Рішення

від 05.12.2022 по справі 308/9555/16-ц

УЖГОРОДСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД ЗАКАРПАТСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 308/9555/16-ц

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

05 грудня 2022 року місто Ужгород

Ужгородський міськрайонний суд Закарпатської області в складі:

головуючого судді - Лемак О.В.,

за участі секретаря судового засідання - Сухан Н.В.,

представника позивача

Ужгородської окружної прокуратури прокурора Романець О.П.,

відповідача ОСОБА_1

представника відповідача ОСОБА_1 - адвоката Ламбрух О.С.

розглянувши у судовому засіданні у залі суду в м. Ужгороді цивільну справу за позовною заявою Ужгородської окружної прокуратури до Ужгородської міської ради, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , третя особа, що не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, на стороні позивача - об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «Можайського 34», третя особа, що не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача ОСОБА_3 , про визнання незаконним та скасування в частині рішення, витребування земельної ділянки та скасування державної реєстрації,-

В С Т А Н О В И В:

Ужгородська окружна прокуратура звернулася до Ужгородського міськрайонного суду з позовною заявою до Ужгородської міської ради, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , третя особа, що не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, на стороні позивача - об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «Можайського 34», третя особа, що не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача ОСОБА_3. , в якій просить суд:

- визнати незаконним та скасувати пункт 2.28 рішення 23 сесії 6 скликання Ужгородської міської ради від 11.07.2014 року за № 1362, пункт 1.27 рішення 27 сесії 6 скликання Ужгородської міської ради від 19.12.2014 року за № 1583 та пункт 1.18 рішення Ужгородської міської ради від 21.04.2016 року за № 185;

- витребувати земельну ділянку за кадастровим номером 2110100000:20:001:0267 площею 0,0098 га на користь територіальної громади міста Ужгорода та скасувати її державну реєстрацію.

Позовні вимоги мотивує тим, що оскаржувані рішення Ужгородської міської ради прийняті всупереч вимогам земельного та містобудівного законодавства України, у зв`язку з чим такі підлягають визнанню незаконними із скасуванням реєстрації права власності.

Не погоджуючись із позовними вимогами, відповідачем ОСОБА_1 подано відзив на позовну заяву.

У поданому відзиві відповідач вказує, що вимоги Ужгородської окружної прокуратури є незаконними, безпідставними та необґрунтованими. Зазначає, що оскаржувані рішення Ужгородської міської ради прийняті з дотриманням вимог Генерального плану міста Ужгород, а також вказує, що витребування земельної ділянки у добросовісного набувача не підлягають до задоволення. Враховуючи викладене, у задоволенні позову просив відмовити.

Ухвалою Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 10.10.2022 року закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті.

Прокурор у судовому засіданні вимоги позовної заяви підтримала у повному обсязі, вказала на їх підставність та обґрунтованість, підтвердила повноваження прокурора на подання такого позову та просила його задоволити у повному обсязі.

Представник відповідача ОСОБА_1 - Ламбрух О.С. у судовому засіданні проти задоволення позову заперечив, позицію викладену у письмовому відзиві підтримав.

Представники Ужгородської міської ради, ОСОБА_3. та ОСОБА_2 в судове засідання повторно не з`явилися, хоча про час та місце розгляду справи повідомлялися своєчасно та належним чином.

Дослідивши матеріали справи, подані сторонами заяви зокрема, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

Так, судом встановлено, що пунктом 2.28 рішення 23 сесії 6 скликання Ужгородської міської ради від 11.07.2014 року за № 1362 «Про надання дозволу на розробку проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок», ОСОБА_2 надано дозвіл на розробку проекту відведення земельної ділянки для будівництва індивідуальних гаражів по АДРЕСА_1 площею 0,0098 га.

Після розроблення проекту землеустрою, пунктом 1.27 рішення 27 сесії 6 скликання Ужгородської міської ради від 19.12.2014 року за № 1583, ОСОБА_2 було затверджено проект землеустрою земельної ділянки та передано спірну земельну ділянку у приватну власність.

В подальшому, земельна ділянка по АДРЕСА_1 була відчужена за відплатним договором купівлі - продажу від 16.03.2016 року на користь ОСОБА_1 .

Придбавши земельну ділянку, ОСОБА_1 замовив розроблення проекту відведення земельної ділянки з метою зміни цільового використання під землі торгівлі, який затверджений рішенням Ужгородської міської ради від 21.04.2016 року за № 185 та побудував автомийку - кафе, що підтверджується витягом з державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 02.12.2021 року.

Земельні відносини щодо володіння, користування та розпорядження землею регулюються Конституцією України, Земельним кодексом України і прийнятими відповідно до них нормативно - правовими актами.

Згідно із ч. 1 ст. 122 Земельного кодексу України (станом на 11.07.2014 року), розпорядження земельними ділянками комунальної власності належало до повноважень відповідних сільських, селищних, міських рад.

Статтею 134 Земельного кодексу України встановлено, що земельні ділянки державної чи комунальної власності або права на них (оренда, суперфіцій, емфітевзис), у тому числі з розташованими на них об?єктами нерухомого майна державної або комунальної власності, підлягають продажу окремими лотами на конкурентних засадах (земельних торгах), крім випадків, зокрема, надання (передачі) земельних ділянок громадянам у випадках, передбачених статтями 34, 36 та 121 цього кодексу.

Статтею 121 Земельного кодексу України визначені норми безоплатної передачі земельних ділянок громадянам, зокрема, для будівництва індивідуальних гаражів.

Відповідно до ст. 116 Земельного кодексу України, громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону. Безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі: а) приватизації земельних ділянок, які перебувають у користуванні громадян; б) одержання земельних ділянок внаслідок приватизації державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій; в) одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом.

Згідно ч. 6 ст. 118 Земельного кодексу України, громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, клопотання подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.

Частиною 7 ст. 118 Земельного кодексу України передбачено, що відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Відповідно до ч. 5 ст. 20 Земельного кодексу України, види використання земельної ділянки в межах певної категорії земель (крім земель сільськогосподарського призначення та земель оборони) визначаються її власником або користувачем самостійно в межах вимог, встановлених законом до використання земель цієї категорії, з урахуванням містобудівної документації та документації із землеустрою.

З листа Управління містобудування та архітектури Ужгородської міської ради № 153/2013 від 12.05.2016 року вбачається, що за генеральним планом міста Ужгорода, оспорювана земельна ділянка відносилась до земель іншого використання.

Статтею 39 ЗК України передбачено, що використання земель житлової та громадської забудови здійснюється відповідно до генерального плану населеного пункту, іншої містобудівної документації, плану земельно-господарського устрою з дотриманням будівельних норм, державних стандартів і норм.

Дана норма земельного законодавства визначає режим забудови, що не є предметом даного спору та вказує на необхідність використання земель житлової та громадської забудови відповідно до генерального плану населеного пункту.

Відтак, оскаржувані рішення Ужгородської міської ради частково суперечать діючому Генеральному плану міста Ужгорода та прийняті без дотримання вимог ст. 39 ЗК України.

З приводу твердженням прокурора щодо порушення оскаржуваними рішеннями вимог ст. 50 ЗУ «Про землеустрій» та ч. 5 ст. 111 ЗК України щодо можливості використання земельних ділянок в межах санітарно - захисних зон, судом встановлено наступне.

Згідно листа ПАТ «Закарпаттяобленерго» за № 116-25/4150 від 12.07.2016 року, по вулиці 8 Березня починаючи від перехрестя з вулицею Можайського до перехрестя з вулицею Ген. Свободи знаходяться опори за № 25, 26 та 27 лінії електропередач 35 кВ «Ужгород 1 - Ужгород 3 з відгалуженням на ПС Ужгород тяга» типу ПБ - 110 - 2, схему якого надано до відповіді.

За результатами проведеної 12.07.2018 року топографо - геодезичної зйомки, в присутності судового експерта, встановлено, що земельна ділянка кадастровий номер 2110100000:20:001:0267 частково розташована в охоронюваній зоні повітряної лінії електропередач напругою 35 кВ.

