Постанова

від 09.12.2022 по справі 909/800/21

ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"09" грудня 2022 р. Справа №909/800/21

Західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючої суддіОрищин Г.В.,

суддівГалушко Н.А.,

Желіка М.Б.

розглянув без повідомлення (виклику) учасників справи апеляційну скаргу Приватного підприємства «Волекс ІФ»

на рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 20.07.2022 (повний текст рішення складено 08.08.22, суддя Неверовська Л.М) та

на додаткове рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 08.08.2022 (повний текст складено 18.08.2022)

у справі № 909/800/21

за позовом Івано-Франківської міської ради, м. Івано-Франківськ

до відповідача Приватного підприємства "Волекс ІФ", м. Івано-Франківськ

про стягнення безпідставно збережених коштів в розмірі орендної плати у сумі 123671,23грн,

16 серпня 2021 Івано-Франківська міська рада звернулась до Господарського суду Івано-Франківської області з позовом до Приватного підприємства "Волекс ІФ" про стягнення безпідставно збережених коштів в розмірі орендної плати у сумі 123671, 23 грн. В обґрунтування своїх позовних вимог, Івано-Франківська міська рада покликалася на те, що відповідач безпідставно без укладення договору оренди земельної ділянки користувався земельною ділянкою площею 1,1447 га, яка розташована на вул. Ребета, 2 А у м. Івано-Франківську, кадастровий номер 2610100000:20:006:0142, що призвело до недоотримання її власником доходів у вигляді орендної плати за фактичне користування землею в сумі 123671,23 грн за період з 26.03.2019 по 31.12.2020. Згодом, у додаткових поясненнях від 06.07.2022 представником позивача було визначено нову кінцеву дату нарахування безпідставно збережених коштів 24.02.2020 та наведено уточнений розрахунок розміру безпідставно збережених коштів за період з 26.03.2019 по 24.02.2020 в сумі 72567,84 грн. При визначенні суми безпідставно збережених коштів враховано, що ОСОБА_1 декларував плату за землю за користування земельною ділянкою з кадастровим номером 2610100000:20:006:0142 за період з 26.03.2019 по 31.12.2019 у розмірі - 129984,83 грн, за період з 01.01.2020 по 24.02.2020 у розмірі - 28140,26 грн за 2020 рік. Відповідно сума безпідставно збережених коштів була зменшена у розрахунку на розмір задекларованих ОСОБА_1 платежів.

Рішенням Господарського суду Івано-Франківської області від 20.07.2022 у справі № 909/800/21 позов задоволено частково; з Приватного підприємства "Волекс ІФ" на користь Івано-Франківської міської ради стягнуто безпідставно збережені кошти в розмірі орендної плати у сумі 72567 грн 84 коп та 1331 грн 99 коп. судового збору; в частині позовних вимог про стягнення 51103,39 грн відмовлено.

Ухвалюючи вказане рішення, місцевий господарський суд виходив з того, що Приватне підприємство "Волекс ІФ" стало власником нежитлових будівель з 26.03.2019, однак договір оренди між Івано-Франківською міською радою (як орендодавцем) та Приватним підприємством "Волекс ІФ" (як орендарем) було укладено 25.02.2020. Таким чином, з моменту набуття права власності на об`єкт нерухомого майна до укладення договору оренди та державної реєстрації права оренди, відповідач користувався земельною ділянкою за адресою м. Івано-Франківську, по вул. Ребета, 2 А , кадастровий номер 2610100000:20:006:0142 без достатньої правової підстави. Водночас, з огляду на відсутність державної реєстрації права оренди земельної ділянки фізичною особою-підприємцем Олексиним В.І., суд дійшов до висновку про відсутність договірних відносин Івано-Франківської міської ради з фізичною особою-підприємцем Олексиним В.І. після закінчення дії договору оренди землі № 52 від 16.02.2011, та відповідно відсутність переходу права оренди до відповідача - Приватного підприємства "Волекс ІФ" на підставі ч. 2 ст. 120 Земельного кодексу України.

Розрахунок суми безпідставно збережених коштів (уточнений) перевірено судом, встановлено його відповідність вимогам законодавства та арифметичну правильність. Отже, розмір безпідставно збережених коштів за користування земельною ділянкою площею 1,1447 га у м. Івано-Франківськ, вул. Ребета, 2 А , кадастровий номер 2610100000:20:006:0142 Приватним підприємством "Волекс ІФ" за період з 26.03.2019 по 24.02.2020 становить 72567,84 грн.

В решті суми заявлених позовних вимог судом відмовлено, оскільки позивачем при зверненні до суду з позовом було здійснено нарахування безпідставно збережених коштів за період з 26.03.2019 по 31.12.2020, без врахування того, що 25.02.2020 між сторонами укладено договір оренди та здійснено державну реєстрацію права оренди.

Додатковим рішенням від 08.08.2022 заяву Приватного підприємства «Волекс ІФ» про ухвалення додаткового рішення суду задоволено частково; стягнуто з Івано-Франківської міської ради на користь Приватного підприємства "Волекс ІФ" 6632 грн 18 коп витрат на професійну правову допомогу. Враховуючи те, що позовні вимоги задоволено частково, витрати на професійну правничу допомогу в сумі 16050 грн розподілено згідно ст. 129 ГПК України, та покладено судом на позивача пропорційно розміру частини відмовлених позовних вимог, а саме в розмірі 6632, 18 грн.

