року вони уклали додаткову угоду доцього контракту, якою погодили виплату йому при звільненні (незалежно від підстав звільнення) вихідної допомоги в розмірі 20 000 доларів США.

29 січня 2019 року його звільнено з посади директора за угодою сторін, однакпередбачену додатковою угодою до контракту вихідну допомогу при звільненні не виплачено.

Просив суд стягнути вихідну допомогу в сумі 555800 гривень, щовідповідно до курсу НБУ станом 29 січня 2019 року є еквівалентною 20 000 доларам США, та середній заробіток за весь час затримки виплати вихідної допомоги, починаючи з 30 січня 2019 року по 07 серпня 2019 року в сумі 101 167,73 грн.

РішеннямРівненського міського суду Рівненської області від 27 травня 2021 року у задоволенні позову відмовлено.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції, виходив з того, що статтею 44 КЗпП України не передбачено виплати працівникові вихідної допомоги в разі розірвання трудового договору за угодою сторін на підставі пункту 1 частини першої статті 36 КЗпП України.

При цьому суд першої інстанції не взяв до уваги додаткову угоду від 21 квітня 2017 року до контракту, укладеного сторонами 01 квітня 2017 року, якою внесено зміни до п.6.6 Контракту, вважаючи сумнівним її існування.

Додатковим рішенням цього ж суду від 10 лютого 2022 року стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Фаворит-Агро» судові витрати, пов`язані з наданням професійної правничої допомоги у розмірі 65696,77 гривень.

З апеляційною скаргою на вказане рішення суду першої інстанції звернувся ОСОБА_1 .. Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції, не маючи підстав визнавати Контракт на управління підприємством від 01 квітня 2017 року та додаткову угоду від 21 квітня 2017 року до цього Контракту недійсним чи вважати їх нікчемними, безпідставно, немотивовано відхилив надані позивачем докази, а також покази свідків, «критично» віднісся до формулювання підстав виплати вихідної допомоги, визначених у додатковій угоді. Суд не застосував до даних правовідносин статтю 204 ЦК України, якою визначено презумпцію правомірності правочину, статтю 526 ЦК України про обов`язковість виконання зобов`язання, не застосував принцип обов`язковості договору за статтею 629 ЦК України.

Просив рішення суду першої інстанції скасувати, ухвалити нове судове рішення яким задовольнити його позов в повному обсязі.

У відзиві на апеляційну скаргу представник відповідача ТОВ «Фаворит-Агро» адвокат Гарголь В.В. наполягає на тому, що на день звільнення не існувало додаткової угоди від 21 квітня 2017 року. Вказує, що про наявність, нібито, додаткової угоди від 21 квітня 2017 року до контракту від 01 квітня 2017 року товариству стало відомо лише 29 березня 2019 року, тобто через два місяці після звільнення ОСОБА_1 з роботи, відтак позовна вимога ОСОБА_1 щодо стягнення на його користь середнього заробітку за час затримки розрахунку є безпідставною. Крім того вказує на те, що відповідно до п.6.6 Контракту при залишенні посади Керівникові виплачується вихідна допомога у розмірі: винагороди за 2 міс. при розірванні контракту за підставою, що передбачена останнім абзацом пункту 6.5 цього Контракту. Абзацом 6.5 Контракту визначено, що Керівник має право у будь-який час залишити роботу (розірвати цей Контракт) письмово повідомивши про це Вищий орган за 50 днів. Втім у даному випадку розірвання (припинення) Контракту відбулося за угодою сторін в день звернення позивача 29 січня 2019 року. Відповідно у товариства не виник обов`язок сплачувати позивачу вихідну допомогу і по п.6.6. Контракту. Вважає рішення суду першої інстанції законним та обґрунтованим, просить його залишити без змін, а апеляційну скаргу залишити без задоволення.

Постановою Рівненського апеляційного суду від 09 грудня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 27 травня 2021 року залишено без змін.

Постановою Верховного Суду від 30 листопада 2022 року постанову Рівненського апеляційного суду від 09 грудня 2021 року скасовано, справу передано на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Скасовуючи постанову суду апеляційної інстанції, Верховний Суд вказав, що трудові відносини між сторонами були оформлені контрактом від 01 квітня 2017 року, умовами якого (з урахуванням внесених до нього змін) сторони погодили, що незалежно від підстав залишення позивачем посади директора, йому виплачується вихідна допомога у сумі, яка є еквівалентною 20000 доларам США на дату здійснення виплати такої допомоги. Суд апеляційної інстанції на вказане не звернув уваги, розмір виплат позивачу за останні два календарні місяці роботи, що передували його звільненню, для визначення середнього заробітку не з`ясував, внаслідок чого дійшов передчасного висновку про залишення рішення суду першої інстанції без змін.

