Постанова

від 29.11.2022 по справі 420/25239/21

П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

29 листопада 2022 р.м.ОдесаСправа № 420/25239/21Головуючий в 1 інстанції: Єфіменко К.С.

П`ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

судді-доповідача Домусчі С.Д.

суддів: Семенюка Г.В., Шляхтицького О.І.,

за участю секретаря судового засідання Тутової Л.С.

представника апелянта Аветюка С.В.

представника позивача Козолупа М.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Головного управління ДПС в Одеській області (відокремленого підрозділу ДПС України без статусу юридичної особи публічного права) на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 29 липня 2022 року у справі за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Біоіл Універсал Україна» до Головного управління ДПС в Одеській області (відокремленого підрозділу ДПС України без статусу юридичної особи публічного права) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

В С Т А Н О В И В:

13.12.2021 року позивач - товариство з обмеженою відповідальністю «Біоіл Універсал Україна» звернувся до Одеського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління ДПС в Одеській області (відокремленого підрозділу ДПС України без статусу юридичної особи публічного права), у якому, з урахуванням заяви про зміну предмету позову, просив суд:

- визнати протиправними і скасувати податкові повідомлення рішення ГУ ДПС в Одеській області форми «Р» від 01.11.2021 №26806/15-32-07-02, форми «П» від 01.11.2021 №26808/15-32-07 02, форми «Р» вiд 01.11.2021 №26810/15-32-07-02, форми «В4» вiд 01.11.2021 №2681 1/15-32-07-02.

- визнати протиправною та скасувати податкову вимогу форми «Ю» від 19.11.2021 №0110881-1308-1524;

- визнати протиправним і скасувати рішення про опис майна у податкову заставу від 02.12.2021 №779/15-32-13-08

В обґрунтування позовних вимог позивач посилався на те, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення були прийняті на підставі акту податкової перевірки в якому викладені обставини, які не відповідають фактичним обставинам, а висновки суперечать податковому законодавству та правилам бухгалтерського обліку. Оскільки оскаржувані податкові повідомлення-рішення є протиправними та підлягають скасування, то такими є і оскаржувані податкова вимога та рішення про опис майна у податкову заставу.

Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 29 липня 2022 року, ухваленим в письмовому провадженні у порядку загального позовного провадження, задоволений адміністративний позов ТОВ «Біоіл Універсал Україна».

Визнане протиправним і скасоване податкове повідомлення-рішення форми «Р» вiд 01.11.2021 №26806/15-32-07-02 про збільшення суми грошового зобов`язання з податку на прибуток підприємств, який сплачують iншi платники на суму 2120841,00 грн. та штрафних санкцій на суму 530210,00 грн.

Визнане протиправним і скасоване податкове повідомлення-рішення форми «П» вiд 01.11.2021 №26808/15-32-07-02 про зменшення від`ємного значення об`єкта оподаткування податком на прибуток за 2020 рiк i 1 квартал 2021 року на суму 1901943,00 грн.

Визнане протиправним і скасоване податкове повідомлення-рішення форми «Р» вiд 01.11.2021 №26810/15-32-07-02 про збільшення суми грошового зобов`язання з ПДВ на суму 1710110,00 грн та штрафних санкцій у сумі 427528,00 грн.

Визнане протиправним і скасоване податкове повідомлення-рішення форми «В4» вiд 01.11.2021 №26811/15-32-07-02 про зменшення розміру від`ємного значення суми ПДВ, що зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду за березень 2021 року у сумі 382614,00 грн.

Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду першої інстанції, Головне управління ДПС в Одеській області (відокремлений підрозділ ДПС України без статусу юридичної особи публічного права) подало апеляційну скаргу в якій просить скасувати оскаржуване рішення та ухвалити нову постанову, якою. відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт зазначає про те, що суд першої інстанції формально взяв до уваги наявність первинних документів на підтвердження реальності господарських взаємовідносин з контрагентами, які фактично не відображають реального здійснення операцій, а отже є недостовірними.

Також апелянт вказує, що судом першої інстанції не досліджено, за яких обставин та в який спосіб було налагоджено господарські взаємозв`язки між позивачем та задекларованими постачальниками. Не перевіряв суд і фактичний рух активів у порівнянні із задекларованим, технічну можливість контрагентів виконувати обумовлені правочинами роботи з урахуванням їх фактичних господарських ресурсів, понесення ними витрат, пов`язаних з реальним здійсненням господарської операції, не перевірено, якими силами та засобами виконувались підрядні роботи, у випадку, якщо такі мали місце, тощо.

Звернув увагу апелянт і на те, що судом першої інстанції не враховану правову позицію, сформовану у постанові Верховного Суду від 20.05.2021 року по справі №826/16627/18, від 28.05.2021 року у справі №819/357/16, від 31.05.2021 року у справі №802/2103/15-а та від 17.09.2020 року у справі №816/2211/18.

Позивач у відзиві на апеляційну скаргу посилався на правомірність оскаржуваного рішення суду першої інстанції, у зв`язку з чим, просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.

Вирішуючи спір та скасовуючи оскаржувані податкові повідомлення-рішення, суд першої інстанції виходив з того, що контролюючий орган неправомірно прирівняв безнадійну товарну дебіторську заборгованість через недопоставку товару постачальником до протилежної за сутністю монетарної операції - надання безповоротної фінансової допомоги. Щодо отримання позивачем від ТОВ СІП-ТЕК послуг за договором підряду, суд першої інстанції виходив з того, що роботи виконані, оплачені, в тому числі і суми податку на додану вартість. За результатом виконання робіт побудований ТОВ «СІП-ТЕК» адмiнiстративно-побутовий корпус прийнятий в експлуатацію та зареєстрований як об`єкт нерухомого майна, про що свідчить відповідний витяг. Представлені у позові первинні документи були надані представникам податкового органу під час перевірки та до цих документів не пред`явлено жодних зауважень, їх достатність та оформлення належним чином в Акті перевірки не заперечується, проте як висновки податкового органу гуртуються на припущеннях. Також такими, що гуртуються на припущеннях, суд першої інстанції визнав і твердження податкового органу стосовно того, що до складу витрат зайво віднесена вартість придбаних позивачем товарів (робіт, послуг) та занижене ПДВ з огляду на неможливiсть встановлення реальності (безтоварності) здійснення фінансово-господарських операцій з ТОВ «ТРАНСПОРТ-ПЛЮС», ТОВ «ПРИВАТМАШСТРОЙ» i ТОВ «УДЖІ ТРАСТ» у зв`язку з неможливістю підтвердження поставок товарів, послуг від постачальників до контрагентів по ланцюгу постачання.

Апеляційний суд, заслухавши суддю-доповідача, вивчивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Суд встановив, що посадовими особами апелянта в період з 28.07.2021 до 26.08.2021 проведена документальна планова виїзна перевірка ТОВ «Біоіл Універсал Україна» з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період діяльності з 01.01.2019 до 31.03.2021.

