Постанова

від 11.04.2023 по справі 910/3449/19

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"11" квітня 2023 р. Справа № 910/3449/19

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Шапрана В.В.

суддів: Андрієнка В.В.

Буравльова С.І.

секретар Місюк О.П.

за участю

представників: позивача - Кириленко О.М.

відповідача - Лазько С.В.

третьої особи-1 - не з`явилися

третьої особи-2 - Свідерський Р.О.

третьої особи-3 - не з`явилися

розглянувши апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Иссо"

на рішення Господарського суду міста Києва від 24.11.2022 (повне рішення складено 08.12.2022)

у справі №910/3449/19 (суддя - Бойко Р.В.)

за позовом Установи "28 управління начальника робіт"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Иссо"

за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача:

1. Товариство з обмеженою відповідальністю "Морський будівельний комплекс";

2. Міністерство оборони України;

3. Мале підприємство "Нормаль" товариство з обмеженою відповідальністю

про стягнення грошових коштів.

ВСТАНОВИВ:

У березні 2019 року Установа "28 управління начальника робіт" звернулася з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Иссо" про стягнення грошових коштів в сумі 175357,50 грн.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач вказує на те що ним, як правонаступником Державного підприємства Міністерства оборони України "Одеське підприємство матеріально-технічного забезпечення", у 2005 році було прийнято у господарське відання та на баланс кран козловий КК-20/5-25-9. Позивач зазначає, що Товариство з обмеженою відповідальністю "Иссо" передавало вказаний кран козловий в оренду Товариству з обмеженою відповідальністю "Морський будівельний комплекс" без належної правової підстави та, відповідно, одержувало доходи від оренди, які за підрахунками позивача впродовж 2015-2016 років склали 75000,00 грн. З огляду на викладене, на переконання позивача, такий дохід підлягає стягненню на користь Установи "28 управління начальника робіт" на підставі ст. ст. 1212 та 1214 Цивільного кодексу України.

Також позивач вказує на те, що він міг би одержати дохід від здачі в оренду вказаного майна за звичайних обставин (якби його право не порушувалося відповідачем) у розмірі 75000,00 грн. Вказані грошові кошти позивач просить стягнути з відповідача в якості упущеної вигоди.

Насамкінець, позивачем заявлені до стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Иссо" 25357,50 грн інфляційних втрат, нараховані на суму одержаного відповідачем доходу за період з 01.10.2016 по 01.03.2019.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 25.03.2019 відкрито провадження у справі №910/3449/19, вирішено здійснювати її розгляд за правилами загального позовного провадження, призначено підготовче засідання та залучено до участі у справі Товариство з обмеженою відповідальністю "Морський будівельний комплекс" в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача.

Також ухвалою Господарського суду міста Києва від 14.05.2019 залучено до участі у справі в якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача Міністерство оборони України та Мале підприємство "Нормаль" Товариство з обмеженою відповідальністю.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 10.09.2019 за клопотанням позивача зупинено провадження у справі №910/3449/19 до набрання законної сили судовим рішенням у справі №910/11416/19 за позовом Міністерства оборони України до Товариства з обмеженою відповідальністю "Иссо" про визнання договору недійсним.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 18.07.2022 поновлено провадження у справі №910/3449/19 та призначено підготовче засідання.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 24.11.2022 (повне рішення складено 08.12.2022) у справі №910/3449/19 позов Установи "28 управління начальника робіт" задоволено частково, стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Иссо" на користь позивача отриманий дохід у розмірі 75000,00 грн, упущену вигоду у розмірі 75000,00 грн та 25307,54 грн інфляційних втрат, в іншій частині у задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись із вказаним рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, у якій просить скасувати оскаржуване рішення суду та ухвалити нове, яким у задоволенні позову відмовити повністю.

Апеляційна скарга мотивована тим, що оскаржуване рішення ухвалене за умов неповного з`ясування обставин справи, неправильного застосування норм матеріального права та порушення приписів процесуального права.

Так, Товариство з обмеженою відповідальністю "Иссо" вказує на те, що позивачем не доведено існування у нього права власності на кран козловий КК-20/5-25-9, оскільки це не підтверджено жодними достатніми, достовірними та належними доказами.

Окрім цього, відповідач також намагається спростувати обставини, встановлені у рішенні Господарського суду міста Києва від 13.08.2020 у справі №910/11416/19, стосовно того, що спірне майно є військовим, а також щодо недійсності договору купівлі-продажу від 26.02.2004.

Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями Північного апеляційного господарського суду від 27.12.2022 апеляційну скаргу у справі №910/3449/19 передано на розгляд колегії суддів у складі: Шапран В.В. (головуючий суддя (суддя-доповідач)), Андрієнко В.В., Буравльов С.І.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 02.01.2023 відкладено вирішення питання про відкриття/відмову у відкритті апеляційного провадження, повернення без розгляду або залишення апеляційної скарги без руху у справі №910/3449/19 до надходження її матеріалів до Північного апеляційного господарського суду.

11.01.2023 Господарський суд міста Києва скерував матеріали справи №910/3449/19 до Північного апеляційного господарського суду.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 23.01.2023 відкрито апеляційне провадження у справі №910/3449/19, призначено її до розгляду на 21.02.2023, а також встановлено іншим учасникам справи строк на подання відзивів на апеляційну скаргу п`ятнадцять днів з дня отримання копії ухвали.