Заслухавши доповідача, пояснення позивача та його представників, які підтримали апеляційну скаргу, представника відповідача, який заперечує проти задоволення апеляційної скарги, перевіривши законність та обґрунтованість судового рішення в межах, визначених статтею 367 ЦПК України, апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 з 15 березня 2010 року працював на посаді директора ТОВ «Фаворит-Агро».

01 квітня 2017 року між ОСОБА_1 та ТОВ «Фаворит-Агро» укладено контракт на управління підприємством на строк до 01 квітня 2021 року, розділом 6 якого передбачені підстави розірвання контракту, зокрема, такий припиняється за угодою сторін (пункт 6.3), та підстави виплати вихідної допомоги (пункт 6.6).

21 квітня 2017 року сторони підписали додаткову угоду до цього контракту, якою внесли зміни до пункту 6.6 контракту та виклали його в такій редакції: «При залишенні посади, незалежно від підстав, керівникові виплачується вихідна допомога у сумі, яка є еквівалентною 20 000 (двадцяти тисячам) доларів США на дату здійснення виплати такої допомоги. Зазначена вихідна допомога виплачується не пізніше дати припинення даного контракту (припинення трудових відносин)».

Наказом ТОВ «Фаворит-Агро» № 17-К від 29 січня 2019 року ОСОБА_1 звільнено з посади директора ТОВ «Фаворит-Агро» за угодою сторін відповідно до пункту 1 частини першоїстатті 36 КЗпП України.

Вихідна допомога ОСОБА_1 виплачена не була, що не заперечується відповідачем.

Статтею 43 Конституції Українивизначено, що кожен має право на працю. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Відповідно до частин першої та третьоїстатті 21 КЗпП Українитрудовим договором є угода між працівником і роботодавцем (роботодавцем - фізичною особою), за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, а роботодавець (роботодавець - фізична особа) зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін. Трудовим договором можуть встановлюватися умови щодо виконання робіт, які вимагають професійної та/або часткової професійної кваліфікації, а також умови щодо виконання робіт, які не потребують наявності у особи професійної або часткової професійної кваліфікації.

Особливою формою трудового договору є контракт, в якому строк його дії, права, обов`язки і відповідальність сторін (в тому числі матеріальна), умови матеріального забезпечення та організації праці працівника, умови розірвання договору, в тому числі дострокового, можуть встановлюватися угодою сторін. Сфера застосування контракту визначається законами України.

Згідно з пунктом 1 частини першоїстатті 36 КЗпП Українипідставами припинення трудового договору єугода сторін.

Статтею 40 КЗпП Українипередбачено, що при припиненні трудового договору з підстав, зазначених у пункті 6 статті36та пунктах 1, 2 і 6 статті40,пункті 6 частини першої статті41цьогоКодексу, працівникові виплачується вихідна допомога у розмірі не менше середнього місячного заробітку; у разі призову або вступу на військову службу, направлення на альтернативну (невійськову) службу (пункт 3 статті 36) - у розмірі двох мінімальних заробітних плат; внаслідок порушення роботодавцем законодавства про працю, колективного чи трудового договору (статті 38 і 39) - у розмірі, передбаченому колективним договором, але не менше тримісячного середнього заробітку; у разі припинення трудового договору з підстав, зазначених у пункті 5 частини першої статті 41, - у розмірі не менше ніж шестимісячний середній заробіток.

Отже,стаття 44 КЗпП Українивизначає, що вихідна допомога виплачується працівникові при припиненні трудового договору з певних підстав.

Водночас устатті 9-1КЗпП Українизазначено, що підприємства, установи, організації в межах своїх повноважень і за рахунок власних коштів можуть встановлювати додаткові порівняно з законодавством трудові і соціально-побутові пільги для працівників.

Таким чином, враховуючи, що законодавство встановлює мінімальні гарантії щодо виплати вихідної допомоги, то більший, ніж визначений уКЗпП України, її розмір може бути встановлений, зокрема, у трудовому договорі.

Подібний висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року в справі № 711/4010/13-ц.