Не погодившись із ухваленими рішеннями місцевого господарського суду, Приватне підприємство «Волекс ІФ» (далі ПП «Волекс ІФ») оскаржило такі в апеляційному порядку, звернувшись до Західного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 20.07.2022 та додаткове рішення від 08.08.2022 у даній справі скасувати з огляду на такі обставини:

- на переконання скаржника, договірні відносини між Івано-Франківської міською радою та ФОП Олексиним В.І. продовжували тривати до моменту фактичного повернення земельної ділянки позивачу, тобто до 25.02.2020. Припинення строку на який було укладено договір оренди землі № 52 від 16.02.2011, укладений між Івано-Франківською міською радою та ФОП Олексиним В.І., не припинило договірних відносин між сторонами цього договору в частині повернення об`єкта оренди та сплати за користування ним;

- 26.03.2019 власником нерухомого майна, розміщеного на спірній земельній ділянці, стало ПП «Волекс ІФ». Після реєстрації права власності на нерухоме майно ПП «Волекс ІФ» неодноразово зверталося до міської ради із клопотаннями про передачу йому в оренду земельної ділянки площею 1,1447 га на вул. Ребета 2 в м. Івано-Франківську, однак в передачі в оренду спірної земельної ділянки Івано-Франківською міською радою відповідачу двічі було відмовлено. Рішенням сесії Івано-Франківської міської ради за № 71-37 від 25.02.2020, Івано-Франківською міською радою було вирішено припинити за згодою право користування земельними ділянками та надати їх в користування новим власникам майна, яке знаходиться на цих ділянках, згідно додатку, в тому числі ПП «Волекс ІФ»;

-в підтвердження існування між Івано-Франківською міською радою та ФОП Олексиним В.І. договірних відносин, скаржник звертає увагу суду на те, що Івано-Франківська міська рада в період з 26.03.2019 по 25.02.2020 приймала оплату від ФОП Олексина В.І. за користування земельною ділянкою, що підтверджується зарахуванням позивачем задекларованих та сплачених ФОП Олексиним В.І. коштів в рахунок оренди та в розрахунок безпідставно збережених коштів ПП «Волекс ІФ» за вказаний період;

-апелянт стверджує, що Івано-Франківська міська рада, як власник земельної ділянки, отримала кошти за користування спірною земельною ділянкою від ФОП Олексина В.І., який здійснював сплату за користування земельною ділянкою згідно умов договору, водночас законодавчо не передбачено встановлення подвійного розміру орендної плати за одну і ту ж земельну ділянку;

- відповідач вважає безпідставним використання Івано-Франківською міською радою для здійснення розрахунку суми безпідставно збережених коштів витягу із технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки станом на 2019 та 2020 роки, оскільки такі прямо суперечать (не відповідають) положенням Наказу міністерства аграрної політики та продовольства України № 489 від 25.11.2016 зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 19.12.2016 за № 1647/29777 «Про затвердження Порядку нормативно грошової оцінки земель населених пунктів» в частині розрахунку локальних показників;

-щодо судових витрат на професійну правову допомогу, то такі витрати у зв`язку із частковим задоволенням позову були розподілені судом відповідно до ст. 129 ГПК України, враховуючи ту обставину, що відповідач не погоджується з рішенням Господарського суду Івано-Франківської області від 20.07.2022 у даній справі, відтак вважає додаткове рішення не обґрунтованим та таким, що підлягає перегляду.

Скориставшись своїм право, передбаченим ст. 263 ГПК України, Івано-Франківська міська рада подала відзив на апеляційну скаргу ПП «Волекс ІФ», в якому позивач заперечує доводи апеляційної скарги з огляду на таке:

-в ході обстеження земельної ділянки за адресою м. Івано-Франківськ, вул. Ребета, 2А, кадастровий номер 2610100000:20:006:0142 на предмет дотримання вимог земельного законодавства наявності правовстановлюючих документів, інспектором Департаменту комунальних ресурсів Івано-Франківської міської ради встановлено, що вказана земельна ділянка використовується для обслуговування адміністративно-виробничих будівель заводу залізобетонних виробів ПП «Волекс ІФ» та ФОП Олексин В.І. Відповідно до інформації Державної податкової служби України Головне управління ДПС в Івано-Франківській області листом від 23.04.2021 за № 4530/5/09-19-04-27, повідомило, що ПП «Волекс ІФ» за користування земельною ділянкою площею 1.1447 га протягом 2018-2020 років не декларувало сплату;

- позивач зазначає, що ФОП Олексин В.І. був орендарем спірної земельної ділянки на підставі договору оренди землі № 52 від 16.02.2011, термін дії якого закінчився 13.05.2017, відповідно до судового рішення у справі № 909/1086/16. Своїм правом (наданим рішенням 6 сесії Івано-Франківської міської ради № 220-6 від 08.07.2016) продовжити дію договору оренди спірної земельної ділянки підприємець не скористався та не зареєстрував право оренди земельної ділянки у відповідності до чинного законодавства. Водночас, п. 47 вказаного рішення сесії міської ради встановлено, що з дня закінчення дії договору оренди земельної ділянки і до дня державної реєстрації додаткової угоди до договору оренди землі орендар сплачує орендну плату згідно договору оренди, термін дії якого поновлюється. Відповідно до інформації Державної податкової служби, наданої у листі від 23.04.2021 за № 4586/5/09-19-24-05-16 Олексин В.І. за користування земельною ділянкою площею 1,1447 га задекларував за 2018-2020 роки по 168841,50 грн.;

- договірні зобов`язання між сторонами даної справи виникли 25.02.2020, з моменту укладення договору оренди та реєстрації права оренди, що не заперечується сторонами, а з 25.02.2020 по 31.12.2021 ПП «Волекс ІФ» було задекларовано орендну плату 442356,51 грн.

- з огляду на те, що договір оренди спірної земельної ділянки з ФОП Олексиним В.І. припинив свою 13.05.2017, відтак, з моменту набуття права власності на нерухоме майно 26.03.2019 до відповідача не відбулося перехову права оренди на підставі ч. 2 ст. 120 Земельного кодексу України;

- з врахуванням наведеного, позивачем було подано до суду уточнений розрахунок суми безпідставно збережених коштів за період з 26.03.2019 по 24.02.2020, який становив 72567,84 грн. та був правомірно стягнутий з відповідача.

Справа розглянута судом апеляційної інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи.

Згідно з ч. 1 ст. 270 Господарського процесуального кодексу України у суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених у Главі 1 Розділу ІV.

