Постанова
від 19.12.2022 по справі 906/1054/21
ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

19 грудня 2022 року Справа № 906/1054/21

Північно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючий суддя Петухов М.Г., суддя Гудак А.В. , суддя Мельник О.В.

секретар судового засідання Приступлюк Т.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщені Північно-західного апеляційного господарського суду апеляційні скарги Приватного підприємства "Корона-Сервіс+" та особи, яка не брала участь у справі - Вишевицької сільської ради

на рішення Господарського суду Житомирської області від 30.05.2022

(ухвалене о 12:01 год. у м. Житомирі, повний текст складено 07.06.2022)

у справі № 906/1054/21 (суддя Кравець С.Г.)

за позовом керівника Коростенської окружної прокуратури в інтересах держави в особі:

1) Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області

2) Національної академії аграрних наук України

до відповідачів:

1) Поліської дослідної станції ім.О.М. Засухіна Інституту картоплярства Національної академії аграрних наук України

2) Приватного підприємства "Корона-Сервіс+"

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивачів - Вишевицької сільської ради

про визнання недійсним договору про спільний обробіток землі (спільну діяльність) від 01.09.2020 та повернення земельних ділянок

за участю представників:

від Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області - не з`явився;

від Національної академії аграрних наук України - не з`явився;

від Поліської дослідної станції ім. О.М. Засухіна Інституту картоплярства Національної академії аграрних наук України - Сторожук В.А.;

від Приватного підприємства "Корона-Сервіс+" - не з`явився;

від Вишевицької сільської ради - Кучерява Т.А., Козленко Л.М.;

прокурор - Гарбарук В.А.

ВСТАНОВИВ:

Керівник Коростенської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області та Національної академії аграрних наук України звернувся до Господарського суду Житомирської області з позовом до Поліської дослідної станції ім.О.М.Засухіна Інституту картоплярства Національної академії аграрних наук України та Приватного підприємства "Корона-Сервіс+" в якому (з урахуванням заяви про часткову зміну предмету позову) просив:

- визнати недійсним договір про спільний обробіток землі (спільну діяльність) від 01.09.2020, укладений між Поліською дослідною станцією імені О.М.Засухіна Інституту картоплярства Національної академії аграрних наук України та Приватним підприємством "Корона - Сервіс+";

- повернути на користь Поліської дослідної станції ім.О.М.Засухіна Інституту картоплярства Національної академії аграрних наук України земельні ділянки з кадастровими номерами: 1823488400:02:000:0009 площею 86,4581га, 1823488400:02:000:0012 площею 8,5562га, 1823488400:02:000:0015 площею 23,9014га, 1823488400:03:000:0004 площею 39,2757га, 1823488400:03:000:0005 площею 33,392га, 1823488400:04:000:0004 площею 31,6347га, 1823488400:04:000:0008 площею 7,3564га, 1823488400:02:000:0010 площею 235,0833га, 1823488400:04:000:0002 площею 84,5857га, що знаходяться на території Федорівської сільської ради (нині Малинської міської ради Коростенського району), а також земельну ділянку з кадастровим номером 1825081800:01:000:1269 площею 156,9436га на території Вишевицької ОТГ (нині Житомирського району).

В обґрунтування позову, прокурор посилається на те, що між відповідачами існують відносини з передання у користування земельних ділянок, метою яких є отримання прибутку від врожаю сільськогосподарських культур, які там вирощуються, а умови укладеного договору між відповідачами свідчать про те, що останні фактично уклали договір оренди земельних ділянок. Укладення оскаржуваного договору з метою приховування іншого правочину, а саме договору оренди землі, що свідчить про удаваність, є підставою для визнання договору недійсним в судовому порядку. Прокурор зазначає про неотримання відповідачем-1 погодження органу управління на час укладення оскаржуваного правочину. У зв`язку із тим, що Приватне підприємство "Корона-Сервіс+" незаконно набуло право на користування земельними ділянками відповідача-1, а державне майно використовується не за цільовим призначенням, прокурором подано позов у цій справі.

Рішенням Господарського суду Житомирської області від 30.05.2022 у справі №906/1054/21 задоволено позов керівника Коростенської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області та Національної академії аграрних наук України до Поліської дослідної станції ім.О.М. Засухіна Інституту картоплярства Національної академії аграрних наук України та Приватного підприємства "Корона-Сервіс+" про визнання недійсним договору про спільний обробіток землі (спільну діяльність) від 01.09.2020 та повернення земельних ділянок.

Визнано недійсним договір про спільний обробіток землі (спільну діяльність) від 01.09.2020, укладений між Поліською дослідною станцією імені О.М. Засухіна Інституту картоплярства Національної академії аграрних наук України та Приватним підприємством "Корона-Сервіс+". Зобов`язано Приватне підприємство "Корона-Сервіс+" повернути на користь Поліської дослідної станції ім.О.М. Засухіна Інституту картоплярства Національної академії аграрних наук України земельні ділянки з кадастровими номерами: 1823488400:02:000:0009 площею 86,4581га, 1823488400:02:000:0012 площею 8,5562га, 1823488400:02:000:0015 площею 23,9014га, 1823488400:03:000:0004 площею 39,2757га, 1823488400:03:000:0005 площею 33,392га, 1823488400:04:000:0004 площею 31,6347га, 1823488400:04:000:0008 площею 7,3564га, 1823488400:02:000:0010 площею 235,0833га, 1823488400:04:000:0002 площею 84,5857га, що знаходяться на території Федорівської сільської ради (нині Малинської міської ради Коростенського району), а також земельну ділянку з кадастровим номером 1825081800:01:000:1269 площею 156,9436га на території Вишевицької ОТГ (нині Житомирського району). Вирішено питання розподілу судових витрат.

При ухвалені вказаного рішення суд першої інстанції виходив з того, що 01.09.2020 між Поліською дослідною станцією ім.О.М. Засухіна Інституту картоплярства Національної академії аграрних наук України (сторона-1) та Приватним підприємством "Корона-Сервіс+" (сторона-2) було укладено договір про спільний обробіток землі (спільну діяльність), за умовами п.1.1. якого Сторони за даним договором зобов`язуються шляхом об`єднання майна і зусиль спільно займатись вирощуванням сільськогосподарської продукції, визначеної Стороною-2, на земельних ділянках, згідно Додатку №1, що розташовані на території с.Федорівка. Малинського району та Вишевицької ОТГ, Радомишльського району, Житомирської області та належать Стороні-1 на праві постійного користування землею.

Також, за змістом вказаного договору сторони погодили, що внесок сторони-1 - особиста трудова участь, згідно п.2.1.2, а також право безперешкодного доступу до земельних ділянок, вказаними в Додатку №1 проведення всіх необхідних передпосівних та посівних робіт та збору врожаю на них для цілей здійснення спільної діяльності в рамках цього договору стороною-2, а внесок Сторони-2 - надання насіннєвого матеріалу, засобів захисту рослин, мінеральних добрив та інших необхідних матеріалів, виконання робіт із посіву, догляду та збирання врожаю, забезпечення транспортом, механізмами, технікою та вчинення інших дій, необхідних для досягнення цілей сумісної діяльності.

Договором, визначено, що дохід Сторін в результаті здійснення спільної діяльності згідно з умовами цього договору є таким: дохід Сторони-1 від сумісної діяльності за 1 (один) рік ведення спільної діяльності є фіксованим та становить гривневий еквівалент 500 000 грн, в тому числі ПДВ; доходом Сторони-2 є весь урожай вирощений в результаті спільної діяльності за цим договором.

В Додатку №1 до договору сторони виклали перелік та опис характеристик земельних ділянок на території с.Федорівка, Малинського району та Вишевицької ОТГ, Радомишльського району, Житомирської області, які використовуються сторонами у визначений договором спосіб для цілей здійснення спільної діяльності в рамках договору: 1. 1823488400:02:000:0009 площею 86,4581 га; 2. 1823488400:02:000:0012 площею 8,5562 га; 3. 1823488400:02:000:0015 площею 23,9014 га; 4. 1823488400:03:000:0004 площею 39,2757 га; 5. 1823488400:03:000:0005 площею 33,3920 га; 6. 1823488400:04:000:0004 площею 31,6347 га; 7. 1823488400:04:000:0008 площею 7,3564 га; 8. 1823488400:02:000:0010 площею 235,0833 га; 9. 1823488400:04:000:0002 площею 84,5857 га; 10. Акт постійного користування 158,46 га; Всього, 708,7035 га.

Проаналізувавши обставини справи та положення ст. ст. 16, 203, 215, 216, 235, 843, 837, 1130, 1131 ЦК України, ст. ст. 20, 22, 92, 95, 124 Земельного кодексу України, ст. ст. 13, 15, 16, 21 Закону України "Про оренду землі", суд дійшов висновків, що:

- договір про спільний обробіток землі (спільну діяльність) від 01.09.2020 містить істотні умови договору оренди землі, а саме: об`єкт оренди, строк дії договору оренди, орендну плату із зазначенням її розміру, способу та умов розрахунків, строків, порядку її внесення;

- спільної діяльності за договором про спільний обробіток землі (спільну діяльність) від 01.09.2020 відповідачами не велося, а між сторонами існували фактичні відносини з передання в користування земельних ділянок, метою яких є отримання прибутку від врожаю сільськогосподарських культур, які там вирощуються;

- умови укладеного між відповідачами правочину свідчать про те, що останні фактично уклали договір оренди земельної ділянки;

- внаслідок укладання договору про спільний обробіток землі (спільну діяльність) від 01.09.2020 ділянки вибули з користування відповідача-1, який в такий спосіб усунувся від їхнього обробітку, а також, відбулася зміна цільового призначення земельних ділянок;

- договір про спільний обробіток землі (спільну діяльність) від 01.09.2020 не є змішаним договором з елементами підряду.

З огляду на викладене, суд підсумував, що спірний правочин є удаваним, а вимоги прокуратури про визнання недійсним договору про спільний обробіток землі (спільну діяльність) від 01.09.2020, укладеного між Поліської дослідної станції ім.О.М.Засухіна Інституту картоплярства Національної академії аграрних наук України та Приватного підприємства "Корона-Сервіс+" є обґрунтовані та підлягають задоволенню.

Також, враховуючи задоволення позову в частині визнання недійсним договору про спільний обробіток землі (спільну діяльність) від 01.09.2020, суд задовольнив позов в частині повернення земельних ділянок.

Не погоджуючись з вказаним судовим рішенням до Північно-західного апеляційного господарського суду із апеляційною скаргою звернулося Приватне підприємство "Корона-Сервіс+", в якій просить рішення Господарського суду Житомирської області від 30.05.2022 у справі №906/1054/21 скасувати та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позову.

Скаржник вважає, що висновки викладені у рішенні господарського суду першої інстанції не відповідають обставинам справи та наданим документам внаслідок необґрунтованої відмови у прийнятті доказів, неправильного їх дослідження та оцінки.

Крім того, Приватне підприємство "Корона-Сервіс+" не згодний з ухваленим рішенням, вважає його прийнятим на підставі не повністю досліджених доказів, з порушенням норм матеріального права при недотриманні норм процесуального права, виходячи з такого.

Прокурором при зверненні до суду із цим позовом не було дотримано порядку, встановленого статтею 23 Закону України "Про прокуратуру".

