Постанова

від 22.11.2022 по справі 523/8971/20

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Номер провадження: 22-ц/813/3480/22

Справа № 523/8971/20

Головуючий у першій інстанції Аліна С. С.

Доповідач Драгомерецький М. М.

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22.11.2022 року м. Одеса

Одеський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді: Драгомерецького М.М.,

суддів колегії: Громіка Р.Д.,

Дришлюка А.І.,

при секретарі: Павлючук Ю.В.,

переглянув у судовому засіданні в режимі відеоконференції цивільну справу за апеляційною скаргою адвоката Голєвої Сніжани Владиславівни в інтересах ОСОБА_1 на заочне рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 31 березня 2021 року по справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Агенція Безпеки «Гладіатор» про визнання наказів незаконними та їх скасування, зобов`язання вчинити певні дії та стягнення вихідної допомоги, -

В С Т А Н О В И В:

16 червня 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ТОВ «Агенція Безпеки «Гладіатор» про визнання наказів незаконними та їх скасування, зобов`язання вчинити певні дії та стягнення вихідної допомоги, в якому просив:

- визнати незаконним і скасувати наказ №190/2-ОK від 30 січня 2020 року та наказ №3140К від 08 квітня 2020 року ТОВ «Агенція Безпеки «Гладіатор» про звільнення ОСОБА_1 з посади охоронника Одеського КХП;

- зобов`язати TOB «Агенція Безпеки «Гладіатор» оформити з ОСОБА_1 трудові відносини в період з 01.02.2019 року із виданням наказу про прийом його на роботу на посаду охоронника з 01.02.2019 року з оплатою праці в розмірі 7 315 грн. на місяць, поновити ОСОБА_1 на роботі в ТОВ на посаді охоронника;

- стягнути з ТОВ «Агенція Безпеки «Гладіатор» на користь ОСОБА_1 вихідну допомогу додатково в розмірі 2-х місячного середнього заробітку 9 834,30 грн, моральну шкоду в розмірі 30 000 грн і середньомісячну платню робітника у сфері адміністративного та допоміжного обслуговування по Одеській області в період з 01 лютого 2019 року по 23 травня 2019 року в розмірі 26 871,9 грн;

- зобов`язати ТОВ «Агенція Безпеки «Гладіатор» здійснити нарахування та сплатити податок на доходи фізичних осіб та суми єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування за період роботи в ТОВ на посаді охоронника з 01 лютого 2019 року по 23 травня 2020 року і за весь час вимушеного прогулу, здійснити розрахунок і виплату ОСОБА_1 компенсації за не використану відпустку в період з 01 лютого 2019 року по 08 квітня 2020 року.

В обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 зазначає, що він з 01.10.2016 працював в філії ПАТ «Державна продовольча зернова корпорація України» «Одеський комбінат хлібопродуктів» начальником варти сторожового поста (старшим зміни) по 31.01.2019, та отримував зарплатню в середньому 7 315 грн на місяць.

У зв`язку з реорганізацією філії ПАТ «Державна продовольча зернова корпорація України» «Одеський комбінат хлібопродуктів», яка полягала фактично в скороченні варти повністю і укладенню договору з TOВ «Агенція Безпеки «Гладіатор» про надання послуг з охорони, всіх робітників варти було зібрано разом наприкінці січня 2019 року і було роз`яснено необхідність подання позивачем та іншими заяви про звільнення з ПАТ «Державна продовольча зернова корпорація України» «Одеський комбінат хлібопродуктів» і написання заяви про прийом на роботу в ТОВ «Агенція Безпеки «Гладіатор», не перериваючи роботи на посаді зі збереженням розміру заробітної плати після відрахувань в розмірі 6000 грн.

Як зазначає позивач ОСОБА_1 , на початку лютого 2019 року він написав заяву на ім`я директора ТОВ «Агенція Безпеки «Гладіатор» про прийняття його на посаду охоронця з випробувальним терміном 3 місяця за вимогою начальника охорони об`єкта ОСОБА_2 , в порушення ч. 3 ст. 32, ч. 1, 5 ст. 36 КЗпП України, тобто без попереднього попередження за два місяці. За вимогою відповідача позивач ОСОБА_1 пройшов необхідні медичні обстеження для праці в охороні на продовольчому підприємстві, надав у ТОВ «Агенція Безпеки «Гладіатор» довідки про проходження медкомісії, з наркодиспансера, та інші документи відповідно ч. 2 ст. 24 КЗпП України.

Графік роботи залишився тим же доба через три. Після кожного чергування, починаючи з першого дня роботи у ТОВ «Агенція Безпеки «Гладіатор», тобто з 01.02.2019 позивач ОСОБА_1 згідно встановлених правил та обов`язків, графіка трудового розпорядку розписувався в журналі прийому-передачі чергувань, проходив під камерами відеонагляду, встановленими відповідачем з першого дня охорони.

Перше перерахування зарплатні в розмірі 6 000 грн надійшло 19.03.2019, шляхом поповнення позивачу ОСОБА_1 карти в Приватбанку (оформленої з 17.02.2015).

Однак, потім позивач ОСОБА_1 відкрив інший рахунок, уклав 26.03.2019 угоду з Приватбанком по картці № НОМЕР_1 і наступні перерахування зарплатні проводились вже саме на вказану картку в розмірі 6000 грн. 19.04.2019, 21.05.2019, 19.06.2019 і до вересня 2019 року включно, так само внесенням готівки якоюсь невідомою особою в м. Миколаїв у тому самому відділенні «Універсальне» Миколаївського РУ по проспекту Центральному, 73.

Зарплатню за 19 днів в лютому 2019 року позивач ОСОБА_1 так і не отримав, начальник ОСОБА_3 роз`яснив про те, що він у такий спосіб на власний розсуд утримав з нього та з інших охоронців гроші на купівлю уніформи.

