Рішення

від 13.10.2022 по справі 932/8760/20

БАБУШКІНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.ДНІПРОПЕТРОВСЬКА

справа №932/8760/20

провадження №2/932/4297/21

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

13 жовтня 2022 року м. Дніпро

Бабушкінський районний суд м. Дніпропетровська

в складі: головуючого-судді: Цитульського В.І.,

за участю секретаря: Дубовик К.В.,

позивача: ОСОБА_1 ,

представника позивача: ОСОБА_2 ,

відповідача: ОСОБА_3 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , треті особи четверта ДДНК, ОСББ «Житлово-Будівельний кооператив №250» про визнання права власності на Ѕ частину спільного сумісного майна подружжя, -

ВСТАНОВИВ:

29 липня 2020 року позивачка звернулася до суду з позовом про визнання права власності на Ѕ частину спільного сумісного майна подружжя.

Стислий виклад позиції позивача.

Між позивачкою та ОСОБА_5 був укладений шлюб. Від шлюбу мають двох повнолітніх дітей, що є відповідачами у справі. Перебуваючи у шлюбі чоловік отримав квартиру АДРЕСА_1 . Також під час шлюбу були придбані автомобілі Daewoo Lanos 2007 року випуску та ВАЗ 2103 1976 року випуску, причіп НОМЕР_1 , що зареєстровані на чоловіка. 16.09.2016 року шлюб розірвано. ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_5 помер, після його смерті відкрилася спадщина, проте на звернення для отримання свідоцтва про право власності на Ѕ частину майна, що придбано у період шлюбу, нотаріус надав постанову про відмову у вчиненні нотаріальної дії через те, що майно є особистою власністю померлого і спадкоємцями є їх діти відповідачі у справі.

Виклад позиції відповідачів.

ОСОБА_3 є дочкою позивача та ОСОБА_5 , яка проживала разом з батьками та братом у квартирі АДРЕСА_1 . З 2000 року брат з дружиною стали проживати з батьками дружини. Мати успадкувала після смерті бабусі будинок в АДРЕСА_2 , де і стала проживати більшу частину часу. З грудня 2015 року батько почав хворіти, проте мати ніколи не допомагала і у вересні 2016 року їх шлюб було розірвано. У вересні 2019 року мати вдруге вийшла заміж. ІНФОРМАЦІЯ_1 помер батько ОСОБА_6 , та залишив заповіт, в якому заповів все майно дочці ОСОБА_3 . На даний час вона з чоловіком і дитиною мешкають у спірній квартирі. Позивачка вказує, що про своє порушене право вона дізналася лише отримавши відмову у вчиненні нотаріальної дії, однак це не відповідає дійсності, оскільки про існування порушеного права вона дізналася після розірвання шлюбу і неодноразово зверталася із позовом про поділ майна подружжя. А отже позов задоволенню не підлягає з підстав пропуску строку позовної давності.

Відповідач ОСОБА_4 подав до суду заяву про розгляд справи без його участі щодо задоволення позовних вимог не заперечував.

Позивач скористалася своїм правом на подання відповіді на відзив, в якій зокрема зазначила, що після розірвання шлюбу вона дійсно зверталася із позовом про розподіл майна подружжя, проте у серпні 2017 року вони вирішили спір мирним шляхом та розподілили спільне сумісне майно. Отже в період життя. ОСОБА_5 вона мала можливість користуватися р. - спільною сумісною власністю, була і залишається в ній зареєстрована, тому питання щодо порушеного її права на частку у спільній сумісній власності не виникало. І лише після смерті ОСОБА_5 , звернувшись до нотаріальної контори вона дізналася про своє порушене право.

У судовому засіданні позивач та її представник підтримали заявлені позовні вимоги, надали пояснення аналогічні викладеним у позові.

Відповідачка заперечувала щодо задоволення позовних вимог, з підстав викладених відзиві.

Відповідач ОСОБА_4 у судове засідання не з`явився, про дату час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином, в матеріалах справи наявна його заява про визнання позову та розгляд справи без його участі.

Треті особи у судове засідання не з`явилися, про дату час та місце розгляду справи повідомлені належним чином, причини не явки не повідомили.

Фактичні обставини встановлені судом.

15 листопада 1975 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_5 укладено шлюб, який зареєстрований у Жовтневому відділі реєстрації актів цивільного стану м. Дніпропетровська, актовий запис №2910.