Рішення у цій справі впливає на права і обов`язки Інституту картоплярства Національної академії аграрних наук України, як юридичної особи, якій підпорядкована Поліська дослідна станція імені О.М. Засухіна, а спірні земельні ділянки необхідні Інституту для здійснення його основної статутної діяльності, а тому можна дійти висновку про недотримання судом першої інстанції вимог господарського процесуального законодавства в частині незалучення Інституту картоплярства Національної академії аграрних наук України до участі у даній справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача.

Справу розглянуто господарським судом за відсутності учасника справи, а саме представника відповідача 2, який письмово повідомив господарський суд Житомирської області про те, що він буде перебувати у відрядженні в Таращанському районному суді Київської області в якості представника відповідачів у цивільній справі № 375/2407/18.

Судом не було зобов`язано усунути недоліки позовної заяви, як це вимагає ст.174 ГПК України, оскільки позивачем не надано доказів недоотримання державою коштів за користування земельними ділянками.

На думку скаржника, прокурором невірно вибраний спосіб захисту.

Прокуратурою до позовної заяви додано неналежний, недопустимий і недостовірний доказ - фотокопія оспорюваного договору від 01.09.2021 про спільний обробіток землі без кількох його сторінок.

Відповідно до умов оспорюваного прокуратурою договору ні право постійного користування ні, тим більше, право власності не було відчужене і ні кому не передане. Земельні ділянки й надалі перебувають у державній власності. Отже, станція, як юридична особа, уповноважена державою (НААН України) на здійснення господарської діяльності при укладання договору від 01.09.2020, діяла повністю в межах своєї компетенції та у відповідності з законом.

Прокуратура вважає спірний договір договором оренди, однак, він не містить всіх істотних умов, які характерні для договору оренди землі, при цьому відповідач-2 наголошує, що спірний договір є змішаним з основними елементами договору підряду, і земельна ділянка не вибувала з користування станції ім. О. М. Засухіна, а відтак права держави не порушені.

Від Коростенської окружної прокуратури надійшов відзив на апеляційну скаргу Приватного підприємства "Корона-Сервіс+", відповідно до якого прокуратура просить відмовити в задоволенні апеляційної скарги та залишити рішення Господарського суду Житомирської області від 30.05.2022 у справі № 906/1054/21 без змін, з таких підстав.

Суд першої інстанції на підставі наявних доказів та фактичних обставин справи, з урахуванням правових висновків Верховного Суду прийшов до законного та обґрунтованого висновку про дотримання прокурором вимог ст.23 Закону України "Про прокуратуру".

Доводи скаржника про необхідність спірних земельних ділянок Інституту для здійснення його основної статутної діяльності не підтверджуються жодними доказами.

За наявності акту приймання-передачі за договором про спільну діяльність земельних ділянок та відсутності волі до повернення їх володільцю суд за наявності підстав та законно встановив обґрунтованість та ефективність обраного прокурором способу захисту шляхом повернення земельних ділянок законному володільцю.

Твердження скаржника щодо сумнівів в належності та допустимості такого доказу, як копія оскаржуваного договору, мають ознаки зловживання відповідачем своїми процесуальними правами та не виконання своїх процесуальних обов`язків, адже на вимогу суду ним не надано для огляду оригіналу договору та не спростовано докази існування договірних відносин, на що вказують досліджені судом докази - платіжні доручення про перерахування коштів за договором та оригінали листування. Вказані обставини досліджено судом у повному обсязі з наданням належної правової оцінки.

Доводи щодо порушення судом першої інстанції вимог процесуального законодавства у зв`язку з розглядом справи у відсутність представника відповідача-2 є необґрунтованими.

Встановивши, що спільної діяльності за спірним договором від 01.09.2020 не велося, а відбувалось платне користування наданими відповідачем-1 у користування відповідачу-2 земельними ділянками, для отримання прибутку, до спірного правочину слід застосовувати правила, передбачені для договору оренди земельної ділянки.

Позицію у справі відповідача-1 неодноразово відображено, у заявах по суті справи Поліської дослідної станції ім. О.М. Засухіна Інституту картоплярства НААН України, а не тільки Семенюком В.Г. До того ж, у судовому засіданні, яке відбулось 30.05.2022, від відповідача-1 був присутній також і адвокат - Титикало Р.С.

За наведеного, на думку прокуратури, доводи апеляційної скарги відповідача-2 є безпідставними, а рішення ухвалене з дотриманням вимог процесуального права та з правильним застосуванням норм матеріального права, а також з урахуванням правових позицій Верховного Суду, є законним і обґрунтованим.

Поліська дослідна станція ім. О.М. Засухіна Інституту картоплярства Національної академії аграрних наук України подала суду апеляційної інстанції відзив на апеляційну скаргу відповідача-2, відповідно до якого просить апеляційну скаргу Приватного підприємства "Корона-Сервіс+" залишити без задоволення, а рішення Господарського суду Житомирської області від 30.05.2022 у справі №906/1054/21 - без змін, з таких підстав.

Господарський суд Житомирської області повно та всебічно дослідив обставини справи та дійшов абсолютно обґрунтованого висновку що такі обставини вказують про бездіяльність державних органів, до компетенції яких віднесені повноваження звернутися із відповідним позовом до суду за захистом інтересів держави у правовідносинах, з яких виник спір у даній справі, а тому прокурором цілком правомірно подано позов у цій справі в інтересах держави в особі ГУ Держгеокадастру у Житомирській області та Національної академії аграрних наук України. Звернення прокурора до суду з даним позовом спрямоване на задоволення суспільної потреби у відновленні законності при вирішенні суспільно значимого питання щодо законності розпорядження належними державі земельними ділянками сільськогосподарського призначення

Рішення у справі №906/1054/21 ніяким чином не впливає на права та обов`язки Інституту картоплярства Національної академії аграрних наук.

У апеляційній скарзі ПП "Корона-Сервіс+" зазначає про те, що судом першої інстанції було розглянуто справу без участі його представника, однак таке твердження не заслуговує на увагу, оскільки із матеріалів справи вбачається що представник відповідача-2 неодноразово затягував розгляд справи в суді першої інстанції (подавав необґрунтовані клопотання, неодноразово просив відкласти розгляд справи).

Що стосується способу захисту, який обрала прокуратура діючи в інтересах держави в особі ГУ Держгеокадастру у Житомирській області та Національної академії аграрних наук України, відповідач-1 вказує, що реалізація такого способу захисту як визнання недійсним договору та повернення земельних ділянок на користь Поліської дослідної станції є наслідком відновлення порушених інтересів держави.

Скаржник зазначає, що оскаржуваний договір про спільну діяльність відповідає вимогам закону, сторони дійшли згоди щодо усіх істотних умов, спірний договір є змішаним (з елементами підряду), а тому такий договір не підлягає визнанню недійсним.

В той же час, зміст оскаржуваного договору не містить елементів договору підряду, оскільки не передбачає обов`язку ПП "Корона-Сервіс+" передати результат роботи Поліській дослідній станції та не передбачає оплати від Поліської дослідної станції за результатами таких робіт.

Поліська дослідна станція ім. О.М. Засухіна Інституту картоплярства Національної академії аграрних наук України зазначає, що жодних дій спрямованих на надання допомоги при посіві, догляді за посівами, збиранні урожаю, шляхом трудової участі, надання інформації щодо такої діяльності, тощо Поліська дослідна станція не здійснювала.

Між сторонами існували фактичні відносини з передання в користування земельних ділянок, метою яких є отримання прибутку від врожаю сільськогосподарських культур, які там вирощуються. Умови укладеного між відповідачами правочину свідчать про те, що останні фактично уклали договір оренди земельної ділянки

В цьому випадку, відповідач-1 позбавлений права розпоряджатися земельною ділянкою на свій розсуд, в тому числі передавати в оренду, а має право самостійно господарювати на землі та обов`язок забезпечувати використання землі за цільовим призначенням.

Договір про спільний обробіток землі (спільну діяльність) від 01.09.2020 не відповідає приписам ст. ст. 92,95 Земельного кодексу України.

Крім того, внаслідок передачі земельних ділянок в оренду відбулась фактична зміна цільового призначення земельних ділянок з - "для дослідних і навчальних цілей" на - "ведення товарного сільгоспвиробництва", що суперечить положенням ст. ст. 20, 22 Земельного кодексу України.

За наведеного, Поліська дослідна станція ім. О.М. Засухіна Інституту картоплярства Національної академії аграрних наук України вважає, що Господарський суд Житомирської області дійшовши висновку про наявність підстав для визнання недійсності договору, повно та всебічно з`ясував дійсні обставини справи, дав належну оцінку зібраним доказам і ухвалив законне й обґрунтоване рішення.

Головне управління Держгеокадастру у Житомирській області та Національна академія аграрних наук України не скористалися правом подати відзив на апеляційну скаргу Приватного підприємства "Корона-Сервіс+", що відповідно до ч. 3 ст. 263 ГПК України не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

Також, із рішенням суду не погодилася особа, яка не брала участь у справі - Вишевицька сільська рада, яка подала апеляційну скаргу до Північно-західного апеляційного господарського суду, в якій просить рішення Господарського суду Житомирської області від 30.05.2022 у справі №906/1054/21 скасувати в частині повернення на користь Поліської дослідної станції ім.О.М. Засухіна Інституту картоплярства Національної академії аграрних наук України земельної ділянки з кадастровим номером 1825081800:01:000:1269 площею 156,9436га, що знаходить на території Вишевицької ОТГ. Ухвалити в цій частині нове рішення, яким зобов`язати Приватне підприємство "Корона-Сервіс+" повернути на користь Вишевицької сільської ради вказаної земельної ділянки.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги, Вишевицька сільська рада зазначає таке.

На підставі четвертої сесії VIII скликання від 23.04.2021 Вишевицькою сільською радою прийнято рішення № 175, про прийняття у комунальну власність земельну ділянку, (сільськогосподарського призначення) кадастровий номер 1825081800:01:000:1269 площею 159,9436 га.

Вишевицька сільська рада з 27.05.2021 після набрання чинності Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення системи управління та дерегуляції у сфері земельних відносин", отримала повноваження розпоряджатися землями, які знаходяться за межами населених пунктів Вишевицької об`єднаної територіальної громади, тому всі землі перейшли у комунальну власність, в тому числі і спірна земельна ділянка, яка входить до предмета спору у справі 906/1054/21, яка не була зареєстрована в державному реєстрі нерухомого майна до набрання чинності вказаним Законом.

Згідно довідки від 03.06.2020 № 163/325-20-032, виданою Відділом у Радомишльському районі ГУ Держгеокадастр у Житомирській області, яка входила до технічної документації під час проведення інвентаризації земель на території Вишевицької сільської ради, вказується про те, що відповідно до даних державної статистичної звітності про наявність земель та розподіл їх за власниками земель, землекористувачами, угіддями, земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності на території Вишевицької сільської ради Радомишльського району Житомирської області, які підлягають інвентаризації для передачі у комунальну власність, за результатами проведення інвентаризації передаються у комунальну власність.

У період травень-червень 2021 для обробітку земельних ділянок, в тому числі і спірної, яка знаходяться на території Вишевицької сільської ради і є комунальною власністю громади, виїхала спецтехніка, щодо її оранки та обробки ядохімікатами.

За результатами вказаних подій, представники Вишевицької сільської ради звернулись до органів поліції про незаконне заволодіння ділянками та 10.06.2021 було відкрито кримінальне провадження № 12210654500000 за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ст. 197-1, ч.2. ст. 364 КК України.