За результатами перевірки складений акт №20141/15-32-07 02/34490471 від 15.09.2021, в якому, податковий орган зафіксував допущені позивачем порушення низки статей Податкового кодексу України, а саме:

- п. 44.1., п. 44.2. ст. 44, пп. 134.1.1 п. 134.1. ст. 134 ПК України, в результаті чого позивачем занижений податок на прибуток підприємств за 2019 рік на загальну суму 3110841,00 грн. та завищено від`ємне значення об`єкту оподаткування з податку на прибуток станом на 31.03.2021 на суму 11084028,00 грн.;

- п. 198.3., п. 198.6. ст. 198 ПК України, внаслідок чого позивачем занижений ПДВ на загальну суму 1710110,00 грн. та завищене значення, що зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду за березень 2021 року на суму 382614,00 грн.

Не погоджуючись з висновками акту перевірки позивач подав заперечення вiд 05.10.2021, за результатами розгляду яких апелянт надав відповідь №14312/КГР/15-32-07-02-07 від 25.10.2021, якою прийнято рішення викласти висновок акту перевірки в такій редакції:

1) п. 44.1., п. 44.2. ст. 44, пп. 134.1.1 п. 134.1. ст. 134 ПК України, норм Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.95 N 88, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 5 червня 1995 р. за №168/704, п. 5, 10, 21 Положення бухгалтерського обліку 15 «Дохід», затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 29 листопада 1999 року №290, п. 5, п. 6., п. 7 П (С)БО 16 «Витрати», п. 5 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 11 «Зобов`язання», затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 31.01.2000 №20, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 11.02.2000 за №85/4306 (зі змінами та доповненнями), в результаті чого занижений податок на прибуток в періоді, що перевірявся, на загальну суму всього:

- 2019 рік на суму 2120841 грн.

2) завищення від`ємного значення об`єкту оподаткування з податку на прибуток у сумі - 1901943 грн. у т.ч. станом на 31.03.2021 - 1901943 грн.

3) п. 198.3., п. 198.6. ст. 198 ПК України, внаслідок чого підприємством занижений податок на додану вартість на загальну суму у розмірі 1710110 грн., у тому числі за періоди:

- лютий 2019 року у сумі 134382,95 грн.;

- вересень 2019 року у сумі 614631 грн.;

- жовтень 2019 року у сумі 97330 грн.;

- грудень 2020 року у сумі 420553 грн.;

- січень 2021 року у сумі 131891 грн.;

- лютий 2021 року у сумі 306553 грн.;

- березень 2021 року у сумі 4769 грн.

4) завищення від`ємного значення, що зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду всього на суму на 382 614 грн., у тому числі за березень 2021 на суму 382 614 грн.

5) порушення п. 47.1.3. ст. 47 пп. 49.18.2. ст. 49 розд. II та п. 176.2 ст. 176 ПК України, ТОВ «Біоіл Універсал Україна» порушений порядок заповнення податкового розрахунку сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податків, і сум утриманого за них податку (форма №1 ДФ), подання звіту з недостовірними відомостями у періоді з 01.01.2019 до 31.03.2021 тягнуть за собою накладення штрафу відповідно п. 119.1 ст. 119 ПК України.

04.11.2021 позивач отримав від апелянта лист до якого були додані:

- податкове повідомлення-рішення форми Р від 01.11.2021 №26806/15-32-07-02 про збільшення суми грошового зобов`язання з податку на прибуток підприємств, який сплачують інші платники на суму 2120841,00 грн та штрафних санкцій на суму 530 210,00 грн;

- податкове повідомлення-рішення форми П від 01.11.2021 №26808/15-32-07-02 про зменшення від`ємного значення об`єкта оподаткування податком на прибуток за 2020 рік i 1 квартал 2021 року на суму 1901943,00 грн;

- податкове повідомлення-рішення форми Р від 01.11.2021 №26810/15-32-07-02 про збільшення суми грошового зобов`язання з ПДВ на суму 1 710 110,00 грн та штрафних санкцій у сумі 427 528,00 грн,

- податкове повідомлення-рішення форми В4 від 01.11.2021 №26811/15-32-07-02 про зменшення розміру від`ємного значення суми ПДВ, що зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду за березень 2021 року у сумі 382 614,00 грн.;

- розрахунок штрафних санкцій.

Відповідно до акту перевірки та відповіді позивача на заперечення до акту перевірки, висновки апелянта щодо порушення позивачем податкового законодавства, ґрунтуються на тому, що:

1) позивач допустив заниження суми інших доходів, визначених за правилами бухгалтерського обліку станом на 01.01.2019 з огляду на наявність безнадійної дебіторської заборгованості по взаєморозрахункам з ТОВ «СОЛ-АГРОТРЕЙД» в сумі 576522,14 грн, термін позовної давності щодо якої сплинув;

2) позивач допустив заниження загальної суми доходів за 2019-2020 роки з огляду на нереальність походження будівельно-монтажних робіт, виконаних ТОВ «СІП-ТЕК» на користь позивача протягом грудня 2019 - лютого 2020 року у зв`язку з відсутністю в останнього відповідної ліцензії і неможливості виконання таких робіт субпідрядником ФОП ОСОБА_1 ;

3) до складу витрат позивач зайво відніс вартість придбаних ним товарів (робіт, послуг) та занизив ПДВ з огляду на неможливість встановлення реальності (безтоварності) здійснення фінансово-господарських операцій з ТОВ «ТРАНСПОРТ-ПЛЮС», ТОВ «ПРИВАТМАШСТРОЙ» i ТОВ «УДЖІ ТРАСТ» у зв`язку з неможливістю підтвердження поставок товарів, послуг від постачальників до контрагентів по ланцюгу постачання.

Перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та правильність застосування норм матеріального і процесуального права в межах доводів апеляційної скарги, апеляційний суд дійшов такого висновку.

Відповідно до пп.14.1.36 п.14.1 ст.14 ПК України господарська діяльність - діяльність особи, що пов`язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

ПК України надає визначення розумної економічної причини (ділової мети), як причини, яка може бути наявна лише за умови, що платник податків має намір одержати економічний ефект у результаті господарської діяльності (п.п. 14.1.231 п. 14.1 ст. 14 ПК України).

Пунктом 44.1 статті 44 ПК України встановлено, що для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, реєстрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків та зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Відповідно до п. 44.2 ст. 44 ПК України, для обрахунку об`єкта оподаткування платник податку на прибуток використовує дані бухгалтерського обліку та фінансової звітності щодо доходів, витрат та фінансового результату до оподаткування.

Статтею 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999 №996-XIV (надалі Закон №996-XIV) встановлено, що господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі підприємства; первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію.

Відповідно до ч. 1 ст. 9 Закону №996-XIV, підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Статтею 2 Закону №996-XIV визначено, що сфера дії Закону поширюється на всіх юридичних осіб створених відповідно до законодавства України, незалежно від їх організаційно-правових форм і форм власності, які зобов`язані вести бухгалтерський облік та подавати фінансову звітність згідно з законодавством.

