Рішення

від 25.10.2007 по справі 10/448-07

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД СУМСЬКОЇ ОБЛАСТІ

10/448-07

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД СУМСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

25.10.07           Справа № 10/448-07.

за позовом          виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань  України в м.Суми

до  відповідача          товариства з обмеженою відповідальністю «Ряснянське» Краснопільського району

про стягнення           12000 грн.

СУДДЯ           І.В. МАЛАФЕЄВА

За участю представників сторін:

від позивача                    Сай С.В.

від відповідача                   Щербина В.В. (доруч.№б/н від 01.10.2007 р.)

Суть спору: позивач просить стягнути з відповідача в порядку регресу 12000 грн. по відшкодуванню моральної шкоди Гаванко Вірі Валентинівні.

Відповідач проти позову заперечує з тих підстав, що на момент розгляду даної справи Верховним судом України скасовані рішення Зарічного районного в м. Суми віл 17.10.2006 р., яким з позивача на користь Гавенко В.В. стягнуто 12000 грн. моральної шкоди.

Розглянувши матеріали справи, суд встановив:

Рішенням місцевого суду Зарічного району м. Суми від 17.10.06р. частково задоволені позовні вимоги Гавенко Віри Валентинівни до Відділення ВД ФСНВ в м. Суми та стягнуто в рахунок відшкодування моральної шкоди, спричиненої ушкодженням здоров'я 12000 грн.

Ухвалою апеляційного суду Сумської області від 26.12.2006 року рішення місцевого суду Зарічного району м. Суми від 17.10.2006 року залишено без змін.

Відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань  України в м.Суми на виконання до судових рішень платіжним дорученням  №184 від 27.02.07р. сплатило на користь Гавенко В.В. 12000 грн. в рахунок відшкодування моральної шкоди.

Верховний Суд України 23.05.07р. за результатами розгляду касаційної скарги Відділення Фонду ухвалив рішення Зарічного районного суду м. Суми від 17 жовтня 2006 року та ухвалу Апеляційного суду Сумської області від 26 грудня 2006 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Підставою для скасування судових рішень, як слідує з мотивувальної частини ухвали, стало те, що: «суд у порушення вимог ст. ст. 214, 215 ЦПК України заперечення відповідача не прийняв до уваги (в частині часу виникнення спірних правовідносин, норм матеріального права, що підлягають застосуванню, визначення належного відповідача),

на відповідні положення пункту 3 розділу XI «Прикінцеві положення» Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» уваги не звернув, належним чином не встановив час виникнення у позивачки права на відшкодування моральної шкоди, заподіяної ушкодженням здоров'я в результаті трудового каліцтва, втрата працездатності за яким вперше встановлена їй висновком МСЕК від 11 вересня 1996 року.»

Ухвалою місцевого суду Зарічного району м. Суми від 02.08.2007 року по справі № 2/2560-2007 рік позовну заяву Гавенко В.В. залишено без розгляду на підставі поданої позивачкою заяви.

Позивач  посилається на те, що відповідно до т 1191 ЦК України особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної  вимоги до винної особи у розмірі  виплаченого відшкодування.

Однак слід зазначити, що рішення місцевого суду, яким з виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань  України в м.Суми и на користь постраждалої  громадянки було стягнуто  моральну шкоду скасовано, отже відсутня правова підстава, за якою  позивачем було сплачено гр. Гавенко В.В.  12000 грн. Таким чином, посилання позивача на ст. 1191 Цивільного кодексу України є безпідставним.

В п. З Прикінцевих положень до Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» мова йде про те, що уся заборгованість потерпілим на виробництві та членам їх сімей, яким до набрання чинності цим Законом підприємства, установи та організації не відшкодували матеріальної та моральної шкоди, заподіяної ушкодженням здоров'я, виплачується цими підприємствами, установами організаціями, а в разі їх ліквідації без правонаступництва - Фондом соціального страхування від нещасних випадків. Тобто, виходячи з положень Прикінцевих положень можна зробити висновок, що обов'язок по відшкодуванню завданої шкоди може бути покладено на ТОВ «Ряснянське» тільки в тому разі, якщо буде встановлено, що останнє є правонаступником КСП ім. Леніна. Позивачем ця обставина не доведена.

Відповідно до п. 1 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 27.12.1997 року № 6 «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди» спори, що виникають із приводу заборгованості із відшкодування матеріально та моральної шкоди, повинні вирішуватись на підставі законодавства, яке було чинним на момент виникнення в потерпілого права на відшкодування шкоди.

В даному випадку право на відшкодування шкоди виникло у Гавенко В.В. 11 вересня 1996 року (момент встановлення трудового каліцтва), на той час були чинними Правила відшкодування власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом шкоди, спричиненої працівнику ушкодженням здоров'я, пов'язаної з виконанням ним трудових обов'язків, затверджені Постановою Кабінету Міністрів України від 23.06.1993 року № 472 (далі - Правила).

Відповідно до п. 11 цих Правил моральна шкода відшкодовується за заявою потерпілого про характер моральної втрати чи висновком медичних органів у вигляді одноразової грошової виплати або в іншій матеріальній формі, розмір якої визначається в кожному конкретному випадку на підставі домовленості сторін(власника, профспілкового органу і потерпілого або уповноваженої ним особи); рішення комісій по трудових спорах; рішення суду.

Розмір відшкодування моральної шкоди не може перевищувати 150 неоподаткованих мінімумів доходів громадян незалежно від інших будь-яких виплат.

Враховуючи вищевикладене, суд вважає позовні вимоги неправомірними, необґрунтованими і такими, що не підлягають задоволенню.

         На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд –

В И Р І Ш И В :

1.          В задоволенні позовних вимог – відмовити.

СУДДЯ                                                                                          І.В.МАЛАФЕЄВА

В судовому засіданні було оголошено вступну та резолютивну частину рішення

Повний текст рішення підписано 29.10.2007 р.