Частинами 1 та 2 ст. 269 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи в апеляційній інстанції, дослідивши матеріали справи, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного судового рішення, дійшла до висновку про те, що підстави для задоволення апеляційної скарги та скасування оскаржуваного рішення відсутні, з огляду на наступне:

Відповідно до ст. 33 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", Положення про Департамент комунальних ресурсів Івано-Франківської міської ради, затвердженого рішенням Івано-Франківської міської ради від 11.12.2020 №311-2, Положення про здійснення самоврядного контролю за використанням та охороною земель у м. Івано-Франківську, затвердженого рішенням Івано-Франківської міської ради в редакції 07.06.2019 р. №141-26, інспектором з самоврядною контролю за використанням та охороною земель управління самоврядного контролю Департаменту комунальних ресурсів Івано-Франківської міської ради, 19.04.2021 проведено обстеження земельної ділянки за адресою м. Івано-Франківськ, вул. Ребета, 2 А, кадастровий номер 2610100000:20:006:0142 на предмет дотримання вимог земельного законодавства - наявності правовстановлюючих документів, за результатами якого було складено відповідний акт № 372 від 19.04.2021.

Про проведення обстеження земельної ділянки у період з 19.04 2021 по 29.04.2021 ПП «Векс ІФ» було попереджено завчасно, про що свідчить надіслане 08.04.2021 на його адресу повідомлення №238/34.3-02/18в від 08.04.2021.

Актом № 372 від 19.04.2021 встановлено, що земельна ділянка використовується для обслуговування адміністративно-виробничих будівель заводу залізобетонних виробів Приватним підприємством "Волекс ІФ" та фізичною особою-підприємцем Олексин Володимиром Івановичем .

З наданої Головним управлінням ДПС в Івано-Франківській області в листі від 23.04.2021 за № 4530/5/09-19-04-27 інформації вбачається, що за користування земельною ділянкою площею 1,1447 га протягом 2018-2020 років Приватне підприємство "Волекс ІФ" сплату не декларував.

Відповідач зі складеним актом обстеження земельної ділянки №372 від 19.04.2021 не погодився, про що зазначено в акті. Зокрема, вказав, що договір оренди землі від 16.02.2011 №52 є діючим до 14.04.2021, також вказав на те, що не взяті до уваги недоліки земельної ділянки: земельна ділянка не забезпечена тепломережами, розташована в зоні залягання ґрунтових вод >3 м, примикає до вулиці без твердого покриття, не забезпечена каналізацією.

Позивачем на адресу відповідача було надіслано претензію №1771/01-18/19 від 18.06.2021 з пропозицією добровільно сплатити суму безпідставно збережених коштів за використання земельної ділянки комунальної власності на території м. Івано-Франківська за період з 26.03.2019 по 31.12.2020 в сумі 123671,23 грн., однак така була залишена відповідачем без відповіді та задоволення.

З інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно (номер довідки 251399124 від 06.04.2021) вбачається, що власником адміністративно-виробничих будівель заводу залізобетонних виробів в м. Івано-Франківськ, вул. Ребета, 2 А (реєстраційний номер об`єкту нерухомого майна 1778933026101) є Приватне підприємство "Волекс ІФ". Підстава виникнення права власності - акт приймання-передачі нерухомого майна, серія та номер: б/н, виданий 15.03.2019, між ОСОБА_1 та Приватним підприємством "Волекс ІФ"; договір купівлі-продажу, серія та номер: Д-1, виданий 03.01.2007, видавник Приватний нотаріус Івано-Франківського міського нотаріального округу Угрин Л.А.; рішення власника Приватного підприємства "Волекс ІФ", серія та номер: 2, виданий 15.03.2019, видавник: Приватне підприємство "Волекс ІФ". Дата державної реєстрації нерухомого майна - 26.03.2019.

Відповідно до відомостей з ЄДРЮОФОПГФ, керівником Приватного підприємства "Волекс ІФ" є ОСОБА_1 .

З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 був власником зазначеного нерухомого майна з 03.01.2007 до 25.03.2019 та використовував його як підприємець.

На підставі договору оренди землі №52 від 16.02.2011, зареєстрованого у Івано-Франківській регіональній філії центру ДЗК при Держкомземі України 12.05.2011 за №261010004000109, земельна ділянка з кадастровим номером 2610100000:20:006:0142 передавалася в оренду підприємцю Олексину В.І. на 3 роки.

Відповідно до п. 2 договору в оренду передається земельна ділянка загальною площею 1,1447 га. Згідно п. 5 договору нормативна грошова оцінка земельної ділянки становить 2966493,90 грн. Договір оренди землі № 52 від 16.02.2011 зареєстрований у Івано-Франківській регіональній філії центру ДЗК при Держкомземі України 12.05.2011 за №261010004000109 і був чинним до 12.05.2014.

Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 06.07.2017 (справа №909/1086/16) залишеною без змін Постановою Вищого господарського суду України від 18.10.2017 встановлено, що строк дії договору оренди землі № 52 від 16.02.2011, укладеного з фізичною особою-підприємцем Олексин В.І., не припинявся на підставі ст.33 Закону України "Про оренду землі". Отже, з огляду на обставини встановлені вказаними судовими рішеннями, договір оренди землі було продовжено на той самий строк - до 13.05.2017.

Водночас, рішенням 6 сесії Івано-Франківської міської ради № 220-6 від 08.07.2016, п.8 додатку №7 фізичній особі-підприємцю Олексину В.І. було продовжено дію договору оренди терміном на 10 років на земельну ділянку площею 1,1447 га по вул. Ребета, 2 А, м. Івано-Франківськ.

Вказаним рішенням, зокрема п. 45,46 та 47, було визначено наступне:

- суб`єктам господарської діяльності, вказаним в додатках 3, 4, 7 до даного рішення, зареєструвати право оренди земельної ділянки у відповідності до чинного законодавства;

- встановити терміни дії договорів оренди землі від дати прийняття рішення сесії міської ради про передачу в оренду, поновлення термінів оренди земельних ділянок;

- встановити, що з дня закінчення дії договору оренди земельної ділянки і до дня державної реєстрації додаткової угоди до договору оренди землі орендар сплачує орендну плату згідно договору оренди термін дії якого поновлюється.

Головне управління ДПС в Івано-Франківській області листом від 23.04.2021 №4586/5/09-19-24-05-16 повідомило, що Олексин В.І. за користування земельною ділянкою площею 1,1447 га задекларував: за 2018 р. - 168841,50 грн; за 2019 р. - 168841,50 грн; за 2020 р. - 168841,50 грн.

Як вже було зазначено, 26.03.2019 власником нерухомого майна, розміщеного на обстежуваній земельній ділянці, стало Приватне підприємство "Волекс ІФ".

Згідно п. 8 рішення сесії Івано-Франківської міської ради №71-37 від 25.02.2020, вирішено: "припинити за згодою право користування земельними ділянками та надати їх в користування новим власникам майна, яке знаходиться на цих ділянках, згідно додатку (в тому числі, фізичній особі-підприємцю Олексину В.І. )".

Згідно п.32 вказаного рішення: "суб`єктам господарської діяльності, вказаним в додатках 5-9 (в тому числі, Приватному підприємству "Волекс ІФ") до даного рішення зареєструвати право оренди, власності, постійного користування земельної ділянки у відповідності до чинного законодавства".

Як вбачається з матеріалів справи, на підставі вказаного рішення Івано-Франківської міської ради 25.02.2020 між Івано-Франківською міською радою (як орендодавцем) та Приватним підприємством "Волекс ІФ" (як орендарем) укладено договір оренди, згідно умов якого орендодавець надає, а орендар приймає в строкове платне користування земельну ділянку, для розміщення та експлуатації основних, підсобних і допоміжних будівель та споруд підприємств переробної, машинобудівної та іншої промисловості (11.02 згідно КВЦПЗ), яка знаходиться на вул. Л. Ребета, 2-а , кадастровий номер земельної ділянки 2610100000:20:006:0142. Цей договір укладено строком на три роки (пункт 8).

Отож, з моменту укладення договору оренди та державної реєстрації права оренди (25.02.2020) між сторонами виникли договірні зобов`язання.

З наданої Головним управлінням ДПС в Івано-Франківській області в листі №12808/5/09-19-04-27 від 29.11.2021р. інформації вбачається, що в 2021 році ПП "Волекс ІФ" задекларувало орендну плату за земельну ділянку з кадастровим номером 2610100000:20:006:0142 за період з 25.02.2020 по 31.12.2021 в сумі 442356,51 грн.

Згідно Витягу із технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки площею 1,1447 га у м. Івано-Франківську, по вул. Ребета, 2 А, кадастровий номер 2610100000:20:006:0142 станом на 2019 рік, нормативна грошова оцінка земельної ділянки становила 8357201,75 грн. та не змінила свого розміру і в 2020 році, що підтверджується відповідним витягом із технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки, яка була надана Відділом у м. Івано-Франківську Головного управління Держгеокадастру в Івано-Франківській області на виконання вимог ухвали суду.

В ході розгляду даної справи судом першої інстанції позивачем було подано уточнений розрахунок суми безпідставно збережених коштів за використання земельної ділянки комунальної власності без правовстановлюючих документів за період з 26.03.2019 по 24.02.2020, який становив 72567,84 грн. Розрахунок здійснено на підставі витягів із технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки площею 1,1447 га у м. Івано-Франківську, по вул. Ребета, 2 А , кадастровий номер 2610100000:20:006:0142 станом на 2019 рік та 2020 рік.

Статтею 80 Земельного кодексу України визначено, що суб`єктами права на землі комунальної власності є територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 83 Земельного кодексу України землі, які належать на праві власності територіальним громадам сіл, селищ, міст, є комунальною власністю. У комунальній власності перебувають: а) усі землі в межах населених пунктів, крім земельних ділянок приватної та державної власності; б) земельні ділянки, на яких розташовані будівлі, споруди, інші об`єкти нерухомого майна комунальної власності незалежно від місця їх розташування.

У відповідності до статей 122, 123, 124 Земельного кодексу України міські ради передають земельні ділянки у власність або користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб. Надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування здійснюється на підставі рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування. Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними статтею 122 цього Кодексу шляхом укладення договору оренди земельної ділянки чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки.

Перехід прав на земельну ділянку, пов`язаний з переходом права на будинок, будівлю або споруду, регламентується Земельним кодексом України. Так, якщо жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об`єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача (частина друга статті 120 Земельного кодексу України).

Відповідно до ч. 1 ст. 93 Земельного кодексу України право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності.

Право оренди земельної ділянки виникає з моменту державної реєстрації цього права (стаття 125 Земельного кодексу України).

Отже, за змістом вказаних приписів виникнення права власності на будинок, будівлю, споруду не є підставою для виникнення права оренди земельної ділянки, на якій вони розміщені. Право оренди земельної ділянки виникає на підставі відповідного договору з моменту державної реєстрації цього права. Проте з огляду на приписи частини другої статті 120 Земельного кодексу України не вважається правопорушенням відсутність у власника будинку, будівлі, споруди зареєстрованого права оренди на земельну ділянку, яка має іншого власника і на якій розташоване це нерухоме майно.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідач - Приватне підприємство "Волекс ІФ" є власником нежитлових будівель з 26.03.2019.

При цьому, договір оренди між Івано-Франківською міською радою (як орендодавцем) та Приватним підприємством "Волекс ІФ" (як орендарем) було укладено 25.02.2020.

Таким чином, з моменту набуття права власності на об`єкт нерухомого майна до укладення договору оренди та державної реєстрації права оренди, відповідач користувався земельною ділянкою за адресою м. Івано-Франківську, по вул. Ребета, 2А, кадастровий номер 2610100000:20:006:0142 без достатньої правової підстави.

Разом з тим, як було зазначено, рішенням Івано-Франківської міської ради № 220-6 від 08.07.2016, фізичній особі-підприємцю Олексину В.І. продовжено дію договору оренди терміном на 10 років на вул. Ребета, 2А , площею 1,1447 га.

Цим рішенням (п. 45) зобов`язано суб`єктів господарської діяльності, вказаним в додатках 3, 4, 7 до даного рішення, зареєструвати право оренди земельної ділянки у відповідності до чинного законодавства.

Пунктом 47 вказаного рішення встановлено, що з дня закінчення дії договору оренди земельної ділянки і до дня державної реєстрації додаткової угоди до договору оренди землі, орендар сплачує орендну плату згідно договору оренди, термін дії якого поновлюється.

Проте, як вбачається з матеріалів справи, вищенаведене рішення міської ради не було реалізоване фізичною особою-підприємцем Олексиним В.І. - договір оренди (додаткова угода) між Івано-Франківською міською радою та фізичною особою-підприємцем Олексин В.І. не укладено, право оренди земельної ділянки ним не зареєстроване, як це було передбачено рішенням Івано-Франківської міської ради від 08.07.2016 № 220-6.

