Ухвала

від 13.12.2022 по справі 330/1569/19

ЛЕНІНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М. ЗАПОРІЖЖЯ

Дата документу 13.12.2022

Справа № 330/1569/19

Провадження № 2-в/334/7/22

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 грудня 2022 року Ленінський районний суд міста Запоріжжя

у складі: головуючого - судді Ісакова Д.О.,

за участі секретаря - Прийменко А.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Запоріжжі питання про відновлення втраченого судового провадження у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , заінтересована особа: Якимівський відділ державної виконавчої служби у Мелітопольському районі Запорізької облсті Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції м.Дніпро, державний виконавець Шишкіна Інна Миколаївна, -

ВСТАНОВИВ:

Ухвалою Запорізького апеляційного суду № 330/1569/19 від 02 листопада 2022 року доручено Ленінському районному суду м.Запоріжжя вирішити питання про відновлення втраченого судового провадження у цивільній справі № 330/1569/19 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про усунення перешкод у користуванні житловим будинком та вселення у житлове приміщення, оскільки Запорізький апеляційний суд позбавлений можливості переглянути апеляційну скаргу ОСОБА_2 в особі представника - адвоката Ігнатова Євгена Євгеновича на ухвалу Якимівського районного суду Запорізької області від 05 жовтня 2021 року в справі за заявою ОСОБА_2 в особі представника - адвоката Ігнатова Євгена Євгеновича про відстрочення виконання рішення суду у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про усунення перешкод у користуванні житловим будинком та вселення у житлове приміщення.

Ухвалою Ленінського районного суду м. Запоріжжя № 330/1569/19 від 11 листопада 2021 року у справі відкрито спрощене позовне провадження з викликом сторін.

Сторони у судове засідання не з`явилися, про дату, час та місце слухання справи повідомлені належним чином, їх неявка не перешкоджає розгляду справи.

Відповідно до ч. 2ст. 247 ЦПК Українив разі якщо відповідно до положень цьогоКодексурозгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Дослідивши письмові докази, наявні в матеріалах справи, інформацію, що міститься в Єдиному державному реєстрі судових рішень, в обліково-статистичній картці даної справи в АСД Енергодарського міського суду Запорізької області, суд дійшов висновку про наявність підстав для часткового відновлення втраченого судового провадження.

Статтею 489 ЦПК Українипередбачено, що втрачене судове провадження у цивільній справі може бути відновлене за заявою учасника справи або за ініціативою суду.

Відповідно дост. 488 ЦПК України, відновлення втраченого повністю або частково судового провадження в цивільній справі, закінченій ухваленням рішення або у якій провадження закрито, проводиться у порядку, встановленому цим Кодексом.

Як зазначено в п.38постанови Пленуму Верховного Суду України від 12 червня 2009 року № 2 «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції», за правиламирозділу IX ЦПКвідновлення втраченого (і в разі, коли справу знищено за закінченням строку зберігання) повністю або частково судового провадження в цивільній справі, якщо вона була закінчена ухваленням рішення або постановленням ухвали про закриття провадження, проводиться у порядку, встановленому цим Кодексом, судом, який ухвалив рішення по суті справи або постановив ухвалу про закриття провадження у справі, за заявою (зміст якої визначеностаттею 405 ЦПК) осіб, які брали участь у справі (їх правонаступників), або за ініціативою суду (коли це потрібно для вирішення іншої справи, надіслання справи до суду вищої інстанції тощо).

Зістатті 493 ЦПК Українивбачається, що при розгляді заяви про відновлення втраченого судового провадження суд використовує частину справи, яка збереглася (окремі томи, жетони, матеріали з архіву суду тощо); документи, надіслані (видані) судом учасникам судового процесу та іншим особам до втрати справи, копії таких документів; матеріали виконавчого провадження, якщо воно здійснювалося за результатами розгляду справи; будь-які інші документи і матеріали, подані учасниками судового процесу, за умови, що такі документи і матеріали є достатніми для відновлення справи; відомості з Єдиного державного реєстру судових рішень; дані, що містяться в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі; будь-які інші відомості, документи тощо, отримані у законний спосіб з інших офіційних джерел. Суд може допитати як свідків осіб, які були присутніми під час вчинення процесуальних дій, учасників справи (їх представників), а в необхідних випадках - осіб, які входили до складу суду, що розглядав справу, з якої втрачено провадження, а також осіб, які виконували судове рішення, та вчиняти інші процесуальні дії, передбачені цим Кодексом, з метою відновлення втраченого судового провадження.

Суд при вирішенні питання про відновлення судового провадження враховує, що під час розгляду цієї категорії справ суд не збирає та не досліджує нові докази, не робить висновків щодо правильності тверджень суду, який розглядав справу, та про обґрунтованість вимог заявника по суті раніше пред`явленого позову за втраченим судовим провадженням, тобто не здійснює судовий розгляд в його класичному розумінні, а лише виконує функцію щодо технічного відтворення раніше існуючих матеріалів провадження.

З наявної інформації судом встановлено наступне.

В провадженні Якимівського районного суду знаходилась справа за заявою ОСОБА_2 в особі представникаадвоката Ігнатова Євгена Євгеновича про відстрочення виконання рішення суду у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про усунення перешкод у користуванні житловим будинком та вселення у житлове приміщення.

Ухвалою Якимівського районного суду Запорізької області від 05 жовтня 2021 року відмовлено у задоволенні заяви ОСОБА_2 про відстрочення виконання рішення суду.

Не погоджуючись із зазначеною ухвалою суду ОСОБА_2 в особі представникаадвоката Ігнатова Є.Є. подала апеляційну скаргу безпосередньо до суду апеляційної інстанції 11 жовтня 2021 року, яка надійшла до суду апеляційної інстанції 13.10.2021р.

Приймаючи до уваги те, що апеляційна скарга подана безпосередньо до суду апеляційної інстанції, в якій відсутні матеріали цивільної справи № 330/1569/19 як в паперовому вигляді, так і в електронному вигляді в АСДС, апеляційний суд позбавлений можливості вирішити питання про відкриття апеляційного провадження у справі, у зв`язку з чим Запорізьким апеляційним судом неодноразово виносилися ухвали від 18.102021 року, 29.12.2021 року про витребування вищезазначеної цивільної справи з Якимівського районного суду Запорізької області.

29 грудня 2021 року Якимівським районним судом Запорізької області була надана відповідь на ухвали апеляційного суду, відповідно до якої цивільна справа № 330/1569/19 за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про усунення перешкод у користуванні житловим будинком та вселення у житлове приміщення, 18 жовтня 2021 року була направлена до Верховного суду.

24 лютого 2022 року у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України Указом Президента України № 64/2022введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб.

Згідно із змінами достатті 1 Указу Президента України від 24 лютого 2022 року N 64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні", затвердженогоЗаконом України від 24 лютого 2022 року N 2102-IX(внесеними Указом від 14 березня 2022 року N 133/2022, затвердженим Законом України від 15 березня 2022 року N 2119-IX, Указом від 18 квітня 2022 року N 259/2022, затвердженогоЗаконом України від 21 квітня 2022 року N 2212-IX, та Указом від 17 травня 2022 року N 341/2022, затвердженимЗаконом України від 22 травня 2022 року N 2263-IX), на теперішній час продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 23 серпня 2022 року строком на 90 діб, затвердженого Законом України Про затвердження Указу Президента «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні» від 15 серпня 2022 року № 2500 ІХ.

Відповідно до частини сьомоїстатті 147 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»у разі неможливості здійснення правосуддя судом з об`єктивних причин під час воєнного або надзвичайного стану, у зв`язку зі стихійним лихом, військовими діями, заходами щодо боротьби з тероризмом або іншими надзвичайними обставинами може бути змінено територіальну підсудність судових справ, що розглядаються в такому суді, за рішенням Вищої ради правосуддя, що ухвалюється за поданням Голови Верховного Суду, шляхом її передачі до суду, який найбільш територіально наближений до суду, який не може здійснювати правосуддя, або іншого визначеного суду. Відповідне рішення є також підставою для передачі усіх справ, які перебували на розгляді суду, територіальна підсудність якого змінюється.

Наказом голови Якимівського районного суду Запорізької області від 10 березня 2022 року припинено роботу Якимівського районного суду Запорізької області.

Відповідно до розпорядження голови Верховного Суду від 14 вересня 2022 року № 49/0/9-22 територіальна підсудність справ Якимівського районного суду Запорізької області визначена за Ленінським районним судом м. Запоріжжя.

Згідно із частиною першоюстатті 10 Закону України «Про правовий режим воєнного стану»в умовах воєнного стану не можуть бути припинені повноваження органів державної влади, інших державних органів, зокрема, судів.

Ухвалою Запорізького апеляційного суду від 16 вересня 2022 року витребувано з Ленінського районного суду м. Запоріжжя цивільну справу №330/1569/19 за вищевказаним позовом, територіальну підсудність якому змінено за розпорядженням голови Верховного Суду від 14 вересня 2022 року № 49/0/9-22.