Позивач та треті особи у встановлений процесуальний строк не скористалися правом на подання відзивів на апеляційну скаргу, що відповідно до ст. 263 ГПК України не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

На підставі службової записки головуючого судді та розпорядження Північного апеляційного господарського суду №09.1-08/592/23 від 20.02.2023 у зв`язку з перебуванням судді Андрієнка В.В. у відпустці призначено повторний автоматизований розподіл справи №910/3449/19.

Відповідно до витягу з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями Північного апеляційного господарського суду від 20.02.2023 апеляційну скаргу у справі №910/3449/19 передано на розгляд колегії суддів у складі: Шапран В.В. (головуючий суддя (суддя-доповідач)), ОСОБА_1, Буравльов С.І.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 20.02.2023 справу №910/3449/19 прийнято до провадження у визначеному автоматизованою системою складі суду.

До суду 21.02.2023 Товариством з обмеженою відповідальністю "Иссо" подано клопотання про долучення до матеріалів справи нових доказів та клопотання про відкладення розгляду справи.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 21.02.2023 розгляд справи відкладено до 14.03.2023.

На підставі службової записки головуючого судді та розпорядження Північного апеляційного господарського суду №09.1-08/820/23 від 08.03.2023 у зв`язку зі звільненням судді ОСОБА_1 у відставку призначено повторний автоматизований розподіл справи №910/3449/19.

Відповідно до витягу з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями Північного апеляційного господарського суду від 08.03.2023 апеляційну скаргу у справі №910/3449/19 передано на розгляд колегії суддів у складі: Шапран В.В. (головуючий суддя (суддя-доповідач)), Андрієнко В.В., Буравльов С.І.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 09.03.2023 справу №910/3449/19 прийнято до провадження у визначеному автоматизованою системою складі суду.

На електронну адресу суду 14.03.2023 представником позивача подано клопотання про відкладення розгляду справи.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 14.03.2023 розгляд справи відкладено до 11.04.2023.

До суду 11.04.2023 представником Товариства з обмеженою відповідальністю "Иссо" подано клопотання про відкладення розгляду справи.

У призначене засідання суду 11.04.2023 з`явилися представники позивача, відповідача та третьої особи-2. Натомість, представники третіх осіб-1, 3 не з`явилися, про дату, час та місце розгляду апеляційної скарги повідомлені належним чином. Оскільки присутні представники не заперечували щодо розгляду справи за відсутності представників третіх осіб-1, 3, судом ухвалено розпочати розгляд справи за їх відсутності.

Головуючий суддя поставив на обговорення клопотання представника Товариства з обмеженою відповідальністю "Иссо" про відкладення розгляду справи. Присутні представники позивача та третьої особи-2 заперечили щодо подальшого відкладення розгляду справи та наполягали на розгляді апеляційної скарги в призначеному судовому засіданні.

Судом ухвалено відмовити у задоволенні клопотання про відкладення розгляду справи з огляду на наступне.

Згідно з ч. 12 ст. 270 ГПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає її розгляду.

При цьому, відповідно до ч. 11 вказаної статті суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, стосовно якого немає відомостей щодо його повідомлення про дату, час і місце судового засідання, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки будуть визнані судом поважними.

Частиною 2 ст. 202 ГПК України встановлено, що суд відкладає розгляд справи в судовому засіданні в межах встановленого цим кодексом строку з таких підстав:

1) неявка в судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про направлення йому ухвали з повідомленням про дату, час і місце судового засідання;

2) перша неявка в судове засідання учасника справи, якого повідомлено про дату, час і місце судового засідання, якщо він повідомив про причини неявки, які судом визнано поважними;

3) виникнення технічних проблем, що унеможливлюють участь особи у судовому засіданні в режимі відеоконференції, крім випадків, коли відповідно до цього Кодексу судове засідання може відбутися без участі такої особи;

4) необхідність витребування нових доказів, у випадку коли учасник справи обґрунтував неможливість заявлення відповідного клопотання в межах підготовчого провадження.

У клопотанні про відкладення зазначено, що Товариство з обмеженою відповідальністю "Иссо" бажає за необхідне підготувати та надати додаткові пояснення на підтвердження правової позиції, викладеної в апеляційній скарзі, для чого необхідний додатковий час.

Проте, апеляційний суд зазначає, що підставами для відкладення розгляду справи відповідно до ч. 11 ст. 270 ГПК України є неявка у судове засідання учасника справи, стосовно якого немає відомостей щодо його повідомлення про дату, час і місце судового засідання, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки будуть визнані судом поважними. Поряд з цим, оскільки представник відповідача з`явився у призначене засідання суду, підстави для його відкладення відсутні.

Також суд зауважує на тому, що у відповідача було більш ніж достатньо часу для подання до суду своїх пояснень, враховуючи що апеляційне провадження було відкрите ще 23.01.2023.

З огляду на викладене, апеляційний суд не вбачає правових підстав для задоволення клопотання представника відповідача про відкладення розгляду справи.

Також головуючий суддя поставив на обговорення клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю "Иссо" про долучення до матеріалів справи нових доказів, подане до суду 21.02.2023. Представники позивача та третьої особи-2 заперечили щодо задоволення поданого клопотання.

Судом розглянуто клопотання відповідача про долучення до матеріалів справи доказів та ухвалою, занесеною до протоколу судового засідання від 11.04.2023, відмовлено у його задоволенні з огляду на недотримання скаржником вимог ст. 80 та ч. 3 ст. 269 ГПК України, а також на те, що надані докази не стосуються предмету спору.

Після цього представниками учасників справи надано пояснення по суті апеляційної скарги.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення представників сторін та третьої особи-2, перевіривши матеріали справи, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія суддів встановила наступне.