В цій справі Коростенська окружна прокуратура не залучає Вишевицьку сільську раду стороною по справі, достовірно знаючи про спір відносно вищевказаної земельної ділянки. Адже, в липні 2021 в Житомирському окружному адміністративному суді вже було відкрито провадження по справі № 240/16099/21 за позовом керівника Коростишівської окружної прокуратури до Вишевицької сільської ради про скасування рішень сесії Вишевицької сільської ради від 23.04.2021 № 175,176,177,178,179 та визнання їх незаконними.

Передаючи ділянку Поліський дослідній станції, Господарський суд Житомирської області до моменту подачі Коростенською окружною прокуратурою заяви про часткову зміну предмету позову, не встановив правову підставу (правовстановлюючий документ), згідно якої у Поліській дослідній станції ім. О.М. Засухіна наявне право постійного користування земельною ділянкою площею 158,46 га на території Вишевицької ОТГ.

Суд в оскаржуваному рішенні посилається на те, що така обставина підтверджуються державним актом на право постійного користування землею ЖТ № 17-29000007.

Це суперечливе твердження, оскільки державний акт на право постійного користування землею ЖТ № 17-29000007 підтверджує право постійного користування земельними ділянками на території Малинського району, а земельна ділянка площею 158,46 га знаходиться на території Вишевицької ОТГ Радомишльського району.

Тому, вищевказаний акт постійного користування земельними ділянками не підтверджує право постійного користування Поліській дослідній станції ім. О.М. Засухіна на земельну ділянку площею 158,46 га на території Вишевицької ОТГ.

Коростенська прокуратура надала до суду на підтвердження права постійного користування земельною ділянкою площею 158,46 га, що знаходиться на території Вишевицької ОТГ, рішення Виконавчого комітету Радомишльської районної ради народних депутатів № 171 від 30.07.1990, однак таке рішення міститься пункт, згідно якого обов`язковим є затвердження цього рішення Районною радою народних депутатів і воно не було затверджене рішенням Районної ради народних депутатів, тому не несе за собою юридичних наслідків.

Поліська дослідна станція імені О.М.Засухіна (код 00496685) отримала державний акт на право постійного користування землею (в Малинському районі), виданий на підставі Рішення Малинської районної ради народних депутатів від 28.04.1995 № 4 сесії 22 скликання. Загальний розмір землі в цьому акті зазначено 1166,8 га.

Однак, відповідач-1 - Поліська дослідна станція імені О.М. Засухіна Інституту картоплярства Національної академії аграрних наук України (код 32883166) не є правонаступником Державного підприємства "Дослідне господарство Поліської дослідної станції ім. О.М. Засухіна Інституту картоплярства Української академії аграрних наук" (код 00496685), і до нього тому не перейшло право постійного користування будь якими земельними ділянками на території Вишевицької об`єднаної територіальної громади.

Отже, на думку Вишивицької сільської ради, Господарський суд Житомирської області ухвалив рішення в частині повернення спірної земельної ділянки 1825081800:01:000:1269 площею 159,9436 га відповідачу-1, який не має права постійного користування земельною ділянкою, яка є предметом спору у справі № 906/1054/21, та незаконне реєстрація такого права є предметом оскарження в суді.

Поліська дослідна станція ім.О.М. Засухіна Інституту картоплярства Національної академії аграрних наук України у відзиві на апеляційну скаргу Вишевицької сільської ради вказує, що:

- рішенням Виконавчого комітету Радомишльської районної ради народних депутатів від 30.07.1990 №171 "Про передачу частини земель колгоспу "Червоний жовтень" Поліській дослідній станції імені О.М. Засухіна для сільськогосподарського використання" надано із земель запасу Поліській дослідній станції імені О.М. Засухіна Малинського району земельну ділянку площею 814,3 га. З цього часу, Поліська дослідна станція безперервно користувалася та користується вказаними землями та у 1994-1995 роках розпочала розробляти землевпорядну документацію по встановленню меж та виготовленню державних актів на право постійного користування;

- 12.02.2010 Вишевицькою сільською радою Радомишльського району Житомирської області видано довідку № 38 про те, що земельна ділянка загальною площею 159,9 га, що знаходиться на території Вишевицької сільської ради перебуває в користуванні Поліської дослідної станції ім. О.М. Засухіна. 15.02.2010 Іршанською сільською радою видано довідку № 38 про те, що земельна ділянка загальною площею 432,8 га, що знаходиться на території Іршанської сільської ради перебуває в користуванні Поліської дослідної станції ім. О.М. Засухіна;

- Вишевицька сільська рада, якій достеменно було відомо що вказані землі державної власності знаходяться в користуванні Поліської дослідної станції, вирішила скористатися моментом, коли в Державному земельному кадастрі з явилися вказані землі та поки Поліська дослідна станція не зареєструвала на них своє право користування, та 23.04.2021 на четвертій сесії VIII скликання прийняла рішення № 175,176,177,178,179 про прийняття таких земель у комунальну власність, які в подальшому були визнані протиправними та скасовані в рамках справи №240/16099/21;

- рішення у цій справі не впливає та не може вплинути на права або обов`язки Вишевицької сільської ради;

- Господарський суд Житомирської області дійшов висновку про наявність підстав для визнання недійсності договору та повернення земель їх користувачу (Поліській дослідній станції), повно та всебічно з`ясував дійсні обставини справи, дав належну оцінку зібраним доказам і постановив законне й обґрунтоване рішення.

За наведеного, просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення Господарського суду Житомирської області від 30.05.2022 у справі №906/1054/21 - без змін.

Прокурор у відзиві на апеляційну скаргу Вишевицької сільської ради просить закрити апеляційне провадження за апеляційною скаргою Вишевицької сільської ради на рішення Господарського суду Житомирської області від 30.05.2022 у справі №906/1054/21, виходячи з такого:

- в апеляційній скарзі представник Вишевицької сільської ради посилається на існування обставин, що вказують на належність до комунальної власності земельної ділянки з кадастровим номером 1825081800:01:000:1269 площею 156,9436 га, що розміщена на її території. Такі доводи спростовуються відомостями Державного реєстру речових прав на нерухоме майно;

- у справі № 906/1148/21 відкрито провадження за позовною заявою Керівника Коростишівської окружної прокуратури в інтересах держави в особі ГУ Держгеокадастру у Житомирській області та Національної академії аграрних наук України до Вишевицької сільської ради Радомишльського району Житомирської області за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача: Поліської дослідної станції ім. О.М. Засухіна Інституту картоплярства Національної академії аграрних наук України про визнання незаконними та скасування рішень сесії Вишевицької сільської ради від 23.04.2021 №175,176,177,178,179, щодо прийняття до комунальної власності земельних ділянок, в тому числі, земельної ділянки площею 156,9436 га кадастровий номер 1825081800:01:000:1269. Рішення по суті спору не прийняте;

- у справі № 240/16099/21 задоволено адміністративний позов керівника Коростишівської місцевої прокуратури Житомирської області до Вишевицької сільської ради, третя особа - Поліська дослідна станція імені О.М.Засухіна Інституту картоплярства Національної академії аграрних наук України, та визнано серед інших протиправним та скасовано рішення Вишевицької сільської ради № 175 від 23.04.2021 про прийняття у комунальну власність ділянки сільськогосподарського призначення площею 156.9436 га, кадастровий номер 1825081800:01:000:1269;

- у справі №240/38369/21 Вищевицька сільська рада звернулась до Житомирського окружного адміністративного суду з позовом про визнання серед інших реєстраційних дій державного реєстратора Корнинської селищної ради Попільнянського району Житомирської області Байдюка С.В. незаконними та скасування рішення про державну реєстрацію права власності за Головним управлінням Держгеокадастру Житомирській області щодо земельної ділянці: 1825081800:01:000:1269 яка розташована в Житомирській області, Житомирського (Радомишльського) району, Вишевицької сільська рада на території Вишевицької сільської об`єднаної територіальної громади. Рішення по суті спору не прийняте;

- відсутні підстави вважати, що оскаржуваним рішенням зачіпаються права, інтереси та (або) обов`язки Вишевицької сільської ради, яка не є стороною визнаного недійсним договору, відсутні належні докази на підтвердження наявності права комунальної власності на земельну ділянку з кадастровим номером 1825081800:01:000:1269;

- скаржник посилається на доведеність факту самовільного зайняття зазначеної земельної ділянки земельної службовими особами Поліської дослідної станції ім. О.М. Засухіна Інституту картоплярства Національної академії аграрних наук України ухвалою Корольовського районного суду м. Житомира від 20.06.2022 про продовження строку досудового розслідування у кримінальному провадженні №12019060080000401 від 09.07.2019 за ч. 1 ст. 197-1 КК України. Однак, у вказаному кримінальному провадженні таких фактів не встановлено, жодній особі не повідомлено про підозру, у Єдиному державному реєстрі судових рішень відсутні ухвали про відкриття провадження за обвинувальним актом у вказаному кримінальному провадженні. Досудове розслідування триває.

Враховуючи викладене, прокурор вважає, що доводи Вишевицької сільської ради є безпідставними, а ухвалене рішення - законним та обґрунтованим та таким, що не впливає на права та обов`язки, інтереси Вишевицької сільської ради.

Головне управління Держгеокадастру у Житомирській області та Національна академія аграрних наук України не скористалися правом подати відзив на апеляційну скаргу Вишевицької сільської ради, що відповідно до ч. 3 ст. 263 ГПК України не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

В судових засіданнях Північно-західного апеляційного господарського суду 12.09.2022 та 17.10.2022 представник Приватного підприємства "Корона-Сервіс+" підтримав доводи, наведені в апеляційній скарзі, стверджує, що судом першої інстанції при ухвалені оскарженого рішення було порушено норми матеріального та процесуального права. З огляду на вказане, вважає, що рішення Господарського суду Житомирської області від 30.05.2022 у справі №906/1054/21 слід скасувати та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позову.

Представники Вишевицької сільської ради в судових засіданнях Північно-західного апеляційного господарського суду 12.09.2022, 17.10.2022 та 19.12.2022 підтримали доводи апеляційної скарги Вишевицької сільської ради. Просили рішення суду першої інстанції скасувати в частині повернення на користь Поліської дослідної станції ім.О.М. Засухіна Інституту картоплярства Національної академії аграрних наук України земельної ділянки з кадастровим номером 1825081800:01:000:1269 площею 156,9436га, що знаходить на території Вишевицької ОТГ. Ухвалити в цій частині нове рішення, яким зобов`язати Приватне підприємство "Корона-Сервіс+" повернути на користь Вишевицької сільської ради вказану земельну ділянку.

Представники позивача - Поліської дослідної станції ім. О.М. Засухіна Інституту картоплярства Національної академії аграрних наук України в судових засіданнях 12.09.2022, 17.10.2022 та 19.12.2022 заявили, що з доводами Приватного підприємства "Корона-Сервіс+"та Вишевицької сільської ради не погоджується, вважають доводи їх апеляційних скарг безпідставними, а оскаржене рішення таким, що відповідає встановленим обставинам справи та нормам закону. Зауважили, що оскаржене рішенням не вирішено питання про права та обов`язки Вишевицької сільської ради. З огляду на зазначене, просили суд відмовити в задоволенні апеляційних скарг.