В червні 2019 року на підтвердження проходження позивачем ОСОБА_1 випробувального терміну ОСОБА_3 вручив посвідчення охоронників ТОВ «Агенція Безпеки «Гладіатор».

У липні 2019 року за вимогою ТОВ «Агенція Безпеки «Гладіатор» в особі начальника охорони всіх охоронців було зобов`язано підписати довіреності, якими вони уповноважували не відому нам особу ОСОБА_4 , як повіреного, отримувати у ТОВ належну їм заробітну плату і розпоряджатися усім майном товариства. Позивач ОСОБА_1 підписав довіреність, яку було спрощено з генеральної довіреності до повноважень тільки по заробітній платні.

Жодних документів щодо позивача ОСОБА_1 прийняття на роботу, йому не було надано, не було виплачено заробітну плату за період з 01.02.2019 по 19.02.2019 в розмірі 4 000 грн і як з`ясувалось позивачем в пенсійному фонді, ТОВ «Агенція Безпеки «Гладіатор» не було сплачено обов`язкових платежів державі за нього, як за робітника з 01.02.2019 по 22.05.2019, було перервано трудовий стаж - страхові внески відповідач почав перераховувати до Пенсійного фонду тільки з 23 травня 2019 року.

В січні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до нового начальника охорони з приводу надання йому копії наказу про прийом на роботу і про виплату заборгованості за 19 днів лютого 2019 року в розмірі 4000 грн, однак йому було відмовлено і запропоновано звільнитись.

Вважаючи неправомірним таке відношення до трудових прав, позивач ОСОБА_1 звернувся за захистом своїх прав до KM України, в Державну службу України з питань праці, на що отримав дві відповіді від 17.03.2020 та від 11.03.2020 з яких вбачається, що Служба вирішила провести перевірки звернення і чекала на відповідні погодження.

Також позивач звертався до Генеральної прокуратури України, на що отримав з офісу Генерального прокурора лист №27-р від 5.02.2020 та 10.02.2020 від прокуратури Одеської області про наявні ознаки злочину і проведення розслідування. Також в Державну податкову службу України, на що отримав відповідь від 27.02.2020 також про проведення перевірки ТОВ «Агенція Безпеки «Гладіатор».

Відповідач запропонував всім робітникам написати заяви про звільнення за власним бажанням з 01.04.2020 у зв`язку з тим, що з цього часу в ТОВ «Агенція Безпеки «Гладіатор» припиняється договір про охорону ПАТ «Державна продовольча зернова корпорація України» «Одеський комбінат хлібопродуктів», однак позивач відмовився.

На початку квітня 2020 року відповідач не зупинив охорони ПАТ «Державна продовольча зернова корпорація України» «Одеський комбінат хлібопродуктів», а навпаки продовжило на підставі укладеного договору від 20.03.2020, позивачу ОСОБА_1 було запропоновано укласти строковий договір з відповідачем без дати, без реквізитів ТОВ «Агенція Безпеки «Гладіатор», без визначення строку дії договору з погодженням меншого розміру зарплатні 4800 грн, але він відмовився.

08 квітня 2020 року позивач ОСОБА_1 був відсторонений від роботи і фізична особа ОСОБА_4 , який представився, як начальник регіональної служби з охорони та безпеки відповідача, повідомив позивача про звільнення, вручив трудову книжку і розрахунок в розмірі вихідної допомоги 4 917,15 грн, неповної суми за не використану відпустку і без виплати 4000 грн за період з 01.02.2020 по 19.02.2020.

08 квітня 2020 року позивачу було надано можливість ознайомитись з наказом №3140К (розпорядженням) про припинення трудового договору (контракту), якого між ним і ТОВ «Агенція Безпеки «Гладіатор» не укладалось.

Як зазначає позивач ОСОБА_1 , з наказом №190/2-ОК від 30.01.2020 він не був ознайомлений взагалі, попередження від 03.02.2020 за №6 він не отримував. Попередження було надано без дати і без номеру про планування розірвання з ним трудового договору з 31.03.2020.

Із запису в трудовій книжці позивач ОСОБА_1 дізнався про те, що його було прийнято на роботу в ТОВ «Агенція Безпеки «Гладіатор» наказом №86 ОК від 23.05.2019.

Всі інші працівники продовжили працювати, на його місце був взятий інший працівник.

Згідно даних про середній розмір заробітної платні у сфері адміністративного та допоміжного обслуговування по Одеській області в період з січня по травень 2019 року, розмір середньомісячної заробітної плати охоронця складає 7185 грн, тому на думку позивача, за період з 01.02.2019 по 23.05.2020 йому підлягає виплаті сума без урахування фактично виплачених відповідачем грошей у розмірі 7185 грн * 3,74 місяців = 26 871,90 грн.

Також, позивач ОСОБА_1 зазначає про те, що підлягає нарахуванню та виплаті компенсація за невикористану відпустку за період з 01.02.2019 по день звільнення по 08.04.2020.

Крім того, позивач вважає про те, що відповідач допустив порушення його трудових прав на отримання відомостей і копії наказу про прийом на роботу, наказу про звільнення, здійснило незаконне звільнення. Робітники ТОВ «Агенція Безпеки «Гладіатор» створювали нестерпні умови праці, відповідаючи на його законі вимоги щодо трудових прав, щодо отримання наказів про прийом на роботу і про звільнення, про розрахунок зарплатні з 01.02.2019 пропозицією звільнитись. Все це спричинило порушення привичного укладу його життя.

А тому, позивач просить стягнути з відповідача моральну шкоду в розмірі в 30 000 грн., яку на його думку, він отримав внаслідок вчиненням відповідачем незаконних дій (звільнення), оскільки позивач є інвалідом 2 групи безстроково і все це позначилось погано на його здоров`ї, порушило звичайний уклад життя і призвело до витрат на заспокійливі ліки.

Заочним рішенням Суворовського районного суду м. Одеси від 31 березня 2021 року позов ОСОБА_1 залишено без задоволення.

В апеляційній скарзі адвокат Голєва С.В. в інтересах ОСОБА_1 просить скасувати заочне рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 31 березня 2021 року та прийняти нове судове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права.

Ухвалою Одеського апеляційного суду від 18 листопада 2022 року задоволено клопотання адвоката Зайончковської В.В. в інтересах ТОВ «Агенція Безпеки «Гладіатор» про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції, яке призначено на 22 листопада 2022 року.

Позивачу ОСОБА_1 судові повістки неодноразово надсилались за вказаною ним в апеляційній скарзі адресою місця його проживання, однак судова кореспонденція поверталась до суду із відмітками «адресат відсутній за вказаною адресою».

Відповідно до ч. 1 ст.131ЦПК України учасники судового процесу зобов`язані повідомляти суд про зміну свого місця проживання (перебування, знаходження) або місцезнаходження під час провадження справи.

У разі відсутності заяви про зміну місця проживання або місце знаходження судова повістка надсилається учасникам справи, які не мають офіційної електронної адреси та за відсутності сповістити їх за допомогою інших засобів зв`язку, що забезпечують фіксацію повідомлення або виклику на останню відому судові адресу і вважається доставленою, навіть якщо учасник судового процесу за цією адресою більше не проживає або не знаходиться.

Згідно зі ст. ст. 13, 43 ЦПК України особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми процесуальними правами на власний розсуд. Особи, які беруть участь у справі, зобов`язані добросовісно здійснювати свої процесуальні права та виконувати процесуальні обов`язки.

В рішенні від 07 липня 1989 року у справі «Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії» Європейський суд з прав людини вказав, що заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов'язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.

На осіб, які беруть участь у справі, покладається загальний обов`язок - добросовісно здійснювати свої процесуальні права і виконувати процесуальні обов`язки. При цьому недобросовісним користування процесуальними правами вважається, зокрема, заявлення численних необґрунтованих відводів суддям, нез`явлення представників учасників судового процесу в судові засідання без поважних причин та без повідомлення причин, подання необґрунтованих клопотань про вчиненнясудомпроцесуальних дій, подання зустрічних позовів без дотримання вимог ЦПК, одночасного оскарження судових рішень в різних видах проваджень, подання апеляційних та касаційних скарг на судові акти, які не можуть бути оскаржені тощо. Подібна практика, спрямована на свідоме невиправдане затягування судового процесу, порушує права інших учасників судового процесу та суперечить вимогам статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, учасником якої є Україна, стосовно права кожного на розгляд його справи судом упродовж розумного строку.

На осіб, які беруть участь у справі, також покладається обов`язок не допускати свідомих маніпуляцій та ухилень від отримання інформації про рух справи.

Таким чином, враховуючи, що ОСОБА_1 як ініціатор перегляду даної справи в апеляційному порядку зобов`язаний цікавитись відомим йому провадженням, не ухилятись від отримання інформації про рух справи та не допускати свідомих маніпуляцій для затягування судового процесу та те, що ОСОБА_1 не надав відомостей про зміну свого місця проживання або місцезнаходження під час провадження справи, тому направлена судова повістка вважається доставленою, а ОСОБА_1 вважається таким, що своєчасно та належним чином повідомлений про дату, час та місце розгляду справи.

Відповідно до приписів ст. 367 ЦПК України апеляційний суд переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів і вимог апеляційної скарги.

Сторони по справі про дату, час та місце судового розгляду повідомлені належним чином, явка сторін не визнавалась апеляційним судом обов`язковою, клопотань про відкладення розгляду справи не надходило.

Статтею 372 ЦПК України передбачено, що апеляційний суд відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано поважними.

Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Верховний Суд в постанові від 01 жовтня 2020 року по справі №361/8331/18 висловився, що якщо представники сторін чи інших учасників судового процесу не з`явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, не відкладаючи розгляду справи, він може вирішити спір по суті. Основною умовою відкладення розгляду справи є не відсутність у судовому засіданні сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Таким чином, враховуючи строки розгляду справи, баланс інтересів сторін у якнайскорішому розгляді справи, усвідомленість її учасників про розгляд справи, достатньої наявності у справі матеріалів для її розгляду, колегія суддів вважає можливим розглянути справу за відсутності належно сповіщеного позивача по справі.

Заслухавши суддю-доповідача та представника ТОВ «Агенція Безпеки «Гладіатор» - адвоката Зайончковську В.В., яка просила залишити без задоволення апеляційну скаргу, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги та відзиві на неї, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, за наступних підстав.

Право на доступ до суду, передбачено пунктом 1статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка передбачає таке: «Кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи незалежним і безстороннім судом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру».

Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі (ст. 2 ЦПК України).

Частиною 1 ст.4ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, можуть бути: договори та інші правочини; інші юридичні факти. Порушення, невизнання або оспорювання суб`єктивного права є підставою для звернення особи за захистом свого права із застосуванням відповідного способу захисту (ст. ст. 11, 15 ЦК України).

Відповідно до статті 8Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй.

Згідно зі ст. 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Статтею 43 Конституції України установлено, що кожен має кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.

Держава створюєумови дляповного здійсненнягромадянами правана працю,гарантує рівніможливості увиборі професіїта родутрудової діяльності,реалізовує програмипрофесійно-технічногонавчання,підготовки іперепідготовки кадріввідповідно досуспільних потреб. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.

Громадянам гарантуєтьсязахист віднезаконного звільнення. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Працівники реалізують право на працю шляхом укладення трудового договору про роботу на підприємстві, в установі, організації або з фізичною особою, отже, трудовий договір є основною, базовою формою виникнення трудових правовідносин.

За змістом частини першої статті 3 КЗпП України трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності та галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами, регулює законодавство про працю.

Відповідно до частини першої статті 21 КЗпП України трудовий договір є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Так, відповідно до ст. 24 Кодексу законів про працю трудовий договір укладається, як правило, в письмовій формі.

При укладенні трудового договору громадянин зобов`язаний подати паспорт або інший документ, що посвідчує особу, трудову книжку (у разі наявності) або відомості про трудову діяльність з реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, а у випадках, передбачених законодавством, - також документ про освіту (спеціальність, кваліфікацію), про стан здоров`я, відповідний військово-обліковий документ та інші документи.

При укладенні трудового договору громадянин, який вперше приймається на роботу, має право подати вимогу про оформлення трудової книжки.

Працівник не може бути допущений до роботи без укладення трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням роботодавця, та повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування про прийняття працівника на роботу в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 13 квітня 2020 року у справі №344/2293/19 (провадження №61-1121св20) зазначено, що встановлення факту наявності трудових відносин між працівником і роботодавцем можливе при встановленні виконання робітником трудових функцій, підпорядкування робітника правилам внутрішнього трудового розпорядку, забезпечення робітнику умов праці та виплати винагороди за виконану роботу. Фактичний допуск до роботи вважається укладенням трудового договору незалежно від того, чи було прийняття на роботу належним чином оформлене, якщо робота провадилася за розпорядженням чи з відома власника або уповноваженого ним органу. Встановлення факту наявності трудових відносин між працівником і роботодавцем можливе при встановленні виконання робітником трудових функцій, його підпорядкування правилам внутрішнього трудового розпорядку, забезпечення працівнику умов праці та виплати винагороди за виконану роботу.

Суд може визнати трудовий договір укладеним за відсутності наказу чи розпорядження, лише за умови дотримання інших умов, необхідних для його укладення, зокрема, виконання працівником обов`язку щодо надання паспорта або іншого документу, що посвідчує особу, трудової книжки, а у випадках, передбачених законодавством, також документу про освіту (спеціальність, кваліфікацію), про стан здоров`я та інших документів, за наявності письмових чи інших доказів дотримання цих умов, окрім показань свідків.

З огляду на ці положення позивач повинна була дотриматися умов, необхідних для укладення трудового договору, а саме скласти заяву про прийняття її на роботу, подати паспорт або інший документ, що посвідчує особу, трудову книжку тощо.

Встановлення фактунаявності трудовихвідносин міжробітником іроботодавцем можливепри встановленнівиконання робітникомтрудових функцій, підпорядкування робітника правилам внутрішнього трудового розпорядку, забезпечення робітнику умов праці та виплати винагороди за виконану роботу.

Подібні за змістом висновки містяться у постанові Верховного Суду від 06 квітня 2020 року у справі №462/7621/15-ц (провадження №61-10916св18).

Реалізація принципу змагальності в цивільному процесі та доведення сторонами перед судом переконливості поданих доказів є конституційною гарантією (стаття 129 Конституції України).

За правилами статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести

ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Частиною другою статті 78 ЦПК України встановлено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Матеріалами справи встановлено, що згідно копії трудової книжки ОСОБА_1 , він з 01 жовтня 2016 року працював в філії ПАТ «Державна продовольча зернова корпорація України» «Одеський комбінат хлібопродуктів» на посаді начальника варти сторожового поста (старший зміни), та 31 січня 2019 року був звільнений із займаної посади за згодою сторін за ч. 1 ст. 36 КЗпП України.

Відповідно до копії трудової книжки ОСОБА_1 також встановлено, що він 24 травня 2019 року був прийнятий до ТОВ «Агенція Безпеки «Гладіатор» на посаду охоронця (наказ №86 ОК від 23.05.2019), та 08 квітня 2020 року звільнений із займаної посади у зв`язку із скороченням чисельності та штату працівників, згідно п. 1 ст. 40 КЗпП України (наказ №314 ОК від 03.04.2020) (т. 1 а.с. 20).

Таким чином колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції в частині, що законодавством не передбачено фактичного допуску працівника до роботи без оформлення трудового договору (контракту), і лише після оформлення письмового трудового договору в установленому законом порядку позивач був допущений до роботи, та відхиляє доводи апеляційної скарги про те, що в період з 01 лютого 2019 року по 23 травня 2019 року між TOB «Агенція Безпеки «Гладіатор» та ОСОБА_1 існували фактичні трудові відносини, без видання наказу про прийом на роботу та запису в трудовій книжці,

Апеляційний суд звертає увагу також на те, що матеріали справи не містять доказів того, що ОСОБА_1 складав заяву про прийняття його на роботу з 01 лютого 2019 року, отримував наказ про прийняття на роботу, ознайомлювався з ним, укладав з відповідачем трудовий договір. Тобто, позивач ОСОБА_1 фактично усвідомлював / мав усвідомлювати відсутність оформлення трудових відносин з відповідачем, а отже й погоджувався з цим.

Колегія суддів не може прийняти до уваги посилання позивача на те, що він отримував заробітну плату на карту Приватбанку в розмірі 6000 грн 19.04.2019, 21.05.2019, 19.06.2019 і до вересня 2019 року включно, внесенням готівки невідомою особою в м. Миколаїв у відділенні «Універсальне» Миколаївського РУ по проспекту Центральному, 73, оскільки зазначене не може належним чином підтверджувати факту виплати саме TOB «Агенція Безпеки «Гладіатор» винагороди за виконану роботу ОСОБА_1 ..

