Постанова

від 05.12.2022 по справі 904/648/22

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05.12.2022 Справа № 904/648/22

м.Дніпро

Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючого судді: Білецької Л.М. (доповідач),

суддів: Верхогляд Т.А., Паруснікова Ю.Б.,

секретар судового засідання: Мацекос І.М.,

розглянувши апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "РАКЕТА КОНСАЛТИНГ" на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 06.09.2022 у справі № 904/648/22 (суддя Дупляк С.А.)

за позовом Керівника Західної окружної прокуратури міста Дніпра в інтересах держави в особі Дніпровської міської ради, м.Дніпро

до відповідача-1 Товариства з обмеженою відповідальністю виробничо-комерційної фірми "БУШУЄВ І К", м.Київ

до відповідача-2 Товариства з обмеженою відповідальністю "РАКЕТА КОНСАЛТИНГ", м.Дніпро

до відповідача - 3 Акціонерного товариства "БАНК "УКРАЇНСЬКИЙ КАПІТАЛ", м.Київ

про визнання недійсними договорів та припинення речових прав

ВСТАНОВИВ:

1.Короткий зміст обставин справи і рішення суду першої інстанції.

1.1. Керівник Західної окружної прокуратури міста Дніпра (далі - прокуратура) в інтересах держави в особі Дніпровської міської ради (далі - позивач) звернувся до господарського суду з позовною заявою від 16.02.2022 за вих. №04/51-741ВИХ-22 до Товариства з обмеженою відповідальністю виробничо-комерційної фірми "БУШУЄВ І К" (далі відповідач-1) до Товариства з обмеженою відповідальністю "РАКЕТА КОНСАЛТИНГ" (далі відповідач-2) та до Акціонерного товариства "БАНК "УКРАЇНСЬКИЙ КАПІТАЛ" (далі відповідач-3) в якій просить суд:

1. визнати недійсним договір купівлі-продажу від 09.07.2018 №1065, який зареєстрований в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно відповідно до рішення державного реєстратора № 41970032 від 09.07.2018, за яким відповідачем-1 відчужено на користь відповідача-2 будівлю магазину літ. Е-2, загальною площею 840,3; зовнішні сходи літ. е; будівля пожежного посту літ. Ж-1 загальною площею 67,0 кв.м, з оглядовою ямою; сарай літ. Х; в загальному користуванні огорожі №№ 2, 5, реєстраційний номер об`єкту нерухомого майна 1594089712101, що знаходиться за адресою: Дніпропетровська область, місто Дніпро, вулиця Новоорловська, будинок №30 з одночасним припиненням всіх речових прав відповідача-2 на зазначений об`єкт нерухомості;

2. визнати недійсним договір купівлі-продажу від 09.07.2018 №1063, який зареєстрований в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно відповідно до рішення державного реєстратора № 41969627 від 09.07.2018, яким відповідачем-1 відчужено на користь відповідача-2 будівлю літ. Д-1, Д1-1, загальною площею 532,9 кв.м з оглядовими ямами та дашком; трансформаторна підстанція (тимч) лі. Ц; огорожа № 4 - реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 35514912101 з одночасним припиненням всіх речових прав відповідача-2 на зазначений об`єкт нерухомого майна;

3. визнати недійсним договір купівлі-продажу від 09.07.2018 №1061, який зареєстрований в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно відповідно до рішення державного реєстратора № 41968867 від 09.07.2018, яким відповідачем-1 відчужено на користь відповідача-2 будівлю магазину лі. Г-1, Г1-1, Г2-1, загальною площею 250,7 кв. м, огорожа №3 - реєстраційний номер об`єкту нерухомого майна 272278412101 з одночасним припиненням всіх речових прав відповідача-2 на зазначений об`єкт нерухомості;

4. визнати недійсним іпотечний договір від 17.09.2018 №1435, укладений між відповідачем-2 та відповідачем-3 в частині передачі в іпотеку майна, що розташоване за адресою: місто Дніпро, вулиця Новоорловська, 30, а саме:

- будівлі магазину літ. Е-2, загальною площею 840,3; зовнішні сходи літ. е; будівля пожежного посту літ. Ж-1 загальною площею 67,0 кв.м, з оглядовою ямою; сарай літ. Х; в загальному користуванні огорожі №№ 2, 5, реєстраційний номер об`єкту нерухомого майна 1594089712101;

- будівлі магазину лі. Г-1, Г1-1, Г2-1, загальною площею 250,7 кв. м, огорожа №3 - реєстраційний номер об`єкту нерухомого майна 272278412101;

- будівлі літ. Д-1, Д1-1, загальною площею 532,9 кв.м з оглядовими ямами та дашком; трансформаторна підстанція (тимч) лі. Ц; огорожа № 4 - реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 35514912101.

Прокурор посилався на те, що спірні договори купівлі-продажу нерухомого майна були укладені з метою уникнення виконання рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 11.10.2018 у справі №904/2486/18, яке набрало законної сили, а тому такі угоди є фраудаторними та підлягають визнанню недійсними з одночасним припиненням всіх речових прав відповідачів 2 та 3 на відповідні об`єкти нерухомості.

1.2. Суд зазначив, що відповідач-1 відчужив нерухоме майно, яке належало йому на праві власності (три договори купівлі-продажу нерухомого майна №1061, №1063, №1065) в один день одному й тому самому покупцю відповідачу-2 під час провадження по справі, що викликало сумніви у добросовісності правочинів.

09.07.2018 року, тобто в день укладення договорів купівлі-продажу нерухомого майна, засновник відповідача-2 ОСОБА_1 вибув з числа засновників Товариства.

Оцінивши наявні у справі витяги, суд вбачає взаємопов`язаність юридичних осіб відповідача-1 та відповідача-2.

Договори купівлі-продажу нерухомого майна були вчинені відповідачем-1 на шкоду кредитору, а саме державі, а тому суд вбачав підстави для задоволення позову в частині визнання недійсними договорів.

В частині відмови у задоволенні позовних вимог рішення суду не оскаржується, тому аргументи суду, що її стосуються у судовому рішенні, у постанові не наводяться.

2. Короткі узагальнені доводи апеляційної скарги.

Товариство з обмеженою відповідальністю «РАКЕТА КОНСАЛТИНГ» не погоджується з рішенням суду з наступних підстав:

2.1. ОСОБА_1 добровільно здійснив вихід зі складу учасників ТОВ «РАКЕТА КОНСАЛТИНГ» (що підтверджується заявою про вихід з учасників Товариства від 30.05,2018 року, а не в день укладення договорів купівлі- продажу нерухомого майна, як помилково визначив суд та на свій розсуд розпорядився часткою у статутному капіталі Товариства, втративши право на прийняття будь-яких рішень, задовго до моменту укладення договорів купівлі-продажу нерухомого майна, що виключає факт ухиляння від виконання будь-яких зобов`язань в майбутньому.

На підставі цього, фізична особа ОСОБА_2 стала єдиним учасником ТОВ «РАКЕТА КОНСАЛТИНГ» та єдиним кінцевим бенефіціарним власником юридичної особи ще до подачі позовної заяви до суду і до відкриття провадження по зазначеній справі.

Що в свою чергу суперечить ознакам договору, як фраудаторного, та виключає у діях юридичної особи ТОВ ВКФ «БУШУЄВ І К» наміру ухиляння від рішення суду.

2.2.У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 07.10.2020 у справі №755/17944/18 ,

постанові Верховного Суду від 24 липня 2019 року у справі № 405/1820/17 та у постанові Верховного Суду від 14 липня 2020 року у справі № 754/2450/18 наведені ознаки фраудаторності правочину, які у справі, що розглядається, відсутні.

2.3. Вповноваження директора ТОВ «РАКЕТА КОНСАЛТИНГ» - ОСОБА_3 на підписання вище перелічених договорів купівлі-продажу нерухомих об`єктів здійснювалося рішенням єдиного учасника Товариства № 5/18 від 05 липня 2018 року в особі єдиного учасника ТОВ «РАКЕЕА КОНСАЛТИНГ» - ОСОБА_2 (що підтверджується протоколом №5/18 від 05.07.2018).

Таким чином, фізична особа ОСОБА_1 не мав жодного відношення до діяльності ТОВ «РАКЕТА КОНСАЛТИНГ», а висновок суду про наявність будь-яких взаємозв`язків між засновниками є помилковими.

