Постанова

від 12.12.2022 по справі 914/838/22

ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"12" грудня 2022 р. Справа №914/838/22

Західний апеляційний господарський суд у складі колегії:

Головуючого судді: Плотніцького Б.Д.,

Суддів: Кордюк Г.Т.,

Марко Р.І.,

розглянувши матеріали апеляційної скарги фізичної особи-підприємця Андруневчин Соломії Володимирівни б/н від 18.07.2022 (вх. № 01-05/1796/22 від 25.07.2022)

на рішення Господарського суду Львівської області від 30.06.2022 (повний текст рішення виготовлено 04.07.2022, суддя Мороз Н.В.)

у справі №914/838/22

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю "Міо-Автотранс", с. Обарів, Рівненська область

до відповідача: ФОП Андруневчин Соломії Володимирівни, м. Львів

про стягнення 60 807,46 грн.

В порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи.

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог.

Товариство з обмеженою відповідальністю "Міо-Автотранс" звернулося до Господарського суду Львівської області з позовом до фізичної особи-підприємця Андруневчин Соломії Володимирівни про стягнення заборгованості.

В обґрунтування вимог позовної заяви позивач зазначає, що 26.10.2021 року між позивачем та відповідачем було укладено договір-заявку № КТ21-00508, за умовами якої ТзОВ "Міо-Автотранс" зобов`язалось здійснити перевезення вантажу за маршрутом м. Rusiec (Польща) - м. Квітневе (Київська обл. Україна).

Позивач зазначив, що виконав свої зобов`язання у повному обсязі, що підтверджується наявними в матеріалах справи документами, однак відповідач порушив умови договору заявки щодо оплати наданих транспортних послуг та лише частково сплатив на користь позивача 5000,00 грн, внаслідок чого за відповідачем обліковується заборгованість перед позивачем в сумі 55000,00 гривень.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції.

Рішенням Господарського суду Львівської області від 30.06.2022 позов задоволено повністю, стягнуто з Фізичної особи -підприємця Андруневчин Соломії Володимирівни на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Міо-Автотранс" (урочище Ліски, 3 с. Обарів, Рівненський район, Рівненська область, ідентифікаційний код 40968301) 55 000,00 грн - основного боргу, 4 984,72 грн- інфляційних втрат , 822,74 грн- 3% річних та 2481,00 грн - витрат по сплаті судового збору.

При ухваленні оскаржуваного рішення суд першої інстанції прийшов до висновку, що позивачем надано відповідачу транспортно-експедиційні послуги, що підтверджується договором-заявкою про надання транспортно-експедиційних послуг №КТ21-00508 від 26.10.2021 року, однак відповідач не дотримався строків оплати, вказаних у договорі-заявці, надані транспортно-експедиційні послуги оплатив частково, в сумі 5000,00 грн, що підтверджується копією виписки по рахунку ТзОВ "Міо-Автотранс".

Крім того, місцевий господарський суд прийшов до висновку, що вимоги про стягнення з відповідача 4984,72 грн інфляційних втрат та 3% річних в сумі 822,74 грн за період з 09.11.2021 по 09.05.2022 правомірні та підлягають до задоволення.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги та аргументи учасників справи.

Не погоджуючись із прийнятим рішенням, фізична особа-підприємець Андруневчин Соломія Володимирівна оскаржила таке в апеляційному порядку.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт зазначає, що висновки, викладені в рішенні Господарського суду Львівської області від 30.06.2022 року у справі № 914/838/22, є передчасними, належним чином не обґрунтовані і не перевірені, а тому рішення підлягає скасуванню із ухваленням нового рішення (постанови) за позовом ТзОВ «Міо-Автотранс» до ФОП Андруневчин С. В. про стягнення грошових коштів за виконане перевезення.

Апелянт стверджує, що при винесенні рішення Господарського суду Львівської області від 30.06.2022 року у справі № 914/838/22 судом не було перевірено дійсного стану розрахунків між сторонами згідно з договором-заявкою № КТ21-00508 про надання транспортно-експедиційних послуг від 26.10.2021 року, зобов`язань по інших правовідносинах сторін, котрі стосуються предмету спору.

