Постанова

від 29.11.2022 по справі 911/3076/21

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"29" листопада 2022 р. Справа№ 911/3076/21

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Хрипуна О.О.

суддів: Скрипки І.М.

Чорногуза М.Г.

при секретарі судового засідання Король Я.П.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Фурсівської сільської ради

на рішення Господарського суду Київської області від 17.05.2022

(повний текст рішення складено та підписано 03.06.2022)

у справі № 911/3076/21 (суддя Черногуз А.Ф.)

за позовом Фурсівської сільської ради

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Сквираплемрибгосп"

про визнання недійсним державного акту на право постійного користування земельною ділянкою, скасування державної реєстрації речових прав та зобов`язання повернути земельну ділянку

за зустрічним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Сквираплемрибгосп"

до Фурсівської сільської ради

про визнання права постійного користування земельною ділянкою

за участю представників:

від позивача: Бобрик О.В.

від відповідача: Войцеховський М.Ю.

вільний слухач: Канраух В.С.

ВСТАНОВИВ:

Фурсівська сільська рада Білоцерківського району Київської області звернулася до Господарського суду Київської області з позовом до ТОВ "Сквираплемрибгосп" про визнання недійсним державного акту на право постійного користування земельною ділянкою, скасування державної реєстрації речових прав та зобов`язання повернути земельну ділянку.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що видача державного акту на право постійного користування земельною ділянкою здійснена з порушенням закону, а судове рішення про визнання за ВАТ "Сквирасільрибгосп" права користування земельною ділянкою, кадастровий номер 3224081201:01:014:0002, скасоване постановою Київського апеляційного господарського суду від 14.12.2010 у справі № 22/045-10.

Ухвалою суду Господарського суду Київської області від 24.12.2021 прийнято до спільного розгляду зустрічну позовну заяву ТОВ "Сквираплемрибгосп" до Фурсівської сільської ради про визнання права постійного користування земельною ділянкою водного фонду, площею 12,1540 га, з кадастровим номером 3224081201:01:014:002.

В обґрунтування зустрічних позовних вимог ТОВ "Сквираплемрибгосп" посилається на перехід права користування від Сквирського сільськогосподарського риболовного господарства у зв`язку із правонаступництвом.

Рішенням Господарського суду Київської області від 17.05.2022 первісний позов задоволено частково: визнано недійсним державний акт на право постійного користування земельною ділянкою від 04.06.2010 на земельну ділянку площею 12,1540 га, з цільовим призначенням для рибогосподарських потреб, кадастровим номером 3224081201:01:014:0002, яка знаходиться в с. Великополовецьке Сквирського району Київської області; скасовано державну реєстрацію права постійного користування земельною ділянкою площею, зареєстрованого за ТОВ "Сквираплемрибгосп"; в решті вимог первісного позову відмовлено. Зустрічний позов задоволено: визнано за ТОВ "Сквираплемрибгосп" право постійного користування земельною ділянкою водного фонду площею 12,1540 га, з кадастровим номером 3224081201:01:014:0002, яка знаходиться в с. Великополовецьке Сквирського району Київської області. Стягнуто з ТОВ "Сквираплемрибгосп" на користь Фурсівської сільської ради 2 270 грн витрат зі сплати судового збору.

Частково задовольняючи первісний позов, місцевий господарський суд виходив з того, що державний акт на право постійного користування земельною ділянкою (з кадастровим номером 3224081201:01:014:002, площею 12,1540 га) серії ЯЯ №394787 від 04.06.2010 був виданий на підставі судового рішення, яке не набрало законної сили, оскільки було скасовано судом апеляційної інстанції. Вказаний акт підлягає визнанню недійсним, оскільки його існування порушує правову природу права користування землею.

Подальша реєстрація спірної земельної ділянки здійснена на підставі Державного акту на право постійного користування земельною ділянкою, який не має юридичної сили та є таким, що не породжує правових наслідків, а сам факт існування вказаної реєстраційної дії порушує правовий порядок.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог про зобов`язання повернути земельну ділянку та задовольняючи зустрічний позов, місцевий господарський суд виходив з того, що позивачем за первісним позовом не надано доказів прийняття Великополовецькою сільською радою народних депутатів Сквирського району рішень про припинення права користування спірною земельною ділянкою з кадастровим номером 3224081201:01:014:0002 у відповідності до положень 141, 144 ЗК України (в редакції на момент правонаступництва), що була надана Сквирському сільськогосподарському рибоводному господарству (в подальшому таке право перейшло до ВАТ "Сквирасільрибгосп" та ТОВ "Сквирасільрибгосп", як до правонаступників), а отже, право користування даною земельною ділянкою у останнього не припинялось.

