Рішення

від 01.12.2022 по справі 826/16068/18

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

01 грудня 2022 року м. Київ № 826/16068/18

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Чудак О.М., за участю секретаря судового засідання Лисун А.А., представника відповідача Башинської О.С., у відсутність представників позивача, розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Промислова компанія «Золоте руно, Україна» до Головного управління ДПС у м. Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

установив:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Промислова компанія «Золоте руно, Україна» звернулося до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовною заявою до Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 11.07.2018 №3542615147 та №3532615147.

В обґрунтування адміністративного позову з урахуванням відповіді на відзив, зазначено, що спірні податкові повідомлення-рішення прийняті на підставі необґрунтованих висновків відповідача, викладених в акті перевірки акт від 21.06.2018 №147/26-15-14-07-02-10/39018350 щодо встановлених в ході перевірки порушень ТОВ «ПК «Золоте руно, Україна» вимог Податкового кодексу України від 02.12.2010 №2755-VI (ПК України) під час формування податкової звітності з податку на прибуток та податку на додану вартість за результатами здійснення господарських операцій із контрагентом-постачальником ТОВ «Батіаль Груп».

Позивач зазначив, що господарські відносини із ТОВ «Батіаль Груп» є реальними, підтверджені належними й достатніми первинними документами та пов`язані із господарською діяльністю позивача.

Позивач вказує на помилковість та необґрунтованість доводів відповідача про неможливість здійснення таких операцій у зв`язку із відсутністю у постачальників ресурсів для здійснення задокументованої діяльності, відповідних товарів у ланцюгу постачання та відсутність законного джерела введення в обіг товару.

Щодо посилань відповідача на протокол допиту директора ТОВ «Батіаль Груп», позивач зазначив, що інформація з такого протоколу сама собі не може розглядатись як підстава недійсності правочинів, адже відсутні вироки у кримінальних провадженнях які б підтверджували фіктивність діяльності ТОВ «Батіаль Груп» чи нереальність господарських операцій.

Крім того, позивач звернув увагу на практику Європейського суду з прав людини щодо необхідності дотримання у податкових правовідносинах принципу індивідуальної відповідальності платника податку.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 04.08.2018 відкрито провадження у справі і призначено її до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення та виклику учасників справи.

Відповідач подав відзив на позовну заяву, в якому просив відмовити у задоволенні позову ТОВ «ПК «Золоте руно, Україна» посилаючись на висновки, викладені в акті перевірки акт від 21.06.2018 №147/26-15-14-07-02-10/39018350, згідно яких не підтверджено реальність господарських операцій між ТОВ «ПК «Золоте руно, Україна» та ТОВ «Батіаль Груп», з огляду на:

- неможливість встановити фактичне постачання товарів відповідно до наданих первинних документів;

- ТОВ «Батіаль Груп» фактично не здійснювало господарських операцій з одержання задекларованих товарів для подальшого їх використання у власній господарській діяльності або реалізації на адресу покупців, ТОВ «Батіаль Груп» не відображає у податковій звітності інформацію, що свідчить про наявність у них основних фондів, транспортних засобів, що необхідні для здійснення господарських операцій зі придбання, навантаження, розвантаження, транспортування та зберігання товарів задекларованих обсягах, а відповідні послуги із залученням стороннього ресурсу не надавались;

- згідно з протоколом допиту свідка-засновника, директора та головного бухгалтерів ТОВ «Батіаль Груп» ОСОБА_1 від 20.12.2017, він повідомив про непричетність до реєстрації та фінансово-господарської діяльності ТОВ «Батіаль Груп».

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 13.01.2022 призначено у даній справі засідання та викликано в судове засідання свідка - директора ТОВ «Батіаль Груп» (код ЄДРПОУ 41053567, 04071, м. Київ, вул. Воздвиженська, буд. 45-49) ОСОБА_1 .

В судових засіданнях суд заслухав пояснення представників сторін, покази свідчка, дослідив матеріали справи на підтвердження й спростування заявлених вимог в їх сукупності, надав їм юридичну оцінку та встановив наступне.

