Рішення

від 23.11.2022 по справі 481/897/21

НОВОБУЗЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 481/897/21

Провадж.№ 2/481/14/2022

Р І Ш Е Н Н Я

іменем У К Р А Ї Н И

23.11.2022 року

Новобузький районний суд Миколаївської області у складі головуючої судді Уманської О.В., з участю секретаря судових засідань Кузьміної Н.П., представника відповідача за первісним позовом та позивача за зустрічним позовом ОСОБА_1 , розглянувши у судовому засіданні, в залі суду м. Новий Буг, Миколаївської області цивільну справу позовного провадження за первісним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , третя особа Акціонерне товариство комерційний банк «Приват Банк» , про визнання права власності на земельну ділянку, та зустрічним позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2 , третя особа приватний нотаріус Самойленко Сергій Миколайович, ОСОБА_4 та Акціонерне товариство комерційний банк «Приват Банк» про визнання договору купівлі-продажу удаваним,

Встановив:

21.07.2021 року позивач ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_3 , про визнання права власності на земельну ділянку площею 0,088 га, цільове призначення для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), кадастровий номер 4824510100:26:001:0002, місце розташування: АДРЕСА_1 .

Заявлені вимоги позивач ОСОБА_2 обґрунтовує тим, що 17.08.2007 р. між ним - ОСОБА_2 та відповідачем ОСОБА_3 було укладено договір купівлі-продажу житлового будинку, розташованого у АДРЕСА_1 , за яким позивач став власником будинку. У пункті 7 зазначеного договору зазначено, що продавець (відповідач) стверджує, що державний акт про право власності на земельну ділянку, на якій розташований вищевказаний будинок, не отримувався. Тобто, позивач ОСОБА_2 був упевнений в тому, що на земельну ділянку під будинком право приватної власності не було оформлено. Коли у позивача виникла потреба продати будинок, він вирішив оформити на своє ім`я право власності на земельну ділянку під будинком, для чого звернувся із заявою до Новобузької міської ради. У відповідь міська рада надала лист від 26.05.2021 року № Є-638-03-06, згідно з яким на вищевказану земельну ділянку було видано державний акт на ім`я іншої особи, тому у міської ради немає підстав виділяти своїм рішенням у власність позивача земельну ділянку. Із інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 04.06.2021 позивач дізнався, що дійсно право власності на земельну ділянку зареєстровано за відповідачем на підставі державного акту на право власності на землю ІІ-МК №002148 від 07.11.2000 року з подальшим отриманням свідоцтва про право власності на нерухоме майно 21.02.2015 року. З метою врегулювання спору шляхом досудового врегулювання на адресу відповідача ОСОБА_3 було направлено лист від 09.06.2021 року № 2 з пропозицією в добровільному порядку укласти із позивачем цивільно-правову угоду щодо переходу до позивача права власності на земельну ділянку як до особи, що набула право власності на будинок. Однак, через місяць вказаний лист був повернутий з пошти. Отже, склалася ситуація, за якої право власності на житловий будинок перейшло до позивача, але при цьому право власності на земельну ділянку, на якій цей будинок розташований, залишалось оформленим за первинним власником. Позивач ОСОБА_2 має намір відчужити будинок, але фактично позбавлений такої можливості, адже згідно чинного законодавства для цього йому спочатку слід оформити на своє ім`я право власності на земельну ділянку, на якій розташований житловий будинок, що можливо зробити виключно в судовому порядку за принципом єдності правової долі об`єкта нерухомого майна та земельної ділянки, на якій він розташований . Частиною першою статті 12 Земельного кодексу України передбачено, що у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об`єкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення. Аналогічна норма передбачена й статтею 377 Цивільного кодексу України, а також підтверджується судовою практикою (п. 18 постанови Пленуму Верховного Суду України від 16.04.2004 № 7 «Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ»).

Ухвалою судді Новобузького районного суду Миколаївської області від 30.07.2021 року позовну заяву прийнято до розгляду, призначено підготовче судове засідання.

06.09.2021 року до суду надійшов зустрічний позов ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про визнання договору купівлі-продаж житлового будинку АДРЕСА_1 удаваним.

