Постанова

від 07.12.2022 по справі 333/400/21

ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Дата документу 07.12.2022 Справа № 333/400/21

Запорізький Апеляційний суд

ЄУН 333/400/21 Пр. № 22-ц/807/825/22 Головуючий у 1-й інстанції Тучков С.С. Повний текст рішення складено 24.11.2021 року. Суддя-доповідач Гончар М.С.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 грудня 2022 року м. Запоріжжя

Запорізький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді (судді-доповідача) Гончар М.С.

суддів Кочеткової І.В., Подліянової Г.С.

за участі секретаря Камалової В.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 в особі представника ОСОБА_2 на рішення Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 24 листопада 2021 року у справі за позовом ОСОБА_3 до Запорізької міської ради, ОСОБА_1 , ОСОБА_4 про визнання незаконним та скасування рішення органу місцевого самоврядування, треті особи Реєстраційна служба Запорізького міського управління юстиції, приватний нотаріус Запорізького міського нотаріального округу Буцикіна Лілія Олексіївна, ОСОБА_5 , ОСОБА_6

ВСТАНОВИВ:

У січні2021року ОСОБА_3 звернувся до суду із вищезазначеним позовом (а.с. 1-5), який в подальшому уточнив (т.с. 1 а.с. 80-86), в якому просив: - визнати незаконнимта скасуватирішення Запорізької міської ради №63/106 від 23.04.2014 року про передачу у власність ОСОБА_1 земельної ділянки по АДРЕСА_1 ; - визнати недійснимдоговір купівлі-продажуземельної ділянки площею 0,0508 га, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер 2310100000:03:006:0143, укладений 30.01.2018 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_4 , посвідчений приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Буцикіною Л.О. та зареєстрований у реєстрі за №108.

В обґрунтування свого позову позивач зазначав, що 26.12.2006 року матір позивача ОСОБА_7 на підставі договору дарування подарувала йому належні їй 957/1600 частин житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 . Вказаний договір був посвідчений державним нотаріусом Шостої Запорізької нотаріальної контори Дмитрієвою Н.П. за реєстровим номером 4-1974. 12.10.2012 року Комунарським районним судом м. Запоріжжя було ухвалено заочне рішення про визнання недійсним вказаного договору. 19.12.2012 року ОСОБА_7 , від імені якої на підставі довіреності діяв ОСОБА_8 , подарувала ОСОБА_9 ці ж 957/1600 частини спірного житлового будинку за договором, посвідченим приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Хамулою Н.Г. за реєстровим №4564. У зв`язку із набуттям у власність 957/1600 частин спірного житлового будинку в дар ОСОБА_10 стала власницею всього житлового будинку і 25.01.2013 року уклала договір купівлі-продажу з ОСОБА_1 , посвідчений приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Хамулою Н.Г. Дізнавшись про це, позивач звернувся до суду.

Рішенням Апеляційного суду Запорізької області від 09.12.2015 року, залишеного без змін 10.03.2016 року судом касаційної інстанції, заочне рішення Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 12.01.2015 року скасовано, в задоволенні визнання недійсним договору дарування 957/1600 частин спірного житлового будинку, укладеного між позивачем та ОСОБА_7 , відмовлено.

Рішенням Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 25.11.2016 року, залишеного без змін ухвалою Апеляційного суду Запорізької області від 09.03.2017 року, витребувано у ОСОБА_1 належні позивачу 957/1600 частин спірного житлового будинку. На теперішній час ОСОБА_1 є єдиним співвласником спірного житлового будинку, якому належать його 643/1600 частин. Під час розгляду цивільної справи №333/2281/18 за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про виділмайна унатурі частки із майна, що є у спільній частковій власності, що перебуває у провадженні Комунарського районного суду м. Запоріжжя, позивач дізнався,що ОСОБА_1 є власникомземельної ділянки,на якійрозташовано домоволодіння. 21.11.2018 року Запорізька міська рада видала позивачу копію рішення від 23.04.2014 року про передачу у власність ОСОБА_1 земельної ділянки по АДРЕСА_1 . Листом від 27.12.2018 року позивачу роз`яснено, що 15.07.2014 року Реєстраційною службою Запорізького міського управління юстиції Запорізької області зареєстровано право власності та видано ОСОБА_1 свідоцтво про право власності на земельну ділянку, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . Зазначено, що рішення №63/106 вичерпало свою дію з моменту державної реєстрації права власності на земельну ділянку, а тому позивач має право звернутися до суду за його оскарженням.

Позивач вважає, рішення Запорізької міської ради таким, що порушує його права як співвласника домоволодіння, оскільки він позбавлений права отримати право власності на земельну ділянку, на якій розташована належна йому частина будинку, а сама передача у власність земельної ділянки повинна відбуватись з урахуванням часток осіб у праві власності жилого будинку. Відсутність нотаріальної згоди з боку одного з співвласників на відчуження сумісного майна тягне за собою визнання правочину недійсним, оскільки в цьому випадку цей правочин порушує майнові права та інтереси одного з співвласників. 30.01.2018 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_4 укладено договір купівлі-продажу земельної ділянки площею 0,0508 га, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер 2310100000:03:006:143. Договір було посвідчено приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Буцикіною Л.О. за реєстровим №108. Про існування даного договору позивач дізнався із листа Департаменту архітектури та містобудування Запорізької міської ради від 08.05.2019 року про розгляд його звернення від 09.04.2019 року щодо припинення незаконного будівництва та надання копій документів, на підставі яких воно здійснюється по АДРЕСА_1 . У п.6 оскаржуваного договору ОСОБА_1 стверджував, що прав щодовідчужуваної земельноїділянки утретіх осібне має,земельна ділянкавільна відзабудов таспоруд.Жодних згодна укладенняцього правочинупозивач ненадавав,акт погодженнямеж земельноїділянки міжним та ОСОБА_1 не складався.До тогож підчас укладенняцього правочину ОСОБА_1 приховав віднотаріуса,що наспірній земельнійділянці знаходятьсягаражі,належні позивачуна правіприватної власності,а такожналежна йомучастина житловогобудинку. Так як при укладенні оскаржуваного правочину були порушені вимоги ч.1 ст.203 ЦК України щодо відповідності цього правочину нормам ЦК України, а саме вимогам ч.2 ст.369 ЦК України, тому даний правочин є недійсним.

