Рішення

від 02.12.2022 по справі 640/30303/21

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

1/2363

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

02 грудня 2022 року м. Київ № 640/30303/21

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі: головуючого судді Клочкової Н.В., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом

товариства з обмеженою відповідальністю «КВІТИ УКРАЇНИ»

до Міністерства культури та інформаційної політики України,

Департаменту охорони культурної спадщини Виконавчого органу Київської

міської ради (Київська міська державна адміністрація)

третя особа без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача

громадська організація «МАПА РЕНОВАЦІЇ»

за участю

Київської міської прокуратури

про визнання протиправними та скасування припису та наказів,

В С Т А Н О В И В:

В провадженні Окружного адміністративного суду міста Києва перебуває справа за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «КВІТИ УКРАЇНИ» (надалі - позивач), адреса: 04053, місто Київ, вулиця Січових Стрільців, будинок 49 до Міністерства культури та інформаційної політики України (надалі - відповідач 1), адреса: 01601, місто Київ, вулиця Івана Франка, будинок 19, Департаменту охорони культурної спадщини виконавчого органу Київської міської ради (Київська міська державна адміністрація) (надалі - відповідач 2) адреса: 04070, місто Київ, вулиця Спаська, будинок 12, третя особа без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - громадська організація «МАПА РЕНОВАЦІЇ» (надалі - третя особа), адреса: 03110, місто Київ, вулиця Пироговського, будинок 19, корпус 6, за участю - Київської міської прокуратури, (надалі - прокуратура) адреса: 03150, місто Київ, вулиця Предславинська, будинок 45/9, з наступними позовними вимогами:

- визнати протиправним та скасувати винесений 13 липня 2021 року Міністерством культури та інформаційної політики України припис № 801/6.11.6 про припинення проведення будівельних робіт на об'єкті «Реконструкція цілісного майнового комплексу з надбудовою для розміщення офісного центру з підземним паркінгом по вул. Січових Стрільців, буд. 49 у Шевченківському районі м. Києва»;

- визнати протиправним та скасувати наказ Департаменту охорони культурної спадщини № 46 від 29 липня 2021 року;

- визнати протиправним та скасувати наказ Міністерства культури та інформаційної політики № 625 від 06 серпня 2021 року.

Підставою позову вказано порушення прав та інтересів позивача внаслідок прийняття протиправних рішень суб'єктами владних повноважень.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 09 листопада 2021 року у справі № 640/30303/21 відкрито провадження в адміністративній справі за позовом приватного акціонерного товариства «КВІТИ УКРАЇНИ» до Міністерства культури та інформаційної політики України, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідача - Департамент охорони культурної спадщини Виконавчого органу Київської міської ради (Київська міська державна адміністрація) про визнання протиправним та скасування припису та вирішено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження (у письмовому провадженні) без повідомлення учасників справи.

02 грудня 2021 року до Окружного адміністративного суду міста Києва від представника приватного акціонерного товариства «КВІТИ УКРАЇНИ» надійшло клопотання про об`єднання справ в одне провадження, в якому останній просив суд об`єднати справу № 640/26374/21 (суддя Добрівська Н.А.) за позовом приватного акціонерного товариства «КВІТИ УКРАЇНИ» до Міністерства культури і інформаційної політики України, Департаменту охорони культурної спадщини Виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) про визнання протиправними та скасування податкової вимоги та рішення, зі справою № 640/30303/21 (суддя Клочкова Н.В.) за позовом приватного акціонерного товариства «КВІТИ УКРАЇНИ» до Міністерства культури та інформаційної політики України, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідача Департамент охорони культурної спадщини Виконавчого органу Київської міської ради (Київська міська державна адміністрація) про визнання протиправним та скасування припису. Підставою позову вказано порушення прав та інтересів позивача, внаслідок видачі припису.

Згідно з ч. 1 ст. 172 Кодексу адміністративного судочинства України в одній позовній заяві може бути об'єднано декілька вимог, пов'язаних між собою підставою виникнення або поданими доказами, основні та похідні позовні вимоги.

Згідно з ч.8 ст. 172 Кодексу адміністративного судочинства України справи, що перебувають у провадженні адміністративного суду, в разі об'єднання їх в одне провадження, передаються на розгляд судді, який раніше за інших суддів відкрив провадження у справі.

В обґрунтування поданого клопотання представником позивача зазначено, зокрема, що позовні вимоги в цих справах стосуються одного і того ж відповідача, одного об'єкту, позовні вимоги є пов'язаними між собою предметом розгляду, отже, наявні підстави для об'єднання справ в одне провадження, а саме, у справах № 640/30303/21 (суддя Клочкова Н.В.) та № 640/26374/21 (суддя Добрівська Н.А.), позов подано до одного і того ж відповідача (Міністерство культури та інформаційної політики України), а також в справі № 640/26374/21 до відповідача - Департаменту охорони культурної спадщини Київської міської ради (КМДА), який також є учасником справи (третьою особою) в справі № 640/30303/21, щодо одних і тих самих правовідносин, пов'язаних з віднесенням цілісного майнового комплексу за адресою: місто Київ, вулиця Січових Стрільців, будинок 49 до Центрального історичного ареалу міста Києва, та до Державного реєстру пам'яток архітектури України, спільний розгляд цих справ сприятиме досягненню процесуальної економії та оперативності розгляду справ, а оскільки провадження у справі № 640/26374/21 суддею Добрівською Н.А. відкрито 29 листопада 2021 року, а провадження у справі 640/30303/21 під головуванням судді Клочкової Н.В., відкрито 09 листопада 2021 року, справа була передана судді, який перший відкрив провадження у справі.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 03 грудня 2021 року об`єднано в одне провадження адміністративні справи № 640/26374/21 та № 640/30303/21, та присвоєно об`єднаній адміністративній справі загальний № 640/30303/21.

В обґрунтування позовних вимог, з урахуванням об'єднання справ в одне провадження, вбачається, що позивач посилається на обставини протиправності прийнятого Міністерством культури та інформаційної політики України припису про припинення проведення будь-яких будівельних робіт та наказів прийнятих Департаментом охорони культурної спадщини та Міністерства культури та інформаційної політики, якими належний позивачу об'єкт нерухомості було занесено до Переліку об'єктів культурної спадщини м. Києва та Державного реєстру нерухомих пам'яток України, як культурну спадщину місцевого значення.

Зокрема, позивач вважає необґрунтованим та безпідставним, що належна позивачу будівля є пам'яткою архітектури, з огляду на обставини того, що ані земельна ділянка з кадастровим номером 8000000000:91:166:002 за адресою вул. Січових Стрільців, буд. 49 у Шевченківському районі м. Києва, яка відповідно до договору на право тимчасового користування землею на умовах оренди від 28 грудня 1998 року надана ПрАТ «КВІТИ УКРАЇНИ» в тимчасове довгострокове користування на умовах оренди строком на 49 років для експлуатації та обслуговування будівлі, ані Цілісний майновий комплекс, що належить на праві приватної власності ПрАТ «КВІТИ УКРАЇНИ» за адресою вул. Січових Стрільців, буд. 49 у Шевченківському районі м. Києва станом на 13 липня 2021 року не обліковувалися у вказаному реєстрі, а отже не були пам'яткою архітектури та об'єктом культурної спадщини.

Також позивач вказує на те, що станом на дату отримання припису у Державному реєстрі нерухомих пам'яток України відсутні також і дані про віднесення земельної ділянки по вулиці Січових Стрільців, будинок 49 у Шевченківському районі міста Києва, до пам'яток культурної спадщини як національного, так і місцевого значення.

Щодо відсутності підстав вважати, що Об'єкт знаходиться у межах Центрального історичного ареалу міста Києва представник позивача зазначає, що станом на момент винесення оскаржуваного припису, межі історичних ареалів міста Києва, як того вимагають положення Закону України «Про охорону культурної спадщини», з урахуванням приписів Порядку № 318, належним чином не затверджені, а оскільки межі та режими використання історичних ареалів міста Києва не затверджено у встановленому законом порядку, за що частково відповідає безпосередньо Міністерство культури України, то відсутні правові підстави вважати, що Об'єкт знаходиться у межах історичного ареалу міста Києва, що підтверджується численною та сталою судовою практикою Верховного Суду, правові висновки якого є обов'язковими для суду першої інстанції.

У зв'язку з чим, твердженням відповідача щодо необхідності отримання дозволів та погоджень на реконструкцію Об'єкта є безпідставними.

Щодо вимоги припинення ніби-то будівельних робіт на Об'єкті позивач зазначив, що у встановленому порядку ПрАТ «КВІТИ УКРАЇНИ» 29 грудня 2020 року було подано та зареєстровано Департаментом з питань державного архітектурно-будівельного контролю міста Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) Повідомлення про початок виконання підготовчих робіт, реєстраційний номер КВ020201229557 від 29.12.2020, Генеральний підрядник - ТОВ «АМБАС», замовник - ПрАТ «КВІТИ УКРАЇНИ», також отримано містобудівні умови та обмеження на реконструкцію Об'єкту.

В свою чергу, на підставі вказаного Повідомлення, генеральним підрядником почались проводитись підготовчі будівельні роботи (в тому числі встановлення паркану) на Об'єкті, а не будівельні роботи, які заборонили особи від Міністерства культури та інформаційної політики України в оскарженому приписі, що за твердженнями представника позивача свідчить про те, що позивач діяв в рамках дозволеного виду робіт, не порушуючи жодних встановлених законодавством норм, отримавши всі необхідні довільні документи для цього виду робіт згідно вимог чинного законодавства, без застережень, та в свою чергу свідчить про те, що особами від Міністерства культури та інформаційної політики України не було належним чином перевірено обсяг робіт, що виконувався позивачем та його генеральним підрядником на Об'єкті.

Крім того, щодо необґрунтованості вимог приписів про необхідність негайного припинення проведення будь-яких будівельних робіт на об'єкті, які провадяться нібито без відповідних погоджень та дозволів центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони культурної спадщини з порушенням вимог частини четвертої статті 32 Закону України «Про охорону культурної спадщини» позивач зазначає, що уповноваженими особами Міністерства культури та інформаційної політики України не вказано відсутність яких саме дозволів та погоджень стали підставою для винесення припису.

Також, представник позивача в обґрунтування протиправності прийнятих рішень, послався на недотримання уповноваженими особами Міністерства культури та інформаційної політики України процедури проведення перевірки, оскільки, як зазначає представник позивача, на момент проведення такої перевірки, наказ на її проведення відносно ПрАТ «КВІТИ УКРАЇНИ» як замовника будівництва не видавався, посвідчення на проведення перевірки також відсутні, а перевірка у формі візуального обстеження, за результатами якої складено припис, здійснена поза межами порядку, без належного повідомлення позивача, що свідчить про те, що своїми діями уповноважені особи відповідача перевищили свої повноваження та діяли всупереч встановлених законом правових норм.

В обґрунтування безпідставності наказів Департаменту охорони культурної спадщини № 46 від 29 липня 2021 року та Міністерства культури та інформаційної політики № 625 від 06 серпня 2021 року, представник позивача зазначає, що ознайомившись з зазначеною обліковою документацією та протоколом засідання експертної комісії, на підставі яких було прийнято оскаржувані рішення, позивач вважає, що вказані вище рішення є протиправними, суперечать прямо законодавству та є такими, що прийняті з порушенням принципу обґрунтованості, безсторонності, не у межах повноважень та не у спосіб, що визначений Конституцією і законами України, оскільки, при винесенні оскаржуваних наказів не враховано права позивача на участь у процесі прийняття рішень, та порушено прямо норми матеріального права чинного законодавства, що регламентують питання охорони культурної спадщини.

Зокрема, щодо порушень, допущених під час внесення Об'єкту до Переліку об'єктів культурної спадщини, представник позивача зазначив, що рішення про внесення Об'єкту до Переліку не оформлене у вигляді розпорядження Голови Київської міської державної адміністрації, як це передбачено пунктом 4 розділу II Порядку № 158 та не містить передбаченого вказаним пунктом підпису, що в свою чергу свідчить про те, що в силу положень Порядку № 158, вочевидь, не створює правових підстав для внесення Об'єкту до Переліку та не може слугувати підставою для надання Об'єкту статусу щойно виявленого об'єкту культурної спадщини.

Також, представник позивача зауважив, що з приписів Порядку № 158 вбачається, що для набуття об'єктом, який має ознаки об'єкту культурної спадщини, статусу пам'ятки, встановлена необхідність реалізувати певний комплекс встановлених законодавством послідовних заходів від виявлення об'єкта до його реєстрації у відповідному Державному реєстрі з присвоєнням охоронного номеру. Водночас, відповідачами були допущені численні порушення, зокрема, представник позивача зауважив, що облікову документацію створено з порушенням порядку, некомпетентними особами на замовлення некомпетентної установи, за відсутності правових підстав, на підставі помилкових, науково необґрунтованих, заангажованих висновків неуповноважених осіб, що свідчить про неприпустимість врахування викладених в зазначеній документації висновків під час вирішення питання про доцільність включення Об'єкту до Державного реєстру нерухомих пам'яток України місцевого значення.

Крім того, представник позивача зазначив, що протокол засідання Експертної комісії від 22 липня 2021 року не містить обґрунтування прийнятого рішення та згідно з таким протоколом засідання Експертної групи з питань обліку об'єктів культурної спадщини вбачається, що таке засідання було проведено в онлайн форматі, в той же час, подібний формат не передбачений Порядком № 158 та серед іншого, такий формат наразі унеможливлює з'ясування наявності кворуму, а також момент підписання протоколу засідання всіма членами Експертної комісії, а також їхньої обізнаності відносно змісту облікової документації та наявності у них необхідної кваліфікації для оцінки Облікової документації.

Позивач звертає увагу, що серед членів Експертної комісії, вказаних у протоколі, немає жодного архітектора або навіть історика.

Крім того, вказаний протокол містить грубі дефекти і суперечності щодо складу присутніх осіб та осіб, що в подальшому підписали, зокрема, ОСОБА_1., ОСОБА_2., були зафіксовані як відсутні у засіданні, однак, підписи таких осіб у Протоколі наявні.

За сукупністю викладеного є очевидною та обставина, що Міністерством культури і інформаційної політики України, всупереч положень Порядку № 158, з порушенням строків, прийнято до розгляду облікову документацію, підготовлену некомпетентною установою, за відсутності правових підстав, яка не відповідала вимогам чинного законодавства.

Щодо невідповідності критеріям для визначення пам'яткою культурної спадщини будівлю належну позивачу, представник позивача зазначає, що цілісний майновий комплекс «КВІТИ УКРАЇНИ» немає документальних свідчень, зокрема історичних та літературних джерел, літературних творів видатних авторів про вагомі історичні події в місті Києві, його етапи розвитку або життя та діяльність відомих осіб, що є носіями важливої історичної інформації і пов'язані з Об'єктом, крім того, такий Об'єкт жодним чином не мав впливу на соціальний, економічний, науковий та культурний розвиток міста Києва, про що свідчать літературні та архівні джерела. Аналогічних висновків дійшли уповноважені експерти у висновку (звіті), який наявний у справі і повністю спростовує інформацію облікової картки поданої громадською організацією.

Крім того, представник позивача зауважив, що на сьогоднішній день будівля не зберегла своєї автентичності, оскільки, її внутрішнє оздоблення та конструктивні частини було неодноразово переобладнано, зокрема відсутні з незрозумілих підстав зазначені в обліковій документації гвинтові сходи в приміщенні атріуму, вітражі виставкового приміщення відкритого в атріум, вітражі на сходах вхідної групи, латунні світильники, з круглими скляними плафонами в інтер'єрі двосвітного простору виставкової зали.

Тривалий час будівля орендувалась супермаркетом "Бджілка", іншими орендарями.

За твердженнями представника позивача, посилання осіб в обліковій документації на те, що забудова на вулиці Січових Стрільців та вулиці Гоголівської є об'єктом унікальним твором архітектури є безпідставним та не ґрунтується на дійсних обставинах, оскільки, забудова вказаних вулиць не має охоронного статусу, складається з різноманітних об'єктів, що побудовані у різних стилях та у різний час (в тому числі - нещодавній), а будь-які дані щодо унікальності подібної забудови об'єктивно відсутні, що свідчить про відсутність підстав вважати, що цілісний майновий комплекс «КВІТИ УКРАЇНИ» є унікальним радянським об'єктом, виходячи з унікальності вуличної забудови, через саму відсутність унікальності забудови вулиці Січових Стрільців та вулиці Гоголівської.

Крім того, представник позивача зауважив, що висновок авторів облікової документації про те, що Об'єкт є витвором відомого архітектора, який мав вплив на розвиток культури міста Києва є суто суб'єктивним, зробленим без наведення жодних доказів і підстав.

Викладений в обліковій документації висновок про те, що Об'єкт «потребує беззастережної зміни користувача» грубо порушує права власника (Позивача).

Висновки щодо необхідності повернення Об'єкту первісного функціонального призначення порушують вимоги Закону України «Про охорону культурної спадщини», яким передбачені охорона і збереження об'єктів культурної спадщини, однак не передбачено відновлення та/або примушення приватних власників до відновлення колись існуючих об'єктів.

Керуючись викладеними вище обставинами в сукупності та не погоджуючись з прийнятими суб'єктами владних повноважень наказами та приписом, позивач звернувся до адміністративного суду з даною позовною заявою.

14 грудня 2021 року представником відповідача-1 було надано суду відзив на позовну заяву, в якому останній зазначив, що згідно з діючим Генпланом міста Києва на період до 2020 року, затвердженим рішенням сесії Київської міської ради від 28 березня 2002 року № 370/1804, та одночасно згідно з наказом Міністерства культури та інформаційної політики України від 02 серпня 2021 року № 599 «Про затвердження меж та режимів використання території історичних ареалів м. Києва» земельна ділянка по вул. Січових Стрільців, 49 у Шевченківському районі міста Києва входить до меж історичного ареалу міста Києва. В зв'язку з цим, відповідно до пункту 14 частини другої статті 5 Закону України «Про охорону культурної спадщини» до повноважень центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони культурної спадщини, належить погодження програм та проектів містобудівних, архітектурних та ландшафтних перетворень, меліоративних, шляхових, земляних робіт на пам'ятках національного значення, їх територіях, в історико-культурних заповідниках, на історико-культурних заповідних територіях, у зонах охорони, на охоронюваних археологічних територіях, в історичних ареалах населених місць, а також програм і проектів, реалізація яких може позначитися на об'єктах культурної спадщини. Отже, на думку відповідача, проектна документація на будівництво/реконструкцію погоджується з Міністерством культури та інформаційної політики України, однак, позивач не погоджував проектну документацію.

Також, 14 грудня 2021 року Департаментом охорони культурної спадщини Виконавчого органу Київської міської ради як третьою особою (надалі - відповідач 2) були надіслані пояснення у справі, в яких представник департаменту зазначає, що щодо сусіднього будинку, під номером 47 Науково-проектною документацією «Межі і режими використання зон охорони пам'ятки архітектури та містобудування місцевого значення «Житловий будинок» на вулиці Січових Стрільців № 47», що затверджена наказом Департаменту охорони культурної спадщини виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 26 квітня 2021 року № 28, передбачено, що будівля за адресою: місто Київ, вулиця Січових Стрільців, 49 знаходиться в межах зони регулювання забудови пам'ятки, а тому в даній зоні реконструкція існуючих та будівництво нових будівель і споруд дозволяється за індивідуальними проектами, погодженими у встановленому порядку, в тому числі з відповідним органом охорони культурної спадщини.

20 грудня 2021 року представником позивача адвокатом Сидорчук О.Є., була подана відповідь на відзив відповідача-1, в якій представник позивача зазначає про відсутність затверджених меж історичних ареалів міста Києва, та виконання позивачем виключно підготовчих робіт, які не є будівельними роботами, просив суд задовольнити позовні вимоги позовної заяви шляхом скасування наказів та припису.

В свою чергу, в обґрунтування своєї позиції представник позивача зазначає, що оскаржуваний позивачем Припис був датований 13 липня 2021 року та виданий на підставі Акту візуального обстеження від 07 липня 2021 року, а наказ Міністерства культури та інформаційної політики України № 599 ««Про затвердження меж та режимів використання території історичних ареалів м. Києва», який був прийнятий лише 02 серпня 2021 року (тобто після оскаржуваного припису) не може поширювати свою дію на спірні правовідносини, які виникнули ще в липні 2021 року.

Крім того, представник позивача зазначив, що станом на дату видачі припису історичні ареали міста Києва не були затверджені, а прийняті накази Міністерством культури та інформаційної політики України, які ніби-то встановлюють такі межі, не відповідають вимогам містобудівної документації та чинного законодавства України.

Представник позивача зауважив, що відповідачем-1 не надано доказів на підтвердження того, що станом на 13 липня 2021 року до складу генерального плану міста Києва входила науково-проектна документація про визначення історичних ареалів міста Києва, меж та режимів використання зон охорони, яку затверджено Міністерством культури України.

Крім того, в обґрунтування своєї позиції щодо відсутності науково-проектної документації про визначення історичних ареалів міста Києва, меж та режимів використання зон охорони, представник позивача послався на судову практику, зокрема, на висновки викладені у постанові Верховного Суду від 27 лютого 2019 року у справі № 826/5755/17, у якій колегія Верховного Суду дійшла до висновку, що межі історичного ареалу міста Києва не затверджено Міністерством культури України у відповідності до вимог статті 32 Закону України «Про охорону культурної спадщини» та Порядку № 318 «Про затвердження Порядку визначення меж та режимів використання історичних ареалів населених місць, обмеження господарської діяльності на території історичних ареалів населених місць» від 13 березня 2002 року.

