Постанова

від 31.05.2023 по справі 466/6665/21

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

31 травня 2023 року

м. Київ

справа № 466/6665/21

провадження № 61-13041св22

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Фаловської І. М.,

суддів: Ігнатенка В. М. (суддя-доповідач), Карпенко С. О., Сердюка В. В., Стрільчука В. А.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

третя особа - ОСОБА_3 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 20 квітня 2022 року в складі судді Ковальчука О. І. та постанову Львівського апеляційного суду від 21 листопада 2022 року в складі колегії суддів Савуляка Р. В., Мікуш Ю. Р., Приколоти Т. І.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст вимог

У липні 2021 року ОСОБА_1 (далі також - позивач) звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 (далі також - відповідач), третя особа - ОСОБА_3 , про стягнення коштів.

Позовна заява мотивована тим, що відповідач отримав у позику у ОСОБА_3 грошові кошти в сумі 150 000,00 доларів США. На підтвердження отримання грошових коштів у борг відповідач 18 грудня 2019 року видав розписку, яка складена ним власноручно, зобов'язавшись повернути позику до 01 липня 2021 року. Однак у визначений строк відповідач не повернув борг. При цьому сторонами правочину не досягалась згода щодо відстрочення виконання зобов`язання з повернення коштів. 09 липня 2021 року між позивачем та ОСОБА_4 укладено договір про відступлення права вимоги, згідно умов якого на користь позивача передано право вимоги до відповідача щодо повернення позичених грошових коштів. Позивач надсилав відповідачу повідомлення про відступлення права вимоги.

Таким чином, ОСОБА_1 є кредитором ОСОБА_2 у зобов`язанні щодо повернення коштів в сумі 150 000,00 доларів США, яке виникло на підставі договору позики, оформленого розпискою від 18 грудня 2019 року. Оскільки позичені кошти відповідач не повернув, позивач звернувся до суду із позовом та просив стягнути грошові кошти у сумі 150 000,00 доларів США, а також судові витрати.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Шевченківського районного суду м. Львова від 20 квітня 2022 року відмовлено у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 .

Скасовано заходи забезпечення позову, застосовані ухвалою Шевченківського районного суду м. Львова від 27 липня 2021 року, якою накладено арешт на грошові кошти та на рухоме й нерухоме майно відповідача ОСОБА_2 у межах ціни позову 150 000,00 доларів США.

Постановою Львівського апеляційного суду від 21 листопада 2022 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Алексеєнка А. А. залишено без задоволення, а рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 20 квітня 2022 року - без змін.

Судові рішення мотивовані тим, що надана позивачем розписка не містить у собі всіх складових, які дають підстави вважати про укладення між сторонами саме договору позики. Суд першої інстанції, з яким погодився і апеляційний суд, дійшов висновку про те, що між ОСОБА_5 (мати третьої особи), ОСОБА_2 та ОСОБА_3 виникли правовідносини щодо розрахунків за договором купівлі-продажу частки в статутному капіталі товариства з обмеженою відповідальністю «Окленд-М» (далі - ТОВ «Окленд-М») від 18 грудня 2019 року, укладеного між ОСОБА_5 (продавець частки) та ОСОБА_2 (покупець частки).

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У грудні 2022 року представник ОСОБА_1 - Алексеєнко А. А. звернувся до Верховного Суду через систему «Електронний суд» з касаційною скаргою на рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 20 квітня 2022 року та постанову Львівського апеляційного суду від 21 листопада 2022 року.

У касаційній скарзі він просить суд касаційної інстанції скасувати рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 20 квітня 2022 року та постанову Львівського апеляційного суду від 21 листопада 2022 року і ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнити.

Рух справи у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 12 січня 2023 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 20 квітня 2022 року та постанову Львівського апеляційного суду від 21 листопада 2022 року та витребувано її матеріали з суду першої інстанції.