Свої позовні вимоги позивач за зустрічним позовом ОСОБА_3 обґрунтовує тим, що позивач за первісним позовом ОСОБА_2 звернувся до позивача за зустрічним позовом ОСОБА_3 на початку серпня 2007 року з проханням зайняти йому грошей. ОСОБА_3 не мав тієї кількості грошей, яку просив ОСОБА_2 .Через деякий час ОСОБА_2 звернувся до ОСОБА_3 із пропозицією укласти удавану угоду купівлі-продаж житлового будинку за АДРЕСА_1 належного ОСОБА_3 , на підставі свідоцтва про право власності, виданого 20 вересня 2000 року Новобузькою міською радою, згідно з розпорядження Новобузької РДА за № 540-р від 11.09. 2000 року та, зареєстрованого Новобузькою філією Миколаївського міжміського БТІ 20.09.2000 року в книзі за № 27 за записом за № 6017. Метою цієї угоди у ОСОБА_2 було отримання кредиту від Закритого акціонерного товариства комерційного банку "Приватбанк". Позивач за зустрічним позовом ОСОБА_3 збудував житловий будинок за АДРЕСА_1 . До і після отримання свідоцтва про право власності, виданого від 20.09.2000 року постійно проживав та проживає за вказаною адресою. Намiр ОСОБА_2 на отримання кредиту від ЗАТ КБ "Приватбанк" через удавану угоду купівлі-продажу спірного будинку підтверджується доказом, наданим самим позивачем за первісним позовом ОСОБА_2 , це відомості з державного реєстру іпотек зареєстровим номером обтяження №5859904 вчинений третьої особою, яка не заявляє своїх прав приватним нотаріусом Самойленко С.М. Новобузького районного нотаріального округу Миколаївської області від 18.10.2007 року, через 2(два) місяці після укладення удаваного договору купівлі-продажу. Натомість ОСОБА_2 не надав до суду розписку про те, що він сплатив ОСОБА_3 68000,00 (шістдесят вісім тисяч грн. 00 коп.) гривень під час оформлення договору купівлі-продаж будинку за АДРЕСА_1 , що збігається із змістом ч. 1 ст. 1046 та ч. 1 ст. 1048 ЦК України. В змісті договору купівлі-продаж зазначено, що сторони встановили, що умови договору щодо сплати ціни договору застосовуються до відносин між ними, які виникли до його укладання (ч. 3 ст.631 ЦК України) про що зазначено в договорі купівлі-продаж. Метою ОСОБА_2 не було придбання права власності на житловий будинок за АДРЕСА_1 , а була інша мета отримати правовстановлюючі документи для отримання іпотечного кредиту. Тобто, ОСОБА_2 знав про відсутність його права на спірну земельну ділянку і не проявляв інтересу в її набутті від 17.08.2007 року до 04.06.2021 року.

Договором купівлі продажу спірного житлового будинку вчинено удавану нотаріальну дію 17 серпня 2007 року. На дату кладення удаваного договору купівлі продажу житлового будинку діючою була редакція наступного змісту: "...При переході права власності на будівлю і споруду право власності на земельну ділянку або її частину може переходити на підставі цивільно-правових угод". Цивільно-правова угода на придбання земельної ділянки за кадастровим № 4824510100:26:001:0002 не укладалась.

Ухвалою Новобузького районного суду Миколаївської області від 09.09.2021 року зустрічна позовна заява прийнята до розгляду із первісним позовом.

06.09.2021 року до суду надійшов відзив ОСОБА_3 на первісний позов ОСОБА_2 , в якому ОСОБА_3 просив відмовити ОСОБА_2 у задоволенні позову, виходячи з того, що договір купівлі-продажу будинку АДРЕСА_1 був укладений з ініціативи ОСОБА_2 , для того, щоб мати змогу отримати іпотечний кредит. При цьому ОСОБА_3 не мав наміру фактично передавати свою власність ОСОБА_2 , останній не сплачував кошти за придбання будинку. ОСОБА_3 увесь цей час із родиною проживає в спірному будинку, оскільки договір купівлі-продажу його був удаваним.