Не погодившись з прийнятим рішенням, Фурсівська сільська рада, звернулася до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального праві та порушення норм процесуального права, просить рішення Господарського суду Київської області від 17.05.2022 у справі № 911/3076/21 скасувати в частині, а саме:

- відмови в позовній вимозі Фурсівської сільської ради про зобов`язання ТОВ "Сквираплемрибгосп" повернути Фурсівській сільській раді земельну ділянку водного фонду площею 12,1540 га, з цільовим призначенням - для рибогосподарських потреб, кадастровим номером 3224081201:01:014:0002, яка знаходиться в с. Великополовецьке Сквирського району Київської області, та прийняти у цій частині нове рішення, яким зобов`язати ТОВ "Сквираплемрибгосп" повернути Фурсівській сільській раді земельну ділянку водного фонду;

- задоволення зустрічного позову щодо визнання за ТОВ "Сквираплемрибгосп" право постійного користування земельною ділянкою водного фонду площею 12,1540 га, з кадастровим номером 3224081201:01:014:0002, яка знаходиться в с. Великополовецьке Сквирського району Київської області, та прийняти у цій частині нове рішення, яким в задоволенні зустрічної позовної заяви ТОВ "Сквираплемрибгосп" до Фурсівської сільської ради у справі № 911/3076/21 про визнання права постійного користування земельною ділянкою відмовити в повному обсязі.

Скаржник просить стягнути з відповідача судові витрати.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 03.08.2022 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Фурсівської сільської ради на рішення Господарського суду Київської області від 17.05.2022 у справі № 911/3076/21; справу № 911/3076/21 призначено до розгляду на 06.09.2022.

16.08.2022 до Північного апеляційного господарського суду надійшов відзив, в якому ТОВ "Сквираплемрибгосп" просило апеляційну скаргу Фурсівської сільської ради залишити без задоволення, а рішення Господарського суду Київської області від 17.05.2022 у справі № 911/3076/21 залишити без змін.

У зв`язку з перебуванням судді Тарасенко К.В., яка входить до складу колегії суддів і не є суддею-доповідачем, у відпустці, 05.09.2022 для розгляду справи сформовано колегію у складі: головуючий суддя Хрипун О.О., судді: Скрипка І.М., Агрикова О.В.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 05.09.2022 справу № 911/3076/21 прийнято до провадження новим складом колегії суддів Північного апеляційного господарського суду та ухвалено здійснювати розгляд справи в раніше призначеному судовому засіданні.

В судовому засіданні 06.09.2022 оголошено перерву до 27.09.2022.

21.09.2022 до Північного апеляційного господарського суду надійшли письмові пояснення ТОВ "Сквираплемрибгосп" з посиланням на практику Верховного Суду про перехід права постійного користування до правонаступника, утвореного в процесі приватизації, а також щодо обраного способу захисту.

У зв`язку з перебуванням головуючого судді (судді-доповідача) Хрипуна О.О. у відпустці, розгляд справи, призначений на 27.09.2022, не відбувся.

У зв`язку з перебуванням судді Агрикової О.В., яка входить до складу колегії суддів і не є суддею-доповідачем, у відпустці, 03.10.2022 для подальшого вирішення процесуальних питань по справі сформовано колегію у складі: головуючий суддя Хрипун О.О., судді: Скрипка І.М., Чорногуз М.Г.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 03.10.2022 справу № 911/3076/21 прийнято до провадження новим складом колегії суддів Північного апеляційного господарського суду; справу № 911/3076/21 за апеляційною скаргою Фурсівської сільської ради на рішення Господарського суду Київської області від 17.05.2022 призначено до розгляду на 25.10.2022 о 12:20.

Судове засідання, призначене на 25.10.2022, не відбулося у зв`язку з оголошенням повітряної тривоги.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 08.11.2022 розгляд справи № 911/3076/21 призначено на 29.11.2022.

В судовому засіданні представник скаржника вимоги та доводи апеляційної скарги підтримав та просив їх задовольнити.

