Постанова

від 06.12.2022 по справі 761/8014/21

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 761/8014/21 Головуючий у суді І інстанції Волошин В.О.

Провадження № 22-ц/824/2836/2022 Доповідач у суді ІІ інстанції Ігнатченко Н.В.

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

6 грудня 2022 року м. Київ

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого - Ігнатченко Н.В.,

суддів: Мережко М.В., Савченка С.І.,

за участю секретаря судового засідання - Череп Я.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Київського апеляційного суду у порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Шевченківського районного суду міста Києва від 9 грудня 2021 року про відмову в забезпеченні позовуОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором позики,

в с т а н о в и в:

У березні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , в якому просив стягнути з відповідача на його користь грошові кошти за договорами позики від 15 листопада 2018 року та від 7 лютого 2019 року у загальному розмірі 362 226,08 доларів США.

Ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 23 березня 2021 року заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову задоволено частково.

Накладено арешт на майно, яке на праві власності належить ОСОБА_2 , а саме: земельну ділянку з цільовим призначенням для індивідуального садівництва площею 0,1 га, яка знаходиться на території с/рада Русанівка, Броварського району, Київської області, кадастровий номер: 3221288000:06:012:0003;земельну ділянку з цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства площею 1,9996 га, яка знаходиться на території сщ/рада Новоушицька, Новоушицького району, Хмельницької області, кадастровий номер: 6823355100:04:001:0190; квартиру, загальною площею 64,5 кв. м, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер нерухомого майна: 454627105101; нежитлове приміщення, комора АДРЕСА_2 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 454245005101; на 1/100 частину комплексу, будівель та споруд за адресою: АДРЕСА_3 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 32039892; транспортний засіб «Land Rover Discovery», 2 993 куб. см, 2015 року випуску, № кузову НОМЕР_1 ; транспортний засіб «Porsche Cayenne», 4 806 куб. см, 2008 року випуску, № кузову НОМЕР_2 .

У задоволенні решти вимог заяви про забезпечення позову, зокрема, шляхом накладення заборони на відчуження корпоративних прав, які належать відповідачу у ТОВ «Гранд-Пак», ТОВ «Фруктова Зірка», ТОВ «Фруктона Трейд», ТОВ «Фруктона», відмовлено.

Постановою Київського апеляційного суду від 12 серпня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишено без задоволення, а ухвалу Шевченківського районного суду м. Києва від 23 березня 2021 року - без змін.

У грудні 2021 року позивач в особі представника - адвоката Журавель В.І. подав заяву про забезпечення позову, в якій просив накласти арешт на частку відповідача у статутному фонді ТОВ «Гранд-Пак» (код ЄДРПОУ юридичної особи: 41091005) у розмірі 400,00 грн, що становить 20 % статутного капіталу цього товариства.

В обґрунтування заяви зазначив, що після того як судом було відмовлено у забезпеченні позову у вигляді накладення заборони на відчуження корпоративних прав відповідача у вищевказаних товариствах з підстав відсутності відомостей щодо розміру його частки корпоративних прав у цих юридичних особах, в червні 2021 року ОСОБА_2 здійснено відчуження корпоративних прав у ТОВ «Фруктова Зірка», ТОВ «Фруктона Трейд», ТОВ «Фруктона», де він був одноособовим власником. Вказане вкотре свідчить про недобросовісну поведінку відповідача та його намагання уникнути погашення боргу. За даними Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формуваньстаном на 30 листопада 2021 року відповідач є учасником ТОВ «Гранд-Пак» з розміром частки 400,00 грн, що становить 20 % статутного капіталу цього товариства.

Позивач вказав, що строк повернення позики закінчився ще 31 грудня 2019 року, однак відповідач вже два роки ухиляється від виконання свого обов`язку щодо повернення значної суми коштів, розмір яких щоденно збільшується, тоді як частково вжиті заходи забезпечення позову є недостатніми для поновлення його порушених прав, адже орієнтовно суд обтяжив майна боржника лише на 1/3 частину дійсної матеріальної вимоги, що не є співмірним.

