Рішення

від 05.12.2006 по справі 14/503

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

14/503

36000, м.Полтава, вул.Зигіна, 1, тел. (0532) 610-421, факс (05322) 2-18-60, E-mail inbox@pl.arbitr.gov.ua

ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД

ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Р І Ш Е Н Н Я

05.12.2006р.                                                                                Справа №14/503

за позовом  Закритого акціонерного товариства "Страхова Група "ТАС", пр-т Перемоги, 65, м. Київ,03062

до  Відкритого акціонерного товариства "Полтавське автотранспортне підприємство - 15327", вул. Харківське шосе, 4/15, м. Полтава, 36016

про  стягнення 3292 грн. 19 коп.

                                                                      Суддя  Іваницький Олексій Тихонович

Представники:

від позивача:  не з'явився (повідомлений належним чином)

від відповідача:  Батрак В.Т., дор. №01/10-1279 від 21.12.2005р.

СУТЬ СПОРУ:  Розглядається позовна заява про стягнення шкоди в порядку регресу в розмірі 3292,19 грн.

В судовому засіданні 05.12.2006р. було оголошено вступну і резолютивну частини рішення.

Ухвалою заступника голови господарського суду Полтавської області Пушка І.І. від 04.10.2006 р. склад суду було змінено в зв'язку з відпусткою судді Іваницького О.Т. і справа передана на розгляд судді Георгієвського В.Д.

Суддя Георгієвський В.Д. прийняв справу до розгляду і відклав її на 15.11.2006 р.

Ухвалою заступника голови господарського суду Полтавської області Пушка І.І. від 14.11.2006 р. склад суду було змінено в зв'язку з виходом із відпустки судді Іваницького О.Т. і справа повернута йому на розгляд.

Суддя Іваницький О.Т. прийняв справу до свого провадження і розглянув її по суті.

Відповідач у відзиві на позов, а його представник у судовому засіданні проти заявлених позивачем вимог заперечує, посилаючись на відсутність своєї вини.

Дослідивши та оцінивши матеріали справи і подані докази, заслухавши представника відповідача, суд встановив, що 02.08.2003 р. в м. Полтаві по вул. Фрунзе о 11 год. 20 хв. відбулась дорожньо-транспортна пригода за участю автомобіля ЛАЗ-52523 А, держ.номер 075-40 СН, який належить ВАТ „Полтавське АТП-15327", м. Полтава (далі – відповідач) та автомобіля ГАЗ-322132, держ. номер 153-30 СН, який належить ТОВ „АВА- Експрес", яким керував Неценко Роман Васильович, внаслідок чого автомобілю останнього завдано технічних пошкоджень.

Автомобіль ГАЗ-322132, держ. номер 153-30 СН, який належить ТОВ „АВА- Експрес" був застрахований в Закритому акціонерному товаристві "Страхова Група "ТАС" в особі Полтавської філії ЗАТ „Страхова Група „ТАС" (далі - позивач) за Договором добровільного страхування наземного транспорту №ДСНТ\21-36 ПФ від 26.06.2003 р.

Одним із страхових випадків за цим Полісом є "пошкодження чи знищення транспортного засобу внаслідок дорожньо-транспортної пригоди" (далі – ДТП).

Згідно Акту №008\08\03 дослідження спеціаліста-автотоварознавця по визначенню матеріального збитку заподіяного власнику автомобіля від 12.08.2003 р. сума матеріального збитку, нанесеного власнику автомобіля „ГАЗ-322132", держ.номер. 153-30 СН, внаслідок його пошкодження при ДТП складає: 4 719,14 грн.

За вказаною дорожньо-транспортною пригодою, позивач сплатив ТОВ „АВА -Експрес" відповідно до умов вищезгаданого Договору добровільного страхування наземного транспорту платіжним дорученням страхове відшкодування у розмірі 3292,19 грн., а саме: 4719,14 грн. (вартість матеріального збитку) - 1426,95 грн. (франшиза).

18.04.2006 року позивачем  на адресу відповідача була надіслана претензія вих. №Г.8.0.0\1067 від 18.04.2006 р.,  на яку отримано відповідь з проханням надати копію документу, що підтверджує вину Пискули П.П.

31.07.2006 р. позивач на адресу відповідача надіслав лист з копією Постанови Київського районного суду м. Полтави від 11.11.2003 р. та з проханням задовольнити претензію до 10.08.2006 р.,  відповіді на яку позивач так і не отримав.

З Постанови Київського районного суду м. Полтави від 11.11.2003р. вбачається, що водій Пискула П.П., керуючи автобусом марки  ЛАЗ 52523 державний н/з 075-40 СН на вул.. Фрунзе в м. Полтаві порушив правила дорожнього руху, чим скоїв правопорушення, передбачене ст.. 124 КпАП України. Вказаною Постановою справу стосовно Пискули П.П.  закрито в зв'язку з закінченням строку давності до притягнення до відповідальності.

Відповідно до п. 1 ч.1 ст. 1188 Цивільного Кодексу України: "шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою".

В Постанові Київського районного суду м. Полтави від 11.11.2003р. не визначено вину водія відповідача Пискули П.П.

Крім того, з матеріалів адміністративної справи Пискули П.П. та Неценка Р.В., а саме з висновку експерта №251 від 18.10.2003р. НДЕКЦ УМВС України в Полтавській області по першому варіанту (із свідчень водія відповідача) з дій водія Пискули П.П. не вбачається  невідповідності з вимогами Правил дорожнього руху, які б з технічної точки зору знаходились у причинному зв'язку з виникненням умов даної події, і він не мав технічної можливості не допустити виникнення даної дорожньо-транспортної пригоди.

А водій Неценко Р.В., в свою чергу, повинен був діяти згідно з вимогами п.п. 10.1,13.1,13.3 Правил дорожнього руху і в його діях вбачаються невідповідності з вказаними вимогами Правил, які з технічної точки зору знаходились у причинному зв'язку з виникненням події даної дорожньо-транспортної пригоди, і він мав технічну можливість попередити ДТП шляхом виконання даних вимог.

По другому варіанту (із свідчень водія Неценка Р.В.) вбачається, що водії повинні були дотримуватись пункту 10.1 Правил дорожнього руху і в їх діях вбачаються невідповідності з зазначеними вимогами Правил, які з технічної точки зору знаходились в причинному зв'язку з виникненням події даної дорожньо-транспортної пригоди, а можливість попередження ДТП для них була саме у виконанні вказаних вимог Правил дорожнього руху.

Оскільки цивільно-правові відносини виникли між сторонами в 2003 році, суд при прийнятті рішення керується вимогами ст.ст.151, 161-162, 216, 371 ЦК УРСР, які діяли в спірний період.

Враховуючи те, що з 01.01.2004р. набрали чинності Цивільний кодекс України та Господарський кодекс України, суд також керується пунктами 4, 9-10 Прикінцевих та Перехідних положень Цивільного кодексу України та пунктами 4 - 5 Прикінцевих положень Господарського кодексу України.

Згідно зі  статтею 993 Цивільного кодексу України та статті 27 Закону України "Про страхування" від 07.03.1996р. № 85/96-ВР, до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, в межах фактичних затрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за заподіяний збиток.

Стаття 979 ЦК України передбачає, що за договором страхування одна сторона (страховик) зобов'язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору.

Згідно з  частиною 1 статті 25 Закону України “Про страхування”  № 85/96-ВР  від 07.03.1996р. здійснення страхових виплат і виплата страхового відшкодування проводиться страховиком згідно з договором страхування або законодавством на підставі заяви страхувальника (його правонаступника або третіх осіб, визначених умовами страхування) і страхового акту (аварійного страхування), який складається страховиком або уповноваженою ним особою у формі, що визначається страховиком.

Відповідно до частини 2 статті 8 Закону України “Про страхування” страховий випадок - подія, передбачена договором страхування або законодавством, яка відбулася і з настанням якої виникає обов'язок страховика здійснити виплату страхової суми (страхового відшкодування) страхувальнику, застрахованій або іншій третій особі.

Згідно з частинами 1-2 статті 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, відшкодовується у повному обсязі особою, яка її завдала.

Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.

Відповідно до статті 32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі  яких господарський   суд   у  визначеному  законом  порядку  встановлює наявність  чи  відсутність  обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими і речовими доказами, висновками судових експертів; поясненнями представників сторін та інших  осіб,  які  беруть участь  в  судовому процесі. В необхідних випадках на вимогу судді пояснення  представників сторін та інших осіб, які беруть участь в судовому процесі, мають бути викладені письмово.

Стаття 33 ГПК України встановлює, що кожна сторона повинна  довести  ті обставини,  на  які  вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.  Докази    подаються    сторонами    та    іншими   учасниками судового процесу.

Згідно зі статтею 34 ГПК України Господарський   суд  приймає  тільки  ті  докази,  які  мають значення для справи. Обставини справи, які  відповідно  до  законодавства  повинні бути  підтверджені  певними  засобами  доказування,   не    можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Стаття 36 ГПК України передбачає, що   письмовими доказами є документи i матеріали, які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору. Письмові докази подаються в оригіналі або  в  належним  чином засвідченій копії. Якщо для  вирішення  спору  має  значення  лише частина документа, подається засвідчений витяг з нього.      Оригінали  документів  подаються,  коли   обставини    справи відповідно до законодавства мають бути  засвідчені  тільки  такими документами,  а  також  в  інших випадках на вимогу господарського суду.

Відповідачем  у відповідності до вимог статті 614 ЦК України,  статей 32-33, 36 ГПК України надано належні докази про відсутність його вини /у матеріалах справи/.

Позивач у відповідності до статей 32-33,36  ГПК України не надав належних   доказів,             не довів ті обставини, на які він посилався як на підставу своїх вимог.

На підставі вищенаведеного суд приходить до висновку про відмову в задоволенні позовних вимог.          

Враховуючи викладене, матеріали справи та керуючись ст.ст 33-34,36, 43,44-45, 49, 82-85  ГПК України, суд, -

В И Р І Ш И В :

Відмовити в позові повністю.

          СУДДЯ                                                                      Іваницький О.Т.