Постанова
від 31.10.2023 по справі 640/30303/21
ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУДСправа № 640/30303/21 Суддя (судді) першої інстанції: Клочкова Н.В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31 жовтня 2023 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

Головуючого судді Файдюка В.В.

суддів: Мєзєнцева Є.І.

Собківа Я.М.

При секретарі: Масловській К.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційні скарги Громадської організації «Зберегти Квіти України», Громадської організації «Мапа Реновації», Міністерства культури та інформаційної політики України, Департаменту охорони культурної спадщини Виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), Київської міської прокуратури на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 02 грудня 2022 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Квіти України» до Міністерства культури та інформаційної політики України, Департаменту охорони культурної спадщини Виконавчого органу Київської міської ради (Київська міська державна адміністрація), третя особа без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Громадська організація «Мапа Реновації», третя особа без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідачів Громадська організація «Зелена Хвилина», за участю Київської міської прокуратури, про визнання протиправними та скасування припису та наказів, -

В С Т А Н О В И В :

Приватне акціонерне товариство «Квіти України» (далі - ПрАТ «Квіти України) звернулося до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Міністерства культури та інформаційної політики України (далі - відповідач 1, МКІП), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача Департамент охорони культурної спадщини Виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), в якому просило визнати протиправним та скасувати винесений 13.07.2021 Міністерством культури та інформаційної політики України припис № 801/6.11.6 про припинення проведення будівельних робіт на об`єкті «Реконструкція цілісного майнового комплексу з надбудовою для розміщення офісного центру з підземним паркінгом по вул. Січових Стрільців, буд. 49 у Шевченківському районі м. Києва».

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 09.11.2021 відкрито провадження у справі №640/30303/21.

Крім того, Приватне акціонерне товариство «Квіти України» звернулося до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Міністерства культури та інформаційної політики України, Департаменту охорони культурної спадщини Виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) (далі - відповідач 2, Департамент), в якому просило:

- визнати протиправним та скасувати наказ Департаменту охорони культурної спадщини № 46 від 29.07.2021;

- визнати протиправним та скасувати наказ Міністерства культури та інформаційної політики № 625 від 06.08.2021.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 29.11.2021 відкрито провадження у справі №640/26374/21.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 03.12.2021 об`єднано в одне провадження адміністративні справи № 640/26374/21 та № 640/30303/21 та присвоєно об`єднаній адміністративній справі загальний № 640/30303/21.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилався на те, що ані земельна ділянка з кадастровим номером 8000000000:91:166:002 за адресою вул. Січових Стрільців, буд. 49 у Шевченківському районі м. Києва, яка відповідно до договору на право тимчасового користування землею на умовах оренди від 28.12.1998 надана ПрАТ «Квіти України» в тимчасове довгострокове користування на умовах оренди строком на 49 років для експлуатації та обслуговування будівлі, ані Цілісний майновий комплекс, що належить на праві приватної власності ПрАТ «Квіти України» за цією ж адресою, станом на 13.07.2021 не обліковувалися у вказаному реєстрі, а отже не були пам`яткою архітектури та об`єктом культурної спадщини.

Також позивач вказував на те, що станом на момент винесення оскаржуваного припису межі історичних ареалів міста Києва, як того вимагають положення Закону України «Про охорону культурної спадщини» з урахуванням підзаконних актів, належним чином не затверджені, що свідчить про відсутність правових підстав вважати, що цей об`єкт знаходиться у межах історичного ареалу міста Києва, що підтверджується численною та сталою судовою практикою Верховного Суду, правові висновки якого є обов`язковими для суду першої інстанції. У зв`язку з викладеним зазначив, що твердження відповідача щодо необхідності отримання дозволів та погоджень на реконструкцію будівлі є безпідставними.

Позивач наголошував, що генеральним підрядником на підставі зареєстрованого повідомлення здійснювалися виключно підготовчі будівельні роботи на об`єкті, а не будівельні роботи, які заборонили посадові особи Міністерства культури та інформаційної політики України в оскарженому приписі. Відтак, за твердженнями позивача, що він діяв в рамках дозволеного виду робіт, не порушуючи жодних встановлених законодавством норм, отримавши всі необхідні для цього дозвільні документи.

Крім того, позивач зауважував, що в оскаржуваному приписі Міністерства культури та інформаційної політики України не вказано, відсутність яких саме дозволів та погоджень стали підставою для його винесення. До того ж, за позицією позивача, перевірка проведена відповідачем 1 без дотримання жодних вимог Закону України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності».

В обґрунтування безпідставності наказів Департаменту охорони культурної спадщини № 46 від 29.07.2021 та Міністерства культури та інформаційної політики № 625 від 06.08.2021 позивач зазначив, що вони прийняті без урахування його на участь у процесі прийняття рішень та з порушенням норм, які регламентують питання охорони культурної спадщини.

Наголосив, зокрема, на тому, що рішення про внесення об`єкту до Переліку об`єктів культурної спадщини не оформлене у вигляді розпорядження Голови Київської міської державної адміністрації, як це передбачено пунктом 4 розділу II Порядку № 158, та не містить передбаченого вказаним пунктом підпису, що в свою чергу свідчить про те, таке рішення взагалі не зумовлює виникнення правових підстав для внесення об`єкту до згаданого переліку та не може слугувати підставою для надання такому об`єкту статусу щойно виявленого об`єкту культурної спадщини.

Також, позивач зауважив, що облікову документацію створено з порушенням порядку, некомпетентними особами на замовлення некомпетентної установи, за відсутності правових підстав, на підставі помилкових, науково необґрунтованих, заангажованих висновків неуповноважених осіб, що свідчить про неприпустимість врахування викладених в зазначеній документації висновків під час вирішення питання про доцільність включення об`єкту до Державного реєстру нерухомих пам`яток України місцевого значення.

Окремо позивач підкреслив, що протокол засідання Експертної комісії від 22.07.2021 не містить обґрунтування прийнятого рішення, саме засідання проведено у дистанційному режимі, а такий формат наразі унеможливлює з`ясування наявності кворуму, а також момент підписання протоколу засідання всіма членами Експертної комісії, а також їхньої обізнаності відносно змісту облікової документації та наявності у них необхідної кваліфікації для оцінки Облікової документації. До того ж, за твердженням позивача, указаний протокол містить грубі дефекти і суперечності щодо складу присутніх осіб та осіб, що в подальшому його підписали.

Крім іншого, позивач наполягав на невідповідності критеріям для визначення пам`яткою культурної спадщини належної йому на праві власності будівлі, оскільки немає документальних свідчень, зокрема, історичних та літературних джерел, літературних творів видатних авторів про вагомі історичні події в місті Києві, його етапи розвитку або життя та діяльність відомих осіб, що є носіями важливої історичної інформації і пов`язані з об`єктом, який до того ж жодним чином не мав впливу на соціальний, економічний, науковий та культурний розвиток міста Києва, про що свідчать літературні та архівні джерела. У розвиток цієї думки позивач зауважував, що на сьогоднішній день будівля не зберегла своєї автентичності, оскільки її внутрішнє оздоблення та конструктивні частини було неодноразово переобладнано, зокрема, відсутні з незрозумілих підстав зазначені в обліковій документації гвинтові сходи в приміщенні атріуму, вітражі виставкового приміщення відкритого в атріум, вітражі на сходах вхідної групи, латунні світильники, з круглими скляними плафонами в інтер`єрі двосвітного простору виставкової зали.

За твердженнями позивача, посилання осіб в обліковій документації на те, що забудова на вулиці Січових Стрільців та вулиці Гоголівської є об`єктом унікальним твором архітектури є безпідставним та не ґрунтується на дійсних обставинах, оскільки, забудова вказаних вулиць не має охоронного статусу, складається з різноманітних об`єктів, що побудовані у різних стилях та у різний час (в тому числі - нещодавній), а будь-які дані щодо унікальності подібної забудови об`єктивно відсутні, що свідчить про відсутність підстав вважати, що цілісний майновий комплекс «Квіти України» є унікальним радянським об`єктом, виходячи з унікальності вуличної забудови, через саму відсутність унікальності забудови вулиці Січових Стрільців та вулиці Гоголівської.

Крім того, позивач зауважив, що висновок авторів облікової документації про те, що об`єкт є витвором відомого архітектора, який мав вплив на розвиток культури міста Києва, є суто суб`єктивним, зробленим без наведення жодних доказів і підстав, а викладений в обліковій документації висновок про те, що об`єкт «потребує беззастережної зміни користувача» грубо порушує права власника (позивача).

Окрім наведеного позивач посилався на те, що висновки щодо необхідності повернення об`єкту первісного функціонального призначення порушують вимоги Закону України «Про охорону культурної спадщини», яким передбачені охорона і збереження об`єктів культурної спадщини, однак не передбачено відновлення та/або примушення приватних власників до відновлення колись існуючих об`єктів.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 10.02.2022 залучено Громадську організацію «Мапа Реновації» до участі у справі в якості третьої особи без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача (далі - третя особа 1, ГО «Мапа Реновації»).

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 10.05.2022 Приватне акціонерне товариство «Квіти України» замінено правонаступником - Товариством з обмеженою відповідальністю «Квіти України» (далі - позивач, ТОВ «Квіти України»).

Крім того, ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 15.07.2022 залучено до участі у справі Київську міську прокуратуру.

Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 02.12.2022 позов задоволено повністю.

При цьому суд першої інстанції виходив з того, що наявними у матеріалах справи документами підтверджується, що на об`єкті проводилися саме підготовчі, а не будівельні роботи. Такі роботи здійснювалися на підставі зареєстрованого повідомлення про початок виконання підготовчих будівельних робіт, що свідчить про виконання позивачем законодавчих вимог для початку проведення саме підготовчих будівельних робіт. Відтак, вимоги оскаржуваного припису Міністерства культури та інформаційної політики України про припинення будівельних робіт є необґрунтованими, оскільки відповідачем 1 належними і допустимими доказами не доведено, що будівельні роботи взагалі виконувалися позивачем.

Крім того, суд з посиланням на ряд позицій Верховного Суду зазначив, що в установленому порядку межі історичного ареалу у місті Києві не були затверджені належним чином, що свідчить про відсутність у позивача обов`язку з отримання у відповідача 1 дозволу на проведення земляних робіт, адже земельна ділянка не знаходиться у межах історичного ареалу міста Києва.

Окремо суд підкреслив, що в оскаржуваному приписі Міністерства культури та інформаційної політики України відсутня конкретизація дій, які має вчинити ТОВ «Квіти України» для усунення порушення вимог законодавства. А сам припис взагалі прийнятий без наявних на те правових підстав, оскільки перевірка дотримання позивачем вимог законодавства у сфері охорони культурної спадщини проведена без дотримання жодних вимог Закону України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності».

Визнаючи протиправними та скасовуючи наказ Департаменту охорони культурної спадщини виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) № 46 від 29.07.2021 та наказ Міністерства культури та інформаційної політики України № 625 від 06.08.2021, суд першої інстанції наголосив, що до статутних завдань ГО «Мапа Реновації» не належать питання охорони культурної спадщини, що свідчить про перебування цього об`єднання громадян поза межами кола осіб, які можуть бути ініціатором розгляду питань занесення об`єкта культурної спадщини до відповідного реєстру.

Суд підкреслив, ГО «Мапа Реновації» не надала докази на підтвердження факту, що остання проводить фундаментальні наукові дослідження, а відтак прийшов до висновку, що вона не здійснює наукову діяльність та не є науковою установою у відповідності до приписів чинного законодавства, адже не відповідає необхідним для цього критеріям. Відтак, за висновками суду, ГО «Мапа Реновації» не була наділена повноваженнями на розробку облікової документації та не мала права бути її розробником, що безпідставно не було враховано Міністерством культури та інформаційної політики України.

Крім того, підкреслив, що у складі осіб, залучених ГО «Мапа Реновації» до підготовки облікової документації, діяв кандидат історичних наук зі спеціальності музеєзнавство, пам`яткознавство ОСОБА_1 , яким здійснено оцінку автентичності та цінності об`єкта з археологічного, естетичного, етнологічного, історичного, архітектурного, мистецького, наукового, художнього погляду, однак він не є фахівцем в галузі архітектури. У складі таких осіб діяв також архітектор ОСОБА_2, яка не мала наукового ступеню кандидата наук або доктора наук. Викладене, на переконання суду першої інстанції, додаткового підтверджує, що облікова документація була створена та підписана особами, які не відповідають вимогам чинного законодавства для вчинення таких дій.

Поряд з викладеним, суд наголосив, що акт стану обстеження, датований 19.07.2021, не може вважатися належним документом, який підтверджує стан будівлі по вул. Січових Стрільців, 49 в Шевченківському районі міста Києва, оскільки складений особами, які не мають на це відповідних повноважень, без присутності власника будівлі і посадової особи органу охорони культурної спадщини, повноваження якого поширюються на територію розміщення відповідного об`єкта.

За таких обставин суд першої інстанції прийшов до висновку, що Міністерство культури та інформаційної політики України, отримавши на розгляд облікову документацію, розроблену ГО «Мапа Реновації», вийшло за межі своїх повноважень, оскільки не мало правових підстав розглядати вказані документи на засіданні експертної комісії, адже облікова документація не відповідала вимогам чинного законодавства, що породжувала у відповідача 1 обов`язок повернути таку облікову документацію ініціатору з обґрунтуванням підстав у строк, що не перевищує 10 робочих днів з дня їх надходження.

Суд першої інстанції також звернув увагу, що Експертна комісія з питань обліку об`єктів культурної спадщини не була уповноважена проводити засідання дистанційно, а протокол її засідання підписаний особами, які не брали у такому засіданні участі взагалі. При цьому всупереч вимог чинного законодавства у протоколі засіданні відсутні обґрунтування прийнятого рішення взагалі.

Окремо судом в ході розгляду цієї справи було досліджено питання відповідності (невідповідності) цілісного майнового комплексу загальною площею 3 139,9 кв м, розташованого за адресою: м. Київ, вул. Січових Стрільців, 49, критеріям, за наявності яких об`єкт визнається пам`яткою, за результатами якого суд першої інстанції прийшов до висновку, що він не може належати до пам`яток, будівля перебуває в аварійному стані та громадські організації і відповідачі перешкоджали позивачу запобігти її подальшому руйнуванню, чим також і позбавили його права на мирне володіння майном.

Не погоджуючись із вказаним судовим рішенням, Київською міською прокуратурою подано апеляційну скаргу, в якій остання просить скасувати рішення суду першої інстанції через порушення норм матеріального та процесуального права та прийняти нову постанову про відмову в задоволенні адміністративного позову в повному обсязі.

В обґрунтування своїх доводів зазначає, що Міністерство культури та інформаційної політики України є спеціально уповноваженим органом охорони культурної спадщини, який має повноваження на здійснення контролю за виконанням законодавства щодо охорони культурної спадщини, має право безумовного доступу до об`єктів культурної спадщини та зон їх охорони, історичних ареалів населених місць них та видання приписів в разі встановлення порушення законодавства про охорону культурної спадщини. Предметом перевірки державного нагляду у сфері охорони культурної спадщини є виключно стан утримання, збереження об`єкта культурної спадщини від пошкодження, руйнування та знищення безвідносно до суб`єкту, який порушує законодавство у сфері охорони культурної спадщини. Контроль у сфері охорони культурної спадщини не є сферою застосування Закону України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності» і Міністерство культури та інформаційної політики України не є органом державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності.

Наголошує на неврахуванні судом першої інстанції розташування земельної ділянки по вул. Січових Стрільців, 49 у Шевченківському районі міста Києва у межах історичного ареалу міста, що підтверджується наявними у матеріалах справи доказами.

Підкреслює, що в силу вимог Законів України «Про регулювання містобудівної діяльності» та «Про охорону культурної спадщини» ТОВ «Квіти України» до початку здійснення підготовчих робіт мало б розробити та затвердити проектну документацію на проведення реконструкції, отримати її погодження відповідного органу охорони культурної спадщини, проте, як вбачається з матеріалів справи, товариством станом на 13.07.2022 цього здійснено не було.

Крім того, апелянт вказує, що проектом підготовчих робіт, розробленим на замовлення товариства, не передбачено демонтажу або знесення будівлі, чи окремих її елементів, а отже вказані дії проводилися товариством всупереч вимог містобудівного та пам`яткоохоронного законодавства. Разом з тим, як зазначає Київська міська прокуратура, суд вказаним обставинам належної оцінки не надав, у зв`язку з чим дійшов помилкового висновку про те, що проведені товариством підготовчі роботи здійснювалися з дотриманням вимог законодавства.

Апелянт поряд з іншим наголошує, що суд не дослідив зміст статуту ГО «Мапа Реновації», у зв`язку з цим прийшов до помилкового висновку, що останнє не може бути ініціатором розгляду питання занесення об`єкта культурної спадщини до реєстру. Крім того, за твердженням Київської міської прокуратури, ОСОБА_1 як кандидат історичних наук із спеціальністю «музеєзнавство, пам`яткознавство» мав право здійснювати оцінку автентичності та цінності об`єкта, а також складати і підписувати історичну довідку, оскільки для цього спеціалізація за напрямком архітектура не вимагається. У зв`язку з цим апелянт зауважив, що підписання історичної довідки додатково іншою особою не зумовлює її недійсність.

Поряд з викладеним апелянт підкреслює, що розробником облікової документації було виконано обов`язок з інформування власника про час та місце обстеження будівлі, а чинне законодавство не встановлює обмежень для Експертної комісії з питань обліку об`єктів культурної спадщини проводити засідання в онлайн форматі.

Окремо Київська міська прокуратура наголосила на необґрунтованості висновків суду про те, що оранжерея не є пам`яткою архітектури та монументального мистецтва, оскільки це спростовується наявними у матеріалах справи документами, надання оцінки цим обставинам взагалі перебуває поза межами компетенції суду, а чинне законодавство передбачає можливість вилучення пам`ятки з реєстру виключно у разі повного її руйнування.