З урахуванням наведеного, позивач вважає, що накладення арешту на частку відповідача у статутному капіталі ТОВ «Гранд Пак» є необхідним і співмірним заходом, який випливає з фактичних обставин, які свідчать про те, що відповідач діє недобросовісно, отримавши в борг велику суму коштів та володіючи ними, ніяких дій для повернення боргу взагалі не вчиняє, тим самим порушуючи право позивача на мирне володіння майном. Такий захід забезпечення позову не обмежує відповідача в реалізації його корпоративних прав та не перешкоджає господарській діяльності товариства, а лише запроваджує тимчасові обмеження, існування яких сприятиме поновленню прав позивача у випадку задоволення позовних вимог, а також є заходом щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача і попередження потенційно-можливих недобросовісних дій з боку відповідача щодо вчинення правочинів з відчуження частки у статутному фонді ТОВ «Гранд Пак».

Ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 9 грудня 2021 року заяву представника ОСОБА_1 - адвоката Журавель В.І. про забезпечення позову залишено без задоволення.

Ухвала суду першої інстанції мотивована тим, що в сторін існує спір щодо стягнення заборгованості за договором позики, проте підстав для задоволення заяви про забезпечення позову не вбачається з огляду на те, що заявник просить вжити відповідні заходи в обраний ним спосіб без надання жодних доказів того, що існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду у випадку задоволення позову. Крім того, у вказаній справі суд вже постановив ухвалу про забезпечення позову шляхом накладення арешту на належне відповідачу майно, а доводи позивача про те, що вжиті раніше заходи є недостатніми для відновлення його порушених прав, не підтверджуються жодними доказами та відомостями щодо вартості нерухомого та рухомого майна відповідача, на яке накладався арешт, для з`ясування співмірності запропонованих заходів забезпечення позову із заявленими позовними вимогами.

Не погоджуючись з вказаним судовим рішенням, позивач через представника - адвоката Журавель В.І. звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить його скасувати з мотивів невідповідності висновків суду першої інстанціїобставинам справи, та порушення норм процесуального права, і ухвалити нове рішення, яким вимоги заяви про забезпечення позову задовольнити.

Аргументи апеляційної скарги зводяться до того, що стороною позивача були надані докази щодо відчуження відповідачем належного йому майна після відкриття провадження у справі та попередньої відмови у забезпеченні позову, з яких чітко вбачаються дати і особи, до яких перейшли корпоративні права відповідача, і яким суд першої інстанції належної оцінки не надав, повторно вирішуючи питання про забезпечення позову. За цей час розгляду справи в суді відповідач навіть не намагався хоча б частково повернути борг, навпаки розмір боргу лише зростає, тому після постановлення ухвали від 23 березня 2021 року загроза невиконання потенційного рішення про задоволення позову не зникала. Також в матеріалах справи наявні відомості з відповідних інтернет- ресурсів про ринкову вартість майна, на яке було накладено арешт, але суд їх не помітив. Крім того, відповідач фактично визнає борг, про що навіть зазначив у своїй декларації про доходи за 2020 рік, яка є загальнодоступною. Про ефективність запропонованого заходу забезпечення позову у справах, де предметом позову є матеріально-правова вимога, неодноразово вказував Верховний Суд у багатьох постановах, зокрема, від 24 вересня 2019 року у справі № 201/16142/17, від 31 серпня 2021 року у справі № 910/5116/21, від 8 жовтня 2020 року у справі № 465/4985/18, висновки якого в силу вимог частини четвертої статті 263 ЦПК України місцевий суд повинен був врахувати. Між тим, суд безпідставно посилався на правові позиції Верховного Суду, наведені у постановах від 17 жовтня 2018 року у справі № 183/5864/17-ц та від 21 листопада 2018 року у справі № 752/6255/18, які є не релевантними предмету зазначеного позову.

Відзив відповідача на апеляційну скаргу до суду апеляційної інстанції не надійшов.

Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, пояснення представників учасників справи в судовому засіданні, перевіривши законність та обґрунтованість ухвали суду в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід задовольнити з таких підстав.