ТОВ «БУШУЄВ І К» та ТОВ «РАКЕТА КОНСАЛТИНГ» є самостійними суб`єктами господарської діяльності, які не перебувають під прямим або опосередкованим контролем один у одного, не мають спільного економічного інтересу або впливу, мають різних засновників та кінцевих бенефіціарних власників, мають різні види економічної діяльності та вчиняють господарську діяльність не маючи жодних взаємних інтересів.

Саме тому, ТОВ «БУШУЄВ І К» вирішило укласти договори купівлі-продажу з ТОВ «РАКЕТА КОНСАЛТИНГ», яке в свою чергу вільно користувалося об`єктами нерухомого майна, здійснило переоформлення особових рахунків на нового власника по кожному постачальнику комунальних та інших послуг, вчасно сплачує податки на нерухоме майно, веде активну діяльність Товариства жодним чином не пов`язану з діяльністю ТОВ ВКФ «БУШУЄВ І К», що в свою чергу виключає наявність ознак пов`язаних між собою або афілійованих юридичних осіб.

2.4. ТОВ «РАКЕТА КОНСАЛТИНГ» на підтвердження реальності правочинів та спростуванні обставин надало суду докази у копіях, а саме: Заява про вихід з учасників Товариства ОСОБА_1 від 30.05.2018 року; Протокол ТОВ «РАКЕТА КОНСАЛТИНГ» №5/18 від 05.07.2018 року; Платіжне дорученням №40 від 09 липня 2018року; Платіжне дорученням №38 від 09 липня 2018 року; Платіжне дорученням №41 від 09 липня 2018року; Платіжне дорученням №39 від 09 липня 2018 року; Платіжне дорученням №42 від 09 липня 2018 року; Платіжне дорученням №37 від 09липня 2018 року; Рахунок-фактура№ БК-0000071 від 09липня 2018 року; Рахунок-фактура № БК-0000072 від 09 липня 2018 року; Рахунок-фактура № БК- 0000067 від 09 липня 2018 року; Видаткова накладна №БК-0000003 від 09 липня 2018 року; Видаткова накладна №БК-0000004 від 09 липня 2018 року: Видаткова накладна №БК; 0000002 від 09 липня 2018 року.

Однак, при встановленні обставин справи, суд не взяв їх до уваги, а оцінив лише надані Позивачем витяги з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

2.5. Окрім цього, при винесенні рішення суд відхилив посилання ТОВ «РАКЕТА КОНСАЛТИНГ» на те, що він є добросовісним набувачем нерухомого майна за договорами купівлі-продажу від 09.07.2018 без жодного обґрунтування та пояснення.

Покупець ТОВ «РАКЕТА КОНСАЛТИНГ» при вчиненні правочину не знав і не міг знати про наявність будь-яких складнощів з нерухомим майном, які наявні у Продавця ТОВ ВКФ «БУШУЄВ І К», оскільки не було обтяжень, арешту, застави або заборони на відчуження. Таким чином, ТОВ «РАКЕТА КОНСАЛТИНГ» є добросовісним набувачем та власником нерухомого майна на законних підставах.

При придбанні майна ТОВ «РАКЕТА КОНСАЛТИНГ» добросовісно набув право власності на майно, попередньо перевіривши наявність права у ТОВ "БУШУЄВ І К" щодо передачі майна у власність за договором купівлі-продажу та не мав сумнівів у праві Відповідача-1 на відчуження спірного майна. Крім того, волевиявлення учасників правочину носить вільний характер і відповідає їх внутрішній волі, а відтак, договір купівлі-продажу спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Набувач визнається добросовісним, якщо при вчиненні правочину він не знав і не міг знати про відсутність у продавця прав на відчуження майна, наприклад, вжив усіх розумних заходів, проявив обережність та обачність для з`ясування правомочностей продавця на відчуження майна. При цьому в діях набувача не повинно бути і необережної форми вини, оскільки він не лише не усвідомлював і не бажав, а й не допускав можливості настання будь-яких несприятливих наслідків (постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 22.06.2021 р. справа № 916/820/20).

Враховуючи наведене, перекладання на третіх осіб - на добросовісного набувача ТОВ «РАКЕТА КОНСАЛТИНГ» наслідків визнання недійсним договорів купівлі-продажу майна та іпотечного договору матиме наслідком порушення справедливого балансу та покладатиме надмірний індивідуальний тягар і таким чином становитиме порушення статті 1 Першого протоколу Конвенції (постанова КЦС ВС від 27.05.2020 р. у справі № 641/9904/16-ц).

Позивач керується ст. 234 ЦК України, відповідно до якої фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином.

У відповідності до сталої практики Верховного Суду визнання фіктивного правочину недійсним потребує встановлення господарським судом умислу його сторін. Сам по собі факт невиконання сторонами умов правочину не робить його недійсним. Для визнання правочину фіктивним ознака вчинення його лише для вигляду має бути властива діям обох сторін правочину. Якщо одна сторона діяла для вигляду, а інша намагалася досягти правового результату, такий правочин не можна визнати фіктивним. Позивач, який вимагає визнання правочину недійсним, повинен довести, що всі учасники правочину не мали наміру створити правові наслідки на момент його вчинення.

Вирішуючи питання про наявність підстав для визнання недійсним правочину внаслідок укладення договору, зміст якого суперечить ЦК України, Верховний Суд в правових позиціях від 01 квітня 2020 року (справа № 182/2214/16-ц) врахував, що:

1)відповідач відчужив майно після пред`явлення до нього позову про стягнення боргу;

2)майно відчужене на підставі безвідплатного договору;

3) майно відчужене на користь близького родича;

4)майно відчужено під час дії заборони відчуження на підстави ухвали суду про забезпечення позову про стягнення боргу.

Відповідно до цього, договір купівлі-продажу земельної ділянки, єдиного майнового комплексу, житлового будинку (квартири) чи іншого нерухомого майна укладається в письмовій формі та підтягає нотаріальному посвідченню, крім договорів купівлі-продажу майна, що перебуває в податковій заставі (ч. 1 ст. 657 ЦКУ),

Таким чином, договір купівлі-продажу нерухомості необхідно посвідчити в нотаріуса, Крім того, право власності на нерухоме майно підлягає державній реєстрації (ч. 1 ст, 182 ЦКУ, ст. З Закону про держреєстрацію).

Держреєстрацію прав при нотаріальному посвідченні договору купівлі-продажу здійснює нотаріус (п. 5 ст. З Закону про держреєстрацію).

За нотаріальне посвідчення договору купівлі-продажу згідно з абз. «д» п. З ст. З Декрету № 7-93 справляється державне мито в розмірі 1 % суми договору, але не менше І неоподатковуваного мінімуму доходів громадян (17 грн.).

Самі по собі дії осіб, зокрема, щодо вчинення правочинів, навіть якщо вони здаються іншим особам неправомірними, не можуть бути оспорені в суді, допоки ці особи не доведуть, що такі дії порушують їх права (постанова об`єднаної палати Верховного Суду у складі КГС від 16.10.20р. у справі № 910/12787/17).

Таким чином, заявляючи вимогу про визнання недійсним договору, заявник має довести наявність обставин, з якими закон пов`язує визнання угод недійсними і настання відповідних наслідків. Особа, яка звертається до суду з позовом про визнання договору недійсним, повинна довести конкретні факти порушення її майнових прав та інтересів.

Оспорювані Договори укладено з відповідачем- 1 на засадах свободи договору та вільного волевиявлення, як це передбачено у ст.ст. 6, 626 ,627 ЦК України, а зміст його умов відповідає ст.ст. 628, 631, 655 ,656 ЦК України та ст. 179 та 180 ГК України, які є істотними для договорів купівлі-продажу. Факт укладення оспорюваного договору після відкриття виконавчого провадження жодним чином не свідчить про його фіктивність.

Вважаємо, що позиція суду про порушення принципу добросовісності, яка зумовлена тим, що вчинення власником майна спірного правочину унеможливило задоволення вимог інших осіб, не є достатньою для того, щоб ставити під сумнів правомірність спірного правочину.

Окрім цього, суд не врахував того, що при вирішенні господарського спору у даній справі зазначення позивачем певної правової норми, наведеної в обґрунтування позову, не є визначальним в тому, яким законом необхідно керуватися під час вирішення спору, оскільки підставою позову визнаються обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги.

Вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів (господарських договорів ) недійсними, на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.