24.09.2021 року до суду надійшов відзив ОСОБА_2 на зустрічний позов ОСОБА_3 , у якому він просив відмовити у задоволенні зустрічного позову, виходячи з того, що у зустрічному позові не вказано, який же насправді, на думку ОСОБА_3 , правочин він уклав із ОСОБА_2 . Оспорюваний договір купівлі-продажу містить усі істотні умови договору, між сторонами виникли правовідносини, що характерні для договору купівлі-продажу; договір підписано сторонами, посвідчено нотаріально; при цьому на укладення цього правочину дали письмову згоду дружини сторін договору; договір містить посилання на те, що укладений він свідомо, з повним розумінням та бажанням настання його реальних наслідків, зафіксовано повний розрахунок за договором в момент його підписання, сторони були попереджені нотаріусом про усі можливі правові наслідки укладення договору, а також попереджені про відповідальність за зловживання правом при його укладенні. Жодного допустимого та належного доказу, який би спростував презумпцію правомірності договору, ОСОБА_3 у зустрічному позові не навів. Спроба ОСОБА_3 довести удаваність договору купівлі-продажу документами про факт проживання в будинку та сплату комунальних послуг жодним чином не свідчить про удаваність підписаного ним договору. Не наведено також жодної причини не звернення до суду з вимогою про удаваність договору з 2007 року, тобто за спливом 14 років.. Відтак, пропущення строку позовної давності може бути самостійною підставою для відмови у задоволенні зустрічного позову. Верховний Суд неодноразово застосовував принцип venire contra factum proprium, який заснований на три добросовісної поведінки, та полягає у недопустимостi суперечливої поведінки сторони договору та отриманні такою стороною певних вигод від такої поведінки. Зазначав Верховний Суд також про недопустимість використання цивільно-правового інструментарію «на зло». Ці принципи безпосередньо стосуються даного спору. Так, у оспорюваному договорі зазначено, що ОСОБА_3 стверджує, що державний акт про право власності на землю щодо земельної ділянки, на якій розташований житловий будинок, - не отримувався. Натомість надані самим ОСОБА_3 копії документів свідчать про його недобросовісність, адже укладаючи оспорюваний договір у 2007 році, він достеменно знав, що ще у 2000 році є власником земельної ділянки та отримав відповідний державний акт, але свідомо, навмисно цей факт приховав. За таких обставин виглядає позбавленою здорового глузду версія про те, що такі дії вчинялися з єдиною метою - дати в борг грошей ОСОБА_2 . Крім того, за інформацією ОСОБА_2 під час нотаріального посвідчення оспорюваного договору купівлі-продажу будинку ОСОБА_3 надав нотаріусу довіку з Новобузької міської ради про те, що земельна ділянка під цим будинком є вільною. Тому зустрічний позов ОСОБА_2 вважає безпідставним та необґрунтованим.

Ухвалою від 13.01.2022 року закрито підготовче провадження, справу призначено до судового розгляду.

У судовому засіданні представник позивача за первісним позовом ОСОБА_5 та позивач за первісним позовом ОСОБА_2 підтримали позовні вимоги первісного позову, з підстав зазначених у позові, просили його задовольнити у повному обсязі. У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_3 просили відмовити у повному обсязі.

В судовому засіданні представник відповідача за первісним позовом ОСОБА_1 та відповідач за первісним позовом ОСОБА_3 позовні вимоги первісного позову не визнали, просила відмовити в його задоволенні в повному обсязі. Позовні вимоги зустрічного позову підтримали, та просили його задовольнити.

Третя особа - приватний нотаріус Новобузького районного нотаріального округу Миколаївської області Самойленко С.М. в судове засідання не з`явився, про час та місце судового засідання був повідомлений залежним чином.

Представник третьої особи ПАТ КБ «ПриватБанк» у судове засідання не з`явився, направив до суду заяву про розгляд справи без їх участі. Крім того направив пояснення по справі в яких просив первісний позов ОСОБА_2 задовольнити, а у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_3 відмовити.

