Постанова

від 01.12.2022 по справі 909/810/21

ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"01" грудня 2022 р. Справа №909/810/21

м.Львів

Західний апеляційний господарський суд у складі:

головуючого - суддіМАТУЩАКА О.І.

суддів:МАРКА Р.І.

СКРИПЧУК О.С.

за участю секретаря судового засідання Гулик Н.Г.

за участю представників сторін від:

апелянта: Гришина Н.В. (в порядку самопредставництва, в режимі відеоконференції)

інші не з`явилися.

розглянувши апеляційну скаргуМіністерства фінансів України, м.Київ №13220-

06-10/15147 від 14.07.2022 (вх.ЗАГС №01- 05/1742/22 від 19.07.2022)

на рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 21.06.2022 (повний текст - 08.07.2022, суддя Неверовська Л.М.)

у справі №909/810/21

за позовом Міністерства фінансів України, м.Київ

до відповідачів: 1) Комунального підприємства

«Надвірнаводоканал», м.Надвірна

2) Департаменту фінансів Івано-Франківської обласної державної адміністрації, м.Івано-Франківськ

3) Управління фінансів та соціально-економічного розвитку території Надвірнянської районної державної адміністрації, м.Надвірна

4) Головного управління Державної казначейської служби України в Івано-Франківській області,

м.Івано-Франківськ

про визнання недійсними договорів

ВСТАНОВИВ:

Суть спору.

Міністерство фінансів України звернулось до Господарського суду Івано-Франківської області з позовом до Комунального підприємства "Надвірнаводоканал", Департаменту фінансів Івано-Франківської обласної державної адміністрації, Управління фінансів та соціально-економічного розвитку території Надвірнянської районної державної адміністрації, Головного управління Державної казначейської служби України в Івано-Франківській області, в якому просило суд визнати недійсними наступні договори: №2-Над від 06.07.2017, №3-Над від 03.08.2017, №4-Над від 10.08.2017, №5-Над від 06.09.2017, №6-Над від 05.10.2017, №7-Над від 03.11.2017, №8-Над від 05.12.2017.

Позовні вимоги обгрунтовані зокрема тим, що оспорювані договори не спрямовані на реальне настання правових наслідків, оскільки можливість укладення договору щодо бюджетних коштів та відповідно, можливість настання реальних правових наслідків, обмовлених цими договорами, залежить від того, чи передбачене у бюджеті відповідне бюджетне призначення (асигнування), тобто чи заплановано таке фінансування у встановленому порядку у розрізі тих розпорядників коштів, які беруть на себе бюджетні зобов`язання.

Рішенням Господарського суду Івано-Франківської області від 21.06.2022 у цій справі в задоволенні позову відмовлено.

Судове рішення мотивоване тим, що доводи позивача про те, що укладення оспорюваних договорів порушує саме цивільні права Міністерства фінансів України є необґрунтованими та безпідставними. При цьому, зважаючи на те, що зобов`язання позивача за вказаними договорами є бюджетними, суд дійшов до висновку про те, що права та інтереси Міністерства фінансів України, які виникли з даних договорів не є цивільними чи господарськими. Таким чином, оскаржувані договори не порушують саме цивільні права чи інтереси Міністерства фінансів України.

Узагальнення доводів особи, яка подала апеляційну скаргу та інших учасників справи.

Міністерство фінансів України не погодилось із прийнятим рішенням суду першої інстанції та подало апеляційну скаргу, в якій просить таке скасувати та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити повністю.

Обгрунтовуючи вимоги апеляційної скарги зазначає наступні обставини:

- хоча, Міністерство фінансів України не є стороною оспорюваних договорів, водночас укладення таких договорів прямо впливає на його права та законні інтереси, оскільки відповідно до умов вказаних договорів перерахування коштів відбувається підставі рішення Міністерства фінансів України;

- посилання в оскаржуваному рішенні суду на встановлений факт невиконання обов`язку Міністерства фінансів України як відповідача у справі №809/1136/18 не впливає на правову кваліфікацію спірних правовідносин у даній справі, оскільки у зазначеній справі не досліджувалися обставини недійсності оспорюваних договорів;

- не спростовує недійсність оспорюваних договорів також і те, що у Порядку та умовах надання у 2017 році субвенцій з державного бюджету місцевим бюджетам, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 18.05.2017 №332 наведено примірний договір про організацію взаєморозрахунків;