Просить скасувати рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 06.09.2022 року у справі №904/648/22. Прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову керівника Західної окружної прокуратури міста Дніпра, в інтересах держави, в особі Дніпровської міської ради (Позивач) до Товариства з обмеженою відповідальністю виробничо - комерційна фірма "БУШУЄВ І К" (відповідач-1) до Товариства з обмеженою відповідальністю "РАКЕТА КОНСАЛТИНГ" (відповідач-2) та до Акціонерного товариства "БАНК "УКРАЇНСЬКИЙ КАПІТАЛ" (відповідач-3) про визнання недійсними договорів купівлі-продажу та іпотечного договору .

3. Узагальнені доводи інших учасників справи.

Прокурор у відзиві на апеляційну скаргу просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, рішення місцевого господарського суду без змін, посилаючись на те, що спірні договори купівлі-продажу були укладені за цінами, значно нижчими, ніж ринкова вартість обєктів нерухомості, також на те, що між засновниками товариств відповідачів - 1 та -2 наявний зв"язок. Спірне нерухоме майно відчужено ТОВ ВКФ БУШУЄВ І К на користь скаржника і після такого відчуження у нього відсутнє інше майно, за рахунок якого він може відповідати за своїми зобов"язаннями, що унеможливлює виконання рішення суду. Також прокурор зазначає, що при укладенні договорів купівлі-продажу відповідач знав кадастровий номер та площу земельної ділянки, на якій знаходиться нерухоме майно, а також те, що ТОВ ВКФ БУШУЄВ І К не має оформленого права власності або права користування земельною ділянкою, що викликає сумніви у правомірності користування нею.

Дніпровська міська рада у відзиві вважає доводи апеляційної скарги необґрунтованими, а рішення суду першої інстанції таким, що постановлено з дотриманням норм матеріального та процесуального права з посиланням на те, що спірне майно було відчужено ТОВ ВКФ БУШУЄВ І К вже після відкриття провадження у справі №904/2486/18 про стягнення з товариства збитків у сумі 1830257,27грн, тобто після того, як стало зрозуміло про невідворотність настання відповідальності у вигляді стягнення коштів, що у свою чергу свідчить про те, що метою вказаних правочинів є саме унеможливлення в подальшому реального виконання рішення, при цьому на момент укладення спірних договорів йому було відомо про розгляд вказаної вище справи. Крім того вказує на те, що суд першої інстанції в оскаржуваному рішенні надав оцінку кожному належному, допустимому та достовірному доказу як окремо, так і в сукупності та дійшов обґрунтованого висновку щодо наявності підстав для задоволення позовних вимог прокурора.

У відповіді на відзив Товариство з обмеженою відповідальністю РАКЕТА КОНСАЛТИНГ зазначає, що: відповідачі- 1, -2 є самостійними суб"єктами господарської діяльності, які не перебувають під прямим або опосередкованим контролем один у одного, не мають спільного економічного інтересу або впливу, мають різних засновників та види економічної діяльності і вчиняють господарську діяльність, не маючи жодних взаємних інтересів. Викладене виключає наявність ознак пов"язаних між собою або афілійованих юридичних осіб; ТОВ "РАКЕТА КОНСАЛТИНГ" є добросовісним набувачем та власником нерухомого майна на законних підставах; у випадку визнання спірних договорів недійсними та витребування майна у товариства як у добросовісного набувача, порушиться баланс інтересів відповідача-2 зокрема, реальної можливості компенсувати завдану такими діями шкоду. Отже, на думку скаржника, у даному випадку, не була доведена належними, достатніми та допустимими доказами наявність обставин, з якими пов"язана необхідність визнання спірних правочинів недійсними.

4. Рух справи у суді апеляційної інстанції.

27.09.2022 для розгляду справи визначено колегію суддів у складі: головуючого судді-доповідача Білецької Л.М., суддів: Паруснікова Ю.Б., Верхогляд Т.А.

Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 11.10.2022 у даній справі апеляційну скаргу залишено без руху внаслідок оформлення її з порушенням вимог, встановлених ст.258 Господарського процесуального кодексу України.

У зв"язку з усуненням недоліків апеляційної скарги ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 19.10.2022 відкрито провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "РАКЕТА КОНСАЛТИНГ" на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 06.09.2022 у справі № 904/648/22; розгляд апеляційної скарги призначено в судовому засіданні на 29.11.2022.

29.11.2022 розгляд апеляційної скарги не відбувся у зв"язку з відсутністю у суді електропостачання, та її розгляд призначено на 05.12.2022 на 10:00год.

Ухвали суду направлені на електронні адреси учасників справи, на які здійснено підписку в АСДС КП "ДСС" для надсилання процесуальних документів в електронному вигляді та на їх поштові адреси.

Згідно з ч.ч.5, 7 ст.6 ГПК України суд направляє судові рішення та інші процесуальні документи учасникам судового процесу на їхні офіційні електронні адреси, вчиняє інші процесуальні дії в електронній формі із застосуванням Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи в порядку, визначеному цим Кодексом та Положенням про Єдину судову інформаційно-телекомунікаційну систему. Особам, які зареєстрували офіційні електронні адреси в ЄСІТС, суд вручає будь-які документи у справах, в яких такі особи беруть участь, виключно в електронній формі шляхом їх направлення на офіційні електронні адреси таких осіб, що не позбавляє їх права отримати копію судового рішення у паперовій формі за окремою заявою.

Відповідно до ст.120 Кодексу суд викликає, зокрема, учасників справи , у тому числі, електронною поштою або повідомленням через інші засоби звязку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику.

У судовому засіданні 05.12.2022 прокурор, представники позивача та відповідача-2 надали пояснення у справі.

05.12.2022 оголошено вступну та резолютивну частини постанови.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, перевіривши правильність застосування господарським судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті рішення, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, оскаржуване рішення слід скасувати частково, відмовити у задоволенні позову з огляду на наступне.

5. Встановлені та неоспорені судом обставини справи і відповідні їм правовідносини.

5.1. Право власності на спірну нерухомість. Суд встановив, що згідно з Інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єктів нерухомого майна (інформаційна довідка 299307434 від 14.02.2022) (а. с. 94, том 1) власником майна за адресою: Дніпропетровська область, місто Дніпропетровськ (нині - Дніпро), вулиця Новоорловська, будинок 30 (технічний опис майна: будівля магазину літ. Е-2 загальною площею 840,3 кв.м., зовнішні сходи літ. е; будівля пожежного посту літ. Ж-1 загальною площею 67,0 кв.м, з оглядовою ямою; сарай літ. Х; в загальному користуванні огорожі №№ 2, 5) з 17.01.2012 був відповідач-1 на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу 16.11.2011 за реєстровим номером 2934.

Згідно з Інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єктів нерухомого майна (інформаційна довідка 299316814 від 14.02.2022) (а. с. 49, том 1) власником майна за адресою: Дніпропетровська область, місто Дніпропетровськ (нині - Дніпро), вулиця Новоорловська, будинок 30 (технічний опис майна: будівля літ. Д-1, Д1-1, загальною площею 532,9 кв.м з оглядовими ямами та дашком; трансформаторна підстанція (тимч) лі. Ц; огорожа № 4) з 05.04.2013 був відповідач-1.

Згідно з Інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єктів нерухомого майна (інформаційна довідка 299317600 від 14.02.2022) (а. с. 54, том 1) власником майна за адресою: Дніпропетровська область, місто Дніпропетровськ (нині - Дніпро), вулиця Новоорловська, будинок 30 (технічний опис майна: будівлю магазину лі. Г-1, Г1-1, Г2-1, загальною площею 250,7 кв. м, огорожа №3) з 21.01.2014 був відповідач-1.

5.2. Обставини неможливості виконання рішення суду у справі № 904/2486/18 , у якому стягувачем щодо відповідача-1 є Дніпропетровська міська рада.

У 2018 році керівник Дніпропетровської місцевої прокуратури №4 Дніпропетровської області звернувся до Господарського суду Дніпропетровської області з позовною заявою в інтересах держави в особі Дніпропетровської міської ради до Товариства з обмеженою відповідальністю виробничо-комерційна фірма "БУШУЄВ І К" (далі відповідача-1) про стягнення 1.830.257,27 грн збитків за використання відповідачем-1 земельної ділянки по вул. Новоорловська, 30 площею 6315 кв.м. без правовстановлюючих документів.

Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 11.06.2018 у справі № 904/2486/18 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі.

