Рішення

від 07.12.2022 по справі 914/1895/22

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07.12.2022 Справа № 914/1895/22

Господарський суд Львівської області у складі

Головуючого судді Фартушка Т.Б. за участю секретаря судового засідання Полюхович Х.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу:

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю "МЕТГРАН", м.Київ;

до Відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю "БЕТОНБУД", Львівська область, м.Львів;

про: стягнення заборгованості

ціна позову: 233898,26грн.

Представники:

Позивача: Брожко Н.І. - представник, адвокат (ордер від 11.08.2022р. серія АІ №1251273);

Відповідача: не з`явився.

ВСТАНОВИВ:

16.08.2022р. на розгляд до Господарського суду Львівської області надійшла позовна заява за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "МЕТГРАН" від 11.08.2022р. б/н (вх. №2065) до Товариства з обмеженою відповідальністю "БЕТОНБУД" про стягнення заборгованості; ціна позову: 308898,26грн.

Підставами позовних вимог зазначено неналежне виконання Відповідачем договірних зобов`язань з оплати поставленої за Договором від 04.12.2018р. №02У продукції.

Ухвалою суду від 16.08.2022р. у цій справі судом постановлено прийняти позовну заяву до розгляду та відкрити провадження у справі; здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження; підготовче засідання призначити на 13.09.2022р.

Ухвалою Господарського суду Львівської області від 25.08.2022р. у цій справі суд постановив заяву представника ТзОВ "МЕТГРАН" адвоката Брожко Н. І. від 22.08.2022р. б/н (вх.№17641/22 від 24.08.2022р.) про участь у засіданні у режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів відхилити.

Ухвалою суду від 05.09.2022р. у цій справі судом постановлено заяву представника ТзОВ "МЕТГРАН" адвоката Брожко Н. І. від 30.08.2022 б/н (вх.№18226/22 від 02.09.2022) про участь у засіданні у режимі відеоконференції в межах приміщення суду відхилити.

Ухвалою суду від 13.09.2022р. у цій справі постановлено відкласти підготовче судове засідання на 13.10.2022р.; надати представнику ТзОВ "МЕТГРАН" адвокату Брожко Н. І. можливість участі в судовому засіданні у справі №914/1895/22, яке призначено на 13.10.2022р. в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів та програмного забезпечення "Easycon".

Ухвалою суду від 13.10.2022р. у цій справі суд постановив продовжити строк підготовчого провадження на 19 днів; відкласти підготовче судове засідання 03.11.2022р.

Ухвалою суду від 28.10.2022р. постановлено надати представнику ТзОВ "МЕТГРАН" адвокату Брожко Н. І. можливість участі в судовому засіданні у справі №914/1895/22, яке призначено на 03.11.2022р., в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів та програмного забезпечення "Easycon".

Ухвалою від 03.11.2022 у цій справі постановлено продовжити строк підготовчого провадження на 11 днів; відкласти підготовче судове засідання на 17.11.2022р.

Ухвалою суду від 09.11.2022р. постановлено надати представнику ТзОВ "МЕТГРАН" адвокату Брожко Н. І. можливість участі в судовому засіданні у справі №914/1895/22, яке призначено на 17.11.2022р. в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів та програмного забезпечення «Easycon».

Судове засідання 17.11.2022р. не відбулось з підстав відключення будівлі суду від електричної енергії через відновлювальні роботи після пошкодження електричної мережі в Україні, що підтверджується Актом про відключення електроенергії від 17.11.2022р. б/н.

Ухвалою суду від 18.11.2022р. у цій справі суд постановив призначити підготовче судове засідання на 24.11.2022р.; надати представнику ТзОВ "МЕТГРАН" адвокату Брожко Н. І. можливість участі в судовому засіданні у справі №914/1895/22, яке призначено на 24.11.2022р. в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів та програмного забезпечення «Easycon».

Судове засідання 24.11.2022р. не відбулось з підстав відключення будівлі суду від електричної енергії через аварійно-відновлювальні роботи, що підтверджується Актом про відключення електроенергії від 25.11.2022р. б/н.

Ухвалою суду від 25.11.2022р. у цій справі суд постановив призначити підготовче судове засідання на 01.12.2022р.; надати представнику ТзОВ "МЕТГРАН" адвокату Брожко Н. І. можливість участі в судовому засіданні у справі №914/1895/22, яке призначено на 01.12.2022р. в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів та програмного забезпечення «Easycon».

Ухвалою суду від 01.12.2022р. у цій справі суд постановив заяву ТзОВ "МЕТГРАН" від 14.11.2022р. б/н (вх.№3822/22 від 21.11.2022р.) про зменшення розміру позовних вимог в частині зменшення розміру позовних вимог прийняти; подальший розгляд справи здійснювати з врахуванням заяви ТзОВ "МЕТГРАН" від 14.11.2022р. б/н (вх. №3822/22 від 21.11.2022р.) про зменшення розміру позовних вимог; заяву ТзОВ "МЕТГРАН" від 14.11.2022р. б/н (вх. №3822/22 від 21.11.2022р.) про зменшення розміру позовних вимог в частині поновлення строку для подання доказів задоволити; поновити ТзОВ "МЕТГРАН" пропущений процесуальний строк для подання долучених до заяви від 14.11.2022р. б/н (вх. №3822/22 від 21.11.2022р.) доказів по 14.11.2022р.; долучити до матеріалів справи додані до заяви ТзОВ "МЕТГРАН" від 14.11.2022р. б/н (вх. №3822/22 від 21.11.2022р.) про зменшення розміру позовних вимог докази; закрити підготовче провадження та призначити справу до судового розгляду по суті; судове засідання з розгляду спору по суті призначити на 07.12.2022р.; надати представнику ТзОВ "МЕТГРАН" адвокату Брожко Н. І. можливість участі в судовому засіданні у справі №914/1895/22, яке призначено на 07.12.2022р. о 12:00год. в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів та програмного забезпечення «Easycon».

Відповідно до ст.222 ГПК України, фіксування судового процесу здійснюється з допомогою звукозаписувального технічного засобу, а саме: підсистеми відеоконференцзв`язку: vkz.court.gov.ua. Процесуальні права та обов`язки Учасників справи, відповідно до ст.ст. 42, 46 ГПК України, як підтвердила представник Позивача в судовому засіданні, їй відомі, в порядку ст.205 ГПК України клопотання про роз`яснення прав та обов`язків до суду не надходили. Заяв про відвід головуючого судді чи секретаря судового засідання не надходило та не заявлялось.

Представник Позивача в судовому засіданні надала усні пояснення по суті спору, зазначила про подання всіх наявних в Позивача доказів, на які покликається як на підставу заявлених позовних вимог.

Представник Відповідача в судове засідання не з`явився, причин неявки суду не повідомив, явка повноважних представників Учасників справи в судове засідання не визнавалась судом обов`язковою.