Третя особа ОСОБА_4 у судове засідання направила заяву про розгляд справи без її участі. Просила первісний позов ОСОБА_2 задовольнити, а у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_3 відмовити.

Заслухавши учасників судового засідання, свідків, дослідивши матеріали справи та надані докази в їх сукупності, суд прийшов до наступних висновків.

Між сторонами по справі виникли цивільно-правові відносини, які регулюються Цивільним кодексом України.

Відповідно до ст.12ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом, а відповідно до ст.81ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Як вбачається з наявної в матеріалах справи ксерокопії договору купівлі-продажу, 17.08.2007 року між позивачем за первісним позовом ОСОБА_2 та відповідачем за зустрічним позовом ОСОБА_3 укладено договір купівлі-продажу житлового будинку, згідно з яким відповідач ОСОБА_3 передав за плату, а позивач ОСОБА_2 прийняв у власність житловий будинок із господарськими спорудами, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 (а.с.7 т.1)

Згідно з частиною першоюстатті 627 ЦК Українивідповідно достатті 6 цього Кодексусторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цьогоКодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору (частина першастатті 638 ЦК України).

Частиною другоюстатті 207 ЦК Українипередбачено, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Відповідно до частини першоїстатті 204 ЦК Україниправочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Відповідно до частини четвертоїстатті 263 ЦПК Українипри виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 2-383/2010 (провадження № 14-308цс18) зроблено висновок, щостаття 204 ЦК Українизакріплює презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. У разі не спростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов`язки, що виникли внаслідок укладення договору, підлягають виконанню.

Згідно зістаттею 16 ЦК Українивизнання правочину недійсним є одним з передбачених законом способів захисту цивільних прав та інтересів осіб, а загальні вимоги щодо недійсності правочину передбаченістаттею 215 цього Кодексу.

Частиною першоюстатті 215 ЦК Українипередбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостоюстатті 203 цього Кодексу.

Відповідно до вимог частини 1статті 13 ЦПК Українисуд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цьогоКодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Як роз`яснив Пленум Верховного Суду у пункті 3постанови від 18 грудня 2009 року №14 «Про судове рішення у цивільній справі», суд розглядає цивільні справи в межах заявлених позивачем вимог та зазначених і доведених ним обставин.

За змістом статей43та49 ЦПК Українипозивач самостійно визначає предмет позову та на власний розсуд розпоряджається своїми правами щодо предмета позову.

При цьому згідно зпунктом 5 частини 3статті 175 ЦПК Українипідставами позову є обставини, якими позивач обґрунтовує вимоги, а не саме по собі посилання на певну норму закону.

Підставою для звернення до суду із зустрічним позовом є невідповідність оспорюваного договору купівлі-продажу загальним підставам дійсності правочинів, зазначених у частині 5статті 203 ЦК України, оскільки ОСОБА_3 зазначає, що він не мав на меті укладення договору купівлі-продажу належного йому житла, а тільки передавав їх формально та безоплатно ОСОБА_2 , для того, щоб той міг укласти кредитний договір, а спірний будинок передати в заставу під грошове зобов`язання.

Відповідно до частини першоїстатті 202 ЦК Україниправочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно з положеннямистатей 626-628 ЦК Українидоговором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Сторони є вільними в укладенні договору з урахуванням вимог цьогоКодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

За договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму (статті 655 ЦК України).

Обов`язковою (істотною) умовою договору купівлі-продажу житлового будинку (квартири) або іншого нерухомого майна відповідно достатті 657 ЦК Україниє укладання його в письмовій формі, нотаріальне посвідчення та державна реєстрація.

Статтею 203 ЦК Українипередбачено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом.

За змістом частини п`ятоїстатті 203 ЦК Україниправочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Укладення договору, який за своїм змістом суперечить вимогам закону, оскільки не спрямований на реальне настання обумовлених ним правових наслідків, є порушенням частин першої та п`ятоїстатті 203 ЦК України, що за правиламистатті 215 цього Кодексує підставою для визнання його недійсним відповідно достатті 234 ЦК України.