Також, не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, Департаментом охорони культурної спадщини Виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) подано апеляційну скаргу, в якій останній просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нову постанову про відмову в задоволенні адміністративного позову.

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що судом першої інстанції не було враховано, що, приймаючий оскаржуваний наказ від 29.07.2021 №46, у Департаменту не було правових підстав для відмови в занесені вищевказаного об`єкту до Переліку об`єктів культурної спадщини міста Києва, оскільки відповідно до норм Порядку №158, в занесенні об`єкта може бути відмовлено у разі неподання документів, передбачених пунктом 3 розділу II Порядку, або відсутності в історичній довідці обґрунтувань автентичності об`єкта, його цінності з археологічного, естетичного, етнологічного, історичного, архітектурного, мистецького, наукового чи художнього погляду. Разом з тим, наявні у матеріалах справи докази свідчать про направлення відповідачем 1 до відповідача 2 всіх необхідних документів для прийняття оскаржуваного у цій справі наказу Департаменту.

Окремо апелянт наголосив на неврахуванні судом першої інстанції норм Конвенції про охорону архітектурної спадщини Європи від 03.10.1985.

Крім того, апеляційну скаргу подано Міністерством культури та інформаційної політики України, яке просить скасувати його в частині позовних вимог до МКІП та ухвалити нове, яким у задоволенні позову до відповідача 1 відмовити повністю.

В обґрунтування своїх доводів зазначає, що рішення суду першої інстанції було прийнято без повного та всебічного з`ясування всіх обставин по справі, без урахування доказів, які були наданні Міністерством на підтвердження своєї позиції, висновки суду першої інстанції не відповідають обставинам справи, наслідком чого є ухвалення рішення з порушенням норм матеріального права, яке підлягає скасуванню судом апеляційної інстанції.

Зазначає, що правомірною підставою для занесення вказаної пам`ятки до Реєстру було подання ГО «Мапа Реновації» від 20.07.2021 у відповідності до пункту «б» частини першої статті 14 Закону України «Про охорону культурної спадщини». Зазначена документація відповідала розділу III Порядку №158 та відповідно до пункту 3 розділу IV цього Порядку у строк, що не перевищує 14 днів була розглянута на засіданні Експертної комісії з питань обліку об`єктів культурної спадщини 22.07.2021.

Наголошує, що у зв`язку з прийняттям постанови Кабінету Міністрів України від 09.12.2020 № 1236 «Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби СОVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» засідання Експертної комісії з питань обліку об`єктів культурної спадщини від 22.07.2021 було проведено в онлайн форматі, щодо чого законодавча заборона відсутня.

Підкреслює, що станом на момент винесення припису за результатами перевірки електронної бази даних документообігу МКІП встановлено, що погоджень проектної документації, а також дозволів на проведення будь-яких робіт за вказаною адресою центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони культурної спадщини, не надавалося, у той час як земельна ділянка за адресою: м. Київ, вул. Січових Стрільців, 49, заходиться у межах історичного ареалу міста Києва.

Окрім наведеного зауважує, що відповідачем 1 не здійснювався захід контролю щодо позивача, що унеможливлює поширення на спірні правовідносини положень Закону України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності».

11.01.2023 від Громадської організації «Зберегти Квіти України» як особи, яка не брала участі у справі, до Шостого апеляційного адміністративного суду надійшла апеляційна скарга, в якій останнє просить скасувати рішення суду першої інстанції повністю та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

Представник ГО «Зберегти Квіти України» зазначає, що 12.07.2021 фасад будівлі «Квіти України» разом із заскленням почали руйнувати за допомогою будівельного крану. При цьому, проект підготовчих робіт не містив такого виду підготовчих робіт, як демонтаж чи знесення будівель чи споруд або їх частин. З метою сприяння у захисті, відновленні та збереженні цілісності будівлі «Оранжерея, навчально-методичний павільйон «Квіти України», авторства архітектора Миколи Левчука, за адресою вул. Січових Стрільців, 49, 18.08.2022 була зареєстрована Громадська організація «Зберегти Квіти України».

Скаржник вважає, що рішення Окружного адміністративного суду міста Києва у цій справі прийняте з порушенням вимог КАС України, оскільки суд при вирішенні справі допустив неправильну оцінку доказів та фактичних обставин справи та неправильно застосував норми матеріального та процесуального права, а саме:

- суд перебрав на себе повноваження щодо вирішення питань, які законодавством не віднесенні до його компетенції, а саме дав самостійну оцінку будівлі «Квіти України» з архітектурного, історичного, ідеологічного, містобудівного погляду;

- суд першої інстанції не звернув уваги на той факт, що відсутність погодження проекту реконструкції будівлі «Квіти України» порушує межі і режими використання зон охорони пам`ятки архітектури та містобудування місцевого значення «Житловий будинок» на вулиці Січових Стрільців № 47 , що є сусідньою з будівлею «Квіти України»;

- суд неправильно визначив статус ГО «Мапа Реновації», а саме помилково встановив, що вона не мала права розробляти облікову документацію для будівлі «Квіти України», оскільки не є науковою установою;

- суд не врахував неможливості проведення підготовчих будівельних робіт без затвердженої проектної документації.

Зазначає, що вказане рішення суду скасовує охоронний статус будівлі «Квіти України», збереження якої є основною метою діяльності ГО «Зберегти Квіти України», а тому апелянт вважає, що суд вирішив питання про його права, свободи, інтереси та (або) обов`язки. У зв`язку з цим, апелянт подає апеляційну скаргу на рішення суду першої інстанції на підставі ст. 293 КАС України.

Також 13.01.2023 до Шостого апеляційного адміністративного суду надійшла апеляційна скарга Громадської організації «Мапа Реновацій», в якій остання просить скасувати рішення суду першої інстанції повністю та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

В обґрунтування своєї позиції зазначає, що суд першої інстанції розглянув справу у спрощеному позовному провадженні, хоча справа підлягала розгляду в загальному позовному провадженні, і такий розгляд тривав більше одного року.

Підкреслює, що суд першої інстанції неправильно застосував норми матеріального права щодо права позивача здійснювати підготовчі і будівельні роботи; щодо здійснення відповідачем 1 охоронного заходу відповідно до положень Закону України «Про охорону культурної спадщини»; щодо відсутності в ГО «Мала Реновації» права бути розробником документації; щодо відсутності в ОСОБА_1 та ОСОБА_2 повноважень підписувати облікову документацію; щодо невідповідності акту стану обстеження законодавству України; щодо невідповідності протоколу засідання Експертної комісії з питань обліку об`єктів культурної спадщини вимогам чинного законодавства; щодо наявності у суду повноважень встановлювати невідповідність будівлі «Квіти України» критеріям пам`ятки культурної спадщини; щодо юридичності спору про позбавлення будівлі «Квіти України» статусу об`єкту культурної спадщини та пам`ятки культурної спадщини.

Крім того, 15.03.2023 до суду апеляційної інстанції від представника Громадської організації «Зелена Хвилина» надійшла заява про приєднання до апеляційних скарг. Так, представник просив залучити ГО «Зелена Хвилина» до розгляду справи № 640/30303/21 в рамках апеляційного провадження, в якості третьої особи без самостійних вимог на стороні відповідачів.

Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 18.09.2023 залучено Громадську організацію «Зелена Хвилина» (далі - третя особа 2, ГО «Зелена Хвилина») до розгляду справи №640/30303/21 в рамках апеляційного провадження в якості третьої особи без самостійних вимог на стороні Міністерства культури та інформаційної політики України, Департаменту охорони культурної спадщини Виконавчого органу Київської міської ради (Київська міська державна адміністрація).

У відзиві на апеляційну скаргу Київської міської прокуратури ТОВ «Квіти України» просить залишити її без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін. В обґрунтування своїх доводів зазначає, що Київська міська прокуратура взагалі не набула права на подання цієї апеляційної скарги, адже не обґрунтувала підстав необхідності представництва інтересів держави в суді. Наголошує, що апелянтом не надано доказів належності входження земельної ділянки станом на 13.07.2021 до історичного ареалу міста Києва. Підкреслює, що суд правильно вказав на порушення МКІП положень Закону України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності», оскільки іншого порядку перевірки чинне законодавство не містить. Стверджує, що суд обґрунтовано зазначив про можливість проведення підготовчих робіт до затвердження проектної документації, і такі роботи проводилися позивачем у відповідності до вимог чинного законодавства, а питання дотримання вимог містобудівного законодавства до компетенції відповідача 1 не належить. Окремо зауважує, що ГО «Мапа Реновації» не може бути розробником облікової документації з огляду на відсутність в останньої статусу наукової установи, а ОСОБА_2 , не маючи відповідного наукового ступеня, не вправі бути співавтором історичної довідки. Підкреслює, що судом на підставі наявних у матеріалах справи документів зроблено обґрунтований висновок про те, що будівля не містить ознак відповідності пам`ятки архітектури, не втручаючись при цьому у дискреційні повноваження інших органів. Також зазначає, що Експертна комісія з питань обліку об`єктів культурної спадщини не мала права проводити 22.07.2021 засідання у дистанційному форматі, що викликає сумнів у проведенні такого засіданні взагалі.

У відзиві на апеляційну скаргу Міністерства культури та інформаційної політики України ТОВ «Квіти України» просить залишити її без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін. В обґрунтування своїх доводів позивач наводить мотиви, які частково збігаються із змістом відзиву на апеляційну скаргу Київської міської прокуратури (за виключенням аргументів щодо неможливості подання прокуратурою апеляційної скарги). Крім того, зазначає, що МКІП, встановивши невідповідність облікової документації встановленим вимогам, було зобов`язане повернути її ініціатору, а не приймати рішення про занесення об`єкта до Реєстру. Вказує, що в акті стану збереження були відсутні підписи власника будівлі та представника Департаменту, що свідчить про невідповідність цього документа вимогам чинного законодавства та неможливість його врахування і розгляду відповідачем 1. Звертає увагу, що норми Порядку №158 зобов`язували Експертну комісію навести обґрунтування прийнятого рішення у протоколі засідання, чого зроблено не було. Підкреслює, що у ПрАТ «Квіти України» не виникало обов`язку з отримання дозволу МКІП на виконання будівельних робіт і погодження проекту архітектурних перетворень з огляду на неналежність земельної ділянки до історичного ареалу міста Києва.

У відзиві на апеляційну скаргу ГО «Мапа Реновації» ТОВ «Квіти України» просить залишити її без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін. В обґрунтування своїх доводів зазначає, що процесуальний закон не містить застережень щодо неможливості розгляду цієї справи судом першої інстанції за правилами спрощеного позовного провадження, а належних і допустимих доказів існування значного суспільного інтересу щодо цієї справи апелянтом не надано. До того ж зауважує, що ГО «Мапа Реновації» не подавало до суду першої інстанції клопотання про розгляд справи у порядку загального позовного провадження. Крім іншого, підкреслює, що ініціювання виключення пам`ятки з Реєстру у спірному випадку не буде належним способом захисту порушених прав особи з огляду на те, що її включено до такого Реєстру незаконно. Інша частина аргументів відзиву на апеляційну скаргу за своєю суттю відтворює позицію позивача щодо спірних питань, викладену у відзивах на апеляційну скаргу Київської міської прокуратури та МКІП.

У відзиві на заяву Громадської організації «Зелена Хвилина» про приєднання до апеляційної скарги ТОВ «Квіти України» зазначає, що рішення у цій справі жодним чином не стосується прав та обов`язків цієї громадської організації, у заяві відсутні відомості, до чиїх саме апеляційних скарг приєднується ГО «Зелена Хвилина», а відтак остання є формальною та зумовлена на штучне створення «значного суспільного інтересу» довкола цієї справи.

У відзиві на апеляційну скаргу Департаменту ТОВ «Квіти України» просить залишити її без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін. Свою позицію обґрунтовує, зокрема, тим, що відповідач 2, отримавши від МКІП документи, які не були оформлені належним чином, не мав повноважень на внесення об`єкту до Переліку об`єктів культурної спадщини та повинен був повернути їх без розгляду. Крім того, всупереч вимог чинного законодавства, рішення про занесення об`єкта культурної спадщини до Переліку мало прийматися у формі розпорядження голови місцевої державної адміністрації, а не наказу директора Департаменту.

У відзиві на апеляційну скаргу ГО «Зберегти Квіти України» позивач просить залишити її без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін, наголошуючи, що у цієї громадської організації не виникло право на апеляційне оскарження судового рішення з підстав, що нею не доведено порушення прав та інтересів об`єднання громадян. В іншій частині аргументи відзиву на апеляційну скаргу збігають з мотивами, зміст яких було викладено вище.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши доводи апеляційних скарг, матеріали справи, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, суд апеляційної інстанції дійшов висновку щодо наступного.

Як вбачається з матеріалів справи, ТОВ «Квіти України» (правонаступник ПрАТ «Квіти України») є власником нерухомого майна: цілісний майновий комплекс загальною площею 3 139,9 кв м, розташований за адресою: м. Київ, вул. Січових Стрільців, 49, що підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 08.06.2021 №260579953 (т. 1 а.с. 239-241).

16 листопада 2020 року позивачем були отримані Містобудівні умови та обмеження для проектування об`єктів будівництва, зареєстровані Департаментом містобудування та архітектури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) за реєстраційним номером ЄДЕССБ MU01:5194-3570-5824-2147, реєстраційним номером 21188/0/7-1-20, назва об`єкта: «Реконструкція цілісного майнового комплексу з надбудовою для розміщення офісного центру з підземним паркінгом» (т. 1 а.с. 13-18; т. 2 а.с. 145-149).

Крім того, матеріали справи свідчать, що 29.12.2020 ПрАТ «Квіти України» було подано та зареєстровано Департаментом з питань державного архітектурно-будівельного контролю міста Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) повідомлення про початок виконання підготовчих робіт, реєстраційний номер КВ020201229557, Генеральний підрядник - ТОВ «Амбас», замовник - ПрАТ «Квіти України» (т. 1 а.с. 9-12; т. 2 а.с. 152-154).

Судом першої інстанції встановлено, що ПрАТ «Квіти України» листом від 07.06.2021 № 68 звернулося до МКІП з проханням надати дозвіл на проведення земляних робіт по об`єкту: «Реконструкція цілісного майнового комплексу з надбудовою для розміщення офісного центру з підземним паркінгом по вул. Січових Стрільців, 49, у Шевченківському районі м. Києва» (т. 1 а.с. 71-72).

Листом від 19.07.2021 № 825/6.11.1 Міністерством культури та інформаційної політики України було повідомлено ПрАТ «Квіти України», що згідно з актуальними вимогами законодавства у сфері охорони культурної спадщини дозвіл на проведення робіт на території історичного ареалу населеного пункту надається центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони культурної спадщини, на підставі, у тому числі, погодженої у встановленому порядку з відповідним органом охорони культурної спадщини проектної документації. У зв`язку з цим відповідач 1 повідомив позивача, що Міністерство повернеться до розгляду можливості видачі зазначеного дозволу після надання підтвердження погодження в порядку, встановленому законодавством і державними нормами, у тому числі центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони культурної спадщини, проектної документації об`єкта реконструкції (т. 1 а.с. 73).

Матеріали справи свідчать, що на підставі звернення народного депутата України Д. О. Гуріна від 29.06.2021 № 419д9/7-2021/212860 (т. 1 а.с. 74-76) працівниками Міністерства культури та інформаційної політики України 07.07.2021 було проведено візуальне обстеження земельної ділянки по вул. Січових Стрільців, 49 у Шевченківському районі м. Києва та зафіксовано встановлення будівельного паркану, наявність ознак проведення підготовчих будівельних робіт.

Висновки обстеження зафіксовані в акті візуального обстеження на території історичного ареалу м. Києва від 07.07.2021 (т. 1 а.с. 63-64), в якому поряд з іншим зазначено, що за результатами перевірки електронної бази документообігу МКІП встановлено, що станом на момент складання цього акта погоджень проектів будівництва, реконструкцій та дозволів на проведення будь-яких робіт за вказаною адресою центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони культурної спадщини, не надавалося.

У зв`язку з цим в акті зроблено висновок, що здійснення робіт із будівництва на території історичного ареалу міста за відсутності погодженої у встановленому порядку проектної документації та без відповідного дозволу центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони культурної спадщини, містить ознаки порушень ч. 4 ст. 32 Закону України «Про охорону культурної спадщини».

За результатами вказаного обстеження Міністерством культури та інформаційної політики України 13.07.2021 на адресу ПрАТ «Квіти України» винесено припис №801/6.11.6 (т. 1 а.с. 68-69), в якому містилися вимоги:

1. Негайно припинити проведення будь-яких будівельних робіт на об`єкті «Реконструкція цілісного майнового комплексу з надбудовою для розміщення офісного центру з підземним паркінгом по вул. Січових Стрільців, буд. 49 у Шевченківському районі м. Києва», які виконуються в межах історичного ареалу м. Києва (рішення Київської міської ради від 28.03.2002 №370/1804 «Про затвердження Генерального плану м. Києва та проекту планування його приміської зони на період до 2020 року») з порушенням вимог частини четвертої статті 32 Закону України «Про охорону культурної спадщини» без відповідних погоджень та дозволів центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони культурної спадщини;

2. Вжити заходів із приведення діяльності у відповідність до вимог законодавства у сфері охорони культурної спадщини;

3. Надати пояснення по суті викладених у п. 1 зазначеного Припису фактів порушення законодавства про охорону культурної спадщини.

Поряд з іншим, матеріали справи свідчать, що 21.07.2021 ГО «Мапа Реновації» звернулася до Міністра культури та інформаційної політики України із поданням про занесення об`єкта культурної спадщини Оранжереї, навчально-методичного павільйону «Квіти України» (т. 1 а.с. 175).