Прокурор в судових засіданнях 12.09.2022, 17.10.2022 та 19.12.2022 заперечив проти задоволення апеляційних скарг, з підстав викладених у відзивах на апеляційні скарги. Просив закрити апеляційне провадження за апеляційною скаргою Вишевицької сільської ради, а апеляційну скаргу ПП "Корона-Сервіс+" залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Також, 19.12.2022 від представника Вишевицької сільської ради надійшло клопотання, відповідно до якого представник просить оголосити перерву в судовому засіданні, з метою оприлюднення Вишевицькою сільською радою рішень щодо скасування рішень Вишевицької сільської ради № 175 від 23.04.2021, № 176 від 23.04.2021, № 177 від 23.04.2021, № 178 від 23.04.2021, № 179 від 23.04.2021.

В судовому засіданні 19.12.2022 представники Вишевицької сільської ради підтримали таке клопотання.

Прокурор та представник Поліської дослідної станції ім. О.М. Засухіна Інституту картоплярства Національної академії аграрних наук України заперечили проти відкладення розгляду справи.

Розглядаючи вказане клопотання, суд взяв до уваги таке.

Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною передумовою для якого є неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Суд бере до уваги, що рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 17.12.2021 у справі №240/16099/21, залишеним без змін постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 09.11.2022, визнані протиправними та скасовані рішення Вишевицької сільської ради: № 175 від 23.04.2021; № 176 від 23.04.2021; № 177 від 23.04.2021; № 178 від 23.04.2021; № 179 від 23.04.2021.

Враховуючи, що відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною передумовою для якого неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні, з метою дотримання принципу розумності строків розгляду справи, з огляду на те, що рішення Вишевицької сільської ради № 175 від 23.04.2021, № 176 від 23.04.2021, № 177 від 23.04.2021, №178 від 23.04.2021, № 179 від 23.04.2021 вже визнанні протиправними та скасовані в судовому порядку, суд дійшов висновку про можливість розгляду справи та відхилення клопотання про відкладення.

В судове засідання 19.12.2022 представники Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області, Національної академії аграрних наук України, Приватного підприємства "Корона-Сервіс+" не з`явилися.

Враховуючи приписи ст.ст. 269, 273 ГПК України про межі та строки розгляду апеляційних скарг в апеляційній інстанції, той факт, що позивачі та відповідач-2 були належним чином та своєчасно повідомлена про дату, час та місце судового засідання, про що свідчить список розсилки поштової кореспонденції по справі №906/1054/21 та електронне листування (т. 6, а. с. 73-74), а також те, що явка представників учасників справи в судове засідання обов`язковою не визнавалася, колегія суддів визнала за можливе завершувати розгляд апеляційної скарги за відсутності представників позивачів та відповідача-2.

Дослідивши матеріали справи, апеляційну скаргу, заслухавши пояснення прокурора, представників Поліської дослідної станції ім. О.М. Засухіна Інституту картоплярства Національної академії аграрних наук України, Приватного підприємства "Корона-Сервіс+", Вишевицької сільської ради, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування місцевим господарським судом при ухвалені рішення норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що апеляційне провадження за апеляційною скаргою Вишевицької сільської ради слід закрити, апеляційну скаргу Приватного підприємства "Корона-Сервіс+" залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції залишити без змін, виходячи з такого.

Судом апеляційної інстанції встановлено та як убачається з матеріалів справи, що відповідно до примірнику Договору про спільний обробіток землі (спільну діяльність) від 01.09.2020 (далі Договір; т. 2, а. с. 125-129), наданого Поліською дослідною станцією ім.О.М. Засухіна Інституту картоплярства Національної академії аграрних наук України, засвідченого Сидорук Н.А., цей Договір укладено між Поліською дослідною станцією ім.О.М. Засухіна Інституту картоплярства Національної академії аграрних наук України (Сторона-1) та Приватним підприємством "Корона-Сервіс+" (Сторона-2) і за умовами п.1.1. Договору Сторони за цим договором зобов`язуються шляхом об`єднання майна і зусиль спільно займатись вирощуванням сільськогосподарської продукції, визначеної Стороною-2, на земельних ділянках, згідно Додатку №1, що розташовані на території с.Федорівка. Малинського району та Вишевицької ОТГ, Радомишльського району, Житомирської області та належать Стороні-1 на праві постійного користування землею (далі по текст - Земельні ділянки).

Згідно п.4.1. договору, внесками сторін за цим договором є наступне:

4.1.1 внесок сторони-1 - особиста трудова участь, згідно п.2.1.2, а також право безперешкодного доступу до земельних ділянок, вказаними в Додатку №1 проведення всіх необхідних передпосівних та посівних робіт та збору врожаю на них для цілей здійснення спільної діяльності в рамках цього договору стороною-2.

4.1.2 Внесок Сторони-2 - надання насіннєвого матеріалу, засобів захисту рослин, мінеральних добрив та інших необхідних матеріалів, виконання робіт із посіву, догляду та збирання врожаю, забезпечення транспортом, механізмами, технікою та вчинення інших дій, необхідних для досягнення цілей сумісної діяльності.

Пунктом 5.1 договору, визначено, що дохід Сторін в результаті здійснення спільної діяльності згідно з умовами цього договору є наступним:

5.1.1 Дохід Сторони-1 від сумісної діяльності за 1 (один) рік ведення спільної діяльності є фіксованим та становить гривневий еквівалент 500 000 (п`ятсот тисяч) гривень, в тому числі ПДВ.

5.1.2 Доходом Сторони-2 є весь урожай вирощений в результаті спільної діяльності за цим договором.

Строки сплати доходу Стороною-2 на розрахунковий рахунок Сторони-1 є таким:

- до 20.05.2021 - у гривні в розмірі еквівалентному 250 000 гривень, в тому числі ПДВ;

- до 20.08.2021 - у гривні в розмірі еквівалентному 250 000 гривень, в тому числі ПДВ (пункт 5.2 договору).

Відповідно до п.6.1. договору, цей договір набуває чинності з 01.09.2020 і діє до 30.08.2021 (далі - Строк дії договору), але в будь-якому разі до закінчення агрономічного циклу вирощування сільськогосподарської культури на земельній ділянці згідно з цим Договором та повного завершення робіт зі збору врожаю.

1) 1823488400:02:000:0009 площею 86,4581 га;

2) 1823488400:02:000:0012 площею 8,5562 га;

3) 1823488400:02:000:0015 площею 23,9014 га;

4) 1823488400:03:000:0004 площею 39,2757 га;

5) 1823488400:03:000:0005 площею 33,3920 га;

6) 1823488400:04:000:0004 площею 31,6347 га;

7) 1823488400:04:000:0008 площею 7,3564 га;

8) 1823488400:02:000:0010 площею 235,0833 га;

9) 1823488400:04:000:0002 площею 84,5857 га;

10) Акт постійного користування 158,46 га; Всього, 708,7035 га (т. 2, а. с. 130).

Також, між сторонами погоджено план-схему земельних ділянок, що є об`єктом спільного обробітку землі (спільної діяльності) (т. 2, а. с. 131).

Також, 01.09.2022 між Поліською дослідною станцією ім.О.М. Засухіна Інституту картоплярства Національної академії аграрних наук України (Сторона-1) та Приватним підприємством "Корона-Сервіс+" було підписано Акт приймання-передачі до договору про спільний обробіток землі (спільну діяльність) від 01.09.2020, за яким сторона-1 передала на період дії вказаного Договору, а сторона-2 прийняла земельні ділянки, вказані в Додатку №1 до Договору, для здійснення на них дій, передбачених Договором, зокрема для доступу до земельних ділянок для проведення всіх необхідних передпосівних та посівних робіт та збору врожаю на них для цілей здійснення спільної діяльності в рамках Договору (т. 2, а. с. 132).

На думку прокурора, вказаний вище Договір є удаваним, оскільки сторони за спірним правочином мали намір приховати справжні правовідносини, уникнути передбаченої законом процедури для отримання землі державної власності в оренду.

Суд апеляційної інстанції зазначає, що звертаючись до суду із цим позовом, прокурор подав фотокопію оспорюваного договору від 01.09.2021 про спільний обробіток землі без кількох його сторінок (т. 1, а. с. 24-23).

При цьому, ухвалою Господарського суду Житомирської області від 12.01.2022 зобов`язано Приватне підприємство "Корона-Сервіс+" надати господарському суду для огляду в судовому засіданні оригінал Договору про спільний обробіток землі (спільну діяльність) від 01.09.2020, укладений між Поліською дослідною станцією ім.О.М. Засухіна Інституту картоплярства Національної академії аграрних наук України та Приватним підприємством "Корона-Сервіс+" (т. 3, а. с. 10-13).

Частиною 6 статті 91 ГПК України передбачено, що якщо подано копію (електронну копію) письмового доказу, суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи може витребувати у відповідної особи оригінал письмового доказу. Якщо оригінал письмового доказу не поданий, а учасник справи або суд ставить під сумнів відповідність

В листі від 25.01.2022 представник Приватне підприємство "Корона-Сервіс+" повідомив про відсутність у ПП "Корона-Сервіс+" оригіналу договору про спільний обробіток землі (спільну діяльність) від 01.09.2020 з Поліською дослідною станцією ім. О.М. Засухіна (т. 3, а. с. 28).

Таким чином, в матеріалах справи відсутній оригінал оспорюваного договору, наданий будь-якою із сторін.

При цьому, як в суді першої інстанції, так і в суді апеляційної інстанції представники Поліської дослідної станції ім.О.М. Засухіна Інституту картоплярства Національної академії аграрних наук України вказували, що відповідач-1 не може надати оригінал Договору про спільний обробіток землі (спільну діяльність) від 01.09.2020 з об`єктивних причин - зміна керівництва установи та не передання документів попереднім керівником Старовойт В.Б., який знаходиться під слідством. Разом з тим, відповідачем-1 надано до відзиву на позов примірник оспорюваного договору.

Суд бере до уваги, що змагальність сторін є одним із основних принципів господарського судочинства, зміст якого полягає у тому, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, тоді як суд, зберігаючи об`єктивність та неупередженість, зобов`язаний вирішити спір, керуючись принципом верховенства права.

Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (статті 76 Господарського процесуального кодексу України).

Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (частина перша статті 77 Господарського процесуального кодексу України).

Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи (стаття 78 Господарського процесуального кодексу України).

17.10.2019 набув чинності Закон України № 132-ІХ від 20.09.2019 "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні", яким були внесені зміни до Господарського процесуального кодексу України, зокрема змінено назву статті 79 Господарського процесуального кодексу України з "Достатність доказів" на нову - "Вірогідність доказів", викладено її у новій редакції, та фактично впроваджено в господарський процес стандарт доказування "вірогідності доказів".

Відповідно до статті 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Стандарт доказування "вірогідності доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто, з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надання достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надання саме тієї кількості, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.

Тлумачення змісту статті 79 Господарського процесуального кодексу України свідчить про те, що ця стаття покладає на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.

Аналогічний висновок Верховного Суду викладений у пункті 7.44. постанови від 16.02.2021 у справі № 927/645/19.

Верховний Суд в ході касаційного перегляду судових рішень неодноразово звертався загалом до категорії стандарту доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Верховного Суду від 02.10.2018 у справі №910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17). Аналогічний стандарт доказування застосований Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц (провадження №14-400цс19).

Зазначений підхід узгоджується і з судовою практикою Європейського суду з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) (пункт 1 статті 32 Конвенції). Так, зокрема, у рішенні 23.08.2016 у справі "Дж. К. та Інші проти Швеції" ("J.K. AND OTHERS v. SWEDEN") ЄСПЛ наголошує, що "у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування "поза розумним сумнівом ("beyond reasonable doubt"). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням "балансу вірогідностей". Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри".