Працівниками Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві проведено документальну планову виїзну перевірку ТОВ «ПК «Золоте руно, Україна» з питань дотримання вимог податкового законодавства України за період з 01.01.2015 по 31.03.2018, валютного - за період з 01.01.2015 по 31.03.2018, єдиного внеску на обов`язкове державне соціальне страхування - за період з 11.12.2013 по 31.03.2018.

За результатами вказаної перевірки складено акт від 21.06.2018 №147/26-15-14-07-02-10/39018350, у якому зафіксовано порушення ТОВ «ПК «Золоте руно, Україна» вимог:

- підпункту 134.1.1 пункту 134.1 статті 134 ПК України, в результаті чого занижено податок на прибуток за 2017 рік на суму 235 253 грн;

- пунктів 198.1, 198.2, 198.3, 198.6 статті 198 ПК України, в результаті чого занижено податок на додану вартість за жовтень 2017 року на суму 261 393 грн.

Не погодившись з такими висновками, ТОВ «ПК «Золоте руно, Україна», подало заперечення на акт перевірки, за результатом розгляду яких Головне управління ДФС у м. Києві рішенням від 06.07.2018 №31611/26-54-14-07-02-15 залишило без змін вказані висновки акту перевірки.

11.07.2018 на підставі вказаних висновків акту перевірки від 21.06.2018 №147/26-15-14-07-02-10/39018350 відповідачем винесені податкові повідомлення-рішення:

- №3542615147, яким збільшено суму грошового зобов`язання ТОВ «ПК «Золоте руно, Україна» з податку на додану вартість на 261393,00 грн та застосовано штрафні санкції у розмірі 65348,25 грн;

- №3532615147, яким збільшено суму грошового зобов`язання ТОВ «ПК «Золоте руно, Україна» з податку на прибуток приватних підприємств на 235253 грн та застосовано штрафні санкції в розмірі 58813,25 грн.

ТОВ «ПК «Золоте руно, Україна» оскаржено податкові повідомлення-рішення від 11.07.2018 №3542615147 та №3532615147 в адміністративному порядку шляхом подання скарги до ДПС України, рішенням якої від 31.08.2018 №28326/6/99-99-11-01-01-25 скаргу позивача залишено без задоволення, а спірні рішення - без змін.

Позивач не погоджується із вказаними податковими повідомленнями-рішеннями від 11.07.2018 №3542615147 та №3532615147, вважає такі рішення протиправними, а тому звернувся до суду із даним позовом.

Оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, суд дійшов наступних висновків.

Згідно з підпунктом 134.1.1 пункту 134.1 статті 134 ПК України об`єктом оподаткування податком на прибуток приватних підприємств є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом коригування (збільшення або зменшення) фінансового результату до оподаткування (прибутку або збитку), визначеного у фінансовій звітності підприємства відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності, на різниці, які виникають відповідно до положень цього Кодексу.

Якщо відповідно до цього розділу передбачено здійснення коригування шляхом збільшення фінансового результату до оподаткування, то в цьому разі відбувається:

- зменшення від`ємного значення фінансового результату до оподаткування (збитку);

- збільшення позитивного значення фінансового результату до оподаткування (прибутку).

Якщо відповідно до цього розділу передбачено здійснення коригування шляхом зменшення фінансового результату до оподаткування, то в цьому разі відбувається:

- збільшення від`ємного значення фінансового результату до оподаткування (збитку);

- зменшення позитивного значення фінансового результату до оподаткування (прибутку).

Відповідно до пункту 135.1 статті 135 ПК України базою оподаткування є грошове вираження об`єкту оподаткування, визначеного згідно із статтею 134 цього Кодексу з урахуванням положень цього Кодексу.

Статтями 138-140 ПК України встановлений перелік різниць, на які коригується фінансовий результат до оподаткування. Зазначений перелік не містить різниць, які б передбачали коригування фінансового результату до оподаткування на витрати за операціями, що не пов`язані з господарською діяльністю платника податків або операціями, що мають ознаки нереальності.

Частина 3 розділу 1 Національного положення (стандарт) бухгалтерського обліку 1 «Загальні вимоги до фінансової звітності», затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 07.02.2013 №73, визначає витрати як зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов`язань, які призводять до зменшення власного капіталу (за винятком зменшення капіталу за рахунок його вилучення або розподілення власниками).

