Ухвала

від 08.12.2022 по справі 357/11212/22

БІЛОЦЕРКІВСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Білоцерківський міськрайонний суд Київської області

Справа № 357/11212/22

Провадження № 2-з/357/144/22

У Х В А Л А

іменем України

08 грудня 2022 року cуддя Білоцерківського міськрайонного суду Київської області Орєхов О. І. розглянувши заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову, -

В С Т А Н О В И В:

В грудні 2022 року позивач ОСОБА_1 звернулася до Білоцерківського міськрайонного суду Київської області з позовом до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя.

Згідно ч. 2 ст. 14 ЦПК України, подана позовна заява була зареєстрована в Єдиній автоматизованій системі документообігу Білоцерківського міськрайонного суду як справа позовного провадження.

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 06 грудня 2022 року головуючим суддею по справі визначений суддя Орєхов О.І.

Одночасно з позовом, позивачем ОСОБА_1 було подано заяву про забезпечення вищевказаного позову шляхом накладення арешту на майно, що належить на праві власності ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , а саме на будинок за адресою: АДРЕСА_1 загальною площею 204, 30 кв. м., житловою площею 92,80 кв. м., реєстраційний номер майна 11544328, номер запису 6063 в книзі 59 та земельну ділянку за адресою: АДРЕСА_1 з кадастровим номером 3210300000:04:037:0015 площею 0,0422 га.

В обґрунтування поданої заяви про забезпечення позову зазначила, що станом на сьогодні шлюб між сторонами припинено, титульним власником будинку є відповідач ОСОБА_2 . Наразі останній проживає в будинку сам та виставив його на продаж. Вважає за необхідне застосувати заходи забезпечення позову шляхом накладення арешту на об`єкт майна, що є спільною сумісною власністю, оскільки продаж будинку до прийняття рішення суду про поділ майна подружжя ускладнить виконання рішення суду, завдасть їй матеріальних збитків та може позбавити права на ефективний спосіб захисту прав та інтересів.

Просила задовольнити заяву про забезпечення позову.

Згідно ч. 2 ст. 14 ЦПК України, подана заява була зареєстрована в Єдиній автоматизованій системі документообігу Білоцерківського міськрайонного суду.

З контрольного журналу судових справ і матеріалів, переданих для розгляду судді, убачається, що відповідно до протоколу передачі судової справи раніше визначеному складу суду від 06 грудня 2022 року, заява була передана на розгляд судді Орєхова О.І. 07 грудня 2022 року.

Суддя, розглянувши заяву ОСОБА_1 т про забезпечення позову, приходить до висновку, що така заява підлягає задоволенню, виходячи з наступних підстав.

Забезпечення позову - це сукупність процесуальних дій, які гарантують виконання рішення суду в разі задоволення позовних вимог. Забезпечення позову є цивільно-процесуальним заходом, що вживається судом та направлений на охорону матеріально-правових інтересів позивача, що гарантують за його позовом реальне виконання судового рішення. Він застосовується лише до позовів про визнання і про присудження.

Відповідно до частин 1, 2ст. 149 ЦПК України, суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених ст. 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

Відповідно до ч.1-2 ст.150 ЦПК України позов забезпечується: накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб; забороною вчиняти певні дії; встановленням обов`язку вчинити певні дії, у разі якщо спір виник із сімейних правовідносин; забороною іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору або здійснювати платежі, або передавати майно відповідачеві чи виконувати щодо нього інші зобов`язання; зупиненням продажу арештованого майна, якщо подано позов про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту; зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа, який оскаржується боржником у судовому порядку; передачею речі, яка є предметом спору, на зберігання іншим особам, які не мають інтересу в результаті вирішення спору; зупиненням митного оформлення товарів чи предметів; арештом морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги; іншими заходами у випадках, передбачених законами, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Суд може застосувати кілька видів забезпечення позову.

Частина 3 ст. 150 ЦПК України передбачає, що заходи забезпечення позову, крім арешту морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.

Співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, чи майнових наслідків заборони відповідачу, іншим особам здійснювати певні дії.

Частина 1 ст. 151 ЦПК України передбачає, що заява про забезпечення позову повинна містити: предмет позову та обґрунтування необхідності забезпечення позову; захід забезпечення позову, який належить застосувати, з обґрунтуванням його необхідності; ціну позову, про забезпечення якого просить заявник; інші відомості, потрібні для забезпечення позову.

Згідно ч. 1 ст. 153 ЦПК України, заява про забезпечення позову розглядається не пізніше двох днів з дня її надходження без повідомлення учасників справи (учасників третейського (арбітражного) розгляду.