Позивач, звертаючись до суду з позовом, вказував на те, що кран козловий КК-20/5-25-9, зав. №19, реєстр. №3156 (попередній реєстр. №УБ-584) належить Установі "28 управління начальника робіт" на праві господарського відання ще з 2005 року, в той час як відповідач без наявності на те правових підстав передавав вказане майно у користування на підставі договорів оренди Товариству з обмеженою відповідальністю "Морський будівельний комплекс" у період з 01.07.2015 по 01.07.2016 та з 01.07.2016 по 01.10.2016, внаслідок чого Товариством з обмеженою відповідальністю "Иссо" було отримано дохід в загальному розмірі 75000,00 грн, який підлягає стягненню з урахуванням інфляційних втрат на користь позивача. Також Установа "28 управління начальника робіт" вказує, що не змогла отримати дохід у загальному розмірі 75000,00 грн від передачі у період з 01.10.2016 по 01.01.2018 в оренду крану Товариству з обмеженою відповідальністю "Морський будівельний комплекс" через порушення його права власності Товариством з обмеженою відповідальністю "Иссо", які позивач вважає упущеною вигодою.

Натомість, відповідач повністю заперечував проти позовних вимог з тих підстав, що Установою "28 управління начальника робіт" не надано жодних належних доказів наявності в неї права власності на спірне рухоме майно, в той час як у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань відсутня інформація з приводу правонаступників Державного підприємства Міністерства оборони України "Одеське підприємство матеріально-технічного забезпечення". Поряд з цим, відповідач стверджував, що кран козловий КК-20/5-25-9 був набутий ним у власність на підставі договору купівлі-продажу в 2004 році, укладеного з Державним підприємством Міністерства оборони України "Одеське підприємство матеріально-технічного забезпечення". Тобто, на думку відповідача, він є добросовісним набувачем спірного майна та вправі розпоряджатися належним йому майном, в тому числі шляхом передачі його в оренду іншим суб`єктам господарювання.

Місцевим господарським судом з метою встановлення обставини, кому зі сторін належить право власності (володіння, користування та розпорядження) на кран козловий КК-20/5-25-9, завод. №19, було зупинено провадження у справі №910/3449/19 до набрання законної сили судовим рішенням у справі №910/11416/19 за позовом Міністерства оборони України до Товариства з обмеженою відповідальністю "Иссо" про визнання договору недійсним.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 13.08.2020 у справі №910/11416/19 встановлено, що кран козловий КК-20/5-25-9, завод. №19, є державним майном відповідно до вимог Закону України "Про правовий режим майна у Збройних Силах України", а його відчуження на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Морський будівельний комплекс" за договором купівлі-продажу від 26.02.2004 відбулося з порушенням вимог Закону України "Про правовий режим майна у Збройних Силах України" та Положення про порядок відчуження та реалізації військового майна Збройних Сил, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №1919 від 28.12.2000, у зв`язку з чим договір купівлі-продажу крана козлового КК-20/5-25-9, зав. №19, від 26.02.2004, укладений між Державним підприємством Міністерства оборони України "Одеське підприємство матеріально-технічного забезпечення" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Иссо", визнано недійсним з моменту його укладення.

З огляду на закриття ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 18.02.2021 апеляційного провадження у справі №910/11416/19 за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Иссо" на рішення Господарського суду міста Києва від 13.08.2020 та відмову згідно ухвали Верховного Суду від 05.07.2021 у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Иссо" на ухвалу Північного апеляційного господарського суду від 18.02.2021 у справі №910/11416/19, в силу приписів ст. 241 ГПК України рішення Господарського суду міста Києва від 13.08.2020 у справі №910/11416/19 набрало законної сили та набуло статусу остаточного судового рішення.

З огляду на зазначене, місцевим господарським судом встановлено, що приналежність крану козлового КК-20/5-25-9, зав. №19, до військового майна Збройних Сил України та недійсність договору купівлі-продажу від 26.02.2004, укладенням якого Товариство з обмеженою відповідальністю "Иссо" обґрунтовує наявність у нього права власності на спірний кран, мають преюдиціальне значення та не підлягають повторному доведенню.

За висновками місцевого господарського суду, з огляду на обставини, встановлені в межах справи №910/11416/19, кран козловий КК-20/5-25-9, зав. №19, з 2005 року належить Установі "28 управління начальника робіт", в той час як договір купівлі-продажу від 26.02.2004, на підставі якого відповідач набув у власність спірне майно, визнано недійсним з моменту його укладення. Відтак, в силу ч. 1 ст. 216 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) у Товариства з обмеженою відповідальністю "Иссо" не виникло та не могло виникнути права власності на кран козловий КК-20/5-25-9, зав. №19, на підставі договору купівлі-продажу від 26.02.2004.

З урахуванням викладеного та наданих позивачем доказів, а саме договору оренди козлового крану №16 від 01.07.2015, договору про надання в орендне користування козлового крана від 01.07.2016 та оборотно-сальдових відомостей за 2015 рік та за 2016 рік судом встановлено, що відповідачем було отримано дохід у розмірі 75000,00 грн (у вигляді орендної плати) від майна (крану козлового КК-20/5-25-9), яке було ним безпідставно набуте та утримане.

Отже, суд прийшов до висновку стосовно наявності правових підстав для задоволення заявленого позову в частині стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Иссо" доходу у розмірі 75000,00 грн від майна (крану козлового КК-20/5-25-9), яке було ним безпідставно набуте та збережене.

Поряд з цим, здійснивши перерахунок заявлених до стягнення інфляційних втрат з урахуванням визначеного позивачем періоду їх нарахування (з 01.10.2016 по 01.03.2019), суд прийшов до висновку, що правомірним є стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Иссо" інфляційних втрат у розмірі 25307,54 грн, тобто меншому від заявленого.