Згідно ч. 5 ст. 111 ЗК України, відомості про обмеження у використанні земель зазначаються у схемах землеустрою і техніко-економічних обґрунтуваннях використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектах землеустрою щодо організації і встановлення меж територій природно-заповідного фонду та іншого природоохоронного призначення, оздоровчого, рекреаційного, історико-культурного, лісогосподарського призначення, земель водного фонду та водоохоронних зон, обмежень у використанні земель та їх режимоутворюючих об`єктів, проектах землеустрою, що забезпечують еколого-економічне обґрунтування сівозміни та впорядкування угідь, проектах землеустрою щодо відведення земельних ділянок, технічній документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості). Відомості про такі обмеження вносяться до Державного земельного кадастру.

Частиною 6 статті 19 Закону України «Про електроенергетику», встановлено, що в охоронних зонах електричних мереж, а також інших особливо важливих об?єктів електроенергетики діють обмеження, передбачені законодавством України щодо використання земель. Розміщення споруд та інших об?єктів в охоронних зонах електричних і теплових мереж без здійснення передбачених нормативно - технічними документами технічних заходів безпеки не допускається.

Як вбачається з висновку експерта за результатами проведення судової експертизи з питань землеустрою № 9894/18-41 від 11.02.2019 року (а. 13 з 26), згідно із відомостями проекту землеустрою щодо відведення спірної земельної ділянки, така земельна ділянка розташована поза межами охороної зони повітряної лінії електропередач напругою 35 кВ.

При цьому, законодавством, чинним на час формування земельної ділянки кадастровий номер 21101000000:20:001:0267, не було встановлено заборони на передачу/надання земельних ділянок, які повністю чи частково розташовані в межах охоронних зон повітряних ліній електропередач, у власність/користування, а тільки обмеження щодо використання земельних ділянок в межах охоронних зон повітряних ліній електропередач.

Питання дотримання норм ДБН та обмежень забудови земельної ділянки здійснюється під час погодження документації на її забудову та контролюються органами архітектурно-будівельного контролю під час будівництва. За результатами проведення 12.07.2018 року візуального обстеження земельної ділянки встановлено, що на цій земельній ділянці розташований пункт миття автомобілів і даний пункт розташований поза межами охоронної зони повітряної лінії електропередач.

Враховуючи наведене та те, що фактичне використання земельної ділянки забезпечує відповідним підприємствам вільний доступ до повітряної лінії електропередач, з метою її експлуатації та обслуговування, відсутність в складі проекту відомостей про обмеження у використанні земельної ділянки, не є істотним недоліком, який впливає на результати заходів передбачених проектом. Дана обставина не може слугувати підставою для скасування рішень, яким затверджено проект землеустрою.

Щодо дотримання умов чинного законодавства в ході прийняття рішення Ужгородської міської ради від 21.04.2016 року за № 185, суд констатує наступне.

Статтею 19 Земельного кодексу України встановлено, що землі України за основним цільовим призначенням поділяються на такі категорії: а) землі сільськогосподарського призначення; б) землі житлової та громадської забудови; в) землі природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення; г) землі оздоровчого призначення; ґ) землі рекреаційного призначення; д) землі історико-культурного призначення; е) землі лісогосподарського призначення; є) землі водного фонду; ж) землі промисловості, транспорту, електронних комунікацій, енергетики, оборони та іншого призначення.

При цьому, у межах одного цільового призначення земельних ділянок існують види використання земель, які визначені Класифікацією видів цільового призначення земель, затвердженою наказом Держкомзему від 23.07.2010 № 548.

Згідно із класифікацією № 548, земельні ділянки надані для будівництва індивідуальних гаражів (В.02.05) та для будівництва та обслуговування будівель торгівлі (В.03.07) за основним цільовим призначенням належать до категорії земель житлової та громадської забудови.

Виходячи із зазначеного, на земельній ділянці з кадастровим номером 21101000000:20:001:0267 змінено вид її використання, а не цільове призначення.

За результатом дослідження проекту землеустрою щодо зміни цільового призначення земельної ділянки, відповідно до висновку експерта за результатами проведення судової експертизи з питань землеустрою № 9894/18-41 від 11.02.2019 року, не відповідностей вимогам земельного законодавства та іншим нормативним документам з питань землеустрою та землекористування, за змістом та правилами оформлення, які впливають на результати заходів, передбачених вказаним проектом із землеустрою, не виявлено.