Також, апелянт, посилаючись на запровадження карантинних обмежень та військового стану на території України, вважає, що за таких обставин відповідач звільняється від відповідальності за порушення зобов`язання. Тому донарахування Позивачем 4984,72 грн. інфляційних збитків та 822,74 грн. трьох процентів річних за наявності вказаних вище обставин як таке - неправомірне.

Апелянт наголошує, що при вирішенні даної справи судом першої інстанції не враховано поданого стороною відповідача клопотання про відкладення справи та письмових заперечень по суті, встановлено, що вимоги про стягнення з відповідача 4984,72 грн. інфляційних втрат та 3% річних в сумі 822,74 грн. за період з 09.11.2021 по 09.05.2022 підлягають до задоволення.

У зв`язку з цим, рішення Господарського суду Львівської області від 30.06.2022 року у справі №914/838/22 є незаконним та необґрунтованим, а тому підлягає скасуванню.

Відповідно до ч. 13 ст. 8 ГПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження, за наявними у справі матеріалами. Судове засідання не проводилось. Учасники провадження не викликались.

Відводів суддям в порядку ст.ст. 35, 36, 37 ГПК України на адресу суду не надходило.

Фіксування судового засідання за допомогою технічного засобу не здійснювалося, відповідно до ч.3 ст. 222 ГПК України.

Обставини справи, встановлені судами першої та апеляційної інстанції.

26.10.2021 року між ФОП Андруневчин Соломією Володимирівною, як експедитором та ТзОВ "Міо-Автотранс", як перевізником, укладено договір-заявку №КТ21-00508 про надання транспортно-експедиційних послуг (далі договір-заявка). Із договору вбачається, що сторони, узгодили наступні умови договору: Автомобіль: марка - НОМЕР_1 / НОМЕР_2 ; водій- ОСОБА_1 , моб. тел.- НОМЕР_3 / НОМЕР_4 ; маршрут- 97438 Rusiec-Квітневе; найменування вантажу-тнп; вага (брутто), об`єм на 1 авто-19,6 т/0 куб.м.; спосіб завантаження/розвантаження- заднє/заднє; дата та час завантаження-29.10.2021; адреса завантаження-POL-97438 Rusiec (51.321502000, 18.972514000) Wielunska str 2; адреса замитнення- згідно ЦМР, погранперехід- Ягодин; адреса розмитнення- UKR-07443 (Стележ) Квітневе (РЛЦ) (50.527945000, 30.850495000) Гоголівська,1; дата та час розвантаження-02.11.2021; адреса розвантаження- UKR-07443 (Стележ) Квітневе (РЛЦ) (50.527945000, 30.850495000; вартість перевезення та форма оплати-60000,00 грн б/г з ПДВ, 21 по отриманню оригіналів документів. Відповідальний за рейс: Андруневчин С.В. 0983427268/0666765308. Окрім того, сторони узгодили додаткові умови договору, а саме - дана заявка при відсутності довготермінового договору між "Експедитором" і "Перевізником" має силу договору на разове перевезення. Факсимільна копія даної заявки має повну юридичну силу нарівні з оригіналом. Оплата по даній заявці здійснюється протягом 21 банківських днів по отриманню оригіналів документів (п. п. 1-2 договору-заявки №КТ21-00508).

Згідно CMR (товарно-транспортної накладної) від 02.11.2021 вбачається що на такій наявний підпис та штамп відправника -PAMAPOL S.A., підпис та штамп перевізника "MIO+Avtotrans" LTD, підпис та штамп одержувача- ОСОБА_3 Вбачається, що перевезення було виконано вчасно, вантаж одержано.

