Ухвала

від 27.03.2023 по справі 490/2388/21

КАСАЦІЙНИЙ КРИМІНАЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 березня 2023 року

м. Київ

справа № 490/2388/21

провадження № 51-1443ск23

Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати

Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого ОСОБА_1 ,

суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

розглянув касаційну скаргу захисника засудженої ОСОБА_4 - адвоката ОСОБА_5 на вирок Центрального районного суду м. Миколаєва від 11 листопада 2021 року та ухвалу Миколаївського апеляційного суду від 30 листопада 2022 року у кримінальному провадженні № 12021153020000207 за обвинуваченням

ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженки м. Херсон та жительки АДРЕСА_1 ,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 126 Кримінального кодексу України (далі - КК).

Суть питання

Вироком Центрального районного суду м. Миколаєва від 11 листопада 2021 року ОСОБА_4 визнано винуватою та засуджено за ч. 1 ст. 126 КК до покарання у виді штрафу в розмірі 50 неоподаткованих мінімумів доходів громадян, що становить 850 грн.

Згідно з вироком Центрального районного суду м. Миколаєва ОСОБА_4 визнано винуватою за ч. 1 ст. 126 КК у тому, що вона умисно завдала ОСОБА_6 ударів, які завдали фізичного болю і не спричинили тілесних ушкоджень.

Так, засуджена 09 березня 2021 року о 08 год 30 хв, будучи водієм тролейбуса № 6, припаркованого між зупинками громадського транспорту «Млинна» та «Шкільна» в напрямку кінцевої зупинки громадського транспорту «Північний» Центрального р-ну м. Миколаєва, на ґрунті раптово виниклих неприязних відносин вийшла з кабіни водія та нанесла потерпілій ОСОБА_6 два удари правою рукою в грудну клітину зліва та один удар правою рукою в живіт зліва, завдавши останній фізичного болю і не спричинивши тілесних ушкоджень.

Миколаївський апеляційний суд ухвалою від 30 листопада 2022 року вирок Центрального районного суду м. Миколаєва від 11 листопада 2021 року стосовно ОСОБА_4 залишив без змін.

Вимоги, викладені в касаційній скарзі, та узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі захисник ОСОБА_5 ,посилаючись на істотні порушення вимог кримінального процесуального закону, просить скасувати вирок Центрального районного суду м. Миколаєва від 11 листопада 2021 року та ухвалу Миколаївського апеляційного суду від 30 листопада 2022 року і призначити новий розгляд у суді першої інстанції.

Обґрунтовуючи скаргу, захисник указує, що суд апеляційної інстанції в порушення положень статей 17, 89 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК) визнав допустимими докази, отримані за участю свідка ОСОБА_7 , а саме протокол пред`явлення особи для впізнання за фотознімками та протокол проведення слідчого експерименту від 19 березня 2021 року.

Також касатор зауважує про порушення положень п. 9 ч. 3 ст. 42 КПК, оскільки засудженій лише 30 березня 2021 року стало відомо про відкрите стосовно неї кримінальне провадження, коли їй було повідомлено про необхідність з`явитися до слідчого для отримання підозри та обвинувального акта.

Крім того, стверджує про недопустимість протоколів пред`явлення для впізнання за фотознімками за участю свідка ОСОБА_7 та потерпілої від 19 та 20 березня 2021 року відповідно, оскільки було пред`явлено для впізнання фотознімки ОСОБА_4 , а не її саму.

Звертає увагу суду адвокат і на той факт, що показання потерпілої, надані в суді, різнилися із тими, які були зафіксовані у протоколі її допиту під час досудового розслідування. Водночас стверджує, що потерпіла не повідомляла про нанесення ударів у ліве плече.

Зазначає ОСОБА_5 і про порушення апеляційним судом приписів ст. 404 КПК, оскільки цим судом не досліджено повторно письмові докази, які, на переконання захисника, підлягали дослідженню.

Встановлені обставини та мотиви Верховного Суду

Згідно з ч. 1 ст. 433 КПК суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

З огляду на наведене положення процесуального закону суд касаційної інстанції є судом права, а не факту. Невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження, неповнота судового розгляду не є підставою для перегляду судових рішень у касаційному порядку. У зв`язку з вищезазначеним Верховний Суд, зокрема, не перевіряє доводи захисника, які стосуються обставин локалізації двох із трьох ударів. Під час перевірки доводів, наведених у касаційній скарзі, Верховний Суд керується фактичними обставинами, установленими місцевим та апеляційним судами.

Частиною 2 ст. 433 КПК визначено, що суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.

Згідно з приписами ст. 438 КПК підставами для скасування або зміни судового рішення судом касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення і особі засудженого.

За змістом ст. 370 КПК судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 цього Кодексу.

