Рішення

від 16.05.2023 по справі 357/11212/22

БІЛОЦЕРКІВСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 357/11212/22

Провадження № 2/357/379/23

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

16 травня 2023 року Білоцерківський міськрайонний суд Київської області у складі:

головуючого судді Орєхова О. І. ,

за участю секретарі Сокур О. В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в спрощеному позовному провадженні в залі суду № 2 в м. Біла Церква цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя, -

В С Т А Н О В И В :

В грудні 2022 року позивач ОСОБА_1 звернулася до Білоцерківського міськрайонного суду Київської області з позовною заявою до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя, мотивуючи тим, що 11 січня 1977 року між ОСОБА_1 (далі - позивач) та ОСОБА_2 (далі - відповідач) було зареєстровано шлюб відділом реєстрації актів цивільного стану Білоцерківського міського управління юстиції Київської області, про що складено відповідний актовий запис № 26. 21 червня 2022 року відділом реєстрації актів цивільного стану Білоцерківського міського управління юстиції Київської області шлюб між Позивачем та Відповідачем було розірвано, про що також зроблено відповідний актовий запис № 71. За час перебування в шлюбі та підтримки сімейних відносин за спільні кошти подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на підставі договору купівлі-продажу було придбано житловий будинок, загальною площею 204, 30 кв. м., житловою площею 92, 80 кв. м. з земельною ділянкою для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд за кадастровим номером 3210300000:04:037:0015, площею 0,0422 га, розташований за адресою: АДРЕСА_1 . Житловий будинок та земельна ділянка зареєстровані за Відповідачем, що підтверджується витягом про реєстрацію права власності на нерухоме майно від 09.08.2005 року та витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності № 11544328, а також державним актом про право власності на земельну ділянку. Окрім того, за 45 років спільного сімейного життя з відповідачем було придбано не один транспортний засіб, що були зареєстровані на його ім`я, претензій щодо поділу транспортних засобів у неї не має. Протягом перебування у шлюбі у них з відповідачем з`явилось двоє дітей, що є повнолітніми на сьогодні. Позивач все своє життя працювала вчителем, наразі є пенсіонеркою, проте продовжує працювати. Відповідач працював у різних сферах, займався підприємницькою діяльністю певний час, наразі є пенсіонером, останніх років 8 не працює. Так як будучи подружжям, вони з відповідачем вели спільне господарство, жили разом, народжували дітей, разом заробляли кошти, вважає даний будинок із земельною ділянкою об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, тобто, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , оскільки у шлюбі сторони інвестували спільно кошти в придбання житла, в результаті чого ними було придбано вказаний вище житловий будинок та земельну ділянку. Отже, майно, що було придбане у шлюбі, вважається спільною сумісною власністю подружжя. Під час розірвання шлюбу жодних питань щодо поділу майна, набутого спільно подружжям за час перебування у шлюбі, не вирішувалося. Жодних договорів про поділ майна подружжя, що належить їм на праві спільної сумісної власності між сторонами не укладалося. Просила суд в порядку поділу спільного майна подружжя визнати за ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , право власності на 1/2 частину будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 та 1/2 частину земельної ділянки під будинком за адресою: АДРЕСА_1 , з кадастровим номером 3210300000:04:037:0015, а за ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_2 визнати право власності на іншу 1/2 частину будинку та 1/2 частину земельної ділянки за адресою АДРЕСА_1 з кадастровим номером 3210300000:04:037:0015. Судові витрати по справі, понесені позивачем, стягнути з відповідача ( а. с. 1-8 ).

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 06.12.2022 року, головуючим суддею визначено Орєхова О.І. ( а. с. 36 ) та матеріали справи передані для розгляду.

Одночасно з позовною заявою подано заяву про забезпечення позову ( а. с. 40-43 ).

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи раніше визначеному складу суду від 06.12.2022 року ( а. с. 45 ), матеріали справи передані для розгляду.

Відповідно до ч. 6 ст. 187 ЦПК України у разі якщо відповідачем у позовній заяві вказана фізична особа, яка не є суб`єктом підприємницької діяльності, суд не пізніше двох днів з дня надходження позовної заяви до суду звертається до відповідного органу реєстрації місця перебування та місця проживання особи щодо надання інформації про зареєстроване місце проживання ( перебування ) такої фізичної особи.

07 грудня 2022 року здійснено запит стосовно відомостей про реєстрацію місця проживання відповідача ( а. с. 47 ).

Заява про забезпечення позову розглядається судом не пізніше двох днів з дня її надходження без повідомлення учасників справи (учасників третейського (арбітражного) розгляду), крім випадків, передбачених частиною п`ятою цієї статті ( ч. 1 ст. 153 ЦПК України ).