- оспорювані договори не відповідають вимогам ст. ст.203, 215 Цивільного кодексу України, оскільки не спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними;

- додаток №7 до Закону України «Про державний бюджет України на 2017 рік» не містить розподілу (обсягу) коштів субвенції для кожного з відповідних місцевих бюджетів, зокрема, в Законі не визначено обсяг субвенції для місцевого бюджету Івано-Франківської області, а тому, зобов`язання згідно з оспорюваними договорами є недійсними в силу вимог ст.49 Бюджетного кодексу України;

- орган місцевого самоврядування, який встановив тарифи в розмірі, нижчому від економічно обґрунтованого розміру повинен відшкодувати суб`єктам господарювання різницю між такими розмірами за рахунок коштів місцевого бюджету;

- дія Порядку №332 припинилась з перебігом строку, на який він прийнятий;

- відповідачі взяли на себе бюджетні зобов`язання, уклавши оспорювані договори протягом бюджетного періоду 2017 року, згідно з яким необхідно здійснити платежі протягом цих же періодів без відповідного бюджетного призначення (фінансування), що суперечить вимогам ст.ст. 22, 23, 48 Бюджетного кодексу України;

- строк позовної давності не пропущений, оскільки про порушення своїх законних інтересів Міністерство фінансів України дізналось з моменту набрання законної сили рішенням Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 01.08.2018 у справі №809/1136/18, залишеним без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 25.02.2019.

Відповідач-1 КП «Надвірнаводоканал» заперечуючи доводи апеляційної скарги у відзиві на неї просить залишити таку без задоволення, а оскаржуване рішення суду без змін. Зазначає, що позивач не довів порушення його цивільних прав, оскільки правовідносини між сторонами регулюються бюджетним законодавством. У справі №809/1136/18 судами встановлено, що Міністерством фінансів України в порушення Порядку №332 не прийнято рішення про перерахування субвенцій згідно з розподілом відповідно до договорів про проведення взаєморозрахунків та не доведено такі до казначейства внаслідок чого виникли обставини, які позбавили можливості КП «Надвірнаводоканал» своєчасно розрахуватися з бюджетом в установленому порядку, що призвело до збільшення відповідних боргових зобов`язань. Процедура розрахунків проведена частково за договором №1 на суму 86 553 грн, а кошти на виконання решти договорів не надійшли. Позивач обґрунтовує недійсність спірних договорів виходячи з неможливості забезпечити розрахунки за договорами у зв`язку з відсутністю бюджетних призначень (фінансування). Наведені обставини були предметом дослідження та спростовані у справі №809/1136/18, а тому суд першої інстанції в оскаржуваному рішенні обґрунтовано покликався на обставини встановлені у вказаній справі.

Відповідач-3 Управління фінансів та соціально-економічного розвитку території Надвірнянської районної державної адміністрації у відзиві на апеляційну скаргу заперечує проти вимог та доводів апеляційної скарги. Зазначає, що відповідачами укладено спірні договори відповідно до вимог Закону України «Про державний бюджет України на 2017 рік» та з урахуванням постанови Кабінету Міністрів України №332 від 18.05.2017, якою затверджено порядок та умови надання у 2017 році субвенцій з державного бюджету. Рішенням Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 01.10.2018 у справі №809/1136/18, залишеним без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 25.02.2019, визнано протиправною бездіяльність Міністерства Фінансів України, що полягала в не прийнятті рішення про перерахування субвенцій КП «Надвірнаводоканал» в порядку та на умовах, передбачених постановою Кабінету Міністрів України №332 від 18.05.2017 і спірними договорами та зобов`язано Міністерство Фінансів України прийняти рішення про перерахування субвенцій. Крім того, зазначає, що позивачем не доведено порушення його цивільних прав, оскільки відносини між сторонами регулюються бюджетним законодавством. Вважає, що позивачем пропущено строк позовної давності з огляду на те, що листом №06330-08/6-27/35079 від 14.12.2017 Міністерство Фінансів України повідомило КП «Надвірнаводоканал» про причини неможливості прийняття рішення про перерахування субвенцій.