В автоматизованому порядку для розгляду цієї справи визначено суддю суду першої інстанції Тучкова С.С. (т.с. 1 а.с. 37). Ухвалою суду першої інстанції провадження у цій справі відкрито в порядку загального позовного провадження (т.с. 1 а.с. 40).

Ухвалою суду першої інстанції (т.с. 1 а.с. 153) залучено до участі у справі в якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору ОСОБА_6 та ОСОБА_5 .

Від позивача ОСОБА_3 надійшла заява про забезпечення позову у цій справі (т.с. 1 а.с. 157-161), в якій останній просив накласти арешт на земельну ділянку кадастровий номер 2310100000:03:006:0143, площею 0,0508 га, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 шляхом заборони її відчуження.

Ухвалою суду першої інстанції (т.с. 1 а.с. 164) заяву позивача ОСОБА_3 про забезпечення позову у цій справі задоволено, у рамках вжиття заходів забезпечення позову накладено арешт на земельну ділянку кадастровий номер 2310100000:03:006:0143, площею 0,0508 га, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 , шляхом заборони її відчуження, до набрання рішенням законної сили.

Рішенням Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 24 листопада 2021 року (т.с. 1 а.с. 187-191) позов ОСОБА_3 у цій справі задоволено повністю.

Визнано незаконним та скасовано рішення Запорізької міської ради №63/106 від 23.04.2014 року про передачу у власність ОСОБА_1 земельної ділянки по АДРЕСА_1 .

Визнано недійсним договір купівлі-продажу земельної ділянки площею 0,0508 га, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер 2310100000:03:006:0143, укладений 30.01.2018 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_4 , посвідчений приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Буцикіною Л.О. та зареєстрований у реєстрі за №108.

Стягнуто з ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ), ОСОБА_4 (РНОКПП НОМЕР_2 ), Запорізької міської ради (ЄДРПОУ 04053915) на користь ОСОБА_3 (РНОКПП НОМЕР_3 ) витрати по сплаті судового збору по 756,67 грн.

Всі учасники цієї справи із вищезазначеним рішенням суду першої інстанції погодились, останнє в апеляційному порядку не оскаржували, окрім відповідача ОСОБА_1 .

Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права судом першої інстанції при його ухваленні, відповідач ОСОБА_1 в особіпредставника ОСОБА_2 усвоїйапеляційній скарзі(т.с.1а.с.201-204)просив рішення суду першої інстанції у цій справі скасувати та прийняти нове рішенням, яким в задоволенні позову позивача у цій справі відмовити в повному обсязі.

В автоматизованому порядку для розгляду цієї справи визначено колегію суддів Запорізького апеляційного суду: головуючого суддю (суддю-доповідача) Гончар М.С., суддів Маловічко С.В. та Подліянову Г.С. (т.с. 1 а.с. 208).

Ухвалою апеляційного суду клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження задоволено, строк на апеляційне оскарження поновлено, апеляційне провадження за вищезазначеною апеляційною скаргою відкрито 11 травня 2022 року (т.с. 1 а.с.233), дану справу за апеляційною скаргою призначено до апеляційного розгляду (т.с. 1 а.с. 234) з урахуванням навантаження судді-доповідача та колегії суддів апеляційного суду (в Запорізькому апеляційному суді працює фактично 15 суддів, з яких 11 суддів складають судді судової палати з розгляду цивільних справ, які за рішенням загальних зборів суддів Запорізького апеляційного суду з липня 2021 року також приймають участь у розгляді кримінальних проваджень).

В автоматизованому порядку суддею Кочетковою І.В. у цій справі замінено суддю Подліянову Г.С. у зв`язку із тривалою відпусткою останньої (т.с. 2 а.с. 21-22).

Розгляд цієї справи, призначений апеляційним судом на 07 вересня 2022 року, не відбувся та був відкладений (т.с. 2 а.с. 27-28) через першу неявку відповідача ОСОБА_4 та третьої особи ОСОБА_5 , повідомлених апеляційним судом в порядку ст. 128 ч. 8 п. п. 3, 4 ЦПК України, відносно яких конверти із судовими повістками повернулись на адресу апеляційного суду з відміткою поштового відділення «адресат відсутній за вказаною адресою» (т.с. 2 а.с. 5-6, 10-11).

В автоматизованому порядку суддею Подліяновою Г.С. у цій справі замінено суддю Маловічко С.В. у зв`язку із тривалою відпусткою останньої (т.с. 2 а.с. 49-50).