За правилом частини першої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до частини першої статті 149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову.

Метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.

На підставі частини другої статті 149 ЦПК України забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного виду забезпечення позову. Про такі обставини може свідчити вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов`язання після пред`явлення вимоги чи подання позову до суду, наприклад, реалізація майна (у тому числі грошові суми, цінні папери, корпоративні права тощо) чи підготовчі дії до його реалізації.

Саме лише посилання в заяві на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви.

Згідно із частинами першою статті 150 ЦПК України позов забезпечується, зокрема накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб.

При цьому заходи забезпечення позову, крім арешту морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами (частина третя статті 150 ЦПК України).

Обґрунтованою підставою для забезпечення позову має бути існування очевидної загрози порушення законних прав та інтересів позивача у справі у разі невжиття заходів забезпечення позову. Відповідно, звертаючись із заявою про забезпечення позову, особа має довести належність їй таких прав та що невжиття заходів забезпечення позову призведе до утруднення чи неможливості виконання майбутнього рішення суду, при цьому існування загрози порушення прав позивача повинно мати очевидний та об`єктивний характер.

У постанові Верховного Суду від 20 лютого 2019 року у справі № 754/4437/18 (провадження № 61-47464св18) зроблено висновок про те, що при вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; ймовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

Таким чином, важливими умовами для вжиття заходів забезпечення позову є наявність між сторонами дійсного спору та реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду у разі задоволення позову. Адекватність заходу забезпечення позову, що застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється судом, зокрема, з урахуванням співвідношення права (інтересу), про захист яких просить заявник, та інтересів сторін та інших учасників судового процесу. Забезпечення позову спрямоване насамперед проти несумлінних дій відповідача, який за час розгляду справи може приховати майно, продати, пошкодити, знищити чи знецінити його.

Судом встановлено, що предметом спору за заявленими позовними вимогами ОСОБА_1 до ОСОБА_2 є стягнення грошових коштів за договорами позики від 15 листопада 2018 року та від 7 лютого 2019 року у загальному розмірі 362 226,08 доларів США.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 15 листопада 2018 року позивач передав відповідачу грошові кошти у позику в сумі 280 000 доларів США. На підтвердження укладеного між сторонами договору позики відповідач видав розписку, згідно якої строк повернення коштів становив до 31 грудня 2019 року. 7 лютого 2019 року позивач також передав відповідачу у позику 70 000 доларів США, на підтвердження чого останній видав розписку, у якій зобов`язався повернути кошти у строк до 31 грудня 2019 року. Однак, на момент звернення до суду із позовом відповідачем взяті у позику кошти не повернуті. За наведених обставин, позивач просив суд стягнути з відповідача на його користь борг у розмірі 350 000 доларів США та 3 % річних у розмірі 12 226,08 доларів США, що нараховані на підставі статті 625 ЦК України за період прострочення виконання зобов`язання з 1 січня 2020 по 1 березня 2021 року.

Ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 23 березня 2021 року, залишеною без змін постановою Київського апеляційного суду від 12 серпня 2021 року, за заявою позивача було накладено арешт на майно, яке належить відповідачу на праві власності, а саме: земельну ділянку з цільовим призначенням для індивідуального садівництва площею 0,1 га, яка знаходиться на території с/рада Русанівка, Броварського району, Київської області, кадастровий номер: 3221288000:06:012:0003; земельну ділянку з цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства площею 1,9996 га, яка знаходиться на території сщ/рада Новоушицька, Новоушицького району, Хмельницької області, кадастровий номер: 6823355100:04:001:0190; квартиру, загальною площею 64,5 кв. м, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер нерухомого майна: 454627105101;нежитлове приміщення, комора АДРЕСА_2 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 454245005101;на 1/100 частину комплексу, будівель та споруд за адресою: АДРЕСА_3 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 32039892; транспортний засіб «Land Rover Discovery», 2 993 куб. см, 2015 року випуску, № кузову НОМЕР_1 ; транспортний засіб «Porsche Cayenne», 4 806 куб. см, 2008 року випуску, № кузову НОМЕР_2 .

