Постанова

від 23.10.2024 по справі 333/400/21

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 жовтня 2024 року

м. Київ

справа № 333/400/21

провадження № 61-1637св23

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Червинської М. Є.,

суддів: Зайцева А. Ю., Коротенка Є. В., Коротуна В. М. (суддя-доповідач), Тітова М. Ю.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: Запорізька міська рада, ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

треті особи: реєстраційна служба Запорізького міського управління юстиції Запорізької області, приватний нотаріус Запорізького міського нотаріального округу Буцикіна Лілія Олексіївна, ОСОБА_4 , ОСОБА_5 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 24 листопада

2021 року у складі судді Тучкова С. С. та постанову Запорізького апеляційного суду від 07 грудня 2022 року у складі колегії суддів: Гончар М. С.,

Кочеткової І. В., Подліянової Г. С.,

ВСТАНОВИВ:

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

У січні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до Запорізької міської ради, ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , треті особи: реєстраційна служба Запорізького міського управління юстиції Запорізької області, приватний нотаріус Запорізького міського нотаріального округу

Буцикіна Л. О., ОСОБА_5 , ОСОБА_4 , про визнання незаконним та скасування рішення органу місцевого самоврядування та визнання недійсним договору купівлі-продажу.

Позов мотивовано тим, що 26 грудня 2006 року матір позивача

ОСОБА_6 на підставі договору дарування подарувала йому належні їй 957/1600 часток житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 . Вказаний договір був посвідчений державним нотаріусом Шостої запорізької нотаріальної контори Дмитрієвою Н. П. за реєстровим номером 4-1974. 12 жовтня 2012 року Комунарський районний суд м. Запоріжжя ухвалив заочне рішення про визнання недійсним вказаного договору. 19 грудня 2012 року ОСОБА_6 , від імені якої на підставі довіреності діяв ОСОБА_7 , подарувала ОСОБА_8 ці ж 957/1600 часток спірного житлового будинку за договором, посвідченим приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Хамулою Н. Г. за реєстровим номером 4564. У зв`язку із набуттям у власність 957/1600 часток спірного житлового будинку в дар ОСОБА_9 стала власницею всього житлового будинку і 25 січня

2013 року уклала договір купівлі-продажу будинку з ОСОБА_2 , посвідчений приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Хамулою Н. Г.

Рішенням апеляційного суду Запорізької області від 09 грудня 2015 року, яке залишено без змін ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 10 березня 2016 року, рішення Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 12 січня 2015 року скасовано, в задоволенні позову ОСОБА_8 про визнання недійсним договору дарування 957/1600 часток спірного житлового будинку, укладеного між позивачем та ОСОБА_6 , відмовлено.

Рішенням Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 25 листопада

2016 року, залишеного без змін ухвалою апеляційного суду Запорізької області від 09 березня 2017 року, витребувано у ОСОБА_2 належні позивачу 957/1600 часток спірного житлового будинку. На теперішній час ОСОБА_2 є єдиним співвласником спірного житлового будинку, якому належать його 643/1600 часток. Під час розгляду справи за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про виділ майна у натурі, частки із майна, що є у спільній частковій власності, що перебуває у провадженні Комунарського районного суду м. Запоріжжя, позивач дізнався, що ОСОБА_2 є власником земельної ділянки, на якій розташовано домоволодіння.

21 листопада 2018 року Запорізька міська рада видала позивачу копію рішення від 23 квітня 2014 року № 63/106 про передання у власність ОСОБА_2 земельної ділянки на АДРЕСА_1 . Листом від 27 грудня 2018 року позивачу роз`яснено, що 15 липня 2014 року реєстраційною службою Запорізького міського управління юстиції Запорізької області зареєстровано право власності та видано ОСОБА_2 свідоцтво про право власності на земельну ділянку, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . Зазначено, що рішення № 63/106 вичерпало свою дію з моменту державної реєстрації права власності на земельну ділянку, а тому позивач має право звернутися до суду з його оскарженням.

Позивач вважав рішення Запорізької міської ради від 23 квітня 2014 року

№ 63/106 таким, що порушує його права як співвласника домоволодіння, оскільки він позбавлений права отримати право власності на земельну ділянку, на якій розташована належна йому частка будинку, а сама передача

у власність земельної ділянки повинна відбуватись з урахуванням часток осіб у праві власності на жилий будинок. Відсутність нотаріальної згоди з боку одного з співвласників на відчуження сумісного майна тягне за собою визнання правочину недійсним, оскільки в цьому випадку такий правочин порушує майнові права та інтереси одного з співвласників.