До цього подання було додано облікову документацію на об`єкт культурної спадщини у складі облікової картки, історичної довідки, графічних матеріалів, акту стану збереження, копій дипломів, витягу з Реєстру речових прав (т. 1 а.с. 183-242).

За результатами розгляду цього подання Експертною комісією з питань обліку об`єктів культурної спадщини ухвалено рішення про те, що об`єкт культурної спадщини «Оранжерея, навчально-методичний павільйон «Квіти України» по вул. Січових Стрільців, 49 у м. Києві відповідає критеріям пам`ятки архітектури, монументального мистецтва та категорії місцевого значення.

Указане рішення оформлено протоколом засідання Експертної комісії з питань обліку об`єктів культурної спадщини в онлайн форматі від 22.07.2021 №5/21 (т. 1 а.с. 176).

Міністерством культури та інформаційної політики України до Департаменту охорони культурної спадщини виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) було надіслано лист від 23.07.2021 № 8590/6.11.7 із обліковою документацією на об`єкт «Оранжерея, навчально-методичний павільйон «Квіти України» по вул. Січових Стрільців, 49 у м. Києві та протокол засідання Експертної комісії з питань обліку об`єктів культурної спадщини від 22.07.2021 №5/21 для внесення зазначеного об`єкта до Переліку об`єктів культурної спадщини (т. 1 а.с. 177).

На підставі, зокрема, ст. 14 Закону України «Про охорону культурної спадщини», розділу IV Порядку обліку об`єктів культурної спадщини, затвердженого наказом Міністерства культури України від 11.03.2013 №158, враховуючи лист МКІП від 23.07.2021 №8590/6.11.7 та протокол засідання Експертної комісії з питань обліку об`єктів культурної спадщини в онлайн форматі від 22.07.2021 №5/21 Департаментом охорони культурної спадщини виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) прийнято наказ від 29.07.2021 №46 «Про занесення об`єктів культурної спадщини до Переліку об`єктів культурної спадщини м. Києва» (т. 1 а.с. 179-180).

Пунктом 1 цього наказу приписано занести до Переліку об`єктів культурної спадщини м. Києва об`єкт згідно з додатком, саме - «Оранжерея, навчально-методичний павільйон «Квіти України» по вул. Січових Стрільців, 49 у м. Києві, що належить ПрАТ «Квіти України», дата утворення 1983-1985 роки, вид - архітектура, монументальне мистецтво, автентичність - збережено (т. 1 а.с. 181-182).

Про прийняття відповідного наказу Департамент повідомив МКІП листом від 29.07.2021 №066-2376 (т. 1 а.с. 178).

У подальшому, відповідно до статей 5, 14 Закону України «Про охорону культурної спадщини», враховуючи рішення засіданні Експертної комісії з питань обліку об`єктів культурної спадщини (протокол від 22.07.2021 №5/2021), розділу IV Порядку обліку об`єктів культурної спадщини, затвердженого наказом Міністерства культури України від 11.03.2013 №158, на підставі подання ГО «Мапа Реновації» від 20.07.2021 (вхідний номер МКІП від 21.07.2021 №21614/20.1-21) Міністерством культури та інформаційної політики України був 06.08.2021 прийнятий наказ № 625, яким занесено до Державного реєстру нерухомих пам`яток України за видом пам`ятки архітектури, монументального мистецтва та категорією місцевого значення об`єкт культурної спадщини «Оранжерея, навчально-методичний павільйон «Квіти України» по вул. Січових Стрільців, 49 у м. Києві, охоронний № 4065-Кв (т. 1 а.с. 245-246).

Не погоджуючись з викладеними вище обставинами та рішеннями суб`єктів владних повноважень, позивач звернувся до суду за захистом своїх прав.

Надаючи правову оцінку обставинам справи, колегія суддів виходить з наступного.

Правові, організаційні, соціальні та економічні відносини у сфері охорони культурної спадщини з метою її збереження, використання об`єктів культурної спадщини у суспільному житті, захисту традиційного характеру середовища в інтересах нинішнього і майбутніх поколінь регулює Закон України «Про охорону культурної спадщини», у преамбулі до якого зазначено, що об`єкти культурної спадщини, які знаходяться на території України, у межах її територіального моря та прилеглої зони, охороняються державою. Охорона об`єктів культурної спадщини є одним із пріоритетних завдань органів державної влади та органів місцевого самоврядування.

За визначеннями, наведеними у статті 1 Закону України «Про охорону культурної спадщини», історичне населене місце - населене місце, яке зберегло повністю або частково історичний ареал і занесене до Списку історичних населених місць України; історичний ареал населеного місця - частина населеного місця, що зберегла старовинний вигляд, розпланування та форму забудови, типові для певних культур або періодів розвитку; об`єкт культурної спадщини - визначне місце, споруда (витвір), комплекс (ансамбль), їхні частини, пов`язані з ними рухомі предмети, а також території чи водні об`єкти (об`єкти підводної культурної та археологічної спадщини), інші природні, природно-антропогенні або створені людиною об`єкти незалежно від стану збереженості, що донесли до нашого часу цінність з археологічного, естетичного, етнологічного, історичного, архітектурного, мистецького, наукового чи художнього погляду і зберегли свою автентичність; історичний ареал населеного місця - частина населеного місця, що зберегла об`єкти культурної спадщини і пов`язані з ними розпланування та форму забудови, які походять з попередніх періодів розвитку, типові для певних культур або періодів розвитку.

Законом України «Про ратифікацію Рамкової конвенції Ради Європи про значення культурної спадщини для суспільства» від 19.09.2013 № 581-VII Україною ратифіковано Рамкову конвенцію Ради Європи про значення культурної спадщини для суспільства.

Відповідно до преамбули до Рамкової конвенції Ради Європи про значення культурної спадщини для суспільства Сторони цієї Конвенції, у тому числі й Україна, наголошуючи, зокрема, на значенні й потенціалі розумного використання культурної спадщини як ресурсу сталого розвитку та якості життя в постійно мінливому суспільстві, посилаючись на різні документи Ради Європи, особливо на Європейську культурну конвенцію (1954 року), Конвенцію про охорону архітектурної спадщини Європи (1985 року), Європейську конвенцію про охорону археологічної спадщини (переглянуту) (1992 року) та Європейську ландшафтну конвенцію (2000 року), домовилась: визнавати індивідуальну та колективну відповідальність стосовно культурної спадщини; наголошувати на тому, що збереження культурної спадщини та її стале використання спрямовані на розвиток людського потенціалу та якості життя; уживати необхідних заходів для застосування положень Конвенції стосовно:

- ролі культурної спадщини у створенні мирного та демократичного суспільства, а також у процесах сталого розвитку культурного різноманіття та сприяння йому;

- найліпшої ефективної реалізації повноважень усіх відповідних громадських, інституційних та приватних учасників (пункти b), c), d) статті 1 Конвенції).

Згідно ст. 5 Рамкової конвенції Ради Європи про значення культурної спадщини для суспільства Сторони зобов`язуються, зокрема: визнавати громадський інтерес до культурної спадщини відповідно до її значення для суспільства; підвищувати цінність культурної спадщини через її виявлення, вивчення, тлумачення, захист, збереження та представлення; сприяти захистові культурної спадщини як важливого фактору для спільних цілей сталого розвитку, культурного різноманіття й сучасної творчості; визнавати цінність культурної спадщини, яка знаходиться на територіях під їхньою юрисдикцією, незалежно від її походження; розробляти інтегровані стратегії для сприяння виконанню положень цієї Конвенції ( пункти a), b), e), f), g) цієї статті Конвенції).

Отже, згідно з вищенаведеними приписами правових норм національного законодавства і положень актів міжнародного права, ратифікованих Україною, культурна спадщина перебуває під охороною закону, а держава забезпечує збереження об`єктів, що становлять культурну цінність, до яких Закон України «Про охорону культурної спадщини» відносить й території, що донесли до нашого часу цінність з археологічного, естетичного, етнологічного, історичного, архітектурного, мистецького, наукового чи художнього погляду і зберегли свою автентичність, зокрема, історичні ареали населених місць.

Збереження об`єктів культурної спадщини, їх охорона, яка полягає, у тому числі, у запобіганні їхньому руйнуванню або заподіянню шкоди, зокрема, у результаті здійснення несанкціонованої господарської діяльності, забезпеченні захисту традиційного характеру середовища в інтересах нинішнього і майбутніх поколінь є одним із пріоритетних та головних завдань органів державної влади та органів місцевого самоврядування.

При цьому Україною взято міжнародне зобов`язання визнавати громадський інтерес до культурної спадщини відповідно до її значення для суспільства, сприяти захистові культурної спадщини як важливого фактору для спільних цілей сталого розвитку, культурного різноманіття й сучасної творчості, визнавати цінність культурної спадщини, яка знаходиться на її території як в цілому, так і у певних населених пунктах - історичних населених містах України.

З метою захисту традиційного характеру середовища населених місць України та на виконання статті 32 Закону України «Про охорону культурної спадщини» постановою Кабінету Міністрів України від 26.07.2001 № 878 затверджено Список історичних населених міст України (міста і селища міського типу), до якого внесено і місто Київ.

Абзацами першим - третім пункту 2 вказаної постанови Уряду України Державному комітетові будівництва, архітектури та житлової політики разом з Радою міністрів Автономної Республіки Крим, обласними, Київською та Севастопольською міськими державними адміністраціями постановлено забезпечити протягом 2001 - 2003 років розроблення та затвердження науково-проектної документації з визначення меж історичних ареалів населених місць, включених до зазначеного Списку.

Судовою колегією встановлено, що 28.03.2002 на IX сесії XXIII скликання Київською міською радою було прийнято рішення № 370/1804 «Про затвердження Генерального плану міста Києва та проекту планування його приміської зони на період до 2020 року».

Норми Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності», Порядку розроблення історико-архітектурного плану населеного пункту, затвердженого наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України від 02.06.2011 № 64, та ДБН Б.2.2-3:2012 не були чинними на час ухвалення вищевказаного рішення Київською міською радою, однак на той час діяли, зокрема, Закон України «Про планування і забудову територій» від 20.04.2000 № 1699-III та Закон України «Про основи містобудування» від 16.11.1992 № 2780-XII.

Відповідно до частин 1, 2 статті 10 Закону України «Про планування і забудову територій» (тут і далі у тексті у редакції, чинній станом на 28.03.2002) планування територій на місцевому рівні забезпечується відповідними місцевими радами та їх виконавчими органами, Київською та Севастопольською міськими державними адміністраціями відповідно до їх повноважень, визначених законом, і полягає у розробленні та затвердженні генеральних планів населених пунктів, схем планування територій на місцевому рівні та іншої містобудівної документації, регулюванні використання їх територій, ухваленні та реалізації відповідних рішень про дотримання містобудівної документації.

Розроблення, погодження та експертиза містобудівної документації провадяться згідно зі встановленими державними стандартами, нормами та правилами в порядку, визначеному законодавством.

За визначенням, наведеним у статті 1 Закону України «Про планування і забудову територій» генеральний план населеного пункту - містобудівна документація, яка визначає принципові вирішення розвитку, планування, забудови та іншого використання території населеного пункту.

Серед основних завдань планування і забудови територій стаття 2 вищезгаданого Закону визначала, зокрема: урахування державних, громадських і приватних інтересів під час планування, забудови та іншого використання територій; визначення і раціональне розташування, в тому числі, історико-культурних та інших територій і об`єктів; визначення територій, що мають особливу історико-культурну цінність, встановлення передбачених законодавством обмежень на їх планування, забудову та інше використання.

За змістом статті 12 Закону України «Про планування і забудову територій» генеральним планом населеного пункту визначаються, окрім іншого: потреби в територіях для забудови та іншого використання; межі функціональних зон, пріоритетні та допустимі види використання та забудови територій; території, які мають будівельні, санітарно-гігієнічні, природоохоронні та інші обмеження їх використання.

При здійсненні планування і забудови територій на місцевому рівні врахування громадських інтересів полягає у визначенні потреби територіальної громади в територіях, необхідних для розташування, утримання об`єктів житлово-комунального господарства, соціальної, інженерно-транспортної інфраструктури, вирішення інших завдань забезпечення сталого розвитку населеного пункту (ч. 1 ст. 18 Закону України «Про планування і забудову територій»).

Правові, економічні, соціальні та організаційні засади містобудівної діяльності в Україні станом на момент затвердження Київською міською радою Генерального плану міста Києва та проекту планування його приміської зони на період до 2020 року визначалися Законом України «Про основи містобудування», який відповідно до преамбули до цього Закону спрямований на формування повноцінного життєвого середовища, забезпечення при цьому охорони навколишнього природного оточення, раціонального природокористування та збереження культурної спадщини.

Збереження пам`яток культурної спадщини у розумінні приписів статті 2 Закону України «Про основи містобудування» є одним з головних напрямів містобудівної діяльності, до яких також належать й планування, забудова та інше використання територій.

Абзацом 5 статті 5 Закону України «Про основи містобудування» встановлено, що при здійсненні містобудівної діяльності повинні бути забезпечені охорона культурної спадщини, збереження традиційного характеру середовища населених пунктів.

Затвердження відповідно до законодавства місцевих містобудівних програм, генеральних планів відповідних населених пунктів, іншої містобудівної документації статтею 12 вищенаведеного Закону віднесено до компетенції сільських, селищних, міських рад у сфері містобудування на їх території.

Станом на момент затвердження Генерального плану міста Києва до 2020 року вимоги до складу, змісту, порядку розроблення, погодження і затвердження містобудівної документації з планування території міст і селищ, зокрема, генеральних планів, встановлювалися ДБН Б.1-3-97 «Склад, зміст, порядок розроблення, погодження та затвердження генеральних планів міських населених пунктів», затверджених наказом Держбуду України 25.09.1997 № 164.

За змістом визначення, наведеного у пункті 1.1 вищевказаних ДБН, генеральний план міста, селища є основним планувальним документом, який встановлює в інтересах населення та з врахуванням державних завдань напрямки і межі територіального розвитку населеного пункту, функціональне призначення і будівельне зонування території, містить принципові рішення, в тому числі, щодо охорони природи та історико-культурної спадщини.

Із змісту приписів пункту 1.3 ДБН Б.1-3-97 вбачається, що матеріали генерального плану використовуються як вихідні дані, у тому числі, при розробленні схем і програм охорони пам`яток історії і культури.

Генеральний план повинен відповідати вимогам щодо збереження історико-культурної спадщини (абзаци перший, восьмий пункту 1.4 ДБН Б.1-3-97).

Згідно положень абзацу 1 пункту 1.5 цих же ДБН генеральний план є комплексним планувальним документом. Його положення базуються на аналізі і прогнозуванні й історико-культурних факторів і орієнтовані виключно на вирішення питань планування території населеного пункту.

Відповідно до підпункту 3.5.1 ДБН Б.1-3-97 в аналітичній частині генерального плану містяться дані, зокрема, про економіко-географічні та соціально-демографічні передумови розвитку, функціонально-планувальні зв`язки з іншими населеними пунктами, адміністративний статус населеного пункту, його історико-культурна спадщина.

У залежності від особливостей населених пунктів (природних, історико-культурних, інженерно-геологічних, планувальних тощо) в складі генерального плану виконуються додаткові матеріали, а саме: історико-архітектурний та історико-містобудівний плани; схеми магістралей міського та зовнішнього транспорту, інженерного обладнання, заходів з інженерної підготовки територій; схема планувальної структури та економіко-містобудівного районування населеного пункту тощо (примітка 1 до таблиці 1 пункту 3.8 ДБН Б.1-3-97).

Схема планувальних обмежень виконується на топографічній основі. На кресленні відображаються території, до яких законодавством та державними нормами встановлені відповідні обмеження на їх використання, зокрема, охоронні зони природних заповідників, пам`яток природи, архітектури, історії і культури та зони регулювання забудови, ландшафтів, які охороняються (підпункт «К» пункту 3.10 ДБН Б.1-3-97).

Підпунктом «й» пункту 3.12 вказаних ДБН також визначено, що на основному кресленні генерального плану вказують існуючий стан та пропозиції щодо архітектурно-планувальної організації і функціонального зонування, використання та забудови територій населеного пункту, а саме природоохоронні, оздоровчі, рекреаційні, історико-культурні території.

Як встановлено пунктом 5.6 ДБН Б.1-3-97 в залежності від умов фінансування генеральний план може виконуватися в один або декілька етапів, на яких здійснюється: - розроблення плану існуючого населеного пункту (опорний план), історико-архітектурного та історико-містобудівного опорних планів, схеми планувальних обмежень, пояснювальної записки (характеристика сучасного стану), концепції генерального плану (при розробленні цього розділу у складі генерального плану).

Дані про матеріали охоронних зон та зон регулювання забудови пам`яток історії і культури, опорні історико-архітектурний та історико-містобудівний плани (за даними управління (відділу) культури, управління містобудування і архітектури держадміністрації органу місцевого самоврядування) включаються й до складу завдання на розробку генерального плану міста, як це передбачено підпунктом «е» пункту 6.2 розділу 6 ДБН Б.1-3-97.

Суд апеляційної інстанції звертає увагу й на положення ДБН 360-92** «Містобудування. Планування і забудова міських і сільських поселень», затверджених наказом Державного комітету України у справах містобудування і архітектури від 17.04.1992 № 44, за правилами пункту 2.5 розділу 1 та пункту 11.7 розділу 11 яких удосконалення і розвиток планувальної структури міста слід пов`язувати з історичною зоною міста, його історико-архітектурним опорним планом і зонами охорони пам`яток історії, культури і природи (розділ 11 «Охорона історичного середовища, пам`яток історії та культури»).