Від шлюбу мають двох дітей ОСОБА_4 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 ) та ОСОБА_7 , ( ІНФОРМАЦІЯ_3 ).

ОСОБА_5 будучи членом ЖБК №250 Бабушкінскього району отримав квартиру АДРЕСА_1 на підставі ордеру №983 від 05.12.1978 року виданого виконавчим комітетом ДМР народних депутатів на підставі списків, затверджених рішенням ДМР народних депутатів №687 параграф 2 від 30.11.1977 року на склад сім`ї три особи.

З 19.03.1979 року вся сім`я ОСОБА_8 була зареєстрована та мешкала у зазначеній квартирі.

19.12.2012 Виконавчим комітетом ДМР видано свідоцтво про право власності на нерухоме майно за № НОМЕР_2 , згідно якого квартира АДРЕСА_1 належить на праві власності ОСОБА_5 .

Згідно інформації наданої РСЦГСЦМВС в Дніпропетровській області за ОСОБА_5 зареєстровані транспортні засоби: 29.08.2007 р. Daewoo Lanos TF69Y, 2007 року випуску, 21.05.1996 р. ВАЗ 2103, 1976 року випуску, 19.09.2012 КРД 050101 2012 року випуску.

16 вересня2016 року шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_5 розірвано на підставі рішення Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська.

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_5 помер, що підтверджується копією повторного свідоцтва про смерть серії НОМЕР_3 виданого 08.05.2020 Кобеляцьким районним відділом державної реєстрації актів цивільного стану Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Суми) згідно актового запису №1.

Постановою державного нотаріуса Четвертої дніпровської державної нотаріальної контори Шугаєвої Н.С. від 07.07.2020 відмовлено у вчиненні нотаріальної дії, а саме видачі свідоцтва про право власності на Ѕ частину майна спадкодавця, що придбано в період шлюбу, оскільки таке майно є особистою власністю померлого ОСОБА_5 .

Згідно заповіту №1981 складеного 09 вересня 2019 року ОСОБА_5 заповів ОСОБА_3 всі його майнові права та все майно, грошові кошти в тому числі на депозитних вкладах банківських рахунках та взагалі все те, що буде йому належати на день смерті і на що він за законом матиме право.

Після розірвання шлюбу, а саме 12 червня 2016 року та 29 листопада 2016 року позивачка зверталася до суду із позовними заявами про поділ спільного майна подружжя, які були повернені позивачці з підстав не виконання ухвали про залишення позову без руху.

Норми права застосовані судом.

Пунктом 19постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справпро право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійснимта поділ спільного майна подружжя» від 21 грудня 2007 року № 11, судам роз`яснено, що вирішуючи спори про поділ майна подружжя, суди повинні враховувати, що само по собі розірвання шлюбу не припиняє права спільної сумісної власності подружжя на майно, набуте за час шлюбу. Проте розпорядження таким майном після розірвання шлюбу здійснюється колишнім подружжям виключно за взаємною згодою відповідно до положеньЦК України.

Відповідно дост.60 СК Українимайно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Частинами 1, 2ст.70 СК Українивстановлено, що у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором. При вирішенні спору про поділ майна суд може відступити від засади рівності часток подружжя за обставин, що мають істотне значення, зокрема якщо один із них не дбав про матеріальне забезпечення сім`ї, приховав, знищив чи пошкодив спільне майно, витрачав його на шкоду інтересам сім`ї.

Принцип рівності часток застосовується незалежно від того, чи здійснюється поділ у судовому або у позасудовому порядку.

Зазначені норми закону свідчать про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Ця презумпція може бути спростована у випадку оспорення одним із подружжя поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.

Така правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 24 травня 2017 року у справі № 6-843цс17 та постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 06 лютого 2018 року у справі № 235/9895/15-ц, від 05 квітня 2018 року у справі № 404/1515/16-ц.

Відповідно до ч.1ст.71 СК України, майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення.

Відповідно до частини четвертої статті 267 ЦПК України cплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Визначення початку відліку позовної давності міститься в статті 261 ЦК України, відповідно до частини першої якої перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Відповідно до статті 72 СК України для вимоги про поділ майна, яке є спільною сумісною власністю розведеного подружжя,встановлюється трирічний строк позовної давності.