Позов пред`являється до господарського суду за місцезнаходженням чи місцем проживання відповідача, якщо інше не встановлено цим Кодексом. Для цілей визначення підсудності відповідно до цього Кодексу місцезнаходження юридичної особи та фізичної особи - підприємця визначається згідно з Єдиним державним реєстром юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань (ч.ч.1 та 2 ст.27 ГПК України).

Згідно із п.п.1, 2 ч.3 ст.2 ГПК України основними засадами (принципами) господарського судочинства є, зокрема, верховенство права та рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом.

Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом.

Суд, зберігаючи об`єктивність і неупередженість, зокрема, керує ходом судового процесу; роз`яснює у разі необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов`язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій; сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом (п.п.1, 3, 4 ч.5 ст.13 ГПК України).

Згідно п.п.2, 3 ч.1 ст.42 ГПК України учасники справи мають право, зокрема, подавати докази; брати участь у судових засіданнях, якщо інше не визначено законом; брати участь у дослідженні доказів; ставити питання іншим учасникам справи, а також свідкам, експертам, спеціалістам; подавати заяви та клопотання, надавати пояснення суду, наводити свої доводи, міркування щодо питань, які виникають під час судового розгляду, і заперечення проти заяв, клопотань, доводів і міркувань інших осіб.

З врахуванням наведеного суд зазначає, і аналогічну правову позицію викладено в постанові Верховного Суду від 28.01.2020р. у справі №43/122, що учасник справи, керуючись принципами рівності учасників процесу перед законом і судом та змагальності сторін, вправі реалізувати своє процесуальне право участь в судовому процесі та подання письмових заяв по суті спору. Таке право реалізується учасником справи протягом строку, встановленого судом в ухвалі про відкриття провадження у справі.

Пунктом 4 резолютивної частини ухвали Господарського суду Львівської області від 16.08.2022р. про відкриття провадження у цій справі судом постановлено Відповідачу у п`ятнадцятиденний строк з дня вручення ухвали, відповідно до ст.165 ГПК України надати відзив на позовну заяву і всі письмові та електронні докази (які можливо доставити до суду); одночасно надіслати (надати) Позивачу копію відзиву та доданих до нього документів, докази такого надіслання (надання) надати суду.

Як встановлено судом та вбачається з матеріалів справи, ухвалу суду від 16.08.2022 про відкриття провадження у цій справі надіслано судом 17.08.2022р. на зазначену Позивачем у позовній заяві адресу електронної пошти Відповідача: betonbudlv@gmail.com. Ухвалу суду від 13.09.2022р. у цій справі надіслано судом 13.09.2022р., ухвалу від 13.10.2022р. - 19.10.2022р., ухвалу від 03.11.2022р. - 08.11.2022р., ухвалу від 18.11.2022р. - 18.11.2022р., ухвалу від 25.11.2022р. - 28.11.2022р., ухвалу від 01.12.2022р. - 02.12.2022р., на зазначену Позивачем у позовній заяві адресу електронної пошти Відповідача: betonbudlv@gmail.com.

Відповідно до ч.3, 7 ст.120 ГПК України виклики і повідомлення здійснюються шляхом вручення ухвали в порядку, передбаченому цим Кодексом для вручення судових рішень. Учасники судового процесу зобов`язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв`язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає.

Суд зазначає і аналогічну правову позицію викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 25.04.2018р. у справі №800/547/17 (П/9901/87/18), а також Верховного Суду від 27.11.2019р. у справі №913/879/17, від 21.05.2020р. у справі№10/249-10/19, від 15.06.2020р. у справі №24/260-23/52-б та від 18.03.2021р. у справі №911/3142/19, що направлення листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника, а, у даному випадку, суду.

Стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція) гарантує право на справедливий і публічний розгляд справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру. Розгляд має здійснюватися відповідно до норм закону, що передбачають наявність у сторін судового розгляду ефективного судового захисту з метою захисту їх цивільних прав ( (Белеш та інші проти Чеської Республіки).

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) зазначив, що принцип рівності сторін - один із складників ширшої концепції справедливого судового розгляду - передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище порівняно з опонентом. Зокрема, «право на публічний розгляд», передбачене пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, означає право на «усне слухання». І це право було б позбавлене смислу, якби сторона у справі не була повідомлена про слухання таким чином, щоб мати можливість брати участь у ньому, якщо вона вирішила здійснити своє право на явку до суду, встановлене національним законом. В інтересах здійснення правосуддя сторона спору повинна бути викликана до суду таким чином, щоб знати не тільки про дату і місце проведення засідання, але й мати достатньо часу, щоб встигнути підготуватися до справи.

Кожен має право на судовий розгляд справи, що стосується його цивільних прав та обов`язків. Порушенням права на справедливий суд визнавався судовий розгляд без повідомлення особи за її відомим місцем проживання («Schmidt v. Latvia»). У справі «Салов проти України» ЄСПЛ вказав, що принцип рівності сторін у процесі є лише одним з елементів більш широкого поняття справедливого судового розгляду, яке також включає фундаментальний принцип змагальності процесу («Ruiz-Mateos v. Spain»). Більш того, принцип рівності сторін у процесі - у розумінні «справедливого балансу» між сторонами - вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представити справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони («Dombo Beheer B.V. v. the Netherlands» та «Ankerl v. Switzerland»).

У рішення ЄСПЛ «Надточій проти України» зазначено, що принцип рівності сторін - один із складників ширшої концепції справедливого судового розгляду - передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.

Як видно із зазначеного вище, дотримання процесуального механізму належного повідомлення учасників справи є необхідною і важливою умовою для забезпечення та реалізації завдань та принципів правосуддя.

Судові рішення, пов`язані з рухом цієї справи, надсилались на адресу Відповідача (ухвали від 16.08.2022, 13.09.2022, 13.10.2022, 03.11.2022, 18.11.2022, 25.11.2022 та від 01.12.2022), а також були оприлюднені у Єдиному державному реєстрі судових рішень.

Відповідно до статті 2 Закону України "Про доступ до судових рішень" кожен має право на доступ до судових рішень у порядку, визначеному цим Законом. Усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі.

У рішенні ЄСПЛ у справі "Надточій проти України" та у справі "Гурепка проти України № 2" наголошується на принципі рівності сторін, одному із складників ширшої концепції справедливого судового розгляду, який передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість відстоювати свою позицію у справі в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом. На зацікавлену сторону покладається обов`язок проявляти належну увагу в захисті своїх інтересів та вживати необхідних заходів, щоб ознайомитись з подіями процесу ("Богонос проти Росії").

Також суд враховує правову позицію Європейського суду з прав людини у справі "Пономарьов проти України", згідно з якою сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження.

З врахуванням наведеного суд зазначає про повідомлення Відповідача про відкриття провадження у справі, а також про дату, час та місце проведення судового засідання з розгляду спору по суті у встановлені чинним процесуальним Законом порядку та спосіб, а також надання Учасникам справи достатньо часу для реалізації ними процесуальних прав передбачених ГПК України. Аналогічну правову позицію викладено у постанові Верховного Суду від 14.02.2018р. у справі №910/33054/15.