У задоволенні решти вимог заяви про забезпечення позову, а саме шляхом накладення заборони на відчуження корпоративних прав, які належать відповідачу у ТОВ «Гранд-Пак», ТОВ «Фруктова Зірка», ТОВ «Фруктона Трейд», ТОВ «Фруктона», відмовлено з тих підстав, що позивачем не надано відомостей щодо розміру частки корпоративних прав відповідача у вказаних юридичних особах.

7 грудня 2021 року позивач через представника - адвоката Журавель В.І. звернувся до суду першої інстанції із заявою про забезпечення позову, в якій просив накласти арешт на частку відповідача у статутному фонді ТОВ «Гранд-Пак» (код ЄДРПОУ юридичної особи: 41091005) з розміром частки засновника 400,00 грн, що становить 20 % статутного капіталу цього товариства.

У заяві представник позивача зазначала, що після того як судом було відмовлено у забезпеченні позову у вигляді накладення заборони на відчуження корпоративних прав відповідача у вищевказаних товариствах, у червні 2021 року ОСОБА_2 здійснено відчуження корпоративних прав у ТОВ «Фруктова Зірка», ТОВ «Фруктона Трейд», ТОВ «Фруктона», де він був одноособовим власником, що свідчить про його недобросовісну поведінку та намагання уникнути погашення боргу за рахунок свого майна.

На підтвердження вказаних обставин надала суду відомості з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

При цьому, за даними витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань від 30 листопада 2021 року ОСОБА_2 є учасником ТОВ «Гранд-Пак» (код ЄДРПОУ юридичної особи: 41091005) з розміром частки засновника 400,00 грн, що становить 20 % статутного капіталу зазначеного товариства.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі № 381/4019/18 (провадження № 14-729цс19) вказано, що співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії. Заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду і повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу. Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам. Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд повинен співвідносити негативні наслідки від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів. Необхідність застосування заходів забезпечення випливає з фактичних обставин справи, які свідчать про наявність підстав вважати, що незастосування цього заходу призведе до утруднення чи унеможливлення виконання рішення суду в разі задоволення позову.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 вересня 2020 року у справі № 753/22860/17 (провадження № 14-88цс20) зазначено, що умовою застосування заходів забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача. Гарантії справедливого суду діють не тільки під час розгляду справи, але й під час виконання судового рішення. Зокрема тому, розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд повинен врахувати, що вжиття відповідних заходів може забезпечити належне виконання рішення про задоволення позову у разі ухвалення цього рішення, а їх невжиття, - навпаки, ускладнити або навіть унеможливити таке виконання. Конкретний захід забезпечення позову бути домірним позовній вимозі, якщо при його застосуванні забезпечується: збалансованість інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору; можливість ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження прав та охоронюваних інтересів інших учасників справи чи осіб, що не є її учасниками; можливість виконання судового рішення у разі задоволення вимог, які є ефективними способами захисту порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача.

Необхідність застосування заходів забезпечення позову випливає з фактичних обставин справи, які свідчать про наявність підстав вважати, що незастосування цих заходів призведе до утруднення чи унеможливлення виконання рішення суду у разі задоволення позову.

Забезпечення позову не повинно порушувати принципи змагальності і процесуального рівноправ`я сторін. Мета забезпечення позову - це хоча і негайні, проте тимчасові заходи, направлені на недопущення утруднення чи неможливості виконання судового акту, а також перешкоджання спричинення значної шкоди позивачу.

Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд повинен співвідносити негативні наслідки від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів. Заходи забезпечення позову мають тимчасовий характер і діють до виконання рішення суду, яким закінчується розгляд справи по суті.

При розгляді заяви про забезпечення позову вирішується лише питання про наявність підстав для вжиття заходів забезпечення позову і не вирішуються матеріально-правові вимоги та наперед результат розгляду справи по суті позову.