За приписами ч.2 ст.3 Закону №996-XIV бухгалтерський облік є обов`язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Відповідно до ст. 4 Закону №996-XIV, бухгалтерський облік та фінансова звітність ґрунтуються, зокрема, на таких основних принципах: нарахування та відповідність доходів і витрат - для визначення фінансового результату звітного періоду необхідно порівняти доходи звітного періоду з витратами, що були здійснені для отримання цих доходів. При цьому доходи і витрати відображаються в бухгалтерському обліку та фінансовій звітності в момент їх виникнення незалежно від дати надходження або сплати грошових коштів. превалювання сутності над формою - операції обліковуються відповідно до їх сутності, а не лише виходячи з юридичної форми.

Керівник підприємства зобов`язаний створити необхідні умови для правильного ведення бухгалтерського обліку, забезпечити неухильне виконання всіма підрозділами, службами та працівниками, причетними до бухгалтерського обліку, правомірних вимог бухгалтера щодо дотримання порядку оформлення та подання до обліку первинних документів (ч. 6 ст. 8 Закону №996-XIV).

Згідно з ч. 2 ст. 9 Закону №996-XIV первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Первинні документи, складені в електронній формі, застосовуються у бухгалтерському обліку за умови дотримання вимог законодавства про електронні документи та електронний документообіг.

Не істотні недоліки в документах, що містять відомості про господарську операцію, не є підставою для невизнання господарської операції, за умови, що такі недоліки не перешкоджають можливості ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції, та містять відомості про дату складання документа, назву підприємства, від імені якого складено документ, зміст та обсяг господарської операції тощо.

Згідно з п.п. 134.1.1 п. 134.1 ст. 134 ПК України об`єктом оподаткування податком на прибуток підприємств є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом коригування (збільшення або зменшення) фінансового результату до оподаткування (прибутку або збитку), визначеного у фінансовій звітності підприємства відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності, на різниці, які виникають відповідно до положень цього Кодексу.

Пунктом 135.1. статті 135 ПК України встановлено, що базою оподаткування податком на прибуток підприємств є грошове вираження об`єкту оподаткування, визначеного згідно із статтею 134 цього Кодексу з урахуванням положень цього Кодексу.

Так, відповідно до п.п. 140.4.2 ст. 140 ПК України фінансовий результат до оподаткування зменшується: на суму від`ємного значення об`єкта оподаткування минулих податкових (звітних) років. Положення зазначеного пункту застосовуються з урахуванням пункту 3 підрозділу 4 розділу XX "Перехідні положення" цього Кодексу.

Підпункт 140.5.4 статті 140 ПК України передбачає, що фінансовий результат податкового (звітного) періоду збільшується:

- на суму 30 відсотків вартості товарів, у тому числі необоротних активів (крім активів з права користування за договорами оренди), робіт та послуг (крім операцій, зазначених у пункті 140.2 та підпункті 140.5.6 цього пункту, та операцій, визнаних контрольованими відповідно до статті 39 цього Кодексу), придбаних у:

неприбуткових організацій, внесених до Реєстру неприбуткових установ та організацій на дату такого придбання, крім випадків, коли сума вартості товарів, у тому числі необоротних активів (крім активів з права користування за договорами оренди), робіт та послуг, придбаних у таких організацій, сукупно протягом звітного (податкового) року не перевищує 25 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, та крім бюджетних установ, Накопичувального фонду, недержавних пенсійних фондів і неприбуткової організації, яка є об`єднанням страховиків, якщо участь страховика у такому об`єднанні є умовою проведення діяльності такого страховика відповідно до закону;

нерезидентів (у тому числі пов`язаних осіб - нерезидентів), зареєстрованих у державах (на територіях), включених до переліку держав (територій), затвердженого КМУ відповідно до пп. 39.2.1.2, пп. 39.2.1 п. 39.2 ст. 39 цього Кодексу;

нерезидентів, організаційно-правова форма яких включена до переліку, затвердженого Кабінетом Міністрів України відповідно до підпункту "г" підпункту 39.2.1.1 підпункту 39.2.1 пункту 39.2 статті 39 цього Кодексу, які не сплачують податок на прибуток (корпоративний податок), у тому числі податок з доходів, отриманих за межами держави реєстрації таких нерезидентів, та/або не є податковими резидентами держави, в якій вони зареєстровані як юридичні особи.

Як правильно встановив суд першої інстанції в акті перевірки від 15.09.2021 №20141/15-32-07-02/34490471 податковий орган зазначає про заниження позивачем суми інших доходів, визначених за правилами бухгалтерського обліку станом на 01.01.2019 з огляду на наявність безнадійної дебіторської заборгованості по взаєморозрахункам з ТОВ «СОЛ-АГРОТРЕЙД» в сумі 576 522,14 грн., термін позовної давності якої сплинув.

На сторінці 5 акту перевірки зазначено, що за даними аналітичного обліку по рахунку бухгалтерського обліку 371 «Розрахунки за виданими авансами» станом на початок перевіреного періоду 01.01.2019 рахується дебіторська заборгованість в сумі 576522,14 грн. по ТОВ «СОЛ АГРОТРЕЙД», код ЄДРПОУ 35130748, відповідно до договору купівлі-продажу № 003-532 від 20.05.2015. З урахуванням наданого в ході перевірки пояснення щодо дати виникнення даної заборгованості та наявності непогашеної суми заборгованості терміном понад 3 роки сума заборгованості боржника є безнадійною та може бути списана на підставі п. «а» п. 14.1.11 п. 14.1. ст. 14 Кодексу.

На цій же сторінці акту перевірки контролюючий орган доходить висновку, що вказана заборгованість є безповоротною фінансовою допомогою, а тому, відповідно до п. 5 П(С)БО 11 «Зобов`язання» і п.п. 134.1.1. п. 134.1 ст. 134 ПК України, повинна бути вражена на рахунку 71 «Інший операційний дохід».

Апеляційний суд погоджується із висновками суду першої інстанції, які не спростовані доводами апеляційної скарги, про те, що зазначений в акті перевірки висновок, наведений вище, не відповідає законодавству України, з огляду на таке.

Відповідно до матеріалів справи, між позивачем (покупець) та ТОВ «СОЛ-АГРОТРЕЙД» (Продавець) був укладений договір купівлі-продажу № 003-532 вiд 20.05.2015, за яким Продавець зобов`язався поставити соняшник насипом врожаю 2015 року.

Згідно пп. 3.1. i 4.1 вказаного договору купівлі-продажу порядок поставки та оплати партії товару погоджується сторонами у додатках до цього договору.

На виконання умов Додатку №1 вiд 20.05.2015 та Додатку №2 від 01.07.2015 до договору поставки, ТОВ «СОЛ-АГРОТРЕЙД» поставило позивачу соняшник загальним обсягом 558,66 т. на суму 4285816,00 грн. В свою чергу позивач перерахував на користь продавця передоплату за товар у сумі 4822338,14 грн.

Отже грошові кошти у сумі 576522,14 грн., що є різницею меж вартістю поставленого товару і перерахованою передоплатою, є товарною дебіторською заборгованістю позивача.