Розгляд цієї справи, призначений апеляційним судом на 19 жовтня 2022 року, не відбувся та був відкладений (т.с. 2 а.с. 51-52), через неявку учасників цієї справи у тому числі у зв`язку із інформацією, яка була розміщена на сайті апеляційного суду (т.с. 2 а.с. 48).

Всі учасники цієї справи не скористались своїм правом на подачу відзиву на вищезазначену апеляційну скаргу у цій справі станом на час розгляду її апеляційним судом.

Однак, в силу вимог ст. 360 ч. 3 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції апеляційним судом.

У дане судове засідання належним чином повідомлені апеляційним судом про дату, час і місце розгляду цієї справи (т.с. 2 а.с. 53, 65-74 78-80), у тому числі відповідач ОСОБА_1 через свого представника адвоката Бобровника К.В. (т.с. 2 а.с. 53), що узгоджується із вимогами ст. 130 ч. 5 ЦПК України, всі учасники цієї справи не з`явились, окрім позивача ОСОБА_3 ,його представника адвокатаШоніної (Ящук)О.В.(т.с.2а.с.24-26)та представникавідповідача ОСОБА_1 адвокатаБобровника К.В.(т.с.2а.с.23).

Всі учасники цієї справи, що не з`явились, клопотань про відкладення розгляду цієї справи не подавали, окрім відповідача ОСОБА_4 .

Відповідач ОСОБА_4 у своїйзаяві (т.с. 2 а.с. 84-85) просив зупинити провадження у цій справі на підставі п. 2 ч. 1 ст. 251 ЦПК України до припинення воєнного стану на території України.

Відповідач Запорізька міська рада (т.с. 2 а.с. 81) та третя особа приватний нотаріус Запорізького міського нотаріального округу Буцикіна Л.О. (т.с. 2 а.с. 19) просили розглядати дану справу без участіїї представника.

За змістом ст. 372 ч. 2 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розглядові справи апеляційним судом.

Крім того, в силу вимог ст. 371 ч. 1 ЦПК України апеляційна скарга на рішення першої інстанції має бути розглянута протягом шістдесяти днів із дня постановлення ухвали про відкриття апеляційного провадження.

При вищевикладених обставинах, на підставі ст. ст. 371-372 ЦПК України апеляційний суд ухвалив: клопотання відповідача Запорізької міської ради та заяву приватного нотаріуса Запорізького міського нотаріального округу Буцикіної Л.О. у цій справі задовольнити, розглядати дану справу у даному судовому засіданні за відсутності всіх учасників цієї справи, що не з`явились, за присутністю позивача ОСОБА_3 ,представника останнього адвокатаШоніної (Ящук)О.В.(т.с.2а.с.24-26)та представникавідповідача ОСОБА_1 адвоката Бобровника К.В. (т.с. 2 а.с. 23).

В силу вимог ст. 36 ч. 4 ЦПК України … рішення судді … в інших справах …не може бути підставою для відводу. Відводів у цій справі не заявлено, самовідводи відсутні.

Ухвалою Запорізького апеляційного суду від 07 грудня 2022 року у задоволенні заяви відповідача ОСОБА_4 про зупинення провадження у цій справі до припинення воєнного стану на території України відмовлено.

Заслухавши у даному судовому засіданні доповідь судді-доповідача, пояснення всіх учасників цієї справи, що з`явились, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, апеляційний суд дійшов висновку про те, що апеляційна скарга відповідача ОСОБА_1 в особіпредставника ОСОБА_2 у цій справі підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.

В силу вимог ст. 367 ч. 1 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Згідно із п. 1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За змістом ст. 381 ч. 1 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги приймає постанову за правилами ст. 35 і глави 9 розділу ІІІ цього Кодексу з особливостями, зазначеними у ст. 382 цього Кодексу.

Встановлено, що суд першої інстанції, задовольняючи позов позивача у цій справі, керувався ст.ст. 16, 202, 203, 215, 256, 257, 261, 267, 327, 377, 393, 626 ЦК України, ст.ст. 12, 78, 81, 116, 118, 120, 152, 155, 158 ЗК України, ст.ст. 10, 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», ст.ст. 4, 12, 13, 76, 81, 130, 133, 137, 141, 258, 259, 265, 268 ЦПК України та виходив із обґрунтованості та доведеності позовних вимог позивача у цій справі, наявності правових підстав для їх задоволення.

Апеляційний суд погоджується із таким висновком суду першої інстанції, вважає його правильним, а рішення суду першої інстанції - таким, що ухвалено з додержанням вимог закону, є обґрунтованим та законним.

Ст. 263 ЦПК України містить вимоги щодо законності і обґрунтованості судового рішення, а ст. 264 ЦПК України питання, які вирішує суд під час ухвалення рішення суду.

Зазначеним вимогам закону рішення суду першої інстанції у цій справі відповідає.

Так, судом першої інстанції було правильно встановлено, що 26.12.2006 року ОСОБА_7 подарувала своєму синові ОСОБА_3 належні їй на праві власності 957/1600 частин жилого будинку, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . Вказаний договір був посвідчений державним нотаріусом Шостої Запорізької нотаріальної контори Дмитрієвою Н.П. і зареєстрований в реєстрі за номером 4-1974 (т.с. 1 а.с. 7-8).

12.10.2012 року Комунарським районним судом м. Запоріжжя ухвалено заочне рішення про визнання недійсним вказаного договору.

