Постанова

від 06.04.2023 по справі 932/8760/20

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/3010/23 Справа № 932/8760/20 Суддя у 1-й інстанції - Цитульський В. І. Суддя у 2-й інстанції - Барильська А. П.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 квітня 2023 року м. Дніпро

Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді - Барильської А.П.

суддів - Деркач Н.М., Куценко Т.Р.,

секретар судового засідання - Заворотний К.Я.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпро цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Бабушкінського районного суду м.Дніпропетровська від 13 жовтня 2022 року по справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , треті особи: четверта Дніпровська державна нотаріальна контора, Обслуговуючий кооператив «Житлово-Будівельний кооператив №250» про визнання права власності на 1/2 частину спільного сумісного майна подружжя, -

В С Т А Н О В И В :

У липні 2020 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , треті особи: четверта Дніпровська державна нотаріальна контора, Обслуговуючий кооператив «Житлово-Будівельний кооператив №250» про визнання права власності на 1/2 частину спільного сумісного майна подружжя.

В обґрунтування позову зазначила, що між нею та ОСОБА_4 був укладений шлюб. Від шлюбу мають двох повнолітніх дітей, що є відповідачами у справі. Перебуваючи у шлюбі чоловік отримав квартиру АДРЕСА_1 . Також під час шлюбу були придбані автомобілі Daewoo Lanos, 2007 року випуску та ВАЗ 2103, 1976 року випуску, причіп НОМЕР_1 , що зареєстровані на чоловіка. 16 вересня 2016 року шлюб розірвано. ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 помер, після його смерті відкрилася спадщина, проте на звернення для отримання свідоцтва про право власності на 1/2 частину майна, що придбано у період шлюбу, нотаріус надав постанову про відмову у вчиненні нотаріальної дії через те, що майно є особистою власністю померлого і спадкоємцями є їх діти, відповідачі у справі. У зв`язку з чим просила суд визнати за нею право власності на 1/2 частину майна, що придбано подружжям ОСОБА_4 та ОСОБА_1 період шлюбу, а саме: - 1/2 частину квартири за адресою: АДРЕСА_1 , що складається з трьох житлових кімнат площею 38,1 кв.м., загальною площею 66,4 кв.м.; 1/2 частину автомобілю Daewoo Lanos, 2007 року випуску, державний реєстраційний номер НОМЕР_2 , свідоцтво про реєстрацію № НОМЕР_3 .

Рішенням Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 13 жовтня 2022 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Рішення суду мотивовано тим, що в ході судового розгляду встановлене порушення права позивача, але позовна давність за такою вимогою на час звернення з позовом до суду вже спливла та про це було заявлено відповідачем.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить рішення суду скасувати та задовольнити позовні вимоги в повному обсязі, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права.

Апеляційна скарга мотивована тим, що у суду першої інстанції були відсутні підстави для застосування позовної давності до позовних вимог, оскільки про порушення свого права вона дізналась лише після відмови нотаріуса у вчиненні нотаріальної дії.

Відзив на апеляційну скаргу не поданий.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах заявлених позовних вимог та доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, з наступних підстав.

Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, 15 листопада 1975 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_4 укладено шлюб, який зареєстрований у Жовтневому відділі реєстрації актів цивільного стану м. Дніпропетровська, актовий запис №2910.

Від шлюбу ОСОБА_1 та ОСОБА_4 мають двох дітей: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 та ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .

ОСОБА_4 , будучи членом ЖБК №250 Бабушкінського району, отримав квартиру АДРЕСА_1 на підставі ордеру №983 від 05 грудня 1978 року, виданого виконавчим комітетом ДМР народних депутатів на підставі списків, затверджених рішенням ДМР народних депутатів №687, параграф 2 від 30 листопада 1977 року на склад сім`ї три особи та 19 березня 1979 року зареєструвалися та мешкали у зазначеній квартирі.

19 грудня 2012 року Виконавчим комітетом ДМР видано свідоцтво про право власності на нерухоме майно за № НОМЕР_4 , згідно якого квартира АДРЕСА_1 належить на праві власності ОСОБА_4 .

Згідно інформації, наданої РСЦ ГСЦ МВС в Дніпропетровській області, за ОСОБА_4 зареєстровані транспортні засоби: 29 серпня 2007 р. зареєстрований автомобіль Daewoo Lanos TF69Y, 2007 року випуску, 21 травня 1996 р. - автомобіль ВАЗ 2103, 1976 року випуску; 19 вересня 2012 року - транспортний засіб КРД 050101, 2012 року випуску.

16 вересня2016 року шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_4 розірвано на підставі рішення Бабушкінського районного суду м.Дніпропетровська.

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 помер, що підтверджується копією повторного свідоцтва про смерть серії НОМЕР_5 , виданого 08 травня 2020 року Кобеляцьким районним відділом державної реєстрації актів цивільного стану Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Суми) згідно актового запису №1.

Постановою державного нотаріуса Четвертої Дніпровської державної нотаріальної контори Шугаєвої Н.С. від 07 липня 2020 року відмовлено у вчиненні нотаріальної дії, а саме, видачі свідоцтва про право власності на 1/2 частину майна спадкодавця, що придбано в період шлюбу, оскільки таке майно є особистою власністю померлого ОСОБА_4 .

Згідно заповіту №1981, складеного 09 вересня 2019 року, ОСОБА_4 заповів ОСОБА_2 всі його майнові права та все майно, грошові кошти в тому числі на депозитних вкладах банківських рахунках та взагалі все те, що буде йому належати на день смерті і на що він за законом матиме право.

