Ухвала

від 30.11.2022 по справі 490/2388/21

МИКОЛАЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 листопада 2022 року м. Миколаїв

Миколаївський апеляційний суд

в складі колегії суддів судової палати у кримінальних справах:

ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4

за участю секретаря ОСОБА_5

учасників судового провадження:

прокурор ОСОБА_6

обвинуваченої ОСОБА_7

захисник ОСОБА_8

розглянув у відкритому судовому засіданні матеріали кримінального провадження, зареєстрованого в ЄРДР за № 12021153020000207 за апеляційною скаргою захисника ОСОБА_8 на вирок Центрального районного суду м. Миколаєва від 11 листопада 2021 року щодо

ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженки м. Херсон, зареєстрованої та проживаючої за адресою: АДРЕСА_1 , раніше не судимої,

- обвинуваченої за ч. 1 ст. 126 КК України, .

Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції.

Вироком Центрального районного суду м. Миколаєва від 11 листопада 2021 року ОСОБА_7 засуджена за ч. 1 ст. 126 КК України до покарання у виді штрафу в розмірі п`ятдесяти неоподаткованих мінімумів доходів громадян в сумі 850 грн.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги.

Захисник ОСОБА_8 просить вирок скасувати, а кримінальне провадження щодо ОСОБА_7 закрити у зв`язку з не доведенням її вини.

Узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу.

Захисник вважає, що вирок є незаконним та необґрунтованим. Зазначив, що суд першої інстанції не взяв до уваги його клопотання про визнання недопустимими доказів, а саме: протокол допиту свідка ОСОБА_9 від 19.03.2021 та протокол проведення слідчого експерименту зі свідком ОСОБА_9 від 19.03.2021.

На думку захисника, суд безпідставно визнав допустимими доказами протоколи пред`явлення особи для впізнання із потерпілою ОСОБА_10 від 20.03.2021, свідком ОСОБА_9 від 19.03.2021. Зазначив, що з протоколів пред`явлення особи для впізнання за фотознімками вбачається, що свідку та потерпілій дізнавачем надано для впізнання фото з першої сторінки паспорту ОСОБА_7 , де їй було 37 років, що є порушенням вимог ст. 228 КПК України. Вказав на суперечності в показаннях потерпілої під час досудового розслідування та в судовому засіданні.

Зазначив, що суд першої інстанції не надав належної оцінки висновку експерта №317, яким встановлено, що діагноз «загроза викидня в термін вагітності 13 тижнів» не перебуває в прямому причинно-наслідковому зв`язку з травмою, отриманою 09.03.2021.

На думку апелянта, при постановлені вироку, судом першої інстанції докази оцінено неповно, не в їх сукупності, з точки зору достатності та взаємозв`язку, з істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону, внаслідок чого суд дійшов висновку про доведеність вини обвинуваченої ОСОБА_7 у вчиненні кримінального проступку, що не відповідає фактичним обставинам справи.

Встановлені судом першої інстанції обставини.

09.03.2021, близько 08 год. 30 хв., у ОСОБА_7 , яка будучи водієм тролейбусу №6 (бортовий номер 3020), який був припаркований між зупинками громадського транспорту «Млинна» та «Шкільна», в бік кінцевої зупинки громадського транспорту «Північний» Центрального району, м. Миколаєва, на ґрунті раптово виниклих неприязних відносин до пасажирки тролейбусу ОСОБА_10 , виник злочинний намір направлений на завдання фізичного болю останній шляхом нанесення ударів. Реалізуючи свій злочинний умисел ОСОБА_7 , вийшла з кабіни водія до салону тролейбусу №6 та нанесла потерпілій ОСОБА_10 два удари правою рукою в область грудної клітини зліва та один удар правою рукою в область живота з лівого боку, завдавши ОСОБА_10 фізичного болю, не спричинивши тілесних ушкоджень.

Судом першої інстанції ОСОБА_7 визнанавинуватою вумисному завданніударів,які завдалифізичного болюі неспричинили тілеснихушкоджень. Її дії кваліфіковані за ч. 1 ст. 126 КК України.

Позиції інших учасників судового провадження.

Обвинувачена ОСОБА_7 та захисник ОСОБА_8 підтримали апеляційну скаргу, просили її задовольнити.

Прокурор ОСОБА_6 вважав вирок законним та обґрунтованим, а апеляційну скаргу захисника такою, що не підлягає задоволенню.

Встановлені судом апеляційної інстанції обставини.

Заслухавши доповідь судді, пояснення учасників судового провадження, вивчивши матеріали кримінального провадження та обговоривши викладені в апеляційній скарзі доводи, суд встановив таке.

Висновки суду першої інстанції щодо доведеності вини ОСОБА_7 у вчиненні кримінального проступку, передбаченого ч. 1 ст. 126 КК України, відповідають фактичним обставинам справи та дослідженим в суді доказам.