Відповідно до листа від 21 вересня 2022 року (вх. № 01-27/8/2022) справа №330/1569/21 з Якимівського районного суду Запорізької області до Ленінського районного суду м Запоріжжя не надходила.

Станом на 02 листопада 2022 року вимоги ухвали Запорізького апеляційного суду від 18 жовтня 2021 року не виконано, справа до суду не надійшла через тимчасову окупацію частини території України, що унеможливлює розгляд цієї справи судом апеляційної інстанції.

Відповідно до наказу Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України від 17 жовтня 2022 року № 233 «Про внесення змін до наказу Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України від 25 квітня 2022 року № 75» визначено Перелік територіальних громад, які розташовані в районі проведення воєнних (бойових) дій або які перебувають в тимчасовій окупації, оточенні (блокуванні) станом на 10 жовтня 2022 року; територія розташування Якимівського районного суду Запорізької областісмт. Якимівка Запорізької області входить до цього Переліку.

З врахуванням того, що територія смт.Якимівка Запорізької області є тимчасово окупованою територією України, а також зважаючи на те, що протягом тривалого періоду часу не надіслано витребувану судову справу до суду апеляційної інстанції, що призводить до порушення строків розгляду справи Запорізьким апеляційним судом, є підстави припустити, що судове провадження у цій справі могло бути втрачене.

У частині першій статті 489 та частині першійстатті 490 ЦПК Українипередбачено, що втрачене судове провадження у цивільній справі може бути відновлене за заявою учасника справи або за ініціативою суду; заява про відновлення втраченого судового провадження подається до суду, який розглядав справу як суд першої інстанції.

Аналіз змісту наведених норм права дає підстави для висновку, що вирішення процесуального питання відновлення втраченого судового провадження може відбуватися як на підставі поданої уповноваженим учасником справи заяви про відновлення втраченого судового провадження, так й без подання такої заяви.

Разом з тим, суд виходить з того, що такий вид екстраординарного судового провадження може відбуватися за ініціативою суду з метою виконання завдання цивільного судочинства, його основних засад.

З огляду на зазначене суд приходить до висновку, що судове провадження у справі ЄУН № 330/1569/19, провадження № 2/316/548/22 слід вважати таким, що є втрачене.

З доповідної записки від 09 листопада 2022 року складеної головним спеціалістом Ленінського районного суду м.Запоріжжя Діхтяр І.Г. вбачається, що в обліково-статистичній картці даної справи в АСД Якимівського районного суду Запорізької області міститься:

рішення Якимівського районного суду Запорізької області № 330/1569/19 від 25 вересня 2020 року за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про усунення перешкод у користуванні житловим будинком та вселення у житлове приміщення;

постанова Запорізького апеляційного суду № 330/1569/19 від 08 серпня 2021 року;

додаткове рішення Якимівського районного суду Запорізької області № 330/1569/19 від 30 вересня 2021 року;

ухвала Якимівського районного суду Запорізької області № 334/1569/19 від 05 жовтня 2021 року про виправлення описки;

ухвала Якимівського районного суду Запорізької області № 334/1569/19 від 05 жовтня 2021 року, про відмову в задоволенні заяви про відстрочення виконання судового рішення;

у вкладці апеляційний розгляд наявна інформація щодо подання ОСОБА_3 апеляційної скарги у цій справі та направлення спрви до апеляційного суду 13.10.2021 року.

у вкладці інші відомості будь-яка інформація відсутня.

Відповідно достатті 494 ЦПК Українипередбачено, що на підставі зібраних і перевірених матеріалів суд постановляє ухвалу про відновлення втраченого судового провадження повністю або в частині, яку, на його думку, необхідно відновити. В ухвалі суду про відновлення втраченого судового провадження зазначається, на підставі яких конкретно даних, поданих до суду і досліджених у судовому засіданні, суд вважає установленим зміст відновленого судового рішення, наводяться висновки суду про доведеність того, які докази досліджувалися судом і які процесуальні дії вчинялися з втраченого провадження.

Приймаючи до уваги, що доля вищезазначених матеріалів цивільної справи не відома, приміщення Якимівського районного суду Запорізької області знаходиться під контролем окупаційних військ рф, та наявність вище перелічених судових рішень по втраченому судовому провадженню, суд вважає за необхідне частково відновити втрачене провадження по справі, що буде достатнім для реалізації мети заявника щодо оскарження судового рішення.

Керуючись статтями: 488,489,493,494 ЦПК України, -

УХВАЛИВ:

Відновити втрачені судові рішення у цивільні справі № 330/1569/19 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про усунення перешкод у користуванні житловим будинком та вселення у житлове приміщення, а саме:

рішення Якимівського районного суду Запорізької області № 330/1569/19 від 25 вересня 2020 року за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про усунення перешкод у користуванні житловим будинком та вселення у житлове приміщення;

постанова Запорізького апеляційного суду № 330/1569/19 від 08 серпня 2021 року;

додаткове рішення Якимівського районного суду Запорізької області № 330/1569/19 від 30 вересня 2021 року;

ухвала Якимівського районного суду Запорізької області № 334/1569/19 від 05 жовтня 2021 року про виправлення описки;

ухвала Якимівського районного суду Запорізької області № 334/1569/19 від 05 жовтня 2021 року, про відмову в задоволенні заяви про відстрочення виконання судового рішення, наступного змісту:

Якимівський районний суд Запорізької області

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

Справа №330/1569/19

2/330/49/2020

"25" вересня 2020 р.смт. Якимівка

Якимівський районний суд Запорізької області в складі: головуючого судді Куценка О.О., секретаря судового засідання Павленко Н.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі Якимівського районного суду Запорізької області цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про усунення перешкод у користуванні житловим будинком та вселення у житлове приміщення,

в с т а н о в и в:

Позивач звернувся в суд з позовом в якому вказав, що 11 серпня 2000 року між ним та відповідачкою по справі, ОСОБА_2 , було укладено шлюб. Від даного шлюбу мають неповнолітніх дітей: ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . У період даного шлюбу за сумісні кошти сторонами було придбано житловий будинок АДРЕСА_1 , який зареєстровано за відповідачкою по справі, ОСОБА_2 , на підставі договору купівлі-продажу нерухомого майна від 20 липня 2011 року, посвідченого приватним нотаріусом Якимівського районного нотаріального округу Запорізької області Тимченко Є.С.. за реєстровим номером 776. Дане домоволодіння складається з житлового будинку (саман) має загальну площу 26.4 кв.м. житлову площу 10,2 кв.м, позначений у плані літерою «А-1» та господарчих та побутових споруд літній будинок (дерево) літера «Б-2», загальною площею 79 кв.м; літній будинок (дерево) літера «В-2». загальною площею 86,4 кв.м.; літній будинок (цегла) літера «Д-2», загальною площею 87,6 кв.м; літня кухня (дерево) літера «Г-1». загальною площею 43,3 кв.м; вбиральня літера «Е»; душова літера «Ж»; огорожа №1, водогін №2, що підтверджується копією договору купівлі-продажу нерухомого майна від 20 липня 2011 року. Даний житловий будинок АДРЕСА_1 разом із господарським спорудами, використовується як літній будинок для здавання в оренду відпочиваючим. З січня 2016 року сторони припинили шлюбні відносини, а рішенням Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 07 серпня 2017 року шлюб було розірвано. Після припинення шлюбних відносин між сторонами склалися вкрай неприязні відносини та з цього часу сторони не спілкуються, що перешкоджає нормальному користуванню належним на праві спільної сумісної власності житловим будинком. Так, на теперішній час відповідачка по справі, ОСОБА_2 , самостійно користується належним на праві спільної сумісної власності нерухомим майном та не пускає на територію даного домоволодіння. Більш того, усі ключі, які від вхідної калитки, так і від житлового будинку і літніх будинків, розташованих за адресою: АДРЕСА_1 , знаходяться у володінні відповідачки по справі, ОСОБА_2 . У добровільному порядку відповідачка не надає позивачу ключі від спірного приміщення, чим позбавляє його права користування належною йому 1/2 частиною даного житлового приміщення, яке перебуває у спільній сумісній власності, що суттєво потрушує його законні права, як співвласника даного домоволодіння. Також, у зв`язку з тим. що спірне домоволодіння огороджено високим парканом та на вході має металеву калитку, яка закривається на ключ, іншого способу потрапити на територію домоволодіння, крім як через калитку, не представляється можливим. В провадженні Якимівского районного суду Запорізької області з 2017 перебуває цивільна справа за позовом позивача до ОСОБА_2 про поділ майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності та визнання права власності на Ѕ частину цього майна та за зустрічним позовом ОСОБА_2 до позивача про поділ спільного майна подружжя. До теперішнього часу зазначений спір між сторонами судом не вирішено. Підставою набуття подружжям права спільної сумісної власності є лише одна обставина: набуття (придбання, виготовлення, спорудження) майна за час шлюбу. Якщо майно придбане під час шлюбу, то реєстрація прав на нього лише на ім`я одного із подружжя не спростовує презумпції належності його до спільної сумісної власності подружжя. Якщо у відповідному документі (договорі купівлі-продажу, договорі про державну реєстрацію прав та їх обтяжень) власником чи набувачем вказано, лише дружину, це ще не значить, що вона є одноосібним власником майна.

