Рішення

від 24.11.2022 по справі 910/3449/19

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

24.11.2022Справа №910/3449/19

За позовом Установи "28 управління начальника робіт"до Товариства з обмеженою відповідальністю "Иссо"за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору, на стороніпозивача -1. Товариства з обмеженою відповідальністю "Морський будівельний комплекс" 2. Міністерства оборони України 3. Малого підприємства "Нормаль" товариства з обмеженою відповідальністюпро стягнення 175 357,50 грн. Суддя Бойко Р.В. секретар судового засідання Кучерява О.М.Представники учасників справи:від позивача:Кириленко О.М.від відповідача:не з`явивсявід третьої особи-1:не з`явивсявід третьої особи-2:Васильківський В.О.від третьої особи-3:не з`явився

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

У березні 2019 року Установа "28 управління начальника робіт" звернулась до Господарського суду міста Києва із позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Иссо" про стягнення 175 357,50 грн.

В обґрунтування позовних вимог Установа "28 управління начальника робіт" вказує, що нею у 2005 році як правонаступником Державного підприємства Міністерства оборони України "Одеське підприємство матеріально-технічного забезпечення" було прийнято у господарське відання та на баланс кран козловий КК-20/5-25-9.

Однак, з невідомих Установі "28 управління начальника робіт" обставин, Товариство з обмеженою відповідальністю "Иссо" передавало вказаний кран козловий в оренду Товариству з обмеженою відповідальністю "Морський будівельний комплекс" та відповідно одержувало доходи, які за підрахунками позивача протягом 2015-2016 років склали 75 000,00 грн., а відтак, на думку позивача, такий дохід підлягає стягненню на користь Установи "28 управління начальника робіт" на підставі ст.ст. 1212, 1214 Цивільного кодексу України.

Також, позивач зазначає, що міг би реально одержати дохід з вказаного майна за звичайних обставин (якби його право не порушувалось відповідачем) у розмірі 75 000,00 грн., який просить стягнути з відповідача в якості упущеної вигоди.

Крім того, позивачем нараховано за період з 01.10.2016 по 01.03.2019 на суму одержаного відповідачем доходу інфляційні втрати у розмірі 25 357,50 грн.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 25.03.2019 відкрито провадження у справі №910/3449/19; вирішено здійснювати її розгляд за правилами загального позовного провадження; залучено до участі у справі Товариство з обмеженою відповідальністю "Морський будівельний комплекс" в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача; визначено сторонам строки на подання заяв по суті спору; зобов`язано позивача надати суду у підготовчому засіданні оригінал наказу начальника Центрального спеціалізованого будівельного управління №9 від 10.01.2005 "Про завершення ліквідації державного підприємства Міністерства оборони України "Одеське підприємство матеріально-технічного забезпечення"; підготовче засідання призначено на 16.04.2019.

01.04.2019 через відділ діловодства суду позивачем надано докази направлення копії позову з доданими до нього матеріалами залученій третій особі, а також повідомлено, що у Установи "28 управління начальника робіт" відсутня можливість надати витребуваний судом оригінал наказу начальника Центрального спеціалізованого будівельного управління №9 від 10.01.2005 "Про завершення ліквідації державного підприємства Міністерства оборони України "Одеське підприємство матеріально-технічного забезпечення", оскільки в Установі зберігається лише його копія, а згідно наказу Міністерства оборони України №896 від 17.12.2014 Центральне спеціалізоване будівельне управління розформовано.

16.04.2019 через відділ діловодства суду від відповідача надійшов відзив на позов в якому Товариство з обмеженою відповідальністю "Иссо" повністю заперечує проти позовних вимог з тих підстав, що Установою "28 управління начальника робіт" не надано жодних належних доказів наявності в неї права власності на спірне рухоме майно, той час як у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань відсутня інформація з приводу правонаступників Державного підприємства Міністерства оборони України "Одеське підприємство матеріально-технічного забезпечення". Натомість відповідач стверджує, що кран козловий КК-20/5-25-9 був набутий ним у власність на підставі договору купівлі-продажу в 2004 році, укладеного з Державним підприємством Міністерства оборони України "Одеське підприємство матеріально-технічного забезпечення". Тобто, на думку відповідача, він є добросовісним набувачем спірного майна.

Протокольною ухвалою Господарського суду міста Києва від 16.04.2019 відкладено підготовче засідання на 14.05.2019.

08.05.2019 через відділ діловодства суду від позивача надійшла заява про залучення Міністерства оборони України до участі у розгляді справи в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, на стороні позивача, яка мотивована тим, що рішення у даній справі стосується майна, яке є військовим та відповідно входить до сфери управління Міністерства оборони України, а відтак може вплинути на права та обов`язки останнього.

14.05.2019 через відділ діловодства суду від відповідача надійшла заява про долучення доказів до матеріалів справи, у якій Товариство з обмеженою відповідальністю "Иссо" вказує, що оскільки у нього виникли сумніви стосовно достовірності наданої позивачем копії наказу начальника Центрального спеціалізованого будівельного управління №9 від 10.01.2005 "Про завершення ліквідації Державного підприємства Міністерства оборони України "Одеське підприємство матеріально-технічного забезпечення", Товариство з обмеженою відповідальністю "Иссо" звернулось із запитом до Галузевого державного архіву Міністерства оборони України з проханням надати належним чином завірену копію відповідного наказу. У відповідь на даний запит, Галузевим державним архівом Міністерства оборони України було направлено відповідачу копію наказу начальника Центрального спеціалізованого будівельного управління №9 від 10.01.2005 "Про завершення ліквідації Державного підприємства Міністерства оборони України "Одеське підприємство матеріально-технічного забезпечення", згідно якого правонаступником Державного підприємства Міністерства оборони України "Одеське підприємство матеріально-технічного забезпечення" призначено військову частину НОМЕР_1 (АДРЕСА_1), а тому відповідач просить залучити одержану копію наказу до матеріалів справи.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 14.05.2019 залучено до участі у справі №910/3449/19 в якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору, на стороні позивача - Міністерство оборони України, на стороні відповідача - Мале підприємство "Нормаль" товариство з обмеженою відповідальністю; зобов`язано сторін направити залученим третім особам подані ними заяви по суті спору; запропоновано залученим третім особам у строк протягом десяти днів з дня одержання даної ухвали надати суду письмові пояснення щодо позову та/або відзиву; запропоновано Малому підприємству "Нормаль" товариству з обмеженою відповідальністю надати письмові пояснення з приводу особи, з якою був укладений договір щодо крану козлового КК-20/5-25-9; витребувано у Міністерства оборони України належним чином засвідчену копію наказу начальника Центрального спеціалізованого будівельного управління №9 від 10.01.2005 "Про завершення ліквідації державного підприємства Міністерства оборони України "Одеське підприємство матеріально-технічного забезпечення", а також усі акти прийому-передачі (залишків фонду, майна тощо), які стосуються крану козлового КК-20/5-25-9, та/або копію ліквідаційного балансу Державного підприємства Міністерства оборони України "Одеське підприємство матеріально-технічного забезпечення", та встановлено строк для подання витребуваних документів - протягом десяти днів з дати одержання даної ухвали; підготовче засідання відкладено на 04.06.2019.