Вказував, що 30 січня 2018 року між ОСОБА_2 і ОСОБА_3 укладено договір купівлі-продажу земельної ділянки площею 0,0508 га, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 кадастровий номер 2310100000:03:006:0143. Договір посвідчено приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Буцикіною Л. О. за реєстровим номером 108. Про існування цього договору позивач дізнався із листа Департаменту архітектури та містобудування Запорізької міської ради від

08 травня 2019 року.

ОСОБА_1 просив визнати незаконним та скасувати рішення Запорізької міської ради від 23 квітня 2014 року № 63/106 про передання у власність ОСОБА_2 земельної ділянки на АДРЕСА_1 ; визнати недійсним договір купівлі-продажу земельної ділянки, площею 0,0508 га, за адресою:

АДРЕСА_1 , кадастровий номер 2310100000:03:006:0143, укладений 30 січня 2018 року між ОСОБА_2

і ОСОБА_3 , посвідчений приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Буцикіною Л. О. та зареєстрований у реєстрі за № 108.

Короткий зміст судових рішень першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 24 листопада

2021 року позовні вимоги задоволено.

Визнано незаконним та скасовано рішення Запорізької міської ради від

23 квітня 2014 року № 63/106 про передання у власність ОСОБА_2 земельної ділянки на

АДРЕСА_1 .

Визнано недійсним договір купівлі-продажу земельної ділянки, площею

0,0508 га, за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер 2310100000:03:006:0143, укладений 30 січня 2018 року між ОСОБА_2

і ОСОБА_3 , посвідчений приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Буцикіною Л. О. та зареєстрований у реєстрі за

номером 108.

Стягнено з ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , Запорізької міської ради на користь ОСОБА_1 витрати зі сплати судового збору по 756,67 грн

з кожного.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що передання у власність земельної ділянки повинно відбуватись з урахуванням часток осіб у праві власності на жилий будинок, спірним рішенням Запорізької міської ради порушено права позивача як співвласника домоволодіння на отримання права власності на земельну ділянку, на якій розташована належна йому частина будинку. Також суд зробив висновок, що відсутність нотаріальної згоди одного з співвласників на відчуження сумісного майна тягне за собою визнання правочину недійсним, оскільки в цьому випадку такий правочин порушує майнові права та інтереси одного із співвласників.

Постановою Запорізького апеляційного суду від 07 грудня 2022 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишено без задоволення.

Рішення Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 24 листопада

2021 року залишено без змін.

Залишаючи апеляційну скаргу ОСОБА_2 без задоволення, апеляційний суд погодився з висновком суду першої інстанції.

Апеляційний суд заначив, що належними відповідачами у цій справі

є ОСОБА_2 і ОСОБА_3 , як сторони оспорюваного договору купівлі-продажу спірної земельної ділянки, за позовом ОСОБА_1 , як заінтересованої особи, щодо визнання недійсним договору, що узгоджується із правовим висновком Верховного Суду, викладеним у постанові від 30 липня 2020 року в справі № 670/23/18.

Позивач ОСОБА_1 саме у цій справі не заявляв будь-яких позовних вимог до ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , які у подальшому без згоди позивача ОСОБА_1 після відповідача ОСОБА_3 стали власниками спірної земельної ділянки, тому їх було правильно залучено до участі у цій справі

в порядку задоволення клопотання сторони позивача судом першої інстанції

в якості третіх осіб.

Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги

30 січня 2023 року ОСОБА_2 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просить скасувати рішення Комунарського районного суду

м. Запоріжжя від 24 листопада 2021 року та постанову Запорізького апеляційного суду від 07 грудня 2022 року і прийняти нове рішення, яким

у задоволенні позову відмовити.

Касаційну скаргу мотивовано тим, що суди не врахували наявності розглянутої аналогічної справи № 333/942/19, де позивачем є ОСОБА_1 ,

у якій Верховний Суд зробив висновок про те, що належними відповідачами

у справі є Запорізька міська рада і ОСОБА_2 , який є власником земельної ділянки. У цій справі суди встановили, що земельна ділянка, яка

є предметом позову, не належить ані ОСОБА_2 , ані ОСОБА_3 ,

а належить ОСОБА_4 і ОСОБА_5 , яких за клопотанням позивача було залучено до участі у справі як третіх осіб. Оскільки позов заявлено не до належних відповідачів, суди мали відмовити у позові.

