Постанова

від 02.05.2023 по справі 904/648/22

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 травня 2023 року

м. Київ

cправа № 904/648/22

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Могил С.К. - головуючий (доповідач), Волковицька Н.О., Случ О.В.,

за участю секретаря судового засідання Кравчук О.І.

та представників

ОГП: Савицька О.В.,

відповідача-3: Трегуб О.А.,

представники інших учасників справи в судове засідання не з`явились,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу заступника керівника Дніпропетровської обласної прокуратури

на постанову Центрального апеляційного господарського суду від 05.12.2022

у справі № 904/648/22

за позовом керівника Західної окружної прокуратури міста Дніпра в інтересах держави в особі Дніпровської міської ради

до:

1) Товариства з обмеженою відповідальністю виробничо - комерційної фірми "БУШУЄВ І К";

2) Товариства з обмеженою відповідальністю "РАКЕТА КОНСАЛТИНГ";

3) Акціонерного товариства "БАНК "УКРАЇНСЬКИЙ КАПІТАЛ",

про визнання недійсними договорів та припинення речових прав,

В С Т А Н О В И В:

Керівник Західної окружної прокуратури міста Дніпра в інтересах держави в особі Дніпровської міської ради звернувся до господарського суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю виробничо-комерційної фірми "БУШУЄВ І К", Товариства з обмеженою відповідальністю "РАКЕТА КОНСАЛТИНГ", Акціонерного товариства "БАНК "УКРАЇНСЬКИЙ КАПІТАЛ", в якому просив:

1) визнати недійсним договір купівлі-продажу від 09.07.2018 №1065, зареєстрований в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно відповідно до рішення державного реєстратора № 41970032 від 09.07.2018, за яким відповідачем-1 відчужено на користь відповідача-2 будівлю магазину літ. Е-2, загальною площею 840,3; зовнішні сходи літ. е; будівля пожежного посту літ. Ж-1 загальною площею 67,0 кв.м, з оглядовою ямою; сарай літ. Х; в загальному користуванні огорожі №№ 2, 5, реєстраційний номер об`єкту нерухомого майна 1594089712101, що знаходиться за адресою: Дніпропетровська область, місто Дніпро, вулиця Новоорловська, будинок №30 з одночасним припиненням всіх речових прав відповідача-2 на зазначений об`єкт нерухомості;

2) визнати недійсним договір купівлі-продажу від 09.07.2018 №1063, зареєстрований в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно відповідно до рішення державного реєстратора № 41969627 від 09.07.2018, яким відповідачем-1 відчужено на користь відповідача-2 будівлю літ. Д-1, Д1-1, загальною площею 532,9 кв.м з оглядовими ямами та дашком; трансформаторна підстанція (тимч) лі. Ц; огорожа № 4 - реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 35514912101 з одночасним припиненням всіх речових прав відповідача-2 на зазначений об`єкт нерухомого майна;

3) визнати недійсним договір купівлі-продажу від 09.07.2018 №1061, зареєстрований в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно відповідно до рішення державного реєстратора № 41968867 від 09.07.2018, яким відповідачем-1 відчужено на користь відповідача-2 будівлю магазину лі. Г-1, Г1-1, Г2-1, загальною площею 250,7 кв.м, огорожа №3 - реєстраційний номер об`єкту нерухомого майна 272278412101 з одночасним припиненням всіх речових прав відповідача-2 на зазначений об`єкт нерухомості;

4) визнати недійсним іпотечний договір від 17.09.2018 №1435, укладений між відповідачем-2 та відповідачем-3 в частині передачі в іпотеку майна, що розташоване за адресою: місто Дніпро, вулиця Новоорловська, 30, а саме:

- будівлі магазину літ. Е-2, загальною площею 840,3; зовнішні сходи літ. е; будівля пожежного посту літ. Ж-1 загальною площею 67,0 кв.м, з оглядовою ямою; сарай літ. Х; в загальному користуванні огорожі №№ 2, 5, реєстраційний номер об`єкту нерухомого майна 1594089712101;

- будівлі магазину лі. Г-1, Г1-1, Г2-1, загальною площею 250,7 кв.м, огорожа №3 - реєстраційний номер об`єкту нерухомого майна 272278412101;

- будівлі літ. Д-1, Д1-1, загальною площею 532,9 кв.м з оглядовими ямами та дашком; трансформаторна підстанція (тимч) лі. Ц; огорожа № 4 - реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 35514912101.

Прокурор посилався на те, що спірні договори купівлі-продажу нерухомого майна були укладені з метою уникнення виконання рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 11.10.2018 у справі №904/2486/18, яке набрало законної сили, а тому такі угоди є фраудаторними та підлягають визнанню недійсними з одночасним припиненням всіх речових прав відповідача-2 та відповідача-3 на відповідні об`єкти нерухомості.

Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 06.09.2022 (суддя Дупляк С.А.) позов задоволено частково. Визнано недійсними договори: купівлі-продажу від 09.07.2018 № 1065, зареєстрований в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно відповідно до рішення державного реєстратора №41970032 від 09.07.2018; купівлі-продажу від 09.07.2018 № 1063, зареєстрований в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно відповідно до рішення державного реєстратора №41969627 від 09.07.2018; купівлі-продажу від 09.07.2018 № 1061, зареєстрований в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно відповідно до рішення державного реєстратора №41968867 від 09.07.2018; іпотечний договір від 17.09.2018 № 1435, в частині передачі в іпотеку майна, яке розташоване за адресою: місто Дніпро, вулиця Новоорловська, 30, а саме: будівлю магазину літ. Е-2, загальною площею 840,3 кв.м; зовнішні сходи літ. е; будівлю пожежного поста літ. Ж-1 загальною площею 67,0 кв.м, з оглядовою ямою; сарай (тимч) літ. Х; в загальному користуванні огорожі №№ 2, 5 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1594089712101); будівлю магазину лі. Г-1, Г1-1, Г2-1, загальною площею 250,7 кв.м, огорожа №3 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 272278412101); будівлю літ. Д-1, Д1-1, загальною площею 532,9 кв.м з оглядовими ямами та дашком; трансформаторну підстанцію (тимч) літ. Ц; огорожа № 4 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 35514912101). В решті позовних вимог (про припинення всіх речових прав на об`єкти нерухомості) відмовлено.