16.05.2019 через відділ діловодства суду від позивача надійшов лист від 15.05.2019 до якого, зокрема, додано копію паспорта крана КК-20/5-25-9.

20.05.2019 через відділ діловодства суду від позивача надійшла відповідь на відзив в якій ним зазначено, що у паспорті крана козлового КК-20/5-25-9, завод. №19, реєстр. №3156 (попередній реєстр. №УБ-584) зазначено, що він виготовлений на замовлення Міністерства оборони України, є військовим майном та вперше зареєстрований інспекцією котлонадзору Одеського військового округу 05.12.1986. Також позивач стверджує, що кран козловий КК-20/5-25-9 з 1986 року по теперішній час знаходиться на території бази Установи "28 управління начальника робіт" за адресою: м. Одеса, провулок Чапаєва, 3-Б, та експлуатується Товариством з обмеженою відповідальністю "Морський будівельний комплекс" на підставі договору оренди, а надані Товариством з обмеженою відповідальністю "Иссо" договори оренди, акти приймання-передачі є фіктивними. При цьому, позивач вказує, що довідка відповідача від 12.04.2019 не є належним доказом права власності на військове майно. Згідно з довідкою Південного відділу правління державного технічного нагляду Збройних сил України від 13.03.2018 №504/4/52 на реєстраційному обліку в Південному відділі Управління державного технічного нагляду Збройних Сил України за Установою "28 управління начальника робіт" перебуває кран козловий КК-20/5-25-9, завод. №19, реєстр. №3156 (попередній реєстр. №УБ-584), а запис внесений у паспорт крана "30 июня 2004г. ТОВ "Иссо" г. Одесса, ул. Чапаєва, 3-а" не відповідає дійсності.

23.05.2019 через відділ діловодства суду від позивача надійшло клопотання про залучення Управління державного технічного нагляду Збройних сил України до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні позивача. Клопотання мотивоване тим, що рішення у справі вплине на обов`язки Управління державного технічного нагляду Збройних сил України вчинити дії, як на орган держаного нагляду за охороною праці Міністерства оборони України.

27.05.2019 через відділ діловодства суду від позивача надійшло клопотання про витребування доказів у відповідача, а саме: правовстановлюючих документів права власності на кран козловий КК-20/5-25-9.

28.05.2019 через відділ діловодства суду від відповідача надійшли заперечення на відповідь на відзив, в яких зазначено, що у позивача відсутні правові підстави вимагати передати йому майно, яке колись було у нього в користуванні (оренді) і потім зі спливом терміну оренди було повернуто орендодавцеві. Також, на думку відповідача, відсутні підстави для стягнення на користь позивача орендних платежів по Договору, укладеному між Товариством з обмеженою відповідальністю "Иссо" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Морський будівельний комплекс", оскільки даний договір не породжує прав чи зобов`язань відносно позивача. Також Товариство з обмеженою відповідальністю "Иссо" стверджує, що Установою "28 управління начальника робіт" сфальсифіковано наказ начальника Центрального спеціалізованого будівельного управління від 10.01.2005, в той час як відповідно до оригінального наказу утримувачем майна призначено військову частину НОМЕР_1 (АДРЕСА_1).

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 29.05.2019 призначено підготовче засідання у справі на 06.06.2019, оскільки підготовче засідання, призначене на 04.06.2019, не відбулось би, у зв`язку з відрядженням судді Бойка Р.В. 04.06.2019 до Національної школи суддів для участі в засіданні групи розробників тренінгу для суддів господарської юрисдикції.

05.06.2019 через відділ діловодства суду Установою "28 управління начальника робіт" було подано клопотання про долучення до матеріалів справи ліквідаційного акту від 26.02.2009 та акту приймання-передачі документів по земельній ділянці від 03.02.2006.

Протокольними ухвалами Господарського суду міста Києва від 06.06.2019 відмовлено у задоволенні клопотання про залучення Управління державного технічного нагляду Збройних сил України до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні позивача, оскільки рішення у справі не вплине на його права та обов`язки; поновлено строк на подання доказів, які подані із запереченням на відповідь на відзив; поновлено строк на подання відповіді на відзив, оскільки встановленого строку не було достатньо.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 06.06.2019 задоволено клопотання Установи "28 управління начальника робіт" про витребування доказів та витребувано у Товариства з обмеженою відповідальністю "Иссо" правовстановлюючі документи права власності на кран козловий КК-20/5-25-9; повторно запропоновано Малому підприємству "Нормаль" товариству з обмеженою відповідальністю надати письмові пояснення з приводу особи, з якою був укладений договір щодо крану козлового КК-20/5-25-9; підготовче засідання відкладено на 25.06.2019.

19.06.2019 через відділ діловодства суду від Товариства з обмеженою відповідальністю "Иссо" надійшло клопотання про постановлення щодо посадових осіб Установи "28 управління начальника робіт" окремої ухвали.

25.06.2019 через відділ діловодства суду від Установи "28 управління начальника робіт" надійшло клопотання про долучення до матеріалів справи доказів.

Протокольними ухвалами Господарського суду міста Києва від 25.06.2019 долучено подані документи, оскільки вони витребовувались судом; відкладено вирішення клопотання про постановлення окремої ухвали до стадії дослідження доказів; відкладено підготовче засідання до 18.07.2019 у зв`язку з відсутністю пояснень третьої особи-3 та наявності пояснень представника позивача, що співробітники третьої особи-3 перебувають у відпустці; зобов`язано позивача сприяти третій особі в наданні пояснень з приводу особи, з якою був укладений договір щодо крану козлового КК-20/5-25-9.

08.07.2019 засобами поштового зв`язку від колишнього директора Малого підприємство "Нормаль" М. Пахомової надійшли пояснення, в яких повідомляється, що відповідно до Договору від 09.01.2004, укладеного між ДП Міністерства оборони України "Одеське підприємство матеріально-технічного забезпечення" та МП "Нормаль", з 2004 по 2014 роки здійснювалось технічне діагностування (огляд, перевірка) крана КК-20/5-25-9, завод. №19. МП "Нормаль було відомо про ліквідацію у 2005 році ДП Міністерства оборони України "Одеське підприємство матеріально-технічного забезпечення", внаслідок чого право власності на спірний кран перейшло до Установи "28 управління начальника робіт", з яким третя особа-3 співпрацювала по виконанню договірних зобов`язань до 2014 року. Як вказує колишній керівник, МП "Нормаль" про будь-яких інших власників спірного крану їй невідомо.

Протокольними ухвалами Господарського суду міста Києва від 18.07.2019 долучено копію наказу про ліквідацію Установи "28 управління начальника робіт" до матеріалів справи; задоволено клопотання позивача про відкладення підготовчого засідання та відкладено підготовче засідання на 05.08.2019.