При цьому, TOB «Агенція Безпеки «Гладіатор» у відзиві на позовну заяву категорично заперечує факт поповнення карти Приватбанку ОСОБА_1 ..

Крім того, як вірно зазначив суд першої інстанції, надані позивачем в підтвердження своєї трудової діяльності в ТОВ «Агенція безпеки «Гладіатор» з 01.02.2019, постові відомості, які затверджені начальником охорони філії ПАТ «ДПЗКУ» ОКХП за період з 02.12.2018 по 24.06.2019 не приймаються до уваги, оскільки постові відомості відносяться до внутрішньої документації філії ПАТ «Державної продовольчо-зернової корпорації України «Одеський комбінат хлібопродуктів», які були затверджено саме начальником охорони філії ПАТ «ДПЗКУ» ОКХП, а також дані відомості не мають ніякого відношення до ТОВ «Агенція безпеки «Гладіатор».

В матеріалах справи міститься відповідь №471 від 29.10.2020 філії ПАТ «Державної продовольчо-зернової корпорації України «Одеський комбінат хлібопродуктів» з якої вбачається про те, що Журнал постової відомості вівся на філії ПАТ «ДПЗКУ» «Одеський КХП» до 31.01.2019 року. З 01.02.2019 року зазначений Журнал не ведеться, оскільки з цього дня охорона філії здійснюється на комерційній основі, а не співробітниками філії.

Також, з матеріалів справи вбачається про те, що саме постовими відомостями чергування співробітників філії з 02.12.2018 по 31.01.2019 заповнений в повному обсязі, а чергування охоронників затверджено начальником охорони філії ПАТ «ДПЗКУ» «Одеський КХП», що засвідчено його особистим підписом. Однак, всі подальші листи Журналу після 31.01.2019 не заповнені, а саме на них відсутній особистий підпис начальника охорони філії ПАТ «ДПЗКУ» «Одеський КХП».

Посилання позивача на те, що суд не витребував доказів, які мають суттєве значення для правильного вирішення справи, та дійшов передчасних висновків про безпідставність заявлених позовних вимог, не заслуговують на увагу, з огляду на те, що доказування є юридичним обов`язком сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Згідно із практикою Європейського суду з прав людини за своєю природою змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і відповідно правомочностей головних суб`єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об`єктивно призводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов`язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонами матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає.

Вимоги позовної заяви в частині: стягнення з ТОВ «Агенція Безпеки «Гладіатор» середньомісячної плати робітника у сфері адміністративного та допоміжного обслуговування по Одеській області в період з 01.02.2019 по 23.05.2019 в розмірі 26 871,90 грн; та зобов`язати ТОВ «Агенція Безпеки «Гладіатор» здійснити нарахування та сплатити податок на доходи фізичних осіб та суми єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування за період роботи на посаді охоронника з 01.02.2019 по 23.05.2019 і за весь час вимушеного прогулу, є похідними від вимог про зобов`язання TOB «Агенція Безпеки «Гладіатор» оформити з ОСОБА_1 трудові відносини в період з 01.02.2019 по 23.05.2019, а тому також не підлягають задоволенню у зв`язку із недоведеністю факту існування трудових відносин між сторонами в спірний період часу.

Згідно із пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

Процедура звільнення працівника у разі скорочення має відбуватися на підставі пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП, відповідно до якого скорочення чисельності або штату працівників одна з підстав для розірвання трудового договору.

Розірвання трудового договору за зазначеною підставою відбувається в разі реорганізації підприємства (через злиття, приєднання, поділ, виділення, перетворення), зміни його власника, ухвалення власником або уповноваженим ним органом рішення про скорочення чисельності або штату у зв`язку з перепрофілюванням, а також з інших причин, які супроводжуються змінами у складі працівників за посадами, спеціальністю, кваліфікацією, професією.

Право власника або уповноваженого ним органу визначати чисельність працівників і штатний розпис закріплено у статті 64 ГК України, згідно з якою підприємство самостійно визначає свою організаційну структуру, встановлює чисельність працівників і штатний розпис.

Відповідно до частини другої статті 65 ГК України власник здійснює свої права щодо управління підприємством безпосередньо або через уповноважені ним органи відповідно до статуту підприємства.

Втручання в господарську та іншу діяльність підприємства не допускається, крім випадків, передбачених законодавством України.

Згідно із правовими висновками, викладеними Верховним Судом у постановах від 16 січня 2018 року у справі №519/160/16-ц (провадження №61-312св17), від 06 лютого 2018 року у справі №696/985/15-ц (провадження №61-1214св18), суд не може вдаватися до обговорення та оцінки питання про доцільність і правомірність скорочення штату та чисельності працівників. Право визначати чисельність і штат працівників належить виключно власнику або уповноваженому ним органу, суд зобов`язаний тільки з`ясувати наявність підстав для звільнення.

Отже, суд при розгляді спору про поновлення працівника на роботі зобов`язаний, зокрема, перевірити наявність підстав для звільнення (чи мало місце скорочення або чисельності працівників), але він не наділений повноваженнями обговорювати питання про доцільність скорочення чисельності або штату працівників.

Згідно із частиною другою статті 40 КЗпП України звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.

Відповідно до статті 49-2 КЗпП України про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці. Одночасно з попередженням про звільнення у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації. При відсутності роботи за відповідною професією чи спеціальністю, а також у разі відмови працівника від переведення на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації працівник, за своїм розсудом, звертається за допомогою до державної служби зайнятості або працевлаштовується самостійно.