Постановою Центрального апеляційного господарського суду від 05.12.2022 (колегія суддів у складі: Білецька Л.М. - головуючий, Верхогляд Т.А., Парусніков Ю.Б.) переглянуто рішення місцевого господарського суду в частині задоволення позовних вимог, оскільки в частині відмови у задоволенні позовних вимог рішення суду не оскаржувалося. Рішення місцевого господарського скасовано частково в частині задоволення позову та прийнято в цій частині нове рішення про відмову в позові. В іншій частині рішення місцевого господарського суду залишено без змін.

Судами обох інстанцій встановлено, що згідно з Інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єктів нерухомого майна (інформаційна довідка 299307434 від 14.02.2022) власником майна за адресою: Дніпропетровська область, м. Дніпропетровськ (нині - Дніпро), вул. Новоорловська, 30 (технічний опис майна: будівля магазину літ. Е-2 загальною площею 840,3 кв.м, зовнішні сходи літ. е; будівля пожежного посту літ. Ж-1 загальною площею 67,0 кв.м, з оглядовою ямою; сарай літ. Х; в загальному користуванні огорожі №№ 2, 5) з 17.01.2012 був відповідач-1 на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу 16.11.2011 за реєстровим номером 2934.

Згідно з Інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єктів нерухомого майна (інформаційна довідка 299316814 від 14.02.2022) власником майна за адресою: Дніпропетровська область, м. Дніпропетровськ (нині - Дніпро), вул. Новоорловська, 30 (технічний опис майна: будівля літ. Д-1, Д1-1, загальною площею 532,9 кв.м з оглядовими ямами та дашком; трансформаторна підстанція (тимч) лі. Ц; огорожа № 4) з 05.04.2013 був відповідач-1.

Згідно з Інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єктів нерухомого майна(інформаційна довідка 299317600 від 14.02.2022) власником майна за адресою: Дніпропетровська область, м. Дніпропетровськ (нині - Дніпро), вул. Новоорловська, 30 (технічний опис майна: будівлю магазину лі. Г-1, Г1-1, Г2-1, загальною площею 250,7 кв.м, огорожа №3) з 21.01.2014 був відповідач-1.

У 2018 році керівник Дніпропетровської місцевої прокуратури №4 Дніпропетровської області звернувся до Господарського суду Дніпропетровської області з позовною заявою в інтересах держави в особі Дніпропетровської міської ради до Товариства з обмеженою відповідальністю виробничо-комерційна фірма "БУШУЄВ І К" про стягнення 1 830 257, 27 грн збитків за використання відповідачем-1 земельної ділянки по вул. Новоорловська, 30 площею 6315 кв.м без правовстановлюючих документів.

Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 11.06.2018 у справі № 904/2486/18 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі.

Під час здійснення провадження у справі № 904/2486/18 за відповідачем-1 було зареєстровано на праві власності нерухоме майно, місцезнаходження якого: Дніпропетровська область, м. Дніпропетровськ (нині - Дніпро), вул. Новоорловська, 30, зокрема, будівля магазину літ. Е-2 загальною площею 840,3 кв.м., зовнішні сходи літ. е; будівля пожежного посту літ. Ж-1 загальною площею 67,0 кв.м, з оглядовою ямою; сарай літ. Х; в загальному користуванні огорожі №№ 2, 5, будівля літ. Д-1, Д1-1, загальною площею 532,9 кв.м з оглядовими ямами та дашком; трансформаторна підстанція (тимч) лі. Ц; огорожа № 4, будівлю магазину лі. Г-1, Г1-1, Г2-1, загальною площею 250,7 кв.м, огорожа №3.

Вказане нерухоме майно за відповідачем-1 зареєстровано з 17.01.2012, з 05.04.2013 та з 21.01.2014 відповідно.

В подальшому між відповідачем-1 (продавець) та відповідачем-2 (покупець) був укладений 09.07.2018 договір купівлі-продажу нерухомого майна, який зареєстрований в реєстрі за № 1065 (далі - договір від 09.07.2018 за № 1065).

Згідно з п. 1.1 договору від 09.07.2018 за № 1065 відповідач-1 зобов`язується передати нерухоме майно - будівлі та споруди (далі - нерухоме майно) у власність покупця, а покупець зобов`язується прийняти нерухоме майно - будівлі та споруди, сплатити за нього передбачену цим договором обумовлену грошову суму.

Відповідно до п. 1.2 договору від 09.07.2018 за № 1065 нерухоме майно, що відчужується знаходиться за адресою: Дніпропетровська область, м. Дніпропетровськ (нині - Дніпро), вул. Новоорловська, 30 , розташоване на земельній ділянці, площею 1,2555 га, кадастровий номер 1210100000:08:378:0002. Опис об`єкта, що відчужується: будівля магазину літ. Е-2 загальною площею 840,3 кв.м, зовнішні сходи літ. е; будівля пожежного посту літ. Ж-1 загальною площею 67,0 кв.м, з оглядовою ямою; сарай літ. Х; в загальному користуванні огорожі №№ 2, 5.

Продаж нерухомого майна за домовленістю сторін вчиняється за 120.247,57 грн без ПДВ, які отримані відповідачем-1 від відповідача-2 до підписання цього договору, шляхом безготівкового розрахунку, відповідно до чинного законодавства (п. 2.1 договору від 09.07. 2018 за № 1065).