Вирішуючи спір про визнання угоди недійсною, суд з`ясовує наявність тих обставин, з якими закон пов`язує визнання угоди недійсною і настання певних юридичних наслідків.

Так, відповідно до пункту 1 оспорюваного договору купівлі-продажу житлового будинку продавець ОСОБА_3 передав за плату, а покупець ОСОБА_2 прийняв у власність житловий будинок з належними до нього господарськими спорудами, що знаходиться в АДРЕСА_1 , що перебуває у власності продавця (а.с.7 т.1).

Згідно пункту 3 цього договору за погодженням сторін продаж житлового будинку вчинено за 68000,00 гривень, які отримано продавцем він покупця під час оформлення цього договору.

У пункті 4 цього договору зазначено, що своїм підписом під цим договором продавець підтверджує факт повного розрахунку за придбаний житловий будинок і відсутність щодо покупця будь-яких претензій майнового характеру.

Пунктом 19 договору визначено, що даний договір укладається за згодою дружини продавця ОСОБА_6 та дружини покупця ОСОБА_4 , про що свідчать їх заяви, що зберігаються у справах нотаріуса.

Договір складений в двох примірниках, з яких один залишається у нотаріуса, інший видається покупцю (пункт 20).

В преамбулі оспорюваного договору зазначено, що сторони попередньо ознайомлені з вимогами цивільного законодавства щодо недійсності правочинів, перебуваючи при здоровому розумі, ясній пам`яті, та діючи добровільно, розуміють значення своїх дій, без будь-якого до того примусу уклали договори купівлі-продажу.

Зазначений договір купівлі-продажу посвідчений ОСОБА_7 , приватним нотаріусом Новобузького районного нотаріального округу Миколаївської області. Договір підписано сторонами у присутності нотаріуса, який встановив особу сторін, їх дієздатність, та належність ОСОБА_3 відчужуваного майна.

Враховуючи наведене суд приходить до висновку, що в момент підписання договору купівлі-продажу житлового будинку від 17 серпня 2007 року особи, які його підписали, мали необхідний обсяг цивільної дієздатності, їх волевиявлення було вільним і відповідало їх внутрішній волі. Правочин був вчинений у формі, встановленій законом, посвідчений нотаріально та зареєстрований у встановленому порядку. Правочин був спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним, про що зазначено в договорі.

Відповідно до глави 6 розділу I Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженоїнаказом Міністерства юстиції України від 22 лютого 2012 року № 296/5, нотаріус зобов`язаний установити волевиявлення особи, яка звернулась за вчиненням нотаріальної дії, тавстановити дійсні наміри кожної із сторін до вчинення правочину, який він посвідчує, а також відсутність у сторін заперечень щодо кожної з умов правочину.Установлення дійсних намірів кожного з учасників правочину здійснюється шляхом встановлення нотаріусом однакового розуміння сторонами значення, умов правочину та його правових наслідків для кожної із сторін. Установлення дійсних намірів однієї із сторін правочину може бути здійснено нотаріусом за відсутності іншої сторони.Правочин посвідчується нотаріусом, якщо кожна із сторін однаково розуміє значення, умови правочину та його правові наслідки, про що свідчать особисті підписи сторін на правочині.

Відповідачем за первісним позовом ОСОБА_3 не доведено, що договір купівлі-продажу житлового будинку суперечитьЦК України, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства.

Зі змісту оспорюваного договору чітко вбачається, що ОСОБА_3 був обізнаний із змістом договору купівлі-продажу, які він добровільно уклав та підписав, дружина ОСОБА_6 надала нотаріусу письмову згоду чоловікові ОСОБА_3 на продаж належного йому житлового будинку, тому такі обставини виключають передбаченістаттею 230 ЦК Українипідстави для визнання договору недійсним.

Твердження відповідача за первісним позовом ОСОБА_3 про відсутність будь-яких доказів щодо сплати покупцем коштів за спірним договором спростовується змістом самого договору, оскільки п.3 договору купівлі-продажу житлового будинку від 17.08.2007 року, засвідчено, що своїм підписом під цим договором продавець підтверджує факт повного розрахунку за проданий житловий будинок і відсутність щодо покупця будь-яких претензій майнового характеру.

