Постанова

від 08.12.2022 по справі 518/164/20

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

08 грудня 2022 року

м. Київ

справа № 518/164/20

провадження № 61-3612св22

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

Шиповича В. В. (суддя - доповідач), Синельникова Є. В., Хопти С. Ф.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Ширяївського районного суду Одеської області, в складі судді

Алексєєвої О. В., від 19 березня 2021 року та постанову Одеського апеляційного суду, в складі колегії суддів: Цюри Т. В., Гірняк Л. А.,

Комлевої О. С., від 27 січня 2022 року,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У лютому 2020 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2 про визнання права власності в порядку спадкування.

Позов мотивований тим, що за життя її матері - ОСОБА_3 належало дві земельні ділянки для ведення особистого селянського господарства, розташовані за адресою: АДРЕСА_1 (кадастровий номер 5125482500:02:001:0014, площею 0,228 га, та кадастровий номер 5125482500:02:001:0016, площею 0,897 га).

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 померла.

З грудня 2008 року та до дня смерті мати проживала разом з нею у квартирі АДРЕСА_2 .

Після смерті ОСОБА_3 відкрилася спадщина у вигляді вказаних земельних ділянок.

ОСОБА_1 зазначала, що за життя матір заповіт не склала. Спадкоємцем першої черги за законом також був її молодший брат - ОСОБА_4 , який відмовився від прийняття спадщини на користь позивача. Будь-яких угод щодо поділу спадкового майна ОСОБА_4 та ОСОБА_1 не укладали.

ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_4 помер, після чого його дружина -

ОСОБА_2 почала заявляти претензії на частину спадщини - земельну ділянку з кадастровим номером 5125482500:02:001:0014, площею 0,228 га, посилаючись на те, що такий розподіл спадщини буде справедливим.

Позивач вказувала, що, звернувшись до нотаріуса з приводу отримання свідоцтва про право на спадщину, отримала відмову з посиланням на невизначеність щодо відмови чи прийняття спадщини іншим спадкоємцем ОСОБА_4 та через відсутність інформації у Державному земельному кадастрі щодо реєстрації на ім`я спадкодавця права власності на зазначені земельні ділянки.

Посилаючись на вищевикладене, ОСОБА_1 просила:

- встановити належність земельної ділянки, площею 0,228 га, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , цільове призначення - для ведення особистого селянського господарства, кадастровий номер 5125482500:02:001:0014, та земельної ділянки, площею 0,897 га, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , цільове призначення - для ведення особистого селянського господарства, кадастровий номер 5125482500:02:001:0016, до складу спадщини, яка відкрилася ІНФОРМАЦІЯ_1 внаслідок смерті ОСОБА_3 ;

- визнати за нею право власності в порядку спадкування за законом на земельну ділянку, площею 0,228 га, яка розташована за адресою:

АДРЕСА_1 , цільове призначення - для ведення особистого селянського господарства, кадастровий номер 5125482500:02:001:0014, та на земельну ділянку, площею 0,897 га, яка розташована за адресою:

АДРЕСА_1 , цільове призначення - для ведення особистого селянського господарства, кадастровий номер 5125482500:02:001:0016.

Короткий зміст рішень суду першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Ширяївського районного суду Одеської області від 13 березня

2021 року, залишеним без змін постановою Одеського апеляційного суду

від 27 січня 2022 року, в задоволенні позову відмовлено.

Суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, відмовляючи у задоволенні позову в частині визнання спірних земельних об`єктами спадкування після смерті ОСОБА_3 , виходив з того, що право власності спадкодавця на вказане майно підтверджене правовстановлюючими документами - державними актами на право власності на земельну ділянку, а отже їх належність до спадкового майна презюмується.

Судові рішення в частині позовних вимог про визнання за ОСОБА_1 права власності на спадкове майно мотивовані тим, що:

- відсутні докази неможливості отримання позивачем свідоцтва про право на спадщину після смерті матері у позасудовому поряду, оскільки ОСОБА_1 не довела як звернення до нотаріуса з приводу оформлення спадкових прав, так і відмови нотаріуса у видачі свідоцтва про право на спадщину;

- позивач не довела, що вона відповідно до частини третьої

статті 1268 ЦК України прийняла спадщину після ОСОБА_3 ;

- позивач не надала суду доказів, які б підтверджували що

ОСОБА_4 був сином ОСОБА_3 та, відповідно, став її спадкоємцем.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі ОСОБА_1 , посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права і порушення норм процесуального права, просить оскаржувані судові рішення скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позову.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

13 квітня 2022 року ОСОБА_1 подала касаційну скаргу на рішення Ширяївського районного суду Одеської області від 19 березня 2021 року та постанову Одеського апеляційного суду від 27 січня 2022 року.

Ухвалою Верховного Суду від 17 червня 2022 року відкрито касаційне провадження в указаній справі та витребувано її матеріали із суду першої інстанції.

У липні 2022 року матеріали справи надійшли до Верховного Суду.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Підставою касаційного оскарження судових рішень заявник зазначає неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме застосування норм права без урахування висновків, викладених у постанові Верховного Суду від 10 січня 2019 року у справі № 484/747/17 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).