Насамкінець, за висновками суду першої інстанції, з наявних в матеріалах справи договорів вбачається, що Товариство з обмеженою відповідальністю "Морський будівельний комплекс" є орендарем спірного крану починаючи з 2014 року та останньому не принципово, хто є власником цього майна. При цьому, незважаючи на підвищення орендної плати за кран вдвічі у 2018 році продовжило орендувати спірне майно. Отже, третя особа-1 була зацікавленою у оренді крану козлового КК-20/5-25-9 впродовж 2016-2017 років, а відтак позивач міг би передати їй у користування у період з 01.10.2016 по 01.01.2018 кран козловий та одержати дохід в сумі 75000,00 грн.

Як наслідок, місцевий господарський суд прийшов до висновку про задоволення позову в частині стягнення з відповідача 75000,00 грн упущеної вигоди.

З наведеними висновками Господарського суду міста Києва в їх сукупності погоджується і колегія суддів та вважає за необхідне зазначити наступне.

Відповідно до ч. 4 ст. 75 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, яке набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Обставинами справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, є юридичні факти, що призвели до виникнення спірного правовідношення, настання відповідальності або інших наслідків, тобто такі факти, з якими норми матеріального права пов`язують виникнення, зміну чи припинення прав та обов`язків суб`єктів спірного матеріального правовідношення.

Преюдиціальність - обов`язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набрало законної сили в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, оскільки їх з істинністю вже встановлено у рішенні чи вироку і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив в законну силу. Суть преюдиції полягає в неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами. Правила про преюдицію спрямовані не лише на заборону перегляду фактів і правовідносин, які встановлені в судовому акті, що вступив в законну силу. Вони також сприяють додержанню процесуальної економії в новому процесі. У випадку преюдиціального установлення певних обставин особам, які беруть участь у справі (за умови, що вони брали участь у справі при винесенні преюдиціального рішення), не доводиться витрачати час на збирання, витребування і подання доказів, а суду - на їх дослідження і оцінку. Усі ці дії вже здійснювалися у попередньому процесі, і їхнє повторення було б не лише недоцільним, але й неприпустимим з точки зору процесуальної економії. Для рішень господарських судів важливою умовою преюдиціальності фактів, що містяться в рішенні господарського суду, є суб`єктний склад спору. Отже, преюдиціальне значення мають лише рішення зі справи, в якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. Преюдицію утворюють виключно лише ті обставини, які безпосередньо досліджувалися і встановлювалися судом, що знайшло відображення в мотивувальній частині судового акта (правовий висновок Верховного Суду, викладений у постановах від 24.05.2018 у справі №922/2391/16 та 30.08.2022 у справі №904/1427/21).

Відповідно до висновків щодо застосування ст. 75 ГПК України, викладених у постанові Верховного Суду від 16.12.2020 у справі №914/554/19, преюдицію утворюють лише ті обставини, які безпосередньо досліджувалися і встановлювалися судом, що відображується в мотивувальній частині судового акта. Лише згадувані, але такі, що не одержали оцінку суду, обставини не можуть розглядатися як встановлені судом і не набувають властивостей преюдиціальності. Також преюдиціальні факти слід відрізняти від оцінки іншим судом певних обставин. Важливим видається те, що обставини, встановлені у першій справі, що є преюдиціальною, мають належати до предмета доказування, тобто їх встановлення має бути необхідне для вирішення тієї справи. Оскільки предмет доказування спочатку визначається підставами позову, а потім обґрунтовується нормами матеріального права, які підлягають застосуванню при вирішенні спору, то питання про те, чи належав певний факт до предмета доказування, є питанням права, а не факту. Питання факту це питання про те, чи була наявна/відсутня певна обставина, що має значення для вирішення певного спору. Фактичні обставини встановлюються через доказування. Доказування дає змогу відтворити той чи інший фрагмент дійсності в асортименті значущості для справи (предмет доказування). Юридична ж кваліфікація фактичних обставин здійснюється через співвіднесення певної обставини з певними юридичними нормами. Отже, юридичний факт - передбачена нормами права конкретна життєва обставина (дія, подія), котра є підставою для настання певних юридичних наслідків. Життєвий факт набуває ознак юридичного внаслідок юридичної кваліфікації, правозастосування. Таким чином, юридичний (правовий) факт - це той же самий життєвий факт, але в контексті наявності його правової регламентації.

На переконання колегії суддів, обставини, встановлені у рішенні Господарського суду міста Києва від 13.08.2020 у справі №910/11416/19, є преюдиціальними по відношенню до даної справи, оскільки судом, фактично, досліджувалися ці ж самі правовідносини між учасниками справи, а досліджувані обставини у справі №910/11416/19 щодо наявності/відсутності правових підстав володіння спірним майном Товариством з обмеженою відповідальністю "Иссо", належать до предмета доказування у справі, що переглядається.

Так, рішенням Господарського суду міста Києва від 13.08.2020 у справі №910/11416/19 встановлено, що кран козловий КК-20/5-25-9, зав. №19, був закріплений на праві господарського відання за Державним підприємством Міністерства оборони України "Одеське підприємство матеріально-технічного забезпечення", правонаступником якого було визначено військову частину А-1739 (210 управління начальника робіт). Однак, військова частина не прийняла фонди ліквідованого підприємства, оскільки згідно директиви Міністра оборони України №Д-322/1/010 від 20.04.2005 була розформована, а правонаступником визначено Установу "28 управління начальника робіт", яка прийняла фонди ліквідованого Державного підприємства Міністерства оборони України "Одеське підприємство матеріально-технічного забезпечення" та військової частини НОМЕР_1 (210 управління начальника робіт).