Також між відповідачем-1 (продавець) та відповідачем-2 (покупець) був укладений 09.07.2018 договір купівлі-продажу нерухомого майна, який зареєстрований в реєстрі за № 1063 (далі - договір від 09.07.2018 за № 1063).

Згідно з п. 1.1 договору від 09.07.2018 за № 1063 відповідач-1 зобов`язується передати нерухоме майно - будівлі та споруди (далі - нерухоме майно) у власність покупця, а покупець зобов`язується прийняти нерухоме майно - будівлі та споруди, сплатити за нього передбачену цим договором обумовлену грошову суму.

Відповідно до п. 1.2 договору від 09.07.2018 за № 1063 нерухоме майно, що відчужується знаходиться за адресою: Дніпропетровська область, м. Дніпропетровськ (нині - Дніпро), вул. Новоорловська, 30 , розташоване на земельній ділянці, площею 1,2555 га, кадастровий номер 1210100000:08:378:0002. Опис об`єкта, що відчужується: будівля літ. Д-1, Д1-1, загальною площею 532,9 кв.м з оглядовими ямами та дашком; трансформаторна підстанція (тимч) лі. Ц; огорожа № 4.

Продаж нерухомого майна за домовленістю сторін вчинюється за 70 384,33 грн без ПДВ, які отримані відповідачем-1 від відповідача-2 до підписання цього договору, шляхом безготівкового розрахунку, відповідно до чинного законодавства (п. 2.1 договору від 09.07.2018 за № 1063).

Крім того, між відповідачем-1 (продавець) та відповідачем-2 (покупець) був укладений 09.07.2018 договір купівлі-продажу нерухомого майна, який зареєстрований в реєстрі за № 1061 (далі - договір від 09.07.2018 за № 1061).

Згідно з п. 1.1 договору від 09.07.2018 за № 1061 відповідач-1 зобов`язується передати нерухоме майно - будівлі та споруди (далі - нерухоме майно) у власність покупця, а покупець зобов`язується прийняти нерухоме майно - будівлі та споруди, сплатити за нього передбачену цим договором обумовлену грошову суму.

Відповідно до п. 1.2 договору від 09.07.2018 за № 1061 нерухоме майно, що відчужується знаходиться за адресою: Дніпропетровська область, м. Дніпропетровськ (нині - Дніпро), вул. Новоорловська, 30 , розташоване на земельній ділянці, площею 1,2555 га, кадастровий номер 1210100000:08:378:0002. Опис об`єкта, що відчужується: будівлю магазину лі. Г-1, Г1-1, Г2-1, загальною площею 250,7 кв.м, огорожа №3.

Продаж нерухомого майна за домовленістю сторін вчинюється за 24 674,64 грн без ПДВ, які отримані відповідачем-1 від відповідача-2 до підписання цього договору, шляхом безготівкового розрахунку, відповідно до чинного законодавства (п. 2.1 договору від 09.07.2018 за № 1061).

На запит прокуратури від 21.12.2021 щодо юридичної особи відповідача-2 отримано дані станом на 24.04.2014, що засновниками відповідача-2 були ОСОБА_1 та ОСОБА_2 . Станом на 03.06.2018 засновниками відповідача-2 залишалися ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .

У день укладення договорів купівлі-продажу нерухомого майна (09.07.2018) засновником відповідача залишилася ОСОБА_2 ОСОБА_1 вибув з числа засновників відповідача-2 та того ж дня він став засновником відповідача-1.

В подальшому між відповідачем-2 (іпотекодавець) та відповідачем-3 (іпотекодержатель) був укладений 17.09.2018 іпотечний договір, зареєстрований в реєстрі за № 1436 (далі - іпотечний договір).

Згідно з п. 2.3 іпотечного договору предметом іпотеки за цим договором є нежитлові будівлі, зокрема: будівля магазину літ. Е-2, загальною площею 840,3; зовнішні сходи літ. е; будівля пожежного посту літ. Ж-1 загальною площею 67,0 кв.м, з оглядовою ямою; сарай літ. Х; в загальному користуванні огорожі №№ 2, 5 (далі - предмет іпотеки 1); будівля магазину лі. Г-1, Г1-1, Г2-1, загальною площею 250,7 кв.м, огорожа №3 (далі - предмет іпотеки 3); будівля літ. Д-1, Д1-1, загальною площею 532,9 кв.м з оглядовими ямами та дашком; трансформаторна підстанція (тимч) лі. Ц; огорожа № 4 (далі - предмет іпотеки 4).

Предмети іпотеки 1, 2, 4 знаходяться за адресою: Дніпропетровська область, місто Дніпро (Дніпропетровськ), вулиця Новоорловська, 30 (тридцять).

Пунктом 2.5 (оцінка предмета іпотеки) іпотечного договору визначено, що ринкова вартість предмета іпотеки відповідно до звіту про оцінку майна від 05.09.2018, складеного суб`єктом оціночної діяльності ТОВ «МКА» (Сертифікат № 951/16 від 28.11.2016, виданий Фондом Державного майна України) становить: предмет іпотеки 1 - 914 882,00 грн; предмет іпотеки 3 - 250 012,00 грн; предмет іпотеки 4 - 538 119,00 грн.

Узгоджена сторонами оціночна вартість предмета іпотеки за цим договором становить: предмет іпотеки 1 - 914 882,00 грн; предмет іпотеки 3 - 250 012,00 грн; предмет іпотеки 4 - 538. 19,00 грн.

Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 11.10.2018 у справі №904/2486/18 позовні вимоги були задоволені повністю. Стягнуто з відповідача-1 на користь Дніпровської міської ради 1 830 257, 27 грн збитків. Рішення в апеляційному порядку не оскаржувалося і набрало законної сили 13.11.2018. На виконання вказаного рішення того ж дня видано наказ про його примусове виконання.