08.11.2021 року між ТзОВ "Міо-Автотранс" та ФОП Андруневчин С.В. складено акт здачі-приймання (надання послуг) № 701. В акті зазначено, що на підставі договору -заявки № КТ21-00508 від 26.10.2021 виконавцем були виконані роботи-міжнародні транспортні послуги по маршруту м. Rusiec (Польща) - м. Квітневе (Київська обл.) (Україна) авто Рено НОМЕР_1 / НОМЕР_2 . Загальна вартість робіт складала 60000,00 грн. В договорі- заявці зазначено, що експедитор претензій по об`єму, якості та строкам виконання робіт (надання послуг) не має.

Отримання відповідачем оригіналів документів, які є підставою для оплати згідно договору-заявки, підтверджується підписанням останнім акта надання послуг № 701 від 08.11.2021.

Факт часткової оплати за надані позивачем транспортно-експедиційні послуги в розмірі 5000,00 грн підтверджується копією виписки по рахунку ТОВ "Міо-Автотранс" за період з 20.01.2022 по 20.01.2022 року, згідно якого ФОП Андруневчин С.В. здійснила оплату за транспортні послуги згідно рахунку № 701 від 08.11.2021 без ПДВ- в сумі 5000,00 грн (в матеріалах справи).

Таким чином, спір у справі виник у зв`язку з неналежним виконанням відповідачем умов договору-заявки про надання транспортно-експедиційних послуг № КТ21-00508 від 26.10.2021 року, в частині оплати за надані транспортно-експедиційні послуги з перевезення вантажу, у зв`язку з чим позивачем заявлено вимогу до ФОП Андруневчин С.В. про стягнення заборгованості в розмірі 55 000,00 грн, 4984,72 грн -інфляційних втрат та 3% річних в розмірі 822,74 грн за період з 09.11.2021 по 09.05.2022 року (з врахуванням заяви про збільшення розміру позовних вимог).

Норми права та висновки, якими суд апеляційної інстанції керувався при прийнятті постанови.

Відповідно до ч.1 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши доводи і заперечення, які наведені в апеляційній скарзі, перевіривши матеріали справи щодо правильності застосування судом першої інстанцій норм матеріального та дотримання норм процесуального права, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Згідно з ч. 1 ст. 202 ЦК України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом (ч. 4 ст. 203 ЦК України).

Згідно з п. 1.ч. 1 ст. 208 ЦК України, правочини між юридичними особами належить вчиняти у письмовій формі.

Недодержання сторонами письмової форми правочину, яка встановлена законом, не має наслідком його недійсність, крім випадків, встановлених законом. Заперечення однією із сторін факту вчинення правочину або оспорювання окремих його частин може доводитися письмовими доказами, засобами аудіо-, відеозапису та іншими доказами. Рішення суду не може грунтуватися на свідченнях свідків (ч. 1 ст. 218 ЦК України).

Відповідно до ч. ч. 1 ст. 207 ЦК України, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони, або надсилалися ними до інформаційно-телекомунікаційної системи, що використовується сторонами. У разі якщо зміст правочину зафіксований у кількох документах, зміст такого правочину також може бути зафіксовано шляхом посилання в одному з цих документів на інші документи, якщо інше не передбачено законом. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку.

Згідно з ч. 3 ст. 207 ЦК України, використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів, або іншим чином врегульовується порядок його використання сторонами.

Судом в процесі розгляду справи було встановлено, що сторони в договорі-заявці погодили, зокрема, що факсимільні копії даної заявки мають повну юридичну силу нарівні з оригіналом. Даний договір-заявку між сторонами було укладено шляхом листування, за допомогою електронного засобу зв`язку.

Відповідно до ч. 1 ст. 175 ГПК України, майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов`язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов`язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку. Майнові зобов`язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Згідно з ст. 11 ЦК України та ст. 174 ГК України, господарські зобов`язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод (правочинів), передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

З положень ст. 509 ЦК України, ст. 173 ГК України вбачається, що господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Згідно з ст. 526 ЦК України, зобов`язання повинні виконуватись належним чином і в установлений строк. Відповідно до ст. 193 ГК України, одностороння відмова від виконання зобов`язання і одностороння зміна умов договору не допускається.