Таким чином, у рішенні Господарського суду міста Києва від 13.08.2020 у справі №910/11416/19 встановлено, що військове майно, що перебувало в оперативному управлінні військової частини НОМЕР_1 , зокрема, кран козловий КК-20/5-25-9, зав. №19, стало належати Установі "28 управління начальника робіт" на підставі рішення Міністерства оборони України.

Отже, кран козловий КК-20/5-25-9, зав. №19, з 2005 року належить Установі "28 управління начальника робіт", в той час як договір купівлі-продажу від 26.02.2004, на підставі якого відповідач набув у власність спірне майно, визнано недійсним з моменту його укладення.

Відповідно до ч. 1 ст. 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю.

Отже, апеляційний суд погоджується з висновками суду першої інстанції, що в силу вказаних положень у Товариства з обмеженою відповідальністю "Иссо" не виникло та не могло виникнути права власності на кран козловий КК-20/5-25-9, зав. №19, на підставі договору купівлі-продажу від 26.02.2004.

Щодо вимоги позивача про стягнення з відповідача доходу у розмірі 75000,00 грн, отриманого внаслідок здавання в оренду крану козлового КК-20/5-25-9, який був безпідставно набутий та збережений Товариством з обмеженою відповідальністю "Иссо", слід зазначити наступне.

Загальні підстави для виникнення зобов`язання у зв`язку з набуттям та збереженням майна без достатньої правової підстави визначені нормами глави 83 ЦК України.

Предметом регулювання інституту безпідставного отримання чи збереження майна є відносини, які виникають у зв`язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна i які не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.

За змістом ч. 1 ст. 1212 ЦК України безпідставно набутим майном є майно, набуте особою або збережене нею у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави.

У постановах Великої Палати Верховного Суду від 20.11.2018 у справі №922/3412/17 та 13.02.2019 у справі №320/5877/17 зроблено висновок, що предметом регулювання глави 83 ЦК України є відносини, що виникають у зв`язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права. Відповідно до ч. ч. 1 та 2 ст. 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення глави 83 ЦК України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

Кондикційні зобов`язання виникають за наявності одночасно таких умов:

- набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого);

- набуття чи збереження майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала.

Відповідно до ч. 1, п. 1 ч. 2 ст. 11, ч. ч. 1 та 2 ст. 509 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. До підстав виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, належать договори та інші правочини. Зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених ст. 11 цього кодексу.

Зобов`язання повинно виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Під відсутністю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення i його юридичному змісту. Тобто, відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.

За висновками місцевого господарського суду, з якими погоджується колегія суддів, у Товариства з обмеженою відповідальністю "Иссо" були відсутні правові підстави для набуття у власність та збереження крану козлового КК-20/5-25-9, зав. №19.

Як зазначив Верховний Суд у постанові від 01.02.2022 у справі №921/59/21, суть кондикційного зобов`язання виражається в тому, що набувач безпідставно збагатився за рахунок потерпілого, а тому зобов`язаний не лише повернути йому майно в натурі чи відшкодувати його вартість (ст. 1213 ЦК України), а й у повному обсязі компенсувати потерпілому негативні наслідки від неможливості йому користуватися майном за призначенням шляхом відшкодування всіх доходів, які набувач одержав або міг одержати від цього майна з часу, коли він дізнався або міг дізнатися про володіння майном без достатньої правової підстави (ст. 1214 ЦК України).

З наявного в матеріалах справи договору оренди козлового крану №16 від 01.07.2015 вбачається, що Товариством з обмеженою відповідальністю "Иссо", як орендодавцем, було передано, а Товариством з обмеженою відповідальністю "Морський будівельний комплекс", як орендарем, прийнято в тимчасове користування кран козловий КК-20/5-25-9 строком на один рік. У відповідності до п. п. 5.1 та 5.2 договору орендна плата за користування краном козловим була встановлена у розмірі 5000,00 грн з ПДВ та підлягала оплаті орендарем до 5 числа поточного місяця користування.

В подальшому, між Товариством з обмеженою відповідальністю "Иссо", як орендодавцем, та Товариством з обмеженою відповідальністю "Морський будівельний комплекс", як орендарем, було укладено договір про надання в орендне користування козлового крана від 01.07.2016, предметом якого було передання орендарю у орендне користування крану козлового КК-20/5-25-9 строком на один рік до 30.06.2017. У п. п. 5.1 та 5.2 даного договору сторонами погоджено орендну плату за користування краном козловим у розмірі 5000,00 грн з ПДВ, яка підлягала оплаті орендарем до 5 числа поточного місяця користування.

З наданих Товариством з обмеженою відповідальністю "Морський будівельний комплекс" оборотно-сальдових відомостей за 2015 рік та 2016 рік вбачається, що Товариством з обмеженою відповідальністю "Морський будівельний комплекс" було сплачено Товариству з обмеженою відповідальністю "Иссо" грошові кошти в сумі 75000,00 грн (30000,00 грн у 2015 році та 45000,00 грн у 2016 році).

Оскільки учасниками справи не надано будь-яких інших доказів існування між відповідачем та третьою особою-1 правовідносин, у яких у Товариства з обмеженою відповідальністю "Морський будівельний комплекс" були б наявні грошові зобов`язання перед Товариством з обмеженою відповідальністю "Иссо", суд першої інстанції дійшов висновку, що Товариство з обмеженою відповідальністю "Морський будівельний комплекс" сплатило Товариству з обмеженою відповідальністю "Иссо" кошти у загальній сумі 75000,00 грн за користування краном козловим КК-20/5-25-9 згідно договору оренди козлового крану №16 від 01.07.2015 та договору про надання в орендне користування козлового крана від 01.07.2016.