Проекти планування і забудови міст, селищ і сільських поселень з цінною історико-культурною спадщиною можуть виконуватися тільки після відповідних передпроектних досліджень, на основі яких складаються історико-архітектурні плани і проекти зон охорони пам`яток історії та культури цих поселень. Ці документи як обов`язкові входять до складу генеральних планів.

Такі приписи ДБН 360-92** також були чинними станом на момент затвердження Генерального плану міста Києва та проекту планування його приміської зони на період до 2020 року.

Вищевикладені положення законодавства дають підстави для висновку, що Генеральний план міста Києва є основним планувальним документом, який містить принципові рішення, в тому числі, щодо охорони природи та історико-культурної спадщини та повинен відповідати вимогам щодо збереження історико-культурної спадщини.

Ураховуючи особливий правовий статус міста Києва як міста з цінною історико-культурною спадщиною, занесеного до Спису історичних населених міст України, у його складі повинні обов`язково виконуватися додаткові матеріали, а саме: історико-архітектурний та історико-містобудівний плани, у яких з метою захисту традиційного характеру середовища визначаються, зокрема, території, що мають особливу історико-культурну цінність, у тому числі й історичні ареали міста Києва, позначаються межі цих територій у вигляді графічних матеріалів.

Відповідно до розділу 7 «Збереження та охорона історико-культурної спадщини» текстової частини Генерального плану міста Києва до 2020 року, затвердженого рішенням Київської міської ради №370/1804 від 28.03.2002, на історико-містобудівному плані позначено: межі історичних районів та історичних ареалів міста, історико-архітектурних та історико-культурних заповідників.

Графічний матеріал Генерального плану - додаток до Генерального плану міста Києва «Історико-містобудівний опорний план міста», міститься також в загальному доступі в мережі Інтернет.

На підставі вищезазначеного, Судова палата з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду у постанові від 31.01.2023 по справі №640/8728/21 дійшла висновку, що межі історичного ареалу міста Києва були закріплені на нормативному рівні згідно з історико-містобудівним опорним планом міста Києва, який входить до складу «Генерального плану міста Києва» та проекту планування його приміської зони на період до 2020 року».

Верховний Суд у постанові від 21.03.2023 у справі №640/16819/21 зазначив, що Генеральний план міста Києва до 2020 року є нормативно-правовим актом, який офіційно оприлюднено, а історико-архітектурні опорні плани, у яких визначено межі історичних ареалів, є науково-проектною документацією, яка розробляється у складі генеральних планів історичних населених місць, є основою для проектних рішень у генеральних планах та детальних планах територій історичних населених місць. Проекти реконструкції забудови та території історичних ареалів населених пунктів базуються на матеріалах історико-архітектурних опорних планів як науково-проектної документації з визначенням меж та режимів використання зон охорони пам`яток культурної спадщини.

Розробляючи, приймаючи та затверджуючи Генеральний план міста Києва, Київська міська рада діяла як представницький орган місцевого самоврядування (такий статус визначено частиною першою статті 10 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні») та представляла територіальну громаду, здійснювала закріплені за нею повноваження щодо планування території міста від імені громади та в її інтересах, зокрема, у сфері охорони культурної спадщини.

Оскільки Генеральний план міста Києва є нормативно-правовим актом органу місцевого самоврядування з питань планування території населеного пункту, він є обов`язковим для виконання всіма розташованими на відповідній території органами виконавчої влади, об`єднаннями громадян, підприємствами, установами та організаціями, посадовими особами, а також громадянами, які постійно або тимчасово проживають на відповідній території, як це встановлено частиною першою статті 73 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні».

При цьому, та обставина, що межі історичного ареалу міста Києва не були затверджені у порядку, передбаченому статтею 32 Закону України «Про охорону культурної спадщини», не означає, що цей ареал не існує взагалі і що на цю територію не поширюються вимоги законодавства щодо охорони історико-культурної спадщини і встановлені містобудівною документацією планувальні обмеження.

Обов`язковість виконання вимог генерального плану, у складі якого виконано історико-містобудівний план із визначенням меж історичного ареалу міста Києва, а отже і виконання цієї частини генерального плану, виникає у момент його затвердження Київською міською радою. Визначення меж такого ареалу і затвердження історико-архітектурних опорних планів як науково-проектної документації повинно відбуватись до затвердження самого генерального плану.

Прийнята ж на виконання статті 32 Закону України «Про охорону культурної спадщини» постанова Кабінету Міністрів України від 13.03.2002 №318, якою затверджено Порядок визначення меж та режимів використання історичних ареалів населених місць, обмеження господарської діяльності на території історичних ареалів населених місць (надалі - Порядок №318), не набрала чинності станом на момент прийняття рішення Київської міської ради, яким було затверджено Генеральний план міста Києва.

Порядок №318 офіційно опубліковано в Офіційному віснику України 05.04.2002 та в Урядовому кур`єрі 30.04.2002.

В силу вимог абзацу другого пункту 5 розділу IV Тимчасового реґламенту Кабінету Міністрів України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 05.06.2000 №915, Порядок визначення меж та режимів використання історичних ареалів населених місць, обмеження господарської діяльності на території історичних ареалів населених місць набирав чинності не раніше дня його опублікування в Офіційному віснику України, а саме - 05.04.2002.

Під час розгляду справи №640/8728/21 судом касаційної інстанції було установлено, що межі історичного ареалу міста Києва були визначені науково-проектною документацією - «Історико-містобудівний опорний план міста», затвердженою у складі Генерального плану міста Києва та проекту планування його приміської зони на період до 2020 року до набрання чинності вищевказаним Порядком.

Отже, вимога норми абзацу третього частини третьої статті 32 «Про охорону культурної спадщини» щодо визначення у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, меж історичного ареалу міста Києва, не могла бути виконана Київською міською радою з об`єктивних причин, оскільки станом на момент прийняття рішення про затвердження генерального плану міста Києва такий порядок чинності ще не набув.

Більше того, нормами Порядку №318 не вимагалось подання на погодження відповідним органам місцевого самоврядування та затвердження Мінкультури вже існуючих (діючих) і визначених науково-проектною документацією меж історичних ареалів як і не встановлювалось строку для здійснення таких дій.

З огляду на вищезазначене, а також положення статті 32 Закону України «Про охорону культурної спадщини» у сукупності з положеннями Порядку №318 у контексті виникнення спірних правовідносин у справі №640/8728/21, розглянутій Верховним Судом у складі судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду (постанова від 31.01.2023), колегія суддів констатувала, що ці законодавчі приписи необхідно розуміти так:

- обов`язковість виконання вимог генерального плану населеного пункту, у складі якого виконано історико-містобудівний план із визначенням меж історичного ареалу цього населеного пункту, а отже і виконання цієї частини генерального плану, виникає у момент його затвердження;

- незатвердження науково-проектної документації з визначення меж історичного ареалу відповідно до статті 32 Закону України «Про охорону культурної спадщини» не зумовлює автоматично нечинності Генерального плану або його скасування, не нівелює вимоги законодавства стосовно обов`язковості цього документа і врахування його вимог під час провадження містобудівної діяльності;

- незатвердження науково-проектної документації із визначенням меж історичного ареалу відповідно до статті 32 Закону України «Про охорону культурної спадщини» не можуть скасовувати закріпленого на нормативному рівні правового статусу відповідної території як об`єкта культурної спадщини, виводити її з під державної охорони (охорони законом) й порушувати баланс інтересів, досягнутий при затвердженні Генерального плану міста Києва, який розробляється та затверджується в інтересах відповідної територіальної громади з урахуванням державних, громадських та приватних інтересів, є чинним і обов`язковим до виконання, надавати необґрунтовану перевагу приватним інтересам над громадським інтересом територіальної громади міста Києва до культурної спадщини відповідно до її значення для суспільства, який визнається Україною згідно з домовленостями Сторін, досягнутими у Рамковій конвенції Ради Європи про значення культурної спадщини для суспільства;

- оскільки на час виникнення спірних правовідносин і прийняття рішення у справі Генеральний план міста Києва та проект планування його приміської зони на період до 2020 року, у якому наявний історико-архітектурний опорний план (науково-проектна документація) з інформацію про зони охорони і межі історичного ареалу, є діючим, ніким не скасованим, а також враховуючи, що станом на час прийняття Генерального плану міста Києва, Порядок визначення меж та режимів використання історичних ареалів населених місць, обмеження господарської діяльності на території історичних ареалів населених місць, який визначає процедуру розробки та затвердження зон охорони і меж історичного ареалу, не набув чинності, визначені у Генеральному плані міста Києва зони охорони і межі історичного ареалу м. Києва слід визнавати затвердженими й такі повинні враховуватись суб`єктами господарювання під час здійснення містобудівної діяльності;

- відповідно до імперативних вимог п. 17 ч. 2 ст. 5 Закону України «Про охорону культурної спадщини» будівельні та будь-які інші роботи в межах історичного ареалу населеного пункту не можуть здійснюватися без отримання дозволу від центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони культурної спадщини.

Висновки, сформульовані у постановах Верховного Суду від 27.02.2019 у справі № 826/5755/17 та від 03.04.2020 у справі № 640/21505/18 не підлягають застосуванню, оскільки Судова палата з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду у постанові від 31.01.2023 у справі № 640/8728/21 відступила від висновків, сформованих у цих справах стосовно того, що оскільки межі історичного ареалу міста Києва Міністерством культури та інформаційної політики України не затверджені у встановленому законом порядку, то, відповідно, відсутні підстави для отримання дозволу від Мінкультури на проведення будівельних робіт на територіях, які фактично знаходиться в межах історичного ареалу м. Києва.

У контексті наведеного суд апеляційної інстанції зауважує, що хоча рішенням Київської міської ради від 28.03.2002 №370/1804 Генеральний план міста Києва затверджений на період до 2020 року, це не означає, що у 2021 році він автоматично припинив свою дію, а землі, включені до історичного ареалу міста Києва, втратили відповідний статус чи перестали такими бути.

На користь цього висновку свідчить й те, що згідно ч. 8 ст. 17 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» (у редакції, чинній станом на липень 2021 року) строк дії генерального плану населеного пункту не обмежується.

Тобто, законодавець допустив можливість існування випадку, за якого новий генеральний план населеного пункту не буде затверджений одразу після закінчення строку, на який було прийнято попередній.

Судовою колегією враховується, що у справі, рішення в якій є предметом апеляційного перегляду, висновок стосовно протиправності оскаржуваного позивачем припису обґрунтовано судом першої інстанції з посиланням, зокрема, на те, що межі та режими використання історичного ареалу міста Києва не затверджено у встановленому законом порядку, у зв`язку з чим відсутні правові підстави вважати, що об`єкт будівництва «Реконструкція цілісного майнового комплексу з надбудовою для розміщення офісного центру з підземним паркінгом по вул. Січових Стрільців, 49 у Шевченківському районі м. Києва», знаходиться в межах історичного ареалу міста Києва, як це зазначено в абзаці першому пункту 5 Містобудівних умов та обмежень для проектування об`єкта будівництва, затверджених наказом Департаменту містобудування та архітектури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 18.12.2020 №1287 (т. 2 а.с. 145-149).

Разом з тим, вищезазначений висновок суду першої інстанції, зважаючи на правові позиції, викладені у постанові Верховного Суду у складі Судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду від 31.01.2023 у справі №640/8728/21, не можна визнати обґрунтованим і таким, що відповідає правильному застосуванню норм матеріального права, якими врегульовані спірні у цій справі правовідносини.

Отже, наведені позивачем та з якими погодився суд першої інстанції аргументи про те, що земельна ділянка, на якій здійснюються будівельні роботи, не знаходиться в межах історичного ареалу міста Києва у зв`язку з незатвердженням в установленому законом порядку меж такого ареалу, не зумовлюють наявності підстав для задоволення вимог цього позову про визнання протиправним та скасування оскаржуваного припису стосовно того, що об`єкт будівництва знаходиться в межах історичного ареалу міста Києва.

Необхідно враховувати й те, що з огляду на предмет спору, спірними у цій справі правовідносинами охоплюються не лише відносини у сфері охорони культурної спадщини, а й відносин у сфері містобудівної діяльності, які регламентовані нормами спеціального законодавства, зокрема, Законом України «Про архітектурну діяльність», частина 1 статті 9 якого визначає, що будівництво (нове будівництво, реконструкція, реставрація, капітальний ремонт) об`єкта архітектури здійснюється відповідно до затвердженої проектної документації, норм і правил у порядку, визначеному Законом України «Про регулювання містобудівної діяльності».

Обов`язковість дотримання вимог містобудівної документації, зокрема, й вимог генеральних планів населених пунктів, всіма суб`єктами містобудування визначалась й частиною 5 статті 3 Закону України «Про планування і забудову територій» (чинного станом на час затвердження генерального плану), а також встановлена статтею 5 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності», чинного станом на момент прийнятті відповідачем 1 спірного припису щодо негайного припинення проведення будь-яких будівельних робіт на об`єкті будівництва.

У силу вимог частини 2 статті 26 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» позивач як суб`єкт містобудування під час проектування об`єкта будівництва й отримання документа, який дає право на виконання підготовчих і будівельних робіт, а також при виконанні цих робіт, був зобов`язані додержуватися положень Генерального плану міста Києва.

Обов`язковість виконання вимог генерального плану, у складі якого виконано історико-містобудівний план із визначенням меж історичного ареалу міста Києва, а отже і виконання цієї частини генерального плану, виникає у момент його затвердження Київською міською радою. Визначення меж такого ареалу і затвердження історико-архітектурних опорних планів як науково-проектної документації повинно відбуватись до затвердження самого генерального плану.

Згідно положень ч. 4 ст. 32 Закону України «Про охорону культурної спадщини» на охоронюваних археологічних територіях, у межах зон охорони пам`яток, історичних ареалів населених місць, занесених до Списку історичних населених місць України, забороняються містобудівні, архітектурні чи ландшафтні перетворення, будівельні, меліоративні, шляхові, земляні роботи без дозволу відповідного органу охорони культурної спадщини.

Відповідно до п. 17 ч. 2 ст. 5 Закону України «Про охорону культурної спадщини» до повноважень центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони культурної спадщини, належить, зокрема, надання дозволів на проведення робіт на пам`ятках національного значення, об`єктах всесвітньої спадщини, їх територіях, в зонах охорони, буферних зонах, на охоронюваних археологічних територіях, в історичних ареалах населених місць.

Згідно п. 1 Положення про Міністерство культури та інформаційної політики України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.09.2014 № 495 (надалі - Положення №495), Мінкультури є головним органом у системі центральних органів виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику, зокрема, у сфері охорони культурної спадщини.

Із змісту наведених правових норм вбачається, що в зонах охорони пам`яток, історичних ареалів населених місць, занесених до Списку історичних населених місць України, встановлено особливий режим регулювання забудови. Зокрема, у таких зонах забороняється проведення будівельних робіт без попереднього отримання дозволу в органах охорони культурної спадщини, зокрема, Міністерства культури та інформаційної політики України як центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони культурної спадщини.

Матеріали справи свідчать, що абзацом першим пункту 5 Містобудівних умов та обмежень для проектування об`єкта будівництва, затверджених наказом Департаменту містобудування та архітектури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 18.12.2020 №1287, було приписано замовнику будівництва - ПрАТ «Квіти України», розробляти проекту документацію з урахуванням положень Закону України «Про охорону культурної спадщини» та Порядку №318.

При цьому, як було встановлено раніше, з метою отримання дозволу на проведення земляних робіт по об`єкту: «Реконструкція цілісного майнового комплексу з надбудовою для розміщення офісного центру з підземним паркінгом по вул. Січових Стрільців, 49, у Шевченківському районі м. Києва» ПрАТ «Квіти України» листом від 07.06.2021 № 68 звернулося до МКІП з відповідним проханням.

Однак відповідний дозвіл позивачу відповідачем 1 не видавався з огляду на те, що проектна документації об`єкта реконструкції не була погоджена у порядку, встановленому законодавством, зокрема, центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони культурної спадщини.

Викладене, на переконання колегії суддів, свідчить, що ПрАТ «Квіти України» було обізнано про особливий статус земельної ділянки та неможливість проведення на ній будівельних робіт без попереднього отримання дозволу в органах охорони культурної спадщини, зокрема, Міністерства культури та інформаційної політики України як центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони культурної спадщини.

У контексті наведеного суд апеляційної інстанції вважає безпідставними висновки Окружного адміністративного суду міста Києва про те, що ПрАТ «Квіти України» проводилися лише підготовчі роботи, дозвіл на здійснення яких підприємство набуло в установленому законом порядку, з огляду на таке.

Відповідно до ч. 5 ст. 26 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» 5. Проектування та будівництво об`єктів здійснюється власниками або користувачами земельних ділянок у такому порядку:

1) отримання замовником або проектувальником вихідних даних;

2) розроблення проектної документації та проведення у випадках, передбачених статтею 31 цього Закону, її експертизи;

3) затвердження проектної документації;

4) виконання підготовчих та будівельних робіт;

4-1) проведення контрольного геодезичного знімання закінчених будівництвом об`єктів (крім об`єктів, що за класом наслідків (відповідальності) належать до об`єктів з незначними наслідками (СС1)) та здійснення їх технічної інвентаризації (крім об`єктів, перелік яких визначається центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері будівництва, архітектури, містобудування);

5) прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів;

6) реєстрація права власності на об`єкт містобудування.

Отже, виконанню підготовчих робіт передують отримання замовником або проектувальником вихідних даних; розроблення проектної документації та проведення у випадках, передбачених статтею 31 цього Закону, її експертизи; затвердження проектної документації.

Суд апеляційної інстанції зауважує, що матеріали справи не містять доказів, що проектна документація на об`єкт будівництва «Реконструкція цілісного майнового комплексу з надбудовою для розміщення офісного центру з підземним паркінгом по вул. Січових Стрільців, 49, у Шевченківському районі м. Києва» затверджена в установленому законодавством порядку.