19.12.2012 року ОСОБА_7 , від імені якої на підставі довіреності діяв ОСОБА_8 , подарувала ОСОБА_9 957/1600 частини житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 , за договором, посвідченим приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу ХамулоюН.Г. і зареєстрованим в реєстрі за №4564. 25.01.2013 року ОСОБА_9 уклала з ОСОБА_1 договір купівлі-продажу 957/1600 частини житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 , посвідчений приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Хамулою Н.Г. (т.с. 1 а.с. 17-18).

14.06.2013 року Комунарським районним судом м. Запоріжжя скасовано заочне рішення від 12.10.2012 року. 12.01.2015 року Комунарським районним судом м. Запоріжжя ухвалено рішення про визнання недійсним договору дарування 957/1600 частин спірного житлового будинку, укладеного між ОСОБА_3 та ОСОБА_7 (т.с. 1 а.с. 10-11).

Рішенням Апеляційного суду Запорізької області від 09.12.2015 року (т.с. 1 а.с. 12-14), залишеного без змін ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ (т.с. 1 а.с. 15-16) від 10.03.2016 року, заочне рішення Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 12.01.2015 року скасовано, в задоволенні визнання недійсним договору дарування 957/1600 частин спірного житлового будинку, укладеного між ОСОБА_3 та ОСОБА_7 , відмовлено.

Рішенням Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 25.11.2016 року (т.с. 1 а.с. 17-18), залишеним беззмін ухвалоюАпеляційного судуЗапорізької областівід 09.03.2017року (т.с.1а.с.19-21), витребувано з чужого незаконного володіння ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 957/1600 частин житлового будинку, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , скасовано державну реєстрацію права власності на 957/1600 частин будинку АДРЕСА_1 від 25.01.2013 року за ОСОБА_1 в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.

Рішенням Запорізької міської ради №63/106 від 23.04.2014 року передано у власність ОСОБА_1 земельну ділянку (кадастровий номер 2310100000:03:006:0093), площею 0,0813 га по АДРЕСА_1 для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (т.с. 1 а.с.24 зворот).

21.11.2018 року Запорізька міська рада (т.с. 1 а.с. 24) видала ОСОБА_3 на запит останнього від 21.11.2018 року (т.с. 1 а.с. 23 зворот) копію рішення від 23.04.2014 року про передачу у власність ОСОБА_1 земельної ділянки по АДРЕСА_1 .

Листом виконавчого комітету Запорізької міської ради від 27.12.2018 року роз`яснено ОСОБА_3 , що 15.07.2014 року Реєстраційною службою Запорізького міського управління юстиції Запорізької області зареєстровано право власності та видано ОСОБА_1 свідоцтво про право власності на земельну ділянку, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . Зазначено, що рішення №63/106 вичерпало свою дію з моменту державної реєстрації права власності на земельну ділянку, а тому не може бути скасовано Запорізькою міською радою (т.с. 1 а.с. 25-26).

30.01.2018 року між ОСОБА_1 (продавець) та ОСОБА_4 (покупець) укладено договір купівлі-продажу земельної ділянки площею 0,0508 га, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер 2310100000:03:006:143. Договір було посвідчено приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Буцикіною Л.О. і зареєстровано в реєстрі за №108 (т.с. 1 а.с. 96-97).

У п.6 вказаного договору ОСОБА_1 стверджував, що прав щодо відчужуваної земельної ділянки у третіх осіб не має, земельна ділянка вільна від забудов та споруд.

ОСОБА_3 у позові зазначає, що про існування даного договору дізнався із листа Департаменту архітектури та містобудування Запорізької міської ради від 08.05.2019 року (т.с. 1 а.с. 94-95) про розгляд його звернення від 09.04.2019 року (т.с. 1 а.с. 93) щодо припинення незаконного будівництва та надання копій документів, на підставі яких воно здійснюється по АДРЕСА_1 .

Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 16 ЦК України).

Завданнями цивільного судочинства є захист порушених прав фізичних осіб.

Відповідно до ст.78 ЗК України, право власності на землю це право володіти, користуватися та розпоряджатися земельними ділянками. Право власності на землю набувається та реалізується на підставі Конституції України, Цього Кодексу, а також інших законів, що видаються відповідно до них.

Ст. 19 Конституції України гарантовано, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. 1 ст. 10 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, які представляють відповідні територіальні громади і здійснюють від їх імені та у їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами.

Згідно із п. 34 ч. 1 ст. 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються питання щодо регулювання земельних відносин.

Статтею 12 ЗК України встановлено, що розпорядження землями територіальних громад відноситься до компетенції рад.

Відповідно до пунктів «а», «б» ч. 1 ст. 81 ЗК України громадяни України набувають права власності на земельні ділянки на підставі: придбання за договором купівлі-продажу, ренти, дарування, міни, іншими цивільно-правовими угодами; безоплатної передачі із земель державної і комунальної власності.

За змістом ст. 116, 118 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності або права користування земельними ділянками на підставі рішень органів місцевого самоврядування відповідно до повноважень, визначених ст. 122 цього Кодексу, на підставі технічних матеріалів та документів, що підтверджують розмір земельної ділянки.

Сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб (ч. 1 ст. 122 ЗК України). Статтею 377 ЦК України передбачено, що до особи, яка набула право власності на житловий будинок (крім багатоквартирного), будівлю або споруду, переходить право власності, право користування на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення в обсязі та на умовах, встановлених для попереднього землевласника (землекористувача).