Разом з цим, судом враховується, що за приписами статті 129 Конституції України, статті 2 ГПК України одним із завдань судочинства є своєчасний розгляд справи, що відповідає положенням статті 6 Конвенції, згідно з якою кожен має право на справедливий розгляд його справи у продовж розумного строку незалежним і безстороннім судом.

ЄСПЛ неодноразово наголошував, що це роль національних судів організовувати судові провадження таким чином, щоб вони були без затримок та ефективними (рішення ЄСПЛ у справі "Шульга проти України").

Національним судам належить функція керування провадженнями таким чином, щоб вони були швидкими та ефективними ("Скордіно проти Італії"). Держави-учасниці мають організувати правові системи таким чином, щоб їх суди могли гарантувати право кожного на отримання остаточного рішення у справах, що стосуються цивільних прав і обов`язків упродовж відповідного терміну ("Скордіно проти Італії", "Сюрмелі проти Німеччини").

Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною передумовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін учасників справи, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні (ст.202 ГПК України).

Аналогічну правову позицію викладено, зокрема, в постанові Верховного Суду від 26.05.2020р. у справі №922/1200/18 та від 04.06.2020р. у справі №914/6968/16.

Рішенням Вищої ради правосуддя від 01.04.2021р. №763/0/15-21 «Про надання уніфікованих рекомендацій для судів усіх інстанцій та юрисдикцій щодо безпечної роботи в умовах карантину» рекомендовано судам застосовувати у діяльності уніфіковані рекомендації щодо безпечної роботи в умовах карантину, що додаються. Пунктом 4 Уніфікованих рекомендацій доведено до відома учасників судових процесів можливість відкладення розгляду справ у зв`язку із карантинними заходами; таке відкладення розгляду справи можливе лише у крайньому разі, лише коли його проведення з використанням електронних засобів зв`язку неможливе через процедурні та технічні причини.

З врахуванням наведеного, а також вжиття судом всіх передбачених чинним законодавством заходів повідомлення Учасників справи про дату, час та місце розгляду спору по суті, беручи до уваги встановлені ст.195 ГПК України строки розгляду спору, суд приходить до висновків про відсутність підстав до відкладення розгляду справи та можливість розгляду справи за відсутності повноважного представника Відповідача за наявними у справі документами.

Позиція Позивача:

Позивач, з врахуванням заяви від 14.11.2022р. б/н (вх. №3822/22 від 21.11.2022р.) про зменшення розміру позовних вимог, просить суд стягнути з Відповідача 136575грн. суми основного боргу, 18224,44грн. 3% річних за період з 01.09.2019р. по 15.07.2022р. та 79098,82грн. інфляційних втрат за період з 01.09.2019р. по 15.07.2022р.

В обґрунтування позову зазначає, що 04.12.2018 Сторонами укладено Договір №02У, згідно якого Постачальник зобов`язувався передати у власність (поставити), а Покупець прийняти та оплатити услуги за залізничний тариф (вагони), щебінь і суміш.

Відповідно до п.4.1. Договору Покупець проводить 100% оплату на розрахунковий рахунок Постачальника, з моменту отримання залізничної накладної, на підставі виставленого Постачальником рахунку. Згідно п.2.4 Договору передача продукції Постачальником Покупцю здійснюється на підставі видаткових накладних.

Позивач зазначає, що на виконання умов укладеного Договору Позивачем поставлено та передано у власність Відповідача щебінь гранітний на суму 12015229грн.

Відповідачем взятих на себе договірних зобов`язань з оплати поставленого щебеню належним чином не виконано, сплачено на користь Позивача 11803654грн., внаслідок чого утворився борг в розмірі 211575грн., що підтверджується підписаним Сторонами Актом звіряння взаємних розрахунків за період з жовтня 2018р. по грудень 2020р.

В подальшому Відповідачем сплачено на користь Позивача 75000грн., внаслідок чого сума основного боргу Відповідача за Договором становить 136575грн.

Окрім того, Позивачем нараховано Відповідачу 18224,44грн. 3% річних та 79098,82грн. інфляційних втрат за період з 01.09.2019р. по 15.07.2022р. за порушення порядку і строку здійснення оплати поставленого за Договором товару.

Позиція Відповідача:

Відповідач не скористався своїм правом подання відзиву на позовну заяву та надання доказів в порядку статті 80 Господарського процесуального кодексу України.

Відповідно до ч.ч.1, 3 ст.13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін; кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Стаття 43 Господарського процесуального кодексу України зобов`язує сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами.

Відповідно до ч.10 ст.81 ГПК України у разі неподання учасником справи витребуваних судом доказів без поважних причин або без повідомлення причин суд, залежно від того, яка особа ухиляється від їх подання та яке ці докази мають значення, може визнати обставину, для з`ясування якої витребовувався доказ, або відмовити у її визнанні, або розглянути справу за наявними в ній доказами, а у разі неподання таких доказів позивачем - також залишити позовну заяву без розгляду.

Враховуючи вищенаведене, судом, згідно вимог ГПК України, надавалась в повному обсязі можливість Учасникам справи щодо обґрунтування їх правової позиції по суті справи та подання доказів, чим забезпечено принцип змагальності.

Враховуючи те, що норми статті 81 ГПК України щодо обов`язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом Учасників справи подавати докази, а п.4 ч.3 ст.129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства - свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що господарським судом створені належні умови для надання сторонами доказів в обґрунтування своєї правової позиції.

Згідно ч.9 ст.165 ГПК України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами. З огляду на відсутність підстав для відкладення розгляду справи, передбачених ст.202, 216 та 252 ГПК України, надання Відповідачу можливості для подання відзиву на позов, беручи до уваги подане Позивачем клопотання суд вважає за можливе розглянути справу по суті за відсутності повноважного представника Відповідача за наявними у справі матеріалами.

Спір розглядається з врахуванням заяви ТзОВ "МЕТГРАН" від 14.11.2022р. б/н (вх. №3822/22 від 21.11.2022р.) про зменшення розміру позовних вимог.

За результатами дослідження наданих Позивачем доказів, наведених доводів та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають до задоволення повністю з огляду на наступне.

04.12.2018р. між ТзОВ «МЕТГРАН» (Постачальник) та ТзОВ «БЕТОНБУД» (Покупець) укладено Договір №02У (далі - Договір), згідно якого (п.1.1.) Постачальник зобов`язувався в порядку та на умовах, визначених у Договорі, передати у власність (поставити), а Покупець прийняти та оплатити услуги за залізничний тариф (вагони), щебінь і суміш, загальну кількість, асортимент, одиниця виміру, ціна за одиницю виміру, і загальна вартість яких визначена Сторонами після надання заявки на поточній місяць в специфікації.

Відповідно до п.2.1. Договору поставка продукції може здійснюватись залізницею (автомобільним транспортом) на умовах поставки СРТ або ЕХW Інкотермс 2000, з урахуванням, тих особливостей, що випливають з умов даного Договору.