Згідно пункту 5 Положення бухгалтерського обліку 11 «Зобов`язання», затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 31.01.2010 №20, зобов`язання визнається, якщо його оцінка може бути достовірно визначена та існує ймовірність зменшення економічних вигод у майбутньому внаслідок його погашення.

Відповідно до пункту 6 Положення бухгалтерського обліку 16 «Витрати» затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 31.12.1999, витратами звітного періоду визнаються або зменшення активів, або збільшення зобов`язань, що призводить до зменшення власного капіталу підприємства за умови, що ці витрати можуть бути достовірно оцінені.

Порядок нарахування та сплати податку на додану вартість регулюється Розділом V Податкового кодексу України. Зокрема, відповідно до пункту 185.1 статті 185 ПК України, об`єктом оподаткування є операції платників податку з:

а) постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з безоплатної передачі та з передачі права власності на об`єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об`єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю;

б) постачання послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу;

в) ввезення товарів на митну територію України;

г) вивезення товарів за межі митної території України;

е) постачання послуг з міжнародних перевезень пасажирів і багажу та вантажів залізничним, автомобільним, морським і річковим та авіаційним транспортом.

Пунктом 188.1 статті 188 ПК України встановлено, що база оподаткування операцій з постачання товарів/послуг визначається виходячи з їх договірної вартості з урахуванням загальнодержавних податків та зборів (крім акцизного податку на реалізацію суб`єктами господарювання роздрібної торгівлі підакцизних товарів, збору на обов`язкове державне пенсійне страхування, що справляється з вартості послуг стільникового рухомого зв`язку, податку на додану вартість та акцизного податку на спирт етиловий, що використовується виробниками - суб`єктами господарювання для виробництва лікарських засобів, у тому числі компонентів крові і вироблених з них препаратів (крім лікарських засобів у вигляді бальзамів та еліксирів).

До складу договірної (контрактної) вартості включаються будь-які суми коштів, вартість матеріальних і нематеріальних активів, що передаються платнику податків безпосередньо покупцем або через будь-яку третю особу у зв`язку з компенсацією вартості товарів/послуг. До складу договірної (контрактної) вартості не включаються суми неустойки (штрафів та/або пені), три проценти річних та інфляційні, що отримані платником податку внаслідок невиконання або неналежного виконання договірних зобов`язань.

Відповідно до пункту 200.1 статті 200 ПК України, сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов`язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

Згідно пункту 200.4 статті 200 ПК України, при від`ємному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума:

а) враховується у зменшення суми податкового боргу з податку, що виник за попередні звітні (податкові) періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до цього Кодексу) в частині, що не перевищує суму, обчислену відповідно до пункту 200-1.3 статті 200-1 цього Кодексу на момент отримання контролюючим органом податкової декларації, а в разі відсутності податкового боргу;

б) або підлягає бюджетному відшкодуванню за заявою платника у сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів/послуг у попередніх та звітному податкових періодах постачальникам таких товарів/послуг або до Державного бюджету України, в частині, що не перевищує суму, обчислену відповідно до пункту 200-1.3 статті 200-1 цього Кодексу на момент отримання контролюючим органом податкової декларації, на поточний рахунок платника податку та/або у рахунок сплати грошових зобов`язань або погашення податкового боргу такого платника податку з інших платежів, що сплачуються до державного бюджету;

в) та/або зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду.

Відповідно до підпункту 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 ПК України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов`язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Згідно із пунктом 198.1 статті 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв`язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною (пункт 198.2 статті 198 Податкового кодексу України).

Відповідно до пункту 198.3 статті 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг (у разі здійснення контрольованих операцій - не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу) та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

В силу пункту 198.6 статті 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Підпунктом 44.1 статті 44 ПК України встановлено, що для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту (абзац другий вищевказаної правової норми).

Відповідно до частини другої статті 3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999 №996-XIV (Закон №996-XIV) фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

За вимогами частини першої статті 9 Закону №996-XIV підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції (частина друга статті 9 Закону № 996-XIV).