Відповідно до п.п.134.1.1 п. 134.1 ст. 134 ПК України, об`єктом оподаткування податком на прибуток підприємств є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом коригування (збільшення або зменшення) фінансового результату до оподаткування (прибутку або збитку), визначеного у фінансовій звітності підприємства відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності, на різниці, які виникають відповідно до положень ПК України.

Різниці, які виникають під час списання дебіторської заборгованості передбачені у п. 139.2 ст. 139 ПК України.

Так, п.п.139.2.1 п.139.2 ст.139 ПК України встановлено, що фінансовий результат до оподаткування збільшується, зокрема, на суму витрат від списання дебіторської заборгованості понад суму резерву сумнівних боргів або понад резерв очікуваних кредитних збитків (зменшення корисності активів).

З огляду на п.7 П(С)БО 10 «Дебіторська заборгованість» і п. 4 П(С)БО 13 «Фінансові інструменти» товарна дебіторська заборгованість не є фінансовим активом, а отже вона не включається до резерву сумнівних боргів. Тобто у даному випадку має бути застосована різниця, передбачена пп. 139.2.1 п. 139.2 ст. 139 ПК України.

Проте, згідно з п.п.139.2.2 п.139.2 ст.139 ПК України, фінансовий результат до оподаткування зменшується, зокрема, на суму списаної дебіторської заборгованості (у тому числа за рахунок створеного резерву сумнівних боргів або резерв очікуваних кредитних збитків (зменшення корисності активів), що відповідає ознакам, визначеним пп.14.1.11 п.14.1 ст. 14 ПК України.

Апелянт, а ні під час проведення перевірки, а ні під час розгляду справи судом першої інстанції, а ні під час апеляційного розгляду справи, не заперечував, що спірна дебіторська заборгованість є безнадійною, оскільки вона є непогашеною понад трьох роки, а отже може бути списана позивачем на підставі пп. «а» пп. 14.1.11 п. 14.1. ст. 14 ПК України (заборгованість за зобов`язаннями, щодо яких минув строк позовної давності).

Отже, як правильно вказав суд першої інстанції, поряд зі збільшувальним коригуванням, передбаченим п.п. 139.2.1 п. 139.2 ст. 139 ПК України, має бути застосоване також зменшувальне коригування згідно п.п. 139.2.2 п. 139.2 ст. 139 ПК України на ту ж саму суму, що взагалі не має сенсу. Вказану позицію також наведено у консультації ЗІР ДПС, опублікованій на офіційному веб сайті Загальнодоступного інформаційно-довідкового ресурсу ДПС України (https://zir.tax.gov.ua/).

За вказаних обставин, апеляційний суд погоджується із висновками суду першої інстанції про те, що контролюючий орган неправомірно прирівняв безнадійну товарну дебіторську заборгованість через недопоставку товару постачальником до протилежної за сутністю монетарної операції - надання безповоротної фінансової допомоги.

При цьому положеннями Кодексу не передбачено коригування фінансового результату до оподаткування на суму безповоротної фінансової допомоги, наданої іншому платнику податку на прибуток на загальних підставах, який не оподатковується за ставкою 0 відсотків відповідно до п. 44 підрозділу 4 розділу ХХ «Перехідні положення» Кодексу. Такі операції відображаються згідно з правилами бухгалтерського обліку.

Відповідно до п.п. 140.5.10 п. 140.5. ст. 140 ПК України, фінансовий результат податкового (звітного) періоду збільшується на суму перерахованої безповоротної фінансової допомоги (безоплатно наданих товарів, робіт, послуг) особам, що не є платниками податку (крім фізичних осіб, які є платниками податку на доходи фізичних осіб), та платникам податку, які оподатковуються за ставкою 0 відсотків відповідно до пункту 44 підрозділу 4 розділу XX «Перехідні положення» цього Кодексу, крім безповоротної фінансової допомоги (безоплатно наданих товарів, робіт, послуг), перерахованої неприбутковим організаціям, внесеним до Реєстру неприбуткових установ та організацій на дату такого перерахування коштів, передачі товарів, робіт, послуг, для яких застосовується положення підпункту 140.5.9 цього пункту.

ТОВ «СОЛ-АГРОТРЕЙД» є платником податку на прибуток на загальних підставах, він не виступає неприбутковою організацією, а на його операції не застосовується ставка 0 відсотків з податку на прибуток, оскільки постачальник здійснює оптову торгівлю.

Отже, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що збільшувальне коригування, передбачене п.п. 140.5.10 п. 140.5. ст. 140 ПК України, не застосовується до заборгованості за договором купівлі-продажу № 003-532 від 20.05.2015.

Одним з основних видів діяльності позивача є виробництво олії та тваринних жирів. Для здійснення відповідної діяльності у позивача наявне обладнання, зокрема маслопреси, що підтверджене відповідними оборотно-сальдовими відомостями.

В подальшому соняшник, що був поставлений ТОВ «СОЛ-АГРОТРЕЙД» на умовах договору № 003-532 від 20.05.2015, повністю використаний позивачем у виробництві олії соняшникової, що підтверджене відповідними виробничими звітами за жовтень, грудень 2015 року.

За таких обставин апеляційний суд погоджується із висновками суду першої інстанції про те, що безнадійна товарна дебіторська заборгованість за договором купівлі-продажу № 003-532 від 20.05.2015 у сумі 576522,14 грн є витратами позивача, а доводи апелянта щодо заниження позивачем суми інших доходів на вказану суму не знайшли свого підтвердження.

Перевіряючи висновки суду першої інстанції та доводи апеляційної скарги стосовно заниження позивачем загальної суми доходів за 2019-2020 роки з огляду на нереальність походження будівельно-монтажних робіт, виконаних ТОВ «СІП-ТЕК» на користь позивача протягом грудня 2019 - лютого 2020 року, у зв`язку з відсутністю в останнього відповідної ліцензії і неможливості виконання таких робіт субпідрядником ФОП ОСОБА_1 , апеляційний суд зазначає таке.

Відповідно до підпункту «а» пункту 198.1 статті 198 ПК України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів та послуг.

Згідно з п. 198.2 ст. 198 ПК України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг.

У пункті 198.3 статті 198 ПК України встановлено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду, зокрема, у зв`язку з придбанням або виготовленням товарів та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до пункту 201.1 статті 201 ПК України, платник податку зобов`язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну, в якій зазначаються в окремих рядках певні обов`язкові реквізити.

Податкова накладна складається в день виникнення податкових зобов`язань продавця (пункт 201.4 статті 201 Податкового кодексу України).

Згідно з п. 201.10 ст. 201 ПК України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту. При здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов`язаний надати покупцю податкову накладну та зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних.