01.08.2019 через відділ діловодства суду від Товариства з обмеженою відповідальністю "Иссо" надійшла зустрічна позовна заява до Установи "28 управління начальника робіт", в якій позивач за зустрічним позовом просив суд:

1) зобов`язати Установу "28 управління начальника робіт" повернути Товариству з обмеженою відповідальністю "Иссо" з незаконного володіння та використання кран козловий КК-20/5-25-9, що знаходиться за адресою: м. Одеса, провулок Чапаєва, 3-Б;

2) стягнути з Установи "28 управління начальника робіт" доходи, одержані від незаконного володіння майном та його використання, в розмірі 203 594,99 грн. та нараховані на вказану суму інфляційні втрати у розмірі 12 120,97 грн.

Позовні вимоги за зустрічним позовом обґрунтовувались тим, що саме Товариство з обмеженою відповідальністю "Иссо" є законним власником крану козлового КК-20/5-25-9, в той час як Установа "28 управління начальника робіт" протиправно його експропріювала.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 05.08.2019 повернуто Товариству з обмеженою відповідальністю "Иссо" зустрічну позовну заяву до Установи "28 управління начальника робіт" про зобов`язання вчинити певні дії та стягнення 215 715,96 грн. у зв`язку з пропуском позивачем за зустрічним позовом встановленого законом строку на подання зустрічного позову.

Протокольними ухвалами Господарського суду міста Києва від 05.08.2019 долучено подані докази, поновлено строк на їх подання, з урахуванням того, що вказані докази витребовувались ухвалою суду від 14.05.2019; встановлено учасникам справи строк на подання пояснень або надання доказів - до наступного підготовчого засідання з урахуванням доказів поданих відповідачем до суду 02.08.2019; відкладено підготовче засідання на 10.09.2019 для надання можливості учасникам справи подати до суду пояснення або докази.

09.09.2019 через відділ діловодства суду від Установи "28 управління начальника робіт" надійшло клопотання про зупинення провадження у справі.

10.09.2019 через відділ діловодства суду від Товариства з обмеженою відповідальністю "Иссо" надійшло клопотання про повернення судового збору, в якому заявник просить повернути йому судовий збір розмірі 5 156,74 грн., сплачений згідно платіжного доручення №1799 від 31.07.2019 за подання зустрічного позову.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 05.08.2019 задоволено клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю "Иссо" про повернення сплаченого судового збору та повернуто Товариству з обмеженою відповідальністю "Иссо" з Державного бюджету України 5 156,74 грн. судового збору, сплаченого за платіжним дорученням №1799 від 31.07.2019.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 10.09.2019 клопотання Установи "28 управління начальника робіт" про зупинення провадження задоволено; зупинено провадження у справі №910/3449/19 до вирішення Господарським судом міста Києва справи №910/11416/19 та набрання законної сили судовим рішенням у справі №910/11416/19 за позовом Міністерства оборони України до Товариства з обмеженою відповідальністю "Иссо", за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача - Установи "28 управління начальника робіт" про визнання договору недійсним; зобов`язано учасників справи повідомити суд про усунення обставин, що викликали зупинення провадження у справі №910/3449/19.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 18.07.2022 поновлено провадження у справі №910/3449/19; призначено підготовче засідання у справі №910/3449/19 на 09.08.2022; запропоновано учасникам справи надати пояснення по справі з урахуванням рішенням Господарського суду міста Києва від 13.08.2020 у справі №910/11416/19 у строк - до початку засідання, яке призначеного на 09.08.2022.

Протокольною ухвалою Господарського суду міста Києва від 09.08.2022 відкладено підготовче засідання на 23.08.2022.

Протокольною ухвалою Господарського суду міста Києва від 23.08.2022 відмовлено відповідачу у задоволенні клопотання про відкладення засідання з урахуванням другої неявки представника відповідача та можливості взяти участь в засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду за допомогою системи EasyCon; закрито підготовче провадження у справі №910/3449/19; встановлено порядок дослідження доказів - в порядку їх розміщення в матеріалах справи; призначено розгляд справи по суті на 15.09.2022; звернуто увагу відповідача, що він не позбавлений можливості надати пояснення в наступне засідання з розгляду справи по суті.

Протокольними ухвалою Господарського суду міста Києва від 15.09.2022 відхилено клопотання відповідача про відкладення засідання, оскільки відсутні поважні причини неявки його представника з урахуванням можливості взяти участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами суду та висловити свою позицію; відкладено судове засідання на 29.09.2022; роз`яснено відповідачу про можливість взяти участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду за допомогою системи EasyCon.

В судовому засіданні 29.09.2022 представником позивача надано суду письмові пояснення, в яких Установа "28 управління начальника робіт" вказує, що з 01.07.2015 по 30.06.2016 відповідачем було отримано від Товариства з обмеженою відповідальністю "Морський будівельний комплекс" орендну плату у загальному розмірі 30 000,00 грн., з 01.07.2016 по 30.06.2017 - орендну плату у розмірі 45 000,00 грн., однак реально можливо було отримати окрім іншого ще 15 000,00 грн. Також позивач вказує, що з 01.07.2017 по 01.01.2018 позивач міг би здати кран козловий в оренду та отримати дохід у розмірі 30 000,00 грн. У зв`язку з чим Установа "28 управління начальника робіт" вважає, що якби її право не було порушене, то вона могла б отримати дохід у розмірі 75 000,00 грн.

Протокольною ухвалою Господарського суду міста Києва від 29.09.2022 відкладено судове засідання на 13.10.2022.

12.10.2022 через відділ діловодства суду від Установи "28 управління начальника робіт" надійшли письмові пояснення, в яких позивач зазначає, що упущена вигода складає суму коштів у розмірі 75 000,00 грн. за період з 01.10.2016 по 01.01.2018 (15 місяців), виходячи з того, що щомісячна орендна плата за кран козловий складає 5 000,00 грн., яка є аналогічною одержуваній відповідачем в рамках договорів оренди від 01.07.2015 та від 01.07.2016.

У зв`язку з надходженням сигналу повітряної тривоги у м. Києві, яка тривала з 15:37 год. по 16:49 год., що унеможливлювало проведення судових засідань, призначене на 13.10.2022 судове засідання не відбулось, тому ухвалою Господарського суду міста Києва від 14.10.2022 призначено судове засідання у справі №910/3449/19 на 08.11.2022.

Оскільки призначене на 08.11.2022, не відбулося б у зв`язку з перебуванням судді Бойка Р.В. у відпустці, ухвалою Господарського суду міста Києва від 07.11.2022 призначено судове засідання у справі №910/9130/22 на 24.11.2022.

В судове засідання, призначене на 24.11.2022 з`явились представники Установи "28 управління начальника робіт" та Міністерства оборони України, надали свої пояснення по суті спору, за змістом яких позовні вимоги підтримали та просили їх задовольнити в повному обсязі.