В зв`язку з чим, позивач просить суд зобов`язати ОСОБА_4 не чинити йому перешкод у користуванні належним ним на праві спільної сумісної власності житловим

будинком АДРЕСА_1 , разом з господарчими та побутовими спорудами - літній будинок (дерево) літера «Б-2», загальною площею 79 кв.м; літній будинок (дерево) літера «В-2», загальною площею 86,4 кв.м.; літній будинок (цегла) літера «Д-2», загальною площею 87,6 кв.м; літа кухня (дерево) літера «Г-1», загальною площею 43,3 кв.м; вбиральня літера «Е»:душова літера «Ж»; огорожа №1, водогін №2, зобов`язати її надати ключі від даного житлового будинку та від трьох літніх будинків, а також від вхідної калитки. Вселити позивача у житловий будинок АДРЕСА_1 .

Ухвалою Якимівського районного суду Запорізької області від 29 липня 2019 року було відкрито провадження у справі.

В судове засідання 25 вересня 2020 року представник позивача ОСОБА_6 не з`явилася, надала до суду заяву про розгляд справи за її відсутності, позовні вимоги підтримала в повному обсязі, просила задовольнити.

В судове засідання 25 вересня 2020 року представник відповідача ОСОБА_7 не з`явилася, про час та місце судового розгляду повідомлялася належним чином, про причини неявки суд не повідомила.

28 серпня 2019 року на адресу суду від представника відповідача ОСОБА_7 надійшов відзив на позовну заяву в якій вказали, що позовні вимоги відповідач ОСОБА_2 не визнає з наступних підстав: зокрема у позові позивач просить суд зобов`язати позивача не чинити йому перешкод у користуванні належним йому на праві спільної сумісної власності житловим будинком АДРЕСА_1 та вселити його у вказаний житловий будинок. Однак, обставини не відповідають дійсності, оскільки позивач ніколи не проживав у вказаному житловому будинку, та він не є його власником. Відповідно до Відомостей з державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 22 серпня 2019 року житловий будинок АДРЕСА_1 зареєстрований на праві власності за ОСОБА_2 . Вказаний житловий будинок було набуто відповідачкою на підставі договору купівлі-продажу нерухомого майна від 20 липня 2011 року. Таким чином, власником спірного житлового будинку позивач по справі не є.На теперішній час, в провадженні Якимівського районного суду лишається невирішеним спір між подружжям ОСОБА_8 про поділ спільного майна подружжя (справа № 330/1716/17). У даному позові, позивач ОСОБА_1 просить суд визнати за ним право власності на Ѕ частку спірного житлового будинку, однак спір до сих пір не вирішено. В позові ОСОБА_1 визнає факт того, що не є власником спірного житлового будинку, саме тому просить суд визнати за ним це право у порядку поділу спільного майна подружжя.Крім того, на підтвердження тієї обставини, що відповідачка не порушувала будь-яких прав позивача стосовно спірного житлового будинку, слугують і ті обставини, що позивач ніколи у житловому будинку АДРЕСА_2 не проживав, в будинку відсутні його речі чи інше належне позивачеві майно У даному житловому будинку зареєстрована тільки відповідачка. Відповідно до довідки Кирилівської селищної ради від 14 серпня 2019 року, слідує, що ОСОБА_2 фактично проживає та зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 , разом з дітьми ОСОБА_4 , 2003 року народження, та ОСОБА_5 , 2006 року народження, авідповідно до довідки № 1249 від 29 липня 2019 року, виданої виконкомом Кирилівської селищної ради, ОСОБА_1 за цією адресою незареєстрований. Усі платежі по утриманню житлового будинку здійснюються відповідачкою особисто, без будь-якої участі позивача, що підтверджується банківськими квитанціями.

04 вересня 2019 року позивач ОСОБА_1 на адресу суду надіслав відповідь на відзив в якому вказав, що доводи, зазначені представником відповідачки у її відзиві на позовну заяву є необґрунтованими виходячи з наступного: по-перше, безпідставними є доводи представника відповідачки про те що позивач не є власником домоволодіння АДРЕСА_1 виходячи з наступного. Відповідно до ст. 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності. Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя. Отже, діючим сімейним законодавством передбачена презумпція права спільної сумісної власності. Зазначений житловий будинок було придбано сторонами по справі 20 липня 2011 року на сумісні кошти та під час перебування у шлюбі. Таким чином, вказаний житловий будинок у відповідності до вимог ст. 60 СК України є спільною сумісною власністю подружжя. На теперішній час в проваджені Якимівського районного суду Запорізької області (справа №330/1716/17 суддя Нестеренко Т.В.) перебуває цивільна справа про поділ майна подружжя. Як вбачається із зустрічного позову ОСОБА_2 , вона повністю підтверджує факт того, що житловий будинок АДРЕСА_1 є спільною сумісною власністю подружжя та просить суд визнати за нею право власності в цілому на даний житловий будинок з виплатою позивачу грошової компенсації. Таким чином, та обставина, що позивач у відповідності до вимог Сімейного Кодексу України просить визнати за ним право власності у судовому порядку на спірне майно, що є об`єктом спільної сумісної власності подружжя, не є доказом того, що позивач не власник даного майна. Незалежно від того, за ким з подружжя зареєстровано нерухоме майно, що є спільною сумісною власністю, кожен з подружжя має право на користування даним майном в рівних частках. Посилання представника відповідачки на те, що у даному житловому будинку не має речей позивача та він жодного дня там не жив, а тому його права не порушуються, є безпідставними, так як, позивач як співвласник зазначеного майна, має право на власний розсуд користуватися належною йому часткою майна, яке перебуває у спільній сумісній власності Наявність чи відсутність речей у зазначеному нерухомому майні не є підставою вважати, що позивач не є власником майна та його права не порушуються. В зв`язку з чим вважає, що доводи зазначені у відзиві представника відповідача є безпідставними, необґрунтованими, а тому заявлений ним позов підлягає задоволенню в повному обсязі.

Дослідивши письмові докази надані в обґрунтування позову, суд приходить до наступних висновків.

Так, судом встановлено, що 11 серпня 2000 року було укладено шлюб подружжя ОСОБА_8 , який було зареєстровано відділом реєстрації актів громадянського стану Мелітопольського міськвиконкому Запорізької області, актовий запис № 457 від 11 серпня 2000 року (а.с. 11). Під час шлюбу було придбано житловий будинок АДРЕСА_1 , що підтверджується копією договору купівлі-продажу нерухомого майна, укладеного 12 липня 2011 року між ОСОБА_9 та ОСОБА_2 (а.с. 12). Відповідно до інформації з державного реєстру речових прав на нерухоме майно право власності на будинок АДРЕСА_1 зареєстровано за ОСОБА_2 (а.с. 55). Рішенням Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 07 серпня 2017 року шлюб подружжя ОСОБА_8 було розірвано (а.с. 24).

Згідно частини 1статті 60 Сімейного кодексу України(даліСК України) майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).

Відповідно до ч. 2ст. 60 СК Українивважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Конструкція нормист. 60 СКсвідчить про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу.

У разі, якщо спірне майно учасниками справи набуто в період перебування в шлюбі, той факт, що воно зареєстровано на одного з подружжя, не позбавляє іншого права на частку в такому майні. Разом з тим зазначена презумпція може бути спростована одним із подружжя. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 24.05.2017 у справі №6-843цс17 та постанові Верховного Суду від7 лютого 2018 у справі №654/5243/14-ц.

Відповідно до ч. ч. 1, 3ст. 368 ЦК Україниспільна власність двох або більше осіб без визначення часток кожного з них у праві власності є спільною сумісною власністю. Майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом.

Статтями12,13,81 ЦПК України, встановлено, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом.

Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи.

Відповідно достатті 80 ЦПК Українидостатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Так, в судовому засіданні встановлено, не оспорюється сторонами та у відповідності до ч. 1ст. 82 ЦПК Українине підлягає доказуванню, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 з 11 серпня 2000 року по 07 серпня 2017 року перебували у зареєстрованому шлюбі, оскільки кожна зі сторін посилається на зазначені обставини.

Як вбачається з договору купівлі-продажу нерухомого майна від 20 липня 2011 року, будинок АДРЕСА_1 було придбано 20 липня 2011 року та зареєстровано за ОСОБА_2 .

Таким чином, суд приходить до висновку, що вищезазначений будинок був придбаний за час перебування ОСОБА_1 та ОСОБА_2 у зареєстрованому шлюбі, а тому зважаючи на презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу, суд приходить до висновку, що будинок АДРЕСА_1 є об`єктом спільної сумісної власності подружжя ОСОБА_8 .

При цьому, суд вважає необхідним відзначити, що факт реєстрації права власності на спірне нерухоме майно виключно за одним із подружжя, а саме за ОСОБА_2 , не позбавляє другого з подружжя ОСОБА_1 права на частку в такому майні.