У пункті 198.6 статті 198 ПК України вказано, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями. У разі якщо на момент перевірки платника податку органом податкової служби суми податку, які попередньо віднесені до податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

Також у пункті 44.1 статті 44 ПК України встановлено, що для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Відповідно до ч. 2 ст. 3 Закону №996-XIV, бухгалтерський облік є обов`язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

У розумінні статті 1 Закону №996-XIV (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Згідно з частинами 1, 2 статті 9 Закону №996-XIV підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Так, відповідно до матеріалів справи, на сторінці 8 акту перевірки від 15.09.2021 №20141/15-32-07-02/34490471, податковий орган вказав, що за період грудень 2019 - лютий 2020 року (період, за який ТОВ «СІП-ТЕК» не могло виконувати роботи у зв`язку з відсутністю необхідної ліцензії) не можливо встановити реальність походження послуг, а первинні документи щодо придбання позивачем послуг від контрагента - постачальника ТОВ «СІП-ТЕК» не підтверджуються зібраною та опрацьованою податковою та іншою інформацією, не можуть вважатися належно оформленими та підписаними уповноваженими особами звітними документами, які посвідчують факт придбання цих послуг, а тому їх оприбуткування є безпідставними для відображення в бухгалтерському та податковому обліках.

Норми податкового законодавства не ставлять у залежність достовірність даних податкового обліку платника податків від дотримання податкової дисципліни його контрагентами, якщо цей платник (покупець) мав реальні витрати у зв`язку з придбанням товарів (робіт, послуг), призначених для використання у його господарській діяльності. Порушення певним постачальником товару (робіт, послуг) у ланцюгу постачання вимог податкового законодавства чи правил ведення господарської діяльності не може бути підставою для висновку про порушення покупцем товару (робіт, послуг) вимог законодавства щодо формування об`єкта оподаткування податком на прибуток та податкового кредиту, тому платник податків (покупець товарів (робіт, послуг)) не повинен зазнавати негативних наслідків, зокрема у вигляді позбавлення права на формування витрат та податкового кредиту, за можливу неправомірну діяльність його контрагентів за умови, якщо судом не встановлено фактів, які свідчать про обізнаність платника податків щодо такої поведінки контрагентів та злагодженість дій між ними. Вказана правова позиція викладена Верховним Судом у постанові від 12.07.2019 у справі №808/109/18.

Відповідно до матеріалів справи, між позивачем (Замовник) і ТОВ «СІП-ТЕК» (Підрядник) був укладений договір підряду №23/10 вiд 23.10.2019, за яким Замовник доручив, а Підрядник зобов`язався виконати роботи по виготовленню та монтажу конструкції (домокомплекту) за адресою м. Чорноморськ, вул. Центральна, 14.

Відповідно до п.9 ч.1 ст.7 Закону України «Про ліцензування видів господарської діяльності», ліцензуванню підлягають такі види господарської діяльності, зокрема, будівництво об`єктів, що за класом наслідків (відповідальності) належать до об`єктів з середніми (СС2) та значними (CC3) наслідками, за переліком видів робіт, що визначається Кабінетом Міністрів України, з урахуванням особливостей, визначених Законом України «Про регулювання містобудівної діяльності».

Суд першої інстанції правильно встановив та це не спростовано доводами апеляційної скарги, що з витягу з Реєстру будівельної діяльності Єдиної державної електронної системи у сфері будівництва №ОД101200826568 від 26.08.2020 вбачається, що побудований ТОВ «СІП ТЕК» адміністративно-побутовий корпус був прийнятий в експлуатацію за класом наслідків СС1.

Отже, для виконання робіт за договором підряду №23/10 вiд 23.10.2019 не потрібна наявність відповідної ліцензії на проведення будівельних робіт.

Відповідно до п. 3.2. договору підряду Підрядник виконує роботи інструментами з використанням власних матеріалів.

Згідно з п. 7.3.1. договору підряду Підрядник має право залучати до виконання Договору субпідрядників на свій розсуд за попереднім погодженням з Замовником, які мають відповідати наступим вимогам:

- мати ліцензію (дозвіл) на виконання робіт, якщо така вимога передбачена нормативними Документами та чинним законодавством України;

- мати ресурси (матеріальні, технічні, трудові), достатні для виконання робіт, тощо.

Довідкою про залучення субпідрядної організації Підрядник повідомив Замовника, що при виконанні робіт він планує залучити субпідрядника ФОП ОСОБА_1 (ІПН НОМЕР_1 ). штатний склад якого складає 10 одиниць.

На підтвердження наявності у Підрядника і субпідрядника необхідних ресурсів для виконання робіт надані відповідна довідки про матеріально-технічні ресурси і довідку ФОП ОСОБА_1 про штатні одиниці, згідно з якою субпідрядником для виконання робіт залучаються 10 осіб.

Вказані особи могли залучатися за договорами цивільно-правового характеру, розрахунок з якими міг відбуватися не у 2019 році, а після фактичного виконання робіт за договором підряду, яке згідно представлених актів виконаних робіт і довідок вартість виконаних будівельних робіт відбулося у липні 2020 року.

Пари цьому апеляційний суд погоджується із посиланням судом першої інстанції на постанови Верховного Суду від 31.07.2020 у справі №817/1339/17, вiд 22.05.2020 у справі №815/6475/15, вiд 08.08.2018 у справі №820/4428/17, в яких Верховний Суд окремо наголосив, що посилання контролюючого органу на податкову інформацію, що наявна в інформаційно-аналітичних базах контрагента позивача, як критерій оцінки реальності господарських операцій, зокрема на наявні у ній розбіжності між сумами податкового кредиту суб`єктів господарювання, є безпідставним, оскільки така інформація не ґрунтується на безпосередньому аналізі первинних документів та не є належним доказом в розумінні процесуального Закону.

Отже суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що посилання податкового органу на те, що ФОП ОСОБА_1 самостійно здійснював виконання робіт за договором субпідряду, не відповідає дійсності.

Згідно зі статтею 1 Закону №996-XIV господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі підприємства.

Матеріалами справи підтверджено, що позивач повністю оплатив ТОВ «СІП-ТЕК» виконані роботи, у тому числі сплатив суму податку на додану вартість; за результатом виконання робіт побудований ТОВ «СІП-ТЕК» адміністративно-побутовий корпус прийнятий в експлуатацію та зареєстрований як об`єкт нерухомого майна, про що свідчить відповідний витяг.

Як правильно зазначив суд першої інстанції та не спростовано доводами апеляційної скарги, надані позивачем первинні документи були також надані представникам контролюючого органу під час перевірки. Жодних зауважень до наданої наявної у позивача первинної документації під час перевірки не висловлено, її достатність та оформлення належним чином в акті перевірки не заперечувалось.

Оскільки господарська операція з виконання робіт контрагентом - ТОВ «СІП-ТЕК» спричинила реальні зміни майнового стану позивача, який розпорядився ним в подальшому з певною економічною метою, суд першої інстанції правильно встановив необґрунтованість висновку податкового органу щодо відсутності факту виконання робіт. Апеляційна скарга не містить доводів, які б спростовували зазначені висновки суду першої інстанції та встановлені ним фактичні обставини.