Частиною 1 ст. 530 ЦК України визначено, що якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Статтею 626 ЦК України передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов`язками наділені обидві сторони договору.

Нормами ст. 627 ЦК України встановлено свободу договору, тобто, відповідно до ст. 6 цього Кодексу, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

У відповідності з ст. 629 ЦК України, договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Як вбачається з правовідносин, що виникли між сторонами, їм притаманні ознаки, що характеризують цивільні відносини, які виникають з договорів транспортного експедирування. Так, між сторонами було укладено договір-заявку про надання транспортно-експедиційних послуг, що має силу договору на разове перевезення.

Відповідно до ч. ч. 1, 3 ст. 929 ЦК України, за договором транспортного експедирування одна сторона (експедитор) зобов`язується за плату і за рахунок другої сторони (клієнта) виконати або організувати виконання визначених договором послуг, пов`язаних з перевезенням вантажу.

Договором транспортного експедирування може бути встановлено обов`язок експедитора організувати перевезення вантажу транспортом і за маршрутом, вибраним експедитором або клієнтом, зобов`язання експедитора укласти від свого імені або від імені клієнта договір перевезення вантажу, забезпечити відправку і одержання вантажу, а також інші зобов`язання, пов`язані з перевезенням.

Умови договору транспортного експедирування визначаються за домовленістю сторін, якщо інше на встановлено законом, іншими нормативно-правовими актами.

Згідно з ч. 1 ст. 901 ЦК України, за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

За приписами ст. 930 ЦК України, договір транспортного експедирування укладається у письмовій формі. Клієнт повинен видати експедиторові довіреність, якщо вона є необхідною для виконання його обов`язків.

Як передбачено ст. 931 ЦК України, розмір плати експедиторові встановлюється договором транспортного експедирування, якщо інше не встановлено законом. Якщо розмір плати не встановлений, клієнт повинен виплатити експедитору розумну плату.

Згідно з ч. 2 ст. 12 Закону України "Про транспортно-експедиторську діяльність", клієнт зобов`язаний у порядку, передбаченому договором транспортного експедирування, сплатити належну плату експедитору, а також відшкодувати документально підтверджені витрати, понесені експедитором в інтересах клієнта в цілях виконання договору транспортного експедирування.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що позивачем надано відповідачу транспортно-експедиційні послуги, що підтверджується договором-заявкою про надання транспортно-експедиційних послуг №КТ21-00508 від 26.10.2021 року.

Однак, відповідач не дотримався строків оплати, вказаних у договорі-заявці, надані транспортно-експедиційні послуги оплатив частково, в сумі 5000,00 грн, що підтверджується копією виписки по рахунку ТзОВ "Міо-Автотранс", наявної в матеріалах справи.

Суд першої інстанції вірно встановив, що матеріали справи не містять та учасниками судового розгляду не надано доказів сплати відповідачем 55 000,00 грн за надані послуги з перевезення (платіжного доручення, банківської виписки, тощо).

Невиконання зобов`язання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання), ст. 610 ЦК України визначає як порушення зобов`язання. Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ст. 612 ЦК України).

За таких обставин, суд першої інстанції прийшов до вірного висновку, що позовні вимоги про стягнення основного боргу в сумі 55 000,00 грн згідно договору-заявки про надання транспортно-експедиційних послуг № КТ21-00508 від 26.10.2021 року підлягають задоволенню як такі, що відповідають чинному законодавству та обґрунтовані матеріалами справи.

Перевіривши здійснений судом першої інстанції розрахунок інфляційних втрат та 3% річних з врахуванням положень договору, відповідно до вимог ч. 2 ст. 625 ЦК України, за якою боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом, колегія суддів вважає, що такий розрахунок здійснено вірно, а вимоги про стягнення з відповідача 4984,72 грн інфляційних втрат та 3% річних в сумі 822,74 грн за період з 09.11.2021 по 09.05.2022 задоволено правомірно.

Щодо посилання апелянта на те, що судом першої інстанції не враховано поданого стороною відповідача клопотання про відкладення справи та письмових заперечень по суті, то слід зазначити, що такі пояснення та клопотання було передано суду вже після судового засідання та ухвалення оскаржуваного рішення.