Відповідач та треті особи 1, 3 явку своїх представників в судове засідання 24.11.2022 не забезпечили, про причини неявки треті особи 1, 3 суд не повідомили, хоча всі учасники справи про місце, дату та час засідання були повідомленні належним чином в розумінні п. 5 ч. 6 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України, що підтверджується наявними в матеріалах справи доказами (рекомендованими повідомленнями про вручення поштового відправлення, конвертами з довідками відділення поштового зв`язку щодо причин повернення поштового відправлення, розпискою).

Натомість директором Товариства з обмеженою відповідальністю "Иссо" 24.11.2022 через відділ діловодства суду було подано клопотання про відкладення розгляду справи №910/3449/19, яке мотивоване запровадженням в Україні військового стану у зв`язку з повномасштабною військовою агресією Російської Федерації проти України. Так, відповідач вказує, що у зв`язку з масованими ракетними обстрілами, зокрема 23.11.2022, постійними атаками дронів з боку Російської Федерації, перебоями в роботі енергопостачання та переведенням персоналу Товариства з обмеженою відповідальністю "Иссо" з 10.10.2022 на роботу на дому, відповідач не може забезпечити явку свого представника в судове засідання 24.11.2022, проте бажає прийняти участь у розгляді цієї справи та озвучити свою правову позицію у судовому засіданні.

Протокольною ухвалою Господарського суду міста Києва від 24.11.2022 відмовлено у задоволенні клопотання про відкладення засідання, оскільки представник відповідача не був позбавлений можливості взяти участь в засіданні в режимі відеоконференції.

Постановляючи дану протокольну ухвалу, суд виходив з того, що статтею 12-2 Закону України "Про правовий режим воєнного стану" передбачено, що в умовах правового режиму воєнного стану суди, органи та установи системи правосуддя діють виключно на підставі, в межах повноважень та в спосіб, визначені Конституцією України та законами України. Повноваження судів, органів та установ системи правосуддя, передбачені Конституцією України, в умовах правового режиму воєнного стану не можуть бути обмежені.

Тобто, навіть в умовах воєнного стану конституційне право особи на судовий захист не може бути обмеженим.

Відповідно до ст. 26 Закону України "Про правовий режим воєнного стану" правосуддя на території, на якій уведено воєнний стан, здійснюється лише судами. Скорочення чи прискорення будь-яких форм судочинства забороняється.

З наведених приписів закону вбачається, що запровадження військового стану у країні не може слугувати самостійною та достатньою підставою для відтермінування вирішення спору (не здійснення розгляду справи), в той час як наразі ні в м. Києві та Київській області (за місцезнаходженням відповідача та суду) не ведуться активні бойові дії.

Щодо посилань відповідача на перебої у роботі в роботі енергопостачання, то суд відзначає, що відповідач починаючи з дати поновлення провадження у справі (18.07.2022) жодного разу не звертався до суду із повідомленням (клопотанням, заявою тощо), про наявність у нього наміру взяти участь у засіданні в режимі відеоконференції поза межами суду, проте систематично просив відкласти засідання по справі через військову агресію Російської Федерації проти України. Тобто, Товариство з обмеженою відповідальністю "Иссо" не забезпечувало явку свого представника в засідання по справі №910/3449/19 та не виявляло бажання брати участь у засіданнях ні в межах суду, ні поза межами суду, навіть за два місяці до початку перебоїв у роботі енергопостачання та більш ніж після чотирьох місяців після припинення ведення активних бойових дій в м. Києві та Київській області.

При цьому, клопотання про відкладення засідання було подано директором Товариства з обмеженою відповідальністю "Иссо" (суд презюмує, що дане клопотання було подане останнім, оскільки воно підписане директором відповідача А.О. Орлик та до нього не долучено жодних доказів на підтвердження повноважень особи, відмінної від директора, для подання такого клопотання до суду) до канцелярії суду 24.11.2022 (тобто в дату призначеного судового засідання) та зареєстроване у автоматизованій системі "Діловодство спеціалізованого суду" менш ніж за три години до часу, на який було призначене засідання по справі №910/3449/19, що спростовує доводи відповідача про неможливість прибуття до суду його представника з підстав його остраху за свою безпеку.

Згідно з пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України від 17.07.1997, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини 1 статті 6 даної Конвенції (пункти 66-69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі "Смірнова проти України").

У своїх рішеннях Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував, що сторона, яка задіяна в ході судового розгляду, зобов`язана з розумним інтервалом часу сама цікавитись провадженням у її справі, добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов`язки.

У рішенні від 03.04.2008 у справі "Пономарьов проти України" Суд зазначив, що сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження.

При цьому, на осіб, які беруть участь у справі, покладається обов`язок демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду і не допускати свідомих маніпуляцій та ухилень від отримання інформації про рух справи.

Відтак, суд приходить до висновку, що відповідачем не наведено поважних причин неявки в судове засідання, а відтак підстави для відкладення розгляду справи №910/3449/19 відсутні.

Відповідно до ч. 1 ст. 202 Господарського процесуального кодексу України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Пунктом 1 частини 3 статті 202 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки.

З огляду на вказані приписи господарського процесуального закону та враховуючи відсутність від третіх осіб жодних повідомлень щодо неможливості забезпечити явку своїх представників у засідання, в той час як в задоволенні клопотання відповідача про відкладення судового засідання відмовлено, суд прийшов до висновку про можливість розгляду справи за відсутності представників Товариства з обмеженою відповідальністю "Иссо", Товариства з обмеженою відповідальністю "Морський будівельний комплекс" та Малого підприємства "Нормаль" товариства з обмеженою відповідальністю.

У судовому засіданні 24.11.2022 судом було завершено розгляд справи №910/3449/19 по суті, оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

У засіданнях здійснювалась фіксація судового процесу технічним засобами у відповідності до статті 222 Господарського процесуального кодексу України.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників учасників справи (в тому числі, надані в підготовчих засіданнях), всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються правові позиції сторін, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд -

ВСТАНОВИВ:

Між сторонами виник спір щодо наявності підстав для стягнення з відповідача збитків, завданих, як стверджує Установа "28 управління начальника робіт", неправомірною передачею Товариством з обмеженою відповідальністю "Иссо" (за відсутності будь-яких правових підстав) належного позивачу крану козлового КК-20/5-25-9, завод. №19, реєстр. №3156 (попередній реєстр. №УБ-584) в оренду іншому суб`єкту господарювання.