Статтею 41 Конституції Українита статтею1Першогопротоколу доКонвенції про захист прав людини і основоположних свобод, закріплено принцип непорушності права приватної власності, який означає право особи на безперешкодне користування своїм майном, на власний розсуд вчиняти щодо свого майна будь які угоди, відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Правова позиція Європейського суду з прав людини, відповідно до п. 1 ст. 8 Європейської конвенції про захист прав людини та основних свобод (далі Конвенція), яка гарантує кожній особі окрім інших прав, право на повагу до її житла. Воно охоплює насамперед право займати житло, не бути виселеною чи позбавленою свого житла.

Статтею 47 Конституції Українивизначено, що кожен має право на житло. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.

Згідно статті 8 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, кожен має право на повагу до свого приватного та сімейного життя, до свого житла та кореспонденції.

Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини у справі «Кривіцька і Кривіцький проти України» втрата житла будь-якою особою є крайньою формою втручання у права на житло.

Відповідно до ч. 1ст. 317 ЦК Українивласникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном.

Як вбачається з ч. 1, 3ст. 319 ЦК Українивласник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення своїх прав.

Згідно ч. 1ст. 321 ЦК України, право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

У відповідності до положень частини 1статті 391 ЦК Українивласник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Відповідно дост. 155 ЖК Української РСРжилі будинки (квартири), що є у приватній власності громадян, не може бути в них вилучено, власника не може бути позбавлено права користування жилим будинком (квартирою), крім випадків, установлених законодавством.

Так, як вбачається з наданої суду доповідної записки начальника СРПП № 3 Кирилівського ВП Мелітопольського ВП ГУНП в Запорізькій області від 10 липня 2019 року ОСОБА_1 звертався до органів Національної поліції України з заявою щодо вжиття заходів до ОСОБА_2 , яка не пускає ОСОБА_1 до домоволодіння АДРЕСА_1 .

Тому, зважаючи, що право власності ОСОБА_1 як співвласника нерухомого майна, гарантовано ст. ст.41, 47 Конституції Українита є непорушним, зважаючи, що право користування власністю є невід`ємною складовою права власності та останнього не може бути обмежено/позбавлено права користування ним, суд вважає необхідним задовольнити вимоги позову ОСОБА_1 в частині усунення перешкод у здійсненні ним права користування житловим будинком АДРЕСА_3 , шляхом його вселення у дане житлове приміщення.

В судовому засіданні було допитано свідків:

Свідок ОСОБА_10 дала показання, що відповідачку знає досить тривалий час. Вона добре знає відповідачку та стверджує, що позивач ніколи не проживав вдомоволодінні АДРЕСА_2 . Їй відомий факт, що колись позивач приїхав в 2018 році та хотів зайти до будинку, а відповідачка викликала поліцію. Їй відомо, що у позивача є власне житло.Їй відомо, що придбала спірний будинок відповідачка, проте на які кошти їй невідомо. Їй невідомо коли саме було придбано цей будинок.

Свідок ОСОБА_11 дав показання, що проживає в смт. Кирилівка та займається ремонтом побутової техніки. Відповідачку знає дуже добре, так як декілька разів допомагав їй з ремонтом побутової техніки. Позивача не знає. Йому не відомо коли та за які кошти було придбано спірний будинок та в який час в цьому будинку проживав позивач. Під час ремонту побутової техніки він спілкувався лише з відповідачкою.

Оцінюючи покази вказаних свідків, суд вважає, що повідомлені ними фактичні данні не спростовують обґрунтованість вимог позивача та показання цих свідків є не належними доказами на обґрунтованість заперечень відповідача проти заявленого позову.

За таких обставин заявлені вимоги є обґрунтованими та підлягають повному задоволенню.

Керуючись ст.ст. 651,653,744,749,755,756 ЦК України, ст. ст.12,13,76,81,263,265ЦПК України, суд -

у х в а л и в :

Позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про усунення перешкод у користуванні житловим будинком та вселення у житлове приміщення - задовольнити.

Зобов`язати ОСОБА_4 не чинити ОСОБА_1 перешкоди у користуванні належним на праві спільної сумісної власності житловим будинком АДРЕСА_2 , разом з господарчими та побутовими спорудами - літній будинок (дерево) літера «Б-2», загальною площею 79 кв.м; літній будинок (дерево) літера «В-2», загальною площею 86,4 кв.м.; літній будинок (цегла) літера «Д-2», загальною площею 87,6 кв.м; літа кухня (дерево) літера «Г-1», загальною площею 43,3 кв.м; вбиральня літера«Е»:душова літера «Ж»; огорожа №1, водогін №2, зобов`язавши ОСОБА_2 надати ОСОБА_1 ключі від даного житлового будинку та від трьох літніх будинків, а також від вхідної калитки.

Вселити ОСОБА_1 , у житловий будинок АДРЕСА_1 .

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржено протягом тридцяти днів з дня його складення шляхом подачі апеляційної скарги безпосередньо до Запорізького апеляційного суду.

У відповідності до п.п. 15.5) п.п.15 п. 1 Розділу ХШПерехідних Положень ЦПК Українив новій редакції, до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно- телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди.

Повний текст рішення було виготовлено 29 жовтня 2020 року.

Суддя:

Дата документу04.08.2021 Справа №330/1569/19

ЗАПОРІЗЬКИЙАПЕЛЯЦІЙНИЙСУД

ЄУН 330/1569/19 Головуючий у 1-й інстанції Куценко О.О. Повний текст рішення складено 29.10.2020 року.Пр. № 22-ц/807/413/21Суддя-доповідач Гончар М.С.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 серпня 2021 рокум. Запоріжжя

Запорізький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді (судді-доповідача)Гончар М.С.

суддівКримської О.М., Подліянової Г.С.

за участі секретаряБєлової А.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Якимівського районного суду Запорізької області від 25 вересня 2020 рокуу справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про усунення перешкод у користуванні

ВСТАНОВИВ:

У липні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду із вищезазначеним позовом (т.с. 1 а.с. 3-5), в якому просив: - зобов`язати ОСОБА_4 не чинити йому перешкод у користуванні належним ним на праві спільної сумісної власності житловим будинком АДРЕСА_1 , разом з господарчими та побутовими спорудами - літній будинок (дерево) літера «Б-2», загальною площею 79 кв. м; літній будинок (дерево) літера «В-2», загальною площею 86,4 кв. м; літній будинок (цегла) літера «Д-2», загальною площею 87,6 кв. м; літа кухня (дерево) літера «Г-1», загальною площею 43,3 кв. м; вбиральня літера «Е»: душова літера «Ж»; огорожа №1, водогін №2, - зобов`язати її надати ключі від даного житлового будинку та від трьох літніх будинків, а також від вхідної калитки. Вселити позивача у житловий будинок АДРЕСА_1 .

В обґрунтування свого позову позивач зазначав, що11 серпня 2000 року між ним та відповідачкою по справі - ОСОБА_2 було укладено шлюб.Від даного шлюбу мають неповнолітніх дітей: ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_4 .У період даного шлюбуза сумісні кошти сторонами було придбано житловий будинок АДРЕСА_1 ,який зареєстровано за відповідачкою по справі, ОСОБА_2 ,на підставі договору купівлі-продажу нерухомого майна від 20 липня 2011 року,посвідченого приватним нотаріусом Якимівського районного нотаріального округу Запорізької області Тимченко Є.С.. за реєстровим номером 776.Дане домоволодіння складається з житлового будинку (саман) має загальну площу 26.4 кв. м житлову площу 10,2 кв. м, позначений у плані літерою «А-1» та господарчих та побутових споруд літній будинок (дерево) літера «Б-2», загальною площею 79 кв. м; літній будинок (дерево) літера «В-2». загальною площею 86,4 кв. м; літній будинок (цегла) літера «Д-2», загальною площею 87,6 кв. м; літня кухня (дерево) літера «Г-1». загальною площею 43,3 кв. м; вбиральня літера «Е»; душова літера «Ж»; огорожа №1, водогін №2, що підтверджується копією договору купівлі-продажу нерухомого майна від 20 липня 2011 року. Даний житловий будинок АДРЕСА_1 разом із господарським спорудами, використовується як літній будинок для здавання в оренду відпочиваючим. З січня 2016 року сторони припинили шлюбні відносини, арішенням Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 07 серпня 2017 року шлюб було розірвано.Після припинення шлюбних відносин між сторонами склалися вкрай неприязні відносини та з цього часу сторони не спілкуються, що перешкоджає нормальному користуванню належним на праві спільної сумісної власності житловим будинком. Так, на теперішній час відповідачка по справі, ОСОБА_2 , самостійно користується належним на праві спільної сумісної власності нерухомим майном та не пускає на територію даного домоволодіння. Більш того, усі ключі, які від вхідної калитки, так і від житлового будинку і літніх будинків, розташованих за адресою: АДРЕСА_2 , знаходяться у володінні відповідачки по справі, ОСОБА_2 . У добровільному порядку відповідачка не надає позивачу ключі від спірного приміщення, чим позбавляє його права користування належною йому 1/2 частиною даного житлового приміщення, яке перебуває у спільній сумісній власності, що суттєво потрушує його законні права, як співвласника даного домоволодіння. Також, у зв`язку з тим. що спірне домоволодіння огороджено високим парканом та на вході має металеву калитку, яка закривається на ключ, іншого способу потрапити на територію домоволодіння, крім як через калитку, не представляється можливим.В провадженні Якимівского районного суду Запорізької області з 2017 перебуває цивільна справа за позовом позивача до ОСОБА_2 про поділ майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності та визнання права власності на Ѕ частину цього майна та за зустрічним позовом ОСОБА_2 до позивача про поділ спільного майна подружжя.До теперішнього часу зазначений спір між сторонами судом не вирішено.Підставою набуття подружжям права спільної сумісної власності є лише одна обставина: набуття (придбання, виготовлення, спорудження) майна за час шлюбу. Якщо майно придбане під час шлюбу, то реєстрація прав на нього лише на ім`я одного із подружжя не спростовує презумпції належності його до спільної сумісної власності подружжя. Якщо у відповідному документі (договорі купівлі-продажу, договорі про державну реєстрацію прав та їх обтяжень) власником чи набувачем вказано, лише дружину, це ще не значить, що вона є одноосібним власником майна.

