Постанова

від 08.12.2022 по справі 914/3058/21

ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"08" грудня 2022 р. Справа №914/3058/21

Західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючої суддіОрищин Г.В.,

суддівПлотніцький Б.Д.,

Скрипчук О.С.

секретар судового засідання Костерева О.А.

розглянув апеляційні скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «Науково-виробниче підприємство «Геліос», №20/07 від 20.07.2022 від 22.07.2022

на рішення Господарського суду Львівської області від 14.06.2022, (суддя Бортник О.Ю., повний текст рішення складено 23.06.2022),

у справі № 914/3058/21

за позовом Львівської міської ради, м. Львів,

до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю «Науково-виробниче підприємство «Геліос», м. Теребовля

про стягнення безпідставно збережених коштів за користування земельними ділянками комунальної власності в розмірі 1 794 861,04 грн,

за участю представників:

від позивача Заяць Я.А.,

від відповідача Галушка Г.М.,

8 жовтня 2021 Львівська міська рада звернулась до Господарського суду Львівської області з позовом про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю науково-виробничого підприємства (далі ТОВ НВП) «Геліос» безпідставно збережених коштів за користування земельними ділянками комунальної власності в розмірі 1794861,04 грн. В обґрунтування позовних вимог позивач покликається на те, що відповідач з 01.08.2018 р. до 31.07.2021р. використовує земельні ділянки № 6 площею 1,2720 га (кадастровий номер 4610137500:12:001:0012), № 7 площею 1,1683 га (кадастровий номер 4610137500:12:001:0023), № 8 площею 0,1653 га (кадастровий номер 4610137500:12:001:0029) та № 9 площею 0,0123 га (кадастровий номер 4610137500:12:001:0014). Ці земельні ділянки розташовані за адресою: вул. Т. Шевченка,317 у м. Львові. Земельні ділянки використовуються відповідачем для обслуговування належних йому на праві власності нежитлових приміщень, за відсутності рішень Львівської міської ради про передачу їх у власність або надання у користування (оренду). Позивач наполягає на тому, що земельні ділянки використовуються відповідачем за відсутності вчиненого правочину щодо них. Тому позивач вважає, що відповідач за період з 01.08.2018 р. до 31.07.2021р. безпідставно зберіг кошти за користування земельними ділянками у сумі 1794861,04грн., і просить суд стягнути цю суму з відповідача на свою користь.

Рішенням Господарського суду Львівської області від 14.06.2022 у справі № 914/3058/21 позовні вимоги Львівської міської ради задоволено частково; з Товариства з обмеженою відповідальністю науково-виробничого підприємства «Геліос» на користь позивача стягнуто 1757083,87 грн. безпідставно збережених коштів за користування земельними ділянками комунальної власності та 26356,26 грн. судового збору; в задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

При ухваленні даного рішення місцевий господарський суд виходив з наступного:

-відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта в приватній власності ТОВ НВП «Геліос» (код ЄДРПОУ 21130758) перебувають об`єкти нерухомого мана, розташовані у м. Львові, на земельних ділянках по вул. Т. Шевченка, 317 у м. Львові. Ухвалою Львівської міської ради від 15.05.2008р. № 1798 «Про користування ТОВ НВП «Геліос» земельними ділянками на вул. Т. Шевченка, 317 у м. Львові» (зі змінами, внесеними ухвалою № 2542 від 19.03.2009 р.) надано ТОВ НВП «Геліос» земельні ділянки №№ 6, 7, 9 на вул. Т. Шевченка, 317 в оренду терміном на 10 років для обслуговування виробничих будівель за функцією використання землі промисловості;