Ухвалою судді від 08.12.2022 року заява про забезпечення позову задоволена, вжито заходи по забезпеченню позову, шляхом накладення арешту, а саме встановлення заборони на відчуження житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 та земельної ділянки з кадастровим номером 3210300000:04:037:0015, яка розташована за адресою вказаного житлового будинку ( а. с. 48-52 ).

16 січня 2023 року за вх. № 1411 судом отримано з відділу обліку та моніторингу інформації про реєстрацію місця проживання ЦМУ ДМС в Києві та Київській області щодо зареєстрованого місця проживання ( перебування ) відповідача ( а. с. 55 ).

З вказаної інформації вбачається, що ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 з 18.09.2015 року.

Згідно ч. 1 ст. 187 ЦПК України якщо відповідачем вказана фізична особа, яка не має статусу підприємця, суд відкриває провадження не пізніше наступного дня з дня отримання судом у порядку, передбаченому частиною восьмою цієї статті, інформації про зареєстроване у встановлено законом порядку місце проживання ( перебування ) фізичної особи відповідача.

Відповідно до ч. 4 ст. 19 ЦПК України, спрощене позовне провадження призначене для розгляду малозначних справ, що виникають з трудових відносин, справ незначної складності та інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи. Загальне позовне провадження призначене для розгляду справ, які через складність або інші обставини недоцільно розглядати у спрощеному позовному провадженні.

Згідно до ч. 1 ст. 274 ЦПК України, у порядку спрощеного позовного провадження може бути розглянута малозначна справа.

Відповідно до п. 1 ч. 4 ст. 274 ЦПК України в порядку спрощеного позовного провадження не можуть бути розглянуті справи у спорах: що виникають з сімейних відносин, крім спорів про стягнення аліментів та поділ майна.

Ухвалою судді 17 січня 2023 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у вищезазначеній справі. Постановлено провести розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням ( викликом ) сторін. Призначено судове засідання у справі на 07 лютого 2023 року ( а. с. 56-57 ).

Розгляд справи неодноразово відкладався за клопотаннями учасників справи щодо можливого укладання сторонами мирової угоди ( а. с. 62, 66, 70, 71, 72, 87-92 ).

Ухвалою суду від 27 квітня 2023 року зустрічна позовна заява ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про припинення частини спільно набутого майна зі сплатою компенсації була повернута ОСОБА_2 ( а. с. 82-85 ).

Останнього разу по справі оголошено перерву в судовому засіданні до 16.05.2023 року ( а. с. 87-92 ).

Позивач в судове засідання не заявилася, 16.05.2023 року за вх. № 21800 судом отримано заяву від представника позивача ОСОБА_3 , в якій остання просила розгляд справи провести без участі позивача та його представника. Позовні вимоги підтримує в повному обсязі та просить їх задовольнити. Окрім того, повідомила, що витрати на правову допомогу, які були понесені позивачем будуть підтверджені належними доказами та будуть подані в порядку ст. ст. 246, 270 ЦПК України до суду не пізніше 5 днів від дня ухвалення рішення в даній справі.

Відповідач в судове засідання не з`явився, 16.05.2023 року за вх. № 21872 судом отримано клопотання від представника відповідача ОСОБА_4 , в якому останній просив справу за позовом ОСОБА_1 про поділ спільного майна подружжя розглянути за відсутності ОСОБА_2 та його представника.

Разом з вищевказаним клопотанням, 16.05.2023 року за вх. № 21874 судом отримано від представника відповідача ОСОБА_4 клопотання про зменшення розміру на правничу допомогу, в якому просив суд відмовити в задоволенні клопотання позивача щодо стягнення судових витрат в частині правової допомоги, оскільки дана справа не відноситься до категорії складної, представник позивача не витрачав надмірного часу, на виконання відповідних робіт, оскільки приймав участь тільки у одному судовому засіданні.

Крім того, в судовому засіданні, яке відбувалося 27.04.2023 року представник позивача ОСОБА_3 підтримала позовні вимоги, надала пояснення аналогічні викладені в ній, просила позов задовольнити. До того ж, повідомляла суд, що після винесення судового рішення позивачем буде подано заяву про стягнення з відповідача витрат на правничу допомогу ( а. с. 90 ).

Відповідач та його представник, кожний окремо, в судовому засіданні 27.04.2023 року позовні вимоги визнали ( а. с. 91 ).

Учасник справи має право заявити клопотання про розгляд справи за його відсутності. Якщо таке клопотання заявили всі учасники справи, судовий розгляд справи здійснюється на підставі наявних у суду матеріалів ( ч. 3 ст. 211 ЦПК України ).