Згідно п.2.4. Договору передача продукції Постачальником Покупцю здійснюється на підставі видаткових накладних.

Пунктом 3.2. Договору передбачено, що продукція, що поставляється, оплачується Покупцем згідно діючих цін на момент поставки товару.

Ціна на товар і його кількість по кожній партії товару визначається у рахунках-фактурах (п.3.7. Договору).

Згідно п.3.8. Договору загальна сума Договору складає загальну суму накладних за фактично отриману продукцію, які є невід`ємною частиною Договору.

Покупець проводить 100 % оплату на розрахунковий рахунок постачальника, з моменту отримання залізничної накладної, на підставі виставленого Постачальником рахунку (п.4.1.).

Відповідно до п.5.3. Договору у випадку виникнення заборгованості за отриману продукцію Покупець сплачує пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожен день прострочення, з дня отримання продукції, підставою для підтвердження дати, є календарний штамп станції Постачальника на залізничній накладній.

Договір дійсний з дня його укладання і діє до 31.12.2019р. (п.7.1. Договору).

Додатком від 04.12.2018р. №1 до Договору Сторонами погоджено, що Постачальник продав, а Покупець купив на умовах, обумовлених в Договорі, гранітну продукцію в наступному асортименті: Щебінь гранітний фракція 5-20мм. в об`ємі поставки 10000тон за ціною з доставкою в залізничному напіввагоні на станцію Рясна ІІ Львівської залізниці в розмірі 450грн. на суму 4500000грн. Додатком від 15.04.2019р. №2 до Договору Сторонами погоджено, що Постачальник продав, а Покупець купив на умовах, обумовлених в Договорі, гранітну продукцію в наступному асортименті: Щебінь гранітний фракція 5-20мм. в об`ємі поставки 10000тон за ціною з доставкою в залізничному напіввагоні на станцію Рясна ІІ Львівської залізниці в розмірі 455грн. на суму 4550000грн. Додатком від 07.05.2019р. №3 до Договору Сторонами погоджено, що Постачальник продав, а Покупець купив на умовах, обумовлених в Договорі, гранітну продукцію в наступному асортименті: Щебінь гранітний фракція 5-20мм. в об`ємі поставки 10000тон за ціною з доставкою в залізничному напіввагоні на станцію Рясна ІІ Львівської залізниці в розмірі 455грн. на суму 4550000грн.

У випадку, Якщо Сторони, за один календарний місяць до терміну; закінчення дії Договору, у тому числі з урахуванням кожного наступного пролонгування його дії, не виявлять намірів про припинення дії Договору, Договір вважається автоматично пролонгованим до 31 грудня кожного наступного календарного року (п. 1 Додатку №3).

В обґрунтування заявлених позовних вимог Позивач зазначає, що в період з 13.12.2018р. по 31.08.2019р. на підставі Видаткових накладних від 13.12.20218р. №11 на суму 969930грн., від 13.12.2018р. №12 - 969930грн., від 23.12.2018р. №15 - 646650грн., від 23.12.2018р. №16 - 549675грн., від 25.12.2015р. №17 - 64665грн., від 08.01.2019р. №1 - 1668240грн., від 06.02.2019р. №4 - 791336грн., від 12.02.2019р. №6 - 157430грн., від 12.02.2019р. №7 - 284375грн., від 13.02.2019р. №8 - 504140грн., від 16.04.2019р. №12 - 637637грн., від 16.04.2019р. №13 - 311766грн., від 16.04.2016р. №14 - 322276,50грн., від 16.04.2019р. №15 - 94185грн., від 16.0.42019р. №16 - 430339грн., від 04.07.2019р. №22 - 315269,50грн., 14.07.2019р. №25 - 633360грн., від 19.07.2019р. №26 - 363090грн., від 02.08.2019р. №29 - 126945грн., 06.08.2019р. №30 - 631540грн., від 22.08.2019р. №36 - 633360грн. та від 31.08.2019р. №38 на суму 636090грн. Позивачем поставлено та передано у власність Відповідачу у власність щебінь гранітний за Договором на суму 12015229грн.

Позивачем виставлено Відповідачу до оплати Рахунки від 13.12.2018р. №15 на суму 1939860грн., від 23.12.2018р. №18 - 646650грн., від 23.12.2018р. №19 - 549675грн., від 25.12.2018р. №20 - 64665грн., від 08.01.2019р. №2 - 1668240грн., від 06.02.2019р. №6 - 791336грн., від 12.02.2019р. №8 - 157430грн., від 12.02.2019р. №9 - 284375грн., від 13.02.2019р. №10 - 504140грн., від 16.04.2019р. №51 - 1796203,50грн., від 04.07.2019р. №28 - 315269,50грн., від 14.07.2019р. №29 - 633360грн., від 19.07.2019р. №35 - 636090грн., від 02.08.2019р. №37 - 126945грн., від 06.08.2019р. №38 - 631540грн., від 22.08.2019р. №45 - 633360грн. та від 31.08.2019р. №47 на суму 636090грн.

Здійснення поставки щебеню від станції Ушиця до станції Рясна ІІ Львівської залізниці за Договором підтверджується також залізничною накладною від 31.08.2019р. №34794107.

Листом від 27.07.2022р. вих.№50 ПАТ «Ушицький комбінат будівельних матеріалів» повідомило, що при відвантаженні щебеню гранітного фракція 5-20 в кількості 1398т. залізнична накладна від 31.08.2019р. №34794107, вагони №№63742852, 63375760, 63194708, 63122006, 67678748, 63177943, 63398226, 63149132, 63026264, 62253620, 63461974, 61822771, 67159525, 63091789, 61134284, 63367759, 63515845, 63743801, 63311088, 63462840, отримувач ТзОВ «Бетонбуд», власністю вантажу є ТОВ «Метгран».

Відповідачем зобов`язання з оплати поставленого за Договором щебеню у встановлені Договором порядку та строки не виконано, сплачено на користь Позивача 11803654грн., внаслідок чого станом на час звернення Позивача до суду виник борг з оплати поставленого Позивачем та прийнятого Відповідачем щебеню за Договором в розмірі 211575грн.

Актом звіряння взаємних розрахунків за період з жовтня 2018р. по грудень 2020р. підтверджується обставина існування у Відповідача заборгованості перед Позивачем за Договором станом на 31.12.2020р. в розмірі 211575грн.

Платіжними дорученнями від 14.09.2022 №1632 на суму 25000грн., від 20.09.2022 №1645 на суму 25000грн. та від 05.10.2022 №1746 на суму 25000грн. Відповідачем сплачено на користь Позивача 75000грн. суми основного боргу за Договором, внаслідок чого сума основного боргу з оплати поставленого Позивачем та прийнятого Відповідачем щебеню за Договором станом на час проведення судового засідання з розгляду спору по суті становить 136575грн. Докази повного або часткового погашення вказаної суми боргу в матеріалах справи відсутні, Сторонами суду не заявлені та не подані.