Даний договір підписаний сторонами, засвідчений нотаріусом, і жодних зауважень чи доповнень сторони не заявляли.

Відповідачем за первісним позовом ОСОБА_3 дії нотаріуса, по укладенню договорів купівлі - продажу житлового будинку та земельної ділянки, в установленому законом порядку не оскаржено.

Крім того, воля ОСОБА_3 на продаж будинку зафіксована у нотаріально посвідченому договорі купівлі-продажу, а посилання на отримання коштів в борг від третьої особи, не підтверджує недійсність оспорюваного договору купівлі-продажу іне свідчить про намір ОСОБА_3 та ОСОБА_2 вчинити інший правочин, ніж той, який ними фактично вчинений.

Судом встановлено, що фактичної передачі майна не відбулося до цього часу, однак в чинному законодавстві відсутні норми, які б після укладення договорів купівлі-продажу зобов`язували нового власника проживати та користуватися цим будинком.

Крім того, із наданої представником відповідача за первісним позовом ОСОБА_1 копія Анкети- заяви ОСОБА_2 до ПАТ КБ «Приват Банк» від 30.07.2007 року, судом встановлено, що ОСОБА_2 дійсно мав намір отримати кредит у сумі 48000 доларів США, якраз для купівлі будинку ( а.с. 5 т.2). Тобто, ОСОБА_8 мав намір придбати будинок.

Наданий суду Договір страхування майна № NKN1GK00051190 від 20.082007 року суд не бере до уваги, оскільки він стосується іншого мана ОСОБА_2 , відмінного від спірного будинку, а саме будинку АДРЕСА_2 (а.с.6 т.2).

Що стосується заяви представника ОСОБА_2 адвоката М`якенького С.В. та представника третьої особи про застосування строку позовної давності, суд зазначає наступне.

Відповідно достатті 256ЦК Українипозовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).

Згідно з частинами третьою, четвертоюстатті 267ЦК Українипозовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові.

Пунктом 1статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свободпередбачено, що кожен має право на розгляд його справи судом.

Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції), наголошує, що позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Застосування строків позовної давності має кілька важливих цілей, а саме: забезпечувати юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів, та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що мали місце у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із плином часу (пункт 51 рішення від 22 жовтня 1996 року за заявами № 22083/93, 22095/93 у справі «Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства»; пункт 570 рішеннявід 20 вересня 2011 року за заявою у справі «ВАТ «Нафтова компанія «Юкос» проти Росії»).

Відповідно до частини першоїстатті 261ЦК Україниперебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Порівняльний аналіз термінів «довідався» та «міг довідатися», що містяться встатті 261 ЦК України, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов`язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знала про порушення свого цивільного права і саме з цієї причини своєчасно не звернулася за його захистом до суду, недостатньо.

Позивач повинен також довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого цивільного права, що також випливає із загального правила про обов`язковість доведення стороною спору тих обставин, на котрі він посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Відповідач, навпаки, мусить довести, що інформацію про порушення можна було отримати раніше.

Виходячи з обґрунтувань позовних вимог про порушення своїх прав ОСОБА_3 знав ще під час укладення договору купівлі-продажу житлового будинку з господарськими спорудами, тобто в серпні 2007 року.

До суду позивач звернувся в квітні 2018 року, тобто з пропуском встановленого строку для звернення до суду і підстав для його поновлення судом не встановлено.

У пункті 11постанови Пленуму Верховного Суду України від 18 грудня 2009 року № 14 «Про судове рішення у цивільній справі`роз`яснено, що встановивши, що строк для звернення з позовом пропущено без поважної причини, суд у рішенні зазначає про відмову в позові з цих підстав, якщо про застосування позовної давності заявлено стороною у спорі, зробленою до ухвалення ним рішення, крім випадків, коли позов не доведено, що є самостійною підставою для цього.

Тобто, перш ніж застосувати позовну давність, суд має з`ясувати та зазначити у судовому рішенні, чи було порушене право, за захистом якого позивач звернувся до суду. Якщо це право порушене не було, суд відмовляє у позові через необґрунтованість останнього. І тільки якщо буде встановлено, що право позивача дійсно порушене, але позовна давність за відповідними вимогами спливла, про що заявила інша сторона у спорі, суд відмовляє у позові через сплив позовної давності за відсутності поважних причин її пропущення, наведених позивачем.

Аналогічна правова позиція викладена у Постанові Великої Палати Верховного Суду від 07 листопада 2018 року у справі № 372/1036/15-ц та Постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 травня 2018 року у справі № 369/6892/15-ц.

Таким чином, встановивши відсутність порушення прав ОСОБА_3 , суд прийшов до висновку про відсутність підстав для застосування позовної давності.

Вирішуючи спір про визнання права власності на земельну ділянку площею 0,088 га, цільове призначення для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), за адресою: АДРЕСА_1 , суд виходить із наступного.

Предметом оскаржуваного договору слугував лише будинок, питання про передачу (дарування чи продаж) у власність земельних ділянок при укладанні цього договору не вирішувалося.

Крім того відповідно до довідки № 4969 від 17.08.2007 року, яка була надана ОСОБА_3 нотаріусу при укладенні договору купівлі-продажу будинку, Новобузька міська рада Миколаївської області вказала, що земельна ділянка по АДРЕСА_1 для обслуговування житлового будинку господарських будівель та споруд відноситься до земель житлової та громадської забудови Новобузької міської ради. У власність не передавалась (а.с.153 т.1) .

Згідно листа Новобузької міської ради Миколаївської області від 26.06.2021 року за вих. № Є6380306, ОСОБА_2 було відмовлено у передачі права власності на земельну ділянку по АДРЕСА_1 для обслуговування житлового будинку господарських будівель та споруд, оскільки Державний акт на право приватної власності на вказану земельну ділянку вже видано (а.с.10т.1)

Так, відповідно до фотокопії державного акту серії II-МК №002148, виданого 07.11.2000 року на підставі рішення виконкому Новобузької міської Ради №429 від 24.10.2000 року і зареєстрованого в Книзі записів державних актів на право приватної власності на землю за №3589, земельна ділянка площею 0,0880 га з цільовим призначенням для обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд АДРЕСА_1 належить на праві власності ОСОБА_3 (а.с.154 т.1).

На заміну даного Державного акту 20.02.2015 року було видане Свідоцтво про право власності на нерухоме майно, що підтверджується Витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності, індексний номер: 33968478, серія ЕЕР 943932 (а.с.155 т.1)

Відповідно до ч.1 ст.120ЗК України(в редакції станом на час виникнення спірних правовідносин) при переході права власності на будівлю і споруду до набувача нерухомого майна право власності на земельну ділянку, на якій розташовані будівля або споруда, може переходити на підставі цивільно-правових угод, а право користування - на підставі договору оренди.

Разом з тим при відсутності окремої цивільно-правової угоди щодо земельної ділянки при переході права власності на об`єкт нерухомості, слід враховувати те, що зазначена норма закріплює загальний принцип цілісності об`єкта нерухомості, спорудженого на земельній ділянці, з такою ділянкою (принцип єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованих на ній будинку, споруди). За цією нормою визначення правового режиму земельної ділянки перебувало у прямій залежності від права власності на будівлю і споруду та передбачався роздільний механізм правового регулювання нормами цивільного законодавства майнових відносин, що виникали при укладенні правочинів щодо набуття права власності на нерухомість, споруджену на земельній ділянці, та правового регулювання нормами земельного і цивільного законодавства відносин при переході прав на земельну ділянку у разі набуття права власності на вказану нерухомість. Враховуючи принцип єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованих на ній будинку, споруди, слід зробити висновок, що земельна ділянка слідує за нерухомим майном, яке придбаває особа, якщо інший спосіб переходу прав на земельну ділянку не визначено умовами договору чи приписами законодавства.

