Постанова

від 21.11.2022 по справі 466/6665/21

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 466/6665/21 Головуючий у 1 інстанції: Ковальчук О.І.

Провадження № 22-ц/811/1319/22 Доповідач в 2-й інстанції: Савуляк Р.В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 листопада 2022 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Львівського апеляційного суду в складі:

головуючого судді: Савуляка Р.В.,

суддів: Мікуш Ю.Р., Приколоти Т.І.,

за участі секретаря: Салати О.І., з участю представника ОСОБА_1 ОСОБА_2 , представника ОСОБА_3 ОСОБА_4 , розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові цивільну справу за апеляційноюскаргою представника ОСОБА_1 адвоката Алексеєнка А.А. на рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 20 квітня 2022 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , третя особа ОСОБА_5 про стягнення коштів,-

ВСТАНОВИЛА:

У липні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_3 про стягнення коштів.

В обґрунтування позовних вимог покликався на те, Відповідач отримав у позику у ОСОБА_5 грошові кошти в сумі 150000 доларів США.

На підтвердження отримання грошових коштів у борг відповідач 18 грудня 2019 р. видав розписку, яка складена ним власноручно.

За домовленостями між ОСОБА_5 та відповідачем, останній зобов`язався повернути отримані у борг грошові кошти в строк до 01 липня 2021р.

Незважаючи на взяті на себе зобов`язання, відповідач не повернув отримані у борг грошові кошти.

У погоджений сторонами строк - до 01 липня 2021 року відповідачем не виконані взяті на себе зобов`язання, грошові кошти в сумі 150000 доларів США не повернуто. При цьому сторонами правочину не досягалась згода щодо відстрочення виконання зобов`язання з повернення коштів.

В подальшому, 09 липня 2021 р. між позивачем та ОСОБА_6 укладено договір про відступлення права вимоги, згідно умов якого на користь позивача передано право вимоги від відповідача повернення позичених грошових коштів.

Враховуючи наведені норми, позивач - ОСОБА_1 , на сьогоднішній день є кредитором ОСОБА_3 у зобов`язанні щодо повернення коштів в сумі 150 000 доларів США, яке виникло на підставі договору позики, оформленого розпискою від 18 грудня2019 року.

З урахуванням зазначених обставин та уточнених вимог ОСОБА_1 на підставі ст.ст.15,16,512,509,526,1046,1049 ЦК України просив:

стягнути з ОСОБА_3 на його користь борг в розмірі 150000 доларів США та судовий збір, сплачений при зверненні до суду.

Рішенням Шевченківського районного суду м. Львова від 20 квітня 2022 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Скасовано заходи забезпечення позову, застосовані ухвалою Шевченківського районного суду м. Львова від 27 липня 2021 року, якою накладено арешт на грошові кошти та на рухоме і нерухоме майно ОСОБА_3 , в межах ціни позову, в розмірі 150000 доларів США.

Рішення суду оскаржив представник ОСОБА_1 адвокат Алексеєнко А.А.

В апеляційній скарзі посилається на те, що в розписці від 18 грудня 2019 року, на підставі якої виникли зобов`язання, зазначено, що ОСОБА_3 одержав у борг від ОСОБА_5 грошові кошти в сумі 150000 доларів США.

Аналогічно вказано і в розписці від 18 грудня 2019 року на суму 190000 доларів США, зобов`язання за якою ОСОБА_3 повністю виконані.

Крім того, розписка містить зобов`язання повернути гроші до 01 липня 2021 року.

Взяті до уваги судом докази: договір купівлі-продажу частки в статутному капіталі ТзОВ «Окленд-М» від 18 грудня 2019 року; розписка від 18 грудня 2019 року на суму 190000 США видана ОСОБА_3 та розписки розписки від 18 грудня 2019 року і від 28 січня 2020 року видані ОСОБА_7 також не можуть бути підставою для висновку про відсутність відносин позики між ОСОБА_5 та ОСОБА_3 .

ОСОБА_5 не був учасником Договору купівлі-продажу частки в статутному капіталі ТзОВ «Окленд-М» від 18 грудня 2019 року.

Розписки від 18 грудня 2019 року та від 28 січня 2020 року видані ОСОБА_7 з ним не погоджувались.

Водночас, наявність правовідносин між ОСОБА_7 та ОСОБА_3 в жодний спосіб не виключає можливість наявності самостійних відносин між ОСОБА_5 та ОСОБА_3 щодо отримання останнім коштів у позику в сумі 150000 доларів США згідно розписки від 18 грудня 2019 року.

Зазначає, що згідно ст.1053 ЦК України, за домовленістю сторін борг, що виник із договорів купівлі-продажу, найму майна або з іншої підстави, може бути замінений позиковим зобов`язанням.

Заміна боргу позиковим зобов`язанням проводиться з додержанням вимог про новацію і здійснюється у формі, встановленій для договору позики (стаття 1047 цього Кодексу). Відповідно, з вказаною нормою заміна зобов`язання ОСОБА_3 перед ОСОБА_7 з зобов`язання за договором купівлі-продажу на позикове зобов`язання є можливою і відповідає вимогам закону.

Водночас, відповідно до вимог ч.1 ст.512 та ст.513-516 ЦК України також можлива й заміна кредитора у зобов`язанні внаслідок передання своїх прав іншій особі.

Відповідно якщо суд першої інстанції прийшов до висновку про те, що зобов`язання ОСОБА_3 перед ОСОБА_5 в сумі 150000 доларів США первинно виникло як зобов`язання ОСОБА_3 перед ОСОБА_7 , як розрахунок за частку в статутному капіталі ТхОВ «Окленд-М» згідно договору купівлі-продажу від 18 грудня 2019 року, суд враховуючи норми ч.1 ст.512, ст.513-516 ЦК України повинен був прийти до висновку про новацію боргу у позикове зобов`язання з одночасною зміною кредитора у такому зобов`язанні і все одно задовольнити позовні вимоги.

Відповідач визнавав боргові зобов`язання за розпискою від 18 грудня 2019 року на суму 150000 доларів США, шляхом видачі доручення на продаж автомобіля, що не взято до уваги судом першої інстанції при постановленні рішення по справі.

Просить рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 20 квітня 2022 року скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення його позовних вимог.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника ОСОБА_1 ОСОБА_2 на підтримання апеляційної скарги, представника ОСОБА_3 ОСОБА_4 на її заперечення, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з наступних підстав.

Відповідно до ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Як вірно встановлено судом першої інстанції з розписки від 18 грудня 2019 року вбачається, що відповідач ОСОБА_3 одержав від ОСОБА_5 грошові кошти в сумі 150 000 доларів США та зобов`язався повернути до 01 липня 2021 року (а.с.6).

В цей же день, 18 грудня 2019 року було складено і підписано ще дві Розписки, а саме: Розписка від 18 грудня 2019 року, видана ОСОБА_7 про те, що вона продає ОСОБА_3 свою частку в статутному капіталі ТОВ «Окленд-М» вартістю 750 000 доларів США та підтверджує отримання від ОСОБА_3 грошові кошти в сумі 410 000 доларів США, а решту суми, а саме 340 000 доларів США доручає отримати своєму синові ОСОБА_5 (а.с.69-70);

Розписка від 18 грудня 2019 року, видана ОСОБА_3 про одержання від ОСОБА_5 суми 190 000 доларів США на строк до 31 березня 2020 року, яка в результаті проведених розрахунків була повернута ОСОБА_3 з підписом ОСОБА_5 про відсутність претензій (а.с.71).

Крім того, 18 грудня 2019 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_7 (матір`ю ОСОБА_5 ) було укладено Договір купівлі-продажу частки в статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю «Окленд-М», ЄДРПОУ 40266495, за яким ОСОБА_7 продала, а ОСОБА_3 придбав 98,58% частки в статутному капіталі ТОВ. При цьому, між Сторонами було домовлено, що решту 1,5% частки буде передано Покупцю шляхом виділу об`єкта нерухомого майна ( в результаті виходу учасника), що і було здійснено та оформлено згідно з Актом приймання-передачі майна від 28 січня 2020 року (а.с.61-66).

Відповідно до п.4 ч.1 ст. 116 Цивільного кодексу України, учасники господарського товариства мають право у порядку, встановленому установчим документом товариства та законом, здійснити відчуження частки (її частини) у статутному (складеному) капіталі товариства. Договір відчуження майна, предметом якого є частки (її частина) у статутному (складеному) капіталі товариства, укладається у письмовій формі.

За змістом ч.1 ст. 21 Закону України Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю, учасник товариства має право відчужити свою частку (частину частки) у статутному капіталі товариства оплатно або безоплатно іншим учасникам товариства або третім особам. Учасник товариства має право відчужити свою частку (частину частки) у статутному капіталі лише в тій частині, в якій вона є оплаченою.

Окрім того, 09 липня 2021 року між третьою особою ОСОБА_5 та позивачем ОСОБА_1 було укладено Договір про відступлення права вимоги у зобов`язаннях ОСОБА_3 , які випливають з договору позики, оформленого письмовою розпискою боржника від 18 грудня 2019 року (а.с.7). На підставі Договору про відступлення права вимоги від 09 липня 2021 року ОСОБА_1 звернувся з вказаним позовом до суду.

Відповідно до ст. 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав.

У своїй постанові від 30 грудня 2020 року в справі № 905/1084/16, Верховний Суд виклав такий правовий висновок: законодавцем передбачено можливість відступлення первісним кредитором новому кредитору як повного обсягу прав та обов`язків, належних йому на момент відступлення (універсальне правонаступництво), так і можливість відступлення прав лише у певній частині, що обумовлюється сторонами в договорі відступлення права вимоги (сингулярне правонаступництво). Оцінюючи обсяг переданих прав, суд враховує загальновизнаний принцип приватного права "nemo plus iuris ad alium transferre potest, quam ipse haberet", який означає, що "ніхто не може передати більше прав, ніж має сам". Отже, відступлення права вимоги може здійснюватися тільки відносно дійсної вимоги, що існувала на момент переходу цих прав, тому судам необхідно з`ясовувати обсяг та зміст прав, які переходять до нового кредитора та чи існують ці права на момент переходу (на момент підписання договору цесії (відступлення права вимоги)).

Так, досліджуючи текст вищевказаних розписок та їх співставлення зі змістом договору купівлі-продажу частки в статутному капіталі ТОВ «Окленд-М» судом встановлено, що дати підписання зазначених документів, розмір грошових сум, визначених у них, та особи, які брали участь у відповідних правовідносинах співпадають.

Згадувані вище чотири документи, а саме: договір і три розписки складені в один день 18 грудня 2019 року. Залишковий розмір грошової суми, зазначений у розписці ОСОБА_7 , яку вона не отримала (340 тисяч доларів США), дорівнює сумі грошових коштів, передбачених у розписках ОСОБА_3 (190 та 150 тисяч доларів США). У правовідносинах, що виникли із цих документів, взяли участь три особи: ОСОБА_7 , тобто продавець за договором купівлі-продажу частки, ОСОБА_3 , тобто покупець за договором купівлі-продажу частки та ОСОБА_5 , тобто особа, уповноважена продавцем частки (його матір) на отримання решти грошової суми (340 тисяч доларів США) у покупця за договором купівлі-продажу частки ( ОСОБА_3 ).

На підтвердження виникнення саме таких правовідносин, 28 січня 2020 року ОСОБА_7 видала ОСОБА_3 ще один документ із назвою «Розписка» про те, що вона продала йому свою частку в статутному капіталі ТОВ «Окленд-М» в розмірі 100% за вартістю 750 000 доларів США, та підтверджує отримання від ОСОБА_3 грошових коштів в сумі 600 000 доларів США, а решту суми, а саме 150 000 доларів США доручає отримати своєму синові ОСОБА_5 (а.с.73).

Відповідно до ст.509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Статтями 1046, 1047 ЦК України передбачено, що за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Згідно до ст. 526 ЦК України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до вимог, що звичайно ставляться.

Статтею 202 ЦК України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори).

Відповідно до частин першої та другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Договір позики є одностороннім договором, оскільки після укладення цього договору всі обов`язки за ним, у тому числі повернення предмета позики або визначеної кількості речей того ж роду та такої ж якості, несе позичальник, а позикодавець набуває за цим договором тільки права.

Частина 2 ст. 1047 ЦК України передбачає, на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року у справі № 723/304/16-ц (провадження № 14-360цс19) зазначено, що: «за своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який боржник видає кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання від кредитора певної грошової суми або речей. Досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору, а також надавати оцінку всім наявним доказам і залежно від установлених результатів - робити відповідні правові висновки».

Аналогічний правовий висновок містить постанова Верховного Суду в складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 11 червня 2021 року в справі № 753/11670/17. Так, Верховний Суд дійшов до висновку про те, що досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору, а також надавати оцінку всім наявним доказам і залежно від установлених результатів робити відповідні правові висновки. Таким чином, розписка як документ, що підтверджує боргове зобов`язання, має містити умови отримання позичальником в борг грошей із зобов`язанням їх повернення та дати отримання коштів. За своїми правовими характеристиками договір позики є реальною, оплатною або безоплатною угодою, на підтвердження якої може бути надана розписка позичальника, яка є доказом не лише укладення договору, але й посвідчує факт передання грошової суми позичальнику. У разі пред`явлення позову про стягнення боргу позивач повинен підтвердити своє право вимагати від відповідача виконання боргового зобов`язання. З метою забезпечення правильного застосування статей 1046, 1047 ЦК України суд повинен встановити наявність між позивачем і відповідачем правовідносин за договором позики виходячи з дійсного змісту та достовірності документа, на підставі якого доказується факт укладення договору позики і його умов. У справі, яка переглядається, суди першої та апеляційної інстанцій, ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні первісного позову та задоволенні зустрічного позову, виходили із того, що під час роботи ОСОБА_2 у ювелірному відділі ОСОБА_1 виникла нестача ювелірних виробів, відповідальність за виникнення якої покладено на відповідача, у зв`язку із чим і була написана розписка про отримання у борг 15 600, 00 грн, що фактично грошові кошти, зазначені в розписці, передані не були. Таким чином, суди першої та апеляційної інстанцій встановили справжню правову природу правовідносин між сторонами, які виникли внаслідок трудової діяльності відповідача, та дійшли правильних висновків про відсутність підстав для задоволення первісного позову.

Так, у справі яка розглядається, надані сторонами розписки не містять у собі всіх складових, які дають підстави вважати про укладення між сторонами саме договору позики.

Таким чином, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що між ОСОБА_7 , ОСОБА_3 та ОСОБА_5 виникли правовідносини щодо розрахунків за Договором купівлі-продажу частки в статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю «Окленд-М» від 18 грудня 2019 року, укладеного між ОСОБА_7 (продавець частки) та ОСОБА_3 (покупець частки). В жодному із досліджених документів (розписках) поняття «передано за договором позики» або «отримано в позику» не вживаються. Відтак справжня правова природа укладених договорів позики виникла з Договору купівлі-продажу частки в статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю «Окленд-М» від 18 грудня 2019 року та за своїми правовими ознаками не відповідає договору позики, а відтак позовні вимоги ОСОБА_1 не підлягають до задоволення.

Інші доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують.

Приписами п.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод встановлено, що кожен при вирішенні питання щодо його цивільних прав та обов`язків … має право на справедливий і відкритий розгляд упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Зокрема, у п.33 рішення ЄСПЛ від 19.02.2009 року у справі «Христов проти України» суд зазначив, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване ч.1 ст.6 Конвенції, слід тлумачити в контексті преамбули Конвенції, яка, зокрема, проголошує верховенство права як складову частину спільної спадщини Договірних держав.

У п.26 рішення ЄСПЛ у справі «Надточій проти України» та п.23 рішення ЄСПЛ у справі «Гурепка проти України» наголошується на принципі рівності сторін - одному із складників ширшої компетенції справедливого судового розгляду, який передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість відстоювати свою позицію у справі в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище порівняно з опонентом.

Відповідно до ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони гуртуються. Міра, до якої суд має виконати обв`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (Справа "Серявін та інші проти України" № 4909/04 §58 ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Судом правильно встановлено фактичні обставини справи, вірно застосовано матеріальний закон та дотримано процедуру розгляду справи, встановлену ЦПК України, ухвалено справедливе рішення, тому підстав для його зміни чи скасування колегія суддів не убачає.

Керуючись ст.ст. 367, 368, п.1 ст.374 ст.ст.375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, колегія суддів, -

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 адвоката Алексеєнка Андрія Анатолійовича залишити без задоволення.

Рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 20 квітня 2022 року залишити без змін.

Постанова апеляційногосуду набираєзаконної силиз дняїї прийняття,але можебути оскарженоюу касаційномупорядку шляхомподачі касаційноїскарги безпосередньодо судукасаційної інстанціїпротягом тридцятиднів здня складення повної постанови.

Повний текст постанови складено 06 грудня 2022 року.

Головуючий: Савуляк Р.В.

Судді: Мікуш Ю.Р.

Приколота Т.І.