Відповідно до частини четвертої статті 11 ГПК України, статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику зазначеного Суду як джерело права.

Статтею 86 ГПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Суд акцентує увагу, що обов`язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об`єктивності з`ясування обставин справи та оцінки доказів.

Усебічність та повнота розгляду передбачає з`ясування всіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв`язками, відносинами і залежностями. Таке з`ясування запобігає однобічності та забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення.

З`ясування відповідних обставин має здійснюватися із застосуванням критеріїв оцінки доказів передбачених статтею 86 ГПК України щодо відсутності у жодного доказу заздалегідь встановленої сили та оцінки кожного доказу окремо, а також вірогідності і взаємного зв`язку доказів у їх сукупності.

У пунктах 1-3 частини першої статті 237 ГПК України передбачено, що при ухваленні рішення суд вирішує, зокрема питання чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин.

Апеляційний господарський суд погоджується із місцевий господарським судом про те, що факт укладення між Поліською дослідною станцією ім.О.М. Засухіна Інституту картоплярства Національної академії аграрних наук України та Приватним підприємством "Корона-Сервіс+" договору про спільний обробіток землі (спільну діяльність) від 01.09.2020 мав місце.

Зокрема, в матеріалах справи містяться оригінали листів №32/06-21 та №31/06-21 від 14.06.2021 ПП "Корона-Сервіс+" із доданими до них завіреними відповідачем-2 копіями договору від 01.09.2020 про спільний обробіток землі (спільну діяльність) з додатками №1 та №2 до даного договору, акту від 01.09.2020 приймання-передачі до договору про спільний обробіток землі (спільну діяльність) від 01.09.2020, платіжного доручення №3623 від 09.06.2021, опису вкладення, поштового конверту, договору про надання поворотної фінансової допомоги від 10.11.2020, платіжних дорученнях: №2060 від 27.11.2020, №2072 від 01.12.2020, №2351 від 28.12.2020, №2436 від 13.01.2021, №2439 від 13.01.2021, опису вкладення, поштового конверту, які надійшли на адресу відповідача-1 від ПП "Корона-Сервіс+" (т.2, а. с. 124-134, 136-144).

Вказані документи, в тому числі, копію оспорюваного договору з додатками та акт приймання-передачі від 01.09.2020 від імені ПП "Корона-Сервіс+" засвідчила ОСОБА_1 , яка згідно інформації з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань є засновником Приватного підприємства "Корона-Сервіс+" та його кінцевим беніфіціарним власником (т. 1, а. с. 182).

Судом враховується, що підпис Сидорук Н.А. на примірниках даних документів засвідчується відтиском печатки ПП "Корона-Сервіс+" як юридичної особи. При цьому суд констатує, що печатка юридичної особи відноситься до даних, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні відповідних правовідносин, а тому, враховуючи наявність відтиску печатки відповідача на договорі, додатках та акті, суд дійшов висновку, що відповідач-2 має нести відповідальність за законність використання його печатки, зокрема, при нанесенні її відбитків на договорах, актах, листах, розрахункових документах. Доказів її втрати, викрадення або в інший спосіб вибуття з володіння відповідача-2 або використання її іншою особою ПП "Корона-Сервіс+" суду не надано, у зв`язку з чим суд дійшов висновку про відсутність підстав вважати, що печатка підприємства використовувалася проти волі відповідача-2. Даний факт відповідачем-2 не спростовано, в матеріалах справи такі докази відсутні.

Суд зауважує, що зі змісту таких документів вбачається вчинення відповідачами дій, спрямованих на виконання Договору від 01.09.2020 про спільний обробіток землі (спільну діяльність).

Таким чином, наявні в матеріалах справи завірені копії: Договору про спільний обробіток землі (спільну діяльність) від 01.09.2020, Додатку № 1 до Договору, План-схеми та Акту приймання-передачі, в сукупності з доказами, які підтверджують вчинення відповідачами дій, направлені на виконання оспорюваного Договору є достатнім для підтвердження укладення Договору між відповідачами.

Аналізуючи встановлені обставини справи та переглядаючи спірні правовідносини на предмет наявності правових підстав для задоволення позовних вимог, суд апеляційної інстанції приймає до уваги наступні положення діючого законодавства з урахуванням фактичних обставин справи.

Щодо апеляційної скарги Вишевицької сільської ради, суд апеляційної інстанції зазначає таке.

Пунктом 9 ч.3 ст.2 ГПК України передбачено, що одним із принципів господарського судочинства є забезпечення права на апеляційний перегляд справи.

У відповідності до ч.1 ст.17 ГПК України, учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов`язки, мають право на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Конституційні гарантії захисту прав та інтересів в апеляційній інстанції конкретизовано в главі 1 розділу І, главі 1 розділу ІV ГПК України, де врегульовано порядок і підстави для апеляційного оскарження судових рішень у господарському судочинстві.

Частина перша статті 254 ГПК України визначає коло осіб, які наділені процесуальним правом на апеляційне оскарження судового рішення, і поділяються на дві групи: учасники справи, а також особи, які участі у справі не брали, але судове рішення прийнято щодо їх прав, інтересів та (або) обов`язків.

У розумінні наведених норм процесуального права судове рішення, оскаржуване особою, яка не брала участі у справі, повинно безпосередньо стосуватися прав, інтересів та (або) обов`язків цієї особи. Таким судовим рішенням безпосередньо зачіпаються права, інтереси та (або) обов`язки такої особи, в тому числі створюються перешкоди для реалізації її суб`єктивного права чи законного інтересу або реального виконання обов`язку стосовно однієї із сторін спору.

При цьому, на відміну від оскарження судового рішення учасником справи, не залучена до участі у справі особа повинна довести наявність у неї правового зв`язку зі сторонами спору або безпосередньо судовим рішенням через обґрунтування наявності трьох критеріїв: вирішення судом питання про її (1) право, (2) інтерес, (3) обов`язок; такий правовий зв`язок має бути очевидним та безумовним, а не ймовірним. Будь-який інший правовий зв`язок між скаржником і сторонами спору не може братися до уваги.

Після прийняття апеляційної скарги особи, яка не брала участі у справі, суд апеляційної інстанції з`ясовує, чи прийнято оскаржуване судове рішення безпосередньо про права, інтереси та (або) обов`язки скаржника і які конкретно. Якщо буде встановлено, що судовим рішенням питання про права, інтереси та (або) обов`язки такої особи не вирішувалися, то апеляційний господарський суд своєю ухвалою закриває апеляційне провадження на підставі пункту 3 частини першої статті 264 ГПК, оскільки у такому випадку не існує правового зв`язку між скаржником і сторонами у справі, у зв`язку з чим відсутній суб`єкт апеляційного оскарження.

Зазначене узгоджується з правовою позицією, викладеною в постановах Верховного Суду від 17.05.2018 у справі № 904/5618/17, від 21.09.2018 у справі № 909/68/18, від 18.12.2018 у справі № 911/1316/17, від 27.02.2019 у справі № 903/825/18, від 17.10.2019 у справі №910/21156/16.

Також, особа, яка звертається з апеляційною скаргою в порядку статей 17, 254 Господарського процесуального кодексу України, повинна довести, що оскаржуване судове рішення прийнято про її права, інтереси та (або) обов`язки і такий зв`язок має бути очевидним та безумовним, а не ймовірним, що означає, що скаржник в апеляційній скарзі має чітко зазначити, в якій частині оскаржуваного ним судового рішення (в мотивувальній та/або резолютивній) прямо вказано про його права, інтереси та (або) обов`язки, та про які саме.

Такий правовий висновок Верховного Суду вказаний в постанові від 21.09.2020 у справі №910/13119/17.

Суд апеляційної інстанції бере до уваги і те, що пунктом 1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантовано, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Важливим елементом верховенства права є гарантія справедливого судочинства. Так, у рішенні у справі "Белле проти Франції" ("Bellet v. France", заява № 13343/87) від 04.12.1995 Європейський суд з прав людини зазначив: "стаття 6 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів якого є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права у демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання в її права". Як засвідчує позиція Європейського суду з прав людини, основною складовою права на суд є право доступу в тому розумінні, що особі має бути забезпечена можливість звернутися до суду для вирішення певного питання, і держава, у свою чергу, не повинна чинити правових чи практичних перешкод для здійснення цього права.

Звертаючись до суду апеляційної інстанції з апеляційною скаргою та обґрунтовуючи порушення судом першої інстанції своїх прав, особа, яка не брала участі у справі - Вишевицька сільська рада, серед іншого посилалася на те, що нею на було прийнято 23.04.2021 рішення №175 про прийняття у комунальну власність земельну ділянку, (сільськогосподарського призначення) кадастровий номер 1825081800:01:000:1269 площею 159,9436 га.

Вишевицька сільська рада вказувала, що суд першої інстанції ухвалив рішення про повернення такої земельної ділянки Поліській дослідній станції ім.О.М. Засухіна Інституту картоплярства Національної академії аграрних наук України, який не має права постійного користування.

Суд апеляційної інстанції встановив, що керівник Коростишівської місцевої прокуратури Житомирської області звернувся до Житомирського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Вишевицької сільської ради, в якому просив суд:

- визнати протиправним та скасувати рішення Вишевицької сільської ради № 175 від 23.04.2021 про прийняття у комунальну власність ділянки сільськогосподарського призначення площею 156.9436 га, кадастровий номер 1825081800:01:000:1269;

- визнати протиправним та скасувати рішення Вишевицької сільської ради № 176 від 23.04.2021 про прийняття у комунальну власність ділянки сільськогосподарського призначення площею 72.0375 га, кадастровий номер 1825084300:02:000:0007;

- визнати протиправним та скасувати рішення Вишевицької сільської ради № 177 від 23.04.2021 про прийняття у комунальну власність ділянки сільськогосподарського призначення площею 59.2171 га, кадастровий номер 1825084300:02:000:0006;

- визнати незаконним та скасувати рішення Вишевицької сільської ради № 178 від 23.04.2021 про прийняття у власність земель сільськогосподарського призначення площею 65.5983 га, кадастровий номер 1825084300:04:000:0121;

- визнати протиправним та скасувати рішення Вишевицької сільської ради № 179 від 23.04.2021 про прийняття у власність земель сільськогосподарського призначення площею 149.8358 га, кадастровий номер 1825084300:04:000:0123.

Ухвалою Житомирського окружного адміністративного суду від 29.07.2021 у справі №240/16099/21, серед іншого, прийнято позовну заяву до розгляду та відкрити провадження в адміністративній справі за позовом Керівника Коростишівської місцевої прокуратури Житомирської області до Вишевицької сільської ради про визнання протиправним та скасування рішення.

Рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 17.12.2021 у справі №240/16099/21 задоволено адміністративний позов. Визнані протиправними та скасовані рішення Вишевицької сільської ради: № 175 від 23.04.2021 про прийняття у комунальну власність ділянки сільськогосподарського призначення площею 156.9436 га, кадастровий номер 1825081800:01:000:1269; № 176 від 23.04.2021 про прийняття у комунальну власність ділянки сільськогосподарського призначення площею 72.0375 га, кадастровий номер 1825084300:02:000:0007; № 177 від 23.04.2021 про прийняття у комунальну власність ділянки сільськогосподарського призначення площею 59.2171 га, кадастровий номер 1825084300:02:000:0006; № 178 від 23.04.2021 про прийняття у власність земель сільськогосподарського призначення площею 65.5983 га, кадастровий номер 1825084300:04:000:0121; № 179 від 23.04.2021 про прийняття у власність земель сільськогосподарського призначення площею 149.8358 га, кадастровий номер 1825084300:04:000:0123.