Відповідач вимоги та доводи апеляційної скарги заперечив та просив відмовити в її задоволенні, залишивши в силі рішення суду першої інстанції.

Відповідно до вимог ч.ч. 1, 2 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Колегія суддів, розглянувши наявні матеріали, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку фактичних обставин даної господарської справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм процесуального та матеріального права в межах вимог апеляційної скарги встановила наступне.

Як встановлено місцевим господарським судом та не заперечується сторонами, 04.06.2010 Управлінням Держкомзему у Сквирському районі та Великополовецькою сільською радою видано ВАТ "Сквирасільрибгосп" державний акт на право постійного користування земельною ділянкою серії ЯЯ № 394787 на підставі рішення Господарського суду Київської області від 24.03.2010 у справі № 22/045-10, яким визнано за ВАТ "Сквирасільрибгосп" право користування, зокрема, на земельну ділянку площею 12,1540 га, кадастровий номер 3224081201:01:014:0001 для риборозведення в межах Великополовецької сільської ради.

Частина 3 ст. 126 ЗК України в редакції на час виникнення спірних правовідносин відносить державний акт на право постійного користування земельною ділянкою до документів, що посвідчують право на земельну ділянку.

Проте, постановою Київського апеляційного господарського суду від 14.12.2010, залишеною без змін постановою Вищого господарського суду від 23.02.2011, рішення суду першої інстанції скасовано, у задоволенні зустрічного позову ВАТ "Сквирасільрибгосп" про визнання права користування на земельні ділянки відмовлено повністю через відсутність у ВАТ "Сквирасільрибгосп" права постійного користування спірними земельними ділянками.

В межах розгляду справи № 22/045-10 суд апеляційної інстанції встановив, що після реорганізації Сквирського сільськогосподарського рибоводного господарства ВАТ "Сквирасільрибгосп" не набув у встановленому законом порядку права на користування спірними земельними ділянками, державні акти на право користування спірними земельними ділянками в установленому порядку не оформив.

Оскільки державний акт на право постійного користування земельною ділянкою (з кадастровим номером 3224081201:01:014:002, площею 12,1540 га) серії ЯЯ № 394787 від 04.06.2010 виданий на підставі судового рішення, яке не набрало законної сили та було скасовано судом апеляційної інстанції суд, вказаний акт є недійсним, а його існування, як обґрунтовано зазначив суд першої інстанції, порушує правову природу права користування землею.

У 2017 році заступник керівника Білоцерківської місцевої прокуратури в інтересах держави в особі Київської обласної державної адміністрації звернувся до суду з позовом до ТОВ "Сквираплемрибгосп" про визнання недійсними дев`яти державних актів на право постійного користування земельними ділянками на територіях Рогізнянської, Антонівської та Великополовецької сільських рад Київської області, виданих відповідачу 04 червня 2010 року, зокрема серії ЯЯ № 394787 від 04.06.2010.

Проте, рішенням Господарського суду Київської області від 05.10.2017 у справі № 911/2646/17, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 12.12.2017 та постановою Верховного Суду від 18.04.2018, у позові відмовлено повністю.

Судові рішення у справі № 911/2646/17 мотивовані тим, що спірні державні акти є такими, що видані за відсутності правових підстав, а тому суперечать вимогам чинного законодавства, проте прокурором пропущено встановлений ст. 257 ЦК України загальний строк позовної давності, про застосування якого заявлено відповідачем.

Також у справі № 911/2646/17 судами встановлено, що розпорядження спірними земельними ділянками водного фонду належить до повноважень Сквирської районної державної адміністрації, а не Київської обласної державної адміністрації, в інтересах якої прокурор подав даний позов, а остання лише має повноваження щодо контролю за діяльністю першої.

Відповідно до ч. 1 ст. 18 ГПК України судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України.

Частиною 3 ст. 2 ГПК України встановлено, що основними засадами (принципами) господарського судочинства є, зокрема, рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом та змагальність сторін.

Згідно із ст. 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Суд, зберігаючи об`єктивність і неупередженість, зокрема сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Частиною 4 ст. 75 ГПК України передбачено, що обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Обставинами справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, є юридичні факти, що призвели до виникнення спірного правовідношення, настання відповідальності або інших наслідків, тобто такі факти, з якими норми матеріального права пов`язують виникнення, зміну чи припинення прав та обов`язків суб`єктів спірного матеріального правовідношення.