-Львівською міською радою, на вимогу суду, до матеріалів справи долучено належним чином завірені копії договорів оренди спірних земельних ділянок, з яких вбачається, що договори оренди земельних ділянок від 10.09.2008 та від 22.06.2010 укладені на десять років до 15.05.2018, а договір оренди земельної ділянки від 01.10.2014 на п`ять років до 31.07.2019. Позаяк, матеріалах справи відсутні докази вчинення учасниками справи дій з визначення умов цих договорів оренди з порушенням ч. 1 ст. 12 та ст. 627 ЦК України, відтак, суд дійшов до висновку, що пункти 8 договорів оренди землі є дійсними, в частині визначеної сторонами цих договорів останньої календарної дати їх дії;

-докази продовження дії спірних договорів оренди землі в матеріалах справи відсутні, поряд з цим Актом обстеження земельних ділянок на вул. Т. Шевченка, 317 у м. Львові та суміжних з ними земельних ділянок від 21.10.2020р. за № 140 підтверджується факт використання відповідачем спірних земельних ділянок за відсутності рішень позивача про передачу цих земельних ділянок у власність відповідачу та за відсутності ухвал позивача про продовження терміну договорів оренди згаданих земельних ділянок;

-з огляду на наведене, ТОВ НПВ «Геліос», як фактичний користувач земельних ділянок на вул. Т. Шевченка, 317 у м. Львові, без достатньої правової підстави зберіг у себе кошти, які мав заплатити за користування чотирма земельними ділянками їхньому власнику. Такими діями відповідач порушив право позивача (власника земельних ділянок) на отримання вказаних коштів, яке підлягає захисту в судовому порядку на підставі ст.1212 Цивільного Кодексу України;

-суд встановив, що фактичне використання відповідачем земельної ділянки № 8 з кадастровим номером 4610137500:12:001:0029 без достатніх правових підстав мало місце з 01.07.2019 р., а не з 01.08.2018 р., як зазначає у позові позивач, оскільки до 31 липня 2019 р. діяв договір оренди землі, укладений між сторонами у справі, і відповідач мав обов`язок сплачувати орендну плату, встановлену договором оренди. Тому, суд дійшов до висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими та підлягають задоволенню частково, в сумі 1757083,87 грн.

Вказане рішення суду першої інстанції ТОВ НВП «Геліос» оскаржило в апеляційному порядку. В обґрунтування своєї позиції відповідач покликається на те, що оскаржуване рішення обумовлене тим, що відповідач з незалежних від нього причин не зміг надати докази, які спростовують позовні вимоги. Однак, з оборотно-сальдової відомості за серпень 2018 липень 2021 та платіжних доручень вбачається, що відповідачем за вказаний період сплачено за користування земельними ділянками 2517036,94 грн. Відтак, відповідач вважає, що позовні вимоги є необґрунтованими та не підлягають задоволенню.

Водночас, поряд з апеляційною скаргою, відповідач подав суду клопотання про долучення до матеріалів справи доказів, а саме: оборотно-сальдову відомість за період серпень 2018-липень 2021 та платіжні доручення за період з серпня 2018 по липень 2021. Як на підставу для визнання причин неподання відповідних доказів в суді першої інстанції поважними апелянт покликається на відсутність у штаті відповідача юрисконсульта, введення воєнного стану на території України з 24.02.2022 та неможливістю залучення представника.

Скориставшись своїм правом, передбаченим ст. 263 ГПК України, Львівська міська рада подала відзив на апеляційну скаргу, в якому заперечує доводи апеляційної скарги, зазначає, що такі не відповідають фактичним обставинам справи та суперечать чинному законодавству, а всі дії апелянта спрямовані на ухилення від виконання рішення суду. В обґрунтування своєї позиції позивач покликається на те, що апелянт не надав доказів надходження коштів за фактичне користування земельними ділянками до бюджету міста. Відповідно до п. 9.5 ухвали Львівської міської ради № 1995 від 25.05.2017 (яка набрала чинності 01.01.2018) «Про затвердження Порядку продажу земельних ділянок комунальної власності та нарахування орендної плати за землю у м. Львові» кошти від орендної плати за землю зараховуються до міського бюджету м. Львова відповідно до законодавства України. Однак, апелянт не надав матеріалів, що підтверджують зарахування вказаних сум до міського бюджету, разом з тим апелянтом не надано копій платіжних доручень про сплату за січень, липень 2021 року, квітень 2020 року, січень 2019 року.