Не погодившись з вказаним рішенням Вишевицька сільська рада оскаржила його до Сьомого апеляційного адміністративного суду.

Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 17.10.2022 у справі №906/1054/21 зупинено провадження у справі №906/1054/21 до набрання законної сили рішенням у справі №240/16099/21.

09.11.2022 Сьомим апеляційним адміністративним судом було ухвалено постанову, якою апеляційну скаргу Вишевицької сільської ради Радомишльського району Житомирської області залишено без задоволення, а рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 17.12.2021 - без змін.

Станом на 19.12.2022 в матеріалах справи відсутні докази щодо оскарження постанови Сьомого апеляційного адміністративного суду від 09.11.2022 у справі №240/16099/21 в касаційному порядку.

Таким чином, станом на 19.12.2022, рішення Вишевицької сільської ради № 175 від 23.04.2021 про прийняття у комунальну власність ділянки сільськогосподарського призначення площею 156.9436 га, кадастровий номер 1825081800:01:000:1269 визнано протиправним та скасоване в судовому порядку.

Зокрема, під час розгляду справи судами в справі № 240/16099/21 було встановлено, що:

"Вишевицька сільська рада звернулася з клопотанням до Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області щодо передання земельних ділянок з кадастровими номерами 1825084300:04:000:0123 площею 149,8358 га, 1825084300:04:000:0121 площею 65,5983 га; 1825084300:02:000:0037 площею 72,0375 га; 1825084300:02:000:0006 площею 59,2171 га та 1825081800:01:000:1269 площею 159,9436 га до комунальної власності сільської ради.

В свою чергу, листом Головне управління Держгеокадастру у Житомирській області від 05.05.2021 №18600.2310/2-21 повідомило відповідача про те, що Головне управління не в змозі позитиви вирішити питання підняте у зверненні Вишевицької сільської ради, оскільки земельні ділянки державної власності передані користування "Поліської дослідної станції імені О.М. Засухіна" на підставі рішення виконавчого комітету Радомишльської районної депутатів за №171 від 30.07.1990.

Однак, Вишевицька сільська рада, не дочекавшись відповіді Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області щодо розгляду клопотання про передачу у комунальну власність спірних ділянок, прийняла рішення від 23.04.2021 №175-179 про прийняття у комунальну власність ділянок сільськогосподарського призначення площею 156.9436 га, кадастровий номер 1825081800:01:000:1269, площею 72.0375 га, кадастровий номер 1825084300:02:000:0007, площею 59.2171 га, кадастровий номер 1825084300:02:000:0006, площею 65.5983 га, кадастровий номер 1825084300:04:000:0121, площею 149.8358 га, кадастровий номер 1825084300:04:000:0123.

Тобто, на момент винесення оскаржуваних позивачем рішень у цій справі відсутні рішення ГУ Держгеокадастру про передачу вказаних земельних ділянок Вишевицькій сільській раді та акти приймання-передачі таких земельних ділянок, та на вказані земельні ділянки позивачем не зареєстровано право власності.".

Суди в справі № 240/16099/21 дійшли висновку, що оскаржувані рішення прийняті Вишевицькою сільською радою передчасно, а тому відсутні підстави вважати їх законними і обґрунтованими.

Оскільки, рішення Вишевицької сільської ради № 175 від 23.04.2021, яким остання обґрунтовує перебування земельної ділянки в комунальній власності Вишивецької ОТГ, було визнано недійсним та скасоване в судовому порядку, апеляційний суд дійшов висновку, що рішенням Господарського суду Житомирської області від 30.05.2022 у справі №906/1054/21 не було вирішено питання про права та обов`язки Вишевицької сільської ради.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 264 ГПК України суд апеляційної інстанції закриває апеляційне провадження, якщо після відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою, поданою особою з підстав вирішення судом питання про її права, інтереси та (або) обов`язки, встановлено, що судовим рішенням питання про права, інтереси та (або) обов`язки такої особи не вирішувалося.

Враховуючи вищевикладене, беручи до уваги обставини цієї справи, колегія суддів апеляційного господарського суду дійшла висновку про те, що апеляційне провадження за апеляційною скаргою Вишевицької сільської ради на рішення Господарського суду Житомирської області від 30.05.2022 у справі №906/1054/21 має бути закрито на підставі п. 3 ч. 1 ст. 264 ГПК України.

Переглядаючи справу за апеляційною скаргою Приватного підприємства "Корона-Сервіс+", суд виходить з такого.

Щодо дотримання прокурором статті 23 Закону України "Про прокуратуру", суд вказує таке.

Згідно ч. 2 ст. 2 ЦК України одним з учасників цивільних відносин є держава Україна, яка відповідно до статей 167, 170 ЦК України набуває і здійснює цивільні права та обов`язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом, та діє у цивільних відносинах на рівних правах з іншими учасниками цих відносин.

Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

За змістом ч. 3 ст. 4 ГПК України до господарського суду у справах, віднесених законом до його юрисдикції, мають право звертатися також особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб.

Статтею 53 ГПК України визначено участь у судовому процесі органів та осіб, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб.

Так, відповідно до ч. ч. 4, 5 ст. 53 ГПК України у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.

Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених ст. 174 цього Кодексу.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 131-1 Конституції України в Україні діє прокуратура, яка здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Положення п. 3 ч. 1 ст. 131-1 Конституції України відсилає до спеціального закону, яким мають бути визначені виключні випадки та порядок представництва прокурором інтересів держави в суді. Таким законом є Закон України "Про прокуратуру".

Так, відповідно до частини першої, абзацу першого частини третьої та абзацу першого частини четвертої статті 23 Закону України "Про прокуратуру" прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті. Наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді.

Про необхідність обґрунтування прокурором підстав представництва у суді зазначено й у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 у справі № 587/430/16-ц.

Аналіз положень частин третьої-п`ятої статті 53 ГПК України у взаємозв`язку зі змістом частини третьої статті 23 Закону України "Про прокуратуру" дає підстави вважати, що прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесено відповідні повноваження; 2) у разі відсутності такого органу.

Отже, захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні суб`єкти владних повноважень. При цьому, щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює у судовому провадженні відповідного суб`єкта владних повноважень, який всупереч вимогам закону не здійснює захисту або робить це неналежно. У кожному такому випадку прокурор повинен навести (а суд перевірити) причини, які перешкоджають захисту інтересів держави належним суб`єктом, і які є підставами для звернення прокурора до суду.

Прокурор не може вважатися альтернативним суб`єктом звернення до суду і замінювати належного суб`єкта владних повноважень, який може і бажає захищати інтереси держави.

Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом таких підстав для представництва. Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу.

Звертаючись до компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.

Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню тощо.

Таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого ст. 23 Закону України "Про прокуратуру", і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Якщо прокурору відомі причини такого незвернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові. Але якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.

Предметом позову у цій справі є вимоги керівника Коростенської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області та Національної академії аграрних наук України до Поліської дослідної станції ім.О.М. Засухіна Інституту картоплярства Національної академії аграрних наук України та Приватного підприємства "Корона-Сервіс+" про визнання недійсним договору про спільний обробіток землі (спільну діяльність) від 01.09.2020 та повернення земельних ділянок.

З метою встановлення підстав для представництва інтересів держави в суді у цій справі Коростенська окружна прокуратура з листами за №52-87-3975вих-21 та №52-87-3976вих21 від 03.09.2021, адресованими позивачам, поінформовала останніх про намір прокурора звернутися до суду з відповідним позовом (т. 1, а. с. 80-83, 86-89).

У відповідь на звернення прокуратури, Національна академія аграрних наук України повідомила листом № 10.2-21/274 від 23.09.2021, що укладений між Поліською дослідною станцією імені О.М. Засухіна Інституту картоплярства Національної академії аграрних наук України та Приватним підприємством "Корона-Сервіс+" договір на погодження до НААН не надходив і Національна академія аграрних наук не заперечує проти представництва прокуратурою у суді законних інтересів держави (т. 1, а. с. 90).

В свою чергу, Головне управління Держгеокадастру у Житомирській області, у відповіді від 15.09.2021 № 10-6-0.6-4731/2-21 на звернення прокуратури, повідомило про неможливість самостійного звернення до суду у зв`язку з обмеженим фінансуванням (т. 1, а. с. 84).

Доводи апеляційної скарги, що після отримання відповіді Національної академії аграрних наук України, прокурор вже наступного дня подав позов в цій справі, чим недотримався розумного строку, не береться судом до уваги, оскільки Національна академія аграрних наук України дала чітку відповідь про відсутність заперечень щодо представництва Коростенською окружною прокуратурою в інтересах держави в суді.

З врахуванням вищевикладеного колегія суддів дійшла до висновку про доведеність прокурором наявності підстав для звернення до суду з цим позовом в інтересах держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області та Національної академії аграрних наук України та дотримання порядку, встановленого ст. 23 Закону України "Про прокуратуру."

Щодо способу захисту, суд апеляційної інстанції вказує таке.

Згідно з ч. 1 ст. 15, ч. 1 ст. 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду. При оцінці обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення та забезпечити поновлення порушеного права.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 5 ГПК України, здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного права чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

З наведених норм права вбачається, що держава забезпечує захист порушених або оспорюваних прав і законних інтересів осіб. Такі права та законні інтереси захищаються у спосіб, який передбачений законом або договором, та є ефективним для захисту конкретного порушеного або оспорюваного права чи законного інтересу. Якщо закон або договір не визначають такого ефективного способу захисту, суд відповідно до викладеної в позові вимоги позивача може визначити в рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Отже, розглядаючи справу суд має з`ясувати: 1) чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; 2) чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права позивача; 3) чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права у спірних правовідносинах.

Якщо суд дійде висновку, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права позивача, у цих правовідносинах позовні вимоги останнього не підлягають задоволенню. Однак, якщо обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором, проте є ефективним та не суперечить закону, а закон або договір у свою чергу не визначають іншого ефективного способу захисту, то порушене право позивача підлягає захисту обраним ним способом.

Аналогічний правовий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19.

Водночас ефективність позовної вимоги має оцінюватися, виходячи з обставин справи та залежно від того, чи призведе задоволення такої вимоги до дійсного захисту інтересу позивача без необхідності повторного звернення до суду (принцип процесуальної економії).

Звертаючись до суду із цим позовом, прокурор обрав такі способи захисту порушеного права держави як визнання недійсним договору та повернення земельних ділянок на користь Поліської дослідної станції ім.О.М.Засухіна Інституту картоплярства Національної академії аграрних наук України, які на переконання суду апеляційної інстанції є ефективними та передбаченими законом.

Щодо визнання недійсним Договору про спільний обробіток землі (спільну діяльність) від 01.09.2020.

Відповідно до частини 1 статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1- 3 , 5 та 6 статті 203 цього Кодексу.

Вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин (таку правову позицію викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.11.2018 у справі № 905/1227/17).

Згідно із частиною 1 статті 235 ЦК України удаваний правочин - це правочин, вчинений сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили. Якщо буде встановлено, що правочин був вчинений сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, відносини сторін регулюються правилами щодо правочину, який вони насправді вчинили.