Преюдиціальність - обов`язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набрало законної сили в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, оскільки їх з істинністю вже встановлено у рішенні чи вироку і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив в законну силу. Суть преюдиції полягає в неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами. Правила про преюдицію спрямовані не лише на заборону перегляду фактів і правовідносин, які встановлені в судовому акті, що вступив в законну силу. Вони також сприяють додержанню процесуальної економії в новому процесі. У випадку преюдиціального установлення певних обставин особам, які беруть участь у справі (за умови, що вони брали участь у справі при винесенні преюдиціального рішення), не доводиться витрачати час на збирання, витребування і подання доказів, а суду - на їх дослідження і оцінку. Усі ці дії вже здійснювалися у попередньому процесі, і їхнє повторення було б не лише недоцільним, але й неприпустимим з точки зору процесуальної економії. Для рішень господарських судів важливою умовою преюдиціальності фактів, що містяться в рішенні господарського суду, є суб`єктний склад спору. Отже, преюдиціальне значення мають лише рішення зі справи, в якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. Преюдицію утворюють виключно лише ті обставини, які безпосередньо досліджувалися і встановлювалися судом, що знайшло відображення в мотивувальній частині судового акта (правовий висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 24.05.2018 у справі № 922/2391/16).

Преюдицію утворюють лише ті обставини, які безпосередньо досліджувалися і встановлювалися судом, що відображується в мотивувальній частині судового акта. Лише згадувані, але такі, що не одержали оцінку суду, обставини не можуть розглядатися як встановлені судом і не набувають властивостей преюдиціальності. Також преюдиціальні факти слід відрізняти від оцінки іншим судом певних обставин.

Важливим видається те, що обставини, встановлені у першій справі, що є преюдиційною, мають належати до предмета доказування, тобто їх встановлення має бути необхідне для вирішення тієї справи. Оскільки предмет доказування спочатку визначається підставами позову, а потім обґрунтовується нормами матеріального права, які підлягають застосуванню при вирішенні спору, то питання про те, чи належав певний факт до предмета доказування, є питанням права, а не факту.

Питання факту це питання про те, чи була наявна/відсутня певна обставина, що має значення для вирішення певного спору. Фактичні обставини встановлюються через доказування. Доказування дає змогу відтворити той чи інший фрагмент дійсності в асортименті значущості для справи (предмет доказування). Юридична ж кваліфікація фактичних обставин здійснюється через співвіднесення певної обставини з певними юридичними нормами. Отже, юридичний факт передбачена нормами права конкретна життєва обставина (дія, подія), котра є підставою для настання певних юридичних наслідків. Життєвий факт набуває ознак юридичного внаслідок юридичної кваліфікації, правозастосування. Таким чином, юридичний (правовий) факт - це той же самий життєвий факт, але в контексті наявності його правової регламентації.

Аналогічний висновок щодо застосування статті 75 ГПК України викладено у постанові Верховного Суду від 16.12.2020 у справі № 914/554/19, у постанові Верховного Суду від 18.08.2022 у справі № 910/1674/20.

Частина 5 ст. 75 ГПК України передбачає, що обставини, встановлені стосовно певної особи рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, можуть бути у загальному порядку спростовані особою, яка не брала участі у справі, в якій такі обставини були встановлені.

Фурсівською сільською радою як і ТОВ "Сквираплемрибгосп" не спростовано встановлені рішенням у справі № 911/2646/17 обставини щодо належності земельної ділянки з кадастровим номером 3224081201:01:014:002 до земель водного фонду, розпорядження якими здійснює відповідна державна адміністрація. Матеріали справи № 911/3076/21 не містять належних доказів віднесення земельної ділянки з кадастровим номером 3224081201:01:014:002 до комунальної власності територіальної громади Фурсівської сільської ради.

Статтею 387 ЦК України передбачено, що власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Позивач за первісним позовом не довів належними доказами свого права на витребування спірної земельної ділянки водного фонду.

Крім того, ч. 1, 2 ст. 152 ЗК України передбачено, що держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю. Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані із позбавленням права володіння земельною ділянкою.

Згідно із ч. 3 ст. 122 ЗК України районні державні адміністрації на їхній території передають земельні ділянки із земель державної власності, крім випадків, визначених частинами четвертою і восьмою цієї статті, у власність або у користування у межах сіл, селищ, міст районного значення для всіх потреб та за межами населених пунктів для ведення водного господарства.