Крім того, вказує на порушення судами норм процесуального права та наявність передбачених пунктом 3 частини третьої статті 411 ЦПК України підстав для скасування оскаржених судових рішень.

Касаційна скарга мотивована тим, що згідно з частиною третьою статті 1268 ЦК України визначальним фактом для прийняття спадщини є саме факт проживання разом зі спадкодавцем на момент відкриття спадщини, а не реєстрація місця проживання.

Зазначає, що стаття 49 Закону України «Про нотаріат» не містить положень про те, що особа, якій відмовлено у вчиненні нотаріальної дії, повинна вимагати від нотаріуса надати письмову форму такої відмови з викладенням причин та порядку оскарження.

Вказує, що у поданих до суду заявах позивач визнавала, що її молодший брат ОСОБА_4 був спадкоємцем першої черги за законом після смерті матері ОСОБА_3 .

Крім того, факт наявності між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 родинних відносин також підтвердили в судовому засіданні допитані свідки.

Відзив на касаційну скаргу не поданий

Фактичні обставини справи, встановлені судами

ОСОБА_1 є дочкою ОСОБА_3

ОСОБА_3 на праві власності належали дві земельні ділянки: земельна ділянка, площею 0,228 га, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , цільове призначення - для ведення особистого селянського господарства, кадастровий номер 5125482500:02:001:0014 (державний акт ЯИ № 116581) та земельна ділянка, площею 0,897 га, яка розташована за адресою:

АДРЕСА_1 , цільове призначення - для ведення особистого селянського господарства, кадастровий номер 5125482500:02:001:0016 (державний акт ЯИ № 116580).

Згідно з довідкою Ширяївської селищної ради Одеської області від 11 січня 2020 року ОСОБА_3 з дня народження до ІНФОРМАЦІЯ_3 проживала та була зареєстрована за адресою:

АДРЕСА_1 .

Відповідно до довідки ЖБК «Іллічівський-30» від 12 лютого 2020 року ОСОБА_3 з грудня 2008 року до дня смерті - ІНФОРМАЦІЯ_1 проживала разом з ОСОБА_1 за адресою: квартира АДРЕСА_2 . Вказана обставину також підтвердив свідок ОСОБА_6 .

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 померла.

Після смерті ОСОБА_3 відкрилась спадщина у вигляді спірних земельних ділянок, якими, за показаннями свідків, володіла та користувалась ОСОБА_1 .

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Мотиви, з яких виходив Верховний Суд, та застосовані норми права

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Згідно із частинами першою-другою статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Відповідно до частин першої-другої, п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно зі статтею 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав і обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

До складу спадщини входять усі права і обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті, за виключенням тих прав і обов`язків, що зазначені у

статті 1219 ЦК України (статті 1218, 1231 ЦК України).

Відповідно до частини другої статті 1220 ЦК України часом відкриття спадщини є день смерті особи, або день, з якого вона оголошується померлою.

Частиною третьою статті 1268 ЦК України передбачено, що спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї.

Спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу заяву про прийняття спадщини (частина перша статті 1269 ЦК України).

Частиною першою статті 1270 ЦК України передбачено, що для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини.

Статтею 1297 ЦК України встановлено обов`язок спадкоємця, який прийняв спадщину, у складі якої є нерухоме майно, звернутися до нотаріуса за видачею йому свідоцтва про право на спадщину на нерухоме майно.

Правових наслідків невиконання такого обов`язку, зокрема у вигляді втрати права на спадщину, положеннями цивільного законодавства не передбачено.

Главою 13 Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України 22 лютого 2012 року

№ 296/5, встановлено, що нотаріус відмовляє у вчиненні нотаріальної дії у випадках, передбачених Законом. Нотаріуси не приймають для вчинення нотаріальних дій документи, якщо вони не відповідають вимогам, встановленим у статті 47 Закону, або містять відомості, передбачені частиною третьою статті 47 зазначеного Закону. Нотаріус на вимогу особи, якій відмовлено у вчиненні нотаріальної дії, зобов`язаний викласти причини відмови в письмовій формі і роз`яснити порядок її оскарження. У цих випадках нотаріус протягом трьох робочих днів виносить постанову про відмову у вчиненні нотаріальної дії.

Аналіз змісту наведених норм дає підстави для висновку про те, що оформлення спадкових прав з видачею свідоцтва про право на спадщину, здійснюють нотаріуси або уповноважена на це посадова особа.

Суди ж розглядають спори з приводу захисту спадкових прав в разі їх порушення, оспорення чи/та невизнання (частина перша статті 4 ЦПК України) або в разі оскарження особою відмови нотаріуса у вчиненні нотаріальної дії (статті 49, 50 Закону України «Про нотаріат»).

Отже, свідоцтво про право на спадщину видається за письмовою заявою спадкоємців, які прийняли спадщину в порядку, установленому чинним на момент такої нотаріальної дії законодавством. За наявності умов для одержання в нотаріальній конторі свідоцтва про право на спадщину та можливості подальшого оформлення своїх спадкових прав у порядку, передбаченому законом, вимоги про визнання права на спадщину в судовому порядку задоволенню не підлягають у зв`язку з відсутністю порушених прав спадкоємців, щодо захисту яких вони звернулися до суду.