Отже твердження апелянта про нереальність походження будівельно-монтажних робіт, виконаних ТОВ «СІП-ТЕК» на підставі договору підряду №23/10 від 23.10.2019 є безпідставним, а вчинена позивачем господарська операція є реальною, підтверджена належними і допустимим первинними документами, позивач мав реальні витрати, відбулась зміна у власному капіталі позивача, а збудоване нерухоме майно використовується позивачем у власній господарській діяльності

Перевіряючи висновки суду першої інстанції та доводи апеляційної скарги стосовно тверджень податкового органу про те, що до складу витрат позивачем зайво віднесено вартість придбаних ним товарів (робіт, послуг) та занижений ПДВ з огляду на неможливість встановлення реальності (безтоварності) здійснення фінансово-господарських операцій з ТОВ «ТРАНСПОРТ-ПЛЮС», ТОВ «ПРИВАТМАШСТРОЙ» i ТОВ «УДЖІ ТРАСТ» у зв`язку з неможливістю підтвердження поставок товарів, послуг від постачальників до контрагентів по ланцюгу постачання, апеляційний суд зазначає таке.

Відповідно до матеріалів справи, між позивачем (Замовник) і ТОВ «ТРАНСПОРТ-ПЛЮС» (Перевізник) укладений договір перевезення автомобільним транспортом №28-10-БУ від 28.10.2019, за яким Перевізник прийняв на себе зобов`язання надати Замовнику послуги з перевезення (доставки) вантажу (зернові, олійні культури та продукти їх переробки, інші вантажі) з подальшою передачею зазначеного вантажу уповноваженій особі, а Замовник зобов`язується оплатити Перевізнику вартість наданих послуг.

Пунктом 1.3. вказаного договору перевезення визначено, що територія надання послуг - Україна, маршрути визначаються в товарно-транспортних накладних або подорожніх листах.

Відповідно до п.п.2.3,2.4 договору перевезення, факт прийняття Перевізником вантажу в межах даного Договору підтверджується відповідними товарно-транспортними накладними. Факт надання послуг в межах даного договору підтверджується Актами прийому-передачі послуг, що оформлюються по кожній з виконаних заявок.

На виконання вказаного договору Перевізником надані, а Замовником отримані послуги з перевезення кукурудзи відправлення: с. Озерне, Київської області і с. Олбин Чернiгiвської області до місця призначення ТОВ «СП РИСОІЛ ТЕРМІНАЛ», вул. Транспортна, 28, м Чорноморськ, Одеська область, що підтверджене відповідними заявками, товарно-транспортними накладними, актами наданих послуг і зареєстрованими в ЄРПН податковими накладними.

Згідно зі статтею 1 Закону №996-XIV господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі підприємства.

Позивач також сплатив Перевізнику обумовлену договором суму наданих послуг, що підтверджене відповідними платіжними дорученнями.

Зазначені первинні документи складені у відповідності до положень Закону №996-XIV та Податкового кодексу України, та обґрунтовують як належне виконання підприємствами господарських зобов`язань, так i належне документування господарських операцій.

Позивач повністю розрахувався з контрагентом за надані послуги, який в свою чергу сплатив суму податку на додану вартість.

Копії первинних документів були надані як до суду першої інстанції, так і під час проведення перевірки, зауважень щодо наявної у позивача первинної документації під час перевірки не встановлено, її достатність та оформлення належним чином в акті перевірки не заперечується.

Апеляційний суд погоджується із висновками суду першої інстанції про те, що посилання податкового органу на відмінність в маршрутах транспортування товарів, з огляду на те, що в актах виконаних робіт зазначена Київська область, Чернігівська область, а в податкових накладних - Тернопільська область не заслуговують на увагу, оскільки п. 1.3. Договору перевезення прямо визначено, що маршрути визначаються в товарно-транспортних накладних. А зазначення Тернопiльської області у номенклатурі податкових накладних, які були складені перевізником, є технічною помилкою контрагента, що не впливає на зміст самої накладної. Тому певні недоліки складання податкових накладних не можуть тягнути негативних наслідків для позивача.

Посилання на начебто розбіжність щодо працівників ТОВ «ТРАНСПОРТ-ПЛЮС» та водіїв, які зазначені в ТТН, також не може бути підставою для притягнення позивача до відповідальності, оскільки позивач не може нести відповідальність за дії третіх осіб, в даному випадку порушення податкового законодавства, які нібито допущені контрагентом.

Суд першої інстанції правильно зазначив, що водії могли залучатися за договорами цивільно-правового характеру, розрахунок з якими міг відбуватися не у 2019 році, а після фактичного надання послуг.

Окрім цього, суд першої інстанції правильно зауважив, що посилання контролюючого органу на невідповідність номенклатури отриманих і реалізованих ТОВ «ТРАНСПОРТ-ПЛЮС» товарів, робіт, послуг лише додатково підтверджує фактичне здійснення перевізником транспортно-експедиційних послуг, для забезпечення яких було придбано ПММ, автозапчастини, тощо.

З наданих позивачем документів вбачається, що вантажовідправниками кукурудзи, яку перевозило ТОВ «ТРАНСПОРТ-ПЛЮС», виступили Іноземне підприємство «АГРО-ВІЛЬД Україна» та ДП ТОВ «ЛУГОВЕ», які за умовами договору поставки №Б19-042 вiд 28.10.2019 і договору поставки, укладеного у спрощеній формі, поставляли кукурудзу на користь позивача до місця поставки: ТОВ «СП РИСОІЛ ТЕРМІНАЛ», вул. Транспортна, 28, м. Чорноморськ, Одеська область. При цьому у апелянта під час проведення перевірки були відсутні зауваження щодо фінансово-господарських операцій між IП «АГРО-ВIЛЬД Україна» i ДП «ЛУГОВЕ» та позивачем за цими договорами поставки.

З метою додаткового підтвердження реальності господарської операції позивач надав реєстри прийнятого вантажу, складеного ТОВ «СП РИСОІЛ ТЕРМІНАЛ», в яких, серед іншого, фіксувалася вага та дата приймання вантажу, марки та номери автотранспорту, яким доставлявся цей вантаж, та які відповідають таким номерам у товарно-транспортних накладних, що безпосередньо підтверджує товарність та реальність спірних операцій.

В подальшому, отриманий від ІП «АГРО-ВIЛЬД Україна» i ДП «ЛУГОВЕ» товар був реалізований позивачем на користь ТОВ «РИСОІЛ Україна» за договорами купівлі-продажу №51 від 04.11.2019, №52 від 06.11.2019 i TOB «CП РИСОІЛ ТЕРМІНАЛ» за договором купівлі продажу № 61 від 09.12.2019, які в свою чергу реалізували товар за межі території України. Зазначені господарські операції також були предметом перевірки апелянтом, проте будь-які зауваження до них відсутні в акті перевірки.

Отже, суд першої інстанції правильно встановив, а доводами апеляційної скарги не спростовано те, що господарська операція з надання позивачу послуг ТОВ «ТРАНСПОРТ-ПЛЮС» спричинила реальні зміни майнового стану позивача, який розпорядився ним в подальшому з певною економічною метою, що беззаперечно спростовує висновки податкового органу щодо відсутності факту надання послуг.