29.11.2022 на електронну адресу Західного апеляційного господарського суду від апелянта надійшли пояснення на підтримку апеляційної скарги №13220-06-10/28116 від 29.11.2022 (вх.ЗАГС №0104/6779/22 від 29.11.2022).

З приводу подання вищевказаних пояснень судова колегія зазначає наступне.

Відповідно до ч.ч.1,2 ст.266 Господарського процесуального кодексу України особа, яка подала апеляційну скаргу, має право доповнити чи змінити її протягом строку на апеляційне оскарження. У разі доповнення чи зміни апеляційної скарги особа, яка подала апеляційну скаргу, повинна подати докази надіслання копій відповідних доповнень чи змін до апеляційної скарги іншим учасникам справи; в іншому випадку суд не враховує такі доповнення чи зміни.

Відповідно до ч.1 ст.269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній та додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Аналізом поданих скаржником пояснень встановлено, що за своїм правовим змістом такі є доповненням до раніше поданої апеляційної скарги.

Враховуючи, що скаржником пропущено встановлений строк на доповнення апеляційної скарги, а також не надано доказів надіслання іншим учасникам у справі вказаних пояснень, судова колегія дійшла висновку про залишення їх без розгляду.

Інших клопотань та заяв в порядку ст. 207 ГПК України учасниками справи подано не було.

В судовому засіданні в режимі відеоконференції взяла участь представник апелянта, яка надала пояснення по суті вимог апеляційної скарги та просила таку задоволити.

Інші учасники справи явку уповноважених представників не забезпечили, причини неявки суду не повідомили, хоча належним чином повідомлялись про дату, час і місце розгляду даної справи.

Колегія суддів Західного апеляційного господарського суду обговоривши доводи апеляційної скарги та заперечення у відзивах на неї, заслухавши пояснення представника апелянта, перевіривши наявні матеріали справи, проаналізувавши застосування норм матеріального та процесуального права місцевим господарським судом, дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на таке.

Фактичні обставини справи та оцінка суду.

Законом України Про Державний бюджет України на 2017 рік передбачено виділення субвенції з державного бюджету місцевим бюджетам на погашення різниці між фактичною вартістю централізованого водопостачання та водовідведення, постачання холодної води та водовідведення (з використанням внутрішньобудинкових систем), що вироблялися, транспортувалися та постачалися населенню та/або іншим підприємствам, централізованого питного водопостачання та водовідведення, які надають населенню такі послуги, та тарифами, що затверджувалися та/або погоджувалися органами державної влади чи місцевого самоврядування.

Постановою Кабінету Міністрів України від 18.05.2017 № 332 затверджено Порядок та умови надання у 2017 році субвенції з державного бюджету місцевим бюджетам на погашення різниці між фактичною вартістю теплової енергії, послуг з централізованого опалення, постачання гарячої води, централізованого водопостачання та водовідведення, постачання холодної води та водовідведення (з використанням внутрішньобудинкових систем), що вироблялися, транспортувалися та постачалися населенню та/або іншим підприємствам теплопостачання, централізованого питного водопостачання та водовідведення, які надають населенню такі послуги, та тарифами, що затверджувалися та/або погоджувалися органами державної влади чи місцевого самоврядування, яким визначено механізм надання у 2017 році вказаних субвенції та проведення взаєморозрахунків.

Згідно з п. 3 Порядку підставою для проведення розрахунків з погашення різниці між фактичною вартістю та тарифом є договір про організацію взаєморозрахунків, який укладається підприємствами, що виробляли, транспортували та постачали теплову енергію, надавали послуги з централізованого опалення та постачання гарячої води, централізованого водопостачання і водовідведення, постачання холодної води та водовідведення (з використанням внутрішньобудинкових систем) населенню та/або іншим підприємствам теплопостачання, централізованого питного водопостачання та водовідведення, які надають населенню такі послуги (далі - надавачі послуг), та іншими учасниками розрахунків з погашення заборгованості згідно з довідкою, що підтверджує наявність в учасників розрахунків кредиторської та/або дебіторської заборгованості (без урахування пені, штрафних і фінансових санкцій) на дату укладення такого договору. Примірний договір про організацію взаєморозрахунків наведений у додатку 2.