27 грудня 2021 року через систему «Електронний суд» від представника громадської організації «МАПА РЕНОВАЦІЇ» надійшла заява про вступ до розгляду справи в якості третьої особи, без самостійних вимог на стороні відповідачів, в якій представник зазначив, що рішення у справі № 640/30303/21 може вплинути на права та інтереси членів Організації, а також інших киян занепокоєних поточною ситуацією навколо культурної спадщини міста Києва.

В обґрунтування вказаної вище заяви, представником заявника було зазначено, що 20 липня 2020 року організація звернулась до Міністерства культури із поданням про вирішення питання про занесення Будівлі до Державного реєстру нерухомих пам`яток України. До подання додавалась також облікова документація, складена ГО «Мапа реновації» із залученням фахівців з певним науковим ступенем.

11 січня 2022 року представником позивача була подана відповідь на пояснення третьої особи (відповідача-2), відповідно до якої представник позивача зазначає, що науково-проектною документацією «Межі і режими використання зон охорони пам'ятки архітектури та містобудування місцевого значення «Житловий будинок» на вулиці Січових Стрільців № 47», що затверджена наказом Департаменту охорони культурної спадщини виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 26 квітня 2021 року № 28, будівля за адресою: місто Київ, вулиця Січових Стрільців, будинок 49 знаходиться в зоні регулювання забудови ІІ категорії та в свою чергу, в зоні регулювання забудови ІІ категорії дозволяється реконструкція існуючих та будівництво нових будівель і споруд за індивідуальними проектами, погодженими у встановленому порядку, в тому числі з відповідним органом охорони культурної спадщини. Передпроектні пропозиції були погоджені з Департаментом, а будівельні роботи з реконструкції будівлі - не проводилися взагалі.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 18 січня 2022 року ухвалено повідомити Департамент охорони культурної спадщини Виконавчого органу Київської міської ради (Київська міська державна адміністрація) (відповідач-2) про можливість подати відзив на позовну заяву протягом п`ятнадцяти днів, з дати отримання цієї ухвали.

01 лютого 2022 року до Окружного адміністративного суду міста Києва надійшов відзив від представника Міністерства культури та інформаційної політики України, в якому представник відповідача-1 зазначає, що Наказом Міністерства культури та інформаційної політики України № 625 від 06 серпня 2021 року «оранжерею, навчально-методичний павільйон «КВІТИ УКРАЇНИ» по вул. Січових Стрільців, 49 у м. Києві» внесено до Державного реєстру нерухомих пам'яток України як пам'ятку архітектури, монументального мистецтва місцевого значення (охоронний № 3065-Кв). Підставою для занесення вказаної пам'ятки до Реєстру було подання Громадської організації «Мапа реновації» від 20 липня 2021 року у відповідності до пункту б частини 1 статті 14 Закону України «Про охорону культурної спадщини».

За твердженнями представника відповідача-1, оскаржуваний наказ Міністерства культури та інформаційної політики України від 06 серпня 2021 року № 625 був виданий у межах своїх повноважень на основі і на виконання Конституції та Закону.

09 лютого 2022 року до Окружного адміністративного суду міста Києва надійшов відзив на позовну заяву Департаменту охорони культурної спадщини виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), в якому Департамент просить відмовити в задоволенні позовних вимог приватного акціонерного товариства «КВІТИ УКРАЇНИ» в повному обсязі, аргументуючи це тим, що оскільки наказом Міністерства культури та інформаційної політики України від 06 серпня 2021 року № 625, об'єкт культурної спадщини за адресою вул. Січових Стрільців, 49, був занесений до Державного реєстру нерухомих пам'яток України, наказ Департаменту від 29 липня 2021 року № 46 «Про занесення об'єктів культурної спадщини до Переліку об'єктів культурної спадщини м. Києва», як акт одноразового застосування, вичерпав свою дію фактом занесення об'єкту до Державного реєстру нерухомих пам'яток України, тому він не може бути скасований чи змінений.

За твердженнями представника відповідача-2 представником позивача було зроблено безпідставний висновок щодо протиправності винесення Департаментом охорони культурної спадщини виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) наказу від 29 липня 2021 року № 46 «Про занесення об'єктів культурної спадщини до Переліку об'єктів культурної спадщини м. Києва» оскільки він прийнятий на виконання вимог частини 2 пункту 2 статті 14 Закону України «Про охорону культурної спадщини», відповідно до якої, переліки об'єктів культурної спадщини затверджуються рішеннями відповідних органів охорони культурної спадщини.

Керуючись викладеними вище обставинами, представник відповідача-2 просив суд відмовити у задоволенні позовних вимог адміністративного позову.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 10 лютого 2022 року задоволено заяву громадської організації «МАПА РЕНОВАЦІЇ» про вступ у справу в якості третьої особи, без самостійних вимог на стороні відповідача в адміністративній справі № 640/30303/21 та залучено в якості третьої особи без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - громадську організацію «МАПА РЕНОВАЦІЇ».

10 лютого 2022 року до Окружного адміністративного суду міста Києва представником позивача було подано відповідь на відзив Міністерства культури і інформаційної політики України, в якому представник позивача зазначив, що Міністерством культури та інформаційної політики України не дотримано вимогу Порядку обліку об'єктів культурної спадщини, оскільки облікова документація розроблена громадською організацією «МАПА РЕНОВАЦІЇ», яка не має повноважень для її розробки, яка не належить до наукових установ та/або закладів культури, а під час її розробки допущено порушення законодавства.

За твердженнями представника позивача, представником відповідача-1, з моменту виникнення спірних правовідносин та в ході розгляду судом даної справи, не було надано жодного доказу, який би підтверджував, що громадська організація «МАПА РЕНОВАЦІЇ» належить до наукових установ та/або закладів культури, Міністерство культури та інформаційної політики України жодним чином не спростовує твердження Позивача, що громадська організація «МАПА РЕНОВАЦІЇ» не має статусу наукової установи, в тому числі не має статусу закладу культури, одним із основних видів діяльності яких є проведення наукових досліджень у сфері охорони культурної спадщини.

Крім того, представник позивача зауважив, що цілісний майновий комплекс по вул. Січових Стрільців, 49 в м. Києві не має ознак об'єкта культурної спадщини згідно Методичних рекомендацій щодо визначення предмета охорони об'єктів історії, затверджених наказом Міністерства культури і туризму України № 956/0/16-09 від 02 листопада 2009 року, що виключає можливість віднесення такого об'єкту до переліку об'єктів культурної спадщини та пам'яток культурної спадщини.

Також, представник позивача звертає увагу на те, що додана до відзиву облікова документація містить дані щодо направлення позивачу запрошення від імені Голови громадської організації «МАПА РЕНОВАЦІЇ», направленого 15 липня 2021 року (четвер), в той же час, в акті не вказано даних стосовно того чи вручено станом на 19 липня 2021 року (понеділок) запрошення позивачу, не вказано причини неявки позивача на відповідне обстеження будівлі. Крім того, в акті стану обстеження № 1 від 19 липня 2021 року не міститься підпису посадової особи органу охорони культурної спадщини (відповідача-2), повноваження якого поширюються на територію розміщення відповідного об'єкта.

Крім цього, за твердженнями представника позивача, Акт стану обстеження, який датований 19 липня 2021 року № 1 не може вважатися належним документом, який підтверджує стан будівлі по вул. Січових Стрільців, 49 в Шевченківському районі міста Києва, оскільки складений особами, які не мають на це відповідних повноважень, та без присутності власника будівлі і посадової особи органу охорони культурної спадщини, повноваження якого поширюються на територію розміщення відповідного об'єкта.

26 квітня 2022 року представником позивача було подано до суду заяву про долучення документів до матеріалів справи, а саме докази відправлення громадській організації «МАПА РЕНОВАЦІЇ» копію позовної заяви з додатками до неї.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 10 травня 2022 року задоволено заяву представника товариства з обмеженою відповідальністю «КВІТИ УКРАЇНА» про заміну сторони правонаступником у справі та замінено позивача: приватне акціонерне товариство «КВІТИ УКРАЇНИ» (адреса: 04053, місто Київ, вулиця Січових Стрільців, будинок 49, код ЄДРПОУ 16288397) правонаступником - товариством з обмеженою відповідальністю «КВІТИ УКРАЇНА» (адреса: 04053, місто Київ, вулиця Січових Стрільців, будинок 49, код ЄДРПОУ 16288397).

В подальшому, 23 травня 2022 року до Окружного адміністративного суду міста Києва від Київської міської прокуратури надійшла заява про ознайомлення з матеріалами справи № 640/30303/21 з метою вирішення питання про наявність чи відсутність порушення інтересів держави.

26 травня 2022 року представнику Київської міської прокуратури надано для ознайомлення матеріали справи № 640/30303/21.

На підставі викладених вище обставин, на адресу Окружного адміністративного суду міста Києва від Київської міської прокуратури надійшло повідомлення про вступ прокурора в порядку статті 23 Закону України «Про прокуратуру» до участі до розгляду справи та заява про поновлення строку на подання цього повідомлення.

У вказаному повідомленні перший заступник керівника Київської міської прокуратури зазначає, що Конституцією України та Законом України «Про охорону культурної спадщини» імперативно проголошено, що охорона об'єктів культурної спадщини є одним із пріоритетних завдань органів державної влади та органів місцевого самоврядування, оскільки такі об'єкти є частиною самобутності Українського народу, її історії та культури. Збереження та захист пам'яток забезпечується Державою. В повідомленні вказано, що охорона культурної спадщини є важливим напрямом політики держави, від здійснення якої безпосередньо залежить можливість сталого розвитку суспільства, держави, кожного окремого індивіда. Збереження об'єктів культурної спадщини здійснюється задля можливості їх використання у суспільному житті в інтересах нинішнього і майбутніх поколінь та є пріоритетним конституційним завданням держави. У даному випадку на думку представника прокуратури предмет спору стосується інтересів держави щодо збереження та охорони культурної спадщини, оскільки визнання недійсними та скасування наказів про занесення «Оранжереї, навчально-методичного павільйону «КВІТИ УКРАЇНИ» по вулиці Січових Стрільців, 49 у місті Києві до Переліку та Державного реєстру, фактично позбавить вказану пам'ятку захисту з боку держави та надасть власнику можливість її реконструювати, що призведе до втрати нею культурної, архітектурної та містобудівної автентичності чи навіть довести її до стану повного зносу. Крім того, виключення «Оранжереї, навчально-методичного павільйону «КВІТИ УКРАЇНИ» з Переліку та Державного реєстру фактично суперечить суспільному інтересу, за позицією представника прокуратури.

29 червня 2022 року на адресу Окружного адміністративного суду міста Києва від представника позивача надійшли заперечення щодо вступу до участі в справі № 640/30303/21 Київської міської прокуратури, в яких представник позивача зазначає, що залучення до участі в справу Київської міської прокуратури буде безпідставним та порушуватиме вимоги чинного законодавства України оскільки інтереси держави та територіальної громади міста Києва в сфері охорони культурної спадщини представляє спеціально уповноважений орган державної влади - Міністерство культури та інформаційної політики України та Департамент охорони культурної спадщини Виконавчого органу Київської міської ради (Київська міська державна адміністрація), а Київською міською прокуратурою не доведено, що дані органи не мають повноважень виступати в якості відповідача в справі № 640/30303/21.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 15 липня 2022 року повідомлення Київської міської прокуратури про вступ до участі у розгляді справи прокурора в порядку статті 23 Закону України «Про прокуратуру» у справі № 640/30303/21 - задоволено, залучено до участі у адміністративній справі № 640/30303/21 Київську міську прокуратуру (адреса: 03150, місто Київ, вулиця Предславинська, будинок 45/9, код ЄДРПОУ 02910019).

31 серпня 2022 року до Окружного адміністративного суду міста Києва представником третьої особи були подані письмові пояснення щодо адміністративного позову (строк на подачу вказаних пояснень судом поновлений ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 30 листопада 2022 року) в цій справі, в яких, представник третьої особи з приводу аргументів та доводів представника позивача зазначив, що посилання представника позивача щодо того, що громадська організація «МАПА РЕНОВАЦІЇ» не є науковою установою, оскільки основним видом економічної діяльності організації, визначеним відповідно до Класифікації видів економічної діяльності ДК 009:2010, є діяльність інших громадських організацій, у зв'язку з чим, остання не уповноважена бути розробником облікової документації щодо об'єктів культурної спадщини, є безпідставними та не відповідають дійсності, оскільки чинним законодавством встановлено, що розробником облікової документації може бути юридична особа з статусом неприбуткової організації, для якої основним видом діяльності є здійснення фундаментальних досліджень у сфері культури, які не орієнтовані на безпосереднє практичне використання у сфері економіки.

Крім того, представник третьої особи зазначив, що у відповідності до статуту громадської організації вбачається, що основною метою діяльності Організації є, зокрема, але не виключно, виявлення, наукове вивчення пам'яток історії, архітектури, містобудування, садово-паркового, ландшафтного та монументального мистецтва, сприяння державним органам та органам місцевого самоврядування в їх охороні, збереженні та використанні.

Також, у поданих письмових поясненнях представник третьої особи зауважив, що Об'єкт культурної спадщини «оранжерея, навчально-методичний павільйон «КВІТИ УКРАЇНИ» був внесений відповідачем-2 до Переліку об'єктів культурної спадщини без порушень законодавства України, оскільки, суб'єктами владних повноважень були вчинені відповідні дії, які повністю відповідають приписам вимог чинного законодавства.

Щодо доводів представника позивача про те, що Об'єкт культурної спадщини «оранжерея, навчально-методичний павільйон «КВІТИ УКРАЇНИ» не відповідає критеріям пам'ятки культурної спадщини, представник третьої особи зазначив, що такі твердження є безпідставними та необґрунтованими, оскільки, ні позивач, ні представник позивача не мають відповідної вищої освіти, кваліфікації та спеціальних знань у галузі архітектури, мистецтва, літератури та історії, щоб оцінювати відповідність Об'єкту критеріям, крім того, третя особа помилково зазначала, що ніби-то матеріали справи не містять висновку експерта, який би підтверджував висловлювання позивача щодо невідповідності Об'єкта критеріям пам'ятки культурної спадщини. Натомість, представник третьої особи зазначає, що рішення про визнання Об'єкта пам'яткою культурної спадщини було прийнято Експертною комісією з питань обліку об'єктів культурної спадщини на підставі облікової документації, що була розроблена спільними зусиллями наукової установи «МАПА РЕНОВАЦІЇ», Харковенком Р.В., який є кандидатом історичних наук за спеціальністю «музеєзнавство, пам'яткознавство», та Баркар В. О., яка є спеціалістом за спеціальністю «архітектура будівель та споруд» відповідно до вимог Порядку.

Крім цього, представник громадської організації «МАПА РЕНОВАЦІЇ» зазначив, що встановлення будівельного паркану-огорожі і є одним із видів підготовчих робіт згідно з Проектом підготовчих робіт, розробленим на замовлення позивача, тобто позивач почав здійснювати підготовчі роботи, які передбачені його проектом підготовчих робіт, до 07 липня 2021 року.

02 вересня 2022 року до Окружного адміністративного суду міста Києва від Київської міської прокуратури надійшли пояснення, в яких представник Київської міської прокуратури зазначив, що занесення вказаного об'єкта культурної спадщини до Переліку та Державного реєстру відбулось у відповідності до вимог чинного законодавства, а тому доводи позивача про порушення процедури надання пам'яткоохоронного статусу «Оранжереї, навчально-методичного павільйону «КВІТИ УКРАЇНИ» є безпідставними.

За твердженнями представника прокуратури проведення засідання експертної комісії в онлайн форматі не вплинуло на законність прийнятого рішення.

Крім цього, за твердженнями представника прокуратури доводи товариства з обмеженою відповідальністю «КВІТИ УКРАЇНИ» про невідповідність облікової документації вимогам, у зв'язку з не підписанням Акта стану збереження об'єкта культурної спадщини від 19 липня 2021 року його власником є безпідставними, оскільки, останні спростовуються матеріалами справи, до яких долучено запрошення, направлене поштою за юридичною адресою позивача.

На підставі викладених обставин, представник Київської міської прокуратури погодився з аргументами та доводами представників відповідачів щодо правомірності прийнятих останніми оскаржуваних рішень.

Не погоджуючись з позицією викладеною представниками громадської організації «МАПА РЕНОВАЦІЇ» та Київської міської прокуратури, 06 вересня 2022 року, представником позивача було подано заперечення на пояснення, в яких останнім було зазначено наступне.

Щодо належності громадської організації «МАПА РЕНОВАЦІЇ» до наукових установ, які уповноважені на розробку облікової документації представник позивача підтримав викладені раніше аргументи та доводи щодо того, що третя особа не є науковою установою та не є суб'єктом наукової діяльності, а тому, у останньої відсутні повноваження та передбачені законодавством підстави здійснювати підготовку облікової документації.

Щодо повноважень Харковенка Р.В. та Баркар В.О. на підписання Облікової документації, представник позивача додатково зазначив, що облікова документація була підписана кандидатом історичних наук Харковенко Р.В., який мав право на підписання Облікової документації, в той же час, Баркар В.О., яка є спеціалістом за спеціальністю «архітектура будівель та споруд», не маючи жодного наукового ступеня, не мала права на підписання Облікової документації.

Щодо невідповідності Акту стану збереження вимогам Порядку, представник позивача зазначив, що представник громадської організації «МАПА РЕНОВАЦІЇ» вводить суд в оману, оскільки на аркушах 60-61 Облікової документації чітко зазначена дата відправки такого запрошення - це четвер, 15 липня 2021 року, час відправлення - 20 год. 33 хв., а не 06 липня 2021 року, при цьому, позивачем не було отримано жодного листа від громадської організації «МАПА РЕНОВАЦІЇ». Крім цього, Сам акт був складений вже в понеділок, 19 липня 2021 року, тобто через 1 (один) робочий день з дати відправки листа з запрошенням для складення Акту, що очевидно унеможливило представникам позивача отримати такий лист завчасно, до дати складення Акту.

Крім того, представник позивача зазначив, що Порядок покладає на розробника облікової документації не лише запросити власника об'єкта культурної спадщини для складення Акта, але й у випадку його неявки вказати причини такої неявки та додати до Акта стану збереження повідомлення про вручення поштового відправлення, однак, матеріали Акту стану збереження не містять повідомлення про вручення поштового відправлення (ф. 119), затвердженого Наказом від 12 травня 2006 року № 211 «Про затвердження та введення в дію Порядку пересилання поштових відправлень».

На підставі викладено, представник позивача зазначив, що Акт стану збереження не відповідає вимогам Порядку, оскільки не містить підпису власника нерухомого майна та не містить повідомлення про вручення поштового відправлення, а також не містить підпису посадової особи органу охорони культурної спадщини, повноваження якого поширюється на територію розміщення відповідного об'єкта.

Щодо невідповідності Об'єкта критеріям пам'ятки культурної спадщини, представник позивача зазначив, що позивачем було подано до суду достатні та належні докази, які підтверджують невідповідність нерухомого майна за адресою: місто Київ, вулиця Січових Стрільців, 49 критеріям пам'ятки культурної спадщини. Так, позивачем надано обґрунтований висновок наукової установи, складений згідно вимог чинного законодавства. При цьому, до таких висновків дійшов не позивач чи його представник, не громадська організація чи інші об'єднання громадян, а спеціалізовані наукові установи, які мають відповідні повноваження на проведення такого роду досліджень, мають відповідну матеріально-технічну базу та досвід виконання аналогічних робіт, оскільки, позивачем було залучено спеціалізовану організацію - комунальний заклад «Центр консервації предметів археології», який є науковою установою, та яким було підготовлено історико-архітектурну довідку, складену відповідно до Методичних рекомендацій щодо розроблення історичних (історико-архітектурних довідок).

Крім цього, до матеріалів справи залучено Науковий звіт, складений Науково-дослідним інститутом теорії та історії архітектури, містобудування і дизайну «НДІ ТІАМД», який є науковою установою, та яким було підготовлено Науковий звіт «Загальний огляд технічного стану, визначення доцільності реконструкції і теоретичне дослідження містобудівної ситуації будівлі за адресою: м. Київ, Шевченківський район, вулиця Січових Стрільців, 49», згідно якого підстави для віднесення цього об'єкту до культурних споруджень та об'єктів культурної спадщини відсутні, а надана облікова документація є необґрунтованою.

Натомість, рішення Експертної комісії з питань обліку об'єктів культурної спадщини про визнання Об'єкта пам'яткою культурної спадщини не містить жодних критеріїв, на підставі яких комісією зроблено висновок, що Об'єкт є пам'яткою культурної спадщини. Невідповідність Протоколу засідання Експертної комісії з питань обліку об'єктів культурної спадщини вимогам Методичних рекомендацій щодо визначення предмета охорони об'єктів історії, затверджених наказом Міністерства культури і туризму України № 956/0/16-09 від 02 листопада 2009 року неодноразово зазначалася позивачем в позовній заяві та інших заявах по суті справи.