Тому, суд приходить до висновку про можливість проведення судового засідання за відсутності учасників справи, оскільки наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та прийняття законного і обґрунтованого рішення.

Такого висновку дійшов Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду при розгляді справи № 361/8331/18 від 1 жовтня 2020 року.

В зазначеній постанові Верховний Суд виходив з такого: «якщо представники сторін чи інших учасників судового процесу не з`явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, не відкладаючи розгляду справи, він може вирішити спір по суті. Основною умовою відкладення розгляду справи є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні».

Отже, неявка учасника судового процесу у судове засідання, за умови належного повідомлення сторони про час і місце розгляду справи, не є підставою для скасування судового рішення, ухваленого за відсутності представника сторони спору.

Відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Інших заяв та клопотань на час розгляду справи від учасників судового розгляду на адресу суду не надходило.

Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України фіксування судового засідання технічним засобом здійснює секретар судового засідання. У разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Оскільки учасники справи не з`явилися в судове засіданні, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.

Суд, дослідивши матеріали справи, враховуючи пояснення надані сторонами в судовому засіданні 27.04.2023 року, приходить до наступного.

Згідно із ч. 1 ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизначених або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до ч. 1 ст. 5 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Судом встановлені фактичні обставини та зміст спірних правовідносин.

Встановлено, що з сторони по справі перебували в зареєстровано шлюбі з 11 січня 1977 року, про що в матеріалах справи свідчить повторне свідоцтво про шлюбі від 11 квітня 2019 року, серія НОМЕР_3 , яке видане Білоцерківським міськрайонним відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Київській області, актовий запис за № 26 ( а. с. 14 ).

Згідно свідоцтва про розірвання шлюбу, серія НОМЕР_4 , виданого Білоцерківським відділом державної реєстрації актів цивільного стану у Білоцерківському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції ( м. Київ ), актовий запис за № 71, шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 розірвано ( а. с. 15 ).

Встановлено, що за час перебування у шлюбі, подружжя на підставі договору купівлі-продажу від 02.08.2005 року придбали житловий будинок, який розташований за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується наявним в матеріалах справи договором купівлі-продажу ( а. с. 17 ), а також Інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна, яке сформовано 28.11.2022 року ( а. с. 16 ).

Крім того, за час перебування у шлюбі, подружжя на підставі Державного акту на право власності на земельну ділянку від 14 травня 2007 року отримали земельну ділянку за адресою: АДРЕСА_1 , з кадастровим номером 3210300000:04:037:0015 для будівництва та обслуговування жилого будинку ( а. с. 19 ).

Згідно договору купівлі-продажу будинку та Державного акту на земельну ділянку, власником у вказаних документах зазначений відповідач по справі ОСОБА_2 .

Оскільки вищевказаний будинок був придбаний подружжям перебуваючи в шлюбі за спільні кошти, а також у шлюбі отримана у власність земельна ділянка, то з урахуванням принципу рівності часток позивач звертаючись до суду вважає за доцільне поділити спільне майно шляхом виділення їй у власність 1/2 частини будинку та земельної ділянки, та залишення у власності відповідача іншої 1/2 частини будинку та земельної ділянки.

Відповідно до ч. ч. 1-4 ст. 10 ЦПК України, суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що встановлені Конституцією та законами України. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Згідно ч.1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Згідно зі статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Одним зі способів захисту цивільних прав та інтересів може бути відшкодування моральної (немайнової) шкоди.

Статтею 12 ЦПК України передбачено, що учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом та кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ст. 77 ЦПК України предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Згідно вимог ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно з частиною третьою статті 368 ЦК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом.

У Рішенні Конституційного Суду України від 19 вересня 2012 року у справі за конституційним зверненням приватного підприємства «ІКІО» щодо офіційного тлумачення положення частини першої статті 61 СК України №1-8/2012 (№ 17-рп/2012), яким встановлено, зокрема, що основою майнових відносин подружжя є положення про те, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу); вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя (стаття 60 Кодексу). Об`єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту (частина перша статті 61 Кодексу).

Здійснення подружжям права спільної сумісної власності регламентовано статтею 63 Кодексу, згідно з якою дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними. Розпоряджання спільним сумісним майном подружжя може відбутися шляхом його поділу, виділення частки.

Пунктом 22 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 11 від 21.12.2007 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» встановлено, що поділ спільного майна подружжя здійснюється за правилами, встановленими статтями 69-72 СК України та ст. 372 ЦК України.

Відповідно до статті 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

При цьому конструкція норми статті 60 СК України свідчить про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Разом з тим зазначена презумпція може бути спростована одним із подружжя. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.