Наявний у матеріалах справи проект підготовчих робіт «Реконструкція цілісного майнового комплексу з надбудовою для розміщення офісного центру з підземним паркінгом по вул. Січових Стрільців, 49, у Шевченківському районі м. Києва» (т. 3 а.с. 231-240), у розумінні п. 3.18 ДБН А.2.2-3:2014 «Склад та зміст проектної документації на будівництво» є розділом проектної документації, склад та зміст якого визначається ДБН А.3.1-5.

Відповідно до пп. 6.3.1 ДБН А.3.1-5:2016 «Організація будівельного виробництва» підготовчі роботи виконуються для розгортання фронту робіт відповідно до затвердженої документації, в тому числі проекту підготовчих робіт (далі - ПрПР).

Підпунктом 6.4.1 ДБН А.3.1-5:2016 «Організація будівельного виробництва» передбачено, що ПрПР розробляється (якщо це передбачено в завданні на проектування) як окремий розділ проектної документації, в якому визначаються перелік, послідовність і терміни здійснення робіт і заходів з підготовки до розгортання будівельних робіт.

Отже, сам по собі проект підготовчих робіт є лише складовою проектної документації, затвердження якої у повному обсязі породжує можливість здійснювати підготовчі роботи після реєстрації відповідного повідомлення або отримання дозволу.

Разом з тим, як свідчать матеріали справи, дозвіл на проведення робіт на об`єкті будівництва за адресою: вул. Січових Стрільців, 49 у Шевченківському районі міста Києва Департаментом не надавався, проектна документація відповідачем 2 не затверджувалася (т. 3 а.с. 241-242). Про відсутність відповідних погоджень вказувалося позивачу й у листі відповідача 1 від 19.07.2021 № 825/6.11.1, в якому МКІП повідомило ПрАТ «Квіти України» про те, що Міністерство повернеться до розгляду можливості видачі зазначеного дозволу після надання підтвердження погодження в порядку, встановленому законодавством і державними нормами, у тому числі центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони культурної спадщини, проектної документації об`єкта реконструкції (т. 1 а.с. 73).

Суд апеляційної інстанції також звертає увагу, що за визначенням, яке міститься у пункті 2 Порядку виконання підготовчих та будівельних робіт, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 13.04.2011 №466, будівельні роботи - роботи з нового будівництва, реконструкції, реставрації, капітального ремонту; підготовчі роботи - роботи з підготовки земельної ділянки, влаштування огородження будівельного майданчика та знесення будівель і споруд, порушення елементів благоустрою в межах відведеної земельної ділянки, вишукувальні роботи, роботи із спорудження тимчасових виробничих та побутових споруд, необхідних для організації і обслуговування будівництва, улаштування під`їзних шляхів, складування будівельних матеріалів, підведення тимчасових інженерних мереж, а також з винесення інженерних мереж та видалення зелених насаджень.

Наведене вище визначення поняття «підготовчі роботи» у розрізі згаданих вище норм ч. 4 ст. 32 Закону України «Про охорону культурної спадщини», якими у межах історичних ареалів населених місць, занесених до Списку історичних населених місць України, забороняються, зокрема, будівельні, земляні роботи без дозволу відповідного органу охорони культурної спадщини, та з огляду на законодавчо визначену мету надання такого дозволу свідчить, що, вживаючи поняття «будівельні роботи» у Законі України «Про охорону культурної спадщини», законодавець не розмежовував їх на будівельні та підготовчі. Відтак, на думку колегії суддів, оскільки до складу підготовчих робіт включаються, зокрема, роботи з підготовки земельної ділянки, влаштування огородження будівельного майданчика та знесення будівель і споруд, порушення елементів благоустрою в межах відведеної земельної ділянки, то початку їх проведення в межах історичного ареалу населеного пункту має передувати як погодження органом охорони культурної спадщини проектної документації, так і надання ним дозволу на виконання будівельних робіт.

Як вже було зазначено вище, нормами Порядку № 318 не вимагалось подання на погодження відповідним органам місцевого самоврядування та затвердження Мінкультури вже існуючих (діючих) і визначених науково-проектною документацією меж історичних ареалів як і не встановлювалось строку для здійснення таких дій.

У свою чергу, постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2018 № 92 внесено зміни до Порядку № 318, якою пункти 8 і 9 було викладено в такій редакції:

Проектна документація на нове будівництво, реконструкцію та капітальний ремонт (крім реконструкції та капітального ремонту квартир чи окремих приміщень, які здійснюються без зміни об`ємно-просторових характеристик) у межах історичних ареалів населених місць розробляється з урахуванням вимог затвердженого в установленому законом порядку історико-архітектурного опорного плану (п. 8 Порядку №318).

У разі незатвердження історико-архітектурного опорного плану населеного місця, що внесене до Списку історичних населених місць України, проектна документація на нове будівництво, реконструкцію та капітальний ремонт (крім реконструкції та капітального ремонту квартир чи окремих приміщень, які здійснюються без зміни об`ємно-просторових характеристик) у межах історичного ареалу розробляється з урахуванням вимог історико-містобудівного обґрунтування, порядок розроблення якого визначається наказом Мінкультури та Мінрегіону (п. 9 Порядку №318).

Також було установлено, що ці вимоги застосовуються до 1 січня 2019 року.

Судова колегія зауважує, що Верховний Суд уже неодноразово розглядав справи з подібними правовідносинами.

Зокрема, у постанові від 21.08.2019 у справі № 826/12524/18 Верховний Суд дійшов висновку про те, що місто Київ внесено до Списку історичних населених місць України (міста і селища міського типу), який затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 26.07.2001 № 878. У зонах охорони пам`яток, історичних ареалів населених місць, занесених до такого Списку, встановлено особливий режим регулювання забудови, а тому на виконання будівельних робіт на території, що знаходяться у межах історичного ареалу м. Києва, необхідно отримувати дозвіл Мінкультури.

Аналогічні висновки містяться у постановах Верховного Суду від 14.08.2018 у справі № 826/14581/14, від 16.03.2020 у справі № 826/6522/15.

Крім того, у постанові від 30.06.2021 у справі № 640/3659/19 Верховний Суд погодився з висновками судів попередніх інстанцій, що земельна ділянка згідно з історико-архітектурним опорним планом м. Києва, який входить до складу Генерального плану міста Києва та проекту планування його приміської зони на період до 2020 року, затвердженого рішенням Київської міської ради від 28.03.2002 № 370/1804, входить до меж історичного ареалу м. Києва та розташована в зоні регулювання забудови ІІІ категорії (розпорядження Київської міської державної адміністрації від 17.05.2002 № 979).

Схожих висновків дійшов Верховний Суд у постановах від 19.02.2021 у справі № 826/25854/15 та від 30.06.2021 у справі № 640/3659/19.

У постанові від 11.07.2022 у справі № 1.380.2019.006107 Верховний Суд зазначив, що оскільки судами у цій справі було встановлено проведення робіт з будівництва на території історичного ареалу міста Львова, затвердженого рішенням виконавчого комітету Львівської міської ради від 09.12.2005 № 1311, за відсутності погодженої у встановленому порядку проектної документації те без відповідного дозволу центрального органу виконавчої влади, що формує та реалізує державну політику у сфері охорони культурної спадщини, то такі дії містять ознаки порушень частини третьої статті 6-1, частини третьої статті 32 та частини першої статті 35 Закону України «Про охорону культурної спадщини».

Відповідно до п. п. 1, 15, 18 ч. 2 ст. 5 Закону України «Про охорону культурної спадщини» до повноважень центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони культурної спадщини, належить, зокрема, контроль за виконанням цього Закону, інших нормативно-правових актів про охорону культурної спадщини; призначення відповідних охоронних заходів щодо пам`яток національного значення, об`єктів всесвітньої спадщини, їх територій у разі виникнення загрози руйнування або пошкодження зазначених об`єктів внаслідок дії природних факторів або проведення будь-яких робіт; видання розпоряджень та приписів щодо охорони пам`яток національного значення, об`єктів всесвітньої спадщини, припинення робіт на них, їх територіях, в зонах охорони, буферних зонах, на охоронюваних археологічних територіях, в історичних ареалах населених місць, якщо ці роботи проводяться за відсутності затверджених або погоджених з відповідними органами охорони культурної спадщини програм та проектів, передбачених цим Законом, без дозволів або з відхиленням від них.

Підпунктами 57 та 58 пункту 4 Положення №495 передбачено, що Мінкультури відповідно до покладених на нього завдань, зокрема, видає розпорядження і приписи щодо охорони пам`яток національного значення, припинення робіт на таких пам`ятках, їх територіях та в зонах охорони, на охоронюваних археологічних територіях, в історичних ареалах населених місць, якщо зазначені роботи виконуються за відсутності затверджених або погоджених з відповідними органами охорони культурної спадщини програм та проектів, передбачених законом, дозволів або з відхиленням від них; визначає необхідність проведення охоронних заходів щодо збереження пам`яток національного значення та їх територій у разі виникнення загрози руйнування або пошкодження внаслідок дії природних факторів або виконання будь-яких робіт.

Із змісту наведених правових вбачається, що до повноважень МКІП, крім іншого, відноситься надання дозволів на проведення земельних робіт в історичних ареалах населених місць, проведення охоронних заходів щодо збереження пам`яток національного значення та їх територій, видання приписів щодо охорони пам`яток національного значення, об`єктів всесвітньої спадщини, припинення робіт на них, їх територіях, в зонах охорони, буферних зонах, якщо такі роботи проводяться без дозволів або з відхиленням від них.

Стосовно застосування судом першої інстанції до спірних правовідносин положень Закону України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності» судова колегія вважає за необхідне зазначити таке.

Указаний Закон визначає правові та організаційні засади, основні принципи і порядок здійснення державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності, повноваження органів державного нагляду (контролю), їх посадових осіб і права, обов`язки та відповідальність суб`єктів господарювання під час здійснення державного нагляду (контролю).

Із змісту статті 1 цього Закону вбачається, що державний нагляд (контроль) - діяльність уповноважених законом центральних органів виконавчої влади, їх територіальних органів, державних колегіальних органів, органів виконавчої влади Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій, органів місцевого самоврядування (далі - органи державного нагляду (контролю)) в межах повноважень, передбачених законом, щодо виявлення та запобігання порушенням вимог законодавства суб`єктами господарювання та забезпечення інтересів суспільства, зокрема належної якості продукції, робіт та послуг, допустимого рівня небезпеки для населення, навколишнього природного середовища.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 Закону України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності» дія цього Закону поширюється на відносини, пов`язані зі здійсненням державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності.

Таким чином, Закон України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності» слід застосовувати до правовідносин, що виникають у сфері здійснення державного нагляду (контролю) за дотриманням суб`єктами господарської діяльності вимог законодавства у відповідній сфері; предметом регулювання цього закону є повноваження органів державного нагляду (контролю) та їх посадових осіб, межі та порядок реалізації цих повноважень.

Разом з тим, відповідно до вже згаданої вище преамбули Закону України «Про охорону культурної спадщини» він регулює правові, організаційні, соціальні та економічні відносини у сфері охорони культурної спадщини з метою її збереження, використання об`єктів культурної спадщини у суспільному житті, захисту традиційного характеру середовища в інтересах нинішнього і майбутніх поколінь.

Статтею 1 зазначеного Закону визначено, що охорона культурної спадщини - система правових, організаційних, фінансових, матеріально-технічних, містобудівних, інформаційних та інших заходів з обліку (виявлення, наукове вивчення, класифікація, державна реєстрація), запобігання руйнуванню або заподіянню шкоди, забезпечення захисту, збереження, утримання, відповідного використання, консервації, реставрації, ремонту, реабілітації, пристосування та музеєфікації об`єктів культурної спадщини; предмет охорони об`єкта культурної спадщини - характерна властивість об`єкта культурної спадщини, що становить його історико-культурну цінність, на підставі якої цей об`єкт визнається пам`яткою.

Відтак, під час здійснення охорони культурної спадщини уповноважені органи державної влади керуються у своїй діяльності приписами спеціального закону, а саме - Закону України «Про охорону культурної спадщини», зокрема, якщо предметом охоронних заходів є забезпечення збереження характерних властивостей об`єкта культурної спадщини.

Отже, приймаючи оскаржуване рішення у формі припису, МКІП фактично не здійснювало заходів державного контролю, оскільки не перебувало на території будівництва, не здійснювало перевірку суб`єкта містобудівної діяльності, а лише вживало охоронних заходів шляхом проведення візуального огляду та перевірку електронної бази даних.

Такий висновок узгоджується з правовою позицією, викладеною, зокрема, у постановах Верховного Суду від 25.01.2019 у справі № 823/1154/18, від 13.03.2019 у справі № 826/11708/17, від 21.08.2019 у справі № 826/12524/18, від 22.10.2020 у справі № 813/840/18, від 26.03.2021 у справі № 813/2581/17, від 15.03.2023 у справі № 813/1431/18, від 14.06.2023 у справі № 640/15921/20.

Відтак неправильним є застосування судом першої інстанції до спірних правовідносин положень Закону України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності».

При цьому посилання Окружного адміністративного суду міста Києва на постанови Верховного Суду у справах №640/8557/20, №826/20445/16, №826/17907/17, №813/3354/18, №817/715/16 є помилковим, адже згадані правові позиції не є релевантними до спірних правовідносин, оскільки стосуються перевірки суб`єкта містобудівної діяльності органом державного архітектурно-будівельного контролю, а не візуального огляду об`єкта органами охорони культурної спадщини, як у справі №640/30303/21.

Тобто Міністерство культури та інформаційної політики України, здійснивши візуальне спостереження та фотофіксацію містобудівної ситуації по вул. Січових Стрільців, 49 у Шевченківському районі м. Києва та провівши перевірку електронної бази даних документообігу, виявило, що на вказаній земельній ділянці, яка знаходиться у межах історичного ареалу міста Києва, проводяться підготовчі роботи без отримання дозволу від МКІП, як того вимагає статті 32 Закону України «Про охорону культурної спадщини», абз. 1 пункту 5 Містобудівних умов та обмежень для проектування об`єкта будівництва.

Суд апеляційної інстанції також враховує, що ТОВ «Квіти України» не заперечувало сам факт облаштування будівельного майданчика, здійснення підготовчих робіт за відсутності дозволу від Міністерства культури України на здійснення відповідних будівельних робіт.

Крім того, колегія суддів зауважує, що згідно наявних у матеріалах справи публікацій новин (т. 4 а.с. 88-94) вже 12.07.2021 (тобто до прийняття спірного припису) ПрАТ «Квіти України» було розпочато роботи з демонтажу окремих частин будівлі. При цьому, наявний у матеріалах справи проект підготовчих робіт «Реконструкція цілісного майнового комплексу з надбудовою для розміщення офісного центру з підземним паркінгом по вул. Січових Стрільців, 49, у Шевченківському районі м. Києва» (т. 3 а.с. 231-240), як частина проектної документації, проведення робіт із демонтажу окремих частин будівлі взагалі не передбачав (т. 3 а.с. 240).

Посилання ТОВ «Квіти України» у відзиві на апеляційну скаргу ГО «Зберегти Квіти України» на те, що на замовлення позивача були розроблені декілька проектів підготовчих робіт на окремі їх види, на підтвердження чого ТОВ «Квіти України» були надані копії проекту підготовчих робіт виконання демонтажних робіт (т. 8 а.с. 251-279; шифр - 07/21-11-ПрПР) та проекту підготовчих робіт виконання демонтажу скляних огороджуючих конструкцій та оздоблення фасадів (т. 8 а.с. 280-299; шифр - 08/21-01-ПрПР), судовою колегією відхиляються, оскільки, як свідчить лист Департаменту з питань Державного архітектурно-будівельного контролю міста Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 10.12.2021 №073-10539 (т. 3 а.с. 230), іншого документа, ніж Проект підготовчих робіт «Реконструкція цілісного майнового комплексу з надбудовою для розміщення офісного центру з підземним паркінгом по вул. Січових Стрільців, 49, у Шевченківському районі м. Києва», на час проведення таких робіт позивачем у липні 2021 року, у розпорядженні профільного департаменту міста Києва не перебувало.

З огляду на вищенаведене, судова колегія приходить до висновку, що Міністерство культури та інформаційної політики України під час прийняття оскаржуваного припису діяло у межах повноважень, визначених Законом України «Про охорону культурної спадщини» і Положенням № 495, та на виконання покладеного на МКІМ завдання щодо охорони історичного ареалу населеного пункту.

Посилання Окружного адміністративного суду міста Києва на те, що відповідно до викладеного на сторінці 91 Наукового звіту «Загальний огляд технічного стану, визначення доцільності реконструкції і теоретичне дослідження містобудівної ситуації будівлі за адресою: м. Київ, Шевченківський район, вулиця Січових Стрільців, 49», розробленого Науково-дослідним інститутом теорії та історії архітектури, містобудування і дизайну «НДІ ТІАМД» (т. 2 а.с. 198), висновку роботи, проведені на цьому об`єкті, відповідають дозвільній документації на реконструкцію цього об`єкту, що додатково свідчить про протиправність спірного припису, судова колегія вважає необґрунтованим, оскільки, по-перше, «НДІ ТІАМД» не є органом, до повноважень якого належить перевірка відповідності проведених робіт вимогам дозвільної документації, по-друге, наявні у матеріалах справи документи підтверджують відсутність дозволу органу охорони культурної спадщини на проведення відповідних робіт. До того ж, суд першої інстанції залишив поза увагою попередній висновок цього ж звіт, в якому зазначено, що роботи, проведені на об`єкті, не відповідають проектній документації на реконструкцію цього об`єкту, оскільки відповідної документації не існує.