При застосуванні положень ст.120ЗК Україниу поєднанні з положеннями ст.125ЗК Українив редакції, що була чинною, починаючи з 1 січня 2002 року, слід виходити з того, що у випадку переходу у встановленому законом порядку права власності на об`єкт нерухомості, розміщений на земельній ділянці, що перебуває у власності особи, яка відчужила зазначений об`єкт нерухомості, у набувача останнього право власності на відповідну земельну ділянку виникає одночасно із виникненням права власності на такий об`єкт, розміщений на цій ділянці. Це правило стосується й випадків, коли право на земельну ділянку не було зареєстроване одночасно з правом на розміщену на ній нерухомість, однак земельна ділянка раніше набула ознак об`єкта права власності.

Тобто за загальним правилом, закріпленим у ч. 1ст. 120 ЗК України, особи, які набули права власності на будівлю чи споруду, стають власниками земельної ділянки на тих самих умовах, на яких вона належала попередньому власнику.

Стаття 30 Земельного кодексу Української РСР 1991 року в імперативній формі передбачала автоматичний перехід права власності на земельну ділянку у разі переходу права власності на будівлю і споруду.Ст.120ЗК України(у чинній редакції), ст.377ЦК України(у чинній редакції) також передбачають припинення права власності чи користування земельною ділянкою та перехід такого права до особи, що набуває право власності на нерухоме майно. Щодо застосування приписів вказаних статей у відповідних редакціях Велика Палата Верховного Суду неодноразово висловлювалася про те, що особа, яка законно набула у власність будинок, споруду, має цивільний інтерес в оформленні права на земельну ділянку під такими будинком і спорудою після їх набуття (постанови від 4 грудня 2018 року у справі № 910/18560/16 (пункт 8.17), від 5 грудня 2018 року у справі № 713/1817/16-ц (пункт 61), від 18 грудня 2019 року у справі № 263/6022/16-ц (пункт 42).

Укладаючи договір, спрямований на відчуження будинку, сторони не могли не розуміти, що користування будинком неможливе без використання земельної ділянки, достатньої для розміщення й обслуговування будинку.

Зазначений правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.06.2020р. по справі № 689/26/17.

За таких обставин, враховуючи наведене, відповідно дост. 16 ЦК України,ст. 152 ЗК України, цивільне право позивача ОСОБА_2 підлягає захисту шляхом визнання його власником земельної ділянки в розмірі, яка є нормативно визначеною в місцевості, де знаходиться належний йому будинок та яка необхідна для його обслуговування.

Керуючись ст.ст.258-259,263-265,354-355 ЦПК України, суд,

Ухвалив:

Первісний позов ОСОБА_2 до ОСОБА_3 задовольнити.

Визнати за ОСОБА_2 право власності на земельну ділянку площею 0,088 га, цільове призначення для будівництва і обстуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд ( присадибна ділянка), кадастровий номер 4824510100:26:001:0002, за адресою: АДРЕСА_1 .

Відмовити у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_3 до ОСОБА_2 , третя особа приватний нотаріус Самойленко Сергій Миколайович, ОСОБА_4 та Акціонерне товариство комерційний банк «Приват Банк» про визнання договору купівлі-продажу удаваним

Рішення суду може бути оскаржено до Миколаївського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом 30 днів з дня його проголошення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не подано.

Позивач за первісним позовом: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ; адреса проживання: АДРЕСА_3 ; ідентифікаційний номер: НОМЕР_1 .

Відповідач за первісним позовом : ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 ; адреса проживання: АДРЕСА_1 ; ідентифікаційний номер: НОМЕР_2

Заінтересована особа: ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 ; адреса проживання: АДРЕСА_3 ; ідентифікаційний номер: НОМЕР_3 .

Заінтересована особа: Акціонерне товариство комерційний банк "Приват Банк", адреса місцезнаходження: 49094, м. Дніпро, вул. Набережна Перемоги, 50, код ЄДРПОУ 14360570, МФО 305299.

Заінтересована особа: Приватний нотаріус Самойленко Сергій Миколайович, місцезнаходження: АДРЕСА_4 .

Повний текст рішенням виготовлено 03.12.2022 року.

Суддя