Зазначена правова позиція також висловлена у постанові Верховного Суду України від 24 травня 2017 року у справі № 6-843 цс 17.

Статтею 63 СК України визначено, що дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпорядження майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

За положеннями ст. 69 СК України дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу.

Суб`єктивне право на поділ майна, що перебуває на праві спільної сумісної власності подружжя, належить кожному з них незалежно від того, в який момент здійснюється поділ: під час шлюбу або після його розірвання. Поділ може бути здійснений як за домовленістю подружжя, так і за судовим рішенням. В основу поділу покладається презумпція рівності часток подружжя, яка може бути спростована домовленістю подружжя або судовим рішенням.

Згідно з частинами першою, другою статті 70 СК України у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором. При вирішенні спору про поділ майна суд може відступити від засади рівності часток подружжя за обставин, що мають істотне значення, зокрема якщо один із них не дбав про матеріальне забезпечення сім`ї, приховав, знищив чи пошкодив спільне майно, витрачав його на шкоду інтересам сім`ї.

Відповідно до статті 71 СК України майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Неподільні речі присуджуються одному з подружжя, якщо інше не визначено угодою між ними. Присудження одному з подружжя грошової компенсації замість його частки у праві спільної сумісної власності на майно, допускається лише за його згодою, крім випадків, передбачених ЦК України. Присудження одному з подружжя грошової компенсації можливе за умови попереднього внесення другим із подружжя відповідної грошової суми на депозитний рахунок суду.

Тлумачення положень статті 71 СК України дає підстави для висновку про те, що частини четверта та п`ята цієї статті виступають як єдиний правовий механізм захисту інтересів того з подружжя, який погоджується на компенсацію належної йому частки у спільному майні за рахунок іншого з подружжя, з подальшим припиненням права власності на цю частку.

Статтею 163 СК України встановлено, що дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

Також частиною 2 ст. 372 ЦК України встановлено, що у разі поділу майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом.

Згідно з п. 24 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 21.12.2007 року № 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» до складу майна, що підлягає поділу включається загальне майно подружжя, наявне у нього на час розгляду справи, та те, що знаходиться у третіх осіб. При поділі майна враховуються також борги подружжя та правовідносини за зобов`язаннями, що виникли в інтересах сім`ї (ч. 4ст. 65 СК України). Не належить до спільної сумісної власності майно одного з подружжя, набуте особою до шлюбу; набуте за час шлюбу на підставі договору дарування або в порядку спадкування; набуте за час шлюбу, але за кошти, які належали одному з подружжя особисто; речі індивідуального користування, в тому числі коштовності, навіть якщо вони були придбані за рахунок спільних коштів подружжя; кошти, одержані як відшкодування за втрату (пошкодження) речі, що належала особі, а також як відшкодування завданої їй моральної шкоди; страхові суми, одержані за обов`язковим або добровільним особистим страхуванням, якщо страхові внески сплачувалися за рахунок коштів, що були особистою власністю кожного з них. Що стосується премії, нагороди, одержаних за особисті заслуги, суд може визнати за другим з подружжя право на їх частку, якщо буде встановлено, що він своїми діями сприяв її одержанню.

Факт реєстрації нерухомого майна, придбаного у період шлюбу, на ім`я одного з подружжя не означає, що воно належить лише особі, на ім`я якої зареєстроване. Майно в цьому разі є спільною сумісною власністю подружжя та належить чоловікові та дружині в рівних частках з моменту його придбання.

Такої правової позиції дотримується Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду в постанові від 01 квітня 2020 року у справі № 462/518/18.

Слід враховати правову позицію висловлену і в постанові Верховного Суду від 12 січня 2022 року в справі № 646/7463/16-ц (провадження № 61-17601св20), де зазначено, що якщо майно придбане під час шлюбу, то реєстрація прав на нього, в даному випадку на будинок та земельну ділянку, лише на ім`я одного із подружжя не спростовує презумпцію належності його до спільної сумісної власності подружжя.

Оскільки вищевказане нерухоме майно придбано подружжям у шлюбі, то таке майно належить їм на праві спільної сумісної власності.

Набуття майна за час шлюбу створює презумпцію права спільної сумісної власності майна подружжя, яка не потребує доказування та не потребує встановлення інших обставин, крім набуття майна за час шлюбу, та існує поки не спростована. У разі коли презумпцію права спільної сумісної власності майна подружжя не спростовано за відсутності належних доказів того, що майно придбане за особисті кошти одного з подружжя, таке майно вважається спільною сумісною власністю та підлягає поділу, при цьому частки чоловіка та дружини у майні є рівними.