Виходячи із наведеного, вид використання земельної ділянки кадастровий номер 2110100000:20:001:0267 змінено у відповідності до вимог земельного законодавства, що виключає підстави для скасування рішення Ужгородської міської ради від 21.04.2016 року за № 185.

З приводу вимоги позивача про скасування державної реєстрації та витребування земельної ділянки на користь територіальної громади, суд прийшов до висновку про відмову у задоволенні таких вимог з огляду на наступне.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Згідно зі статтею 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства

Статтею 16 ЦК України передбачено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.

Предметом спору у цій справі скасування рішень органу місцевого самоврядування та витребування майна з чужого незаконного володіння.

Відповідно до статей 317, 319, 658 ЦК України виключно власникові належить право володіння, користування та розпорядження своїм майном, лише власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд, в тому числі реалізує право його продажу.

Згідно зі статтею 387 ЦК України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Статтею 328 ЦК України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) визначено, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не впливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 388 ЦК України, якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно у разі, якщо майно вибуло з володіння власника, або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Згідно зі статтею 388 ЦК України випадки витребування майна власником від добросовісного набувача обмежені й можливі за умови, що майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно, поза їх волею. Положення зазначеної статті застосовується як підстава позову про повернення майна від добросовісного набувача, якщо майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно, не з їхньої волі іншим шляхом, яке було відчужене третій особі, якщо між власником та володільцем майна не існує жодних юридичних відносин.

Віндикацією є передбачений законом основний речово-правовий спосіб захисту цивільних прав та інтересів власника майна чи особи, що має речове право на майно (титульний володілець), який полягає у відновленні становища, що існувало до порушення, шляхом повернення об`єкта права власності у володіння власника (титульного володільця) з метою відновлення права використання власником усього комплексу його правомочностей.

За віндикаційним позовом може бути витребувана лише індивідуально визначена річ, оскільки призначенням такого позову є повернення лише того майна, яке було у власності особи.

Підставою віндикаційного позову є обставини, що підтверджують правомірність вимог позивача про повернення йому майна із чужого незаконного володіння, тобто факти, які доводять право власності на витребуване майно, вибуття його з володіння позивача, знаходження його в натурі у відповідача.

Право на віндикацію належить виключно власникові або титульному володільцеві, який втратив фактичне володіння річчю.

Звертаючись з позовом, прокурор зазначив, що законодавством України не визначено суб`єкта контролю за законністю прийняття органом місцевого самоврядування рішень щодо відведення земельних ділянок з відповідними повноваженнями на звернення до суду з позовами, через що прокурор самостійно виступає як позивач у цій справі в інтересах держави. В той же час, прокурором заявлено вимогу щодо витребування земельної ділянки не на свою користь, а на користь іншої особи, а саме територіальної громади міста Ужгорода - Ужгородської міської ради.

Оскільки, позивач не є власником спірного майна та він не наділений правом заявляти вимоги щодо витребування майна.

Також, прокурором не доведено та не обґрунтовано необхідність скасування державної реєстрації права власності та витребування земельної ділянки, та як наслідок позбавлення особи майна - як захід направлений на відновлення законності у відносинах, пов`язаних із набуттям права власності на земельну ділянку, є єдиним можливим та ефективним заходом впливу для досягнення мети позову, оскільки після скасування права власності ОСОБА_1 на спірну земельну ділянку вона залишиться у його володінні і користуванні, не відбудеться ніякого реального відновлення порушених прав.

Суд враховує, що прокурором не доведено заподіяння будь-якої шкоди територіальній громаді м. Ужгорода внаслідок прийняття оспорюваних рішень.

Крім того, ОСОБА_1 побудував у встановлений законом спосіб та набув право власності на нерухоме майно та спірну земельну ділянку у передбачений законом спосіб, за відплатним договором купівлі-продажу.

Стаття 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує захист права на мирне володіння майном особи, яка законним шляхом, добросовісно набула майно у власність, і для оцінки додержання «справедливого балансу» у питаннях позбавлення майна мають значення обставини, за якими майно було набуте у власність, поведінка особи, з власності якої майно витребовується.