Щодо обставин виконання позивачем підготовчих та будівельних робіт, представник останнього звернув увагу, що у відповідності до приписів вимог чинного законодавства встановлено, що будівництво - це нове будівництво, реконструкція, реставрація, капітальний ремонт об'єкта будівництва, водночас, позивачем проводились підготовчі роботи, які мають окреме визначення, та не вважаються роботами з нового будівництва, реконструкції, реставрації, капітального ремонту, тобто, в розумінні Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» підготовчі роботи не є будівництвом.

Крім того, представник позивача зауважив, що виконання підготовчих робіт на підставі окремого повідомлення, до початку проектування та до етапу будівництва допускається вимогами чинного законодавства України, при цьому, обов'язок наявності затвердженої проектної документації та її подання до органів державного архітектурно-будівельного контролю передбачена виключно для етапу будівництва, тобто для виконання будівельних робіт.

Таким чином, за твердженнями представника позивача, наведені в письмових поясненнях обґрунтування щодо необхідності розробки та затвердження проектної документації до початку підготовчих та будівельних робіт стосуються виключно порядку проектування та будівництва, тобто робіт з нового будівництва, реконструкції, реставрації та капітального ремонту, однак, чинне законодавство України окремо визначає також підготовчі роботи, які можуть бути здійснені окремо, до етапу будівництва.

Щодо доводів про порушення позивачем зони охорони пам'ятки архітектури та містобудування місцевого значення «Житловий будинок» по вул. Січових Стрільців, 47, представник позивача зауважив, що в зоні регулювання забудови II категорії дозволяється реконструкція існуючих та будівництво нових будівель за індивідуальними погодженими проектами, а тому, зважаючи на те, що погодження проекту має здійснюватися для таких видів будівництва як «будівництво нових будівель», тобто нове будівництво та «реконструкція існуючих будівель», тобто реконструкція, вказані види діяльності охоплюються поняттям будівництва згідно з визначенням, яке міститься в Законі України «Про регулювання містобудівної діяльності». В той же час, жодних робіт з реконструкції існуючих чи будівництва нових будівель позивач не здійснював на момент прийняття оскаржуваних рішень, а виконував виключно підготовчі роботи згідно зареєстрованого повідомлення про початок виконання підготовчих робіт, що також підтверджується і змістом Акту візуального обстеження, складеним відповідачем.

28 листопада 2022 року представником товариства з обмеженою відповідальністю «КВІТИ УКРАЇНИ» було подано клопотання про прискорення розгляду справи, яке представником позивача обґрунтовано тим, що судом необґрунтовано залучено до участі у справі прокуратуру, третю особу, прийнято від них певні пояснення, безпідставно задоволено необґрунтовані клопотання інших учасників справи, що призвело до затягування та відкладення розгляду справи, яку представник позивача вимагає невідкладно розглянути.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва встановив наступне.

Як вбачається з матеріалів справи та підтверджується доказами, товариство з обмеженою відповідальністю «КВІТИ УКРАЇНИ» (правонаступник приватного акціонерного товариства «КВІТИ УКРАЇНИ») є власником нерухомого майна: цілісний майновий комплекс загальною площею 3 139,9 кв.м., розташований за адресою: м. Київ, вул. Січових Стрільців, 49, що підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності 202015635 від 26 лютого 2020 року.

16 листопада 2020 року позивачем були отримані Містобудівні умови та обмеження, зареєстровані Департаментом містобудування та архітектури виконавчого органу Київської міської ради (КМДА) за реєстровим номером MU01:5194-3570-5824-2147, назва об'єкта: «Реконструкція цілісного майнового комплексу з надбудовою для розміщення офісного центру з підземним паркінгом».

29 грудня 2020 року позивачем було подано та зареєстровано Департаментом з питань державного архітектурно-будівельного контролю міста Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) повідомлення про початок виконання підготовчих робіт, реєстраційний номер КВ020201229557, Генеральний підрядник - ТОВ «АМБАС», замовник - ПрАТ «КВІТИ УКРАЇНИ».

Листом від 07 червня 2021 року № 68 ПрАТ «Квіти України» звернулося до Міністерства культури та інформаційної політики України з проханням надати дозвіл на проведення земляних робіт по об'єкту: «Реконструкція цілісного майнового комплексу з надбудовою для розміщення офісного центру з підземним паркінгом по вул. Січових Стрільців, 49, у Шевченківському районі м. Києва». В подальшому, листом від 19 липня 2021 року № 825/6.11.1 Міністерством культури та інформаційної політики України було повідомлено ПрАТ «Квіти України» зокрема про те, що Міністерство культури та інформаційної політики України повернеться до розгляду можливості видачі зазначеного дозволу після надання підтвердження погодження в порядку, встановленому законодавством і державними нормами, у тому числі центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони культурної спадщини, проектної документації об'єкта реконструкції.

07 липня 2021 року на підставі звернення народного депутата України Д. О. Гуріна від 29 червня 2021 року № 419д9/7-2021/212860 працівниками Міністерства культури та інформаційної політики України 07 липня 2021 року було проведено візуальне обстеження земельної ділянки по вул. Січових Стрільців, 49 у Шевченківському районі м. Києва та зафіксовано встановлення будівельного паркану, наявні ознаки проведення підготовчих будівельних робіт

12 липня 2021 року позивачем в ході здійснення підготовчих робіт розпочато підготовчі роботи з демонтажу аварійних конструкцій фасаду будівлі.

13 липня 2021 року позивачем як замовником підготовчих робіт по вул. Січових Стрільців, буд. 49 у Шевченківському районі м. Києва, отримано припис від Міністерства культури та інформаційної політики України, згідно з яким відповідач-1 вимагав негайно припинити проведення будь-яких будівельних робіт на об'єкті «Реконструкція цілісного майнового комплексу з надбудовою для розміщення офісного центру з підземним паркінгом по вул. Січових Стрільців, буд. 49 у Шевченківському районі м. Києва», які виконуються в межах історичного ареалу м. Києва (рішення Київської міської ради м. Києва та проекту планування його приміської зони на період до 2020 року) начебто з порушенням вимог частини четвертої статті 32 Закону України «Про охорону культурної спадщини» без відповідних погоджень та дозволів центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони культурної спадщини. Даний припис винесено за результатами проведеного 07 липня 2021 року візуального обстеження земельної ділянки за адресою: вул. Січових Стрільців, буд. 49 у Шевченківському районі м. Києва.

Також судом встановлено, що 21 липня 2021 року громадською організацією «МАПА РЕНОВАЦІЇ» було самостійно розроблено та подано до Міністерства культури та інформаційної політики України облікову документацію на об'єкт культурної спадщини «Оранжерея, навчально-методичний павільйон «КВІТИ УКРАЇНИ»» по вул. Січових Стрільців, 49 у м. Києві.

Наступного дня, 22 липня 2021 року на підставі Протоколу засідання Експертної комісії з питань обліку об'єктів культурної спадщини в онлайн форматі № 5/21, об'єкт культурної спадщини «Оранжерея, навчально-методичний павільйон «КВІТИ УКРАЇНИ»» по вул. Січових Стрільців, 49 у м. Києві було визнано таким, що відповідає критеріям пам'ятки архітектури, монументального мистецтва та категорії місцевого значення.

23 липня 2021 року Міністерством культури та інформаційної політики України до Департаменту охорони культурної спадщини виконавчого органу Київської міської ради (КМДА) був надісланий лист № 8590/6.11.7. та протокол засідання експертної комісії з питань обліку об'єктів культурної спадщини в онлайн форматі № 5/21 від 22 липня 2021 року.

До листа Міністерства культури та інформаційної політики від 23 липня 2021 року № 8590/6.11.7. було додано документ із назвою «облікова картка об'єкту культурної спадщини», розробником якого зазначена громадська організація «Мапа Реновації».

29 липня 2021 року, на підставі листа Міністерства культури та інформаційної політики України від 23 серпня 2021 року № 8590/6.11.7. з доданими до нього обліковою документацією та протоколом засідання експертної комісії, директором Департаменту охорони культурної спадщини Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) був підписаний наказ № 46 від 29 липня 2021 року (надалі - Наказ № 46), яким до Переліку об'єктів культурної спадщини міста Києва занесено оранжерею, навчально-методичний павільйон «КВІТИ УКРАЇНИ», розташований за адресою: м. Київ, вул. Січових Стрільців, 49.

Вказаним вище Наказом № 46, серед іншого, оранжерею, навчально-методичний павільйон «КВІТИ УКРАЇНИ» внесено до Переліку об'єктів культурної спадщини м. Києва, взято під охорону держави, як щойно виявлений об'єкт культурної спадщини місцевого рівня.

На підставі Наказу № 46, Міністерством культури та інформаційної політики був прийнятий наказ № 625 від 06 серпня 2021 року, яким занесено до Державного реєстру нерухомих пам'яток України за видом пам'ятки архітектури, монументального мистецтва та категорією місцевого значення об'єкт культурної спадщини «Оранжерея, навчально-методичний павільйон «КВІТИ УКРАЇНИ» по вул. Січових Стрільців, 49 у м. Києві, охоронний № 4065-Кв.

Не погоджуючись з викладеними вище обставинами та рішеннями суб'єктів владних повноважень, позивач звернувся до суду за захистом своїх прав.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам суд зазначає наступне.

Частиною 2 статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

При цьому «на підставі» означає, що суб`єкт владних повноважень повинен бути утворений в порядку, визначеному Конституцією та законами України, та зобов`язаний діяти на виконання закону, за умов та обставин, визначених ним.

«У межах повноважень» означає, що суб`єкт владних повноважень повинен вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, встановлених відповідним законом.

«У спосіб» означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний дотримуватися встановленої законом процедури вчинення дій, і повинен обирати лише встановлені законом способи правомірної поведінки при реалізації своїх владних повноважень.

Надаючи правову оцінку правомірності чи протиправності винесеного 13 липня 2021 року Міністерством культури та інформаційної політики України припису № 801/6.11.6 про припинення проведення будівельних робіт на об'єкті «Реконструкція цілісного майнового комплексу з надбудовою для розміщення офісного центру з підземним паркінгом по вул. Січових Стрільців, буд. 49 у Шевченківському районі м. Києва», суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Суд звертає увагу, що правові та організаційні основи містобудівної діяльності врегульовано Законом України «Про регулювання містобудівної діяльності» від 17 лютого 2011 року № 3038-VI (надалі - Закон України «Про регулювання містобудівної діяльності», в редакції на час виникнення спірних правовідносин), який спрямований на забезпечення сталого розвитку територій з урахуванням державних, громадських та приватних інтересів.

У відповідності до пункту 1 частини 1 статті 1 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» встановлено, що будівництвом є нове будівництво, реконструкція, реставрація, капітальний ремонт об'єкта будівництва.

Аналогічне визначення міститься в ДБН А.2.2-3:2014 «Склад та зміст проектної документації на будівництво», де в пункті 3.2. вказано, що будівництвом є нове будівництво, реконструкція, капітальний ремонт та технічне переоснащення об'єктів будівництва.

Тобто, будівництвом в силу вимог законодавства є нове будівництво, реконструкція, капітальний ремонт та технічне переоснащення об'єктів будівництва.

Проектними роботами є роботи, які пов'язані зі створенням проектної документації на будівництво (п.3.9 ДБН А.2.2-3:2014 Склад та зміст проектної документації на будівництво).

В свою чергу, частиною 2 розділу «Загальні положення» Постанови Кабінету Міністрів України від 13 квітня 2011 року № 466 «Деякі питання виконання підготовчих і будівельних робіт» (надалі - Постанова Кабінету Міністрів України № 466), розмежовує поняття будівельних робіт та підготовчих робіт.

Так, до підготовчих робіт належать роботи з підготовки земельної ділянки, влаштування огородження будівельного майданчика та знесення будівель та інших споруд, зміни елементів благоустрою в межах відведеної земельної ділянки, вишукувальні роботи, роботи зі спорудження тимчасових виробничих та побутових споруд, необхідних для організації та обслуговування будівництва, улаштування під'їзних шляхів, складування будівельних матеріалів, підведення тимчасових інженерних мереж, а також - із винесення інженерних мереж та видалення зелених насаджень; до будівельних робіт належать роботи з нового будівництва, реконструкції, реставрації, капітального ремонту.

Таким чином, підготовчі роботи та будівельні роботи є різними за своїм тлумаченням та визначають різний склад робіт, а також вимагають наявності різної дозвільної документації, мають окреме визначення, та не вважаються роботами з нового будівництва, реконструкції, реставрації, капітального ремонту, тобто, в розумінні Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» та вказаних вище інших законодавчих актах, підготовчі роботи не є будівництвом.

Крім того, суд вважає за необхідне звернути увагу на приписи пункту 4 Постанови Кабінету Міністрів України № 466, який визначає два випадки, які надають право на виконання підготовчих робіт:

1) підготовчі роботи, визначені будівельними нормами, стандартами і правилами, можуть виконуватися замовником після набуття права на земельну ділянку відповідного цільового призначення та подання повідомлення про початок виконання підготовчих робіт до відповідного органу державного архітектурно-будівельного контролю, тобто підготовчі роботи до етапу будівництва;

2) виконання підготовчих робіт може здійснюватися на підставі повідомлення про початок виконання будівельних робіт або дозволу на виконання будівельних робіт (далі - дозвіл), тобто підготовчі роботи в процесі будівництва.

З аналізу матеріалів справи судом встановлено, що відповідно до Повідомлення про початок виконання підготовчих робіт, реєстраційний номер КВ020201229557, яке було видане 29 грудня 2020 року Департаментом з питань державного архітектурного-будівельного контролю міста Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), позивачем було набуто право на виконання підготовчих робіт, яке станом на дату подачі позову чинне та право на виконання підготовчих робіт, за таким повідомленням не було скасоване.

У відповідності до приписів пункту 4 Постанови Кабінету Міністрів України № 466 встановлено, що підготовчі роботи, визначені будівельними нормами, стандартами і правилами, можуть виконуватися замовником після набуття права на земельну ділянку відповідного цільового призначення та подання повідомлення про початок виконання підготовчих робіт до відповідного органу державного архітектурно-будівельного контролю. Виконання підготовчих робіт може здійснюватися на підставі повідомлення про початок виконання будівельних робіт або дозволу на виконання будівельних робіт.

Отже, керуючись викладеними вище обставинами та беручи до уваги приписи вимог чинного законодавства, суд приходить до висновку, що позивачем було виконано усі передбачені чинним законодавством вимоги щодо набуття права на виконання підготовчих робіт.

З аналізу наданих до суду відзивів судом встановлено та як вбачається за твердженнями представників відповідачів, 07 липня 2021 року ймовірно працівниками відповідача-1 (докази повноважень вказаних осіб на складання Акту відповідачем суду не надано), а саме ОСОБА_3, ОСОБА_4, на підставі звернення народного депутата України Д. О. Гуріна від 29 червня 2021 року № 419д9/7-2021/212860, було здійснено виїзд на земельну ділянку по вул. Січових Стрільців, 49 для її візуального обстеження та перевірки дотримання позивачем вимог законодавства в сфері охорони культурної спадщини.

Згідно наявної в матеріалах справи копії Акту візуального обстеження від 07 липня 2021 року (т. 1, а.с. 63-67) встановлено, що на земельній ділянці по вул. Січових Стрільців, 49 зафіксовано встановлення будівельного паркану, наявні ознаки проведення підготовчих будівельних робіт, підписано вказаний Акт ОСОБА_3, ОСОБА_4.

При цьому, суд звертає увагу, що виходячи з аналізу Акту візуального обстеження від 07 липня 2021 року судом встановлено, що цими особами зазначено чітко, що виявлено саме факт проведення підготовчих робіт. Проведення будівельних робіт цим Актом не зафіксовано.

Під час дослідження доданих до акта матеріалів фотофіксації, судом чітко встановлено обставину, що на земельній ділянці по вул. Січових Стрільців, 49 в Шевченківському районі міста Києва станом на 07 липня 2021 року був встановлений паркан. В той же час, надані до суду матеріали фотофіксації, виходячи з їх вивчення та дослідження, не дають можливості встановити наявність на земельній ділянці по вул. Січових Стрільців, 49 будівельної техніки, обладнання, будівельних механізмів чи будь-яких осіб, в тому числі працівників. Будь-яких інших доказів, які б підтвердили факт виконання позивачем будівельних робіт відповідач до суду також не подавав. Таким чином, судом не встановлено та не вказано представником відповідача жодної ознаки виконання позивачем саме будівельних робіт, що свідчить про необґрунтованість та безпідставність посилань уповноважених осіб відповідача-1 в даній частині, в тому числі зупинку саме будівельних робіт.

Окрім того, суд погоджується з доводами позивача, що встановлення будівельного паркану входить до складу підготовчих робіт, що знаходить своє підтвердження у приписах Постанови Кабінету Міністрів України від 13 квітня 2011 року № 466 «Деякі питання виконання підготовчих і будівельних робіт».

Крім того, в ході дослідження судом наданих до матеріалів справи документів та доказів, судом були проаналізовані положення та приписи Наукового звіту «Загальний огляд технічного стану, визначення доцільності реконструкції і теоретичне дослідження містобудівної ситуації будівлі за адресою: м. Київ, Шевченківський район, вулиця Січових Стрільців, 49», розроблений Науково-дослідним інститутом теорії та історії архітектури, містобудування і дизайну «НДІ ТІАМД», Київ-2021.

У відповідності до викладеного на сторінці 91 Звіту (т. 2, а.с. 198) судом встановлено наявність відповідей на поставлені замовником питання, зокрема, але не виключно, щодо питання: «Чи відповідають роботи, проведені на об'єкті за адресою: Київ, Шевченківський район, вулиця Січових Стрільців, 49 дозвільній документації на реконструкцію цього об'єкту?» було надано відповідь «Повністю відповідають».

Таким чином, з огляду на викладене вище у сукупності, суд приходить до висновку про необґрунтованість доводів відповідача-1 про факт виконання позивачем будівельних робіт, оскільки останні в ході розгляду судом даної справи не знайшли свого підтвердження.

Щодо посилань осіб, викладених в Акті візуального обстеження земельної ділянки по вул. Січових Стрільців, 49 в Шевченківському районі міста Києва від 07 липня 2021 року, який став підставою для прийняття відповідачем-1 оскаржуваного Припису № 801/6.11.6 від 13 липня 2021 року про зупинення будівельних робіт, а саме, що земельна ділянка по вул. Січових Стрільців, 49 в Шевченківському районі міста Києва знаходиться в межах історичного ареалу міста Києва відповідно до історико-містобудівного опорного плану міста Києва, який входить до діючого Генплану міста Києва на період до 2020 року, затвердженого рішенням сесії Київської міської ради від 28 березня 2002 року № 370/1804, у зв'язку з чим уповноважені особи прийшли до висновку, що здійснення робіт із будівництва на території історичного ареалу міста Києва за відсутності погодженої у встановленому порядку проектної документації та без відповідного дозволу центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони культурної спадщини, містить ознаки порушень частини 4 статті 32 Закону України «Про охорону культурної спадщини», суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Чинне законодавство та численні правові висновки Верховного Суду визначають та встановлюють факт, що в уставленому порядку межі історичного ареалу у місті Києві не були затверджені, а тому вимоги суб'єкта владних повноважень щодо необхідності їх дотримання є необґрунтованими виходячи з наступного.

Відповідно до частини 3 статті 32 Закону України «Про охорону культурної спадщини» від 08 червня 2000 року № 1805-III (надалі - Закон України «Про охорону культурної спадщини», у редакції, що діяла на час візуального обстеження земельної ділянки та на дату прийняття оскаржуваного припису) встановлено, що межі та режими використання історичних ареалів населених місць, обмеження господарської діяльності на територіях історичних ареалів населених місць визначаються у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, відповідною науково-проектною документацією, яка затверджується центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони культурної спадщини або уповноваженими ним органами охорони культурної спадщини.

Частиною 4 статті 32 Закону України «Про охорону культурної спадщини» (в редакції чинній на час винесення Приписів) встановлює, що на охоронюваних археологічних територіях, у межах зон охорони пам'яток, історичних ареалів населених місць, занесених до Списку історичних населених місць України, забороняються містобудівні, архітектурні чи ландшафтні перетворення, будівельні, меліоративні, шляхові, земляні роботи без дозволу відповідного органу охорони культурної спадщини

Статтею 1 Закону України «Про охорону культурної спадщини» визначено, що: історичне населене місце - населене місце, яке зберегло повністю або частково історичний ареал і занесене до Списку історичних населених місць України; історичний ареал населеного місця - частина населеного місця, що зберегла об`єкти культурної спадщини і пов`язані з ними розпланування та форму забудови, які походять з попередніх періодів розвитку, типові для певних культур або періодів розвитку.

В свою чергу, суд звертає увагу, що місто Київ внесено до Списку історичних населених місць України (міста і селища міського типу), який затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 26 липня 2001 року № 878.

У відповідності до приписів статті 17 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності встановлено, що Генеральний план населеного пункту є одночасно видом містобудівної документації на місцевому рівні та документацією із землеустрою і призначений для обґрунтування довгострокової стратегії планування та забудови території населеного пункту.

У разі якщо територія територіальної громади не обмежується територією одного населеного пункту, генеральні плани населених пунктів у межах такої громади розробляються у складі комплексного плану або включаються до нього як складові відповідно до статті 161 цього Закону. Положення генеральних планів таких населених пунктів мають узгоджуватися з іншими положеннями комплексного плану.

Генеральні плани населених пунктів, включення до складу комплексного плану або необхідність розроблення яких не встановлена рішенням про затвердження комплексного плану, не розробляються. Планувальні рішення генеральних планів таких населених пунктів включаються до складу комплексного плану. Обсяг таких планувальних рішень затверджується Кабінетом Міністрів України.