Львівська міська рада заперечує проти задоволення клопотання скаржника про поновлення строку на подання доказів та приєднання таких до матеріалів справи, оскільки, на переконання позивача, скаржник не надав суду доказів, які б підтверджували неможливість подання таких доказів до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Крім цього, позивач звертає увагу суду на те, що відповідач покликається на відсутність юрисконсульта, неможливість залучення представника та введення воєнного стану в країні, однак останній не обґрунтовує причини неможливості залучення представника у справі, адже провадження у даній справі відкрито ухвалою суду від 08.11.2021 до введення воєнного стану на території України. Відповідно до ст. 13 ГПК України, кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Процесуальний хід розгляду даної справи відображений у відповідних ухвалах Західного апеляційного господарського суду.

17 жовтня 2022 відповідач подав суду клопотання про долучення до матеріалів справи копій платіжних доручень від 26.02.2021, від 27.08.2021, копії супровідного листа вих. № 11/10/22 від 11.10.2021 та актів звірки за період з 01.08.2018 по 01.08.2021.

14 листопада 2022 ТОВ НВП «Геліос» подало клопотання про долучення доказів, в якому зазначає, що 11.11.2022 товариством було отримано лист від Львівської міської ради від 27.10.2022 за № 2201-вих-90807 згідно якого позивач вказує, що департамент фінансової політики, згідно повноважень не проводить звірку взаєморозрахунків зі сплати орендної плати за землю, проте вказує, що згідно з виписками одержаними з ГУДКУ у Львівській області на рахунок орендної плати за землю ККДБ 18010600 за період з 01.08.2018 по 31.07.2021 надійшло від ТОВ НВП «Геліос» 2517136,94 грн.

В дане судове засідання прибули представники сторін, які підтримали свої доводи та заперечення, викладені в апеляційній скарзі та у відзиві на неї.

Заслухавши пояснення представників сторін, розглянувши матеріали справи, оцінивши подані сторонами докази на відповідність їх фактичним обставинам і матеріалам справи, судова колегія вважає, що підстави для задоволення апеляційної скарги та скасування оскаржуваного рішення відсутні, з огляду на наступне:

З наявних в матеріалах справи інформаційних довідок з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта вбачається, що в приватній власності ТОВ НВП «Геліос» (код ЄДРПОУ 21130758) перебувають об`єкти нерухомого мана, розташовані у м. Львові, на земельних ділянках по вул. Т. Шевченка, 317 у м. Львові.

Ухвалою Львівської міської ради від 15.05.2008р. № 1798 «Про користування ТОВ НВП «Геліос» земельними ділянками на вул. Т. Шевченка, 317 у м. Львові» (зі змінами, внесеними ухвалою № 2542 від 19.03.2009 р.) ТОВ НВП «Геліос» надано земельні ділянки №№ 6, 7, 9 на вул. Т. Шевченка, 317 в оренду терміном на 10 років для обслуговування виробничих будівель за функцією використання землі промисловості. Цією ж ухвалою вирішено, що відповідачу слід у місячний термін укласти з позивачем договори оренди землі та провести їх державну реєстрацію, а також угоду про відшкодування недоотриманих коштів за користування земельними ділянками.

Ухвалою Львівської міської ради від 31.07.2014 року № 3747 «Про затвердження технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) та надання ТОВ НВП «Геліос» земельної ділянки на вул. Т. Шевченка, 317» затверджено ТОВ НВП «Геліос» технічну документацію із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) площею 0,1653 га (кадастровий номер 4610137500:12:001:0029). Цією ж ухвалою вирішено, що відповідачу слід у тримісячний термін укласти з позивачем договір оренди землі та провести його державну реєстрацію, а також договір про відшкодування недоотриманих коштів за користування земельною ділянкою.