Державним виконавцем Новокадацького відділу державної виконавчої служби міста Дніпра 19.12.2018 винесено постанову про відкриття виконавчого провадження ВП № 57943932 про примусове виконання наказу Господарського суду Дніпропетровської області від 13.11.2018 та на підставі ст. 56 Закону України «Про виконавче провадження» 19.12.2018 винесено постанову про арешт майна боржника для забезпечення реального виконання рішення.

Відповідно до ст. 18 Закону України «Про виконавче провадження», державним виконавцем 04.01.2019 направлено запити про надання інформації щодо наявності рухомого, нерухомого майна належного боржнику до відповідних реєстраційних органів.

Згідно інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна за боржником (відповідачем-1) було зареєстровано нерухоме майно, саме: будівля магазину літ.Е-2 загальною площею 840,3 кв.м за адресою - м. Дніпро, вул. Новоорловська, 30 .

Відповідно до актуальної інформації про об`єкт нерухомого майна, будівля магазина за адресою - м. Дніпро, вул. Новоорловська, 30 , належить відповідачу-2 на підставі договору купівлі-продажу нерухомого майна, серія та номер 1065, виданого 09.07.2018 приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Літаш І.П.

Керуючись ст. 30 Закону України «Про виконавче провадження» державним виконавцем 19.04.2019 винесена постанова про виведення виконавчих проваджень зі зведеного виконавчого провадження.

Враховуючи зміну адреси місцезнаходження відповідача-1 та керуючись ч. 4 ст. 25 Закону України «Про виконавче провадження» державним виконавцем 19.04.2019 винесено постанову про передачу виконавчого провадження ВП № 57943932 до Солом`янського РВДВС ГТУЮ у місті Києві для подальшого належного виконання.

З листа Солом`янської окружної прокуратури міста Києва від 22.12.2021 за вих. № 10.59-44-11386вих-21 стало відомо, що державним виконавцем 24.11.2021, керуючись п. 2 ч. 1 ст. 37 Закону України «Про виконавче провадження», винесено постанову про повернення виконавчого документа стягувачеві (відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 37 Закону України «Про виконавче провадження» виконавчий документ повертається стягувачу, якщо у боржника відсутнє майно, на яке може бути звернено стягнення, а здійснені виконавцем відповідно до цього Закону заходи щодо розшуку такого майна виявилися безрезультатними).

Прокурор вважає, що зазначені договори мають бути визнані недійсними (з одночасним припиненням всіх речових прав відповідачів 2 та 3 на відповідні об`єкти нерухомості) з тих підстав, що їх укладено з метою уникнення звернення стягнення на майно відповідача-1 як боржника у справі № 904/2486/18, тобто вони є фраудаторними правочинами.

Частково задовольняючи позовні вимоги місцевий господарський суд дійшов висновку, що відповідач-1 відчужив нерухоме майно, яке належало йому на праві власності з 17.01.2012, з 05.04.2013 та з 21.01.2014 саме 09.07.2018 (тобто всі три договори купівлі-продажу нерухомого майна (№ 1061, № 1063, № 1065) були укладені протягом одного дня), одному й тому самому покупцю (відповідачу-2) і під час провадження у справі № 904/2486/18, що викликало сумніви у добросовісності правочинів. В день укладення договорів купівлі-продажу нерухомого майна, засновник відповідача-2 ОСОБА_1 вибув з числа засновників товариства. Договори купівлі-продажу нерухомого майна були вчинені відповідачем-1 на шкоду кредитору, а саме державі, тому суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позову в частині визнання недійсними договорів. Водночас, у задоволенні позовних вимог про припинення всіх речових прав відповідача-2 на об`єкти нерухомості, які були предметами договорів купівлі-продажу нерухомого майна, а також всіх речових прав відповідача-3 на об`єкти нерухомості, які були предметом іпотечного договору, визнані господарським судом необґрунтованими та безпідставними, оскільки: прокурор не звертався до суду з вимогами про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав, про скасування державної реєстрації прав; вимоги прокурора про припинення всіх речових прав відповідача-2 та відповідача-3 на об`єкти нерухомості у наведеній частині не містять конкретизації, які саме і яким чином речові права (користування, розпорядження, володіння тощо), порушують права та законні інтереси держави; прокурор просив припинити на об`єкти нерухомості не всі речові права, які визначені саме спірними договорами, а взагалі всі можливі речові права, проте задоволення абстрактної вимоги прокурора про припинення всіх речових прав може призвести до порушення прав інших осіб, про які суду не було відомо.