У такій ситуації існують два правочини: один - удаваний, а інший - той, який сторони дійсно мали на увазі. Таким чином, удаваний правочин своєю формою приховує реальний правочин. За удаваним правочином сторони умисно оформляють один правочин, але між ними насправді встановлюються інші правовідносини. За удаваним правочином права та обов`язки сторін виникають, але не ті, що випливають зі змісту правочину.

Правова конструкція статті 235 ЦК України передбачає, що сторона, звертаючись до суду із відповідним позовом, має довести: для приховання якого саме правочину вчинено спірний правочин; спрямованість волі сторін в удаваному правочині на встановлення інших цивільно-правових відносин, ніж тих, що передбачені насправді вчиненим правочином; настання між сторонами інших прав та обов`язків, ніж тих, що передбачені удаваним правочином.

Статтею 1130 ЦК України визначено поняття договору про спільну діяльність. Так, за договором про спільну діяльність сторони (учасники) зобов`язуються спільно діяти без створення юридичної особи для досягнення певної мети, що не суперечить законові. Спільна діяльність може здійснюватися на основі об`єднання вкладів учасників (просте товариство) або без об`єднання вкладів учасників.

Відповідно до частини 2 статті 1131 ЦК України умови договору про спільну діяльність, у тому числі координація спільних дій учасників або ведення їхніх спільних справ, правовий статус виділеного для спільної діяльності майна, покриття витрат та збитків учасників, їх участь у результатах спільних дій та інші умови визначаються за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено законом про окремі види спільної діяльності.

Статтею 13 Закону України "Про оренду землі" передбачено, що договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

За змістом положень частин 1, 2 статті 15 цього Закону істотними умовами договору оренди землі є: об`єкт оренди (кадастровий номер, місце розташування та розмір земельної ділянки); строк дії договору оренди; орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, способу та умов розрахунків, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату. За згодою сторін у договорі оренди землі можуть зазначатися інші умови.

Згідно із частинами 1, 2 статті 21 Закону України "Про оренду землі" орендна плата за землю - це платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою згідно з договором оренди землі. Розмір, умови і строки внесення орендної плати за землю встановлюються за згодою сторін у договорі оренди (крім строків внесення орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності, які встановлюються відповідно до Податкового кодексу України).

Відповідно до статті 22 Закону України "Про оренду землі" орендна плата справляється у грошовій формі. За згодою сторін розрахунки щодо орендної плати за землю можуть здійснюватися у натуральній формі. Розрахунок у натуральній формі має відповідати грошовому еквіваленту вартості товарів за ринковими цінами на дату внесення орендної плати. Розрахунки щодо орендної плати за земельні ділянки, що перебувають у державній і комунальній власності, здійснюються виключно у грошовій формі.

Тобто, на відміну від договору про спільну діяльність, який укладається для досягнення певної мети, договір оренди землі укладається саме на платній основі і для отримання можливості користуватися земельною ділянкою з використанням її корисних властивостей.

Правовими наслідками договору оренди землі є для однієї сторони (орендодавця) отримання плати за надане у користування майно (земельну ділянку), а для іншої (орендаря) - використання майна (земельної ділянки).

Відповідно до розділу 5 Договору дохід Сторони-1 від сумісної діяльності за 1 рік спільної діяльності є фіксованим та становить в гривневому еквіваленті 500 000 грн, в тому числі ПДВ. В свою чергу, доходом Сторони-2 є весь урожай вирощений в результаті спільної діяльності за договором.

Таким чином, проаналізувавши умови укладеного між відповідачами оспорюваного договору, суд першої інстанції правомірно дійшов висновку, що передбачені пунктом 5.1.1 грошові кошти, є фактично орендною платою за право користування земельною ділянкою, яка використовується іншою стороною для вирощування сільськогосподарської продукції.

При цьому, за умовами Договору вирощування, переробка та реалізація товарної сільськогосподарської продукції здійснюється тільки стороною-2 без участі сторони-1; сторона-1 лише отримує грошові кошти у розмірі, визначеному цим договором.

Враховуючи викладене, а також проаналізувавши істотні умови Договору про спільний обробіток землі (спільну діяльність) від 01.09.2020, суд дійшов до висновку, що цей договір містить істотні умови договору оренди землі, а саме: об`єкт оренди (п.1.1. Договору); строк дії договору оренди (п.6.1 Договору); орендну плату із зазначенням її розміру, способу та умов розрахунків, строків, порядку її внесення (п.п. 5.1-5.2 Договору); відповідальності за несплату орендної плати (п. 7.2. Договору).

Факт передачі відповідачаем-1 відповідачу-2 земельних ділянок вказаних в Додатку №1 до договору від 01.09.2020 підтверджується актом приймання-передачі до договору про спільний обробіток землі (спільну діяльність) від 01.09.2020.

Доказів безпосередньої трудової участі відповідача-1 та вчинення ним дій спрямованих на виконання робіт при посіві, догляді за посівами та збиранні врожаю за договором про спільний обробіток землі (спільну діяльність), матеріали справи не містять і таких обставин відповідачами не доведено. Наведене є свідченням того, що спільної діяльності за договором про спільний обробіток землі (спільну діяльність) від 01.09.2020 відповідачами не велося.

Отже, між сторонами існували фактичні відносини з передання в користування земельних ділянок, метою яких є отримання прибутку від врожаю сільськогосподарських культур, які там вирощуються. Умови укладеного між відповідачами правочину свідчать про те, що останні фактично уклали договір оренди земельної ділянки.

Встановивши, що спільної діяльності за спірним договором від 01.09.2020 не велося, а відбувалось платне користування наданими відповідачем-1 у користування відповідачу-2 земельними ділянками, для вирощування сільськогосподарської продукції, її подальшої реалізації та отримання прибутку, до спірного правочину слід застосовувати правила, передбачені для договору оренди земельної ділянки.

Відносини пов`язані з орендою землі, регулюються Земельним кодексом України, Цивільним кодексом України, Законом України "Про оренду землі" та іншими нормативно-правовими актами.

Вказаними законодавчими актами визначено істотні умови та порядок укладання договору оренди, якого, як встановлено судом, в даному випадку сторонами дотримано не було.

Державний акт на право постійного користування не є тим документом, який надає право користувачу земельної ділянки (відповідач-1) надавати третім особам земельну ділянку, тобто, розпоряджатися нею, в тому числі шляхом надання в оренду чи в спільну діяльність, оскільки цим правом наділений відповідний орган, уповноважений державою на здійснення даних функцій.

Враховуючи зміст вищенаведених умов оспорюваного правочину, досліджуючи правову природу означеного договору, суд вважає, що Договір про спільний обробіток землі (спільну діяльність) від 01.09.2020 є недійсним, оскільки не відповідає нормам законодавства, на підставі яких він був укладений.

Відповідно до частини 2 статті 16 Закону України "Про оренду землі", укладення договору оренди земельної ділянки із земель державної або комунальної власності здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування - орендодавця, прийнятого у порядку, передбаченому Земельним кодексом України, або за результатами аукціону.

Статтею 124 Земельного кодексу України у частинах 1, 2 визначено, що передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними статтею 122 цього Кодексу, чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки (у разі продажу права оренди) шляхом укладення договору оренди земельної ділянки чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки. Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється за результатами проведення земельних торгів, крім випадків, встановлених частинами другою, третьою статті 134 цього Кодексу.

Згідно з ч. 1 ст. 92 Земельного кодексу України, право постійного користування земельною ділянкою - це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку.

Права землекористувачів визначені в ст. 95 Земельного кодексу України. Так, відповідно до ст.95 Земельного кодексу України землекористувачі, якщо інше не передбачено законом або договором, мають право: а) самостійно господарювати на землі; б) власності на посіви і насадження сільськогосподарських та інших культур, на вироблену продукцію; в) використовувати у встановленому порядку для власних потреб наявні на земельній ділянці загальнопоширені корисні копалини, торф, ліси, водні об`єкти, а також інші корисні властивості землі; г) на відшкодування збитків у випадках, передбачених законом; ґ) споруджувати жилі будинки, виробничі та інші будівлі і споруди.

Таким чином, саме Поліська дослідна станція ім.О.М. Засухіна Інституту картоплярства Національної академії аграрних наук України, як землекористувач на титулі права постійного користування, наділений передбаченими правами щодо земельної ділянки.

У цьому випадку, відповідач-2 фактично володів, користувався та експлуатував земельні ділянки згідно Додатку №1 до договору та сплачував плату за її експлуатацію і користування відповідачу-1. Фактичне вибуття з користування відповідача-1 земельних ділянок вказаних в Додатку №1 до Договору від 01.09.2020 підтверджується актом приймання-передачі до договору про спільний обробіток землі (спільну діяльність) від 01.09.2020.

Отже, право володіння та користування, що належить землекористувачеві на підставі ст.92 Земельного кодексу України, за умовами спірного договору реалізується не землекористувачем - Поліською дослідною станцією ім. О.М. Засухіна Інституту картоплярства Національної академії аграрних наук України, а ПП "Корона-Сервіс+". Взявши на себе зобов`язання надати можливість використання земельних ділянок відповідачу-2 для виробництва сільгосппродукції відповідач-1 фактично усунувся від права самостійного господарювання на земельних ділянках та надав право обробки земельних ділянок і збору врожаю ПП "Корона-Сервіс+".

Таким чином, Договір про спільний обробіток землі (спільну діяльність) від 01.09.2020 не відповідає приписам ст. ст. 92,9 5 Земельного кодексу України.

Також, внаслідок передачі земельних ділянок в оренду відбулась фактична зміна цільового призначення земельних ділянок з - "для дослідних і навчальних цілей" на - "ведення товарного сільгоспвиробництва", що суперечить положенням ст.ст. 20, 22 Земельного кодексу України.

Зважаючи на наведене, відповідач-2 не спростував обставин щодо приховування сторонами за укладеним удаваним правочином, фактичних орендних правовідносин.

Відповідач-1 погодився з доводами прокурора та просив позов задовольнити.

Доводи апеляційної скарги Приватного підприємства "Корона-Сервіс+" про те, що спірний договір є змішаним з основними елементами підряду і земельна ділянка не вибувала з користування Поліської дослідної станції ім.О.М. Засухіна Інституту картоплярства Національної академії аграрних наук України не беруться судом до уваги, виходячи з такого.

Відповідно до ч. 1 ст. 837 Цивільного кодексу України за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов`язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов`язується прийняти та оплатити виконану роботу.

У договорі підряду визначається ціна роботи або способи її визначення. Ціна роботи у договорі підряду включає відшкодування витрат підрядника та плату за виконану ним роботу (ч. ч. 1, 3 ст.843 ЦК України).

Кінцевим етапом реалізації договору підряду, відповідно до положень ч. 1 ст.853 ЦК України, є прийняття замовником роботи, виконаної підрядником відповідно до договору підряду.

Отже, договір підряду передбачає виконання підрядником за завданням замовника конкретних робіт та сплату останнім на користь виконавця коштів - відшкодування витрат і плату за виконану роботу, - за результатами її прийняття. Зміст договору визначає порядок і умови виконання певних робіт на замовлення іншої сторони.

У той же час, спірним договором не визначено, які саме роботи ПП "Корона-Сервіс+" зобов`язано виконувати та яким чином їх повинен приймати замовник - Поліська дослідна станція ім.О.М. Засухіна Інституту картоплярства Національної академії аграрних наук України.