Львівською міською радою, на вимогу ухвали суду першої інстанції від 23.05.2022 р., 08.06.2022 було подано належним чином завірені копії договорів оренди земельних ділянок з кадастровими номерами 4610137500:12:001:0012, 4610137500:12:001:0023, 4610137500:12:001:0029 та 4610137500:12:001:0014. Вказані договори були укладені між сторонами у справі 10 вересня 2008 р., 22 червня 2010 р. та 01 жовтня 2014 р. разом з актами приймання-передачі об`єктів оренди.

Укладаючи згадані договори оренди земельних ділянок, сторони за взаємною згодою у п. 8 кожного договору оренди погодили наступне:

-договір оренди земельної ділянки з кадастровим номером 4610137500:12:001:0012 укладено 10 вересня 2008 р. на десять років до 15 травня 2018 р.;

-договір оренди земельної ділянки з кадастровим номером 4610137500:12:001:0014 укладено 10 вересня 2008 р. на десять років до 15 травня 2018 р.;

-договір оренди земельної ділянки з кадастровим номером 4610137500:12:001:0023 укладено 22 червня 2010 р. на десять років до 15 травня 2018 р.;

-договір оренди земельної ділянки з кадастровим номером 4610137500:12:001:0029 укладено 01 жовтня 2014 р. на п`ять років до 31 липня 2019 р.

Позивач у позовній заяві, в поясненнях від 14.06.2022 р., а його представник в судових засіданнях в судах першої та апеляційної інстанцій наполягав на тому, що останнім днем дії згаданих вище договорів оренди земельних ділянок були 15 травня 2018 р. та, відповідно, 31 липня 2019 р.

З наведеного вище вбачається, що з 10 вересня 2008 р. та з 22 червня 2010 р. до 15 травня 2018 р. не може минути десять років, а з 01 жовтня 2014 р. до 31 липня 2019 р. не мине 5 років. Однак, відповідно до приписів статей 204 та 629 ЦК України, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним, а договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Отже, сторони вказаних договорів оренди земельних ділянок, а саме особи, які укладали ці договори від їх імені, усвідомлювали значення своїх дій та могли керувати ними, за взаємною згодою визначили календарні дати, які неминуче мають настати, що є останнім днем дії цих договорів.

З огляду на відсутність в матеріалах справи доказів, які б спростовували презумпцію правомірності згаданих вище договорів оренди земельних ділянок, або свідчили про те, що такі визнані судом недійсними, чи оспорені в судовому порядку, відтак судова колегія погоджується з висновком місцевого господарського суду про те, що пункт 8 договорів оренди землі, в частині визначеної сторонами цих договорів останньої календарної дати їх дії, є дійсними.

Разом з тим, в матеріалах справи відсутні, а сторонами не подані, докази на підтвердження продовження дії вказаних договорів оренди землі.

Актом обстеження земельних ділянок на вул. Т. Шевченка, 317 та суміжних з ними земельних ділянок від 21.10.2020р. за № 140 підтверджується факт використання відповідачем спірних земельних ділянок за відсутності рішень позивача про передачу цих земельних ділянок у власність відповідачу та за відсутності ухвал позивача про продовження терміну дії договорів оренди згаданих земельних ділянок.

Водночас, ані відповідачем, ані позивачем не подано суду доказів прийняття Львівською міською радою відповідних рішень. Отже, з наведеного вбачається, що відповідач не є ні власником, ні орендарем чи постійним користувачем спірних земельних ділянок.

З наявних в матеріалах справи витягів з технічної документації про нормативну грошову оцінку спірних земельних ділянок № 1487 від 18.06.2021р., № 1484, № 1489, № 1485 від 18.06.2021р. (а. с. 14-17) вбачається, що загальна сума збитків позивача, спричинених фактичним використання відповідачем з 01.08.2018р. до 31.07.2021р. земельних ділянок комунальної власності становила б 1794861,04грн. (3% від нормативної грошової оцінки земельних ділянок).

Відповідно до статті 13 Конституції України земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси і континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об`єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.