Як вірно встановлено місцевим господарським судом, з метою організації проведення сторонами взаєморозрахунків за субвенцією з державного бюджету місцевим бюджетам між Головним управлінням Державної казначейської служби України в Івано-Франківській області, Департаментом фінансів Івано-Франківської обласної державної адміністрації, Управлінням фінансів Надвірнянської районної державної адміністрації та Комунальним підприємством "Надвірнаводоканал" укладено наступні договори: №2-Над від 06.07.2017, №3-Над від 03.08.2017, №4-Над від 10.08.2017, №5-Над від 06.09.2017, №6-Над від 05.10.2017, №7-Над від 03.11.2017, №8-Над від 05.12.2017.

Згідно п. 1 вказаних договорів їх предметом є організація проведення сторонами взаєморозрахунків за субвенцією з державного бюджету місцевим бюджетам, передбаченою ст.31 Закону України "Про Державний бюджет України на 2017 рік", відповідно до Порядку та умов надання у 2017 році субвенції з державного бюджету місцевим бюджетам на погашення різниці між фактичною вартістю теплової енергії, послуг з централізованого опалення, постачання гарячої води, централізованого водопостачання та і водовідведення, постачання холодної води та водовідведення (з використанням внутрішньобудинкових систем), що вироблялися, транспортувалися та постачалися населенню та/або іншим підприємствам теплопостачання, централізованого питного водопостачання та водовідведення, які надають населенню такі послуги, та тарифами, що затверджувалися та/або погоджувалися органами державної влади чи місцевого самоврядування, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 18 травня 2017 р. № 332.

Пунктом 3 вказаних договорів передбачено, що Казначейство перераховує стороні першій (Головному управлінням Державної казначейської служби України в Івано-Франківській області,) кошти, залучені з єдиного казначейського рахунка, у відповідних сумах на підставі рішення Мінфіну.

Аналізом матеріалів справи встановлено, що у позовній заяві позивач покликався на п.13 вказаних договорів, яким передбачено, що договір є дійсним лише у разі здійснення відповідного фінансування, та зазначає, що оскільки відповідне фінансування здійснено не було, то оскаржувані договори не спрямовані на реальне настання правових наслідків, що свідчить про їх невідповідність вимогам ч. 5 ст. 203 Цивільного кодексу України.

Проте, такі доводи є безпідставними та спростовуються наступним.

Відповідно до ч.5 ст.203 Цивільного кодексу України правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до ч. 1 ст. 234 Цивільного кодексу України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином.

Фіктивний правочин характеризується тим, що сторони вчиняють такий правочин лише для вигляду, знаючи заздалегідь, що він не буде виконаний. При вчиненні фіктивного правочину сторони мають інші цілі, ніж ті, що передбачені правочином. Причому такі цілі можуть бути протизаконними, або фіктивний правочин може взагалі не мати правової мети. Визнання фіктивного правочину недійсним потребує встановлення господарським судом умислу його сторін.

Сам по собі факт невиконання сторонами умов правочину не робить його фіктивним.

Для визнання правочину фіктивним ознака вчинення його лише для вигляду має бути властива діям обох сторін правочину. Якщо одна сторона діяла лише для вигляду, а інша - намагалася досягти правового результату, такий правочин не можна визнати фіктивним.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 08.08.2018 у справі №920/1144/17.

В постанові від 22.05.2018 у справі № 910/14629/17 Верховний Суд також наголосив, що у розгляді відповідних справ суд має враховувати, що ознака фіктивності має бути притаманна діям усіх сторін правочину. Якщо хоча б одна з них намагалася досягти правового результату, то даний правочин не може визнаватися фіктивним. Позивач, який вимагає визнання правочину недійсним, повинен довести, що всі учасники правочину не мали наміру створити правові наслідки на момент його вчинення.

При цьому, судова колегія враховує, що Порядком №332 визначено детальний механізм виділення коштів субвенції та проведення взаєморозрахунків.