Отже, правові наслідки у вигляді виникнення у покупця права на формування відповідних сум податкового кредиту та витрат виникають за наявності сукупності таких обставин та підстав, зокрема: фактичного (реального) здійснення оподатковуваних операцій; документального підтвердження реального здійснення господарських операцій сукупністю юридично значимих (дійсних) первинних та інших документів, які зазвичай супроводжують операції певного виду; наявності у сторін спеціальної податкової правосуб`єктності; наявності у покупця належним чином складеної податкової накладної; наявності ділової мети, розумних економічних причин для здійснення господарської операції.

Водночас, наведені вище норми податкового законодавства у взаємозв`язку з приписами законодавства з питань бухгалтерського обліку та звітності визначають окремі випадки, за яких неможливе формування податкового кредиту та витрат, зокрема, це: не пов`язаність здійсненої операції (понесених витрат) з господарською діяльністю покупця (придбання товарів/послуг без мети їх використання у господарській діяльності); фіктивність операцій/нездійснення оподатковуваних операцій; видача податкової накладної особою, яка не є платником податку на додану вартість; відсутність у платника податків юридично значимих первинних документів.

Відповідно частини п`ятої статті 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові від 07.07.2022 у справі №160/3364/19 Велика Палата Верховного Суду висловила наступні висновки щодо застосування вказаних норм матеріального права.

Правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на формування витрат, що враховуються при визначені об`єкта оподаткування, та податкового кредиту наступають лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій з придбання товарів (робіт, послуг) з метою їх використання у власній господарській діяльності, що пов`язані з рухом активів, зміною зобов`язань чи власного капіталу платника, та відповідають економічному змісту, відображеному в укладених платником податку договорах, що має підтверджуватись належним чином оформленими первинними документами.

Аналіз реальності господарської діяльності повинен здійснюватися на підставі даних податкового, бухгалтерського обліку платника податків та відповідності їх дійсному економічному змісту. При цьому в первинних документах, які є підставою для бухгалтерського обліку, фіксуються дані лише про фактично здійснені господарські операції.

Норми податкового законодавства не ставлять у залежність достовірність даних податкового обліку платника податків від дотримання податкової дисципліни його контрагентами, якщо цей платник (покупець) мав реальні витрати у зв`язку з придбанням товарів (робіт, послуг), призначених для використання у його господарській діяльності. Порушення певними постачальниками товару (робіт, послуг) у ланцюгу постачання вимог податкового законодавства чи правил ведення господарської діяльності не може бути підставою для висновку про порушення покупцем товару (робіт, послуг) вимог закону щодо формування витрат та податкового кредиту, тому платник податків (покупець товарів (робіт, послуг)) не повинен зазнавати негативних наслідків, зокрема у вигляді позбавлення права на формування витрат чи податкового кредиту, за можливу неправомірну діяльність його контрагента за умови, якщо судом не було встановлено фактів, які свідчать про обізнаність платника податків щодо такої поведінки контрагента та злагодженість дій між ними.

При вирішенні спорів щодо правомірності формування платниками податків своїх даних податкового обліку, зокрема якщо предметом спору є достовірність первинних документів та підтвердження інших обставин реальності відображених у податковому обліку господарських операцій, необхідно враховувати, що відповідно до вимог частини другої статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У разі надання контролюючим органом доказів, які в сукупності з іншими доказами у справі свідчать про те, що документи, на підставі яких платник податків задекларував податковий кредит та сформував витрати, що враховуються при визначені об`єкта оподаткування, містять інформацію, що не відповідає дійсності, платник податків має спростовувати ці доводи. Наведене випливає зі змісту частини першої статті 77 КАС України, згідно з якою кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Підтвердженням господарської операції виходячи з визначення Закону №996-ХIV є саме рух матеріальних активів та коштів між контрагентами, натомість первинна документація є відображенням такої операції.

При цьому ПК України та Закон №996-ХIV не розглядають невідповідність цивільно-правових повноважень особи на те, щоб діяти від імені юридичної особи, як самостійну підставу неналежності оформлених первинних документів, а складені нею первинні документи не позбавляють правового значення у випадку фактичного руху активів.