Також судова колегія вважає безпідставним твердження Окружного адміністративного суду міста Києва про те, що оскаржуваний припис МКІП не містить конкретизації способів усунення виявлених порушень, оскільки, як було встановлено раніше, у ньому чітко зазначено про необхідність негайного припинення будь-яких будівельних робіт на об`єкті як таких, що здійснюються з порушенням вимог ч. 4 ст. 32 Закону України «Про охорону культурної спадщини» без відповідних погоджень і дозволів центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони культурної спадщини, а також вжиття заходів із приведення діяльності у відповідність до вимог чинного законодавства, тобто отримання необхідних погоджень і дозволів.

Відтак суд першої інстанції прийшов до необґрунтованого висновку про наявність правових підстав для визнання протиправним та скасування спірного у межах цієї справи припису Міністерства культури та інформаційної політики України від 13.07.2021 №801/6.11.6, що має своїм наслідком скасування судового рішення у частині задоволення відповідних позовних вимог.

Надаючи оцінку позиції Окружного адміністративного суду міста Києва про наявність правових підстав для визнання протиправними та скасування наказу Департаменту охорони культурної спадщини № 46 від 29.07.2021 та наказу Міністерства культури та інформаційної політики № 625 від 06.08.2021, судова колегія з урахуванням доводів апеляційних скарг та відзивів на них, вважає за необхідне зазначити таке.

За приписами статті 1 Закону України «Про охорону культурної спадщини» культурна спадщина - сукупність успадкованих людством від попередніх поколінь об`єктів культурної спадщини; об`єкт культурної спадщини - визначне місце, споруда (витвір), комплекс (ансамбль), їхні частини, пов`язані з ними рухомі предмети, а також території чи водні об`єкти (об`єкти підводної культурної та археологічної спадщини), інші природні, природно-антропогенні або створені людиною об`єкти незалежно від стану збереженості, що донесли до нашого часу цінність з археологічного, естетичного, етнологічного, історичного, архітектурного, мистецького, наукового чи художнього погляду і зберегли свою автентичність; нерухомий об`єкт культурної спадщини - об`єкт культурної спадщини, який не може бути перенесений на інше місце без втрати його цінності з археологічного, естетичного, етнологічного, історичного, архітектурного, мистецького, наукового чи художнього погляду та збереження своєї автентичності; пам`ятка культурної спадщини (далі - пам`ятка) - об`єкт культурної спадщини, який занесено до Державного реєстру нерухомих пам`яток України, або об`єкт культурної спадщини, який взято на державний облік відповідно до законодавства, що діяло до набрання чинності цим Законом, до вирішення питання про включення (невключення) об`єкта культурної спадщини до Державного реєстру нерухомих пам`яток України; охорона культурної спадщини - система правових, організаційних, фінансових, матеріально-технічних, містобудівних, інформаційних та інших заходів з обліку (виявлення, наукове вивчення, класифікація, державна реєстрація), запобігання руйнуванню або заподіянню шкоди, забезпечення захисту, збереження, утримання, відповідного використання, консервації, реставрації, ремонту, реабілітації, пристосування та музеєфікації об`єктів культурної спадщини.

Відповідно до ч. 1 ст. 3 указаного Закону державне управління у сфері охорони культурної спадщини покладається на Кабінет Міністрів України, спеціально уповноважені органи охорони культурної спадщини. До спеціально уповноважених органів охорони культурної спадщини (далі - органи охорони культурної спадщини) належать, зокрема, центральні органи виконавчої влади, що забезпечують формування та реалізують державну політику у сфері охорони культурної спадщини; обласні, районні, Київська та Севастопольська міські державні адміністрації.

Положеннями частини 2 статті 5 Закону України «Про охорону культурної спадщини» передбачено, що повноважень центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони культурної спадщини, належить: реалізація державної політики з питань охорони культурної спадщини (п. 2); ведення Державного реєстру нерухомих пам`яток України, здійснення координації та контролю за паспортизацією нерухомих об`єктів культурної спадщини (п. 3); занесення об`єктів культурної спадщини місцевого значення до Державного реєстру нерухомих пам`яток України та внесення змін до нього щодо пам`яток місцевого значення (п. 6).

При цьому, згідно п. 2 ч. 1 ст. 6 Закону України «Про охорону культурної спадщини» до повноважень органу виконавчої влади Автономної Республіки Крим, органів охорони культурної спадщини обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій відповідно до їхньої компетенції належить, зокрема, подання пропозицій центральному органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони культурної спадщини про занесення об`єктів культурної спадщини до Державного реєстру нерухомих пам`яток України та про внесення змін до нього.

За правилами частини 1 статті 13 Закону України «Про охорону культурної спадщини» об`єкти культурної спадщини незалежно від форм власності відповідно до їхньої археологічної, естетичної, етнологічної, історичної, мистецької, наукової чи художньої цінності підлягають реєстрації шляхом занесення до Державного реєстру нерухомих пам`яток України (далі - Реєстр) за категоріями національного та місцевого значення пам`ятки. Порядок визначення категорій пам`яток встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Порядок занесення об`єкта культурної спадщини до Реєстру та внесення змін до нього регламентовано статтею 14 Закону України «Про охорону культурної спадщини».

Так, згідно пункту «б» частини 1 указаної статті Закону занесення об`єкта культурної спадщини до Реєстру та внесення змін до нього (вилучення з Реєстру, зміна категорії пам`ятки) провадяться відповідно до категорії пам`ятки - пам`ятки місцевого значення - рішенням центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони культурної спадщини за поданням відповідних органів охорони культурної спадщини або за поданням Українського товариства охорони пам`яток історії та культури, інших громадських організацій, до статутних завдань яких належать питання охорони культурної спадщини, протягом одного місяця з дня одержання подання.

Частиною 2 статті 14 Закону України «Про охорону культурної спадщини» визначає, що об`єкт культурної спадщини до вирішення питання про його реєстрацію як пам`ятки вноситься до Переліку об`єктів культурної спадщини і набуває правового статусу щойно виявленого об`єкта культурної спадщини, про що відповідний орган охорони культурної спадщини в письмовій формі повідомляє власника цього об`єкта або уповноважений ним орган (особу).

Переліки об`єктів культурної спадщини затверджуються рішеннями відповідних органів охорони культурної спадщини.

Порядок обліку об`єктів культурної спадщини визначає центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони культурної спадщини.

На виконання вимог указаних нормативних приписів Міністерство культури України наказом від 11.03.2013 № 158 затвердило Порядок обліку об`єктів культурної спадщини, який визначає єдину систему обліку об`єктів культурної спадщини незалежно від їх видів та типів (далі - Порядок №158; тут і надалі у редакції, яка була чинною на момент виникнення спірних правовідносин).

Відповідно до п. 3 розд. І Порядку №158 система обліку об`єктів культурної спадщини включає комплекс заходів із взяття на облік об`єкта культурної спадщини, оформлення облікової документації, занесення чи незанесення об`єкта культурної спадщини до Реєстру, ведення Реєстру, інвентаризації об`єктів культурної спадщини, включення до Реєстру об`єкта культурної спадщини, який взято на державний облік відповідно до законодавства, що діяло до набрання чинності Законом, формування облікових справ та внесення змін до Реєстру (зміна категорії пам`ятки та вилучення пам`ятки з Реєстру).

Як і Закон України «Про охорону культурної спадщини», так і Порядок №158 до ініціаторів розгляду питань занесення об`єкта культурної спадщини до Реєстру за категорією пам`ятки місцевого значення відносить уповноважений орган, Українське товариство охорони пам`яток історії та культури, інші громадські організації, до статутних завдань яких належать питання охорони культурної спадщини.

Матеріали справи свідчать, що ініціатором занесення об`єкта культурної спадщини оранжереї, навчально-методичного павільйону «Квіти України» до Реєстру була Громадська організація «Мапа Реновації», яка звернулася з відповідним поданням до Міністерства культури та інформаційної політики України.

За висновком суду першої інстанції, у матеріалах справи відсутні належні і допустимі докази, що на етапі отримання від ГО «Мапа Реновації» документів відповідачем 1 було забезпечено перевірку повноважень згаданого об`єднання громадян бути ініціатором внесення об`єкта до Реєстру. При цьому, за твердженням суду першої інстанції, до статутних завдань ГО «Мапа Реновації» питання охорони культурної спадщини не належать.

Разом з тим, на переконання суду апеляційної інстанції, Окружний адміністративний суд міста Києва, роблячи такий висновок, не врахував наступного.

Пунктом 1 розділу IV Порядку №158 передбачено, що для розгляду питання занесення об`єкта культурної спадщини до Реєстру Ініціатором подаються Мінкультури такі документи:

- подання за формою, наведеною у додатку 3 до цього Порядку, засвідчене підписом керівника установи, організації, що виступає Ініціатором;

- облікова документація.

Згідно п. 2 розд. IV Порядку №158 Мінкультури здійснює перевірку поданих документів на їх комплектність та відповідність вимогам визначених цим Порядком. Подання документів, визначених пунктом 1 цього розділу, не в повному обсязі або невідповідність облікової документації вимогам, установленим розділом III цього Порядку, є підставою для повернення їх Ініціатору з обґрунтуванням підстав у строк, що не перевищує 10 робочих днів з дня їх надходження.

Отже, ні приписи розділу IV Порядку №158, ні норми розділу ІІІ останнього, які встановлюють вимоги до облікової документації, не містять вимог щодо подання ініціатором документів, які підтверджують його повноваження та право звернутися до Мінкультури з відповідним поданням.

До того ж колегія суддів звертає увагу, що згідно пункту 2.1 Статуту ГО «Мапа Реновації» (т. 3 а.с. 200-206) основною метою діяльності організації є захист законних прав і свобод мешканців Києва, в тому числі членів організації, задоволення їх спільних інтересів у сфері охорони культурної спадщини, урбанізації та культурно-просвітницькій діяльності.

Підпунктами 2.2.3, 2.2.8 пункту 2.2 Статуту закріплено, що для реалізації своєї мети організація здійснює наступні напрями діяльності, зокрема, виявлення, наукове вивчення пам`яток історії, архітектури, містобудування, садово-паркового, ландшафтного та монументального мистецтва, сприяння державним органам та органам місцевого самоврядування і їх охороні, збереженні та використанні; ініціювання розгляду питання занесення об`єктів культурної спадщини до Реєстру об`єктів культурної спадщини, внесення змін до відомостей Реєстру об`єктів культурної спадщини.

Викладене, на переконання суду апеляційної інстанції, безумовно свідчить про те, що задекларовані у Статуті ГО «Мапа Реновації» завдання є такими, що спрямовані, зокрема, на охорону культурної спадщини, а відтак указане об`єднання громадян має право бути ініціатором розгляду питань занесення об`єкта культурної спадщини до Реєстру за категорією пам`ятки місцевого значення.

Повертаючись до вимог, які законодавець висуває для розгляду питання занесення об`єкта культурної спадщини до Реєстру, судова колегія зазначає, що до неї належить подання ініціатором облікової документації, вимоги до змісту якої регламентовані розділом ІІІ Порядку №158.

Пунктом 1 розділу ІІІ Порядку №158 передбачено, що облікова документація складається на об`єкт культурної спадщини та містить дані щодо його цінності, характерних властивостей, що становлять його історико-культурну цінність, етапів розвитку, просторових, функціональних характеристик, стану збереження, а також дані проведених досліджень (далі - облікова документація).

Відповідно до п. 2 розд. ІІІ Порядку №158 розробником облікової документації є наукові установи, в тому числі заклади культури, одним із основних видів діяльності яких є проведення наукових досліджень у сфері охорони культурної спадщини, та які мають у своєму складі чи залучають для проведення досліджень особу, що має науковий ступінь доктора філософії (кандидата наук або доктора наук) за спеціальністю «музеєзнавство, пам`яткознавство» або таких наук:

мистецтвознавство, культурологія, архітектура - для об`єктів монументального мистецтва;

архітектури - для об`єктів архітектури, містобудування, садово-паркового мистецтва, а також ландшафтних;

історії - для археологічних, історичних об`єктів та об`єктів науки і техніки.

Згідно п. 3 розд. ІІІ Порядку №158 облікова документація складається з: облікової картки за формою, наведеною у додатку 1 до цього Порядку; історичної довідки; матеріалів фотофіксації сучасного стану об`єкта: фото загального вигляду, фото об`єкта в контексті (навколишньому середовищі), фото найбільш цінних (характерних) елементів об`єкта, фото рухомих об`єктів (деталей), фото інтер`єрів, фото загроз (дії негативних чинників); акта стану збереження за формою, наведеною у додатку 2 до цього Порядку.

За правилами пункту 4 розділу ІІІ Порядку №158 облікову картку підписує: керівник розробника облікової документації та його представник, який має науковий ступінь, визначений в пункті 2 цього розділу; посадова особа органу охорони культурної спадщини, повноваження якого поширюється на територію розміщення відповідного об`єкта, або особа, що має науковий ступінь доктора філософії (кандидата наук або доктора наук) за спеціальністю «музеєзнавство, пам`яткознавство» або таких наук:

мистецтвознавство, культурологія, архітектура - для об`єктів монументального мистецтва;

архітектури - для об`єктів архітектури, містобудування, садово-паркового мистецтва, а також ландшафтних;

історії - для археологічних, історичних об`єктів та об`єктів науки і техніки.

До облікової картки додаються копії документів, що підтверджують науковий ступінь осіб, що її підписали, якщо вимоги до наявності наукового ступеню встановлені цим Порядком.

Історичну довідку підписує особа, що має науковий ступінь доктора філософії (кандидата наук або доктора наук) за спеціальністю «музеєзнавство, пам`яткознавство» або таких наук:

мистецтвознавство, культурологія, архітектура - для об`єктів монументального мистецтва;

архітектури - для об`єктів архітектури, містобудування, садово-паркового мистецтва, а також ландшафтних;

історії - для археологічних, історичних об`єктів та об`єктів науки і техніки.

До історичної довідки додаються копії документів, що підтверджують науковий ступінь особи, що її підписала, якщо вимоги до наявності наукового ступеню встановлені цим Порядком (п. 5 розд. ІІІ Порядку №158).

Судом першої інстанції встановлено та не заперечується учасниками справи, що розробником облікової документації у спірних правовідносинах виступає ГО «Мапа Реновації».

Разом з тим, за висновками Окружного адміністративного суду міста Києва, указане об`єднання громадян не належить до наукових установ, адже не проводить фундаментальних наукових досліджень, не має необхідної науково-дослідної та дослідно-експериментальної бази, відповідного штату співробітників, а відтак не було наділене повноваженнями з розробки облікової документації.

Водночас, на переконання суду апеляційної інстанції, така позиція суду першої інстанції є помилковою з огляду на таке.

Аналіз змісту згаданого вище п. 2 розд. ІІІ Порядку №158 свідчить, що розробниками облікової документації можуть бути наукові установи, до складу яких нормотворець для цілей цього Порядку відніс також заклади культури, одним із основних видів діяльності яких є проведення наукових досліджень у сфері охорони культурної спадщини. При цьому, кваліфікуючою ознакою таких установ чи закладів є наявність в їх складі або залучення для проведення досліджень особи, що має науковий ступінь доктора філософії (кандидата наук або доктора наук) за спеціальністю «музеєзнавство, пам`яткознавство» або, у спірному випадку, архітектури - для об`єктів архітектури, містобудування, садово-паркового мистецтва, а також ландшафтних.

Відповідно до п. 16 ст. 1 Закону України «Про наукову і науково-технічну діяльність» наукова (науково-дослідна, науково-технологічна, науково-технічна, науково-практична) установа (далі - наукова установа) - юридична особа незалежно від організаційно-правової форми та форми власності, утворена в установленому законодавством порядку, для якої наукова та (або) науково-технічна діяльність є основною.

Отже, обов`язковою ознакою наукової установи є те, що основною її діяльністю є наукова або науково-технічна.

Пунктом 12 статті 1 указаного Закону визначено, що наукова діяльність - інтелектуальна творча діяльність, спрямована на одержання нових знань та (або) пошук шляхів їх застосування, основними видами якої є фундаментальні та прикладні наукові дослідження. А за пунктом 26 згаданої статті науково-технічна діяльність - наукова діяльність, спрямована на одержання і використання нових знань для розв`язання технологічних, інженерних, економічних, соціальних та гуманітарних проблем, основними видами якої є прикладні наукові дослідження та науково-технічні (експериментальні) розробки.

Цією ж статтею Закону України «Про наукову і науково-технічну діяльність» закріплено, що прикладні наукові дослідження - теоретичні та експериментальні наукові дослідження, спрямовані на одержання і використання нових знань для практичних цілей. Результатом прикладних наукових досліджень є нові знання, призначені для створення нових або вдосконалення існуючих матеріалів, продуктів, пристроїв, методів, систем, технологій, конкретні пропозиції щодо виконання актуальних науково-технічних та суспільних завдань (п. 30); фундаментальні наукові дослідження - теоретичні та експериментальні наукові дослідження, спрямовані на одержання нових знань про закономірності організації та розвитку природи, суспільства, людини, їх взаємозв`язків. Результатом фундаментальних наукових досліджень є гіпотези, теорії, нові методи пізнання, відкриття законів природи, невідомих раніше явищ і властивостей матерії, виявлення закономірностей розвитку суспільства тощо, які не орієнтовані на безпосереднє практичне використання у сфері економіки (п. 33).

Поряд з іншим, судовою колегією враховується, що згідно п. 5 ст. 1 Закону України «Про культуру» заклад культури - юридична особа, основною діяльністю якої є діяльність у сфері культури, або структурний підрозділ юридичної особи, функції якого полягають у провадженні діяльності у сфері культури.

Під діяльністю у сфері культури законодавець визначив творчу, господарську, наукову, бібліотечну, інформаційну, музейну, освітню, культурно-дозвіллєву та розважальну діяльність, спрямовану на створення, тиражування, розповсюдження, демонстрування, популяризацію, збереження і використання культурних благ та культурних цінностей для задоволення культурних потреб громадян (п. 4 ст. 1 Закону України «Про культуру»).