Такої правової позиції дотримується Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у справі № 343/1294/18.

Згідно ст. 88 ЗК України учасник спільної часткової власності на земельну ділянку має право на отримання в його володіння, користування частини спільної земельної ділянки, що відповідає розміру належної йому частки.

Відповідно до ст. 89 Земельного Кодексу України, у спільній сумісній власності перебувають земельні ділянки подружжя. Співвласники земельної ділянки, що перебуває у спільній сумісній власності, мають право на її поділ або на виділення з неї окремої частки, крім випадків, установлених законом.

Отже, спірна земельна ділянка була придбана в період шлюбу, а тому також є об`єктом спільної сумісної власності, незалежно від того на кого була зареєстрована.

З боку відповідача не було спростовано, що спірне майно придбано подружжям за спільні кошти.

Навпаки, в судовому засіданні 27.04.2023 року як відповідач так і його представник підтвердили це та визнали позовні вимоги.

Відповідно до ч. 1 ст. 82 ЦПК України обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їхніх представників.

Відповідно до ч. 4 ст. 206 ЦПК України у разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову. Якщо визнання відповідачем позову суперечить закону або порушує права, свободи чи інтереси інших осіб, суд постановляє ухвалу про відмову у прийнятті визнання відповідачем позову і продовжує судовий розгляд.

Судом не було встановлено, що визнання відповідачем позову суперечить закону або порушує права, свободи чи інтереси інших осіб.

З огляду наведеного, даючи оцінку зібраним доказам по справі, оцінюючи належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок в їх сукупності за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженню наявних у справі доказів, суд приходить до висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя є цілком обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Відповідно до вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Відповідно до ч. 1 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Згідно із п. 1 ч.ч.1, 2 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову на відповідача.

Судовий збір - збір, що справляється на всій території України за подання заяв, скарг до суду, за видачу судами документів, а також у разі ухвалення окремих судових рішень, передбачених цим Законом (ст. 1 Закону України Про судовий збір).

Поняття судових витрат міститься в п. 1 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 17 жовтня 2014 року № 10 Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах", де судові витрати передбачені законом витрати (грошові кошти) сторін, інших осіб, які беруть участь у справі, понесені ними у зв`язку з її розглядом та вирішенням, а у випадках їх звільнення від сплати - це витрати держави, які вона несе у зв`язку з вирішенням конкретної справи.

При зверненні до суду з позовними вимогами позивачем було сплачено судовий збір в розмірі 7 137,80 грн., що підтверджується наявним в матеріалах справи фіскальним чеком від 03.12.2022 року ( а. с. 9 ).

Оскільки позовні вимоги позивача підлягають задоволенню, підлягають і відшкодуванню судові витрати понесенні останньою при зверненні до суду з відповідача на користь останньої у вищевказаному розмірі.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 16, 368, 372 ЦК України, ст. ст. 63, 65, 69, 70, 71, 163 СК України, ст. ст. 88, 89 ЗК України, ст. ст. 2, 3, 4, 10, 12, 13, 19, 76-81, 82, 133, 137, 141, 206, 211, 247, 258-259, 263-265, 268, 273 353-355 ЦПК України, п. 24 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 21.12.2007 року № 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя», Законом України Про судовий збір, суд, -

У Х В А Л И В :

Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя, - задовольнити.

В порядку поділу майна подружжя визнати за ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , право власності на 1/2 частину будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 та 1/2 частину земельної ділянки під будинком за адресою: АДРЕСА_1 , з кадастровим номером 3210300000:04:037:0015.

В порядку поділу майна подружжя визнати за ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , право власності на 1/2 частину будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 та 1/2 частину земельної ділянки під будинком за адресою: АДРЕСА_1 , з кадастровим номером 3210300000:04:037:0015.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір в розмірі 7 137,80 гривень ( сім тисяч сто тридцять сім гривень вісімдесят копійок ).

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку безпосередньо до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому рішення не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому рішення суду.

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ( адреса реєстрації: АДРЕСА_2 , адреса фактичного проживання: АДРЕСА_3 , паспорт серії НОМЕР_5 , виданий Білоцерківським РВ УДМС України в Київській області 15.10.2015 року, РНОКПП: НОМЕР_1 );

Відповідач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 ( адреса реєстрації: АДРЕСА_2 , паспорт серії НОМЕР_6 , виданий міським відділом № 2 Білоцерківського МУГУ МВС України в Київській області 28.11.1997 року, РНОКПП: НОМЕР_2 ).

Повне судове рішення складено 16 травня 2023 року.

Рішення надруковано в нарадчій кімнаті в одному примірнику.

Суддя О. І. Орєхов