Вказана справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 25 травня 2023 року справу призначено до судового розгляду.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Скарга мотивована тим, що спірна розписка містить дані, які вказують, що вона є саме договором позики. У розписці, складеній особисто відповідачем 18 грудня 2019 року, на підставі якої виникли зобов`язання, зазначено, що ОСОБА_2 одержав у борг від ОСОБА_3 грошові кошти - 150 000,00 доларів США та зобов`язався повернути їх до 01 липня 2021 року. Взяті до уваги судами докази: договір купівлі-продажу частки в статутному капіталі ТОВ «Окленд-М» від 18 грудня 2019 року; розписка від 18 грудня 2019 року на суму 190 000,00 США видана ОСОБА_2 та розписки від 18 грудня 2019 року і від 28 січня 2020 року видані ОСОБА_5 також не можуть бути підставою для висновку про відсутність відносин позики між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 як кредитором та позичальником. ОСОБА_3 не був учасником договору купівлі-продажу частки в статутному капіталі ТОВ «Окленд-М» від 18 грудня 2019 року. Водночас, наявність правовідносин між ОСОБА_5 та ОСОБА_2 в жодний спосіб не виключає можливість наявності самостійних кредитно-грошових відносин між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 , а саме, щодо отримання останнім позики в сумі 150 000,00 доларів США згідно його особистої розписки від 18 грудня 2019 року.

Підставами касаційного оскарження рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 20 квітня 2022 року та постанови Львівського апеляційного суду від 21 листопада 2022 року позивач вказує про застосування в оскаржуваних рішеннях норм права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Верховного Суду України від 18 вересня 2013 року у справі № 6-63цс13 та постановах Верховного Суду від 18 липня 2018 року у справі № 143/280/17, від 16 січня 2019 року у справі № 464/3790/16-ц, від 15 травня 2019 року у справі № 707/2606/16-ц, від 07 жовтня 2020 року у справі № 450/2286/16-ц, від 23 грудня 2020 року у справі № 358/509/17, від 02 червня 2021 року у справі № 531/152/19, від 04 серпня 2021 року у справі № 185/446/18. Крім того, зазначає, що відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.

Касаційна скарга подана за пунктами 1, 3 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України).

Позиції інших учасників справи

У лютому 2023 року представник ОСОБА_2 - адвокат Федик С. Є. надіслав до суду відзив на касаційну скаргу. Зазначав, що доводи скарги безпідставні та не заслуговують на увагу. Вважає рішення судів першої та апеляційної інстанцій законними та обґрунтованими. Просив залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані рішення - без змін.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Відповідно до розписки від 18 грудня 2019 року, складеної ОСОБА_2 , вінодержав в борг від ОСОБА_3 (третьої особи) грошові кошти в сумі 150 000,00 доларів США та зобов`язався повернути їх до 01 липня 2021 року .

18 грудня 2019 року було складено ще дві розписки, а саме: розписка, видана ОСОБА_5 , що вона продає ОСОБА_2 свою частку в статутному капіталі ТОВ «Окленд-М» вартістю 750 000,00 доларів США та підтверджує отримання від ОСОБА_2 грошові кошти в сумі 410 000,00 доларів США, а решту суми, а саме 340 000,00 доларів США довіряє отримати своєму синові ОСОБА_3 ; розписка, видана ОСОБА_2 про одержання від ОСОБА_3 суми 190 000,00 доларів США на строк до 31 березня 2020 року, яка в результаті проведених розрахунків була повернута ОСОБА_2 з підписом ОСОБА_3 про відсутність претензій.

18 грудня 2019 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_5 (матір`ю ОСОБА_3 ) було укладено договір купівлі-продажу частки в статутному капіталі ТОВ «Окленд-М» (код ЄДРПОУ 40266495), за яким ОСОБА_5 продала, а ОСОБА_2 купив 98,58% частки в статутному капіталі цієї юридичної особи. При цьому сторони домовилися, що решту 1,5% частки буде передано покупцю шляхом виділу об`єкта нерухомого майна (в результаті виходу учасника), що і було здійснено та оформлено згідно з актом приймання-передачі майна від 28 січня 2020 року.

28 січня 2020 року ОСОБА_5 видала ОСОБА_2 документ із назвою «Розписка» про те, що вона продала йому свою частку в статутному капіталі ТОВ «Окленд-М» в розмірі 100% за 750 000,00 доларів США, та підтверджує отримання від ОСОБА_2 грошових коштів у сумі 600 000,00 доларів США, а решту суми, а саме 150 000,00 доларів США довіряє отримати своєму синові ОСОБА_3

09 липня 2021 року між ОСОБА_3 та позивачем ОСОБА_1 було укладено договір про відступлення права. За цим договором ОСОБА_1 став кредитором та набув право вимоги замість ОСОБА_3 у всіх зобов`язаннях ОСОБА_2 , які випливають з договору позики, оформленого письмовою розпискою боржника від 18 грудня 2019 року. Також між сторонами підписано акт приймання-передачі за цим договором.