Матеріалами справи встановлено, що згідно копії трудової книжки ОСОБА_1 , він 24 травня 2019 року був прийнятий до ТОВ «Агенція Безпеки «Гладіатор» на посаду охоронця (наказ №86 ОК від 23.05.2019), та 08 квітня 2020 року звільнений із займаної посади у зв`язку із скороченням чисельності та штату працівників, згідно п. 1 ст. 40 КЗпП України (наказ №314 ОК від 03.04.2020) (т. 1 а.с. 20).

Згідно наказу №190/2 ОК від 30.01.2020 «Про скорочення штатної чисельності в ТОВ «Агенція Безпеки «Гладіатор», для ефективної діяльності підприємства, забезпеченням відповідної фактичної чисельності штату працівників, організації граничної чисельності штату працівників у відповідності з об`ємами надання послуг підприємством, та на підставі техніко-економічного обґрунтування щодо скорочення штатної чисельності та штату від 18.12.2019 №128, рішення учасника №6-19 ТОВ «Агенція Безпеки «Гладіатор» від 26.12.2019 та ч. 3 ст. 64 ГК України та у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці, вирішено:

- з 03 квітня 2020 року скоротити штатну чисельність та штат ТОВ «Агенція Безпеки «Гладіатор»» із загальної чисельності 65 штатних одиниць охоронників з посадовим окладом 4 800 грн - 55 штатних одиниць;

- внести відповідні зміни до штатного розпису ТОВ «Агенція Безпеки «Гладіатор»;

- повідомити про масове звільнення відповідні органи та працівників згідно чинного законодавства України»;

- затвердити постійно діючу комісію з питань скорочення штатної чисельності ТОВ «Агенція Безпеки «Гладіатор»»;

- визначити категорію працівників, які мають переважне право залишення на роботі;

- скорочення та звільнення працівників провести згідно п. 1. ст. 40 КЗпП України;

- при звільненні працівників 03 квітня 2020 року провести випалу всіх сум, що належать їм від підприємства в день звільнення згідно ст. 116 КЗпП України з урахуванням вихідної допомоги з підстав, передбачених п. 1 ст. 40 КЗпП України (т. 1 а.с. 91-93).

03 січня 2020 року Уповноважену особу від трудового колективу з питань охорони праці та розгляду соціальних питань ОСОБА_4 адміністрацією ТОВ «Агенція Безпеки «Гладіатор» було повідомлено про заплановане скорочення штатної чисельності, що підтверджується поданням (т. 1 а.с. 94).

На виконання вимог наказу від 30.01.2020 №190/2 ОК «Про скорочення штатної чисельності в ТОВ «Агенція Безпеки «Гладіатор», наказом від 31.01.2020 №191/1 ОК було затверджено постійно діючу комісію з питань скорочення штатної чисельності працівників ТОВ «Агенція Безпеки «Гладіатор», що підтверджується поданням від 31.01.2020 (т. 1 а.с. 95).

03 лютого 2020 року відбулося засідання постійно діючої комісії з питань скорочення штатної чисельності, на якій розглянуто всі посади охоронників, з числа яких виділено особи, що мають переважне право в залишенні на роботі, та працівники, що будуть звільненні за п. 1. ст. 40 КЗпП України. Комісією було визначено 51 особу, що мають бути попереджені 03 лютого 2020 року та звільненні 03 квітня 2020 року за п. 1 ст. 40 КЗпП України, в тому числі і позивач ОСОБА_1

03 лютого 2020 року адміністрацією ТОВ «Агенція Безпеки «Гладіатор»» було повідомлено Уповноважену особу від трудового колективу з питань охорони праці та розгляду соціальних питань ОСОБА_4 про осіб, які підлягають скороченню, та запропоновано надати згоду на скорочення цих осіб, або вмотивовані заперечення, що підтверджується Витягом з Протоколу засідання постійно діючої комісії з питань скорочення штатної чисельності ТОВ «Агенція безпеки «Гладіатор» №2 від 03.02.2020, поданням від 03.02.2020 (т. 1 а.с. 96-99).

Уповноваженою особою від трудового колективу з питань охорони праці та розгляду соціальних питань ОСОБА_4 було надано згоду на скорочення осіб, зазначених в поданні, в тому числі і позивача ОСОБА_1 (т. 1 а.с. 98).

Відповідно до Попередження ТОВ «Агенція Безпеки «Гладіатор» про скорочення штату працівників №6 від 03.02.2020, ОСОБА_1 попереджено про те, що у зв`язку зі скороченням штатної чисельності працівників підприємства займана ОСОБА_1 посада охоронника підлягає скороченню згідно наказів №190/2 ОК від 30.01.2020 «Про скорочення штатної чисельності в ТОВ «Агенція Безпеки «Гладіатор» та від 03.02.2020 «Про попередження конкретних осіб, щодо звільнення на підставі п. 1 ст. 40 КЗпП України не пізніше як за 2 місяці до звільнення в ТОВ «Агенція Безпеки «Гладіатор»». Також попереджено, що трудовий договір з ОСОБА_1 планується розірвати 03 квітня 2020 року на підставі п. 1. ст. 40 КЗпП України. Також повідомлено, про те, що на даний момент у ТОВ «Агенція безпеки «Гладіатор» відсутні вакантні посади, які б могли бути запропоновані позивачу для подальшого працевлаштування. Однак. у разі виникнення підходящої за кваліфікацією вакансії до закінчення двомісячного терміну попередження, вона буде запропонована відповідно до чинного законодавства (т. 1 а.с. 103).

При цьому, Актом зафіксовано, що начальник охорони ТОВ «Агенція Безпеки «Гладіатор» ознайомив позивача ОСОБА_1 з попередженням про скорочення чисельності працівників №6 від 03.02.2020, однак, ОСОБА_1 відмовився отримувати попередження та ставити особистий підпис про ознайомлення зі змістом наказу та попередження (т. 1 а.с. 104).