Більше того, відповідач у поданому відзиві на позов не заперечував обставин сплати йому Товариством з обмеженою відповідальністю "Морський будівельний комплекс" вказаних грошових коштів за користування краном козловим КК-20/5-25-9 згідно вказаних договорів, а лише вказував, що даний кран належить йому на праві власності, тому передання його в оренду третім особам та отримання за це орендної плати є правомірним.

Отже, місцевим господарським судом вірно встановлену ту обставину, що відповідачем було отримано дохід у вигляді орендної плати від майна (крану козлового КК-20/5-25-9), яке було ним безпідставно набуте та утримане.

При цьому, Товариство з обмеженою відповідальністю "Иссо" було обізнане про безпідставність збереження ним майна, що підтверджується наступним.

У паспорті крана, реєстраційний номер УБ-584, який мав бути переданий при передачі даного крану новому власнику, про що прямо зазначено на титульній сторінці паспорту, зазначалися попередні власники такого крану (зокрема, військова частина НОМЕР_2 та Державне підприємство Міністерства оборони України "Одеське підприємство матеріально-технічного забезпечення"), а також місцезнаходження крану - м. Одеса, вул. Чапаєва, 3-Б (яке не змінювалося жодного разу після першого встановлення крану у 1986 році).

Товариство з обмеженою відповідальністю "Иссо" стверджувало, що придбало даний кран у Державного підприємства Міністерства оборони України "Одеське підприємство матеріально-технічного забезпечення" за договором купівлі-продажу крана козлового КК-20/5-25-9, зав. №19, від 26.02.2004.

Згідно зі ст. ст. 1 та 3 Закону України "Про правовий режим майна у Збройних Силах України" військове майно - це державне майно, закріплене за військовими частинами, закладами, установами та організаціями Збройних Сил України. До військового майна належать будинки, споруди, передавальні пристрої, всі види озброєння, бойова та інша техніка, боєприпаси, паливно-мастильні матеріали, продовольство, технічне, аеродромне, шкіперське, речове, культурно-просвітницьке, медичне, ветеринарне, побутове, хімічне, інженерне майно, майно зв`язку тощо. З моменту надходження майна до Збройних Сил України і закріплення його за військовою частиною Збройних Сил України воно набуває статусу військового майна.

Відтак, Товариство з обмеженою відповідальністю "Иссо", купуючи у Державного підприємства Міністерства оборони України "Одеське підприємство матеріально-технічного забезпечення" спірний козловий кран, могло та повинне було знати, що таке майно має статус державного (військового), а тому на його реалізацію на внутрішньому ринку мають бути надані відповідні повноваження на підставі рішенням Кабінету Міністрів України, як це передбачалося Положенням про порядок відчуження та реалізації військового майна Збройних Сил, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України №1919 від 28.12.2000 у редакції, чинній станом на дату укладення договору купівлі-продажу.

Отже, відповідач міг та повинен був дізнатися про володіння майном без достатньої правової підстави ще з дати придбання такого майна у Державного підприємства Міністерства оборони України "Одеське підприємство матеріально-технічного забезпечення", тобто, з 26.02.2004.

З огляду на наведене, правомірними є висновки суду про наявність правових підстав для стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Иссо" грошових коштів в сумі 75000,00 грн, отриманих останнім в якості орендної плати за майно, яке було ним набуте і збережене за відсутності правової підстави.

Окрім цього, позивачем також заявлено до стягнення з відповідача 25357,50 грн інфляційних втрат, нарахованих на суму коштів 75000,00 грн за період з 01.10.2016 по 01.03.2019. Тобто, інфляційні втрати були нараховані на дохід Товариства з обмеженою відповідальністю "Иссо", який останнє одержало внаслідок передачі в оренду майна третій особі-1.

Частиною 2 ст. 625 ЦК України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Стаття 625 ЦК України визначає загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання. Тобто, дія цієї статті поширюється на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, що регулює окремі види зобов`язань.

У постановах Великої Палати Верховного Суду від 10.04.2018 у справі №910/10156/17 та 16.05.2018 у справі №686/21962/15-ц судом наведено правовий висновок про те, що у нормі ст. 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання незалежно від підстав його виникнення (договір чи делікт), тобто, приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов`язань.

Аналогічний правовий висновок щодо застосування положень ст. ст. 625 та 1214 ЦК України також викладено у постанові Верховного Суду від 01.09.2021 у справі №904/5868/18.

Суд першої інстанції, здійснивши перерахунок заявлених до стягнення інфляційних втрат за визначений позивачем період прийшов до вірного висновку, що правомірним є стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Иссо" інфляційних втрат у розмірі 25307,54 грн.

Тобто, вбачається, що позивачем допущено арифметичну помилку під час здійснення розрахунку, оскільки останнім вірно визначено період та базу нарахування інфляційних втрат.

Таким чином, висновки суду першої інстанції в наведеній частині є правомірними та обґрунтованими.

Щодо вимоги Установи "28 управління начальника робіт" про стягнення з відповідача упущеної вигоди у розмірі 75000,00 грн, колегія суддів вказує на наступне.

Згідно з ч. ч. 1- 3 ст. 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини; завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі. Цивільні права та обов`язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства.