Цивільний процесуальний закон не зобов`язує суд при розгляді питань про забезпечення позову перевіряти обставини, які мають значення для справи, а лише запобігає ситуації, при якій може бути утруднено чи стане неможливим виконання рішення у разі задоволення позову. Види забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду, а таке рішення може бути постановлено тільки відповідно до заявлених позовних вимог.

Забезпечення позову по суті - це обмеження суб`єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов`язаних із ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника). Зазначені обмеження встановлює суд в ухвалі, вони діють до заміни судом виду забезпечення позову або скасування заходів забезпечення позову.

При здійсненні судочинства суди застосовують Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року № ETS № 005 (далі - Конвенція) та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права (стаття 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»).

Відповідно до статті 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

При цьому ЄСПЛ у рішенні від 29 червня 2006 року у справі «Пантелеєнко проти України» зазначив, що засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом.

У рішенні від 31 липня 2003 року у справі «Дорани проти Ірландії» ЄСПЛ зазначив, що поняття «ефективний засіб» передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права. При чому, як наголошується у рішенні ЄСПЛ, ефективний засіб - це запобігання тому, щоб відбулося виконання заходів, які суперечать Конвенції, або настала подія, наслідки якої будуть незворотними.

При вирішенні справи «Каіч та інші проти Хорватії» (рішення від 17 липня 2008 року) ЄСПЛ вказав, що для Конвенції було б неприйнятно, якби стаття 13 декларувала право на ефективний засіб захисту, але без його практичного застосування. Таким чином, обов`язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.

Таким чином, держава Україна несе обов`язок перед заінтересованими особами забезпечити ефективний засіб захисту порушених прав, зокрема - через належний спосіб захисту та відновлення порушеного права. Причому обраний судом спосіб захисту порушеного права має бути ефективним та забезпечити реальне відновлення порушеного права.

На це вказується, зокрема, і в пункті 4 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 2 листопада 2004 року № 15-рп/2004 у справі № 1-33/2004, в якому зазначено, що верховенство права вимагає від держави його втілення у правотворчу та правозастосовну діяльність, яка здійснюється, зокрема і судом, як основним засобом захисту прав, свобод та інтересів у державі.

Також Конституційний Суд України у пункті 9 мотивувальної частини рішення від 30 січня 2003 року № 3-рп/2003 у справі № 1-12/2003 наголошує на тому, що правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах.

ЄСПЛ у рішенні від 20 липня 2004 року у справі «Шмалько проти України» вказав, що право на виконання судового рішення є складовою права на судовий захист, передбаченого статтею 6 Конвенції, для цілей якої виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина судового розгляду (пункт 43).

Аналогічні висновки викладені у постановах (ухвалах) Верховного Суду від 27 листопада 2019 року в справі № 331/3944/18 (провадження № 61-11311св19), від 7 липня 2021 року в справі № 639/8124/20-ц (провадження № 61-10478ск21) та від 1 липня 2021 року в справі № 754/3144/21 (провадження № 61-10012ск21).

Як свідчать матеріали справи, предметом судового розгляду в межах даної справи є майнові вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 щодо повернення (стягнення) в примусовому порядку грошових коштів за договорами позики.

Позивач вказав, що відповідач тривалий час ухиляється від виконання зобов`язань щодо повернення значної суми коштів, розмір якої щоденно збільшується, тоді як частково вжиті заходи забезпечення позову є недостатніми для поновлення його порушених прав, адже орієнтовно суд обтяжив майна боржника лише на 1/3 частину дійсної матеріальної вимоги, що не є співмірним та не дозволить у повному обсязі задовольнити його вимоги у разі ухвалення рішення про задоволення позову.

Стороною позивача було надано належні та достатні докази на підтвердження того, що дійсно існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову щодо стягнення грошових коштів, внаслідок ухвалення якого позивач буде в змозі задовольнити свої вимоги за рахунок звернення стягнення на майно, що належить відповідачу як боржнику.