Так, доводи позивача зводяться до того, що кран козловий КК-20/5-25-9, завод. №19, реєстр. №3156 (попередній реєстр. №УБ-584) належить йому на праві господарського відання ще з 2005 року, в той час як відповідач без наявності на те правових підстав передавав його у орендне користування Товариству з обмеженою відповідальністю "Морський будівельний комплекс" у період з 01.07.2015 по 01.07.2016 та з 01.07.2016 по 01.10.2016, внаслідок чого Товариством з обмеженою відповідальністю "Иссо" було отримано дохід в загальному розмірі 75 000,00 грн., який підлягає стягненню з урахуванням інфляційних втрат на користь позивача. Також Установа "28 управління начальника робіт" вказує, що не змогла отримати дохід у загальному розмірі 75 000,00 грн. від передачі у період з 01.10.2016 по 01.01.2018 в оренду спірного крану Товариству з обмеженою відповідальністю "Морський будівельний комплекс" через порушення його права власності Товариством з обмеженою відповідальністю "Иссо", які позивач вважає упущеною вигодою.

Натомість відповідач стверджує, що кран козловий КК-20/5-25-9, завод. №19, належить на праві власності Товариству з обмеженою відповідальністю "Иссо" внаслідок придбання його за договором купівлі-продажу, а тому відповідач вправі розпоряджатись належним йому майном, в тому числі шляхом передачі його в оренду іншим суб`єктам господарювання, тому вимоги Установи "28 управління начальника робіт" є безпідставними та неправомірними.

Для правильного вирішення даного спору суду перш за все необхідно встановити кому із сторін належить право власності (володіння, користування та розпорядження) краном козловим КК-20/5-25-9, завод. №19.

Щодо даного питання, то суд відзначає, що рішенням Господарського суду міста Києва від 13.08.2020 у справі №910/11416/19 встановлено, що кран козловий КК-20/5-25-9, завод. №19 є державним майном відповідно до вимог Закону України "Про правовий режим майна у Збройних Силах України", а його відчуження на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Морський будівельний комплекс" за договором купівлі-продажу від 26.02.2004 відбулось з порушенням вимог Закону України "Про правовий режим майна у Збройних Силах України" та Положення про порядок відчуження та реалізації військового майна Збройних Сил, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28.12.2000 №1919, у зв`язку з чим договір купівлі-продажу крана козлового КК-20/5-25-9, зав. №19, від 26.02.2004, укладений між Державним підприємством Міністерства оборони України "Одеське підприємство матеріально-технічного забезпечення" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Иссо", визнано недійсним з часу його укладення.

З огляду на закриття ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 18.02.2021 апеляційного провадження у справі №910/11416/19 за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Иссо" на рішення Господарського суду міста Києва від 13.08.2020 та відмову згідно ухвали Верховного Суду від 05.07.2021 у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Иссо" на ухвалу Північного апеляційного господарського суду від 18.02.2021 у справі №910/11416/19, в силу приписів ст. 241 Господарського процесуального кодексу України рішення Господарського суду міста Києва від 13.08.2020 у справі №910/11416/19 набрало законної сили та набуло статусу остаточного судового рішення.

Відповідно до пункту 9 частини 2 статті 129 Конституції України однією з основних засад судочинства є обов`язковість рішень суду.

Частиною 1 статті 129-1 Конституції України встановлено, що судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов`язковими до виконання на всій території України.

Частиною 4 статті 75 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Відтак, враховуючи суб`єктний склад учасників даної справи та справи №910/11416/19, наведені факти (приналежність крану козлового КК-20/5-25-9, завод. №19, до військового майна Збройних Сил України та недійсність договору купівлі-продажу від 26.02.2004, укладенням якого Товариство з обмеженою відповідальністю "Иссо" обґрунтовує наявність у нього права власності на спірний кран) мають преюдиційне значення та не підлягають повторному доведенню.

В положеннях п. 10 постанови Пленуму Верховного Суду України "Про незалежність судової влади" від 13.06.2007 №8 зазначалося, що за змістом частини п`ятої статті 124 Конституції України судові рішення є обов`язковими до виконання на всій території України і тому вважаються законними, доки вони не скасовані в апеляційному чи касаційному порядку або не переглянуті компетентним судом в іншому порядку, визначеному процесуальним законом, в межах провадження справи, в якій вони ухвалені. Виключне право перевірки законності та обґрунтованості судових рішень має відповідний суд згідно з процесуальним законодавством. Оскарження у будь-який спосіб судових рішень, діяльності судів і суддів щодо розгляду та вирішення справи поза передбаченим процесуальним законом порядком у справі не допускається, і суди повинні відмовляти у прийнятті позовів та заяв з таким предметом.

Статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" встановлено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Згідно з практикою Європейського суду з прав людини одним з основних елементів верховенства права є принцип правової певності, який серед іншого передбачає, що рішення суду з будь-якої справи, яке набрало законної сили, не може бути поставлено під сумнів (рішення Суду у справах: Sovtransavto Holding v. Ukraine від 25.07.2002; Ukraine-Tyumen v. Ukraine від 22.11.2007).

Відповідно до пунктів 33, 34 рішення Європейського суду з прав людини від 19.02.2009 у справі "Христов проти України" одним з основоположних аспектів верховенства права є принцип юридичної визначеності, згідно з яким у разі остаточного вирішення спору судами їхнє рішення, що набрало законної сили, не може ставитися під сумнів (рішення у справі "Брумареску проти Румунії", п. 61). Принцип юридичної визначеності вимагає поваги до принципу res judicata, тобто поваги до остаточного рішення суду. Згідно з цим принципом жодна сторона не має права вимагати перегляду остаточного та обов`язкового до виконання рішення суду лише з однією метою - домогтися повторного розгляду та винесення нового рішення у справі.

З урахуванням викладеного, відсутні правові підстави для повторного доказування зазначених обставин (недійсність правової підстави набуття відповідачем права власності на спірний кран козловий та належність даного майна до військового майна Збройних Сил України), адже їх існування підтверджує рішення суду у спорі, учасниками якого були сторони даної справи, та які не можуть бути поставлені під сумнів (переоцінка даних фактів буде свідчити про поставлення під сумнів рішення суду у справі №910/11416/19, що є недопустимим).

При цьому, рішенням Господарського суду міста Києва від 13.08.2020 у справі №910/11416/19 встановлено, що кран козловий КК-20/5-25-9, зав. №19, був закріплений на праві господарського відання за Державним підприємством Міністерства оборони України "Одеське підприємство матеріально-технічного забезпечення", правонаступником якого було визначено військову частину НОМЕР_1 (210 управління начальника робіт, АДРЕСА_2), однак військова частина НОМЕР_1 (210 управління начальника робіт) не прийняла фонди ліквідованого підприємства (ДП МОУ "ОПМТЗ"), оскільки згідно директиви Міністра оборони України від 20.04.2005 №Д-322/1/010 була розформована, а правонаступником визначено Установу "28 управління начальника робіт", яка прийняла фонди ліквідованого ДП МОУ "ОПМТЗ" та військової частини НОМЕР_1 (210 управління начальника робіт).

Таким чином, у рішенні Господарського суду міста Києва від 13.08.2020 у справі №910/11416/19 установлено, що військове майно, що перебувало в оперативному управлінні військової частини НОМЕР_1, зокрема кран козловий КК-20/5-25-9, зав. №19, стало належати Установі "28 управління начальника робіт" на підставі рішення Міністерства оборони України.