Послідовність виконання робіт з розроблення генерального плану населеного пункту визначається Кабінетом Міністрів України у Порядку розроблення, оновлення, внесення змін та затвердження містобудівної документації та завданням на розроблення (внесення змін, оновлення), яке складається і затверджується замовником за погодженням з розробником.

Обов'язковою складовою генерального плану населеного пункту є план зонування території цього населеного пункту.

Генеральний план населеного пункту розробляється та затверджується в інтересах відповідної територіальної громади з урахуванням державних, громадських та приватних інтересів.

Розробником генерального плану населеного пункту може бути суб'єкт господарювання, який має право здійснювати розроблення містобудівної документації відповідно до Закону України «Про архітектурну діяльність» та документації із землеустрою відповідно до Закону України «Про землеустрій».

Генеральні плани населених пунктів можуть поєднуватися з детальними планами всієї території населених пунктів або її частин.

Для населених пунктів, внесених до Списку історичних населених місць України, у межах визначених історичних ареалів у складі генерального плану населеного пункту визначаються режими регулювання забудови та розробляється історико-архітектурний опорний план, в якому зазначається інформація про об'єкти культурної спадщини та зони їх охорони.

Склад, зміст та порядок розроблення історико-архітектурного опорного плану населеного пункту визначаються Кабінетом Міністрів України у Порядку розроблення, оновлення, внесення змін та затвердження містобудівної документації.

Генеральні плани населених пунктів та зміни до них розглядаються і затверджуються відповідними сільськими, селищними, міськими радами протягом трьох місяців з дня їх подання.

Генеральний план міста Києва та проектом планування його приміської зони на період до 2020 року, затверджено рішенням Київської міської ради від 28 березня 2002 року № 370/1804.

Статтею 32 Закону України «Про охорону культурної спадщини» визначено, що з метою захисту традиційного характеру середовища окремих пам'яток, їх комплексів (ансамблів), історико-культурних заповідників, історико-культурних заповідних територій навколо них мають встановлюватися зони охорони пам'яток: охоронні зони, зони регулювання забудови, зони охоронюваного ландшафту, зони охорони археологічного культурного шару.

Межі та режими використання зон охорони пам'яток визначаються відповідною науково-проектною документацією і затверджуються відповідним органом охорони культурної спадщини.

Порядок визначення та затвердження меж і режимів використання зон охорони пам'яток та внесення змін до них встановлюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони культурної спадщини (ч.1).

З метою забезпечення збереження видатної універсальної цінності об'єктів всесвітньої спадщини навколо них встановлюються буферні зони, про затвердження яких центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони культурної спадщини, в установленому порядку інформує Комітет всесвітньої спадщини ЮНЕСКО.

Межі та режими використання буферних зон об'єктів всесвітньої спадщини визначаються відповідною науково-проектною документацією і затверджуються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони культурної спадщини.

З метою захисту традиційного характеру середовища населених місць вони заносяться до Списку історичних населених місць України.

Список історичних населених місць України за поданням центрального органу виконавчої влади у сфері охорони культурної спадщини затверджується Кабінетом Міністрів України.

Межі та режими використання історичних ареалів населених місць, обмеження господарської діяльності на територіях історичних ареалів населених місць визначаються у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, відповідною науково-проектною документацією, яка затверджується центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони культурної спадщини, або уповноваженими ним органами охорони культурної спадщини.

Порядок визначення меж та режимів використання історичних ареалів населених місць, обмеження господарської діяльності на території історичних ареалів населених місць затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 13 березня 2002 року № 318 (надалі - Порядок № 318).

Відповідно до пункту 1 Порядку № 318 історичні ареали визначаються тільки в населених місцях, що занесені до Списку історичних населених місць України, затвердженого Кабінетом Міністрів України.

Згідно з пунктом 4 Порядку № 318 відповідальними за визначення меж і режимів використання історичних ареалів є Мінкультури та уповноважені ним органи охорони культурної спадщини.

Пункт 5 Порядку № 318 визначає, що межі історичних ареалів визначаються спеціальною науково-проектною документацією під час розроблення історико-архітектурних опорних планів цих населених місць.

Відповідно до пункту 10 Порядку № 318 історичний ареал є спеціально виділеною у населеному місці територією історико-культурного значення із затвердженими межами, яка повинна фіксуватися в усіх землевпорядних і містобудівних документах та розглядатися як специфічний об`єкт містобудівного проектування.

Згідно з пунктом 12 Порядку № 318 визначені науково-проектною документацією межі історичних ареалів погоджуються відповідним органом місцевого самоврядування та затверджуються Мінкультури.

Втім, підтвердження погодження відповідним органом місцевого самоврядування та затвердження Мінкультури науково-проектної документації щодо меж історичного ареалу міста Києва відсутнє.

Науково-проектна документація щодо меж історичного ареалу міста Києва затверджена відповідно до наведених вище вимог законодавства у сфері охорони культурної спадщини, зокрема центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони культурної спадщини відсутня.

Отже, суд відзначає, що межі та режими використання історичних ареалів у місті Києві на час спірних правовідносин не затверджені у встановленому законом порядку, а саме відповідно до статті 32 Закону України «Про охорону культурної спадщини», Порядку визначення меж та режимів використання історичних ареалів населених місць, обмеження господарської діяльності на території історичних ареалів населених місць, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 13 березня 2002 року № 318.

Верховний Суд у Постанові від 27 лютого 2019 року у справі № 826/5755/17 дійшов висновку, що межі історичного ареалу міста Києва не затверджено Міністерством культури України у відповідності до вимог статті 32 Закону України «Про охорону культурної спадщини» та Порядку № 318 «Про затвердження Порядку визначення меж та режимів використання історичних ареалів населених місць, обмеження господарської діяльності на території історичних ареалів населених місць» від 13 березня 2002 року.

Крім того, про відсутність затверджених меж історичного ареалу міста Києва, дійшов висновку також Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у постанові від 03 квітня 2020 року у справі № 640/21505/18.

Аналогічна позиція у подібних правовідносинах викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2019 у справі № 813/4993/15.

Відповідно до частини 5 статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

При цьому, суд зауважує, що в ході розгляду даної справи представником відповідача-1 не було надано належних та допустимих доказів на підтвердження того, що до складу генерального плану міста Києва входила науково-проектна документація про визначення історичних ареалів міста Києва, меж та режимів використання зон охорони, яку затверджено Міністерством культури України.

Таким чином, суд приходить до висновку, що цілісний майновий комплекс та земельна ділянка по вулиці Січових Стрільців, 49 в Шевченківському районі міста Києва не знаходяться в межах історичного ареалу міста Києва, який затверджений і прийнятий в установленому порядку, оскільки межі історичного ареалу міста Києва не були затверджені, на момент спірних правовідносин.

Щодо посилань представника відповідача-1 на те, що наказом Міністерства культури та інформаційної політики України № 599 від 02 серпня 2021 року «Про затвердження меж та режимів використання території історичних ареалів м. Києва» було затверджено межі та режими використання історичних ареалів в місті Києві, суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Частиною 3 статті 117 Конституції України встановлено, що нормативно - правові акти Кабінету Міністрів України, міністерств та інших центральних органів виконавчої влади підлягають реєстрації в порядку, встановленому законом.

Постановою Кабінету Міністрів України від 28 грудня 1992 року № 731 затверджено Положення про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств, інших органів виконавчої влади (надалі - Положення № 731).

У відповідності до пункту 1 Положення № 731 Державна реєстрація нормативно-правових актів міністерств, інших органів виконавчої влади, які є суб`єктами нормотворення, здійснюється відповідно до Указу Президента України від 03 жовтня 1992 року № 493 «Про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств та інших органів виконавчої влади», цього Положення та інших актів законодавства про державну реєстрацію нормативно-правових актів.

Відповідно до пункту 2 Положення № 731 державній реєстрації підлягають нормативно-правові акти, які містять одну або більше норм, що зачіпають права, свободи, законні інтереси і стосуються обов`язків громадян та юридичних осіб, встановлюють новий або змінюють, доповнюють чи скасовують організаційно-правовий механізм їх реалізації, або мають міжвідомчий характер, тобто є обов`язковими для інших органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування, а також юридичних осіб, що не належать до сфери управління суб`єкта нормотворення.

Абзацами 1 та 2 пункту 6 Положення № 731 визначено, що державну реєстрацію здійснюють: нормативно-правових актів міністерств, інших центральних органів виконавчої влади - Мін`юст.

Пунктом 12 Положення № 731 передбачено, що у разі коли нормативно-правовий акт відповідає вимогам, зазначеним у цьому Положенні, орган державної реєстрації приймає рішення про його державну реєстрацію та заносить його до державного реєстру (додаток 1).

Відповідно до пункту 15 Положення № 731 міністерства, інші центральні органи виконавчої влади направляють для виконання нормативно-правові акти лише після їх державної реєстрації та офіційного опублікування.

В свою чергу, з аналізу матеріалів справи вбачається, що докази проходження державної реєстрації зазначеного вище Наказу в Міністерстві юстиції України відсутні.

Із тексту Наказу № 599, що міститься за посиланням https://mkip.gov.ua/content/istorikoarhitekturniy-oporniy-plan-m-kieva.html, розміщеним на сайті Міністерства культури та інформаційної політики України 03 грудня 2021 року об 11:11:48 слідує, що його прийнято відповідно до статей 5, 32 Закону України «Про охорону культурної спадщини» та пункту 12 Порядку визначення меж та режимів використання історичних ареалів населених місць, обмеження господарської діяльності на території історичних ареалів населених місць, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 13 березня 2002 року № 318, враховуючи протокол позачергового засідання Науково-методичної ради з питань охорони культурної спадщини Міністерства культури та інформаційної політики України від 14 липня 2021 року № 10 та беручи до уваги лист Департаменту охорони культурної спадщини Київської міської державної адміністрації від 20 січня 2021 року № 066-197.

Зазначеним Наказом № 599, зокрема, вирішено:

1. Затвердити межі та режими використання території історичних ареалів міста Києва, визначені науково-проектною документацією «Збереження та охорона історико-культурної спадщини. Історико-архітектурний опорний план м. Києва» (том 8 Генерального плану м. Києва), розробленою КО «Інститут генерального плану м. Києва» на замовлення Департаменту містобудування та архітектури Київської міської державної адміністрації.

2.Визнати такими, що втратили чинність абзац 5 пункту першого наказу Мінкультури від 21 жовтня 2011 року № 912/0/16-11 та наказ Мінкультури від 29 жовтня 2014 року № 911.

Суд зауважує, що на сьогодні діючим генеральним планом є Генеральний план міста Києва та проект планування його приміської зони на період до 2020 року, затверджений рішенням Київської міської ради від 28 березня 2002 року № 370/1804.

Абзацом 5 пункту 1 наказу Міністерства культури України від 21 жовтня 2011 року № 912/0/16-11 «Про затвердження науково-проектної документації щодо меж і режимів використання зон охорони пам`яток та занесення об`єктів культурної спадщини до Державного реєстру нерухомих пам`яток України» затверджено зони охорони пам`яток та історичних ареалів міста Києва, визначених науково-проектною документацією, розробленою Науково-дослідним інститутом пам`яткоохоронних досліджень.

Проте, суд зауважує, що наказом Міністерства культури України від 29 жовтня 2014 року № 911 було зупинено дію цього абзацу 5 пункту 1 наказу Міністерства культури України від 21 жовтня 2011 року № 912/0/16-11 «Про затвердження науково-проектної документації щодо меж і режимів використання зон охорони пам`яток та занесення об`єктів культурної спадщини до Державного реєстру нерухомих пам`яток України» щодо затвердження меж та режимів використання зон охорони пам`яток та історичних ареалів міста Києва, визначених науково-проектною документацією, розробленою Науково-дослідним інститутом пам`ятко охоронних досліджень.

Наказом Міністерства культури та інформаційної політики від 02 серпня 2021 року № 599 «Про затвердження меж та режимів використання території історичних ареалів м. Києва» визнано такими, що втратили чинність абзац 5 пункту 1 наказу Мінкультури від 21 жовтня 2011 року № 912/0/16-11 та наказ Мінкультури від 29 жовтня 2014 року № 911.

Згідно з Протоколом позачергового засідання Науково-методичної ради з питань охорони культурної спадщини Міністерства культури та інформаційної політики України від 14 липня 2021 року № 10 про який йдеться у Наказі № 599 вирішено:

1.1. Представлену доопрацьовану науково-проектну документацію «Збереження та охорона історико-культурної спадщини. Історико-архітектурний опорний план міста Києва» (Том VIII у складі проекту Генерального плану міста Києва) схвалити та рекомендувати МКІП до погодження у встановленому порядку.

1.2. Рекомендувати МДА виступити замовником виготовлення окремої науково-проектної документації «Межі та режими використання території історичних ареалів м. Києва» та прискорити її подання на розгляд Міністерства культури та інформаційної політики України, зважаючи на необхідність її затвердження у встановленому порядку до винесення на розгляд сесії Київської міської ради проекту Генерального плану м. Києва.

1.3. Просити Міністерство культури та інформаційної політики України прискорити розроблення Порядку визначення меж території історичних ареалів та режимів їх використання, а також вжити інших належних заходів (у т.ч. розроблення відповідних нормативно-правових актів), спрямованих на усунення існуючих колізій в чинному пам'яткоохоронному законодавстві.

Таким чином, суд відзначає, що за змістом вказаного Протоколу, Наказ № 599 стосується незатвердженого проекту Генерального плану міста Києва, а у п. 1.2. Протоколу вказано на відсутність науково-проектної документації «Межі та режими використання території історичних ареалів м. Києва».

Отже, суд приходить до висновку, що станом на час винесення оскаржуваного Припису, не існує належним чином затверджених меж історичного ареалу міста Києва, як історичного населеного місця України, відповідно до положень статті 32 Закону України «Про охорону культурної спадщини» пунктів 1, 4, 5, 10, 12 Порядку № 318, частин третьої і четвертої статті 17 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності».

Крім того, Генеральний план міста Києва, затверджений рішенням Київської міської ради від 28 березня 2002 року № 370/1804, не є науково-проектною документацією у розумінні статті 32 Закону України «Про охорону культурної спадщини» та Порядку № 318.

Аналогічні висновки за наслідком розгляду подібних спірних правовідносин були викладені Верховним Судом у постанові від 03 квітня 2020 у справі №640/21505/18 та Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 19 червня 2019 року у справі № 813/4993/15.

У постанові Верховного Суду від 03 квітня 2020 року у справі № 640/21505/18 з урахуванням постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2019 року у справі № 813/4993/15 колегією суддів Верховного Суду було зазначено, що оскільки відсутня науково-проектна документація щодо меж Історичного ареалу міста Києва затверджена відповідно до вимог законодавства у сфері охорони культурної спадщини, зокрема центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони культурної спадщини, відповідно не доведено, що земельна ділянка знаходиться у межах Центрального історичного ареалу.

З урахуванням наведених висновків Верховного Суду та встановлених обставин, необхідно погодитись з доводами представника позивача про необґрунтованість висновків відповідача щодо віднесення земельної ділянки позивача до Історичного ареалу міста Києва. Та обставина, що згідно з додатком до рішення Київської міської ради від 28 березня 2002 року № 370/1804 вулиця, на якій розташована земельна ділянка, та на якій позивач має намір здійснити реконструкцію будівлі, потрапляє до меж Історичного ареалу міста - не спростовує наведеного висновку, оскільки згідно наведеними правовими висновками Верховного Суду рішенням Київської міської ради від 28 березня 2002 року № 370/1804 Історичні ареали міста Києва не встановлені.

Таким чином, оскільки межі історичного ареалу міста Києва, як історичного населеного місця, занесеного до Списку історичних населених місць України, на момент винесення оскаржуваного Припису належним чином не затверджені, відсутні правові підстави вважати, що об`єкт будівництва «Реконструкція цілісного майнового комплексу з надбудовою для розміщення офісного центру з підземним паркінгом по вулиці Січових Стрільців, 49 у Шевченківському районі м. Києва», знаходиться в межах історичного ареалу.

Відповідно до пункту 19 частини 1 статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України індивідуальним актом є акт (рішення) суб`єкта владних повноважень, виданий (прийнятий) на виконання владних управлінських функцій або в порядку надання адміністративних послуг, який стосується прав або інтересів визначеної в акті особи або осіб та дія якого вичерпується його виконанням або має визначений строк.

Відтак, припис - це обов`язкова для виконання письмова вимога уповноваженого органу щодо усунення порушень вимог законодавства. Заходи в приписі спрямовані на усунення порушень вимог закону, а відтак мають бути чітко сформульовані та конкретизовані.

Разом з тим, враховуючи викладене вище у сукупності, суд зауважує, що оскаржуваний в межах даної справи припис, містить висновки про виявлене порушення вимог законодавства, однак, не містять визначення конкретних дій, обов`язкових до виконання для усунення виявлених порушень.

Крім того, відповідачем не конкретизовано у чому полягає порушення з боку позивача вимог частини 4 статті 32 Закону України «Про охорону культурної спадщини» та відсутність яких «відповідних погоджень та дозволів центрального органу виконавчої влади», на думку відповідача-1, є підставою для винесення припису.

З огляду на правову природу припису, такий породжує правові наслідки (зокрема обов`язки) для свого адресата, а відтак, наділений рисами правового акта індивідуальної дії (з урахуванням її змістовної складової, незалежно від форми документу, в якому вона міститься) і як такий акт може бути предметом судового контролю в порядку адміністративного судочинства у разі звернення із відповідним позовом. При цьому «законність» припису передбачає його обґрунтованість.

Зазначивши у приписі про необхідність «вжити заходів із приведення діяльності у відповідність до вимог законодавства у сфері охорони культурної спадщини» відповідач-1 не вказав, які саме дії повинен здійснити кожен з позивачів для усунення вимог законодавства.

Отже, з аналізу змісту припису акта індивідуальної дії видно, що такий винесений з порушенням вимог законодавства щодо його змісту, оскільки є неконкретизованим.

Крім того, судом враховано твердження позивача, що об`єктом будівництва є «Реконструкція цілісного майнового комплексу з надбудовою для розміщення офісного центру з підземним паркінгом по вулиці Січових Стрільців, 49 у Шевченківському районі м. Києва», що, в свою чергу, виключає необхідність отримання дозволу на проведення земляних робіт.

Таким чином, керуючись вищевикладеним, суд приходить до висновку, що під час візуального обстеження земельної ділянки по вул. Січових Стрільців, 49 в Шевченківському районі міста Києва уповноваженими особами відповідача-1 не було доведено факту виконання будівельних робіт на земельній ділянці, а також протиправно було зазначено, що будівля та земельна ділянка по вул. Січових Стрільців, 49 в Шевченківському районі міста Києва знаходяться в межах історичного ареалу міста Києва. В зв'язку з цим порушення, викладені в Акті візуального обстеження від 07 липня 2021 року не знайшли свого підтвердження.

Дослідивши в сукупності докази, які містяться в матеріалах справи щодо проведення візуального обстеження будівлі по вул. Січових Стрільців, 49 в Шевченківському районі м. Києва, суд дійшов до висновку, що оскаржуваний припис № 801/6.11.6 від 13 липня 2021 року ґрунтується виключно на доводах, що позивач виконував будівельні роботи в межах історичного ареалу міста Києва без отримання дозволу центрального органу виконавчої влади, який реалізує державну політику у сфері охорони культурної спадщини, однак, такі доводи не відповідають дійсності та чинному законодавству України, та не підтвердженні належними та допустимими доказами.

Окремо суд вважає за необхідне звернути увагу на наведену представником відповідача-1 у своєму відзиві практику Верховного Суду, яка ніби-то підтверджує правомірність дій Міністерства культури та інформаційної політики України щодо видачі оскаржуваного припису.

Так, з аналізу наданого до суду відзиву вбачається, що представник відповідача-1 наводить правову позицію, що міститься в постанові Верховного Суду від 21 серпня 2019 року в справі № 826/12524/18 щодо забезпечення справедливого балансу приватного й суспільного інтересів.

Однак, з аналізу зазначених у відзиві представником відповідача-1 аргументів та аналізу вказаної вище постанови судом встановлено, що представником відповідача-1 було дещо видозмінено зміст вказаної вище постанови Верховного Суду, який в оригінальній версії є наступним:

«...забезпечення справедливого балансу приватного та публічного інтересів у даній справі полягає у необхідності дотримання суб'єктом господарської діяльності під час виконання земельних та будівельних робіт на земельній ділянці, що знаходиться у безпосередній близькості до охоронної (буферної) зони об'єкту Всесвітньої спадщини ЮНЕСКО - ансамблю Києво-Печерської Лаври та у межах Центрального історичного ареалу міста Києва, вимог законодавства про охорону культурної спадщини, визначених, зокрема, Законом України «Про охорону культурної спадщини».

Тобто, виходячи з аналізу постанови Верховного Суду від 21 серпня 2019 року в справі № 826/12524/18 можна встановити, що дана справа стосується факту виконання суб'єктом підприємницької діяльності земельних та будівельних робіт на земельній ділянці, яка знаходиться біля охоронної зони об'єкта Всесвітньої спадщини ЮНЕСКО, в зв'язку з чим особа, яка виконувала земельні та будівельні роботи, можливо порушила вимоги законодавства в сфері охорони культурної спадщини.