За таких обставин, суд не вбачає підстав для визначення в цьому договорі елементів договору підряду та вважати цей договір змішаним, оскільки його умови не містять обов`язкових істотних умов, характерних для підрядних правовідносин.

Підсумовуючи усе вищевикладене, суд апеляційної інстанції погоджується із висновками місцевого господарського суду про те, що позовні вимоги в частині визнання недійсним Договору про спільний обробіток землі (спільну діяльність) від 01.09.2020, укладеного між Поліської дослідної станції ім.О.М.Засухіна Інституту картоплярства Національної академії аграрних наук України та Приватного підприємства "Корона-Сервіс+" є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Щодо позовної вимоги про повернення на користь відповідача-1 земельних ділянок, суд враховує таке.

Частинами першою, третьою статті 216 Цивільного кодексу України встановлено, що недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Правові наслідки, передбачені частинами першою та другою цієї статті, застосовуються, якщо законом не встановлені особливі умови їх застосування або особливі правові наслідки окремих видів недійсних правочинів. Аналогічні положення наведено у статті 208 Господарського кодексу України.

За змістом статті 236 Цивільного кодексу України, нікчемний правочин або правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення. Якщо за недійсним правочином права та обов`язки передбачалися лише на майбутнє, можливість настання їх у майбутньому припиняється.

Матеріалами справи підтверджується, що на території Федорівської сільської ради (колишнього Малинського району) розташовані земельні ділянки з кадастровими номерами: 1823488400:02:000:0009 площею 86,4581га, 1823488400:02:000:0012 площею 8,5562га, 1823488400:02:000:0015 площею 23,9014га, 1823488400:03:000:0004 площею 39,2757га, 1823488400:03:000:0005 площею 33,392га, 1823488400:04:000:0004 площею 31,6347га, 1823488400:04:000:0008 площею 7,3564га, 1823488400:02:000:0010 площею 235,0833га, 1823488400:04:000:0002 площею 84,5857га, які відповідно до Державного акта на право постійного користування землею ЖТ №17-29000007 від 22.05.1995 та інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно знаходяться у постійному користуванні Поліської дослідної станції ім.О.М. Засухіна Інституту картоплярства Національної академії аграрних наук України.

Також, у постійному користуванні відповідача-1 знаходиться земельна ділянка площею 158,46 га на території Вишевицької ОТГ (колишнього Радомишльського району).

Оспорюваний договір укладений щодо користування зазначеними земельними ділянками.

Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, речові права на земельну ділянку площею 156,9436га, кадастровий номер 1825081800:01:000:1269 зареєстровано 24.09.2021; форма власності - державна, власник - держава в особі ГУ Держгеокадастру у Житомирській області. Також зареєстровано право постійного користування вказаною земельною ділянкою за Поліською дослідною станцією ім.О.М. Засухіна Інституту картоплярства Національної академії аграрних наук України.

Отже, наразі право постійного користування вказаною земельною ділянкою визначено як земельна ділянка площею 156,9436га на території Вишевицької ОТГ.

При цьому, судом враховано, що перебування такої земельної ділянки в користуванні відповідача-1 підтверджується Інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна від 03.12.2021 № 288182581 (т. 2, а. с. 177-179).

Враховуючи, що ПП "Корона-Сервіс+" незаконно набуло право користування земельними ділянками за договором про спільний обробіток землі (спільну діяльність) від 01.09.2020, то земельні ділянки з кадастровими номерами: 1823488400:02:000:0009 площею 86,4581 га, 1823488400:02:000:0012 площею 8,5562 га, 1823488400:02:000:0015 площею 23,9014 га, 1823488400:03:000:0004 площею 39,2757 га, 1823488400:03:000:0005 площею 33,392 га, 1823488400:04:000:0004 площею 31,6347га, 1823488400:04:000:0008 площею 7,3564 га, 1823488400:02:000:0010 площею 235,0833 га, 1823488400:04:000:0002 площею 84,5857 га, що знаходяться на території Федорівської сільської ради, а також земельна ділянка площею 158,46га на території Вишевицької ОТГ підлягають поверненню на користь Поліської дослідної станції ім. О.М. Засухіна Інституту картоплярства Національної академії аграрних наук України.

Таким чином, позов в цій частині є обґрунтованим та підлягає до задоволення.

Щодо незалучення до розгляду справи Інституту картоплярства Національної академії аграрних наук України в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог, суд вказує таке.

За приписами ч. ч. 1-3 ст. 50 ГПК України треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, можуть вступити у справу на стороні позивача або відповідача до закінчення підготовчого провадження у справі або до початку першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження, у разі коли рішення у справі може вплинути на їхні права або обов`язки щодо однієї із сторін. Їх може бути залучено до участі у справі також за заявою учасників справи.

Якщо суд при вирішенні питання про відкриття провадження у справі або при підготовці справи до розгляду встановить, що рішення господарського суду може вплинути на права та обов`язки осіб, які не є стороною у справі, суд залучає таких осіб до участі у справі як третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору.

У заявах про залучення третіх осіб і у заявах третіх осіб про вступ у справу на стороні позивача або відповідача зазначається, на яких підставах третіх осіб належить залучити до участі у справі.

На думку скаржника, рішення у цій справі справі безумовно впливає на права і обов`язки Інституту картоплярства Національної академії аграрних наук України, як юридичної особи, якій підпорядкована Поліська дослідна станція імені О.М. Засухіна, а спірні земельні ділянки необхідні Інституту для здійснення його основної статутної діяльності.

Однак, суд апеляційної інстанції не погоджується із такими твердженнями скаржника, оскільки предметом позову у цій справі є визнання недійсним укладеного між відповідачами договору про спільний обробіток землі (спільну діяльність) від 01.09.2020 та повернення на користь Поліської дослідної станції імені О.М. Засухіна Інституту картоплярства Національної академії аграрних наук України земельних ділянок з кадастровими номерами: 1823488400:02:000:0009 площею 86,4581 га, 1823488400:02:000:0012 площею 8,5562 га, 1823488400:02:000:0015 площею 23,9014га, 1823488400:03:000:0004 площею 39,2757 га, 1823488400:03:000:0005 площею 33,392 га, 1823488400:04:000:0004 площею 31,6347 га, 1823488400:04:000:0008 площею 7,3564 га, 1823488400:02:000:0010 площею 235,0833га, 1823488400:04:000:0002 площею 84,5857 га, 1825081800:01:000:1269 та площею 156,9436 га, які знаходяться у постійному користуванні Поліської дослідної станції ім. О.М.Засухіна Інституту картоплярства Національної академії аграрних наук України на підставі Державного акта на право постійного користування землею ЖТ №17-29000007.

Тобто, спір у цій справі стосується земельних ділянок, які перебувають у постійному користуванні саме Поліської дослідної станції імені О.М. Засухіна Інституту картоплярства Національної академії аграрних наук України, а не Інституту картоплярства Національної академії аграрних наук України. Інститут картоплярства Національної академії наук України не є учасником спірних правовідносин щодо визнання договору недійсним та повернення зазначених у позові земельних ділянок.

Також, скаржник не вказує на які конкретно права Інституту картоплярства Національної академії аграрних наук України впливає рішення у цій справі.

Посилання скаржника на те, що Поліська дослідна станція імені О.М. Засухіна Інституту картоплярства Національної академії аграрних наук України та Інститут картоплярства Національної академії аграрних наук України є статутно взаємопов`язані не свідчить про порушення прав останнього, оскільки в цій справі одним із позивачів є сама Національна академія аграрних наук України.

Тому, суд правомірно розглянув спір, без залучення Інституту картоплярства Національної академії аграрних наук України в якості третьої особи.

Щодо розгляду справи за відсутності представника ПП "Корона-Сервіс+", суд зазначає таке.

25.05.2022 до суду першої інстанції надійшло клопотання представника ПП "Корона-Сервіс+" про відкладення судового засідання, яке мотивоване зайнятістю представника в іншому судовому засіданні (т. 3, а. с. 150-154).

В той же час, відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною передумовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін учасників справи, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні (ст.202 ГПК України).

Суд зазначає, що представник відповідача-2 у згаданому клопотанні не вказував в чому саме полягає необхідність його участі в судовому засіданні, а лише просив відкласти розгляд справи.

Окрім того, відповідач-2 не був позбавлений можливості направити в судове засідання іншого представника.

Також представник чи керівник ПП "Корона-Сервіс+" не були позбавлені права взяти участь в судовому засіданні 30.05.2022 в режимі відеоконференції з використанням власних технічних засобів.

Таким чином, на переконання суду апеляційної інстанції, місцевий господарський суд правомірно відхилив згадане клопотання представника ПП "Корона-Сервіс+", і в цьому випадку не порушив норми процесуального права.

Аналізуючи питання щодо обсягу дослідження доводів скаржників та їх відображення у судових рішеннях, питання про вичерпність висновків суду, суд звертається до висновків, що їх зробив Європейський суд з прав людини у справі "Проніна проти України" (рішення Європейського суду з прав людини від 18.07.2006).

Зокрема, Європейський суд з прав людини у своєму рішенні зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

Колегія суддів з огляду на викладене зазначає, що учасникам справи надано вичерпну відповідь на всі істотні, вагомі і ключові питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.

Відповідно до ст. 86 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних в справі доказів.

В силу приписів ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Зважаючи на вказане, судова колегія зазначає, що доводи скаржника - Приватного підприємства "Корона-Сервіс+", викладені в апеляційній скарзі, не спростовують встановлених обставин справи, а тому не приймаються судом апеляційної інстанції до уваги.

Відповідно до ст. 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи вищевикладене, рішення Господарського суду Житомирської області від 30.05.2022 у справі №906/1054/21 слід залишити без змін, а апеляційну скаргу Приватного підприємства "Корона-Сервіс+" - без задоволення.

Керуючись статтями 269, 270, 273, 275-279, 282 ГПК України, Північно-західний апеляційний господарський суд

УХВАЛИВ:

1. Апеляційне провадження за апеляційною скаргою Вишевицької сільської ради на рішення Господарського суду Житомирської області від 30.05.2022 у справі №906/1054/21 закрити.

2. Апеляційну скаргу Приватного підприємства "Корона-Сервіс+" залишити без задоволення, а рішення Господарського суду Житомирської області від 30.05.2022 у справі №906/1054/21 - без змін.

3. Справу № 906/1054/21 надіслати Господарському суду Житомирської області.

4. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду у випадках, строках та порядку встановлених статтями 286-291 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови складений "21" грудня 2022 р.

Головуючий суддя Петухов М.Г.

Суддя Гудак А.В.

Суддя Мельник О.В.


Суд	Північно-західний апеляційний господарський суд
Дата ухвалення рішення	19.12.2022
Оприлюднено	26.12.2022
Номер документу	107994305
Судочинство	Господарське
Категорія	Справи позовного провадження Справи у спорах, що виникають із земельних відносин

Петухов М.Г.

🇺🇦 Опендатабот

Опендатабот — сервіс моніторингу реєстраційних даних українських компаній та судового реєстру для захисту від рейдерських захоплень і контролю контрагентів.

Додайте Опендатабот до улюбленого месенджеру

Телеграм Вайбер

Опендатабот для телефону

Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці

🇺🇦 Зроблено в Україні

Постановавід 19.12.2022 по справі 906/1054/21ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

Судовий реєстр по справі —906/1054/21

Постанова від 19.12.2022

Постанова
від 19.12.2022 по справі 906/1054/21
ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД