Окрема думка

від 21.11.2022 по справі 466/6665/21

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Окрема думка

21 листопада 2022 року

Судді Львівського апеляційного суду Савуляка Р.В. стосовно рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 20 квітня 2022 року та постанови колегії суддів Судової палати у цивільних справах Львівського апеляційного суду від 21 листопада 2022 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа ОСОБА_3 про стягнення коштів.

У липні 2021 року ОСОБА_1 звернувся із зазначеним позовом у якому з урахуванням уточнених вимог просив стягнути з ОСОБА_2 на його користь борг в сумі 150000 доларів США та судовий збір, сплачений при зверненні до суду.

Рішенням Пустомитівського районного суду Львівської області від 20 квітня 2022 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Скасовано заходи забезпечення позову, застосовані ухвалою Шевченківського районного суду м. Львова від 27 липня 2021 року, якою накладено арешт на грошові кошти та на рухоме і нерухоме майно ОСОБА_2 , в межах ціни позову, в розмірі 150000 доларів США.

Згідно постанови Львівського апеляційного суду від 21 листопада 2022 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 ОСОБА_4 залишено без задоволення, рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 20 квітня 2022 року залишено без змін.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції, з висновком якого погодився й апеляційний суд, виходив з того, що між ОСОБА_5 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 виникли правовідносини щодо розрахунків за Договором купівлі-продажу частки в статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю «Окленд-М» від 18 грудня 2019 року, укладеного між ОСОБА_5 (продавець частки) та ОСОБА_2 (покупець частки). В жодному із досліджених документів (розписках) поняття «передано за договором позики» або «отримано в позику» не вживаються. Відтак справжня правова природа укладених договорів позики виникла з Договору купівлі-продажу частки в статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю «Окленд-М» від 18 грудня 2019 року та за своїми правовими ознаками не відповідає договору позики.

Такі висновки суду першої інстанції є помилковими, необґрунтованими і спростовуються матеріалами справи.

Відповідно до ч.ч.1,2 ст.509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити грошові кошти тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених ст.11 цього Кодексу.

Згідно зі ст.526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно ст. 1046 ЦК України передбачено, що за договором позики одна сторона (позикодавець) -передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передавання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей (ст. І047 ЦК України).

Відповідно, за своїми правовими ознаками договір позики є реальним, одностороннім, оскільки, укладаючи договір, лише одна сторона - позичальник зобов`язується до здійснення дії (до повернення позики), а інша сторона - позикодавець стає кредитором, набуваючи тільки право вимоги), оплатним або безоплатним правочином, на підтвердження якого може бути надана розписка позичальника, яка є доказом не лише укладення договору, але й посвідчує факт передання грошової суми позичальнику.

Відповідно до ч. 1 ст. 1049 ЦК України передбачено, що позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Крім цього, письмова форма договору позики внаслідок його реального характеру є доказом не лише факту укладення договору, а й факту передачі грошової суми позичальнику.

Відповідно до змісту розписки від 18 грудня 2019 року, ОСОБА_2 одержав у борг від ОСОБА_3 грошові кошти в сумі 150000 доларів США і зобов`язувався повернути їх до 01 липня 2021 року.

У зазначений строк ОСОБА_2 не виконав своїх зобов`язань, оригінал розписки від 18 грудня 2019 року знаходиться у позивача і був наданий для огляду в суді апеляційної інстанції.

Вказані обставини дають підстави для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 та стягнення заборгованих сум.

Взяті до уваги судом докази, як-от: договір купівлі-продажу частки в статутному капіталі ТзОВ «Окленд-М» від 18 грудня 2019 року; розписка від 18 грудня 2019 року на суму 190000 США видана ОСОБА_2 та розписки від 18 грудня 2019 року і від 28 січня 2020 року видані ОСОБА_5 не можуть бути підставою для висновку про відсутність відносин позики між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 .

ОСОБА_3 не був учасником Договору купівлі-продажу частки в статутному капіталі ТзОВ «Окленд-М» від 18 грудня 2019 року.

Розписки від 18 грудня 2019 року та від 28 січня 2020 року видані ОСОБА_5 з ним не погоджувались.

В розписці від 18 грудня 2019 року, яку надав ОСОБА_2 ОСОБА_3 , не іде мова про відносини між ОСОБА_2 та ОСОБА_5 щодо купівлі частки у статутному капіталі ТзОВ «Окленд-М»

Водночас, наявність правовідносин між ОСОБА_5 та ОСОБА_2 в жодний спосіб не виключає можливість наявності самостійних відносин між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 щодо отримання останнім коштів у позику в сумі 150000 доларів США згідно розписки від 18 грудня 2019 року.

Згідно ст.1053 ЦК України, за домовленістю сторін борг, що виник із договорів купівлі-продажу, найму майна або з іншої підстави, може бути замінений позиковим зобов`язанням.

Заміна боргу позиковим зобов`язанням проводиться з додержанням вимог про новацію і здійснюється у формі, встановленій для договору позики (стаття 1047 цього Кодексу). Відповідно, з вказаною нормою заміна зобов`язання ОСОБА_2 перед ОСОБА_5 з зобов`язання за договором купівлі-продажу на позикове зобов`язання є можливою і відповідає вимогам закону.

Водночас, відповідно до вимог ч.1 ст.512 та ст.513-516 ЦК України також можлива й заміна кредитора у зобов`язанні внаслідок передання своїх прав іншій особі.

Відповідно, якщо суд першої інстанції дійшов висновку про те, що зобов`язання ОСОБА_2 перед ОСОБА_3 в сумі 150000 доларів США первинно виникло як зобов`язання ОСОБА_2 перед ОСОБА_5 , як розрахунок за частку в статутному капіталі ТзОВ «Окленд-М» згідно договору купівлі-продажу від 18 грудня 2019 року, суд враховуючи норми ч.1 ст.512, ст.513-516 ЦК України повинен був дійти висновку про новацію боргу у позикове зобов`язання з одночасною зміною кредитора у такому зобов`язанні і все одно задовольнити позовні вимоги.

Зазначених обставин не врахували суди першої та апеляційної інстанції та дійшли помилкового висновку про відмову у задоволенні позову ОСОБА_1 .

Отже, з огляду на викладене, рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 20 квітня 2022 року та постанову Львівського апеляційного суду від 21 листопада 2022 року не можна вважати законними та обґрунтованими, такими, що відповідають вимогам ЦПК України, принципам верховенства права та справедливості.

Суддя Львівського

апеляційного суду Савуляк Р.В.