В автоматизованому порядку для розгляду цієї скарги визначено суддю суду першої інстанції ОСОБА_12 (т.с. 1 а.с. 31).

Ухвалою суду першої інстанції (т.с. 1 а.с. 33) відкрито провадження у цій справі та призначено справу до розгляду.

Рішенням Якимівського районного суду Запорізької області від 25 вересня 2020 року(а.с. 191-194) позов ОСОБА_1 у цій справі задоволено.

Зобов`язано ОСОБА_4 не чинити ОСОБА_1 перешкоди у користуванні належним на праві спільної сумісної власності житловим будинком АДРЕСА_2 , разом з господарчими та побутовими спорудами - літній будинок (дерево) літера «Б-2», загальною площею 79 кв. м; літній будинок (дерево) літера «В-2», загальною площею 86,4 кв. м; літній будинок (цегла) літера «Д-2», загальною площею 87,6 кв. м; літа кухня (дерево) літера «Г-1», загальною площею 43,3 кв. м; вбиральня літера «Е»: душова літера «Ж»; огорожа №1, водогін №2, зобов`язавши ОСОБА_2 надати ОСОБА_1 ключі від даного житлового будинку та від трьох літніх будинків, а також від вхідної калитки.

Вселено ОСОБА_1 , у житловий будинок АДРЕСА_1 .

Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права судом першої інстанції при його ухваленні,відповідач ОСОБА_2 у своїй апеляційній скарзі (т.с. 1 а.с. 198-202) просиларішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нову постанову, якою відмовити в задоволенні позовних вимог позивача у повному обсязі.

В автоматизованому порядку для розгляду цієї справи визначено колегію суддів Запорізького апеляційного суду: головуючого суддю (суддю-доповідача) Гончар М.С., суддів Маловічко С.В. та Подліянову Г.С. (т.с. 1 а.с. 204).

Ухвалою апеляційного суду апеляційне провадження за вищезазначеною апеляційною скаргою відкрито 15 січня 2021 року (т.с. 1 а.с. 217), дану справу призначено до апеляційного розглядуз урахуванням навантаженості судді-доповідача та колегії суддів Запорізького апеляційного суду(т.с. 1 а.с. 219).

Позивач ОСОБА_1 подав відзив на вищезазначену апеляційну скаргу відповідача ОСОБА_2 у цій справі (т.с. 1 а.с. 230-233).

Розгляд цієї справи, призначений апеляційним судом на14 квітня 2021 року(т.с. 1 а.с. 219), не відбувся та був відкладений у зв`язку із перебуванням судді-члена колегії Подліянової Г.С. на лікарняному (довідка т.с. 1 а.с. 241).

В атоматизованому порядку суддею Кримською ОЛ.М. у цій справі було замінено суддю Маловічко С.В. у зв`язку із тривалою відпусткою останньої (т.с. 2 а.с. 6-7).

Ухвалою апеляційного суду (т.с. 2 а.с. 8) апеляційним судом було відмовлено у задоволенні клопотання позивача про його участь у судовому засіданні у цій справі в режимі відеоконференції (т.с. 2 а.с. 5).

У судове засідання04 серпня 2021 рокуповідомлені апеляційним судом належним чином про дату, час і місце розгляду цієї справи(т.с. 2 а.с. 246-250),у тому числі відповідач ОСОБА_2 через свого представника ОСОБА_6 , що узгоджується із вимогами ст. 130 ч. 5 ЦПК України (т.с. 1 а.с. 151, 246)всі учасники цієї справи не з`явились,окрім позивача ОСОБА_1 ,про причини своєї неявки апеляційний суд не сповістили, клопотань про відкладення розгляду цієї справи апеляційному суду не подавали.

За змістом ст. 372 ч. 2 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про час і місце розгляду справи,не перешкоджає розглядові справи апеляційним судом.

При вищевикладених обставинах, апеляційний суд визнав неповажними причини неявки у дане судове засідання всіх учасників цієї справи, що не з`явились, і на підставі ст. ст. 371-372 ЦПК України ухвалив розглядати дану справу апеляційним судом у даному судовому засіданні за відсутністю учасників цієї справи, що не з`явились,за присутністю позивача ОСОБА_1 .

Відводів у цій справінезаявлено, самовідводи відсутні.

Заслухавши у судовому засіданні доповідь судді-доповідача,пояснення позивача ОСОБА_1 ,перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанціїв межах доводів апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, апеляційний суд дійшов висновку про те, що апеляційна скарга відповідача ОСОБА_2 у цій справі підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.

В силу вимог ст. 367 ч. 1 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанціїв межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Згідно із п. 1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За змістом ст. 381 ч. 1 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги приймає постанову за правилами ст. 35 і глави 9 розділу ІІІ цього Кодексу з особливостями, зазначеними у ст. 382 цього Кодексу.

Встановлено, що суд першої інстанції, задовольняючи позов позивача ОСОБА_1 у цій справі, керувався ст.ст. 651,653,744,749,755,756 ЦК України, ст. ст. 12,13,76,81,263,265 ЦПК України, виходив із обґрунтованості та доведеності позовних вимог позивача у цій справі,враховуючи презумпціюспільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу.

Апеляційний суд погоджується із таким висновком суду першої інстанції, вважає його правильним, а рішення суду першої інстанції таким, що ухвалено із додержанням вимог закону, є правильним та законним.

Ст. 263 ЦПК України містить вимоги щодо законності і обґрунтованості судового рішення, а ст. 264 ЦПК України питання, які вирішує суд під час ухвалення рішення суду.

Рішення суду першої інстанції вимогам ст. ст. 263-264 ЦПК України у цій справі відповідає.

Так, судом першої інстанції було правильно встановлено, що сторони у цій справі позивач ОСОБА_1 та відповідач ОСОБА_2 перебували у зареєстрованому шлюбі у період з11.08.2000 року(свідоцтво про одруження, копія т.с. 1 а.с. 11)по серпень 2017 року(рішення Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 07 серпня 2017 року про розірвання шлюбу подружжя, копія т.с. 1 а.с. 24).

Під час шлюбубуло придбано житловий будинок АДРЕСА_1 , що підтверджується договором купівлі-продажу нерухомого майна, укладеним12 липня 2011 рокуміж ОСОБА_9 та ОСОБА_2 (копія т.с. 1 а.с. 12). Відповідно до інформації з державного реєстру речових прав на нерухоме майно право власності на будинок АДРЕСА_1 зареєстрованоза ОСОБА_2 (т.с. 1 а.с. 55).

Згідно із ч. 1 ст. 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).

Відповідно до ч. 2 ст. 60 СК України вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Конструкція норми ст. 60 СК свідчить пропрезумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу.

У разі,якщо спірне майно учасниками справи набуто в період перебування в шлюбі, той факт, що воно зареєстровано на одного з подружжя, не позбавляє іншого права на частку в такому майні.Разом з тим зазначена презумпція може бути спростована одним із подружжя. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 24.05.2017 року у справі №6-843цс17 та постанові Верховного Суду від 07.02.2018 року у справі №654/5243/14-ц.

Відповідно до ч. ч. 1, 3 ст. 368 ЦК України спільна власність двох або більше осіб без визначення часток кожного з них у праві власності є спільною сумісною власністю.Майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом.

Так, судом першої інстанції в судовому засіданні встановлено,не оспорюється сторонами та у відповідності до ч. 1 ст. 82 ЦПК України не підлягає доказуванню, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 з 11.08.2000 року по 07.08.2017 року перебували у зареєстрованому шлюбі, оскільки кожна зі сторін посилається на зазначені обставини.

Як вбачається з договору купівлі-продажу нерухомого майна від 20.07.2011 року, будинок АДРЕСА_1 було придбано 20 липня 2011 року та зареєстровано за ОСОБА_2 .

Таким чином, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що вищезазначений будинок був придбаний за час перебування ОСОБА_1 та ОСОБА_2 у зареєстрованому шлюбі, а томузважаючи на презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що будинок АДРЕСА_1 є об`єктом спільної сумісної власності подружжя ОСОБА_8 .