Однак, суд звертає увагу, що в рамках цієї справи як вже вище було встановлено судом, позивачем не виконувались ні земельні, ні будівельні роботи, а сама будівля за адресою: м. Київ, вул. Січових Стрільців, 49 не перебувала в межах історичного ареалу міста Києва, оскільки такий ареал не затверджений станом на дату видачі припису.

В той же час, суд вважає за необхідне звернути увагу на інші положення наведеної вище постанови Верховного Суду, зокрема, щодо проведення візуального обстеження.

Так, згідно фактичних обставин наведеної вище справи, в межах спірних правовідносин представниками Міністерства культури України здійснювалося візуальне спостереження та фотофіксація містобудівної ситуації по вул. Старонаводницькій, 42-44 у Печерському районі м. Києва.

Згідно описової частини вказаної вище постанови встановлено: «Згідно акта було зафіксовано облаштування будівельного майданчика: територія огороджена парканом, наявні ознаки виконання масштабних будівельних (земляних) робіт, розмішені побутові та технологічні приміщення будівельників і охорони. Під час обстеження будівельні роботи не проводились. Проте на території будівельного майданчика перебували люди, були розміщені різноманітні металеві та бетонні конструкиії, а також будівельні матеріали.»

Тобто, з огляду на вказану практику Верховного Суду, можна встановити, що остання свідчить в першу чергу про те, що для здійснення заходів з охорони об'єктів культурної спадщини потрібно, щоб об'єкт, який перевіряється, підпадав під охорону, а центральний орган виконавчої влади, який реалізує політику в сфері охорони культурної спадщини, належним чином виконував свої повноваження, на підставі та у спосіб, передбачені чинним законодавством України. При цьому, під час візуального обстеження земельної ділянки на предмет дотримання законодавства в сфері охорони пам'яток, необхідно чітко встановлювати факт виконання будівельних робіт та які саме роботи здійснюються на момент візуального обстеження.

Що стосується наведених представником відповідача-1 листів Міністерства економічного розвитку і торгівлі України від 25 липня 2016 року, Державної регуляторної служби України від 20 травня 2016 року, суд вважає такі докази не належними в розумінні статей 72-77 Кодексу адміністративного судочинства України, оскільки:

- по-перше, такі листи були ще в 2016 році спрямовані у відповідь на листи окремого суб'єкта - Сумської обласної державної адміністрації, а не для широкого кола осіб;

- по-друге, такі листи не мають жодної юридичної сили, оскільки органи державної влади, які їх видали, не наділені повноваженнями тлумачення норм законодавства України. Дана позиція в тому числі зазначена в таких листах: «листи міністерств та інших центральних органів державної виконавчої влади не встановлюють норми права і мають лише інформаційний характер».

Суд зауважує, що правові норми можуть бути викладені виключно у нормативно-правовому акті, затвердженому відповідним розпорядчим документом уповноваженого відповідно до законодавства суб'єкта нормотворення, погодженому із заінтересованими органами та зареєстрованому в органах юстиції в порядку, встановленому законодавством про державну реєстрацію нормативно-правових актів.

При цьому, листи це службова кореспонденція, вони не є нормативно-правовими актами, носять лише роз'яснювальний, інформаційний та рекомендаційний характер та не містять нових правових норм, які зачіпають права, свободи й законні інтереси громадян або мають міжвідомчий характер.

Крім того, в даному випадку, суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені у постанові Верховного Суду від 02 квітня 2019 року по справі №822/1878/18, зокрема щодо того, що листи міністерств, інших органів виконавчої влади не є нормативно-правовими актами у розумінні статті 117 Конституції України, а відтак не є джерелом права відповідно до статті 7 Кодексу адміністративного судочинства України. Загальними вимогами, які висуваються до актів індивідуальної дії, як акта правозастосування, є його обґрунтованість та вмотивованість, тобто наведення податковим органом конкретних підстав його прийняття (фактичних і юридичних), а також переконливих і зрозумілих мотивів його прийняття. Крім того, акти, що затверджують критерії ризиковості здійснення операцій мають на меті встановити норми права, які зачіпають права, свободи й законні інтереси громадян, а відтак підлягають обов`язковій реєстрації у порядку, визначеному діючим законодавством.

Стосовно порядку проведення органами охорони культурної спадщини контролю за виконанням Закону України «Про охорону культурної спадщини» та інших нормативно-правових актів щодо охорони культурної спадщини, суд зазначає наступне.

Правові та організаційні засади, основні принципи і порядок здійснення державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності, повноваження органів державного нагляду (контролю), їх посадових осіб і права, обов'язки та відповідальність суб'єктів господарювання під час здійснення державного нагляду (контролю) визначає Закон України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності» від 05 квітня 2007 року № 877-V (надалі - Закон України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності», в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

Відповідно до статті 1 Закон України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності» державний нагляд (контроль) - діяльність уповноважених законом центральних органів виконавчої влади, їх територіальних органів, державних колегіальних органів, органів виконавчої влади Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій, органів місцевого самоврядування (далі - органи державного нагляду (контролю)) в межах повноважень, передбачених законом, щодо виявлення та запобігання порушенням вимог законодавства суб'єктами господарювання та забезпечення інтересів суспільства, зокрема належної якості продукції, робіт та послуг, допустимого рівня небезпеки для населення, навколишнього природного середовища.

Згідно з частиною 1 статті 2 Закону України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності», дія цього Закону поширюється на відносини, пов'язані зі здійсненням державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності.

Вказана стаття також містить перелік правовідносин, на які не поширюється дія цього Закону, у якому відсутні заходи контролю за господарською діяльністю, пов'язаною з об'єктами культурної спадщини.

Отже, норми Закону України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності» підлягають застосуванню до правовідносин, що виникають у сфері здійснення державного нагляду (контролю) за дотриманням суб'єктами господарської діяльності вимог законодавства у відповідній сфері. Предметом регулювання цього закону є повноваження органів державного нагляду (контролю) та їх посадових осіб, межі та порядок реалізації цих повноважень.

Таким чином, діяльність органів охорони культурної спадщини при здійсненні заходів державного нагляду підпадає під сферу дії Закон України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності».

Тому проведення візуального обстеження містобудівної ситуації за адресою: вул. Січових Стрільців, 49 у Шевченківському районі м. Києва є заходом державного нагляду (контролю) господарської діяльності замовників будівництва на предмет дотримання ними законодавства у сфері охорони культурної спадщини, зокрема, отримання дозволу на виконання будівельних робіт на території історичного ареалу міста Києва. Такий дозвіл є документом дозвільного характеру у сфері господарської діяльності, а його отримання є частиною господарської діяльності замовників будівництва.

Вказане зумовлює висновок суду про те, що проведення такої перевірки мало здійснюватися у порядку, визначеному Законом України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності».

Відповідно до частини 1 статті 7 Закону України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності» встановлено, що для здійснення планового або позапланового заходу орган державного нагляду (контролю) видає наказ (рішення, розпорядження), який має містити найменування суб'єкта господарювання, щодо якого буде здійснюватися захід, та предмет перевірки.

Згідно з частиною 11 статті 4 Закону України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності» органи державного нагляду (контролю) та центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну регуляторну політику, політику з питань нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності, ліцензування та дозвільної системи у сфері господарської діяльності та дерегуляції господарської діяльності, зобов'язані вносити відомості до інтегрованої автоматизованої системи державного нагляду (контролю) у строки, визначені законодавством.

Частиною 4 статті 5 Закону України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності» встановлено протягом планового періоду здійснення більш як одного планового заходу державного нагляду (контролю) щодо одного суб'єкта господарювання одним і тим самим органом державного нагляду (контролю) не допускається.

Відповідно до частини 6 статі 7 Закон України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності» за результатами здійснення планового або позапланового заходу посадова особа органу державного нагляду (контролю) складає акт, який повинен містити такі відомості: дату складення акта; тип заходу (плановий або позаплановий); форма заходу (перевірка, ревізія, обстеження, огляд тощо); предмет державного нагляду (контролю); найменування органу державного нагляду (контролю), а також посаду, прізвище, ім'я та по батькові посадової особи, яка здійснила захід; найменування юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи - підприємця, щодо діяльності яких здійснювався захід.

Посадова особа органу державного нагляду (контролю) зазначає в акті стан виконання вимог законодавства суб'єктом господарювання, а в разі невиконання - детальний опис виявленого порушення з посиланням на відповідну вимогу законодавства.

У разі створення суб'єктом господарювання перешкод органу державного нагляду (контролю) чи його посадовим особам при здійсненні заходів державного нагляду (контролю) в акті обов'язково зазначається опис дій чи бездіяльності, що призвели до створення таких перешкод, з посиланням на відповідні норми закону.

В останній день перевірки два примірники акта підписуються посадовими особами органу державного нагляду (контролю), які здійснювали захід, та суб'єктом господарювання або уповноваженою ним особою, якщо інше не передбачено законом.

Якщо суб'єкт господарювання не погоджується з актом, він підписує акт із зауваженнями.

Зауваження суб'єкта господарювання щодо здійснення державного нагляду (контролю) є невід'ємною частиною акта органу державного нагляду (контролю).

У разі відмови суб'єкта господарювання підписати акт посадова особа органу державного нагляду (контролю) вносить до такого акта відповідний запис.

Один примірник акта вручається керівнику чи уповноваженій особі суб'єкта господарювання - юридичної особи, її відокремленого підрозділу, фізичній особі - підприємцю або уповноваженій ним особі в останній день заходу державного нагляду (контролю), а другий зберігається в органі державного нагляду (контролю).

В той же час, суд зауважує, що виходячи з аналізу наявних в матеріалах справи документів можна чітко встановити, що відповідачем-1 всупереч вказаним нормам, не було видано відповідний розпорядчий документ для проведення огляду містобудівної ситуації за адресою: вул. Січових Стрільців, 49 в Шевченківському районі м. Києва.

Крім того, судом встановлено, що огляд містобудівної ситуації проводився без повідомлення позивача та у відсутності його керівника.

Ці обставини свідчать про те, що замовнику та генпідряднику будівництва не було забезпечено можливості реалізувати їх права під час проведення щодо них державного нагляду (контролю) з виявлення та запобігання порушення вимог пам'яткоохоронного законодавства, які передбачені статтею 10 Закону України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності».

Окрім цього, у матеріалах справи відсутні докази, що Акт візуального обстеження на території історичного ареалу м. Києва від 07 липня 2021 року направлявся позивачу.

Будь-яких доказів на спростування вище зазначеного представником відповідача-1 до суду надано не було.

За встановлених судом обставин суд дійшов висновку, що Міністерством культури та інформаційної політики України було порушено процедуру проведення державного нагляду (контролю), яка передбачена статтею 7 Закону України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності», яка полягала у тому, що відповідачем не забезпечено позивачу можливості реалізувати передбачені статтею 10 цього ж Закону свої права під час проведення перевірки, не дотримано принципу гарантування прав та законних інтересів суб'єкта господарювання і здійснення державного нагляду (контролю) лише за наявності підстав та в порядку, визначених законом.

Крім того, суд в даному випадку вважає за необхідне звернути увагу на правову позицію викладену Верховним Судом у постанові від 30 серпня 2021 року у справі № 640/8557/20, у якій колегія суддів Верховного Суду дійшла до висновку, що виявлення недостовірних даних, наведених суб`єктом містобудування у відповідній декларації або повідомленні, здійснюється органом державного архітектурно-будівельного контролю саме під час проведення перевірки суб`єкта містобудівної діяльності та за результатом її проведення.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 26 червня 2018 року у справі № 826/20445/16, від 22 січня 2019 року у справі №826/17907/17, від 31 липня 2019 року у справі № 813/3354/18, від 28 лютого 2020 року у справі №817/715/16.

Враховуючи викладену вище правову позицію Верховного Суду, суд зауважує, що у Міністерства культури та інформаційної політики України взагалі відсутні будь-які повноваження для здійснення перевірки щодо проведення будівництва, оскільки повноваження на проведення перевірки забудовником (замовником) містобудіної діяльності, в тому числі перевірки проведення підготовчих, будівельних робіт віднесено саме до компетенції органів Державного архітектурно-будівельного контролю, які здійснює ДІАМ, а не Мінкульт, а тому висновки викладені уповноваженими особами в Акті візуального обстеження на території історичного ареалу м. Києва від 07 липня 2021 року є безпідставними та не можуть підтверджувати будь-які містобудівні порушення, оскільки, такі висновки зроблені не уповноваженими на те особами. При цьому, фактично конкретних порушень цим Актом зафіксовано не було взагалі, а лише констатовано факт встановлення паркану та початок підготовчих робіт.

На думку суду, відповідачем-1, як суб`єктом владних повноважень, покладений на нього обов`язок доказування не виконано та не доведено правомірність та обґрунтованість положень, зазначених в акті візуального обстеження від 07 липня 2021 року та в приписі № 801/6.11.6 від 13 липня 2021 року, з урахуванням вимог, встановлених частиною 2 статті 19 Конституції України та частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, а тому, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України та доказів, які містяться в матеріалах справи, враховуючи встановлені обставини та зазначені правові висновки Верховного Суду, обґрунтованими є вимоги щодо визнання протиправним та скасування винесеного 13 липня 2021 року Міністерством культури та інформаційної політики України припису № 801/6.11.6 про припинення проведення будівельних робіт на об'єкті «Реконструкція цілісного майнового комплексу з надбудовою для розміщення офісного центру з підземним паркінгом по вул. Січових Стрільців, буд. 49 у Шевченківському районі м. Києва».

Що стосується позовних вимог позивача в частині визнання протиправними та скасування наказу Департаменту охорони культурної спадщини виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) № 46 від 29.07.2021 року та наказу Міністерства культури та інформаційної політики України № 625 від 06.08.2021 року суд зазначає наступне.

Нормативно-правовим актом, який регулює правові, організаційні, соціальні та економічні відносини у сфері охорони культурної спадщини з метою її збереження, використання об'єктів культурної спадщини у суспільному житті, захисту традиційного характеру середовища в інтересах нинішнього і майбутніх поколінь, є Закон України «Про охорону культурної спадщини» від 08 червня 2000 року № 1805-III (надалі - Закон України «Про охорону культурної спадщини»).

Відповідно до статті 1 зазначеного Закону пам'яткою культурної спадщини є об'єкт культурної спадщини, який занесено до Державного реєстру нерухомих пам'яток України, або об'єкт культурної спадщини, який взято на державний облік відповідно до законодавства, що діяло до набрання чинності цим Законом, до вирішення питання про включення (не включення) об'єкта до Державного реєстру нерухомих пам'яток України.

Відповідно до вимог приписів статей 3-6 Закону України «Про охорону культурної спадщини» державне управління у сфері охорони культурної спадщини покладається на Кабінет Міністрів України, спеціально уповноважені органи охорони культурної спадщини. До спеціально уповноважених органів охорони культурної спадщини (далі - органи охорони культурної спадщини) належать, зокрема, обласні, районні, Київська та Севастопольська міські державні адміністрації.

Згідно частини 2 статті 5 Закону України «Про охорону культурної спадщини» передбачено, що до повноважень центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони культурної спадщини, належить, зокрема: 2) реалізація державної політики з питань охорони культурної спадщини; 3) ведення Державного реєстру нерухомих пам`яток України, здійснення координації та контролю за паспортизацією нерухомих об`єктів культурної спадщини; 5) подання Кабінету Міністрів України пропозицій про занесення об`єктів культурної спадщини національного значення до Державного реєстру нерухомих пам`яток України та про внесення змін до нього щодо пам`яток національного значення; 6) занесення об`єктів культурної спадщини місцевого значення до Державного реєстру нерухомих пам`яток України та внесення змін до нього щодо пам`яток місцевого значення.

Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 6 Закону України «Про охорону культурної спадщини» передбачено, що до повноважень органу виконавчої влади Автономної Республіки Крим, органів охорони культурної спадщини обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій відповідно до їхньої компетенції належить, зокрема: подання пропозицій центральному органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони культурної спадщини, про занесення об`єктів культурної спадщини до Державного реєстру нерухомих пам`яток України та про внесення змін до нього.

Так, пунктом 4 статті 16 Закону «Про місцеві державні адміністрації» встановлено, що місцеві державні адміністрації в межах, визначених Конституцією і законами України, здійснюють на відповідних територіях державний контроль за охороною пам`яток історії та культури.

Департамент охорони культурної спадщини виконавчого органу Київської міської ради є органом охорони культурної спадщини Київської міської державної адміністрації, у відповідності до Положення про Департамент охорони культурної спадщини виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації).

Єдину систему обліку об'єктів культурної спадщини незалежно від їх видів та типів встановлює Порядок обліку об'єктів культурної спадщини.

Зазначений Порядок затверджений Наказом Міністерства культури України від 11 березня 2013 року № 158.

Наказом Міністерства культури України від 27 червня 2019 року № 501, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 19 серпня 2019 року за № 941/33912 «Про внесення змін до Порядку обліку об'єктів культурної спадщини» вирішено внести зміни до Порядку обліку об'єктів культурної спадщини, затвердженого наказом Міністерства культури України від 11 березня 2013 року № 158 (далі - Порядок № 158), зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 01 квітня 2013 року за № 528/23060, виклавши його у новій редакції.

Суб'єктами прийняття рішення про занесення об'єкта культурної спадщини до Реєстру, внесення змін до відомостей Реєстру, передбачених абзацами другим-п'ятим пункту 1 розділу V цього Порядку, внесення змін до Реєстру відповідно до категорії пам'яток є: Мінкультури - щодо пам'яток місцевого значення (пункт 5 розділу II Порядку № 158).

Згідно матеріалів справи вбачається, що оскаржуваний наказ Міністерства культури та інформаційної політики України № 625 від 06 серпня 2021 року, яким будівлю «Оранжерея, навчально-методичний павільйон «КВІТИ УКРАЇНИ»» по вул. Січових Стрільців, 49 у м. Києві» визначено нерухомою пам'яткою місцевого значення, згідно до положень Порядку № 158, виданого Міністерством культури і інформаційної політики України, яке є центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони культурної спадщини, на підставі пункту 5 розділу ІІ Порядку № 158.

Пунктом 4 Розділу I Порядку № 158 встановлено, що ініціаторами розгляду питань занесення об'єкта культурної спадщини до Реєстру, внесення змін до відомостей Реєстру, передбачених абзацами другим - п'ятим пункту 1 розділу V цього Порядку, та внесення змін до Реєстру (далі - Ініціатор) є:

- уповноважений орган - за категорією пам'ятки національного значення;

- уповноважений орган, Українське товариство охорони пам'яток історії та культури, інші громадські організації, до статутних завдань яких належать питання охорони культурної спадщини - за категорією пам'ятки місцевого значення.

З матеріалів справи вбачається, що ініціатором внесення об'єкта культурної спадщини місцевого значення до Реєстру є громадська організація «МАПА РЕНОВАЦІЇ». В свою чергу, ні Міністерство культури та інформаційної політики України, ні Громадська організація «МАПА РЕНОВАЦІЇ» не надали до суду доказів того, що до статутних завдань вказаної громадської організації належать питання охорони культурної спадщини. Дані докази також не додавалися до листа громадської організації «МАПА РЕНОВАЦІЇ» від 20 липня 2021 року разом з обліковою документацією, в зв'язку з чим суд приходить до висновку, що відповідачем на етапі отримання документів від громадської організації «МАПА РЕНОВАЦІЇ» не перевірено повноважень останньої бути ініціатором внесення об'єкта до Реєстру.

Разом з тим, з пунктів 1 та 2 Розділу IV Порядку обліку об'єктів культурної спадщини, затвердженого наказом Міністерства культури України № 158 від 11 березня 2013 року «Про затвердження Порядку обліку об'єктів культурної спадщини» вбачається, що для розгляду питання внесення об'єкта культурної спадщини до Державного реєстру нерухомих пам'яток України необхідною є облікова документація.

Пунктом 1 Розділу IV Порядку № 158 встановлено, що для розгляду питання занесення об'єкта культурної спадщини до Реєстру ініціатором подаються Мінкультури такі документи: подання за формою, наведеною у додатку 3 до цього Порядку, засвідчене підписом керівника установи, організації, що виступає Ініціатором; облікова документація.

Згідно з пунктом 1 Розділу ІІІ Порядку № 158, облікова документація складається на об'єкт культурної спадщини та містить дані щодо його цінності, характерних властивостей, що становлять його історико-культурну цінність, етапів розвитку, просторових, функціональних характеристик, стану збереження, а також дані проведених досліджень (далі - облікова документація).

У відповідності до пункту 2 Розділу ІІІ Порядку № 158, розробником облікової документації є наукові установи, в тому числі заклади культури, одним із основних видів діяльності яких є проведення наукових досліджень у сфері охорони культурної спадщини, та які мають у своєму складі чи залучають для проведення досліджень особу, що має науковий ступінь доктора філософії (кандидата наук або доктора наук) за спеціальністю «музеєзнавство, пам'яткознавство» або таких наук: мистецтвознавство, культурологія, архітектура - для об'єктів монументального мистецтва; архітектури - для об'єктів архітектури, містобудування, садово-паркового мистецтва, а також ландшафтних; історії - для археологічних, історичних об'єктів та об'єктів науки і техніки.

Пунктом 16 статті 1 Закону України «Про наукову і науково-технічну діяльність» дано визначення науковій установі, а саме, науковою (науково-дослідна, науково-технологічна, науково-технічна, науково-практична) установою (надалі - наукова установа) є юридична особа незалежно від організаційно-правової форми та форми власності, утворена в установленому законодавством порядку, для якої наукова та (або) науково-технічна діяльність є основною.