Отже, кран козловий КК-20/5-25-9, зав. №19, з 2005 року належить Установі "28 управління начальника робіт", в той час як договір купівлі-продажу від 26.02.2004, на підставі якого, нібито, відповідач набув у власність спірне майно, визнано недійсним з моменту його укладення.

Відповідно до частини 1 статті 216 Цивільного кодексу України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю.

Відтак, в силу частини 1 статті 216 Цивільного кодексу України у Товариства з обмеженою відповідальністю "Иссо" не виникло та не могло виникнути права власності на кран козловий КК-20/5-25-9, зав. №19, на підставі договору купівлі-продажу від 26.02.2004.

Щодо вимоги позивача про стягнення з відповідача доходу у розмірі 75 000,00 грн. від майна (крану козлового КК-20/5-25-9), яке було ним безпідставно набуте та збережене.

Загальні підстави для виникнення зобов`язання у зв`язку з набуттям, збереженням майна без достатньої правової підстави визначені нормами глави 83 Цивільного кодексу України.

Предметом регулювання інституту безпідставного отримання чи збереження майна є відносини, які виникають у зв`язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна i які не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.

За змістом частини першої статті 1212 Цивільного кодексу України безпідставно набутим майном є майно, набуте особою або збережене нею у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави.

У постановах Великої Палати Верховного Суду від 20.11.2018 у справі №922/3412/17 (провадження № 12-182гс18) та від 13.02.2019 у справі №320/5877/17 (провадження № 14-32цс19) зроблено висновок, що предметом регулювання глави 83 Цивільного кодексу України є відносини, що виникають у зв`язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права. Відповідно до частин першої та другої статті 1212 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення глави 83 Цивільного кодексу України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

Кондикційні зобов`язання виникають за наявності одночасно таких умов: набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); набуття чи збереження майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала.

Відповідно до частини першої, пункту 1 частини другої статті 11, частин першої та другої статті 509 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. До підстав виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, належать договори та інші правочини. Зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Зобов`язання повинно виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Під відсутністю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення i його юридичному змісту. Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.

У Товариства з обмеженою відповідальністю "Иссо" були відсутні правові підстави для набуття у власність та збереження крану козловий КК-20/5-25-9, зав. №19.

Як зазначив Верховний Суд у постанові від 01.02.2022 у справі №921/59/21, суть кондикційного зобов`язання виражається в тому, що набувач безпідставно збагатився за рахунок потерпілого, а тому зобов`язаний не лише повернути йому майно в натурі чи відшкодувати його вартість (ст. 1213 Цивільного кодексу України), а й у повному обсязі компенсувати потерпілому негативні наслідки від неможливості йому користуватися майном за призначенням шляхом відшкодування всіх доходів, які набувач одержав або міг одержати від цього майна з часу, коли він дізнався або міг дізнатися про володіння майном без достатньої правової підстави (ст. 1214 Цивільного кодексу України).

Із наявного в матеріалах справи Договору оренди козлового крану №16 від 01.07.2015 вбачається, що Товариством з обмеженою відповідальністю "Иссо", як орендодавцем, було передано, а Товариством з обмеженою відповідальністю "Морський будівельний комплекс", як орендарем, прийнято в тимчасове користування кран козловий КК-20/5-25-9 строком на один рік. У відповідності до п.п. 5.1, 5.2 Договору оренди козлового крану №16 від 01.07.2015 орендна плата за користування краном козловим була встановлена у розмірі 5 000,00 грн. з ПДВ та підлягала оплаті орендарем до 5 числа поточного місяця користування.

В подальшому Товариством з обмеженою відповідальністю "Иссо", як орендодавцем, та Товариством з обмеженою відповідальністю "Морський будівельний комплекс", як орендарем, було укладено Договір про надання в орендне користування козлового крана від 01.07.2016, предметом якого було передання орендарю у орендне користування крану козлового КК-20/5-25-9 строком на один рік до 30.06.2017. У пунктах 5.1, 5.2 Договору про надання в орендне користування козлового крана від 01.07.2016 сторонами погоджено орендну плату за користування краном козловим у розмірі 5 000,00 грн. з ПДВ, яка підлягала оплаті орендарем до 5 числа поточного місяця користування.

Із наданих Товариством з обмеженою відповідальністю "Морський будівельний комплекс" обороно-сальдових відомостей за 2015 рік та за 2016 рік, вбачається, що Товариством з обмеженою відповідальністю "Морський будівельний комплекс" було сплачено Товариству з обмеженою відповідальністю "Иссо" кошти у загальному розмірі 75 000,00 грн. (30 000,00 грн. у 2015 році та 45 000,00 грн. у 2016 році).

Оскільки учасниками справи не надано будь-яких інших доказів існування між відповідачем та третьою особою-1 правовідносин, у яких у Товариства з обмеженою відповідальністю "Морський будівельний комплекс" були б наявні грошові зобов`язання перед Товариством з обмеженою відповідальністю "Иссо", суд дійшов висновку, що Товариство з обмеженою відповідальністю "Морський будівельний комплекс" сплатило Товариству з обмеженою відповідальністю "Иссо" кошти у загальному розмірі 75 000,00 грн. за користування краном козловим КК-20/5-25-9 згідно Договору оренди козлового крану №16 від 01.07.2015 та Договору про надання в орендне користування козлового крана від 01.07.2016.

Більше того, відповідач у своєму відзиві не заперечував обставин сплати йому Товариством з обмеженою відповідальністю "Морський будівельний комплекс" коштів у загальному розмірі 75 000,00 грн. за користування краном козловим КК-20/5-25-9 згідно вказаних договорів, а лише вказував, що даний кран належить йому на праві власності, тому передання його в оренду третім особам та отримання за це орендної плати є правомірним.

Частиною 4 статті 165 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що якщо відзив не містить вказівки на незгоду відповідача з будь-якою із обставин, на яких ґрунтуються позовні вимоги, відповідач позбавляється права заперечувати проти такої обставини під час розгляду справи по суті, крім випадків, якщо незгода з такою обставиною вбачається з наданих разом із відзивом доказів, що обґрунтовують його заперечення по суті позовних вимог, або відповідач доведе, що не заперечив проти будь-якої із обставин, на яких ґрунтуються позовні вимоги, з підстав, що не залежали від нього.

Таким чином, відповідачем було отримано дохід (у вигляді орендної плати) від майна (крану козлового КК-20/5-25-9), яке було ним безпідставно набуте та утримане.

Щодо обізнаності Товариства з обмеженою відповідальністю "Иссо" про безпідставність збереження ним майна, суд зазначає наступне.

У паспорті крана, реєстраційний номер УБ-584, який мав бути переданий при передачі даного крану новому власнику (про що прямо зазначено на титульній сторінці паспорту) зазначались попередні власники такого крану (зокрема, військова частина 16563 та Державне підприємство Міністерства оборони України "Одеське підприємство матеріально-технічного забезпечення"), а також місцезнаходження такого крану - м. Одеса, вул. Чапаєва, 3-Б (яке не змінювалось жодного разу після першого встановлення такого крану у 1986 році.).

При цьому, Товариство з обмеженою відповідальністю "Иссо" стверджувало, що придбало даний кран у Державного підприємство Міністерства оборони України "Одеське підприємство матеріально-технічного забезпечення" за Договором купівлі-продажу крана козлового КК-20/5-25-9, зав. № 19, від 26.02.2004.

Згідно з ст. 1, ст. 3 Закону України "Про правовий режим майна у Збройних Силах України" від 21.09.1999 №1075-XIV військове майно - це державне майно, закріплене за військовими частинами, закладами, установами та організаціями Збройних Сил України (далі - військові частини). До військового майна належать будинки, споруди, передавальні пристрої, всі види озброєння, бойова та інша техніка, боєприпаси, пально-мастильні матеріали, продовольство, технічне, аеродромне, шкіперське, речове, культурно-просвітницьке, медичне, ветеринарне, побутове, хімічне, інженерне майно, майно зв`язку тощо. З моменту надходження майна до Збройних Сил України і закріплення його за військовою частиною Збройних Сил України воно набуває статусу військового майна.

Відтак, Товариство з обмеженою відповідальністю "Иссо", купуючи у Державного підприємство Міністерства оборони України "Одеське підприємство матеріально-технічного забезпечення" спірний козловий кран, могло та повинне було знати, що таке майно має статус державного (військового), а тому на його реалізацію на внутрішньому ринку ДП МОУ "ОПМТЗ" мають бути надані відповідні повноваження рішенням Кабінету Міністрів України, як це передбачалось Положенням про порядок відчуження та реалізації військового майна Збройних Сил, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28.12.2000 №1919 (в редакції, чинній станом на дату купівлі-продажу).

Статтею 68 Конституції України встановлено, що незнання законів не звільняє від юридичної відповідальності.

Отже, відповідач міг та повинен був дізнатися про володіння майном без достатньої правової підстави ще з дати придбання такого майна у Державного підприємство Міністерства оборони України "Одеське підприємство матеріально-технічного забезпечення" (тобто, з 26.02.2004).

З огляду на наведене, суд приходить до висновку про правомірність вимоги Установи "28 управління начальника робіт" про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Иссо" коштів у загальному розмірі 75 000,00 грн., отриманих останнім в якості орендної плати за майно, яке було ним набуте і збережене без правової підстави.

Крім того, позивачем заявлено до стягнення з відповідача інфляційні втрати у розмірі 25 357,50 грн., нараховані на суму коштів у загальному розмірі 75 000,00 грн. за період з 01.10.2016 по 01.03.2019. Тобто, дані інфляційні втрати були нараховані на дохід Товариства з обмеженою відповідальністю "Иссо", який останнє одержало від цього майна внаслідок передачі його в оренду третій особі-1.

Частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Стаття 625 Цивільного кодексу України визначає загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання. Тобто дія цієї статті поширюється на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, що регулює окремі види зобов`язань.

У постановах Великої Палати Верховного Суду від 10.04.2018 у справі №910/10156/17 та від 16.05.2018 у справі №686/21962/15-ц, суд навів правовий висновок про те, що у нормі ст. 625 Цивільного кодексу України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання незалежно від підстав його виникнення (договір чи делікт), тобто, приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов`язань.

Тотожний правовий висновок щодо застосування положень статей 625 та 1214 Цивільного кодексу України також викладено у постанові Верховного Суду від 01.09.2021 у справі №904/5868/18.

Здійснивши перерахунок заявлених до стягнення інфляційних втрат у інформаційно-пошуковій системі "Ліга:Закон" з врахуванням визначеного позивачем періоду їх нарахування (з 01.10.2016 по 01.03.2019), суд приходить до висновку, що правомірним є стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Иссо" інфляційних втрат у розмірі 25 307,54 грн.

Суд не вбачає можливості пояснити яким чином позивачем було розраховано інфляційні втрати на 49,96 грн. більше, ніж за розрахунками суду, зважаючи на те, що період нарахування і сума боргу у розрахунках суду та позивача збігаються.

Щодо вимоги позивача про стягнення з відповідача упущеної вигоди у розмірі 75 000,00 грн.

Згідно із частинами першою-третьою статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини; завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі. Цивільні права та обов`язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства.

За загальними положеннями статті 22 Цивільного кодексу України збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Упущеною вигодою є неодержаний (не отриманий) дохід, який кредитор міг реально одержати за звичайних обставин, якби його право не було порушено, а боржник додержувався правил здійснення господарської діяльності.

Неодержаний дохід (упущена вигода) - це розрахункова величина втрат очікуваного приросту в майні, що базується на доказах, які підтверджують реальну можливість отримання потерпілим суб`єктом господарювання певних грошових сум, якби учасник відносин у сфері господарювання не допустив правопорушення.

Аналогічний правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 08.12.2021 у справі №923/1435/20.

Відповідно до статті 22 Цивільного кодексу України у вигляді упущеної вигоди відшкодовуються тільки ті збитки, які б могли бути реально отримані при належному виконанні зобов`язання.

Відтак, звернення з вимогою про відшкодування збитків у вигляді упущеної вигоди покладає на кредитора (позивача) обов`язок також довести, окрім наведеного, реальну можливість отримання визначених ним доходів, тобто, що ці доходи (вигода) не є абстрактними, а дійсно були б ним отримані і тільки неправомірні дії відповідача стали єдиною і достатньою причиною, яка позбавила можливості їх отримання.

Крім того, позивач (кредитор) має довести, що він міг і повинен був отримати визначені доходи, і тільки неправомірні дії відповідача (боржника) стали єдиною і достатньою причиною, яка позбавила його можливості отримати прибуток.

Тобто, вимоги про відшкодування збитків у вигляді упущеної вигоди мають бути належним чином обґрунтовані, підтверджені конкретними підрахунками і доказами про реальну можливість отримання позивачем відповідних доходів, але не отриманих через винні дії відповідача (висновок, викладений у постанові Верховного Суду від 07.11.2018 у справі №127/16524/16-ц).

Водночас, відшкодування збитків у вигляді упущеної вигоди має свою специфіку, обумовлену низкою факторів, що зумовлено, зокрема, особливістю правової природи категорії збитків у вигляді упущеної вигоди, оскільки у момент вчинення правопорушення упущена вигода є лише можливою (майбутньою), а не наявною майновою втратою, а її розмір допустимо встановити лише приблизно, із деякими припущеннями, адже досить складним є визначення розміру тих втрат, які ще не сталися (не наступили фізично), позаяк невідомо, які чинники могли б мати вплив на прибуток (висновок, викладений у постанові Верховного Суду від 30.09.2021 у справі №922/3928/20).

Так, позивач стверджує, що якби Товариством з обмеженою відповідальністю "Иссо" не було безпідставно (неправомірно) набуто та збережено у себе кран козловий КК-20/5-25-9, то Установа "28 управління начальника робіт" могла б передати його в оренду Товариству з обмеженою відповідальністю "Морський будівельний комплекс" та отримати дохід у розмірі 75 000,00 грн. в якості орендної плати за період з 01.10.2016 по 01.01.2018.

На підтвердження наведеного позивачем долучено до позовної заяви Договір оренди козлового крану від 02.01.2018, укладений Установою "28 управління начальника робіт", як орендодавцем, та Товариством з обмеженою відповідальністю "Морський будівельний комплекс", як орендарем, предметом якого є передання у строкове платне користування Товариству з обмеженою відповідальністю "Морський будівельний комплекс" крану козлового КК-20/5-25-9 для ведення навантажувально-розвантажувальних робіт за адресою: м. Одеса, вул. Чапаєва, 3-Б, строком на п`ять років.

У п.п. 3.1 та 3.2 Договору оренди козлового крану від 02.01.2018 сторонами було погоджено орендну плату за користування козловим краном у розмірі 10 000,00 грн. на місяць з ПДВ, яка підлягає оплаті орендарем до 10 числа розрахункового періоду.

Із наявних в матеріалах справи договорів вбачається, що Товариство з обмеженою відповідальністю "Морський будівельний комплекс" є орендарем спірного крану починаючи з 2014 року та останньому не принципово, хто є власником цього майна (третя особа-1 сплачувала орендні платежі позивачу в 2014 року, відповідачу у 2015-2017 роках). При цьому, незважаючи на підвищення орендної плати за кран вдвічі у 2018 році продовжило орендувати спірне майно.

Наведене дає суду підстави для висновку, що третя особа-1 була зацікавленою у оренді такого майна протягом 2016-2017 років, а відтак позивач міг би передати їй у користування у період з 01.10.2016 по 01.01.2018 кран козловий та одержувати дохід.

При цьому, очевидно, що такий дохід не був би меншим ніж 75 000,00 грн. (15 місяців х 5 000,00 грн.) із розрахунку, що Товариство з обмеженою відповідальністю "Морський будівельний комплекс" у попередній період сплачувало відповідачу за користування цим краном 5 000,00 грн. на місяць, а з 02.01.2018 повинне було сплачувати позивачу орендну плату у розмірі 10 000,00 грн. на місяць.

У разі неможливості точно встановити розмір збитків у вигляді упущеної вигоди, який заявлено до стягнення з боржника (не факт наявності, а саме розмір), суд, керуючись принципом справедливості, має визначити розмір таких збитків з урахуванням усіх обставин конкретної справи.

Доведення наявності збитків у вигляді упущеної вигоди та їх розміру здійснюється із застосуванням стандарту вірогідності доказів, який з розумною впевненістю дає змогу стверджувати, що факт є доведеним, якщо після оцінки доказів вбачається, що такий факт імовірніше відбувся (мав місце), аніж не відбувся / його не було.

Збитки у вигляді упущеної вигоди підлягають відшкодуванню в таких випадках: коли заявлений кредитором неотриманий дохід (майнова вигода) був у межах припущення сторін на момент виникнення зобов`язань; втрата доходу є ймовірним результатом порушення зобов`язання іншим контрагентом (боржником); дохід не є абстрактним і може бути доведеним з розумним рівнем впевненості.

Згідно з п. 6 ч. 1 ст. 3 Цивільного кодексу України загальними засадами цивільного законодавства є, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність.

Відтак, справедливе відшкодування збитків у вигляді упущеної вигоди за наявності доведеності протиправної поведінки заподіювача збитків та причинного зв`язку між збитками та протиправною поведінкою є одним із ефективних засобів захисту порушених прав кредитора.

З огляду на наведене, при визначенні конкретного розміру упущеної вигоди, суду належить враховувати наведені принципи і засади цивільного законодавства та у разі неможливості точно встановити розмір збитків у вигляді упущеної вигоди, який заявлено до стягнення з боржника (не факт наявності, а саме розмір) керуючись принципом справедливості визначити розмір таких збитків з урахуванням усіх обставин конкретної справи (висновок, викладений у постанові Верховного Суду від 30.09.2021 у справі №922/3928/20).

Зважаючи на встановлення судами обставин неправомірності набуття та збереження Товариством з обмеженою відповідальністю "Иссо" спірного майна - крану козлового КК-20/5-25-9, що унеможливило передання такого крану в оренду Установою "28 управління начальника робіт" та відповідно отримання нею доходу у розмірі 75 000,00 грн., що еквівалентно одержуваній орендній платі за такий кран у попередній період, суд приходить до висновку про наявність підстав для стягнення з відповідача упущеної вигоди у розмірі 75 000,00 грн.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів сторін, суд ґрунтується на висновках, що їх зробив Європейський суд з прав людини у справі "Проніна проти України" (рішення від 18.07.2006). Зокрема, ЄСПЛ у своєму рішенні зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

У даній справі суд дійшов висновку, що сторонам було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені в їх заявах по суті спору не спростовують висновків суду.

За таких обставин, позовні вимоги Установи "28 управління начальника робіт" підлягають частковому задоволенню, а з Товариства з обмеженою відповідальністю "Иссо" підлягає стягненню дохід у розмірі 75 000,00 грн. від майна, яке було ним безпідставно набуте та збережене, упущена вигода у розмірі 75 000,00 грн. та інфляційні втрати у розмірі 25 307,54 грн.

Крім того, з огляду на встановлені судом обставини, суд не вбачає підстав для постановлення щодо посадових осіб Установи "28 управління начальника робіт" окремої ухвали, як про це просив відповідач у своєму клопотанні, поданому до суду 19.06.2019.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Витрати по сплаті судового збору відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись статтями 13, 74, 129, 232, 236-241, 252 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва -

ВИРІШИВ:

1. Позов Установи "28 управління начальника робіт" задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Иссо" (02093, м. Київ, вул. Миколи Хвильового, буд. 1, офіс 10; ідентифікаційний код 25153041) на користь Установи "28 управління начальника робіт" (03168, м. Київ, проспект Повітрофлотський, буд. 6; ідентифікаційний код 24967480) отриманий дохід у розмірі 75 000 (сімдесят п`ять тисяч) грн. 00 коп., упущену вигоду у розмірі 75 000 (сімдесят п`ять тисяч) грн. 00 коп., інфляційні втрати у розмірі 25 307 (двадцять п`ять тисяч триста сім) грн. 54 коп. та судовий збір у розмірі 2 629 (дві тисячі шістсот двадцять дев`ять) грн. 61 коп. Видати наказ.

3. В іншій частині у задоволенні позову Установи "28 управління начальника робіт" відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

У відповідності до положень ст.ст. 256, 257 Господарського процесуального кодексу України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення безпосередньо до Північного апеляційного господарського суду.

Повний текст рішення складено 08.12.2022.

Суддя Р.В. Бойко