Відповідно до п. 1 Порядку №332, субвенція надається з державного бюджету місцевим бюджетам для погашення різниці між фактичною вартістю теплової енергії, послуг з централізованого опалення, постачання гарячої води, централізованого водопостачання та водовідведення, постачання холодної води та водовідведення (з використанням внутрішньобудинкових систем), що вироблялися, транспортувалися та постачалися населенню та/або іншим підприємствам теплопостачання, централізованого питного водопостачання та водовідведення, які надають населенню такі послуги, та тарифами, що затверджувалися та/або погоджувалися органами державної влади чи органами місцевого самоврядування, за рахунок джерел, зазначених у ст. 31 Закону України «Про Державний бюджет України на 2017 рік», та джерел наповнення спеціального фонду державного бюджету, визначених п.п. 13 і 14 ст.11 Закону України «Про Державний бюджет України на 2017 рік», згідно з розподілом, наведеним у додатку 1 головним розпорядником субвенції та відповідальним виконавцем бюджетної програми є Мінрегіон.

Відповідно до п. п. 7, 8, 9 Порядку №332 місцеві фінансові органи на підставі отриманих відповідно до п. 6 Порядку та умов документів формують узагальнені реєстри договорів, які надсилаються разом з копіями договорів про організацію взаєморозрахунків щомісяця до 5 і 20 числа структурним підрозділам з питань фінансів обласних, Київської міської держадміністрацій для їх узагальнення та подання щомісяця до 7 і 22 числа Мінрегіону зведеного реєстру таких договорів разом з їх копіями, а Казначейству і його територіальним органам, в яких відкриті рахунки учасників розрахунків, - договорів про організацію взаєморозрахунків.

Казначейство перевіряє договори про організацію взаєморозрахунків та подає щомісяця до 9 і 24 числа Мінфіну та Мінрегіону інформацію про зобов`язання, що підлягають відшкодуванню за рахунок субвенції, в розрізі надавачів послуг.

Мінрегіон узагальнює подані відповідно до п. 7 цих Порядку та умов документи, формує узагальнений реєстр договорів про організацію взаєморозрахунків та подає його щомісяця до 10 і 25 числа Мінфіну.

Мінфін на підставі поданої Казначейством інформації та поданого Мінрегіону узагальненого реєстру договорів про організацію взаєморозрахунків приймає рішення про перерахування субвенції згідно з розподілом, яке доводиться до відома Казначейства.

Казначейство перераховує субвенцію відповідно до Порядку перерахування міжбюджетних трансфертів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 грудня 2010 року №1132, і Порядку казначейського обслуговування державного бюджету за витратами, затвердженого Мінфіном.

Розрахунки з погашення заборгованості за рахунок джерел, визначених п.п. 13 і 14 ст. 11 Закону України «Про Державний бюджет України на 2017 рік», проводяться шляхом залучення коштів з єдиного казначейського рахунка.

Отже, Порядком №332 Мінрегіон визначено головним розпорядником субвенції і відповідальним виконавцем бюджетної програми.

При цьому, на Мінфін покладено обов`язок на підставі поданої Казначейством інформації про бюджетні зобов`язання, що підлягають відшкодуванню за рахунок субвенції, і поданого Мінрегіон узагальненого реєстру договорів про організацію взаєморозрахунків, прийняти рішення про перерахування субвенції згідно з розподілом і доведення його до відома Казначейства.

Таким чином, Мінфін визначений відповідальним державним органом, який повинен завершити процедуру проведення розрахунків шляхом виділення коштів, передбачених Законом України «Про Державний бюджет України на 2017 рік».

Матеріалами справи встановлено, що у зв`язку з неотриманням коштів, відповідно до укладених договорів КП "Надвірнаводоканал" листом №246 від 14.11.2017 звернулося до Міністерства фінансів України, Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України, Державної казначейської служби України, Української асоціації підприємств водопровідно-каналізаційного господарства Укрводоканалекологія з проханням проінформувати про хід виконання зобов`язань визначених договорами про організацію взаєморозрахунків.

Державна казначейська служба України листом №9-08/1221-20537 від 07.12.2017 повідомила позивача, що станом на 06.12.2017 рішень Міністерства фінансів України щодо перерахування коштів по зазначених договорах до Казначейства не надходило.

Міністерство регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України листом №8/10-2076-17 від 15.12.2017 повідомило, що усі договори у зведених реєстрах Мінрегіону направлено на фінансування до Мінфіну. Разом з тим повідомило, що договір №1 на суму 86553,00 профінансовано.