Відповідно до матеріалів справи між позивачем (Покупець) та ТОВ «ПРИВАТМАШСТРОЙ» (Продавець) укладений договір поставки №Б19-008 від 30.07.2019, за яким Продавець зобов`язується поставити і передати у власність Покупця, а Покупець зобов`язується прийняти і оплатити пшеницю 2,3,4 класу на умовах поставки в місці (DAP) ТОВ «СП РИСОІЛ ТЕРМІНАЛ», Одеська обл., м. Чорноморськ, вул. Транспортна, 28.

Відповідно до п.3.2 вказаного договору поставки, поставка товару здійснюється Продавцем автотранспортом, для чого був залучений перевізник ТОВ «ФАБАС ІНВЕСТ».

На виконання договору поставки №Б19-008 від 30.07.2019 Продавець поставив позивачу товар до обумовленого договором місця поставки, що підтверджене видатковими накладними, товарно-транспортними накладними, картками обліку експертного вантажу, зареєстрованими в ЄРПН податковими накладними. В свою чергу Покупець в повному обсязі сплатив вартість поставленої пшениці, що підтверджене платіжними дорученнями.

Згідно зі статтею 1 Закону №996-XIV господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі підприємства.

Зазначені первинні документи складені у суворій відповідності до положень Закону №996-XIV та Податкового кодексу України, та обґрунтовують як належне виконання підприємствами господарських зобов`язань, так i належне документування господарських операцій.

Позивач повністю розрахувався з контрагентом за поставлений товар, який в свою чергу сплатив суму податку на додану вартість. Жодних зауважень до наявної у позивача первинної документації перевіркою не встановлено, її достатність та оформлення належним чином в акті перевірки не заперечується. Основною підставою для визнання зазначених операцій безтоварними апелянт вважає наявність податкової інформації щодо контрагента постачальника ТОВ «СЕКУНДА IНВЕСТMEHT» та перевізника ТОВ «ФАБIАС ІНВЕСТ».

Суд першої інстанції правильно зазначив, що порушення певними постачальниками товару (робіт, послуг) у ланцюгу постачання вимог податкового законодавства чи правил ведення господарської діяльності, якщо вони мали місце, не можуть бути підставою для висновку про порушення покупцем товару (робіт, послуг) вимог закону щодо формування податкового кредиту.

Також відносини між учасниками попередніх ланцюгів постачань товарів та послуг не мають безпосереднього впливу на дослідження факту реальності господарської операції, вчиненої між останнім у ланцюгу постачань платником податків та його безпосереднім контрагентом.

Наданими позивачем документами, підтверджено те, що поставлений ТОВ «ПРИВАТМАШСТРОЙ» товар був реалізований позивачем на користь інших суб`єктів господарювання, а саме ПРАТ «РОЗДІЛЬНЯНСЬКИЙ ЕЛЕВАТОР» за договорами купівлі-продажу №26 від 05.08.2019, №27 від 05.08.2019, ТОВ «СП РИСОІЛ ТЕРМІНАЛ» за договорами №31 від 19.08.2019, №32 від 19.08.2019, №33 від 19.08.2019, №35 від 30.08.2019, i TOB «HOBOTIC» за договорами №40 від 11.09.2019, №41 від 11.09.2019, які в свою чергу реалізували товар за межі території України. При цьому, реальність і товарність операцій з реалізації поставленого позивачу вантажу не викликало сумнівів у апелянта.

Як правильно вказав суд першої інстанції з метою додаткового підтвердження реальності господарської операції позивач надав реєстри прийнятого вантажу, складеного ТОВ «СП РИСОІЛ ТЕРМІНАЛ», в яких, серед іншого, фіксувалася вага та дата приймання вантажу, марки та номери автотранспорту, яким доставлявся цей вантаж, та які відповідають таким номера товарно-транспортних накладних, що напряму підтверджує товарність та реальність спірних операцій.

Отже, апеляційний суд погоджується із висновками суду першої інстанції, які не спростовані доводами апеляційної скарги, про те, що господарська операція з поставки товару ТОВ «ПРИВАТМАШСТРОЙ» спричинила реальні зміни майнового стану позивача, який розпорядився ним в подальшому з певною економічною метою, а тому висновки про відсутність факту поставки товару є необґрунтованими.

Відповідно до матеріалів справи, між позивачем (Покупець) та ТОВ «УДЖІ ТРАСТ» (Продавець) укладений договір поставки №Б18-030 від 20.02.2019, за умовами якого Продавець зобов`язується поставити і передати у власність Покупця, а Покупець зобов`язується прийняти і оплатити кукурудзу (зерно насипом українського походження, врожаю 2018 року) на умовах поставка в місці (DAP) ТОВ «СП РИСОІЛ ТЕРМІНАЛ», Одеська область, м. Чорноморськ, вул. Транспортна, 28 згідно Інкотермс 2010.

Відповідно до п. 2.2. вказаного договору поставки, приймання товару за кількістю здійснюється у вазі, що визначається при перевантажуванні транспортних засобів на підставі даних ваг терміналу. Кількість товару вказується в електронному реєстрі терміналу про приймання товару.

Згідно з п.3.2. договору поставки №Б18-030 від 20.02.2019 поставка товару здійснюється Продавцем автотранспортом. На виконання означеного Продавець поставив товар до обумовленого договором місця поставки, що підтверджене видатковими накладними, товарно-транспортними накладними (перевізник ТОВ «ПТК ОПТІМА»), картками обліку експертного вантажу і зареєстрованими в ЄРПН податковими накладними. Покупець в повному обсязі сплатив вартість поставленого товару, що підтверджене платіжними дорученнями.

Згідно зі статтею 1 Закону №996-XIV господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі підприємства.

Досліджені судом первинні документи складені у відповідності до положень Закону №996-XIV та Податкового кодексу України, та обґрунтовують як належне виконання підприємствами господарських зобов`язань, так i належне документування господарських операцій.

Позивач повністю розрахувався з контрагентом за поставлений товар, зокрема сплатив суму податку на додану вартість.

Зауважень до наявної у позивача первинної документації перевіркою не встановлено, її достатність та оформлення належним чином в Акті перевірки не заперечується.

Апеляційний суд, як і суд першої інстанції відхиляє посилання податкового органу на розбіжності в показниках тоннажу поставленого товару згідно з видатковими накладними, товарно-транспортними накладними і фактично відвантаженими обсягами, оскільки такі посилання ґрунтуються на математичній помилці співробітників контролюючого органу, яка була допущена при розрахунку кількості вантажу в Акти перевірці. Якщо належно порахувати тоннаж поставленого товару, то показники обсягу в видаткових накладних і товарно-транспортних накладних відповідають фактично поставленому обсягу.

Посилання на розбіжності щодо працівників ТОВ «ПТК ОПТИМА» та водіїв, що зазначені в ТТН, також не є підставою для притягнення позивача до відповідальності, оскільки позивач не може нести відповідальність за дії третіх осіб, в даному випадку порушення податкового законодавства, які нібито допущено контрагентом. Вказані особи могли залучатися за договорами цивільно-правового характеру, розрахунок з якими міг бути проведений не у 2019 році, а після фактичного надання послуг.