Господарський суд встановив, що на час провадження у справі № 904/2486/18 за відповідачем-1 було зареєстровано на праві власності нерухоме майно, місцезнаходження якого: АДРЕСА_1 , зокрема, будівля магазину літ. Е-2 загальною площею 840,3 кв.м., зовнішні сходи літ. е; будівля пожежного посту літ. Ж-1 загальною площею 67,0 кв.м, з оглядовою ямою; сарай літ. Х; в загальному користуванні огорожі №№ 2, 5, будівля літ. Д-1, Д1-1, загальною площею 532,9 кв.м з оглядовими ямами та дашком; трансформаторна підстанція (тимч) лі. Ц; огорожа № 4, будівлю магазину лі. Г-1, Г1-1, Г2-1, загальною площею 250,7 кв. м, огорожа №3.

Вказане нерухоме майно за відповідачем-1 зареєстровано з 17.01.2012, з 05.04.2013 та з 21.01.2014 відповідно.

5.3. Відчуження спірного майна у часі судового провадження у справі №904/2486/18 за оспорюваними договорами.

Менш ніж через місяць після відкриття провадження у справі №904/2486/18 між відповідачем-1 (далі відповідач-1, продавець) та відповідачем-2 (далі відповідач-2, покупець) був укладений 09.07.2018 договір купівлі-продажу нерухомого майна, який зареєстрований в реєстрі за № 1065 (далі договір від 09.07.2018 за № 1065) (а. с. 22 23, том 1).

Згідно з п. 1.1 договору від 09.07.2018 за № 1065 відповідач-1 зобов`язується передати нерухоме майно будівлі та споруди (далі нерухоме майно) у власність покупця, а покупець зобов`язується прийняти нерухоме майно будівлі та споруди, сплатити за нього передбачену цим договором обумовлену грошову суму.

Відповідно до п. 1.2 договору від 09.07.2018 за № 1065 нерухоме майно, що відчужується знаходиться за адресою: Дніпропетровська область, місто Дніпро (Дніпропетровськ), вулиця Новоорловська, 30 (тридцять), розташоване на земельній ділянці, площею 1,2555 га, кадастровий номер 1210100000:08:378:0002. Опис об`єкта, що відчужується: будівля магазину літ. Е-2 загальною площею 840,3 кв.м., зовнішні сходи літ. е; будівля пожежного посту літ. Ж-1 загальною площею 67,0 кв.м, з оглядовою ямою; сарай літ. Х; в загальному користуванні огорожі №№ 2, 5.

Продаж нерухомого майна за домовленістю сторін вчиняється за 120.247,57 грн без ПДВ, які отримані відповідачем-1 від відповідача-2 до підписання цього договору, шляхом безготівкового розрахунку, відповідно до чинного законодавства (п. 2.1 договору від 09.07. 2018 за № 1065).

Між відповідачем-1 (далі відповідач-1, продавець) та відповідачем-2 (далі відповідач-2, покупець) був укладений 09.07.2018 договір купівлі-продажу нерухомого майна, який зареєстрований в реєстрі за № 1063 (далі договір від 09.07.2018 за № 1063) (а. с. 24 25, том 1).

Згідно з п. 1.1 договору від 09.07.2018 за № 1063 відповідач-1 зобов`язується передати нерухоме майно будівлі та споруди (далі нерухоме майно) у власність покупця, а покупець зобов`язується прийняти нерухоме майно будівлі та споруди, сплатити за нього передбачену цим договором обумовлену грошову суму.

Відповідно до п. 1.2 договору від 09.07.2018 за № 1063 нерухоме майно, що відчужується знаходиться за адресою: Дніпропетровська область, місто Дніпро (Дніпропетровськ), вулиця Новоорловська, 30 (тридцять), розташоване на земельній ділянці, площею 1,2555 га, кадастровий номер 1210100000:08:378:0002. Опис об`єкта, що відчужується: будівля літ. Д-1, Д1-1, загальною площею 532,9 кв.м з оглядовими ямами та дашком; трансформаторна підстанція (тимч) лі. Ц; огорожа № 4.

Продаж нерухомого майна за домовленістю сторін вчинюється за 70.384,33 грн без ПДВ, які отримані відповідачем-1 від відповідача-2 до підписання цього договору, шляхом безготівкового розрахунку, відповідно до чинного законодавства (п. 2.1 договору від 09.07.2018 за № 1063).

Між відповідачем-1 (далі відповідач-1, продавець) та відповідачем-2 (далі відповідач-2, покупець) був укладений 09.07.2018 договір купівлі-продажу нерухомого майна, який зареєстрований в реєстрі за № 1061 (далі договір від 09.07.2018 за № 1061) (а. с. 26 27, том 1).

Згідно з п. 1.1 договору від 09.07.2018 за № 1061 відповідач-1 зобов`язується передати нерухоме майно будівлі та споруди (далі нерухоме майно) у власність покупця, а покупець зобов`язується прийняти нерухоме майно будівлі та споруди, сплатити за нього передбачену цим договором обумовлену грошову суму.

Відповідно до п. 1.2 договору від 09.07.2018 за № 1061 нерухоме майно, що відчужується знаходиться за адресою: Дніпропетровська область, місто Дніпро (Дніпропетровськ), вулиця Новоорловська, 30 (тридцять), розташоване на земельній ділянці, площею 1,2555 га, кадастровий номер 1210100000:08:378:0002. Опис об`єкта, що відчужується: будівлю магазину лі. Г-1, Г1-1, Г2-1, загальною площею 250,7 кв.м, огорожа №3.

Продаж нерухомого майна за домовленістю сторін вчинюється за 24.674,64 грн без ПДВ, які отримані відповідачем-1 від відповідача-2 до підписання цього договору, шляхом безготівкового розрахунку, відповідно до чинного законодавства (п. 2.1 договору від 09.07.2018 за № 1061).

Відповідач-1 відчужив нерухоме майно, яке належало йому на праві власності з 17.01.2012, з 05.04.2013 та з 21.01.2014 саме 09.07.2018 (тобто всі три договори купівлі-продажу нерухомого майна (№ 1061, № 1063, № 1065) були укладені протягом одного дня), одному й тому самому покупцю (відповідачу-2) і під час провадження у справі № 904/2486/18.

5.4. Обставини пов`язаності осіб покупця і продавця.

На запит прокуратури від 21.12.2021 щодо юридичної особи відповідача-2 отримано дані станом на 24.04.2014, що підтверджуються витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (а. с. 109 114, том 1), з якого стало відомо, що засновниками відповідача-2 станом на 24.04.2014 були ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .

Станом на 03.06.2018 засновниками відповідача-2 залишалися ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , що підтверджуються витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (а. с. 115 120, том 1).

У день укладення договорів купівлі-продажу нерухомого майна (09.07.2018) засновником відповідача залишилася ОСОБА_2 . ОСОБА_1 вибув з числа засновників відповідача-2, що підтверджується витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (а. с. 121 127, том 1).

Того ж дня (09.07.2018) ОСОБА_1 став засновником відповідача-1, що підтверджується витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (а. с. 94 100, том 1).

6. Доводи, за якими суд апеляційної інстанції не погодився з висновками суду першої інстанції.

Презумпція сумнівності правочинів, вчинених для завдання шкоди кредиторам, сама по собі не означає безмежної дискреції суду щодо визнання будь-якого правочину, укладеного у такий період, недійсним, а тому вимагає досконалої юридичної техніки застосування і суворого дотримання вимог, встановлених у відповідній нормі закону, оскільки несе ризики непропорційного втручання в цивільний оборот та майнові права контрагентів боржника.

Поняття «фраудаторний правочин» у законодавстві України не вживається, але , починаючи з 2019 року і надалі , воно активно використовується Верховним Судом для позначення правочинів, які шкодять кредиторам. Критеріями фраудаторності правочинів зазначаються склад осіб правочину, форма розрахунку, шкода кредиторам, зловживання правом тощо.

Заслуговують на увагу певні підходи у правозастосовній практиці Верховного Суду щодо визнання недійсними правочинів як фраудаторних.

Так,

- «Правочином, що вчиняється на шкоду кредиторам (фраудаторним правочином), може бути як односторонній, так і двосторонній чи багатосторонній правочин. Застосування конструкції „фраудаторності при односторонньому правочинові має певну специфіку, яка проявляється в обставинах, що дозволяють кваліфікувати односторонній правочин як такий, що вчинений на шкоду кредитору. До таких обставин, зокрема, відноситься те, що внаслідок вчинення одностороннього правочину відбувається унеможливлення звернення стягнення на майно боржника чи зменшується обсяг майна» (постанова ВС від 24.02.2021 р. у справі № 757/33392/16).