Таким чином, якщо відсутність умов для одержання у нотаріальній конторі свідоцтва про право на спадщину не підтверджена, це може бути підставою для відмови у позові.

Подібний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 18 червня 2018 року у справі № 182/8267/14-ц, від 11 вересня 2019 року у справі

№ 643/20546/14-ц, від 13 травня 2022 року у справі № 552/4460/20,

від 19 травня 2022 року у справі № 636/1853/18, від 25 травня 2022 року у справі № 298/1618/19.

Відповідно до статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом.

Згідно із статтею 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.

У розглядуваній справі суди попередніх інстанцій встановили, що матеріали справи не містять доказів звернення ОСОБА_1 для вирішення питання про видачу нотаріусом або уповноваженою на це посадовою особою, свідоцтва про право на спадщину після смерті ОСОБА_3 .

При цьому за відомостями Спадкового реєстру, на час вирішення справи судами попередніх інстанцій, спадкова справа після смерті ОСОБА_3 взагалі не заведена.

За таких обставин, суди правильно застосували до спірних правовідносин положення ЦК України та, за відсутності доказів неможливості одержання ОСОБА_1 у нотаріуса свідоцтва про право на спадщину, дійшли обґрунтованого висновку про відмову в задоволенні позовних вимог про визнання права власності на спадкове майно у судовому порядку, оскільки такі вимоги є передчасними.

Встановивши, що право власності спадкодавця на земельні ділянки підтверджено правовстановлюючими документами (державними актами), суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, дійшов правильного висновку про відсутність підстав для визнання судом земельних ділянок об`єктами спадкування після смерті ОСОБА_3 .

Верховний Суд також погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про те, що матеріали справи не містять доказів (свідоцтво про народження, витяг з Реєстру актів цивільного стану, рішення суду тощо), які б підтверджували родинні відносини ОСОБА_4 та ОСОБА_3 .

Посилання заявника на те, що факт родинних відносин між ОСОБА_4 та спадкодавцем ОСОБА_3 не підлягає доказуванню є необґрунтованими, оскільки в даному випадку, з урахуванням предмету та підстав позову, цей факт мав бути підтверджений належними доказами.

Вочевидь у розглядуваній справі мала би бути доведена, як належність ОСОБА_4 до числа спадкоємців після смерті ОСОБА_3 , так і факт прийняття ним спадщини.

У разі відсутності таких доказів та відсутності, окрім позивача, інших спадкоємців після смерті ОСОБА_3 , належним відповідачем у розглядуваній справі, за наявності спору щодо спадщини, повинен бути орган місцевого самоврядування за місцезнаходженням спірного нерухомого майна, який у разі відсутності спадкоємців за заповітом і за законом, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини, а також відмови від її прийняття може претендувати на відумерлу спадщину (стаття 1277 ЦК України).

Посилання судів на недоведеність позивачем факту її постійного проживання із ОСОБА_3 на час відкриття спадщини є помилковим, однак

з огляду на інші встановлені обставини (відсутність доказів неможливості оформлення спадкових прав у нотаріуса та недоведеність того, що

ОСОБА_2 є належним відповідачем) не вплинуло на правильність вирішення справи по суті та, згідно із частиною другою статті 410 ЦПК України, не може бути підставою для скасування правильного по суті і законного рішення з формальних міркувань.

При цьому ОСОБА_1 не позбавлена можливості звернення до нотаріуса з метою оформлення своїх спадкових прав після смерті матері, а у разі відмови нотаріуса у видачі свідоцтва про право на спадщину, звернення до суду із позовом до належного відповідача (відповідачів).

Висновки судів попередніх інстанцій, з урахуванням встановлених обставин, не суперечать висновкам, що викладені в постанові Верховного Суду

від 10 січня 2019 року у справі № 484/747/17, на які заявник посилається як на підставу касаційного оскарження судових рішень.

Доводи касаційної скарги, які спрямовані на переоцінку доказів, підлягають відхиленню, оскільки встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц).

Зважаючи на викладене, перевіривши законність оскаржених судових рішень в межах позовних вимог, заявлених у встановленому процесуальним законом порядку у суді першої інстанції, Верховний Суд дійшов висновку про відсутність підстав для їх скасування, оскільки суди попередніх інстанцій, з огляду на надані учасниками справи докази, встановивши фактичні обставини справи, які мають значення для її вирішення, ухвалили судові рішення із правильним застосуванням норм матеріального права та без порушення норм процесуального права, що відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України є підставою для залишення касаційної скарги без задоволення, а рішення суду першої інстанції та постанови апеляційного

суду - без змін.

Наявність обставин, за яких відповідно до частини першої статті 411 ЦПК України судове рішення підлягає обов`язковому скасуванню, касаційним судом не встановлено.

Керуючись статтями 400, 401, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Ширяївського районного суду Одеської області від 19 березня

2021 року та постанову Одеського апеляційного суду від 27 січня 2022 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді:В. В. Шипович Є. В. Синельников С. Ф. Хопта