Постанова

від 08.03.2023 по справі 909/810/21

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 березня 2023 року

м. Київ

cправа № 909/810/21

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Зуєва В.А. - головуючого, Берднік І.С., Волковицької Н.О.

за участю секретаря судового засідання - Дерлі І.І.,

за участю представників сторін:

позивача - Гришина Н.В. (самопредставництво),

відповідача-1 - Максимюк Ю.М. (адвокат),

відповідача-2 - не з`явився,

відповідача-3 - не з`явився,

відповідача-4 - не з`явився

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Міністерства фінансів України

на постанову Західного апеляційного господарського суду від 01.12.2022 (у складі колегії суддів: Матущак О.І. (головуючий), Марко Р.І., Скрипчук О.С.)

та рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 21.06.2022 (суддя Неверовська Л.М.)

за позовом Міністерства фінансів України

до: 1. Комунального підприємства "Надвірнаводоканал",

2. Департаменту фінансів Івано-Франківської обласної державної адміністрації,

3. Управління фінансів та соціально-економічного розвитку території Надвірнянської районної державної адміністрації,

4. Головного управління Державної казначейської служби України в Івано-Франківській області

про визнання недійсними договорів,

ВСТАНОВИВ:

1. Короткий зміст і підстави позовних вимог

1.1. Міністерство фінансів України (далі - Позивач, Мінфін) звернулося до Господарського суду Івано-Франківської області з позовом до Комунального підприємства "Надвірнаводоканал" (далі - Відповідач-1, КП "Надвірнаводоканал"), Департаменту фінансів Івано-Франківської обласної державної адміністрації (далі - Відповідач-2, Департамент), Управління фінансів та соціально-економічного розвитку території Надвірнянської районної державної адміністрації (далі - Відповідач-3, Управління), Головного управління Державної казначейської служби України в Івано-Франківській області (далі - Відповідач-4, ГУ ДКСУ) в якому просило суд визнати недійсними наступні договори: №2-Над від 06.07.2017, №3-Над від 03.08.2017, №4-Над від 10.08.2017, №5-Над від 06.09.2017, №6-Над від 05.10.2017, №7-Над від 03.11.2017, №8-Над від 05.12.2017.

1.2. Позовні вимоги обґрунтовані зокрема тим, що оспорювані договори не спрямовані на реальне настання правових наслідків, оскільки можливість укладення договору щодо бюджетних коштів та, відповідно, можливість настання реальних правових наслідків, обмовлених цими договорами, залежить від того, чи передбачене у бюджеті відповідне бюджетне призначення (асигнування), тобто чи заплановано таке фінансування у встановленому порядку у розрізі тих розпорядників коштів, які беруть на себе бюджетні зобов`язання.

2. Короткий зміст судових рішень у справі

2.1. Рішенням Господарського суду Івано-Франківської області від 21.06.2022 у справі № 909/810/21 у задоволенні позову відмовлено.

Судове рішення мотивоване тим, що оскаржувані договори не порушують саме цивільні права чи інтереси Міністерства фінансів України.

2.2. Постановою Західного апеляційного господарського суду від 01.12.2022 у справі № 909/810/21 вищезазначене рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Апеляційна інстанція з огляду на встановлені факти вчинення Відповідачами всіх необхідних дій на виконання спірних договорів, дійшла висновку, що вони не можуть бути кваліфіковані як такі, що не спрямовані на настання реальних правових наслідків, що обумовлені ними та визнані фіктивними.

Також суд дійшов висновку, що спірні договори укладені Відповідачами відповідно до Закону України "Про державний бюджет України на 2017 рік" та з дотриманням вимог постанови Кабінету Міністрів України від 18.05.2017 №332 та згідно із затвердженим примірним договором про організацію взаєморозрахунків.

3. Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги, позиції інших учасників справи

3.1. У касаційній скарзі Мінфін просить скасувати судові рішення попередніх інстанцій та прийняти нове рішення про задоволення позову.

3.2. Обґрунтовуючи підстави для подання касаційної скарги, заявник посилається на відсутність висновку Верховного Суду у подібних правовідносинах щодо застосування пункту 3 частини п`ятої статті 22, частин першої та другої статті 23, частин третьої та четвертої статті 48, частини третьої статті 97 Бюджетного кодексу України, які підлягають застосуванню до спірних правовідносин при вирішенні питання, щодо дійсності договорів стосовно коштів Державного бюджету.

3.3. У відзиві на касаційну скаргу КП "Надвірнаводоканал" просить відмовити у її задоволенні.