Аналіз наведених норм свідчить про те, що господарські операції для визначення податкового кредиту та витрат, які враховуються для визначення об`єкта оподаткування, мають бути фактично здійсненими та підтвердженими належним чином оформленими відповідно до вимог частини другої статті 9 Закону №996-ХIV та пункту 2.4 Положення первинними бухгалтерськими документами, які відображають реальність таких операцій, та спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Отже, будь-який документ, виданий від імені суб`єкта господарювання (платника податків), що не був позбавлений відповідного статусу на час складення цього документа, має силу первинного документа та згідно зі статтею 44 ПК України та статтею 9 Закону №996-ХIV підтверджує дані податкового обліку суб`єкта господарювання та/або його контрагентів у тому разі, якщо цей документ містить, зокрема: достовірні дані про фактично здійснену господарську операцію та відображає її економічну суть; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції. Водночас інший платник податків під час використання такого документа у своєму податковому обліку повинен діяти розумно, добросовісно та з належною обачністю, а також не мати достатніх підстав для сумніву в достовірності даних, внесених до відповідного документа своїм контрагентом, у тому числі стосовно даних щодо можливих дефектів правового статусу такого контрагента, а також щодо підпису та інших засобів ідентифікації представників контрагента, які брали участь у господарській операції.

Порушення, допущені одним платником податків, за загальним правилом не впливають на права та обов`язки іншого платника податків; чинне законодавство не покладає на підприємство обов`язок збирання інформації про стан господарської діяльності та порушення підприємств-контрагентів; так само невиконання контрагентами своїх податкових обов`язків не може бути безумовним свідченням відсутності ділової мети та/або обізнаності платника податків із протиправним характером діяльності його контрагентів та відповідно недостовірності задекларованих даних податкового обліку платника податків.

Відповідно до частини восьмої статті 9 Закону №996-ХIV відповідальність за несвоєчасне складання первинних документів і регістрів бухгалтерського обліку та недостовірність відображених у них даних несуть особи, які склали та підписали ці документи.

Аналіз цієї норми дає підстави вважати, що відповідальність, зокрема, за недостовірність відображених у первинних документах даних покладена саме на ту особу, яка склала та підписала ці документи. Відтак кожен з учасників господарської операції відповідає лише за ті відомості, які до первинного документа вносив він сам.

Таким чином, у приписах частини восьмої статті 9 Закону №996-ХIV знайшов відображення принцип індивідуальної відповідальності платника податків.

Водночас немає жодних підстав перекладати на платника податків відповідальність за внесення до первинних документів недостовірних даних іншою особою. Інакше це буде суперечити принципу індивідуальної відповідальності та визначеним у статті 16 ПК України обов`язкам платника податків, до яких не віднесено те, що останній повинен дбати про правомірність податкового обліку контрагента.

При цьому важливо враховувати фактичну можливість платника податків усвідомлювати той факт, що від імені задекларованого в первинних документах суб`єкта господарювання діють неуповноважені особи. Мають бути наявні докази того, що законними заходами добросовісний платник податків міг перевірити правдивість відповідних первинних документів, а також мав достатні підстави, діючи з належною обачністю, для обґрунтованих сумнівів у достовірності складених іншими особами первинних документів. Інакше тлумачення норм податкового законодавства фактично перекладає обов`язок здійснення податкового контролю на самих платників податків.

Принцип індивідуальної відповідальності платника податків також застосував ЄСПЛ у рішеннях у справах «Бізнес Супорт Центр проти Болгарії», «Булвес АД проти Болгарії», «Інтерсплав проти України», визначивши, що платник податків не може нести відповідальність за зловживання свого контрагента, якщо не буде доведено залученість цього платника до таких зловживань.