З підстав наведеного Позивач, з врахуванням заяви від 14.11.2022р. б/н (вх. №3822/22 від 21.11.2022р.) про зменшення розміру позовних вимог, просить суд стягнути з Відповідача на користь Позивача 136575грн. суми основного боргу, 18224,44грн. 3% та 79098,82грн. інфляційних втрат за період з 01.09.2019р. по 15.07.2022р.

Згідно п.п.1, 3 ч.1 ст.129 Конституції України, основними засадами судочинства є: рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом; змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно ч.1 ст.74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно ч.1 ст.4 ГПК України право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Реалізуючи передбачене статтею 55 Конституції України, ст.4 ГПК України право на судовий захист, звертаючись до суду, особа вказує в позові власне суб`єктивне уявлення про порушене право чи охоронюваний інтерес та спосіб його захисту.

Позивач звертаючись до суду з позовом самостійно визначає у позовній заяві, яке його право чи охоронюваний законом інтерес порушено особою, до якої пред`явлено позов, та зазначає, які саме дії необхідно вчинити суду для відновлення порушеного права. У свою чергу, суд має перевірити доводи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, у тому числі щодо матеріально-правового інтересу у спірних відносинах. Аналогічну правову позицію викладено, зокрема, в постанові Верховного Суду від 19.09.2019р. у справі №924/831/17.

Верховний Суд у справі №924/1022/17 (постанова від 06.11.2019 року) констатує, що встановивши наявність порушеного права заявника, суд повинен при прийнятті рішення враховувати мету звернення його до суду та забезпечити поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування.

Відповідно до ч.2 ст.4 ГПК України юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Згідно ст.3 ЦК України, загальними засадами цивільного законодавства зокрема є свобода договору; свобода підприємницької діяльності, яка не заборонена законом; справедливість, добросовісність та розумність.

Відповідно до ч.1 ст.11 ЦК України, цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

Суд зазначає, і аналогічну правову позицію викладено у постанові Верховного Суду від 03.03.2021р. у справі №521/20937/16-ц, що для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем, і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду.

При оцінці обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, та забезпечити поновлення порушеного права.

Велика Палата Верховного Суду у своїх постановах неодноразово зазначала про те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (постанови від 05.06.2018р. у справі №338/180/17, від 11.09.2018р. у справі №905/1926/16, від 30.01.2019р. у справі №569/17272/15-ц).

Суд також зазначає, і аналогічну правову позицію викладено, зокрема у постанові Верховного Суду від 16.01.2019р. у справі №917/733/14, що наведена норма визначає об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язано із позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, спричинена поведінкою іншої особи. Таким чином, порушення, невизнання або оспорювання суб`єктивного права є підставою для звернення особи за захистом цього права із застосуванням відповідного способу захисту.

Суд зазначає, що статтею 15 ЦК України передбачено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Під порушенням слід розуміти такий стан суб`єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб`єктивне право особи зменшилося або зникло як таке, порушення права пов`язано з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково. При цьому захист, відновлення порушеного або оспорюваного права чи охоронюваного законом інтересу відбувається, в тому числі, шляхом звернення з позовом до суду.

Позивачем є особа, яка подала позов про захист порушеного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу. Позивач самостійно визначає і обґрунтовує в позовній заяві, у чому саме полягає порушення його прав та інтересів, а суд перевіряє ці доводи, і залежно від встановленого вирішує питання про наявність чи відсутність підстав для правового захисту. Вирішуючи спір, суд надає об`єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначає, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.

Наведена позиція ґрунтується на тому, що під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб`єкта правовідносин та забезпечення виконання юридичного обов`язку зобов`язаною стороною, внаслідок чого реально відбудеться припинення порушення (чи оспорювання) прав цього суб`єкта, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав. Аналогічну правову позицію викладено, зокрема, в постанові Верховного Суду від 28.03.2019р. №911/476/17.

Статтею 16 ЦК України передбачено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Відповідно до ч.1 ст.173 ГК України господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

У відповідності до вимог ст.174 ГК України господарські зобов`язання можуть виникати з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Згідно ч.1 ст.509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Відповідно до ч.1 ст.510 ЦК України сторонами у зобов`язанні є боржник і кредитор.

Згідно ст.629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Господарські зобов`язання повинні виконуватись належним чином відповідно до закону, інших правових актів і договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог , що у певних умовах звичайно ставляться; кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу; до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України (ст.193 ГК України).

Зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства (ст.526 ЦК України).

Згідно ст.525 ЦК України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Боржник зобов`язаний виконати свій обов`язок (ч.1 ст.527 ЦК України).

Статтею 712 ЦК України передбачено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар та сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

У відповідності до ст.655 ЦК України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ч.1 ст.692 ЦК України, покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Згідно ч.1 ст.693 ЦК України у випадку, якщо договором встановлений обов`язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу.

Відповідно до ч.1 ст.664 ЦК України обов`язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов`язок продавця доставити товар; надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару. Договором купівлі-продажу може бути встановлений інший момент виконання продавцем обов`язку передати товар.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків; договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає із суті договору (ст.626 ЦК України).

Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ст.ст.6, 627 ЦК України).

Відповідно до ст.629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Статтею 530 ЦК України встановлено, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Згідно ч.7 ст.179 ГК України господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода (ч.2ст.180ГК України).

Згідно ч.7 ст.180 ГК України строком дії господарського договору є час, впродовж якого існують господарські зобов`язання сторін, що виникли на основі цього договору; на зобов`язання, що виникли у сторін до укладення ними господарського договору, не поширюються умови укладеного договору, якщо договором не передбачено інше; закінчення строку дії господарського договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, що мало місце під час дії договору.

Суд зазначає, і аналогічну правову позицію викладено, зокрема, у пункті 7 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013р. №14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань», що за відсутності інших підстав припинення зобов`язання, передбачених договором або законом, зобов`язання, в тому числі й грошове, припиняється його виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України).

Статтею 599 Цивільного кодексу України визначено, що зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Згідно ст.610 ЦК України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно ч.1 ст.612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Господарський суд має з`ясовувати обставини, пов`язані з правильністю здійснення Позивачем розрахунку та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок Позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв`язку з порушенням грошового зобов`язання, не виходячи при цьому за межі визначеного Позивачем періоду часу, протягом якого, на думку Позивача, мало місце невиконання такого зобов`язання, та зазначеного Позивачем максимального розміру заборгованості. Аналогічну правову позицію викладено у постановах Верховного Суду від 02.03.2018р. у справі №927/467/17, від 21.05.2018р. №904/10198/15, від 22.01.2019р. №905/305/18, від 28.01.2019р. №922/3782/17, від 14.02.2019р. №922/1019/18, від 05.03.2019р. №910/1389/18, та від 27.05.2019р. у справі №910/20107/17.