Належні, допустимі докази протилежного у матеріалах цієї справи відсутні та стороною відповідача ОСОБА_2 суду першої інстанції на час ухвалення оскаржуваного рішення (25 вересня 2020 року) у цій справі не надані.

При цьому, суд першої інстанції також правильно вважав за необхідне відзначити, щофакт реєстрації права власності на спірне нерухоме майно виключно за одним із подружжя, а саме за ОСОБА_2 ,не позбавляє другого з подружжя ОСОБА_1 права на частку в такому майні.

Ст. 41 Конституції України та статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, закріплено принцип непорушності права приватної власності, який означає право особи на безперешкодне користування своїм майном, на власний розсуд вчиняти щодо свого майна будь які угоди, відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Правова позиція Європейського суду з прав людини, відповідно до п. 1 ст. 8 Європейської конвенції про захист прав людини та основних свобод (далі Конвенція), яка гарантує кожній особі окрім інших прав, право на повагу до її житла. Воно охоплює насамперед право займати житло, не бути виселеною чи позбавленою свого житла.

Ст. 47 Конституції України визначено, що кожен має право на житло. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.

Згідно статті 8 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, кожен має право на повагу до свого приватного та сімейного життя, до свого житла та кореспонденції.

Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини у справі «Кривіцька і Кривіцький проти України» втрата житла будь-якою особою є крайньою формою втручання у права на житло.

Відповідно до ч. 1 ст. 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном.

Як вбачається з ч. 1, 3 ст. 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення своїх прав.

Згідно ч. 1 ст. 321 ЦК України, право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

У відповідності до положень частини 1 статті 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Відповідно до ст. 155 ЖК Української РСР жилі будинки (квартири), що є у приватній власності громадян, не може бути в них вилучено, власника не може бути позбавлено права користування жилим будинком (квартирою), крім випадків, установлених законодавством.

Судом першої було правильно встановлено, що ОСОБА_1 звертався до органів Національної поліції України з заявою щодо вжиття заходів до ОСОБА_2 , яка не пускає ОСОБА_1 до домоволодіння АДРЕСА_1 (доповідна записка начальника СРПП № 3 Кирилівського ВП Мелітопольського ВП ГУНП в Запорізькій області від 10 липня 2019 року т.с. 1 а.с. 28).

Тому,правильно зважаючи,що право власності позивача ОСОБА_1 , як співвласника вищезазначеного нерухомого майна, гарантовано ст. ст. 41,47 Конституції України та є непорушним, зважаючи, що право користування власністю є невід`ємною складовою права власності та останнього, не може бути обмежено/позбавлено права користування ним, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про необхідність задоволення у цій справі вимоги позову ОСОБА_1 в частині усунення перешкод у здійсненні ним права користування житловим будинком АДРЕСА_3 шляхом його вселення у дане житлове приміщення.

На виконання вимог ст. 12 ч. 5 ЦПК України з метою повного та всебічного апеляційного розгляду цієї справи по суті судом першої інстанції правильно було допитано свідків зі сторони відповідача у цій справі, а саме:

-свідка ОСОБА_10 ,яка дала показання, що відповідачку знає досить тривалий час. Вона добре знає відповідачку та стверджує, що позивач ніколи не проживав в домоволодінні АДРЕСА_2 . Їй відомий факт, що колись позивач приїхав в 2018 році та хотів зайти до будинку, а відповідачка викликала поліцію. Їй відомо, що у позивача є власне житло. Їй відомо, що придбала спірний будинок відповідачка, проте на які кошти їй невідомо. Їй невідомо коли саме було придбано цей будинок.

-свідка ОСОБА_11 , який дав показання, що проживає в смт. Кирилівка та займається ремонтом побутової техніки. Відповідачку знає дуже добре, так як декілька разів допомагав їй з ремонтом побутової техніки. Позивача не знає. Йому не відомо коли та за які кошти було придбано спірний будинок та в який час в цьому будинку проживав позивач. Під час ремонту побутової техніки він спілкувався лише з відповідачкою.

Оцінюючи покази вказаних свідків, суд першої інстанції дійшов правильно висновку, що повідомлені ними фактичні даніне спростовуютьобґрунтованість вимог позивача та показання цих свідків єненалежнимидоказами на обґрунтованість заперечень відповідача проти заявленого позову у цій справі.

При вищевикладених обставинах, проаналізувавши наведені докази з точки зору їх належності, допустимості, а їх сукупність з точки зору достатності та у взаємозв`язку, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про необхідність задоволення позову позивача ОСОБА_1 у цій справі у повному обсязі.

Доводи апеляційної скарги відповідача ОСОБА_2 дублюють доводи її заперечень проти позовної заяви позивача у цій справі, яким суд першої інстанції вже надав належну оцінку, з якою погоджується апеляційний суд.

Ці доводи є такими, що не спростовують правильно встановлених судом першої інстанції фактичних обставин цієї справи та правильних висновків суду першої інстанції у цій справі, а лише відображають позицію відповідача у цій справі, яку вона та її представник вважають такою, що є єдино вірною та єдино можливою, є безпідставними, ґрунтуються на припущеннях, що суперечить вимогам ст. 81 ч. 6 ЦПК України.

Суд першої інстанції розглянув дану справу з додержанням вимог ЦПК України, тобто в межах заявлених позивачем позовних вимог та на підставі доказів сторін, яким надав відповідну оцінку з дотриманням вимог ст. 89 ЦПК України.

За змістом якої: «Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів; ж одні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили; суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності; суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів)».

Суд першої інстанції на виконання вимог ст. 12 ч. 5 ЦПК України сприяв повному та всебічному з`ясуванню обставин цієї справи: допитував свідків відповідача тощо.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень (ст. 12 ч. 3 ЦПК України).

Підстави для звільнення від доказування відповідача ОСОБА_2 , передбачені ст. 82 ЦПК України, у цій справі відсутні.

Апеляційний суд на виконання вимог ст. 12 ч. 5 ЦПК України сприяв повному та всебічному апеляційному перегляду законності та обґрунтованості рішення суду першої інстанції у цій справів межах доводів та вимог апеляційної скарги відповідача ОСОБА_2 .

Так, суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї (ст. 367 ч. 2 ЦПК України).

В силу вимог ст. 367 ч. 3 ЦПК України докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Проте докази, передбачені ст. 367 ч. ч. 2, 3 ЦПК України, у цій справі відсутні, і зокрема стороною відповідача апеляційному суду не надані взагалі та у тому числіу спростування презумпції спільності майна сторіну цій справі, як подружжя, у вигляді вищезазначеного житлового будинкуіз господарськими будівлями та спорудами.

Суд першої інстанції, вирішуючи питанняпро захист лишежитловихправ позивача ОСОБА_1 у цій справімав виходити та правильно виходив саме із презумпціїспільності майна подружжя у вигляді вищезазначеного житлового будинку із господарськими будівлями та спорудами,яка існувала саме на час розгляду цієї справи судом (25 вересня 2020 року).

Оскільки, зазначенапрезумпція на той час (25 вересня 2020 року) не була спростованасаме у цій справівідповідачем ОСОБА_2 , як одним із подружжя, належними допустимими доказами,а тягар доказування обставин, необхідних для спростування цієї презумпції, покладався саме на неї, як того з подружжя, який її спростовує, що узгоджується із правовим висновком, викладеним Верховним Судом у постановах від 24.05.2017 року у справі №6-843цс17 та від 07.02.2018 року у справі №654/5243/14-ц, які є обов`язковими для врахування загальними судами в силу вимог ст. 263 ч. 4 ЦПК України.

Проте, в силу вимог ст. 20 ЦК України ОСОБА_2 , як відповідач у цій справі, здійснює захист свого права на свій розсуд.

Тому, наявність у провадженні Якимівського районного суду Запорізької області з 2017 року ще іншої справи ЄУН № 330/1672/20також за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя,та визнання права власності на Ѕ частину цього майна,та лише за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про поділ спільного майна подружжя (т.с. 1 а.с. 128-134), яка досі не розглянута, не могла бути підставою для зупинення провадження у цій справі прозахист лишежитловихправ ОСОБА_1 .

Суд першої інстанції у цій справіневиходив за межі позовних вимог позивача, оскількиневирішував питання саме про визнаннявищезазначеного житлового будинку із господарськими будівлями та спорудами об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, а лишевиходив із презумпціїпро це в силу законудля захисту лишежитловихправ позивача.

Тому, рішення суду у цій справі саме про захист житлових прав ОСОБА_1 немає преюдиційного значення для суду в інших справах між тими ж сторонами щодо поділу їх майна, як колишнього подружжя, у тому числі у вигляді вищезазначеного житлового будинку із господарськими будівлями та спорудами.

Крім того, рішення суду першої інстанції у цій справі може бути переглянуто судом у подальшому за новоявленими обставинами за заявою учасників цієї справи в разі наявності такових.

Проживання і реєстрація особи у житловому будинку це не тотожні поняття.