Зокрема, у пунктах 70, 71 рішення у справі «Булвес АД проти Болгарії» ЄСПЛ дійшов висновків, що коли національна влада за відсутності будь-яких вказівок на пряму участь фізичної або юридичної особи у зловживаннях, пов`язаних зі сплатою ПДВ, що нараховується при низці операцій з поставок, або будь-яких вказівок на обізнаність про таке порушення все-таки карає одержувача оподатковуваної ПДВ поставки, який повністю виконав свої зобов`язання, за дії чи бездіяльність постачальника, який знаходився поза контролем одержувача і по відношенню до якого не було засобів відстеження і забезпечення його старанності, то влада виходить за розумні межі і порушує справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами загальних інтересів і вимогами захисту права власності. Ураховуючи своєчасне і повне виконання компанією-заявником своїх обов`язків з декларування ПДВ, неможливості з її сторони забезпечити дотримання постачальником його обов`язків щодо декларування ПДВ і той факт, що не було ніякого шахрайства стосовно системи оподаткування, про яке компанія-заявник знала чи могла знати, Суд вважає, що компанія-заявник не повинна нести відповідальність за наслідки невиконання постачальником його обов`язків щодо своєчасного декларування ПДВ і, як наслідок, сплачувати ПДВ повторно разом з пенею. Суд вважає, що такі вимоги прирівнюються до надзвичайного обтяження для компанії-заявника, що порушило справедливий баланс, який повинен був підтримуватися між вимогами загальних інтересів та вимогами захисту права власності.

При вирішенні даної справи суд також керувався закріпленим у підпункті 4.1.4 пункту 4.1 статті 4 ПК України принципом презумпції правомірності рішень платника податку в разі, якщо норма закону чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі закону, або якщо норми різних законів чи різних нормативно-правових актів припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов`язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу.

Суд також акцентує увагу на принципі індивідуальної відповідальності за вчинене порушення (частина друга статті 61 Конституції України) за яким у разі підтвердження товарності здійснених поставок та реальності надання послуг, платник не може відповідати за порушення, допущені контрагентом, якщо не буде доведено його безпосередню участь у зловживанні цієї особи.

За змістом акту перевірки, між ТОВ «ПК «Золоте руно, Україна» (Покупець) та ТОВ «Батіаль Груп» (Постачальник) укладено договір поставки від 10.09.2017 №12 на умовах якого Постачальник зобов`язується в порядку та на умовах, визначених цим договором, поставити та передати у власність Покупця товар, а Покупець прийняти та своєчасно оплатити на умовах 100% передоплати товар на загальна кількість, часткове співвідношення, асортимент, номенклатура, одиниця виміру, ціна за одиницю виміру та загальна ціна яких і визначена і узгоджена сторонами у рахунках, накладних і/або специфікаціях.

У жовтні 2017 року на умовах вказаного договору поставки від 10.09.2017 №12, ТОВ «Батіаль Груп» поставило ТОВ «ПК «Золоте руно, Україна» товари на загальну суму 1 568 356,88 грн, у тому числі ПДВ на суму 261 392,81 грн, що підтверджується наявними у матеріалах справи копіями рахунків-фактур, видаткових накладних, товарно-транспортних накладних, сертифікатів якості, накладних на переміщення.

Також в акті перевірки зазначено, що товари з номенклатурою, отриманою від ТОВ «Батіаль Груп» станом на 31.03.2018 обліковуються на бухгалтерському рахунку 281 «Товари на складі». Операції по взаємовідносинах з ТОВ «Батіаль Груп» відображені у бухгалтерському обліку проведеннями: Дт 281 - Кт 631 на суму 1 306 964,07 грн; Дт 644 - Кт 631 на суму 261 392,81 грн.; Дт 631 - Кт 311 на суму 216 096,93 грн.

За фактами вказаних поставок ТОВ «Батіаль Груп» виписано та зареєстровано податкові накладні на загальну суму 1 568 356,88 грн, у тому числі ПДВ на суму 261 392,81 гривень.

Суд зауважує, що за умовами договору поставки, оплата товару здійснюється на умовах 100% передоплати. При цьому, позивач оплатив товар частково, але ТОВ «Батіаль Груп» поставило товар у повному обсязі. В судовому засіданні директор товариства пояснила, що договори укладали на повну оплату, а оплачували частково через обережність у господарських відносинах.

Також суд зауважує, що усі первинні документи від імені ТОВ «Батіаль Груп» підписані ОСОБА_1 .

В акті перевірки містяться посилання на те, що згідно з протоколом допиту свідка-засновника, директора та головного бухгалтерів ТОВ «Батіаль Груп» ОСОБА_1 від 20.12.2017, він повідомив про непричетність до реєстрації та фінансово-господарської діяльності ТОВ «Батіаль Груп».

З метою офіційного з`ясування усіх обставин справи, зокрема, участі ОСОБА_1 у здійсненні вказаних господарських операцій, судом допитано ОСОБА_1 в якості свідка.