За правилами ст. 12 Закону України «Про культуру» до основних видів діяльності у сфері культури належать: створення, виконання, тиражування, розповсюдження, демонстрування (публічний показ і публічне сповіщення) та популяризація творів літератури і мистецтва; створення, збереження, охорона, використання та популяризація національного культурного надбання; проведення наукових досліджень у сфері культури, літературна і художня критика, кінокритика; організація відпочинку і дозвілля громадян.

Суб`єктами діяльності у сфері культури є: держава в особі уповноважених органів виконавчої влади; територіальні громади в особі органів місцевого самоврядування; професійні творчі працівники; наукові працівники, зокрема, музейних, бібліотечних закладів, історико-культурних заповідників, архівних установ; педагогічні працівники закладів освіти сфери культури; митці, які працюють на засадах мистецького аматорства; працівники культури; заклади культури, а також підприємства, установи та організації всіх форм власності, статути (положення) яких передбачають провадження діяльності у сфері культури; окремі громадяни, об`єднання громадян, які провадять діяльність у сфері культури.

При цьому приписи статті 6 Закону України «Про культуру» визначають, що громадяни мають право, зокрема, на створення закладів культури недержавної форми власності різних напрямів діяльності та організаційно-правових форм.

Викладене свідчить, що до суб`єктів діяльності у сфері культури належать, зокрема, об`єднання громадян, які провадять діяльність у сфері культури. Такі об`єднання громадян, з урахуванням наведеного вище правового регулювання, можуть належати до закладів культури, якщо вони здійснюють діяльність, зокрема, із збереження, охорони та та популяризації національного культурного надбання; проведення наукових досліджень у сфері культури.

Як було вже наголошено вище, основною метою статутної діяльності ГО «Мапа Реновації» є захист законних прав і свобод мешканців Києва, в тому числі членів організації, задоволення їх спільних інтересів у сфері охорони культурної спадщини, урбанізації та культурно-просвітницькій діяльності, а одним з її напрямів - наукове вивчення пам`яток історії, архітектури, містобудування, садово-паркового, ландшафтного та монументального мистецтва.

При цьому, на підтвердження здійснення такої діяльності ГО «Мапа Реновації» було надано до суду першої інстанції скрін-шот інтернет сторінки освітнього курсу «На пошуки закинутого Подолу», інтерактивну мапу закинутої цінної забудови Києва, відомості щодо ведення телеграм-боту «МапаМістоБота» (т. 3 а.с. 207, 208, 213-218).

З урахуванням наведеного судова колегія приходить до висновку, що визначення ГО «Мапа Реновації» одним з головних напрямків її діяльності наукового вивчення пам`яток архітектури та містобудування і відповідність цього об`єднання громадян базовим ознакам закладу культури дає підстави вважати, що ГО «Мапа Реновації» у розумінні положень п. 2 розд. ІІІ Порядку №158 може бути розробником облікової документації.

Аргументи суду першої інстанції про те, що ГО «Мапа Реновації» не має у своєму складі необхідної науково-дослідної та дослідно-експериментальної бази і відповідного штату співробітників, а відтак не може належати до наукових установ, судова колегія вважає помилковими, оскільки, як було підкреслено вище, норми п. 2 розд. ІІІ Порядку №158 визначають, що розробниками облікової документації можуть бути наукові установи, у тому числі заклади культури, одним із основних видів діяльності яких є проведення наукових досліджень у сфері охорони культурної спадщини. У свою чергу, як свідчить зміст мотивувальної частини оскаржуваного судового рішення, судом першої інстанції не надавалася оцінка належності ГО «Мапа Реновації» до закладів культури, на чому було наголошено вище.

За таких обставин висновки суду першої інстанції про те, що неналежність ГО «Мапа Реновації» до наукових установ унеможливлює останню бути розробником облікової документації є помилковими, оскільки не враховують ознаки цього об`єднання громадян як закладу культури.

У площині наведеного колегія суддів також звертає увагу на те, що згідно пункту 3 статті 6 Конвенції про охорону архітектурної спадщини Європи, ратифікованої Законом України від 20.09.2006 № 165-V, кожна Сторона зобов`язується, зокрема, заохочувати приватну ініціативу, спрямовану на підтримання в належному стані і реставрацію архітектурної спадщини.

Статтею 14 указаної Конвенції передбачено, з метою підвищення ефективності заходів державних органів, спрямованих на визначення, охорону, реставрацію, підтримання в належному стані об`єктів архітектурної спадщини, а також на управління ними та освітницьку діяльність, пов`язану з ними, кожна Сторона зобов`язується:

1. створити на різних рівнях процесу прийняття рішень відповідні механізми, які забезпечували б інформацію, консультування та співробітництво між загальнонаціональними, регіональними та місцевими властями, культурними установами і асоціаціями, з одного боку, і широкими колами громадськості, з іншого боку;

2. сприяти розширенню кола спонсорів і некомерційних асоціацій, що займаються питаннями архітектурної спадщини.

Відтак, забезпечення участі громадськості у питаннях охорони, зокрема, архітектурної спадщини, є невід`ємною частиною складової активного громадянського суспільства, формування та становлення якого наразі відбувається в Україні.

За таких обставин та з огляду на наведені вище мотиви судова колегія погоджується з аргументами апеляційної скарги ГО «Мапа Реновації» про те, що висновок суду першої інстанції про відсутність в останньої права бути розробником облікової документації є помилковим.

Колегія суддів зауважує, що до розробки згаданої документації ініціатором було залучено кандидата історичних наук за спеціальністю «Музеєзнавство. Пам`яткознавство» ОСОБА_1 (диплом кандидата наук серії НОМЕР_2; т. 1 а.с. 237), чим виконано вимоги п. 2 розд. ІІІ Порядку №158 в частині необхідності залучення для проведення досліджень особи, що має науковий ступінь доктора філософії (кандидата наук або доктора наук) за спеціальністю «музеєзнавство, пам`яткознавство» або архітектури - для об`єктів архітектури, містобудування, садово-паркового мистецтва, а також ландшафтних.

При цьому, зазначаючи в обґрунтування дефектності наданої облікової документації про те, що ОСОБА_1 не є фахівцем у галузі архітектури, суд першої інстанції не врахував, що неодноразово згаданий вище пункт 2 розділу ІІІ Порядку №158 вимагає від такого фахівця або науковий ступінь доктора філософії (кандидата наук або доктора наук) за спеціальністю «музеєзнавство, пам`яткознавство» або архітектури - для об`єктів архітектури, містобудування, садово-паркового мистецтва, а також ландшафтних. Відтак, відсутність відомостей про те, що ОСОБА_1 не є фахівцем саме у галузі архітектури не позбавляє останнього права на підписання облікової документації як особу, яка є кандидатом історичних наук за спеціальністю «музеєзнавство, пам`яткознавство».

Підписання ж історичної довідки (т. 1 а.с. 192-200) поряд з ОСОБА_1 архітектором ОСОБА_2 (диплом спеціаліста серії НОМЕР_1 за спеціальністю: «Архітектура будівель і споруд»; т. 1 а.с. 238), на переконання судової колегії, жодним чином не вказує на її невідповідність вимогам п. 5 розд. ІІІ Порядку №158. Указана норма права не встановлює неможливості підписання її декількома особами, а містить лише вимогу про те, що така довідка в обов`язковому порядку має бути підписана, зокрема, особою, що має науковий ступінь доктора філософії (кандидата наук або доктора наук) за спеціальністю «музеєзнавство, пам`яткознавство», до яких належить, як було встановлено вище, ОСОБА_1 .

Відповідно до п. 6 розд. ІІІ Порядку №158 акт стану збереження підписує: керівник розробника облікової документації; власник об`єкта культурної спадщини або уповноважений(на) ним орган (особа); посадова особа органу охорони культурної спадщини, повноваження якого поширюється на територію розміщення відповідного об`єкта та особа, що має другий (магістерський) рівень вищої освіти за спеціальністю «Музеєзнавство» або «Пам`яткознавство» або:

для об`єктів монументального мистецтва, архітектури, містобудування, садово-паркового мистецтва, а також ландшафтних об`єктів - «Архітектура та містобудування»;

для археологічних, історичних об`єктів, об`єктів науки і техніки - «Історія та археологія».

У разі відсутності підпису власника об`єкта культурної спадщини або уповноваженого(ної) ним органу (особи) на акті стану збереження має бути відмітка про причини його відсутності. До акта в цьому разі додаються матеріали, що підтверджують факт запрошення власника об`єкта культурної спадщини або уповноваженого(ної) ним органу (особи) для складання акта із зазначенням часу та місця, надісланого рекомендованим листом з описом вкладення та повідомленням про вручення.

До акта стану збереження додаються документи, що підтверджують освітній рівень осіб, що її підписали, якщо вимоги до наявності освітнього рівня встановлені цим Порядком.

Матеріали справи свідчать, що акт стану збереження від 19.07.2021 №1 (т. 1 а.с. 234-236) підписаний ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та керівником розробника облікової документації ОСОБА_3 .

На переконання суду першої інстанції, відсутність підписів власника об`єкта культурної спадщини або уповноважений(на) ним орган (особа), якого про проведення стану обстеження будівлі не було належним чином повідомлено, а також посадової особи органу охорони культурної спадщини, повноваження якого поширюється на територію розміщення відповідного об`єкта, свідчить про суттєве порушення порядку складання облікової документації, що свідчить про те, що остання не могла бути прийнята Мінкультури до розгляду в силу вимог п. 2 розд. IV Порядку №158.

Разом з тим, судовою колегією враховується, що у складі облікової документації ГО «Мапа Реновації» було надано копію накладної АТ «Укрпошта» №0405349774747 від 15.07.2021 та копію фіскального чека від 15.07.2021 (т. 1 а.с. 244), із змісту яких вбачається, що 15.07.2021 розробником облікової документації було направлено на адресу ПрАТ «Квіти України» запрошення для складання акта (т. 1 а.с. 243). При цьому законодавством не передбачено, за скільки днів відповідне запрошення має бути направлене власнику об`єкта. Відтак, на переконання судової колегії, третьою особою 1 були виконані вимоги щодо запрошення власника об`єкта культурної спадщини (позивача) для складання акта збереження.

З приводу відсутності в акті стану збереження підпису посадової особи органу охорони культурної спадщини, повноваження якого поширюється на територію розміщення відповідного об`єкта, судова колегія зазначає, що окремі недоліки відповідного акта не можуть бути безумовною підставою для визнання його таким, що містить недостовірні відомості.

За таких обставин суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що суд першої інстанції необґрунтовано вказав на невідповідність поданої ГО «Мапа Реновації» облікової документації вимогам Порядку №158 у такому обсязі, яка б унеможливлювала її розгляд відповідною комісією Міністерства культури та інформаційної політики України, у зв`язку з чим вважає за необхідне зазначити таке.

Як було зазначено вище, пунктом 2 розділу IV Порядку №158 передбачено, що Мінкультури здійснює перевірку поданих документів на їх комплектність та відповідність вимогам визначених цим Порядком. Подання документів, визначених пунктом 1 цього розділу, не в повному обсязі або невідповідність облікової документації вимогам, установленим розділом III цього Порядку, є підставою для повернення їх Ініціатору з обґрунтуванням підстав у строк, що не перевищує 10 робочих днів з дня їх надходження.

Згідно п. 3 розд. IV Порядку №158 якщо за результатами перевірки встановлено, що документи подані в повному обсязі та у відповідності до вимог розділу III цього Порядку, вони підлягають обов`язковому розгляду Експертною комісією у строк, що не перевищує 14 робочих днів.

Відповідно до п. 4 розд. IV Порядку №158 за результатами розгляду поданих документів Експертною комісією оформлюється протокол, який містить: висновок щодо відповідності (невідповідності) об`єкта культурної спадщини критеріям; висновок щодо відповідності (невідповідності) заявленій категорії пам`яток; обґрунтування прийнятого рішення, інші думки членів Експертної комісії (за наявності).

Протокол підписують усі члени Експертної комісії, що брали участь у її засіданні.

Викладене свідчить, що, всупереч висновків суду першої інстанції, Порядок №158 не містить вимог із розшифровки змісту виступів членів комісії під час обговорення питання, винесеного на порядок денний.

Матеріали справи свідчать, що розгляд облікової документації на об`єкт культурної спадщини «Оранжерея, навчально-методичний павільйон «Квіти України» по вул. Січових Стрільців, 29 у м. Києві» здійснювався Експертною комісією з питань обліку об`єктів культурної спадщини 22.07.2021 на засіданні, що проводилося в онлайн форматі. Результати такого засідання оформлені протоколом від 22.07.2021 №5/21 (т. 1 а.с. 176), в якому зафіксовано рішення про те, що указаний об`єкт культурної спадщини відповідає критеріям пам`ятки архітектури, монументального мистецтва та категорії місцевого значення.

При цьому, аналіз змісту указаного протоколу дає підстави для висновку, що його підписали усі члени Експертної комісії, що брали участь у її засіданні. Наявність у такому протоколі додатково підписів членів комісії ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , які зафіксовані у протоколі як відсутні, на переконання судової колегії, не робить такий протокол недійсним, а результати голосування нікчемними, оскільки у ньому, як було встановлено вище, наявні підписи всіх членів Експертної комісії, які брали участь в її засіданні.

З приводу того, що засідання Експертної комісії з питань обліку об`єктів культурної спадщини проводилося в онлайн форматі, що, як зазначив суд першої інстанції, не було передбачено чинним законодавством, судова колегія зазначає, що, по-перше, загальновідомим є те, що станом на 22.07.2021 в Україні діяли обмеження, пов`язані із запровадженням карантину з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, по-друге, позивачем не було обґрунтовано, яким чином форма проведення Експертною комісією засідання вплинула на його результати та на прийняте нею рішення.

Відсутність станом на час проведення Експертною комісією засідання порядку її роботи у зв`язку з втратою чинності 23.04.2021 наказом Міністерства культури України від 04.04.2012 №304 та набранням чинності наказом Міністерства культури та інформаційної політики України від 14.07.2021 № 518 лише 17.08.2021, на переконання судової колегії, жодним чином не свідчить про протиправність його проведення 22.07.2021, оскільки незабезпечення органом державної влади дотримання принципу «належного урядування» не могло мати негативних наслідків для особи, яка звернулася до відповідача 1 із відповідним поданням, зокрема, у вигляді нерозгляду або несвоєчасно розгляду такого подання. Крім іншого, як було зазначено вище, основні вимоги до роботи Експертної комісії, оформлення результатів її засідання були встановлені у Порядку №158, який був чинний на час виникнення спірних правовідносин.

У площині наведеного суд апеляційної інстанції зауважує, що, вказуючи на суттєве порушення Експертною комісією вимог Порядку №158, суд першої інстанції звернувся до позиції Верховного Суду у справі №813/1790/18 (постанова від 23.04.2020), за якою межею, що розділяє істотне (фундаментальне) порушення від неістотного, є встановлення такої обставини: чи могло б бути рішення суб`єкта владних повноважень за умови дотримання ним передбаченої законом процедури прийняття.

Разом з тим, системний аналіз наведених вище норм права у своїй сукупності з фактичними обставинами цієї справи не дає підстав вважати, що за умови проведення засідання Експертної комісії в офлайн форматі рішення щодо облікової документації на об`єкт культурної спадщини «Оранжерея, навчально-методичний павільйон «Квіти України» по вул. Січових Стрільців, 29 у м. Києві» було б іншим. Належних обґрунтувань (у площині застосованої Окружним адміністративним судом міста Києва позиції Верховного Суду) щодо наявності правових підстав для протилежного висновку, мотиви оскаржуваного судового рішення не містять.

Відповідно до п. 6 розд. IV Порядку №158 Мінкультури у строк, що не перевищує 10 робочих днів з дня оформлення протоколу Експертної комісії та з врахуванням її рішень, здійснює одну з таких дій, про що повідомляє Ініціатора:

- приймає рішення про занесення об`єкта культурної спадщини до Реєстру за категорією місцевого значення;

- готує проект постанови Кабінету Міністрів України про занесення об`єкта культурної спадщини до Реєстру за категорією національного значення;

- відмовляє у занесенні об`єкта до Реєстру в зв`язку із невідповідністю його критеріям;

- надсилає подані документи на доопрацювання з метою уточнення позицій разом із відповідним протоколом Експертної комісії.

Згідно п. 7 розд. IV Порядку №158 у разі якщо об`єкт культурної спадщини, який заноситься до Реєстру за категорією місцевого значення не внесений до Переліку, Мінкультури одночасно з підготовкою рішення про занесення об`єкта культурної спадщини до Реєстру за категорією місцевого значення направляє облікову документацію в електронному вигляді разом із відповідним протоколом Експертної комісії до уповноваженого органу для занесення об`єкта культурної спадщини до Переліку.

Таке рішення приймається уповноваженим органом невідкладно, але не пізніше 5 робочих днів з дня отримання уповноваженим органом документів. Завірена належним чином копія рішення про занесення об`єкта культурної спадщини до Переліку направляється Мінкультури в день його прийняття.

Рішення Мінкультури про занесення об`єкта культурної спадщини до Реєстру за категорією місцевого значення приймається в строк, що не перевищує 5 робочих днів з дня отримання рішення уповноваженого органу про занесення цього об`єкта культурної спадщини до Переліку.

Пунктом 8 розділу IV Порядку №158 рішення про занесення об`єкта культурної спадщини до Реєстру має містити: найменування пам`ятки; вид, тип, категорію; дату утворення; місцезнаходження; охоронний номер.

Рішення про занесення об`єкта культурної спадщини до Реєстру оприлюднюється на веб-сайті Мінкультури у строк, що не перевищує 5 робочих днів з дня з дня його прийняття.