Слід наголосити, що ухвалою суду від 14.06.2022, враховуючи клопотання представника відповідача, відкладено розгляд справи на 30.06.2022, про що представники сторін повідомлені в порядку ст. 121 ГПК України.

Крім того, як вбачається з ухвали Господарського суду Львівської області про відкриття провадження у справі від 29.04.2022, судом встановлено відповідачу п`ятнадцятиденний строк з дня отримання вказаної ухвали, на подання до суду відзиву. Однак, відповідач таким правом у встановлені строки не скористався.

За приписами ч. 1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до частини 1 статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Відповідно до статті 276 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Матеріали справи свідчать про те, що місцевий господарський суд ухвалив оскаржуване рішення з дотриманням норм процесуального права та правильним застосуванням норм матеріального права.

Доводи заявника апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження, у зв`язку з чим підстав для зміни чи скасування законного та обґрунтованого судового рішення колегія суддів апеляційного господарського суду не вбачає.

З огляду на зазначене колегія суддів дійшла висновку про те, що рішення місцевого господарського суду слід залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

Відповідно до ст. 236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Якщо одна із сторін визнала пред`явлену до неї позовну вимогу під час судового розгляду повністю або частково, рішення щодо цієї сторони ухвалюється судом згідно з таким визнанням, якщо це не суперечить вимогам статті 191 цього Кодексу.

Відповідно ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23 лютого 2006 року № 3477-IV практика Європейського суду з прав людини застосовується українськими судами як джерело права.

Згідно практики Європейського суду з прав людини щодо тлумачення поняття «розумний строк» вбачається, що строк, який можна визначити розумним, не може бути однаковим для всіх справ і було б неприродно встановлювати один і той самий строк для всіх випадків. Таким чином, у кожній справі виникає проблема оцінки розумності строку, яка залежить від певних обставин (рішення у справі «Броуган та інші проти Сполученого Королівства»).

Європейський суд з прав людини в своїй практиці виходить із того, що розумність тривалості судового провадження необхідно оцінювати у світлі обставин конкретної справи, враховуючи критерії, вироблені судом. Такими критеріями є: 1) складність справи, тобто, обставини і факти, що ґрунтуються на праві (законі) і тягнуть певні юридичні наслідки; 2) поведінка заявника; 3) поведінка державних органів; 4) перевантаження судової системи; 5) значущість для заявника питання, яке знаходиться на розгляді суду, або особливе становище сторони у процесі (Рішення «Бараона проти Португалії», 1987 рік, «Хосце проти Нідерландів», 1998 рік; «Бухкольц проти Німеччини», 1981 рік; «Бочан проти України», 2007 рік).

Таким чином, суд, враховуючи обставини справи, застосовує принцип розумного строку тривалості провадження відповідно до зазначеної вище практики Європейського суду з прав людини.

Судові витрати.

У зв`язку з залишенням апеляційної скарги без задоволення, апеляційний господарський суд на підставі ст. 129 ГПК України дійшов до висновку про покладення на апелянта витрат по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги.

Керуючись ст.ст. 8, 126, 129, 232, 233, 236, 269, 270, 275, 276, 281, 282 Господарського процесуального кодексу України, суд,

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу фізичної особи-підприємця Андруневчин Соломії Володимирівни б/н від 18.07.2022 (вх. № 01-05/1796/22 від 25.07.2022) залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду Львівської області від 30.06.2022 у справі №914/838/22 залишити без змін.

3. Судовий збір за розгляд справи в апеляційному порядку покласти на апелянта.

4. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття. Строки та порядок оскарження постанов (ухвал) апеляційного господарського суду визначені § 1 глави 2 Розділу IV ГПК України.

Веб-адреса судового рішення в Єдиному державному реєстрі судових рішень: http//reyestr.court.gov.ua.

Головуючий-суддя Плотніцький Б.Д.

Судді Кордюк Г.Т.

Марко Р.І.