У постанові Верховного Суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 17 червня 2022 року у справі № 908/2382/21 зроблено висновок про те, що виконання в майбутньому судового рішення у справі про стягнення грошових коштів, у разі задоволення позовних вимог, безпосередньо пов`язано з обставинами наявності у боржника присудженої до стягнення суми заборгованості. Заборона відчуження або арешт майна, які накладаються судом для забезпечення позову про стягнення грошових коштів, мають на меті подальше звернення стягнення на таке майно у разі задоволення позову. При цьому обраний вид забезпечення позову не призведе до невиправданого обмеження майнових прав відповідача, оскільки арештоване майно фактично перебуває у володінні власника, а обмежується лише можливість розпоряджатися ним. Можливість накладення арешту на майно, не обмежуючись грошовими коштами відповідача, в порядку забезпечення позову у спорі про стягнення грошових коштів є додатковою гарантією для позивача того, що рішення суду у разі задоволення позову, буде реально виконане та позивач отримає задоволення своїх вимог. Крім того, у разі задоволення позову у справі про стягнення грошових коштів, боржник матиме безумовну можливість розрахуватись із позивачем, за умови наявності у нього грошових коштів у необхідних для цього розмірах, без застосування процедури звернення стягнення на майно боржника.

Подібні висновки про те, що у справах, де предметом спору є стягнення грошових коштів, накладення арешту на нерухоме майно є належним видом забезпечення позову, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі № 381/4019/18.

Європейський суд з прав людини зауважує, що національні суди мають вибирати способи такого тлумачення, які зазвичай можуть включати акти законодавства, відповідну практику, наукові дослідження тощо (Воловік проти України, № 15123/03, § 45, ЄСПЛ, 6 грудня 2007 року).

З огляду на наведене, обґрунтованими є доводи апеляційної скарги про те, що накладення арешту на частку відповідача у статутному капіталі ТОВ «Гранд Пак» є необхідним і співмірним заходом, який випливає з фактичних обставин, які свідчать про те, що протягом вирішення спору про стягнення грошових коштів за договорами позики у значному розмірі не виключається можливість відчуження відповідачем своєї частки у корпоративних правах цього товариства, що може істотно ускладнити чи унеможливити виконання в майбутньому рішення суду, а також забезпечити ефективний захист і поновлення порушених прав та інтересів позивача.

Суду першої інстанції було надано достатньо доказів і наведено значимі факти того, що захист прав, свобод та інтересів позивача у зазначеній справі є неможливим без вжиття заходів забезпечення позову у вигляді накладення арешту на майно відповідача.

Посилання суду на те, що у вказаній справі вже постановлено ухвалу про забезпечення позову шляхом накладення арешту на належне відповідачу майно, а доводи позивача про те, що вжиті раніше заходи є недостатніми для відновлення його порушених прав, не підтверджуються жодними доказами та відомостями щодо вартості нерухомого та рухомого майна відповідача, на яке накладався арешт, є необґрунтовані, оскільки чинним процесуальним законодавством не заборонено позивачу повторно звертатися до суду із заявою про вжиття заходів забезпечення позову на будь-якій стадії розгляду справи, в тому числі з інших підстав, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист і поновлення порушених прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду, а також з інших підстав, визначених законом.

Також у матеріалах справи наявні відомості з інтернет-ресурсів про ринкову вартість майна, на яке вже було накладено арешт, але місцевий суд оцінку зазначеним доказам не надав та не вказав підстави для їх відхилення.

Отже, розглядаючи заяву, суд першої інстанції не здійснив оцінку обґрунтованості доводів позивача щодо необхідності вжиття відповідних заходів, не з`ясував співмірність виду забезпечення позову, який просив застосувати позивач, позовним вимогам, та не оцінив рівноцінність заходів забезпечення позову змісту заявлених позовних вимог.

Постановляючи оскаржувану ухвалу, районний суд безпідставно послався на висновки Верховного Суду, наведені у постановах від 17 жовтня 2018 року у справі № 183/5864/17-ц та від 21 листопада 2018 року у справі № 752/6255/18, в яких предметом спору були немайнові вимоги і які є не релевантними спірним правовідносинам у даній справі, предметом яких є стягнення грошових коштів.