15 липня 2021 ОСОБА_1 надіслав ОСОБА_2 цінним листом з описом повідомлення про відступлення права вимоги та набуття позивачем замість ОСОБА_3 статусу нового кредитора відповідача за договором позики, оформленим розпискою ОСОБА_2 від 18 грудня 2019 року. До повідомлення позивач також долучив договір про відступлення права вимоги від 09 липня 2021 року та акт приймання-передачі до цього договору.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

У статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року та протоколи до неї (далі - Конвенція), а також практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.

Критерії оцінки правомірності оскаржуваного судового рішення визначені в статті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Відповідно до касаційної скарги, рішення судів, визначені у пункті 1 частини першої статті 389 ЦПК України оскаржуються на підставі пунктів 1, 3 частини другої статті 389 ЦПК України.

Зі змісту підстави оскарження судових рішень у справі, передбаченої пунктом 3 частини другої статті 389 ЦПК України, вбачається, що вона спрямована на формування єдиної правозастосовчої практики шляхом висловлення Верховним Судом висновків щодо питань застосування тих чи інших норм права, які регулюють певну категорію правовідносин та підлягають застосуванню судами під час вирішення спору. Таким чином, у разі подання касаційної скарги на підставі вказаної норми, крім встановлення відсутності висновку Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, обов`язковому дослідженню підлягає також питання необхідності застосування таких правових норм для вирішення спору з огляду на встановлені фактичні обставини справи (постанова Верховного Суду від 18 березня 2021 року у справі № 461/2321/20).

У статті 400 ЦПК України зазначено, що переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

За частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Перевіривши матеріали справи та доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку про те, що касаційна скарга підлягає задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до статті 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Згідно з частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Розгляд справ судами має здійснюватися з дотриманням принципів справедливості, добросовісності та розумності, що є загальними засадами цивільного законодавства (стаття 3 ЦК України), а також основоположних засад (принципів) цивільного судочинства (частина третя статті 2 ЦПК України),

Рішення суду повинне бути не просто формально законним і обгрунтованим, а й справедливим за своєю суттю.

Справедливість судового розгляду повинна знаходити свою реалізацію, у тому числі у здійсненні судом правосуддя без формального підходу до розгляду кожної конкретної справи (позиція Верховного Суду, викладена у постанові від 17 листопада 2021 року в справі № 755/5684/18-ц).

Статтею 15 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема є договори та інші правочини (пункт перший частини другої статті 11 ЦК України).

У статті 509 ЦК України зазначено, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Відповідно до статті 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Згідно із частиною другою статті 1047 ЦК України на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Отже, письмова форма договору позики внаслідок його реального характеру є доказом не лише факту укладення договору, але й факту передачі грошової суми позичальнику.

Статтею 202 ЦК України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори).

Правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов`язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків (частини перша, друга статті 205 ЦК України).

Відповідно до частин першої та другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Договір позики є двостороннім правочином, разом з тим після укладення цього договору всі обов`язки за договором позики, у тому числі повернення предмета позики або рівної кількості речей того ж роду та такої ж якості, несе позичальник, а позикодавець набуває за цим договором тільки права.

За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання боржником від кредитора певної грошової суми або речей.

Отже, досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору, незалежно від найменування документа, і залежно від установлених результатів робити відповідні правові висновки.

Такі правові висновки викладені у постанові Верховного Суду України від 18 січня 2017 року в справі № 6-2789цс16 та підтримані у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 464/3790/16-ц.

Відповідно до частини першої статті 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлений договором.

За статтями 525, 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Статтею 530 ЦК України визначено, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України).

За своїми правовими ознаками договір позики є реальним, одностороннім, оплатним або безоплатним правочином, на підтвердження якого може бути надана розписка позичальника, яка є доказом не лише укладення договору, але й посвідчує факт передання грошової суми позичальнику.

У разі пред`явлення позову про стягнення боргу позивач повинен підтвердити своє право вимагати від відповідача виконання боргового зобов`язання. Для цього, з метою правильного застосування статей 1046, 1047 ЦК України суд повинен встановити наявність між позивачем і відповідачем правовідносин за договором позики, виходячи з дійсного змісту та достовірності документа, на підставі якого доказується факт укладення договору позики і його умови.

Будь-яка обіцянка позикодавця надати позику в майбутньому не має юридичного значення, оскільки саме факт передання коштів повинен бути підтверджений розпискою позичальника (частина друга статті 1047 ЦК України).

Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, і може не співпадати із датою складання розписки, яка посвідчує цей факт, однак, у будь-якому разі складанню розписки має передувати факт передачі коштів у борг; за своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики після отримання коштів, підтверджуючи як факт укладення договору та зміст умов договору, так і факт отримання боржником від кредитора певної грошової суми.

Такий правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду України від 02 липня 2014 року в справі № 6-79цс14, який підтриманий у постанові Верховного Суду від 27 листопада 2019 року в справі № 752/19567/14-ц.

Як установлено судами, відповідачем ОСОБА_2 була складена розписка такого змісту: «Я, ОСОБА_2 (особисті дані) одержав в борг від ОСОБА_3 (особисті дані) грошові кошти в сумі 150 000 $ (сто п`ятдесят тисяч доларів США). Зобов`язуюсь повернути гроші своєчасно до 01.07.2021 року. Розписка написана мною власноручно та відповідає моїй внутрішній волі. 18 грудня 2019 р. (підпис) / ОСОБА_2 »

Відповідачем не заперечувалося та не спростовано складення цієї розписки.

Із розписки видно, що ОСОБА_2 отримав у борг від ОСОБА_3 (третьої особи) грошові кошти у розмірі 150 000,00 доларів США та зобов`язався їх повернути до 01 липня 2021 року.

Визнання у власноручно складеній ОСОБА_2 розписці свого обов`язку перед ОСОБА_3 із повернення боргу у відповідній сумі та у визначений у ній строк свідчить про отримання відповідачем від третьої особи вказаної суми коштів не пізніше дня складення цієї розписки.

Таким чином, розписка має всі необхідні дані (реквізити), які має містити договір позики (дані про позичальника та позикодавця, суму позики; дані про отримання позики та про обов`язок позичальника повернути позику в певний строк).

Розписка ОСОБА_2 від 18 грудня 2019 року підтверджує укладення договору позики між ним та ОСОБА_3

09 липня 2021 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 було укладено договір про відступлення права вимоги у зобов`язаннях ОСОБА_2 за договором позики, укладення якого підтверджується розпискою боржника від 18 грудня 2019 року.

Кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок, зокрема, передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги) (пункт 1 частини першої статті 512 ЦК України). До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом (частина перша статті 514 ЦК України).

Заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом (частина перша статті 516 ЦК України).

Первісний кредитор у зобов`язанні повинен передати новому кредиторові документи, які засвідчують права, що передаються, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення (частина перша статті 517 ЦК України).

Отже, позивач замість ОСОБА_3 є новим кредитором боржника (позичальника) ОСОБА_2 за договором позики від 18 грудня 2019 року.

Згідно з частиною третьою статті 12, частиною першою статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц).

Відповідно до статті 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Договір про відступлення права вимоги від 09 липня 2021 року не визнаний недійсним або неукладеним, його нікчемність також не встановлена судами. Доказів на підтвердження таких обставин учасниками справи не надано.

Відповідачем при розгляді справи не спростована дійсність відповідного договору позики від 18 грудня 2019 року (розписки) або укладеність цього правочину, у тому числі не доведено належними та допустими доказами неотримання відповідачем від ОСОБА_3 коштів у розмірі 150 000,00 доларів США (у тому числі, вчинення кредитором протиправного діяння щодо відповідача до та/або після складення ним відповідної розписки).

Статтею 545 ЦК України визначено, що прийнявши виконання зобов`язання, кредитор повинен на вимогу боржника видати йому розписку про одержання виконання частково або в повному обсязі. Якщо боржник видав кредиторові борговий документ, кредитор, приймаючи виконання зобов`язання, повинен повернути його боржникові. У разі неможливості повернення боргового документа кредитор повинен вказати про це у розписці, яку він видає. Наявність боргового документа у боржника підтверджує виконання ним свого обов`язку. У разі відмови кредитора повернути борговий документ або видати розписку боржник має право затримати виконання зобов`язання. У цьому разі настає прострочення кредитора.

Отже, наявність оригіналу боргової розписки у позивача без зазначення на ній про повернення оспорюваної суми, свідчить про те, що боргове зобов`язання не виконане. Така позиція викладена у постанові Верховного Суду від 12 листопада 2020 року в справі № 154/3443/18.

Відповідачем не доведено належними доказами повернення всієї суми боргу позивачу, оскільки на час розгляду справи у суді оригінал розписки про отримання позики у ОСОБА_2 був відсутній.