3.4. Мінфін у заяві № 13220-06-10/4128 від 13.02.2023, повідомив про необхідність врахування правової позиції у аналогічних правовідносинах, яка викладена у постанові Верховного Суду від 09.02.2023 у справі № 917/1531/21.

3.5. У письмових поясненнях КП "Надвірнаводоканал" зазначено, що Верховний Суд направив справу № 917/1531/21 на новий розгляд для встановлення факту наявності чи відсутності порушеного цивільного права чи законного інтересу Позивача, натомість у справі, яка переглядається, факт відсутності такого права чи інтересу встановлено судом першої інстанції та не спростовано апеляційним судом.

4. Розгляд справи Верховним Судом

4.1. Ухвалою Верховного Суду від 09.01.2023 було відкрито касаційне провадження за вищезазначеною касаційною скаргою і призначено розгляд справи у судовому засіданні на 15.02.2023.

4.2. Ухвалою Верховного Суду від 15.02.2023 оголошено перерву у судовому засіданні з розгляду касаційної скарги до 08.03.2023.

4.3. Розпорядженням Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду № 29.3-02/621 від 06.03.2023 призначено проведення повторного автоматизованого розподілу судової справи № 909/810/21 у зв`язку з перебуванням судді Сухового В.Г. на лікарняному

4.4. Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 06.03.2023 справу № 909/810/21 було передано на розгляд складу колегії суддів Касаційного господарського суду: Зуєв В.А. - головуючий, Берднік І.С., Волковицька Н.О.

5. Обставини встановлені судами

5.1. Законом України "Про Державний бюджет України на 2017 рік" передбачено виділення субвенції з державного бюджету місцевим бюджетам на погашення різниці між фактичною вартістю централізованого водопостачання та водовідведення, постачання холодної води та водовідведення (з використанням внутрішньобудинкових систем), що вироблялися, транспортувалися та постачалися населенню та/або іншим підприємствам, централізованого питного водопостачання та водовідведення, які надають населенню такі послуги, та тарифами, що затверджувалися та/або погоджувалися органами державної влади чи місцевого самоврядування.

5.2. Постановою Кабінету Міністрів України від 18.05.2017 № 332 затверджено Порядок та умови надання у 2017 році субвенції з державного бюджету місцевим бюджетам на погашення різниці між фактичною вартістю теплової енергії, послуг з централізованого опалення, постачання гарячої води, централізованого водопостачання та водовідведення, постачання холодної води та водовідведення (з використанням внутрішньобудинкових систем), що вироблялися, транспортувалися та постачалися населенню та/або іншим підприємствам теплопостачання, централізованого питного водопостачання та водовідведення, які надають населенню такі послуги, та тарифами, що затверджувалися та/або погоджувалися органами державної влади чи місцевого самоврядування, яким визначено механізм надання у 2017 році вказаних субвенції та проведення взаєморозрахунків.

5.3. Пунктом 3 Порядку № 332 передбачено, що підставою для проведення розрахунків з погашення різниці між фактичною вартістю та тарифом є договір про організацію взаєморозрахунків, який укладається підприємствами, що виробляли, транспортували та постачали теплову енергію, надавали послуги з централізованого опалення та постачання гарячої води, централізованого водопостачання і водовідведення, постачання холодної води та водовідведення (з використанням внутрішньобудинкових систем) населенню та/або іншим підприємствам теплопостачання, централізованого питного водопостачання та водовідведення, які надають населенню такі послуги, та іншими учасниками розрахунків з погашення заборгованості згідно з довідкою, що підтверджує наявність в учасників розрахунків кредиторської та/або дебіторської заборгованості (без урахування пені, штрафних і фінансових санкцій) на дату укладення такого договору.

5.4. З метою організації проведення сторонами взаєморозрахунків за субвенцією з державного бюджету місцевим бюджетам між ГУ ДКСУ, Департаментом, Управлінням та КП "Надвірнаводоканал" укладено наступні договори: № 2-Над від 06.07.2017, № 3-Над від 03.08.2017, № 4-Над від 10.08.2017, № 5-Над від 06.09.2017, № 6-Над від 05.10.2017, № 7-Над від 03.11.2017, № 8-Над від 05.12.2017.

5.5. Мінфін у позовній заяві посилається на пункт 13 вказаних договорів, яким передбачено, що договір є дійсним лише у разі здійснення відповідного фінансування, та зазначає, що, оскільки, відповідне фінансування здійснено не було, то оскаржувані договори не спрямовані на реальне настання правових наслідків, що свідчить про їх невідповідність вимогам частини п`ятої статті 203 Цивільного кодексу України.