Частково скасовуючи рішення місцевого господарського суду, суд апеляційної інстанції виходив з того, що позивач помилково кваліфікує фіктивними фраудаторні правочини, оскільки в ЦК України закріплено підстави їхньої недійсності та правові наслідки, в той час як оцінка фраудаторного правочину знаходиться в площині принципу добросовісності і заборони зловживання правом. Фіктивні правочини, на відміну від фраудаторних правочинів, виключають наявність наміру створити юридичні наслідки в момент його вчинення, що в свою чергу унеможливлює виникнення будь-яких майнових наслідків, оскільки такий правочин не породжує жодних юридичних наслідків. Наразі ж відповідач-1 не був боржником міської ради, не був внесений до Єдиного реєстру боржників, відтак відсутні підстави для визнання правочинів недійсними. Крім того, судом жодним чином не мотивовано , чому він прийшов до висновку про недобросовісність набувача майна і якими доказами ця обставина підтверджується. Також прокурор жодним чином не обґрунтував, як визнання недійсними угод у цій справі призведе до поновлення прав стягувача у виконавчому провадженні, адже міська рада не є учасником (стороною) оспорюваних правочинів, реституція не може бути здійснена, і так само не може бути витребувано майно на користь стягувача, оскільки віндикаційний позов може бути заявлений тільки власником. Крім того, наслідком невиконання судового рішення у цій конкретно справі, є незабезпечення прокурором свого позову у вигляді накладення арешту на грошові кошти відповідача, бо саме вони і були предметом судового спору, і відповідач-1 отримав кошти від відповідача-2 за продане майно. І у разі забезпечення позову ці кошти і були б спрямовані на виконання судового рішення. Однак нерухомість відповідача-1 спірною не була і її продаж не мав на меті завдати шкоди міській раді. Визнання недійсними оспорюваних правочинів не призведе до захисту прав стягувача, оскільки пріоритет має саме іпотека. Хоча обтяження майна іпотекою і впливає на можливість реалізації набувачем іпотечного майна свого конституційного права власності через обмежену правомочність розпоряджатися предметом іпотеки, втручання у таке право є мінімальним та спрямоване на врахування інтересів усіх суб`єктів вказаних правовідносин. Факт обізнаності набувача іпотечного майна щодо перебування нерухомого майна в іпотеці не має істотного значення, адже відчуження предмета іпотеки іпотекодавцем за згодою або без згоди іпотекодержателя жодним чином не припиняє іпотеки. Водночас набувач іпотечного майна, до відома якого не доведено інформацію про те, що нерухоме майно є предметом іпотеки, володіє достатніми засобами юридичного захисту, передбаченими чинним законодавством України, у разі порушення його конституційного права власності, а також вимог закону при вчиненні правочину.

При цьому обставини, що дають змогу кваліфікувати оплатний договір як такий, що вчинений на шкоду кредитору (до таких обставин віднесено: момент укладення договору; контрагент, з яким боржник вчиняє оспорюваний договір (наприклад, родич боржника, пасинок боржника, пов`язана чи афілійована юридична особа); ціна (ринкова/неринкова), наявність/відсутність оплати ціни контрагентом боржника) мають перевірятися у сукупності, оскільки кожна окрема обставина сама по собі не спричиняє фраудаторність, а презумпція правомірності правочину може бути спростована тільки вагомими доказами, які у своїй сукупності засвідчують шкідливість вчиненого правочину, вживання права на зло.

Так:

1) та обставина, що оспорювані правочини вчинені у період, коли тривало провадження у справі за позовом прокурора про стягнення заборгованості з відповідача-1 на користь Дніпропетровської міської ради, не свідчить про фраудаторність вчинених правочинів, оскільки суд апеляційної інстанції не знає, чи було заявлено прокурором у тій справі клопотання про забезпечення його позовних вимог, адже, очевидно, що ніяких заборон для відповідача-1 не було. Суд апеляційної інстанції також не знає, чи велася відповідачем-1 на той час господарська діяльність, чи були грошові кошти на його розрахункових рахунках, бо саме вимога про стягнення грошових коштів була предметом судового розгляду у першій справі, і прокурор мав піклуватися про забезпечення його позову. За таких обставин стверджувати, що про те, що відчуження спірної нерухомості саме з метою невиконання майбутнього судового рішення, не ґрунтується на фактичних обставин справи в контексті підстав оспорюваних правочинів. Адже жодні докази наявності у відповідача-1 мети ухилитися від виконання майбутнього судового рішення і завдати цим шкоди майбутньому стягувачу, у справі, що розглядається, наразі відсутні;

2) оскільки фраудаторність правочину визначається обставинами , які мали місце саме у часі його вчинення, а не раніше, чи пізніше, то колегія суддів враховує, що ОСОБА_1 добровільно здійснив вихід зі складу учасників ТОВ «РАКЕТА КОНСАЛТИНГ». Отже, на момент вчинення оспорюваного правочину були відсутні ознаки пов`язаності осіб продавця і покупця. Фізична особа ОСОБА_2 стала єдиним учасником ТОВ «РАКЕТА КОНСАЛТИНГ» та єдиним кінцевим бенефіціарним власником юридичної особи ще до подачі позовної заяви до суду і до відкриття провадження по зазначеній справі. Це в свою чергу спростовує ознаки договору, як фраудаторного, та виключає у діях юридичної особи ТОВ ВКФ «БУШУЄВ І К» наміру ухилення від виконання майбутнього рішення суду. Твердження прокурора про ідентичність засновників у інших товариствах не спричиняють фраудаторність правочину, оскільки необхідно, щоб ця ознака безпосередньо стосувалася саме осіб продавця і покупця;

3) оскільки прокурор стверджує про заниження ціни продажу нерухомого майна, то для підтвердження або спростування його доводу слід знати дійсну вартість продажу цього майна або подібного йому, підтверджену належними і допустимими доказами, на момент укладення оспорюваного правочину, а не його іпотечну оцінку, яка визначена пізніше.

Не погоджуючись з постановою апеляційного господарського суду, заступник керівника Дніпропетровської обласної прокуратури звернувся до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить її скасувати, а рішення місцевого господарського суду залишити в силі.