Наказом (розпорядженням) ТОВ «Агенція безпеки «Гладіатор» №3140К від 08.04.2020 ОСОБА_1 звільнено з посади охоронника, у зв`язку зі скороченням, п. 1 ст. 40 КЗпП України, на підставі наказу №190/ОК-2 від 03.04.2020 та на виконання вимог ст. 116 КЗпП України проведено в день звільнення виплату всіх сум, що належать позивачу, а саме виплата вихідної допомоги у розмірі 4 917,15 грн (компенсація за не використані 21 днів щорічної основної відпустки), про що ОСОБА_1 ознайомився та розписався (т. 1 а.с. 105).

В постановах від 28 березня 2019 року у справі №755/3495/16-ц (провадження №61-1350св17) та від 22 січня 2020 року у справі №451/706/18 (провадження № 61-17296св19) Верховний Суд зазначив, що частиною третьою статті 64ГК України визначено, що підприємство самостійно визначає організаційну структуру, встановлює чисельність працівників і штатний розпис. Частиною другою статті 65ГК України передбачено, що власник здійснює свої права щодо управління підприємством безпосередньо або через уповноважені ним органи відповідно до статуту підприємства. При цьому саме втручання в господарську та іншу діяльність підприємства не допускається, крім випадків, передбачених законодавством України. Отже, не є належним способом захисту оскарження працівником рішення про визначення структури підприємства чи установи, про зміну в організації виробництва і праці, скорочення чисельності або штату працівників, оскільки прийняття такого рішення є виключною компетенцією власника такого підприємства чи установи або уповноваженого ними органу та є складовою права на управління діяльністю підприємством чи установою. Правом працівника залишається оспорювати власне саме правомірність його звільнення.»

У постанові Верховного Суду від 05 лютого 2020 року у справі №725/3265/18 викладено висновок, відповідно до якого при виникненні спору між працівником і роботодавцем суд не вирішує питання про доцільність скорочення чисельності або штату працівників, а перевіряє наявність підстав для звільнення (чи відбувалося скорочення штату або чисельності працівників) та дотримання відповідної процедури.

Крім того, в постанові Верховного Суду України від 09 серпня 2017 року у справі №6-1264цс17 вказано, що розглядаючи трудові спори, пов`язані зі звільненням відповідно до пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України, суди мають з`ясувати питання про те, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджувався він за два місяці про наступне вивільнення. Відповідно до частини першої статті 42 КЗпП України при скороченні чисельності чи штату працівників у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці переважне право на залишення на роботі надається працівникам з більш високою кваліфікацією і продуктивністю праці. При цьому роботодавець зобов`язаний запропонувати працівнику, який вивільнюється, всі наявні вакансії та роботи, які може виконувати працівник, тобто ті посади, які відповідають кваліфікації працівника.

На підставі вищевстановлених обставин справи, колегія суддів визнає необґрунтованими доводи апеляційної скарги про те, що звільнення ОСОБА_1 з підстав п. 1 ст. 40 КЗпП України на підставі наказу від 31.01.2020 №190/2 ОК про скорочення з 03 квітня 2020 року відбулось незаконно.

Вирішуючи спір та встановивши, що в ТОВ «Агенція Безпеки «Гладіатор» дійсно мало місце скорочення штату працівників (наказ №190/2 ОК від 30.01.2020 «Про скорочення штатної чисельності в ТОВ «Агенція Безпеки «Гладіатор» те, що позивача ОСОБА_1 персонально попереджено не менше ніж за два місяці про зміни в організації праці та про майбутнє звільнення 03 квітня 2020 року (Попередження ОСОБА_1 про скорочення штату працівників ТОВ «Агенція Безпеки «Гладіатор» №6 від 03.02.2020, Акт про відмову поставити підпис на підтвердження отримання попередження від 03.02.2020), та те, що позивач попереджений, що в ТОВ «Агенція Безпеки «Гладіатор» відсутні вакантні посади, які б могли бути запропоновані для подальшого працевлаштування, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що звільнення позивача на підставі п. 1. ст. 40 КЗпП України проведено законно із дотриманням вимог трудового законодавства, та відбулося із дотриманням вимог статей 40, 49-2 КЗпП України.

Відносно вимог позивача про стягнення з ТОВ «Агенція Безпеки «Гладіатор» на його користь вихідної допомоги в розмірі не менше тримісячного середнього заробітку, слід зазначити наступне.

Згідно зі ст. 47 КЗпП України, власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 1ст. 116 КЗпП України, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення.

Згідно із ст. 44 КЗпП України (в редакції чинній на момент виникнення спірних відносин) при припиненні трудового договору з підстав, зазначених у пункті 6 статті 36 та пунктах 1, 2 і 6 статті 40 цього Кодексу, працівникові виплачується вихідна допомога у розмірі не менше середнього місячного заробітку; у разі призову або вступу на військову службу, направлення на альтернативну (невійськову) службу (пункт 3 статті 36) - у розмірі двох мінімальних заробітних плат; внаслідок порушення власником або уповноваженим ним органом законодавства про працю, колективного чи трудового договору (статті 38 і 39) - у розмірі, передбаченому колективним договором, але не менше тримісячного середнього заробітку; у разі припинення трудового договору з підстав, зазначених у пункті 5 частини першої статті 41, - у розмірі не менше ніж шестимісячний середній заробіток.

В позовній заяві ОСОБА_1 посилається на те, що відповідно до ст. 44 КЗпП України при припиненні трудового договору внаслідок порушення власником або уповноваженим ним органом законодавства про працю, колективного чи трудового договору (статті 38 і 39), працівникові виплачується вихідна допомога у розмірі не менше тримісячного середнього заробітку, а тому йому має бути додатково виплачена вихідна допомога в розмір двох заробітних плат 4 917,15 грн * 2 = 9834,30 грн.