Міністерство фінансів України листом №06330-08/6-27/35079 від 14.12.2017 повідомило Комунальне підприємство "Надвірнаводоканал", що відповідно до звітів Держказначейства за 11 місяців 2017 року планові показники доходів загального фонду державного бюджету від податку на додану вартість з вироблених в Україні товарів (робіт, послуг) з урахуванням бюджетного відшкодування невиконані на 12,8 млрд. гривень. При цьому цей податок є найбільш вагомим джерелом надходження доходів до загального фонду державного бюджету, за рахунок якого держава здійснює фінансування. Таким чином, невиконання запланованих надходжень з податку на додану вартість не дозволяє залучити грошові зобов`язання поточного року з цього податку як додаткове джерело субвенції та відповідно забезпечити розрахунки, які укладені у рахунок зазначеного джерела.

Таким чином, Міністерством фінансів України, в порушення пункту 8 Порядку, не прийнято рішення про перерахування субвенції згідно з розподілом відповідно до названих договорів про проведення взаєморозрахунків та відповідно до постанови КМУ від 18.05.2017 №332 та не доведено їх до Казначейства, хоча, названою нормою саме на Мінфін покладено обов`язки на підставі поданої Казначейством інформації про зобов`язання, що підлягають відшкодуванню за рахунок субвенції, та поданого Мінрегіоном узагальненого реєстру договорів про організацію взаєморозрахунків, прийняти рішення про перерахування субвенції згідно з розподілом, та довести його до відома Казначейства.

Наведені обставини встановлені судами у справі №809/1136/18, в якій рішенням Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 01.10.2018, залишеним без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 25.02.2019 №857/3623/18, позов задоволено:

- визнано протиправною бездіяльність Міністерства фінансів України, що полягала в не прийнятті рішення про перерахування субвенції Комунальному підприємству "Надвірнаводоканал" в порядку та на умовах, передбачених постановою Кабінету Міністрів України №332 від 18.05.2017 та договорами: №2-Над від 06.07.2017 в розмірі 93962 гривні 00 копійок; №3-Над від 03.08.2017 в розмірі 100446 гривень 18 копійок; №4-Над від 10.08.2017 в розмірі 17310 гривень 60 копійок; №5-Над від 06.09.2017 в розмірі 83123 гривні 00 копійок; №6-Над від 05.10.2017 в розмірі 111645 гривень 57 копійок; №7-Над від 03.11.2017 в розмірі 77945 гривень 00 копійок; №8-Над від 05.12.2017 в розмірі 103945 гривень 43 копійки, всього 588386 гривень 78 копійок і не доведенні його до відома Державної казначейської служби України;

- зобов`язано Міністерство фінансів України прийняти рішення про перерахування субвенції Комунальному підприємству "Надвірнаводоканал" в порядку та на умовах, передбачених постановою Кабінету Міністрів України №332 від 18.05.2017 та договорами: №2-Над від 06.07.2017 в розмірі 93962 гривні 00 копійок; №3-Над від 03.08.2017 в розмірі 100446 гривень 18 копійок; №4-Над від 10.08.2017 в розмірі 17310 гривень 60 копійок; №5-Над від 06.09.2017 в розмірі 83123 гривні 00 копійок; №6-Над від 05.10.2017 в розмірі 111645 гривень 57 копійок; №7-Над від 03.11.2017 в розмірі 77945 гривень 00 копійок; №8-Над від 05.12.2017 в розмірі 103945 гривень 43 копійки, всього 588386 гривень 78 копійок і довести його до відома Державної казначейської служби України.

Відповідно до ч.4 ст.75 ГПК України, обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Зазначеними судовими рішеннями встановлено преюдиційні для цієї справи факти вчинення відповідачами всіх необхідних дій, відповідно до Порядку №332 для отримання субвенції на погашення різниці у тарифах відповідно до умов спірних договорів. Водночас, встановлено факт бездіяльності Міністерства фінансів України у вигляді неприйняття рішення про перерахування субвенції.

З огляду на встановлені факти вчинення відповідачами всіх необхідних дій на виконання спірних договорів, вони не можуть бути кваліфіковані як такі, що не спрямовані на настання реальних правових наслідків, що обумовлені ними та визнані фіктивними.