В суді першої інстанції обвинувачена ОСОБА_7 вину у вчиненні кримінального проступку, передбаченого ч. 1 ст. 126 КК України, не визнала. Не заперечувала, що 09.03.2021 вона була за кермом тролейбусу №6 та між нею та потерпілою ОСОБА_10 стався конфлікт, оскільки потерпіла передала гроші за проїзд, а купюра була пошкоджена. Стверджувала, що коли вона віддавала ОСОБА_11 решту грошей після оплати за проїзд, остання вдарила її кулаком в ліве плече, через що вона випустила з руки гроші на підлогу, та зробила ОСОБА_10 зауваження. Далі, ОСОБА_10 стала збирати решту з підлоги, і пішла у салон тролейбусу. Вона зупинила тролейбус та запитала у ОСОБА_10 , чому вона кричить, але з кабіни водія не виходила, будь-яких ударів, які завдали фізичного болю ОСОБА_11 , не наносила.

Проте ці твердження обвинуваченої та аналогічні доводи, наведені в апеляційній скарзі, спростовуються доказами, на які послався суд у вироку.

В суді потерпіла ОСОБА_10 пояснила, що 09.03.2021 водій тролейбусу ОСОБА_7 двічі вдарила її у ліву частину в області плеча, а третій удар прийшовся у живіт. Вона перебувала на той час у стані вагітності. Через погане самопочуття внаслідок цих дій вона звернулася до лікарні швидкої допомоги та в подальшому перебувала на лікуванні.

Свідок ОСОБА_12 в суді підтвердила факт звернення потерпілої до лікарні 09.03.2021, пояснивши, що до відділення лікарні швидкої допомоги поступила потерпіла з діагнозом : «погроза викидня», повідомивши, що водій тролейбусу спричинила декілька ударів, один з яких прийшовся в живіт вагітної.

Пояснення потерпілої ОСОБА_7 та свідка ОСОБА_12 узгоджуються з письмовими доказами, що досліджені в суді першої інстанції.

Як вбачається з копії медичної карти стаціонарного хворого, потерпіла ОСОБА_10 дійсно 09.03.2021 поступила до лікарні з діагнозом при госпіталізації: "загроза викидню в термін 11-12 тижнів", проходила лікування та ультразвукове обстеження вагітної, дата виписки - 17.03.2021, основний діагноз: загроза викидня, виписана в задовільному стані, за висновком консультації хірурга - забій передньої черевної стінки.

Згідно висновку експерта №317, у ОСОБА_10 будь-яких тілесних ушкоджень не виявлено, діагноз "забій передньої черевної стінки" при оцінки ступеню тяжкості тілесних ушкоджень до уваги не приймався. Однак, як вбачається з висновку консультації хірурга, у ОСОБА_7 був забій передньої черевної стінки. Тобто, це підтверджує показання потерпілої про те, що їй був нанесений удар в область живота.

Те, що саме обвинувачена ОСОБА_7 нанесла потерпілій ОСОБА_10 удар в живіт, підтверджується даними протоколу проведення слідчого експерименту за участю потерпілої ОСОБА_10 від 20.03.2021 та відеозаписом до нього, а також даними протоколу проведення слідчого експерименту за участю свідка ОСОБА_9 від 19.03.2021 та відеозапису до нього, згідно яких потерпіла та свідок, кожен, детально показали, яким чином та за яких обставин водій тролейбусунанесла ОСОБА_10 два удариу лівучастину міжгрудною клітиноюта плечата одинудар уживіт.

Окрім того, потерпіла ОСОБА_10 та свідок ОСОБА_9 , кожен, впізнали на фотознімку ОСОБА_7 як водія тролейбусу, яка нанесла удари потерпілій.

В апеляційнійскарзі захисниквказав нанедопустимість вякості доказівпротоколів пред`явленняособи длявпізнання зафотознімками заучастю потерпілої ОСОБА_10 та свідка ОСОБА_9 у зв`язку із наданням для впізнання фотографії обвинуваченої з її паспорту у віці 37 років.

Однак, з такими доводами сторони захисту суд не погоджується, з огляду на наступне.

Частиною 6 ст. 228 КПК України передбачено, що за необхідності впізнання може проводитися за фотознімками, матеріалами відеозапису з додержанням вимог, зазначених у частинах першій і другій цієї статті. Проведення впізнання за фотознімками, матеріалами відеозапису виключає можливість у подальшому пред`явлення особи для впізнання.

Відповідно до ч. 1 ст. 228 КПК України перед тим, як пред`явити особу для впізнання, слідчий, прокурор попередньо з`ясовує, чи може особа, яка впізнає, впізнати цю особу, опитує її про зовнішній вигляд і прикмети цієї особи, а також про обставини, за яких вона бачила цю особу, про що складає протокол. Якщо особа заявляє, що вона не може назвати прикмети, за якими впізнає особу, проте може впізнати її за сукупністю ознак, у протоколі зазначається, за сукупністю яких саме ознак вона може впізнати особу. Забороняється попередньо показувати особі, яка впізнає, особу, яка повинна бути пред`явлена для впізнання, та надавати інші відомості про прикмети цієї особи.