При цьому, як вже було встановлено апеляційним судом, Наказом (розпорядженням) ТОВ «Агенція безпеки «Гладіатор» №3140К від 08.04.2020 ОСОБА_1 звільнено з посади охоронника, у зв`язку зі скороченням п. 1 ст. 40 КЗпП України, на підставі наказу №190/ОК-2 від 03.04.2020 та на виконання вимог ст. 116 КЗпП України проведено в день звільнення виплату всіх сум, що належать позивачу, а саме виплата вихідної допомоги у розмірі 4 917,15 грн. (компенсація за не використані 21 днів щорічної основної відпустки).

Таким чином, відповідач ТОВ «Агенція Безпеки «Гладіатор» виконав свій обов`язок передбачений ст. 44 КЗпП України та виплатив працівнику ОСОБА_1 при припиненні трудового договору вихідну допомога у розмірі не менше середнього місячного заробітку.

Твердження позивача на те, що відповідач ТОВ «Агенція Безпеки «Гладіатор» зобов`язаний був при припиненні трудового договору з ОСОБА_1 виплатити вихідну допомога у розмірі не менше тримісячного середнього заробітку є не обґрунтованими, та ґрунтуються на суб`єктивному тлумаченні норм законодавства, оскільки позивача було звільнено із займаної посади на підставі п. 1 ст. 40 КЗпП України, у зв`язку із скороченням чисельності штату, а не внаслідок порушення власником або уповноваженим ним органом законодавства про працю, колективного чи трудового договору (статті 38 і 39).

Вимоги позивача про стягнення з ТОВ «Агенція Безпеки «Гладіатор» на користь ОСОБА_1 компенсації за не використану відпустку в період з 01 лютого 2019 року по 08 квітня 2020 року, колегія суддів визнає необґрунтованими, оскільки як встановлено з матеріалів справи позивач ОСОБА_1 працював на посаді охоронника з 24.05.2019 по 08.04.2020, та за квітень 2020 року працівнику проведено наступні нарахування: заробітна плата за період з 01.04.2020 по 08.04.2020 1 371,43 грн, компенсація за не використані 21 днів щорічної основної відпустки 3143,91 грн, вихідна допомога 4 917,15 грн, всього нараховано 9 432,49 грн, всього утримано 1839,34 грн, до сплати 7 593,15 грн, що підтверджується довідкою ТОВ «Агенція Безпеки «Гладіатор» (т. 1 а.с. 169).

Щодо вимог позивача про стягнення з ТОВ «Агенція Безпеки «Гладіатор» моральної шкоди в сумі 30000 грн, спричиненої незаконними діями відповідача, слід зазначити наступне.

Частинами першою та другою статті 23 ЦК України передбачено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Згідно ст. 237-1 КЗпП України відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призведи до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зав`язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Відповідно до роз`яснень, що містяться у п. 13 постанови Пленуму Верховного суду України №4 від 31.03.1995 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» з наступними змінами, судам необхідно враховувати, що відповідно до ст. 237-1 КЗпП (набрала чинності 13 січня 2000) за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин (незаконного звільнення або переведення, невиплати належних йому грошових сум, виконання робіт у небезпечних для життя і здоров`я умовах тощо), яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов`язок по відшкодуванню моральної (немайнової) шкоди покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності.

Таким чином, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції, що оскільки під час розгляду справи не встановлено порушення прав та інтересів працівника ОСОБА_1 у сфері трудових правовідносин, тому вимоги щодо відшкодування моральної шкоди також задоволенню не підлягають.

Отже, доводи наведені у апеляційні скарзі суттєвими не являються і не дають підстав для висновку про неправильність застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи, фактично зводяться до незгоди із мотивами судового рішення та ґрунтуються на неправильному тлумаченні відповідачем норм матеріального та процесуального права.

Крім того, Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суді, та відмінності, які існують у держава-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, №63566/00 § 23, ЄСПЛ від 18 липня 2006 року. Оскаржувані судові рішення відповідають критерію обґрунтованості судового рішення.

В п. 54 Рішення у справі Трофимчук проти України (заява №4241/03) від 28.10.2010, остаточне 28 січня 2011 року, Європейський суд з прав людини зазначив, що, «беручи до уваги свої висновки за статтею 11Конвенції(див. вищепункти 42-45), Суд не бачить жодних ознак несправедливості або свавільності у відмові судів детально розглянути доводи заявниці про переслідування її роботодавцем, оскільки суди чітко зазначили, що ці доводи були повністю необґрунтованими. У зв`язку з цим Суд повторює, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод (див. рішення у справі «Ґарсія Руіз проти Іспанії» (Garcia Ruiz v. Spain), заява №30544/96, п. 26, ECHR 1999-1)».

На підставі вищевикладеного, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції, перевіривши доводи позивача, дослідивши наявні у справі докази у їх сукупності та надавши їм належну оцінку у відповідності до вимог ст. ст. 12, 80-89 ЦПК України, дійшов обґрунтованого висновку про відмову в задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

Керуючись ст. ст. 367, 368, 374 ч. 1 п. 1, 375, 382384 ЦПК України, Одеський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу адвоката Голєвої Сніжани Владиславівни в інтересах ОСОБА_1 залишити без задоволення, заочне рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 31 березня 2021 року залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, однак може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги протягом 30 днів з дня складення повного судового рішення безпосередньо до Верховного Суду.

Повний текст судового рішення складено: 02 грудня 2022 року.

Судді Одеського апеляційного суду: М.М. Драгомерецький

А.І. Дришлюк

Р.Д. Громік