Правовий механізм переходу права на землю, пов`язаний з переходом права на будинок, будівлю або споруду, визначено в ст. 120 Земельного кодексу України та ст. 377 ЦК України.

Виходячи зі змісту зазначеної статті закону, норма щодо переходу права на земельну ділянку у разі переходу права на будинок, будівлю і споруду може бути застосована у випадках, якщо земельна ділянка перебуває у власності або у користуванні колишнього власника будівлі.

Між тим, як вбачається із положень ст. 120 Земельного кодексу України та ст. 377 ЦК України, виникнення права власності на об`єкт нерухомості не є підставою для автоматичного виникнення права власності чи укладення (продовження, поновлення) договору оренди земельної ділянки.

Водночас за змістом ст. 125 Земельного кодексу України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

Частиною 2 ст. 3 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" (в редакції 01.01.2016) встановлено, що речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону, виникають з моменту такої реєстрації.

Враховуючи, що в матеріалах справи відсутні, а сторонами не подані жодні докази на підтвердження реєстрації фізичною особою-підприємцем Олексиним В.І. речового права оренди на спірну земельну ділянку у встановленому законодавством порядку, відтак договір оренди землі укладений з фізичною особою-підприємцем Олексиним В.І. припинив свою дію 13.05.2017.

Приймаючи до уваги відсутність державної реєстрації права оренди земельної ділянки фізичною особою-підприємцем Олексин В.І., судова колегія погоджується з висновком місцевого господарського суду про відсутність договірних відносин Івано-Франківської міської ради з фізичною особою-підприємцем Олексиним В.І. після закінчення дії договору оренди землі № 52 від 16.02.2011, та відповідно відсутність переходу права оренди до відповідача - Приватного підприємства "Волекс ІФ" на підставі ч. 2 ст. 120 Земельного кодексу України. Водночас, суд вважає за доцільне зазначити, що рішення сесії Івано-Франківської міської ради №71-37 від 25.02.2020, яким скасовано пункт 8 додатку № 7 рішення 6 сесії Івано-Франківської міської ради від 08.07.2016 №220-6 (згідно якого повинен був укладений договір оренди землі на 10 років з підприємцем Олексиним В.І.) та згідно з яким земельна ділянка передана в оренду на 10 років ПП "Волекс ІФ", не може свідчити про наявність договірних відносин між міською радою та ФОП Олексиним В.І., оскільки прийняття таких рішень Івано-Франківською міською радою не спростовує законодавчо визначеної необхідності державної реєстрації права оренди земельної ділянки. Крім цього, листом від 06.03.2017 за № ДКР-18/01-18/978 департаментом комунальних ресурсів Івано-Франківської міської ради було повідомлено ФОП Олексина В.І. про те, що рішенням сесії міської ради від 08.07.2016 за № 220-6 термін дії договору оренди земельної ділянки від 12.05.2011 продовжено на 10 років, проте додаткова угода щодо продовження терміну дії договору земельної ділянки ФОП Олексинимм В.І. не укладена та не зареєстрована.

Для вирішення спору щодо фактичного користування земельною ділянкою без правовстановлюючих документів та без державної реєстрації прав на неї встановленню підлягають обставини, зокрема, чи є земельна ділянка, за фактичне користування якою Івано-Франківська міська рада просить стягнути безпідставно збережені кошти, сформованим об`єктом цивільних прав протягом усього періоду, зазначеного у позові.

Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 79-1 ЗК України формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру. Формування земельних ділянок здійснюється: у порядку відведення земельних ділянок із земель державної та комунальної власності; шляхом поділу чи об`єднання раніше сформованих земельних ділянок; шляхом визначення меж земельних ділянок державної чи комунальної власності за проектами землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, проектами землеустрою щодо впорядкування території для містобудівних потреб, проектами землеустрою щодо приватизації земель державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій; за проектами землеустрою щодо організації території земельних часток (паїв).

Земельні ділянки підлягають державній реєстрації у Державному земельному кадастрі, а земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера (ч. ч. 3, 4 ст. 79-1 ЗК України).

Земельна ділянка може бути об`єктом цивільних прав виключно з моменту її формування (крім випадків суборенди, сервітуту щодо частин земельних ділянок) та державної реєстрації права власності на неї (ч. 9 ст. 79-1 ЗК України).

Земельна ділянка площею 1,1447 га по вул. Ребета, 2 А, у м. Івано-Франківську перебуває у комунальній власності і такій присвоєно кадастровий номер 2610100000:20:006:0142. Таким чином, вказана земельна ділянка сформована як об`єкт цивільних прав.

Про необхідність застосування статті 79-1 ЗК України та положень Закону України "Про Державний земельний кадастр" при розгляді позову про стягнення безпідставно збережених коштів у вигляді недоотриманої орендної плати неодноразово зазначалося Верховним Судом, зокрема у постановах від 29.01.2019 у справах № 922/3780/17 та № 922/536/18, від 11.02.2019 у справі № 922/391/18, від 12.04.2019 у справі № 922/981/18 та від 12.06.2019 у справі № 922/902/18.

Відносини, що виникають у зв`язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна врегульовано главою 83 Цивільного кодексу України.

Відповідно до частин 1,2 статті 1212 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення глави 83 Цивільного кодексу України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

Предметом регулювання інституту безпідставного отримання чи збереження майна є відносини, які виникають у зв`язку з безпідставним його отриманням чи збереженням і які не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.

З аналізу зазначених правових норм вбачається, що зобов`язання із набуття або збереження майна без достатньої правової підстави має місце за наявності таких умов.

По-перше, є набуття або збереження майна. Це означає, що особа набуває нові цінності, збільшує кількість та вартість належного їй майна або зберігає майно, яке неминуче мало б вибути із її володіння.

По-друге, мало місце набуття або збереження майна за рахунок іншої особи. Тобто, збільшення або збереження майна у особи є наслідком втрати або недоотримання цього майна іншою особою.