При цьому суд зазначає, що підписання Сторонами видаткових накладних, які є первинними обліковими документами у розумінні Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» і які відповідають вимогам, зокрема ст.9 названого Закону і Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку та фіксують факт здійснення господарських операцій поставки і встановлення договірних відносин, є підставою виникнення обов`язку щодо здійснення розрахунків за отриманий товар. Строк виконання відповідного грошового зобов`язання визначається за правилами ч. 1 ст. 692 ЦК України. (Інформаційний лист Вищого господарського суду України від 17.07.2012р. №01-06/928/2012).

Відповідно до вимог чинного законодавства, акт звірки розрахунків у сфері бухгалтерського обліку та фінансової звітності не є зведеним обліковим документом, а є лише технічним (фіксуючим) документом, за яким бухгалтерії підприємств звіряють бухгалтерський облік операцій, і сам по собі акт звірки розрахунків не є належним доказом факту здійснення будь-яких господарських операцій, оскільки не є первинним бухгалтерським обліковим документом. Як правило, акти звірок розрахунків (чи заборгованості) складаються та підписуються бухгалтерами контрагентів і підтверджують остаточні розрахунки сторін на певну дату. Акт звірки може вважатися доказом у справі в підтвердження певних обставин, зокрема в підтвердження наявності заборгованості суб`єкта господарювання, її розміру, визнання боржником такої заборгованості тощо.

Слід також зазначити, що чинне законодавство не містить вимоги про те, що у акті звірки розрахунків повинно зазначатись формулювання про визнання боргу відповідачем. Підписання акту звірки, у якому зазначено розмір заборгованості, уповноваженою особою боржника, та підтвердження наявності такого боргу первинними документами свідчить про визнання боржником такого боргу. Аналогічну правову позицію викладено в постановах Верховного Суду від 05.03.2019р. у справі №910/1389/18 та від 04.12.2019р. №916/1727/17.

При цьому суд звертає увагу і аналогічну правову позицію викладено у постанові Верховного Суду від 09.11.2018 справа №911/3685/17 та від 10.09.2019 справі №916/2403/18, що до дій, що свідчать про визнання боргу або іншого обов`язку, з урахуванням конкретних обставин справи, також можуть належати: визнання пред`явленої претензії; зміна договору. з якої вбачається, що боржник визнає існування боргу, а так само прохання боржника про таку зміну договору; письмове прохання відстрочити сплату боргу; підписання уповноваженою на це посадовою особою боржника разом з кредитором акта звіряння взаєморозрахунків. який підтверджує наявність заборгованості в сумі, щодо якої виник спір; письмове звернення боржника до кредитора щодо гарантування стати суми боргу; часткова сплата боржником або з його згоди іншою особою основного боргу та/або сум санкцій.

Як передбачено ст.79 ГПК України, наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання. Згідно з позицією Верховного Суду, висловленою у постанові від 11.09.2020р. у справі №910/16505/19, тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються скоріше були (мали місце), аніж не були. Стандарт доказування "вірогідності доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто, з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати їх саме ту кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.

Аналізуючи твердження та подані на їх підтвердження Позивачем докази і ненадання жодних доказів на їх спростування Відповідачем, керуючись наведеним критерієм доказування, суд доходить висновку, що зазначені вище докази відповідають критеріям належності та вірогідності, тому вважаються такими, що підтверджують наведені Позивачем обставини щодо укладення між Сторонами Договору, здійснення на його підставі господарських операцій поставки, неналежного виконання Відповідачем взятих на себе договірних зобов`язань з оплати поставленого Позивачем та прийнятого Відповідачем товару за Договором, внаслідок чого станом на час проведення судового засідання з розгляду спору по суті утворився борг з оплати поставленого Позивачем та прийнятого Відповідачем товару за Договором в розмірі 136575грн.

Відтак право Позивача, за захистом якого він звернувся до суду, є порушеним, а позовні вимоги про стягнення 136575грн. суми основної заборгованості за Договором є мотивованими та обґрунтованими.

Щодо стягнення з Відповідача на користь Позивача 18224,44грн. 3% річних за період з 01.09.2019р. по 15.07.2022р. та 79098,82грн. інфляційних втрат за період з 01.09.2019р. по 15.07.2022р. суд зазначає наступне.

Боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання; боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом (ст.625ЦКУкраїни).

За змістом ч.2 ст.625 ЦК України нарахування інфляційних втрат та трьох відсотків річних входять до складу грошового зобов`язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу кредитора, який полягає у відшкодування матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування останнім утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові. Аналогічну правову позицію викладено, зокрема, в пункті 4.1. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013р. №14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань», а також постановах Верховного Суду України від 26.04.2017р. у справі №3-1522гс16, від 06.06.2012р. у справі №6-49цс12 та від 24.10.2011р. у справі №6-38цс11.

Суд також зазначає (така ж правова позиція - постанова Великої палати Верховного Суду від 16.05.2018р. у справі № 686/21962/15-ц), що стаття 625 ЦК України розміщена у розділі І «Загальні положення про зобов`язання» книги 5 ЦК України. Відтак, приписи розділу І книги 5 ЦК України поширюються як на договірні зобов`язання (підрозділ 1 розділу III книги 5 ЦК України), так і на недоговірні (деліктні) зобов`язання (підрозділ 2 розділу III книги 5 ЦК України). Таким чином, у статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання незалежно від підстав його виникнення (договір чи делікт). Тобто, приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов`язань.

Грошовим є зобов`язання, виражене у грошових одиницях (національній валюті України чи у грошовому еквіваленті зобов`язання, вираженого в іноземній валюті), що передбачає обов`язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов`язку. Тобто, грошовим є будь-яке зобов`язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника сплати коштів кореспондує обов`язок боржника з такої сплати (ст.524, 533-535 і 625 ЦК України). Ці висновки узгоджуються з позицією Великої Палати Верховного Суду (від 11.04.2018 справа №758/1303/15-ц).

Окрім того, суд зазначає, і аналогічна правова позиція викладена, зокрема, у п.3.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України №14 від 17.12.2013р. «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань», що розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція). У застосуванні індексації можуть враховуватися рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ, викладені в листі Верховного Суду України від 03.04.97 №62-97р.

Перевіривши правильність розрахунку трьох відсотків річних та інфляційних втрат за заявлений Позивачем період з врахуванням встановлених судом обставин, суд встановив, що такий проведено Позивачем вірно, а відтак, позовні вимоги про стягнення з Відповідача на користь Позивача 18224,44грн. 3% річних та 79098,82грн. інфляційних втрат є мотивованими та обґрунтованими, підлягають до задоволення повністю.

Доказами у справі є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність чи відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів (статті 73, 74 ГПК України).

Згідно з ст. 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Частиною 1 статті 77 ГПК України передбачено, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

У відповідності до ст. 78 ГПК України, достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.

Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (ст. 79 ГПК України).