-у постанові від 14.07.2020 р. у справі № 754/2450/18 ВС зазначив, що фраудаторні правочини (правочини, що вчинені боржником на шкоду кредиторам) в законодавстві України регулюються тільки в певних сферах (зокрема: у банкрутстві (ст. 20 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкротом»); у неплатоспроможності банків (ст. 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб»; у виконавчому провадженні (ч. 4 ст. 9 Закону України «Про виконавче провадження»).

-основою фраудаторного правочину є ст. 13 Цивільного кодексу України (далі ЦК), яка визначає межі здійснення цивільних прав: цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства, зокрема, не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах. Як зазначив ВС у постанові від 10.02.2021 р. у справі №754/5841/17, «приватно-правовий інструментарій не повинен використовуватися учасниками цивільного обороту для уникнення сплати боргу (коштів, збитків, шкоди) або виконання судового рішення про стягнення боргу (коштів, збитків, шкоди), що набрало законної сили. Зловживання правом і використання приватно-правового інструментарію всупереч його призначенню проявляється в тому, що: особа (особи) „використовувала / використовували право на зло; наявні негативні наслідки (різного прояву) для інших осіб (негативні наслідки являють собою певний стан, до якого потрапляють інші суб`єкти, чиї права безпосередньо пов`язані з правами особи, яка ними зловживає; цей стан не задовольняє інших суб`єктів; для здійснення ними своїх прав не вистачає певних фактів та / або умов; настання цих фактів / умов безпосередньо залежить від дій іншої особи інша особа може перебувати у конкретних правовідносинах з цими особами, які потерпають від зловживання нею правом, або не перебувають); враховується правовий статус особи / осіб (особа перебуває у правовідносинах і як їх учасник має уявлення не лише про обсяг своїх прав, а і про обсяг прав інших учасників цих правовідносин та порядок їх набуття та здійснення; особа не вперше перебуває у цих правовідносинах або ці правовідносини є тривалими, або вона є учасником й інших аналогічних правовідносин)».

-наслідки недотримання меж здійснення цивільних прав визначаються ч. 6 ст. 13 ЦК: у разі недодержання особою під час здійснення своїх прав вимог, які встановлені ч. 2-5 ст., суд може зобов`язати її припинити зловживання своїми правами, а також застосувати інші наслідки, встановлені законом. До таких наслідків можна віднести застосування ч. 3 ст. 16 ЦК, відповідно до якої суд може відмовити у захисті цивільного права та інтересу особи в разі порушення нею положень ч. 2-5 ст. 13 цього Кодексу. Іншим наслідком може бути визнання недійсним правочину на підставі ч. 1 та ч. 3 ст. 215 ЦК, оскільки правочин, укладений з наміром завдати шкоди іншій особі, є зловживанням правом та порушує межі здійснення цивільних прав всупереч нормі-забороні ст. 13 ЦК, а отже не відповідає вимозі ч. 1 ст. 203 ЦК. Такий договір не можна вважати нікчемним, оскільки його недійсність законом прямо не встановлена (ч. 2 ст. 215 ЦК), але він може бути визнаний судом недійсним як оспорюваний за позовом однієї із сторін або іншої зацікавленої особи, які заперечують його дійсність на підставах, встановлених законом (ч. 3 ст. 215 ЦК). Можливість визнання недійсним такого договору аргументована в постанові Великої Палати ВС від 03.07.2019 р. у справі № 369/11268/16-ц: «…правопорядок не може залишати поза реакцією такі дії, які хоч і не порушують конкретних імперативних норм, але є очевидно недобросовісними та зводяться до зловживання правом. Як наслідок, не виключається визнання недійсним договору, направленого на уникнення звернення стягнення на майно боржника, на підставі загальних засад цивільного законодавства (п. 6 ст. 3 ЦК України) та недопустимості зловживання правом (ч. 3 ст. 13 ЦК України)».

-Верховний Суд вважає, що будь-який правочин, вчинений боржником у період настання у нього зобов`язання із погашення заборгованості перед кредитором, внаслідок якого боржник перестає бути платоспроможним, має ставитися під сумнів у частині його добросовісності та набуває ознак фраудаторного правочину. Водночас та обставина, що правочин із третьою особою, за яким боржник відчужив майно, реально виконаний, не виключає тієї обставини, що він спрямований на уникнення звернення стягнення на майно боржника та, відповідно, може бути визнаний недійсним на підставі загальних засад цивільного законодавства (постанови ВС від 14.07.2020 р. у справі № 754/2450/18, від 24.07.2019 р. у справі № 405/1820/17).

- ВП ВС вважає, що позивач вправі звернутися до суду із позовом про визнання договору недійсним, як такого, що спрямований на уникнення звернення стягнення на майно боржника, на підставі загальних засад цивільного законодавства (п. 6 ст. 3 ЦК України) та недопустимості зловживання правом (ч. 3 ст. 13 ЦК України), та послатися на спеціальну норму, що передбачає підставу визнання правочину недійсним, якою може бути як підстава, передбачена ст. 234 ЦК України, так і інша, наприклад, підстава, передбачена статтею 228 ЦК України (постанова ВП ВС від 03.07.2019 р. у справі № 369/11268/16-ц).

-отже, як вважає ВП ВС, фраудаторний правочин може кваліфікуватися як: а) такий, що вчинений всупереч принципу добросовісності (п. 6 ст. 3 ЦК) та недопустимості зловживання правом (ч. 3 ст. 13 ЦК); б) фіктивний (ст. 234 ЦК), в) такий, що порушує публічний порядок (ст. 228 ЦК).

На думку колегії суддів, позивач помилково кваліфікує фіктивними ( т.1 а.с.14) фраудаторні правочини, оскільки в ЦК закріплено підстави їхньої недійсності та правові наслідки, в той час, як оцінка фраудаторного правочину знаходиться в площині принципу добросовісності і заборони зловживання правом. Фіктивні правочини, на відміну від фраудаторних правочинів, виключають наявність наміру створити юридичні наслідки в момент його вчинення, що в свою чергу унеможливлює виникнення будь-яких майнових наслідків, оскільки такий правочин не породжує жодних юридичних наслідків. Оскільки на підставі фіктивного правочину відсутня можливість передачі майна, restitutio in integrum виклюється юридичною конструкцією фіктивного правочину. Якщо ж буде встановлено, що така передача de facto відбулась, такий правочин не може бути кваліфікований як фіктивний, і тому норма ст. 234 ЦК не підлягає застосуванню, адже фіктивний правочин de jure не породжує будь-яких правових наслідків. Отже, фіктивний правочин характеризується тим, що: 1) сторони не бажають настання правових наслідків, обумовлених договором; 2) усі сторони договору поінформовані про його фіктивність; 3) письмовим текстом договору створюється лише видимість правовідносин між сторонами; 4) мета вчинення фіктивного правочину не має значення .

Відповідно до правових позицій ВС, якщо хоча б одна зі сторін оспорюваного договору намагалася досягти правового результату, то такий правочин не може визнаватися фіктивним. Зокрема, як зазначено у постанові ВС від 03.09.2019 р. у справі № 904/4567/18, ВС у застосуванні приписів ст. 234 ЦК України у подібних правовідносинах виходив, зокрема, з того, що у разі, коли на виконання правочину було передано якесь майно, такий правочин не може розцінюватися як фіктивний. Судова практика виходить з того, що «фіктивний правочин характеризується тим, що сторони вчиняють такий правочин лише для вигляду, знаючи заздалегідь, що він не буде виконаний. При вчиненні фіктивного правочину сторони мають інші цілі, ніж ті, що передбачені правочином. Причому такі цілі можуть бути протизаконними, або фіктивний правочин може взагалі не мати правової мети. Визнання фіктивного правочину недійсним потребує встановлення господарським судом умислу його сторін. Сам по собі факт невиконання сторонами умов правочину не робить його фіктивним. Для визнання правочину фіктивним ознака вчинення його лише для вигляду має бути властива діям обох сторін правочину. Якщо одна сторона діяла лише для вигляду, а інша намагалася досягти правового результату, такий правочин не можна визнати фіктивним» (постанова ВС від 19.11.2019 р. у справі № 924/1014/18). Аналогічна правова позиція наведена у постановах ВС від 11.04.2018 у справі № 910/11715/17, від 08.08.2018 у справі № 920/1144/17, від 21.08.2018 у справі № 910/11565/17, від 26.02.2019 у справі № 925/1453/16.