По-третє, обов`язково має бути відсутність правової підстави для набуття або збереження майна за рахунок іншої особи. Тобто, мала місце помилка, обман, випадковість або інші підстави набуття або збереження майна, які не можна віднести до підстав виникнення цивільних прав та обов`язків (статті 11 Цивільного кодексу України).

Відсутністю правової підстави вважають такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення і його юридичному змісту. Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.

Майно не може вважатися набутим чи збереженим без достатніх правових підстав, якщо це відбулося в незаборонений цивільним законодавством спосіб з метою забезпечення породження учасниками відповідних правовідносин у майбутньому певних цивільних прав та обов`язків. Зокрема, внаслідок тих чи інших юридичних фактів, правомірних дій, які прямо передбачені частини другої статті 11 Цивільного кодексу України.

З викладеного вбачається, що право оренди земельної ділянки виникає на підставі відповідного договору з моменту державної реєстрації цього права. Проте з огляду на норми частини другої статті 120 Земельного кодексу України не вважається правопорушенням відсутність у власника будинку, будівлі, споруди зареєстрованого права оренди на земельну ділянку, яка має іншого власника і на якій розташоване це нерухоме майно. До моменту оформлення власником об`єкта нерухомого майна права оренди земельної ділянки, на якій розташований цей об`єкт, відносини з фактичного користування земельною ділянкою без укладеного договору оренди та недоотримання її власником доходів у вигляді орендної плати є за своїм змістом кондикційними. Фактичний користувач земельної ділянки, який без достатньої правової підстави за рахунок власника цієї ділянки зберіг у себе кошти, які мав сплатити за користування нею, зобов`язаний повернути ці кошти власнику земельної ділянки на підставі частини першої статті 1212 Цивільного кодексу України.

Відповідної правової позиції дотримується Велика Палата Верховного Суду у своїх постановах від 09.11.2021 у справі № 905/1680/20, від 20.11.2018 у справі № 922/3412/17, від 13.07.2022 у справі 922/246/21.

Відповідно до статті 206 Земельного кодексу України використання землі в Україні є платним. Об`єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до закону.

Землекористувачі зобов`язані своєчасно сплачувати орендну плату (пункт "в" частини першої статті 96 Земельного кодексу України).

Частиною 1 статті 21 Закону України "Про плату за землю" встановлено, що орендна плата за землю - це платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою згідно з договором оренди.

Згідно з абзацом 3 частини 1 статті 13 Закону України "Про оцінку земель" нормативна грошова оцінка земельних ділянок проводиться у разі визначення розміру орендної плати за земельні ділянки, зокрема комунальної власності. Крім того, згідно з абзацом 1 пункту 289.1 Податкового кодексу України для визначення розміру орендної плати використовується нормативна грошова оцінка земельних ділянок.

Відповідно до частини 2 статті 20 та частини 3 статті 23 Закону України "Про оцінку земель" дані про нормативну грошову оцінку окремої земельної ділянки оформляються як витяг з технічної документації з нормативної грошової оцінки земель. Витяг з технічної документації про нормативну грошову оцінку окремої земельної ділянки видається центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин.

Технічна документація на конкретну земельну ділянку, яка виготовляється на замовлення землекористувача (власника), відповідно до статті 20 Закону України "Про оцінку земель", також є джерелом інформації про нормативну грошову оцінку певної земельної ділянки.

Власник (землекористувач) може використати технічну документацію на обґрунтування нормативної грошової оцінки, надавши суду її оригінал або належно засвідчену копію. Відтак технічна документація, виготовлена на конкретну земельну ділянку уповноваженим органом, може бути належним доказом на обґрунтування нормативної грошової оцінки земельної ділянки, яка набула статусу об`єкта цивільних прав, а витяг із технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки є належним та допустимим доказом, що підтверджує дані про нормативно-грошову оцінку.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем здійснено нарахування розміру безпідставно збережених коштів за період з 26.03.2019 по 24.02.2020 в сумі 72567,84 грн. Розрахунок розміру безпідставно збережених коштів здійснений на підставі витягу із технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки станом на 2019 рік та станом на 2020 рік, згідно яких нормативна грошова оцінка земельної ділянки за вказані роки становила 8357201,75 грн. Розрахунок здійснений виходячи зі ставки 3 % від нормативної грошової оцінки земельної ділянки.

Водночас, відповідач не був позбавлений можливості доводити інший розмір нормативної грошової оцінки земельної ділянки (враховуючи непогодження з проведеною оцінкою, яка подана позивачем). Однак, відповідачем не надано жодних доказів, які б вказували на інший розмір нормативної грошової оцінки земельної ділянки, ніж той що визначений у витягах із технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки станом на 2019 рік та станом на 2020 рік.

Здійснивши перевірку уточненого розрахунку суми безпідставно збережених коштів за користування земельною ділянкою площею 1,1447 га у м. Івано-Франківськ, вул. Ребета, 2А, кадастровий номер 2610100000:20:006:0142 за період з 26.03.2019 по 24.02.2020, судова колегія погоджується з висновком місцевого господарського суду про обґрунтованість заявлених позовних вимог в частині стягнення з ПП «Волекс ІФ» 72567,84 грн., водночас Господарський суд Івано-Франківської області дійшов правильного висновку про відмову у задоволенні стягнення 51103,39 грн. безпідставно збережених коштів за користування земельною ділянкою, позаяк такі були нараховані позивачем без врахування того, що 25.02.2020 між сторонами укладено договір оренди та здійснено державну реєстрацію права оренди.

Щодо додаткового рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 08.08.2022 судова колегія зазначає наступне:

Як вбачається з матеріалів справи, 25.07.2022 на адресу місцевого господарського суду від представника відповідача надійшла заява про ухвалення додаткового рішення про стягнення з Івано-Франківської міської ради судових витрат, а саме витрат на професійну правничу допомогу, які відповідач поніс в зв`язку із розглядом даної справи.

Згідно матеріалів справи, захист інтересів позивача здійснювали адвокат Борис Людмила Дмитрівна (свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю №001112 від 25.11.2016) та адвокат Добрянський Ігор Васильович (свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю № 531 від 18.10.2005).

На підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу надано наступні докази:

- договір про надання правової допомоги №22/21 від 10.09.2021 з додатком №1 до договору (розрахунок вартості послуг);

- детальний опис наданих послуг від 20.07.2022;

- акт наданих послуг від 27.09.2021;

- акт наданих послуг від 01.11.2021;

- рахунок-фактура №3-22/21 від 14.01.2022;

- рахунок-фактура №4-22/21 від 22.06.2022;

- рахунок-фактура №5-22/21 від 20.07.2022;

- платіжне доручення №1321 від 28.09.2021.

10.09.2021 між Приватним підприємством "Волекс ІФ" (клієнт) та Адвокатським об`єднанням Вайз Солюшн (адвокатське об`єднання) укладено договір про надання правової допомоги №22/21 від 10.09.2021 з додатком №1 до договору.

На умовах вказаного договору, адвокатське об`єднання зобов`язується здійснювати захист, представництво та/або надати інші види правової допомоги на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору (п.1.1. договору).

Згідно п. 2.7. договору, для надання правової допомоги клієнту, адвокатське об`єднання призначає: адвоката Добрянського Ігоря Васильовича, свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю № 531, видане Івано-Франківською обласною кваліфікаційно-дисциплінарною комісією адвокатури 18.10.2005; адвоката Борис Людмилу Дмитрівну, свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю серія ІФ № 001112, видане Радою адвокатів Івано-Франківської області 25.11.2016.

Пунктом 4.1. договору сторони передбачили, що за надану правову допомогу клієнт сплачує гонорар (винагороду), який складається з суми вартості послуг, тарифи яких узгоджені сторонами та зазначені в додатку №1 до цього договору, на підставі наданих адвокатським об`єднанням рахунків.

Згідно п. 4.2. договору, оплата за даним договором здійснюється не пізніше 3-х днів з моменту отримання клієнтом рахунку.

Відповідно до п. 4.5. договору, за результатами надання правової допомоги складається акт, що підписується представниками кожної зі сторін. В акті вказується обсяг наданої адвокатським об`єднанням правової допомоги і її вартість. Акт надсилається клієнту адвокатським об`єднанням факсимільним зв`язком, поштою, або вручатися представнику клієнта. На письмову вимогу клієнта, адвокатське об`єднання може надавати акти про надання правової допомоги, в яких буде вказано перелік наданої правової допомоги із ідентифікацією.

Між Приватним підприємством "Волекс ІФ" та адвокатським об`єднанням Вайз Солюшн підписано акт наданих послуг від 27.09.2021 на суму 6300 грн та акт №2 від 01.11.2021 на суму 1500 грн.

Згідно акта наданих послуг від 27.09.2021 адвокатське об`єднання передало, а клієнт прийняв наступні послуги: отримання правової інформації, консультацій і роз`яснень з питань стягнення безпідставно збережених коштів, узгодження правової позиції (1 год. - 2100 грн), складання відзиву на позовну заяву (2 год. - 4200 грн).

Згідно акта наданих послуг №2 від 01.11.2021 адвокатське об`єднання передало, а клієнт прийняв наступні послуги: участь адвоката в судовому засіданні (1 год. - 1500 грн).

Згідно платіжного доручення №1321 від 28.09.2021, Приватним підприємством "Волекс ІФ" сплачено адвокатському об`єднанню Вайз Солюшн 7900 грн передоплати за надання правової допомоги.

На підставі п. 4.1. договору, адвокатське об`єднання Вайз Солюшн надало клієнту наступні рахунки-фактури: №3-22/21 від 14.01.2022 на суму 750 грн; № 4-22/21 від 22.06.2022 на суму 6000 грн; №5-22/21 від 20.07.2022 на суму 3000 грн.

Згідно детального опису наданих послуг у справі №909/800/21 від 20.07.2022, Приватне підприємство "Волекс ІФ" понесло наступні витрати:

1. Отримання правової інформації, консультацій і роз`яснень з питань стягнення безпідставно збережених коштів, узгодження правової позиції 1 год., сума витрат 2100 грн, документальне підтвердження договір про надання правової № 22/21 від 10.09.2021, акт приймання-передачі послуг від 27.09.2021, платіжне доручення № 1321 від 28.09.2021.

2. Складання відзиву на позовну заяву 2 год., сума витрат 4200 грн, документальне підтвердження договір про надання правової № 22/21 від 10.09.2021, акт приймання-передачі послуг від 27.09.2021, платіжне доручення № 1321 від 28.09.2021.

3. Складання клопотання про долучення доказів до матеріалів справи (з правовим обґрунтуванням) 30 хв., сума витрат 750 грн, документальне підтвердження договір про надання правової №22/21 від 10.09.2021, рахунок-фактура №3-22/21 від 14.01.2022.

4. Участь адвоката в судових засіданнях: 01.11.2021, 25.11.2021, 13.12.2021, 17.12.2021, 12.01.2022, 20.01.2022, 24.05.2022, 23.06.2022, 20.07.2022 6 год., сума витрат 9000 грн, документальне підтвердження договір про надання правової № 22/21 від 10.09.2021, акт № 2 наданих послуг від 01.11.2021, платіжне доручення № 1321 від 28.09.2021, рахунок-фактура № 4-22/21 від 22.06.2022, рахунок-фактура № 5-22/21 від 20.07.2022.

Загальна сума судових витрат відповідно до детального опису наданих послуг становить 16050 грн.

Частина перша статті 123 ГПК України передбачає, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу (пункт 1 частини третьої вказаної статті Кодексу).

Положеннями статті 16 Господарського процесуального кодексу України визначено, що учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до ст. 26 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність" адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги.

Договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору (ст. 1 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність").

За приписами ч. 3 ст. 27 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність" до договору про надання правової допомоги застосовуються загальні вимоги договірного права.

Відповідно до ст. 30 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність" гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Отже, розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом. Адвокат має право у розумних межах визначати розмір гонорару, виходячи із власних міркувань, з урахуванням складності справи, кваліфікації, досвіду і завантаженості адвоката та інших обставин. Погоджений адвокатом з клієнтом та/або особою, яка уклала договір в інтересах клієнта, розмір гонорару може бути змінений лише за взаємною домовленістю. У разі виникнення особливих по складності доручень клієнта або у випадку збільшення затрат часу й обсягу роботи адвоката на фактичне виконання доручення (підготовку до виконання) розмір гонорару може бути збільшено за взаємною домовленістю.