У цій справі встановлено, що трудові відносини між сторонами були оформлені контрактом від 01 квітня 2017 року, умовами якого (з урахуванням внесених до нього змін) сторони погодили, що незалежно від підстав залишення позивачем посади директора, йому виплачується вихідна допомога в сумі, яка є еквівалентною 20 000 доларам США на дату здійснення виплати такої допомоги.

Отже, враховуючи вищевикладене та положеннястатті 9-1КЗпП України, позивач має право на отримання вихідної допомоги в передбаченому трудовим договором (контрактом) розмірі та відповідно право навстановленустаттею 117 КЗпП Україникомпенсацію середнього заробітку за час затримки виплати такої допомоги при звільненні.

Заперечення відповідача, з якими погодився суд першої інстанції, про те, що існують сумніви щодо того, що 21 квітня 2017 року ОСОБА_1 та засновник ТОВ «Фаворит-Агро» ОСОБА_2 не підписували додаткову угоду до контракту від 01 квітня 2017 року, якою внесли зміни до пункту 6.6 контракту, не доведені належними та допустими доказами.

Під час розгляду справи судом першої інстанції було допитано в якості свідка ОСОБА_2 , яка пояснила, що будучи єдиним учасником ТОВ «Фаворит-Агро» вона дійсно прийняла рішення про укладення з ОСОБА_1 додаткової угоди до Контракту на управління підприємством від 01 квітня 2017 року з мотивів подяки позивачу ОСОБА_1 за сумлінну роботу у якості директора ТОВ «Фаворит-Агро». У зв`язку з цим її юрист підготовив протокол загальних зборів засновників (учасників) №6-2017 від 20.04.2017 року та проект додаткової угоди до Контракту на управління підприємством від 01 квітня 2017 року, у якій було визначено, що ОСОБА_1 отримає вихідну допомогу у розмірі 20 000 доларів США при звільненні. Свідок ОСОБА_2 також пояснила, що перед продажем ТОВ «Фаворит-Агро» неодноразово усно повідомляла нового власника ОСОБА_3 про існування Контракту на управління підприємством від 01 квітня 2017 року, укладеного з ОСОБА_1 та додаткової угоди від 21 квітня 2017 року до нього, а також щодо її змісту.

Також в якості свідка було допитано позивача ОСОБА_1 , який підтвердив факт укладання додаткової угоди до Контракту. Наполягав на тому, що ОСОБА_2 під час продажу своєї частки у товаристві усно повідомляла представників нового власника товариства про існування додаткової угоди та її зміст.

Контракт від 01 квітня 2017 року та Додаткова угода до нього від 21 квітня 2017 року є чинними, додаткова угода не визнана у встановленому законом порядку недійсною або нікчемною і тому у суду не було підстав не брати її до уваги при розгляді даної справи.

Доводи апеляційної скарги є обґрунтованими та такими, що заслуговують на увагу. Відповідно, рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення про задоволення позовних вимог про стягнення на користь позивача вихідної допомоги при звільненні у розмірі передбаченому контрактом.

Під час розгляду справи судом апеляційної інстанції ОСОБА_1 звернувся до суду з заявою про відмову від частини позовних вимог, а саме, щодо стягнення із ТОВ «Фаворит-Агро» середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Згідно пункту першого частини другої ст. 49 ЦПК Українипозивач вправі відмовитися від позову (всіх або частини позовних вимог), відповідач має право визнати позов (всі або частину позовних вимог) на будь-якій стадії судового процесу.

Відповідно до ст. 206 ЦПК України, позивач може відмовитись від позову, а відповідач визнати позов на будь-якій стадії провадження у справі, зазначивши про це в заяві по суті справи або в окремій письмовій заяві.

Згідно ст. 373 ЦПК України, в суді апеляційної інстанції позивач має право відмовитися від позову, а сторони укласти мирову угоду відповідно до загальних правил про ці процесуальні дії незалежно від того, хто подав апеляційну скаргу. Якщо заява про відмову від позову чи мирова угода сторін відповідають вимогам статей 206, 207 ЦПК України, суд постановляє ухвалу про прийняття відмови позивача від позову або про затвердження мирової угоди сторін, якою одночасно визнає нечинним судове рішення першої інстанції, яким закінчено розгляд справи, та закриває провадження у справі.

Відповідно до ч. 2 ст. 256 ЦПК України, у разі закриття провадження у справі повторне звернення до суду з приводу спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав не допускається. Наявність ухвали про закриття провадження у зв`язку з прийняттям відмови позивача від позову не позбавляє відповідача в цій справі права на звернення до суду за вирішенням цього спору.