5.6. Судами попередніх інстанцій встановлено, що у зв`язку з неотриманням коштів, відповідно до укладених договорів КП "Надвірнаводоканал" листом № 246 від 14.11.2017 звернулося до Мінфіну, Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України, Державної казначейської служби України, Української асоціації підприємств водопровідно-каналізаційного господарства "Укрводоканалекологія" з проханням проінформувати про хід виконання зобов`язань визначених договорами про організацію взаєморозрахунків.

5.7. Державна казначейська служба України листом № 9-08/1221-20537 від 07.12.2017 повідомила Позивача, що станом на 06.12.2017 рішень Мінфіну щодо перерахування коштів по зазначених договорах до Казначейства не надходило.

5.8. Міністерство регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України листом № 8/10-2076-17 від 15.12.2017 повідомило, що усі договори у зведених реєстрах Мінрегіону направлено на фінансування до Мінфіну. Разом з тим повідомило, що договір №1 на суму 86553,00 профінансовано.

5.9. Мінфін листом № 06330-08/6-27/35079 від 14.12.2017 повідомило КП "Надвірнаводоканал", що відповідно до звітів Держказначейства за 11 місяців 2017 року планові показники доходів загального фонду державного бюджету від податку на додану вартість з вироблених в Україні товарів (робіт, послуг) з урахуванням бюджетного відшкодування невиконані на 12,8 млрд. гривень. При цьому цей податок є найбільш вагомим джерелом надходження доходів до загального фонду державного бюджету, за рахунок якого держава здійснює фінансування. Таким чином, невиконання запланованих надходжень з податку на додану вартість не дозволяє залучити грошові зобов`язання поточного року з цього податку як додаткове джерело субвенції та відповідно забезпечити розрахунки, які укладені у рахунок зазначеного джерела.

5.10. Наведені обставини встановлені судами у справі №809/1136/18, в якій рішенням Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 01.10.2018, залишеним без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 25.02.2019 № 857/3623/18, визнано протиправною бездіяльність Мінфіну, що полягала в не прийнятті рішення про перерахування субвенції КП "Надвірнаводоканал" в порядку та на умовах, передбачених постановою Кабінету Міністрів України №332 від 18.05.2017 та договорами № 2-Над від 06.07.2017, № 3-Над від 03.08.2017, № 4-Над від 10.08.2017, № 5-Над від 06.09.2017, № 6-Над від 05.10.2017, № 7-Над від 03.11.2017, № 8-Над від 05.12.2017 на загальну суму 588386,78 грн. Зобов`язано Мінфін прийняти рішення про перерахування субвенції КП "Надвірнаводоканал" на загальну суму 588386,78 грн в порядку та на умовах, передбачених постановою Кабінету Міністрів України № 332 від 18.05.2017 та вищезазначеними договорами.

6. Позиція Верховного Суду

6.1. Заслухавши суддю-доповідача, присутніх у судовому засіданні представників сторін, дослідивши наведені у касаційній скарзі та відзиві на неї доводи, перевіривши матеріали справи щодо правильності застосування господарськими судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

6.2. Відповідно до частин першої, другої статті 4 Господарського процесуального кодексу України право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

6.3. Згідно з пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення. Водночас зазначені норми не означають, що кожний позов, поданий до суду, має бути задоволений. Якщо позивач не довів порушення його права чи безпосереднього інтересу, в позові слід відмовити.

Близький за змістом правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 28.09.2021 у справі № 761/45721/16-ц.

6.4. Аналіз наведених норм свідчить про те, що підставою для звернення особи до суду є наявність у неї порушеного права та/або законного інтересу. Таке звернення здійснюється особою, якій це право належить, і саме з метою його захисту. Відсутність обставин, які б підтверджували наявність порушення права та/або законного інтересу особи, за захистом якого вона звернулася, є підставою для відмови у задоволенні такого позову.

6.5. Особа, яка звертається до суду з позовом, реалізуючи передбачене статтею 55 Конституції України, статтею 4 Господарського процесуального кодексу України право на судовий захист, вказує у позові власне суб`єктивне уявлення про її порушене право та/або охоронюваний інтерес та спосіб його захисту.

6.6. У свою чергу, суд має перевірити доводи, на яких ґрунтуються заявлені вимоги, у тому числі щодо матеріально-правового інтересу у спірних відносинах.