Положеннями ст. 94 КПК передбачено, що суд під час прийняття відповідного процесуального рішення за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, повинен оцінювати кожний доказ із точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - із точки зору достатності та взаємозв`язку.

Стандарт доведення поза розумним сумнівом означає, що сукупність обставин справи, встановлена під час судового розгляду, виключає будь-яке інше розумне пояснення події, яка є предметом судового розгляду, крім того, що інкриміноване кримінальне правопорушення було учинене і обвинувачений є винним у його вчиненні.

Поза розумним сумнівом має бути доведений кожний з елементів, які є важливими для правової кваліфікації діяння: як ті, що утворюють об`єктивну сторону діяння, так і ті, що визначають його суб`єктивну сторону. Це питання має бути вирішено на підставі безстороннього та неупередженого аналізу наданих сторонами обвинувачення і захисту допустимих доказів, які свідчать за чи проти тієї або іншої версії подій.

Суд першої інстанції дотримався викладених вище вимог і за встановлених фактичних обставин кримінального провадження правильно кваліфікував дії ОСОБА_4 за ч. 1 ст. 126 КК, висновок суду про доведеність її винуватості у вчиненні вказаного кримінального правопорушення зроблено з дотриманням вимог КПК на підставі об`єктивного з`ясування всіх обставин, підтверджених доказами, які було досліджено та перевірено під час судового розгляду, та оцінено відповідно до ст. 94 цього Кодексу.

Так, в обґрунтування вироку суд послався, зокрема, на показання потерпілої ОСОБА_6 , яка пояснила, що вона 09 березня 2021 року приблизно о 8 год 20 хв на зупинці громадського транспорту «Млинна» зайшла з малолітнім сином у тролейбус № 6, бортовий номер НОМЕР_1 та підійшла до кабіни водія тролейбуса ОСОБА_4 для оплати проїзду. Засуджена, підготувавши решту з 50 грн, разом із талоном кинула їх в обличчя потерпілій ОСОБА_6 , яка у свою чергу, щоб дістати талон, який впав у кабіну водія, однією ногою переступила поріг кабіни водія, після чого ОСОБА_4 зупинила тролейбус (не на зупинці), відкрила його передні двері та, вийшовши з кабіни, стала тягнути потерпілу за куртку, намагаючись виштовхати з тролейбуса та потім ОСОБА_4 двічі вдарила її зліва в ділянці плеча, а третій удар завдано в живіт. Пасажири в салоні зробили зауваження водію, у зв`язку з чим остання припинила свої протиправні дії, повернулася до кабіни і продовжила рух.

Стосовно посилань захисника на ту обставину, що показання потерпілої, надані в суді, різнилися із тими, які були зафіксовані у протоколі допиту, колегія суддів Верховного Суду зауважує, що згідно з ч. 1 ст. 23 КПК суд досліджує докази безпосередньо. Показання учасників кримінального провадження суд отримує усно.

За таких обставин місцевий суд обґрунтував вирок відповідно до положень процесуального закону, оскільки врахував показання потерпілої, надані під час допиту в суді, а не на стадії досудового розслідування.

Встановлені судом першої інстанції обставини підтверджуються й сукупністю письмових доказів, зокрема:

- протоколом слідчого експерименту від 20 березня 2021 року із відео-файлом його проведення за участю потерпілої ОСОБА_6 , відповідно до якого остання детально показала, яким чином та за яких обставин водій тролейбусу № 6 нанесла їй два удари у ліву частину між грудною клітиною та плечем та один удар у живіт;

- протоколом слідчого експерименту від 19 березня 2021 року, проведеного за участю свідка ОСОБА_7 із відео-файлом його проведення, згідно з яким, свідок ОСОБА_7 показав як саме та за яких обставин 09 березня 2021 року приблизно о 08 год 30 хв потерпілій ОСОБА_6 були нанесені удари водієм тролейбуса № 6;

- протоколами пред`явлення особи для впізнання за фотознімками від 19 та 20 березня 2021 року з додатками, згідно з якими свідок ОСОБА_7 на фотознімку № 2 та потерпіла ОСОБА_6 на фотознімку № 4 (де зображено ОСОБА_4 ) відповідно впізнали жінку водія тролейбуса № 6, яка нанесла потерпілій удари;

Стосовно тверджень захисника у касаційній скарзі про недопустимість протоколів пред`явлення особи для впізнання за фотознімками від 19 та 20 березня 2021 року з додатками, які проводилися за участю свідка ОСОБА_7 та потерпілої, оскільки під час таких слідчих дій було пред`явлено для впізнання фотознімки ОСОБА_4 , а не її саму, то такі доводи не ґрунтуються на положеннях закону.

Так, нормами кримінального процесуального закону не заборонено проводити впізнання за фотознімками при наявності можливості забезпечення явки на таку слідчу дію самої особи, яка підлягає впізнанню.