Тобто, діяльність адвоката є оплачуваною працею і така оплата у вигляді гонорару здійснюється на підставі укладеного між адвокатом та його клієнтом договору про надання правової допомоги.

Однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини 3 статті 2 Господарського процесуального кодексу України).

Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості: ефективно захистити свої права в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.

Практична реалізація вказаного принципу в частині відшкодування витрат на професійну правничу допомогу відбувається в такі етапи:

1) попереднє визначення суми судових витрат на професійну правничу допомогу (стаття 124 Господарського процесуального кодексу України);

2) визначення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами (стаття 126 Господарського процесуального кодексу України): подання заяви (клопотання) про відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу разом з детальним описом робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, і здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, та доказами, що підтверджують здійснення робіт (наданих послуг) і розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи; зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу;

3) розподіл судових витрат (стаття 129 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до частин 1, 2 статті 126 Господарського процесуального кодексу України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (частина 3 статті 126 Господарського процесуального кодексу України).

Визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суди мають виходити з встановленого у самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами статті 30 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність". Аналогічну правову позицію наведено у постановах Верховного Суду від 06.03.2019 у справі №922/1163/18, від 07.09.2020 у справі №910/4201/19.

Виходячи з наданих заявником доказів, суд дійшов висновку, що Адвокатським об`єднанням Вайз Солюшн надано відповідачу всі послуги з правової допомоги, які перераховані в детальному описі наданих послуг від 20.07.2022 по справі №909/800/21.

За приписами ч. 4 ст. 126 ГПК розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

На підставі поданих представником позивача доказів суд установив, що витрати на оплату послуг адвоката позивача є співмірними із складністю справи та виконаних адвокатами робіт, часом, витраченим адвокатом на виконання надання послуг, обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт, ціною позову.

Відповідно до ч. 5 ст. 126 ГПК у разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. (ч. 6 ст. 126 ГПК).

Зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, які підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони щодо неспівмірності заявлених іншою стороною витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. Суд з огляду на принципи диспозитивності та змагальності не може вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи. Вказаний правовий висновок викладено у постановах об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.10.2019 у справі N 922/445/19 та від 22.11.2019 у справі N 910/906/18.

При розгляді справи судом учасники справи викладають свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення, міркування щодо процесуальних питань у заявах та клопотаннях, а також запереченнях проти заяв і клопотань (частина перша статті 169 ГПК України).

Тобто саме зацікавлена сторона має вчиняти певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог, що виключає ініціативу суду у питанні відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній із сторін без відповідних дій з боку такої сторони.

Принцип змагальності сторін має свої втілення, зокрема, у наведених положеннях частин п`ятої, шостої статті 126 ГПК України, виходячи з яких зменшення внаслідок неспівмірності суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат зі складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення з підстав неспівмірності суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 05.07.2022у справі №922/2913/21.

При цьому, втручання суду у договірні відносини між адвокатом та його клієнтом у частині визначення розміру гонорару або зменшення розміру стягнення такого гонорару з відповідної сторони на підставі положень частини четвертої статті 126 ГПК України можливе лише за умови обґрунтованості та наявності доказів на підтвердження невідповідності таких витрат фактично наданим послугам. В іншому випадку, таке втручання суперечитиме принципу свободи договору, закріпленому в положеннях статті 627 ЦК України, принципу pacta sunt servanda та принципу захисту права працівника або іншої особи на оплату та своєчасність оплати за виконану працю, закріпленому у статті 43 Конституції України (правовий висновок Верховного Суду, викладений в постанові від 20.11.2020 у справі №910/13071/19).

Однак, позивачем не подавалося до суду першої інстанції жодних клопотань про зменшення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу.

Відповідно до ч. 1 ст. 244 ГПК України суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо: 1) стосовно якої-небудь позовної вимоги, з приводу якої сторони подавали докази і давали пояснення, не ухвалено рішення; 2) суд, вирішивши питання про право, не зазначив точної грошової суми, присудженої до стягнення, або майно, яке підлягає передачі, або дії, що потрібно виконати; 3) судом не вирішено питання про судові витрати.

Зважаючи на дотримання позивачем порядку та строку, передбаченого ч. 8 ст. 129 ГПК України, для подання доказів, що підтверджують надання правових послуг і розмір судових витрат; підтвердження розміру витрат на оплату правничої допомоги відповідними документами та на відсутність клопотання відповідача про зменшення розміру цих витрат, враховуючи часткове задоволення позову, місцевий господарський суд дійшов до обґрунтованого висновку про часткове задоволення заяви ПП "Волекс ІФ" про ухвалення додаткового рішення суду, розподілу судових витрат, з урахуванням вимог ст.129 ГПК України та стягнення з позивача на користь відповідача 6632, 18 грн.

Відповідно до ст. 73 ГПК доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно ст. 74 ГПК кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

У відповідності до статті 76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Зі змісту статті 77 Господарського процесуального кодексу України вбачається, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

Згідно статті 78 Господарського процесуального кодексу України достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.

У відповідності до статті 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Стандарт доказування "вірогідності доказів" на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати їх саме ту кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу. На суд покладено обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються скоріше були (мали місце), аніж не були. Вказане узгоджується з правовою позицією викладеною у постанові Верховного суду у справі № 904/2357/20 від 21.08.2020.

Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

З огляду на викладене, судова колегія дійшла висновку про обґрунтованість оскаржуваних рішень суду першої інстанції, як таких, що ухвалені відповідно до обставин та матеріалів справи з дотриманням норм матеріального та процесуального права.

Судові витрати у відповідності до вимог ст. 129 ГПК України покладаються на скаржника.

Керуючись ст. 129, 269, 273, 275, 276, 282, 284 ГПК України, Західний апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

Рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 20.07.2022 та додаткове рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 08.08.2022 у справі №909/800/21 залишити без змін, а апеляційну скаргу Приватного підприємства «Волекс ІФ» без задоволення.

Судові витрати покласти на скаржника.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Справу повернути в Господарський суд Івано-Франківської області.

Головуючий суддяГ.В. Орищин

суддяН.А. Галушко

суддяМ.Б. Желік