Заявник також вказує про те, що позов, предметом якого є рішення органу місцевого самоврядування щодо передання у власність земельної ділянки, тобто ненормативний акт, що застосовується одноразово і з прийняттям якого виникають правовідносини, пов?язані з реалізацією певних суб?єктивних прав та охоронюваних законом інтересів, не може бути задоволений, оскільки таке рішення органу місцевого самоврядування вичерпало свою дію шляхом виконання. Його скасування не породжує наслідків для власника чи орендаря земельної ділянки, оскільки у таких осіб виникло право власності або володіння земельною ділянкою і це право ґрунтується на правовстановлюючих документах (правова позиція, викладена у постанові Верховного Суду України від 05 липня 2017 року у справі № 911/3285/14).

Суди попередніх інстанцій безпідставно не застосували строки позовної давності.

Аргументи інших учасників справи

Відзив на касаційну скаргу не надходив.

Рух касаційної скарги та матеріалів справи

Ухвалою Верховного Суду від 13 березня 2023 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано її матеріали із Комунарського районного суду м. Запоріжжя.

11 квітня 2023 року матеріали цивільної справи надійшли до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 09 травня 2023 року справу призначено до судового розгляду.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті,

є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

У частині першій статті 400 ЦПК України встановлено, що, переглядаючи

у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволеннюз таких підстав.

Фактичні обставини справи

26 грудня 2006 року ОСОБА_6 подарувала своєму синові ОСОБА_1 належні їй на праві власності 957/1600 часток жилого будинку за адресою:

АДРЕСА_1 .

12 жовтня 2012 року Комунарськи районний суд м. Запоріжжя ухвалив заочне рішення, яким визнав недійсним вказаний договір.

19 грудня 2012 року ОСОБА_6 , від імені якої на підставі довіреності діяв ОСОБА_7 , подарувала ОСОБА_8 957/1600 часток житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 .

25 січня 2013 року ОСОБА_8 уклала із ОСОБА_2 договір купівлі-продажу 957/1600 часток житлового будинку за адресою:

АДРЕСА_1 .

14 червня 2013 року Комунарський районний суд м. Запоріжжя скасував заочне рішення цього суду від 12 жовтня 2012 року.

12 січня 2015 року Комунарський районний суд м. Запоріжжя ухвалив рішення, яким визнав недійсним договір дарування 957/1600 часток спірного житлового будинку, укладеного між ОСОБА_1 та ОСОБА_6 .

Рішенням апеляційного суду Запорізької області від 09 грудня 2015 року, залишеним без змін ухвалою Вищого спеціалізованого суду України

з розгляду цивільних і кримінальних справ від 10 березня 2016 року, рішення Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 12 січня 2015 року скасовано, в задоволенні визнання недійсним договору дарування 957/1600 часток спірного житлового будинку, укладеного між ОСОБА_1 та ОСОБА_6 , відмовлено.

Рішенням Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 25 листопада

2016 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Запорізької області від 09 березня 2017 року, витребувано з чужого незаконного володіння ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 957/1600 часток житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 ; скасовано державну реєстрацію права власності на 957/1600 часток за ОСОБА_2 .

Рішенням Запорізької міської ради від 23 квітня 2014 року № 63/106 передано

у власність ОСОБА_2 земельну ділянку (кадастровий номер 2310100000:03:006:0093), площею 0,0813 га, на

АДРЕСА_1 для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд.

Листом виконавчого комітету Запорізької міської ради від 27 грудня

2018 року роз`яснено ОСОБА_1 , що 15 липня 2014 року реєстраційною службою Запорізького міського управління юстиції Запорізької області зареєстровано право власності та видано ОСОБА_2 свідоцтво про право власності на земельну ділянку за адресою: АДРЕСА_1 . Зазначено, що рішення № 63/106 вичерпало свою дію з моменту державної реєстрації права власності на земельну ділянку, а тому не може бути скасовано Запорізькою міською радою.

30 січня 2018 року між ОСОБА_2 (продавець) і ОСОБА_3 (покупець) укладено договір купівлі-продажу земельної ділянки, площею

0,0508 га, за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер 2310100000:03:006:0143.

У пункті 6 вказаного договору ОСОБА_2 стверджував, що прав щодо відчужуваної земельної ділянки у третіх осіб немає, земельна ділянка вільна від забудов та споруд.

Рішенням Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 06 квітня

2020 року, залишеним без змін постановою Запорізького апеляційного суду від 16 червня 2020 року, у справі № 333/942/19 у задоволенні позову

ОСОБА_1 до Запорізької міської ради, треті особи: ОСОБА_2 , реєстраційна служба Запорізького міського управління юстиції Запорізької області, про визнання незаконним та скасування рішення органу місцевого самоврядування відмовлено.