В обґрунтування своїх вимог скаржник посилається на те, що постанова апеляційного господарського суду ухвалена з неправильним застосуванням судом норм матеріального права - ст.ст. 3, 13, 203, 215, 234, 236 ЦК України та порушенням норм процесуального права ст.ст. 13, 236, 237 ГПК України, у зв`язку з цим вона підлягає скасуванню. Так висновок апеляційного господарського суду про те, що оспорювані правочини вчинені у період, коли тривало провадження у справі за позовом прокурора про стягнення заборгованості з ТОВ ВКФ «Бушуєв і К» на користь Дніпровської міської ради, сама по собі не свідчить про фраудаторність, та що до відповідних правовідносин повинні бути застосовані положення ч.3-4 ст. 9 Закону України «Про виконавче провадження» суперечить висновкам, викладеним у постанові Верховного Суду від 16.06.2021 у справі № 747/306/19, відповідно до якої, особа яка відчужила майно на підставі договору купівлі-продажу після пред`явлення до неї позову про стягнення заборгованості, діє очевидно недобросовісно та зловживає правами, оскільки вчинила оспорюваний договір купівлі-продажу, який порушує майнові інтереси кредитора і направлені на недопущення звернення стягнення на майно боржника. Окрім цього, апеляційний суд зазначив, що для вирішення питання щодо заниження оцінки продажу спірного майна у конструкції фраудаторності оспорюваних правочинів прокурор був зобов`язаний надати докази дійсної вартості майна на момент продажу, проте відповідне твердження суперечить висновкам, викладеним у постанові Верховного Суду від 19.05.2021 у справі № 693/624/19, який зазначає ціну виключно ринкову/неринкову як одну з обставин фраудаторності та не зобов`язує здійснювати її повторну оцінку у відповідності до Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні» під час розгляду справи в суді для з`ясування цього питання. Прокуро також зазначає, що у період з 09.07.2018 до 17.09.2018 були відсутні жодні фактори (значні невід`ємні покращення майна, інфляційні процеси тощо), які б так значно збільшили вартість відповідного нерухомого майна, що вказує на наявність обставин фраудаторності.

За доводами прокурора, ТОВ ВКФ «Бушуєв і К» укладаючи відповідні договори після пред`явлення позову та відкриття провадження у справі, діяло очевидно недобросовісно та зловживало своїми правами, оскільки вчиняло оспорювані правочини, які порушували майнові інтереси кредитора і були направлені на недопущення звернення стягнення на майно боржника. Окрім того, апеляційний суд дійшов хибного висновку, що на момент вчинення оспорюваних правочинів були відсутні ознаки пов`язаності осіб продавця і покупця, не надавши належну оцінку фактичним обставинам та долученими до матеріалів справи доказами, а відповідну пов`язаність осіб було встановлено судом першої інстанції та підтверджено дослідженими доказами, а саме витягами з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань долученими до матеріалів справи.

Висновок суду апеляційної інстанції про відсутність порушень інтересів Дніпровської міської ради також не відповідає фактичним обставинам справи, оскільки ТОВ ВКФ «Бушуєв і К» на підставі оспорюваних договорів купівлі- продажу відчужило належне йому на праві власності майно після пред`явлення до нього позову про стягнення заборгованості, після чого у відповідача відсутнє інше майно, на яке може бути звернуто стягнення з метою виконання рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 11.10.2018 у справі № 904/2486/18. Тривале невиконання рішення суду порушує майнові інтереси Дніпровської міської ради, щодо забезпечення своєчасного надходження коштів до бюджету міста.

Скаржником вмотивовано подання касаційної скарги на підставі п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України, а саме - судом апеляційної інстанції застосовано норми матеріального права без урахування висновків щодо їх застосування у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 03.07.2019 у справі № 369/11268/16-ц, від 07.10.2020 у справі № 755/17944/18, від 19.05.2021 у справі № 693/624/19, від 16.06.2021 у справі № 747/306/19.

Ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 31.01.2023 відкрито провадження за касаційною скаргою з підстави, передбаченої п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України, призначено останню до розгляду у відкритому судовому засіданні на 07.03.2023 та надано строк на подання відзивів на касаційну скаргу до 17.02.2023.

До Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду 09.02.2023 від ТОВ "РАКЕТА КОНСАЛТИНГ" надійшов відзив на касаційну скаргу, у якому представник вказує на помилковість доводів скаржника, та просить оскаржену постанову залишити без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.

У судовому засіданні 07.03.2023 оголошено перерву у справі до 21.03.2023, а у судовому засіданні 21.03.2023 - до 02.05.2023.

Переглянувши в касаційному порядку постанову апеляційного, а також рішення місцевого господарських судів, колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги, з огляду на таке.

Відповідно до ч. 1 ст. 300 ГПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Пунктом 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України підставою касаційного оскарження судових рішень визначено застосування судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні норми права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду.

Суд враховує, що судовими рішеннями в подібних правовідносинах є такі рішення, де подібними є (1) предмети спору, (2) підстави позову, (3) зміст позовних вимог та встановлені судом фактичні обставини, а також має місце (4) однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин (аналогічна позиція викладена у постановах ВП ВС від 05.06.2018 у справі № 523/6003/14-ц, від 19.06.2018 у справі № 922/2383/16, від 20.06.2018 у справі № 755/7957/16-ц, від 26.06.2018 у справі № 2/1712/783/2011, від 26.06.2018 у справі № 727/1256/16-ц, від 04.07.2018 у справі № 522/2732/16-ц).

Зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності в різних судових рішеннях суду (судів) касаційної інстанції визначається обставинами кожної конкретної справи ((див. постанови Верховного Суду від 27.03.2018 у справі № 910/17999/16 (пункт 32); від 25.04.2018 у справі № 925/3/17 (пункт 38); від 16.05.2018 року у справі № 910/24257/16 (пункт 40); від 05.06.2018 у справі № 243/10982/15-ц (пункт 22); від 31.10.2018 у справі № 372/1988/15-ц (пункт 24); від 05.12.2018 у справах № 522/2202/15-ц (пункт 22) і № 522/2110/15-ц (пункт 22); від 30.01.2019 у справі № 706/1272/14-ц (пункт 22)).)

При цьому колегія суддів враховує позицію, викладену у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19 (провадження №14-16цс20), відповідно до якої у кожному випадку порівняння правовідносин і їхнього оцінювання на предмет подібності слід насамперед визначити, які правовідносини є спірними. А тоді порівнювати права й обов`язки сторін саме цих відносин згідно з відповідним правовим регулюванням (змістовий критерій) і у разі необхідності, зумовленої цим регулюванням, - суб`єктний склад спірних правовідносин (види суб`єктів, які є сторонами спору) й об`єкти спорів. Тому з метою застосування відповідних приписів процесуального закону не будь-які обставини справ є важливими для визначення подібності правовідносин.

На предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб`єктним і об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими.

Водночас колегія суддів зазначає, що слід виходити також з того, що підставою для касаційного оскарження є неврахування висновку Верховного Суду саме щодо застосування норми права, а не будь-якого висновку, зробленого судом касаційної інстанції в обґрунтування мотивувальної частини постанови. Саме лише зазначення у постанові Верховного Суду норми права також не є його правовим висновком про те, як саме повинна застосовуватися норма права у подібних правовідносинах.

В обґрунтування своїх вимог скаржник посилається на те, що суд апеляційної інстанції не врахував висновків щодо застосування норм права, викладених у постановах Верховного Суду від 03.07.2019 у справі № 369/11268/16-ц, від 07.10.2020 у справі № 755/17944/18, від 19.05.2021 у справі № 693/624/19, від 16.06.2021 у справі № 747/306/19.

Одним із способів захисту цивільних прав та інтересів є визнання правочину недійсним (п. 2 ч. 2 ст. 16 ЦК України).

Відповідно до ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх і непрацездатних дітей.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна зі сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин) (ст. 215 ЦК України).

Вимоги заінтересованої особи, яка в судовому порядку домагається визнання правочину недійсним (ч. 3 ст. 215 ЦК України), спрямовані на приведення сторін недійсного правочину до того стану, який саме вони, сторони, мали до вчинення правочину. Власний інтерес заінтересованої особи полягає в тому, щоб предмет правочину перебував у власності конкретної особи чи щоб сторона (сторони) правочину перебувала у певному правовому становищі, оскільки, від цього залежить подальша можливість законної реалізації заінтересованою особою її прав (такий висновок міститься в п. 53 постанови Верховного Суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 19.02.2021 у справі № 904/2979/20, в постанові Верховного Суду України від 25.05.2016 у справі № 6-605цс16).

Однією з основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (п. 6 ч. 1 ст. 3 ЦК України) і дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними, відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.

Тобто цивільний оборот ґрунтується на презумпції добросовісності та чесності учасників цивільних відносин, які вправі розраховувати саме на таку поведінку інших учасників, яка відповідатиме зазначеним критеріям і уявленням про честь та совість.

Частиною 3 ст. 13 ЦК України визначено, що не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

Формулювання "зловживання правом" необхідно розуміти як суперечність, оскільки якщо особа користується власним правом, то його дія дозволена, а якщо вона не дозволена, то саме тому відбувається вихід за межі свого права та дію без права. Сутність зловживання правом полягає у вчиненні уповноваженою особою дій, які складають зміст відповідного суб`єктивного цивільного права, недобросовісно, в тому числі всупереч меті такого права.

Правочини, які укладаються учасниками цивільних відносин, повинні мати певну правову та фактичну мету, яка не має бути очевидно неправомірною та недобросовісною. Правочин не може використовуватися учасниками цивільних відносин для уникнення сплати боргу або виконання судового рішення.

Відтак будь-який правочин, вчинений боржником у період настання у нього зобов`язання із погашення заборгованості перед кредитором, внаслідок якого боржник перестає бути платоспроможним, має ставитися під сумнів у частині його добросовісності та набуває ознак фраудаторного правочину (правочину, що вчинений боржником на шкоду кредиторам).

Обираючи варіант добросовісної поведінки, боржник зобов`язаний піклуватися про те, щоб його юридично значимі вчинки були економічно обґрунтованими. Також поведінка боржника, повинна відповідати критеріям розумності, що передбачає, що кожне зобов`язання, яке правомірно виникло, повинно бути виконано належним чином, а тому кожний кредитор вправі розраховувати, що усі існуючі перед ним зобов`язання за звичайних умов будуть належним чином та своєчасно виконані. Доброчесний боржник повинен мати на меті добросовісне виконання усіх своїх зобов`язань, а в разі неможливості такого виконання - надати справедливе та своєчасне задоволення (сатисфакцію) прав та правомірних інтересів кредитора.

Наведені висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 28.11.2019 від 24.07.2019 у справі № 405/1820/17, від 28.11.2019 у справі № 910/8357/18 та від 20.05.2020 у справі № 922/1903/18.

У постанові від 01.04.2020 у справі № 182/2214/16-ц Верховним Судом зроблено висновок, що не виключається визнання договору недійсним, направленого на уникнення звернення стягнення на майно боржника, на підставі загальних засад цивільного законодавства та недопустимості зловживання правом.

Суд звертає увагу на правовий висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений у постанові від 03.07.2019 у справі № 369/11268/16-ц про те, що позивач вправі звернутися до суду з позовом про визнання договору недійсним, як такого, що направлений на уникнення звернення стягнення на майно боржника, на підставі загальних засад цивільного законодавства (п. 6 ч. 1 ст.3 ЦК України) та недопустимості зловживання правом (ч. 3 ст. 13 ЦК України), та послатися на спеціальну норму, що передбачає підставу визнання правочину недійсним, якою може бути як підстава, передбачена ст. 234 ЦК України, так і інша, наприклад, підстава, передбачена ст. 228 ЦК України.

Аналогічні висновки викладені Верховним Судом у постановах від 03.03.2020 у справі № 910/7976/17, від 03.03.2020 у справі № 904/7905/16, від 04.08.2020 у справі № 04/14-10/5026/2337/2011.