Частиною 4 статті 120 ЗК України передбачено, що при переході права власності на будівлю та споруду до кількох осіб право на земельну ділянку визначається пропорційно часткам осіб у вартості будівлі та споруди, якщо інше не передбачено у договорі відчуження будівлі і споруди.

За змістом ч. 1 ст. 393 ЦК України, ч. 1 ст. 155 ЗК України правовий акт органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, який не відповідає законові і порушує права власника, за позовом власника майна визнається судом незаконним та скасовується.

Позивач просив суд першої інстанції визнати незаконним та скасувати рішення Запорізької міської ради від 23.04.2014 року № 63/06 про передачу у власність ОСОБА_1 спірної земельної ділянки.

Відповідно до частини другої статті 152 ЗК України власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

Визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування віднесено законодавцем згідно із ч. 3 ст. 152 ЗК України до одного із способів захисту прав громадян на земельні ділянки.

Відповідно до ч. 2 ст. 158 ЗК України виключно судом вирішуються земельні спори з приводу володіння, користування і розпорядження земельними ділянками, що перебувають у власності громадян і юридичних осіб, також спори щодо розмежування територій сіл, селищ, міст, районів та областей.

У разі незгоди власників землі або землекористувачів з рішенням органів місцевого самоврядування, центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин, спір вирішується судом (частина п`ята статті 158 ЗК України).

Суд визнає незаконним і скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий, зокрема, органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси (ч. 1 ст. 21 ЦК України).

Якщо особа стверджує про порушення її прав наслідками, що спричинені рішенням, дією чи бездіяльністю органу місцевого самоврядування, які вона вважає неправомірними, і ці наслідки призвели до виникнення, зміни або припинення її цивільних прав чи інтересів або пов`язані з реалізацією її майнових або особистих немайнових прав чи інтересів, зокрема і щодо оформлення права на земельну ділянку під набутими у власність будинком або спорудою, то визнання незаконними таких рішень і їх скасування є способом захисту відповідних цивільних прав та інтересів.

Як визначено Європейським судом з прав людини, принцип «належного урядування», як правило, не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість (рішення у справі «Москаль проти Польщі» (Moskal v. Poland), n.73). Будь-яка інша позиція була б рівнозначною, interalia, санкціонуванню неналежного розподілу обмежених державних ресурсів, що саме по собі суперечило б загальним інтересам. Також державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов`язків (рішення у справі «Лелас проти Хорватії» (Lelas v. Croatia), п.74). Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються (рішення у справі «Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки» (Pincova and Pine v. The Czech Republic), n.58, а також рішення у справі «Ґаші проти Хорватії» (Gashi v. Croatia), заява № 32457/05, п.40, від 13 грудня 2007 року, та у справі «Трґо проти Хорватії» (Trgo v. Croatia), заява № 35298/04, п.67, від 11 червня 2009 року). У контексті скасування помилково наданого права на майно принцип «належного урядування» може не лише покладати на державні органи обов`язок діяти невідкладно, виправляючи свою помилку (рішення у справі «Москаль проти Польщі» (Moskal v. Poland), п.69), а й потребувати виплати відповідної компенсації чи іншого виду належного відшкодування колишньому добросовісному власникові (рішення у справах «Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки» (Pincova and Pine v. the Czech Republic), n.53, та «Тошкуце та інші проти Румунії» (Toscuta and Others v. Romania), п. 38).

А тому, такі рішення мають бути скасовані з метою дотримання принципу «належного урядування».

У рішенні Європейського суду з прав людини від 01 червня 2006 року в справі «Федоренко проти України» зазначено про необхідність дотримання справедливої рівноваги між інтересами суспільства та фундаментальними правами окремої людини, а також пропорційності між застосованими заходами та переслідуваною метою, якої намагаються досягти шляхом позбавлення особи її власності.

Так, відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини.

Згідно з ч. ч. 1, 3 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов`язками наділені обидві сторони договору.

Відповідно до ч. 1 ст. 327 ЦК України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно з ч. 1 ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до ч. 1 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Частинами 1, 5 ст.215 ЦК України визначено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Таким чином, виходячи з того, що передача у власність земельної ділянки повинна відбуватись з урахуванням часток осіб у праві власності жилого будинку, суд першої інстанції правильно встановив, що спірним рішенням Запорізької міської ради порушено права позивача ОСОБА_3 , як співвласника домоволодіння на отримання права власності на земельну ділянку, на якій розташована належна йому частина будинку. Також, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що відсутність нотаріальної згоди з боку одного з співвласників на відчуження сумісного майна тягне за собою визнання правочину недійсним, оскільки в цьому випадку цей правочин порушує майнові права та інтереси одного з співвласників.

Крім того, суд першої інстанції правильно вважав безпідставним заперечення відповідачів, що скасування спірного акту не призведе до юридичних наслідків для позивача. Так, якщо особа стверджує про порушення її прав наслідками, що спричинені рішенням, дією чи бездіяльністю органу місцевого самоврядування, які вона вважає неправомірними, і ці наслідки призвели до виникнення, зміни або припинення її цивільних прав чи інтересів або пов`язані з реалізацією її майнових або особистих немайнових прав чи інтересів, зокрема і щодо оформлення права на земельну ділянку під набутими у власність будинком або спорудою, то визнання незаконними таких рішень і їх скасування є способом захисту відповідних цивільних прав та інтересів. До такого висновку дійшов Касаційний цивільний суд у складі Верховного Суду в постанові від 16.12.2020 року у справі №333/942/19. А тому скасування спірного рішення органу місцевого самоврядування породжує юридичний наслідок - право отримати у власність частину земельної ділянки, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 , з урахуванням відповідної частки у праві власності на жилий будинок.