6.7. Оцінка предмету заявленого позову, а відтак наявності підстав для захисту порушеного права та/або інтересу позивача, про яке ним зазначається в позовній заяві, здійснюється судом, на розгляд якого передано спір, крізь призму оцінки спірних правовідносин та обставин (юридичних фактів), якими позивач обґрунтовує заявлені вимоги (див. правові висновки Верховного Суду викладені у постановах від 19.09.2019 у справі № 924/831/17, від 28.11.2019 у справі № 910/8357/18).

6.8. У справі, що розглядається, Мінфін звернувся до господарського суду з позовом до КП "Надвірнаводоканал"), Департаменту, Управління та ГУ ДКСУ про визнання недійсними укладених між відповідачами договорів №2-Над від 06.07.2017, №3-Над від 03.08.2017, №4-Над від 10.08.2017, №5-Над від 06.09.2017, №6-Над від 05.10.2017, №7-Над від 03.11.2017, №8-Над від 05.12.2017.

При цьому, суди попередніх інстанцій встановили, що Позивач у справі - Мінфін не є стороною зазначених спірних договорів.

В обґрунтування наявності порушеного цивільного права Позивач зазначив про те, що включення в господарський договір умови пункту 3 оскаржуваних договорів порушує інтереси Мінфіну.

6.9. Цивільний кодекс України визначає правочин як дію особи, спрямовану на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків; шляхом укладання правочинів суб`єкти цивільних відносин реалізують свої правомочності, суб`єктивні цивільні права за допомогою передачі цих прав іншим учасникам.

6.10. Одним із способів захисту цивільних прав та інтересу є визнання правочину недійсним (пункт 2 частини другої статті 16 Цивільного кодексу України).

6.11. Відповідно до статті 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх і непрацездатних дітей.

6.12. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна зі сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин) (частина третя статті 215 Цивільного кодексу України).

6.13. Отже, відповідно до статей 16, 203, 215 Цивільного кодексу України для визнання судом оспорюваного правочину недійсним необхідним є:

пред`явлення позову однією із сторін правочину або іншою заінтересованою особою; наявність підстав для оспорювання правочину;

встановлення, чи порушується (не визнається або оспорюється) суб`єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду.

Таке розуміння визнання оспорюваного правочину недійсним, як способу захисту, є усталеним у судовій практиці. Зазначені висновки сформовані, зокрема, у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 19.02.2021 у справі № 904/2979/20, у постанові Верховного Суду від 28.11.2019 у справі № 910/8357/18, у постановах Верховного Суду України від 25.12.2013 у справі № 6-78цс13, від 11.05.2016 у справі № 6-806цс16.

6.14. Вимоги заінтересованої особи, яка в судовому порядку домагається визнання правочину недійсним, спрямовані на приведення сторін недійсного правочину до того стану, який саме вони, сторони, мали до вчинення правочину. Власний інтерес заінтересованої особи полягає в тому, щоб предмет правочину перебував у власності конкретної особи чи щоб сторона (сторони) правочину перебувала у певному правовому становищі, оскільки, від цього залежить подальша можливість законної реалізації заінтересованою особою її прав (такий висновок міститься у пункті 53 постанови Верховного Суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 19.02.2021 у справі № 904/2979/20, у постанові Верховного Суду України від 25.05.2016 у справі № 6-605цс16).

6.15. Свобода договору, яка передбачає, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору, і свобода підприємницької діяльності, яка полягає у самостійному здійсненні без обмежень будь-якої підприємницької діяльність, не забороненої законом, є ключовими засадами цивільного права та господарського права, закріпленими у статті 3, 627 Цивільного кодексу України, статті 6, 43 Господарського кодексу України. Визнання договору недійсним за позовом третьої особи, не сторони договору, є суттєвим втручанням держави у зазначені принципи і порушений інтерес особи має бути таким, що вимагає такого втручання і таке втручання має бути єдиним можливим способом виправлення правової ситуації

Такий висновок, викладений у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 19.02.2021 у справі № 904/2979/20.

6.16. Отже, крім учасників правочину (сторін договору), позивачем у справі про визнання недійсним правочину може бути будь-яка заінтересована особа, чиї права та охоронювані законом інтереси порушує цей правочин.

Аналогічний висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 387/515/18.

6.17. Водночас, у постанові Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 27.01.2020 у справі № 761/26815/17 викладений висновок про те, що недійсність правочину, договору, акта органу юридичної особи чи документу як приватно-правова категорія, покликана не допускати або присікати порушення цивільних прав та інтересів або ж їх відновлювати. По своїй суті ініціювання спору про недійсність правочину, договору, акта органу юридичної особи чи документу не для захисту цивільних прав та інтересів є недопустимим.