У рішенні в справі «Федоренко проти України» від 01 червня 2006 року (заява № 25921/02) Європейський суд з прав людини зазначив про необхідність дотримання справедливої рівноваги між інтересами суспільства та фундаментальними правами окремої людини, а також пропорційності між застосованими заходами та переслідуваною метою, якої намагаються досягти шляхом позбавлення особи її власності.

При цьому у рішенні Європейський суд з прав людини від 16 лютого 2017 року в справі «Кривенький проти України» (заява № 43768/07) наголошено, що позбавлення особи права на земельну ділянку без будь-якої компенсації є порушенням статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

При цьому необхідно зазначити, що стаття 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» встановлює, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Згідно з частиною першою статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Таким чином, відповідно до вимог статті 388 ЦК України, статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та статті 6 вказаної Конвенції ніхто не може бути позбавлений своєї власності.

Суд враховує, що у будь-якому випадку втручання в право відповідача мирно володіти своїм майном у цій справі не є пропорційним легітимній меті.

ЄСПЛ, оцінюючи можливість захисту права особи за статтею 1 Першого протоколу до Конвенції, загалом перевіряє доводи держави про те, що втручання в право власності відбулося у звязку з обґрунтованими сумнівами щодо законності набуття особою права власності на відповідне майно, зазначаючи, що існують відмінності між тією справою, в якій законне походження майна особи не оспорюється, і справами стосовно позбавлення особи власності на майно, яке набуте злочинним шляхом або щодо якого припускається, що воно було придбане незаконно (наприклад, рішення та ухвали ЄСПЛ у справах «Раймондо проти Італії» від 22 лютого 1994 року, «Філліпс проти Сполученого Королівства» від 05 липня 2001 року, «Аркурі та інші проти Італії» від 05 липня 2001 року, «Ріела та інші проти Італії» від04 вересня 2001 року, «Ісмаїлов проти Російської Федерації» від 06 листопада 2008 року).

Тому, стаття 1 Першого протоколу до Конвенції гарантує захист права на мирне володіння майном особи, яка законним шляхом, добросовісно набула майно у власність, і в оцінці дотримання «справедливого балансу» в питаннях позбавлення майна мають значення обставини, за яких майно було набуте у власність, поведінка особи, з власності якої майно витребовується.(Постанова ВСУ в справі № 6-2902цс15 від 03 лютого 2016 року).

Враховуючи вказане, правові підстави для задоволення позовних вимог про витребування земельної ділянки у цій конкретній справі відсутні.

Враховуючи висновок суду про часткове задоволення позову, відповідно до статті 141 Цивільного процесуального кодексу України судові витрати у вигляді судового збору слід покласти на відповідачів - ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , пропорційно задоволеним вимогам.

Керуючись статтями 12, 13, 18, 81, 259, 263-265 ЦПК України, суд, -

У Х В А Л И В:

Позов задовольнити частково.

Визнати незаконними та скасувати пункт 2.28 рішення 23 сесії 6 скликання Ужгородської міської ради від 11.07.2014 року за № 1362, пункт 1.27 рішення 27 сесії 6 скликання Ужгородської міської ради від 19.12.2014 року за № 1583.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь Закарпатської обласної прокуратури (код ЄДРПОУ 02909967, місцезнаходження: 88000, Закарпатська обл., місто Ужгород, вул. Коцюбинського, буд. 2 А) суму судового збору по 1378 грн., з кожного.

Скасувати заходи забезпечення позову, вжиті за ухвалою Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 13.09.2017 року у даній справі № 308/9555/16-ц, а саме: скасувати арешт на земельну ділянку за кадастровим номером 2110100000:20:001:0267, площею 0.0098 га, з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування будівель торгівлі, що знаходиться за адресою: по АДРЕСА_1 площею 0,0098 га, що належить на праві приватної власності ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 .

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Апеляційна скарга подається безпосередньо до Закарпатського апеляційного суду.

Повний текст рішення суду складено 07.12.2022 року.

Суддя Ужгородського

міськрайонного суду О.В. Лемак