Щодо строків позовної давності судом першої інстанції встановлено таке.

Відповідно до положень ст. 256 ЦК України позовна давність це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Позовна давність обчислюється за загальними правилами обчислення цивільно-правових строків. Позовна давність встановлюється в законі з метою упорядкування цивільного обороту за допомогою стимулювання суб`єктів, права чи законні інтереси яких порушені, до реалізації права на їх позовний захист протягом установленого строку.

Згідно зі ст. 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Відповідач ОСОБА_1 у відзиві на позовну заяву (т.с. 1 а.с. 76-77) просив застосувати строк позовної давності.

Згідно з ч. 1 ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

За ч. 2 ст. 267 ЦК України заява про захист цивільного права або інтересу має бути прийнята судом до розгляду незалежно від спливу позовної давності, сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у справі, є підставою для відмови в позові. За частиною п`ятою цієї статті якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.

Позовна давність відноситься до строків захисту цивільних прав; при цьому поняття «позовна» має на увазі форму захисту шляхом пред`явлення позову, необхідною умовою реалізації якої є виникнення права на позов, що розглядається у двох аспектах процесуальному (право на пред`явлення позивачем позову і розгляд його судом) і матеріальному (право на задоволення позову, на отримання судового захисту).

Питання про об`єкт дії позовної давності виникає через відмінність в розумінні категорії «право на позов у матеріальному сенсі» (право на захист) у контексті її співвідношення із суб`єктивним матеріальним цивільним правом як одним з елементів змісту цивільних правовідносин.

Набуття права на захист, для здійснення якого встановлена позовна давність, завжди пов`язане з порушенням суб`єктивного матеріального цивільного права. Суб`єктивне матеріальне цивільне право і право на позов відносяться до різних видів матеріального права: перше регулятивне, друге охоронне.

Змістом права на позов є правомочність, що включає одну або декілька передбачених законом можливостей для припинення порушення, відновлення права або захисту права іншими способами, які можуть реалізовуватись тільки за допомогою звернення до суду.

Ураховуючи, що метою встановлення у законі позовної давності є забезпечення захисту порушеного суб`єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу в межах певного часу, тобто тимчасове обмеження отримати захист за допомогою звернення до суду, слід дійти висновку, що об`єктом дії позовної давності є право на позовний захист (право на позов у матеріальному сенсі), що є самостійним правом (не ототожнюється із суб`єктивним матеріальним правом і реалізується в межах охоронних правовідносин), яким наділяється особа, право якої порушене.

Позовна давність є строком пред`явлення позову як безпосередньо особою, право якої порушено, так і тими суб`єктами, які уповноважені законом звертатись до суду з позовом в інтересах іншої особи носія порушеного права.

Норма ч.1 ст. 261 ЦК України містить презумпцію обізнаності особи про стан своїх суб`єктивних прав, відтак обов`язок доведення терміну, з якого особі стало (могло стати) відомо про порушення права, покладається на позивача.

За змістом указаної норми початок перебігу позовної давності збігається з моментом виникнення в заінтересованої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.

Початок перебігу строку позовної давності для звернення до суду з`ясовується як з об`єктивним моментом наявністю порушення прав особи, так і з суб`єктивним, коли особа, яка звернулася до суду, дізналась або повинна була дізнатися про порушення своїх прав.

Закон пов`язує початок перебігу позовної давності не з моментом поінформованості про вчинення певної дії чи прийняття рішення, а з моментом обізнаності про вчинення порушення закону та порушення у зв`язку з цим прав та охоронюваних законом інтересів позивача у справі. Це правило пов`язане не тільки з часом безпосередньої обізнаності особи про певні факти (факти порушення її прав), а й з об`єктивною можливістю цієї особи знати про такі обставини.

Можливість знати про порушення своїх прав випливає із загальних засад захисту цивільних прав та інтересів (статті 15, 16, 20 ЦК України), за якими особа, маючи право на захист, здійснює його на власний розсуд у передбачений законом спосіб, що створює в неї цю можливість знати про посягання на права.

Суд першої інстанції правильно вважав, що матеріалами справи встановлено, що ОСОБА_3 дізнавсяпро наявністьоскаржуваного рішенняЗапорізької міськоїради лишеу листопаді 2018 року (т.с. 1 а.с. 23 зворот), а з позовом до суду у цій справі він звернувся у січні 2021 року (т.с. 1 а.с. 1), тобто у межах передбаченого законом 3-річного загального строку позовної давності. Ці доводи нічим не спростовані.

Виходячи з наведеного, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що ОСОБА_3 не був пропущений передбачений законом строк позовної давності, а відтак відсутні підстави для відмови у позові внаслідок спливу строку позовної давності.

Таким чином, у зв`язку із викладеним, проаналізувавши зібрані у справі докази та вимоги чинного законодавства, враховуючи обставини справи, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що позов позивача у цій справі підлягає задоволенню.

Доводи апеляційноїскарги відповідача ОСОБА_1 в особіпредставника ОСОБА_2 дублюють доводи його заперечень проти позову позивача у цій справі, викладених у його відзиві на позовну заяву (т.с. 1 а.с. 76-77), яким суд першої інстанції вже надав належну оцінку, з якою погоджується апеляційний суд.