У відповідності до положень пункту 29 статті 1 Закону України «Про наукову і науково-технічну діяльність», основна діяльність наукових установ - проведення фундаментальних досліджень, прикладних наукових досліджень і науково-технічних (експериментальних) розробок, надання науково-технічних послуг, проведення наукової і науково-технічної експертизи, підготовка наукових кадрів, розвиток і збереження наукової інфраструктури.

Частиною 1 статті 7 Закону України «Про наукову і науково-технічну діяльність» визначено, що в Україні діють наукові установи державної, комунальної та приватної форм власності, які мають рівні права у здійсненні наукової, науково-технічної та інших видів діяльності.

Комунальні наукові установи утворюються у формі комунальних підприємств. Наукова установа діє на підставі статуту (положення) чи іншого установчого документа, що затверджуються в установленому порядку. Наукова установа є юридичною особою та може мати статус неприбуткової організації.

Таким чином, визначальною характеристикою наукових установ є те, що основна діяльність таких юридичних осіб - це наукова та (або) науково-технічна діяльність.

Наукова діяльність - це інтелектуальна творча діяльність, спрямована на одержання нових знань та (або) пошук шляхів їх застосування, основними видами якої є фундаментальні та прикладні наукові дослідження (пункт 12 частини 1 статті 1 Закону України «Про наукову і науково-технічну діяльність»).

Науково-технічна діяльність - це наукова діяльність, спрямована на одержання і використання нових знань для розв'язання технологічних, інженерних, економічних, соціальних та гуманітарних проблем, основними видами якої є прикладні наукові дослідження та науково-технічні (експериментальні) розробки (пункт 26 частини 1 статті 1 Закону України «Про наукову і науково-технічну діяльність»).

В свою чергу, з матеріалів доданих до позовної заяви, випливає, що до листа Міністерства культури та інформаційної політики від 23 липня 2021 року № 8590/6.11.7. було додано документ із назвою «облікова картка об'єкту культурної спадщини», розробником якого зазначена громадська організація «Мапа Реновації», яка такою науковою установою не являється.

Беручи до уваги вказане, суд звертає увагу, що згідно з приписами частини 3 статті 1 Закону України «Про громадські об'єднання» встановлено, що громадська організація - це громадське об'єднання, засновниками та членами (учасниками) якого є фізичні особи. При цьому, Закон України «Про громадські об'єднання» не наділяє громадські організації статусом наукових установ чи закладів культури.

В ході розгляду судом даної справи, представник громадської організації «МАПА РЕНОВАЦІЇ» неодноразово зазначає, що вказана громадська організація здійснює наукову діяльність як основну, а саме - здійснює інтелектуальну творчу діяльність, а саме - фундаментальні наукові дослідження.

В пункті 22 письмових пояснень (т. 3, а.с. 183) представник третьої особи зазначає, що громадська організація «МАПА РЕНОВАЦІЇ» є науковою установою, яка здійснює фундаментальні дослідження у сфері культури, які не орієнтовані на безпосереднє практичне використання у сфері економіки, саме-наукове вивчення пам'яток історії, архітектури, містобудування, садово-паркового, ландшафтного та монументального мистецтва, проте належні та допустимі докази не підтвердження цієї тези суду не надані.

Крім цього, якщо детально проаналізувати визначення фундаментальних наукових досліджень, вбачається, що міркування та висновки громадської організації «МАПА РЕНОВАЦІЇ» щодо належності до наукових установ є помилковими.

Зокрема, фундаментальними науковими дослідженнями є теоретичні та експериментальні наукові дослідження, спрямовані на одержання нових знань про закономірності організації та розвитку природи, суспільства, людини, їх взаємозв'язків.

В свою чергу, у відповідності до приписів пункту 33 частини 1 статті 1 Закону України «Про наукову і науково-технічну діяльність» встановлено, що результатом фундаментальних наукових досліджень є гіпотези, теорії, нові методи пізнання, відкриття законів природи, невідомих раніше явищ і властивостей матерії, виявлення закономірностей розвитку суспільства тощо, які не орієнтовані на безпосереднє практичне використання у сфері економіки.

Тобто, не всі теоретичні наукові дослідження є фундаментальними, оскільки Закон України «Про наукову і науково-технічну діяльність» визначає, що фундаментальними є виключно ті дослідження, результатами яких є:

- гіпотези;

- теорії;

- нові методи пізнання;

- відкриття законів природи, невідомих раніше явищ і властивостей матерії, виявлення закономірностей розвитку суспільства тощо.

При чому, суд зауважує, що такі дослідження мають бути спрямовані на одержання нових знань про закономірності організації та розвитку природи, суспільства, людини, їх взаємозв'язків.

В той же час, виходячи з аналізу матеріалів справи можна встановити, що в процесі реалізації діяльності громадською організацією «МАПА РЕНОВАЦІЇ» в даних правовідносинах не отримують нові знання про закономірності організації та розвитку природи, суспільства, людини, їх взаємозв'язків, а результатами нібито фундаментальних наукових досліджень громадської організації «МАПА РЕНОВАЦІЇ» не є гіпотези, теорії, нові методи пізнання, нові закони природи чи закономірності розвитку суспільства.

В свою чергу, суд зауважує, що посилання представника третьої особи на освітній курс «На пошуки закинутого Подолу», спрямований на ознайомлення слухачів з закинутою архітектурою, її цінністю, тощо. Інтерактивна мапа закинутої цінної забудови Києва взагалі не може вважатися фундаментальним науковим дослідженням, оскільки є саме мапою із зазначенням місцезнаходження будівель та споруд.

Тобто, з вищевикладеного можна прийти до висновку, що громадська організація «МАПА РЕНОВАЦІЇ» не надала суду докази, на підтвердження факту, що вона проводить фундаментальні наукові дослідження, результатом яких є гіпотези, теорії, нові методи пізнання, відкриття законів природи, невідомих раніше явищ і властивостей матерії, виявлення закономірностей розвитку суспільства тощо, а тому не здійснює наукову діяльність та не є науковою установою у відповідності до приписів чинного законодавства.

З аналізу статуту громадської організації «МАПА РЕНОВАЦІЇ», вбачається, що основною метою діяльності вказаної організації є захист законних прав і свобод мешканців Києва, в тому числі членів організації, задоволення їх спільних інтересів у сфері охорони культурної спадщини, урбанізації та культурно-просвітницької діяльності.

Для реалізації зазначеної мети пунктом 2.2.3. Статуту визначено, що громадська організація здійснює виявлення та наукове вивчення пам'яток історії, архітектури, містобудування, садово-паркового, ландшафтного та монументального мистецтва, сприяння державним органами та органами місцевого самоврядування в їх охороні, збереженні та використанні.

Водночас, виходячи з викладеного, суд зауважує, що поняття наукове вивчення не є тотожним поняттю фундаментальним науковим дослідженням, в тому числі в зв'язку з тим, що наукове вивчення не передбачає отримання результату у вигляді нових гіпотез, теорій чи відкриття нових законів природи.

Варто також зауважити, що чинне законодавство України передбачає для наукових установ не лише характерну ознаку - здійснення фундаментальних наукових досліджень, але й ряд інших особливостей, які притаманні науковій установі.

Так, частиною 1 статті 7 Закону України «Про наукову і науково-технічну діяльність» визначено, що в Україні діють наукові установи державної, комунальної та приватної форм власності, які мають рівні права у здійсненні наукової, науково-технічної та інших видів діяльності.

Частина 4 статті 7 Закону України «Про наукову і науково-технічну діяльність» визначає, що складовими матеріально-технічної бази наукових установ є будівлі, споруди, земельні ділянки, комунікації, обладнання, транспортні засоби, службове житло та інші матеріальні цінності, нематеріальні активи. Відповідно до законодавства та з урахуванням організаційно-правової форми наукової установи з метою забезпечення провадження її статутної діяльності засновником закріплюються за нею на основі права оперативного управління чи господарського відання або передаються їй у власність будівлі, споруди, майнові комплекси, комунікації, обладнання, транспортні засоби та інше майно.

Тобто, наукова установа незалежно від форми власності має на балансі будівлі, споруди, земельні ділянки, комунікації, обладнання, транспортні засоби, службове житло та інші матеріальні цінності, нематеріальні активи. Наукова установа зобов'язана підтримувати та розвивати свою науково-дослідну та дослідно-експериментальну базу, оновлювати виробничі фонди (частина 10 статті 7 Закону України «Про наукову і науково-технічну діяльність»).

У відповідності до частини 12 статті 7 Закону України «Про наукову і науково-технічну діяльність» встановлено, що основною структурною одиницею наукової установи є науковий підрозділ. Для вирішення окремих завдань можуть утворюватися тимчасові наукові (творчі) колективи.

В свою чергу, з аналізу статуту громадської організації «МАПА РЕНОВАЦІЇ», доданого до письмових пояснень, вбачається, що органами управління організації, у відповідності до пункту 5.1 Статуту, є:

- Загальні збори організації

- Голова Організації.

В той же час, суд звертає увагу, що вказаний вище Статут третьої особи не містить жодного положення щодо наукових підрозділів, які створюються як структурна одиниця наукової установи, що свідчить про відсутність у складі такої громадської організації наукових підрозділів.

Також, у відповідності до приписів Закону України «Про наукову і науково-технічну діяльність» визначено перелік посад, які існують в наукових установах, наукових підрозділах юридичних осіб державної та інших форм власності: 1) керівник (президент, генеральний директор, генеральний конструктор, директор, начальник); 2) заступник керівника (перший віце-президент, віце-президент, заступники генерального директора, генерального конструктора, директора, начальника) з наукової роботи; 3) радник при дирекції наукової установи; 4) член Президії Національної академії наук України або національної галузевої академії наук; 5) радник Президії Національної академії наук України або національної галузевої академії наук; 6) академік - секретар відділення (його заступники); 7) головний учений секретар, учений секретар (їх заступники); 8) керівник (завідувач, секретар відповідальний, головний редактор) та заступники керівника (завідувача, секретаря відповідального, головного редактора) наукового підрозділу, наукового видавництва, редакції наукового видання; 9) головний конструктор, головний інженер, головний технолог з основного напряму діяльності наукової установи, організації, закладу та їх заступники; 10) провідний конструктор, провідний інженер, провідний технолог з основного напряму діяльності наукової установи, організації, закладу; 11) провідний редактор наукового видавництва, періодичного наукового видання; 12) головний науковий співробітник; 13) провідний науковий співробітник; 14) старший науковий співробітник; 15) науковий співробітник; 16) науковий співробітник-консультант; 17) молодший науковий співробітник.

Однак, в ході розгляду судом даної справи не було встановлено, а представниками відповідачів та третьої особи не було доведено та надано належних та допустимих доказів на підтвердження того, що в своєму складі громадська організація «МАПА РЕНОВАЦІЇ» має наукових співробітників, які перебувають в штаті громадської організації.

Отже, з викладеного вище в сукупності можна дійти висновку, що науковою є установа, яка здійснює наукову або науково-технічну діяльність, в тому числі фундаментальні наукові дослідження, результатом яких є нові гіпотези, теорії та закономірності, має відокремлені наукові підрозділи, має відповідну матеріально-технічну базу, має характерний для наукової установи перелік працівників, працівники наукової установи 1 раз на 5 (п'ять) років проходять атестацію, однак, громадська організація «МАПА РЕНОВАЦІЇ» не відповідає жодній із зазначених вище ознак наукової установи, що свідчить про відсутність підстав вважати, що громадська організація «МАПА РЕНОВАЦІЇ» є науковою установою та суб'єктом наукової діяльності.

Крім того, виходячи з аналізу наявного в матеріалах справи наукового звіту «Загальний огляд технічного стану, визначення придатності до експлуатації і теоретичне дослідження містобудівної ситуації будівлі за адресою: Київ, Шевченківський район, вулиця Січових Стрільців, 49» Київського національного університету будівництва і архітектури Науково-дослідного інституту теорії та історії архітектури, містобудування і дизайну «НДІ ТІАМД» вбачається, зокрема, з пункту 3.4. «Розгляд облікової документації об'єкту культурної спадщини», що у експертів, в ході дослідження та технічного огляду викликала подив обставина, складання документу, а саме облікової картки організацією, що вивчає і картографує закинуті будівлі.

Отже, вищевикладене в сукупності свідчить про те, що в ході розгляду справи представниками відповідачів та третьої особи не було надано належного та об'єктивного підтвердження, що громадська організація «МАПА РЕНОВАЦІЇ» належить до наукових установ та/або закладів культури, а також не було спростовано твердження позивача, що громадська організація «МАПА РЕНОВАЦІЇ» не має статусу наукової установи, в тому числі не має статусу закладу культури, одним із основних видів діяльності яких є проведення наукових досліджень у сфері охорони культурної спадщини.

Таким чином, суд приходить до висновку, що громадська організація «МАПА РЕНОВАЦІЇ» не була наділена повноваженнями на розробку облікової документації та не має права бути її розробником, оскільки така громадська організація не є науковою установою чи закладом культури в розумінні Закону України «Про наукову і науково-технічну діяльність» та Порядку № 158 на що, Мінкульт протиправно не вказав в своєму протоколі та оскаржуваних рішеннях.

Тобто, на розгляд суб'єкта владних повноважень, при вирішенні питання про надання об'єкту статусу об'єкта культурної спадщини було подано документи розробником, який не мав на це законних повноважень та компетенції, в той час як оскаржувані рішення Мінкульту і Департаменту ґрунтуються виключно на них, оскільки відповідачі самостійного дослідження і аналізу цього питання не проводили, позивача та наукові установи не залучали, як і не залучали наукову звітність, оформлену в установленому порядку, а фактично прийнято було рішення на наступний день після звернення громадської організації до міністерства.

Крім того, суд вважає за необхідне звернути увагу на обставину того, що у складі осіб, залучених громадською організацією «МАПА РЕНОВАЦІЇ» до підготовки облікової документації діяв кандидат історичних наук зі спеціальності музеєзнавство, пам'яткознавство Харковенко Р.В., яким здійснено оцінку автентичності та цінності об'єкта з археологічного, естетичного, етнологічного, історичного, архітектурного, мистецького, наукового, художнього погляду.

При цьому, суд зауважує, що всупереч вимог пункту 2 Розділу ІІІ Порядку № 158, яким чітко встановлено, що розробником облікової документації є наукові установи, одним із основних видів діяльності яких є проведення наукових досліджень у сфері охорони культурної спадщини, та які мають у своєму складі чи залучають для проведення досліджень особу, що має науковий ступінь доктора філософії (кандидата наук або доктора наук) за спеціальністю «музеєзнавство, пам'яткознавство» або таких наук: архітектури - для об'єктів архітектури, містобудування, садово-паркового мистецтва.

Облікову документацію громадської організації підписано кандидатом історичних наук Харковенко Р.В., який в свою чергу, з огляду на наявні в матеріалах справи документи, не являється фахівцем в галузі архітектури.

Також, другою особою підписантом, відповідальною за підготовку історичної довідки - архітектора Баркар В.О., проте даних щодо наявності в неї наукового ступеню кандидата наук або доктора наук до облікової документації не додано, тобто вказана особа не була уповноваженою на проведення вищевказаного наукового дослідження.

Крім того, з аналізу наявного в матеріалах справи Наукового звіту «Загальний огляд технічного стану, визначення придатності до експлуатації і теоретичне дослідження містобудівної ситуації будівлі за адресою: Київ, Шевченківський район, вулиця Січових Стрільців, 49» Київського національного університету будівництва і архітектури Науково-дослідного інституту теорії та історії архітектури, містобудування і дизайну «НДІ ТІАМД» вбачається, що в ході аналізу облікової документації об'єкту культурної спадщини, розробником якої є громадська організація «МАПА РЕНОВАЦІЇ», уповноваженими особами вказаної вище науково-дослідної установи було встановлено, що авторами такої облікової документації є:

1. Кандидат історичних наук Харковенко Р.В.

2. Несертифікований архітектор освітнього рівня «спеціаліст» Баркар В.О.

Вказані вище обставини встановлені судом свідчать про те, що облікова документація була створена та підписана особою, яка не відповідає вимогам чинного законодавства для таких дій.

Аргументи представника третьої особи, які були підтримані представниками відповідачів, про те, що історична довідка є об'єктом авторського права як твір у галузі науки, то відсутність підпису Баркар В.О. на історичній довідці було порушенням її особистого немайнового права автора на визначення свого авторства шляхом зазначення належним чином імені автора на його творі і його примірниках, суд вважає безпідставними з огляду на наступне.

Суд зауважує, що в цілому розділ III Порядку встановлються вимоги не лише щодо підписантів історичної довідки, а в першу чергу щодо розробників такої історичної довідки.

Так, пунктом 2 Розділу III Порядку чітко визначено, що розробником облікової документації є наукові установи, одним із основних видів діяльності яких є проведення наукових досліджень у сфері охорони культурної спадщини, та які мають у своєму складі чи залучають для проведення досліджень особу, що має науковий ступінь доктора філософії.

Тобто, вищевикладене, та як вже вказано судом вище, свідчить про те, що облікова документація, до якої також входить історична довідка, може бути розроблена виключно науковою установою, в тому числі закладом культури, які мають у своєму складі чи залучають для проведення досліджень особу, що має науковий ступінь доктора філософії. Це означає, що дослідження мають проводитися особою, яка має науковий ступінь доктора філософії. При цьому, Порядок не передбачає можливість залучення інших осіб до розробки облікової документації.

Разом з тим, суд приходить до висновку, що сам по собі факт залучення громадською організацією до розробки облікової документації фахівців з галузі архітектури та мистецтвознавства не змінює тієї обставини, що громадська організація «МАПА РЕНОВАЦІЇ» не може бути суб'єктом розробки облікової документації у відповідності до пункту 2 Розділу ІІІ Порядку та не може бути Ініціатором в розумінні Порядку № 158.

Також судом встановлено, що у відповідності до пункту 6 Розділу ІІІ Порядку № 158 чітко визначено, що Акт стану збереження підписує: керівник розробника облікової документації; власник об'єкта культурної спадщини або уповноважений(на) ним орган (особа); посадова особа органу охорони культурної спадщини, повноваження якого поширюється на територію розміщення відповідного об'єкта та особа, що має другий (магістерський) рівень вищої освіти за спеціальністю «Музеєзнавство» або «Пам'яткознавство».

У разі відсутності підпису власника об'єкта культурної спадщини або уповноваженого (-ної) ним органу (особи) на акті стану збереження, має бути відмітка про причини його відсутності. До акта в цьому разі додаються матеріали, що підтверджують факт запрошення власника об'єкта культурної спадщини або уповноваженого (-ної) ним органу (особи) для складання акта із зазначенням часу та місця, надісланого рекомендованим листом з описом вкладення та повідомленням про вручення.

Тобто, вказані вище приписи Порядку покладають обов'язок на розробника облікової документації не лише запросити власника об'єкта культурної спадщини для складення акта, але й у випадку його неявки вказати причини такої неявки та додати до Акта стану збереження повідомлення про вручення поштового відправлення.

З аналізу облікової документації встановлено, що останні містять дані щодо направлення позивачеві запрошення від імені голови громадської організації «МАПА РЕНОВАЦІЇ», направленого 15 липня 2021 року, однак, в Акті не вказано даних стосовно того чи вручено станом на 19 липня 2021 року запрошення позивачу, не вказано причини неявки позивача на відповідне обстеження будівлі, тобто Акт стану збереження в цій частині повністю не відповідає вимогам Порядку.

Аргументи представника третьої особи про те, що ніби-то 06 липня 2021 року головою громадської організації «МАПА РЕНОВАЦІЇ» було відправлено цінним листом із запрошенням власника комплексу «КВІТИ УКРАЇНИ» на ім'я ПрАТ «КВІТИ УКРАЇНИ» за адресою: 04053, м. Київ, вул. Січових Стрільців, 49, та позивач свідомо не вживав жодних заходів для отримання будь-якої кореспонденції на пошті, на переконання суду є безпідставними, та зазначаючи такі аргументи представник громадської організації «МАПА РЕНОВАЦІЇ» намагається ввести суд в оману, оскільки у відповідності до наявних в матеріалах справи копій документів та матеріалів Облікової документації (т. 1, а.с. 243-244), чітко вбачається дата відправки такого запрошення 15 липня 2021 року (четвер), час відправлення - 20 год. 33 хв., а не 06 липня 2021 року, як про те зазначає представник третьої особи. В той же час, судом встановлено, що сам Акт був складений вже в понеділок, 19 липня 2021 року, тобто через 1 (один) робочий день з дати відправки листа з запрошенням для складення Акту, що, на переконання суду очевидно унеможливило представникам ПрАТ «КВІТИ УКРАЇНИ» отримати такий лист завчасно, до дати складення Акту, що фактично позбавило можливості останнього бути присутнім та надати власні зауваження до акту.

Викладене вище свідчить про те, що Акт стану збереження складений завідомо з порушенням порядку, за відсутності власника такого об'єкту, попри те, що участь останнього передбачена самою формою акта, яка закріплена у додатку № 1 до Порядку № 158.

Крім того, в акті стану обстеження № 1 від 19 липня 2021 року не міститься підпису посадової особи органу охорони культурної спадщини, повноваження якого поширюються на територію розміщення відповідного об'єкта, вказаний Акт підписаний виключно особою від громадської організації «МАПА РЕНОВАЦІЇ», що ставить під сумнів об'єктивність вказаного акту та взагалі факт проведення будь-яких обстежень.