Отже єдиною підставою для визнання зазначених операцій безтоварними є наявність податкової інформації щодо контрагента постачальника - ТОВ «БІЗНЕС АГРО ІМПЕРІЯ».

Однак, як правильно вказав суд першої інстанції, порушення певними постачальниками товару (робіт, послуг) у ланцюгу постачання вимог податкового законодавства чи правил ведення господарської діяльності, якщо вони мали місце, не можуть бути підставою для висновку про порушення покупцем товару (робіт, послуг) вимог закону щодо формування податкового кредиту.

Також, з наданих позивачем копій документів вбачається, що поставлений ТОВ «УДЖІ ТРАСТ» товар був реалізований позивачем на користь ТОВ «МТЦ» за договорами купівлі-продажу №5 від 22.02.2019 та №6 від 25.02.2019, яке в свою чергу реалізувало товар за межі території України.

Також з метою додаткового підтвердження реальності господарської операції позивач надав реєстри прийнятого вантажу, складеного ТОВ «СП РИСОІЛ ТЕРМІНАЛ», в яких, серед іншого, фіксувалася вага та дата приймання вантажу, марки та номери автотранспорту, яким доставлявся цей вантаж, та які відповідають таким номерам в товарно-транспортних накладних, що підтверджує товарність та реальність спірних операцій.

Отже, апеляційний суд погоджується із висновками суду першої інстанції, які не спростовані доводами апеляційної скарги, про те, що господарська операція з постачання товару ТОВ «УДЖІ ТРАСТ» спричинила реальні зміни майнового стану позивача, який розпорядився ним в подальшому з певною економічною метою, а тому висновки про відсутність факту постачання товару є необґрунтованими.

З огляду на встановлені фактичні обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, апеляційний суд зазначає, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про наявність фактичного руху активів в процесі здійснення господарської операції та реальних змін майнового стану позивача; наявність спеціальної податкової правосуб`єктності учасників господарської операції, зокрема статус контрагентів як платників ПДВ; наявність зв`язку між фактом придбання відповідного товару і послуг та змістом господарської діяльності позивача.

Під час укладання досліджених судом договорів позивач дотримувався принципу належної обачності, а саме перед їх укладанням були вчинені дії на отримання інформації щодо належної правоздатності контрагентів та наявності у їх представників права підписувати первинні документи.

При цьому, чинне законодавство не зобов`язує і не наділяє юридичних осіб правом перевіряти діяльність їх контрагентів на предмет її відповідності законодавству, перевіряти їх первинну документацію, дані бухгалтерського та податкового обліку тощо. Більш того, суб`єкти господарювання не мають можливості здійснювати таку перевірку.

Податковий орган наділений такою сукупністю повноважень, належна реалізація яких надає можливість виявити податкові правопорушення, допущені контрагентом при здійсненні своєї господарської діяльності, та притягнути саме його до відповідальності, що охоплюється принципом індивідуальної відповідальності платника податків (Постанова КАС ВС від 19 лютого 2019 року по справі № П/811/217/17, адміністративне провадження № К/9901/38084/18, ЄДРСРУ № 79956733).

Отже за умови не встановлення податковим органом наявності замкнутої схеми руху коштів, яка б могла свідчити про узгодженість дій позивача та його постачальника для одержання ним незаконної податкової вигоди, останнє не може зазнавати негативних наслідків внаслідок діянь інших осіб, що перебувають поза межами його впливу (Постанова КАС ВС від 9 березня 2019 року по справі № 810/302/15, адміністративне провадження №К/9901/19359/18 (ЄДРСРУ № 80580348).

Суд першої інстанції правильно акцентував увагу і на тому, що позивач, окрім іншого, надав документи щодо подальшого розпорядження придбаного ним товаром (послугами), а також надав розроблену спеціально для суду таблицю щодо господарських операцій між позивачем та ТОВ «СОЛ-АГРОТРЕЙД», TOB «СІП-ТЕК», TOB «ТРАНСПОРТ-ПЛЮС», TOB «ПРИВАТМАШСТРОЙ» і ТОВ «УДЖІ ТРАСТ», відповідно до якої наглядно простежується документально оформлений рух товару (робіт, послуг) від контрагентів до позивача, а також розпорядження позивачем товаром, роботами послугам в рамках своєї господарської діяльності.

Отже позивач будь-яких порушень податкового законодавства по господарським операціям не допустив та надав всі документи, які свідчать про здійснення вказаних господарських операцій.

Але наявність порушень податкового законодавства зі сторони контрагентів по ланцюгу господарських відносин не може бути безумовною підставою для визначення податкових зобов`язань позивачу, оскільки позивач не може нести відповідальність за порушення податкового законодавства своїми контрагентами. Жодна норма законодавства не вимагає від платника податків контролювати сплату своїм контрагентом до бюджету податків та ведення ним бухгалтерського та податкового обліку. Контроль за дотриманням платниками податків податкового законодавства та своєчасну сплату ними податків здійснює податкова служба. Вказаний правовий висновок неодноразово виклався в постановах Верховного Суду. Зокрема, в постановах від 12.06.2018 року по справі №826/16272/13-а, від 27.03.2018 року по справі №816/809/17 Верховним Судом викладений висновок щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, відповідно до якого норми податкового законодавства не ставлять у залежність достовірність даних податкового обліку платника податків від дотримання податкової дисципліни його контрагентами, якщо цей платник (покупець) мав реальні витрати у зв`язку з придбанням товарів (робіт, послуг), призначених для використання у його господарській діяльності. Порушення певними постачальниками товару (робіт, послуг) у ланцюгу постачання вимог податкового законодавства чи правил ведення господарської діяльності не може бути підставою для висновку про порушення покупцем товару (робіт, послуг) вимог закону щодо формування податкового кредиту, тому платник податків (покупець товарів (робіт, послуг)) не повинен зазнавати негативних наслідків, зокрема у вигляді позбавлення права на формування витрат та податкового кредиту, за можливу неправомірну діяльність його контрагента за умови, якщо судом не встановлено фактів, які свідчать про обізнаність платника податків щодо такої поведінки контрагента та злагодженість дій між ними.

Доводи апеляційної скарги не містять належних та обґрунтованих міркувань, які б спростовували висновки суду першої інстанції. У ній також не наведено інших міркувань, які б не були предметом перевірки судом першої інстанції та щодо яких не наведено мотивів відхилення наведеного аргументу.

Відповідно до ст. 242 КАС України, судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених такими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Керуючись ст. 19 Конституції України, ст. ст. 2-12, 72-78, 242, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 327-329 КАС України,

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Головного управління ДПС в Одеській області (відокремленого підрозділу ДПС України без статусу юридичної особи публічного права) залишити без задоволення.

Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 29 липня 2022 року у справі №420/25239/21 залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст судового рішення складений 02.12.2022

Головуючий суддя Домусчі С.Д.Судді Семенюк Г.В. Шляхтицький О.І.