Ці доводи є такими, що не спростовують правильно встановлених судом першої інстанції фактичних обставин цієї справи та правильних висновків суду першої інстанції у цій справі, є безпідставними, ґрунтуються на припущеннях, що суперечить вимогам ст. 81 ч. 6 ЦПК України, та лише відображають позицію відповідача ОСОБА_1 у цій справі, яку він та його представник вважають такою, що є єдино вірною та єдино можливою.

Суд першої інстанції правильно встановив, що:

-при вищевикладенихобставинах припередачі відповідачемЗапорізькою міськоюрадою увласність відповідачу ОСОБА_1 земельної ділянкипо АДРЕСА_1 таукладенні договору купівлі-продажу цієї земельної ділянки 30.01.2018 року між відповідачами ОСОБА_1 та ОСОБА_4 було порушено права позивача ОСОБА_3 ;

- позивач ОСОБА_3 звернувся до суду із вищезазначеним позовом з дотриманням загального 3-річного строку позовної давності у січні 2021 року (відмітка суду на позові т.с. 1 а.с. 1) з дати, коли дізнався та отримав копію оскаржуваного рішення Запорізької міської ради у листопаді 2018року (а.с. 23 зворот-24 зворот).

Крім того, в силу вимог ст. 264 ч. 2 ЦК України пред`явлення позову ОСОБА_3 у лютому 2019року (т.с. 1 а.с. 32-36 без зазначення ПІБ осіб, т.с. 2 а.с. 87-89 із зазначенням ПІБ осіб) до одногоіз відповідачів Запорізької міської ради про визнання незаконним таскасування вищезазначеногорішення Запорізької міської ради №63/106 від 23.04.2014 року про передачу у власність ОСОБА_1 земельної ділянки по АДРЕСА_1 в іншій справі ЄУН 333/942/19 є підставою для переривання загального 3-річного строку позовної давності. Після переривання цей загальний 3-річний строк позовної давності починається заново (ст. 264 ч. 3 ЦК України).

Оскільки, у судових рішеннях в інших справах за участю ОСОБА_3 , на які посилається сторона апелянта у цій справі в обґрунтування своєї позиції щодо пропуску позивачем строку позовної давності у цій справі з 2015 року, які стосуються лише житлового будинку за вказаною адресою, відсутні будь які відомості щодо встановлення судом обставин оформлення ОСОБА_1 права власності на вищезазначену спірну земельну ділянку у будь-який спосіб, у тому числі на підставі вищезазначеного рішення ради тощо (належні, допустимі докази протилежного у матеріалах цієї справи відсутні).

Крім того,судом першоїінстанції булоправильно встановлено,що віншій справіЄУН 333/942/19про визнаннянезаконним таскасування вищезазначеногорішення органумісцевого самоврядування№ 63/106від 23.04.2014року пропередачу увласність ОСОБА_1 земельної ділянкипо АДРЕСА_1 бувзалучений лишеодин відповідач- Запорізька міськарада, а ОСОБА_1 був залученийдо участіу справілише яктретя особа, у задоволенні вищезазначеного позову ОСОБА_3 було відмовлено з підстав незалучення до участі у справі всіх належних відповідачів, зокрема ОСОБА_1 , а не по суті.

Так як позовні вимоги ОСОБА_3 безпосередньо стосуються права власності ОСОБА_1 на спірну земельну ділянку, ОСОБА_1 є особою, прав та інтересів якої щодо земельної ділянки безпосередньо стосуються оскаржуване позивачем рішення органу місцевого самоврядування Запорізької міської ради.

Тому, при правильно встановлених судом першої інстанції фактичних обставинах цієї справи, належними відповідачами у цій справі, що розглядається,є Запорізькаміська радата ОСОБА_1 за позовнимипозивача ОСОБА_3 щодо оспорюванняправа власностіна вищезазначенуспірну земельнуділянку,отриманого напідставі рішення Запорізької міської ради №63/106 від 23.04.2014 року.

В силу вимог ст. 20 ч. 1 ЦК України право на захист особа здійснює на свій розсуд.

При вищевикладених правильно встановлених фактичних обставинах цієї справи судом першої інстанції, належним в силу вимог ч. 1 ст. 21 ЦК України (Суд визнає незаконним і скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий, зокрема, органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільніправа або інтереси) також є обраний позивачем ОСОБА_3 у цій справі спосіб захисту його порушеного права.

Рішення Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 06 квітня 2020 року, яке набрало законної сили 16 червня 2020 року іншій справі ЄУН 333/942/19 та було залишено без змін постановою Верховного Суду від 16 грудня 2020 року (т.с. 1 а.с. 32-36 без зазначення ПІБ осіб, т.с. 2 а.с. 87-89 із зазначенням ПІБ осіб), не має преюдиційного значення для вирішення цієї справи судом в цій частині, оскільки суд в іншій справі не розглядав справу по суті, а відмовив з підстав незалучення до участі у справі всіх належних відповідачів, зокрема ОСОБА_1 .

Також, належними відповідачами у цій справі, що розглядається, є ОСОБА_1 та ОСОБА_4 , як сторони вищезазначеногодоговору оспорюваногокупівлі продажу спірноїземельної ділянки, за позовними позивача ОСОБА_3 , як заінтересованої особи, щодо визнання недійсним останнього, що узгоджується із правовим висновком Верховного Суду, викладеним у постанові від 30 липня 2020 року в справі № 670/23/18, який є обов`язковим для врахування загальними судами в силу вимог ст. 263 ч. 4 ЦПК України.