Саме на вищезазначених осіб поширюється законна сила судового рішення у випадку визнання права постійного користування.

У постановах від 14.11.2018 у справі № 183/1617/16, від 29.05.2019 у справі № 367/2022/15-ц, від 07.07.2020 у справі № 712/8916/17 Великою Палатою Верховного Суду зазначено, що поняття "сторона у спорі" може не бути тотожним за змістом поняттю "сторона у господарському (судовому) процесі": сторонами в господарському (судовому) процесі є такі її учасники: позивач і відповідач, особи, які вказані у статті 4 ГПК України (ч. 1 ст. 45 ГПК України); тоді як сторонами у спорі є належний позивач і той належний відповідач, до якого звернута чи має бути звернута відповідна матеріально-правова вимога позивача.

Визначення відповідачів як одного із видів суб`єктів господарського процесу є правом позивача. Проте саме суд на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені ГПК України, ураховуючи завдання господарського судочинства має визначити характер спірних правовідносин та суб`єктів, які є учасниками цих правовідносин (сторони спору), і за результатами цього вирішити відповідний спір.

За змістом наведених норм сторони - це суб`єкти матеріально-правових відносин, які виступають на захист своїх інтересів і на яких поширюється законна сила судового рішення. Позивачем є особа, яка має право вимоги (кредитор), а відповідачем - особа, яка повинна виконати зобов`язання (боржник). При цьому відповідач має бути такою юридичною чи фізичною особою, за рахунок якої, в принципі, можливо було б задовольнити позовні вимоги.

З огляду на зміст наведених норм захисту в судовому порядку підлягають порушене право й охоронювані законом інтереси позивача саме від відповідача (аналогічний висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.06.2019 у справі № 910/17792/17).

Отже належним відповідачем є така особа, за рахунок якої можливо задовольнити позовні вимоги, тоді як неналежний відповідач - це особа, притягнута позивачем як відповідач, стосовно якої встановлено, що вона не повинна відповідати за пред`явленим позовом за наявності даних про те, що обов`язок виконати вимоги позивача лежить на іншій особі - належному відповідачеві.

Звідси належним суб`єктним складом відповідачів є склад відповідачів, який дійсно є суб`єктом порушеного, оспорюваного чи не визнаного матеріального правовідношення.

Суд апеляційної інстанції не має повноважень самостійно залучити таких осіб в якості співвідповідачів, позаяк такі процесуальні дії належить вчиняти у підготовчому провадженні господарському суду першої інстанції і лише за клопотанням позивача (постанова Верховного Суду від 13.04.2021 у справі № 925/440/18).

Оцінюючи підстави зустрічного позову, колегія суддів враховує, що ст. 2 ГПК України визначає завданням господарського судочинства справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором (ч. 1 ст. 5 ГПК України).

Відповідно до ст. 15, 16 ЦК України та ст. 20 ГК України кожна особа чи суб`єкт господарювання має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного та господарського законодавства.

Таким чином, через неналежно визначеного позивачем відповідача у спорі про землекористування не підлягають задоволенню позовні вимоги ТОВ "Сквираплемрибгосп" про визнання права постійного користування земельною ділянкою водного фонду, оскільки позивачем обрано неефективний спосіб захисту.

Статтею 4 ГПК України передбачено, що право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Юридичні особи та фізичні особи-підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб`єкта правовідносин і забезпечення виконання юридичного обов`язку зобов`язаною стороною. Спосіб захисту може бути визначено як концентрований вираз змісту (суті) міри державного примусу, за допомогою якого відбувається досягнення бажаного для особи, право чи інтерес якої порушені, правового результату.

Спосіб захисту втілює безпосередню мету, якої прагне досягти суб`єкт захисту (позивач), вважаючи, що таким чином буде припинено порушення (чи оспорювання) його прав, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки від порушення його прав.

Установивши наявність в особи, яка звернулася з позовом, суб`єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист яких подано позов, суд з`ясовує наявність чи відсутність факту порушення або оспорення і, відповідно, ухвалює рішення про захист порушеного права або відмовляє позивачеві у захисті.

Оцінюючи належність обраного позивачем способу захисту та обґрунтовуючи відповідний висновок, судам необхідно виходити із його ефективності, а це означає, що вимога на захист цивільного права має відповідати змісту порушеного права та характеру правопорушення, забезпечувати поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування.