6.18. Виходячи з наведених норм, при розгляді позову про визнання недійсним оспорюваного правочину судом повинно вирішуватися питання про спростування презумпції правомірності правочину та має бути встановлено не лише наявність підстав, з якими закон пов`язує визнання правочину недійсним, але й чи було порушене цивільне право або інтерес особи, за захистом якого позивач звернувся до суду, яке саме право (інтерес) порушене та в чому полягає порушення.

6.19. Крім того, колегія суддів враховує, що у постанові об`єднаної палати Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду Верховного Суду від 16.10.2020 у справі № 910/12787/17 викладено правову позицію, відповідно до якої особа, яка звертається до суду з позовом про визнання недійсним договору (чи його окремих положень), повинна довести конкретні факти порушення її майнових прав та інтересів, а саме: має довести, що її права та законні інтереси безпосередньо порушені оспорюваним договором і в результаті визнання його (чи його окремих положень) недійсним майнові права заінтересованої особи буде захищено та відновлено.

6.20. При цьому відсутність порушення прав та законних інтересів позивача є самостійною, достатньою підставою для відмови у позові (постанови Верховного Суду від 04.12.2019 у справі № 910/15262/18, від 03.03.2020 у справі № 910/6091/19).

Поряд з цим у названих постановах Верховного Суду також відзначено, що у разі з`ясування обставин відсутності порушеного права позивача (що є самостійною, достатньою підставою для відмови у позові), судам не потрібно вдаватись до оцінки спірного правочину на предмет його відповідності положенням законодавства.

6.21. Вирішуючи цей спір і відмовляючи у позові, місцевий господарський суд з`ясувавши характер спірних правовідносин сторін, правову природу договорів, надавши оцінку змісту порушеного права (інтересу) Позивача спірними договорами, стороною яких не є Мінфін, дослідивши обставини справи і наявні у ній докази, визнав недоведеним Позивачем належними засобами доказування факт порушення такими договорами прав чи інтересів Мінфіну, які підлягали би захисту у судовому порядку.

6.22. Доводів, які б спростували ці висновки, скаржником у касаційній скарзі не наведено.

6.23. Крім того, про необхідність першочергового дослідження наявності факту порушення саме цивільних прав та/або інтересів Позивача правочином, який оспорює не його сторона, наголошено у постанові Верховного Суду від 09.02.2023 у справі № 917/1531/21 у аналогічних правовідносинах на яку посилається Мінфін.

6.24. При цьому встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (див. правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.01.2019 у справі № 373/2054/16-ц).

6.25. З огляду на встановлені обставини справи, зокрема щодо недоведеності Позивачем, що його права чи законні інтереси як заінтересованої особи безпосередньо порушені оспорюваними договорами і в результаті визнання їх недійсними майнові права заінтересованої особи буде захищено, Верховний Суд не вбачає підстав, що судами попередніх інстанцій невірно застосовано норми матеріального права.

6.26. Ураховуючи встановлені обставини справи щодо правової природи відносин, що виникли між відповідачами та змісту спірних договорів у контексті відсутності порушеного права чи інтересу Мінфіну, Верховний Суд вважає, що відсутні аргументовано-обґрунтовані підстави щодо формування правового висновку у застосуванні пункту 3 частини п`ятої статті 22, частин першої та другої статті 23, частин третьої та четвертої статті 48, частини третьої статті 97 Бюджетного кодексу України до спірних правовідносин.

6.27. Зважаючи на викладене, наведена скаржником підстава касаційного оскарження не отримала підтвердження під час касаційного провадження, що виключає скасування оскаржуваних рішень попередніх інстанцій.

7. Висновки Верховного Суду

7.1. Відповідно до статті 287 Господарського процесуального кодексу України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини 1 цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 310 цього Кодексу.

7.2. Згідно із статтею 300 Господарського процесуального кодексу України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

7.3. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 308 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

7.4. За змістом частини першої статті 309 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань (частина друга статті 309 Господарського процесуального кодексу України).

7.5. Верховний Суд, переглянувши оскаржувані судові рішення попередніх інстанцій в межах наведених у касаційній скарзі доводів, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, дійшов висновку про відсутність підстав для їх зміни чи скасування.

8. Розподіл судових витрат

8.1. Понесені скаржником у зв`язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції судові витрати покладаються на останнього, оскільки касаційна скарга залишається без задоволення.

Керуючись статтями 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Міністерства фінансів України залишити без задоволення.

2. Постанову Західного апеляційного господарського суду від 01.12.2022 та рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 21.06.2022 у справі № 909/810/21 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В. Зуєв Судді І. Берднік Н. Волковицька