Усталеною судовою практикою вироблено загальний підхід у застосуванні конструкції фраудаторності при оплатному цивільно-правовому договорі має певну специфіку, яка проявляється в обставинах, що дають змогу кваліфікувати оплатний договір як такий, що вчинений на шкоду кредитору.

До таких обставин віднесено:

- а) момент укладення договору;

-б) контрагент, з яким боржник вчиняє оспорюваний договір (наприклад, родич боржника, пасинок боржника, пов`язана чи афілійована юридична особа);

- в) ціна (ринкова/неринкова), наявність/відсутність оплати ціни контрагентом боржника.

Ці обставини мають перевірятися у сукупності, оскільки кожна окрема обставина сама по собі не спричиняє фраудаторність. Презумпція правомірності правочину може бути спростована тільки вагомими доказами, які у своїй сукупності засвідчують шкідливість вчиненого правочину, вживання права на зло.

6.1. Момент укладення договору Так, оспорювані правочини вчинені дійсно у період, коли тривало провадження у справі за позовом прокурора про стягнення заборгованості з відповідача-1 на користь Дніпропетровської міської ради. Але сама по собі ця обставина не свідчить про фраудаторність вчинених правочинів, оскільки ми не знаємо, чи було заявлено прокурором у тій справі клопотання про забезпечення його позовних вимог, адже, очевидно, що ніяких заборон для відповідача-1 не було. Ми також не знаємо, чи велася відповідачем-1 на той час господарська діяльність, чи були грошові кошти на його розрахункових рахунках, бо саме вимога про стягнення грошових коштів була предметом судового розгляду у першій справі, і прокурор мав піклуватися про забезпечення його позову. За таких обставин стверджувати, що про те, що відчуження спірної нерухомості саме з метою невиконання майбутнього судового рішення, не ґрунтується на фактичних обставин справи в контексті підстав оспорюваних правочинів. Адже жодні докази наявності у відповідача-1 мети ухилитися від виконання майбутнього судового рішення і завдати цим шкоди майбутньому стягувачу, у справі, що розглядається, наразі відсутні.

6.2. Контрагент, з яким боржник вчиняє оспорюваний договір (наприклад, родич боржника, пасинок боржника, пов`язана чи афілійована юридична особа).

Відповідно до п.п. 14.1.159. ПК України пов`язані особи - юридичні та/або фізичні особи, та/або утворення без статусу юридичної особи, відносини між якими можуть впливати на умови або економічні результати їх діяльності чи діяльності осіб, яких вони представляють, з урахуванням таких критеріїв:

а) для юридичних осіб:

одна юридична особа безпосередньо та/або опосередковано (через пов`язаних осіб) володіє корпоративними правами іншої юридичної особи у розмірі 25 і більше відсотків (крім міжнародних фінансових організацій, які відповідно до міжнародних договорів України наділені привілеями та імунітетами, та суб`єктів господарювання, власником істотної участі у розмірі 75 і більше відсотків у яких є такі міжнародні фінансові організації);

одна і та сама юридична або фізична особа безпосередньо та/або опосередковано володіє корпоративними правами у кожній такій юридичній особі у розмірі 25 і більше відсотків;

одна і та сама юридична або фізична особа приймає рішення щодо призначення (обрання) одноособових виконавчих органів кожної такої юридичної особи;

одна і та сама юридична або фізична особа приймає рішення щодо призначення (обрання) 50 і більше відсотків складу колегіального виконавчого органу або наглядової ради кожної такої юридичної особи;

принаймні 50 відсотків складу колегіального виконавчого органу та/або наглядової ради кожної такої юридичної особи складають одні і ті самі фізичні особи;

одноособові виконавчі органи таких юридичних осіб призначені (обрані) за рішенням однієї і тієї самої особи (власника або уповноваженого ним органу);

юридична особа має повноваження на призначення (обрання) одноособового виконавчого органу такої юридичної особи або на призначення (обрання) 50 і більше відсотків складу її колегіального виконавчого органу або наглядової ради;

кінцевим бенефіціарним власником (контролером) таких юридичних осіб є одна і та сама фізична особа;

повноваження одноособового виконавчого органу таких юридичних осіб здійснює одна і та сама особа;

сума всіх кредитів (позик), поворотної фінансової допомоги від однієї юридичної особи (крім банків та міжнародних фінансових організацій, які відповідно до міжнародних договорів України наділені привілеями та імунітетами, та суб`єктів господарювання, власником істотної участі у розмірі 75 і більше відсотків у яких є такі міжнародні фінансові організації) та/або кредитів (позик), поворотної фінансової допомоги від інших юридичних осіб, гарантованих однією юридичною особою (крім банків та міжнародних фінансових організацій, які відповідно до міжнародних договорів України наділені привілеями та імунітетами, та суб`єктів господарювання, власником істотної участі у розмірі 75 і більше відсотків у яких є такі міжнародні фінансові організації), стосовно іншої юридичної особи, перевищує суму власного капіталу більше ніж у 3,5 раза (для фінансових установ та компаній, що провадять виключно лізингову діяльність, - більше ніж у 10 разів). При цьому сума таких кредитів (позик), поворотної фінансової допомоги та власного капіталу визначається як середнє арифметичне значення (на початок та кінець звітного періоду). Положення цього абзацу не поширюються на суму кредитів (позик), залучених під державні гарантії.

Оскільки фраудаторність правочину визначається обставинами , які мали місце саме у часі його вчинення, а не раніше, чи пізніше, то колегія суддів враховує , що ОСОБА_1 добровільно здійснив вихід зі складу учасників Товариства з обмеженою відповідальністю «РАКЕТА КОНСАЛТИНГ». Це підтверджується заявою про вихід з учасників цього Товариства від 30.05.2018 року (т.2 а.с.53), за два місяці до укладення оспорюваних правочинів.

Отже, на момент вчинення оспорюваного правочину були відсутні ознаки пов язаності осіб продавця і покупця.

Фізична особа ОСОБА_2 стала єдиним учасником ТОВ «РАКЕТА КОНСАЛТИНГ» та єдиним кінцевим бенефіціарним власником юридичної особи ще до подачі позовної заяви до суду і до відкриття провадження по зазначеній справі.

Це в свою чергу спростовує ознаки договору, як фраудаторного, та виключає у діях юридичної особи ТОВ ВКФ «БУШУЄВ І К» наміру ухилення від виконання майбутнього рішення суду. Твердження прокурора про ідентичність засновників у інших товариствах не спричиняють фраудаторність правочину , оскільки необхідно, щоб ця ознака безпосередньо стосувалася саме осіб продавця і покупця.

6.3 Ціна (ринкова/неринкова), наявність/відсутність оплати ціни контрагентом боржника.

Правові засади здійснення оцінки майна, майнових прав та професійної оціночної діяльності в Україні, її державного та громадського регулювання, забезпечення створення системи незалежної оцінки майна з метою захисту законних інтересів держави та інших суб`єктів правовідносин у питаннях оцінки майна, майнових прав та використання її результатів визначені у Законі України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні».

Згідно із частиною четвертою статті 3 зазначеного Закону процедури оцінки майна встановлюються нормативно-правовими актами з оцінки майна. У випадках проведення незалежної оцінки майна складається звіт про оцінку майна. Вимоги до звітів про оцінку майна та актів оцінки майна встановлено у статті 12 цього Закону.

Підставою для проведення оцінки майна є, зокрема, договір між суб`єктом оціночної діяльності - суб`єктом господарювання та замовником оцінки, який укладається в письмовій формі та може бути двостороннім або багатостороннім (частина перша статті 10, частина перша статті 11 Закону України Законі України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні»).

У частині першій статті 12 Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні» встановлено, що звіт про оцінку майна є документом, що містить висновки про вартість майна та підтверджує виконані процедури з оцінки майна суб`єктом оціночної діяльності - суб`єктом господарювання відповідно до договору. Звіт підписується оцінювачами, які безпосередньо проводили оцінку майна, і скріплюється підписом керівника суб`єкта оціночної діяльності.