Позичальником не надано доказів на підтвердження ухилення кредитора (позивача) від прийняття належного виконання ОСОБА_2 відповідного грошового зобов`язання (прострочення кредитора).

Договір є обов`язковим для його виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).

Відповідно до статті 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Частиною першою статті 1049 ЦК України передбачено, що позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику у строк та в порядку, що встановлені договором.

Оскільки доказів виконання відповідачем грошового зобов`язання до суду не надано, борг позивачу не повернуто, позовні вимоги про стягнення заборгованості за договором позики, є обґрунтованими. Відповідачем не було надано доказів на спростування розміру боргу за договором позики, заявленого позивачем.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року в справі № 723/304/16-ц зазначено, що у разі отримання у позику іноземної валюти позичальник зобов`язаний, якщо інше не передбачене законом чи договором, повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики), тобто таку ж суму коштів у іноземній валюті, яка отримана у позику. Тому як укладення, так і виконання договірних зобов`язань в іноземній валюті, зокрема позики, не суперечить чинному законодавству. Суд має право ухвалити рішення про стягнення грошової суми в іноземній валюті. При цьому з огляду на частину першу статті 1046 ЦК України, а також частину першу статті 1049 ЦК України належним виконанням зобов`язання з боку позичальника є повернення коштів у строки, у розмірі та саме у тій валюті, яка визначена договором позики, а не в усіх випадках та безумовно в національній валюті України. Висновки про можливість ухвалення судом рішення про стягнення боргу в іноземній валюті містяться також у постановах Великої Палати Верховного Суду: від 04 липня 2018 року у справі № 761/12665/14-ц; від 16 січня 2019 року у справах № 373/2054/16-ц, № 464/3790/16-ц та № 373/2054/16-ц.

Таким чином, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню сума боргу за договором позики від 18 грудня 2019 року - 150 000,00 доларів США.

Суд першої інстанції, з яким погодився і апеляційний суд на зазначене уваги не звернув, не навів вмотивованих обґрунтувань на спростування зазначених обставин та досліджених доказів, не врахував указані вище норми матеріального права, тому дійшов помилкових висновків про відмову в задоволенні позову ОСОБА_1 .

У зв`язку із цим підлягає скасуванню рішення суду першої інстанції і постанова суду апеляційної інстанції та ухвалення нового рішення про задоволення позову ОСОБА_1 .

Постановляючи оскаржувані рішення суди, зважаючи на предмет та підстави даного позову, не врахували, що наявність певних правовідносин між ОСОБА_2 та ОСОБА_5 , зокрема, щодо купівлі-продажу часток у статутному капіталі ТОВ «Окленд-М», у тому числі із залученням до таких правовідносин третьої особи, не може бути перешкодою існування інших (окремих) кредитно-зобов`язальних правовідносин між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 .

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

За статтею 412 ЦПК України суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права. Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення лише за умови, якщо це порушення призвело до ухвалення незаконного рішення. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.

Зважаючи на те, що внаслідок неправильного застосування норм матеріального права суди першої та апеляційної інстанцій необґрунтовано відмовили у задоволенні позову ОСОБА_1 , Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку про скасування рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 20 квітня 2022 року та постанови Львівського апеляційного суду від 21 листопада 2022 року, з ухваленням нового рішення про задоволення позовних вимог.

Щодо розподілу судових витрат

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Відповідно до частини першої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

За подання позову у справі ОСОБА_1 сплачено судовий збір у сумі 11 350,00 грн, а за подання апеляційної та касаційної скарг - 13 620,00 грн та 18 160,00 грн відповідно. Тому з відповідача на користь позивача підлягають стягненню ці судові витрати, загальний розмір яких складає 43 130,00 грн.

Керуючись статтями 141, 400, 409, 412, 416ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 20 квітня 2022 року та постанову Львівського апеляційного суду від 21 листопада 2022 року скасувати.

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа - ОСОБА_3 , про стягнення коштів, задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 заборгованість за договором позики від 18 грудня 2019 року в сумі 150 000,00 (сто п`ятдесят тисяч) доларів США.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір за подання позову, апеляційної та касаційної скарг у загальному розмірі 43 130,00 (сорок три тисячі сто тридцять) гривень.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий І. М. Фаловська

Судді: В. М. Ігнатенко

С. О. Карпенко

В. В. Сердюк

В. А. Стрільчук