За загальними положеннями ст. 22 ЦК України збитками є:

1) втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки);

2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Упущеною вигодою є неодержаний (не отриманий) дохід, який кредитор міг реально одержати за звичайних обставин, якби його право не було порушено, а боржник додержувався правил здійснення господарської діяльності.

Неодержаний дохід (упущена вигода) - це розрахункова величина втрат очікуваного приросту в майні, що базується на доказах, які підтверджують реальну можливість отримання потерпілим суб`єктом господарювання певних грошових сум, якби учасник відносин у сфері господарювання не допустив правопорушення. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 08.12.2021 у справі №923/1435/20.

На підставі ст. 22 ЦК України у вигляді упущеної вигоди відшкодовуються тільки ті збитки, які б могли бути реально отримані при належному виконанні зобов`язання.

Відтак, звернення з вимогою про відшкодування збитків у вигляді упущеної вигоди покладає на кредитора (позивача) обов`язок також довести, окрім наведеного, реальну можливість отримання визначених ним доходів, тобто, що ці доходи (вигода) не є абстрактними, а дійсно були б ним отримані і тільки неправомірні дії відповідача стали єдиною і достатньою причиною, яка позбавила можливості їх отримання.

Крім того, позивач (кредитор) має довести, що він міг і повинен був отримати визначені доходи, і тільки неправомірні дії відповідача (боржника) стали єдиною і достатньою причиною, яка позбавила його можливості отримати прибуток.

Тобто, вимоги про відшкодування збитків у вигляді упущеної вигоди мають бути належним чином обґрунтовані, підтверджені конкретними підрахунками і доказами про реальну можливість отримання позивачем відповідних доходів, але не отриманих через винні дії відповідача (висновок, викладений у постанові Верховного Суду від 07.11.2018 у справі №127/16524/16-ц).

Водночас, відшкодування збитків у вигляді упущеної вигоди має свою специфіку, обумовлену низкою факторів, що зумовлено, зокрема, особливістю правової природи категорії збитків у вигляді упущеної вигоди, оскільки у момент вчинення правопорушення упущена вигода є лише можливою (майбутньою), а не наявною майновою втратою, а її розмір допустимо встановити лише приблизно, із деякими припущеннями, адже досить складним є визначення розміру тих втрат, які ще не сталися (не наступили фізично), позаяк невідомо, які чинники могли б мати вплив на прибуток (висновок, викладений у постанові Верховного Суду від 30.09.2021 у справі №922/3928/20).

Позивач стверджує, що якби Товариством з обмеженою відповідальністю "Иссо" не було безпідставно (неправомірно) набуто та збережено у себе кран козловий КК-20/5-25-9, то Установа "28 управління начальника робіт" могла б передати його в оренду Товариству з обмеженою відповідальністю "Морський будівельний комплекс" та отримати дохід у розмірі 75000,00 грн у якості орендної плати за період з 01.10.2016 по 01.01.2018.

На підтвердження наведеного позивачем долучено до матеріалів справи договір оренди козлового крану від 02.01.2018, укладений між Установою "28 управління начальника робіт", як орендодавцем, та Товариством з обмеженою відповідальністю "Морський будівельний комплекс", як орендарем, предметом якого є передання у строкове платне користування Товариству з обмеженою відповідальністю "Морський будівельний комплекс" крану козлового КК-20/5-25-9 для ведення навантажувально-розвантажувальних робіт строком на п`ять років за адресою: м. Одеса, вул. Чапаєва, 3-Б.

У п. п. 3.1 та 3.2 договору оренди козлового крану від 02.01.2018 сторонами було погоджено орендну плату за користування козловим краном у розмірі 10000,00 грн на місяць з ПДВ, яка підлягає оплаті орендарем до 10 числа розрахункового періоду.

З наявних в матеріалах справи договорів вбачається, що Товариство з обмеженою відповідальністю "Морський будівельний комплекс" є орендарем спірного крану починаючи з 2014 року та останньому не принципово, хто є власником цього майна (третя особа-1 сплачувала орендні платежі позивачу в 2014 року, відповідачу у 2015-2017 роках). При цьому, не зважаючи на підвищення орендної плати за кран вдвічі у 2018 році, Товариство з обмеженою відповідальністю "Морський будівельний комплекс" продовжило орендувати спірне майно.

Наведене дає суду підстави для висновку, що Товариство з обмеженою відповідальністю "Морський будівельний комплекс" було зацікавлене в оренді такого майна протягом 2016-2017 років, а відтак позивач міг би передати їй у користування у період з 01.10.2016 по 01.01.2018 кран козловий та одержувати дохід.

При цьому, очевидно, що такий дохід не був би меншим ніж 75000,00 грн (15 місяців х 5000,00 грн) з розрахунку, що Товариство з обмеженою відповідальністю "Морський будівельний комплекс" у попередній період сплачувало відповідачу за користування цим краном 5000,00 грн на місяць, а з 02.01.2018 повинне було сплачувати позивачу орендну плату у розмірі 10000,00 грн на місяць.

Суд вказує на те, що у разі неможливості точно встановити розмір збитків у вигляді упущеної вигоди, який заявлено до стягнення з боржника (не факт наявності, а саме розмір), суд, керуючись принципом справедливості, має визначити розмір таких збитків з урахуванням усіх обставин конкретної справи.

Доведення наявності збитків у вигляді упущеної вигоди та їх розміру здійснюється із застосуванням стандарту вірогідності доказів, який з розумною впевненістю дає змогу стверджувати, що факт є доведеним, якщо після оцінки доказів вбачається, що такий факт імовірніше відбувся (мав місце), аніж не відбувся/його не було.