У суді ОСОБА_1 підтвердив надані у ході кримінального провадження пояснення та пояснив, що ТОВ «Батіаль Груп» не реєстрував, господарською діяльністю не займався, нічого не підписував, ТОВ «ПК «Золоте руно, Україна» йому не знайоме.

Вказані обставини свідчать про об`єктивний сумнів щодо достатнього та належного документального підтвердження вказаних операцій між ТОВ «ПК «Золоте руно, Україна» та ТОВ «Батіаль Груп» дослідженими у ході перевірки документами.

При цьому, суд зауважує, що позивачем у спростування такого сумніву не надано інших доказів, які б свідчили про реальність вказаних операцій між ТОВ «ПК «Золоте руно, Україна» та ТОВ «Батіаль Груп».

Таким чином, суд вважає, що вказані операції між ТОВ «ПК «Золоте руно, Україна» та ТОВ «Батіаль Груп» належним чином документально не підтверджені.

Додатково суд враховує й доводи відповідача, які жодним чином не спростовані позивачем, про:

- неможливість встановити фактичне постачання товарів відповідно до наданих первинних документів;

- ТОВ «Батіаль Груп» фактично не здійснювало господарських операцій з одержання задекларованих товарів для подальшого їх використання у власній господарській діяльності або реалізації на адресу покупців;

- ТОВ «Батіаль Груп» не відображає у податковій звітності інформацію, що свідчить про наявність основних фондів, транспортних засобів, що необхідні для здійснення господарських операцій з придбання, навантаження, розвантаження, транспортування та зберігання товарів задекларованих обсягах, а відповідні послуги із залученням стороннього ресурсу не надавались.

З урахуванням наведеного у сукупності суд дійшов висновку про те, що відповідачем доведено обґрунтованість висновків перевірки щодо нереальності вказаних господарських відносин між ТОВ «ПК «Золоте руно, Україна» та ТОВ «Батіаль Груп», а надані позивачем докази та обґрунтування не свідчать про протилежне.

У зв`язку із наведеним у сукупності, суд вважає правомірними та такими, що не підлягають скасуванню податкові повідомлення-рішення від 11.07.2018 №3542615147 та №3532615147.

Відповідно до частини другої статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову. Такий підхід узгоджується з практикою Європейського Суду з прав людини. Так, у пункті 110 рішення від 23.07.2002 у справі «Компанія «Вестберґа таксі Актіеболаґ» та «Вуліч проти Швеції» визначив, що адміністративні суди, які розглядають скарги заявників стосовно рішень податкового управління, мають повну юрисдикцію у цих справах та повноваження скасувати оскаржені рішення. Справи мають бути розглянуті на підставі поданих доказів, а довести наявність підстав, передбачених відповідними законами, для призначення податкових штрафів має саме податкове управління.

З урахуванням наведеного у сукупності, суд вважає, що контролюючим органом доведено обґрунтованість висновків перевірки та правомірність податкових повідомлень-рішень від 11.07.2018 №3542615147 та №3532615147, що свідчить про відсутність підстав для задоволення позовних вимог.

Вирішуючи питання про розподіл між сторонами судових витрат, суд виходить з того, що за обставин необґрунтованості заявлених позивачем вимог, підстави для стягнення сплаченого ним судового збору з відповідача відповідно до статті 139 КАС України відсутні.

На підставі викладеного, керуючись статтями 2, 77, 139, 241, 243-246, 255 КАС України, суд

вирішив:

В задоволенні адміністративного позову Товариства з обмеженою відповідальністю «Промислова компанія «Золоте руно, Україна» до Головного управління ДПС у м. Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, - відмовити повністю.

Рішення набирає законної сили відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 293, 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Промислова компанія «Золоте руно, Україна» (місцезнаходження юридичної особи: 04074, місто Київ, вулиця Бережанська, будинок 9; ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань: 39018350).

Відповідач - Головне управління Державної податкової служби у місті Києві (місцезнаходження юридичної особи: 04116, місто Київ, вулиця Шолуденка, будинок 33/19; ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань: 44116011).

Повний текст рішення складено 06.12.2022.

Суддя О.М. Чудак