В апеляційній скарзі скаржник вважає безпідставним посилання суду першої інстанції на судові рішення у справі № 809/1136/18, оскільки вважає, що у вказаній справі судом не встановлено обставин, які б давали підстави для висновку про дійсність оспорюваних договорів, а вимоги про визнання недійсними оспорюваних договорів не були предметом позову, а отже, у вказаній справі судом не встановлювалось наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання правочинів недійсними на момент їх вчинення.

У зв`язку із цим, судова колегія зазначає наступне.

У даній справі, що розглядається для визнання оспорюваних правочинів недійсними із заявлених позивачем підстав, суд повинен дослідити, а позивач довести, чи всі учасники правочину не мали наміру створити правові наслідки цих угод на момент їх вчинення.

У справі №809/1136/18 суди дослідили та встановили обставини вчинення відповідачами, як сторонами спірних договорів всіх дій для їх виконання, що підтверджує наявність у сторін оспорюваних правочинів наміру створити відповідні правові наслідки їх укладення.

Преюдиційні обставини не потребують доказування, якщо одночасно виконуються такі умови: обставина встановлена судовим рішення; судове рішення набрало законної сили; у справі беруть участь ті самі особи, які брали участь у попередній справі, чи хоча б одна особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Обставини, які підлягають встановленню судом у справі - це юридичні факти, тобто життєві обставини (дії, події), з якими правом пов`язується виникнення юридичних наслідків.

Преюдиційне значення процесуальним законом надається саме фактам, встановленим судовими рішеннями (в тому числі в їх мотивувальних частинах), але не правовій оцінці таких фактів, здійсненій іншим судом чи іншим органом, який вирішує господарський спір (вказана правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 19.12.2019 у справі №916/1041/17).

Таким чином, наведеним спростовуються доводи апелянта про те, що обставини, встановлені у справі №809/1136/18 не є преюдиційними у даній справі, оскільки у цій справі суд приймає до уваги лише обставини, які встановлені у справі №809/1136/18, а не їх правову оцінку.

При цьому, у вказаній справі також встановлено, що КП «Надвірнаводоканал» з метою узгодження різниці в тарифах за послуги водопостачання та водовідведення, станом на 01.01.2016, з урахуванням проведених взаєморозрахунків в сумі 4207002,61 грн, листом №114/1 від 11.05.2017 звернувся до Територіальної комісії з питань узгодження заборгованості з різниці в тарифах із відповідним розрахунком від 10.05.2017.

Протоколом територіальної комісії з питань узгодження заборгованості з різниці в тарифах №1 від 29.05.2017 узгоджено обсяг заборгованості з різниці в тарифах на послуги з централізованого водопостачання та водовідведення, які надані населенню КП «Надвірнаводоканал» станом на 01.01.2016 на загальну суму 4207002,61 грн.

А тому, безпідставними є доводи апелянта щодо порушення відповідачем-1 порядку узгодження заборгованості різниці в тарифах на зазначені послуги.

Перевіряючи доводи апеляційної скарги про те, що оспорювані договори укладені за відсутності бюджетного фінансування на ці цілі, що унеможливлює їх виконання, судовою колегією встановлено наступне.

Апелянт посилається на те, що додаток 7 до Закону України «Про Державний бюджет України на 2017 рік» не містить розподілу (обсягу) коштів субвенцій між місцевими бюджетами, зокрема, у вказаному Законі не визначено обсяг субвенції для місцевого бюджету Івано-Франківської області. Таким чином, на думку апелянта, під час укладення оспорюваних договорів не враховано норми бюджетного законодавства, зокрема, ч.1 ст.23 Бюджетного кодексу України, відповідно до якої, виникнення відповідних платіжних зобов`язань можливо виключно при наявності відповідного бюджетного призначення (асигнування).

Однак, колегія суддів не погоджується з наведеним, оскільки оспорювані договори були укладені відповідно до п. 23 ст. 14 Закону України «Про Державний бюджет України на 2017 рік», за положеннями якої, у 2017 році кошти, отримані до спеціального фонду Державного бюджету України згідно з відповідними пунктами ч.3 ст.15, ч. 3 ст. 29 і ч.3 ст. 30 Бюджетного кодексу України, спрямовуються на реалізацію програм та заходів, визначених частиною 4 ст. 30 Бюджетного кодексу України, а кошти, отримані до спеціального фонду Державного бюджету України згідно з відповідними пунктами ст.ст. 11, 12 і 13 цього Закону, спрямовуються відповідно на субвенцію з державного бюджету місцевим бюджетам.