Стосовно аргументів касаційної скарги адвоката про порушення права підозрюваної, передбаченого п. 9 ч. 3 ст. 42 КПК, а саме брати участь у проведенні процесуальних дій. То такі, на переконання Верховного Суду, не є слушними, оскільки з наявних у суду матеріалів провадження за касаційною скаргою відсутні правові підстави вважати, що участь ОСОБА_6 під час проведення зазначених вище процесуальних дій була обов`язковою, а тому отримані за результатами проведення слідчий дій докази суд першої інстанції обґрунтовано поклав в основу обвинувального вироку.

Таким чином, установивши фактичні обставини, дослідивши та проаналізувавши зібрані докази, надавши їм належну оцінку, у тому числі оцінивши їх сукупність на предмет достатності та взаємозв`язку для ухвалення вироку, суд першої інстанції з наведенням докладних мотивів дійшов обґрунтованого висновку про вчинення ОСОБА_4 кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 126 КК. Приймаючи таке рішення, суд дотримався критеріїв доведення винуватості поза розумним сумнівом, наведених Європейським судом з прав людини у висновках у справах «Нечипорук і Йонкало проти України» (рішення від 21 квітня 2011 року) та «Барбера, Мессеге і Ябардо проти Іспанії» (рішення від 06 грудня 1998 року). Так, у зазначених рішеннях вказано, що «суд при оцінці доказів керується критерієм доведеності винуватості особи «поза будь-яким розумним сумнівом» і така «доведеність може випливати із сукупності ознак чи неспростовних презумпцій, достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою».

Суд першої інстанції розглянув справу із дотриманням вимог процесуального закону і вирок суду відповідає вимогам статей 370, 374 КПК.

З висновками суду першої інстанції щодо правильного застосування закону України про кримінальну відповідальність погодився і суд апеляційної інстанції, розглядаючи кримінальне провадження за доводами апеляційних скарг сторони захисту, зокрема тими, які аналогічно викладені у касаційній скарзі захисника, на які надав вичерпні відповіді, із зазначенням в ухвалі достатніх підстав їх необґрунтованості. Ухвала апеляційного суду відповідає вимогам ст. 419 КПК.

Не є слушними доводи захисника у касаційній скарзі і про порушення Миколаївським апеляційним судом положень ст. 404 КПК з огляду на таке.

Відповідно до ч. 3 ст. 404 КПК за клопотанням учасників судового провадження суд апеляційної інстанції зобов`язаний повторно дослідити обставини, встановлені під час кримінального провадження, за умови, що вони досліджені судом першої інстанції не повністю або з порушеннями, та може дослідити докази, які не досліджувалися судом першої інстанції, виключно якщо про дослідження таких доказів учасники судового провадження заявляли клопотання під час розгляду в суді першої інстанції або якщо вони стали відомі після ухвалення судового рішення, що оскаржується.

Тобто сама наявність клопотання про повторне дослідження того чи іншого доказу не зобов`язує суд апеляційної інстанції досліджувати всю сукупність доказів, оцінених у суді першої інстанції. У разі, коли суд першої інстанції дослідив усі можливі докази з дотриманням засад безпосередності, а суд апеляційної інстанції погодився з ними, він не має потреби знову досліджувати ці докази в такому ж порядку, як це було зроблено в суді першої інстанції.

Як убачається з наданої копії вироку суду першої інстанції, цей суд установив фактичні обставини справи, висновок про винуватість ОСОБА_4 обґрунтував об`єктивно з`ясованими обставинами, які підтверджено доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими цим судом відповідно до ст. 94 КПК. Незгода з висновком про достатність доказів для ухвалення обвинувального вироку, якого суд дійшов, дослідивши докази, не є підставою для їх повторного дослідження судом апеляційної інстанції.

Таким чином, викладені в касаційній скарзі захисника твердження не спростовують правильності висновків, зазначених в оскаржуваних судових рішеннях, і не містять вагомих аргументів, які би свідчили про залишення поза увагою судів доводів сторони захисту чи істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, у зв`язку з чим немає підстав для сумнівів у законності та обґрунтованості оскаржуваних судових рішень.

Пунктом 2 ч. 2 ст. 428 КПК передбачено, що суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відмову у відкритті касаційного провадження, якщо з касаційної скарги, наданих до неї судових рішень та інших документів убачається, що підстав для її задоволення немає.

Ураховуючи викладене, Верховний Суд згідно з п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК відмовляє у відкритті касаційного провадження.

На цих підставах Верховний Суд постановив:

Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою захисника засудженої ОСОБА_4 - адвоката ОСОБА_5 на вирок Центрального районного суду м. Миколаєва від 11 листопада 2021 року та ухвалу Миколаївського апеляційного суду від 30 листопада 2022 року.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Судді:

ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3