У судовому засіданні суду апеляційної інстанції ОСОБА_1 підтвердив, що він розуміє наслідки відмови від позовних вимог про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

За таких обставин, враховуючи що відмова від позову є правом позивача, зважаючи на те, що позивач та йогопредставники під час судового засідання підтримали подану заяву, у суду відсутні підстави не прийняти відмову позивача від вказаних позовних вимог, колегія суддів дійшла висновку про прийняття відмови позивача від частини позовних вимог та, як наслідок цього, рішення Рівненського міськогосуду Рівненськоїобласті від27травня 2021року в частині вирішення питання щодо позовних вимог про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні слід визнати нечинним, провадження у справі в цій частині позовних вимог підлягає закриттю.

Відповідно до ч.13 ст.141ЦПК України якщо суд апеляційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд змінює розподіл судових витрат.

Враховуючи, що рішення суду першої інстанції, яким було відмовлено в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення про часткове задоволення позовних вимог, то відповідно, підлягає скасуванню додаткове рішення цього ж суду від 10 лютого 2022 року про стягнення з ОСОБА_1 на користь відповідача судових витрат, пов`язаних з отриманням професійної правничої допомоги у розмірі 65696,77 гривень.

Відповідно до положень ст.141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Позивачем було сплачено судовий збір при зверненні до судів першої, апеляційної та касаційної інстанцій в сумі 20861,64 гривня (відповідно 6569,69 гривень (а.с.1, 191 т.1), 1152,60 гривні (а.с.1 т.2), 13139,35 гривень (а.с. 83, 98 т.2).

Враховуючи,що зарезультатом апеляційногоперегляду апеляційнускаргу ОСОБА_1 задоволено частково,рішення судупершої інстанціїскасовано тазадоволено 84,6% від заявлених вимог, тому на користь ОСОБА_1 підлягає стягненню з відповідача судовий збір пропорційно до розміру задоволених вимог в сумі 17648,94 гривень.

Позивачем під час розгляду справи було понесено витрати на отримання правової допомоги. Належними та допустимими доказами (квитанції та акти виконаних робіт) підтверджено, що позивачем сплачено 53 708 гривень на виконання договору №RV-1/03/09 з Адвокатським бюро «Сергія Василюти» (а.с. 24, 25, 183, 184, 194 т.1) та 10000 гривень Адвокатському бюро «Зінгер та Хмара».

Сторона відповідача не зверталася до суду з клопотанням про зменшення розміру витрат на правничу допомогу.

У зв`язку з частковим задоволенням позову, на користь позивача з відповідача підлягають стягненню витрати понесені на отримання правової допомоги пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст. 367, п. 2 ч. 1 ст. 374, ст. 376, 382, 384 ЦПК України, Рівненський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ

ПОСТАНОВИВ:

Прийняти відмову позивача ОСОБА_1 від позовних вимог в частині стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Рішення Рівненського міськогосуду Рівненськоїобласті від27травня 2021року в частині вирішення позовних вимог про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні визнати нечинним, провадження у справі в частині позовних вимог про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні закрити.

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 27 травня 2021 року в частині відмови в задоволенні позовних вимог про стягнення вихідної допомоги та додаткове рішення цього ж суду від 10 лютого 2022 року скасувати, ухвалити нове судове рішення, яким позовні вимоги ОСОБА_1 про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Фаворит-Агро» вихідної допомоги задовольнити.

Стягнути зТовариства зобмеженою відповідальністю«Фаворит-Агро»(кодЄДРПОУ 33852673,ІПН 338526706150,місце знаходження:Рівненська область,м.Корець,вул.Київська,8)на користь ОСОБА_1 (ІПН НОМЕР_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ,зареєстрований : АДРЕСА_1 )вихідну допомогупри звільненніу розмірі731372гривні,що заофіційним курсомНаціонального банкуУкраїни станомна 03травня 2023року еквівалентно20000доларів США, вказанасума визначенабез утриманняприбуткового податкута обов`язковихплатежів.

Стягнути зТовариства зобмеженою відповідальністю«Фаворит-Агро»на користь ОСОБА_1 судовий збір в сумі 17 648,94 гривень.

Стягнути зТовариства зобмеженою відповідальністю«Фаворит-Агро»на користь ОСОБА_1 витрати, понесені ним на отримання правової допомоги в сумі 53 896,96 гривень.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 04 травня 2023 року.

Головуючий І. В. Вейтас

Судді В. В. Майданік

С. С. Шимків