Разом з вищезазначеним, відповідно до правових висновків, викладених судовою палатою для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у постанові від 24.11.2021 у справі № 905/2030/19 (905/2445/19) фраудаторним може виявитися будь-який правочин, що здійснюється між учасниками господарських правовідносин, який укладений на шкоду кредиторам, отже, такий правочин може бути визнаний недійсним на підставі п. 6 ч. 1 ст. 3 ЦК України як такий, що вчинений всупереч принципу добросовісності, та частин 3, 6 ст. 13 ЦК України з підстав недопустимості зловживання правом, на відміну від визнання недійсним фіктивного правочину, лише на підставі ст. 234 ЦК України. У такому разі звернення з позовом про визнання недійсними правочинів боржника на підставі загальних засад цивільного законодавства та недопустимості зловживання правом є належним способом захисту, який гарантує практичну й ефективну можливість захисту порушених прав кредиторів та боржника.

Критеріями, для кваліфікації договору, як фраудаторного, є, зокрема: відчуження майна за наявності значної непогашеної заборгованості; відчуження майна боржником після пред`явлення до нього позову про стягнення такої заборгованості (хоча є і виключення з цього правила, головне довести, що боржник розумів, що має заборгованість і ухилявся таким чином від її сплати); майно відчужено на підставі безвідплатного правочину (з цього правила є також виключення, зокрема, якщо ціна за оплатним договором занижена тощо); майно відчужене на користь пов`язаної особи (родичу або на користь власної юридичної особи); після відчуження майна у боржника відсутнє інше майно, за рахунок якого він може відповідати за своїми зобов`язаннями перед кредитором.

Саме ці обставини і є вирішальними при доведенні фраудаторності, а отже й недійсності відповідного договору, адже наявність вказаних обставин свідчить про те, що боржник діяв недобросовісно, зловживаючи своїми цивільними правами на шкоду правам інших осіб, оскільки відчуження належного йому майна відбулося з метою уникнення звернення стягнення кредитором на його майно як боржника (аналогічний висновок наведений у постанові Верховного Суду від 24.07.2019 у справі № 405/1820/17 та у постанові Верховного Суду від 14.07.2020 у справі № 754/2450/18).

Відповідно до висновку Верховного Суду, викладеного у постанові від 07.10.2020 у справі № 755/17944/18 цивільно-правовий договір не може використовуватися учасниками цивільних відносин для уникнення сплати боргу або виконання судового рішення. Боржник, який відчужує майно після пред`явлення до нього позову про стягнення заборгованості, або виникнення у нього обов`язку зі сплати боргу, діє очевидно недобросовісно та зловживає правами стосовно кредитора, оскільки уклав договір, який порушує майнові інтереси кредитора і направлений на недопущення звернення стягнення на майно боржника. Тому правопорядок не може залишати поза реакцією такі дії, які хоч і не порушують конкретних імперативних норм, але є очевидно недобросовісними та зводяться до зловживання правом.

Подібний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 16.06.2021 у справі № 747/306/19.

При цьому, як вказує прокурор, відповідно до висновку Верховного Суду, викладеного у постанові від 07.10.2020 у справі № 755/17944/18 боржник, який відчужує майно після пред`явлення до нього позову про стягнення заборгованості, або виникнення у нього обов`язку зі сплати боргу, діє очевидно недобросовісно та зловживає правами стосовно кредитора, оскільки уклав договір, який порушує майнові інтереси кредитора і направлений на недопущення звернення стягнення на майно боржника. Проте сама по собі ця обставина не дає права кваліфікувати такий правочин як фраудаторний, оскільки, як правильно зазначив суд апеляційної інстанції, обставини, що дають змогу кваліфікувати оплатний договір як такий, що вчинений на шкоду кредитору мають перевірятися у сукупності, тому що кожна окрема обставина сама по собі не спричиняє фраудаторність, а презумпція правомірності правочину може бути спростована тільки вагомими доказами, які у своїй сукупності засвідчують шкідливість вчиненого правочину, вживання права на зло. Разом з тим, сам по собі факт пред`явлення позову не може свідчити про беззаперечну обґрунтованість позовних вимог, однозначне їх задоволення, а таке звернення з позовом не може зупинити господарську діяльність особи, до якої пред`явлено позов, зокрема можливість розпоряджатися майном.

Колегія суддів Верховного Суду вважає, що апеляційний суд в сукупності оцінив критерії для кваліфікації правочину як фраудаторного та навів у своїй постанові відповідні висновки щодо таких критеріїв. При цьому касаційна скарга прокурора зводиться до намагання переглянути відповідні докази та надати їм повторну оцінку, однак вказане виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції, оскільки відповідно до ст. 300 ГПК України він на має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

При цьому хоча прокурором і обґрунтовано підставу касаційного оскарження відповідними постановами Верховного Суду, у яких містяться висновки щодо того які правочини повинні кваліфікуватися фраудаторними, проте саме по собі вказане не свідчить про невідповідність оспорюваних правочинів у справі № 904/648/22 критеріям їх оцінки в контексті фраудаторності, оскільки кожен окремий критерій сам по собі не спричиняє фраудаторність, і вони повинні розглядатися комплексно, а презумпція правомірності правочину може бути спростована тільки вагомими доказами, які у своїй сукупності засвідчують шкідливість вчиненого правочину, вживання права на зло.

Враховуючи викладене та беручи до уваги передбачені ГПК України межі перегляду справи в касаційній інстанції, перевіривши правильність застосування норм матеріального та процесуального права в межах доводів касаційної скарги, колегія суддів Верховного Суду не вбачає порушень норм матеріального та процесуального права при винесенні апеляційним господарським судом оскарженої постанови в межах підстав касаційного оскарження, у зв`язку з чим касаційна скарга не підлягає задоволенню, а оскаржувана постанова суду апеляційної інстанції підлягає залишенню без змін.

Керуючись ст.ст. 300, 301, 308, 309 314, 315, 317 ГПК України, Верховний Суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу заступника керівника Дніпропетровської обласної прокуратури залишити без задоволення.

Постанову Центрального апеляційного господарського суду від 05.12.2022 у справі № 904/648/22 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя Могил С.К.

Судді: Волковицька Н.О.

Случ О.В.