Отже, за загальним правилом, рішення про занесення об`єкта культурної спадщини до Реєстру за категорією місцевого значення Мінкультури приймає у строк, що не перевищує 10 робочих днів з дня оформлення протоколу Експертної комісії. Винятком з нього є випадки, коли об`єкт культурної спадщини, який заноситься до Реєстру за категорією місцевого значення не внесений до Переліку. У такому разі Мінкультури одночасно з підготовкою рішення про занесення об`єкта культурної спадщини до Реєстру за категорією місцевого значення направляє облікову документацію в електронному вигляді разом із відповідним протоколом Експертної комісії до уповноваженого органу для занесення об`єкта культурної спадщини до Переліку.

При цьому, аналіз змісту абз. 2 п. 7 розд. IV Порядку №158 свідчить, що уповноважений орган у безальтернативному порядку повинен невідкладно, але не пізніше 5 робочих днів з дня отримання документів, прийняти рішення про занесення об`єкта культурної спадщини до Переліку.

І в подальшому Мінкультури в строк, що не перевищує 5 робочих днів з дня отримання рішення уповноваженого органу про занесення цього об`єкта культурної спадщини до Переліку, приймає рішення про занесення об`єкта культурної спадщини до Реєстру за категорією місцевого значення.

Судовою колегією враховується, що розпорядженням виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 07.03.2018 №381 (у редакції розпорядження виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 29.05.2020 №771) затверджено Положення про Департамент охорони культурної спадщини виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), відповідно до пункту 5.26 якого цей Департамент приймає рішення (видає накази) про затвердження переліку об`єктів культурної спадщини, розташованих на території міста Києва, та про занесення об`єктів культурної спадщини до цього переліку в установленому порядку.

Отже, з урахуванням наведених вище нормативних приписів та висновків, Департамент охорони культурної спадщини виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), отримавши від Міністерства культури та інформаційної політики України лист від 23.07.2021 №8590/6.11.7 разом з обліковою документацією на об`єкт та протокол засідання Експертної комісії, був зобов`язаний у межах своєї компетенції прийняти рішення про занесення об`єкта культурної спадщини до Переліку об`єктів культурної спадщини м. Києва, що знайшло своє відображення у наказі від 29.07.2021 №46. У зв`язку з чим та з огляду на встановлені у цій справі обставини, висновок суду першої інстанції про те, що такий наказ Департаменту не відповідає вимогам чинного законодавства та підлягає визнанню протиправним і скасуванню, не ґрунтується на нормах матеріального права.

У свою чергу, отримавши відповідне рішення Департаменту, МКІП у межах встановленого абз. 3 п. 7 розд. IV Порядку №158 строку прийняло наказ від 06.08.2021 №625 «Про занесення об`єкта культурної спадщини до Державного реєстру нерухомих пам`яток України», який містить необхідні для ідентифікації пам`ятки реквізити, передбачені п. 8 розд. IV Порядку №158.

За таких обставин висновок суду першої інстанції про необхідність визнання протиправним та скасування згаданого наказу Міністерства культури та інформаційної політики України є таким, що не відповідає фактичним обставинам справи та нормативному регулюванню спірних правовідносин.

Окремо, з огляду на те, що Окружний адміністративний суд міста Києва зупинився на дослідженні питання відповідності (невідповідності) цілісного майнового комплексу загальною площею 3 139,9 кв м, розташованого за адресою: м. Київ, вул. Січових Стрільців, 49, критеріям, за наявності яких об`єкт визнається пам`яткою, судова колегія вважає за необхідне зазначити таке.

В історичній довідці, яка була надані ГО «Мапа Реновації» у складі облікової документації (т. 1 а.с. 192-200), зазначено, зокрема, що будинок зберіг свою автентичність, форми та матеріально-технічну структуру. Будинок становить архітектурну цінність як невід`ємний елемент забудови вулиці Січових Стрільців та вулиці Гоголівської. Є прикладом громадської споруди другої половини ХХ століття в стилі пізнього модернізму. Будівля типологічну унікальна. Конструкція будівлі в частині перекриття атріуму є надскладним технологічним рішенням свого часу, демонструють технологічні досягнення епохи.

Отже, за своїм змістом історична довідка містить інформацію про автентичність об`єкта, його цінність з археологічного, естетичного, етнологічного, історичного, архітектурного, мистецького, наукового чи художнього погляду, дані історико-архівних досліджень, архітектурних, мистецтвознавчих, бібліографічних та містобудівних вишукувань. До того ж, як було встановлено раніше, остання складена у відповідності до вимог пункту 5 розділу III Порядку №158. Крім того, судова колегія вчергове повторює, що надана ГО «Мапа Реновації» облікова документація також відповідає вимогам Порядку №158.

Верховний Суд у постанові від 03.05.2023 у справі №460/1864/20 виклав правовий висновок про те, що оцінка історичним та архітектурним цінностям об`єкта має надаватись на стадії вирішення питання занесення об`єкта культурної спадщини до Реєстру. Оцінюючи правомірність рішення про включення об`єкта до Переліку, суд має перевірити чи вчинені такі дії уповноваженим органом, зокрема, на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, тобто виключно щодо дотримання уповноваженим органом процедури занесення об`єкту до Переліку.

Суд першої інстанції, перевіряючи правомірність оскаржуваних у цій справі наказів, фактично визнав необґрунтованими відомості, викладені в обліковій документації, яка слугувала підставою прийняття таких рішень. Поряд із цим, Окружним адміністративним судом міста Києва досліджений та врахований зміст історико-архітектурної довідки на магазин-оранжерею «Квіти України» (т. 2 а.с. 45-106), а також науковий звіт «Загальний огляд технічного стану, визначення придатності до експлуатації і теоретичне дослідження містобудівної ситуації будівлі за адресою: Київ, Шевченківський район вулиця Січових Стрільців, 49» (т. 2 а.с. 108-200). Оцінивши такі докази у справі, суд першої інстанції дійшов висновку, що будинок, розташований за адресою: м. Київ, Шевченківський район, вул. Січових Стрільців, 49, не містить ознак, притаманних об`єктам культурної спадщини у розумінні статей 1, 2 Закону України «Про охорону культурної спадщини».

Разом з тим, колегія суддів наголошує, що суд не наділений повноваженнями та спеціальними знаннями в області історії та архітектури, у зв`язку з чим не може досліджувати та надавати оцінку наявності або відсутності історичної та архітектурної цінності будинку, розташованого за адресою: м. Київ, Шевченківський район, вул. Січових Стрільців, 49, встановлювати відповідність його критеріям, необхідним для визнання пам`яткою.

Відповідно до п. 4 Порядку визначення категорій пам`яток, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 22.05.2019 № 452 (далі - Порядок №452), об`єкти культурної спадщини, які пропонуються для внесення до Реєстру за категорією місцевого значення, повинні зберегти свою автентичність (пам`ятка повинна значною мірою зберегти свою форму та матеріально-технічну структуру, історичні культурні нашарування) та мати одну або більше з таких ознак: мали вплив на розвиток культури певного населеного пункту чи регіону; пов`язані з історичними подіями, віруваннями, життям і діяльністю людей, які зробили значний внесок у розвиток культури певного населеного пункту чи регіону; є культурною спадщиною національної меншини чи регіональної етнічної групи.

Згідно п. 5 Порядку №452 попередню оцінку відповідності об`єкта культурної спадщини ознакам, визначеним у пунктах 3 і 4 цього Порядку, проводить розробник облікової документації, що складається відповідно до Порядку обліку об`єктів культурної спадщини, який затверджується Мінкультури.

При цьому п. 6 Порядку №452 передбачено, що відповідність об`єктів культурної спадщини ознакам, передбаченим пунктами 3 і 4 цього Порядку, встановлюється під час їх внесення до Реєстру в установленому законодавством порядку.

Викладене вказує на відсутність у суду спеціальних знань, а, відтак, і повноважень для встановлення факту відповідності чи невідповідності будинку критеріям, визначеним у Порядку № 452.

Крім того, відповідність чи невідповідності критеріям, визначеним у Порядку № 452, а отже і оцінка історичним та архітектурним цінностям об`єкта має надаватись на стадії вирішення питання занесення об`єкта культурної спадщини до Реєстру, через що такі обставини та факти не підлягають і судовій перевірці при оскарженні рішення щодо включення об`єкту культурної спадини до Переліку і Реєстру.

Аналогічна за змістом правова позиція у подібних правовідносинах висловлена Верховним Судом й у постанові від 08.05.2023 у справі № 640/28045/20.

За цих же підстав, у межах розгляду цієї справи, є необґрунтованими і заперечення позивача факту належності будинку до об`єктів культурної спадщини, за встановленими законодавством критеріями, на підтвердження чого ним надані історико-архітектурна довідка на магазин-оранжерею «Квіти України», а також науковий звіт «Загальний огляд технічного стану, визначення придатності до експлуатації і теоретичне дослідження містобудівної ситуації будівлі за адресою: Київ, Шевченківський район вулиця Січових Стрільців, 49 ».

Щодо посилання ГО «Зберегти Квіти України» та ГО «Мапа Реновації» на порушення судом першої інстанції порядку розгляду цієї справи з огляду на значний суспільний резонанс та виняткову складність колегія суддів вважає за необхідне зауважити, що визначення порядку розгляду справи окрім випадків, прямо передбачених ч. 4 ст. 257 КАС України, належить до компетенції суду першої інстанції з урахуванням критеріїв, наведених у ч. 3 ст. 257 КАС України. А тому, зважаючи на те, що указана справа не належить до тих, щодо яких встановлена пряма заборона розгляду у порядку спрощеного позовного провадження, колегія суддів приходить до висновку, що Окружний адміністративний суд міста Києва, вирішуючи спір у справі №640/30303/21 за правилами спрощеного позовного провадження, не допустив порушень норм процесуального права.

Судова колегія погоджується з доводами ГО «Мапа Реновації» про те, що розгляд справи здійснювався судом першої інстанції з порушенням встановленого ст. 258 КАС України строку. Разом з тим, таке процесуальне порушення не визначено ст. 317 КАС України обов`язковою підставою для скасування рішення суду першої інстанції.

З приводу аргументів ТОВ «Квіт України» про те, що Київська міська прокуратура взагалі не набула права на подання цієї апеляційної скарги, адже не обґрунтувала підстав необхідності представництва інтересів держави в суді, судова колегія зазначає, що ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 15.07.2022 було задоволено повідомлення Київської міської прокуратури про вступ до участі у розгляді справи прокурора у порядку статті 23 Закону України «Про прокуратуру» та залучено її до участі в адміністративній справі №640/30303/21. Відтак, будучи залученим до участі у справі, Київська міська прокуратура в силу норм ч. 3 ст. 53 КАС України та ч. 1 ст. 293 КАС України мала право подавати апеляційну скаргу.

Крім того, суд апеляційної інстанції вважає за необхідне зазначити, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Таким чином, зважаючи на те, що матеріалами справи не підтверджується недовідність прийнятих Міністерством культури та інформаційної політики України і Департаментом охорони культурної спадщини Виконавчого органу Київської міської ради (Київська міська державна адміністрація) рішень вимогам ч. 2 ст. 2 КАС України, судова колегія приходить до висновку про безпідставність твердження Окружного адміністративного суду міста Києва про обґрунтованість позовних вимог, а тому вважає за необхідне рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нове про відмову у задоволенні позову.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.

Приписи п. п. 1, 4 ч. 1 ст. 317 КАС України визначають, що підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку, що судом першої інстанції при прийнятті рішення неповно з`ясовано обставини, які мають значення для справи, а також невірно застосовані норми матеріального права, що стали підставою для неправильного вирішення справи. У зв`язку з цим колегія суддів вважає за необхідне апеляційні скарги задовольнити, а рішення суду - скасувати, ухваливши нове про відмову у задоволенні позовних вимог.

Крім того, відповідно до ч. 6 ст. 139 КАС України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не повертаючи адміністративної справи на новий розгляд, змінить судове рішення або ухвалить нове, він відповідно змінює розподіл судових витрат.

Згідно ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

За правилами ч. 11 ст. 139 КАС України судові витрати третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, стягуються на її користь зі сторони, визначеної відповідно до вимог цієї статті, залежно від того, заперечувала чи підтримувала така особа заявлені позовні вимоги.

З урахуванням наведеного, оскільки ГО «Мапа Реновації» як третя особа у цій справі заперечувала проти заявлених позовних вимог ТОВ «Квіти України», то саме за рахунок останнього на користь третьої особи 1 підлягає стягненню сума судового збору, сплачена за подання апеляційної скарги згідно платіжної інструкції від 10.01.2023 №4 у розмірі 10 215,00 грн.

Крім того, відповідно до ч. 4 ст. 293 КАС України після відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою особи, яка не брала участі у справі, але суд вирішив питання про її права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, така особа користується процесуальними правами і несе процесуальні обов`язки учасника справи.

За правилами ч. 1 ст. 42 КАС України учасниками справи є сторони, треті особи.

Відтак, зважаючи на те, що склад сторін у справі на етапі апеляційного перегляду рішення суду першої інстанції залишається незмінним, то у розумінні приписів ч. 4 ст. 293 КАС України ГО «Зберегти Квіти України» після відкриття апеляційного провадження за її апеляційною скаргою набула статусу учасника справи у вигляді третьої особи, що має своїм наслідком застосування до неї правил розподілу судових витрат, визначених ч. 11 ст. 139 КАС України.

Таким чином, оскільки ГО «Зберегти Квіти України» у цій справі заперечувала проти заявлених позовних вимог ТОВ «Квіти України», то за рахунок останнього на користь цього апелянта підлягає стягненню сума судового збору, сплачена за подання апеляційної скарги згідно платіжної інструкції від 10.01.2023 №5 у розмірі 10 215,00 грн.

Підстави для розподілу витрат, пов`язаних із сплатою судовою збору, понесених Київською міською прокуратурою, Міністерством культури та інформаційної політики України і Департаментом охорони культурної спадщини Виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), відсутні, оскільки відповідні витрати за правилами ст. 139 КАС України на користь суб`єктів владних повноважень не присуджуються.

Керуючись ст. ст. 243, 246, 308, 315, 317, 321, 325, 329, 331 КАС України суд,

ПОСТАНОВИВ :

Апеляційні скарги Громадської організації «Зберегти Квіти України», Громадської організації «Мапа Реновації», Міністерства культури та інформаційної політики України, Департаменту охорони культурної спадщини Виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), Київської міської прокуратури - задовольнити.

Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 02 грудня 2022 року - скасувати.

Прийняти нову постанову, якою у задоволенні позову відмовити повністю.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Квіти України» (04053, м. Київ, вул. Січових Стрільців, 49, код ЄДРПОУ 16288397) на користь Громадської організації «Зберегти Квіти України» (01032, м. Київ, вул. Жилянська, 126/23, каб. 202, код ЄДРПОУ 44873784) витрати, пов`язані із сплатою судового збору за подання апеляційної скарги, в сумі 10 215 (десять тисяч двісті п`ятнадцять) гривень 00 копійок.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Квіти України» (04053, м. Київ, вул. Січових Стрільців, 49, код ЄДРПОУ 16288397) на користь Громадської організації «Мапа Реновацій» (03110, м. Київ, вул. Пироговського, 19, корп. 6, код ЄДРПОУ 43479673) витрати, пов`язані із сплатою судового збору за подання апеляційної скарги, в сумі 10 215 (десять тисяч двісті п`ятнадцять) гривень 00 копійок.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, та може бути оскаржена безпосередньо до адміністративного суду касаційної інстанції в порядку і строки, встановлені статтями 329, 331 КАС України.

Повний текст рішення виготовлено 31 жовтня 2023 року.

Головуючий суддя: В.В. Файдюк

Судді: Є.І. Мєзєнцев

Я.М. Собків

СудШостий апеляційний адміністративний суд
Дата ухвалення рішення31.10.2023
Оприлюднено03.11.2023
Номер документу114597615
СудочинствоАдміністративне
КатегоріяСправи з приводу регулюванню містобудівної діяльності та землекористування, зокрема у сфері містобудування; архітектурної діяльності

Судовий реєстр по справі —640/30303/21

Ухвала від 23.11.2023

Адміністративне

Касаційний адміністративний суд Верховного Суду

Чиркін С.М.

Постанова від 31.10.2023

Адміністративне

Шостий апеляційний адміністративний суд

Файдюк Віталій Васильович

Постанова від 31.10.2023

Адміністративне

Шостий апеляційний адміністративний суд

Файдюк Віталій Васильович

Ухвала від 18.09.2023

Адміністративне

Шостий апеляційний адміністративний суд

Файдюк Віталій Васильович

Ухвала від 18.09.2023

Адміністративне

Шостий апеляційний адміністративний суд

Файдюк Віталій Васильович

Ухвала від 18.05.2023

Адміністративне

Шостий апеляційний адміністративний суд

Файдюк Віталій Васильович

Ухвала від 10.01.2023

Адміністративне

Шостий апеляційний адміністративний суд

Файдюк Віталій Васильович

Рішення від 02.12.2022

Адміністративне

Окружний адміністративний суд міста Києва

Клочкова Н.В.

Ухвала від 30.11.2022

Адміністративне

Окружний адміністративний суд міста Києва

Клочкова Н.В.

Ухвала від 14.07.2022

Адміністративне

Окружний адміністративний суд міста Києва

Клочкова Н.В.

🇺🇦 Опендатабот

Опендатабот — сервіс моніторингу реєстраційних даних українських компаній та судового реєстру для захисту від рейдерських захоплень і контролю контрагентів.

Додайте Опендатабот до улюбленого месенджеру

ТелеграмВайбер

Опендатабот для телефону

AppstoreGoogle Play

Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці

© 2016‒2023Опендатабот

🇺🇦 Зроблено в Україні