Позивач ОСОБА_1 ,враховуючи вищезазначену презумпцію спільності майна подружжя, яка саме у цій справі відповідачем належними та допустимими доказами зі сторони відповідача ОСОБА_2 не була спростована, не зобов`язаний бути зареєстрованим у вищезазначеному житловому будинку на час розгляду цієї справи судом першої інстанції, щоб мати право вселятись у нього для власного проживання в останньому, користуватись ним разом із господарськими будівлями і спорудами, усувати перешкоди у користуванні останнім.

Питання оплати утримання вказаного спірного будинку не було предметом розгляду у цій справі у суді першої інстанції, та, відповідно, не може бути предметом апеляційного перегляду у цій справі в силу вимог ст. 367 ч. 6 ЦПК України.

Згідно із ст. 376 ч. 3 ЦПК України передбачені порушення норм процесуального судом першої інстанції, які є обов`язковою підставою для скасування або зміни рішення.

В силу вимог ст. 376 ч. 2 ЦПК України лише порушення норм процесуального права, які призвели до неправильного вирішення справи, можуть бути підставою для скасування або зміни рішення.

Встановлено, що у цій справівідсутніпорушення судом першої інстанції норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування чи зміни рішення, а такожвідсутніпорушення норм процесуального права, які б призвели до неправильного вирішення цієї справи по суті.

При вищевикладених обставинах, доводи апеляційної скарги відповідача ОСОБА_2 не ґрунтуються на законі та доказах, наявних у матеріалах цієї справи, рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим, ухваленим з додержанням вимог ЦПК України.

Встановлено, що оскаржуваним рішенням суд першої інстанції не вирішував у цій справі питання про розподіл понесених судових витрат між сторонами, пов`язаних із розглядом цієї справи судом першої інстанції, а тому останнє також в апеляційному порядку не переглядалось. Однак, воно може бути вирішено судом першої інстанції у подальшому за власною ініціативою або за заявою учасників цієї справи в порядку, передбаченому ст. 270 ЦПК України.

За таких обставин, апеляційний суд не вбачає передбачених законом підстав для скасування рішення суду першої інстанції у цій справі або ж його зміни.

Крім того, в силу вимог ст. 141 ЦПК України у разі відмови відповідачу ОСОБА_2 у задоволенні її вищезазначеної апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції у цій справі, остання не має права на компенсацію за рахунок позивача ОСОБА_1 будь-яких судових витрат, пов`язаних із розглядом цієї справи апеляційним судом.

Керуючись ст. ст. 7, 12-13, 81-82, 89, 141, 367-369, 371-372, 374-375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Рішення Якимівського районного суду Запорізької області від 25 вересня 2020 року у цій справізалишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, проте, може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту цієї постанови.

Повний текст постанови апеляційним судом складений 06.08.2021 року.

Головуючий суддяСуддяСуддяГончар М.С.Кримська О.М.Подліянова Г.С.

Якимівський районний суд Запорізької області

ДОДАТКОВЕ Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

Справа №330/1569/19

2-др/330/1/21

"30" вересня 2021 р.Якимівський районний суд Запорізької області в складі головуючого судді Куценко О.О., секретаря судового засідання Павленко Н.В. розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду смт. Якимівка заяву представника позивача ОСОБА_1 адвоката Леоновець Альони Олегівни про постановлення додаткового рішення,

в с т а н о в и в:

Рішенням Якимівського районного суду Запорізької області від 25 вересня 2020 року позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про усунення перешкод у користуванні житловим будинком та вселення у житлове приміщення задоволено в повному обсязі. Рішення набрало законної сили 04 серпня 2021 року.

Разом з цим, у судовому рішенні не було вирішено питання про судові витрати, а саме: витрат на сплату судового збору в розмірі 768,40 гривень та 768,40 гривень, а всього на суму 1536,80 гривень.

В судове засідання сторони не з`явилися, про час та день судового засідання сповіщалися, їх неявка не перешкоджає розгляду заяви про постановлення додаткового рішення.

Відповідно до п.3 ч.1ст. 270 ЦПК України, суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо:судом не вирішено питання про судові витрати.

Суд, перевіривши письмові матеріали справи, прийшов до висновку, що під час ухвалення судового рішення не було вирішено питання про стягнення з відповідача на користь позивача судових витрат, а саме: витрат на сплату судового збору в розмірі 768,40 гривень та 768,40 гривень, а всього на суму 1536,80 гривень.

За таких обставин заява представника позивача ОСОБА_1 адвоката Леоновець Альони Олегівни про ухвалення додаткового рішення по справі є обґрунтованою та підлягає задоволенню.

На підставі наведеного та керуючисьст. ст.43,141, 270 ЦПК України, суд, -

ухвалив :

Заяву представника позивача ОСОБА_1 адвоката Леоновець Альони Олегівни про постановлення додаткового рішення - задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 витрати по сплаті судового збору у розмірі 768,40 гривень та 768,40 гривень, а всього на суму 1536,80 гривень.

Рішення суду може бути оскаржено до Запорізького апеляційного суду через Якимівський районний суд протягом 30 днів з дня його проголошення.

Суддя:

УХВАЛА

iменем України

Справа № 330/1569/19

2-во/330/1/21

"30" вересня 2021 р.смт. Якимівка

Якимівський районний суд Запорізької області в складі головуючого судді Куценка О.О., секретаря судового засідання Павленко Н.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Якимівського районного суду Запорізької області заяву представника позивача ОСОБА_1 адвоката Леоновець Альони Олегівни про виправлення описки в рішенні Якимівського районного суду Запорізької області № 330/1569/19 від 25 вересня 2020 року,

в с т а н о в и в :

Рішенням Якимівського районного суду Запорізької області від 25 вересня 2020 року, позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про усунення перешкод у користуванні житловим будинком та вселення у житлове приміщення задоволено в повному обсязі.Зобов`язано ОСОБА_4 не чинити ОСОБА_1 перешкоди у користуванні належним на праві спільної сумісної власності житловим будинком АДРЕСА_2 , разом з господарчими та побутовими спорудами - літній будинок (дерево) літера «Б-2», загальною площею 79 кв.м; літній будинок (дерево) літера «В-2», загальною площею 86,4 кв.м.; літній будинок (цегла) літера «Д-2», загальною площею 87,6 кв.м; літа кухня (дерево) літера «Г-1», загальною площею 43,3 кв.м; вбиральня літера«Е»:душова літера «Ж»; огорожа №1, водогін №2, зобов`язавши ОСОБА_2 надати ОСОБА_1 ключі від даного житлового будинку та від трьох літніх будинків, а також від вхідної калитки. Вселити ОСОБА_1 , у житловий будинок АДРЕСА_1 ..

З матеріалів цивільної справи вбачається, що у судовому рішенні, а саме: у другому абзаці резолютивної частини судового рішення допущено описку, а саме невірно зазначено по батькові відповідача, а саме « ОСОБА_13 »замість « ОСОБА_14 ».

У відповідності до ст. 269 ЦПК України суд може виправити допущені у судовому рішенні описки чи арифметичні помилки.

За таких обставин заява представника позивача ОСОБА_1 адвоката Леоновець Альони Олегівни про виправлення описки в рішенні Якимівського районного суду Запорізької області № 330/1569/19 від 25 вересня 2020 року є обґрунтованою та підлягає задоволенню.

На підставі викладеного, керуючись ст. 260, 269 ЦПК України, суд -

у х в а л и в :

Виправити описку у другому абзаці резолютивної частини рішення Якимівського районного суду від 25 вересня 2020 року справа № 330/1569/19, провадження № 2/330/49/2020 по справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про усунення перешкод у користуванні житловим будинком та вселення у житлове приміщення, вказавши по батькові відповідача « ОСОБА_14 » замість « ОСОБА_13 ».

Ухвала може бути оскаржена до Запорізького апеляційного суду через Якимівський районний суд протягом 15 днів з дня її проголошення.

Суддя

УХВАЛА

iменем України

Справа №330/1569/19

6/330/60/2021

"05" жовтня 2021 р.смт. Якимівка

Якимівський районний суд Запорізької області у складі: головуючого судді Куценко О.О., секретаря судового засідання Павленко Н.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду смт. Якимівка заяву представника боржника ОСОБА_2 адвоката Ігнатов Є.Є. , стягувач ОСОБА_1 , заінтересована особа: Якимівський відділ державної виконавчої служби у Мелітопольському районі Запорізької області Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції м. Дніпро, державний виконавець Шишкіна Інна Миколаївна про відстрочення виконання судового рішення,

встановив:

Представник боржника ОСОБА_2 адвокат Ігнатов Є.Є. , звернувся до суду із заявою про відстрочення виконання судового рішення по цивільній справі №330/1569/19 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про усунення перешкод у користуванні житловим будинком та вселення у житлове приміщення.

Заяву обґрунтовує тими обставинами, що в провадженні Якимівського районного суду Запорізької області перебувала цивільна справа №330/1569/19 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про усунення перешкод у користуванні житловим будинком та вселення у житлове приміщення.

Рішенням Якимівського районного суду Запорізької області від 25 вересня 2020 року, вказаний позов було задоволено в повному обсязі, судом ухвалено вселити ОСОБА_1 у житловий будинок АДРЕСА_2 .