За змістом статті 3 зазначеного Закону оцінка майна - це процес визначення їх вартості на дату оцінки за процедурою, встановленою нормативно-правовими актами з оцінки майна, і є результатом практичної діяльності суб`єкта оціночної діяльності.

Згідно із частиною шостою статті 9 Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні» положення (національні стандарти) оцінки майна є обов`язковими до виконання суб`єктами оціночної діяльності під час проведення ними оцінки майна всіх форм власності та в будь-яких випадках її проведення.

Національний стандарт № 1 «Загальні засади оцінки майна і майнових прав», затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 10 вересня 2003 року № 1440 (далі - Національний стандарт № 1) є обов`язковим для застосування під час проведення оцінки майна та майнових прав суб`єктами оціночної діяльності, а також особами, які відповідно до законодавства здійснюють рецензування звітів про оцінку майна. Поняття, що вживаються у цьому стандарті, використовуються в інших національних стандартах.

Національний стандарт № 2 «Оцінка нерухомого майна», затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 28 жовтня 2004 року № 1442 (далі - Національний стандарт № 2), також є обов`язковим для застосування під час проведення оцінки нерухомого майна (нерухомості) суб`єктами оціночної діяльності, а також особами, які відповідно до законодавства здійснюють рецензування звітів про оцінку майна та проводять державну експертизу звітів з експертної грошової оцінки земельних ділянок державної та комунальної власності у разі їх продажу.

Отже, оцінка нерухомого майна має здійснюватись відповідно до Національного стандарту № 2 з урахуванням вимог Національного стандарту № 1, яким визначено загальні засади процедури оцінювання.

Згідно з положеннями пункту 50 Національного стандарту № 1 проведенню незалежної оцінки майна передує підготовчий етап, на якому здійснюється, зокрема, ознайомлення з об`єктом оцінки.

Відповідно до пункту 51 Національного стандарту № 1 незалежна оцінка майна проводиться у такій послідовності: укладення договору на проведення оцінки, ознайомлення з об`єктом оцінки, збирання та оброблення вихідних даних та іншої інформації, необхідної для проведення оцінки; ідентифікація об`єкта оцінки та пов`язаних з ним прав, аналіз можливих обмежень та застережень, які можуть супроводжувати процедуру проведення оцінки та використання її результатів; вибір необхідних методичних підходів, методів та оціночних процедур, що найбільш повно відповідають меті оцінки та обраній базі, визначеним у договорі на проведення оцінки, та їх застосування; узгодження результатів оцінки, отриманих із застосуванням різних методичних підходів; складання звіту про оцінку майна та висновку про вартість об`єкта оцінки на дату оцінки; доопрацювання (актуалізація) звіту та висновку про вартість об`єкта оцінки на нову дату (у разі потреби).

Згідно з пунктами 15, 16 Національного стандарту № 1 методи проведення оцінки, що застосовуються під час визначення ринкової вартості об`єкта оцінки у разі використання порівняльного підходу, повинні ґрунтуватися на результатах аналізу цін продажу (пропонування) на подібне майно. Визначення ринкової вартості об`єкта оцінки за допомогою порівняльного підходу ґрунтується на інформації про ціни продажу (пропонування) подібного майна, достовірність якої не викликає сумнівів в оцінювача. У разі відсутності або недостатності зазначеної інформації у звіті про оцінку майна зазначається, якою мірою це вплинуло на достовірність висновку про ринкову вартість об`єкта оцінки.

Відповідно до пункту 52 Національного стандарту № 1 оцінювач самостійно здійснює пошук інформаційних джерел (за винятком документів, надання яких повинен забезпечити замовник оцінки згідно з договором), їх аналіз та виклад обґрунтованих висновків. При цьому оцінювач повинен проаналізувати всі інформаційні джерела, пов`язані з об`єктом оцінки, тенденції на ринку подібного майна, інформацію про угоди щодо подібного майна, які використовуються у разі застосування порівняльного підходу, та іншу істотну інформацію. У разі неповноти зазначеної інформації або відсутності її взагалі у звіті про оцінку майна зазначається негативний вплив цього факту на результати оцінки.

Зібрані оцінювачем вихідні дані та інша інформація повинні відображатися у звіті про оцінку майна з посиланням на джерело їх отримання та у додатках до нього із забезпеченням режиму конфіденційності згідно з умовами договору на проведення оцінки майна та з дотриманням вимог законодавства (пункт 54 Національного стандарту № 1).

За змістом пункту 56 Національного стандарту № 1 звіт про оцінку майна може складатися у повній чи у стислій формі. Звіт про оцінку майна, що складається у повній формі, повинен містити: опис об`єкта оцінки, який дає змогу його ідентифікувати; письмову заяву оцінювача про якість використаних вихідних даних та іншої інформації, особистий огляд об`єкта оцінки (у разі неможливості особистого огляду - відповідні пояснення та обґрунтування застережень і припущень щодо використання результатів оцінки), дотримання національних стандартів оцінки майна та інших нормативно-правових актів з оцінки майна під час її проведення, інші заяви, що є важливими для підтвердження достовірності та об`єктивності оцінки майна і висновку про його вартість.

Виходячи з наведених норм, підготовці та проведенню незалежної експертизи майна передує ознайомлення з об`єктом оцінки шляхом доступу до нього.

Згідно з частиною першою статті 11 Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні» замовники оцінки повинні забезпечити доступ суб`єкта оціночної діяльності до майна, що підлягає оцінці на законних підставах, отримання ним необхідної та достовірної інформації про зазначене майно для проведення його оцінки.

Відповідно до пункту 15 Національного стандарту № 1 методи проведення оцінки, що застосовуються під час визначення ринкової вартості об`єкта оцінки у разі використання порівняльного підходу, повинні ґрунтуватися на результатах аналізу цін продажу (пропонування) на подібне майно.

Отже, місцевим господарським судом неправомірно при вирішенні питання щодо заниження оцінки продажу спірного майна у конструкції фраудаторності оспорюваного правочину було взято до уваги тільки вартість продажу цього майна і вартість іпотеки без оцінки цього майна на законних підставах у спосіб, визначений законодавством , і підтриманий усталеною судовою практикою у спорах щодо права власності на нерухоме майно. Пунктом 12 Постанови Пленуму ВСУ від 22.12.1995 року № 20 «Про судову практику у справах за позовами про захист права приватної власності» (із змінами, внесеними згідно з Постановою Пленуму ВСУ від 25.05.1998 року №15), рекомендовано, що «в ході вирішення питання про грошові стягнення у справах за позовами про захист права приватної власності на майно, суди мають виходити з того, що вартість спірного майна визначається за погодженням сторін, а за його відсутності за дійсною вартістю майна на час розгляду спору». При цьому, під дійсною вартістю розуміється грошова сума, за яку майно може бути продано в даному населеному пункті чи місцевості.

Проаналізувавши тлумачення змісту всіх видів вартості, передбачених пунктом 3 Національного стандарту № 1 «Загальні засади оцінки майна і майнових прав», можна зробити висновок про те, що наявне в судовій практиці поняття «дійсна вартість» є практично тотожним за своїм значенням до закріпленого у вітчизняних національних стандартах поняття «ринкова вартість», під яким розуміється вартість майна, за яку можливе відчуження об?єкта оцінки на ринку подібного майна на дату оцінки за угодою, укладеною між покупцем та продавцем, після проведення відповідного маркетингу за умови, що кожна із сторін діяла із знанням справи, розсудливо і без примусу».

Це дозволяє прийти до висновку про те, що оскільки прокурор стверджує про заниження ціни продажу нерухомого майна, то для підтвердження або спростування його доводу слід знати дійсну вартість продажу цього майна або подібного йому , підтверджену належними і допустимими доказами, на момент укладення оспорюваного правочину, а не його іпотечну оцінку, яка визначена пізніше.

Наявність оплати сторонами не оспорюється.

7. Мотиви прийняття або відхилення кожного аргументу.

Отже, вбачається, що доводи апеляційної скарги є обґрунтованими.

Колегія суддів зазначає, що до правовідносин учасників підлягає застосуванню спеціальна норма ч.3 ст.9 Закону України "Про виконавче провадження" та ч.4 цієї ж статті, у відповідності до яких державні органи, органи місцевого самоврядування, нотаріуси, інші суб`єкти при здійсненні ними владних управлінських функцій відповідно до законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень, у разі звернення особи за вчиненням певної дії щодо майна, що належить боржнику, який внесений до Єдиного реєстру боржників, зобов`язані не пізніше наступного робочого дня повідомити про це зазначений у Єдиному реєстрі боржників орган державної виконавчої служби або приватного виконавця із зазначенням відомостей про майно, щодо якого звернулася така особа.