Відповідно до п.4 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 22.12.2006 року №9 «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову», суд (суддя), розглядаючи заяву про забезпечення позову, має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам. При встановлені зазначеної відповідальності слід врахувати, що вжиті заходи не повинні перешкоджати господарській діяльності юридичної особи або фізичної особи, яка здійснює таку діяльність. Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд може брати до уваги інтереси не тільки позивача, та й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв`язку із застосуванням відповідних заходів.

Аналіз наведених норм діючого законодавства призводить до висновку, що забезпечення позову можливе лише при наявності між сторонами спору та наявності реальної загрози невиконання чи утруднення виконання можливого рішення.

Частиною 10 вказаної постанови передбачено, що заходи забезпечення позову мають тимчасовий характер і діють до виконання рішення суду, яким закінчується розгляд справи по суті. Зважаючи на це, суд при задоволенні позову не вправі скасовувати вжиті заходи до виконання рішення або зміни способу його виконання, за винятком випадків, коли потреба в забезпеченні позову з тих чи інших причин відпала або змінились обставини, що зумовили його застосування.

Відповідно до ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 року, кожен, чиї права та свободи, визнанні в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть, якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

При цьому, Європейський суд з прав людини у рішенні від 29.06.2006 року у справі «Пантелеєнко проти України» зазначив, що засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом.

Умовою застосування заходів забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача.

Відповідно до ч. 3 ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно ч. 5, 6 ст. 81 ЦПК України докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Цивільний процесуальний закон не зобов`язує при розгляді питань про забезпечення позову перевіряти обставини, які мають значення для справи, а лише запобігає ситуації, при якій може бути утруднено чи стане неможливим виконання рішення у разі задоволення позову.

З наданих до суду матеріалів, убачається, що 11 січня 1977 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було зареєстровано шлюб відділом реєстрації актів цивільного стану Білоцерківського міського управління юстиції Київської області, актовий запис № 26. 21 червня 2022 року Білоцерківським відділом державної реєстрації актів цивільного стану у Білоцерківському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 було розірвано, актовий запис № 71.

За час перебування в шлюбі, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на підставі договору купівлі-продажу від 02 серпня 2005 року, зареєстровано в реєстрі № 1-2681, було придбано житловий будинок, загальною площею 204,30 кв. м., житловою площею 92,80 кв. м. з земельною ділянкою для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд за кадастровим номером 3210300000:04:037:0015 площею 0,0422 га, розташовані за адресою: АДРЕСА_1 .

Право власності на зазначене майно зареєстровано за відповідачем ОСОБА_2 , що підтверджено Інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна від 28.11.2022 року та державним актом про право власності на земельну ділянку.

З огляду на викладене, убачається, що між сторонами дійсно існує спір щодо права власності на вищевказане нерухоме майно.

Згідно зі ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

З огляду на приписи статті 2 ЦПК України слід підкреслити, що сутність захисту прав, свобод чи інтересів фізичних осіб полягає у спрямуванні цього захисту в першу чергу на відновлення порушеного права.

Порушуючи питання про забезпечення позову у вказаний у заяві спосіб, заявник послалася на те, що невжиття заходів забезпечення позову призведе до того, що ОСОБА_2 може відчужити спірне майно на користь третіх осіб.

Відповідно до ч. 1 ст. 317 ЦК власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном.

Згідно з нормою ст. 319 ЦК власник володіє, користується і розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Він сам вирішує, що робити зі своїм майном, керуючись виключно власними інтересами, здійснюючи щодо цього майна будь-які дії, які не повинні суперечити закону і не порушують прав інших осіб та інтересів суспільства. Діяльність власника може бути обмежена чи припинена або власника може бути зобов`язано допустити до користування його майном інших осіб лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

Встановлено, що заявлений позивачем такий вид заходів забезпечення позову як накладення арешту на нерухоме майно (житловий будинок та земельну ділянку), передбачений нормами чинного законодавства, відповідає предмету позову, співмірний із заявленими вимогами та є доцільним заходом забезпечення позову в рамках даної цивільної справи.

Верховний Суд у Постанові № 643/12369/19 від 19.02.2021 року роз`яснив, що арешт майна - це накладення заборони на право розпоряджатися майном з метою його збереження до визначення подальшої долі цього майна, а заборона на відчуження об`єкта нерухомого майна - це перешкода у вільному розпорядженню майном.

Крім того, правова позиція Верховного Суду України підтверджує необхідність при застосуванні такого способу забезпечення позову, як накладення арешту на нерухоме майно конкретизувати його дію, тобто вказувати саме про заборону на відчуження, що повинно виключити можливість обмеження права користування нерухомим майном у повному обсязі.

Тим самим застосування такого арешту у вигляді заборони на відчуження стосуватиметься конкретного нерухомого майна і поширюватиметься не лише на відповідача, а й усіх «причетних» до його можливого відчуження суб`єктів.