17.10.2019р. набув чинності Закон України від 20.09.2019 "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні", яким внесено зміни до ГПК України змінено назву ст.79 ГПК з "Достатність доказів" на нову - "Вірогідність доказів" та викладено її у новій редакції, фактично впровадивши в господарський процес стандарт доказування "вірогідності доказів". Стандарт доказування "вірогідності доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто, з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати їх саме ту кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Верховного Суду від 02.10.2018 у справі №910/18036/17, від 23.10.2019 у справі №917/1307/18, від 18.11.2019 у справі №902/761/18, від 04.12.2019 у справі №917/2101/17). Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі №129/1033/13-ц. Стандарт доказування - це та ступінь достовірності наданих стороною доказів, за яких суд має визнати тягар доведення знятим, а фактичну обставину - доведеною. Мова йде про достатній рівень допустимих сумнівів, при якому тягар доведення вважається виконаним.

Усталеною є практика ЄСПЛ, в якій суд посилається на "balance of probabilities" ("баланс ймовірностей") для оцінки обставин справи. Наприклад, у рішенні BENDERSKIY v. Ukraine суд застосовує "баланс ймовірностей". У рішенні J.K. AND OTHERS v. Sweden суд вказує, що цей стандарт притаманний саме цивільним справам.

У постанові Верховного Суду України від 14.06.2017 у справі №923/2075/15 відхилено висновки апеляційного суду про відмову в позові про стягнення упущеної вигоди з тих підстав, що її розмір не може бути встановлений з розумним степенем достовірності. Аналогічний підхід продемонстрував і Верховний Суд у своїй постанові від 06.11.2019 у справі №127/27155/16-ц (провадження №61-30580св18).

Отже, під розумним ступенем достовірності слід розуміти те, що факт є доведеним, якщо після оцінки доказів вбачається, що факт скоріше відбувся, аніж не мав місце.

У зв`язку з цим, суд першої інстанції при розгляді даної справи застосовує вищезазначений стандарт доказування.

Зазначені вище норми процесуального закону спрямовані на реалізацію статті 13 ГПК України. Згідно з положеннями цієї статті судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до частини 5 статті 236 ГПК України обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Згідно статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Згідно із статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

У рішенні ЄСПЛ у справі «Трофимчук проти України» зазначено, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід сторін.

Відповідно до ч.23 рішення ЄСПЛ у справі «Проніна проти України» суд нагадує, що п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення.

Вимога п.1 ст.6 Конвенції щодо обґрунтовування судових рішень не може розумітись як обов`язок суду детально відповідати на кожен довід заявника. Стаття 6 Конвенції також не встановлює правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання в першу чергу національного законодавства та оцінки національними судами. Проте ЄСПЛ оцінює ступінь умотивованості рішення національного суду, як правило, з точки зору наявності в ньому достатніх аргументів стосовно прийняття чи відмови в прийнятті саме тих доказів і доводів, які є важливими, тобто такими, що були сформульовані заявником ясно й чітко та могли справді вплинути на результат розгляду справи.

При цьому суд зазначає, що згідно вимог ч.1 ст.14 ГПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

У рішеннях ЄСПЛ («Салов проти України», «Проніна проти України» та «Серявін та інші проти України») зазначено, що згідно з усталеною практикою Суду, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень. Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Також, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя.

У Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41) звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.

Зазначений Висновок також акцентує увагу, що згідно з практикою ЄСПЛ очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

За таких обставин суд дійшов висновку про те, що Відповідачем не спростовано доводів позовної заяви, хоч йому було створено усі можливості для надання заперечень, від жодного Учасника справи не надходило клопотання про витребування доказів, судом не виявлено на підставі наявних документів у справі інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору.

Враховуючи вищенаведене, в тому числі те, що матеріалами справи підтверджено факт укладення між Сторонами Договору, порушення Відповідачем взятих на себе договірних зобов`язань щодо поставки товару у встановленому Договором порядку та строки, беручи до уваги наявність вини Відповідача щодо такої непоставки, перевіривши розрахунок суми позовних вимог, суд дійшов висновків про те, що позовні вимоги про стягнення з Відповідача на користь Позивача 136575грн. суми основного боргу, 18224,44грн. 3% річних та 79098,82грн. інфляційних втрат є мотивованими та обґрунтованими, підлягають до задоволення повністю.

Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

Згідно ч.1 ст.4 Закону України «Про судовий збір» судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.

За подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру ставка судового збору встановлюються у розмірі 1,5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб і не більше 350 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (п.п.1 п.2 ч.2 ст.4 Закону України «Про судовий збір»).

Приписами статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» встановлено прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на місяць у розмірі з 1 січня 2022 року для працездатних осіб в розмірі 2481 гривень.

Приписами ч.1 ст.124 ГПК України передбачено, що разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи.

Позивачем при поданні позовної заяви до господарського суду надано попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, згідно якого Позивач очікує понести у зв`язку із розглядом справи судові витрати в розмірі 4633,73грн. у вигляді сплаченого за подання до господарського суду позовної заяви судового збору та 20000грн. судових витрат на оплату послуг професійної правничої допомоги.

У поданій до господарського суду позовній заяві Позивачем заявлено, що докази понесених Позивачем витрат на професійну правничу допомогу та витрат, які Позивач має понести, будуть подані протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, оскільки на момент ухвалення будуть відсутні всі первинні документи, в т.ч. ті, які міститимуть відомості про представництво інтересів Відповідача в останньому судовому засіданні.

Позивач подав Платіжне доручення від 08.08.2022р. №2 про сплату за подання позовної заяви до господарського суду судового збору в розмірі 4633,73грн.

При цьому суд звертає увагу на те, що Позивачем у поданій до господарського суду позовній заяві визначено одну позовну вимогу майнового характеру із ціною позову 308898,26грн., а відтак, сума належного до сплати за подання такої позовної заяви судового збору складала 1,5% від ціни позову - 4633,47грн.

Відтак, Позивачем здійснено переплату судового збору за подання позовної заяви до господарського суду в розмірі 0,26грн. (4633,73-4633,47).

З врахуванням поданої 21.11.2022р. за вх.№3822/22 Заяви про зменшення розміру позовних вимог ціна позову становить 233898,26грн., а відтак, сума належного до сплати за подання такої позовної заяви судового збору складає 1,5% від ціни позову - 3508,47грн.

Сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі зменшення розміру позовних вимог або внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом (п.1 ч.1 ст.7 Закону України «Про судовий збір»).

Відповідно до ч.2 ст.7 Закону України «Про судовий збір» у випадках, установлених пунктом 1 частини першої цієї статті, судовий збір повертається в розмірі переплаченої суми; в інших випадках, установлених частиною першою цієї статті, - повністю.

Суд зазначає, і аналогічну позицію викладено в п.5.2. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 21.02.2013р. №7 «Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України», що питання про повернення сплаченої суми судового збору вирішується господарським судом за результатами розгляду відповідних матеріалів за наявності клопотання сторони чи іншого учасника судового процесу про повернення суми судового збору. Про таке повернення зазначається в ухвалі, якою здійснюється відмова у прийнятті або повернення заяви (скарги), за подання якої сплачується судовий збір, або в ухвалі про закриття провадження у справі, або в ухвалі про повернення сум судового збору, винесеній як окремий процесуальний документ.