Збитки у вигляді упущеної вигоди підлягають відшкодуванню в таких випадках:

- коли заявлений кредитором неотриманий дохід (майнова вигода) був у межах припущення сторін на момент виникнення зобов`язань;

- втрата доходу є ймовірним результатом порушення зобов`язання іншим контрагентом (боржником);

- дохід не є абстрактним і може бути доведеним з розумним рівнем впевненості.

Згідно з п. 6 ч. 1 ст. 3 ЦК України загальними засадами цивільного законодавства є, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність.

Відтак, справедливе відшкодування збитків у вигляді упущеної вигоди за наявності доведеності протиправної поведінки заподіювача збитків та причинного зв`язку між збитками та протиправною поведінкою є одним із ефективних засобів захисту порушених прав кредитора.

З огляду на наведене, при визначенні конкретного розміру упущеної вигоди, суду належить враховувати наведені принципи і засади цивільного законодавства та у разі неможливості точно встановити розмір збитків у вигляді упущеної вигоди, який заявлено до стягнення з боржника (не факт наявності, а саме розмір) керуючись принципом справедливості визначити розмір таких збитків з урахуванням усіх обставин конкретної справи (правова позиція, викладена у постанові Верховного Суду від 30.09.2021 у справі №922/3928/20).

Зважаючи на встановлення судом в межах справи №910/11416/19 обставин неправомірності набуття та збереження Товариством з обмеженою відповідальністю "Иссо" спірного майна, що унеможливило його передання в оренду Установою "28 управління начальника робіт" та, відповідно, отримання позивачем доходу у розмірі 75000,00 грн, що еквівалентно орендній платі за такий кран у попередній період, суд першої інстанції прийшов до правомірного висновку про наявність підстав для стягнення з відповідача упущеної вигоди у розмірі 75000,00 грн.

Відтак, апеляційний суд погоджується з висновками місцевого господарського суду щодо наявності підстав для часткового задоволення заявленого позову та стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Иссо" грошових коштів в сумі 75000,00 грн у якості доходу від майна, яке було ним безпідставно набуте та збережене, упущеної вигоди у розмірі 75000,00 грн та інфляційних втрат у розмірі 25307,54 грн.

Скаржник у поданій апеляційній скарзі вказує на те, що позивачем не доведено існування у нього права власності на кран козловий КК-20/5-25-9, оскільки це не підтверджено жодними достатніми, достовірними та належними доказами.

Окрім цього, відповідач також намагається спростувати обставини, встановлені у рішенні Господарського суду міста Києва від 13.08.2020 у справі №910/11416/19, стосовно того, що спірне майно є військовим майном, а також щодо недійсності договору купівлі-продажу від 26.02.2004.

Апеляційний суд вказує на те, що відповідно до ч. ч. 4 та 5 ст. 75 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом. Обставини, встановлені стосовно певної особи рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, можуть бути у загальному порядку спростовані особою, яка не брала участі у справі, в якій такі обставини були встановлені.

Вбачається, що Товариство з обмеженою відповідальністю "Иссо" було відповідачем у справі №910/11416/19.

В межах спору у справі №910/11416/19 встановлено, що кран козловий КК-20/5-25-9 є військовим майном та перебуває в оперативному управлінні Установи "28 управління начальника робіт" на підставі рішення Міністерства оборони України. Також судом встановлено, що кран козловий КК-20/5-25-9 відчужений на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Иссо" за договором купівлі-продажу від 26.02.2004 з порушенням вимог Закону України "Про правовий режим майна у Збройних Силах України" та Положення про порядок відчуження та реалізації військового майна Збройних Сил, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №1919 від 28.12.2000. Тому, договір купівлі-продажу крану козлового КК-20/5-25-9, зав. №19, від 26.02.2004 підлягає визнанню недійсним.

Як наслідок, в силу положень ст. 75 ГПК України Товариство з обмеженою відповідальністю "Иссо" позбавлене права спростовувати встановлені вище обставини, оскільки відповідач не є особою, яка не брала участі у справі №910/11416/19.

З урахуванням викладеного, вказані аргументи скаржника відхиляються судом як необґрунтовані.

Статтею 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим кодексом.

Відповідно до ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.

Згідно зі ст. ст. 76 та 77 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Статтею 276 ГПК України встановлено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З огляду на вказані обставини, ґрунтуючись на матеріалах справи, апеляційний суд вважає, що рішення Господарського суду міста Києва від 24.11.2022 у справі №910/3449/19 прийнято з повним та всебічним дослідженням обставин, які мають значення для справи, а також з дотриманням норм матеріального і процесуального права, у зв`язку з чим апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю "Иссо" не підлягає задоволенню.

У зв`язку з відмовою у задоволенні апеляційної скарги, відповідно до ст. 129 ГПК України, витрати зі сплати судового збору за її подання покладаються на скаржника.

Згідно з ч. 5 ст. 12 ГПК України малозначними справами є справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Як передбачено ч. 3 ст. 287 ГПК України, не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 3 даної статті.

Вказана справа є малозначною, оскільки ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, а тому прийнята постанова не підлягає касаційному оскарженню.

Керуючись ст. ст. 267 - 285 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Иссо" залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 24.11.2022 у справі №910/3449/19 залишити без змін.

3. Витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги покласти на Товариство з обмеженою відповідальністю "Иссо".

4. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 3 ст. 287 ГПК України.

Повний текст постанови складено 24.04.2023 у зв`язку з перебуванням колегії суддів у відпустці з 17.04.2023 по 21.04.2023 включно.

Головуючий суддя В.В. Шапран

Судді В.В. Андрієнко

С.І. Буравльов