Банки у разі відкриття рахунку на ім`я фізичної особи, внесеної до Єдиного реєстру боржників, у тому числі через відокремлені підрозділи банку, або закриття рахунку такою особою зобов`язані у день відкриття або закриття рахунку повідомити про це зазначений у Єдиному реєстрі боржників орган державної виконавчої служби або приватного виконавця. Порядок надання такої інформації та форма повідомлення встановлюються Національним банком України за погодженням із Міністерством юстиції України.

Виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня отримання повідомлення зобов`язаний прийняти рішення про накладення арешту на майно та (або) на кошти на рахунках боржника в банках у порядку, визначеному статтею 56 цього Закону, крім випадку, коли на таке майно арешт уже накладено з тих самих підстав.

Укладення протягом строку, зазначеного в частині третій цієї статті, правочину щодо майна боржника, який призвів до неможливості задовольнити вимоги стягувача за рахунок такого майна, є підставою для визнання такого правочину недійсним.

Наразі ж відповічдач-1 не був боржником міської ради, не був внесений до Єдиного реєстру боржників, відтак відсутні підстави для визнання правочинів недійсними. Як свідчить предметна судова практика Верховного Суду позивач має наводити і спеціальну норму законодавства як підставу визнання недійсним правочину. Спеціальне законодавство має пріоритет перед загальним.

Крім того, судом жодним чином не мотивовано , чому він прийшов до висновку про недобросовісність набувача майна і якими доказами ця обставина підтверджується.

Колегія зазначає, що прокурор жодним чином не обґрунтував, як визнання недійсною угод у цій справі призведе до поновлення прав стягувача у виконавчому провадженні, адже міська рада не є учасником (стороною) оспорюваних правочинів, реституція не може бути здійснена, і так само не може бути витребувано майно на користь стягувача, оскільки віндикаційний позов може бути заявлений тільки власником.

Крім того, наслідком невиконання судового рішення у цій конкретно справі, є незабезпечення прокурором свого позову у вигляді накладення арешту на грошові кошти відповідача, бо саме вони і були предметом судового спору, і відповідач-1 отримав кошти від відповідача-2 за продане майно. І у разі забезпечення позову ці кошти і були б спрямовані на виконання судового рішення. Однак нерухомість відповідача-1 спірною не була і її продаж не мав на меті завдати шкоди міській раді.

Визнання недійсними оспорюваних правочинів не призведе до захисту прав стягувача , оскільки пріоритет має саме іпотека.

Так, іпотека є специфічним видом забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні його власника, який обмежений у правомочності самостійно розпоряджатися предметом іпотеки. Тобто іпотека обмежує такий елемент права власності, як право розпорядження нерухомим майном, яке є предметом іпотечного договору. Зазначений вид забезпечення виконання зобов`язання передбачає стимулювання боржника до належного виконання зобов`язання та запобігання негативним наслідкам, що настають у разі порушення ним свого зобов`язання. У разі порушення боржником свого зобов`язання до особи, яка передала в іпотеку нерухоме майно для забезпечення виконання такого зобов`язання, можуть бути застосовані заходи цивільно-правової відповідальності у виді звернення стягнення на предмет іпотеки. Особливістю цього виду забезпечення виконання зобов`язання є те, що обтяження майна іпотекою відбувається незалежно від зміни власника такого майна, тому стосовно кожного наступного власника іпотечного майна виникають ризики настання відповідальності перед іпотекодержателем за невиконання боржником основного зобов`язання, зокрема звернення стягнення на предмет іпотеки. (абзац одинадцятий пункту 3 мотивувальної частини).

Хоча обтяження майна іпотекою і впливає на можливість реалізації набувачем іпотечного майна свого конституційного права власності через обмежену правомочність розпоряджатися предметом іпотеки, втручання у таке право є мінімальним та спрямоване на врахування інтересів усіх суб`єктів вказаних правовідносин.

Факт обізнаності набувача іпотечного майна щодо перебування нерухомого майна в іпотеці не має істотного значення, адже відчуження предмета іпотеки іпотекодавцем за згодою або без згоди іпотекодержателя жодним чином не припиняє іпотеки. Водночас набувач іпотечного майна, до відома якого не доведено інформацію про те, що нерухоме майно є предметом іпотеки, володіє достатніми засобами юридичного захисту, передбаченими чинним законодавством України, у разі порушення його конституційного права власності, а також вимог закону при вчиненні правочину.

(абзаци шостий, сьомий підпункту 3.1 пункту 3 мотивувальної частини)

Рішення Конституційного Суду України (Велика палата) у справі за конституційною скаргою ОСОБА_4 щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень частин першої, другої статті 23 Закону України „Про іпотеку від 14 липня 2020 року № 8-р/2020.

8. Чи були і ким порушені, невизнані або оспорені права і інтереси

особи за захистом яких вона звернулась до суду.

Обраний прокурором спосіб захисту не призведе до захисту прав стягувача у виконавчому провадженні. Права Дніпровської міської ради не порушені. Оспорювані правочини не є фраудаторними.

9. Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги.

Стаття 277 ГПК України встановлює підстави для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення.

Підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

З дотриманням передбачених законодавством меж перегляду справи в апеляційній інстанції, перевіривши правильність застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що оскаржуване судове рішення прийнято з порушенням матеріального та процесуального права, що є підставою для його часткового скасування та прийняття нового рішення про відмову у задоволенні позову.

Керуючись ст.ст.129, 269, 275 - 280, 282 ГПК України, апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "РАКЕТА КОНСАЛТИНГ" на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 06.09.2022 у справі № 904/648/22 задовольнити.

Рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 06.09.2022 у справі № 904/648/22 скасувати частково.

Відмовити у задоволенні позову в частині визнання недійсними:

договору купівлі-продажу від 09.07.2018 № 1065, укладеного між Товариства з обмеженою відповідальністю виробничо-комерційної фірми "БУШУЄВ І К" та Товариства з обмеженою відповідальністю "РАКЕТА КОНСАЛТИНГ", зареєстрованого в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно відповідно до рішення державного реєстратора №41970032 від 09.07.2018;

договору купівлі-продажу від 09.07.2018 № 1063, укладеного між Товариства з обмеженою відповідальністю виробничо-комерційної фірми "БУШУЄВ І К" та Товариства з обмеженою відповідальністю " РАКЕТА КОНСАЛТИНГ" зареєстрованого в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно відповідно до рішення державного реєстратора №41969627 від 09.07.2018;

договору купівлі-продажу від 09.07.2018 № 1061, укладеного між Товариства з обмеженою відповідальністю виробничо-комерційної фірми "БУШУЄВ І К" та Товариства з обмеженою відповідальністю "РАКЕТА КОНСАЛТИНГ", зареєстрованого в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно відповідно до рішення державного реєстратора №41968867 від 09.07.2018;

іпотечного договору від 17.09.2018 № 1435, укладеного між Товариства з обмеженою відповідальністю "РАКЕТА КОНСАЛТИНГ" та Акціонерним товариством "БАНК "УКРАЇНСЬКИЙ КАПІТАЛ" в частині передачі в іпотеку майна, яке розташованого за адресою: місто Дніпро, вулиця Новоорловська, 30, а саме:

- будівлі магазину літ. Е-2, загальною площею 840,3 кв. м; зовнішні сходи літ. е; будівлю пожежного поста літ. Ж-1 загальною площею 67,0 кв. м, з оглядовою ямою; сарай (тимч) літ. Х; в загальному користуванні огорожі №№ 2, 5 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1594089712101);

- будівлі магазину лі. Г-1, Г1-1, Г2-1, загальною площею 250,7 кв. м, огорожа №3 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 272278412101);

- будівлі літ. Д-1, Д1-1, загальною площею 532,9 кв. м з оглядовими ямами та дашком; трансформаторну підстанцію (тимч) літ. Ц; огорожа № 4 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 35514912101).

В іншій частині рішення залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом двадцяти днів з дня складення повної постанови.

Повний текст постанови складений 06.12.2022

Головуючий суддя Л.М. Білецька

Суддя Т.А.Верхогляд

Суддя Ю.Б.Парусніков