Для визначення моменту виникнення права на позов важливими є як об`єктивні (сам факт порушення права), так і суб`єктивні (особа довідалася або повинна була довідатись про це порушення) чинники.

Обов`язок доведення факту не знання про порушення цивільного права особи випливає із загального правила, встановленого статтею 81 ЦПК України, про обов`язковість доведення стороною спору тих обставин, на які вона посилається як на підставу її вимог і заперечень.

Аналогічні за змістом висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 30 січня 2019 року у справі № 706/1272/14-ц (провадження № 14-456цс18), від 19 листопада 2019 року у справі № 911/3680/17 (провадження № 12-104гс19).

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) неодноразово вказував на призначення позовної давності, пов`язуючи його із необхідністю забезпечити правову визначеність. Як зазначає ЄСПЛ, строки позовної давності «слугують декільком важливим цілям, зокрема вони забезпечують правову визначеність і остаточність, захищають потенційних відповідачів від задавнених вимог, яким було б важко протистояти, і запобігають несправедливості, що могла б виникати, якби суди мусили ухвалювати рішення стосовно подій, які мали місце в далекому минулому, і на підставі доказів, які вже могли б стати ненадійними й неповними з плином часу (Stubbings and Others v. The United Kingdom 22083/93).

Мотиви та висновки суду.

Як встановлено судом, квартира АДРЕСА_1 , являється спільною сумісною власністю ОСОБА_9 та ОСОБА_5 .

Як зазначила позивач під час судового розгляду, після розірвання шлюбу вона з ОСОБА_5 домовилися щодо розподілу спільного майна, та в подальшому складання заповіту на користь їх спільних дітей. Вважає, що складення її колишнім чоловіком заповіту на користь лише ОСОБА_3 , є порушенням її прав. При цьому, вважає, що початком відліку строку позовної давності у даному спорі являється день винесення державним нотаріусом постанови про відмову у вчиненні нотаріальної дії, а саме видачі свідоцтва про право власності на Ѕ частину спільного майна.

Дане твердження спростовується наявними в матеріалах справи копіями цивільних справ за позовом ОСОБА_1 про поділ майна подружжя датованих 2016 роком, що свідчить про обізнаність позивачки про її порушене право власності в порядку ст. 72 СК України.

На підставі вищевикладеного, суд приходить до висновку, що саме з часу розірвання шлюбу (2016 року) слід обчислювати позовну давність у даній цивільній справі.

Європейський суд з прав людини вказав, що інститут позовної давності є спільною рисою правових систем Держав - учасниць і має на меті гарантувати: юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів, спростувати які може виявитися нелегким завданням, та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що які відбули у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із спливом часу (STUBBINGS AND OTHERS v. THE UNITED KINGDOM, № 22083/93, № 22095/93, § 51, ЄСПЛ, від 22 жовтня 1996 року; ZOLOTAS v. GREECE (No. 2), № 66610/09, § 43, ЄСПЛ, від 29 січня 2013 року).

Таку ж позицію висловив КЦС ВС у постанові від 26.10.2022 № 752/10864/19 (61-17278св21) використавши посилання на зазначені рішення Європейського суду.

Таким чином, в ході судового розгляду встановлене порушення права позивача, але позовна давність за такою вимогою на час звернення з позовом до суду вже спливла та про це було заявлено відповідачем, суд приходить до висновку про відмову у задоволенні позовних вимог.

Оскільки судом ухвалене рішення про відмову у задоволенні позовів, враховуючи положенняст. 141 ЦПК України, судові витрати з відповідачів не підлягають стягненню.

На підставіст.ст.15,15,203,215,216,321,388,656ЦК України,ЗУ «Провиконавче провадження»,Закону України«Про іпотеку»,керуючись ст.ст.4,12,13,81,82,89,263-265,273ЦПК України,суд

У Х В А Л И В:

У задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , треті особи четверта ДДНК, ОСББ «Житлово-Будівельний кооператив №250» про визнання права власності на Ѕ частину спільного сумісного майна подружжя відмовити.

Рішення судунабираєзаконноїсили післязакінченнястрокуподання апеляційноїскаргивсімаучасниками справи,якщоапеляційнускаргу небулоподано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повний текст рішення проголошено 14.10.2022 о 08:35 год.

Суддя: В.І. Цитульський