Брожко Н. І. є адвокатом та представником Позивача, що підтверджується наявними в матеріалах справи копіями Свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю від 13.03.2020р. серії КС №8916/10 та Ордеру від 11.08.2022р. серії АІ №1251273.

Згідно ч.3 ст.123 ГПК України до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу; витрати, пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; витрати, пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; витрати, пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Відповідно до ч.1 ст.126 ГПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою (ч.2 ст.126 ГПК України).

Згідно з ч.3 ст.126 ГПК України для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Відповідно до ч.1 ст.9 Конституції України, чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.

Статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» визначено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрат на підставі ст.41 Конвенції. Згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат лише, якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим ( «East/West Alliance Limited» проти України»).

При цьому суд зазначає, і аналогічну правову позицію викладено, зокрема в Постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.06.2018р. у справі №826/1216/16, що на підтвердження факту понесення судових витрат та їх розміру суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат, є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування витрат.

Також судом враховано позицію Об`єднаної палати Верховного Суду, викладену в постанові від 03.10.2019р. у справі №922/445/19, відповідно до якої, за змістом п.1 ч.2 ст.126, ч.8 ст.129 ГПК України, розмір витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката встановлюється і розподіляється судом згідно з умовами договору про надання правничої допомоги при наданні відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, як уже сплаченої, так і тієї, що лише підлягає сплаті (буде сплачена) відповідною стороною або третьою особою.

Окрім того, суд зазначає що Відповідач наданим чинним законодавством правом на відшкодування документально підтверджених судових витрат не скористався.

Відповідно до ч.8 ст.129 ГПК України розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

З врахуванням наведеного, в тому числі зробленої Позивачем в позовній заяві заяви про подання доказів в обґрунтування розміру понесених судових витрат на оплату послуг професійної правничої допомоги протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду суд зазначає, що згідно до ч.ч.1-3 ст.221 ГПК України у випадку, якщо сторона з поважних причин не може до закінчення судових дебатів у справі подати докази, що підтверджують розмір понесених нею судових витрат, суд за заявою такої сторони, поданою до закінчення судових дебатів у справі, може вирішити питання про судові витрати після ухвалення рішення по суті позовних вимог; для вирішення питання про судові витрати суд призначає судове засідання, яке проводиться не пізніше п`ятнадцяти днів з дня ухвалення рішення по суті позовних вимог; у випадку, визначеному частиною другою цієї статті, суд ухвалює додаткове рішення в порядку, передбаченому статтею 244 цього Кодексу.

У разі необхідності у резолютивній частині також вказується про призначення судового засідання для вирішення питання про судові витрати, дата, час і місце його проведення; строк для подання стороною, за клопотанням якої таке судове засідання проводиться, доказів щодо розміру, понесених нею судових витрат. (п.5 ч.6 ст.238 ГПК України).

Відповідно до п.2 ч.1 ст.129 ГПК України судовий збір у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Приписами п.3 ч.4 ст.129 ГПК України передбачено, що інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи у разі часткового задоволення позову покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

З підстав наведеного, а також неподання Позивачем станом на час вирішення спору по суті в порядку, визначеному главою 8 розділу І ГПК України, доказів іншого розміру судових витрат, окрім суми сплаченого за подання позовної заяви до господарського суду судового збору в розмірі 4633,73грн., беручи до уваги недоведення Відповідачем розміру понесених судових витрат у справі суд дійшов висновків про те, що судові витрати у справі, а саме сплачений Позивачем за подання позовної заяви до господарського суду судовий збір в розмірі 3508,47грн. слід розподілити між Сторонами пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, стягнути з Відповідача на користь Позивача 3508,47грн. судового збору.

При цьому, з врахуванням доводів мотивувальної частини рішення щодо розміру заявлених позовних вимог, суми сплаченого за подання позовної заяви до господарського суду судового збору судом встановлено, що Позивач наділений правом на повернення з Держбюджету України 1125,26грн. сплаченого згідно Платіжного доручення від 08.08.2022р. №2 судового збору (0,26грн. у зв`язку із внесенням судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом та 1125грн. у зв`язку з зменшенням розміру позовних вимог).

З підстав відсутності клопотання Позивача про повернення 1125,26грн. сплаченого згідно Платіжного доручення від 08.08.2022р. №2 судового збору (0,26грн. у зв`язку із внесенням судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом та 1125грн. у зв`язку з зменшенням розміру позовних вимог) суд зазначає про відсутність правових підстав для такого повернення. Проте, вказане не позбавляє Позивача права на звернення до суду із відповідним клопотанням в майбутньому.

Також суд дійшов висновків про наявність правових підстав до призначення судового засідання для вирішення питання про розподіл понесених Позивачем судових витрат у справі на 10:30год. 03.01.2023р. і встановлення Позивачу п`ятиденного строку з моменту ухвалення рішення на подання суду та іншим Учасникам справи доказів в обґрунтування розміру понесених судових витрат.

Враховуючи вищенаведене, керуючись ст. 42, п. 1, 3 ч. 1 ст.129 Конституції України, ст.ст.4, 13, 27, 42, 43, 46, 73, 74, 76,-79, 80, 81, 86, 123, 126, 129, 165, 205, 216, 222, 231, 235, 236, 238, 241 ГПК України, ст.ст.173, 174, 179, 193 ГК України, ст.ст.3, 6, 11, 15, 16, 509, 526, 527, 530, 610-612, 625, 627, 629, 632, 655, 664, 670, 692, 693, 712 ЦК України, суд -

УХВАЛИВ:

1. Позов задоволити повністю.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "БЕТОНБУД" (79040, Львівська область, м.Львів, вул.Городоцька, буд.367/2; ідентифікаційний код: 32181428) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "МЕТГРАН" (04053, м.Київ, вул.Січових Стрільців, буд.37-41, офіс 705; ідентифікаційний код: 42208461) 136575грн. суми основного боргу, 18224,44грн. 3% річних, 79098,82грн. інфляційних втрат та 3508,47грн. судового збору.

3. Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

4. Призначити судове засідання для вирішення питання про розподіл понесених Позивачем судових витрат у справі на 03.01.2023р. о 10:30год.

Засідання відбудеться в приміщенні Господарського суду Львівської області за адресою: м.Львів, вул.Личаківська, 128. Інформація про номер зали судового засідання буде розміщена на дошці оголошень суду.

5. Встановити Товариству з обмеженою відповідальністю "МЕТГРАН" п`ятиденний строк з моменту ухвалення рішення на подання суду та іншим Учасникам справи доказів в обґрунтування розміру понесених судових витрат.

6. Рішення набирає законної сили в порядку та строк, передбачені ст.241 ГПК України.

7. Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку в порядку та строки, визначені главою І розділу IV Господарського процесуального кодексу України.

Веб-адреса Єдиного державного реєстру судових рішень, розміщена на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет: http://reyestr.court.gov.ua/.

Повний текст рішення складено 12.12.2022р.

Головуючий суддя Фартушок Т.Б.