Як слідує з матеріалів кримінального провадження, дізнавач перед пред`явленням особи для впізнання у потерпілої ОСОБА_10 та свідка ОСОБА_13 , кожного, попередньо з`ясував, чи можуть вони впізнати жінку водія тролейбусу №6, яка 09.03.2021 нанесла потерпілій удари, опитав про зовнішній вигляд і прикмети особи, яка вчинила кримінальне правопорушення.

При цьому, як потерпіла, так і свідок зазначили, кожен, що можуть впізнати особу, яка спричинила тілесні ушкодження ОСОБА_10 , та впізнали ОСОБА_7 за зовнішніми ознаками обличчя, формою обличчя.

Протоколи пред`явлення особи для впізнання за фотознімками за участю як потерпілої ОСОБА_10 , так і свідка ОСОБА_13 (а.с. 32-34, 39-41) відповідають вимогам закону, слідчі дії проведено у присутності понятих, з дотриманням процедури, передбаченої кримінальним процесуальним законодавством.

При проведенні слідчого експерименту потерпіла була попереджена про кримінальну відповідальність (а.с. 42-45). Потерпіла в суді підтвердила свої показання, пояснивши, що у день події 09.03.2021 обвинувачена ОСОБА_7 дійсно була у шапці, проте це не перешкоджало її впізнанню на досудовому розслідуванні.

Потерпіла в суді допитана безпосередньо та чітко вказала на ОСОБА_7 як на особу, що спричинила їй удари, підтвердивши дані, які зазначені у протоколі пред`явлення особи для впізнання за фотознімками, а також у протоколі проведення слідчого експерименту.

Що стосується доводів апелянта про недопустимість протоколу допиту свідка ОСОБА_9 від 19.03.2021 та протоколу проведення слідчого експерименту зі свідком, апеляційним судом встановлено наступне.

В обґрунтування вини ОСОБА_7 суд першої інстанції не посилався на протокол допиту свідка ОСОБА_9 і цей протокол судом не досліджувався.

Що стосується протоколу пред`явлення особи ОСОБА_7 для впізнання за фотознімками із свідком ОСОБА_14 , дізнавачем також дотримано вимоги ст. 228 КПК України, зазначена слідча дія проведена у присутності понятих, а при проведенні слідчого експерименту, який також проведено у присутності понятих, із застосуванням фіксації технічними засобами, свідок був попереджений про кримінальну відповідальність.

При проведенні цих слідчих дій свідок ОСОБА_15 вказав на ОСОБА_7 як на особу, яка завдала удари потерпілій за обставин, про які остання повідомила у своїх показаннях в суді.

Більш того, обвинувачена ОСОБА_7 в суді не заперечувала ті обставини, про які повідомляла і потерпіла, і зазначений свідок, зокрема щодо того, що сама подія 09.03.2021 була.

Показання потерпілої ОСОБА_10 підчассудового слідствата пояснення свідка ОСОБА_9 під час слідчого експерименту були послідовними та такими, що повністю узгоджуються між собою та іншими належними та допустимими доказами, дослідженими в судовому засіданні.

Посилання захисника на те, що дізнавачем не прийнято процесуальне рішення за його клопотанням від 31.03.2021 є безпідставними. Так, з матеріалів провадження слідує, що захисник подавав декілька клопотань (а.с.132-135), які дізнавачем не були задоволені. Зазначені процесуальні дії, як впізнання особи за фотознімками, так і слідчі експерименти проводилися 19.03.2021, тоді як захисник звернувся до дізнавача з клопотанням 31.03.2021, тобто пізніше, ніж вони були здійснені. В подальшому, після подання цих клопотань, відповідно до протоколу про надання доступу до матеріалів досудового розслідування від 31.03.2021 (а.с.149), підозрюваній ОСОБА_7 та її захиснику, вони зазначили про відсутність будь-яких клопотань та заяв.

За такого, висновки суду першої інстанції щодо визнання цих доказів допустимими, достатньо обґрунтовані та вмотивовані у вироку. Ці висновки є правильними та з ними погоджується апеляційний суд. Тому безпідставні доводи захисника про визнання окремих доказів недопустимими.

Суд першої інстанції обґрунтовано визнав ОСОБА_7 винною в умисномузавданні ударів,які завдалифізичного болюі неспричинили тілеснихушкоджень таїї дії правильно кваліфіковані за ч. 1 ст. 126 КК України.

Суд вважає, що вирок є законним та обґрунтованим, та не вбачає підстав для його скасування, про що просить апелянт. Тому, апеляційна скарга захисника не підлягає задоволенню.

Керуючись ст. ст. 376, 404, 405, 407, 424, 532 КПК України, -

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу захисника ОСОБА_8 залишити без задоволення, а вирок Центрального районного суду м. Миколаєва від 11 листопада 2021 року щодо ОСОБА_7 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом трьох місяців з дня її проголошення.

Судді:

ОСОБА_16 ОСОБА_17 ОСОБА_18 - Губарєва