Позивач ОСОБА_3 саме у цій справі не заявляв будь-яких позовних вимог до ОСОБА_5 та ОСОБА_6 , які у подальшому без згоди позивача ОСОБА_3 після відповідача ОСОБА_4 стали власниками спірної земельної ділянки (т.с. 1 а.с. 138-149), тому останні були правильно залучені до участі у цій справі в порядку задоволення клопотання сторони позивача (т.с. 1 а.с. 136-137) судом першої інстанції лише в якості третіх осіб (ухвала т.с. 1 а.с. 153).

Оскільки, в силу вимог ст. 51 ЦПК України залучення цих осіб в якості відповідачів чи співвідповідачів можливо лише за клопотанням сторони позивача, яке у цій справі не заявлялось.

При цьому, ОСОБА_5 та ОСОБА_6 , як треті особи у цій справі, якщо останні вважали, що їх права порушені у будь-який спосіб, у тому числі з боку позивача, мали можливість заявити у цій справі самостійні позовні вимоги на предмет спору спірну земельну ділянку, але не заявили.

При цьому, позивач ОСОБА_3 не позбавлений права у подальшому окремо від цієї справи заявити будь-які позовні вимоги до ОСОБА_5 та ОСОБА_6 з приводу спірної земельної ділянки.

Таким чином, суд першої інстанції розглянув дану справу з додержанням вимог ЦПК України, тобто в межахзаявлених позивачемпозовних вимогта напідставі доказівсторін, яким надаввідповідну оцінку з дотриманням вимог ст. 89 ЦПК України.

За змістом якої: «Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів; ж одні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили; суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності; суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів)».

Суд першої інстанції на виконання вимог ст. 12 ч. 5 ЦПК України сприяв повному та всебічному з`ясуванню обставин цієї справи.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень (ст. 12 ч. 3 ЦПК України).

Підстави для звільнення від доказування відповідача ОСОБА_1 , передбачені ст. 82 ЦПК України, у цій справі відсутні.

Відповідач ОСОБА_1 та представник останнього не надали суду першої інстанції у цій справі належних допустимих доказів в обґрунтування своїх заперечень проти позову позивача та, відповідно, у спростування останнього у цій справі.

Апеляційний суд на виконання вимог ст. 12 ч. 5 ЦПК України сприяв повному та всебічному апеляційному перегляду законності та обґрунтованості рішення суду першої інстанції у цій справі в межах доводів та вимог апеляційної скарги відповідача ОСОБА_1 в особі представника ОСОБА_2 .

Так, суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї (ст. 367 ч. 2 ЦПК України).

В силу вимог ст. 367 ч. 3 ЦПК України докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Проте докази, передбачені ст. 367 ч. ч. 2, 3 ЦПК України, у цій справі відсутні, і зокрема стороною відповідача ОСОБА_1 апеляційному суду не надано.

Згідно із ст. 376 ч. 3 ЦПК України передбачені порушення норм процесуального судом першої інстанції, які є обов`язковою підставою для скасування або зміни рішення.

В силу вимог ст. 376 ч. 2 ЦПК України лише порушення норм процесуального права, які призвели до неправильного вирішення справи, можуть бути підставою для скасування або зміни рішення.

Проте, апеляційним судом встановлено, що у цій справі відсутні порушення судом першої інстанції норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування чи зміни рішення, а також відсутні порушення норм процесуального права, які б призвели до неправильного вирішення цієї справи по суті.

Описки в оскаржуваному рішенні суду у цій справі (щодо дати подачі позову позивачем у цій справі тощо) не можуть бути підставою для скасування останнього за результатами розгляду апеляційним судом вищезазначеної апеляційної скарги сторони відповідача ОСОБА_1 , а можуть бути виправлені у подальшому судом першої інстанції в порядку ст. 269 ЦПК України за власною ініціативою чи заявою учасників цієї справи.

При вищевикладених обставинах, доводи апеляційної скарги відповідача ОСОБА_1 в особі представника ОСОБА_2 не ґрунтуються на законі та доказах, наявних у матеріалах цієї справи, рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим, ухваленим з додержанням вимог ЦПК України.

Крім того, судом першої інстанції правильно, з додержанням вимог ст. 141 ЦПК України у цій справі було вирішено питання про розподіл між сторонами понесених судових витрат, пов`язаних із розглядом цієї справи судом першої інстанції.

За таких обставин, апеляційний суд не вбачає передбачених законом підстав для скасування рішення суду першої інстанції у цій справі або ж його зміни.

Також, в силу вимог ст. 141 ЦПК України у разі відмови відповідачу ОСОБА_1 у задоволенні його вищезазначеної апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції у цій справі, останній не має права на компенсацію за рахунок позивача ОСОБА_3 будь-яких судових витрат, пов`язаних із розглядом цієї справи апеляційним судом.

Керуючись ст. ст. 7, 12-13, 81-82, 89, 141, 367-369, 371-372, 374-375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 в особі представника ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Рішення Комунарськогорайонного судум.Запоріжжя від24листопада 2021року уцій справі залишитибез змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, проте, може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту цієї постанови.

Повний текст постанови апеляційним судом складений 13.12.2022 року.

Головуючий суддяСуддяСуддяГончар М.С. Кочеткова І.В.Подліянова Г.С.