Подібний правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду від 11.02.2020 у справі № 923/364/19 та від 16.06.2020 у справі № 904/1221/19.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам.

Такі правові висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі № 338/180/17 (провадження № 14-144цс18), від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16 (провадження № 12-187гс18), від 30.01.2019 у справі № 569/17272/15-ц (провадження № 14-338цс18), на які посилається скаржник у касаційній скарзі, від 11.09.2019 у справі № 487/10132/14-ц (провадження № 14-364цс19), від 16.06.2020 у справі № 145/2047/16-ц (провадження № 14-499цс19), від 15.09.2020 у справі № 469/1044/17 (провадження № 14-317цс19).

Відтак застосування судом того чи іншого способу захисту має приводити до відновлення порушеного права позивача без необхідності повторного звернення до суду (принцип процесуальної економії) (постанова Великої Палати Верховного Суду від 06.04.2021 у справі № 910/10011/19 (провадження № 12-84гс20).

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) неодноразово, аналізуючи національні системи правового захисту на предмет дотримання статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), вказував, що для того, аби бути ефективним, національний засіб юридичного захисту має бути спроможним запобігти виникненню або продовженню стверджуваного порушення чи надати належне відшкодування за будь-яке порушення, яке вже мало місце (рішення від 26.10.2000 у справі "Кудла проти Польщі" ("Kudla v. Poland", заява № 30210/96, § 158), 16.08.2013 у справі "Гарнага проти України" ("Garnaga v. Ukraine", заява № 20390/07, § 29).

Надаючи правову оцінку належності обраного зацікавленою особою способу захисту, судам належить зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції. ЄСПЛ у рішенні від 15.11.1996 у справі "Чахал проти Об`єднаного Королівства" ("Chahal v. the United Kingdom", заява № 22414/93, п. 145) зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни. Таким чином, суть цієї статті зводиться до вимоги надати людині такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави-учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов`язань. Крім того, за деяких обставин вимоги статті 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачаються національним правом.

Засіб захисту, що вимагається законом або договором, повинен бути ефективним як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (рішення ЄСПЛ від 05.04.2005 у справі "Афанасьєв проти України" (заява № 38722/02, п. 75)).

Таким чином, у кінцевому результаті ефективний засіб повинен забезпечити поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування.

У рішенні ЄСПЛ від 31.07.2003 у справі "Дорани проти Ірландії" зазначено, що поняття "ефективний засіб" передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права.

Як наголошується у рішенні ЄСПЛ у справі "Салах Шейх проти Нідерландів", ефективний засіб - це запобігання тому, щоб відбулося виконання заходів, які суперечать Конвенції, або настала подія, наслідки якої будуть незворотними.

У рішенні від 29.06.2006 у справі "Пантелеєнко проти України" ЄСПЛ зазначив, що засіб юридичного захисту має бути ефективним як на практиці, так і за законом.

При вирішенні справи "Каіч та інші проти Хорватії" (рішення від 17.07.2008) ЄСПЛ вказав, що для Конвенції було б неприйнятно, якби стаття 13 декларувала право на ефективний засіб захисту, але без його практичного застосування.

Таким чином, обов`язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.

На це вказується, зокрема, і в пункті 4 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 02.11.2004 № 15-рп/2004 у справі № 1-33/2004, де зазначено, що верховенство права вимагає від держави його втілення у правотворчу та правозастосовну діяльність, яка здійснюється, зокрема і судом як основним засобом захисту прав, свобод та інтересів у державі.

Конституційний Суд України в пункті 9 мотивувальної частини Рішення від 30.01.2003 № 3-рп/2003 у справі № 1-12/2003 наголошує на тому, що правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах.

Звідси ефективний спосіб захисту має бути таким, що відповідає змісту порушеного права та забезпечує реальне поновлення прав особи, за захистом яких вона звернулась до суду, відповідно до вимог законодавства.

Предметом спору за зустрічним позовом у цій справі є визнання права постійного користування земельною ділянкою водного фонду.

Колегія суддів зазначає, що передумовами та матеріальними підставами для захисту права постійного користування у судовому порядку є наявність підтвердженого належними доказами як права постійного користування земельною ділянкою, яке оспорюється або не визнається іншою особою, так і порушення (невизнання або оспорювання) цього права на спірне майно.