Отже, враховуючи встановлені в ході розгляду даної справи та викладені вище обставини, суд приходить до висновку, що Акт стану обстеження, який датований 19 липня 2021 року № 1 не може вважатися належним документом, який підтверджує стан будівлі по вул. Січових Стрільців, 49 в Шевченківському районі міста Києва, оскільки складений особами, які не мають на це відповідних повноважень, та без присутності власника будівлі і посадової особи органу охорони культурної спадщини, повноваження якого поширюються на територію розміщення відповідного об'єкта, тобто з порушенням Порядку.

З аналізу наукового звіту «Загальний огляд технічного стану, визначення придатності до експлуатації і теоретичне дослідження містобудівної ситуації будівлі за адресою: Київ, Шевченківський район, вулиця Січових Стрільців, 49» Київського національного університету будівництва і архітектури Науково-дослідного інституту теорії та історії архітектури, містобудування і дизайну «НДІ ТІАМД» уповноваженими особами було зазначено: «Наведені в даному науковому аналізу аргументи ясно показують, що будівля за адресою: м. Київ, Шевченківський район, вулиця Січових Стрільців, 49 нічим не відрізняється від ряду будівель стилю соціалістичного модернізму міста Києва і являє собою зразок цінної фонової забудови. Маємо в Києві достатньо будівель стилю соціалістичного модернізму, що гідні статусу пам'ятки більше за цю.

...Ніяких історичних подій, в зазначеній будівлі не відбувалося. Архітектурна цінність будівлі викликає суперечки і однозначно кворумом ортодоксів в сфері архітектури не визначена.»

Відтак, проаналізувавши виявлені судом в сукупності порушення норм чинного законодавства та Порядку, допущені при складанні облікової документації, яка стала основою та підставою для віднесення спірного об'єкта до об'єктів культурної спадщини місцевого рівня.

Судом встановлено, що облікову документацію створено з порушеннями Порядку № 158, некомпетентними особами, які не уповноважені на розробку облікової документації, та на замовлення некомпетентної установи, за відсутності законодавчих підстав, а зроблені у такій документації висновки повністю спростовані науковою установою у звіті «Загальний огляд технічного стану, визначення придатності до експлуатації і теоретичне дослідження містобудівної ситуації будівлі за адресою: Київ, Шевченківський район, вулиця Січових Стрільців, 49» Київського національного університету будівництва і архітектури Науково-дослідного інституту теорії та історії архітектури, містобудування і дизайну «НДІ ТІАМД», а тому така облікова документація не є підставою для прийняття рішення щодо включення будівлі по вул. Січових Стрільців, 49 в Шевченківському районі місті Києва до Державного реєстру нерухомих пам'яток України.

Пунктом 2 Розділу IV Порядку № 158 встановлено, що Міністерство культури та інформаційної політики України здійснює перевірку поданих документів на їх комплектність та відповідність вимогам визначених цим Порядком. Подання документів, визначених пунктом 1 цього розділу, не в повному обсязі або невідповідність облікової документації вимогам, установленим розділом III цього Порядку, є підставою для повернення їх Ініціатору з обґрунтуванням підстав у строк, що не перевищує 10 робочих днів з дня їх надходження.

Згідно пунктом 3 Розділу IV Порядку № 158 встановлено, що якщо за результатами перевірки встановлено, що документи подані в повному обсязі та у відповідності до вимог розділу III цього Порядку, вони підлягають обов'язковому розгляду Експертною комісією у строк, що не перевищує 14 робочих днів.

Дослідивши вказані норми законодавства, суд вважає, що Міністерство культури та інформаційної політики України, отримавши на розгляд облікову документацію, розроблену громадською організацією «МАПА РЕНОВАЦІЇ», вийшло за межі своїх повноважень, оскільки не мало правових підстав розглядати вказані документи на засіданні експертної комісії, оскільки облікова документація не відповідала вимогам Розділу ІІІ Порядку №158 та у відповідності до приписів пункту 2 Розділу IV Порядку № 158 уповноважені особи Міністерства культури та інформаційної політики України повинні були повернути таку облікову документацію Ініціатору з обґрунтуванням підстав у строк, що не перевищує 10 робочих днів з дня їх надходження.

В той же час, проаналізувавши наявний в матеріалах справи Протокол засідання №5/21 від 22 липня 2021 року, суд вважає за необхідне звернути увагу на наступне.

Відповідно до пункту 4 Розділу IV Порядку № 158, за результатами розгляду поданих документів Експертною комісією оформлюється протокол, який повинен містити:

- висновок щодо відповідності (невідповідності) об'єкта культурної спадщини критеріям;

- висновок щодо відповідності (невідповідності) заявленій категорії пам'яток;

- обґрунтування прийнятого рішення, інші думки членів Експертної комісії (за наявності).

Протокол підписують усі члени Експертної комісії, що брали участь у її засіданні.

В свою чергу, з дослідженого судом Протоколу засідання № 5/21 від 22 липня 2021 року вбачається що він, не містить розшифровки змісту виступів членів комісії під час обговорення питання, винесеного на порядок денний. Крім того, з аналізу такого протоколу, судом встановлено, що останній всупереч вимогам пункту 4 Розділу IV Порядку № 158.

Більше того, суд звертає увагу, що вказаний вище Протокол засідання Експертної комісії з питань обліку об'єктів культурної спадщини в онлайн форматі був підписаний особами, зокрема, ОСОБА_1., ОСОБА_2., які у відповідності до вказаного же протоколу були відсутні на такому засіданні 22 липня 2021 року, що свідчить про фіктивність такого протоколу, оскільки нормами Порядку № 158 чітко встановлено, що Протокол за результатами проведення засідання Експертної комісії підписується усіма членами, які брали безпосередню участь у такому засіданні. Натомість в даному випадку, Протокол був підписаний особами, які були відсутні на засіданні, що випливає із тексту самого протоколу, де ці особи були вказані, як відсутні.

Крім того, згідно з протоколом засідання Експертної групи з питань обліку об'єктів культурної спадщини проведено в онлайн форматі, що не була передбачена та врегульована нормативно для такого виду засідань.

При цьому, в ході розгляду судом даної справи представником відповідача не було додано до суду будь-яких документів, якими регулюються повноваження Експертної комісії проводити засідання в онлайн режимі, порядок проведення таких засідань, регламент голосування тощо.

В той же час, можливість проведення засідань Експертної комісії в онлайн форматі не передбачена Порядком №158 та порядок роботи Експертної комісії з розгляду питань занесення об'єктів культурної спадщини до Державного реєстру нерухомих пам'яток України, затвердженого Наказ Міністерства культури України від 04 квітня 2012 року № 304 (який втратив чинність 23 квітня 2021 року), та на момент прийняття Експертної комісії Протоколу засідання № 5/21 від 22 липня 2021 року, законодавством не було прийнято та встановлено нового порядку роботи Експертної комісії з розгляду питань занесення об'єктів культурної спадщини до Державного реєстру нерухомих пам'яток України.

При цьому, як суб'єкт владних повноважень, дана комісія може діяти виключно в межах прямо передбачених нормативними актами, та не уповноважена діяти за відсутності затвердженого Порядку.

Вказані вище обставини свідчать про допущення численних порушень суб'єктами владних повноважень при здійсненні владних управлінських функцій при прийнятті оскаржуваних рішень, що на переконання суду свідчить про протиправність прийнятих Міністерством культури та інформаційної політики України та Департаментом охорони культурної спадщини Виконавчого органу Київської міської ради (Київська міська державна адміністрація) оскаржуваних наказів.

З цього приводу суд зазначає, що порушення процедури прийняття рішення суб`єктом владних повноважень саме по собі може бути підставою для визнання його протиправним та скасування у разі, коли таке порушення безпосередньо могло вплинути на зміст прийнятого рішення.

Певні дефекти адміністративного акта можуть не пов`язуватись з його змістом, а стосуватися процедури його ухвалення. У такому разі можливі дві ситуації: внаслідок процедурного порушення такий акт суперечитиме закону (тоді акт є нікчемним), або допущене порушення не вплинуло на зміст акта (тоді наслідків для його дійсності не повинно наставати взагалі).

Отже, саме по собі порушення процедури прийняття акта не повинно породжувати правових наслідків для його дійсності, крім випадків, прямо передбачених законом.

Виходячи із міркувань розумності та доцільності, деякі вимоги до процедури прийняття акта необхідно розуміти не як вимоги до самого акта, а як вимоги до суб`єктів владних повноважень, уповноважених на їх прийняття.

Так, дефектні процедури прийняття адміністративного акта, як правило, тягнуть настання дефектних наслідків (ultra vires action - invalid act). Разом із тим, не кожен дефект акта робить його неправомірним.

Стосовно ж процедурних порушень, то в залежності від їх характеру такі можуть мати наслідком нікчемність або оспорюваність акта, а в певних випадках, коли йдеться про порушення суто формальні, взагалі не впливають на його дійсність.

Суд наголошує, що, у відповідності до практики Європейського Суду з прав людини, скасування акта адміністративного органу з одних лише формальних мотивів не буде забезпечувати дотримання балансу принципу правової стабільності та справедливості.

Таким чином, ключовим питанням при наданні оцінки процедурним порушенням, допущеним під час прийняття суб`єктом владних повноважень рішення, є співвідношення двох базових принципів права: «протиправні дії не тягнуть за собою правомірних наслідків» і, на противагу йому, принцип «формальне порушення процедури не може мати наслідком скасування правильного по суті рішення».

Межею, що розділяє істотне (фундаментальне) порушення від неістотного, є встановлення такої обставини: чи могло бути іншим рішення суб`єкта владних повноважень за умови дотримання ним передбаченої законом процедури його прийняття.

Вказана правова позиція була викладена у постанові Верховного Суду від 23 квітня 2020 у справі № 813/1790/18.

Окремо судом в ході розгляду даної справи було досліджено питання відповідності (невідповідності) цілісного майнового комплексу загальною площею 3 139,9 кв.м., розташований за адресою: м. Київ, вул. Січових Стрільців, 49 критеріям, за наявності яких об'єкт визнається пам'яткою.

Згідно зі статтею 1 Закону України «Про охорону культурної спадщини» встановлено, що предметом охорони об'єкта культурної спадщини є характерна властивість об'єкта культурної спадщини, що складає його історико-культурну цінність, на підставі якої цей об'єкт визнається пам'яткою.

В свою чергу, в статті 2 Закону України «Про охорону культурної спадщини» встановлено класифікацію об'єктів культурної спадщини та зазначено, що за видами об'єкти культурної спадщини поділяються, зокрема, на: історичні - будинки, споруди, їх комплекси (ансамблі), окремі поховання та некрополі, місця масових поховань померлих та померлих (загиблих) військовослужбовців (у тому числі іноземців), які загинули у війнах, внаслідок депортації та політичних репресій на території України, місця бойових дій, місця загибелі бойових кораблів, морських та річкових суден, у тому числі із залишками бойової техніки, озброєння, амуніції тощо, визначні місця, пов'язані з важливими історичними подіями, з життям та діяльністю відомих осіб, культурою та побутом народів; об'єкти архітектури - окремі будівлі, архітектурні споруди, що повністю або частково збереглися в автентичному стані і характеризуються відзнаками певної культури, епохи, певних стилів, традицій, будівельних технологій або є творами відомих авторів.

Частиною 1 статті 13 Закону України «Про охорону культурної спадщини» встановлено, що об'єкти культурної спадщини незалежно від форм власності відповідно до їхньої археологічної, естетичної, етнологічної, історичної, мистецької, наукової чи художньої цінності підлягають реєстрації шляхом занесення до Державного реєстру нерухомих пам'яток України (далі - Реєстр) за категоріями національного та місцевого значення пам'ятки. Порядок визначення категорій пам'яток встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Порядком визначення категорії пам'яток, затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України від 22 травня 2019 року № 452 (надалі - Порядок № 452) встановлено, що об'єкти культурної спадщини, які пропонуються для внесення до Реєстру за категорією місцевого значення, повинні зберегти свою автентичність (пам'ятка повинна значною мірою зберегти свою форму та матеріально-технічну структуру, історичні культурні нашарування) та мати одну або більше з таких ознак: мали вплив на розвиток культури певного населеного пункту чи регіону; пов'язані з історичними подіями, віруваннями, життям і діяльністю людей, які зробили значний внесок у розвиток культури певного населеного пункту чи регіону; є культурною спадщиною національної меншини чи регіональної етнічної групи (пункт 4 Порядку № 452).

Методичні рекомендації, щодо визначення предмета охорони об'єктів історії, затверджені наказом Міністерства культури і туризму України № 956/0/16-09 від 02 листопада 2009 року (надалі - Методичні рекомендації) встановлюють основні принципи, на підставі яких визначається предмет охорони об'єктів історії для здійснення заходів щодо їх державного обліку, охорони, використання та реставрації.

Для визначення предмета охорони об'єкта культурної спадщини як пам'ятки історії враховуються такі чинники як історична, культурна, наукова, інша цінність об'єкта, важливість історичної події або особистості, її роль та значення (як позитивне, так і негативне) в історичному процесі, а також безпосередній взаємозв'язок історичної події або особистості з конкретним об'єктом.

В свою чергу, з аналізу облікової документації судом встановлено, що в такій документації не зазначено, за якими саме критеріями будівля по вул. Січових Стрільців, 49 в Шевченківському районному суді міста Києва має історичну, культурну, наукову, чи іншу цінність, а також яку роль (значення) має в історичному процесі.

В обліковій документації вказано, що будівля підлягає захисту як пам'ятка архітектури місцевого значення. Культурна цінність Об'єкта полягає в його унікальній архітектурі, яке на думку третьої особи є прикладом радянської архітектури, яку необхідно зберегти. Будівля, на думку авторів облікової документації, становить архітектурну цінність як невід'ємний об'єкт забудови вулиці Січових Стрільців та вулиці Гоголівської. Однак, жодних доказів архітектурної цінності будівлі не наведено.

Судом в ході розгляду справи було проаналізовано подану позивачем історико-архітектурну довідку на магазин-оранжерею «КВІТИ УКРАЇНИ» (м. Київ, вул. Січових Стрільців, 49), складену відповідно до Методичних рекомендацій щодо розроблення історичних (історико-архітектурних) довідок, затверджених наказом Міністерства культури і туризму України від 02 листопада 2009 № 956/0/16-09 та Порядку № 158 і схвалену на засіданні науково-методичної ради Комунального закладу «Центр консервації предметів археології» (т. 2, а.с. 45-107), яка є науковою установою в розумінні Порядку №158.

На аркуші 28 Історико-архітектурної довідки (т. 2, а.с. 73) визначено, що будівля магазину-оранжереї «КВІТИ УКРАЇНИ» відкрита у 1985 р., зберігала свою функцію протягом кількох років, після чого неодноразово змінювала своє призначення, так і вигляд (іл. 32,38). У 1991 р. було створено Орендне підприємство «КВІТИ УКРАЇНИ», а у 1995 р. Державний виставково-торгівельний центр «КВІТИ УКРАЇНИ» (за тодішньою назвою) потрапив у перелік об'єктів, що підлягають обов'язковій приватизації. Споруда не пов'язана з історією нацменшин. За своїм характером (втопленим у квартал за червону лінію вулиці Січових Стрільців фасадом) впливу на містобудівну систему вулиці, а також міста не здійснила. Подібними будовами того часу на цій самій вулиці були: Будинок Художника і Будинок торгівлі.

Також судом в ході розгляду справи були проаналізовані положення наукового звіту «Загальний огляд технічного стану, визначення придатності до експлуатації і теоретичне дослідження містобудівної ситуації будівлі за адресою: Київ, Шевченківський район, вулиця Січових Стрільців, 49» Київського національного університету будівництва і архітектури Науково-дослідного інституту теорії та історії архітектури, містобудування і дизайну «НДІ ТІАМД», Київ-2021.

У відповідності до вказаного вище звіту встановлення, що сторінках 84-86 останнього міститься детальний аналіз облікової документації об'єкта культурної спадщини, розробником якої є «Мапа реновації», відповідно до якого наведено декілька висновків, зокрема:

- в Києві є численні споруди зразку бруталізму, або радянського модернізму, які не менше, а більше ніж будівля магазину-оранжереї «КВІТИ УКРАЇНИ» підходили б в якості унікальних зразків цієї архітектури. Це готель «Салют», Республіканський палац піонерів, крематорій, будівля НДІ з актовим залом «літаюча тарілка», комплекс споруд НУ ім. Шевченка навпроти ВДНГ, будинок меблів тощо;

- тактовне вписання будівлі в містобудівний простір вулиці Артема (нині - Січових Стрільців) є не унікальним досягненням, а необхідною умовою затвердження проекту містобудівною радою Києва;

- Облікова документація має численні порушення «Порядку обліку об'єктів культурної спадщини», затвердженого Наказом Міністерства культури України від 27 вересня 2019 року № 501, в тому числі документ підписано неналежними особами і є неправомочним;

- будівля магазину-оранжереї «КВІТИ УКРАЇНИ» до історичних подій не причетна, в ряду інших будівель соціалістичної доби не відрізняється;

- застосовані в проекті і реалізовані в будівлі рішення не є унікальними навіть в масштабах міста Києва, а внутрішній простір будівлі має як мінімум кілька аналогів в Києві і численні аналоги поза його межами. Оздоблення фасадів та деталей інтер'єру плитками з натурального каміння притаманне численним зразкам стилю соціалістичного модернізму (бруталізму). Це ж стосується всіх характерних рис будівель тієї доби.

Таким чином, проаналізувавши наявну в матеріалах справи Облікову документацію, Історико-архітектурну довідку, Науковий звіт, та інші докази, суд приходить до висновку, що цілісний майновий комплекс по вул. Січових Стрільців, 49 в Шевченківському районі міста Києва на даний час, враховуючи в тому числі стан будівлі та численні зміни, яких вона зазнавала протягом існування за час користування попередніми власниками, орендарями, тощо, не має історико-культурної цінності, не містить культурної, архітектурної та містобудівної автентичності, не відповідає критеріям та не містить ознак об'єкта культурної спадщини, яким він має відповідати для набуття правового статусу пам'ятки, в зв'язку з чим цілісний майновий комплекс по вул. Січових Стрільців, 49 в Шевченківському районі міста Києва не є об'єктом культурної спадщини, що підтверджується відповідними науково-обґрунтованими висновками наукових фахівців та експертів в цій галузі.

Крім того, у відповідності до Наукового звіту «Загальний огляд технічного стану, визначення доцільності реконструкції і теоретичне дослідження містобудівної ситуації будівлі за адресою: м. Київ, Шевченківський район, вулиця Січових Стрільців, 49», що був розроблений Науково-дослідним інститутом теорії та історії архітектури, містобудування і дизайну «НДІ ТІАМД», вбачається, що будівля на даний момент перебуває в аварійному стані, потребує посилення (заміни) конструкцій і до подальшої експлуатації непридатна, в зв'язку з чим потребує реконструкції з наданням нової функції, і, відповідно, нової форми.

Таким чином, позивач правомірно, отримавши необхідні дозвільні документи, розпочав підготовчі роботи з реконструкції будівлі, крім того, суд зауважує, що з огляду на обставини справи та беручи до уваги наявні в матеріалах справи документи, суд приходить до висновку, що позивач в даному випадку мав на меті правильні наміри щодо реконструкції будівлі, яка, як підтверджено та встановлено матеріалами справи перебуває в аварійному стані, потребує посилення (заміни) конструкцій і до подальшої експлуатації непридатна.

Однак, 13 червня 2021 року приписом Міністерства культури та інформаційної політики № 801/6.11.6 від 13 липня 2021 року протиправно зупинено виконання будь-яких робіт на об'єкті позивача, а Наказом № 625 від 06 серпня 2021 року об'єкт нерухомого майна позивача незаконно внесено до Державного реєстру нерухомих пам'яток України за видом пам'ятки архітектури, монументального мистецтва та категорією місцевого значення на підставі невідповідних, науково необґрунтованих доводів, із порушенням Порядку, що призвело до обставин того, що позивач фактично позбавлений права проводити будь-які роботи з реконструкції об'єкта нерухомого майна, оскільки сам статус пам'ятки, з огляду на статті 24, 26, 27 Закону України «Про охорону культурної спадщини», унеможливлює виконання такого виду робіт як реконструкція, підготовчі роботи щодо якої здійснювалися Позивачем до моменту порушення його прав відповідачами, тобто до 13 липня 2021 року.

В свою чергу, вказані вище обставини щодо неможливості продовження підготовчих робіт та подальшої реконструкції нерухомого майна призводить до його подальшого руйнування та обвалу частини фасаду будівлі, а також призведе до значних подальших витрат позивача на відновлення пошкоджених конструкцій, які зазнали негативного впливу природних погодних умов, вологи, дощу та снігу (фотокопії поточного незадовільного стану будівлі - додаються). При цьому, негативний вплив триває вже другий рік поспіль, та триватиме й надалі, якщо порушені права позивача не будуть відновлені.

Фактично, з огляду на обставини справи суд приходить до висновку, що відповідачі разом з «активістами» призвели до ситуації, коли позивач не зміг законсервувати будівництво, підготувати будівлю належним чином до зимового періоду, що призводить до фактичного розвалу будівлі.