Крім того, відповідно до п. 1 Порядку №332, субвенція надається з державного бюджету місцевим бюджетам за рахунок джерел, зазначених у ст. 31 Закону України «Про Державний бюджет України на 2017 рік», та джерел наповнення спеціального фонду державного бюджету, визначених п.п. 13 і 14 ст. 11 Закону України «Про Державний бюджет України на 2017 рік».

Більше того, відповідно до додатку №1 Порядку №332 передбачено розподіл субвенції з державного бюджету місцевим бюджетам, у тому числі для місцевого бюджету Івано-Франківської області.

При цьому, постанова Кабінету Міністрів України від 18.05.2017 №332 на теперішній час є чинною, що підтверджується відомостями із офіційного вебпорталу Верховної Ради України «Законодавство України» та спростовує доводи апелянта про те, що дія цієї постанови припинилась з перебігом строку, на який був прийнятий цей акт.

Отже, бюджетним законодавством на 2017 рік було визначено спрямування коштів спеціального та загального фондів Державного бюджету України на виплату субвенцій з державного бюджету місцевим бюджетам.

Таким чином, на момент укладення оспорюваних договорів було передбачено фінансування субвенцій, проте, Міністерством фінансів України не прийнято рішення про перерахування субвенцій всупереч вимог Порядку №332.

Крім того, скаржник зазначає, що бюджетні організації за відсутності бюджетних призначень не уповноважені брати на себе бюджетні зобов`язання на наступні бюджетні періоди, оскільки в будь-якому випадку відповідно до вимог ч.12 ст.23 Бюджетного кодексу України, всі бюджетні призначення втрачають чинність після закінчення бюджетного періоду (у даному випадку бюджетний період закінчився 31.12.2017).

Проте, судова колегія не розцінює такі доводи апелянта як обґрунтовані, оскільки субвенція на відшкодування різниці між встановленими тарифами та фактичними витратами на надання житлово-комунальних послуг, у розумінні Бюджетного кодексу України, Закону України «Про Державний бюджет України на 2017 рік», є державною гарантією на відшкодування в повному обсязі різниці в тарифах, яка виникла у зв`язку із невідповідністю фактичної вартості зазначених послуг, механізм реалізації якої визначений Кабінетом Міністрів України у Порядку №332, і не може бути припинений у зв`язку із закінченням бюджетного періоду у разі незавершення процедури виділення коштів субвенції до 31 грудня цього періоду.

Покликання скаржника на те, що орган місцевого самоврядування, який встановив тарифи в розмірі, нижчому від економічно обґрунтованого розміру повинен відшкодувати суб`єктам господарювання різницю між такими розмірами за рахунок коштів місцевого бюджету, колегія суддів вважає безпідставними, оскільки такі не стосуються предмету спору у даній справі.

Враховуючи викладене, матеріалами справи встановлено, що спірні договори укладені відповідачами відповідно до Закону України «Про державний бюджет України на 2017 рік» та з дотриманням вимог постанови Кабінету Міністрів України від 18.05.2017 №332 та згідно із затвердженим примірним договором про організацію взаєморозрахунків.

За таких обставин, судова колегія вважає, що доводи апеляційної скарги не спростовують обґрунтованих та правомірних висновків суду першої інстанції.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

Відповідно ст. ст. 13, 76, 77, 86 ГПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Таким чином, оскаржуване рішення суду належить залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Судові витрати.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України, у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи зазначене, судовий збір за подання апеляційної скарги підлягає залишенню за апелянтом.

Керуючись ст. ст. 129, 269-270, 275 - 276, 281-284 ГПК України, Західний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Міністерства фінансів України залишити без задоволення, а оскаржуване рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 21.06.2022 у справі №909/810/21 без змін.

2. Судовий збір за розгляд справи у суді апеляційної інстанції залишити за апелянтом.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом двадцяти днів з дня її проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, що оскаржується, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Касаційна скарга подається безпосередньо до Верховного Суду.

Справу повернути до Господарського суду Івано-Франківської області.

Повний текст постанови складено 09.12.2022.

Головуючий (суддя-доповідач)О.І. МАТУЩАК

СуддіР.І. МАРКО

О.С. СКРИПЧУК