Необхідність обрання такого виду забезпечення позову як накладення арешту на вищевказане спірне майно є обґрунтованою, оскільки його власником є ОСОБА_2 , а тому він має реальну можливість розпорядження спірним майном на власний розсуд до ухвалення рішення у справі, може вчиняти дії щодо відчуження його іншим особам.

Отже, невжиття такого заходу забезпечення позову, як накладення арешту на вищевказане спірне майно, може ускладнити чи зробити неможливим виконання рішення суду та ефективний захист прав позивача.

Забезпечення позову є тимчасовим обмеженням і захищає в рівній мірі інтереси як позивача, так і відповідача.

При цьому, суддя вважає, що забезпечення позову у вказаний спосіб не завдасть шкоди сторонам, оскільки майно залишається у повному володінні та користуванні власника такого майна, та у разі відмови у позові заходи забезпечення позову підлягають скасуванню.

Застосування заходів забезпечення позову про поділ спільного майна подружжя шляхом накладення арешту на автомобіль, квартири, акції є адекватним та ефективним способом забезпечення позову. Такого висновку дійшов Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду при розгляді справи № 756/2609/20.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Враховуючи вищевикладене, суддя дійшов висновку, що вимоги ОСОБА_1 про забезпечення позову шляхом накладення арешту, а саме встановлення заборони на відчуження будинку за адресою: АДРЕСА_1 загальною площею 204, 30 кв. м., житловою площею 92,80 кв. м., реєстраційний номер майна 11544328, номер запису 6063 в книзі 59 та земельну ділянку за адресою: АДРЕСА_1 з кадастровим номером 3210300000:04:037:0015 площею 0,0422 га є законними, обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню, оскільки вказаний спосіб забезпечення є адекватним захистом для попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні судового рішення.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVINANDOTHERSv. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Як передбачено ч. 7 ст. 153 ЦПК України, в ухвалі про забезпечення позову суд зазначає вид забезпечення позову і підстави його обрання, а також вирішує питання зустрічного забезпечення.

Станом на час розгляду судом заяви про забезпечення позову у суду відсутні підстави вважати, що існують обставини, з якими законодавець встановив обов`язок суду на застосування зустрічного забезпечення, згідно з ч. 3 ст. 154 ЦПК України.

Слід зазначити, що ухвала суду про забезпечення позову згідно з ст. 258 ЦПК України є видом судового рішення, яке відповідно до ст. 124 Конституції України та ст. 18 ЦПК України є обов`язковим для виконання всіма державними органами, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами, організаціями та посадовими особами на всій території України.

А відтак, вимогу ст. 157 ЦПК України про те, що ухвала про забезпечення позову виконується в порядку, встановленому для виконання судових рішень, можна цілком обґрунтовано розглядати як загальну вимогу про обов`язковість судових рішень, встановлену ст. 124 Конституції України та ст. 18 ЦПК України.

Таким чином, ухвала про забезпечення позову є обов`язковою до виконання всіма суб`єктами, кому вона адресована та кого вона стосується і повинна бути виконана цими суб`єктами самостійно.

На підставі вищевикладеного та керуючись ст.ст. 149-153, 353-354 ЦПК України, п.4 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 22.12.2006 року №9 «Про практику застосування судами цивільного процессуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову», суддя,-

П О С Т А Н О В И В :

Заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову, - задовольнити.

Вжити заходи по забезпеченню позову, шляхом:

- накладення арешту, а саме, встановлення заборони на відчуження житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 загальною площею 204, 30 кв. м., житловою площею 92,80 кв. м., реєстраційний номер майна 11544328, номер запису 6063 в книзі 59, який належить ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП: НОМЕР_1 , на праві приватної власності;

- накладення арешту, а саме, встановлення заборони на відчуження земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1 з кадастровим номером 3210300000:04:037:0015 площею 0,0422 га, яка належить ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП: НОМЕР_1 , на праві приватної власності.

Заходи забезпечення позову мають тимчасовий характер і діють до виконання рішення суду, яким закінчується розгляд справи по суті.

Ухвала суду про забезпечення позову виконується негайно з дня її постановлення в порядку, встановленому для виконання судових рішень.

Направити примірник ухвали про забезпечення позову заявнику та всім особам яких стосуються заходи забезпечення позову для негайного виконання.

Ухвала може бути оскаржена безпосередньо до Київського апеляційного суду протягом п`ятнадцяти днів з дня її підписання.

Оскарження ухвали про забезпечення позову не зупиняє її виконання, а також не перешкоджає подальшому розгляду справи.

Учасник справи, якому ухвала не була вручена в день її підписання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення відповідної ухвали.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею.

Ухвала суду надруковано в нарадчій кімнаті в одному примірнику.

Суддя О. І. Орєхов