Після розірвання шлюбу, а саме, 12 червня 2016 року та 29 листопада 2016 року позивачка зверталася до суду із позовними заявами про поділ спільного майна подружжя, які були повернені позивачці з підстав не виконання ухвали про залишення позову без руху.

Відмовляючи у задоволенні позову суд першої інстанції обґрунтовано виходив з того, що в ході судового розгляду встановлене порушення права позивача, але позовна давність за такою вимогою на час звернення з позовом до суду вже спливла та про це було заявлено відповідачем.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції, з огляду на наступне.

Пунктом 19 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» від 21 грудня 2007 року № 11, судам роз`яснено, що вирішуючи спори про поділ майна подружжя, суди повинні враховувати, що само по собі розірвання шлюбу не припиняє права спільної сумісної власності подружжя на майно, набуте за час шлюбу. Проте розпорядження таким майном після розірвання шлюбу здійснюється колишнім подружжям виключно за взаємною згодою відповідно до положень ЦК України.

Відповідно до ст.60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Частинами 1, 2 ст.70 СК України встановлено, що у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором. При вирішенні спору про поділ майна суд може відступити від засади рівності часток подружжя за обставин, що мають істотне значення, зокрема якщо один із них не дбав про матеріальне забезпечення сім`ї, приховав, знищив чи пошкодив спільне майно, витрачав його на шкоду інтересам сім`ї.

Принцип рівності часток застосовується незалежно від того, чи здійснюється поділ у судовому або у позасудовому порядку.

Зазначені норми закону свідчать про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Ця презумпція може бути спростована у випадку оспорення одним із подружжя поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.

Така правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 24 травня 2017 року у справі № 6-843цс17 та постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 06 лютого 2018 року, у справі №235/9895/15-ц, від 05 квітня 2018 року у справі № 404/1515/16-ц.

Відповідно до ч.1 ст.71 СК України, майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення.

Відповідно до частини четвертої статті 267 ЦПК України cплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Визначення початку відліку позовної давності міститься в статті 261 ЦК України, відповідно до частини першої якої перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Відповідно до статті 72 СК України для вимоги про поділ майна, яке є спільною сумісною власністю розведеного подружжя, встановлюється трирічний строк позовної давності.

Для визначення моменту виникнення права на позов важливими є як об`єктивні (сам факт порушення права), так і суб`єктивні (особа довідалася або повинна була довідатись про це порушення) чинники.

Обов`язок доведення факту не знання про порушення цивільного права особи випливає із загального правила, встановленого статтею 81 ЦПК України, про обов`язковість доведення стороною спору тих обставин, на які вона посилається як на підставу її вимог і заперечень.

Аналогічні за змістом висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 30 січня 2019 року у справі № 706/1272/14-ц (провадження № 14-456цс18), від 19 листопада 2019 року у справі № 911/3680/17 (провадження № 12-104гс19).

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) неодноразово вказував на призначення позовної давності, пов`язуючи його із необхідністю забезпечити правову визначеність. Як зазначає ЄСПЛ, строки позовної давності «слугують декільком важливим цілям, зокрема вони забезпечують правову визначеність і остаточність, захищають потенційних відповідачів від задавнених вимог, яким було б важко протистояти, і запобігають несправедливості, що могла б виникати, якби суди мусили ухвалювати рішення стосовно подій, які мали місце в далекому минулому, і на підставі доказів, які вже могли б стати ненадійними й неповними з плином часу (Stubbings and Others v. The United Kingdom 22083/93).

Доводи апеляційної скарги про те, що у суду першої інстанції були відсутні підстави для застосування позовної давності до позовних вимог, оскільки про порушення свого права позивач дізналась лише після відмови нотаріуса у вчиненні нотаріальної дії, колегія суддів вважає необґрунтованими, оскільки матеріалами справи встановлено, що позивачка у 2016 році двічі зверталась до суду із позовами про поділ майна подружжя, а саме, 22.06.2016 року та 29.11.2016 року, а отже саме з цього часу, тобто з 22.06.2016 року вона дізналася про порушення свого права та з цього часу почався перебіг позовної давності.

Приведені доводи апеляційної скарги не знайшли своє підтвердження при розгляді справи в суді апеляційної інстанції.

Вірно встановивши порушення права позивача, проте позовна давність за такою вимогою на час звернення з позовом до суду вже спливла, про що відповідачкою було заявлено в суді першої інстанції, суд обґрунтовано відмовив у задоволенні позову, з висновком якого погоджується й апеляційний суд. При цьому, клопотання про поновлення строку для звернення до суду та зазначення причин поважності пропуску строку позивачем заявлено не було.

Відповідно до вимог ст. 89 ЦПК України оцінка доказів є виключною компетенцією суду, переоцінка доказів діючим законодавством не передбачена.

Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, відповідно до якої пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Проніна проти України» від 18 липня 2006 року).

З`ясувавши в достатньо повному обсязі права та обов`язки сторін, обставини справи, перевіривши доводи та давши їм правову оцінку, суд першої інстанції ухвалив рішення, що відповідає вимогам закону. Висновки суду достатньо обґрунтовані і підтверджені наявними в матеріалах справи письмовими доказами, а приведені в апеляційній скарзі доводи зводяться до переоцінки доказів і незгоди з висновками суду по їх оцінці.

Враховуючи зазначене, колегія суддів вважає, що відповідно до ст. 375 ЦПК України апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а судове рішення - залишенню без змін.

Керуючись ст.ст. 259, 367, 374, 375 ЦПК України, суд, -

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.

Рішення Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 13 жовтня 2022 року - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Повний текст постанови складено 07 квітня 2023 року.

Головуючий суддя А.П. Барильська

Судді Н.М. Деркач

Т.Р. Куценко