Суб`єктами права на землі комунальної власності, згідно статті 80 Земельного кодексу України, є територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування.

Відповідно до ст. 206 Земельного кодексу України та ст.14 Податкового кодексу України використання землі в Україні є платним. Об`єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до закону.

Плата за землю - це обов`язковий платіж у складі податку на майно, що справляється у формі земельного податку та орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності.

Згідно з ст. 93 Земельного кодексу України право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності. В силу п. в ч. 1 ст. 96 ЗК України землекористувачі зобов`язані сплачувати орендну плату.

Наведені правові норми свідчать про те, що у відповідача, як власника нерухомого майна, з моменту набуття права власності на нерухоме майно виник обов`язок оплачувати використання землі, а у позивача існує право на отримання такої плати.

В матеріалах справи відсутні належні докази того, що відповідач оплатив фактичне використання ним земельних ділянок, починаючи з 01.08.2018р. до 31.07.2021р. Подані відповідачем в суді апеляційної інстанції докази на підтвердження здійснення ним оплати за оренду землі долучаються до матеріалів справи, однак не розглядаються судовою колегією, оскільки такі не можуть слугувати належними доказами на підтвердження сплати ТОВ НВП «Геліос» орендної плати за спірні земельні ділянки, позаяк подані платіжні документи не містять покликання на те, за які саме земельні ділянки була здійснена оплата.

Згідно зі ст. 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

Кондикційні зобов`язання виникають за наявності одночасно таких умов: набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); набуття чи збереження відбулось за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала.

Для кондиційних зобов`язань наявність вини набувача (зберігача) майна не є необхідною обставиною. Визначальним є наявність факту неправомірного набуття (збереження) майна однією особою за рахунок іншої.

Таким чином обов`язок набувача повернути потерпілому безпідставно набуте (збережене) майно чи відшкодувати його вартість не є заходом відповідальності. Набувач має обов`язок повернути майно, яке він безпідставно набув (зберігав), або його вартість.

Кваліфікація спірних правовідносин як зобов`язань у зв`язку із набуттям, збереженням майна без достатньої правової підстави, означає необхідність застосування норм, передбачених ст.ст. 1212-1214 Цивільного кодексу України та правових наслідків дій/бездіяльності відповідача у вигляді збереження (заощадження) у себе відповідних сум орендної плати.

Підсумовуючи наведене суд дійшов до висновку про те, що ТОВ НПВ «Геліос», як фактичний користувач земельних ділянок на вул. Т. Шевченка, 317 у м. Львові, без достатньої правової підстави зберіг у себе кошти, які мав заплатити за користування чотирма земельними ділянками їхньому власнику, чим порушив право позивача (власника земельних ділянок) на отримання вказаних коштів, яке підлягає захисту в судовому порядку на підставі ст.1212 Цивільного Кодексу України.

Відповідних правових висновків дотримується Велика Палата Верховного Суду у своїх постановах від 04.12.2019 р. у справі № 917/1739/17 від 23.05.2018 р. у справі № 629/4628/16-ц, від 20.11.2018 р. у справі № 922/3412/17.

Водночас, суд першої інстанції правомірно встановив, що фактичне використання відповідачем земельної ділянки № 8 з кадастровим номером 4610137500:12:001:0029 без достатніх правових підстав мало місце з 01.07.2019, а не з 01.08.2018, як на це покликався позивач у позовній заяві. Слід зазначити, що договір оренди землі, укладений між сторонами у справі, діяв до 31 липня 2019, і відповідач мав обов`язок сплачувати орендну плату, встановлену договором оренди. Отож, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком місцевого господарського суду про те, що позовні вимоги підлягають задоволенню частково, в сумі 1757083,87 грн.

Крім цього, ухвалою Львівської міської ради № 1675 від 26.07.2012 р. затверджено Положення про підготовку, організацію, проведення та оформлення купівлі-продажу у власність або надання в оренду земельних ділянок у м. Львові.