Постановою Запорізького апеляційного суду Запорізької області від 04 серпня 2021 року, вказане судове рішення залишено без змін.

Таким чином, рішення Якимівського районного суду Запорізької області від 25 вересня 2020 року, набрало законної сили 04 серпня 2021 року.

Просить суд відстрочити на один рік виконання вказаного судового рішення, оскільки з 29 серпня 2021 року боржник ОСОБА_2 перебуває за межами України у Республіці Болгарія та буде там перебувати по 20 серпня 2022 року разом з неповнолітнім ОСОБА_15 , 2006 року народження, що підтверджується копіями посадочних документів та проїзних білетів.

Вказані обставини позбавляють її можливості у добровільному порядку виконати судове рішення, оскільки вона фізично не може бути присутня при його виконанні.

В судове засідання боржник ОСОБА_2 та її представник адвокат Ігнатов Є.Є. не з`явились, від адвоката Ігнатова Є.Є. надійшла заява про розгляд справи за його відсутності на задоволенні заяви наполягає.

В судове засідання стягувач ОСОБА_1 та його представник адвокат Чеботар Н.А. не з`явились, від адвоката Чеботар Н.А. надійшли заява про слухання справи за її відсутності. Проти задоволення заяви про відстрочення виконання судового рішення повністю заперечує, оскільки відсутні підстави передбачені ст. 435 ЦПК України для задоволення такої заяви.

В судове засідання державний виконавець Шишкіна І.М. не з`явилась надіслала заяву про слухання справи за її відсутності.

Судрозглядає справу у відсутності учасників справи. Фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється, відповідно до ч. 2ст. 247 ЦПК України.

Дослідивши матеріали справи, суд приходить до висновку, що у задоволенні заяви представника боржника - адвоката Ігнатова Є.Є. слід відмовити з наступних підстав.

Судом встановлено, що Рішенням Якимівського районного суду Запорізької області від 25 вересня 2020 року, вказаний позов було задоволено в повному обсязі, судом ухвалено вселити ОСОБА_1 у житловий будинок АДРЕСА_2 .

Постановою Запорізького апеляційного суду Запорізької області від 04 серпня 2021 року, вказане судове рішення залишено без змін.

Таким чином, рішення Якимівського районного суду Запорізької області від 25 вересня 2020 року, набрало законної сили 04 серпня 2021 року.

Відповідно дост. 129-1 Конституції України судухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання.

За ч. 1ст. 18 ЦПК Українисудові рішення, що набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.

Згідно ч. 4ст. 10 ЦПК Українисуд застосовує при розгляді справКонвенцію про захист прав людини і основоположних свобод1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

У справі "Горнсбі проти Греції" (Hornsby v. Greece) від 19 березня 1997 року, заява N 18357/91, суд зазначив, що виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватись як складова частина судового розгляду. Здійснення права на звернення до суду з позовом стосовно його прав та обов`язків цивільного характеру було б ілюзорним, якби внутрішня правова система допускала, щоб остаточне судове рішення, яке має обов`язкову силу, не виконувалося б на шкоду однієї зі сторін. Крім того, невиконання рішення є втручанням у право на мирне володіння майном, гарантоване ст. 1 Першого протоколу до Конвенції.

Відповідно до ч. 1ст. 33 Закону України "Про виконавче провадження"за наявності обставин, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим (хвороба сторони виконавчого провадження, відрядження сторони виконавчого провадження, стихійне лихо тощо), сторони мають право звернутися до суду, який розглядав справу як суд першої інстанції, із заявою про відстрочку або розстрочку виконання рішення. Рішення про розстрочку виконується в частині та у строки, встановлені цим рішенням.

Згідно ч. 3 ст. 435 ЦПК України підставою для встановлення або зміни способу або порядку виконання, відстрочення або розстрочення виконання судового рішення є обставини, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим.

Вирішуючи питання про відстрочення чи розстрочення виконання судового рішення, суд також враховує: ступінь вини відповідача у виникненні спору; щодо фізичної особи - тяжке захворювання її самої або членів її сім`ї, її матеріальний стан; стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо.

Відповідно до п. 10постанови Пленуму Верховного Суду України від 26.12.2003 року N 14 "Про практику розгляду судами скарг на рішення, дії або бездіяльність органів і посадових осіб державної виконавчої служби та звернень учасників виконавчого провадження"при вирішенні заяв державного виконавця чи сторони про відстрочку або розстрочку виконання рішення суду потрібно мати на увазі, що їх задоволення можливе лише у виняткових випадках, які суд визначає, виходячи з особливого характеру обставин, що ускладнюють або виключають виконання рішення (хвороба боржника або членів його сім`ї, відсутність у нього майна, яке за рішенням суду має бути передане стягувачу, стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо).

Аналіз вищевказаних норм дає підстави вважати, що відстрочення виконання судового рішення може бути застосовано судом лише у виключних випадках, оскільки рішення суду підлягає обов`язковому виконанню у повній мірі в строк і порядок, передбачений чинним законодавством.

В обґрунтування заявипро відстрочення виконання рішення судупредставник боржника - адвокат Ігнатов Є.Є. вказує на те, що з 29 серпня 2021 року боржник ОСОБА_2 перебуває за межами України у Республіці Болгарія та буде там перебувати по 20 серпня 2022 року разом з неповнолітнім ОСОБА_15 , 2006 року народження, що підтверджується копіями посадочних документів та проїзних білетів.Вказані обставини позбавляють її можливості у добровільному порядку виконати судове рішення, оскільки вона фізично не може бути присутня при його виконанні.

Суд вважає, що вказані доводи заявника належним чином необґрунтовані та відповідно до приписівст. 435 ЦПК Українине є підставою для відстрочення виконання рішення суду.

Відповідно до ч. 1ст. 76 ЦПК Українидоказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно ч. 2ст. 76 ЦПК Україниці дані встановлюються такими засобами:

1) письмовими, речовими і електронними доказами;

2) висновками експертів;

3) показаннями свідків.

За приписами ч. 1ст. 77 ЦПК Україниналежними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

За ч. 2ст. 77 ЦПК Українипредметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Ч. 2ст. 78 ЦПК Українирегламентовано, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Відповідно до ч. 1ст. 79 ЦПК Українидостовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Згідно ч. 1ст. 80 ЦПК Українидостатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

За ч. 1ст. 81 ЦПК Україникожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Наявність копії електронного білету боржника ОСОБА_2 до республіки Болгарії на 30 серпня 2021 року не є належним доказом її відсутності за місцем проживання до 20 серпня 2022 року, оскільки не позбавляє її можливості у будь-який час повернутись до України.

Суд вважає, що сам по собі виїзд боржника за межі України не є підставою передбаченою ст. 435 ЦПК України длявідстрочення виконання рішення суду, оскількине є обставиною, яка може істотно ускладнити виконання рішення або зробити його виконання неможливим.

При цьому вирішуючи заяву про відстрочення виконання судового рішення, слід враховувати ступінь вини відповідача ОСОБА_2 у виникненні спору.

Крім того, відповідно до ч. 5ст. 435 ЦПК Українирозстрочка та відстрочення виконання судового рішення не може перевищувати одного року з дня ухвалення такого рішення, ухвали, постанови.

Рішення Якимівського районного суду Запорізької області від 25 вересня 2020 року, про відстрочення виконання якого подано заяву, ухвалено ще 25 вересня 2020 року.

Заява представника боржника - адвоката Ігнатова Є.Є.про відстрочення виконання рішення судуподана 17 вересня 2021 року, та розглядається по суті 05 жовтня 2021 року, тобто поза межами строків, встановлених ч. 5ст. 435 ЦПК України, що є самостійною підставою для відмови у задоволенні такої.

З врахуванням вищевикладеного, суд приходить до висновку, що заява представника боржника - адвоката Ігнатова Є.Є.про відстрочення виконання рішення судуне підлягає задоволенню.

Керуючись ст.3, 12, 76, 77, 78, 79, 80, 81, 258, 259, 265, 273, 354, 355, 435 ЦПК України, суд, -

у х в а л и в :

В задоволенні заяви представника боржника ОСОБА_2 адвоката Ігнатов Є.Є., стягувач ОСОБА_1 , заінтересована особа: Якимівський відділ державної виконавчої служби у Мелітопольському районі Запорізької області Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції м. Дніпро, державний виконавець Шишкіна Інна Миколаївна про відстрочення виконання судового рішення - відмовити.

Апеляційна скарга на ухвалу суду подається протягом п`ятнадцяти днів з дня її проголошення до Запорізького апеляційного суду.

Учасник справи, якому ухвала суду не була вручена в день її проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали.

Суддя

Матеріали справи про відновлення втраченого судового провадженнянаправити на адресу Запорізького апеляційного суду(69005, м. Запоріжжя, пр. Соборний, буд. 162).

Ухвала суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги ухвала, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Ухвала суду може бути оскаржена до Запорізького апеляційного суду протягом п`ятнадцяти днів з дня її проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Суддя: ІсаковД.О.