Крім того, суд зауважує, що з наданих пояснень вбачається, що будівля за адресою: м. Київ, вул. Січових Стрільців, 49, до липня 2021 року, до моменту початку будівельних робіт позивачем, не мала документально закріпленої історичної та інвестиційної цінності, не була цікава інвесторам як окремий інвестиційний проект, та фактично використовувалася лише як орендне приміщення, при цьому, згідно з наявних в матеріалах справи фотографій була в незадовільному аварійному стані, що знизило її рентабельність.

На переконання суду, розпочинаючи підготовчі роботи, зокрема з реконструкції такої будівлі, позивачем не було порушено будь-яких прав чи інтересів громади міста Києва, «активістів» чи будь-яких інших осіб, оскільки до початку виконання підготовчих робіт ні громада, ні жодний потенційний інвестор не цікавилися станом будівлі, ніхто не перешкоджав виконанню ремонтних робіт та неодноразовим змінам зовнішнього вигляду будівлі, які проводились попередніми власниками.

Крім того, суд зауважує, що до липня 2021 року для Відповідачів та третіх осіб будівля не містила ознак пам'ятки архітектури та не вважалася пам'яткою.

Відповідно до статті 41 Конституції України встановлено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Непорушність цього права означає передусім невтручання будь-кого у здійснення власником своїх прав щодо володіння, користування та розпорядження майном, заборону будь-яких порушень прав власника щодо його майна всупереч інтересам власника та його волі.

Суд звертає увагу, що у своїх висновках Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував на тому, що перша та найважливіша вимога статті 1 Протоколу 1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод полягає в тому, що будь-яке втручання влади в право на мирне володіння майном має бути законним: друге речення пункту 1 передбачає позбавлення власності лише «на умовах, передбачених законом», а пункт 2 визначає, що держави мають право здійснювати контроль за користуванням майном шляхом введення в дію «законів». Більше того, верховенство права, один із фундаментальних принципів демократичного суспільства, є наскрізним принципом усіх статей Конвенції (рішення у справах «Колишній король Греції та інші проти Греції» та «Малама проти Греції»),

Разом з цим, Європейський суд з прав людини в рішеннях від 09 червня 2005 року у справі «Бакланов проти Російської Федерації» та від 24 березня 2005 року у справі «Фрізен проти Російської Федерації» звертає увагу на те, що перша та найбільш важлива вимога статті 1 Протоколу 1 до Конвенції полягає в тому, що будь-яке втручання публічної влади у право на Пункт 2 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним зверненням Центральної спілки споживчих товариств України про офіційне тлумачення положень пункту 1 статті 9, пункту 1 статті 10 Закону України «Про споживчу кооперацію», частини четвертої статті 37 Закону України «Про кооперацію» (справа про захист права власності організацій споживчої кооперації) від 11 листопада 2004 року № 16-рп/2004 повагу до власності має бути законним, держави уповноважені здійснювати контроль за використанням власності шляхом виконання законів. Більше того, верховенство права, одна із засад демократичної держави, втілюється у статтях Конвенції. Питання в тому, чи було досягнуто справедливої рівноваги між вимогами загального інтересу та захисту фундаментальних прав особи, має значення для справи лише за умови, що спірне втручання відповідало вимогам законності і не було свавільним.

Згідно з практикою Європейського суду з прав людини втручання держави в право особи на мирне володіння своїм майном повинно здійснюватися з дотриманням принципу «пропорційності» (principle of proportionality) - «справедливої рівноваги (балансу)» (fair balance) між інтересами держави (суспільства), пов'язаними з втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання. «Справедлива рівновага» не означає обов'язкового досягнення соціальної справедливості в кожній конкретній справі, а передбачає наявність розумного співвідношення (обгрунтованої пропорційності) між метою, що передбачається для досягнення, та засобами, які використовуються. Необхідний баланс не буде дотриманий, якщо особа несе «індивідуальний і надмірний тягар» (individual and excessive burden). Принцип «пропорційності» (principle of proportionality) вимагає співрозмірного обмеження прав і свобод людини для досягнення публічних цілей.

Таким чином, право власності є непорушним, а будь-яке втручання у право мирного володіння, користування та розпорядження майном - не допускається.

В свою чергу, з огляду на обставини справи, чітко вбачається, що відповідачами та третьою особою було порушене право приватної власності позивача, оскільки, не маючи передбачених чинним законодавством підстав, присвоїли будівлі позивача статус пам'ятки архітектури, та обмежили право інвестора на користування його власністю та його реконструкцію, та своїми незаконними діями втрутилися в мирне володіння майном позивача.

Крім того, суд зауважує, що своїми діями відповідачі порушили гарантії держави щодо забезпечення інвестиційної діяльності на території України.

В свою чергу, статтею 13 Конституції України визначено, що держава забезпечує захист прав усіх суб'єктів права власності і господарювання, соціальну спрямованість економіки.

Згідно з частиною 1 статті 5 Закону України «Про інвестиційну діяльність» встановлено, що суб'єктами (інвесторами і учасниками) інвестиційної діяльності можуть бути громадяни і юридичні особи України та іноземних держав, а також держави.

Відповідно до частини 1 статті 18 Закону України «Про інвестиційну діяльність» чітко передбачено, що держава гарантує стабільність умов здійснення інвестиційної діяльності, додержання прав і законних інтересів її суб'єктів. Частиною 1 статті 19 цього ж Закону передбачено, що захист інвестицій - це комплекс організаційних, технічних та правових заходів, спрямованих на створення умов, які сприяють збереженню інвестицій, досягненню цілі внесення інвестицій, ефективній діяльності об'єктів інвестування та реінвестування, захисту законних прав та інтересів інвесторів, у тому числі права на отримання прибутку (доходу) від інвестицій.

Держава гарантує захист інвестицій незалежно від форм власності, а також іноземних інвестицій. Захист інвестицій забезпечується законодавством України, а також міжнародними договорами України. Інвесторам, у тому числі іноземним, забезпечується рівноправний режим, що виключає застосування заходів дискримінаційного характеру, які могли б перешкодити управлінню інвестиціями, їх використанню та ліквідації, а також передбачаються умови і порядок вивозу вкладених цінностей і результатів інвестицій.

З метою забезпечення сприятливого та стабільного інвестиційного режиму держава встановлює державні гарантії захисту інвестицій. Державні гарантії захисту інвестицій - це система правових норм, які спрямовані на захист інвестицій та не стосуються питань фінансово-господарської діяльності учасників інвестиційної діяльності та сплати ними податків, зборів (обов'язкових платежів). Державні гарантії захисту інвестицій не можуть бути скасовані або звужені стосовно інвестицій, здійснених у період дії цих гарантій.

В даному випадку, як вже було встановлено судом вище, з урахуванням встановлення факту того, що будівля перебуває в аварійному стані, потребує посилення (заміни) конструкцій і до подальшої експлуатації непридатна, позивач, в даному випадку інвестуючи кошти в реконструкцію аварійного об'єкта, мав правомірні легітимні очікування щодо державних гарантій захисту таких інвестицій, дотримання державою прав та інтересів останнього.

За наведених обставин та установлених фактів, суд вважає що відповідачем не було дотримано принципу «належного урядування», що в свою чергу призвело до порушень встановлених чинним законодавством прав та охоронюваних законом інтересів позивача.

Враховуючи вищенаведене, слід зазначити, що принцип «належного урядування» має надзвичайно важливе значення для забезпечення правовладдя в Україні. Неухильне дотримання основних складових принципу «належного урядування» забезпечує прийняття суб'єктами владних повноважень легітимних, справедливих та досконалих рішень. Крім того, принцип «належного урядування» підкреслює те, що між людиною та державою повинні бути вибудовані саме публічно-сервісні відносини, у яких інституції та процеси служать всім членам суспільства.

Відповідно до правової позиції, висловленої ЄСПЛ в Рішенні по Справі «Рисовський проти України» (Заява № 29979/04): Суд підкреслює особливу важливість принципу «належного урядування». Він передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб (див. рішення у справах «Беєлер проти Італії» [ВП], заява № 33202/96, п. 120, ECHR 2000-I, «Онерїлдіз проти Туреччини» [ВП], заява N 48939/99, п. 128, ECHR 2004-XII, «Megadat.com S.r.l. проти Молдови», заява № 21151/04, п. 72, від 8 квітня 2008 року, і «Москаль проти Польщі», заява № 10373/05, п. 51, від 15 вересня 2009 року). Зокрема, на державні органи покладено обов'язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок (див., наприклад, рішення у справах «Лелас проти Хорватії», заява № 55555/08, п. 74, від 20 травня 2010 року, і «Тошкуце та інші проти Румунії», заява № 36900/03, п. 37, від 25 листопада 2008 року) і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси (див. зазначені вище рішення у справах «Онерїлдіз проти Туреччини», п. 128, та «Беєлер проти Італії», п. 119).

Принцип «належного урядування», як правило, не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість (див. зазначене вище рішення у справі «Москаль проти Польщі», п. 73). Будь-яка інша позиція була б рівнозначною, inter, санкціонуванню неналежного розподілу обмежених державних ресурсів, що саме по собі суперечило б загальним інтересам (див. там само). З іншого боку, потреба виправити минулу «помилку» не повинна непропорційним чином втручатися в нове право, набуте особою, яка покладалася на легітимність добросовісних дій державного органу (див., mutatis, рішення у справі «Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки», заява № 36548/97, п. 58, ECHR 2002-VIII). Іншими словами, державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов'язків (див. зазначене вище рішення у справі «Лелас проти Хорватії», п. 74). Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються (див., серед інших джерел, mutatis, зазначене вище рішення у справі «Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки», п. 58, а також рішення у справі «Ґаші проти Хорватії», заява № 32457/05, п. 40, від 13 грудня 2007 року, та у справі «Трґо проти Хорватії», заява № 35298/04, п. 67, від 11 червня 2009 року). У контексті скасування помилково наданого права на майно принцип «належного урядування» може не лише покладати на державні органи обов'язок діяти невідкладно, виправляючи свою помилку (див., наприклад, рішення у справі «Москаль проти Польщі», п. 69), а й потребувати виплати відповідної компенсації чи іншого виду належного відшкодування колишньому добросовісному власникові (див. зазначені вище рішення у справах «Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки», п. 53, та «Тошкуце та інші проти Румунії», п. 38).

Таким чином, підводячи підсумок, суд дійшов висновку про те, що в цій справі спірний об'єкт на момент його набуття у власність відповідним інвестором не був віднесений до об'єктів культурної спадщини місцевого рівня, що відповідно надавало власнику всі права для отримання дозвільних документів на його реконструкцію, яка була об'єктивно необхідна у зв'язку перебуванням будівлі радянських часів в значній частині в аварійному стані (підтверджено науковим звітом), після тривалого використання попередніми власниками, орендарями, супермаркетом «Бджілка» та іншими підприємцями.

В результаті звернення у установленому порядку до відповідних органів, до компетенції яких віднесено містобудівний нагляд у м. Києві, позивачем було отримано необхідні для початку підготовчих робіт та розробки проекту дозвільні документи, а саме отримано Містобудівні умови та обмеження та Повідомлення про початок підготовчих робіт, зареєстроване згідно чинного законодавства.

Тобто, позивач отримав дозвільні документи у встановленому порядку, розпочав підготовчі роботи, водночас, був заблокований Міністерством культури, без залучення органів, що здійснюють архітектурно-будівельний нагляд.

Дії суб'єктів владних повноважень по віднесенню в подальшому об'єкта до переліку пам'яток архітектури вчинені в інтересах третіх осіб, без залучення позивача, із численними порушеннями Порядку та законодавства, на підставі невідповідних документів, та, основне, за відсутності об'єктивних підстав для цього, що підтверджується науковими висновками та звітами, про відсутність культурної цінності цього об'єкта стали підставою для прийняття протиправних рішень, що підлягають скасуванню, а порушені права позивача відновленню.

В матеріалах справи відсутні докази, якими було б зафіксовано компетентними та уповноваженими органами факт порушення позивачем будь-якого з етапів містобудівної діяльності по відношенню до цього об'єкта.

Так, не залучались до відповідних перевірок і органи, до компетенції яких віднесено ці функції. Відсутні результати перевірок цього об'єкту та робіт, що відбувались на ньому органами ДАБІ (ДІАМ), відповідними Департаментами КМДА, що відповідають за вказані напрямки.

В подальшому, на підставі заяв «активістів» та звернення громадської організації, фактично без залучення позивача до участі в цьому процесі, негайно будь-які роботи на цьому об'єкті були заборонені оскаржуваним Приписом для позивача (при цьому особливу увагу слід звернути на те, що це відбулось до факту внесення об'єкту до Переліку об'єктів культурної спадщини, фактично за відсутності будь-яких законних підстав та поза межами нормативно-визначених процедур), тобто інвестор був позбавлений можливості реалізувати у визначені для себе строки відповідний інвестиційний проект, до факту виявлення будь-яких порушень органами влади. При цьому, суб'єктами владних повноважень не враховувались ні збитки, що завдаються вказаними діями підприємству, ні фактично шкода будівлі, яку не змогли законсервувати та підготувати до зимового періоду, ні позбавлення численних працівників, які залучаються про роботи з реконструкції робочих місць та доходу, ні факт фактичного «замороження» об'єкта в аварійному стані, який призводить до його руйнування та створює у місті Києві черговий «напіврозвалений» об'єкт радянських часів, в стані, який естетичної краси та цінності історичному обличчю Києва не додає.

При цьому, основне, суб'єктами владних повноважень взагалі не було проаналізовано проект реконструкції позивача, тобто результат, до якого мав намір відновити занедбаний об'єкт позивач та чи були підстави для вчинення таких перешкод позивачеві в цьому, адже наданий до матеріалів справи позивачем проект майбутньої реконструкції свідчить про намір позивача зберегти архітектурний стиль та ідею вказаного об'єкту, та лише привести його до належного стану, провівши реконструкцію, спрямовану виключено на покращення, в т.ч. естетичне, для цього об'єкту, зберігаючи при цьому основну ідею «зеленої стіни», яку заплановано було відновити та захистити прозорим склом.

Крім цього, вказаний об'єкт був віднесений до Переліку об'єктів культурної спадщини після надання МУО на реконструкцію, на підставі документації, яка складена з порушенням Порядку, неуповноваженими особами, фактично ґрунтуючись на радянських фотокартках цього об'єкту, виходячи не із реального стану об'єкта на даний час, а виходячи із вигляду об'єкту, який він мав на момент побудови, не враховуючи численні видозміни та занепад об'єкту, якого він зазнав без участі позивача, за роки експлуатації попередниками. Крім цього, позивача, всупереч Порядку, і до цього процесу також не було залучено.

При цьому, непослідовним в такому випадку стає підхід суб'єктів владних повноважень, які з одного боку максимально «вичищають» все радянське на території столиці та держави, зносять пам'ятники, змінюють назви вулиць, але коли питання стало щодо приватного інвестора та будівлі радянських часів, яка згідно наукових звітів, наявних у справі, історичної цінності не несе - невідкладно органи влади стали на захист цієї будівлі, щоб ніби-то зберегти її історичну радянську цінність, замість приведення її у відповідний стан шляхом реконструкції, яка відповідає європейським зразкам та аналогам, що взагалі не було взято до уваги органами влади під час прийняття оскаржуваних рішень.

Залишення об'єкта в існуючому стані, без скасування оскаржуваних рішень фактично могло б привезти до негативних наслідків для всіх учасників: Київ - столиця України, отримав би чергову занедбану будівлю радянських часів, яка поступово розвалюється та занепадає; приватний інвестор втратив би доступ до своєї власності та отримав численні збитки, які ймовірно в подальшому стягував би з держави в судовому порядку; громадяни позбавились би робочих місць та отримання доходів, що можуть бути отримані ними в результаті виконання робіт з реконструкції об'єкту; бюджет не отримав би додаткових податкових надходжень від підприємницької діяльності позивача та його орендарів на цьому об'єкті, після його відновлення; громадськість та активісти не досягли б мети, яку публічно озвучили, оскільки на даний час об'єкт лише занепадає, і при продовженні дії оскаржуваних рішень, не може бути відновлений.

Враховуючи наявні у справі пояснення та публікації, а також аналізуючи дефекти протоколу комісії, інших документів, описані вище, численні висловлювання, наявні у справі про те, що позивач взагалі повинен передати вказану будівлю безкоштовно, вийшовши із права власності в інтересах невизначених осіб, а також терміновість, з якою розглядались заяви громадської організації органами влади, без участі позивача, порушення Порядку при прийнятті рішення та аналізі документів, які подавались громадськістю, у суду наявні обґрунтовані сумніви в об'єктивності та неупередженості описаних вище процесів, та їх вчинення саме в інтересах громадськості, а не ймовірних інших зацікавлених осіб, що є неприпустимим в правовій державі, яка обрала європейський шлях розвитку та відповідні цінності.

Відтак, виходячи з викладеного вище в сукупності, суд приходить до висновку, що оскаржувані накази Департаменту охорони культурної спадщини виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) № 46 від 29 липня 2021 року, яким до Переліку об'єктів культурної спадщини м. Києва занесено оранжерею, навчально-методичний павільйон «КВІТИ УКРАЇНИ», розташовану за адресою м. Київ, вул. Січових Стрільців, 49 та Міністерства культури та інформаційної політики № 625 від 06 серпня 2021 року, яким «оранжерею, навчально-методичний павільйон «КВІТИ УКРАЇНИ» по вул. Січових Стрільців, 49 у м. Києві» внесено до Державного реєстру нерухомих пам'яток України як пам'ятку архітектури, монументального мистецтва місцевого значення (охоронний № 3065-Кв) - є протиправними та такими, що підлягають скасуванню.

Аналізуючи вищевикладене та надані докази у їх сукупності, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог.

Інші доводи та аргументи учасників не спростовують висновків суду.

Відповідно до статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені судом, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

При цьому, суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.

При цьому, зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах «Салов проти України» (заява № 65518/01; від 06 вересня 2005 року; пункт 89), «Проніна проти України» (заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v.Spain) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29).

Згідно з частиною 1 статті 9, статті 72, частин 1, 2, 5 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Якщо учасник справи без поважних причин не надасть докази на пропозицію суду для підтвердження обставин, на які він посилається, суд вирішує справу на підставі наявних доказів.

Відповідно до частини 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Як вбачається з наявних у матеріалах справи платіжних доручень № 1039 від 14 вересня 2021 року та № 1062 від 28 жовтня 2021 року, позивачем під час звернення до суду було сплачено судовий збір у загальному розмірі 6 810,00 грн. Відтак, враховуючи розмір задоволених позовних вимог, суд присуджує на користь позивача судові витрати у розмірі 6 810,00 грн, за рахунок бюджетних асигнувань кожного з відповідачів, з урахуванням змісту позовних вимог, наступним чином, з Міністерства культури та інформаційної політики України у розмірі 4 540,00 грн, з Департаменту охорони культурної спадщини Виконавчого органу Київської міської ради (Київська міська державна адміністрація) у розмірі 2 270,00 грн.

На підставі вище викладеного, керуючись статтями 2, 6-10, 72-77, 90, 139, 241-246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

В И Р І Ш И В:

1. Адміністративний позов товариства з обмеженою відповідальністю «КВІТИ УКРАЇНИ» до Міністерства культури та інформаційної політики України, Департаменту охорони культурної спадщини Виконавчого органу Київської міської ради (Київська міська державна адміністрація), третя особа без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - громадська організація «МАПА РЕНОВАЦІЇ», за участю - Київської міської прокуратури про визнання протиправними та скасування припису та наказів - задовольнити.

2. Визнати протиправним та скасувати винесений 13 липня 2021 року Міністерством культури та інформаційної політики України припис № 801/6.11.6 про припинення проведення будівельних робіт на об'єкті «Реконструкція цілісного майнового комплексу з надбудовою для розміщення офісного центру з підземним паркінгом по вул. Січових Стрільців, буд. 49 у Шевченківському районі м. Києва».

3. Визнати протиправним та скасувати наказ Департаменту охорони культурної спадщини № 46 від 29 липня 2021 року.

4. Визнати протиправним та скасувати наказ Міністерства культури та інформаційної політики № 625 від 06 серпня 2021 року.

5. Стягнути на користь товариства з обмеженою відповідальністю «КВІТИ УКРАЇНИ» (адреса: 04053, місто Київ, вулиця Січових Стрільців, будинок 49, код ЄДРПОУ 16288397) понесені судові витрати по сплаті судового збору в розмірі 4 540,00 грн (чотири тисячі п'ятсот сорок гривень нуль копійок) за рахунок бюджетних асигнувань Міністерства культури та інформаційної політики України (адреса: 01601, місто Київ, вулиця Івана Франка, будинок 19, код ЄДРПОУ 43220275).

6. Стягнути на користь товариства з обмеженою відповідальністю «КВІТИ УКРАЇНИ» (адреса: 04053, місто Київ, вулиця Січових Стрільців, будинок 49, код ЄДРПОУ 16288397) понесені судові витрати по сплаті судового збору в розмірі 2 270,00 грн (дві тисячі двісті сімдесят гривень нуль копійок) за рахунок бюджетних асигнувань Департаменту охорони культурної спадщини Виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) (адреса: 04070, місто Київ, вулиця Спаська, будинок 12, код ЄДРПОУ 42475311).

Рішення набирає законної сили в порядку, визначеному статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України, після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України, протягом тридцяти днів, з дня складання повного тексту рішення.

Суддя Н.В. Клочкова