Постановою Верховного Суду від 16 грудня 2020 року рішення Комунарського районного суду міста Запоріжжя від 06 квітня 2020 року та постанову Запорізького апеляційного суду від 16 червня 2020 року змінено, викладено їх мотивувальні частини у редакції постановисуду касаційної інстанції, в іншій частині рішення залишенобез змін.

Постанову Верховного Суду мотивовано тим, що позовні вимоги

ОСОБА_1 безпосередньо стосуються права власності ОСОБА_2 на спірну земельну ділянку. ОСОБА_2 є особою, прав та інтересів якої щодо зазначеної земельної ділянки безпосередньо стосується оскаржуване позивачем рішення органу місцевого самоврядування - Запорізької міської ради. Проте ОСОБА_2 , на права та обов`язки якого може вплинути судове рішення, є лише третьою особою у цій справі.

Згідно з договором купівлі-продажу від 21 червня 2019 року власником спірної земельної ділянки є ОСОБА_5 .

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

У частинах першій, другій та п`ятій статті 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону оскаржувані судові рішення не відповідають.

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).

Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які

ж права (інтереси) позивача порушені, не визнані або оспорені відповідачем

і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду.

Оцінюючи обраний позивачем спосіб захисту, потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення та забезпечити поновлення порушеного права.

Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках (абзац 12 частини другої статті 16 ЦК України).

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси

у спосіб, визначений законом або договором. У випадку якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (частини перша та друга статті 5 ЦПК України).

Цивільні права / інтереси захищаються у спосіб, який передбачений законом або договором, та є ефективним для захисту конкретного порушеного або оспорюваного права / інтересу позивача. Якщо закон або договір не визначають такого ефективного способу захисту, суд відповідно до викладеної в позові вимоги позивача може визначити у рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону. Під час розгляду справи суд має з`ясувати, чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права / інтересу позивача; чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права / інтересу

у спірних правовідносинах. Якщо суд зробить висновок, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та / або

є неефективним для захисту порушеного права / інтересу позивача, у цих правовідносинах позовні вимоги останнього не підлягають задоволенню. Однак, якщо обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором, проте є ефективним та не суперечить закону, а закон або договір не визначають іншого ефективного способу захисту, то порушене

право / інтерес позивача підлягає захисту обраним ним способом.

До особи, яка набула право власності на житловий будинок (крім багатоквартирного), будівлю або споруду, переходить право власності, право користування на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення в обсязі та на умовах, встановлених для попереднього землевласника (землекористувача)(частина перша статті 377 ЦК України,

в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

У разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об`єкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення. Якщо жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває

у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об`єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача. У разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду кількома особами право на земельну ділянку визначається пропорційно до часток осіб у праві власності жилого будинку, будівлі або споруди (частини перша, друга, четверта статті 120 ЗК України в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 грудня 2018 року в справі № 910/18560/16 (провадження № 12-143гс18) вказано, що: «…чинне земельне та цивільне законодавство імперативно передбачає перехід права на земельну ділянку в разі набуття права власності на об`єкт нерухомості, що відображає принцип єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованої на ній будівлі або споруди, який хоча безпосередньо і не закріплений у загальному вигляді в законі, тим не менш знаходить свій вияв

у правилах статті 120 ЗК України, статті 377 ЦК України, інших положеннях законодавства».

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 червня 2021 року у справі № 200/606/18 (провадження № 14-125цс20) зазначено, що «…чинне земельне та цивільне законодавство імперативно передбачає перехід права на земельну ділянку в разі набуття права власності на об`єкт нерухомості, що відображає принцип єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованої на ній будівлі або споруди, який хоча безпосередньо і не закріплений у загальному вигляді в законі, тим не менш знаходить свій вияв

у правилах статті 120 ЗК України, статті 377 ЦК України, інших положеннях законодавства.

Велика Палата Верховного Суду звертає увагу, що принцип єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованої на ній будівлі або споруди відомий ще за часів Давного Риму (лат. superficies solo cedit - збудоване приростає до землі). Цей принцип має фундаментальне значення та глибокий зміст, він продиктований як потребами обороту, так і загалом самою природою речей, невіддільністю об`єкта нерухомості від земельної ділянки, на якій він розташований. Нормальне господарське використання земельної ділянки без використання розташованих на ній об`єктів нерухомості неможливе, як

і зворотна ситуація - будь-яке використання об`єктів нерухомості

є одночасно і використанням земельної ділянки, на якій ці об`єкти розташовані. Отже, об`єкт нерухомості та земельна ділянка, на якій цей об`єкт розташований, за загальним правилом мають розглядатися як єдиний об`єкт права власності».