Пунктом 1 ухвали Львівської міської ради № 1995 від 25.05.2017 «Про затвердження Порядку продажу земельних ділянок комунальної власності та нарахування орендної плати за землю у м. Львові» затверджено Порядок продажу земельних ділянок комунальної власності та нарахування орендної плати за землю у м. Львові.

Згідно з п. 7.3 Розділу 7 вказаного Порядку, розмір орендної плати за земельні ділянки встановлюється відповідно до їх цільового (функціонального) використання у розрізі економіко-планувальних зон м. Львова згідно з цим Порядком, за винятком випадку, коли розмір орендної плати за землю визначений ухвалою міської ради про передачу земельної ділянки в оренду або результатами земельних торгів (у разі набуття права оренди на земельну ділянку на конкурентних засадах).

Відповідно до п. 7.16 Розділу 7 Порядку орендна плата за земельні ділянки, надані для обслуговування нежитлових будівель/споруд, складів тощо встановлюється на підставі ухвали міської ради про передачу ділянки в оренду та не може бути нижчою 3 відсотків від нормативної грошової оцінки.

Статтями 7, 140, 142 Конституції України та ст. ст. 16, 60 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» передбачено, що матеріальною і фінансовою основою місцевого самоврядування, функціонування якого гарантується державою, є рухоме і нерухоме майно, доходи міських бюджетів, інші кошти, земля, природні ресурси, що є у комунальній власності територіальних громад сіл, селищ, міст, районів у містах.

Згідно з ст.ст. 26, 33 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» та ст. 12 Земельного кодексу України до компетенції сільських, селищних, міських рад та їх виконавчих органів належить вирішення відповідно до закону питань регулювання земельних відносин, зокрема розпорядження землями територіальних громад, здійснення контролю за додержанням земельного природоохоронного законодавства, використання і охороною земель, вирішення земельних спорів та інших питань у галузі земельних відносин відповідно до закону.

Частиною 5 ст. 60 цього Закону визначено, що органи місцевого самоврядування від імені та в інтересах територіальних громад відповідно до закону здійснюють правомочності щодо володіння, користування та розпорядження об`єктами права комунальної власності.

При цьому, враховуючи вимоги ст.19 Конституції України, територіальна громада м. Львова, як власник спірних земельних ділянок, делегує Львівській міській раді повноваження щодо здійснення права власності від її (громади) імені, в її інтересах, виключно у спосіб та у межах повноважень, передбачених законом.

Наведене підтверджує, що згідно зі ст.ст. 10, 265 Податкового кодексу України плата за землю є місцевим податком. Ненадходження коштів зі сплати орендної плати перешкоджає належному функціонуванню органу місцевого самоврядування, що порушує інтереси місцевого самоврядування. Місцеві бюджети мають бути достатніми для забезпечення виконання органами місцевого самоврядування наданих їм законом повноважень на забезпечення населення послугами не нижче рівня мінімальних соціальних потреб. Повноваження на здійснення витрат місцевого бюджету мають відповідати обсягу надходжень місцевого бюджету.

Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

З огляду на викладене, судова колегія дійшла висновку про обґрунтованість оскаржуваного рішення суду першої інстанції, як такого, що ухвалено відповідно до обставин та матеріалів справи з дотриманням норм матеріального та процесуального права.

Судові витрати у відповідності до вимог ст. 129 ГПК України покладаються на скаржника.

Керуючись ст. 129, 269, 273, 275, 276, 282, 284 ГПК України, Західний апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

Рішення Господарського суду Львівської області від 14.06.2022 у справі №914/3058/21 залишити без змін, а апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Науково-виробниче підприємство «Геліос» без задоволення.

Судові витрати покласти на скаржника.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом 20-ти днів відповідно до ст. 287, 288 ГПК України

Справу повернути в Господарський суд Львівської області.

Повний текст постанови складено 14.12.2022.

Головуючий суддяГ.В. Орищин

суддяБ. Д. Плотніцький

суддяО.С. Скрипчук