Позивачем у такому позові може бути суб`єкт, який вважає себе постійним землекористувачем, однак не може належним чином реалізувати свої правомочності у зв`язку із наявністю щодо цього права сумнівів з боку третіх осіб чи необхідністю одержати правовстановлюючі документи.

При цьому, колегія суддів зауважує, що, за відсутності правовстановлюючих документів, право постійного користування земель ділянкою може бути належно захищене в судовому порядку лише у спорі з особою, до повноважень якої належить надання такої земельної ділянки у користування (власником земельної ділянки). Спір з іншою особою в даному випадку не призводить до поновлення порушеного права землекористувача.

Виходячи зі змісту ч. 2 ст. 16 ЦК України, обрання особою неналежного способу захисту порушеного права в судовому порядку, який не відповідає як змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і характеру його порушення, а також не призводить до поновлення порушеного права цієї особи, є підставою для відмови у задоволенні позовних вимог (такий правовий висновок викладено, зокрема, у постановах Верховного Суду від 14.08.2018 у справі № 910/1972/17, від 23.05.2019 у справі № 920/301/18, від 25.06.2019 у справі № 922/1500/18, від 24.12.2019 у справі № 902/377/19).

Отже, за відсутності спростування права державної власності на спірну земельну ділянку заявлений ТОВ "Сквираплемрибгосп" до Фурсівської сільської ради зустрічний позов не підлягає задоволенню, оскільки обраний позивачем спосіб захисту не є ефективним.

Відповідно до п. 3 ч. 2 ст. 129 Конституції України та ч. 1 ст. 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Згідно із ч. 3 ст. 74 ГПК України докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (ст. 76 ГПК України). Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи (ст. 78 ГПК України).

Сторони належними та допустимими доказами не спростували встановлений судовим рішення у справі № 911/2646/17 правовий статус спірної земельної ділянки, та особу, уповноважену нею розпоряджатись.

За встановлених обставин, на думку колегії суддів, висновок місцевого суду про наявність правових підстав для задоволення зустрічних позовних вимог не відповідає нормам чинного законодавства, фактичним обставинам справи і наявним у ній матеріалам.

Нез`ясування судом першої інстанції обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, встановленим обставинам справи, неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи, згідно із ч. 1, 2 ст. 277 ГПК України є підставою для скасування судового рішення Господарського суду Київської області від 17.05.2022 в частині задоволення зустрічного позову та ухвалення в цій частині нового рішення про відмову в задоволенні зустрічних позовних вимог. В іншій частині рішення Господарського суду Київської області від 17.05.2022 у справі № 911/3076/21 слід залишити без змін.

Встановлений ст. 129 ГПК України розподіл судових витрат передбачає, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Понесені Фурсівською сільською радою судові витрати у вигляді сплаченого судового збору за подання апеляційної скарги, відповідно до ст. 129 ГПК України, підлягають відшкодуванню ТОВ "Сквираплемрибгосп" пропорційно задоволеним вимогам.

Керуючись ст.ст. 269, 270, 275, 277, 281 - 284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Фурсівської сільської ради на рішення Господарського суду Київської області від 17.05.2022 у справі № 911/3076/21 задовольнити частково.

2. Рішення Господарського суду Київської області від 17.05.2022 у справі № 911/3076/21 скасувати в частині задоволення зустрічного позову. В цій частині прийняти нове рішення.

У зустрічному позові відмовити повністю.

В іншій частині рішення Господарського суду Київської області від 17.05.2022 у справі № 911/3076/21 залишити без змін.

3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Сквираплемрибгосп" (09030, Київська обл., Сквирський р-н, с. Великополовецьке, вул. Жовтнева, буд. 174, код ЄДРПОУ 25295152) на користь Фурсівської сільської ради (09150, Київська обл., Білоцерківський р-н, с. Фурси, вул. Ярослава Мудрого, буд. 48, ЄДРПОУ 04363225) 3 405,00 грн судових витрат.

4. Доручити Господарському суду Київської області видати наказ.

5. Матеріали справи № 911/3076/21 повернути до суду першої інстанції.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена протягом двадцяти днів в порядку, визначеному ст.ст. 286 - 291 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови складено та підписано 05.12.2022.

Головуючий суддя О.О. Хрипун

Судді І.М. Скрипка

М.Г. Чорногуз