Велика Палата Верховного Суду неодноразово висловлювалася про те, що особа, яка законно набула у власність будинок, споруду, має цивільний інтерес в оформленні права на земельну ділянку під такими будинком,

спорудою після їх набуття (постанови від 04 грудня 2018 року у справі

№ 910/18560/16 (провадження № 12-143гс18) (пункт 8.17); від 05 грудня

2018 року у справі № 713/1817/16-ц (провадження № 14-458цс18) (пункт 61); від 18 грудня 2019 року у справі № 263/6022/16-ц (провадження

№ 14-438цс19) (пункт 42)).

Тобто за загальним правилом, закріпленим у частині першій статті 120 ЗК України, особи, які набули права власності на будівлю чи споруду, стають власниками земельної ділянки, на якій вони розташовані, на тих самих умовах, на яких вона належала попередньому власнику.

Застосування судом того чи іншого способу захисту має приводити до відновлення порушеного права позивача без необхідності повторного звернення до суду. Судовий захист повинен бути повним та відповідати принципу процесуальної економії, тобто забезпечити відсутність необхідності звернення до суду для вжиття додаткових засобів захисту. Такі висновки сформульовані в постановах Великої Палати Верховного Суду від 22 вересня 2020 року у справі № 910/3009/18 (провадження № 12-204гс19) (пункт 63), від 19 січня 2021 року у справі № 916/1415/19 (провадження № 12-80гс20)

(пункт 6.13), від 16 лютого 2021 року у справі № 910/2861/18 (провадження

№ 12-140гс19) (пункт 98).

Обрання позивачем неналежного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови у позові. Такий висновок сформульований, зокрема,

у постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 січня 2021 року

у справі № 916/1415/19 (провадження № 12-80гс20), від 02 лютого 2021 року

у справі № 925/642/19 (провадження № 12-52гс20), від 22 червня 2021 року

у справі № 200/606/18 (провадження № 14-125цс20).

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності (частина перша та третя статті 13 ЦПК України).

Позовні вимоги, заявлені у цій справі, не захищають права позивача як власника нерухомості на отримання права користування земельною ділянкою, оскільки не забезпечують відновлення порушених прав позивача.

Вимог до особи, у власності якої перебуває спірна земельна ділянка, про визнання права власності в порядку статті 120 ЗК України ОСОБА_1 не заявляв.

Оскільки заявлені позивачем вимоги про визнання незаконним та скасування рішення органу місцевого самоврядування та визнання недійсним договору купівлі-продажу земельної ділянки не приведуть до відновлення його порушеного права, в задоволенні позову слід відмовити.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини першої статті 412 ЦПК України суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права.

Доводи касаційної скарги дають підстави для висновку, що оскаржені рішення ухвалені з порушенням норм процесуального права та з неправильним застосуванням норм матеріального права. У зв`язку з наведеним, колегія суддів вважає, що касаційну скаргу необхідно задовольнити, оскаржені рішення скасувати та ухвалити нове судове рішення про відмову

в задоволенні позову.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК Українипостанова суду касаційної інстанції складається з резолютивної частини із зазначенням розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

За таких обставин судові витрати, понесені ОСОБА_2 , в розмірі

2 724,00 грн зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги та 1 816,00 грн за подання касаційної скарги, а всього 4 540,00 грн, слід стягнути із ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 .

Керуючись статтями 141, 400, 409, 412, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд

у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити.

Рішення Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 24 листопада

2021 року та постанову Запорізького апеляційного суду від 07 грудня

2022 року скасувати, ухвалити у справі нове судове рішення.

У задоволенні позову ОСОБА_1 до Запорізької міської ради, ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , треті особи: реєстраційна служба Запорізького міського управління юстиції Запорізької області, приватний нотаріус Запорізького міського нотаріального округу Буцикіна Лілія Олексіївна, ОСОБА_5 , ОСОБА_4 , про визнання незаконним та скасування рішення органу місцевого самоврядування та визнання недійсним договору купівлі-продажу відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 4 540,00 грн судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у судах апеляційної та касаційної інстанцій.

З моменту прийняття постанови судом касаційної інстанції скасовані рішення Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 24 листопада 2021 року та постанова Запорізького апеляційного суду від 07 грудня 2022 року втрачають законну силу та подальшому виконанню не підлягають.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття є остаточною і оскарженню не підлягає.

ГоловуючийМ. Є. Червинська Судді: А. Ю. Зайцев Є. В. Коротенко В. М. Коротун М. Ю. Тітов