Водночас, у заяві про забезпечення позову представник ОСОБА_1 вказувала, що ефективність запропонованого нею заходу забезпечення позову у справі з матеріальною вимогою про стягнення коштів неодноразово підтверджував Верховний Суд у багатьох постановах, зокрема, від 24 вересня 2019 року у справі № 201/16142/17, від 31 серпня 2021 року у справі № 910/5116/21, від 8 жовтня 2020 року у справі № 465/4985/18, на що суд першої інстанції в порушення вимог частини четвертої статті 263 ЦПК України належної уваги не звернув.

Таким чином, відмовляючи позивачу у забезпеченні позову в зазначеній справі, суд першої інстанції не врахував наведені обставини справи та не здійснив оцінку наданих позивачем доказів, в порушення вимог статей 149-153 ЦПК України дійшов помилкового висновку про відсутність підстав для вжиття заходів забезпечення позову шляхом накладення арешту на частку відповідача у статутному фонді товариства, адже між учасниками справи виник майновий спір, а у відповідача як власника цього майна існує реальна можливість вільно розпорядитися ним на власний розсуд, чим може нівелюватися функція судового рішення як механізму дійсного поновлення порушених прав та інтересів особи, яка звернулася до суду за захистом.

Колегія суддів враховує, що питання обгрунтованості позовних вимог перевіряються судом під час розгляду справи по суті і не мають розглядатися при забезпеченні позову, оскільки дана процесуальна дія є оперативним заходом, що вживається для забезпечення виконання рішення суду у разі його потенційного задоволення.

У даному ж випадку такий захід забезпечення позову не обмежує відповідача в реалізації його корпоративних прав та не перешкоджає господарській діяльності товариства, а лише запроваджує тимчасові обмеження, існування яких сприятиме поновленню прав позивача у випадку задоволення позовних вимог, а також є заходом щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача і попередження потенційно-можливих недобросовісних дій з боку відповідача щодо вчинення правочинів з відчуження частки у статутному фонді ТОВ «Гранд Пак».

Крім того, наведений захід забезпечення позову відповідає вимогам розумності, обґрунтованості, адекватності вимог позивача щодо забезпечення позову і спроможний забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову. Невжиття таких заходів забезпечення позову призведе до неможливості виконання судового рішення і породження нових спорів, що не відповідає завданню цивільного судочинства. Будь-які права інших осіб, що не є учасниками судового процесу, не порушуються у зв`язку із вжиттям такого заходу.

За таких обставин, оскаржувана ухваласуду першої інстанції щодо відмови у задоволенні заяви про забезпечення позову шляхом накладення арешту на частку відповідача у статутному фонді ТОВ «Гранд-Пак» (код ЄДРПОУ юридичної особи: 41091005) з розміром частки засновника 400,00 грн, що становить 20 % статутного капіталу цього товариства, не відповідає матеріалам справи та вимогам статей 260, 263 ЦПК України, вона постановлена з неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи, та з порушенням норм процесуального права, що в силу статті 376 ЦПК України є підставою для її скасування з ухваленням нового судового рішення про задоволення заяви про забезпечення позову у даній справі.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

У відповідності положень статей 141, 382 ЦПК України питання розподілу судових витрат позивача у вигляді сплаченого судового збору у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції не вирішується, оскільки спір по суті не розглядався.

Керуючись статтями 367 - 369, 374, 376, 381 - 384 ЦПК України, суд

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Ухвалу Шевченківського районного суду міста Києва від 9 грудня 2021 року скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову у справі № 761/8014/21задовольнити.

Вжити заходи забезпечення позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором позики шляхом накладення арешту на частку ОСОБА_2 у статутному фонді товариства з обмеженою відповідальністю «Гранд-Пак» (код ЄДРПОУ юридичної особи: 41091005, місцезнаходження; Україна, 21022, м. Вінниця, вул. Айвазовського, 28-А) у розмірі 400,00 грн, що становить 20 % статутного капіталу цього товариства.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів до Верховного Суду виключно у випадках, передбачених у частині другій статті 389 ЦПК України.

Головуючий Н.В. Ігнатченко

Судді: М.В. Мережко

С.І. Савченко